Бесіда «Афганістан болить в моїй душі»

Доброго дня, шановні ветерани –афганці, дорогі гості, всі

присутні у цій залі.  Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати учасників
війни в Афганістані.

Війна… , яке коротке і страшне слово… . Це смерть, сльози матерів,

наречених, що недолюбили своїх хлопців, це поминальний дзвін і тепло
свічки.
Чи треба взагалі згадувати про війну? Деякі кажуть, що не треба, а ми
думаємо, що треба.
Треба говорити про це лихо до тих пір, поки людство всього світу не скаже:
“Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було”.

15 лютого – річниця виводу військ з Афганістану. І ми, молоде покоління,

повинні знати про страшні сторінки афганської війни, пам’ятати, що серед
нас живуть люди, які в 20–30 років стали свідками і учасниками цих воєнних
дій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, подвигом, героїзмом.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для

інтернаціонального обов'язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків,
матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані.
Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти
всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали
інтереси її багатонаціонального народу. В ім'я волелюбного афганського
народу, в ім'я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були
віддати найдорожче – життя.
За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у
безсмертя. У страхітливому полум'ї війни народжувались молоді солдати і
командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну
справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки, взаємопідтримки.

. Восени1988 року розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація

завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою
мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат
залишив афганську землю.
. Через афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були
українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72
військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у
радянсько-афганській війні.
: Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали
участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало
безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали
інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

Невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані
сльози над  «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний
тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до
Союзу…
Серед них були і наші земляки: сл.. Рядовий Ржавін Сергій Германович ,
рядовий Островерх Сергій Андрійович, рядовий Бабкін Ігор Іванович,
сержант Гущін Юрій Юрійович, сержант Чорнобай Сергій Володимирович,
рядовий Скурихін Андрій Вікторович, молодший сержант Бацій Юрій
Іванович, рядовий Хачатуров Віталій Георгійович. Всі вони поховані в
нашому районі.
Пам'ять про них буде жити вічно
15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті
війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день
виведення  радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни
і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.