Дисципліна: «Історія морського судноплавства»

Тема: Морські плавання XVII - XVIII ст.

(Лекція до п’ятого та шостого заняття)

План заняття.
1. Основні тенденції в історії морського судноплавства в епоху
Просвітництва. Англія. Росія.
2. Географічні дослідження та відкриття: Голландія, Англія, Росія.

Вид заняття: лекція

Мета заняття: Дослідити основні досягнення мореплавства у XVII - XVIII

століттях. Охарактеризувати нові географічні відкриття. Мати уяву про
тенденцію технічного удосконалення суднобудування. Знати основних
відомих мандрівників цієї епохи.

Методи: бесіда, пояснення, розповідь.

Хід заняття

1 Питання.
У XVII–XVIII ст. Іспанія і Португалія поступово відтісняються на
другорядні позиції в сфері дослідження і відкриття нових земель. Англія,
Голландія та Франція вийшли переможцями в гострій боротьбі з
португальським і іспанським колоніальним пануванням і завоювали великі
території.
Англія й Франція намагалися позбутися голландського посередництва і
створити свій океанський флот. Однак Голландія не бажала втрачати свою
торгову монополію, тому ІІ половина XVII століття увійшла в історію як
епоха морських воєн. Гегемонії Нідерландів поклала кінець Англія в трьох
коротких війнах другої половини XVII ст. Її флот почав панувати на морях,
Англія змінила Голландію і захопила в свої руки посередницьку торгівлю,
ставши процвітаючою торговою державою.
Англійці здобули перемогу завдяки своїм досягненням в
суднобудуванні; у кінці XVII століття їхня країна мала більше ста парусних
військових кораблів (так званих лінкорів). Коли Петро I у 1697 р. приїхав до
Голландії вчитися корабельному ремеслу, то був розчарований тим, що
голландські майстри працюють інтуїтивно, не користуючись кресленнями,
тому поїхав до Англії і там закінчив своє навчання.
Наприкінці XVII – початку XVIII ст. на шлях колоніальних захоплень
вступила Франція. Але протягом 1701–1783 рр. Англія (після 1707 –
Великобританія) у чотирьох війнах загальною тривалістю 33 роки завдала
Франції важкої поразки і за її рахунок значно збільшила свої володіння.
Поряд з державами колоніальну політику здійснювали потужні торгові
компанії, які одержували від своїх урядів привілеї, пільги та субсидії, мали
право ведення війни за рахунок власних збройних сил.
Деякі географічні відкриття ІІ половини XVII–XVIII ст. стали подіями
всесвітньо-історичного значення: встановлена берегова лінія Північної Азії,
відкритий Таймирський півострів, виявлено становище півострова Камчатка;
відкрита Північно-Західна Америка і розпочато ознайомлення з її
внутрішніми районами; визначена протяжність Північноамериканського
континенту і відкриті його глибинні простори; виявлено все східне
узбережжя Австралії; знайдені численні острови в Океанії.
Помітний внесок у подальше освоєння світового океану та відкриття
нових земель здійснили різні науковці і наукові товариства, що стали
виникати в багатьох європейських країнах. В останній третині XVII ст. в
Англії розпочалася епоха Просвітництва, яка найактивніше проявила себе у
Франції в XVIII ст., а потім її основні ідеї поширилися по всій Європі і
всьому цивілізованому світу.
У XVII–XVIII cт. мореплавці здійснили низку кругосвітніх подорожей,
наслідком яких стали нові географічні відкриття і серйозні океанографічні
дослідження. Такими стали, наприклад, кругосвітні плавання Д. Кука, Л.
Бугенвіля, Ж. Лаперуза та ін., що споряджалися Великою Британією та
Францією для пошуків і приєднання нових земель, але при цьому ставили за
мету систематичні наукові дослідження.
Англія.
До числа відомих мореплавців-дослідників належить англієць Уїльям
Дампір (1652–1715), який змінив кілька професій, від китобоя до пірата, і
пройшов шляхами від Північної Атлантики до східних околиць Індійського
океану. Він тричі брав участь у кругосвітніх плаваннях. Однією з перших
була подорож до острова Ньюфаундленд. Під час подорожей відкрив острів
Нова Британія, побував на західному узбережжі Австралії (першим серед
англійців) та Індонезії, склав описи і карти південних районів Тихого океану.
 Отже, в XVII –XVIII ст. масштаб подорожей збільшується, про що
свідчить чимало навколосвітніх подорожей. Пожвавлюються місцеві та
міжнародні торговельні маршрути. Сотні суден щорічно перетинають
акваторії Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. В епоху
Просвітництва все частіше організовуються експедиції з суто науковими
цілями, починається планомірне вивчення материків.
Росія.
Найбільш значною науковою експедицією XVIII ст. була Велика
Північна (або Друга Камчатська) експедиція, споряджена в Росії (1733–43). Її
очолив датчанин Вітус Беринг (1681–1741), який служив на російському
військовому флоті. Головним її завданням було досягнення берегів Америки
північніше іспанських колоній з тим, щоб потім приступити до освоєння ще
не зайнятих європейцями берегів. «Для подыскания известия... имеется ли
проход Северным морем», були організовані чотири загони, які отримали
окремі ділянки північного узбережжя Азії. Їх загальна задача полягала в
опису берегів Льодовитого океану від Печорського до Чукотського морів та
перевірка на практиці можливості плавання вздовж берегів Сибіру. В складі
експедиції нараховувалося 13 кораблів і понад 600 чоловік екіпажу. Її
учасники описали північне узбережжя Росії, досягли північно-західних
берегів Північної Америки (В. Беринг і О. Чиріков в 1741 р.), вивчили
природу Камчатки і багатьох районів Сибіру. За 10 років виснажливої праці,
ціною багатьох життів члени експедиції поклали на карту більше 13 тис. км
берега Північного Льодовитого океану. Вперше порівняно точно нанесені на
карту частини Карського моря і моря Лаптєвих, берега Східно-Сибірського
моря; чітко виявлено обриси півостровів Таймир і Ямал. Зібрані дані про
клімат, припливи і льодовий режим обстежених морів, виявлені мілини й
небезпечні скелі для судноплавства, визначені фарватери.
Ця експедиція стала останньою для В. Беринга, який був капітаном
пакетботу «Святий Петро». Під час зимівлі члени експедиції опинилися на
острові, який згодом назвуть островом Беринга, а весь ланцюг островів —
Командорськими. Ім'я Беринга дано і самому північному морю Тихого
океану.
Після смерті В. Беринга експедицію очолив Олексій Чиріков. Складена ним
карта морського походу 1741 р. є першою в світі, де Північна Америка
показана на підставі конкретних даних не як «Велика Земля» або «Великий
острів», а саме як Північна Америка.
Отже, завдяки учасникам Другої Камчатської експедиції було відкрито
найпівнічнішу материкову точку Азіатського материка (мис Челюскін) і
безліч інших об'єктів уздовж північного узбережжя Євразії. Талановитими
мореплавцями Берингом і Чиріковим була відкрита Північно-Західна
Америка, а також Алеутські острови та інші об'єкти.
Згадані експедиції свідчать, що саме в XVIII ст. зароджуються основи
природної географії, засновані не на умоглядних уявленнях, як в стародавні
часи, і не на кількісному аналізі елементарних карт і логічних роздумах, як у
часи Великих географічних відкриттів, а на достовірному природно-
науковому матеріалі, здобутому освіченими натуралістами.
Російська імперія продовжує організовувати морські експедиції. Згідно
наказу Катерини ІІ щодо дослідження американських земель на схід від
Камчатки, у 1766 р. з Охотська у напрямку Камчатки вийшли чотири
спеціально побудованих корабля. На чолі експедиції були офіцери
російського флоту П. Креницин і М. Левашов.
Ця експедиція тривала сім років і була дуже важкою – втрачено три судна і
загинула майже половина людей, у тому числі і Петро Креницин (1728–
1770). Незважаючи на це, експедиція була визнана успішною: було нанесено
на карту, хоча і не без помилок, гігантська дуга з сотень островів, що
протягнулася через північну частину Тихого океану майже на дві тисячі
кілометрів. Ця експедиція проклала шлях наступним дослідникам північної
частини Тихого океану.

2 Питання.

З XVII ст. голландські кораблі обслуговували більшу частину світової

колоніальної торгівлі. Амстердамський банк, створений у 1609 р., майже
століття був єдиним у Європі. До кінця XVII ст. Голландія стає великою
колоніальною державою.

У XVII ст. в Нідерландах були створені найбільші картографічні твори, які

узагальнили результати Великих географічних відкриттів.

Голландцями були освоєні землі, де в подальшому були створені відомі

міста, зокрема Нью-Йорк (У 1624 р. Пітер Мінейт уклав угоду з індіанцями, в
результаті якої за 60 гульденів, що тоді дорівнювало 24 доларам, придбав
острів Мангетен. Вже у 1643 р. на цьому місці, у Новому Амстердамі
(майбутній Нью-Йорк) розмовляли 18 мовами).

Також голландцями була заснована факторія на мисі Доброї Надії, яка в

подальшому перетворилася у місто Каапстад (зараз це Кейптаун).

Колоніальні володіння голландців у XVII ст. перевищували територію самої

Голландії у 60 разів.

У 1606 р. голландцем В. Янсзоном було відкрито нову землю, названу Новою

Голландією; її тільки з XIX ст. стали називати Австралією. Голландці, та й
весь світ, вважали, що Нова Голландія є не окремим материком, а лише
одним з великих півостровів південного материка (Антарктиди).

Англійська експедиція на чолі з А. Тасманом у 1642-1644 рр. відкрила Нову

Зеландію і Тасманію. Але, як і у випадку з Австралією, ці землі вважали не
окремими островами, а частиною великого південного материка.
У XVIII ст. голландські та англійські мореплавці почали вивчення Австралії
та Нової Зеландії, нанесли на карти багато інших земель.

Одним із кращих англійських мореплавців XVII ст. був Вільям Дампір,

авантюрист за характером. Він змінив на своєму віку багато професій, від
китобоя до пірата, а у 1697 р. опублікував книгу «Плавання навколо світу»,
яка принесла йому світову славу. Вона була перекладена на всі основні
європейські мови і стала бестселером XVIII ст. Крім побутових та етно-
графічних описів життя аборигенів далеких екзотичних країн, автор включив
у свою книгу розділ про особливості морських вітрів, припливів, течій,
сезонів у тропіках. За свої наукові дослідження В. Дампір був прийнятий до
Лондонського Королівського товариства (тобто до академії наук).

У 1699 р. експедиція під командуванням В. Дампіра обстежила північно-

західне узбережжя Австралії. Про цю подорож він розповів читачам у своїй
наступній книзі «Подорож до Нової Голландії».

Дампір відомий ще й тим, що під час свого піратства у Тихому океані він
висадив на одному з безлюдних островів вітрильного майстра Олександра
Селкірка, який став прообразом героя роману Д. Дефо «Робінзон Крузо».

Наприкінці XVIII ст. відбулися ще декілька відомих подорожей навколо сві-

ту. До числа таких плавань належить, наприклад, подорож француза
Бугенвиля в 1766 р. і англійця Байрона в 1764-1766 роках.

Більш відомі та важливі — плавання Джеймса Кука (1728-1779). Перше з них

було здійснене в 1768-1771 рр. на кораблі «Індевор», і в результаті було
отримано доказ острівного положення Нової Зеландії, відкриті Великий
Бар'єрний риф і східне узбережжя Австралії.

Друге плавання Дж. Кука у 1772-1775 рр. на кораблі «Резолюшен»

підтвердило гіпотезу про те, що в південних широтах між 40-60 градусами не
існує великої суші, яка б безпосередньо переходила в Антарктичний материк
(в існування гігантського Південного материка вірили до плавання Дж. Кука
багато вчених, під впливом Птоломеєвих ідей).

В результаті третьої подорожі Дж. Кука в 1776-1779 рр. на кораблях

«Резолюшен» і «Діскавері» в північну частину Тихого океану і в Північне
Полярне море були відкриті Гавайські острови, обстежена частина
узбережжя Аляски.

Усі три плавання важливі ще й тому, що в них вперше брали участь

природознавці різних спеціальностей; вони зібрали науковий матеріал, який
залишається цінним і в наш час.
Таким чином, протягом другої половини ХVІ-ХVIII ст., завдяки сміливим
експедиціям мореплавців і мандрівників багатьох країн, була відкрита і
досліджена більша частина земної поверхні, морів та океанів, які омивають її;
були прокладені важливі морські шляхи, які зв'язали материки між собою.

В результаті цих відкриттів розширились зв'язки Європи з країнами Африки,

Південної і Східної Азії; вперше були встановлені контакти з Австралією.
Торгівля набула світового характеру.

Все це створювало передумови для масового переміщення людей з одних

континентів до інших, готувало маршрути майбутніх туристичних круїзів.

 До початку XIX ст. в основному завершився процес відкриття населених

континентів. Були пройдені і досліджені цілком або в більшій частині свого
плину всі значні ріки; були нанесені на карту великі озера, встановлені
основні риси рельєфів населених територій.

Значний внесок у вивчення маловідомих районів, країн і континентів зробили

російські мореплавці та мандрівники. В 1639 р. були досліджені береги
Тихого океану. Першим перетнув Сибір і вийшов до Охотського моря І.
Москвітін. У 1643-1646 рр. подорож із Якутська до Тихоокеанського
узбережжя здійснив В. Поярков. У 1648 р. С. Дежнєв пройшов морем з устя
р. Колими через протоку між Азією та Америкою в гирло р. Анадир.

В липні 1697 р. В. Атласов відкрив Камчатку, а в 1711 р. росіяни побували на

Курильських островах. У серпні 1732 р. експедиція Івана Федорова пристала
до берегів Аляски біля мису Принца Уельського. Під час подорожі В.
Беринга (1725-1743) були відкриті Алеутські острови, острів Беринга,
північно-західні береги Америки, прокладений шлях через протоку між
Азією й Америкою, зроблена картографічна зйомка узбережжя Охотського
моря, Камчатки, Курильських островів і північної частини Японії. Серед імен
російських мандрівників XVIII ст. виділяються: В. Прончищев, Д. Овцин, Д.
Лаптєв і X. Лаптєв, С. Челюскін, С. Крашенінніков; «російським Колумбом»
називають Г. Шеліхова.

Подорожі росіян за кордон та іноземців по Росії складають важливу частину

історії подорожей  XVII - XVIII століть.

Усі російські подорожі допетровського часу (до кінця XVII ст.) можна
поділити на дві групи.

Перша — подорожі, які здійснювались з благочестивою метою: відвідати

місця, пов'язані зі священною історією, вклонитися святиням і т. п. Це були
подорожі до Царгороду, Єрусалиму, гори Сипай, на Афон. Розповіді цих
мандрівників слугували повчальним читанням.
Другу групу мандрівок росіян за кордон складали офіційні поїздки за
наказом уряду. Письмові звіти цих урядових посланців відомі під назвою
«статейних списків». Поряд з розповідями про дипломатичні відносини в них
були також і особисті враження. Наприклад, статейні списки Чемоданова,
Лихачова, Валкова та інших посланців, відправлених до Італії; Потьомкіна,
відправленого до Іспанії та Франції, тощо.

Московський цар Борис Годунов на межі ХУІ-ХУІІ ст. відправив п'ять

молодих дворян для навчання в Любек, шістьох — у Францію, чотирьох —
до Англії. Однак, тільки один з них повернувся на батьківщину.

За царя Михайла Федоровича засновані перше постійне шведське посольство

в Росії та російське у Швеції. Збільшилася кількість дипломатів у Москві.
Створено поштову службу (головним чином для державних потреб, для
зміцнення міждержавних зв'язків). Російські дипломати на Заході ставали
дедалі більш досвідченими, підстави для їх відправлення за кордон — дедалі
більш вагомими, з'явилися перші постійні російські дипломатичні
представництва за кордоном.

Російські дипломати на Заході у XVII ст. були явищем рідкісним,

екзотичним, як посланці з Японії та Китаю.

У XVIII ст., завдяки діяльності Петра І, проводилися зустрічі вчених,

натуралістів, істориків, у зв'язку з чим постійно зростала кількість російських
“туристів” за кордоном. За Петра І в Російській державі зарубіжні подорожі
стали регулярно, широко застосовуватися для здобуття освіти і почали
набувати популярності як одне з улюблених занять заможних людей. Це
вимагало створення певних зручностей на дорогах, безпеки, вдосконалення
шляхів сполучення.

У 1697 р. російська влада відправила в Італію, Голландію, Англію близько 50

представників найбільш знатної частини дворянства. Офіційна мета
відправки кандидатів за море, як свідчив наказ Петра І: «навчання дворян
наукам, новим військовим мистецтвам та правилам поведінки».

Почесне місце серед дипломатів-мандрівників петровського часу посідає

граф П. А. Толстой (1645-1729). Він належав до дворянського роду, відомого
з XVI століття. З 1671 р. почалась придворна служба П. А. Толстого: він
отримав чин стольника і перебував при дворі цариці Наталі Кирилівни, а
потім царя Федора Олексійовича. Після смерті царя Федора П. А. Толстой
повернувся на військову службу і став ад'ютантом І. М. Милославського,
свого дядька.

28 лютого 1697 р. П. А. Толстой виїхав із Дорогомилової слободи (Москва) і

почав свою тривалу подорож, яка завершилась 27 січня 1699 року.
Протягом усієї подорожі, день за днем, з дивовижною точністю і
найдрібнішими подробицями Толстой позначав на папері не тільки міста, але
й найменші населені пункти, маєтки, кому вони належать, прізвища та
дворянські звання власників, кількість храмів у поселеннях, конфесійну
приналежність цих храмів (православні, греко-католицькі, римо-католицькі,
іудаїстські); відстань від одного пункту проходження до іншого вказував у
верстах, а по території Речі Посполитої - і в польських милях.

По закінченні подорожі 27 січня 1699 р. Толстой представив до царської

канцелярії звіт, який у 1888 р. був опублікований родичем Петра
Андрійовича Толстого Д. А. Толстим в журналі «Російський архів» під
назвою «Подорож стольника П. А. Толстого по Європі (1697-1699 рр.)».

Для подорожніх записок Толстого характерні не згадування окремих, не

пов'язаних між собою пунктів географічного простору, а послідовна
розповідь про визначні пам'ятки шляху, враження російського «вояжера» від
його дорожніх пригод. Опис стає головним засобом зображення простору,
безперервного та плинного.

Ділова та докладна розповідь створюється, завдяки переліку міст і країн, по

яких проходить маршрут, сіл та пунктів зупинок мандрівника на відпочинок
та ночівлю, точною фіксацією часу та відстані, вказівками на спосіб
пересування, повідомленнями про дорожні витрати. Недарма французький
дипломат Кампредон, який близько знав П. А. Толстого, назвав його
«найрозумнішою головою Росії».

Академік Д.С. Ліхачов вважав дорожні записки П. А. Толстого одним з

найчудовіших літературних явищ кінця XVII століття. Першим із
славнозвісного роду Толстих він увійшов в історію не тільки російської
дипломатії та військової майстерності, але й російської словесності. П. А.
Толстой створив у своїх нотатках своєрідну «енциклопедію» життя деяких
європейських країн і цим «відкрив» Європу для багатьох росіян.

Текст дорожніх записок Толстого викликав інтерес у країнах, де побував

мандрівник. В 1859 р. в Варшаві професор І. Савинич опублікував довільний
переклад записок Толстого про Польщу.

Художня майстерність записок дала можливість професорам А. Алферову та

А. Грузинському включити уривки з них до хрестоматії з російської
літератури XVIII ст. для чоловічих та жіночих гімназій. До книги, яка
витримала 8 видань, увійшли розповіді російського мандрівника про Відень,
Венецію, Падую, Неаполь, Мальту, Феррару та інші європейські міста.

В 1987 р. Макс Окенфусс опублікував переклад дорожніх записок П. А.

Толстого англійською мовою з російського видання 1888 року.
Таким чином, «Подорож... П. А. Толстого» є не тільки чудовим путівником
для бажаючих помандрувати по описаному маршруту, але й видатною
літературною пам'яткою кінця XVII століття,

У кінці XVII ст. здійснена подорож знатного московського боярина Б. П.

Шереметьєва до Мальти. В дорожній грамоті, наданій боярину Петром І,
сказано: «За нашим наказом відпущено найближчого боярина і намісника
В'ятського Б. П. Шереметьєва за його бажанням до Італії, у Рим та Венецію,
для бачення тамтешніх країв і держав». І хоча Шереметьєв відправлявся за
кордон «за своїм бажанням», неофіційною метою своєї подорожі він мав
укладення військового союзу зі «славними у воїнстві» мальтійськими
кавалерами проти Османської імперії.

На відміну від П. А. Толстого і його товаришів, посланих Петром І для

вивчення наук і зобов'язаних надати звіт, Шереметьєв вважався приватною
особою, подорожуючою в якості туриста.

Боярин щедро обдаровував європейських державників, Папу, кардиналів і

гросмейстера мальтійських лицарів, наймав сотні людей, які очищали перед
його приїздом дорогу в Альпах, несли його поклажу, прислуговували йому.

Опис подорожі Шереметьєва складено одним з її учасників, який з великою

цікавістю спостерігав за всім, що відбувається. Головним чином, за діями
свого господаря. Відмічав, де Шереметьєв був «своєю особою», де боярин
«приймав великі труднощі» і в чому вони полягали, і т. п. Це вже не
статейний список, але твір, дуже близький до цього типу літератури. Як і
автори «статейних списків», Шереметьєв веде докладний звіт своїх витрат,
відмічає церемонії проводів і «візитацій», описує прийоми у владних осіб. На
зворотному шляху в Неаполі Шереметьєв став свідком виверження Везувію,
а також відвідав єзуїтську академію, де учні привітали його латинськими
віршами і показали «великі ігри».

Подорож боярина Б. П. Шереметьєва є однією з яскравих сторінок в історії

розвитку відносин Росії з Заходом, відносин, які закладали підвалини
постійних відвідувань росіянами європейських країн в якості туристів.
 Домашнє завдання: Конспект вчити та додатково працювати с підручниками.

Список джерел:
Базова
1 Гришин Ю.А. История мореплавання М. Транспорт 1972
2 Сто великих мореплавателей М . Вече 2000
3 Ханке Х. Люди, корабли, океаны М. Посвещение 1988
Допоміжна
1 Біховський І.А. Петровські корабели А.Судостр. 1992
2 Крючков Ю.С. Ім’я на борту М. Транспорт 1989
3 Сто великих адмиралов М. Вече 2001
В мережі Інтернет
Історія мореплавства (конспект лекцій).
посилання: http://www.kma.ks.ua/ua/images/2_library/methodical/sudovod/department/
humanities/maritime_history/maritime1.pdf