1

ТЕМА 4. ФОРМУВАННЯ ПЕРЕДУМОВ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ В

КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ (ХVI – ПЕРША ПОЛОВИНА
ХVІІ СТ.).

4.1. Вплив великих географічних відкриттів на економічний розвиток

Європи

Передумови географічних відкриттів:

-ускладнення торгівлі Європи зі Сходом, з причин захоплення традиційних шляхів
турками, арабами, татаро-монголами;
-нестача в Західній Європі грошових металів – золота, срібла;
-формування в Західній Європі абсолютистських монархій, які потребували
величезних витрат для підтримки пишності дворів;
-поява великовантажних кораблів (1000-1500 т), нових навігаційних приборів
(компас, астролябій), достовірних карт;
-формування нового погляду на форму Землі, як на кулю
-пошук нових шляхів на схід через океан.
Великі географічні відкриття є сукупністю ряду морських подорожей:
-1486р. – флотилія Б.Діаса досягла південного берега Африки;
-1498р. –В. де Гама через Індійський океан досяг індійського берега;
-1492р. – Х.Колумб відкрив Америку;
-1519-1521 рр. Ф.Магеллан здійснив першу навколоземну подорож.
Передумови. Кінець XV і початок XVI ст. – це часи великих географічних
відкриттів, коли люди нової епохи шукають нових шляхів для дослідів над світом і
природою. „Пробуджується бажання пізнати ближче тайни природи, невідомі
країни, цілу землю з її незнаними просторами й таємничими океанами” [3: 163].
Взагалі „великі географічні відкриття – це комплекс найвизначніших відкриттів на
суші і на морі, зроблених протягом майже всієї писемної історії людства” [1:407]. У
попередніх історичних епохах людина безнастанно поширювала своє знання Землі.
Фінікіяни, греки й римляни у старовинних віках пізнали вже значні простори
старого світу; у середньовіччі поширили географічний світогляд араби, нормани й
учасники хрестових походів. Але всі давні відкриття йшли повільним шляхом і
зацікавлювали тільки окремі народи. Ще однією передумовою Великих
географічних відкриттів був розвиток техніки, який у XV-XVI ст. досяг великих
успіхів. Селяни і ремісники продовжували нагромаджувати трудовий досвід і
поліпшувати знаряддя праці. У гірництві й ремеслі почали застосовувати водяний
двигун. Це давало можливість копати глибші шахти і добувати більше руди. Істотні
поліпшення відбулися у виплавці та обробці металів. З XIV ст. почали будувати
домни – великі плавильні печі. З добутого таким чином чавуну виплавляли залізо і
сталь. Металу тепер виплавляли значно більше, ніж раніше. Його обробляли на
спеціальних верстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Багато чавуну і
заліза потрібно було для виробництва зброї. Було вдосконалено ручну вогнепальну
зброю, з’явилися пістолети, важкі рушниці – мушкети.
Тривалий час європейці не зважувались на далекі плавання у відкритому морі.
Не маючи досконалих карт і морських приладів, мандрівники звичайно плавали в
морях, що омивали Європу. Місцезнаходження корабля визначали тільки в ясну
 2
погоду за розміщенням зірок.
Виходити у відкрите море стало безпечніше після того, як у моряків з’явився
компас. „Перші уживали його, мабуть, китайці; в ХІІІ-XIV ст. він був
удосконалений і поширився по всій Європі. Ужиття компасу забезпечувало
повернення кораблів додому, перед безцільною блуканиною по безкраїх морях, що
давніше часто траплялося. Поліпшено також географічні карти, так, що моряк міг
використати досвід давніших поколінь” [3:164]. Було винайдено також прилад –
астролябію для визначення місцезнаходження корабля.
У XV ст. було створено швидкохідний легкий парусник – каравелу. Це були
рухливі і місткі судна. Вони мали три щогли з прямими й косими вітрилами і могли
рухатися в потрійному напрямі не тільки при ходовому, а й при боковому і навіть
зустрічному вітрі. На каравелах можна було вирушити в далекі морські подорожі.
Причини. До далеких подорожей вабили декого ідеалістичні мотиви –
відкривати далекі невідомі народи і навертати їх на християнську віру. „Побожні
ченці й гарячі проповідники немало причинялися до того, щоб заохотити моряків до
небезпечних експедицій” [3:164]. Але ще більшу роль відіграли матеріальні
причини. Західна Європа була вже доволі густо заселена, й „у деяких країнах був
надмір населення, що не міг найти собі потрібного прожитку. Ці люди шукали собі
нових засобів до життя і пробували найти їх на морі. Морське розбишацтво
розвивалося упродовж цілих середніх віків, і між тими піратами було багато
сміливих моряків, що відважилися на найбільш ризиковані експедиції і багато
причинялися до нових відкриттів” [3:164].
Ще однією причиною географічних відкриттів була торгівля, яка розвинулася
під час хрестових походів і набула на кінець середньовіччя характеру постійних
торговельних зв'язків. Всілякі східні товари — прянощі (перець, кориця, гвоздика,
імбир, мускатні горіхи тощо), цукор, ювелірні вироби, парфумерні товари, всякі
східні тканини і т. ін.— дедалі більше входили в ужиток вищих і середніх класів
Західної Європи. Купецтво південно-італійських, південно-французьких і східно-
іспанських (каталонських) міст нагромаджувало на торгівлі зі Сходом величезні
багатства. Та в другій половині XV ст. середземноморська торгівля зазнала гострої
кризи. Ряд причин і раніше гальмували розвиток левантійської торгівлі. Велика
кількість посередників (араби, візантійці, італійці та інші) надзвичайно здорожувала
вартість східних товарів. Купцям західних і північно-західних європейських країн
віддалені східні ринки були зовсім недоступні. Завоювання турками Близького
Сходу остаточно погіршило становище левантійської торгівлі. Турецькі грабежі,
піратство, всілякі побори з торгових суден, караванів і ринків робили торгівлю із
східною частиною Середземного моря небезпечною, менш регулярною і менш
вигідною. Єдиним шляхом до Індії, що лишався ще не загарбаним турками, був
шлях через Єгипет і Червоне море. Але цей шлях цілком монополізований арабами.
Навіть венеціанці могли проникати на Схід лише до Александрії, де їх зустрічали з
прянощами арабські купці. Думка знайти новий морський шлях до Індії, в обхід
арабів і турецьких володінь, почала дедалі більше цікавити купців і моряків різних
країн Західної Європи.
До пошуків казкової Індії спонукала європейців ще й інша причина. Товарне
господарство, що розвинулося в Європі, потребувало великої кількості
дорогоцінних металів. Золото й срібло ставали дедалі більш необхідними у
 3
господарських цілях для феодалів і зростаючої буржуазії Європи. Тим часом
добування дорогоцінних металів у Західній Європі прогресувало повільно. Торгівля
зі Сходом створювала додаткові труднощі із золотом та сріблом. Торговий баланс у
левантійській торгівлі був невигідний для Європи. В обмін на дорогі екзотичні
товари Сходу Європа могла дати продукти сільського і лісового господарства, мідь,
олово, почасти сукна та інші промислові вироби, які загалом цінилися все ж
набагато дешевше порівняно з товарами Сходу й тому не покривали вартості
купованого на Сході. Таким чином, європейцям доводилось щорічно доплачувати
певні суми дорогоцінними металами, внаслідок чого замість припливу золота й
срібла до Європи вони відпливали з неї в східні країни.[5:243].
Отже, «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему,
яка потребувала також якнайшвидшого розв'язання. Розшукуючи новий морський
шлях до Індії, європейці водночас гарячково шукали золота. У пошуках шляхів до
Індії найбільш заінтересованими виявилися не італійські купці, яким левантійська
торгівля все ще забезпечувала великі прибутки завдяки монополії на Середземному
морі, а купці і зв'язані з ними феодали інших країн Західної Європи, що лежали в
безпосередньому сусідстві з Атлантичним океаном. Цими країнами були насамперед
Португалія й Іспанія.
Великі географічні відкриття мали епохальне значення для людства. По
важливості їх можна порівняти з такими подіями, як: утворення перших держав,
падіння рабовласництва, хрестові походи. В історії початок цієї епохи датується
1492 роком, тобто роком відкриття Америки Христофором Колумбом.
Що ж таке епоха географічних відкриттів?
Це в першу чергу переворот в свідомості людей. Відкриття покінчили з
легендами і міфами про форму Землі та невідомі території і їх населення. Подорожі
Колумба та його послідовників, плавання Магеллана за кілька десятків років
зробили справжній переворот в географії. Величезних успіхів досягла астрономія.
Успіхи мореплавства відкрили шляхи розвитку світової торгівлі та зв`язків між
віддаленими територіями. Від, головним чином, каботажного плавання на
невеличких кораблях мореплавці перейшли до океанічного, використовуючи
каравели і нефи. Справжній бум у суднобудуванні та науці мореплавства стався у
XVIст. коли з`явилися принципово нові морські судна та навігаційне устаткування,
багато-палубні військові кораблі та вантажні – для перевезення людей, худоби,
коштовностей. Наука, література опанували оригінальну і надзвичайно важливу для
пізнання світу і людини проблематику: географічні відкриття, подвиги і пригоди,
невідомі тварини, нові раси, самобутні культури і своєрідні релігійні системи, інше
зоряне небо. Особливо прогресували природничі науки та фізика, отримали стимул
для свого розвитку соціально-історичні науки, зароджувалися антропологія та
етнографія. Людство почало жити в новому часі, новій епосі. Недаремно більшість
істориків вважають 1492 роком закінчення епохи феодалізму та початку нового
часу.[9:209].
Величезні відкриті території, що значно перевищували відомі доти землі,
змінили ставлення до між феодальних війн за сусідні володіння. Європейські
монархи досить швидко зрозуміли, що означає для зростання їхньої могутності нові
континенти. Будувалися кораблі і споряджалися флотилії для підкорення
заокеанських територій, стимулювалося піратство. У світових справах значно зросла
 4
вага атлантичних держав – Португалії, Іспанії, Англії та Франції. Втратили своє
монопольне значення центрів мореплавства і торгівлі середземноморські порти.
Почалося швидке звеличення Іспанії, яка перетворилася на початку XVIст. в
наймогутнішу державу Європи. Вона володіла недосяжними землями за океаном та
значною частиною Європи. Серйозну загрозу становила Іспанія для Англії та
Франції. До того ж іспанський король Карл V який носився з ідеєю створення
світової держави, був одночасно імператором Німеччини.
Парадоксально, але гігантські багатства що принесли Іспанії географічні
відкриття справили руйнівну дію на її подальший господарський розвиток. Золото
призвело до занепаду економіки, зубожіння населення. Левова частина золота
потрапила до рук феодалів і ще більше зміцнила і законсервувала їхню політичну
владу. Маючи багато золота феодальна Іспанія зовсім не дбала про розвиток власної
промисловості і задовольнялася купівлею необхідних товарів у інших європейських
країнах, що пішли шляхом індустріалізації. Здобуті в колоніях золото і срібло
переходили до рук нідерландських, бельгійських, французьких, а головне –
англійських торговців і банкірів. Найбільше в світі пограбування не перетворило
Іспанію на квітучу державу. Навпаки, вже через півтора сторіччя вона стала однією
з найбідніших у Європі. Така ж доля спіткала і Португалію.[14:90].
Господарський занепад був вражаючим, жалюгідний вигляд справляла
мануфактура, знецінилися гроші. Севілья та Кадис, колись квітучі ворота до «Індій»,
перетворилися на перевалочні пункти звідкіля золото і срібло переходили до інших
країн Європи. Збіднілі іспанці навіть не мали коштів щоб дістатися до Нового Світу.
Справа дійшла до такого зубожіння, що коли в 1700 році помер останній король
Іспанії з династії Габсбургів, то в державній скарбниці не знайшлося грошей для
влаштування належного похорону і лише зі вступом на іспанський трон
представника династії Бурбонів що зблизило Іспанію з найрозвинутішою країною
Європи Францією, були проведені реформи які сприяли пожвавленню економіки.
Країна перейшла до мануфактурної стадії розвитку промисловості і стала
розглядати колонії як ринок збуту промислових товарів.
Водночас із занепадом Португалії та Іспанії набирали могутності Англія,
Франція та Нідерланди, які також пов`язували свої інтереси з колоніалізмом. Вже
наприкінці XVI ст. Піренейські держави зазнали відчутних поразок від англійців та
голландців. Так, Нідерланди захопили португальські колонії на Далекому Сході та в
Південно-Східній Азії і на середину XVII ст. володіли трьома чвертями світового
торгівельного флоту. В 1588 році англійський флот завдав поразки іспанській
«непереможній армаді», остаточно підірвавши морську могутність Іспанії. Англія
фактично перетворила на свого васала Португалію, а наприкінці XVII ст. зламала
могутність Нідерландів на морі, зазіхнула на іспанські колонії. Як не парадоксально,
але спроби позбавити Іспанію її колоніальних територій виявилися марними,
насамперед з причини постійної боротьби між Парижем і Лондоном за світове
панування.[5:257].
В той же час, використовуючи своє сприятливе географічне положення для
участі в легальній торгівлі з колоніями Іспанії та Португалії, розвитку контрабанди
як ремесла, а також стимулювання корсарства та піратства Англія тим самим брала
активну участь в перерозподілі колоніальних багатств. Англійський економіст Джон
Кейнс висловив оригінальну думку що золото і срібло Перу фактично сприяли
 5
створенню британської імперії. Він писав, що привезені в Англію піратом
Френсісом Дрейком скарби, які були найбільшою здобиччю піратства всіх часів
поклали початок зовнішнім капіталовкладенням країни. Англійська королева
Єлизавета скористалася вдачею свого адмірала і повністю виплатила зовнішній
борг, а значну частину капіталу – 42000 фунтів стерлінгів, вклала в компанію
Леванту. Частина прибутків компанії пішла на створення відомої Вест-Індійської
компанії.
Вилучені з Америки та Індії цінні метали та інші коштовності надійшли в
Європу саме тоді, коли в них з`явилася величезна потреба. Вони швидко розійшлися
по європейським країнам ставши могутнім поштовхом для розвитку капіталізму,
первісне нагромадження капіталу створювало умови для промислового перевороту,
закладення підвалин колоніальної системи, виникнення світового ринку. Це мало
всесвітнє історичне значення.
Скарби настигли Європу зненацька. Першою реакцією в Іспанії, наприклад,
була поява зневажливого ставлення до землі і до праці взагалі. Вважалося, що
справжнє багатство становлять дорогоцінні метали як такі. Значно зросла по всій
Європі вартість життя, відчутно змінилась система цін, справжній бум переживала
фінансова, банківська справа, розвивалися ринок, торгівля, спекуляція. Швидко
зростали міста. Колишніх багатіїв перевершили нові, насамперед торговці і банкіри.
Буржуазія ставала привілейованим класом суспільства, фінансувала монархів, які
витрачали золото, головним чином, на утримання війська. Одна за одною в Європі
відбувалися буржуазні революції.[9:45].
Значно поліпшилось і збагатилось харчування європейців. Найбільшого
значення набула картопля завезена з Перу у 1533 році. На початку XVIII ст. цей
коренеплід набув значного поширення в Європі, перетворившись на другий хліб. Не
меншу популярність здобула кукурудза, яка суттєво вплинула на розвиток
тваринництва. Дізнались європейці про томати, квасолю, велику кількість фруктів.
Дізналися і про тютюн.
Без сумніву європейська матеріальна і духовна культура збагатилася
досягненнями народів Азії. Схід став для Європи першим постачальником екзотики,
а східні мислителі стали для освічених європейців зразком мудрості і досконалості.
Але реальність Америки з її самобутніми індіанськими цивілізаціями, які
несподівано виринули з туману віків, просто приголомшили гуманістів Європи.
Особливе значення мала полеміка про людську сутність індіанців. Не припинилася
вона і після булли папи Павла III від 1537 року яка визнала індіанців «справжніми
людьми». Багато європейських гуманістів виступило на захист індіанського
населення та населення Африки та Азії. Велася боротьба за права людини та расове
рівноправ`я.
Захоплені землі швидко колонізувалися і християнізувалися. Католицька
церква насаджувала свої інституції, в тому числі інквізицію, особливо постраждали
Африка та Америка. В Америці було знищено до 90% корінного населення. Африка
перетворилася на джерело чорних рабів. Колоніальні держави відкривали на
узбережжі Африки факторії, що займалася відловом людей. Цілі африканські народи
зникали з лиця землі, знищені работоргівлею. Історія людства ще не знала такого
масового викрадення та поневолення людей.
Майже три століття існував і діяв «диявольський трикутник», маршрутами
 6
якого здійснювалась работоргівля. Добували «чорне золото» у різний спосіб.
Нападали на негритянські селища, захоплювали дужих чоловіків та жінок,
знищуючи всіх інших; провокували міжплемінні війни купуючи полонених;
влаштовували «полювання» спустошуючи величезні райони континенту. Під час
транспортування гинуло до 70% рабів, і все одно прибуток становив до 1000% на
вкладений капітал. На справжню братську могилу для мільйонів африканців
перетворився Атлантичний океан.[18:78].
Работоргівля дала сильний поштовх для розвитку капіталізму. На крові і
кістках мільйонів рабів, негрів та індіанців, закладалося благополуччя європейської
знаті. Найбільш активною в цьому плані була Англія. Лише в 1774 році з Ліверпуля
відправилось за рабами 300 суден.
Залишки колоніальної системи не демонтовано до цих пір.
Географічні відкриття мали величезний вплив на економічне життя Європи.
Насамперед, вони зробили революцію в європейській торгівлі. Результатом їх було
«раптове розширення світового ринку, збільшена різноманітність циркулюючих
товарів, суперництво між європейськими націями у прагненні оволодіти азіатськими
продуктами і американськими скарбами, колоніальна система...».
Сталося грандіозне переміщення торговельних шляхів і центрів. Середземне
море, яке раніше відігравало головну роль в європейській торгівлі, після
географічних відкриттів значною мірою втратило своє значення. Головні
торговельні шляхи були перенесені на Атлантичний океан і Північне (Німецьке)
море. Місце Італії, колишньої найбільш розвиненої торгової країни в Європі,
зайняли інші країни — Португалія, Нідерланди, Англія. Особливо велику роль у
XVI ст. почали відігравати Нідерланди. Місто Антверпен перетворилося на центр
світової торгівлі, зосередивши, зокрема, у себе майже всю торгівлю прянощами.
Наслідки великих географічних відкриттів:
-виникнення світового поділу праці, початок створення світового господарства і
ринку;
-зростання товарообігу, урізноманітнення асортименту (у Європі з’явилися чай,
кава, тютюн, какао);
-переміщення економічних центрів від Венеції, Генуї до Лісабону, Антверпену;
-розвиток товарних бірж, міжнародного кредиту, створення фондової біржі;
-формування колоніальної системи характеризується захопленням заокеанських
земель, "викачуванням" їх багатства, шляхом нееквівалентного товарообігу
(Португалія, Іспанія, Бельгія, Великобританія);
-"революція цін" – явище, пов'язане з імпортом великої кількості золота й срібла з
Америки до Європи при незмінності умов виробництва інших товарів. Відбулося
знецінення заробітної плати, земельної ренти. Було прискорено збагачення заможної
частини селянства, зародження промислової буржуазії.
 7
4.2. Сутність і особливості первісного нагромадження капіталу у провідних
країнах світу

Передумови для первісного нагромадження капіталу формувалися у період

переходу від феодалізму до капіталізму /Європа, 16 - 17 ст./. Цей перехід
характеризується:
1) первісним нагромадженням капіталу /підготовка основних умов для
розвитку капіталістичного виробництва/;
2) пануванням у промисловості мануфактури;
3) збереженням феодального устрою и феодального способу виробництва
/окрім Англії й Нідерландів/;
4) у Великобританії з початку 18 ст. швидко розвивається промисловість,
сільське господарство та зовнішня торгівля /у цих сферах панувала англійська
буржуазія/, формується пролетаріат.
Первісне нагромадження капіталу – історичний процес відокремлення
виробника від засобів виробництва; нагромадження ресурсів, перш за все, грошових,
у майбутніх капіталістів. В результаті зазначеного процесу засоби виробництва та
життєві засоби перетворюються на капітал, а безпосередні працівники стають
найманими робітниками.
ДЖЕРЕЛА
1. Створення колоніальної системи. Грабіж колоній під прапором
торгівлі, работоргівля, захоплення золотих і срібних скарбів, морське піратство.
2. Система державних позик. Величезна потреба держави в грошах у
зв'язку із захопленням колоній і війнами між Іспанією, Францією, Англією,
Португалією, Голландією в 16-18 в.в.
3. Податкова система. Система відкупів. Збагачення лихварів і купців.
4. Промисловий протекціонізм - високі імпортні мита, експортні премії.
«новонароджений капітал виділяє кров і грязь зі всіх своїх пір, з голови до
п'ят» (К. Маркс і Ф. Енгельс, соч., Т. 23, С.770).

ЧАСОВІ МЕЖІ
У Англії з кінця 15 століття, в класичній формі - до кінця 17 століття.
У Франції - 16-18 в.в.
У Росії - з кінця 17 століття до 60-70г.г. XIX в. (винні відкупу, ж.д.
будівництво, «поміщицьке чищення земель для капіталізму», викупні операції),
У Германії 18 вік - до 2 половин XIX в.
В класичній формі процес первісного нагромадження капіталу притаманний
Англії /остання третина 15–17 ст./.
Формування пролетарів: швидкий розвиток мануфактур обумовлювався
отриманням великих прибутків. Виникала потреба у відповідному розвитку
вівчарства, що вимагало поширення пасовиськ, а це відбувалося за рахунок:
1) общинних земель /виселення селян/;
2) церковних земель /реформування общинних земель/;
3) державних земель /дари/.
Пролетаріат /наймані робітники/ утворювався з селян і монастирських селян.
Риси найманого робітника: 1) юридично вільний; 2) не має іншої власності, окрім
 8
робочої сили.
Формування капіталістів здійснюється із: заможних селян, ремісників,
феодалів. Селяни ставали фермерами, ремісники – промисловими капіталістами, а
феодали через торгівлю і лихварство розвивали торговий капітал.
Основні методи первісного нагромадження капіталу:
1) позаекономічні /насильницький, грабежі, шахрайство/,
2) економічні /державний борг, колоніальні завоювання/.
Загальне і особливе в процесі становлення капіталістичної формації в країнах
Західної Європи
Загальне: становлення і панування капіталістичного способу
виробництва; заміна феодальної формації капіталістичною суспільно-економічною
формацією.
ОСОБЛИВЕ:
Англія - класична країна промислового капіталізму. Якнайповніший
розвиток всіх форм і джерел первинного накопичення капіталу: колоніальний
грабіж, піратство, работоргівля, державний борг, протекціонізм, купецькі компанії
(Ост-індськая, Московська) і так далі Формування капіталу; «обгороджування» і
«чищення» земель, розорення цехів і так далі, формування пролетаріату.
Революція 1642-60г.г., «славна» революція 1688-89г.г., встановлення
політичного панування буржуазії в союзі з «новим» дворянством. Промислова
революція («переворот») - остання третина XVIII в. - почало XIX в. Перша
промислова криза 1825г. - початок капіталістичної формації. До 70г.г. XIX в. Англія
- лідер в світовій економіці.
Первинне накопичення капіталу в Англії
Накопичення грошей, природно, вимагало від підприємців ощадливості
( особливо нею відрізнялися підприємці, що належать до тих, що з'явилися якраз в
цю епоху протестантськими конфесіями ). Свобода майбутніх робочих від засобів
виробництва нерідко досягалися шляхом насильства - вигнання селян із землі.
Класичним прикладом протікання процесу первинного накопичення служить
економічний розвиток Англії в XVI-XVII вв.
У XVI столітті Англія була невеликою, зовні типовою аграрною країною з
населенням 3-3,5 млн. Людина (у 4 рази менше, ніж у Франції), зокрема лише 20%
міського. Міська цехова промисловість була розвинена слабкіше, ніж на континенті,
а торговий флот набагато поступався голландському. Але саме XVI століття стало
початком різкого підйому економіки, завдяки якому Англія через три сторіччя стала
промисловим гегемоном миру. Це пояснюється, в першу чергу, могутнім розвитком
суконної мануфактури. Якщо в XIII-XIV вв. англійська сира шерсть вивозилася
для обробки на континент, то з XV століття виробництво сукна і шерстяних тканин
розвивається усередині країни. У 16 столітті в шерстяній промисловості виявилася
зайнятою мало не половина англійського населення. В середині 14 століття з Англії
щорічно вивозилося близько 30 тис. Мішків сирої шерсті, а через 200 років - тільки
5-6 тис. мішків, але за цей же час англійського готового сукна зріс з п'яти до 122 тис.
шматків. Виробництво сукна охопило спочатку сільські місцевості, вільні від
цехового режиму, - в цьому і полягав секрет «сільського виду» Англії.
Попит на шерсть підвищувався, і розведення овець стало надзвичайно
прибутковою справою. Але для розширення пасовищ потрібно було звільнити землі
 9
від дрібних селянських господарств, обгородивши нові пасовища частоколами,
ровами, огорожами. Цей процес обезземелення селян отримав назву
«обгороджування». Колишні селяни, позбувшись коштів для існування, вимушені
були найматися на підприємства.
Накопичення найбільших грошових сум не обходилося без насильства -
грабежу, работоргівлі, піратства. На початку XVII століття англійці шляхом
військовим добилися монополії на постачання рабів з Африки і за півстоліття
вивезли до Америки близько 3 млн. чоловік. У метрополії доходи від работоргівлі і
морського розбою перетворювалися на капітал - купувалася сировина, устаткування,
наймалися робочі.
Держава, що постійно потребувала засобів на війну, займала гроші у
англійських купців під високі відсотки. Державний борг оплачувався платниками
податків, але відсотки отримували купці, що відкрили на ці засоби підприємства.
Крім того, Англія в XVI-XVII вв. ввела високі мита на імпорт готових виробів.
Такий протекціонізм дозволяв підприємцям утримувати високі ціни на свої товари.
В результаті до кінця XVIII століття в Англії накопичилося величезне на ті часи
багатство - біля одного мільйона фунтів благородних металів.
Франція - класична країна феодалізму. В процесі первинного накопичення
головним джерелом був державний борг у зв'язку з війнами, які велися
абсолютистською монархією на континенті Європи. У зв'язку з цим - розвиток
лихварського капіталу і банків. Колонії Франції були другорядним джерелом, хоча
всі елементи - грабіж, піратство, работоргівля - мали місце. Мануфактура на відміну
від Англії орієнтувалася на потреби короля і верхівок феодалів (предмети розкоші),
а не широкий ринок. Феодалізм був ліквідований Великою Французькою
революцією (1789-1793гг.). Тільки в кінці XVIII століття громадські землі були
повернені селянам, панські - розпродані дрібними ділянками. Результат - панування
парцелярного малотоварного господарства в аграрному секторі. Більше 2/3
населення - сільське. Вузькість внутрішнього ринку. Головна галузь економіки -
сільське господарство. Наполеонівські війни і континентальна блокада - перешкоди
на шляху використання досвіду і машинної техніки Англії. Промисловий переворот
почався в 1815 р. і завершився під впливом реставрації Бурбонів і феодальної
реакції тільки в 50-60гг. XIX в. (після революції 1830г. і 1848г.). Вузькість
внутрішнього ринку; великий експорт капіталів, зростання рантьє.
Німеччина - феодальна країна до 19 століття, аграрного придатка Англії і
Франції (експорт сільськогосподарської сировини і продовольства). Територіальна і
державна роздробленість (в середині XIX століття - декілька десятків самостійних
держав). Єдиний ринок тільки з 30-х років (митний союз). Мануфактура в селі
(головним чином, «розсіяна»), в місті - цехове ремесло (цехове право і привілеї
ліквідовані тільки в 60-х роках). «Прусський шлях» розвитку капіталізму в
сільському господарстві (особиста свобода селян - 1807 р., власність на землю по
законах 1811 і 1816 рр. За грошовий викуп або установку 1/3 наділа). Разом: 3/4
селянські господарства - батрацькі, у них тільки 9% надільної землі. Швидке
зростання юнкерських латифундій капіталістичного типу - машини, добрива, праця
батраків. Викупні платежі - важливе джерело первинного накопичення. Буржуазна
революція 1848-1849 рр. у зв'язку із слабким розвитком буржуазії виявилося
незавершеним. Політично - на основі союзу юнкерства з верхівкою буржуазії -
 10
юнкерсько-буржуазна держава переважаючою роллю юнкерів в політиці і армії.
Після революції - промисловий переворот (40-і - 60-і роки). Очолююча роль
Пруссії. Агресивні війни проти Данії, Австрії, Франції. Об'єднання Німеччини
«кров'ю і жезлом». Контрибуція з Францією, анексія Ельзаса і Лотарінгиі - бурхливе
зростання промисловості, інженерна думка, освоєння кращого в досвіді Англії.
Економічне панування буржуазії.
Голландія . Особливості первинного накопичення капіталів в Голландії.
Іншою країною, в якій первинне накопичення капіталу привело до економічного
підйому, була Голландія. В середині XVII століття з приблизно 20 тис. кораблів
сумарного європейського флоту 15-16 тис. належало Голландії.
Голландська столиця Амстердам зайняла місце Антверпен як світовий центр
торгівлі і кредиту (голландські банкіри вперше понизили кредитні ставки і тим
самим різко розширили ринок цінних паперів). В процесі первинного накопичення
в Голландії ще більшу, ніж в Англії, грав державний борг. Ні у одній країні у той
час не було такої кількості прямих і непрямих податків, таких високих цін на
предмети першої необхідності, але і таких високих прибутків, як в Голландії. Але
торгове панування Голландії далеко не відповідало рівню її промислового розвитку,
і в кінці XVII століття країна поступово почала втрачати світову гегемонію в
торгівлі. На це місце висувалася Англія, що перевершувала Голландію в розвитку
промислового виробництва. Англо-голландськие війни XVII-XVIII вв. закінчилися
поразкою Голландії, і її капітал все більш почав переливатися в сферу іноземних
позик.
 11
4.3. Теорії раннього та пізнього меркантилізму

Історичні умови:
1) епоха великих географічних відкриттів і процесій первісного
нагромадження капіталу;
2) зародження мануфактурного виробництва;
3) розвиток товарно-грошових відносин, початок формування національних і
світових ринків.
Етапи розвитку:
1) ранній меркантилізм. За теорією грошового балансу гроші вважаються
основним багатством, яке необхідно більше ввозити із-за кордону і менше
витрачати;
2) пізній меркантилізм. За теорією торгового балансу джерелом багатства
нації є розвиток зовнішньої торгівлі і дотримання активного торгового балансу.
Особливості економічних поглядів:
1) предметом дослідження є первісне нагромадження капіталу, закономірності
зростання багатства у сфері обігу;
2) методом дослідження є емпіризм;
3) практичне втілення – економічна політика меркантилізму /особливий тип
діяльності держави, який сприяє первісному накопиченню капіталу/;
4) еволюція економічної політики: монетарна система – заохочення ввозу в
державу коштовних металів шляхом заборони іноземним купцям вивозу золота та
срібла як виручки; покарань за вивіз коштовних металів; мануфактурна система –
заохочення ввозу грошей в країну шляхом розвитку виробництва експортних
товарів; досягнення переваги експорту над імпортом.
Ранній меркантилізм
Вільям Стаффорд (1554 - 1612 рр.). Головний твір: «Критична переказ
деяких скарг наших співвітчизників». Основні ідеї:
1) висновок, що іноземні купці вивозять за свої товари англійське золото та
срібло внаслідок: більш високої купівельної спроможності англійської монети в
інших країнах; зростання споживання предметів розкоші, за які розплачуються
більшою кількістю грошей; вивозу сировини, яка в переробленому вигляді
ввозиться до Англії і реалізується по вищій ціні;
2) заходи, що сприятимуть зростанню маси грошей в країні: утримання від
покупки іноземних товарів; сприяння зростанню грошових скарбів Англії; боротьба
з пошкодженням монет.
Із представників раннього меркантилізму в Англії ми вже називали
В. Стаффорда (1554—1612), який 1581 р. надрукував під ініціалами «W.S.» твір
«Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників». Твір був написаний у формі
розмови між лицарем, фермером, ремісником, купцем та доктором богослов’я, який
робить остаточні висновки.
Стаффорд виявляє досить правильне як на ті часи розуміння зв’язку між вартістю
грошей і вартістю товарів. Саме у появі неповноцінної монети, у псуванні монети
королями (що практикувалося у зв’язку зі зростаючою потребою в коштах) він
убачає причину подорожчання товарів. Псування монети, на думку Стаффорда, має
подвійні наслідки: 1) дорожнечу; 2) втечу (відплив) з країни повноцінної монети.
 12
Стаффорд доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того
зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу.
Усе залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, уважає Стаффорд,
має видати закон, щоб жоден із сировинних продуктів не вивозився за кордон
необробленим, оскільки вивезення сировини спричиняє зворотне завезення її в
обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним. «Усе, що купують у нас
іноземці, іде від нас назавжди. Навпаки, те, що ми купуємо один у одного,
залишається вдома». Звідси, уважає Стаффорд, необхідність державного опікування
вітчизняною торгівлею. Він пропонує заборонити ввезення предметів розкошів та
деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивезення монети,
розширити виробництво сукна — найпопулярнішого тоді англійського експортного
продукту.

Бернардо Даванзатті (1529 – 1606 рр.). Флорентійський банкір. Головний

твір: «Читання про монету». Розглядає проблеми грошового обігу і приходить до
висновку про необхідність:
1) введення безмитної чеканки монет і обігу зливків золота й срібла;
2) дотримання умови наявності в обігу достатньої кількості грошей;
3) ведення боротьби з фальшивомонетниками.
Цей проект підтримує й розробляє далі флорентійський банкір-економіст
Бернардо Даванцаті (1529 — 1606), який опублікував 1582 р. книжку «Читання про
монету». Даванцаті був прихильником біметалізму, засуджував хаос у грошовому
обігу, пропонував повернутися до вільної чеканки монет та обігу зливків.

Пізній меркантилізм
Томас Мен (1571 - 1641 рр.). Англійський купець, один із директорів Ост-
Індської торгової компанії. Головний твір:»Багатство Англії у зовнішній торгівлі,
або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства». Основні ідеї:
1) розглядаючи потоки товарів у зовнішній торгівлі, приходить до висновку,
що остання може служити джерелом багатства лише за умови, коли грошова
виручка від проданих товарів буде переважати суму грошей, витрачену на
придбання товарів із-за кордону;
2) для виконання даної умови держава повинна прагнути до виготовлення
якомога більшої маси власних товарів; знижувати вартість транспортування
експортних товарів; здійснювати ряд заходів на підтримку ремісництва;
встановлювати мито на імпорт і забезпечити безмитний експорт; заборонити
колоніям торгівлю з іншими країнами, крім метрополій; враховувати попит сусідніх
держав;
3) вважав, що слушно вивозити гроші: «Зростання ввозу товарів за допомогою
готівкових грошей, врешті-решт, після вивозу товарів знову за кордон
перетворюється у ввіз набагато більшої кількості грошей, ніж та, що була в свій час
вивезена».
Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії в його найбільш
розвинутому вигляді є Томас Мен (1571—1641), якого вважають автором теорії
торгового балансу. Мен був купцем і одним з директорів Ост-Індської компанії. У
своїх памфлетах «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), «Скарб Англії
 13
у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі» (1664) він заперечує
монетаризм і обгрунтовує теорію торгового балансу.
Мен висловлюється проти заборони вивезення грошей, тому що, на його думку,
гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Він стверджує, що гроші в
обігу можна порівняти із пшеничним зерном. Тільки посіяне зерно дає новий
урожай, збільшуючи свою кількість. Спроби утримати у країні якомога більше
золота та срібла за допомогою державних заходів обмежують право купця
розпоряджатися своїми грошима і завдають тільки шкоди. З погляду Мена, єдиним
розумним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий
баланс.
Торговий баланс з окремими країнами, доводив Мен, неминуче складається по-
різному. Деякі країни більше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки,
більше ввозять в Англію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови, що торгівля буде
вільною, вона набере найбільшого розвитку, а тим самим буде досягнуто основної
мети — збільшення запасів золота та срібла. Отже, Мен вирішував проблему
залучення максимальної кількості грошей зовсім інакше, ніж прихильники політики
грошового балансу. Увезення та вивезення грошей, за Меном, прямо залежить від
стану зовнішньої торгівлі. Якщо вивезення перевищує ввезення, тобто, якщо країна
має активний торговий баланс, гроші надходять у країну. «Гроші, які привозяться у
країну завдяки активному балансу нашої зовнішньої торгівлі, — це єдині гроші, які
в нас залишаються і якими ми збагачуємося», — наголошував Мен.
Чітко формулює Мен і теорію торгового балансу: «Звичайним засобом для
збільшення нашого багатства й наших скарбів є іноземна торгівля, що в ній ми
завжди маємо дотримуватися того правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх
товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів».
Мен — ворог будь-яких заходів, що гальмують експортну торгівлю, він вимагає
навіть зменшення мита на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх
меркантилістів, які обстоювали високі ціни, Мен — прихильник низьких цін, котрі
полегшуватимуть конкуренцію на зовнішньому ринку. Але він погоджується із
ранніми меркантилістами щодо використання в обігу тільки повноцінних грошей,
повторюючи вже відому думку Стаффорда: зменшення цінності грошей спричиняє
підвищення цін на товари. Мен чітко розрізняв поняття грошей, багатства й
дорогоцінних металів. Під багатством Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й
землю та інші дари природи. Щодо грошей він підкреслював також їхню роль для
досягнення конкретної мети — залучити в країну через зовнішню торгівлю більше
дорогоцінних металів.
Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, так само як
Стаффорд, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він
уважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його
думку, також є джерелом збагачення. Особливо важливим є щодо цього
мореплавство і необхідність доставки англійських експортних товарів у місце
призначення тільки на англійських суднах.

Антоніо Серра. Головний твір: «Короткий трактат про причини, які можуть
привести до достатньої кількості золота та срібла в країнах, що не мають родовищ,
стосовно Неаполітанського королівства». Основні ідеї:
 14
1) зосереджує увагу на вивченні причин недостатньої кількості грошей у
Неаполі і з'ясовує, що в зовнішній торгівлі країни переважає імпорт;
2) для виправлення ситуації рекомендує: більш активніше розробляти золоті
та срібні родовища; вивозити надлишки товарів і прагнути переваги експорту над
імпортом; розвивати ремісництво та винахідливість населення.
З теоретиків більш зрілого меркантилізму можна назвати Антоніо Серра (XVI —
XVII ст.), відомого автора «Стислого трактату про причини, які можуть привести до
достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень». Серра заперечує
концепцію монетаризму й дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує
заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручання держави в
економічне життя, як приклад наводячи Венецію,
котра має достатньо грошей завдяки тому, що розвиває свою промисловість, веде
широку торгівлю. Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою,
залежить від розвитку ремесла, працелюбності та винахідливості населення,
розвитку торгівлі, відповідної політики уряду.

Антуан де Монкретьєн (1575 - 1622 рр.). Французький дворянин. Головний

твір: «Трактат політичної економії, присвячений королю і королеві Франції».
Основні ідеї:
1) запропонував назву економічної науки –«політична економія»;
2) змістом політекономії вважав вчення про державне господарство і
державну політику, яку повинна провадити влада з метою зростання багатства
країни;
3) основними напрямками економічної політики вважав: розширення
зовнішньої торгівлі, особливо вивозу промислових виробів; установлення високих
митних ставок на імпорт; державну підтримку мануфактурного виробництва;
установлення монопольного становища французьких купців на внутрішньому ринку
країни.
Найбільш відомим представником теоретичної школи меркантилізму у Франції є
Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575 — 1621). 1615 р. він опублікував книжку
«Закони суспільного господарства» («Трактат з політичної економії»), яку
присвятив королю і королеві-матері. Саме у цьому творі було вперше вжито термін
«політична економія», що згодом став назвою цілої науки.
Економічні погляди Монкретьєна перебували на межі раннього та пізнього
меркантилізму, що цілком відповідало економічному й політичному стану Франції
того періоду. Релігійні війни проти альбігойців спустошили південнофранцузькі
міста, а гугенотська міжусобиця розладнала всю французьку економіку. На той час
Англія вже значно випереджала Францію в економічному розвитку.
Монкретьєн спробував розробити економічні заходи, запровадження яких дало б
змогу пожвавити народне господарство Франції. Виходячи з англійського досвіду,
Монкретьєн досить детально розглядає проблеми розвитку мануфактур, питання
торгівлі, мореплавства, професійного навчання тощо.
Монкретьєн є палким захисником третього стану, найбільш важливою частиною
якого він уважає торговців. «Купці, — наголошує він, — надзвичайно корисні
державі». Навіть розвиток промисловості для нього не є самоціллю, бо кінцевою
метою всіх ремесел, на його думку, є торгівля: «Філософи кажуть, що мета є
 15
причина всіх причин; і торгівля є, у певний спосіб, головною ціллю різних
ремесел». Для могутності держави необхідне золото, а найнадійнішим способом
його придбання є зовнішня торгівля.
Протиставляючи інтереси Франції інтересам інших країн, Монкретьєн засуджує
французьку політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. При
цьому він досить своєрідно трактує меркантильну теорію прибутку, перетворюючи її
на зброю проти іно-
земних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але
в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі учасники обороту,
країна в цілому нічого не втрачає і
не придбає. У зовнішній торгівлі іноземні купці є свого роду насосом і, отримуючи
прибуток, вони викачують багатство країни, з якою торгують.
Цікаво зазначити, що Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство»,
уважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни,
але само по собі ще не робить її багатою. Першочергового значення він надає
«природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн у зв’язку з цим пише :
«Не достаток золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робить державу
багатою, а наявність предметів, необхідних для того, щоб жити й одягатися: у кого
їх більше, у того більший достаток».
Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх однією з причин, що
призводить до відпливу золота з країни. «Розкіш, — говорить він, — для держави
чума і рокове розорення; із шовком у Турцію та Італію відпливає наше золото».
Монкретьєн відрізняється від багатьох інших меркантилістів ще й тим, що не
випускає з виду потребу поліпшити становище народу, особливо селянства, про яке
він говорить із великим співчуттям і вважає, що держава має турбуватися про нього.
Меркантилізм в Італії. Для практичного запровадження політики
меркантилізму в Італії не було належних політичних і економічних умов. Величезна
політична роздробленість Італії призводила до її неминучого економічного
занепаду. Колись нагромаджені торгівлею у XVI ст. капітали посилено
перетворювалися на позичкові, розвивалася діяльність банків. Саме цей факт
визначив інтереси перших італійських меркантилістів, які особливу увагу приділяли
питанням грошового обігу і кредиту.

Меркантилізм у Росії:
Єрмолай Еразм (поч. - сер. 16 ст.) Публіцист та політичний діяч 16 ст.
Головний твір: «Благо хотящем царем правительница и земледелие» або
«Правительница». Основні ідеї:
1) висував пропозицію заміни грошового оброку та інших повинностей селян
натуральними (для зменшення пригноблення та різних форм експлуатації
російського селянства);
2) вважав за необхідне надати населенню міст право безмитної торгівлі (для її
розвитку);
3) відстоював непохитність основ феодально-кріпосницької держави.
Іван Тихонович Посошков (1652 - 1726 рр.). Головний твір: «Книга про
скудість і багатство». Основні ідеї:
1) ідея, що багатство суспільства не тільки у коштовних металах, але і в
 16
матеріальних благах. Підтримував концепцію активного торговельного балансу;
2) показав зв'язок багатства держави з багатством народу, селянства («в коем
царстве люди богаты, то и царство богато, а в коем царстве люди убоги, то и царству
тому не можно слыть богатому...»);
3) підтримував номіналістичну теорію грошей (не розумів функції міри
вартості та зв'язку грошей з товаром);
4) вважав клас купців основним класом держави. Наголошував на
необхідності монополії купців у внутрішній та зовнішній торгівлі, скорочення прав
іноземних купців, зменшення експорту сировини з Росії;
5) виступав за розвиток ремесла. Пропонує регламентувати відносини
майстрів та учнів, підвищити якість товарів, розглядає вплив винахідництва на
розвиток ремесла;
6) пропонував регламентувати працю селян в мануфактурах, але залишити
кріпосне право.
Найбільш цікавим і своєрідним виразником меркантильних ідей у Росії був Іван
Тихонович Посошков (1652 — 1726). Автор знаменитої «Книги про вбогість та
багатство» (1724) походив із оброчних селян. У різних документах його називають
по-різному: то колишнім селянином, то купцем, то ремісником, то служилою
людиною. Пізніше Посошков очевидно розбагатів, про що свідчить його заповіт,
згідно з яким йому належали кілька селянських дворищ, велика кількість землі, два
будинки у Петербурзі, навіть кріпаки.
Економічну програму Посошкова викладено в його «Книзі про вбогість та
багатство». Вона дуже близька до ідей класичного меркантилізму, особливо до ідей
Монкретьєна.
Основною лінією цієї програми є всебічний розвиток продуктивних сил,
вітчизняної промисловості, торгівлі, сільського господарства, зміцнення
економічної могутності Росії, досягнення її економічної незалежності.
Посошков — великий поборник розвитку в Росії різних ремесел, але він, як і
годиться прихильнику меркантилістської теорії, з усіх видів діяльності найбільшого
значення надає торгівлі, а з суспільних класів — купецтву. Проте далі Посошков
стає більш оригінальним і вимагає, щоб торгівлею займалися не всі, а лише
професіонали-торговці, обстоюючи надання останнім монопольного права на
торгівлю. Він є прихильником виокремлення торговців як певного соціального
прошарку з тим, щоб їх було оточено особливим державним піклуванням.
Представники інших верств суспільства можуть займатися торгівлею лише тоді,
коли вони ввійдуть до купецького прошарку.
Щодо зовнішньої торгівлі, то лейтмотивом економічної програми Посошкова є
«символ віри» меркантилізму — більше продавати й менше купувати. Він був
прихильником активного торгового балансу, стверджуючи, що коли Росія більше
продаватиме й менше купуватиме, то гроші залишатимуться в ній, а не
відпливатимуть за кордон. Але Посошков надає цьому меркантилістському
аргументу національного забарвлення, кажучи, що Росія може взагалі обійтися без
імпорту, а експортувати може багато чого.
Як і всі меркантилісти, Посошков піклувався про збереження і збільшення
кількості грошей у країні. Тому він уважав, що завозити з-за кордону слід тільки те,
що не виробляється в Росії і без чого обійтися неможливо. Він був категорично
 17
проти завезення з-за кордону предметів розкошів, називаючи це непотрібною
тратою грошей. Проте погляд на гроші в Посошкова є досить суперечливим. Його
вважають номіналістом, оскільки він стверджував, що гроші створює цар, який
може перетворити копійку на карбованець, достатньо лише поставити відповідний
штамп. Але встановлена царем цінність грошей має силу тільки всередині держави,
за кордоном же російські гроші тамтешні купці оцінюють на вагу металу, що в них
міститься. Отже, щодо західноєвропейських країн Посошков дотримується товарно-
металістичної теорії грошей.
У Посошкова немає властивого представникам західноєвропейського
меркантилізму ототожнення багатства з грошима. Він розрізняє два види багатства:
речове й неречове. Під речовим він розуміє конкретні матеріальні блага та гроші, а
під неречовим — «правду», тобто вміле управління державою, добрі закони і
праведний суд. Посошков розрізняє також багатство держави (доходи казни) і
багатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце саме багатство
народу.
Представником меркантилізму в Україні був Феофан Прокопович (1681 –
1736 рр.) – професор Києво-Могилянської академії. Основні ідеї:
1) захищав політику економічного протекціонізму, активного господарського
і торговельного балансу, досягнення якого пов’язував з розвитком промисловості,
сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, вдосконаленням державного
управління.
2) вважав, що розвинена економіка є запорукою суспільного добробуту і
соціальної злагоди.
3) палко підтримував реформи Петра І і вважав їх необхідними для
поліпшення господарювання.
Таблиця 4.1.
Порівняння економічних ідей раннього та пізнього меркантилізму*
Ранній меркантилізм Пізній меркантилізм
Спільне:
-Предметом дослідження є сфера обігу
-Метод дослідження – опис та класифікація явищ
-Багатство ототожнюється з золотом та сріблом
-Джерелом багатства визнається лише торгівля
-Обґрунтування та захист політики протекціонізму
Відмінне:
- Монетарна система (заохочення ввозу в - Мануфактурна система (заохочення
державу коштовних металів шляхом ввозу грошей в країну шляхом розвитку
заборони іноземним купцям вивозу золота виробництва експортних товарів;
та срібла як виручки; покарань за вивіз досягнення переваги експорту над
коштовних металів) імпортом)
- Політика активного грошового балансу - Політика активного торговельного
(залучення грошей із-за кордону) балансу (розвиток експорту, стимулювання
виробництва)
- Застосування адміністративних методів - Застосування економічних методів
державного регулювання державного регулювання
- Жорстке обмеження імпорту, заборона - Зняття обмежень на імпорт, підтримка
вивезення з країни золота та срібла позитивного сальдо торговельного балансу
- Металева теорія грошей - Кількісна теорія грошей
- Функції грошей – міра вартості та засіб - Визнання грошей як капіталу
 18
нагромадження
*Джерело: [1, с. 120]
Значення меркантилізму:
1) являє собою першу спробу аналізу існуючих суспільно-економічних
відносин на рівні національної економіки, зокрема ринкового механізму кругообігу
доходів як фактора стимулювання економічного зростання;
2) став обґрунтуванням ідей та політики протекціонізму, поставив проблему
економічної ролі держави;
3) винайдений А.Монкретьєном термін «політична економія» дав назву
економічній науці, введено у науковий обіг ряд економічних категорій;
4) сприяв подоланню релігійних догм середньовіччя та негативного ставлення
до торгівлі, започатковано теорію міжнародної торгівлі.

4.4. Економічний розвиток Запорізької Січі та економічні погляди

Б.Хмельницького

В середині 16 ст. в Нижньому Подніпров'ї українські козаки заснували

Запорізьку Січ, яка стала праосновою нової української держави. На цих землях
формувалося козацьке землеволодіння. Селяни були вольними. Основною формою
землеволодіння середнього козака був хутір. Багаті козаки, окрім землеробства і
скотарства, займалися різним промислом, ремеслом.
Наступ феодалів на права селян зумовив посилення національно-визвольної
боротьби українського народу. Обмеження і переслідування торкнулися і
українського козацтва. У 1638 році польський сейм затвердив "Ординацію", яка
передбачала знищення козацтва як прошарку. Всі козаки, за винятком 6000
реєстрових, перетворювалися на кріпосних.
У 1648 році гетьманом Запорізького війська був обраний Богдан
Хмельницький. Перемога у визвольній війні (1648-1654 роки) над польсько-
шляхетськими арміями і звільнення значної території України мали великі
соціально-економічні наслідки.
Були знищені крупні латифундії магнатів, селяни відмовилися від виконання
частини повинностей, частина землі польської шляхти перейшла в руки кріпосних,
які могли її успадковувати, продавати, дарувати. Селяни і городяни дістали
можливість переходити в козацький стан, який отримав привілеї і особливі права
(звільнення від податків, право на володіння землею, підкорення особливим
юридичним нормам). Перетворилася на особливий стан козацька старшина, яка
прагнула закріпити за собою земельні володіння і отримати промислові
підприємства.
Звільнена територія України, де влада зосередилася в руках Війська
Запорізького, була розділена на полки і сотні, створена судова система і відповідні
господарські і фінансові органи. У 1654 році Україна увійшла до складу Російської
держави на правах самостійної держави-автономії. Галичина залишилася в Речі
Посполитій, Північна Буковина належала Молдавському князівству, Закарпаття –
Угорщині.
У другій половині 17 і в 18 сторіччі господарський розвиток українських
земель визначався економічними системами Речі Посполитої і Росії.
 19
Основним заняттям населення залишалося сільське господарство.
Розширилися посівні площі і перелік сільськогосподарських культур, виросло
значення зернового господарства, поглибилася спеціалізація окремих районів,
отримало розвиток племінне тваринництво, були вдосконалені сільськогосподарські
знаряддя праці. Швидке зростання поміщицького землеволодіння супроводжувалося
збільшенням кількості безземельних і малоземельних селян. Характерною рисою
господарства магнатів Західної і Правобережної України і козацьких старшин було
використання найманої робочої сили. Як на Лівобережній, так і на Правобережній
Україні промисловість була представлена ремеслами і промислами. На зміну
цеховому виробництву прийшла мануфактура, в якій разом з вільнонайманою
працею застосовувалася і праця кріпосних. Упроваджувалися технічні
нововведення. Разом з тим, темпи розвитку промислового виробництва, процес його
концентрації, зростання вільнонайманої робочої сили в Правобережній Україні були
значно нижчі, ніж в Лівобережній Україні.
Розвиток товарно-грошових відносин привів до диференціації населення.
Масовий вихід збіднілого населення на заробітки свідчить про початок формування
ринку робочої сили. Зароджується національна буржуазія.
Посилюються економічні зв'язки між населеними пунктами, регіонами,
розвивається внутрішня торгівля, зростає кількість ярмарків. Особливу групу
торговців складали чумаки. З'явилися спекулянти і перекупники.
Не вважаючи на кордони, не припинялася торгівля між Лівобережною
Україною, Слобожанщиною, Північним Причорномор'ям, Західною і
Правобережною Україною.

Значну роль в економічному розвитку українських земель відіграло козацтво,

яке вийшло на історичну арену в кінці XV ст. Воно успішно освоювало землі
Передстепової України, Південного Поділля, Слобожанщини, Північного
Причорномор'я і Приазов'я. У середині XVI ст. за порогами Дніпра було
зосереджено багато українських козаків. Визначну роль у їхньому згуртуванні
відігравала Запорізька Січ, що виникла на Нижньому Подніпров'ї в середині XVI ст.
Її можна визначити як самоврядну військово-політичну організацію народної
самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною господарською системою,
яка ґрунтувалася на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоуправління,
федералізму та економічного лібералізму.
Економічна система запорізького козацтва складалася з двох секторів:
січового й індивідуального. У свою чергу січове господарство поділялося на
загальносічове та курінне. На цьому рівні переважали ті форми господарської
діяльності, які потребували спільних зусиль артільної роботи. Ядром соціальної
організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя. Як самостійна
економічна одиниця кожний курінь мав майно і доходи, якими Кіш як центральний
запорізький уряд не розпоряджався. Саме між куренями Кіш жеребкуванням
переділяв щорічно найбільш прибуткові угіддя — рибної ловлі, пасовища та
сіножаті. Кіш утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари
овець і торгував ними з сусідами: Польщею, Гетьманщиною, Росією.
Запоріжжя ще не знало приватної власності. Проте, вкладаючи в господарство
свої гроші і працю, окремі господарі природно прагнули змінити умовний титул
 20
власності на безумовний. У Вольностях Війська Запорізького відбувався
безповоротний процес перетворення загальнокозацької власності, що перебувала у
спільному неподільному користуванні всього війська, на приватну власність.
Індивідуально-трудовою діяльністю на приватному рівні запорожці займалися
в паланках — адміністративно-територіальних округах на землях Вольностей
запорізьких козаків (у межах теперішніх Запорізької, Донецької, Дніпропетровської,
Миколаївської і Кіровоградської областей).
Природні й соціальні умови визначили організаційну форму запорізького
господарювання в степу — зимівник (хутір). "Запорозькі козаки, — писав 1766 р.
старшина В. Чернявський, — мають деякі поселення, що звуться зимівниками або
хуторами, там тримають худобу, коней і овець, мають пасіки і всяку економію,
розводять сади і городи, роблять запаси сіна для худоби і засівають поля різним
хлібом, ловлять звіра, а в річках — рибу". В кожному зимівнику були дві-три хати
для людей і різні господарські будівлі. Всередині кожної хати були "кімната й
окрема комора; хати будували серед великого подвір'я, оточеного тином або
частоколом; на подвір'ї були хліви, клуні, стайні, льохи, або погреби, омшаники, або
зимові приміщення для бджіл".
Більшість зимівників було розкидано по берегах річок, островах, балках, ярах
та байраках. У них жили сімейні запорожці, неодружені старшини, котрі покинули
січову службу і разом зі своїм найближчим оточенням подалися у степ, селяни-
втікачі, які рятувались від феодальних утисків, що стримували їхню ініціативу та
потяг до вільної діяльності. Тут не було кріпацтва, що панувало тоді у Речі
Посполитій і Московській державі, а виробництво ґрунтувалося на власній та
найманій праці.
Офіційно козаки-зимівчаки звалися сиднями, або гніздюками, і були
підлеглим станом щодо Коша. Їх кликали на війну лише у виняткових випадках.
Головним обов'язком гніздюків було забезпечення найнеобхіднішим, передусім
продовольством, січових козаків. Тому вони обробляли землю, розводили коней,
рогату худобу, овець, заготовляли сіно на зиму, тримали пасіки, висаджували сади,
обробляли городи, полювали на звірів, ловили рибу й раків, добували сіль, вели
дрібну торгівлю, утримували поштові станції тощо. Основна частина прибутків
запорізьких зимівників доставлялася в Січ, решта залишалася на харчування самих
виробників та їхніх родин.
Більшість зимівників становили невеликі напівнатуральні господарства, які
належали бідним козакам. Великі зимівники, як правило, належали січовій старшині
і багатим козакам, являючи собою досить складне товарне господарство, де разом зі
скотарством і конярством розвивалися й землеробство зі значними посівами
зернових, а також допоміжні господарські галузі: бджільництво, рибальство,
млинарство тощо. Працювали тут наймані працівники, число яких сягало до кількох
десятків, під керівництвом господаря або управителя, що також був найманою
особою.
Землі Вольностей Війська Запорізького славилися своєю родючістю. Проте
землеробство в економіці Запоріжжя довго відігравало другорядну роль. Значною
мірою це пояснювалося тим, що запорожці, провадячи майже безупинні війни з
ворогами, мали обмежені можливості для землеробства, яке було трудомісткістким і
потребувало постійного догляду. З іншого боку, степове землеробство надто
 21
залежало від примх погоди: в дощове літо рослинність досягала тут неймовірних
розмірів, урожай був гідний подиву; у спекотне й сухе літо рослинність гинула,
неврожай призводив до страшного лиха. Відповідно, козацтво, прагнучи до
мінімуму звести господарський ризик, займалося видами діяльності, які менше
залежали від стихії.
Значно важливішою галуззю січового господарства порівняно із
землеробством було скотарство (окремі дослідники вважають, що воно приносило в
5 разів більший дохід, ніж землеробство). Розлогі запорізькі степи, укриті влітку
високою, соковитою і густою травою, вже одним своїм виглядом спонукали козаків
до такого заняття. Найбільше запорожці розводили коней, які славилися по всій
Європі і, відповідно, користувалися великим попитом. Важливе місце у козацькому
господарстві належало розведенню у степах рогатої худоби та овець. У зимівниках
вирощували також волів, свиней, птицю.
Значного розвитку на Запоріжжі набуло ремесло і промисли. На Січі та в
зимівниках працювали різні майстри, в тому числі й з виробництва холодної зброї,
куль, ядер. У середині 1670-х років тільки на Січі перебувало не менше 100 ковалів,
котрі виробляли різні залізні речі. Запоріжжя славилося своїми майстрами
кораблебудування. На Дніпрі були корабельні верфі, де запорожці будували
річковий і морський флоти. Хоч за розмірами суден чорноморський козацький флот
поступався турецькому, але створював йому найсильнішу конкуренцію на Чорному
морі.
Заняття промислами на Запоріжжі вважалося привілеєм козаків. Серед
промислів важливу роль в економіці краю відігравали рибальство, видобуток солі,
мисливство, бджільництво. Найрозвинутішим було рибальство, яке не лише давало
козакам необхідний і найуживаніший харчовий продукт — рибу, а й було джерелом
багатства для всього війська.
Здавна відомою у запорізькому краї була торгівля, як внутрішня, так і
зовнішня. Внутрішня торгівля залишалася переважно дрібною, обмежуючись
продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари,
головним чином, забезпечували місцеве виробництво і кустарні ремесла.
Велике значення для Запоріжжя мала зовнішня торгівля. Вона велася з
Польщею, Литвою, згодом — з Річчю Посполитою, Туреччиною, Кримом, з другої
половини XVII ст. значно розширилася торгівля з Московією. На Січ завозили
предмети найпершої необхідності в козацькому житті: хліб, тютюн, горілку, порох
та інші бойові припаси, а також тканини, готовий одяг тощо. Вивозили сіль, рибу,
худобу, хутра.
На самій Січі, як правило, торгували на Крамному базарі у передмісті. Тут
знаходилася безліч "торгових будок", лавок, крамничок, яток, шинків, у яких і йшла
жвава торгівля як місцевими, так і привізними товарами. Крім Січі, різноманітна
торгівля велася й у паланкових поселеннях, де також були базари, шинки,
крамнички, заїжджі двори, стояли цілі торгові ряди.
Важливою складовою господарського життя Запорізької Січі були її фінансові
ресурси. Вони формувалися з комбінації податків, які стягувалися через ціни на
товари, а також з доходів від промислів, мита за перевезення й транзитну торгівлю,
натуральних і особистих повинностей, оренди, регалій (монопольного права Коша
розподіляти між куренями рибні та звірині лови, ліси й сіножаті при виключенні
 22
конкуренції з боку сторонніх), судових штрафів. Значну роль також відігравали
військова здобич, грошове і хлібне жалування правителів Речі Посполитої, а згодом
Московії тощо. У валюті початку 1990-х років січовий бюджет оцінюється в 10— 12
млн дол. США.
Запорізька Січ не мала власної банківської та грошової систем. В обігу
перебували гроші різних країн. На Запоріжжі здійснювалися досить значні кредитні
операції й продаж цінностей з відстрочкою платежів. Серед старшини і заможних
козаків було чимало лихварів, тодішніх банкірів.
Успішний розвиток передових форм господарювання та соціальних відносин у
Вольностях Війська Запорізького з кожним роком викликав усе більше
роздратування Росії. По-перше, царизм не міг не розуміти, що Січ, яка здавна була
символом свободи і незалежності, й надалі залишатиметься гальванізатором
антифеодальних виступів українського селянства. По-друге, його не могло не
турбувати зростання економічного потенціалу Запоріжжя: збільшення кількості
населення, а основне — великі потенційні можливості козацьких господарств
фермерського типу, що, по суті, були викликом кріпосницькій політиці імперії. По-
третє, царат не влаштовувала форма внутрішнього устрою Запорізької Січі, що
ґрунтувався на демократичних, республіканських традиціях, явно суперечачи
загальноімперським нормам і порядкам. Власне, сукупність цих трьох факторів і
призвела до ліквідації Січі у 1775 р.
Зі зруйнуванням Запорізької Січі впала остання твердиня українських
традицій, української державності. Господарський і взагалі державний устрій Січі
складався в процесі самостійного розвитку українського суспільства і ніс у собі
колорит епохи, передавав характер життєдіяльного українського народу —
працелюба, промисловця, воїна — колонізатора степової окраїни. Господарські
осілості запорожців започаткували майбутні села і навіть великі міста. Наприклад,
Катеринослав (Дніпропетровськ) виріс на місці запорізького поселення Половиці,
Запоріжжя сформувалося навколо знаменитого острова Хортиця. Подібне історичне
походження мають Нікополь, Кривий Ріг, Олександрія та багато інших міст.
Богдан Хмельницький (1595 - 1657 рр.). Гетьман, видатний державний діяч
фундатор і будівничий Української Козацької Держави. За часів Б.Хмельницького:
1) створено нову провідну верству – козацьку старшину /згодом, у 18 ст. вона
перетворилася на українську шляхту, а у 19 ст. – на українське дворянство/;
2) припинене негайне відмежування козаків від селян;
3) звільнено від кріпосної залежності селян, які створили нову соціальну
верству – посполиті військові сили. Після війни від влади феодалів звільнилося
міщанство;
4) міста отримали право на самоуправління, зросла їх роль як центрів ремесла
і торгівлі;
5) реалізовано заходи щодо розвитку промислової мануфактури, охорони
міських ремесел, їх цехової організації;
6) видавалися укази й універсали про охорону купецьких прав, що сприяло
розвитку внутрішньої торгівлі;
7) зміцнювалися зв'язки з іншими країнами /іноземні купці звільнювалися від
сплати ввізних і вивізних мит, одержували інші пільги, укладались довгострокові
торговельні угоди/;
 23
8) державна влада активно втручалася у господарське життя.
Богдан Хмельницький (1595-1657 рр.). Гетьман, видатний державний діяч
фундатор і будівничий Української Козацької Держави. За часів Б.Хмельницького:
1) створено нову провідну верству – козацьку старшину /згодом, у XVIIIст. вона
перетворилася на українську шляхту, а у XIXст. – на українське дворянство/;
2) припинене негайне відмежування козаків від селян; 3) звільнено від кріпосної
залежності селян, які створили нову соціальну верству – посполиті військові сили.
Після війни від влади феодалів звільнилося міщанство; 4) міста отримали право на
самоуправління зросла їх роль як центрів ремесла і торгівлі; 5) реалізовано заходи
щодо розвитку промислової мануфактури, охорони міських ремесел, їх цехової
організації; 6) видавалися укази й універсали про охорону купецьких прав, що
сприяло розвитку внутрішньої торгівлі; 7) зміцнювалися зв'язки з іншими
країнами /іноземні купці звільнювалися від сплати ввізних і вивізних мит,
одержували інші пільги, укладались довгострокові торговельні угоди/; 8) державна
влада активно втручалася у господарське життя.

ТЕМА 5. РОЗВИТОК РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА В ПЕРІОД

СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ДЕРЖАВ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVII –
ПЕРША ПОЛОВИНА ХIХ СТ.)

5.1. Промисловий переворот і його соціально-економічні наслідки.

5.2. Загальна характеристика ранньої класичної політекономії.
5.3. Зріла класична політекономія.
5.4. Пізня класична політекономія. Ідеї реформізму, прагматизму,
апологетизму.
5.5. Західноєвропейський утопічний соціалізм.
5.6. Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії.
5.7. Стара історична школа Німеччини.
5.8. Господарський розвиток України та економічні погляди її мислителів у
другій половині XVII – першій половині ХІХ ст.

5.1. Промисловий переворот і його соціально-економічні наслідки

Передумови мануфактурного виробництва у Європі:

-неспроможність цехової організації виробництва задовольнити зростаючі
потреби суспільства; -високий рівень собівартості й цін; -підрив монопольного
положення цехів (непідкорення окремими майстрами цеховому уставу, розширення
власного виробництва, збільшення кількості робітників, збільшення тривалості
робочого дня). Мануфактура (manus-рука, factura-виготовлення) підприємство,
засноване на найманій праці й широкому поділі праці. Види мануфактури: 1)
гетерогенна (різнорідна) – продукт створюється шляхом механічного поєднання
його деталей або елементів (виробництво годинників); 2) органічна – продукт є
результатом послідовної низки операцій (виготовлення голок). Типи мануфактур:
1) розсіяні мануфактури – дрібні ремісники працюють на єдиного скупника.
Збирання готової продукції відбувається на підприємстві скупника; 2)
централізовані мануфактури – виробничий процес відбувався, переважно, в
 24
централізованій майстерні, де всі робітники пов’язані єдиним технологічним
процесом. Мануфактура стає панівною формою суспільної праці (середина 16 ст. -
остання третина 18 ст.) в країнах Західної Європи. Наслідки мануфактурного
виробництва: -різке підвищення продуктивності праці; -зниження сукупних
витрат на одиницю продукції; -наближення до машинного виробництва; -поява
особистої свободи найманого робітника. Історичні передумови розвитку крупної
машинної індустрії сформовані мануфактурною формою виробництва. Початок
цього процесу ґрунтується на змінах у засобах праці в 70-80рр. 18 ст.: 1) винайдено
механічну прядку "Дженні" Дж.Харгвісоном; 2) використання мюль-машини
С.Кромптона; 3) запатентовано зразок механічного ткацького станку 1785р.; 4)
перша механічна фабрика у Великобританії, 1801р.; 5) перехід у металургії до
пудлінгування /виробництво заліза з чавуну/ 18 ст.; 6) паровий двигун Дж.Уатта /90-
і рр./; 7) перший пароплав 1807р.; 8) паровоз 1814р.; 9) парова залізниця, початок 19
ст. Характеризується процес промислового перевороту суперечністю між широким
розповсюдженням машинної техніки та ремісницькою технологією виготовлення
машин. Вона розв’язана через масове втілення машин у машинобудуванні. Динамізм
техніки, технології зумовив зміни в організації праці, соціально-економічній
структурі суспільства (підвищення частки міського населення, панування
буржуазії). Промисловий переворот (сер. 18 ст. –сер. 19 ст.) – це система
економічних і соціально-політичних змін, в якій відобразився перехід від заснованої
на ручній праці мануфактурі до крупної машинної індустрії. Хронологія
промислового перевороту: 1) Великобританія /60-ті рр. 18 ст./; 2) Франція /1815-
1830, 1850-1860/; 3) США /перша половина 19 ст./; 4) Японія, Германія /з середини
19 ст./

5.2. Загальна характеристика ранньої класичної політекономії

Історичні умови становлення ранньої класичної політекономії: 1) становлення

і розвиток промислового виробництва на базі мануфактури, яка приносить доходи
значно більші ніж від експлуатації родовищ золота й срібла та ведення зовнішньої
торгівлі; 2) виробництво отримує товарний характер, який докорінно змінює
взаємовідносини між сферами виробництва і торгівлі – вони будуються на
еквівалентній основі; 3) розвиток товарно-грошових відносин, які
розповсюджуються на всі сфери економічної діяльності, дає можливість вести
статистичні спостереження; 4) розвиток науки, зокрема філософії, історії,
статистики, що значно полегшує дослідження в галузі економіки. Предметом
дослідження виступають закономірності зростання доходності у сфері виробництва.
Метод дослідження поєднує емпіризм із зачатками теоретичного аналізу
(абстракція, кількісний аналіз у В.Петті, дедукція у Ф.Кене). Вільям Петгі (1623-
1687 рр.). Оксфордський професор медицини, засновник одного з найбагатших
родів англійських лендлордів. Головні твори: "Трактат про податки і збори",
"Політична арифметика","Політична анатомія Ірландії", "Різне про гроші". Головні
ідеї: 1) перехід від спостереження і опису форм прояву економічного процесу до
аналізу-його сутності, застосування абстрактного методу дослідження; 2)
використання кількісного аналізу економічних явищ; 3) предмет політичної економії
– закони зростання багатства у сфері матеріального виробництва. Теорія вартості:
 25
1) вартість – самостійна категорія, являє собою працю, витрачену на виробництво
золота та срібла, і є "природною ціною"; 2) одиниця виміру вартості – денна частка
продуктів робітника /бо саме вона є природним мірилом рівності між факторами
утворення вартості - працею та землею/.
Доходи: 1) заробітна плата – природна ціна праці. Розмір заробітної плати має
тяжіти до обсягу необхідних для життя людини засобів існування/; 2) рента –
надлишок над заробітною платою виробника і відшкодовуванням витрат капіталу.
Джерело ренти - різне місцезнаходження ділянок землі щодо ринків збуту, а також
різна родючість землі та продуктивність застосованої на ній праці. Виходячи з
цього, розглядає лише диференційну ренту. Ціна землі = (21 • величина річної
ренти), де 21 -середня тривалість спільного прожиття трьох поколінь, за смертними
таблицями Граунта; величина річної ренти відображає мету купівлі землі -
одержання доходу. П'єр Лепезан де Буагільбер (1646-1714 рр.). Окружний суддя
Руану із Франції. Головні твори: "Трактат про природу, обробіток і корисність
зерна", "Роздуми про природу багатства, грошей і податків", "Дослідження про
рідкість грошей". Головні ідеї: 1) предмет дослідження – зростання багатства і роль
у цьому процесі держави. Теорія вартості: 1) вартість /витрачена праця на
виробництво товару/ називає "істинною, справедливою ціною"; 2) одиниця виміру
вартості – робочий час; 3) вартість встановлюється під впливом стихійних сил
ринку. Теорія соціально-економічного устрою суспільства: 1) усі члени суспільства
прагнуть досягти індивідуального багатства; 2) силою, що регулює взаємовідносини
людей, є природа, яка ототожнюється з Богом; 3) держава не повинна втручатися в
цей процес, хоча потрібний нагляд, щоб примусити дотримуватися згоди і законів
справедливості.
Фізіократи – це об'єднання вчених, що вважають джерелом багатства
землеробство і вивчають фактори зростання дохідності у даній сфері (назва
походить від грецьких "фізис" - природа, "кратос"- влада). Франсуа Кене (1649-1774
рр.). Лейб-медик Людовіка 15. Головні твори: "Фермери", "Зерно", "Податки", статті
до енциклопедії Дідро і д'Аламбера, "Економічна таблиця" (1758 р.).
Головні ідеї: Предмет політичної економії – фізичні та моральні закони
зростання багатства. Використання у якості метода принципу перенесення
закономірностей розвитку природи на економічну дійсність, а також елементів
дедукції. Теорія вартості: 1) вартість – сума витрат виробництва/.
Доходи: 1) заробітна плата дорівнює фізичному прожитковому мінімуму; 2)
чистий продукт – залишок багатства після відрахування витрат на його
виробництво. Створюється лише у землеробстві. Його єдиною формою є рента.
Теорія капіталу: 1) виділяє основний та обіговий капітал /відповідно, первісні
та щорічні аванси/; 2) первісні аванси – витрати на декілька років на будівлі, худобу
та сільськогосподарські машини; 3) щорічні аванси – витрати, що здійснюються
щорічно на насіння, робочу силу. Теорія відтворення: 1) відтворення – процес
постійного виробництва і збуту продуктів; 2) модель відтворення (економічна
таблиця) –розподіл річного продукту між класами в суспільстві.
Теорія соціально-економічного устрою суспільства: 1) суспільство
складається із окремих людей, наділених схильностями, здібностями, потребами; 2)
кожна людина добуває засоби до життя під впливом природного порядку – законів,
найбільш вигідних людині і встановлених Богом для відтворення і розподілу
 26
матеріальних благ; 3) природний порядок можливий лише за наявності свободи,
тому держава потрібна лише для того, щоб ніхто не застосовував свою свободу у
збиток іншим; 4) бажання людей одержувати блага розвиває суспільство. Анн Робер
Жак Тюрго (1727-1781рр.). Міністр фінансів Франції при Людовіку 16. Головний
твір: "Роздуми про створення і розподіл багатств". Головні ідеї: Доходи: 1) чистий
продукт, 2) заробітна плата /їх визначення аналогічно визначенню у Ф.Кене/, 3)
прибуток = а)дохід, що отримує підприємець як власник грошей; + б)дохід за
"працю, ризик та мистецтво"; + в)земельна рента. Теорія капіталу: 1) капітал –
"нагромаджена цінність"; 2) фактори зростання капіталу: а)купівля землі і
отримання ренти; б)купівля промислового підприємства і отримання прибутку;
в)організація крупного сільськогосподарського виробництва і отримання
фермерського прибутку; г)ведення торгівлі й отримання торгового прибутку за
рахунок обрахування покупців. Соціальна структура: 1) виробничий клас =
підприємці /що надають аванси/ + робітники /отримують заробітну плату/; 2)
безплідний клас = підприємцімануфактуристи /власників підприємств, що дають
роботу/ + прості ремісники /одержувачі заробітної плати/.

5.3. Зріла класична політекономія

Історичні умови: 1) поглиблення суспільного поділу праці, розширення

товарно-грошових відносин; 2) промисловий переворот першої половини 19 ст.
приводить до заміни мануфактурного виробництва фабричною індустрією; 3)
швидкі темпи розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі; 4)
формування класової структури суспільства – буржуазія, пролетаріат, селянство,
землевласники; 5) загострення соціально-економічних і політичних суперечностей.
Економічна система А.Сміта: Адам Сміт (1723-1790 рр.). Професор
Единбурзького університету. Головний твір: "Дослідження про природу та причини
багатства народів". Основні ідеї: предмет політекономії – закони зростання
багатства нації. Методи: 1) езотеричний – виділення закономірних та визначальних
процесів у економіці, абстрагування від випадкових, поверхневих явищ; 2)
екзотеричний – систематизація явищ у тому вигляді, в якому вони проявляються в
реальній дійсності. Теорія вартості: 1) вартість – такі витрати праці на виробництво
товару, що в середньому необхідні для даного стану виробництва; 2) складна і
кваліфікована праця створює в одиницю часу більшу вартість, ніж проста і
некваліфікована; 3) природна ціна товару – грошове вираження вартості; 4) ринкова
ціна може значно відхилятися від природної, проте все ж таки тяжіє до неї; 5)
вартість – сума доходів ("заробітна плата, прибуток, рента є трьома
першоджерелами доходу, однаково як і будь-якої мінової вартості"). Доходи: 1)
первинні доходи – заробітна плата, прибуток, рента; 2) вторинний доход – процент;
3) заробітна плата – вартість "засобів існування, необхідних для життя робітника та
виховання дітей, що замінять його на ринку праці. Заробітна плата – ціна праці
робітника; 4) прибуток – різниця між доданою працею вартістю та заробітною
платою. Прибуток - природна винагорода підприємця, залишок після виплати ренти
і заробітної плати; 5) рента – нетрудовий доход, надлишок вартості над заробітною
платою робітників і прибутком фермера. Рента - природна винагорода послуг землі;
6) процент – частина прибутку промисловця. Процент - природна винагорода
 27
грошового капіталу. Теорія капіталу: 1) капітал: а/вартість, що дає приріст
завдяки експлуатації найманої праці; б/запаси, що призначені для подальшого
виробництва; 2) основний капітал – частина капіталу, що приносить прибуток "без
переходу від одного власника до іншого, або без подальшого обігу" і включає:
машини та інші засоби виробництва +будівлі, призначені для торгово-промислових
цілей +заходи щодо поліпшення землі +трудові навички та здібності; 3) обіговий
капітал – частина капіталу, яка "постійно йде від власника в одній формі і
повертається до нього в іншій", включає: гроші +запаси продовольчих продуктів
+сировину, матеріали, напівфабрикати +готові, але ще не реалізовані товари.
Теорія відтворення: 1) валовий доход – річний продукт країни, що створюється
протягом одного року; 2) авансований на виробництво капітал – валовий доход
мінус споживчий запас; 3) оскільки річний продукт країни складається з доходів
/заробітна плата, прибуток, рента/, то і чистий продукт та авансований капітал також
формуються з цих же доходів; 4) "догма" Сміта – з процесу відтворення у А.Сміта
вилучено основний капітал.
Теорія абсолютних переваг у зовнішній торгівлі: "Якщо якась чужа країна
може постачати нам який-небудь товар за більш дешевою ціною, ніж ми самі
можемо його виготовити, набагато краще купувати цей товар у неї за деяку частину
власної промислової праці, витраченої в тій галузі, в якій ми маємо деякі переваги".
Теорія соціально-економічного устрою суспільства: 1)"невидима рука" /А.Сміт має
на увазі стихійну дію економічних законів, які ми сьогодні називаємо законами
попиту, пропозиції та конкуренції/; 2)"природний порядок" – повна економічна
свобода, умови, за яких найбільш ефективно діє принцип "невидимої руки"; 3) роль
держави – забезпечення безпеки та правопорядку: "Для того, щоб піднести державу
з самого низького ступеня варварства до найвищого ступеня добробуту потрібні
лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні – все інше зробить природний рух
речей".
Розвиток класичної політичної економи у творчості Д.Рікардо: Давид
Рікардо (1772-1823 рр.). Біржовик, одна з найкрупніших фігур Лондонського
фінансового світу, з 1819 року-член Британського парламенту. Головний твір:
"Начала політичної економії та оподаткування". Основні ідеї: 1) предмет
політекономії – закони, які управляють розподілом багатства. Методи: 1)
езотеричний /внутрішні сутнісні характеристики економічних явищ/; 2) сходження
від абстрактного до конкретного. Теорія вартості: 1)вартість – витрати праці за
гірших умов виробництва; 2) вартість товару прямо пропорційна витратам робочого
часу і обернено пропорційна продуктивності праці; 3) вартість товару включає
перенесену вартість використаних засобів виробництва. Теорія доходів: 1)
заробітна плата – вартість засобів існування робітника і його сім’ї; 2) види зарплати
– номінальна та реальна; 3) прибуток – надлишок вартості над заробітною платою;
4) рента – надлишок вартості над заробітною платою і прибутком; 5) рента у
сільському господарстві – різниця між витратами праці на гірших ділянках землі та
витратами на середніх чи кращих ділянках. Теорія капіталу: 1) капітал – запаси, що
призначені для подальшого виробництва; 2) види капіталу /за часом обігу/ –
основний та обіговий. Теорія відтворення: виробництво, породжуючи доходи,
автоматично створює платоспроможний попит, який забезпечує повну реалізацію
товарів і послуг. Теорія відносних переваг у зовнішній торгівлі: вигідність торгівлі
 28
визначається порівнянням відносних витрат у країнах, що торгують.

5.4. Пізня класична політекономія. Ідеї реформізму, прагматизму,

апологетизму

Історичні умови: 1) другий етап промислового перевороту (друга половина 19

ст.). Заміни мануфактурного виробництва на фабрично-заводську індустрію різко
підвищили продуктивність праці; 2) поглиблення товарно-грошових відносин і
остаточне формування економічної системи вільної конкуренції; 3) загострення
соціально-економічних суперечностей: бурхливий розвиток промисловості розорює
ремісницьке та кустарне виробництво, підвищується експлуатація робітників.
Особливості економічних поглядів: 1) в економічній теорії формуються три
напрямки: реформізм (Ж.Сісмонді, П.Прудон), який зосереджує увагу на вивченні
суперечностей суспільства і пошуках шляхів та методів реформування капіталізму;
прагматизм (Т.Мальтус, Ж.Б.Сей, Дж.Міль), який продовжує традицію дослідження
способів збагачення економічних суб'єктів на основі аналізу конкретних
економічних механізмів; апологетизм (Н.Сеніор, Ф.Бастіа, Г.Кері), який змальовує
існуюче суспільство як гармонійний розвиток економічних інтересів суб'єктів
господарювання; 2) методологічна база досліджень – суб'єктивізм, зачатки
граничного і факторного аналізу.
Прагматизм пізньої класики: Томас Роберт Мальтус (1766-1834 рр.).
Священик, професор сучасної історії і політекономії коледжу Ост-Індської компанії.
Головні твори: "Досвід про закон народонаселення", "Начала політичної економії".
Основні ідеї: Методологія: 1) зводить економічні закономірності до природної
основи; 2) першочерговість впливу на економіку природних факторів пояснює
обмеженістю ресурсів та межами вдосконалення самої людини. Теорія вартості і
доходів: 1) вартість – сума витрат виробництва і прибутку на авансований капітал;
2) прибуток є надлишком над працею, витраченої на виробництво товару. Теорія
народонаселення: Населення збільшується вдвічі приблизно кожні 25 років, тобто у
геометричній прогресії. Кількість продуктів, які людина може отримати з землі,
збільшується лише в арифметичній прогресії. Отже, людство стоїть на порозі
вимирання. Шляхи виходу з такої ситуації: а) природні: війни, епідемії, жебрацтво
як божа кара за гріховність; б) суспільні: статеве утримання, пізні шлюби і відмова
від шлюбу, вдівство. Теорія відтворення: 1) сукупні доходи суспільства повинні
дорівнювати сумі витрат факторів виробництва; 2) реалізація продукту є повною
доки інвестиції покривають різницю між доходами і витратами; 3) якщо
заощадження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується
зниженням попиту, цін, прибутків і як наслідок триває тимчасова зупинка
виробництва /доки у виробників не з'явиться стимул – зростання прибутку/; 4)
ефективний попит – такий рівень попиту, який викликає довготривалу пропозицію з
достатнім прибутком; 5) реальний попит у суспільстві формують робітники,
підприємці та невиробничий клас; 6) відставання реального попиту від ефективного
пов'язує з тим, що: а/ у робітників зарплата завжди менша від маси випущеного
продукту, б/ підприємці повинні нагромаджувати частину доходу для подальшого
інвестування; 7) рекомендації – нарощувати витрати невиробничого класу
/землевласники, церковні служителі, чиновники/, які створять необхідну величину
 29
"ефективного попиту".
Ідеї реформізму в пізній класичній політекономії: Жан Шарль Леонард де
Сісмонді (1773-1842рр.). Швейцарський історик і економіст. Головні теорії: "Нові
начала політичної економії, або про багатство в його відношенні до
народонаселення". Основні ідеї: Політична економія – наука про вдосконалення
суспільного механізму управління багатством. Вихідний пункт аналізу –
виробництво і потреби окремої людини, закономірності розвитку яких переносяться
на суспільство. Теорія вартості: вартість – витрати необхідного часу на створення
товару за середніх умов виробництва. Теорія доходів: 1) заробітна плата – вартість
праці робітника; 2) прибуток – доход підприємця, відрахування з продукту праці
робітника; 3) рента – дар землі). Теорія капіталу: капітал – виробничий запас,
частина багатства, що приносить прибуток. Теорія відтворення: 1) річний продукт
нації складається з маси споживчих товарів; 2) для реалізації річного продукту
необхідно, щоб обсяг виробництва повністю відповідав доходам суспільства, бо
вони майже всі витрачаються на споживання; 3) продукт не буде повністю
реалізованим, якщо виробництво перевищує доход; 4) причини не повної реалізації
річного продукту: низька купівельна спроможність робітників внаслідок: а/
хронічного перевищення пропозиції праці над її попитом, як результату дії законів
природного розмноження, що дозволяє утримувати заробітну плату на низькому
рівні; б/ наявності безробітних, що дає можливість наймати їх за меншу плату; в/
функціонування машин, які витісняють робітників із виробництва і тим самим
знижують їх доходи; зниження споживчого попиту підприємців внаслідок того, що
останні: а/ купують здебільшого предмети розкоші за високими цінами; б/
нагромаджують частину своїх доходів, які можна було б направити на споживання);
зростання маси вироблених товарів внаслідок: а/ зростання продуктивності праці за
рахунок використання машин, б/ прагнення підприємців виробляти більше для
зростання своїх доходів; 5) пропозиції щодо повної реалізації річного продукту: а/
проведення державою спеціальних реформ: уведення соціального забезпечення
робітників за рахунок підприємців, скорочення робочого дня, встановлення
мінімуму заробітної плати, розробка заходів щодо участі робітників у прибутках
підприємства; б/ недопущення концентрації багатства в руках окремих осіб шляхом
відродження дрібної земельної власності, системи ремісницьких цехів, кустарного
виробництва; в/ збуту товарів, що виробляються в більш розвинутих країнах, на
ринках менш розвинутих країн.
П'єр Жозеф Прудон (1809-1865 рр.). Французький публіцист, економіст і
соціолог, родоначальник анархізму. Головний твір: "Система економічних
суперечностей, або Філософія жебрацтва". Основні ідеї: 1) використовуючи
елементи методу діалектики, у кожній економічній категорії виділяє "погану" і
"гарну" сторони, які суперечать одна одній; Завданням політичної економії є
розробка заходів, що усувають усе "погане" і залишають "гарне" і тим самим
надають економічній системі діалектичного руху. Теорія вартості: 1) вартість
складається з двох частин: мінової /пов'язаної з потребами людини, що породжують
рідкість і обмін/, споживчої /пов'язаної з достатком/; 2) конституйована вартість
("синтетична пропорція" – синтез мінової і споживчої вартості, що виражається в
годинах робочого часу). Теорія доходів: 1) процент – одна з форм
експлуататорського доходу; 2) рента – доход, який привласнюється землевласником
 30
і випливає з різної родючості землі. Теорія соціального устрою суспільства: 1)
вартість є основою суспільних відносин. Вона не може сама по собі відтворюватись
та існує лише завдяки насильству й обману; 2) власність – це крадіжка. У
суспільстві власність повинна бути знищеною і його основою має стати
індивідуальне володіння, засноване на особистій праці; 3) для формування системи
індивідуального володіння необхідно: а/ створити "прогресивну асоціацію" і
розформувати крупну власність; б/ встановити безгрошовий обіг шляхом створення
"народного банку", який буде видавати виробникам "робочі посвідчення"; в/
знищити процент як форму доходу завдяки введенню дарового кредиту. Теорії
економічних гармоній: Нассау Вільям Сеніор (1790-1864 рр.). Головний твір:
"Основні начала політичної економії". Основні ідеї: Метод: 1) суб'єктивістське
тлумачення економічних явищ і процесів, що знаходить концентроване вираження у
"теорії утримання".
Теорія вартості: 1) вартість – це витрати виробництва; 2) праця є "жертвою",
яку несе робітник, відмовляючись від вільного часу; 3) капітал є "жертвою"
підприємця, що утримується від споживання, вкладаючи капітал у виробництво.
Теорія доходів: 1) заробітна плата – винагорода за "жертви" робітника; 2)
прибуток – винагорода за "жертви" підприємця. Теорія капіталу: 1) капітал –
утримання від споживання; 2) протягом робочого дня створюється вартість, що
покриває витрати капіталу, а в останній час роботи працівника створюється
прибуток.
Федерік Бастіа (1801-1850 рр.). Французький економіст та публіцист.
Головний твір: "Економічні гармонії". Основні ідеї: Методологія: 1) розрізняє серед
економічних явищ видимі, які лежать на поверхні економічної дійсності, та
приховані, невидимі; 2) завдання науки – поєднання обох типів явищ; 3) політична
економія повинна бути об'єктивною, надкласовою наукою. Теорія вартості:
вартість – це "відносини обміну між двома обмінюваними послугами", які
складаються вільно "під впливом однієї тільки конкуренції і по вільно встановленій
ціні". Теорія доходів: 1) заробітна плата – плата за послугу, яку надає підприємцю
робітник; 2) прибуток – плата за послугу, яку отримує підприємець за те, що вкладає
капітал у виробництво і утримується від споживання; 3) процент – плата за послугу,
яку надає кредитор; 4) рента – плата за послугу земельного власника або його
предків щодо обробітку землі або її поліпшення. Теорія капіталу: капітал
складається з робочих інструментів, матеріалів та запасів. Теорія соціально-
економічного устрою: 1) суспільство являє "сукупність послуг, які люди
добровільно або примусово надають один одному"; 2) обов'язкові послуги
регламентуються законодавством, мають малорухомий характер; 3) послуги, надані
добровільно більш гнучкі і розвиваються за законами прогресу; 4) прогресивний
розвиток суспільства потребує повної економічної свободи; 5) в умовах
конкурентного середовища – "...інтереси, нічим не обмежені, прагнуть до
гармонійних поєднань, до прогресивної переваги суспільного інтересу". Генрі Чарлз
Кері (1793-1879 рр.). Крупний фабрикант, економіст та філософ. Головний твір:
"Принципи політичної економи". Основні ідеї: Методологія: критику зрілої класики
намагається поєднати з такою трансформацією її постулатів, яка б відповідала
сучасному економічному становищу США. Теорія вартості: вартість товару
визначається витратами не виробництва, а відтворення. Якщо зростає
 31
продуктивність праці, то витрати на відтворення товару знижуються, що
приводить до падіння тієї частки праці, яка виплачується власнику капіталу. Теорія
доходів: 1) заробітна плата – частка праці робітника у витратах на відтворення
товару; 2) прибуток – частка капіталу у витратах на відтворення товару; 3) рента –
різновид процента на капітал, вкладеного в землеробство. Теорія соціально-
економічного устрою суспільства: У суспільстві домінує закон поєднання
економічних інтересів, їх гармонії. Кожна людина прагне до асоціації з іншими
людьми, що забезпечує прогресивний розвиток.

5.5. Західноєвропейський утопічний соціалізм

Анрі Сен-Сімон. Головні твори: "Листи Женевського обивателя до сучасника"

(1802р.), "Про промислову систему" (1821р.), "Катехізис промисловців" (1824р.),
"Нове християнство" (1825р.). Основні ідеї: Метод – ідеалістичний. Основа розвитку
– це розум людини; 2) виділив періоди розвитку суспільства: ранній період, рабство,
середньовіччя, сучасний період, золоте століття; 3) вважав суспільством соціальної
справедливості індустріалізм); 4)пропонував програму планового введення
господарства; принцип обов’язковості праці для усіх; зусилля держави спрямувати
на розвиток науки, мистецтва, промисловості; приділяти велику увагу вихованню
зростаючого поколінню, для цього вивільнити жінок із виробництва.
Шаль Фур’є (1772-1832 рр.). Головні твори: "Теорія чотирьох рухів і
загальних доль" (1808р.), "Трактат про домашні та землеробські асоціації" (1822р.),
"Новий промисловий і суспільний світ" (1828р.), "Вчення про пристрасті". Головні
ідеї: 1) запропонував програму створення суспільства соціальної справедливості; 2)
виділив групи пристрастей: матерільні /зір, смак, обоняння/, пристрасті душі
/дружба, любов/, верховні пристрасті /ентузіазм, новаторство/; 3) визначив стадії
розвитку суспільства – дикість, патріархат, варварство, цивілізація та етапи розвитку
кожної стадії: дитинство, зростання, занепад, дряхлість; 4) виникнення економічних
циклів пов’язував з анархією виробництва; 5) передрікає розвиток монополій:
колоніальної, морської, кооперативної, казенної; 6) називає суспільство соціальної
справедливості гармонією. Роберт Оуен (1771-1858 рр.). Головні твори: "Про
створення людського характеру" (1814р.), "Доповідь графству Нью-Лемар" (1820р.),
"Зауваження про вплив промислової системи" (1815р.), "Викладання раціональної
системи суспільства" (1820р.). Основні ідеї: 1) основами капіталізму є приватна
власність, релігія, шлюб; 2) пропонував заходи щодо покращення умов праці і життя
робітників; 3) джерело вартості – праця; 4) продукт праці має належати тому, хто
його виробив; 5) наголошував на суперечності між зростанням виробництва і
попитом споживача; 6) гроші – штучне мірило вартості; 7) розробив проект робочих
грошей, які були еквівалентом трудових витрат; 8) вважав суспільством соціальної
справедливості соціалізм, де панує суспільна власність; шлях до нього через
прийняття справедливих юридичних законів і освіту населення; принцип соціалізму:
"Від кожного за здібністю, кожному за працею".

5.6. Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії

Історичні умови: 1) функціонування на власній основі фабричнозаводської

індустрії, економічний прогрес суспільства; 2)загострення соціально-економічних
 32
суперечностей – масове розорення дрібних товаровиробників, зростання
експлуатації пролетаріату, періодичні кризи перевиробництва, масове безробіття.
Політичні передумови: 1)остаточне оформлення класової структури суспільства і
загострення політичних суперечностей, бурхливе зростання революційних виступів
пролетаріату: /1819р.– мітинг в Манчестері; 1830р.– революція у Франції; 1834р.–
повстання ткачів у Ліоні; 1836р.– чартизм; 1839р.– повстання в Уельсі; 1844р.–
повстання ткачів Сілезії/; 2)антифеодальні буржуазні революції епохи промислового
перевороту в Європі стають наочним прикладом переходу до нового устрою шляхом
революції; 3)розвиток філософії, політекономії, статистики. Соціальна база розвитку
марксистського напряму – клас пролетарів, що сформувався у ході промислового
перевороту.
Ідейні джерела марксизму: 1)німецька класична філософія /Г.Гегель,
Л.Фейербах – ідеї діалектичного розвитку та матеріалізм/; 2)англійська класична
політекономія /А.Сміт, Д.Рікардо – трудова теорія вартості та методологія
теоретичного аналізу/; 3)французький утопічний соціалізм /А.Сен-Сімон, Ш.Фурьє,
Р.Оуен, – соціалістична ідея/; Карл Маркс (1818-1883 рр.), Фрідріх Енгельс (1820-
1895 рр.).
"Капітал", тематика: 1-й том (1867р.): товар і гроші, основи теорії вартості;
перетворення грошей в капітал; виробництво абсолютної додаткової вартості;
виробництво відносної додаткової вартості; заробітна плата; процес нагромадження
капіталу;
2-й том (1885р.): метаморфози капіталу і його кругообіг; дослідження обігу
капіталу; відтворення і обіг всього суспільного капіталу),
3-й том (1894р.): перетворення додаткової вартості в прибуток і норми
додаткової вартості в норму прибутку; перетворення прибутку в середній прибуток;
закон тенденції норми прибутку до зниження; перетворення товарного і грошового
капіталу в товарно-торговий і грошово-торговий капітал; розподіл прибутку на
процент і доход підприємця; перетворення додаткового прибутку в земельну ренту;
доходи і їх джерела,
4-й том: "Теорія додаткової вартості", критика економічних ідей
попередників. Основні ідеї: Методологія матеріалістичної діалектики. Основою
суспільного життя є матеріальне виробництво; суспільство розвивається внаслідок
внутрішніх суперечностей між продуктивними силами та виробничими
відносинами). Теорія вартості: 1) вартість – уречевлена суспільно-необхідна праця;
2) подвійний характер праці: конкретна праця створює споживчу вартість;
абстрактна праця – вартість; 3) ціна товару – грошове вираження вартості.
Теорія додаткової вартості: 1) робітник продає на ринку робочу силу
/сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві
товару/; 2) робоча сила як товар має споживчу вартість /здатність до продуктивної
праці/ та вартість /вартість життєвих засобів, необхідних для утримання робітника
та його сім’ї/; 3) підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і
повністю оплачує її вартість; 4) робітник працює більше часу, ніж необхідно для
створення вартості його робочої сили; 5) додаткова вартість – результат праці за
рамками необхідного робочого часу на створення вартості робочої сили; 6) розрізняє
абсолютну та відносну форми додаткової вартості.
Доходи: 1) заробітна плата – грошове вираження вартості товару робочої
 33
сили; 2) прибуток – перетворена форма додаткової вартості. Її функціональні
різновиди: промисловий прибуток, торговий прибуток; позичковий відсоток; 3)
рента – форма додаткової вартості у землеробстві. Виступає як: абсолютна рента
/пов’язана з наявністю монополії приватної власності на землю/, диференційна
рента /пов’язана з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок/.
Теорія капіталу: 1) капітал – це вартість, що створює додаткову вартість,
самозростаюча вартість. Виступає у трьох функціональних формах: промисловий,
торговий, позичковий; 2) капітал ділиться на: основний –та частина капіталу, яка
постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений
продукт частинами; обіговий – та частина капіталу, яка використовується у
виробництві раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт;
постійний /с -та частина капіталу, що витрачається на купівлю засобів виробництва/;
змінний /v -та частина капіталу, яка витрачається на робочу силу/;
3) органічна будова капіталу – залежність між постійним та змінним
капіталом /с:v/. Відтворення: 1) сукупний суспільний продукт – весь обсяг
виробленої продукції в матеріальному виробництві; 2) формують сукупний
суспільний продукт підрозділи: І -виробництво засобів виробництва, ІІ -
виробництво предметів споживання; 3) умови безперервного процесу відтворення в
суспільстві (а/просте відтворення: I(v+m)=ІІ(с); І(v+m)+II(v+m)=II(с+v+m);
І(с+v+m)=І(с+ІІс); б/розширене відтворення: I(v+m)>IІ(c); I(c+v+m)>I(c+IIc); І(v+m)
+II(v+m)>ІІ(с+v+m).
Теорія соціально-економічного устрою суспільства: 1) складові суспільства:
базис – виробничі відносини, які відображають той чи інший стан продуктивних
сил; надбудова – політика, право, культура, релігія тощо; 2) джерело розвитку
суспільства – суперечність між досягнутим рівнем продуктивних сил і характером
виробничих відносин, внаслідок розв'язання якої змінюється і надбудова
суспільства); 3) зміна способу виробництва відбувається в наслідок загострення
його суперечностей, які неможливо розв'язати, не змінивши в цілому економічний і
суспільний устрій.

5.7. Стара історична школа Німеччини

Стара історична школа Німеччини: Історичні умови: 1) завершення першого

етапу промислового перевороту в Німеччині. Розвиток важкої промисловості; 2)
розповсюдження демократичного і соціалістичного руху в Німеччині. Особливості
економічних поглядів: 1) предмет дослідження – національне господарство,
закономірності економічного розвитку нації, роль різних суспільних інститутів у
економічному житті; 2) методи дослідження – описово-статистичний, історико-
генетичний, міждисциплінарний, індукція та критика класичної політекономії за
абстрактність теорій і надання їм універсального характеру; 3) відмова від
досліджень, які є предметом політичної економії, і заміна їх економічною історією;
4) визнання лише еволюційної форми розвитку суспільства, джерелом руху якого є
психологічні, етичні та правові норми, що склалися в суспільстві. Вільгельм Рошер
(1812-1878рр.). Головний твір: "Історія національної політичної економії". Основні
ідеї: 1) заперечував існування єдиної політичної економії та універсальних законів
господарського розвитку всіх націй; 2) вбачав завдання економічної науки в
 34
емпіричному дослідженні історичного матеріалу; 3) виділив періоди історичного
розвитку націй – найдавніший /головний фактор земля/, середньовічний /головну
роль відіграє капіталізована праця/, новий /панує капітал/. Карл Кніс (1821-1898рр.).
Основний твір: "Політична економія з погляду історичного методу". Основні ідеї:
1)наголошував на відмінностях у ступенях еволюції, традиціях та здібностях різних
націй; 2)довів, що спостереження економічного розвитку різних народів
уможливлюють емпіричні узагальнення та вплив на економічні явища і процеси
шляхом розробки економічної політики, спрямованої на досягнення суспільно
значущих цілей.

5.8. Господарський розвиток України та економічні погляди її мислителів

у другій половині XVII – першій половині ХІХ ст.

Матеріали роботи Комісії з розробки нового Уложення 1767-1768 рр. Позиції

депутатів: 1) захист інтересів реакціонерів-кріпосників, великих поміщиків, у т.ч.
українських, а також військової старшини /Г. Полетик, В. Капніст, Г. Божич/; 2)
розвиток просвітницьких ідей, обмеження кріпосного права та прав родового
дворянства, пошук шляхів підвищення продуктивності праці селянкріпаків, без
звільнення їх від кріпосної залежності /А. Маслов, Г. Коробін, Я. Ковельський/. А.
Алейников – козак, депутат від Хоперської фортеці /Слобідська Україна/. Головні
ідеї: 1) критикував кріпосницькі порядки, пропонував скасувати кріпосне право
законодавчими нормами; 2) виступав проти привілеїв дворянства, особливо проти
права купівлі земель, населених кріпаками; 3)пропонував, щоб "роботи на фабриках
виконувалися вільними людьми"; 4) виступав за дозвіл дворянам у своїх селах
будувати фабрики та заводи; 5) пропонував нагороджувати селян за заслуги перед
державою грошовою та хлібною платнею; 6) виступав за вільну торгівлю, яка велася
через українські прикордонні митниці з європейськими та азіатськими державами.
Яків Козельський (1729-1795 рр.). Філософ-матеріаліст і просвітник, представник
демократичного напряму суспільної думки. Головні ідеї: 1) виступав проти
проведення "згори" реформ у соціально-економічному житті; 2) висловлював
необхідність негайної ліквідації феодального устрою; 3) підкреслив відмітність
простого відтворення, коли ще немає "ніякого наміру прибутку та баришу" і
розширеного, "коли власники засобів виробництва намагаються збільшити частину
товарної продукції свого господарства і з цією метою посилюють гноблення своїх
рабів"; 4) вважав працю – джерелом всіх багатств суспільства. Необхідна загальна
трудова повинність, рівномірний розподіл праці між усіма у суспільстві; 5)
формулює одну з основних вимог пролетаріату – восьмигодинний робочий день;
вирішальний фактор – продуктивність праці, необхідне – підвищення матеріальної
заінтересованості робітників; 6) виступає за дрібну, приватну, здобуту своєю
працею власність; 7) ідеал – суспільство вільних, рівноправних, дрібних
товаровиробників. Яків Козельський (Брат Я.Козельського, майор, землевласник у
Новоросії. Депутат /1767р./ у Комісії до складання нового Уложення). Головні ідеї:
1) виступав проти привілеїв родового дворянства; за прийняття нових законів, які б
"нормалізували" відносини між поміщиками та їхніми селянами, для чого поміщики
 35
повинні надати селянам право особистого й навіть спадкового користування /але
не володіння/ невеликими ділянками землі; 2) пропонував установити законом:
дводенну панщину; два дні – на виконання державних обов'язків; два дні – на
особисті потреби, сьомий же день віддати на богослужіння; 3) виражав інтереси
землевласників Південної України.