Секція 2.

Інформаційні технології в освіті, науці і техніці

Хіля А.В.
кандидат педагогічних наук, старший
викладач кафедри початкової освіти
Вінницького державного педагогічного
університету імені Михайла Коцюбинського

ОСОБЛИВІ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

В ОНЛАЙН ФОРМАТІ

В декількох попередніх наших публікація ми вже мали можливість

розглядати питання дистанційної освіти, використання ІКТ в логопедичній
роботі, елементів віртуальної та доповненої реальності для підготовки
студентської молоді, мультимедійних та веб-технологій в освітньому процесі.
Окремої уваги приділили питанням заочних мандрівок в процесі організації
психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами,
зокрема з інвалідністю [, с.165].
Але, все більше «заглиблюючись» у процеси переведення освітнього
процесу з класно-урочної системи до онлайн формату, ми прийшли до
висновку, що для якісної організації роботи викладача, вчителя, студента та
учня необхідно визначитися з переліком педагогічних умов, які б забезпечили
високу ефективність взаємодії та якість обміну інформацією та думками, яка б
дозволила говорити про якість освітнього процесу загалом. Окрім того,
визначаючи такі педагогічні умови, в наше основне завдання входило поєднати
та окреслити максимально доступні та ефективні умови організації освітнього
простору для дітей з особливими освітніми потребами.
Так, серед перших і основних умов, які ми розглядаємо має бути
сформована на високому рівні інформаційно-цифрова компетентність, що
передбачає впевнене, а водночас критичне застосування інформаційно
комунікаційних технологій (ІКТ) для створення, пошуку, обробки, обміну
інформацією на роботі, в публічному просторі та приватному спілкуванні [3,
с.11]. Адже в разі низького рівня даної компетентності одного із учасників
освітнього процесу і, зокрема вчителя, процес інклюзивного навчання і не лише
може так би мовити «зупиниться».
Якщо брати дану компетентність, то ми маємо окреслити коло
застосувань та можливостей вчителя / викладача у роботі з окремими
платформами, додатками, ресурсами для розвитку дитини. Так, визначаючи
високий рівень вчительської інформаційно-цифрової компетентності, ми
вважаємо необхідне виокремити як необхідне і мінімальне – обізнаність
спеціаліста не лише з наявними платформами та варіантами ресурсів для
комп’ютера та гаджетів, ми також звертаємо увагу на можливості вчителя /
викладача до самостійної розробки власних проєктів чи ресурсів, або ж хоча б
розуміння внутрішньої організації роботи даних технологій. Всі ці навички
мають забезпечуватися високим рівнем володіння такими елементами, що
включаються в дану компетентність як «основи програмування, алгоритмічне
мислення, робота з базами даних, навички безпеки в інтернеті та кібербезпеці»,
а також розумінням етики роботи з інформацією (авторське право,
інтелектуальна власність тощо) [1, с.11]. Адже, викладач, який використовує
певні застосунки, платформи, ігровий контент та не розуміє принципів його
роботи та створення нових чи доопрацювання існуючих моделей може
стикнутися із технічними проблемами в організації взаємодії з учнями /
студентами, а в окремих випадках з питаннями інформаційної безпеки та
наповнюваності контенту для навчального та виховного впливів.
В той час, як високий рівень інформаційно-цифрової компетентності для
учнів та студентів не має бути настільки високим, але, для ефективної
організації освітнього процесу від має бути доповнений високим рівнем
інформаційної та медіа-грамотності, що дозволять відокремлювати якісний та
фейковий матеріал, взаємодіяти з вчителем / викладачем під час інтерактивної
роботи та виконання вправ на різноманітних платформах та ресурсах не
відволікаючись на технічну сторону організації свого простору. Так, серед
основних технологій, які на сьогодні використовують під час дистанційної
освіти, можна відмітити інтерактивні дошки (Jamboard, Trello, Padlet та ін.),
ігрові платформи (Learning Apps, eTreniki, Flippity.net тощо), освітні платформи
(Classroom, Моя школа, Moodle тощо), готовий освітній контент доступний
різними мовами світу та офіційно затверджений Міністерством освіти та науки
чи науковими установами та навчальними закладами України та світу (EdEra,
Prometheus, Coursera, edX тощо).
Але, якщо ми візьмемо за основне питання інклюзії та будемо звертати
свою увагу на необхідність створення безпечного, доступного та комфортного
онлайн середовища для дітей з особливими освітніми потребами, зокрема
такими, які потребують постійної допомоги та підтримки. Для них нам
необхідно продумувати та готуватися не до високого рівня, а до
функціонального та адаптованого рівня онлайн взаємодії, що дозволить «не
втратити» увагу дитини та «не загубити» сутність освітнього процесу,
дозволить дитині залишатися в середовищі своїх однолітків, компенсувати
втрачені функції організму та досягати максимально можливого результату в
розвитку. Все це є також необхідною умовою підготовки до самостійного життя
особистості, яка має порушення розвитку та, за документами освітньої галузі,
відноситься до осіб, що потребують від другого до п’ятого рівня підтримки [2].
Загалом, потреба врахування особливостей і інтересів дитини, зокрема
дитини з особливими освітніми потребами і що важливо, дитини з інвалідністю
має бути в пріоритеті для вчителя / викладача. В цьому випадку вчитель має
розуміти рівень інформаційно-цифрової компетентності дитини, її рівень
когнітивного розвитку та можливості збережених функцій організму для
організації взаємодії. А це може проявлятися в:
 підборі ігрових завдань, які є посильними для дитини та інтуїтивно легкими
для виконання;
 заміною гаджетів на сенсорні у випадках, коли ми маємо справу із
порушеннями опорно-рухового апарату;
 підборі циклічних однотипних ігрових завдань для дітей, які мають
порушення інтелектуальної сфери;
 роботу з інтерактивними дошками для дітей, які мають високу активність та
потребу в швидкій зміні діяльності тощо.
Звичайно ж, якщо мова йде про інклюзивну освіту, то ми не можемо
повністю перейти на дистанційний формат організації освітнього процесу, адже
тоді дитина знав, як і до початку реформ освіти в напрямку соціалізації таких
дітей, залишиться на одинці зі своїми проблемами та у колі сім’ї. Тому, на нашу
думку, для умов, які існують «тут і зараз» найкращим є поєднання різних форм
освітнього процесу, тобто гібридний формат навчання, який сьогодні є
достатньо поширеним. Окрім того, як ми і зазначали, вчитель / викладач в класі
/ аудиторії якого є особа з особливими освітніми потребами має не лише
наближатися до високого рівня володіння інформаційно-цифровою
компетентністю, але і вміти швидко та відповідно потребам та можливостям
дитини адаптувати чи модифікувати освітній контент який використовую. Що в
свою чергу дозволить виконати всі «пункти» інклюзивного навчання та
забезпечить гармонійний розвиток дитини розширюючи та доповнюючи її світ
новими враженнями, знаннями та можливостями до самореалізації.

Література:
1. НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА: концептуальні засади реформування
середньої школи. 2016. 40с. URL:
https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-
shkola-compressed.pdf (дата звернення 16.10.2021).
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 р. №957 «Про
затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах
загальної середньої освіти» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/957-
2021-%D0%BF#Text (дата звернення 19.11.2021)
3. Хіля, А.В. Виховання у дітей з функціональними обмеженнями ціннісного
ставлення до життя засобами арттерапії [Текст] : дис. ... канд. пед. наук :
13.00.07 / Хіля Анна Вікторівна ; Вінниц. держ. пед. ун-т ім. Михайла
Коцюбинського. - Вінниця, 2017. - 339 с