курсова 28.11.2022

Міністерство освіти і науки України
Національний університет “Львівська політехніка”
Інститут гуманітарних і соціальних наук
Кафедра історії, музеєзнавства і культурної спадщини
Курсова робота
Діяльність товариства “Сокіл” на Галичині: структурно-функціональні та

організаційні зміни у 1922-1940-их роках.
З дисципліни “Нова і новітня історія України, Ч1”
Виконала: Студентка Інституту гуманітарних та соціальних наук
Кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини
Курсу II групи СТ -21
Напрямку підготовки «Музейна, пам’яткоохоронна
діяльність і культуний туризм»
Козінчак Софія Тарасівна

Науковий керівник:
к. і. н. Конюхов Сергій Вадимович
Старший викладач кафедри ІМКС
Львів -2022
Зміст:
1. Причини зародження та предісторія Сокільського руху
1.1 Діяльність подібних товариств у Польщі, Чехослваччині та інших
країнах;
1.2 Формування мережі організації “Сокіл” розширення географії
сокільської ідеї;
1.3 Становлення атрибуції товариства;
2. Протипожежна діяльність українського “Сокола -Батька”

2.1 Причини появи протипожежного українського товариства «Сокіл»;
2.2 Видатні діячі гімнастично -пожежного товариства;
2.3 Розвиток організаційної мережі протипожежних філій товариства
“Сокіл”;
3. Спортивна та руханкова діяльність організації “Сокіл”

3.1 Головні завдання та напрями діяльності сокільського руху;
3.2 Діяльність видатних діячів товариства “Сокіл”;
3.3 Видавнича діяльність товариства “Сокіл”;
3.4 Будівля Сокола у Львові.
4. Українське сокільство в еміграції

Вступ
Для кожного з нас минуле поняття особливе це те багатство, яке збагачує

духовно. Це джерело життя, з якого черпає кожна нація, кожен народ і без
якого неможливий успішний розвиток держави. Кожен з нас повинен знати
історію свого народу, своєї держави. Освідчена людина завжди розуміє, що без
минулого немає майбутнього, без традиційного немає нового, без колишнього
немає теперішнього. Для українця історія - це не просто минуле, це його душа.
З плином часу ми бачимо який великий вплив має тілесне виховання на

фізичне відродження людини, а в дальшому народу та нації. Але на цьому не
обмежується вплив тілесного виховання. Всі зміни в людському тілі находять
свій відгук у духовному житті людини, тож і ці фізичні прикмети, які
завдячуємо систематичному фізичному вихованню, мусять викликати
відповідні зміни в нашій душі. Тілесні вправи зміцнюють наше тіло, скріпляють
м’язи, ми стаємо фізично сильними і звинними це сприяє ефективному
відновленню як фізичної, так і розумової працездатності. Хто є свідомий своєї
фізичної сили і вміє нею як слід орудувати, стає певнішим себе, стає
відважним. П’яниця, лінюх не є спосібні до великих і морально чистих діл.
Сила волі, швидкість думки, спосібність до сповнення великих діл - стоять у
прямому відношенню до чистоти моралі.
Є руханкові вправи, які вимагають великої напруги сил, а ще більше

відваги. Виконуючи їх, ми не лише здобуваємо цю відвагу, але також сталимо
свою волю, учимося поборювати перешкоди, сміятись з хвилевих невдач,
витривало йти до наміченої мети і осягнути її. Фізична сила є також матірю
щирості, бо сильна людина не має потреби послугуватися підступом. І тому
завдяки різним організаціям наш бойовий дух зароджувався, зміцнювався з
поколіннями.Той, хто почувається сильним, має відвагу виступати про ворога, а
якщо заходить потреба, не боїться вистояти. Ця людина гідна називатись
українцем та бути його частиною.
Наш народ існує завдяки тому, що його впродовж багатьох століть

вимолювали, відстоювали обороняли наші предки. Навіть зараз у час війни ми
активно відстоюємо свої права, території, звичаї та насамперед історію якою ми
пишаємось та пам’ятаємо. Я вважаю, що минуле - це своєрідний досвід, який
ми переймаємо від батьків, дідів, наставників. Без інформації попередників так
ніколи б і не дізналися традицій, звичаїв, культури, форм поведінки. Історія -
дуже важлива наука, адже вона розкриває нам величезний світ подій,
повчальних історій, легендарних особистостей. Знання історії допомагає жити.
Адже неможливо виховати свідому людину, не навчивши її поважати предків,
історію країни.
Дана робота присвячена дослідженням в галузі спортивного товариства

“Сокіл”. Актуальність теми полягає в тому, що сучасне суспільство
неможливо уявити без обдарованих особистостей здатних застосовувати свої
знання на практиці для удосконалення старих і проєктування нових об’єктів,
цілей людської діяльності, патріотичного сприйняття та спорту. Важливо
дослідити вплив організації “Сокіл” на становлення патріотичної та
національної орієнтації молоді та виявити організаційні особливості ініціаторів
та керівників українського товариства “Сокіл”.
Метою роботи є ознайомлення та дослідження організаційних та

виховних особливостей діяльності товариства «Сокіл» у міжвоєнний період.
Завданнями дослідження є:
 Розкрити мету діяльності сокільського товариства;

 Дослідитиосо формування мережі товариства “Сокіл”
 Проаналізувати протипожежну діяльність на Галичині;
 Визначити структуру роботи, як спортивно -руханкового товариства;
 Дослідити роботу українського “Сокола” в еміграції.
Предмет дослідження:
 Розвиток та напрями пожежної, спортивної та патріотичної підготовки

молоді;
 Місце і роль українського товариства “Сокіл” у боротьбі за Українську
державу;
 Розвиток та напрями пожежної, спортивної та патріотичної підготовки
молоді. Місце і роль українського товариства “Сокіл” у боротьбі за
Українську державу.
Об’єкт дослідження:
 діяльність товариства “Сокіл” на Галичині у 1922 -1940 роках.
Територіальні межі дослідження:
 Східна Галичина сьогодні обіймає Львівську, Івано -Франківську і

Тернопільську область без її північної смуги (більша частина
Кременецького району - є частиною історичної Волині).
Хронологічні рамки дослідження охоплюють час від 1922 до 1940 рр.

Історіографія проблеми.
Історичні праці про українське товариство “Сокіл” в Україні та на

території Східної Галичини, зокрема це низка досліджень, які висвітлюють
проблеми, пов’язані із організацією та проведенням спортивних, патріотичних,
вишкільних заходів, до яких вдавалися українці з метою підготовки до
майбутньої боротьби за державну самостійність та незалежність України.
Окремі публікації, що стосуються молодіжного парамілітарного

українського руху вийшли у виданнях “Сокола Батька”1,2[], у яких автори
розглядали спортивно -пожежні товариства у контексті їх еволюції у майбутні
військові формування. Зазначимо, що сучасні дослідники беруть до уваги різні
розвідки, в яких розглянуто історичні процеси на території Східної Галичини у
1894 -1914 роках й активно аналізують уже відомі нам наукові напрацювання.
Одним з перших намагався осмислити історичний шлях сокільського

руху був В. Леник. Він у своїй праці “Українська організована молодь” виклав
узагальнюючі дослідження з історії українського молодіжного руху. Більша
частина праці присвячена діяльності “Сокола”, “Січі”, “Пласту” й іншим
товариствам Галичини, а решта розвитку молодіжних організацій на інших
етнічних теренах. Окрім того, В Леник докладно розкрив етапи та зміст
організаційно -ідеологічного становлення об’єднань, зокрема й на рівні
окремих навчальних закладів3[].
У 1994 році вийшла монографія І. Гургула “Сокіл -Батько. Спортивно -

руханкове товариство у Львові. Альманах 1895 -1995”, у якій автор здійснив
комплексний підхід до вивчення теорії і практики українського сокільського
руху. Сокільський рух на Волині він глибоко не вивчав.
Особливе значення серед діаспорних видань має книга С. Ріпецького[35],

в якій визнаний історик аналізує значення довоєнних січових організацій,
досвід організації та проведення ідеологічної роботи у Легіоні Січових
Стрільців. Автор простежує весь процес розвитку та встановлення стрілецьких
формацій, створення та діяльності парамілітарних товариств, які поступово
трансформувались у загони Січових Стрільців.
Аналіз парамілітарного руху в Україні розпочали тільки у 1990 -х рр.

Першим помітним явищем в історіографії цього періоду стала брошура івано -
франківського дослідника І. Андрухіва Західноукраїнські молодіжні товариства
1
Боберський І. Українське сокільництво (1894–1939). – Львів: Сокіл-Батько, 1939. – 16 с.
2
Жарський Е. Основи сокільства. – II видання. – Львів: Сокіл-Батько, 1937. – 32 с.
3
Леник В. Українська організована молодь (молодечі організації від початків до 1914 р.) – Мюнхен–Львів:
Видавництво “Фенікс-Лтд, 1994. – 184 с.
“Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, “Луг”[1]. Використавши матеріали періодики, архівів
та зарубіжної україніки, автор в окремих підрозділах у концентрованому
вигляді розкрив засади, організаційне становлення. Напрями діяльності
згаданих товариств та показав вплив на них з боку політичних партій.
У цей період з’являються роботи відомих дослідників стрілецького руху

М. Литвина і К. Науменка4[], у яких автори показують передумови та процес
еволюційного розвитку національних парамілітарних організацій Галичини,
визначають причини, що спонукали до створення парамілітарних формувань.
Велику роботу у дослідженні проблем розвитку та функціонування молодіжних
організацій Галичини, їх напряму діяльності та структури провели М.
Лазарович5[], М. Пантюк6[].
Корисну інформацію про зародження і розвиток парамілітарних

організацій в Україні подає у своїх працях тернопільський дослідник Б.
Трофим’як7[]. У монографії “Гімнастично -спортивні організації у національно
-визвольному русі Галичини (друга пол. ХІХ ст. - перша пол. ХХ ст.)” автор
висвітлює основні етапи становлення та діяльності спортивно -пожежних
товариств, показує внесок цих товариств у розгортання національно -
визвольного руху та причетність спортивно -пожежних товариств до
військового вишколу молоді і створення січового стрілецтва.
Певне значення для вивчення цієї проблем має монографія О. Вацеби8 [],
у якій поглиблено розкрито проблему зародження та становлення спортивних
клубних об’єднань, показано їхні закордонні зв’язки та роль міських центрів у
розвитку фізичної культури, здійснено ґрунтовний аналіз видавничої справи та
організаційно -методичної літератури з питань тіловиховання і спорту, що
з’явилася в Західній Україні за досліджуваної доби9 [Вацеба О., с. 97].
4
Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія галицького стрілецтва. – Львів: Каменяр, 1990. – 200 с.
5
Лазарович М. Зародження українського стрілецького руху в Галичині: причини й наслідки // Розбудова
держави. – 1996. – No3. – С.53–58.
6
Пантюк М. Моральні засади діяльності українських молодіжно-юнацьких товариств /початок ХХ століття //
Сучасне українське виховання: – Львів: Основи, 1997. – С. 75–77.
7
Трофим'як Б.Є. Гімнастично-спортивні організації у національно- визвольному русі Галичини (друга пол. XIX
- перша пол. XX століття). - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 695с.
8
Вацеба О. Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні / О. Вацеба. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ,
1997. - 232 с.
9
1997. - 232 с.
1.1 Діяльність подібних товариств у Польщі,Чехословаччині та інших
країнах
“Світ посідає той, хто його здобуває. Ділами - не словами, не плачем - а

мечем”. Так проголошувала заповідь товариства “Сокіл”, започаткованого
наприкінці XIX століття у Львові. Організацію створювали як “тіловиховну” та
“руханкову”. Насправді ж вона стала школою українства для тисяч тодішніх
дітей. Мета “Сокола” - “виховати здорове тілом і душею молоде покоління
української нації".
“Сокіл” - українське патріотичне тіловиховне та руханкове товариство.

Засноване в різний час у Галичині та Наддніпрянщині. Зразком були чеські та
польські патріотично - гімнастичні товариства на теренах тодішньої Австро -
Угорщини. Детальніше розповім про найстаршу сокільську організацію,яка на
той момент була у слов’янських країнах - це “Чеський Сокіл” спортивне
товариство, засноване в ХІХ столітті в Чехії. Метою “Соколу” було підвищення
фізичної та духовної підготовленості, а також пробудження національного
духу. Сокільський рух керувався ідеєю панславізму. “Сокіл” , як спортивно -
патріотичне товариство, відіграло значну роль у національному відродженні
слов'янських народів, зокрема чехів, українців, поляків, хорватів, словенців,
болгар, сербів.
Як і було згадано історія сокільського руху почалася з Чехії - перше

товариство заснували ще 1862 року. Згодом він поширився у Словенії, Хорватії,
Сербії, Словаччині та інших частинах Австро -Угорської імперії. У 1867 році на
базі гуртка аматорів гімнастики утворилося польська ланка “Сокола”. До неї
належало й кілька українців. Польське гімнастичне товариство, створене на
взірець чеського товариства “Сокіл”. Постало шляхом об'єднання кількох
менших товариств. Перше “гніздо” утворили 7 лютого 1867 року у Львові з
ініціативи Юзефа Міллерта. Засновник - Ян Добжанський. У Коломиї перші
загальні збори товариства відбулися восени 1885 року, очільником обрали
нотаріуса Яна Дембіцького, заступником - Антонія Чубатого. Сприяло
патріотичному вихованню поляків Галичини, також.
Перші локальні відділення в Україні почали створювати з ініціативи

Василя Нагірного та Володимира Лаврівського. За чеським взірцем
Лаврівський уклав статут українського “Сокола” і став справником організації
(секретарем). Нагірний став першим головою.
“Сокіл” отримав нотаріальну реєстрацію і почав поступово розвиватися.
У 1894 році представники товариства орендували гімнастичну залу на вулиці
Коперника у Львові. Придбали спортивне обладнання, почали проводити перші
руханкові заняття під керівництвом Олександра Левицького, Михайла Гамоти,
Євгена Спожарського, Євгена Лукасевича. Від 1897 року львівський “Сокіл”
отримував грошову допомогу, яку призначив Сейм. Втім вона була вдесятеро
меншою від субсидій для польських соколят.
Суспільно-політичне життя Львова від початку ХХ ст. було пов’язане з

такими організаціями, як “Сокіл” та “Січ”, які стали ініціаторами cтворення
масового спортивного руху в краї 10[Вацеба О., с. 78]. Зокрема, дуже цікава
історія львівського “Сокола” як спортивної організації. Сокільський рух як
такий утворився в Чехії, одним із перших ініціаторів сокільництва був
Мирослав Тирш. Обов'язковим елементом діяльності сокільских товариств було
відкриття при них бібліотек, протипожежних груп. Для “Соколів” характерна
була особлива форма одностроїв, застосовувався музичний супровід, існували
певні правила вітання і взаємозвертання (українською мовою – “Гаразд”
побратим, посестра). Досить швидко “Сокіл” розповсюдився і на усі інші
слов'янські народи. Перше спортивне товариство “Сокіл” (Роlskie Towarzystwo
Gimnastyczne “Sokol”) на теренах Польщі утворилося в 1866 році. Цікаво, що
польський сокільський рух зародився саме у Львові, а ініціаторами його
створення були Клеменс Жукотинський та Людвік Гонтельталь11 [Вацеба О, с.
34]. Власне, назва “Сокіл” з’являється лише в 1869 р.
До 1884 року польський “Сокіл” діяв лише у Львові і тільки пізніше

почав засновувати свої осередки по всієї Галичині. Саме чехи дали духовний
поштовх для заснування українського гімнастичного товариства “Сокіл”. Адже
у 1894 році понад 1500 осіб взяли участь у ІІ Великому здвизі12[].
10
1997. - 232 с.
11
1997. - 232 с.
12
Тимошенко Ю. О. Історія сокільського руху в еміграції (1920-1930-ті роки) . Історичні науки. – Випуск
111’2013. – с. 227-239.
1.2 Формування мережі організації “Сокіл” розширення географії
сокільської ідеї.
До сьогоднішніх днів тривають дискусії щодо походження назви “спорт”.

Точно відомо, що повсюдне захоплення спортом почалось у Львові в XIX ст., а
відтак і поширювалося на всю територію України. Вже на той час Галичина
входила до складу Австро-Угорської імперії. На її території мешкали
представники різних національностей - українці, поляки, німці, австрійці, чехи,
євреї тощо. Панівне становище займали поляки.
У середині XIX ст. у Західній Європі повсюдно визрівала думка про

фахову організацію системи фізичного виховання, що мала різні аспекти.Одину
з найбільших проблем, а саме питання місця проведення занять з фізичного
виховання, вирішив Хьялмар Лінг, який розробив схему типового спортивного
залу та орієнтовний навчальний план.
На основі шведського стандарту у другій половині XIX ст. в Австро -

Угорщині розпочалось будівництво фізкультурних залів та майданчиків (у
1930-их pp. чеський “Сокіл” нараховував бл. 600000 членів.). За прикладом
чехів інші слов’янські народи перебрали "сокільську" ідею, засновуючи свої
національні "сокільські" організації. Під впливом цих тенденцій у Львові
з’явилось спортивне товариство назване “Сокіл”.13
Товариство “Сокіл”, організоване у Львові в лютому 1867 р. з ініціативи

Я. Доброжанського, Й. Міллерета і К. Гофмана, спочатку засідало в залі палацу
Френеля на місці, де зараз Львівський університет. Дослідник М. Орлович
уточнив, що спочатку члени “Сокола” збиралися в реставраційному павільйоні
на теренах Єзуїтського парку . Це був знаний об'єкт, як і його реставраційна
зала, адже в 1817 р. його відвідав Франциск I.
Український “Сокіл” постав 11 лютого 1894 р. у Львові (Польське

товариство гімнастичне “Сокіл” у Львові - 1867 р.; до нього належали й дехто з
українців). Статут товариства взорувався на чеському статуті товариства
“Сокіл”, територією діяльності були Галичина й Буковина. Перший голова
Василь Нагірний (до 1900 р.), справник - Володимир Лаврівський (обидва
піонери сокільського руху). Метою товариства “Сокіл” - виховувати в
українському народі єдність, народну силу й почуття честі шляхом плекання
фізкультури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприємність, розуміння
праці у спільному гурті, дисципліну.
13
Савицький І. В., Нога О. П. Архітектор Григорій Пежанський та розвиток фізичної культури в Галичині наприкінці
ХІХ – на початку ХХ століття Львів,2016 С.47.
У 70 -ті роки XIX ст. львівський “Сокіл” займав площі казино Гехта, де
пізніше збудували університет . Успішний розвиток спортивного руху в
нашому місті зумовлений ще й тим, що в 1867 р. керівництво львiвського
“Сокола” переходить до рук др. Венанта Пясецького, знаного львівського
педагога, поляка за нацiональнiстю, що відіграв значну роль у розвитку спорту
на всіх польських і українських землях “Львівський Сокіл” у 1867 р.
створювався як товариство українсько-польське. Щоб підкреслити цей факт,
під час будівництва приміщення для львiвського “Сокола” у фундамент
споруди були закладені капсули з написами украïнською і польською мовами.
Богослужіння також вiдправляли священики двох християнських конфесій:
української греко-католики та польської-католики.14
Ці дружні українсько-польські стосунки зберігались у Львові доволі

довго. Навіть коли утворились незалежні окремі українські та польські
товариства, в лавах польських команд були українці, а в українських поляки.
Така ситуація характерна для Галичини до 30 -х років ХХ ст. Галичина була в
центрі світового спортивного руху XIX ст. Гімнастику та місце проведення
занять жваво обговорювали в львівському товаристві в кінці XIX ст., оскiльки в
той час відбувався процес удосконалення спортивних інтер'єрних та газонних
майданчиків і пошуку мiсць для них.
За ініціативою Альфреда Будзиновського “Сокіл”, поряд руханки і

змагань, присвятив увагу пожежній справі (до 1932 р.), мандрівництву, а також
фехтуванню, наколесництву (велосипедному спортові), з 1912 р. - вправам у
стрілянні. Великі заслуги для розбудови “Сокіл” поклав Іван Боберський, з 1901
р. - керівник учительського гуртка “Сокіл”, 1908 р. - голова товариства “Сокіл”.
Тоді ж “Сокіл” поширив свою діяльність на всю Галичину: по містах виникли
переважно руханкові філії “Сокіл” (перший засновано 1902 р. у Станиславові),
по селах - руханково-пожежні філії (також: “гнізда”) під назвами “Січ” або
“Сокіл” (вибір назви залишався за засновниками філій).
Протягом першого десятиліття ХХ століття вся Галичина була покрита

мережею сокільських товариств: у 1902 році було засновано сокільські
товариства в Станиславові, Перемишлі, Коломиї; у 1903 - в Самборі, Чорткові,
Тернополі; у 1904 - у Бучачі, Кутах, Золочеві, Бережанах.
Однією з цікавих особливостей сокільського руху в Галичині є широке

поширення його серед селян. Сокальство в селі поєднувалося з протипожежною
роботою, вкрай важкою тоді для сільських громад. У 1913 році налічувалося
14
Савицький І. В., Нога О. П. Архітектор Григорій Пежанський та розвиток фізичної культури в Галичині наприкінці
ХІХ – на початку ХХ століття Львів,2016 С.48.
вже понад 600 сільських пожежно-руханкових “Соколів” та сокальських
“Січей”. Крім пожежної та руханкової у них проводилася культурна й
просвітницька робота. Додатком до тіловиховної діяльності “Соколу” було
плекання співу, музики, аматорського театру, а з 1912 р. загальноукраїнська
організація “Сокіл-Батько” організувала cтрілецькі сокільські курені для
майбутніх визвольних змагань.15
15
Благітка Анна Альманах 1894-1994 “Сокіл –Батько” Спортивно-руханкове товариство у Львові
1.3 Становлення атрибуції товариства
Певні зміни у Львові наступили в 90-х рр. ХІХ ст. 17 липня 1892 р., через
місяць після виїзду чеських “Соколів” зі Львова, в залі Народного Дому у
Львові відбулися збори під головуванням учителя гімнастики Онуфрія Геціва,
вчителя Бучацької гімназії. Йому допомагали В. Лаврівський, І. Кулачковський
і студент філософського факультету І. Яричевський. Збори відкрив В.
Кулачковський. Він наголосив на тому, що українська нація закута в залізні
кайдани, які нелегко розірвати: “Нам треба залізної сили і тому мусимо набрати
такої сили, а тоді пірвемо кайдани (…). Бракує нам товариства, що вчить
розвивати силу кожного українця зокрема. Лучити українців разом, щоб була
велика непереможна сила. Таке товариство маємо заснувати.” Збори, як
зазначають газети, спочатку ухвалили статут, який підготував Роман
Лаврівський, та затвердили назву “Сокіл” для майбутнього руханкового
товариства. Серед присутніх на цих зборах переважала академічна молодь та
члени ремісничого товариства “Зоря”. А це може свідчити про те, що в
створенні подібного товариства був зацікавлений не лише певний соціальний
прошарок населення, а різноманітне українське суспільство. Галицьке
намісництво довго не затверджувало статут. Двічі влада відхиляла його, хоч це
був, власне, переклад чеського статуту. І тільки після прийняття рішення про
поширення цього статуту на Буковину було офіційно затверджено Статут
спортивного товариств “Сокіл”.16
Статут затвердило Міністерство внутрішніх справ у Відні 26 липня 1893р.

(ухвала № 18026) і Галицьке намісництво 3 серпня 1893р. (ухвала № 62583). У
часи Польської держави зміни до Статуту були внесені у 1926 і 1929 роках.
Статут “Сокола” визначав відзнаки організації. “Соколи” мали власний прапор
малинового кольору на одному боці якого зображений золотий лев, (лев на
синьому полі), що спирається на скелю, герб Галицької землі, на іншому -
загальна емблема товариства: птах - сокіл з тягарцями (гантелями) в кігтях як
символ швидкості, витривалості, сили. Гімн - “Соколи! Соколи!”. У 1907-му
з'явилася велика емблема товариства: схематичний щит з горизонтальним
штрихованням синього кольору, який з лівого верхнього кута у правий нижній
перетинала краплена смуга жовтого кольору. У центрі щита містився напис
“Сокіл”. Щит обрамлював плющ, зверху над ним зображувався сокіл, що
повернув голову на захід, з розпростертими крилами гімн (“Соколи, соколи,
ставайте в ряди”), гасла-кличі (“Всі вперед - всі враз”, “В здоровому тілі -
здорова душа”, “Де сила - там воля”), сокольське вітання – “Гаразд”.
16
Нагірняк А.Я. До історії створення та діяльності спортивного товариства "Сокіл" у Львові (кінець
ХІХ - початок ХХ ст.). Національний університет “Львівська політехніка”, Інститут гуманітарних і
соціальних наук. Львів,2008.С 27.
Року 1907 у товариства з'явилася велика емблема - схематичний щит із
горизонтальним штрихуванням синього кольору. Зліва направо по діагоналі
його перетинала краплена смуга жовтого кольору. У центрі - напис “Сокіл”.
Щит обрамляв плющ, зверху “сидів” сокіл. Голова птаха повернута на захід,
крила розпростерті.17
Від 1909 року львівський “Сокіл” став називатися “Соколом-Батьком”.

Йому підпорядковувалася широка мережа локальних товариств. “Батько”
отримав власний прапор. Щоб створити знамено, скликали спеціальну
прапорову комісію. У 1910 році вона затвердила двобічне зображення. З одного
боку - лев, що дереться на скелю на блакитному тлі, та напис “Все вперед!”. Із
другого - архистратиг Михаїл у повен зріст на червоному шовку та напис
“Боріте ся! Поборете!”.
Проєкт прапора (лев на синьому полі) виконав І. Галавин (в історичних

джерелах не згадано повного імені автора; однак у мемуарах пластуна Богдана
Поповича тих часів можна знайти колегу - Івана Галавина). Виготовила
знамено французька фірма Dalger із Ліона. Шовковий стяг був гаптований
шовковими нитками, із використанням аплікації, розміром 120 на 150
сантиметрів.
Прапор посвятили на першому краєвому здвизі “Сокола” 9–10 вересня

1911 року у Львові.
“Анастасія Дерко пам’ятає слова гімну з дитячих років:
Ми вчили сокільський гімн. Співали так:
Соколи, соколи, вставайте в ряди,
Нас поклик, бодрімо, взиває
Здорові у тілі й здорова душа,
Де сила, там воля витає.
Як славно бувало, козацькі сини
Боролись до смерті, загину
Боротись будемо соколи всі ми,
17
"Сокіл": тренував тіло, а виховував український дух https://localhistory.org.ua/texts/statti/sokil-
trenuvav-tilo-a-vikhovuvav-ukrayinskii-dukh/ 16:36, 6 квітня 2021
За нашу святу Україну.
Лети же, соколе, в далекі степи,
У гори, в ліси та в лимани.
Прапори сокільські високо неси,
Хай нарід під ними вільний стане!
І після того, як ми виспівали той гімн, нами займався провідник: “Гаразд,

соколи, гаразд. Стали струнко!”. І розповідав, хто ми є, які ми є. Я у 14 років
вступила у “Сокіл”. А були і старші за мене. То називали ми їх посестри і
побратими, - згадувала Анастасія Дерко.”
11 лютого 1894 р. в залі "Руської Бесіди” по вул. Вірменській, 2 відбулися

Перші загальні збори українського товариства “Сокіл”. Саме з цього часу
починається історія організованого українського сокільського руху на
західноукраїнських землях. Від 1897 р. львівський “Сокіл” одержує призначену
сеймом грошову допомогу, яка була приблизно в десять разів меншою від
субсидій польських “Соколів”
2.1.Причини появи протипожежного українського товариства “Сокіл”
Перше українське пожежно-гімнастичне товариство “Сокіл” було

засновано 28 червня 1891р. за сприяння сільського писаря Клима Жмури та
молодого поета Павла Думки у с. Купчинці на Тернопільщині.
Ідея самого створення українських пожежно-руханкових сокільських

товариств зародилася ще у середовищі студентських товариств “Ватра” та
“Академічне братство”, які виникли у Львові наприкінці ХІХ ст. Активними
членами цих товариств були С. Яричевський, Б. Лепкий, В. Лаврівський, В.
Нагірний. Саме вони стояли у витоків створення українського “Соколу”, у тому
числі протипожежного спрямування в його діяльності. Так, В. Нагірний,
ознайомившись із швейцарським досвідом організації протипожежних
товариств, у 1886 р. в часописі “Батьківщина” опублікував статтю “Працюймо,
а Бог нам поможе!”, в якій закликав до створення пожежно-руханкових
товариств, завдання яких полягало у збереженні селянських господарств від
пожежі.18
Протипожежна діяльність сокільських товариств була мотивована В.

Нагірним тим, що саме наприкінці ХІХ ст. в населених пунктах Галичини
кількість пожеж з кожним роком постійно збільшувалась на 30–35%, а діюча
державна пожежна охорона зі своїми обов’язками справлялася лише частково.
Варто зазначити, що діюча пожежна охорона, яка перебувала на державній
службі, керувалася законодавчими актами 50–100-річної давності, тому зі
своїми обов’язками справлялася тільки частково. Їхня робота була більш
відчутною, перш за все, у містах. Тільки в Станіславівському повіті щороку
виникало 10–15 пожеж, під час яких згорали цілі вулиці. Згідно із законами, що
діяли в Галичині та на Буковині, у селах створювалася добровільна пожежна
охорона. Усі селяни віком 18–42 роки, окрім інвалідів, зобов’язувалися брати
участь у ліквідації пожеж, що виникали в населених пунктах. Однак така
робота виявлялась неефективною. Це обумовлювалось тим, що з селянами не
проводили жодної ознайомлюючої роботи, суть якої полягала у пожежогасінні.
Проблема сільських пожеж широко обговорювалася у тогочасній пресі.

Окрім того, розглядалася на крайових сеймах Галичини і Буковини та на
засіданнях Державної ради у Відні. Депутатами було прийняте рішення сприяти
створенню добровільних товариств, метою яких була підготовка молоді,
спрямована на захист населення від пожеж. Завдяки діяльності добровільних
18
Діяльність українського молодіжного товариства «СОКІЛ» у ліквідації стихійних лих і пожеж у
Галичині наприкінці ХІХ – початку ХХ С 108.
товариств уряд сподівався поліпшити справу з пожежогасінням не витрачаючи
при цьому значних коштів. Однак ставлення польської адміністрації Галичини
до прагнення українців створити протипожежні сокільські товариства було
негативним. Так, як зазначав у своїх спогадах В. Нагірний: “Зладив я та
оголосив друком відповідний статут (1887 р.) і невеличку інформацію, як
братися до їх заснування. Я заснував таке товариство в громаді Рудно коло
Львова. Намісництво прийняло цей статут до затверджуючої відомости і на
цьому статуті заснувалося кілька таких товариств у нашому краю. Д-р Альфред
Згурський, директор Краєвого Банку і начальник львівської “Стражи
охотнічей” попросив мене, щоб я позволив йому перекласти цей статут на
польську мову, на що я згодився, і сталося таке, що намісництво прийняло
статут, переможений на польську мову, а руський, уже раз, як вище згадано,
прийнятий, систематично відкидало. Внаслідок цього припинилася організація
“Огневих сторожей” (державна протипожежна служба по наших селах)”. 19
Створенню та розширенню мережі протипожежних товариств “Сокіл”

слід завдячувати В. Лаврівському, який спеціально для добровільної державної
протипожежної служби “Вогневі сторожі” склав статут, який одразу ж був
затверджений польською адміністрацією (14 листопада 1895р.). Внаслідок
цього поляки дозволили створити українське протипожежне товариство
“Сокіл” в с. Скнилів поблизу Львова. Завдячувати В. Лаврівському варто й
тому, що він першим започаткував видавничу діяльність протипожежних
сокільських товариств. На власні кошти він опублікував перші на
західноукраїнських землях сокільські календарі, що побачили світ у 1895, 1897,
1899 рр. Ці календарі містили докладні відомості щодо організації
протипожежних сокільських осередків у Східній Галичині, практичні поради
протипожежній діяльності, проведенню гімнастичних вправ тощо.
Українські протипожежні товариства “Сокіл” ділилися на чети (відділи).

Перший відділ спасав людей і слідкував за тим, щоб вогонь не переходив на
сусідні будинки. Другий відділ займався тушінням пожеж. В обов’язки
третього відділю було постачання необхідної кількості води для тушіння
вогню. Четвертий охороняв майно від злодіїв та можливих пошкоджень.
Члени товариства “Сокіл” організовували постійні нічні чергування у

своїх населених пунктах. На випадок виявлення пожежі, установленим
19
сигналом скликали січовиків, які під керівництвом кошового приступали до
гасіння вогню.
Кожне сокільське товариство за власні кошти ремонтувало необхідне

вогнегасне приладдя, яким користувалося під час пожежогасіння. У приміщенні
“Сокільських домівок” були спеціальні склади, де зберігалося протипожежне
приладдя, зокрема драбини, сокири, пражини (довгі палиці з гаком на кінці),
якими відтягували палаючі колоди, були наявні також ручні та кінні вогнегасні
установки. “Соколи”, які мали кінну вогнегасну установку, а також бочку для
перевезення води на кінній тязі, укладали угоду з громадою, яка по черзі
виставляла необхідну кількість коней під час гасіння кожної пожежі.
Наприкінці 1913 р. сокільські та січові протипожежні товариства у своєму
розпорядженні мали 481 вогнегасну установку.
Крім перелічених протипожежних засобів, соколи користувалися

сушеницями (великими плоскими мітлами, обшитими сукном), які
використовували для гасіння іскор, що розносив вітер на сусідні стріхи.
Протипожежні товариства “Сокіл”, яким доводилося рятувати в містах

багатоповерхові будівлі, використовували спеціальні рятувальні та
протипожежні пристрої відповідно до конкретних умов. Досить поширеними
були рятувальні лямки. Вони виготовлялися з міцного парусного полотна
довжиною 1 м. і служили для опускання дрібних предметів за допомогою
рятувального шнура.20
Одним із засобів порятунку людей із багатоповерхових будинків, яким

вогонь відрізав шлях від спуску сходами, вважався рятувальний мішок. Цей
пристрій виготовляли з міцного полотна довжиною від 12 до 15 м. і завширшки
1 м., зшивали по довшій стороні, а зверху і знизу залишали отвір відкритим.
Рятувальний мішок з верхнього кінця мав лійкоподібне розширення. Щоб воно
випадково не закрилося, використовували жердку, яку тримав один з
рятувальників. Через кожні 4 м. довжини мішок мав широкі отвори, які
закривалися клапанами з ремінцями або шпильками. Крізь ці отвори виймали
врятованих людей. У практичній роботі соколи досить часто користувалися
рятувальним полотном. Воно являло собою великий шматок міцної тканини
площею 16 квадратних метрів, у краї якої вшивався досить міцний шнур, яким
воно і натягувалося. Поверхню рятувального полотна вкривали міцною
ремінною сіткою, а середину зміцнювали подвійною тканиною, на яку
20
вистрибували потерпілі. Рятувальне полотно використовували у тих випадках,
коли інші засоби вже застосовувати було запізно. Спочатку соколи проводили
гасіння вогню у повсякденному одязі. Згодом більш заможні “Соколи”
закуповували залізні вогнезахисні шоломи, а також протипожежні мундири,
просочені вогнестійкими речовинами. Ця організація займалась великим
спектром завдань.
Товариства “Сокіл” брали активну участь у гасінні всіх пожеж, які

виникали у населених пунктах Галичини та Буковини, незважаючи на
національність чи соціальну приналежність потерпілого. Варто зазначити, що
навіть у період найбільш інтенсивних переслідувань з боку польської влади,
соколи гасили пожежі у своїх “недоброзичливців” (поляків, євреїв,
українцівмосквофілів), чим здобували беззаперечний авторитет і отримували
від них подяку в місцевій періодичній пресі та грошові премії. Починаючи з
1905р. крайовий пожежний відділ Буковини періодично надавав фінансову
допомогу місцевим протипожежним “Соколам” та “Січам” у сумі 50-300 крон
за умови, щоб ці кошти використовувались з протипожежною метою. Місцева
адміністрація передавала у користування сокільським то січовим товариствам
майно окремих “Вогневих сторож” (місцевих протипожежних товариств), які
працювали неефективно. З самого початку своєї діяльності протипожежні
сокільські товариства встановили тісні зв’язки із страховим товариством
“Дністер”. У звіті про діяльність страхового товариства “Дністер” за 1904 р.
зазначалося: “Дуже корисними виявилися і заслуговують на підтримку
створення по селах добровільних вогневих сторож “Соколів” і “Січей”. Так,
завдяки старанням організаторів протипожежних сокільсько-січових товариств,
страхова компанія Дністер” регулярно вручала грошові премії в розмірі 20-50
крон окремим товариствам, що відзначилися під час гасіння великих пожеж, а
також виділяла кошти для проведення пожежно-гімнастичних курсів. З метою
забезпечення ефективної діяльності сокільських товариств під час гасіння
пожеж, організатори українського “Соколу” впровадили курси навчання
інструкторів з пожежної та гімнастичної підготовки. До їх організації та
проведення активно залучалися інструктори державної пожежної служби.
Суттєву допомогу в цьому надавали українці - колишні вояки австро-угорської
армії.21
Вони навчали селян дисципліни, умінню виконувати команди, необхідні

під час пожеж. Варто зазначити, що протипожежні курси проводились за
21
сприяння страхової компанії “Дністер”. Так, наприклад, у 1906р. на власні
кошти компанії “Дністер” для українського сокільства було проведено 41
протипожежний навчальний курс. Певні зміни в українських протипожежних
товариствах відбуваються з обранням у 1901 р. нового голови львівського
“Соколу” - Альфреда Будзиновського. Зміна головуючого українського
“Соколу” ознаменувала початок нового етапу в розвитку протипожежних
сокільських товариств.
Так, відбувається значне поширення сокільської ідеї серед рідних станів

західноукраїнського населення. Саме за головування А. Будзиновського
кількість протипожежних сокільських філій збільшувалась швидкими темпами.
Перша протипожежна філія львівського “Сокола” була створена 23 вересня
1902р. у с. Скнилові. Про значне поширення протипожежних сокільських
осередків свідчить те, що у 1902р. було створено 6 протипожежних товариств, у
1903р. - 69, а у 1904р. - 100. На 1906р. на території Східної Галичини існувало
323 протипожежні сокільські філії, які об’єднували 8421 чол.
Свідченням того, що протипожежна діяльність українського сокільства

почала бурхливо розвиватися у перші десятиліття ХХ ст. виступають наступні
фактори:
1. Pозширення географії протипожежних сокільських товариств:

організація сокільських осередків на Тернопільщині, Станіславівщині,
Перемищіні та збільшення кількості членів “Сокола”;
2. Oрганізаційне становлення структур сокільства на західноукраїнських

землях - львівський “Сокіл” стає головною структурною одиницею
протипожежних сокільських товариств;
3. Створення й налагодження випуску українських періодичних видань;
4. Зростання інтересу до методико-теоретичних основ сокільської

гімнастики. Підготовка українською мовою перших підручників з питань
пожежогасіння, тіловиховання тощо;
5. Організація та проведення масових сокільських виступів (здвигів) та

сокільських вечорів.
За сприяння А. Будзиновського в сокільських товариствах почали

активно впроваджуватися курси, пов’язані з протипожежним навчанням та
відбулось значне розширення мережі пожежно-руханкових філій “Сокола. Була
створена окрема бібліотека протипожежних сокільських товариств, яка
22
нараховувала чимало книжок з пожежогасіння, написаних організаторами

українського сокільського руху. Так, одночасно з підручником “Туристка”
(1909 р.), А. Будзиновський підготував до друку підручник “Пожарник”, проте
останній побачив світ лише у 1927р. Варто зазначити, що праця А.
Будзиновського “Пожарник” була єдиним підручником українською мовою
такого плану і, за твердженням Оксани Вацеби, він був перекладений
польською мовою для навчання протипожежній діяльності у польських
навчальних закладах.
Важливим досягненням організаторів протипожежного українського

сокільства, а саме А. Будзиновським, було проведення 1–3 квітня 1903р. за
сприяння львівського “Соколу” та за допомогою “Крайового зв’язку сторожей
пожарних” і страхового товариства “Дністер” значного протипожежного курсу.
Цей підготовчий курс значно підвищив ефективність гасіння пожеж
сокільськими організаціями. Значне місце у навчанні протипожежній діяльності
посідали сокільські періодичні видання. Так, у сокільських періодичних
виданнях - “Сокільські вісті”, “Вісти з Запорожа”, а також періодичних
виданнях січових товариств - “Зоря”, “Отаман”, “Січові вісті” регулярно
друкувалися поради для успішної роботи з гасіння пожеж.
Тут учасники добровільних протипожежних товариств могли також

ознайомитися з новинками тогочасної протипожежної техніки. Протипожежна
діяльність українських сокільських товариств цікавила насамперед жителів сіл.
Така діяльність була необхідною, оскільки державної протипожежної служби
майже не існувало. “Вогневі сторожі” - державні протипожежні товариства аж
ніяк не справлялись зі своїми завданнями. Тому австрійська влада, на відміну
від поляків не чинила особливих перешкод при реєстрації статутів українських
новоутворених пожежно-руханкових товариств “Сокіл”. На нашу думку,
зацікавлення галицьких селян протипожежною роботою - це один із зовнішніх
прагнень селян до створення українських сокільських товариств. Значно
глибшою причиною був потяг народних мас до організованості, єдності,
згуртованості. Як зазначив один з дослідників Українських січових стрільців, у
тому числі і українських сокільських організацій, О. Думін “Галичина на
початку століття ставала збірником української національної енергії,
провідником в українській культурній праці та виразником
загальноукраїнських національних змагань”. Тому, оскільки більшість
22
українського населення, яке вже відчуло національне пробудження, мешкало в
сільській місцевості, то сокільський протипожежний рух набував більшого
поширення в сільських місцевостях Галичини. Хоча, звичайно, і в багатьох
містах, навіть там, де українці не становили більшість, поруч з польськими
товариствами “Сокіл” виникали нові українські протипожежні сокільські
осередки. Організацією протипожежних українських “Соколів” у містах
упродовж 1901–1908 рр. особисто займався третій голова “Сокола-Батька” А.
Будзиновський. У 1901 р. він розробив та впровадив новий статут
протипожежних сокільських товариств. За сприяння А. Будзиновського на
1908р. число українських протипожежних сокільських осередків перевищило
40021. Діяльним організатором пожежно-руханкових товарств у львівському
“Соколі” виявився Сень Горук (пізніше відомий діяч Українського січового
стрілецтва), який очолював протипожежну сокільську секцію та значною мірою
сприяв поширенню і розвитку українських “Соколів”.
Важливе значення мало видання у 1911р. С. Горуком “Порадника для

Соколів і Січей”, який містив 45 ілюстрацій. У брошурі була зібрана вся
необхідна інформація для успішної діяльності товариств у справі гасіння пожеж
і фізичного загартування сокільськосічової молоді.
У 1909р. з метою поліпшення організаційної роботи з сокільськими

протипожежними філіями на місцях, “Сокіл-Батько” умовно поділив територію
Східної Галичини на 54 округи і 12 областей. Напередодні Першої світової
війни найбільше протипожежних філій “Сокіл-Батько” мав в таких округах:
Стрий - 49, Львів - 47, Рогатин - 34, Чортків - 24, Золочів - 24, Підгайці - 23,
Гусятин - 22, Бережани - 21, Богородчани - 20, Станіславів - 14, Тернопіль -
1422. На 1911р. у західноукраїнських повітах та округах існувало 660
протипожежних філій23, а вже наприкінці 1913р. - 87824, які організаційно
підпорядковувались львівському “Соколу-Батьку” та об’єднували у своїх лавах
32777 членів. Отже, протипожежні товариства “Сокіл” від початку своєї
діяльності стали суттєвою допомогою державній пожежній охороні та місцевій
добровільній “Вогневій сторожі” на західноукраїнських землях. За короткий
час українські протипожежні “Соколи” зуміли забезпечити ефективне гасіння
пожеж як у сільській місцевості, так і у містах.
Важливим було також й те, що саме сокільські протипожежні товариства

зуміли ідейно та організаційно об’єднати народні маси, виховавши у них такі
ознаки, як організованість, єдність і згуртованість.23
23
“СОКІЛ-БАТЬКО” СПОРТИВНО -РУХАНКОВЕ ТОВАРИСТВО У ЛЬВОВІ
АЛЬМАНАХ 1894 -1994 (35 -39)
3.2 Діяльність видатних діячів товариства “Сокіл”
Василь Нагірний
Народився у селі Гірному на Стрийщині. Навчався у Цюріху (Швейцарія).

Деякий час працював там архітектором і вивчав діяльність західноєвропейських
спортивних кооперативів. У Львові писав статті на економічні теми до “Діла” і
“Правди”.
У “Свободі” вийшла його праця “Як собі люди в біді повинні помагати”.
Був організатором у Львові “Другого Громадського Віча” та співзасновником
“Нородної Торгівлі”. Створив ремісниче товариство “Зоря”, асекураційне
товариство “Дністер”. У 1899-1900 роках був головою Старшини спортового
товариства “Сокіл”. Заснував Ремісничу бурсу та спілку жіночої праці “Труд”.
Побудував чимало будинків у Львові та церков у селах. 1935 року Ревізійний
Союз видав збірку його спогадів.
Михайло Тріль
Народився 1905 року в Західній Україні. Навчався на факультеті права.

Після закінчення університету відслужив два роки в польській армії. Усе своє
життя він присвятив спортивній діяльності. Був обдарованим атлетом, брав
участь у місцевих та міжнародних спортивних змаганнях. До 1931 року був
начальником “Сокола-Батька”. А до 1939 року завідував канцелярією “Сокола-
Батька”. Ретельно виконував усі справи, пов’язані з діяльністю централі.24
Після II світової війни емігрував до Сполучених Штатів Америки. 1953

року закінчив інженерний інститут. Працював на інженерному факультеті до
кінця своїх днів. Усі матеріали, пов’язані з діяльністю “Сокола-Батька”, віддав
Українському музею-архіву в Детройті. Був хорошим теоретиком фізичної
культури, великим знавцем українського тіловиховного назовництва
(термінології), а тому підручники, які він написав, є багатим і єдиним джерелом
слівні. На жаль, збереглося їх дуже мало. М. Тріль мав рисунковий хист і сам
ілюстрував усі праці, а це надзвичайно полегшувало розуміння фахових назв.
Не диво, що ті підручники тіловиховання були в загальному користуванні серед
учителів, тіловиховних інструкторів, спортових і молодіжних організацій. Під
24
Благітка Анна Альманах 1894-1994 “Сокіл –Батько”Спортивно-руханкове товариство у Львові С 101.
час німецької окупації Тріль був у Львові керівником спортового відділу
міської управи, завідував численними спортовими спорудами, басейнами, а
особливо чудовим спортивним залом і критим басейном. Завдяки тому
українські спортові організації могли користуватися всіма спортовими
спорудами у Львові. В еміграції у Німеччині працював у Раді Української
Фізичної Культури, що видала дві складанки руханкових вправ “Привіт Рідній
Землі” його укладу. Був також і корисним працівником Централі ЗУАДК у
Мюнхені. “Відзначався надзвичайною скромністю: не шумними словами, а
невтомною, послідовною працею вписався в історію українського
тіловиховання. Тому похилім прапори наших організацій, спортові друзі й
сокільські побратими, й віддаймо останню почесть Покійному Побратимові
Михайлові Трілеві, заслуженому діячеві української фізичної культури. Світла
йому пам’ять!”
Микола Заячківський
Галицькнй громадський і економічний діяч. Голова “Міщанського

братства”. Референт Українського театру при товаристві “Бесіда” у Львові.
Довголітній головний директор “Народної Торгівлі”. У 1922–1933 роках -
голова “Сокола-Батька”. Голова товариства Опіки над емігрантами. Радник
Промислово-торговельної Палати у Львові. Почесний член Українських Купців.
1914 року був вивезений на Сибір. У 1918–1920 роках працював у Києві в
кооперації. Потім у Львові до 1933 р.25
“Народився 18 січня 1894 року в місті Риботичах Добромильського

повіту. Народну школу закінчив у Риботичах. У 1906–1914 роках навчався в
українській гімназії у Перемишлі. З вибухом 1-ої світової війни зголосився до
Українського Легіону УСС. Був інструктором 1-ої сотні УСС у Перемишлі. З
від’їздом 1-ої сотні до Львова призначений інструктором ІІ-ої сотні в
Перемишлі. Тим часом австрійська армія почала відступати, а коли московські
війська наблизилися до Перемишля, усім добровольцям у Перемишлі було
наказано зголоситися до австрійської поборової комісії. Таким чином я
опинився при австрійському 10-му полку піхоти, з яким евакуювався на
Мадярщину.
Відбув військовий вишкіл, закінчив з відзнакою військову школу в

Безінгу, дістав звання десятника, а незабаром кадет-аспіранта та кадета
(Австрія потребувала молодих старшин). Навесні 1915 року з похідним куренем
як чотовий командант вирушив на російський фронт. Перші бої провів при
25
Благітка Анна Альманах 1894-1994 “Сокіл –Батько”Спортивно-руханкове товариство у Львові С 54
відбитті Перемишля. За здобуття форту на Пралківцях відзначений Золотою
медаллю хоробрості та піднесений до рангу хорунжого. У 1916 році став
чотарем. Того ж року активувався, а в листопаді 1917 року дістав звання
поручника (оберляйтенанта). Як сотенний командант брав участь у боях на
російському та італійському фронтах. На початку 1918 року призначений
відпоручником-інструктором до української Дивізії Сірожупанників, яка
формувалася з колишніх полонених українців у Володимирі-Волинському. 1
листопада застало мене у відпустці в рідних Риботичах. З першого дня
формував курінь і зводив успішні бої під Нижанковичами. З 27 листопада 1918
року по 15 травня 1919-го був командантом запасного куреня та Старшинської
школи в Самборі. Організував Самбірський курінь, який було приєднано до XI
Бригади 3-го Корпусу УГА.
Як командант того куреня брав участь у Чортківській офензиві. За ті бої

курінь дістав похвальний лист від генерала К. Кравса, у якому Самбірський (2-
й) курінь названо “найкращою частиною УГА”. Відтак цей курінь у складі XI
Бригади під командою отамана К. Шльосера зводив успішні бої проти
большевиків під Крижополем, Бершадою, Христинівкою та проти деникінських
частин під Уманню. Згодом я перейшов до штабу XI Бригади. Разом з іншими
опинився в “Чотирикутнику смерті” на широких степах України.26
Після роззброєння решток УГА був полонений поляками. Утік з

перехідного табору полонених у Проскурові та перейшов до частин генерала
Удовиченка в Могильові над Дністром. Наприкінці серпня 1920 року з групою
генерала К. Кравса перейшов Карпати та опинився в таборі інтернованих у
Ліберці (Райхенберг), а відтак у Йозефові в Чехоояоваччині. З 1921 по 1926 рік
навчався у Високій Технічній Школі в Празі (відділ агрономії). 7 травня 1926
року нелегально перейшов чесько -польський кордон у Тешині й повернувся на
рідні землі. 15 вересня 1926 року приступив до праці в Крайовому
Молочарському Союзі “Маслосоюз” у Стрию, а з переходом дирекції до Львова
став начальником відділу “Маслосоюзу” та управителем Молочарської школи в
Стрию. 1928 року у Львові зайняв посаду начальника організаційного відділу
“Маслосоюзу”. У 1932 році став першим заступником дирекції, а у 1937-му -
одним з трьох членів дирекції “Маслосоюзу”.
Усі сили віддавав справі реорганізації кооперативного молочарства.

Окрім того, був членом Головної Ради товариства “Сільський Господар”,
“Просвіти”, Управи Товариства Українських інвалідів (УКТОДІ). З 1934 року
26
аж до війни (1939 р.) щорічно обирали мене Головою централі руханково-
спортивного товариства “Сокіл”. З приходом большевиків до Львова перейшов
новий кордон на захід поблизу Рави Руської. Заснував новий відділ
“Маслосоюзу” в Ярославі (що вже давно було заплановано, але тодішня влада
не давала згоди). Згодом у Кракові став господарським референтом при
новоствореному УЦК. Організовував нові та відновлював роботу закритих
молочарень на Лемківщині, Посянні, Холмщині та Підляшші. У лютому 1940
року разом з проф. В. Кубійовичем здійснив організаційну поїздку на
Холмщину та Підляшшя. У Кракові особисто видав посвідчення на працю в
генерал-губернаторстві майже 200 нашим знаним громадянам і таким чином
звільнив з німецьких переселенських таборів. Серед них: інж. Ю.
Павликовський, інж. А. Палій, дир. А. Мудрик, інж. Е. Храпливий, інж. С.
Яріш, дир. С. Кузикта багато інших. Коли вони прибули, дав їм приміщення і
працю. На початку 1940 року у Кракові виникла нова комбатантська
організація, рада якої налічувала 12 членів. Став її головою. У 1941 році разом з
дир. А. Мудриком виїхав до Львова і взявся до відбудови кооперативного
молочарства. Погодивши з обидвома членами дирекції, став управителем
новоствореного німцями Обласного Союзу молочної і товщевої господарки
(Дістріктсфербанд дер Мільх унд Фетвіртшафт). Я був єдиним “Гешефтсфірер”
в усьому генерал -губернаторстві не німець і не “фольксдойче”... На тій посаді
займався всіма організаційними і технічними справами молочарської кооперації
в Західній Україні, бо за “Маслосоюзом” німці залишили лише право торгувати.
Водночас я перебував у складі дирекції “Маслосоюзу”, брав участь у частих
засіданнях і нарадах. Використовував усі можливості для поширення та
закріплення тоді вже безконкуренційної молочарської ділянки на
західноукраїнських землях. У той воєнний час виникло чимало нових
молочарських будинків, багато молочарень було механізовано, а постачання
молока досягло небувалої висоти. Щомісяця відбувалися з’їзди молочарських
організаторів, на яких останнім давалися вказівки, як найкраще мають
допомагати українському селу в часи окупації. Окрім молочарень, створено
нові сироварні (ділянка, до того часу в нас занедбана). При сироварні в Сокалі
відкрито було сироварський курс. З приходом большевиків у липні 1944 року
довелося знову усе залишати.
В еміграції у Німеччині вів два молочарські курси при ІРО в Графенашау.

Окрім того, викладав молочарство в УТГІ в Регенсбурзі. Був асистентом, а
згодом, написавши працю під назвою “Кооперативне молочарство на
західноукраїнських землях”, став доцентом УТГІ. Через участь у Військовій
Управі Дивізії “Галичина” довший час не міг отримати дозвіл на виїзд до США.
У 1950–1951 роках працював у Мюнхені головою Управи УСХС. У 1952–1953 -
секретар Президії УНРади та книговод Виконавчого органу УНР у Мюнхені.
1953 року виїхав до США. У Клівленді залучився до суспільної праці
української громади. Став головою Товариства українських інженерів і разом з
ними заснував товариство “Самопоміч”, яке очолив. Заініціював організаційний
комітет у справі заснування кредитової кооперативи в Клівленді.
Очоливши комітет, протягом року наполегливо працював і довів справу

до заснування кредитівки. Після трирічної нечинності відділу Українських
Комбатантів (ОбВУА) став головою відділу та налагодив працю. Протягом
семи років щорічно обирали мене головою відділу (ОбВУА). Як колишнього
організатора УСС у Перемишлі прийняли в члени Братства УСС 1954 року. На
установчих загальних зборах Відділу за патріархальний устрій у Клівленді
вибрано мене головою Відділу. На цій посаді працював шість важких років.”
Альфред Будзиновський
У 1901–1908 роках - голова “Сокола -Батька”. За його головування в

селах почали бурхливо розвиватися протипожежно -руханкові сокільські
організації. Першою пожежною філією став “Сокіл” у Скнилові. А.
Будзиновський - автор книги “Пожарник”. Окрім руханки та пожежництва,
великуувагу звертав на мандрівництво, шерм, наколесництво. Мандрівництво
під проводом А. Будзиновського дістає широке визнання після того, як під час
однієї з мандрівок Поділлям він відкрив підземні печери, у яких зберігалися
старовинні пам’ятки трипільської культури. А.Будзиновський - організатор
сокільського театру, в якому свої перші творчі кроки робив Лесь Курбас. Під
впливом голови “Сокола-Батька” в той час зі складу сокільської організації
вийшли москвофіли.27
Іван Боберський
Іван Боберський (1873 -1947) - педагог, організатор сокільського руху у

Західній Україні Студіював у Львові, Відні і Граці. Відвідував європейські
країни з метою вивчення нових методів тіловиховного життя молоді для
27
підготовки сокільських кадрів. У 1900 році учителював в Академічній гімназії у
Львові. З 1908 по 1914 рік був головою “Сокола-Батька”. Заініціював купівлю
спортової площі на вулиці Стрийській у Львові, де відбувалися спортові ігри,
сокільські вправи, громадські імпрези, святкування, а у 1914 році - перший
Крайовий Здвиг.28
У воєнний час Боберський був членом Бойової Управи при секретаріаті У

країнської Народної Республіки. Восени 1919 року відряджений з військовою
місією до Сполучених Штатів Америки, де залишився працювати для
подальшої боротьби за незалежність. З 1932 року аж до смерті проживав у
Югославії (Тржіч). У 1910-1914 роках був редактором “Запорізької Січі”,
згодом “Січових вістей”, ряду видань з фізичного виховання.
Боберський в слабосильний організм товариства влив всю свою енергію,

вливав нього ідею, визначив цілі, розвив його молоді крила і той з розмахом
злинув в гору і розвів цілу хмару Соколів побратимів. Сам проф. Боберський,
вихований на західній культурі, перенятий її духом був з початку чужинцем
серед власної суспільности. Його кличем було і є “Не словами а ділами”. Для
нас смішним видавався його клич “Всі враз, все вперед”. Ще “вперед” то може
би ми йшли, але до гасла “враз” ми - нація налогових індивідуалістів - не мали а
то і не маємо зрозуміння. Зрозумів, що розвій сокільських товариств залежить
від молодого покоління, старався таке виховати. З нарибку сокільського, який
походив головно з гімназійних учеників, виховав понад 10 учителів і учительок
руханки з державним іспитом, прикував до товариства кільканайцять
академиків, які посвячували весь свобідний час на безкорисну роботу в
товаристві, їздили по селах, організували, переводили малі здвиги, агітували за
втягненням як найбільше членів. Не диво, що вже в 1913 році сокільська
організація числила 886 товариств, які гуртували 32777 членів, 128 прапорів і
30 орхестр. Написав і видав підручники “Бігові гри і забави, мячеві гри”,
“Союзняк”, “Ситківка”, “Лавчина” і “Щеблівка”, “Прорух”, “Нові шляхи в
фізичнім вихованню”.
Давав напрям у веденню руханки і Сокіл видав за його почином д-ра

Тисовського “Пласт”. При помочі сокільської організації старався він
перетворити галицьку громаду на зорганізовану одиницю, сильну національну
армію, в якій кожда одиниця була би не тільки морально а й фізично здорова,
підприємчива, метка, національно горда, безкорисна в праці для власного
народу, повна самопосвяти. Проте не щадив ні труду, ні навіть власного гроша
28
(про це міг би розповісти найліпше тов. Микола Левицький, скарбник “Сокола-
Батька”). Дуже рідко траплялося, щоби він відійшов з домівки товариства
скорше як о 10. год. вечером. Піддавав нові гадки, вмів їх переводити в діло.
Працював над чистотою руханкової слівні. Одним словом це є український Ян,
котрим будучі покоління будуть хвалитися як Німці своїм. За його почином
Сокіл став видавати в році 1907 “Сокільські Вісти”, а в р. 1911 “Вісти з
Запорожа”, які мали і кутик для пластунів т. зв. “пластовий табор”. По
европейськи виданий календарик “Вістей з Запорожа” з 1914 дає точний,
ядерний образ, що зроблено у нас на полі сокільської організації і фізичного
виховання. Пробою мобілізації загальних наших сокільських сил були два
здвиги в 1911р. і 1914р. Ми показали тоді, що живемо і мусимо жити. Половину
12000 походу творили тоді Соколи. Присутний на здвизі покійний вже др.
Луценко з Одеси був захоплений нашою роботою серед селянських мас. Але як
що не булоб проф. Боберського, не булоб і здвигу в 1914р. і то у Львові, де так
тяжко було переконати тоді ц. к. директора поліції Райнлєндера, що ми таки се
зробимо у Львові, хоть би проти заборони. Участь чети українських Соколів в
Празі в 1912. у всеславянськім здвизі була також великим плюсом для нас.
Вперше станули ми як рівнорядні з иншими Славянами і дали себе їм пізнати.
Проф. Боберський спровадив фізичне виховання нашої молоді на

властиву дорогу. Примінено в науці руханки і шведську методу, а передовсім
гри англійські і спорти літній і зимовий. В 1906 році його ученики оснували в
Акад. львівській гімназії спортовий кружок, а в слід за тим пішли і в инших
містах. З душної салі видерлася молодь на сонце і воздух. Показалася потреба
здобути для неї площі по містах, де могла би свобідно провести призначений на
це час. Тож почав проф. Боберський агітацію за закупном площ. Лишень
Винники коло Львова і “Сокіл” в Тернополі їх закупили. А Львів, де стільки
енергії вложив в це проф. Боберський, ще не вспів її здобути, хоч приходиться
її здобувати вже з рук таки своїх людей. Але молодь вірить сильно, що її
29
добуде. Сею преважною справою інтересується вже не лишень Львів але й
Америка.
Мрією проф. Боберського була злука сокільських організацій з січовими в

одну. Та хоч більшість Головного Січового Комітету (так говорив мені
покійний Я. Весоловський) була за тим, не мож було того перевести через
амбіції д-ра К. Трильовського. Стрілецькі товариства, до яких основания дав
почин в 1912р. студент університету Чмола, перещіпив проф. Боберський до
сокільських організацій, змінюючи статути на руханково-стрілецькі.
29
З тої то сокільсько-стрілецької організації вийшов завязок Січового
Стрілецтва, З вибухом війни в 1914р. Боберський порийає цілковито в
стрілецькій організації. Як член Боєвої Управи працює там безперестанно,
видає “УСС в Карпатах”, “Збірник пісень УСС”, ревно працює в “Артистичній
горстці”. Зібрав і заховав архів УСС, зібрав понад 3000 світлин з життя наших
добровольців. Коли б не він, то нині не булоб протоколів з засідань Боєвої
Управи. Бо хоч мала вона секретаря, не писалися протоколи. Остало то, що для
себе списував приватне, Боберський. Інтензивно попрацював над уладженням
українського відділу на воєнних виставах у Відни, які також не мало
причинилися до обзнайомлення чужинців з нашою справою.30
Починаючи з перших днів падолиста 1918 р. працював в нашім

секретаріяті військових справ, а від року перебуває в Америці, де вспів як
безпартійний чоловік позискати для своєї роботи симпатії всіх партій. Недавно
прислав тисячу долярів на закупно площі у Львові. Не мож поминути його
праці як педагога. Як германіст працював в акад. гімназії майже 13 літ.
Ученики в початках нарікали на нього, поки не зрозуміли його. Вимагав

від ученика солідности, точности, совісности, пильности. Цілею було виробити
характер. З під його руки виходили найкращі гімназисти. Хто під Боберським
перейшов гімназію, не потребував стидатися свойого знання німецької мови і
обзнайомлення з кращими європейськими творцями. Придбав для учеників в
акад. гімназії таку німецьку бібліотеку, якої певне не мала ні одна галицька
гімназія.
Під його впливом виробляв собі ученик здоровий осуд, починав

самостійно думати. Кождий крок проф. Боберського ціхував почуття власної
гідности й громадянської відваги. Публично виступав в “Ділі” проти Ради
шкільної краєвої і д-ра Пясецкого, котрі присвоїли собі світлини з фізичного
життя в українських школах і подали на гігієнічній виставі в Парижі як свої
(себто польські). Від всіх його співробітників в “Соколі-Батьку” бажаю йому
скорого повороту в свобідну вітчизну, бажаю Йому, щоби і дальших своїх 20
літ міг посвятити для своєї учительської ідеї.
30
3.3 Видавнича діяльність товариства «Сокіл»
Видавничу сокільську діяльність започаткував у нас Василь Нагірний

своїм статутом у 1887р., значить майже пятьдесять літ тому. За цей час наше
сокільство у краю і на еміграції видало 129 назв своїх видань. Між ними було
16 зразків статутів, 7 підручників до пожежництва, 41 видань про руханку, гри,
пласт, 32 складанки вправ на прилюдні виступи, 27 видань звязаних зі
сокільським життям, 1 видання загального характеру, 5 сокільських часописів.
Як автори виступають 24 особи.31
Хоч сокільські видання це не грубезні книги, як наприклад у Німеччині,

але скромні брошури і брошурки (деякі навіть на 8 сторінок) свої завдання
виконували як слід серед нашого громадянства. Користали з них учителі в
школах, провідники в руханково -пожежних і спортових товариствах. Ішли
вони і на еміґрацію в Америку. Коли порівнати видавничу сокільську діяльність
з нашими іншими тіловиховними орґанізаціями, то переконуємося, що
сокільство розвинуло всеж таки найживішу діяльність. Велика виданича
діяльність припадає на часи Володимира Лаврівського, Альфреда
Будзиновського, Івана Боберського. По світовій війні відновили видавничу
діяльність учні Івана Боберського.32
Сокільство видавало ще листівки, які почали появлятися від 1901 р. Між

ними замітні листівки звязані змістом з минулим українського народу, плян
Львова, один із перших, що його українці видали, карта України на листівці. На
власні кошти новообраний керівник товариства опублікував перші підручники
гімнастичних вправ і спортивних ігор: “Забави й гри рухові” (1904–1905),
“Копаний м’яч” (1906), “Значення руханкових товариств” (1909) тощо. У
зв’язку з прилюдними виступами треба відмітити кольорові афіші сокільських
здвигів. Видавничу діяльність доповняють карбовані в металі відзнаки, 19
ріжних узорів. Видана в 1917р. відзнака Соборної України розійшлась за 1917р.
у 30 000 примірниках. Опісля носили масово її стрільці і старшини УГА через
недостачу іншої.
Годі зчислити всі видані українським сокільством друки. Слід відмітити

між ними друки звязані з викупом Українського Городу, що своєю скількістю
31
32
Гайдучок С. Видавнича діяльність нашого сокільства // Діло. - Львів, 1937. - 16 лютого. - Чис. 33
(14576). - С. 6.
заливали перед війною край. Для прикладу подам, що за 9 місяців 1913.р.
вислано їх 40 000 штук.
Товариство “Сокіл” видавало “Вісти з Запорожа” (1910-1914; редактор І.

Боберський), “Сокільські Вісти” (1928-1939; після війни редагував І. Мриц);
сокільські календарі (перші видані В. Лаврівським з 1894 року) та ряд книжечок
(з 1935 року вони виходили в “Сокільській Бібліотеці” (редактор Едвард
Жарський);33
І. Боберський: “Рухові гри і забави”, “Вправи палицями й списами”, “Вправи

хоруговками”, “ 18 мячевих ігор”;
Я. Благітка: “ 10 годин руханки”, “Жіночі вправи вінком”, “Вільноручні

вправи”;
С. Гайдучок: “Відбиванка”, “Сто три вежі”, “Вправи вільноруч для мужчин 1–

5”, “Долівкові вправи”, “Свобідний дручок”;
М.Тріль: “Вправи на коні”, “Вправи шабельками для учасників”, “Трійкові і

чвіркові вежі”, “Вправи на дручнику”;
І. Калічак “Руханка і спорт української еміграції в ЧСР”;
С. Коцюба “Будова руханкових приладів”;
І. Мриц “Наука їзди на лещетах”;
Д. Сіяк “Вправи серпами для жінок”;
К. Суховерська “Діточі забави”;
Д. Навроцька “Вправи вільноруч для жінок”, “Вправи вінком”;
Т. Франко “ Історія і теорія руханки”; Е.Благітка “Вправи”, “Вежі”; П.Франко

“Підручник шведської руханки”;
А. Будзиновський: “Пожарник”, “Сурмові сигнали”, “Український впоряд”,

“Вправи вільноруч для учасників”, “Вправи топірцем”, “Вправи віночком для
жінок”, “Здвигові вправи мужчин”;
Е. Жарський: “Легкоатлетика”, “Бокс”, “Самооборона”, “Сокільський

катехизм”; Сокільська б-ка: “Основи сокільства”, “Пісні до мужеських вправ
вільноруч”, “Пісні до жіночих вправ вільноруч”.
3.4 Будівля Сокола у Львові

33
Благітка Анна Альманах 1894-1994 “Сокіл –Батько”Спортивно-руханкове товариство у Львові С 160.
Власний будинок товариства “Сокіл” на вул. Зіморовича, 8 (тепер вул.
Дж. Дудаєва) був споруджений у 1884 р. за проектом арх. Владислава
Галицького за сприяння та особистої фінансової допомоги Яна Добжанського
(Dobrzański), який багато років був головою Товариства (1871–1886 рр.). З
метою розширення приміщень у 1898р. була придбана сусідня з будинком
ділянка на вул. Сокола, 7 (тепер вул. Ковжуна). Арх. Альфред
Каменобродський (Kamienobrodzki) здійснив перебудову та об’єднання цього
будинку з будинком “Сокола”.
“Кінотеатр Сокола -Матері” (“Teatr Swietlny Sokola Macierzy”) було

відкрито у вересні 1913 р. Кіносеанси тут розпочиналися о 16 год (а у неділю та
святкові дні могли тривати й до 23 год.). Усі прибутки від діяльності кінотеатру
йшли на потреби товариства “Сокіл”. Ймовірно, кінотеатр не відігравав значної
ролі у культурному житті міста, оскільки про нього не було згадок у путівниках
та пресі.
У 1939 р. товариство “Сокіл” було розформовано радянською владою і

кінотеатр припинив своє існування.34
4. Українське сокільство за кордоном
Сокільський гімнастичний рух зародився у поневоленій Чехії (Австро -

Угорська імперія) у другій половині XIX століття як національно -патріотична
громадська організація, метою якої було відродження традицій, культури,
історії, мови чеського народу. Такі ідеї привабили й інші слов’янські народи,
що надало змогу сокільству перетворитися на всеслов’янський рух, враховуючи
піднесені на - строї суспільства щодо політичної та економічної незалежності
Чехії, Сербії, Болгарії, Хорватії, Польщі, України, сокільська ідея набула
ідеологічного змісту, відтворивши сподівання всього слов’янського світу про
єднання та національне державотворення.
Яскравими прикладами популярності сокільства у світі є кількісні

показники чисельності “Союзу Слов’янського Сокільства” та особливості
проведення Всесокільських зльотів. Наприклад, станом на 1911р. соколів
нараховувалось 131 000 осіб; в 1913 - 198 000; в 1925 - 616 000; в 1938 - 818 188
осіб. Отже, ми можемо з упевненістю стверджувати про дійсно масове
захоплення сокільською ідеєю.
34
Павло Кучерський, Оксана Лепак https://lia.lvivcenter.org/
Окреме місце в сокільському гімнастичному русі посідають Всесокільські
зльоти, які мали надзвичайне національно -виховне та патріотичне значення.
Рівень їх організації, масштаби та регулярність проведення вражають своїми
показниками. Вже понад 100 років відбуваються Всесокільські зльоти,
починаючи з 1882р., і триває це дійство до нашого часу. Останній зліт відбувся
2012р. у місті Прага й зібрав 30 000 тис. учасників з різних куточків світу.
Однак не лише ідея національного відродження приваблювала широкі

верстви населення до сокільського руху. Окрім цього була ще одна
надзвичайно важлива ознака, яка сприяла поширенню сокільської гімнастики в
різних країнах світу (Чехії, Словаччині, Болгарії, Сербії, Польщі, Хорватії,
Російській імперії, Англії, США, Франції тощо). Такою ознакою є органічне
поєднання традицій фізичного виховання прадавніх народів та нових поглядів
провідних педагогів XIX–XX століття щодо фізичного розвитку в сокільській
системі виховання. Прикладом визнання на державному рівні значущості
сокільської гімнастики є Російська імперія, де міністерством освіти та
військовим відомством вона офіційно була впроваджена до навчально -
виховного процесу молоді та військовослужбовців. Підтвердженням цього є
кількісні показники та відсоток викладання сокільської гімнастики у
навчальних закладах.
Cлід звернути увагу на те, що частка навчальних закладів, де викладалася

сокільська гімнастика, становить більшу половину (855), тобто - 64,7 %, у той
час як у 711 закладах освіти заняття з гімнастики проводилися за різними
системами (шведська, німецька, військова), що у сумі становить 35,3 %35[].
Безсумнівно, такої популярності, порівняно з іншими не менш відомими

та поширеними системами гімнастики Німеччини, Швеції, Франції, сокільській
системі виховання надавала не тільки гімнастика, а у першу чергу педагогічна
складова. До речі, на межі XIX–XX століття серед основних компонентів со -
кільського виховання визначались такі: тілесне (фізичне), моральне, народне
(національне), демократичне, прогресивне. Тут необхідно дати пояснення щодо
кожного з названих компонентів. У розумінні соколів шляхом фізичного
виховання тілесність людини повинно удосконалюватись, загартовуватись, а
також бути здоровим, сильним та гарним. Тісний взаємозв’язок морального та
тілесного призводить до виховання сили волі та характеру особистості.
Великого значення надавали соколи національному вихованню серед народу.
Тобто вивчення та збереження самобутніх традицій народу було одним з
35
Вербицький В. А. Історія фізичної культури та спорту в Україні : [навчальний посібник] / В. А. Вербицький,
І. Г. Бондаренко. – Миколаїв : ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. – 340 c.
найголовніших серед сокільських ідей. Демократичність у сокільському
вихованні це не що інше, як можливість долучитися до сокільства широких
верств населення, незважаючи на соціальний стан, вік, стать, політичні чи
релігійні погляди. Ключовим компонентом у сокільському вихованні є
постійний прогрес, тобто постійний шлях вперед назустріч новим умовам
життя і потребам сучасного суспільства. Власне такі погляди були в основі
сокільської ідеї кінця XIX – початку XX століття. І не безпідставно, що ці ідеї
сприяли швидкому поширенню та популяризації сокільського гімнастичного
руху.
Українське сокільство за межами України починає свою історію з 1922р.

у ЧСР, і наступні кілька років воно проводить в організаційних турботах по
різних містах цієї країни, де українці ще не становили якоїсь організаційної
єдності. Сокільською руханкою займаються як емігранти з Наддніпрянської
України, так і галичани, які приїздять на навчання до місцевих та українських
(Українська Господарська Академія - далі У.Г.А., Вільний університет тощо)
навчальних закладів. Зокрема, 6 вересня 1922р. група українців (27 чоловіків і 3
жінки) звернулася з проханням до чеського товариства “Сокіл” у м. Подебради
із проханням зарахувати їх на пробний шестимісячний термін. Упродовж
1923р. до них приєдналося ще 17 осіб, а в 1924р. - 53, разом 10036 []. Не всі вони
виявили, на жаль, належну сокільську витривалість - лише 31 після
попереднього навчання (руханкової академії) 13 грудня 1924р. склали урочисту
присягу (обітницю). Після цього українці утворили при подебрадському
“Соколі” свою тимчасову раду. Упродовж 1925р. свої заяви на вступ до
“Сокола” у Подебрадах подали ще 32 українці, з яких дійсними членами стало
16 побратимів.
Такий постійний зріст соколів-українців поставив на порядок денний

питання створення окремої української сокільської організації. І це при тому,
що впродовж більше трьох років соколи-українці були членами ще й
Українського академічного спортового клубу в Подебрадах (при Українській
Господарській Академії) у так званій “сокільській секції”. Відтак, 7 лютого
1926р. відбулись установчі збори українських соколів, на яких було ухвалено
заложити руханкове товариство “Український Сокіл” у Подебрадах37 []. Велику
організаційну роль у цьому відіграв Михайло Єреміїв, тоді як за виховання їх у
36
Тимошенко О. Ю. Союз українського сокільства за кордоном (СУСЗАК). - Гуманітарний вісник: всеукр. зб.
наук. праць. – Число 23. Вип. 7 / М-во освіти і науки України, Черкас.держ. технол. ун-т. – Черкаси: ЧДТУ,
2015. – с. 138.
37
2015. – с. 139.
дусі сокільських традицій найбільше переймався Йозеф Тругляк, який був
вихованцем Тиршової сокільської округи (жупи). Саме він вивів українське
сокільство з вузько-спортивного на ідейно-національний шлях.
Одночасно у м. Брно за період із 1922 по 1925 роки членами товариства

“Сокіл-Брно I” стали 16 українців, які на зборах 4 квітня 1925р. утворили свій
гурток38 []. Старостою обрали М. Дарагана, а начальником - гімназійного
професора Ілька Калічака. Гурток досить успішно розвивався і навесні 1926р.
мав у своїх лавах 18 осіб, серед яких 1 жінка (сестра). І. Калічак навіть мав
змогу пройти 2-тижневий курс руханки у Чехословацькій Сокільській Громаді в
Празі.
У м. Пршібрам, де знаходилася Вільна гірнича школа, українські

студенти починаючи з 1922р. вступали до лав місцевого осередку “Сокола”. На
весні 1924р. їх було 21, але потім частина з них, закінчивши навчання,
повернулася до України і на весну 1926р. усіх практикуючих українців там
залишилося лише сім осіб на чолі з Володимиром Хилецьким39[]. Соколи-
українці не створили у цьому місті своєї самостійної сокільської організації.
У Празі українська студіююча молодь почала цікавитися сокільською

справою лише навесні 1924р. Тоді, 20 квітня десять студентів на чолі М.
Бучинським подали прохання про їх прийняття в члени “Сокола-Праги II”.
“Празький Сокіл” прийняв їх і вже 12 червня 1924 р. дозволив створити
український сокільський гурток при своєму гнізді40[]. Початково, майже до
кінця 1924р., вони себе називають Український гурток “Сокіл” у Празі, а
пізніше усталилася назва Українське руханкове товариство “Січ” у Празі. Десь
у червні 1924р. налагодився зв’язок зі старшиною “Повітової Січі” у Львові, а
вже навесні 1925р. цей гурток припинив своє існування через матеріальну
скруту та закінчення навчання студентами, хоча ще в лютому нараховував 15
осіб. Проте в наступному (1926р.) в тому ж таки “Празькому Соколі” взялися до
сокільської праці десять студенток -українок на чолі з Олександрою
Сірополковою41[]. Про діяльність цього гуртка можемо дізнатися з уривка листа
38
Леник В. Українська організована молодь (молодечі організації від початків до 1914 року). /Український
Вільний Університет. – Мюнхен – Львів, - 1994. – с. 101-102.
39
2015. – с. 141.
40
Тимошенко О. Ю. Особливості сокільської діяльності українських організацій у Чехословаччині у
міжвоєнний період. – Теорія і методика фізичного виховання і спорту. Науково-теоретичний журнал. – 2020. –
с. 101-107
41
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність:
монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний
університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. –
сокілки Зої Равич-Маланюкової: “Наша організація постала рік тому назад.
Членок було 10 і вправляли ми окремо під кермовництвом чеської
інструкторки. На злеті участи не приймали, бо не були ще дійсними членами
Сокола. Після літніх вакацій почали вправляти лише з грудня, бо довго тяглося
формальне прийняття нас знову до Пражського Сокола. Тепер записалося 14
жінок і 8 доростенок. Жінки розділилися на дві групи: одна - 4 - вправляються
пополудню, друга - 10 - увечері разом із чеським дружеством при Празькій
Єдноті Сокольській. Всі дістали степендію, себто сокільський стрій і за рік
платимо 13 крон.
При Соколі читаються лекції про історію сокільства, організацію його,

про етику та про вплив сокольства на здоровля людини. Ці лекції обов’язкові
для кожного члена, бо лише прослухавши ці лекції, зробивши іспит та склавши
присягу, стає він дійсним членом Сокола. [...] Для кермовництва нашої групи
обрали організаційних референтів пані Сірополко Олесандру і Бурачінську
Лідію”42[].
Така відносна роз’єднаність і автономність українських соколів

припиняється у 1926р., коли у Празі проводиться VIII Сокільський Здвиг.
Українці мали намір узяти в ньому участь, тому налагоджують стосунки між
своїми гуртками, створюють організаційний комітет і оголошують збір коштів
для участі у здвизі. Через бідність української еміграції (чи, можливо, її
пасивність) зібрати необхідної суми не вдалося. Українські соколи змушені
були брати позичку в якій за них поручився Сенат У.Г.А. Забігаючи на перед
зазначу, що необхідних коштів так і не зібрали, тому академія через два роки
сплатила їх борг у 3115 крон [].
Навколо організації цього заходу розгорнулося політичне протистояння.

Організаційний комітет не запросив хорватських соколів, проти яких виступили
серби. Одночасно, запрошення для українців не надіслали до Львова, а
передали через українських емігрантів у ЧСР, у такий спосіб принижуючи
статус “Сокола-Батька” і відштовхуючи його від участі у здвизі. Українці
вбачали в цьому підступи поляків. Тому представницькі функції на здвизі мали
виконати українські сокільські організації з ЧСР, ба більше - вони ще й мали
представляти там Хорватський Сокільський Союз, про що їх прохав “Сокіл-
Батько” [].
512 с.
42
Андрухів І. О. Українські молодіжні товариства Галичини: 1861–1939 рр. (Короткий історичний нарис) / І. О.
Андрухів. – Івано-Франківськ, 1995. – 72 с.
Участь українців у здвизі була досить скромною, порівняно з
представниками інших націй - 53 соколи (30 з Подебрад, 17 - Брно, 6 -
Пршібраму), із них 14 були в сокільських одностроях із прапором, решта в
цивільному одязі. Проте і така презентація українства вже була успіхом,
зважаючи на протидію польських і російських товариств, які, на їх думку, мали
поважний аргумент - відсутність української державності: “...Проти участи
українських соколів за кордоном особливо протестували не так росіяни-
великороси, бо їх по правді сказати майже немає, як свої ж таки землячки
“малороси”, що ніяк не могли погодитись з самостійним виступом українців, бо
мовляв це якась “недержавна нація”, [] - зауважує Василь Прохода.
Така українська організаційна демонстрація була стимулом для

пожвавлення їх роботи у ЧСР. У жовтні 1926р. при чеському гімнастичному
товаристві “Нуслі” в Празі було вирішено створити український руханкове
товариство “Сокіл”, як філію “Сокола-Батька” у Львові. На той час у Празі вже
діяв український гурток (біля 20 осіб) на чолі з Олексою Яблонським. Управу
гуртка складали: Омелян Вец - містоголова, Володимир Забавський - секретар,
Осип Сивенький - скарбник, Петро Сайкевич - зв’язковий, члени - Василь
Трачук і Зенон Охримович. Взимку 1926-1927 рр. регярно займалося переважно
біля 15 соколів, одні з яких утворювали окрему українську секцію з чеським
керівником при “Нуслі”, а інші займалися по різних чеських відділах[39].
Саме на базі цього гуртка й формується організаційний комітет. У березні

1927р. у Подебрадах відбувся з’їзд представників із Подебрад, Пршібрам,
Праги і Брно на якому вирішили створити Союз Українських сокільських
організацій в Чесько -Словацькій Республіці, прийняли проект статуту та
призначили на 31 березня 1927р. у Празі установчий з’їзд Союзу. На з’їзді
головою обрали Осипа Бойдуника, його заступником - Олександру
Сірополкову[].
Одначе інституційне оформлення українського сокільства не привело до

зростання його кількісно. Навпаки, в наступні роки цей рух завмирає. Як
зазначалося вище, українство в ЧСР не було сталим - основну його масу
становили студенти, які по закінченні навчання поверталися на батьківщину.
Так, у Пршібрамі й до того було лише сім соколів, а коли й вони закінчили
студії то гніздо завмерло. Суттєво зменшилася кількість українців у Брно,
допоки 1 квітня 1929р. це гніздо не ліквідувалося[]. Восени 1927р. Празький
сокіл ще нараховував у своїх рядах 44 побратими (із них 16 дівчат), але далі їх
кількість поступово зменшувалась. У січні 1928р. залишилося лише 23 соколи,
а регулярно вправляло менше половини.
Разом із завершенням сокільського життя в Празі почала завмирати й
діяльність усього Союзу Українських Сокільських організацій у ЧСР. Ще в
жовтні 1927р. голова Союзу О. Бойдуник з огляду на стан здоров’я та брак часу
передав свої обв’язки заступниці О. Сірополковій. У грудні того ж року
обв’язки голови перебрав Йосип Шкеда, а на секретаря був кооптований
Ярослав Благітка. У серпні 1928р. Я. Благітка залишився сам після виїзду Й.
Шкеди в Аргентину (де він організує сокільські товариства з тамтешніх
українців). Із усіх сокільських організацій, що належали до Союзу залишився
лише “Український Сокіл” у м. Подебради, якому й передали справи та архів
Союзу[]. Там із початком 1927/28р. навчального року ряди “Сокола”
поповнилися молодими членами - вихідцями з Волині й Галичини, які приїхали
на навчання до У.Г.А.
Таким чином, у 1928р. закінчується перший період організаційного

існування Українських сокільських організацій в ЧСР. Після ліквідації Союзу
вся активна діяльність зосереджується у м. Подебради, який на певний час стає
таким собі неофіційним центром українського сокільського життя.
Важливу роль у збереженні українських сокольських традицій у ЧСР в ті

роки й, зокрема, розвитку подебрадського гнізда, зіграв Федір Мороз, який був
обраний на старосту товариства в 1928р., а працював у його лавах від початку
заснування. Він віддавав роботі в товаристві майже весь вільний час, навіть
тоді, коли влітку 1929р. по закінченні студій був безробітним і не мав жодних
засобів до життя. Проте перебороти зовнішні чинники не міг і він. На 1930 рік
прийом нових студентів до У.Г.А. був недозволений, а старі члени по
закінченні студій роз’їхалися. На початку 1930р. чисельність подебрадського
гнізда зменшилася до мінімуму - 18 осіб, та й ті суттєво зменшили свої заняття
через велике академічне навантаження, оскільки закінчували навчання.
Змушений був виїхати і Ф. Мороз, замість якого на старосту обрали інженера
Василя Проходу. Він продовжив роботу з наявними людьми і пробував
залучити нових із емігрантів[36].
До визначних подій в житті “Українського Сокола” в Подебрадах треба

віднести святкову академію 10 лютого 1929р. з нагоди 35-ліття “Сокола-
Батька”, на якій були зачитані доповіді присвячені життю й діяльності
українського сокільства на батьківщині, а також участь 13 українців у великому
здвизі чеського сокола в Празі 4-6 липня 1929р., в якому взяли участь і соколи
інших слов’янських народів та болгарські “юнаки”. Матеріальну підтримку на
участь українських соколів у цьому заході надали наукові та громадські
організації в ЧСР - ними було надіслано 1700 крон, із яких 1000 кр. дав Сенат
У.Г.А. Ще 900 кр. надійшли від приватних осіб й організацій із Польщі43[].
21 червня 1931р. “Український Сокіл” взяв також участь і в краєвому

здвизі чеського сокола в Пардубіцах. Було на цьому здвизі 12 побратимів із
Подебрад, по одному з Градця-Кральове й Ржевиць, разом 14 соколів під
українським прапором. Особливо радісно привітала своїх соколів українська
колонія в Пардубіцах, де мешкали переважно бувші воїни Української
Галицької Армії.
Загалом же впродовж своєї 6-літньої діяльності “Український Сокіл” узяв

участь у 35 повітових та окружних здвигах і руханкових академіях, як у межах
Тиршової сокільської округи, так і поза нею. Після поразки українських
визвольних змагань, в умовах окупації українських земель кількома державами,
такі презентації українських соколів підживлювали державницький рух,
презентували українську ідею в середовищі, як мінімум, слов’янських народів
Європи. Але навіть у такому вигляді українство зустрічало постійний спротив
із боку польських та російських кіл, які усіляко намагалися обмежувати
українську участь у всесокільських заходах.
Із початком 1930-х років найбільш дієвим залишалося сокільське гніздо у

Подебрадах. Навесні 1931р. при ньому навіть утворився молодий сокільський
доріст (школярі від 6 до 12 років), що приймав участь у повітовому здвизі. При
цьому мусимо відзначити, що нав’язуючи нові тісніші зв’язки з Чеським
Соколом, українці весь час пам’ятав про своє сокільство на батьківщині й
підтримували з ним безперервний зв’язок шляхом постійного листування з “С. -
Б.” у Львові.
15 лютого 1931р. у Подебрадах соколи відсвяткували п’ятиліття своєї

активної діяльності (фактично річниця припадала на 7 лютого), що знайшло
відображення у брошурі “Український Сокіл”[]. Хоча товариство постійного
складу не мало (та й не могло мати, бо побратими, пробувши 4-5 років у
Подебрадах, змушені були покидати своє гніздо), праця в ньому ніколи не
припинялася. За весь час у ньому було 122 дійсних членів.
Зрештою, “хоч організована чинність українських соколів в інших містах

ЧСР (поза Подебрадом) занепала, але огник там все ж таки жеврів...
Українських соколів розкиданих одиницями по цілій Чехословаччині є багато,
але їх якось не помітно. Вони тратяться в чеському сокільському морі. [...]
43
Андрухів І. О. Західноукраїнські молодіжні товариства “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, “Луг” / І. О. Андрухів. –
Івано- Франківськ, 1992. – 80 с.
Маючи сили ми їх не можемо як слід використати в організований спосіб. А
назовні витворюється таке вражіння, що українці взагалі не здібні до
однодумного організованого вияву своєї волі. Коли до цього додати ще активну
агітацію проти нас наших “приятелів”, стає зрозумілим, чому витворилася про
нас опінія не на нашу користь. Дехто боїться організації, щоб до неї не залізла
“політика”, а з нею й колотнеча. Але тій організації, в якій як слід розуміють
основні засади сокільської ідеї, боятися “політики” (демагогів) не треба.
Прикладом для цього може бути “Український Сокіл” в Подебрадах, де ніколи
не було яких небудь “політичних” непорозумінь.” []
Військове винищення мирних українських громадян у Польщі (так звані

“пацифікації”) змусили українську еміграцію в ЧСР висловити свою позицію
щодо цього злочину. 3 грудня 1930р. “Український Сокіл” в Подебрадах
ухвалив протест проти польського терору, під яким підписалися українські
соколи з Брно, Ржевниці, Пршібраму та Праги. Протест надіслали до Президії
Чехословацької Сокільської Громади, але відповіді на нього так і не надійшло.
Проте, збір підписів змусив українське сокільство повернутися до ідеї
створення єдиної організації. Нагодилася й нова молодь, яка після тих
“пацифікацій” почала приїздити до ЧСР на навчання. За кілька років схожі
протестні акції у містах Брно, Ліберцях, Мімоні, Лазнях Бєлградських та інших
містах, українська еміграція проводитиме з приводу голоду в підрадянській
Україні [].
Восени 1930р. до м. Брно приїхало біля 40 студентів, більша частина яких

вступила до чеського “Сокола Брно I”, де ними опікувалися професор І. Калічак
та Іван Гордіюк. Для занять їх розділили на дві дружини (dručstva). У
наступному році їх кількість не тільки не зменшилася, але навіть зросла. На
загальних зборах українських соколів 4 грудня 1931р. було вирішено створити
товариство “Український Сокіл” у Брно, яке стало неформальною філією
чеського “Сокола Брно I”. Початково в його лави записалися 38 осіб.
Старостою обрали Мирослава Пагуту (оскільки І. Калічак виїхав з міста), а
начальником - Б. Турка. У квітні 1932р. замість вибувшого М. Пагути
старостою обрали Є. Городиського [].
Поза цим, 20 січня 1931р. у м.Ржевниці, де існувала українська гімназія, з

ініціативи побратима Михайла Сороки відроджується сокільське гніздо,
членами якого стали біля 20 гімназистів. Зі старших соколів у ньому працював
доктор Антін Яковенко, якого й обрали старостою. До середини 1932р. воно
існувало неформально, допоки Педагогічна Рада гімназії його не санкціонувала
[]. Оскільки більшість із них були гімназистами і не мали самостійного
матеріального забезпечення, розвиток цього гуртка посувався повільно.
У цьому ж році, - як зазначає Василь Прохода, - “...пробудилось в третій

раз українське сокільське життя в Празі, там де воно по численності української
колонії мало б бути найсильнішим. Та на жаль, там соколів менше як
українських організацій, що одна одну не визнають і “працюють для Неньки -
України”, взаємно поборюючи себе в партійній і гуртково-політичній боротьбі.
Але більшість українців у Празі настільки “європеїзувались”, що за
сьогоднішнім життям не бачать завтрашнього. А все ж таки поза цими
дрібницями буденного життя в Празі, на полі української науки й культури
зроблено надзвичайно багато. Успішно працюють там наші наукові установи й
національно -культурні організації, переводить свого великого значіння
позитивну чинність Союз Українських Пластунів емігрантів. А тепер прийшов
до того й “Український Сокіл” в Нуслях, де в роках 1926–1927 наші соколи
досить успішно розвинули були свою чинність. Мають поодиноко соколів -
українців і в інших празьких чехословацьких товариствах”[].
Активно взявся до об’єднання українців у Празі енергійний інженер

Ярослав Білинський, який склав сокільську обітницю ще в 1923р. у Пршібрамі.
Довго бився він поки не вдалось йому 17 грудня 1931р. зібрати перших 8
соколів, які й вирішили заложити в Празі товариство “Український Сокіл”.
Осередком своїм вони вибрали “Сокіл” в Нуслях. Ті ж побратими, які далеко
мешкали від нього, могли бути членами інших гнізд і там займатися. В січні
1932р. “Український Сокіл” успішно розпочав свою роботу й за три місяці мав
у своєму складі біля 30 осіб [].
Треба згадати і про невелике гніздо “Українського Сокола” в м.

Пардубиці в кількості 8 соколів, на чолі з інженером Юр. Синявським.
Утворився цей гурток восени 1931р. як наслідок заїзду на пардубицький здвиг
українських соколів із Подебраду.
Всі спроби інженера П. Петренка створити сокільський гурток у м.

Градец Кралове залишилися безуспішними, не дивлячись на те, що там
українська колонія була значно більшою ніж в Пардубицях. На жаль,
пасивність - буде характерною рисою української еміграції не лише в ЧСР.
Окрім ЧСР, українські сокільські товариства існували і в інших країнах.

Зокрема, досить чисельним був “Український Сокіл” в Аргентині. В Буенос-
Айресі 26 квітня 1931р. відбулися установчі збори товариства “Сокіл”, які
обрали старостою Максима Заболотного, а начальником інженера Йосипа
Шкеду, колишнього начальника “Українського Сокола” в Подебрадах.
Сокільська ідея зацікавила українців і незабаром, не дивлячись на економічну
кризу й матеріальну скруту, в Аргентині утворилися дві філії цього товариства
в містах Ля Фальда та Кордоба, які разом із гуртком у Буенос-Айресі
нараховували в своїх рядах 81 члена, в тому числі 5 сестер [].
В інших країнах українські сокільські товариства не були такими

чисельними. Цікавого висновку щодо цього доходить Олександр Тимошенко:
“На жаль в Європі, крім Чехословаччини, українська еміграція не може
похвалитися своїми успіхами на полі сокільської чинности. В цьому відношенні
ми значно відстали від росіян, що мають досить сильні сокільські гнізда на
Балканах та в Франції. Правда, справжніх великоросів там майже нема, бо всі
вони зайняті “соціялістичним будівництвом” в царстві крівавої червоної
диктатури. Переважну силу російських сокільських рядів за кордоном творять
донські й кубанські козаки та “осознавшие себя русскими” малоросійські й
деякі галицькі та буковинські українці. Та все-таки в сучасний мент є то сила не
особливо прихильна до Українського сокола, хоч на основі сокільської ідеології
у нас мають бути братерські взаємовідношення.”44 []
Навесні 1931р. були спроби створити українське сокільське гніздо у

Великому Бечкереку в Югославії. Гурток нараховував біля 25 осіб під орудою
Мельничука. Оскільки їм запропонували заложити його як “Руско гнездо”, а ні
в якому разі не українське, вони відмовилися. Та це не завадило їм взяти участь
у здвизі Банатської сокільської округи, де вони виступали як “Українсько-
Кубанський сокільський хор”[].
Поява низки українських сокільських організацій за межами ЧСР

поставила на порядок денний потребу створення Союзу Українського
Сокільства за кордоном (надалі - СУСЗАК). 26 грудня 1931р. у м. Подебраді
пройшов ініціативний з’їзд представників від українських сокільських
товариств та гуртків у Буенос-Айресі, В. Бечкереку, Ржевницях, Празі,
Пардубицях, Брно. На ньому прийняли статут Союзу й обрали тимчасову
Управу, до якої увійшли по одному представнику від усіх названих організацій.
Президію управи склали голова - інженер Василь Прохода, начальник - Ярослав
Благітка та справник - Семен Черняхівський, які подали статут Союзу на
затвердження Краєвого (Земельного) уряду в Празі45[]. Тут-таки було вирішено
44
Тимошенко О. Ю. Особливості сокільської діяльності українських організацій у Чехословаччині у
міжвоєнний період. – Теорія і методика фізичного виховання і спорту. Науково-теоретичний журнал. – 2020. –
с. 105.
45
Український сокіл. Листок українського сокільства за кордоном. – Число 10 (16). – Прага , грудень 1935. – с.
3.
порозумітися з “Соколом-Батьком” і з його морального дозволу та підтримки
взяти участь у IX Всесокільському здвизі в Празі, що планувався на період із 12
червня по 6 липня 1932р.
Про участь українців у здвизі дізнаємося з відозви СУСЗАК, уривок з якої

наводиться далі: “6 липня ц.р. закінчився в Празі величавий IX Всесокільський
Здвиг [...]. Не забракло там і синів та дочок Української Нації. 69 соколів і 18
сокілок в українських сокольських одностроях (сокілки в народніх кроях) під
двома українськими сокільськими прапорами творили бодай невелику, але
здорову тілом і сильну духом групу. Своїми синіми сорочками на тлі переважно
червоного сокільського моря, українські соколи звертали на себе загальну увагу
та зацікавлення до змагань українців до вільного розвитку свойого народу.
Упорядженням українського відділу на Всесокільській Виставі з

сокільськими й з народного мистецтва експонатами, що була відкрита 18
червня й продовжується до 10 липня ц.р. спільними з чехословацькими
вправами вільноруч і змаганнями на знаряддях 3, 4 і 5 липня (один з
українських змагунів одержав лавровий вінок), самостійним виступом з
українськими народними танцями й піснями 4 і 5 липня, участю у величавому
поході 6 липня з гостями соколами не членами Союзу Славянського Сокільства
(американцями, булгарами й лужицькими сербами), що продовжувався більше
4 годин, в якому взяло участь 63972 соколів і сокілок...” []. У такий спосіб
українство зуміло представити себе на святі європейського слов’янства.
Участь у здвизі вимагала значних витрат, які намагалися компенсувати

матеріальною поміччю від різних громадських організацій, до яких українські
соколи зверталися з підписними листами. Досить промовистим є лист від С. -Б.
щодо організації такої підписної кампанії: “...Серед американців такі справи не
популярні так як від них ми нічого не удержуємо на викупно Українського
Городу. [...] З Канади хоч там живе І. Боберський ...не сподівайтеся нічого.
Наші заклики які ми містили й містимо в їх калєндарях і часописах через 10 літ
дотепер безуспішні. Вони між собою сваряться. А тому що побратим
Боберський в їх сварки не хоче брати участи не має впливу на них, а як знаємо з
їх особистих описів то дивуються, що він держиться осторонь від такого життя.
Скажете, що Вам відбираємо надію на поміч, але воно така дійсність і з цим
мусите числитися”[]. Даний лист унаочнює давню проблему українців -
роз’єднаність - яка шкодить їм більше за підступи ворогів.
Упродовж року вдалося завершити всі організаційні заходи і скликати 30

жовтня 1932р. I з’їзд Союзу Українського Сокільства за кордоном. Як випливає
зі звіту голови організаційного комітету, окрім згаданих вище гнізд,
запрошували до співпраці гетьманські “Січі” в США, “Робітничі Січі” генерала
В. Петріва та Сокільські Січі в Софії, але до єдності так і не дійшло[].
У ці роки важливу роль у житті українського сокільства відіграє Іван

Боберський, якого в грудні 1933р. на II З’їзді СУСЗАК обрали почесним
головою[11]. Детально на його діяльності зупинятися не буду - це стане
предметом окремого дослідження - натомість зазначу лише, що І. Боберський
був одним із не багатьох тодішніх теоретиків фізичного виховання, яке мало би,
за ним, основною метою - підготовку української молоді до боротьби за
незалежність свого краю. В його роботах “українська руханка” розуміється
ширше ніж “сокільство”, він виходить за межі суто гімнастичних вправ і бачить
у ній широкий фізкультурний рух українства, через що зустрів опозицію з боку
деяких лідерів українського сокола.
На середину 1930-х років українська еміграція дуже політизується.

Джерела СУСЗАК фіксують напруження, що панує не лише між різними
організаціями, людьми, але й усередині самого сокільства. В попередні роки
цього не було, або ж воно не було таким явним як тепер. Прикрість і трагізм
такої ситуації полягає в тому, що протистояння йде не так по лінії комуністи -
націоналісти, скільки в середовищі національно свідомого українства. Про це
пишуть і з Аргентини і з Чехословаччини, але цими країнами не обмежується.
За таких обставин, на час проведення свого III З’їзду (грудень 1934р.) СУСЗАК
об’єднував 9 гнізд в яких перебувало 460 соколів (у ЧСР: гнізд - 5, членів - 340;
в Аргентині: гнізд - 3, членів - 104; у Хіні: гніздо - 1, членів - 16)46 []. Саме у
цьому році СУСЗАК починає видавництво свого друкованого органу - часопису
“Український Сокол”. На порядку денному стояло відкриття гуртків у низці
інших країн, одначе передвоєнна напруга, що вже витала у повітрі стала цьому
на заваді. Вдалося відкрити лише одне нове гніздо (перші загальні збори
провели 17 лютого 1935р.) у м. Ліберець, управу якого складали: голова -
Хоминський Кость, заступник - Греськів Василь, справник - Ганкевич Остап,
скарбник - Терлецький Василь[8]. Початково записало в гурток біля 20 осіб,
вдалося навіть знайти меценатів, які оплачували оренду спортивного залу для
занять. Одначе з часом первинний ентузіазм вивітрився, більшість соколів
припинили заняття, що відохотило і меценатів. “Посприяло” занепаду гнізда і
втручання “доброхотів” із Праги[65].
46
Трофим'як Б. Розбудова "Соколом-Батьком" українства Галичини в добу польської окупації, 1919-1939 рр. /
Б. Трофим'як // Наукові записки ТДПУ імені Володимира Гнатюка. Серія: історія. - Вип. 2. - Тернопіль, 2002. -
С. 35-40.
Відтак, на грудень 1935р. СУСЗАК об’єднував сім гнізд: чотири в ЧСР і
три - в Аргентині. Припинили діяльність гнізда у містах Брно та Шанхаї.
Найактивнішими залишалися пардубицьке та пражське гнізда, де проводили
регулярні заняття чоловічі та жіночі групи. 5-7 червня 1935р. 14 соколів
празького гнізда взяли участь в сокільському здвизі в Таборі, “...засвідчивши
ще раз чеському громадянству живучість сокільської ідеї серед українського
народу”47[]. Чисельним (понад 40 осіб) було гніздо в Ржевницях48[]. Переважно
в такому складі СУСЗАК дожив до свого зникнення.
Після окупації нацистами Чехословаччини, влітку 1939р. нова влада

запропонувала українцям влитися до якоїсь націоналістичної чи гетьманської
організації. Оскільки сокільство завжди постулювало ідею аполітичності, тому
наприкінці травня 1940р. було прийнято рішення саморозпуститися. Весь архів
українського сокільства було передано Музею визвольної боротьби у Празі49 [],
звідки він після Другої світової війни потрапив до Києва.
Після поразки української революції 1917–1921 рр. і розчленування

України між кількома ворожими їй державами, українське сокільство поза її
межами намагалося впродовж майже двадцяти років нести державницьку ідею,
готувати українську молодь до боротьби за відновлення державності.
Зазнаючи упродовж XX століття значних руйнацій та переслідувань, а це

заборони сокільського руху в 20-х рр. в СРСР Радянською владою, наприкінці
30-х рр. нацистською владою в Чехословаччині і в кінці 40-х рр. комуністичним
елементом знову на Батьківщині сокільства, ізоляція якого тривала до
повалення тоталітарного режиму СРСР, сокільський рух не зник, а продовжує
розвиватися і сьогодні у XXI столітті.
І тут слід закцентувати увагу на те, що сокільство не замкнулося під

впливом вищезгаданих перешкод, а дійсно відповідало своїй провідній ідеї
прогресу. Якщо до цього часу сокільський гімнастичний рух перевагу надавав
національно -патріотичній ідеї виховання, то для того щоб відповідати запитам
сучасного світу епохи глобалізації на перше місце виходять проекти пов’язані з
фізкультурно-спортивними та культурно -просвітницькими програми єднання.
47
3.
48
4.
49
Боберський І. Українське сокільництво (1884-1939) / І. Боберський. – Львів, 1939.
Сьогодні сокільський рух використовує інноваційні спортивно-
педагогічні технології для того, щоб сформувати нову модель сокільського
виховання[]. Перш за все вона повинна включати такі компоненти:
1. Вивчення історичних традицій фізичного виховання прадавніх народів та

використання провідних педагогічних ідей.
2. Комплексне оволодіння практичними вміннями та знаннями у тісному

взаємозв’язку з духовним та моральним вихованням.
3. Спрямованість педагогічного процесу на виховання індивідуальності як

складової суспільних відносин та соціалізації у сучасному глобальному світі.
4. Формування нового типу соціальних відносин: зміна ролі наставника, перехід

до сумісних дій у нових ситуаціях творчого вивчення світу.
5. Постійний творчий пошук нових методів та технологій удосконалення

сокільської системи виховання.
Отже, сокільська модель виховання передбачає поєднання традицій

фізичного виховання минулого з фізкультурним та педагогічним надбанням
Нового часу та синтез їх у якісно нову систему виховання.
Висновки
Головною метою даної курсової роботи було дослідити передумови

створення та формування мережі товариства “Сокіл” на Галичині.
Сам “Сокіл”, як спортивно -руханкова організація, зародилася за

кордоном, у Чехії, перш за все для пробудження національної свідомості
чеського народу. Цим він привернув увагу інших слов'янських народів. Перший
“Сокіл” в якому перебували в основному слов'янські народи був заснований в
1867р у Львові польськими аматорами. Свою діяльність по Галичині він
розширив лише в 1884р. А в 1894р у Львові вже почав працювати український
“Сокіл”, як спортивно -пожежне товариство молоді та студентства, яке швидко
поширилося по всій Галичині, особливо серед селян.
Сама причинна зародження Сокола тісно пов'язана з національним

відродженням українського народу, до якого мали відношення спадкоємці
традицій “Руської трійці” такі як І. Франко, М. Павлик, І. Боберський, К.
Триловський. Результатом їхньої діяльності стали сокольський, січовий і
пластовий спорт, який з часом став основним джерелом національно -
визвольної боротьби за український народ. Також однією з причини ще
більшого зацікавлення українцями Соколом став приїзд чехів на 25-річчя
польського сокола. Саме вони справили велике враження тим, що носили
однакову форму, однакові значки й говорили рідною мовою.
Австрійська влада не зразу затвердила створення Галицького “Соколу”.

Двічі вони відмовляли Лаврівському, тому що не горіли бажанням мати дві
організації з однаковими назвами. Але в 1893р. Австрійський уряд таки
погодився затвердити положення після введення доповнень, відповідно до
діяльності товариства, влада якого також розширилася на Буковину.
Ідея створення українських пожежно -руханкових сокільських товариств

зародилася ще у середовищі студентських товариств “Ватра” та “Академічне
братство”, які виникли у Львові наприкінці ХІХ ст. Активними членами цих
товариств були ті самі В.Лаврівський, В. Нагірний. Саме вони стояли у витоків
створення українського “Соколу”, у тому числі протипожежного спрямування в
його діяльності. А через те, що в ті часи виникало доволі багато пожеж, а
гасити їх по суті ніхто не вмів - це стало мотивацією для Нагірного. Тоді
почали створюватися добровільні товариства, які готували молодь до боротьби
з пожежами. В. Лаврівському навіть спеціально для добровільної державної
протипожежної служби “Вогневі сторожі” склав статут, який одразу ж був
затверджений. А вже за головування Будзиновського кількість протипожежних
сокільських філій збільшувалась швидкими темпами.
Основним завданням українського товариства також було виховання у

його членів спортивної майстерності та духовного розвитку. Соколи цінували
“руханки”, оскільки фізичні вправи зміцнюють тіло і скріпляють м'язи, а люди,
які знають свою фізичну силу і вміють правильно нею користуватися, стануть
впевненішими та сміливішими. Також багато уваги сокіл приділяв і дисципліні.
Її головним завдання було - впливати на кожного Сокола і Сокілку, щоби вони
поводилися гідно - без роздумів ставали на службу народові та служили добру і
правді.
Також українське сокільство починає свою історію і за межами України.

Починаючи з 1922р, і в продовж кількох років у ЧСР воно проводили
організаційні роботи по різних містах цієї країни, де українці ще не становили
певної організаційної єдності. Сокільською руханкою займаються, як емігранти
з Наддніпрянської України, так і галичани, які приїздять на навчання до
місцевих та українських навчальних закладів. А після поразки української
революції 1917–1921 рр. і розчленування України між кількома ворожими
державами, українське сокільство поза її межами намагалося, впродовж майже
двадцяти років, нести державницьку ідею, готувати українську молодь до
боротьби за відновлення державності.
Отже, гімнастично-спортивна діяльність львівських сокільських

товариств була необхідною для пробудження національності
західноукраїнського населення, а завдяки засобам фізичної культури,
український народ підготувався до боротьби за українську державність.

курсова 28.11.2022

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

курсова 28.11.2022

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Міністерство освіти і науки України

Національний університет “Львівська політехніка”

Інститут гуманітарних і соціальних наук

Кафедра історії, музеєзнавства і культурної спадщини

Діяльність товариства “Сокіл” на Галичині: структурно-функціональні та

З дисципліни “Нова і новітня історія України, Ч1”

Виконала: Студентка Інституту гуманітарних та соціальних наук

Кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини

Курсу II групи СТ -21

Напрямку підготовки «Музейна, пам’яткоохоронна

діяльність і культуний туризм»

Козінчак Софія Тарасівна

к. і. н. Конюхов Сергій Вадимович

Старший викладач кафедри ІМКС

2. Протипожежна діяльність українського “Сокола -Батька”

3. Спортивна та руханкова діяльність організації “Сокіл”

4. Українське сокільство в еміграції

Для кожного з нас минуле поняття особливе це те багатство, яке збагачує

З плином часу ми бачимо який великий вплив має тілесне виховання на

Є руханкові вправи, які вимагають великої напруги сил, а ще більше

Наш народ існує завдяки тому, що його впродовж багатьох століть

Дана робота присвячена дослідженням в галузі спортивного товариства

Метою роботи є ознайомлення та дослідження організаційних та

 Розкрити мету діяльності сокільського товариства;

 Розвиток та напрями пожежної, спортивної та патріотичної підготовки

Територіальні межі дослідження:

 Східна Галичина сьогодні обіймає Львівську, Івано -Франківську і

Хронологічні рамки дослідження охоплюють час від 1922 до 1940 рр.

Історичні праці про українське товариство “Сокіл” в Україні та на

Окремі публікації, що стосуються молодіжного парамілітарного

Одним з перших намагався осмислити історичний шлях сокільського

У 1994 році вийшла монографія І. Гургула “Сокіл -Батько. Спортивно -

Особливе значення серед діаспорних видань має книга С. Ріпецького[35],

Аналіз парамілітарного руху в Україні розпочали тільки у 1990 -х рр.

У цей період з’являються роботи відомих дослідників стрілецького руху

Корисну інформацію про зародження і розвиток парамілітарних

“Світ посідає той, хто його здобуває. Ділами - не словами, не плачем - а

“Сокіл” - українське патріотичне тіловиховне та руханкове товариство.

Як і було згадано історія сокільського руху почалася з Чехії - перше

Перші локальні відділення в Україні почали створювати з ініціативи

Суспільно-політичне життя Львова від початку ХХ ст. було пов’язане з

До 1884 року польський “Сокіл” діяв лише у Львові і тільки пізніше

До сьогоднішніх днів тривають дискусії щодо походження назви “спорт”.

У середині XIX ст. у Західній Європі повсюдно визрівала думка про

На основі шведського стандарту у другій половині XIX ст. в Австро -

Товариство “Сокіл”, організоване у Львові в лютому 1867 р. з ініціативи

Український “Сокіл” постав 11 лютого 1894 р. у Львові (Польське

Ці дружні українсько-польські стосунки зберігались у Львові доволі

За ініціативою Альфреда Будзиновського “Сокіл”, поряд руханки і

Протягом першого десятиліття ХХ століття вся Галичина була покрита

Однією з цікавих особливостей сокільського руху в Галичині є широке

Статут затвердило Міністерство внутрішніх справ у Відні 26 липня 1893р.

Від 1909 року львівський “Сокіл” став називатися “Соколом-Батьком”.

Проєкт прапора (лев на синьому полі) виконав І. Галавин (в історичних

Прапор посвятили на першому краєвому здвизі “Сокола” 9–10 вересня

“Анастасія Дерко пам’ятає слова гімну з дитячих років:

Ми вчили сокільський гімн. Співали так:

Соколи, соколи, вставайте в ряди,

Нас поклик, бодрімо, взиває

Здорові у тілі й здорова душа,

Де сила, там воля витає.

Як славно бувало, козацькі сини

Боролись до смерті, загину

Боротись будемо соколи всі ми,