Класична політична економія - один із наукових напрямів світової економічної думки

другої половини XVII - першої половини XIX ст.

Класична політична економія виникла тоді, коли підприємницька діяльність вслід за

сферою торгівлі, грошовим обігом набуває поширення у сфері виробництва в цілому.
В промисловості інтенсивно розвиваються мануфактури, розширюються торгівля і
кредит, з'являються нові джерела доходу, формується промисловий капітал, який все
більше підпорядковує собі торговельний.

Економічні положення меркантилістів (про золото і срібло як основну форму

багатства, а зовнішню торгівлю як їх джерело), інші протекціоністські настрої, які
гальмували розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнення нової
економічної концепції - концепції економічного лібералізму, яка базується на
принципах вільного підприємництва і конкуренції, невтручання держави в
економічні процеси. За цих умов і виникла класична політична економія.

На відміну від меркантилістів класики політичної економії предметом дослідження

обрали сферу виробництва.

Найбільший внесок у формування і розвиток класичної політичної економії внесли

англійські й французькі вчені-економісти XVII-XIX ст. - У. Петті, П. Буагільбер, Ф.
Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.

Уїльям Петті (1623-1687) - основоположник класичної школи політичної економії в

Англії. Народився у м. Рамсі (Англія) в сім'ї ткача. Дістав освіту в Лейдені, Парижі та 3
роки навчався в Оксфордському університеті. У 27 років здобув ступінь доктора. Через
10 років став великим землевласником. У 1658 р. Петті був обраний до парламенту, де
висунув ідеї реформування податкової системи, організації статистичної служби,
проекти поліпшення торгівлі.

Перший серйозний економічний твір Петті - "Трактат про податки і збори" (1662 р.).
Серед інших відомих творів можна назвати такі: "Політична анатомія Ірландії" (1672
р.), "Політична арифметика" (1576 р.), "Декілька слів з приводу грошей" (1682 р.).

Петті - перший автор трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про
природну ціну (вартість). Розрізнював внутрішню вартість, яку і називав "природною
ціною", і ринкову ціну. Вартість визначав витраченою працею, встановлюючи
кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці.

Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва саме

завдяки праці. Широко відома фраза Петті: "Праця - батько й активний принцип
багатства, а земля - його мати". Стверджував, що торгівля не є джерелом створення
національного багатства.

Виступав проти припливу дорогоцінних металів, оскільки бачив у ньому джерело

зростання цін.

Говорив про існування пропорції грошей для торгового обміну: надлишок грошей
призводить до зростання цін, а їх нестача - до скорочення обсягів робіт, що
виконуються, і низького рівня податкових платежів.

Створив економічну статистику (політичну арифметику) і запропонував метод

обчислення національного прибутку.
Петті ввів поняття "диференціальна земельна рента", причини існування якої вбачав
у різній родючості та місцезнаходженні земель. Він вважав також, що ціна землі є
сумою річних рент за 21 рік. (Кількість років визначав, виходячи з часу одночасної
тривалості життя трьох поколінь.)

Позичковий відсоток Петті вважав платою за незручності, що заподіюються

кредитору при позичанні грошей. Рівень відсотка не повинен перевищувати розміру
ренти з тієї кількості землі, яку можна купити на позику.

П'єр Буагільбер (1646-1714) - фундатор класичної школи економічної думки у Франції.

Народився в 1646 р. у сім'ї дворянина. Дістав юридичну освіту. З 1677 по 1689 р.
займав посаду судді, а потім генерального начальника судового округу Руана.

У 1696 р. вийшла книга Буагільбера "Докладний опис стану Франції", в якій автор
жорстко критикує політику меркантилізму. У 1707 р. видав праці "Обвинувачення
Франції" і "Трактат про природу багатства", в яких дається характеристика кризової
ситуації в економіці Франції.

П'єр Буагільбер дав обґрунтування трудової теорії вартості (незалежно від У. Петті). У
ній величина "істинної вартості" визначалася витратами праці.

Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль
умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення
промисловості, захищаючи розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому
бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не
тільки гроші, а й усю різноманітність благ і речей.

Недооцінював роль грошей як товару, вважаючи, що вони заважають обміну товарів

за "істинною вартістю". У грошах Петті вбачав основне зло і причину народних бід і
вважав, що для викорінювання влади грошей необхідно звести їх роль до простого
засобу обігу.

Є попередником фізіократів.

Французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела

рішучу боротьбу з політикою меркантилізму.

Француз П. Буагільбер бачив у грошах причину порушень справедливого обміну між

товарами; англієць У. Петті вважав гроші двигуном розвитку економіки.

Французька класична школа вважала, що мета виробництва - споживання, тому

більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. Англійська школа оцінила
значення капіталізму в розвитку продуктивних сил і взяла за основу мінову вартість.
П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво, а У. Петті був
прихильником розвитку промисловості. Французька школа виражала інтереси дрібної
буржуазії, а англійська школа - промислової буржуазії.