Життя і діяльність князя Володимира Мономаха

Володимир Всеволодович Мономах народився в місті Переяслав-

Південний в 1053 році. Його батько, Всеволод Ярославович, княжив у
цьому місті. Дід Мономаха, Ярослав Мудрий , був великою людиною, про
його родовід згадується на сторінках «Повісті минулих літ». У 1054 році,
коли його онукові виповнився рік, Ярослав помер. Матір’ю юного
княжича була найближча родичка Костянтина IX Мономаха,
візантійського імператора. Точних відомостей немає, але багато істориків
вважають, що княгиня була дочкою імператора. У перекладі з латинської
слово «Мономах» означає «одноборець». Володимир успадкував це
прізвисько від свого візантійського родича, і воно дуже точно
характеризує особливості його особистості.
Своє дитинство і юність майбутній правитель провів при княжому
дворі в Переяславі-Південному. Хлопчика виховували в повній
відповідності з законами того часу. До юнацького віку він повинен був
стати справжнім чоловіком – сильним, надійним, витривалим, хорошим
мисливцем і вмілим воїном. Князь Всеволод з ранніх років брав сина на
полювання.

У СВОЇХ ПОВЧАННЯХ МОНОМАХ ЗГАДУЄ, ЩО ПІД ЧАС

ПОЛЮВАННЯ НА ЗВІРА ВІН НЕ РАЗ ПОТРАПЛЯВ У СКРУТНІ
СИТУАЦІЇ. ЙОМУ ДОВОДИЛОСЯ БУВАТИ В ЛАПАХ У ВЕДМЕДЯ, НА
РОГАХ У ТУРУ, І ТІЛЬКИ НЕЙМОВІРНЕ ВЕЗІННЯ, СПРИТНІСТЬ І
МОТОРНІСТЬ ІНШИХ МИСЛИВЦІВ ДОЗВОЛИЛИ ЮНОМУ КНЯЗЮ
ЗБЕРЕГТИ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я.
Князь Всеволод був освіченою людиною, знав п’ять мов, залучав
своїх дітей до книжкових знань, розширював їхній кругозір. Володимир не
став винятком, отримав прекрасну освіту, яка в подальшому дозволяла
йому приймати правильні рішення в політиці і в житті. Його готували до
служіння вітчизні, і розумний хлопчик вбирав необхідні знання з
неймовірною швидкістю. Але захоплення полюванням і навчання грамоті
було лише легкою розминкою перед справжньою справою. У 13 років
княжича стали навчати військовому мистецтву. У цьому ж віці він став
князем Ростово-суздальських земель, придбав перший досвід державного
управління. Коли Мономаху виповнилося 20 років, він став князем у
Смоленську.

Протягом п’яти років Володимир правив смоленськими землями, був

активним учасником військових походів. Княжа дружина допомагала
сусідам відбиватися від половців, брала участь в міжусобних війнах. Разом
з Всеволодом і військом Святополка Ізяславича смоленські воїни двічі
ходили втихомирювати непокірного Всеслава Полоцького. У 1076 році
Мономах і Олег Святославич вступили в тимчасовий союз з поляками,
воювали разом з ними проти чеського війська.
До 1093 року Володимира Всеволодович в основному був васалом
своїх дядьків і батька. Він правив в Ростові, Смоленську, Волині,
Чернігові та Переяславі. У ці роки він зарекомендував себе і як хороший
полководець. У 1076 році здійснив похід в Сілезію і Чехію, в 1077-му
прийняв участь у війнах Всеволода з Всеславом Полоцьким. В кінці 1070-
х – початку 1090-х здійснив 12 успішних походів проти половців і в 1080
році – проти торків.
З 1093 року Мономах – союзник великого князя Київського –
Святополка Ізяславича, брав участь у всіх його бойових походах. Став
учасником двох князівських з’їздів – Любецького (1097) і Уветічського
(1100), які повинні були покінчити з усобицями між князями.
У 1096 році на Русь було скоєно великий напад половців. Мономах
розбив у Зарубінського броду на Дніпрі хана Тугоркана, а 1107 року разом
з іншими князями розгромив хана Боняка. Саме за Мономаха Русь
переходить від захисту до наступу. До початку 1120-х років донське
угруповання половців
У 1113 році помирає київський князь Святополк Ізяславич, в Києві
спалахує народне повстання. 4 травня 1113 року Володимир Мономах був
запрошений на князювання до Києва. Приймали його з великими
почестями.
Повстання поступово стихло, але Володимир Мономах був
змушений законодавчим шляхом поліпшити становище низів. Був
оприлюднений «Статут Володимира Мономаха» ( «Статут про різи»), який
в подальшому увійшов до складу «Руської правди». В результаті цих дій
були обмежені прибутку лихварів, уточнювалися умови закабалення. Ці
документи не зазіхали на основи феодальних відносин, але полегшували
становище холопів і закупів.
Період правління Володимира Мономаха, по суті, став останнім
періодом посилення Київської Русі. Він зі своїми синами контролював три
чверті її території. Міцність державної влади трималася на потужному
авторитеті Мономаха, який він заслужив в боротьбі з половцями, а також
об’єднанні більшої частини земель в руках київського князя.
 У 1116 році за дорученням Володимира Мономаха ігумен
Видубицького монастиря підготував другу редакцію «Повісті минулих
літ», в 1118 році була підготовлена третя версія, а в 1119-м пресвітер
Василь, близький до Володимира Мономаха, відредагував і четверту
версію. Саме вона дійшла до наших днів у складі Лаврентіївського
літопису 1377 року.
Мономах є автором «Повчання», яке було адресовано дітям, а також
всім, «хто прочитає». Цей твір складався з трьох частин: власне
«Повчання» (1099), «Літопису» походів та інших справ (близько 1117) і
«Листи» до Олега Святославича (1 096). Він також увійшов в
Лаврентіївський літопис.
«Повчання» стали, по суті, політичною програмою Мономаха. Вона
була спрямована на збереження федеративного характеру Давньоруської
держави при широкої автономії і при збереженні загальноросійської
єдності.
Володимир Мономах зміг за роки свого правління на кілька десятків
років прибрати загрозу половецьких нападів на Русь, створити реальну
політичну єдність Русі, упорядкував законодавство і вніс свій внесок в
давньоруську літературу.
Володимира Мономаха історики вважають наймудрішим і успішним
правителем Київської Русі. Під його керівництвом князівство зазнало
справжній період розквіту. Київський стіл дістався Мономаху не відразу,
він прийшов до нього після намісництва в смоленському, чернігівському,
переяславському князівствах.
Цю людину називали організатором земель руських. Він був
талановитим полководцем і мислителем, золотими літерами вписав своє
ім’я в історію Російської держави. Мономах залишив після себе квітуче
князівство, а крім нього, письмове наставляння синам і прийдешнім
нащадкам про те, як потрібно жити. «Повчання Володимира Мономаха»
являє собою світська і філософська праця, мудрі рекомендації, які не
втратили актуальності до теперішнього часу.