Внутрішня та зовнішня політика Володимира Мономаха.

Князь Володимир (1053–1125 рр.) − Василь Всеволодович, прозваний

Мономахом − був великим князем київським, найчудовішим із київських
князів дотатарського періоду нашої історії, який залишив про себе гучну
славу і добру пам'ять. Епоха його правління до цих пір залишає ряд
різноманітних суджень про значення для історії його перетворень і
нововведень: це і спроби об'єднання князівств, і його знамените «Повчання».
Усе це робить актуальним і цікавим подальше вивчення особистості та
суспільно-політичної діяльності Володимира Мономаха.
Цілком природно, що в наукових працях досліджуються різні аспекти
діяльності Володимира Мономаха. Багато істориків переконані, що він був
посередником у княжих чварах, загальним миротворцем, вартовим Вітчизни
від лютих половців. Як зазначає Н. Устрялов, «Мономах височів над усіма
сучасними князями далекоглядної політикою, твердістю, мужністю, народ
звик бачити в ньому главу Русі» [2, с. 145−146]. 
Історики дійшли висновку, що В. Мономах проводив мудру, виважену
внутрішню і зовнішню політику. На думку М. Костомарова, «між давніх
князів до татарського періоду після Ярослава ніхто не залишив після себе
такої гучної і доброї пам’яті, як Володимир Мономах, князь діяльний,
сильний волею, який вирізнявся поміркованістю серед руських князів». За
умов політичної децентралізації Русі Володимир Мономах намагався
зберегти її політичну і культурну єдність на основі союзних договорів князів
між собою, «тримав знамено спільної для всіх правди і збирав під нього сили
Руської землі». Міжнародний авторитет Київської Русі за правління В.
Мономаха помітно зріс. Цей князь став зразком для наслідування для
багатьох поколінь володарів нашої країни.
Задля стабілізації внутрішнього становища Русі Мономах суттєво
змінив законодавство, реалізував правничо-фінансові реформи. Так,
внутрішня політика в роки правління Володимира Мономаха почала
ґрунтувалася на оновленій і розширеній «Руській правді», яку в результаті
його рішучих дій почали називати «Статут Володимира Мономаха».
Складається він з 69 статей, що поєднують норми кримінального, цивільного
і судового права  [2, с. 41]. Даний документ містив статті, що полегшували
умови грошової позики. Так, була встановлена гранична сума виплати
відсотків по боргу. Це врятувало бідноту − рядовичів, смердів, закупів − від
загрози стати холопами, потрапивши в тривалу або вічну боргову залежність.
Одночасно положення нового статуту захищали бояр, дружинників, лихварів,
купців, священнослужителів від чергового повстання в результаті
невдоволення народу.
Володимир Мономах рішуче припиняв всі спроби міжусобиць, вміло
знаходячи підхід до бояр і князів. Він жорстоко карав заколотників, дбайливо
охороняючи спокій ввіреної йому держави. Найважливішим елементом
внутрішньополітичної програми князя Володимира стало врегулювання
успадкування Київського престолу для забезпечення єдності російських
земель. Його задум зводився до збереження Київського князівства в руках
старшого сина Мстислава Володимировича і його нащадків. Для здійснення
свого плану він у 1117 р. перевів Мстислава з Новгорода під Київ, у Білгород,
наполігши одночасно на укладення відповідного договору між Мстиславом і
наступним за старшинством Володимировичем − Ярополком [1, с. 216].
Князь відновив централізовану владу на більшій частині давньоруських
земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення держави.
За часів правління Мономаха було проведено низку реформ, які
позитивно вплинули на якість життя населення та розвиток держави загалом.
Усі вони набирали силу цілеспрямованого руху − одне нововведення
спричиняло до життя інше, виникали небачені установи княжого управління.
Так, найбільш впливовими серед них були:
− соціальна реформа, яка послабила соціально-економічне
розшарування між привілейованим класом і простими людьми;
− пенсійна реформа, що створила єдиний торгово-економічний простір
на території Київського князівства, тим самим залучаючи сусідні князівства
до об'єднання;
− військова реформа, яка якісно посилила Київське військо,
забезпечивши новітнім озброєнням;
− реформа культури, яка супроводжувалася відкриттям великої
кількості бібліотек, написанням книг.
У зовнішніх відносинах князь Мономах діяв дипломатичними
шляхами, укладаючи династичні шлюби. Його політика мала розгорнутий та
цілеспрямований характер. Великий князь всім сусідам Русі дав зрозуміти,
наскільки він твердий і рішучий у своїх діях. Так, у 1116 р. князівська
дружина вирушила походом проти половецького хана Тугоркана, війська
якого неодноразово порушували спокій на південних кордонах князівства, і
розгромила його, надовго захистивши Русь від набігів. Імператор Візантії,
побоюючись чергової навали руського війська, дав згоду на одруження
одного зі своїх синів на онучі Володимира Мономаха, що зробило відносини
двох великих держав більш прогнозованими. Князь відновив централізовану
владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес
остаточного роздроблення держави [3, с. 28-31].
Діяльність Володимира Мономаха у зовнішній політиці була
спрямована на підвищення статусу країни в очах сусідів. При ньому Русь
стала найбільшою європейською державою, культурним і державним
центром Європи. Роки правління князя Мономаха стали останнім періодом
посилення Київської Русі перед феодальною роздробленістю.
Таким чином, внутрішню та зовнішню політику Володимира Мономаха
можна вважати однією з  найбільш успішних з-поміж усіх політик руських
князів, адже за часів його правління Київська Русь значно зміцнила
внутрішній потенціал, підвищила свій авторитет на світовій арені. На жаль,
досягнуті успіхи не вдалося закріпити надовго. Його син, Мстислав
Володимирович, виявився останнім із князів, кому вдалося тримати Русь під
«великою рукою», і вже з 1132 р. розпочався період роздробленості та
занепаду колись могутньої держави.