1.

В історію Володимир Святославич увійшов як найвидатніший політичний і релігійний діяч,

«рівноапостольний» князь, який зробив християнство офіційною релігією у своїй державі.
Безпосередні наслідки запровадження в Київській державі християнства дослідники
витлумачують як результат політичного заходу князя Володимира. До них відносять у
царині внутрішньої політики — зміцнення влади київського князя, тісніше згуртування
навколо Києва різноплемінних територій, подолання породжених місцевими
язичницькими віруваннями настроїв замкнутості й відокремленості від інших територій. У
міждержавному житті наслідки впровадження християнства — у встановленні
рівноправних відносин із християнськими країнами, передусім із Візантією, поступовому
відживанні військових походів як головного способу здійснення зовнішньополітичних
намірів. Натомість дедалі більше зростала вага дипломатії.
2. Після смерті князя Володимира Великого між його синами почалася кривава війна за
владу. У ній загинули улюблені сини Володимира Борис і Гліб, яких церква проголосила
першими святими на Русі. Ярослав Мудрий князював у Києві 35 років (1019–1054 pp.). Він
послідовно продовжував державотворчу політику свого батька. Головну увагу Ярослав
приділяв внутрішнім проблемам, а також відбудові країни та захисту її кордонів. 1036 р. він
розбив і відкинув назавжди від Києва печенігів, на початку 1030-х pp. відвоював у Польщі
червенські міста і Белзьку волость, здійснив успішні походи проти ятвягів і Литви. Для
захисту західних рубежів держави київський князь заснував над р. Сяном місто Ярослав,
підкорив племена чуді, на березі Чудського озера заклав місто Юр'їв (християнське ім'я
Ярослава – Юрій, Георгій). Після розгрому печенігів південні кордони Київської Русі на
Правобережжі відсунулися від річки Стугни до Росі приблизно на 100 км.
3. Значення та наслідки Любецького з’їзду князів ЗНО
Найзначнішою подією князювання Святополка (1093-1113 рр.) був з’їзд князів у Любечі в
1097 р., ініціатором якого був син Всеволода Володимир Мономах через небезпеку
постійних усобиць і нападів половців:
схвалено принцип князівської вотчини — тобто володіння, що належали батькам. Вотчинні
землі (Київ. Чернігів, Переяслав) закріплювалися за певними гілками князів (Ізяславичі,
Святославичі, Всеволодовичі);
інші князі отримували володіння на правах тимчасового користування;
рішення про припинення усобиць, які послаблювали державу.
Після Любеча князівські з’їзди скликалися регулярно. Саме на них князі обговорювали
суперечливі питання, вирішували про спільну боротьбу проти половців, де особливо
відзначився Володимир Мономахом
4. Повість минулих літ або Повість временних літ – це літопис, створений у Києві на початку
ХІІ століття. Це перша у Київській Русі історична та літературна пам'ятка. У первісному
вигляді літопис до нас не дійшов, але був переписаний на початку ХV століття і зберігся в
кількох копіях. У стародавному рукописному творі Нестор-літописець розповідає
про:хрещення княгині Ольги;історію православ'я на Русі у найважливіших моментах його
становлення;історію східних слов'ян та князівської влади;виникнення слов'янської
писемності.