МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національній торговельно-економічний университет

Кафедра адміністративного, фінансового та інформаційного права

ІТ-ПРАВО

Лекція: № 3

«Відкриття ІТ-компанії в Україні»

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри фінансового та

адміністративного права факультету міжнародної торгівлі і права Київського
національного торговельно-економічного університету

Протокол від «____»_______________201_ року №____

Київ – 2018
 План:
1. Моделі структурування ІТ-компаній.
2. Основні проблеми організації ІТ- офісів та організації роботи.
3. Особливості укладання договорів із розробниками програмного
забезпечення.

1. Моделі структурування ІТ-компаній

Сьогодні IT-бізнес посідає одне з провідних місць в економіці України.
І така ситуація зумовлена багатьма чинниками, зокрема наявністю
висококваліфікованих спеціалістів, невисокими ставками оподаткування,
наявністю різноманітних правових конструкцій для легального ведення IT-
бізнесу, а також підтримкою даної сфери державою (так, згідно з чинним
законодавством, до 1 січня 2023 р. звільняються від оподаткування податком
на додану вартість операції з постачання програмної продукції, а також у
листопаді 2016 р. Верховна Рада України прийняла закон, яким спрощено
процедуру укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів),
бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а також скасовано валютний
контроль для операцій з експорту послуг (у тому числі, у сфері
інформатизації). Окрім цього, Закон України «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними
особами та фізичними особами - підприємцями» скасував обов’язковість
використання печаток у діяльності юридичних та фізичних осіб підприємців
із липня 2017 р.). Таким чином, ведення IT-бізнесу в Україні стає все більш
привабливим, у тому числі й для іноземців, що відображається на ринку
інформаційних технологій, який постійно зростає.
Отже, з чого слід почати, якщо ви вирішили відкрити свій IT-бізнес в
Україні?
Перш за все - слід його структурувати, тобто зареєструвати суб’єктів
господарської діяльності. Це потрібно для того, щоб ви змогли, по-перше,
діяти в рамках правового поля і залучати клієнтів, а не відлякувати їх

2
потенційною співпрацею з сумнівним контрагентом, по-друге, для того, щоб
ваш бізнес можна було безпечно популяризувати, оскільки це може
привернути увагу контролюючих органів, що, в свою чергу, спричинить
значні неприємності у разі відсутності легалізованої структури. Окрім цього,
якщо ви бажаєте залучити інвесторів, відсутність структури може стати
перепоною для вас.
Таким чином, якщо ви бажаєте розвивати свій бізнес у подальшому,
його структурування є вкрай важливим.
Найбільш поширеними є такі моделі структурування ІТ-компаній.
Замовник (іноземна компанія) - фізичні особи - підприємці (девело-
пери).
За цією моделлю іноземна компанія укладає з фізичними особами -
підприємцями - громадянами України договори про надання послуг на
розробку програмного забезпечення. Дана модель є ідеальною для пробних
проектів чи старту бізнесу.
Перевагою такої моделі є те, що, по-перше, з позиції організації бізнесу
вона є доволі простою, оскільки відсутні трудові та корпоративні відносини,
по-друге, організаційні витрати є мінімальними, оскільки бухгалтерія
фізичної особи - підприємця на спрощеній системі оподаткування є доволі
простою. Окрім цього, не виникає жодних проблем із отриманням коштів в
іноземній валюті, хоча при цьому не слід забувати про обов’язкову
конвертацію частини виручки. – продаж 50 процентів валютних
надходжень!!! (Відповідне рішення затверджено постановою правління
Національного банку України № 65 "Про запровадження обов'язкового
продажу надходжень в іноземній валюті та встановлення розміру
обов'язкового продажу таких надходжень" від 12 червня 2018 року. Вона
набуває чинності з 14 червня 2018 року та до 13 грудня 2018 року
включно).
Проте ця перевага тісно пов’язана з певними ризиками, зокрема з
трактуванням таких відносин контролюючими органами як трудових, і, як

3
наслідок, з можливістю притягнення до відповідальності за ухилення від
сплати податків. Також чимало запитань викликають такі аспекти як місце
діяльності, суборенда офісу тощо. Але за умови юридично грамотного
оформлення всіх документів всі ці ризики нівелюються.
Також до недоліків наведеної моделі можна віднести той факт, що
більшість серйозних замовників у великих проектах хочуть співпрацювати з
компанією, а не окремими особами. Більше того, на певному етапі
розширення проекту виникає питання про позиціонування бізнесу як окремої
одиниці на ринку послуг у сфері інформатизації, тож виникає необхідність у
створенні певного організаційного та фінансового «центру» діяльності.
Замовник (іноземна компанія) - фізична особа - підприємець (девело-
пери).
За цією моделлю одна фізична особа - підприємець здійснює фактичне
керівництво бізнесом замовника на території України. Він здійснює функції
проектного менеджера, приймає усі або частину платежів, розподіляє їх на
витрати для розробки проекту, у тому числі, на оплату послуг інших
програмістів, може бути орендарем офісу і передавати його в суборенду
іншим особам.
Переваги такої моделі - вона досить гнучка, із закінченням проекту в
замовника не виникає потреби припиняти чи реорганізовувати компанію чи
представництво в Україні, а також, відповідно, не виникає жодних питань
контролюючих органів щодо припинення чи реорганізації компанії чи
представництва в Україні.
Проте дана модель має і свої недоліки: по-перше, передбачає
обмеження щодо сум платежів та величини команди, по-друге, така
структура хоч і є цілком законною, проте не зовсім вписується у звичні для
країни рамки ведення бізнесу та може викликати питання з боку
контролюючих органів.
Так, часто платежі розподіляються на усіх чи декількох фізичних осіб -
підприємців для зменшення податкових ризиків. На практиці дана схема

4
вкрай рідко застосовується при великій кількості виконавців, оскільки зі
зростанням команди сильно зростають ризики виходу з правового поля при
такій діяльності.
Другим нюансом є питання приміщення офісу та основних засобів.
Якщо одна й та сама особа здійснює функцію орендаря офісу і в той же
час приймає на себе значну частину платежів для команди з-за кордону, це
може викликати питання з боку контролюючих органів, оскільки в цьому
вбачаються ознаки діяльності іноземної компанії в Україні без реєстрації,
ухилення від сплати податків та приховування трудових відносин.
У разі перевірок фізична особа - підприємець, що виступає
посередником, буде нести усю відповідальність за таку структуру, яка хоч і є
законною, однак не повністю вписується в рамки нормальної організації
бізнесу.
Окрім цього, у контролюючих органів можуть виникнути питання
стосовно власника основних засобів, у тому числі комп’ютерної техніки.
Фактично, замовник - іноземна компанія не зможе прямо придбати їх
для свого бізнесу в Україні, оскільки де-юре бізнес у нього відсутній.
Також проблеми можуть виникнути у разі пошкодження чи крадіжки
майна (в тому числі членами команди) або ж при обшуках чи
перевірках.
Насамкінець, варто зазначити, що часто основною проблемою
функціонування такої структури є її нерозуміння самими учасниками. Так,
розробники не завжди усвідомлюють, що вони працюють за договорами про
надання послуг і є незалежними підрядниками, а не працівниками
української компанії, якої насправді не існує.
Іноземні замовники, в свою чергу, не завжди розуміють, що певні
схеми оплати чи відшкодування поточних витрат бізнесу в договорах з
українською стороною, організованою таким чином, прописати просто
неможливо, оскільки це одразу спричинить виведення структури за межі
законного функціонування.

5
 Тому розглянута схема рекомендована для невеликих коротко або
середньострокових проектів іноземних клієнтів в Україні, та не є
доцільною для великих стартапів чи власне українських проектів,
навіть коли залучаються іноземні інвестори.
Замовник (іноземна компанія) - українська компанія (товариство з
обмеженою відповідальністю - аутсорсингова компанія) - фізичні особи -
підприємці (девелопери).
Замовник укладає договір про надання послуг з розробки програмного
забезпечення з українською компанією, а остання укладає аналогічні
договори з фізичними особами - підприємцями.
Таким чином, українське товариство з обмеженою
відповідальністю (або ж приватне підприємство чи господарське
товариство іншого виду - організаційно-правова форма української
компанії може бути будь-якою, але товариство з обмеженою
відповідальністю є найбільш поширеним та оптимальним варіантом)
виступає реальною аутсорсинговою компанією, яка надає послуги за
кордон за рахунок послуг, наданих її контрагентами-підрядниками.
За такої моделі замовнику не потрібно підписувати договори із кожною
окремою фізичною особою - підприємцем, окрім цього, зменшується
кількість комісійних платежів, оскільки замовник виплачуватиме кошти
лише раз українській компанії, а не кожному з девелоперів. Крім цього,
перебування усіх фізичних осіб - підприємців у приміщенні української
компанії може зробити останню більш уразливою до перевірок
контролюючих органів. Також слід брати до уваги банківське
законодавство, у тому числі постанови правління Національного банку
України, якими може встановлюватися обов’язкова конвертація
частини надходжень в іноземній валюті. Замовник (іноземна компанія) -
українська компанія (товариство з обмеженою відповідальністю) -
наймані працівники.

6
 Замовник укладає договір про надання послуг з розробки програмного
забезпечення з українською компанією, що надаються найманими
працівниками останньої.
Перевагою такої моделі є відсутність ризиків притягнення до
відповідальності за ухилення від сплати податків. Проте вона є найбільш
затратною серед всіх перелічених, оскільки, по-перше, дохід працівників не
може оподатковуватися єдиним податком, а ставка податку з доходу
фізичних осіб є значно вищою (18% станом на 2017 рік), окрім цього,
потрібно сплачувати ще й ряд інших обов’язкових зборів, по-друге,
роботодавець зобов’язаний самостійно сплачувати єдиний внесок на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування за кожного працівника.
Замовник (іноземна компанія) - власна іноземна компанія - власна
українська компанія - фізичні особи - підприємці.
Ця модель поєднує в собі першу і третю схеми, дозволяє
диверсифікувати платежі та мати як власний іноземний елемент (у ролі IP
Box, чи гаманця, чи типової аутсорсингової компанії), так і офіційну
юридичну особу в Україні.
Певна частина підрядників може мати прямі контракти з компанією в
іноземній юрисдикції, що дозволяє отримувати винагороду в валюті, а з
іншого боку - поширити на регулювання відносин за контрактом
законодавство іншої країни. Інша частина може мати контракти з
українською компанією. Те саме з клієнтами - контракти на замовлення
можна розподіляти відповідно до потреб бізнесу.
Наведені вище моделі є базовими, і у разі подальшого розвитку бізнесу,
можливі й інші, більш складні схеми структурування з іноземними
елементами, які передбачають податкове планування бізнесу в рамках
міжнародного законодавства.

2. Основні проблеми організації ІТ- офісів та організації роботи

7
 Одним із найбільш проблемних аспектів діяльності IT-компаній є
постійне перебування фізичних осіб — підприємців в одному приміщенні.
Проте не менш цікавим є питання, хто може бути орендарем такого
приміщення? Однозначно орендарем не може виступати іноземна юридична
особа, оскільки законодавством заборонено здійснення господарської
діяльності без державної реєстрації, тобто в даному випадку —
суборенди, і за останню передбачено відповідальність у вигляді
накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з можливою конфіскацією виготовленої
продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних
внаслідок здійснення господарської діяльності без реєстрації.
Як вже згадувалося раніше, функції орендаря офісу може
здійснювати українська компанія, або ж фізична особа - підприємець
(або декілька таких осіб, залежно від площі офісу, що орендуєтся), що не
надає послуги з розробки програмного забезпечення замовнику і не
отримує від останнього жодних платежів. Цей аспект є дуже важливим,
оскільки протилежна ситуація може викликати чимало запитань у
контролюючих органів. Окрім цього, не слід забувати про той факт, що
фізична особа - підприємець, що перебуває на спрощеній системі
оподаткування, тобто є платником єдиного податку, не може здавати в
оренду площу більше 300 кв. м.
Якщо орендарем офісу виступає українська компанія, яка фактично є
посередником у наданні послуг з розробки програмного забезпечення, і надає
приміщення фізичним особам - підприємцям у суборенду, така модель хоч і
вирішує проблему оренди офісу іноземною компанією, проте, знову ж таки,
може створити у контролюючих органів враження про наявність фактичних
трудових відносин, що приверне їхню небажану увагу і може спричинити ряд
неприємностей для компанії. Проте такий песимістичний сценарій не є
обов’язковим.

8
 Фізичні особи - підприємці можуть також займатися розробкою
програмного забезпечення на обладнанні замовника без укладення
жодного договору оренди. В такому випадку в основному договорі про
надання послуг передбачається можливість перебування підрядника в
офісі замовника, з використанням його засобів, обладнання тощо. Такий
спосіб оренди є доволі-таки поширеним, оскільки він значно зменшує
організаційні витрати, проте не позбавлений ризиків, згаданих вище.
Альтернативним варіантом є надання послуг фізичними особами -
підприємцями в коворкінгах (це модель організації роботи людей,
найчастіше фрилансерів, з різним типом зайнятості у єдиному робочому
просторі; у вузькому — колективний офіс. Коворкінги характеризує гнучка
організація робочого простору і прагнення до формування спільноти
резидентів та внутрішньої культури. Учасники залишаються незалежними і
вільними, мають можливість спілкуватися, обмінюватися ідеями та
допомагати один одному, на відміну від роботи вдома. Ідея коворкінгу
включає в себе телеворкінг, фриланс, деякі принципи аутсорсингу. Основна
суть моделі — помісячна оренда і територіальне об'єднання та організація
спільноти для ефективнішої роботи учасників). Коворкінг є відносно новим
поняттям в українському праві, проте його популярність постійно зростає.
Перебування фізичних осіб - підприємців у коворкінгах є цілком легальним
та жодним чином не суперечить чинному законодавству. Проте створення
коворкінгу вимагає комплексного підходу і значних витрат, зокрема на
адміністрування та бухгалтерське обслуговування, оскільки приватні
підприємці сплачують коворкінгу щомісячні платежі за перебування в його
приміщенні. Більше того, у разі якщо розмір цих платежів за останні 12
календарних місяців сукупно перевищує 1 000 000 грн, така особа
зобов’язана зареєструватися як платник податку на додану вартість.
Проте діяльність коворкінгів супроводжується рядом певних
проблемних аспектів, починаючи з відсутності визначення такого поняття в

9
законодавстві. Але найбільші ризики їх створення та функціонування
полягають у тому, як до їх діяльності поставляться контролюючі органи.
На перший погляд, якщо коворкінг застосовується виключно за
його прямим призначенням - для надання приміщення та технічного
забезпечення, питань до його діяльності не мало б бути. Однак завжди
варто пам’ятати, що контролюючі органи можуть шукати в діяльності
коворкінгу ряд правопорушень:
і приховування трудових відносин,
і діяльність іноземного господарюючого суб’єкта без реєстрації в
Україні,
і ухилення від сплати податків.
Тому дуже важливо при його створенні врахувати всі можливі нюанси
як українського законодавства, так і судової та податкової практики.
Таким чином, можливих варіантів є доволі багато, тому рішення
слід приймати, виходячи з комплексного аналізу усіх факторів та
ризиків.
З використання коворкінгу у структуруванні IT-бізнесу випливають ще
дві основні моделі.
Замовник (іноземна компанія) - фізичні особи - підприємці
(Україна) - коворкінг (Україна)
Замовники підписують контракти з фізичними особами -
підприємцями, а ті, в свою чергу, - договори з коворкінгом, який виконує
функції надання робочого місця і організації роботи. Аутсорсингової
компанїї-посередника при такій схемі фактично немає.
Замовник (іноземна компанія) - Власна компанія (резидент Украї-
ни/резидент іноземної держави) - фізичні особи - підприємці (Україна) -
Коворкінг (Україна).
Аутсорсингова компанія створюється в Україні чи за кордоном, з
урахуванням переваг і недоліків усіх вищеперелічених моделей. Така
компанія отримує замовлення, розподіляє його між підрядниками,

10
отримує від них IP-права та передає їх кінцевому клієнту, за що отримує
кошти, з яких виплачується винагорода фізичним особам - підприємцям.
Коворкінг є незалежною компанією, яка не пов’язана з кінцевим
клієнтом і не отримує платежів з-за кордону.
Не менш цікавим є питання забезпечення програмістів обладнанням.
Так, якщо вони є найманими працівниками, то в такому разі все є
зрозумілим. Проте, якщо девелопер надає свої послуги за цивільно-правовим
договором, то в контрагента не виникає обов’язку забезпечити його всім
необхідним обладнанням. Як варіант, програмісти можуть надавати послуги,
використовуючи при цьому власні технічні засоби та інше обладнання. В
іншому випадку, особливо якщо має місце друга модель структурування,
наведена вище, це питання є доволі проблемним аспектом. Частково дану
проблему можна вирішити за умови, що програмісти користуються
послугами коворкінгу. В такому разі останній може надати своє обладнання
та програмне забезпечення в користування учасникам коворкінгу.
Якщо ж фізичні особи - підприємці надають свої послуги компанії, що
виступає посередником між ними та замовником - іноземною юридичною
особою, тоді забезпечення технічним обладнанням може відбуватися
наступним чином.
По-перше, як вже згадувалося раніше, програмне забезпечення може
передаватися в користування відповідно до договору про надання послуг у
сфері інформатизації. В такому разі, в договорі слід передбачити, що послуги
надаються виконавцем на обладнанні, а також з використанням інших засобів
замовника.
По-друге, можливим також є варіант укладення окремого договору
оренди комп’ютера, програмного забезпечення тощо. Проте, на відміну від
першого випадку, в даній ситуації орендар повинен буде сплачувати орендну
плату за використання обладнання та інших засобів (у тому числі,
програмного забезпечення) замовника. Слід зазначити, що цивільне
законодавство передбачає принцип оплатності договору, тобто навіть якщо

11
оплата та ціна не були погоджені у договорі, то договір вважається оплатним,
якщо в ньому прямо не вказано про безоплатність. У разі непогодження ціни
оренди в договорі, вона визначається з урахуванням споживчої якості речі та
інших обставин, які мають істотне значення.
Не менш цікавою є оренда програмного забезпечення. Звичайно, що
наведена нижче інформація не є уніфікованою для всіх розробників
програмного забезпечення, але, для прикладу, колись стандартні ліцензійні
угоди Microsoft забороняли передавати програмне забезпечення в тимчасове
використання. Проте існували спеціальні типи ліцензійних угод, які
передбачали таку можливість:
Rental Rights - для організацій, діяльність яких пов’язана з
наданням в оренду комп’ютерів, у тому числі програмного забезпечення;
Service Provider License Agreement - для організацій, що надають
програмне забезпечення в режимі хостингу.
Сьогодні ж можливість передачі програмного забезпечення (Microsoft)
надається безоплатно за корпоративними угодами. Для прикладу, існує
окрема програма Service Provider License Agreement (SPLA), що надає
можливість кінцевим користувачам доступ до програмного забезпечення
Microsoft за підпискою на основі щомісячних платежів.
Ліцензії на програму SPLA діють можуть бути використані протягом
терміну дії угоди. Існують дві моделі ліцензування.
«Ліцензія на передплатника» (SAL, Subscriber Access License) -
ліцензія, необхідна для кожного окремого користувача або пристрою, який
авторизований для доступу або іншим чином використовує ліцензовані
продукти. Із ліцензією SAL не потрібно додатково придбавати ліцензію на
сервер.
«На процесор» - кожна процесорна ліцензія дозволяє необмеженій
кількості користувачів отримати доступ до ліцензованого програмного
забезпечення, встановлене на цьому процесорі. Дана модель оптимізована
для використання серверного програмного забезпечення в середовищі

12
Інтернет - клієнт придбаває процесорну ліцензію (Processor License) для
кожного процесора сервера і отримує право доступу необмеженої кількості
користувачів до служб даного серверу. При цьому це можуть бути як
внутрішні користувачі (співробітники організації), так і зовнішні
користувачі.
Якщо ж послуги замовнику - іноземній юридичній особі надає
українська компанія через своїх найманих працівників, а не підрядників, у
такому випадку можливим є навіть укладення різного роду партнерських
угод з розробниками програмного забезпечення, які передбачають
можливість отримання програмного забезпечення за значно нижчими цінами
за певних умов.
3. Особливості укладання договорів із розробниками програмного
забезпечення
Отже, коли ви вже вирішили питання структурування, оренди офісу, а
також обладнання та програмного забезпечення, наступним важливим етапом
є укладення договорів з безпосередніми розробниками програмного
забезпечення. Звичайно, що основним договором, необхідним для здійснення
останніми такої діяльності, є договір про надання послуг.
Так, у договорі, на основі якого девелопери надають свої послуги (це
можуть бути договори про надання послуг у сфері інформатизації, договори
про надання послуг з розробки програмного забезпечення тощо) обов’язково
слід чітко зазначити перелік послуг, які надаватимуться. Більше того,
цивільне право не передбачає можливості попереднього стажування перед
безпосереднім наданням послуг за цивільно-правовим договором, це є
прерогативою виключно трудових відносин.
Окрім цього, в договорі обов’язково має бути передбачено передання
кінцевого результату надання послуг, оскільки суд тлумачить чинне
законодавство, цивільне та трудове в комплексі, таким чином, що за
договором про надання послуг оплачується саме результат, а не процес
надання послуг, а сам процес є предметом трудового договору.

13
 Вищезгаданий договір може бути єдиним документом, що
регламентує надання послуг з розробки програмного забезпечення.
Більше того, він є єдиним договором, що прямо передбачений чинним
законодавством України. Проте здебільшого його недостатньо для того,
щоб захистити права як розробників, так і замовника на належному
рівні. Тому на практиці часто укладають договори, що характерні для
англо-саксонської системи права - Non-Disclosure Agreement (угоду про
нерозголошення) та Non-Compete Agreement (угоду про неконкуренцію).
Укладення таких договорів можливе, оскільки Цивільний кодекс
України дозволяє укладати договори, не передбачені чинним
законодавством. І хоча сьогодні судові спори за такими договорами не є
звичною справою, проте їх значення не можна недооцінювати, особливо
зараз, коли випадки тиску правоохоронних органів на IT-компанії є
непоодинокими, а наявність угоди про нерозголошення може вберегти
підрядників від розголошення конфіденційної інформації.
Наступним важливим аспектом діяльності IT-бізнесу в Україні є оплата
послуг розробників програмного забезпечення. Донедавна підставою для
оплати був акт наданих послуг, проте з 3 грудня 2016 р. вступив у дію Закон
України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення
адміністративних бар’єрів для експорту послуг», яким скасовано
обов’язковість актів наданих послуг, натомість інвойсу надається статус
первинного документа, тобто він фіксує факт здійснення господарської
операції та є підставою для бухгалтерського обліку цієї операції. І хоча
відсутність акта наданих послуг спрощує ведення бухгалтерії бізнесу, проте
підписанням таких актів здійснювалась передача авторських прав на
розроблене програмне забезпечення. У разі відсутності акта та проведення
оплати на основі виставленого рахунку (інвойсу) питання передачі
авторських прав залишається відкритим. Тим не менше, слід брати до уваги
юрисдикцію, що поширюється на такі відносини, оскільки за
законодавством деяких країн власником всіх авторських прав замовник

14
стає з моменту створення продукту, і потреби у передачі прав
інтелектуальної власності взагалі немає.
У даному контексті важливо також згадати, що при передачі
авторських прав слід враховувати положення сімейного законодавства щодо
спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу. Так,
відповідно до чинного законодавства України програмне забезпечення,
створене одним із подружжя під час шлюбу, є спільною сумісною
власністю подружжя. Таким чином, другий із подружжя може звернутися
до суду з вимогою визнати договір недійсним на підставі того, що його
укладено без її/його згоди. Тому ці положення обов’язково слід враховувати
при відчуженні програмного забезпечення та передачі майнових прав на
нього, оскільки у випадку розірвання шлюбу автором програми другий із
подружжя матиме право на частину майнових прав або ж на визнання
договору, за яким вони передавалися замовнику, недійсним.
Варто зазначити, що, незважаючи на чималі кроки держави в напрямі
спрощення ведення IT- бізнесу в Україні, ряд певних обмежень, які вже
згадувалися у попередній темі, все-таки існує. Так, нагадаємо, що, по-перше,
директори, топ-менеджери, девелопери, будучи іноземцями, потребують
отримання дозволів на застосування праці іноземців.
По-друге, якщо іноземна юридична особа безпосередньо співпрацює з
фізичними особами - підприємцями, проблемним аспектом є підписання нею
договорів про надання послуг з останніми. Так, незважаючи на можливість
укладення зовнішньоекономічних договорів шляхом виставлення рахунка
(інвойсу), останній не може бути підставою для передачі авторських прав.
Інший варіант, передбачений Законом «Про внесення змін до деяких законів
України щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг», що
полягає в укладенні договору шляхом обміну електронними повідомленнями,
також є недосконалим і має ряд недоліків.
По-третє, проблемним аспектом може стати наявність штатного
бухгалтера, що обслуговує всіх фізичних осіб - підприємців. Це також може

15
викликати чимало запитань у контролюючих органів. Тому оптимальним
варіантом буде укладення договорів про надання бухгалтерських послуг між
компанією та незалежним підрядником-бухгалтером, а також між останнім та
фізичним особами - підприємцями.
По-четверте, оплата послуг розробників іноземною компанією дуже
дорого обходиться останній, оскільки банківські тарифи за проведення
відповідних переказів є дуже високими - приблизно $30 за кожний платіж.
Частково ця проблема вирішується за умови запровадження другої моделі
структурування, описаної вище. Так, у такому разі можна відкрити так
званий віртуальний рахунок, завдяки якому комісійні платежі
сплачуватимуться лише раз — при переказі коштів на цей рахунок. Проте і
вона має свої недоліки — подвійне оподаткування сум, переказ котрих
відбувається на цей рахунок і в подальшому з нього.
Не менш важливе значення при відкритті IT-бізнесу в Україні має вибір
оподаткування. Зазвичай товариства з обмеженою відповідальністю
знаходяться на загальній системі оподаткування, тобто є платниками податку
на прибуток підприємств, ставка якого складає 18%. І хоча чинне
законодавство дозволяє юридичним особам бути платниками єдиного
податку третьої групи, проте при прийнятті такого рішення обов’язково слід
брати до уваги наступні обмеження: https://dtkt.com.ua/show/0sid078.html
обсяг доходу такої юридичної особи протягом календарного року не
може перевищувати 5 000 000 грн;
якщо сукупність часток у статутному капіталі юридичної особи, що
належить іншим юридичним особам, які не є платниками єдиного податку,
дорівнює або перевищує 25 відсотків - така юридична особа не може бути
платником єдиного податку.
Як вже згадувалося на самому початку, операції з постачання
програмної продукції за кордон до 1 січня 2023 р. звільняються від
оподаткування податком на додану вартість, тому такі товариства не
будуть платниками ПДВ. Про сплату ПДВ коворкінгом вже ішлося

16
раніше. Також в українських компаній, що здійснюють постачання
програмної продукції, здебільшого не виникає трансфертне
ціноутворення, оскільки обсяг оподатковуваного прибутку визначається
відповідно до принципу «витягнутої руки», лише якщо платник податку
бере участь у контрольованій операції. Чинне законодавство містить
доволі широке визначення контрольованої операції, проте
обов’язковими ознаками операції для визнання такої контрольованою є
умови, що річний дохід платника податків перевищує 150 млн. грн, і
обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним
контрагентом перевищує 10 млн грн. Цей поріг є дуже високим, тому
рідко кому вдається його досягнути, крім того, обов’язковою ознакою
контрольованої операції є пов’язаність з нерезидентом або відносини з
компаніями у низькоподаткових юрисдикціях.
Що ж стосується фізичних осіб - підприємців, то вони, за усталеною
практикою, перебувають на спрощеній системі оподаткування, а саме є
платниками третьої групи єдиного податку. Таких груп всього є чотири,
проте саме третя є найбільш оптимальною, виходячи із виду їхньої
діяльності, бази та ставки оподаткування.
Так, платниками першої групи єдиного податку можуть бути виключно
фізичні особи - підприємці, які здійснюють роздрібний продаж товарів з
торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з
надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом
календарного року не перевищує 300000 грн. Оскільки надання послуг з
розроблення програмного забезпечення не охоплюється наведеною вище
діяльністю, програмісти не можуть перебувати на першій групі
оподаткування. Аналогічна ситуація із четвертою групою, оскільки під неї
підпадають лише сільськогосподарські товаровиробники.
Таким чином, програмісти можуть виступати платниками другої
або третьої групи єдиного податку. Платниками другої групи можуть
бути особи, обсяг доходу яких за один календарний рік не перевищує 1

17
500 000 грн. Для них на законодавчому рівні встановлено лише граничні
межі ставки єдиного податку у відсотках до розміру мінімальної заробітної
плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а
фіксовані ставки визначаються сільськими, селищними, міськими радами або
радами об’єднаних територіальних громад. Зокрема, у м. Львові фіксована
ставка визначена у розмірі 20%', що за станом на 2017 р. становить 640 грн.
На практиці така ставка застосовується майже у всіх населених пунктах.
Платники третьої групи сплачують податок у розмірі 5% доходу, якщо
вони не є платниками ПДВ, а якщо є - 3%. Проте межа обсягу доходу, яка
допускає можливість перебування платника на цій групі, є вищою, ніж для
платників другої групи, і становить 5 000 000 грн. Якщо обсяг отриманого
фізичною особою за рік доходу перевищив розмір, встановлений законом, до
суми перевищення обсягу доходу застосовується ставка у розмірі 15%. В
такому разі платники другої групи в наступному податковому (звітному)
кварталі за заявою переходять на застосування ставки, визначеної для
платників третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної
системи оподаткування, а фізичні особи - підприємці платники третьої групи
єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів. Заява
подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом,
у якому допущено перевищення обсягу доходу.
Також відмінність між платниками другої та третьої груп полягає у
порядку ведення обліку та складення звіту. Зокрема, для платників другої
групи передбачено річний звітний період, а для платників третьої групи -
квартальний.
Проте однією із найбільш вагомих розбіжностей є те, що лише
платники третьої групи єдиного податку можуть надавати послуги в рамках
зовнішньоекономічної діяльності, а також особам, що знаходяться на
загальній системі оподаткування.
Окрім цього, варто пам’ятати про ще один обов’язковий платіж, а саме
єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Як

18
вже згадувалося раніше, за наявності трудових відносин обов’язок щодо його
сплати лежить на роботодавцеві, у всіх інших випадках особа повинна
сплачувати його самостійно.

19