Міністерство освіти та науки України

Національний технічний університет

“Харківський політехнічний інститут”
Кафедра інтелектуальних комп'ютерних систем

РЕФЕРАТ
на тему:
“Поняття стилю та його визначення ”

Виконала:
студентка 4-го курсу
групи СГТ-318 В Овсієнко А.О
Перевірила:
доц. каф. ІКС Гулієва Д.O.

Харків 2022
 2

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................3-4
1.1Поняття стилів мовлення......................................................5-6
1.2 Розмовний стиль................................................................. 6-13
1.3Художній стиль................................................................... 13-14
1.4 Науковий стиль ...................................................................14-17
1.5 Публіцистичний стиль........................................................ 17-19
1.6 Епістолярний стиль.............................................................. 19-21
1.7 Конфеційний стиль............................................................... 21-22
1.8 Офіційно-діловий...................................................................22-26
ВИСНОВОК......................................................................................27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .................................28
 3

ВСТУП

Мова має комунікативну природу і цим звернена до будь-кого.

Залежно від форми обміну інформацією мова ділиться на усну та
письмову. Залежно від кількості учасників спілкування - на монолог і
діалог. В основі та письмової та усної видів мови лежить літературна мова.
Необхідно відзначити, що для кожної ситуації спілкування в тій чи іншій
соціальній сфері діяльності існують правила мовної поведінки, мовні
норми, виділяються функціональні стилі мовлення, для кожного з яких
характерний свій вибір мовних засобів.
Слово стиль сягає своїм корінням в глибоку старовину. Слово ж
стилістика використовується у філологічній науці з XVII ст. Відомі досить
численні дослідження з окремих аспектів стилістики, присвячені
переважно стилю різних художніх творів або письменників, а також
зведені курси стилістики; виникали роботи теоретичного характеру. Проте
як наукова дисципліна стилістика починає формуватися приблизно з 20-30-
х рр. XX ст., а особливо активна розробка одного з її центральних
напрямів, що називається функціональною стилістикою, відбувається лише
з середини 50-х років.
Стилістика і сама сутність стилю тісно пов'язані з комунікативним
аспектом мови, з проблемою його вживання, функціонування. Тісно
пов'язане із формуванням стилістики дослідження проблем норми та
літературної мови.
Великий внесок у розробку питань стилістики зробила також
«функціональна лінгвістика» вчених Чехії та Словаччини. Функціонально-
стилістичні дослідження особливо активізуються з 60-х років. ХХ ст. у
зв'язку із загальним поворотом інтересів лінгвістики від вивчення
структури мови до вивчення її функціонування (розробка не статичної, а
динамічної моделі мови). Тісно пов'язане із формуванням стилістики
дослідження проблем норми та літературної мови.
Стиль мови пов'язують із стилем особистості, чином спікера.
Вчення про стиль набуло великого розвитку в риториці наприкінці
XVII - початку та середині XVIII ст.
Риторика аналізує мовленнєву дію, граматика говорить про те, як
забезпечити зрозумілість слів і виразів, що становлять мовленнєву дію.
Роль стилістики полягає у поєднанні риторичних та граматичних уявлень
про мову.Існують риторична та поетична стилістика, з одного боку, та
лінгвістична – з іншого.
 4

Види мовної стилістики становлять єдність, і кожен вид розглядає

стиль мовної дії або стиль висловлювання зі свого погляду. Стилістика
застосовує граматичний метод спостереження та описи риторичного
використання за законами мови. Стилістика складає те, що поєднує та
розрізняє риторику та граматику.
Мета цієї роботи - розглянути поняття і визначення
стилю ,якосновного елементу стилістики.
 5

1.1 Поняття стилів мовлення.

Стиль (від латин. Stilus - паличка для письма). Сталь літературної
мови - різновид мови (її функціонувальна підсистема), що
характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних
ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в
даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання
системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й
обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це власне слова на
власному місці.
Кожний стиль має:

 сферу поширення і вживання (коло мовців);

 функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення,

вплив, спілкування тощо);

 характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

 система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію,

граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують,

унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом
літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної,
вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в
певному стилі чи з певним стилістичним значенням.
Наприклад, слова акт, договір, заява, протокол, угода є
нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони
також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде
стилістично виправдане.
Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів,
особливостей - надійна запорука успіхів у будь-якій сфері
спілкування.Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб
функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить
 6

безпосередньо від основних функцій мови - спілкування, повідомлення і

діяння. впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має
розгалужену системі стилів, серед
яких:розмовний,художній,науковий,публіцистичний,епістолярний,офіційн
о-діловий,конфесійний.
Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови
- усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну
форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша -
переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх
називають книжними.
Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного
стилю характерний діалог (полілог) то для інших - переважно монолог.
Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але
спільним для них є те, що вони є різновидами однієї мови та
представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі
функції в житті суспільства - забезпечують спілкування в різних його
сферах і галузях.
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої
різновиди - підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних
видів спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер
експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий,
офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та
ін.

1.2 Розмовний стиль

Ми говоримо не так, як пишемо, і якщо записати розмовну мову, то
вона буде виглядати настільки незвично, що нам мимоволі захочеться
внести в неї зміни відповідно до норм писемного мовлення. Однак цього
робити не слід, тому що розмовний стиль підпорядковується своїм
власним нормам і те, що не виправдано в книжкової мови, цілком доречно
в невимушеній бесіді.
 7

Розмовний стиль виконує основну функцію мови - функцію

спілкування, його призначення - безпосередня передача інформації
переважно в усній формі (виняток становлять приватні листи, записки,
щоденникові записи). Мовні риси розмовного стилю визначають особливі
умови його функціонування: неофіційність, невимушеність і
експресивність мовного спілкування, відсутність попереднього відбору
мовних засобів, автоматизм мовлення, буденність змісту і діалогічна
форма.
Великий вплив на розмовний стиль надає ситуація - реальна,
предметна обстановка мови. Це дозволяє гранично скорочувати
висловлювання, в якому можуть бути відсутні окремі компоненти, що,
однак, не заважає правильно сприймати розмовні фрази. Наприклад, в
булочній нам не здається дивною фраза: Будь ласка, з висівками, один; на
вокзалі біля квиткової каси: Два до Одинцова, дитячий і дорослий і т.д.
У повсякденному спілкуванні реалізується конкретний, асоціативний
спосіб мислення і безпосередній, експресивний характер вираження.
Звідси невпорядкованість, фрагментарність мовних форм і емоційність
стилю.
Як і будь-який стиль, розмовний має свою особливу сферу
застосування, певну тематику. Найчастіше предметом розмови стають
погода, здоров'я, новини, будь-які цікаві події, покупки, ціни ... Можливо,
звичайно, і обговорення політичної обстановки, наукових досягнень, новин
в культурному житті, а й ці теми підкоряються правилам розмовного
стилю, його синтаксичному строю, хоча в подібних випадках лексика
розмов збагачується книжними словами, термінами.
Для невимушеної бесіди необхідною умовою є відсутність
офіційності, довірчі, вільні відносини між учасниками діалогу або
полілогу. Установка на природне, непідготовлене спілкування визначає
ставлення мовців до мовних засобів.
У розмовному стилі, для якого усна форма є споконвічною,
найважливішу роль відіграє звукова сторона мови, і перш за все інтонація:
саме вона (у взаємодії зі своєрідним синтаксисом) створює враження
разговорности. Невимушена мова відрізняється різкими підвищеннями і
зниженнями тони, подовженням, «розтягуванням» голосних, скандуванням
складів, паузами, змінами темпу мови. За звучанням можна легко
відрізнити повний (академічний, строгий) стиль вимови, властивий
лектору, оратору,
 8

професійному дикторові, що віщає по радіо (всі вони далекі від

розмовного стилю, їх тексти являють собою інші книжкові стилі в усній
формі мови!), Від неповного, властивого розмовної мови. У ньому
наголошується менш виразне вимова звуків, їх скорочення (редукція).
замість Олександр Олександрович ми говоримо Сан Санич, замість Марія
Сергіївна - Марь Сергіївна. Менша напруженість органів мови призводить
до змін якості звуків і навіть деколи до їх повного зникнення («здрастє», а
не Вітаю, НЕ каже, а «грит", не тепер, а «терь», замість будемо чується
«буим», замість що - «Чо» і т.д.). Особливо помітний такий «спрощення»
орфоепічних норм в нелітературних формах розмовного стилю, в
просторіччі.
У радіо- і тележурналістики особливі правила вимови і інтонації. З
одного боку, в імпровізованих, непідготовлених текстах (бесіда, інтерв'ю)
закономірно і природно проходження проізносітельним нормам
розмовного стилю, проте не просторічним варіантів, а нейтральним. У той
же час висока культура мови мовця вимагає точності проголошення слів,
постановки наголосів, виразності інтонаційного малюнка мови.
Лексика розмовного стилю ділиться на дві великі групи: 1)
загальновживані слова (День, рік, працювати, спати, рано, можна,
хороший, старий); 2) розмовні слова (Картопля, читалка, справжній,
примоститися). Не виключено також вживання просторічних слів,
професіоналізмів, діалектизмів, жаргонізмів, тобто різноманітних
позалітературних елементів, що знижують стиль. Вся ця лексика
переважно побутового змісту, конкретна. У той же час досить вузький круг
книжних слів, абстрактній лексики, термінів і маловідомих запозичень.
Показова активність експресивно-емоційної лексики (фамільярно,
ласкательной, несхвальної, іронічної). Оцінна лексика зазвичай має тут
знижену забарвлення. Характерно використання оказіональних слів
(неологізмів, які ми придумуємо на випадок) - відкривачка, хорошунчік,
лускунчики (замість ореходави), увнучіть (за зразком усиновити).
У розмовному стилі діє закон «економії мовних засобів», тому
замість назв, що складаються з двох і більше слів, вживається одне:
вечірня газета - вечірка, згущене молоко - згущене молоко, підсобне
приміщення - підсобка, пятиповерховий будинок - п'ятиповерхівка. В
інших випадках перетворюються стійкі поєднання слів і замість двох слів
вживається одне: заборонена зона - зона, Вчена рада - порада, лікарняний
лист - лікарняний, декретна відпустка - декрет.
Особливе місце в розмовної лексики займають слова з найбільш
 9

загальним або невизначеним значенням, яке конкретизується в

ситуації: річ, штука, справа, історія. До них близькі «порожні» слова, що
відроджуються певне значення лише в контексті (Волинка, бандура,
драндулет). наприклад: А куди цю бандуру подінемо? (Про шафу); Знаємо
ми цю музику! ..
Розмовний стиль багатий фразеологією. Більшість російських
фразеологізмів носять саме розмовний характер (Рукою подати, неждано-
негадано, як з гусака вода і ін.), ще більш експресивні просторічні
висловлювання (Дурням закон не писаний, казна і т.п.). Розмовні та
просторічні фразеологізми надають мови яскраву образність; від
книжкових і нейтральних фразеологізмів вони відрізняються не значенням,
а особливою виразністю і сниженностью. порівняємо: піти з
життя - зіграти в ящик, вводити в оману - вішати локшину на вуха
(замилювати очі, висмоктати з пальця, брати зі стелі).
Словотвір розмовної мови характеризують риси, обумовлені її
експресивністю і оценочностью: тут споживані суфікси суб'єктивної
оцінки зі значеннями ласкательности, несхвалення, збільшувальне і
ін. (Матуся, лапочка, сонечко, дитино; кривляка, вульгарщина, доміще;
холоднеча і т.д.), а також суфікси з функціональної забарвленням
разговорности, наприклад у іменників: суфікси -до- (Роздягальня, ночівля,
свічка, грубка); ик (Ножик, дощик); -ун (Говорун); -яга (Роботяга); -
ятіна (Смакота); -ша (У іменників жіночого роду назв
професій: лікарка, кондукторка, білетерка і т.д.). Використовуються
бессуффіксальние освіти (Хропіння, танок), словосложения (Лежень,
пустодзвін). Можна вказати і найбільш активні випадки словотворення
прикметників оцінного значення: очей-астий, очк-астий, зуб-астий; кус-
ачій, драч-ЛІВИЙ; худ-ющий, здоровий-енний і ін., а також дієслів -
префиксально-суффіксальние: по-шал-ивать, при-говарят-ивать, на-гри-
вать, суффіксальние: дер-анутий, спе-куль-нуть; здоров-
еть; префіксальні: ис-худа, при-ку-пити та ін. З метою посилення
експресії використовується подвоєння слів - прикметників, іноді з
додатковою префіксацией (Він такий величезний-
величезний; вода чорна-чорна; вона оката-оката; розумна-преумная), в
иступаючих в функції найвищому ступені.
В області морфології розмовний стиль виділяється особливою
частотою дієслів, вони тут вживаються навіть частіше, ніж іменники.
Показово і особливо часте використання особистих і вказівних
займенників. Як зауважує професор Г. Я. Солганик, «особисті займенники
широко споживані через постійну необхідність позначати учасників»
 10

розмови. «Будь-який діалог (а це основна форма розмовної мови)

передбачає я - Говорить, ти - Слухача, який поперемінно бере на себе
роль мовця, і він - Того, хто безпосередньо не бере участі в бесіді. У
формулу я ти - він можна вкласти будь-який зміст ». Вказівні ж
займенники та інші потрібні розмовного стилю завдяки властивій їм
широті, узагальненості значення. Їх конкретизує жест, і це створює умови
для дуже стислій передачі тієї чи іншої інформації (наприклад: Це не тут,
а там). На відміну від інших стилів тільки розмовний допускає вживання
займенника в супроводі жесту без попереднього згадки конкретного
слова (Я це я не візьму; такий мені не підходить).
З прикметників в розмовній мові знаходять застосування
присвійні (мамина робота, дідове рушницю), зате короткі форми
використовуються рідко. Зовсім невідомі тут причастя і дієприслівники, а
для частинок і вигуків розмовна мова - рідна стихія (Що вже говорити!
Ось так штука! Боронь боже про це і згадувати-то! На тобі, сюрприз!).
У розмовному стилі віддається перевага варіантним формам
іменників (В цеху, у відпустці, на дому; стакан чаю, меду; цеху,
слюсаря), числівників (П'ятдесятьма, п'ятистами), дієслів (Прочитаю, а
не прочитаю, піднімати, а не піднімати, не бачити, не чути). У живій
розмові часто зустрічаються усічені форми дієслів, що мають значення
миттєвого і несподіваного дії: хвать, стриб, скок, стукіт і т.п.
наприклад: А цей хвать його за рукав; А коник стриб - і в
траву. Використовуються розмовні форми ступенів порівняння
прикметників (Краще, коротше, найважче), говірок (Скоріше, зручніше,
скоріш за все) і варіанти закінчень займенників (Саму господиню, в
їхньому будинку). Навіть просторічні форми тут зустрічаються в
жартівливих контекстах (Ейний залицяльник, Євонов товариші). У
розмовній мові закріпилися нульові закінчення в родовому відмінку
множини таких іменників, як кілограм, грам, апельсин, помідор і т.п. (Сто
грам масла, п'ять кілограм апельсин).
Під дією закону економії мовних засобів розмовний стиль допускає
вживання речових іменників в поєднанні з числівниками (Два молока, дві
ряжанки - В значенні «дві порції»). Тут звичайні своєрідні форми звернень
- усічені іменники: мам! пап! Кать! Вань!
Не менш самобутня розмовна мова і в розподілі відмінкових форм:
тут панує називний, який в усних репліках замінює книжкові керовані
форми, наприклад: Він побудував дачу - станція поруч; купила
шубу - сірий каракуль; каша - Подивися! (Розмова на
кухні); будинок взуття - Де виходити? (в автобусі); Поверніть
 11

ліворуч, перехід и магазин спорттоварів. Особливо послідовно називний

відмінок замінює всі інші при вживанні в мові числівників: Сума не
перевищує триста рублів (Замість: трьохсот); з тисяча
п'ятсот трьома рублями (з тисячею п'ятьмастами трьома);
мав три собаки (трьох собак).
Синтаксис розмовної мови вельми своєрідний, що обумовлено її
усній формою і яскравою експресією. Тут панують прості речення, частіше
неповні, найрізноманітнішої структури (безумовно-особисті, невизначено-
особисті, безособові і інші) і гранично короткі. Ситуація заповнює
пропуски в промові, яка цілком зрозуміла промовистою: Покажіть, будь
ласка, в лінійку (При покупці зошитів); Таганку я не хочу (При виборі
квитків в театр); Вам від серця? (В аптеці) і т.д.
В усному мовленні ми часто не називаємо предмет, а описуємо
його: В капелюсі тут не проходила? Вони люблять дивитися
до шістнадцяти (Маються на увазі фільми). В результаті
непідготовленості мови в ній виникають приєднувальні
конструкції: Потрібно їхати. До Санкт-Петербургу. На
конференцію. Таке дроблення фрази пояснюється тим, що думка
розвивається асоціативно, говорить немов нагадує подробиці і доповнює
вислів.
Складні пропозиції не характерні для розмовної мови, частіше за
інших вживаються безсполучникові: поїду - тобі буде легше; Ти говори, я
слухаю. Деякі безсполучникові конструкції розмовного типу не можна
порівняти ні з якими книжковими фразами. наприклад: А там що, багатий
вибір або ви не були ?; А ось до чого разу, щоб, будь ласка, і цей урок і
минулий!
Незвичайний і порядок слів у живій мові: на перше місце ставиться,
як правило, найважливіше в повідомленні слово: комп'ютер мені
купи; валютою розплатився; найжахливіше це те, що нічого вже не
можна зробити; палацова площа / виходьте ?; Ось ці якості я і
ціную. При цьому іноді переплітаються частини складного пропозиції
(головне і підрядне): Я і так води не знаю де дістати; І голод знаю, і що
таке холод; Ви питаєте про неї і що я зробив? Як зауважує професор Н.
С. Валгина, «контаміновані можуть прості і складні речення, коли підрядні
включаються до складу простого пропозиції в якості його членів» [3].
наприклад: література - це коли читач настільки ж талановитий, як і
письменник (Світло.); Кіж-озеро - це де раніше рибалки сім років рибу
ловили, а інші сім років на тому ж місці траву косили (Пришва.). Підрядні
 12

включаються в перерахований ряд однорідних членів простого речення

(Ви. питаєте про ваші обличчя і що я помітив в них (Дост.).

Для типових розмовних складних речень характерно ослаблення

функції придаткового, злиття його з головним, структурна редукція: Ти
могла б поговорити про що захотіла; Будеш працювати з ким накажуть;
Клич кого хочеш; Живу як доведеться.
У ряді розмовних типів пропозицій можуть поєднуватися питально-
відповідні побудови і відбиватися структурні риси діалогічного мовлення,
наприклад: Кого я поважаю на курсі, так це Іванова; Хто мені потрібен,
так це ти.
Слід зазначити і такі риси розмовного синтаксису:
 Вживання займенника, дублюючого підлягає: Віра, вонапізно
приходить; дільничний, вінце помітив.
 Винесення в початок пропозиції важливого за змістом слова з
додаткові частини: Хліб я люблю, щоб завжди свіжий.
 Вживання слів-пропозицій: Гаразд; Ясно; Можна, можливо; Так; ні;
Від чого ж? Звичайно! Ще б! Ну так! Та ні! Можливо.
 Використання вставних конструкцій, що вносять додаткові,
додаткові відомості, що пояснюють головне повідомлення: Я
думав (Тоді я був ще молодий),він жартує; А ми, як відомо,завжди
раді гостеві; Коля - він взагалі добра людина - хотів допомогти ...
 Активність вступних слів: може бути, здається, на щастя, так би
мовити, так би мовити, скажімо так, знаєте.
 Широке поширення лексичних повторів: Так-так, ось-ось, ледве-
ледве, далеко-далеко, швидко-швидко і т.п.

На закінчення відзначимо, що розмовний стиль більшою мірою, ніж всі

інші стилі, має яскравий своєрідністю мовних рис, що виходять за рамки
нормованого літературної мови. Він може служити переконливим доказом
того, що стилістична норма принципово відрізняється від літературної.
Кожен з функціональних стилів виробив свої власні норми, з якими слід
рахуватися. Це не означає, що розмовна мова завжди вступає в протиріччя
з літературними мовними правилами. Відхилення від норми можуть
коливатися в залежності від внутрістілевой розшарування розмовного
стилю. У ньому є різновиди зниженою, грубої мови, просторіччя, що
ввібрало вплив місцевих говірок, і т.д. Але розмовна мова інтелігентних,
 13

освічених людей цілком літературна, і в той же час вона різко

відрізняється від книжкової, пов'язаної строгими нормами інших
функціональних стилів.

1.3 Художній стиль

Художній стиль — функціональний стиль мови, який застосовується
в художній літературі. У цьому стилі впливає на уяву і почуття читача,
передає думки і почуття автора, використовує все багатство лексики,
можливості різних стилів, характеризується образністю, емоційністю мови.
У художньому творі слово не тільки несе певну інформацію, але і
служить для естетичного впливу на читача за допомогою художніх образів.
Чим яскравіше і правдивіше образ, тим сильніше він впливає на читача.
У своїх творах письменники використовують, коли це потрібно, не
тільки слова і форми літературної мови, а й застарілі діалектні і
просторічні слова.
Засоби художньої виразності різноманітні і численні. Це стежки:
порівняння, уособлення, алегорія, метафора, метонімія, синекдоха і т. п. І
стилістичні фігури: епітет, гіпербола, літота, анафора, епіфора, градація,
паралелізм, риторичне питання, умовчання і т. П.
Художній літературі притаманне конкретно-образне уявлення життя
на відміну від абстрагованого, об’єктивного, логіко-понятійного
відображення дійсності в науковому мовленні. Для художнього твору
характерні сприйняття за допомогою почуттів і перевоссозданіе дійсності,
автор прагне передати перш за все свій особистий досвід, своє розуміння
або осмислення того чи іншого явища. Але в художньому тексті ми бачимо
не тільки світ письменника, а й письменника в цьому світі: його
уподобання, засудження, захоплення, неприйняття тощо. З цим пов’язана
емоційність і експресивність, метафоричність, змістовна багатоплановість
художнього стилю мови.
Основою художнього стилю мови є літературна російська мова.
Слово в цьому функціональному стилі виконує номінативно-образотворчу
функцію. У число слів, що складають основу цього стилю, перш за все
входять образні засоби російської літературної мови, а також слова, що
реалізують в контексті своє значення. Це слова широкої сфери вживання.
Вузькоспеціальні слова використовуються в незначній мірі, тільки для
створення художньої достовірності при описі певних сторін життя.
 14

У художньому стилі мови широко використовується мовна

багатозначність слова, що відкриває в ньому додаткові смисли і смислові
відтінки, а так само синонімія на всіх мовних рівнях, завдяки чому
з’являється можливість підкреслити найтонші відтінки значень. Це
пояснюється тим,
що автор прагне до використання всіх багатств мови, до створення
своєї неповторної мови і стилю, до яскравого, виразного, образного тексту.
Автор використовує не тільки лексику кодифікованої літературної мови, а
й різноманітні образотворчі засоби з розмовної мови і просторіччя.
На перший план в художньому тексті виходить емоційність і
експресивність зображення. Багато слів, які в науковому мовленні
виступають як чітко визначені абстрактні поняття, в газетно-
публіцистичному мовленні — як соціально-узагальнені поняття, в
художньому мовленні несуть конкретно-чуттєві уявлення. Таким чином,
стилі функціонально доповнюють один одного. Наприклад, прикметник
свинцевий в науковій мові реалізує своє пряме значення (свинцева руда,
свинцева куля), а в художній — утворює експресивну метафору (свинцеві
хмари, свинцева ноц, свинцеві хвилі). Тому в художньому мовленні
важливу роль відіграють словосполучення, які створюють якесь образне
уявлення.
Для художнього мовлення, особливо поетичної, характерна інверсія,
тобто зміна звичайного порядку слів у реченні з метою посилити смислову
значимість будь-якого слова, або надати всій фразі особливу стилістичну
забарвлення. Прикладом інверсії може служити відома рядок з вірша а.
Ахматової » все мені бачиться павловськ горбистий…»варіанти
авторського порядку слів-різноманітні , підпорядковані загальному задуму.
Але всі ці відхилення в тексті служать закону художньої необхідності.
1.4 Науковий стиль
Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній
книжній українській мові частково за зразками і під впливом грецької і
латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них
перекладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї
Європи. Почасти науковий стиль формувався з власне українських мовних
засобів шляхом спеціалізації вжитку їх і термінологізації значень.
Свідченням цього є наукові книги-монографії, трактати, лексикони,
прогностики, послання, бесіди, що готувалися і видавалися українськими
вченими в Острозькій академії, Львівському братстві, Києво-Могилянській
 15

академії та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України.

Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в
Україні за часів російського панування, постійні заборони царського уряду
викладати і друкувати книги українською мовою негативно позначилися
на розвитку наукового стилю. Науковий стиль нової української мови
почав формуватися з середини XIX ст. спочатку як науково-популярний
стиль.
На кінець XIX ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна
й фахові термінології, що відображали рівень науки на той час: синтез,
абстракція, принцип, проблема та ін.
У 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут
української наукової мови, основним завданням якого було вироблення
спеціальної термінології з різних галузей знань і впровадження української
мови у всі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що
утвердився в СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці
починання.
З прийняттям Закону про мови в УРСР, яким за українською мовою
визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежної
Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології,
визначення специфіки та шляхів збагачення фахових терміносистем
відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими.
Основні функції наукового стилю мови — повідомлення і
переконання.
Сфера  використання наукового стилю мови — наукова діяльність,
науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.
Головне призначення наукового стилю — систематизування,
пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень,
доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ,
систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних.
Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і
предметність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість,
однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз,
синтез, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень,
висновки.
Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість
термінів з різних галузей знань, схем, таблиць, графіків, зразків-символів,
часто іншомовних слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні
 16

словосполучення), цитати, посилання, однозначна загально-значна

лексика, безсуб’єктність, безособовість синтаксису, відсутність всього
того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-
експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів,
індивідуальних неологізмів).
Для текстів наукового стилю характерним є послідовне членування
на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Науковий стиль має чітко
організований синтаксис. В ньому переважають речення складної, але
«правильної» будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних
форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів,
зокрема особових форм. З наявних дієслівних форм частіше вживаються
безособові, узагальнені чи неозначені.
Слова вживаються в прямому значенні, обмежене використання
фразеологізмів.
Широке використання іменників і прикметників, що сприяє
статичності тексту.
Стандартна побудова речень, широке використання простих
ускладнених речень, тяжіння до складних синтаксичних конструкцій,
зокрема до складнопідрядних речень з кількома предикативними
частинами. Переважання граматично повних речень.Слова позбавлені
розмовного, емоційного відтінку чи пестливості, зменшеності.Часті
посилання, цитати, інформація лише точна та перевірена.
Науковий стиль має такі підстилі:
· власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь,
повідомлення, тези);
· науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців —
книги, статті у неспеціальних журналах);
· науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо).

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів і жанрів

характеризується своїми особливостями використання мовних засобів.
Власне науковий підстиль має інтернаціональну символіку, універсальні
загальнонаукові терміни. Науково-популярний підстиль використовує й
елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб
зацікавити читача. Науково-навчальний характеризується доступністю
викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю
 17

викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня,

поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.
Основне призначення власне наукового підстилю — об'єктивувати
наукові відомості і кінцеві результати аналітико-синтетичної переробки
даних, основна функція — пояснювати наукову ідею.

1.5 Публіцистичний стиль

 Публіцистичний стиль української мови започатковувався
одночасно з художнім, офіційно-діловим, науковим. Проте тривалий час
публіцистичний стиль не мав повноцінного розвитку через втрату
українським народом державності, через постійні заборони української
мови. Публіцистичний стиль — це стиль суспільної комунікації,
громадського життя, звідки українська мова витіснялася з нього то
польською, то російською владою. Оскільки його метою є висвітлення
актуальних суспільно-політичних та інших проблем сучасності, то у ньому
поєднується точність викладу (факти, дати) та емоційність. Адже
неможливо розповідати про те, що хвилює багатотисячну аудиторію
(аварія на ЧАЕС, землетруси) безпристрасно. Основне спрямування -
переконати читача, змусити його зайняти певну суспільну позицію.
Публіцистика є ніби проміжною сферою художнього, ділового і
наукового спілкування, вона синтезує в собі частину функцій, мовних
ознак та засобів художнього, ділового, наукового стилів. ЇЇ корені сягають
давньої полемічної української літератури, славу якій склали такі
неперевершені майстри іронічно-сатиричного та запального пера,
проповідники і письменники, діячі української церкви, як ректор
Острозької академії Герасим Смотрицький («Ключ царства небесного»,
1587 р.), Мелетій Смотрицький («Тренос», 1610 р.), Іов Борецький
(«Аполлея апології»), Петро Могила, Інокентій Гізель, Лазар Баранович
(«Меч духовний», 1666 р.), Іван Вишенський та багато інших.
Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-
політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчанн
Основне призначення — служити розв'язанню суспільно-політичних
питань, активно впливати на читачів, переконувати у справедливості
певної ідеї, спонукати їх до творчої діяльності, пропагувати прогресивні
ідеї, учення, знання, здоровий спосіб життя. Сфера використання і
призначення публіцистичного стилю вплинули на формування його
 18

відповідних ознак: логізація та емоційна виразність, оцінка — соціально-

політична, ідеологічна,

естетична, моральна, пристрасне ставлення до предмета мовлення,

змісту, інформації, поєднання точності висловленої інформації, наукових
положень з емоційно-експресивною чи імперативною образністю
художнього конкретно-чуттєвого бачення питання чи проблеми.
До основних ознак публіцистичного стилю належать: спрямованість
на новизну; динамічність; актуалізація сучасності; інформаційність;
політична, суспільна, морально-етична оцінка того, про що пишеться або
мовиться; синтез логізації та образності мовного вираження, що нагадує
про близькість публіцистичного стилю до наукового і художнього;
документально-фактологічна точність; декларативність; закличність;
поєднаність стандарту й експресії; авторська пристрасть; емоційність,
простота і доступність; переконливість. Усі ці й інші ознаки створюють
враження «багатостильовості» публіцистичного стилю, який настільки
розростається й розгалужується поза власне публіцистичним, що підстилі
дають підстави називати їх окремими стилями (газетним, журнальним,
телевізійним тощо).
Основні мовні засоби публіцистичного стилю — це сплав елементів
наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. З одного боку, у ньому
широко використовується суспільно-політична лексика, політичні заклики,
гасла, точні найменування (подій, дат, учасників, місця), а з іншого —
багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читача і
вплинути на нього, художні засоби — тропи і фігури. Всі лексеми, як
правило, чітко поділяються на позитивно-оцінні й негативно-оцінні. Навіть
при художньому домислі в публіцистичному стилі авторське «я» збігається
з фактичним мовцем.
У публіцистичному стилі:
Висловлювання образне, емоційне, логічне.
Слід зазначити, що публіцистичний стиль завжди виражає
протистояння певних сил. Це його обов'язкове призначення й головна
ознака.
Широке використання суспільно-політичної, економічної,
юридичної, культурно-освітньої лексики, в певних межах - і філософської,
технічної, сільськогосподарської. Уникнення буденних, емоційно
нейтральних слів, обрання слів, які виражають почуттєвість, експресію:
 19

хлібороби - творці високих врожаїв, селяни - трудівники полів,

помірковане використання іншомовних слів - геноцид, статус,
диференціація.

Газетний жанр подекуди характеризує пишномовність вислову

патетичність, запал, ентузіазм, схвильованість. Залежно від жанру
використовуються слова в трохеїчному, переважно метафоричному
значенні. Фразеологізмів найбільше в жанрах, споріднених із художніми
текстами (нариси, оповідання, есе, меншою мірою - фейлетон, гуморески).
У більшості жанрів слова вживаються з найрізноманітнішими
словотвірними афіксами - префіксами й суфіксами - безаварійний,
безбілетний, безвідмовний.Херактерно вживання паралельних форм
одного й того ж слова - синові й сину.Не допускається не літературно
сконструйовані форми речення.
Сфера застосування, призначення публіцистичного стилю і ознаки,
яким він має відповідати, виробили в ньому певні мовні форми вираження.
Насамперед до таких можна зарахувати суспільно-політичну лексику:
актив, актуальність, громадський, громадянин, держава, ідея, ідейність,
ідейний, політика, політичний, прогрес, прогресивний, так і
загальновживану, що часто вживається у суспільній сфері і набула такого
контекстного значення: боротьба (сил), вогнище (війни), змагання
(систем), проблема (роззброєння), розвиток (ідей), нарада (у верхах) тощо.
В публіцистичному стилі виділяється кілька підстилів, кожний з яких
має свої жанрові й мовні особливості:
 власне публіцистичний, або стиль засобів масової інформації (газети,
часописи, радіо, телебачення, реклама)
 художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе),
 науково-публіцистичний (критичні статті, аналітичні огляди,
соціальні портрети тощо).
Особливістю публіцистичного стилю є експресивний синтаксис з
риторично-питальними реченнями, вставними конструкціями,
звертаннями, модифікованими фразеологізмами, багатозначною й
експресивно-емоційною та імперативною лексикою, неологізмами та
алюзіями.

1.5 Епістолярний стиль

 20

Епістолярний стиль – це стильовий різновид мови, який втілюється в

таких проявах як листи та епістолярна творчість. Текст, написаний
епістолярним стилем, може належати до різних сфер суспільної та
індивідуальної свідомості людини та може бути стилістично
неоднорідним. Не всі науковці вважають його самостійним стилем, а
приписують його до підстилю - розмовного стилю.
Епістолярний стиль (лат. epistola (epistula)- лист, подання) —
функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу
письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Уживаний
переважно в листуванні, яке, відповідно до теми й мети послання,
існуючих традицій, взаємин кореспондентів, особистості автора, його
настрою в момент написання, поділяють на «родинно-побутове, інтимно-
товариське, приватно-ділове і т. ін.»
Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко
окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука,
мистецтво, діловодство. Отже, сферою використання є офіційні
міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.
Основне призначення епістолярного стилю — регулювання
правових, ділових, виробничих контактів, зв'язків між суб'єктами правових
відносин, ділового партнерства та підтримання стосунків в родинах і
дружніх колах. Отже, призначення епістолярного стилю – обслуговувати
спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі листів.
За тематикою й змістом листи можуть бути найрізноманітнішими в
залежності від сфери їх використання та інтересів адресатів. Листування
поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).
Офіційним є листування між державними органами, установами,
організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні
стосунки. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю.
Неофіційне (приватне) листування відбувається між особами, які
мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер –
родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері дії усного розмовного
стилю. Тому не всі стилісти визначають епістолярний стиль, вважаючи
його писемним різновидом (підстилем) усного розмовного.
Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари,
записники, нотатки, календарі.
Основні ознаки: - персональність; - інформаційна цілеспрямованість
(зазвичай на конкретного адресата); - авторське «я»; - наявність певної
 21

композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у

якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та
іноді постскриптум (P.S. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби:

 адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових

листах;
 різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у
приватних листах;
 емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості
порушення їх в інтимному листуванні;
 поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного
стилів та вироблення індивідуального авторського образу в листах-
сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

1.6 Конфесійний стиль

Конфесійний стиль виник як стильове запозичення у зв’язку з
прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали
перекладати з грецької мови старослов’янською і використовували в
релігійних обрядах, додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси.
Вчені вважають, що такі тексти у XIV ст. вже читали по-українському.
Відомо, що в XVI ст. в церквах використовували і давню українську
мову, про що свідчать численні переклади фрагментів з Біблії, учительних
євангелій. Найціннішою пам’яткою того періоду є писане
давньоукраїнською мовою Пересопницьке євангеліє, що стало
національною святинею українців. У 1753 р. було заборонено викладання
українською мовою в Києво-Могилянській академії, яка готувала
провідників вищого духовенства, і далі на цілі століття конфесійний стиль
був вилучений з контексту української мови. З того часу з невеликою
перервою (1918- 1928 рр.) і аж до проголошення України незалежною
соборною державою конфесійний стиль з відомих причин не мав
можливостей для вільного розвитку на етнічних українських територіях.
Головне призначення конфесійного стилю – допомагати віруючим у
спілкуванні їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали,
об’єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога. Воно
 22

обслуговує культово-професійні потреби священнослужителів. Розмовно-

мовленнєву основу його становить Біблія. Найповніше він виявляється в
богослужінні, частково – в проповідях.
Головні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як
стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність)
стильової норми.
До основних мовних засобів конфесійного стилю належить
маркована лексика, яку в національній літературній мові називають
конфесійною. Це стилістеми Ісус, Різдво, святий, священик, літургія,
псалми, ангел, церква, ікона, гріх, провидіння, єпархія, тощо. Лексика
тематично спеціальна, стандартна, чітко відмежована від лексики інших
стилів. Це назви служителів релігії, назви таїнств, елементів християнської
обрядовості, назви постів, старословунізми, перевага стандартно стійких,
переважно повних, простих і складних речень. Мовлення урочисте, йому
притаманна інверсія, велика сконцентрованість маркованих слів, своєрідна
ритмомелодика, елементи прощальності. У мові культових творів багато
тропів (алегорій, епітетів, порівнянь, символів).
У конфесійному стилі є загальновживані вирази, які набули
сакрального забарвлення. Деякі з них шляхом перенесення і символізації
набули конфесійного стилістичного значення. Наприклад, слово чаша у
конфесійному стилі означає долю (випити чашу до дна – терпеливо знести
всі незгоди життя; гірка чаша – дісталася тяжка доля; нехай мене обминає
чаша сія – нехай буде все добре), слова хліб і вино – їжу (хліб – тіло
Христа, а вино – кров), слово дорога – це життя. Не можна не помітити
таку мовну ознаку конфесійного стилю, як старослов’янізми: агнець,
взивати, воздати, воздаяніє, возсідати, сотворити, сотвореніє, уповати,
упованіє, блаженний. Має конфесійний стиль і свою фразеологію –
усталені словосполучення: Ісус Христос, Мати Божа, за упокій душі,
подати на часточку, Небесний Отець, Тайна вечеря, Святий Дух, раб
Божий, воскресіння із мертвих, скорбящих радосте, Христос воскрес!
Воістину воскрес! Достойно єсть! Христос Спаситель, судний день.

1.7 Офіційно-діловий стиль

Цей стиль сучасної української мови певний час розвивався тільки як
епістолярій приватного характеру, оскільки український народ не мав своєї
державності і українська мова в царській Росії офіційною владою взагалі
не визнавалась як мова, а вважалася наріччям російської. Проте
інтенсивний розвиток художнього стилю, кодифікація норм літературної
 23

мови заклали добре підґрунтя для розвитку офіційно-ділового стилю, як

тільки з'явилися для цього належні умови — утворення Української
Народної Республіки. Офіційно-ділове життя української мови в
УРСР всіляко обмежувалося, допускалося тільки для вигляду, проте ті
мовні кліше, специфічна термінологія, синтаксичні структури, композиція
ділового тексту, що були ще в давній книжній мові, сформувалися у
стильову парадигму мовних ознак офіційно-ділового стилю сучасної
української літературної мови. У зв'язку з проголошенням України
незалежною самостійною державою нині максимально зростає роль
офіційно-ділового стилю української мови, що обслуговує суспільне,
громадське і державне життя громадян усієї країни.
Сфера використання офіційно-ділового стилю мови — це офіційне
спілкування в державно-політичному, громадському й економічному
житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.
Для офіційно-ділового стилю основною є функція повідомлення
громадянам, установам і організаціям законів, постанов, розпоряджень,
угод та іншої офіційної інформації, що виникає і вступає в дію чи
виводиться з обігу на всіх рівнях державного, суспільного, громадського і
виробничого життя.
Головне призначення — регулювання ділових відносин мовців у
державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування
громадянських потреб людей у типових ситуаціях.
Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-
імперативний характер, документальність (кожний офіційний папір
повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає
традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної
частини висловів, сувора регламентація тексту. Сюди відносять
розпорядність, регламентованість, непроникність. Це означає, що зміст
документів є обов'язковим до виконання для тих, кому вони адресуються;
самі документи чітко відокремлені від інших текстів і непроникні для їх
елементів.
Для офіційно-ділового стилю, як і наукового, характерні точність,
однозначність, логічність викладу змісту. Однак у науковому стилі ці риси
служать об'єктивності й доказовості змісту, а в офіційно-діловому вони
мають забезпечувати дотримання адресатами правових норм, їх
волевиявлення, містити в собі наказовість і розпорядність. Слід відзначити
безособовий характер тексту, висловлювання йде від узагальнюючої особи
(держави, закону, права). Там де є автор, його індивідуальність
 24

приховується стандартом документа. Це зумовлює відсутність емоційності,

суб’єктивності. Тут діє експресія не почуттів, а волевиявлення й логіки
змісту (висока сторона уповноважена заявити).
Офіційно-діловий стиль має свою офіційно-ділову лексику, але вона
не є особливо чисельною, такою, як терміни у науковому стилі. Колорит
офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною
композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної
лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.
Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновживаних
мовних елементів широке використання суспільно-політичної та
адміністративно-канцелярської термінології (відрядження, протокол,
наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепідписаний, пред'явник,
пред'явлений, заява, заявник, сторони, показання, ухвала, угода,
розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація,
кредит); специфічна термінологія на зразок порушити питання, подати
пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної
індивідуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно-
ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів;
безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення;
іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і
дієприслівникові звороти. Обов'язковим є чітко регламентоване
розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність
обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято
частіше користуватися готовими бланками).
Специфічною мовною особливістю стилю є ділова лексика, що
містить юридичну, адміністративну термінологію (акт, акредитація, заява,
інструкція кодекс, позов), терміни з різних галузей науки, виробництва,
громадського життя, оскільки офіційно-діловий стиль регулює не тільки дії
владних структур, а й ділові стосунки груп і окремих людей між собою.
В офіційно-діловому лексиконі основний масив складає
міжстильова, загальновживана лексика з високою частотністю. Офіційно-
діловий стиль має в чотири рази більше високочастотної лексики, ніж
художній. Така частотність пояснюється потребою забезпечити
адекватність і точність передачі інформації, швидку обробку документів,
тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не
замінюються синонімічними, щоб не «розмивався» зміст, не виникало
різночитання.
 25

На морфологічному рівні офіційно-ділового стилю помітна висока

частотність іменників. У текстах багато назв, іменники і прикметники
майже не замінюються займенниками, дії і процеси передаються
опредмечено, через віддієслівні іменники (виконання, засідання, опис,
розподіл).
Слід відзначити, що в текстах офіційно-ділового стилю мало
прикметників, зокрема майже немає якісних, тому що переважає номінація
фактів, явищ без якісної оцінки їх. Ті прикметники, що вживаються в
офіційно-діловому стилі, є відносними і майже всі входять у стійкі
словосполучення: державна скарбниця, матеріальна допомога, соціальний
захист, моральне відшкодування, нормативний акт, грошова одиниця,
споживчий кошик. З цієї самої причини (відсутність якісних оцінок) у
документах дуже мало прислівників, частково функція їх компенсується
прийменниково-іменниковими конструкціями: до запитання, за власним
бажанням, за наказом, у розвиток наказу, за фактами порушень.
На синтаксичному рівні специфікою офіційно-ділового стилю є
використання ускладнених довгих речень з дієприкметниковими і
дієприслівниковими зворотами, однорідними членами, підрядними
реченнями, але при цьому зміст речення не губиться завдяки членуванню
його на окремі блоки, що створюють своєрідну синтаксичну комбінацію.
Синтаксичною ознакою офіційно-ділового стилю є широке
використання односкладних речень, зокрема інфінітивних, безособових,
що пояснюється імперативним характером документів, а також
номінативних речень у заголовках різних документів: Заява про відкриття
рахунка; Опис бланків суворої звітності.
Слід відзначити, що в текстах офіційно-ділового стилю мало
прикметників, зокрема майже немає якісних, тому що переважає номінація
фактів, явищ без якісної оцінки їх. Ті прикметники, що вживаються в
офіційно-діловому стилі, є відносними і майже всі входять у стійкі
словосполучення: державна скарбниця, матеріальна допомога, соціальний
захист, моральне відшкодування, нормативний акт, грошова одиниця,
споживчий кошик. З цієї самої причини (відсутність якісних оцінок) у
документах дуже мало прислівників, частково функція їх компенсується
прийменниково-іменниковими конструкціями: до запитання, за власним
бажанням, за наказом, у розвиток наказу, за фактами порушень.
На синтаксичному рівні специфікою офіційно-ділового стилю є
використання ускладнених довгих речень з дієприкметниковими і
дієприслівниковими зворотами, однорідними членами, підрядними
 26

реченнями, але при цьому зміст речення не губиться завдяки членуванню

його на окремі блоки, що створюють своєрідну синтаксичну комбінацію.

Синтаксичною ознакою офіційно-ділового стилю є широке

використання односкладних речень, зокрема інфінітивних, безособових,
що пояснюється імперативним характером документів, а також
номінативних речень у заголовках різних документів: Заява про відкриття
рахунка; Опис бланків суворої звітності.
 27

ВИСНОВОК
Системний характер використання мовних засобів призводить до
того, що в різних сферах вживання мови нормалізується вибір слів і
характер їх вживання, переважне вживання тих або інших синтаксичних
конструкцій, особливості вживання образних засобів мови, вживання
різних способів зв’язку між частинами висловлювання і інші. Такі системи
називаються стилями мови або мовними стилями.
Стиль – це суспільно усвідомлена і функціонально обумовлена,
внутрішньо об’єднана сукупність прийомів вживання, відбору і поєднання
засобів мовного спілкування в сфері тієї чи іншої загальнонародної,
загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж способами
вираження, які слугують для інших цілей, виконують інші функції в
мовно-суспільній практиці даного народу.
Кожен стиль мови є більш або менш сталою системою на даному
етапі розвитку літературної мови. Стилі мови – категорія історична. Це
значить, що вони змінюються, розвиваються, з’являються і зникають.
Мовні стилі виділяються як визначені системи в літературній мові перед
усім в зв’язку з ціллю повідомлення. Кожен мовний стиль має більш або
менш точну ціль, яка визначає його функціонування і його мовні
особливості.
Кожен мовний стиль має як загальні типові для даного стилю
особливості, які лежать в основі виділення цього стилю в самостійний
мовний стиль, так і окремі форми його прояву. Співвідношення загального
і окремого в мовних стилях проявляються по-різному в різні періоди
розвитку цих стилів і усередині стильової системи даної літературної мови.
 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ганич Д.І., Олійник С.І. Словник лінгвістичних термінів. - К.:Вища
школа, 1985.

2. Доленко М.Т., Дацюк 1.1., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. -

К.: Вища школа, 1987. — 350 с.

3. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української мови.Ч.І -

К: Вища школа, 1972.

4. Сучасна українська літературна мова / За ред. Плющ М.Я. — К.:

Вища школа, 1994. -414с.

5. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун,

Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. – 2-ге вид., перероб.
— К.: Либідь, 2001

6. Науковий стиль- https://school-zno.com.ua/ukr-mova/stylistyka/103-

naukovyj-styl-movlennja-.html

7. Стиль у стилістиці-
https://ua-referat.com/%D0%A1%D1%82%D0%B8%D0%BB%D1%96_
%D1%96_%D1%82%D0%B8%D0%BF%D0%B8_%D0%BC%D0%BE
%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F