Оглавление

1. Класифікація розладів відчуття ...................................................................................4

2. Класифікація розладів сприйняття..............................................................................4
3. Класифікація розладів пам’яті .....................................................................................8
4. Класифікація афективних розладів ........................................................................... 10
5. Класифікація розладів інстинктивно-вольової сфери ............................................. 13
6. Класифікація розладів свідомості.............................................................................. 17
7. Класифікація розладів уваги ...................................................................................... 20
8. Класифікація галюцинацій ......................................................................................... 20
9. Класифікація маревних ідей ...................................................................................... 24
10. Класифікація розладів мислення............................................................................ 26
11. Класифікація розладів інтелекту ............................................................................ 28
12. Корсаковський (амнестичний) синдром ................................................................ 31
13. Синдром Кандинського-Клерамбо ......................................................................... 32
14. Дисморфоманічний синдром ................................................................................. 33
15. Дисморфофобічний синдром ................................................................................. 34
16. Деліріозний синдром .............................................................................................. 35
17. Деперсоналізація ..................................................................................................... 36
18. Дереалізація ............................................................................................................. 37
19. Параноїдний синдром ............................................................................................. 38
20. Паранояльний синдром .......................................................................................... 39
21. Парафренний синдром ............................................................................................ 40
22. Астенічний синдром................................................................................................ 41
23. Дисфоричний синдром ........................................................................................... 43
24. Маніакальний синдром ........................................................................................... 44
25. Кататонічний синдром ............................................................................................ 46
26. Тріада Протопопова ................................................................................................ 48
27. Тріада Крепеліна для манії і депресії..................................................................... 49
28. Аментивний синдром .............................................................................................. 50
29. Апато-абулічний синдром ...................................................................................... 51
30. Гебефренічний синдром ......................................................................................... 52
31. Основні критерії діагностики легкої розумової відсталості (дебільності) ......... 52
32. Основні критерії діагностики помірної розумової відсталості (імбецильності) 53
33. Основні критерії діагностики тяжкої розумової відсталості (ідіотії) ................. 54
34. Основні критерії діагностики хвороби Альцгеймера ........................................... 55
35. Основні критерії діагностики делірію ................................................................... 55
36. Основні критерії діагностики онейроїду ............................................................... 58
37. Основні критерії діагностики сутінкових станів свідомості ................................ 59
38. Основні критерії діагностики ПТСР ....................................................................... 61
39. Основні критерії діагностики патологічного афекту............................................ 63
40. Основні критерії діагностики деменції ................................................................. 64
41. Основні критерії діагностики хронічного маревного розладу ............................ 64
42. Основні критерії діагностики шизоафективних розладів .................................... 65
43. Основні критерії діагностики ендогенної депресії .............................................. 65
44. Основні критерії діагностики БАР ......................................................................... 66
45. Основні критерії діагностики епілепсії ................................................................. 67
46. Основні критерії діагностики органічних психічних розладів ............................ 68
47. Основні критерії діагностики розладів особистості ............................................. 70
48. Основні критерії діагностики неврастенії............................................................. 71
49. Основні критерії діагностики істерії ..................................................................... 71
50. Основні критерії діагностики ОКР ......................................................................... 72
51. Основні критерії діагностики аутизму .................................................................. 73
52. Основні критерії діагностики алкоголізму ............................................................ 74
53. Основні критерії діагностики вживання ПАР ....................................................... 74
54. Основні критерії діагностики гострого параноїду ................................................ 75
55. Основні критерії діагностики реактивної депресії .............................................. 75
56. Основні критерії діагностики простої шизофренії ............................................... 77
57. Основні критерії діагностики параноїдної шизофренії ....................................... 78
58. Основні критерії діагностики кататонічної шизофренії ...................................... 79
59. Основні критерії діагностики гебефренічної шизофренії ................................... 80
60. Основні критерії діагностики шизотипових розладів .......................................... 80
61. Купірування маніакального збудження ................................................................. 81
62. Купірування кататонічного збудження .................................................................. 82
63. Купірування психомоторного збудження .............................................................. 83
64. Купірування гебефренічного збудження ............................................................... 84
65. Купірування алкогольного делірію ........................................................................ 85
66. Купірування епілептичного статусу ....................................................................... 86
67. Тактика лікаря під час епілептичного нападу ....................................................... 87
68. Загальні принципи лікування реактивних депресій ............................................. 87
69. Види біологічної терапії психічних розладів ........................................................ 90
70. Класифікація психофармакологічних засобів ....................................................... 93
71. Психотерапія, її види та сфера застосування ........................................................ 94
72. Загальні принципи лікування шизофренії ............................................................ 95
73. Загальні принципи лікування ендогенних депресій ............................................ 96
74. Загальні принципи лікування БАР ......................................................................... 97
75. Загальні принципи лікування епілепсії ................................................................. 97
76. Загальні принципи лікування органічних психічних розладів ............................ 98
77. Загальні принципи лікування розладів особистості ........................................... 100
78. Загальні принципи лікування неврастенії .......................................................... 102
79. Загальні принципи лікування істерії ................................................................... 103
80. Загальні принципи лікування ОКР ....................................................................... 104
81. Загальні принципи лікування дитячого аутизму ................................................ 106
82. Загальні принципи лікування алкоголізму .......................................................... 107
83. Загальні принципи лікування залежності від вживання ПАР ............................ 110
84. Загальні принципи лікування гострого параноїду ............................................. 112
85. Класифікація та показання до застосування нормотиміків ............................... 112
86. Класифікація та показання до застосування антипсихотиків (нейролептиків) 113
87. Класифікація та показання до застосування антидепресантів .......................... 113
88. Класифікація та показання до застосування антиконвульсантів ...................... 115
89. Класифікація та показання до застосування транквілізаторів .......................... 117
90. Класифікація та показання до застосування ноотропів ..................................... 118
 1. Класифікація розладів відчуття
Відчуття – філогенетично і онтогенетично давня функція сприйняття, що характеризується
відображенням у свідомості людини окремих якостей і властивостей предметів та явищ за
безпосередньої їх дії на органи чуття.

Класифікація:

I. За інтенсивністю (Кількісні):

a) Гіперестезія – підвищення інтенсивності відчуттів унаслідок зниження порога

чутливості. Звичайні подразники здаються надмірно інтенсивними.
(Неврастенія)

b) Гіпестезія – знижена чутливість, предмети навколишнього втрачають

яскравість і чіткість, стають одноманітними, невизначеними. (Депресія)

c) Анестезія – повна втрата відчуттів за відсутності анатомо-фізіологічних

ушкоджень, що може виникати як в окремих рецепторах так і в кількох одразу.
(В осіб з демонстративними рисами характеру безпосередньо після
психотравми).

II. За чуттєвим тоном:

a) Гіпопатія – ослаблення чуттєвого забарвлення

b) Гіперпатія – посилення чуттєвого забарвлення

III. Якісні:

1. Парастезії – відчуття подразника якого не існує

2. Синестезії – явище підміни рецептора, яке полягає у тому, що зовнішній подразник,

адресований одному аналізатору, зумовлює одночасно відповідь з іншого або одразу
кількох. (!!!може бути варіантом норми – художники, музиканти; тимчасова патологія
на тлі дії психоміметичних засобів)

3. Синестопатії – неприємні поліморфні відчуття, що динамічно локалізуються в

різних ділянках тіла, внутр..орг., і мають невизначений характер. (шизофренія,
депресія, інтоксикації).

2. Класифікація розладів сприйняття

Сприйняття – більш високий, ніж відчуття, ступінь пізнання навколишнього світу, що
відображає предмети і явища в цілісності. Так як і відчуття можливе тільки за
безпосереднього впливу на органи чуття.

Класифікація розладів
1. Агнозія – невпізнання – стан, за якого хворі бачать предмети. Але не можуть
визначити їхній колір, форму, призначення.

2. Ілюзії – спотворене сприйняття реальних предметів і явищ.

A. За аналізатором:

• Зорові

• Слухові

• Нюхові

• Смакові

• Тактильні

• Загального почуття

B. За механізмом виникнення

a) Фізичні – виникають внаслідок фізичних властивостей

предметів і явищ (міраж)

b) Фізіологічні – пов’язані з фізичними особливостями

функціонування аналізатора (відчуття руху предметів довкола
після зупинки потягу)

c) Психічні (афектогенні) – виникають внаслідок афективної

зміни свідомості на тлі тривоги, страху або пригніченого стану.
Спостерігається також при делірії, сутінковому потьмаренні
свідомості.

o Афективні – сильні емоції, страх, чекання, напруження.

Виникненню сприяють утруднені умови сприйняття
(погана освітленість).

o Вербальні (інтерпретативні) – слухові, часто поєднуються

з маренням відношення.

d) Парейдолічні – реальні безформні предмети пацієнт сприймає

як фантастичні образи. Можуть виникати як в нормі так і при
зміненій свідомості.

3. Галюцинації – розлади сприйняття з появою чуттєвих, зорових, слухових чи будь-

яких інших образів, коли в цей момент на органи чуття не діє відповідний їм
подразник.

A. За аналізатором:

• Зорові:
 ­ Елементарні

­ Предметні (зоопсії, панорамні, ліліпутські галюцинації,

макроскопічні (гуліверські), галюцинації двійника (аутоскопічні)

­ По лекции:

• Аделоморфні – нечітко окреслені,

• Мікро- та макроскопічні

• Полі оптичні – численні однакові

• Аутоскопічні – бачення власного зовнішнього

образу

• Негативні – не бачення предметів

• Геміаноптичні – у одній половині зору).

• Слухові:

­ Акоазми

­ Вербальні:

• Коментуючи

• Імперативні

• Антагоністичні

• Нейтральні

• Нюхові

• Смакові

• Тактильні

• Загального почуття (вісцеральні)

B. За складністю:

a) Прості:

➢ Акоазми – елементарні слухові галюцинації (шум, тріск);

➢ Фотопсії – елементарні зорові галюцинації (спалахи,

плями);

b) Складні – галюцинації з певним змістом.

 c) Комбіновані – в яких об’єкт сприймають кілька аналізаторів.

C. За повнотою розвитку:

a. Повні (істинні, справжні)

b. Неповні (псевдогалюцинації)

D. Стосовно особистості хворого:

o Нейтральні

o Коментуючи

o Імперативні

o Антагоністичні

o Виправдовуючи

o Загрозливі

E. Особливі види галюцинацій(за умовами виникнення)::

a) Гіпнагогічні – виникають під час засинання у вигляді спонтанних

зорових образів, які проектуються в темне поле зору закритих
очей чи у зовнішній неосвітлений простір при відкритих очах.

b) Гіпнапомпічні – виникають в момент пробудження.

c) Екстрапомпічні – зоровоні образи поза межами поля зору.

d) Рефлекторні – відтворені, коли реальний подразник

галюцинаторно сприймається в іншому місці.

e) Функціональні – галюцинаторний подразник сприймається

поряд, паралельно з реальним.

f) Шарля-бене – у психічно здорових, що втратили зір чи слух

виникають зорові чи слухові галюцинації. Є критична оцінка.

g) Фантомні явища після ампутації – галюцинації у психічно

здорових, що перенесли ампутацію, виникають відчуття
наявності ампутованої кінцівки, біль у ділянці ампутації.

h) Психогенні – у зв’язку з психогенним впливом

i) Апперцептивні – галюциновані спогади (фанторемія).

!!!!По лекции!!!!:

F. За проекцією:
Екстракампінні – за межами аналізатора

Геміаноптичні – при геміанопсії – у полі зору, що випало.

Психосенсорні розлади

A. Зорові – спотворене сприйняття предметів довкола зі збереженням

розуміння їх значення та суті, а також критичного ставлення хворого до
них:

1. Метаморфопсії – порушення зорового сприйняття форми, величини і пропорцій

предметів. Їх упізнають але сприймають спотворено.

a) Мікропсії – предмети здаються меншими

b) Макропсії – предмети здаються збільшеними

c) Дисморфопсії – предмети здаються подовженими, розширеними, викривленими,

перекрученими.

d) Поропсії – предмети здаються розташованими далі або ближче, ніж насправді.

e) Поліопія – кількість предметів здається більшою, ніж є насправді.

f) зміни кольору (ксантопсія, еритропсія)

B. Інтеро- і пропріоцептивні розлади – порушення «схеми

тіла»,сприйняття свого тіла як зміненого. Відчуття подовження,
вкорочення, викривлення кінцівок, голови, внутрішніх органів.

C. Деперсоналізація – стан, за якого системно порушується усвідомлення

свого психічного і фізичного «я», думки і дії сприймаються
відчудженими від особистості.

D. Дереалізація – сприйняття добре відомої навколишньої дійсності

супроводжується відчуттям відчудження з втратою орієнтації в часі та
просторі.

3. Класифікація розладів пам’яті

Пам’ять – відображення минулого життєвого досвіду, що охоплює запам’ятовування
(фіксація), збереження (ретенція) та наступне впізнавання і відтворення (репродукція) того,
що раніше було сприйняте, пережите та зроблене.

Класифікація:

I. Кількісні:
 1. Гіпермнезія – тимчасове посилення мимовільної репродукції, рідше
запам’ятовування. (гарячкові стани, гіпноз, манії).

• Репродуктивна – посилення процесу відтворення

• Фіксаційна – посилення механічної, а не логічно-смислової пам’яті.

2. Гіпомнезія (дисмнезія) – хворобливе ослаблення пам’яті (до запам’ятовування,

збереження, відтворення).

3. Амнезія – відсутність пам’яті.

• Репродукційна – ускладнення у відтворені необхідних на цей момент запасів

пам’яті.(астенія, втома, хвилювання, церебральний атеросклероз)

• Фіксаційна амнезія – послаблення чи відсутність запам’ятовування поточних

подій, нової інформації, зберігається здатність пригадувати набутий раніше
досвід.

• Прогресуюча – поступово прогресуюче наростання фіксаційної та

репродуктивної амнезії, тобто втрата запам’ятовувати і поступове
спустошення запасів пам’яті, яке відбувається з послідовною закономірністю –
за законом Рібо (спочатку стирається інформація стосовно останніх днів, потім
місяців, потім років. Події далекого дитинства зберігаються впам’яті найбільш
стійко.

• Ретардована (запізніла) – одразу після захворювання або стану непритомності

пацієнт може розповісти про минулі переживання і події, але пізніше вони
анамнезуються

• Ретроградна – втрата пам’яті щодо подій, які передували захворюванню,

травмі, забуваються події до захворювання.

• Антеградна – забувається те, що було після захворювання, травми.

• Антеретроградна – втрата пам’яті на події і до і після виникнення

захворювання.

II. Якісні

Парамнезії – це якісне порушення пам’яті, що виражаються в неправильних, помилкових

спогадах або обманах пам’яті.

­ Псевдоремінісценції – прогалини в пам’яті заповнюються подіями, які були або могли

бути раніше в житті хворого (реальні події перемішуються в часі)

­ Конфабуляція – помилкові спогади про події , яких ніколи не було. (прогалини пам’яті
заповнюються вигадками)
 ­ Криптомнезії – раніше пережиті спогади пригадуються як почуте, бачене, прочитане,
чи навпаки, почуте і побачене пригадується як особисто пережите.

III. Порушення відчуття знайомості

1. Симптом уже баченого («Дежавю») - опинився в ситуації вперше, але впевнений, що

вже переживав цю ситуацію.

2. Симптом ніколи не баченого («жамевю») – опинившись у ситуації, що є звичною для

хворого, він впевнений. Що раніше ніколи не був у ній

Симптом негативного (не впізнає своїх родичів, знайомих, впевнений, що їх підмінили) і

позитивного двійника (вважає незнайомих людей добре знайомими, переодягненими
родичами близькими)

4. Класифікація афективних розладів

Афективні розлади – розлади настрою – група психічних розладів, основними проявами
яких є зміни афекту або настрою.

I. Розлади депресивного спектру

1. Великий депресивний розлад (клінічна депресія), коли людина пережила

принаймні один «клінічний» депресивний епізод. Депресія без періодів манії
називається уніполярною депресією, оскільки настрій залишається в одному
емоційному стані або «полюсі». Виділяють:

• Атипова депресія – реактивність настрою (парадоксальна ангедония),

значне збільшення ваги або підвищений апетит («поїсти, щоб зняти
занепокоєння»), надмірна кількість сну або сонливість (гіперсомнія),
відчуття важкості в кінцівках і значна нестача соціалізації, як слідство
гіперчутливості до уявного соціального заперечення.

• Змішана депресія – депресія, в структурі якої спостерігається підвищена

рухова і мовна активність. Як правило, під змішаною депресією мається
на увазі велике депресивний розлад, що поєднується з деякими
симптомами манії або гіпоманії.

• Меланхолійна депресія (гостра депресія) - ангедонія (втрата задоволення

від більшості або від усіх справ), нездатність реагувати на стимули, що
приносять задоволення. Почуття зниженого настрою виражено чіткіше,
ніж почуття жалю або втрати, характерно погіршення симптомів в
ранкові години, прокидання рано вранці, психомоторна
загальмованість, надмірна втрата ваги, сильне почуття провини.

• Психотична депресія – тривалий депресивний період, зокрема у

меланхолійної натури, коли пацієнт має психотичні симптоми -
 марення, рідше галюцинації. Ці симптоми майже завжди відповідають
настрою (зміст збігається з депресивними темами).

• Інволюційна депресія — включає розлад рухових функцій і інші

симптоми. У цьому випадку людина мовчить, майже знаходиться в стані
ступору і або нерухомий, або здійснює безцільні або навіть аномальні
рухи.

• Сезонний афективний розлад – депресія, що має сезонний характер, з

епізодом восени або взимку, і поверненням до норми навесні. Діагноз
ставиться, якщо депресія проявилася принаймні двічі в холодні місяці і
жодного разу в іншу пору року протягом двох років або більше.

• Алкогольна депресія – у хворих на алкоголізм

• Прихована депресія – стан, за якого соматичні розлади стають

основними в клінічній картині. А психопатологічні симптоми депресії
залишаються на другому плані.

­ Кардіалгічний варіант

­ Цефалічний варіант

­ Абдомінальний варіант

­ Агрипнічний варіант (розлади сну)

­ Деінцефальний варіант (вегетативно-вісцеральний, псевдо астенічний,

вазомоторно-алергічний)

­ Обсессивно – фобічний варіант

­ Порушення з боку сексуальної сфери

2. Дистимія – короткочасний розлад настрою у вигляді депресивно-тривожного

стану із гнівливістю, незадоволенням, дратівливістю.

3. Рекурентний (повторюваний) швидкоплинний розлад — відрізняють від

великого депресивного розладу переважно через відмінності в тривалості.
Пацієнти, відчувають депресивні епізоди раз на місяць, з окремими епізодами,
що тривають менше двох тижнів, а зазвичай менше 2-3 днів.

4. Мала депресія – депресія, яка не відповідає всім критеріям клінічної депресії,

але при якій хоча б два симптоми присутні протягом двох тижнів.

II. Розлади біполярного спектру

1. Біполярний афективний розлад, раніше відомий як «маніакально-

депресивний психоз», описується як переміжні періоди маніакального та
депресивного станів
 • Біполярний розлад I – визначається, якщо наявний або траплявся раніше один
або більше маніакальний або змішаний епізод, незалежно від наявності
епізодів клінічної депресії. Для діагностики біполярного розладу I депресивні
епізоди хоч і не обов'язкові, але протягом захворювання вони проявляються
часто.

• Біполярний розлад II – характеризується гіпоманіакальними і депресивними

епізодами.

2. Циклотимія – різновид БАР, що характеризується не різко вираженими

симптомами (гіпоманіакальною і субдепресивною).

III. Розлади маніакального спектру

Класична, або «чиста» манія.

Гіпоманія - стан, при якому всі три симптоми присутні, але не досягають рівня розлади,
тобто не порушують поведінку і соціальне функціонування людини і не поєднуються з
психотичними розладами.

Гіпертимічна (радісна) манія - самим вираженим симптомом є надзвичайно високий

настрій (гіпертимія), що виражається празністю, радістю.

Атипічні форми

Сплутана манія – прискорення асоціацій (тахіпсихія), що досягає ступеня скачки ідей.

Гнівлива манія – прискорення мислення і підвищення рухової активності супроводжується

зниженням настрою, що проявляється у вигляді підвищеної злобності, дратівливості,
агресивних вчинків, в частині випадків доходить до деструктивного і ауто-деструктивної
поведінки.

Маніакальний ступор – підвищений настрій і прискорене мислення, що супроводжуються

руховою загальмованістю.

Непродуктивна манія – підвищені настрій і рухова активність в поєднанні з уповільненням

розумової активності.

Маніакально-параноїдний варіант-маніакальний синдром з появою маячних ідей відносини і

переслідування.

Маячний варіант - в структурі маніакального синдрому центральне місце займає стійкий

марення величі-марення власної позитивної винятковості. При маніакальному синдромі
маячні ідеї позбавлені безглуздості і фантастичності, мають певну логічною послідовністю,
їх зміст частіше пов'язано з професійною діяльністю хворого.

Онейроїдна манія - на висоті маніакального синдрому з'являються порушення свідомості по

онейроїдному типу з фантастичними галюцинаторними переживаннями.
 5. Класифікація розладів інстинктивно-вольової сфери
Ефективно-вольова сфера – складна психічна функція, що забезпечує цілеспрямовану
діяльність людини відповідно до певних мотивів, зумовлених внутрішніми потребами та
вимогами навколишнього середовища.

Потреба – викликає прагнення до її задоволення, що може виражатися у прагненні або

бажанні.

Виділяють: біологічні (інстинктивні, нижчі), соціальні (вищі).

Потяг – неусвідомлене, невизначене прагнення, не спрямоване на якийсь певний об’єкт.

Виникають і формуються на основі інстинктів.

Інстинкт – складний ланцюговий безумовний рефлекс, спрямований на задоволення

біологічних потреб організму.

Класифікація розладів:

I. Розлади потягів:

1. Розлади харчових потягів:

a. Посилення (булімія, поліфагія)

b. Ослаблення (анорексія)

c. Полідипсія

d. Збочення (спотворення)

2. Розлади інстинкту самозбереження:

a) Посилення:

­ Пасивно-захисна форма – уникання небезпечних та складних ситуацій)

­ Активно-захисна форма – агресивність, реакції протесту.

b) Ослаблення (суїцидальна поведінка)

c) Спотворення (самокаліцтво, нерідко імпульсивне і в найрадикальнішій формі).

3. Розлади статевих потягів:

a) Посилення (гіперсексуальність – сатириазіс (чол..), німфоманія (жін.))

b) Ослаблення (гіпосексуальність – імпотенція (чол..), ригідність (жін..))

c) Спотворення (сексуальні перверзії) :

• Нарцисизм
 • Ексгібіціонізм

• Онанізм

• Фетишизм

• Садизм

• Мазохізм

• Педофілія

• Геронтофілія

• Некрофілія

• Зоофілія

4. Нав’язливі дії – з’являються раптово, далекі від змісту свідомості в даний момент із
критичним відношенням до них і прагненням від них позбутися.

5. Насильницькі дії – рухи чи вчинки, що виникають мимовільно, незалежно від

особистості; здійснюються без боротьби мотивів, з почуттям їх насильства,
сторонності.

6. Імпульсивні дії – раптові, зовні не мотивовані, неусвідомлені дії та вчинки.

II. Розлади вольових спонукань

1. Посилення

a) Гупербулія – посилений потяг до діяльності

2. Послаблення

a) Гіпобулія - зниження активності

b) Абулія – відсутність спонукання до діяльності.

3. Спотворення

o Нав’язливі дії

o Компульсивні дії (ритуали) – непереборне прагнення здійснювати певні

рухи або дії, виконання яких спрямоване на запобігання подіям,
небезпечним для хворих або їх родичів. Є критична оцінка.

o Імпульсивні дії (клептоманія, піроманія, копролалія, дромоманія,

міфоманія)

III. Розлади уваги

 1. Відволікання – неможливість зосередитися на одному виді занять і об’єктів, іноді в
поєднанні з підвищеною увагою до несуттєвого.

2. Прикутість – зниження переключення уваги, застрягання на одних і тих самих

думках, бажаннях.

3. Виснаженість – спочатку адекватні, потім швидко втомлюються, і відповіді стають

менш продуктивними.

IV. Психомоторні розлади

1. Симптоми із ускладненням рухової активності:

a) Каталепсія – підвищення м’язового тонусу, що створює здатність тривалий час

зберігати одну позу.

b) Симптом каптура – хворі лежать або сидять нерухомо, натягнувши на голову

халат, простирадло, залишивши відкритим обличчям.

c) Стан підкорення – у разі звичайного тонусу м’язів хворий не протистоїть змінам

положення свого тіла, пози, кінцівок.

d) Негативізм – опір хворого проханням навколишніх. У разі пасивного – хворий

просто не дотримується інструкції, активного – діє всупереч інструкції.

e) Мутизм – відсутність мови уразі збереження мовного апарату.

f) Специфічні розлади розвитку навичок навчання:

• Дислексія – труднощі у розпізнаванні слів і розумінні написаного.

• Дисграфія – ізольований розлад правопису.

• Дискалькулія, акалькулія – труднощі у виконанні найпростіших

арифметичних операцій, у використанні математичних термінів,
розпізнаванні цифр, математичних символів.

• Диспраксія – розлад розвитку рухових функцій.

2. Симптоми з порушенням і неадекватністю рухової активності:

a) Гіперкінетичні розлади – порушення уваги, гіперреактивність, імпульсивність.

b) Імпульсивність

c) Стереотипії – багаторазове повторення одних і тих самих рухів.

d) Ехопраксія – повторення жестів, рухів навколишніх.

V. Синдроми рухових розладів:

 1. Загальна психомоторна загальмованість – стан патологічної рухової
загальмованості з уповільненим перебігом усіх психічних функцій):

Ступор – стан знерухомленості, що виникає внаслідок гальмування рухових функцій.

a) Кататонічний – повна чи часткова знерухомленість, що супроводжується

пасивним чи активним негативізмом, аутизмом.

b) Депресивний – стан знерухомленості, що супроводжується сповільненням

мови, почуттям туги, іноді тривоги і страху, ідеями самозвинувачення і
самоприниження.

c) Психогенний – загальна знерухомленість, аж до повного заціпеніння, що

виникає в разі сильних раптових психічних травм.

d) Апатичний – стан знерухомлення, пов’язаний із емоційною тупістю,

повною байдужістю.

2. Збудження загальне психомоторне - патологічне рухове збудження, що

супроводжується розладами мислення, емоцій та інших психічних функцій:

a) Кататонічне - одноманітні, стереотипні гіперкінези, безглузді, хаотичні

рухи, повторення рухів (ехопраксія), слів (ехолалія), міміки (ехомімія)
людей довкола і співіснуванням двох протилежних дій (амбітендентність),
імпульсивні дії, агресивність.

b) Маніакальне - надмірне прагнення до діяльності з незавершеністю та

немотивованими переходами від одного виду діяльності до іншого,
супроводжується ейфорією, прискоренням мислення та мови.

c) Гебефренічне - велика кількість безглуздих поз, стрибків, кривлянь.

Поведінка не випливає із зовнішньої ситуації, безглузда розірваність
мислення.

d) Галюцинаторно – маревне

e) При розладах свідомості

3. Кататонічний синдром – збудження ступор

4. Гебефренічний синдром – поєднання рухового і мовного збудження із

пустотливістю і розірваністю мислення.

Апатико – булічний синдром - поєднання байдужості, знеохочення та відсутності або

ослаблення потягів до діяльності.
 6. Класифікація розладів свідомості
Свідомість – якість психіки, вищий продукт особливим чином організованої матерії
(мозку), суб’єктивне відображення об’єктивної дійсності, властиве тільки людині.

I. Непсихотичні (непродуктивні) форми (вимикання свідомості):

1. Обнубіліція – характерне мерехтіння ясності свідомості. Реакції сповільнені,

неуважність, помилки у відповідях. Безтурботність. Малопродуктивна діяльність.
Є проміжки просвітлення. Від хвилин до місяців.

2. Оглушеність – стан неповного вимкнення свідомості, що характеризується зміною

порога збудливості, коли слабкі подразники хворий не сприймає, середні
сприймає слабко, і лише сильні викликають у нього відповідну реакцію. Після
виходу фрагментарні спогади про період оглушення.

3. Сомноленція – стан напівсну, під час якого хворий лежить із закритими очима
більшу частину часу. Спонтанна мова відсутня, але на прості запитання хворі
можуть односкладово відповідати. Більш складні запитання не розуміють.
Виражена адинамія. Години, кілька діб. До свідомості надходять лише дуже сильні
подразники. Як і в разі обнубіляції, орієнтування в навколишньому просторі не
порушується, і амнезія не настає.

4. Сопор – стан повного вимкнення свідомості, що характеризується цілковитою

втратою орієнтування в навколишньому світі і своїй особистості, знерухомленням,
але із збереженням безумовних рефлексів.

5. Кома – стан повного вимкнення свідомості, що характеризується втратою всіх

видів орієнтування із втратою безумовних рефлексів та, нерідко, з порушенням
життєво важливих функцій внутрішніх органів.

6. Непритомність – раптове короткочасне повне вимкнення свідомості, що виникає

внаслідок раптової гіпоксії мозку.

7. Гіперсомнія - термін, що позначає наявність надмірної денної сонливості або

надмірної тривалості сну.

II. Психотичні (продуктивні) форми, що супроводжуються маренням,

галюцинаціями, порушенням поведінки:

1. Синдром астенічної сплутаності - мерехтіння ясної свідомості, виражена

виснажливість психічних процесів, поглиблення потьмарення свідомості до
вечора.

2. Сутінкове потьмарення свідомості – раптова втрата ясності свідомості з повною

відчуженістю від навколишнього,що триває від декількох хвилин до декількох діб:
a) Із зовні адекватною поведінкою – проста форма – раптово, хворий
«відключається» від реальності. Мова відсутня або складається з окремих
слів чи коротких фраз. Рухи сповільнені до ступору, змінюються епізодами
імпульсивного збудження:

• Амбулаторний автоматизм (Транс) – зовні цілеспрямована

діяльність, хворі виконують звичайні дії (користуються
транспортом, пересуваються на далекі відстані)

• Фуги – сутінковий стан свідомості з хаотичним рухомим

збудженням,безцільною втечею, вираженою вегетативною
симптоматикою. Повна амнезія. До2 хвилин.

• Сомнамбулізм – амбулаторний автоматизм уві сні

b) Психотична форма – галюцинації, марення і зміни настрою. Рухове

збудження – безглузді руйнівні дії, спрямовані на оточуючих. Цілковита
амнезія.

c) Патологічний афект – раптовий сутінковий стан у відповідь на зовні не

значний чинник із руйнівною дією. Бурхлива емоція. Що поєднується із
сутінковим станом свідомості і супроводжується агресивними діями.
Повністю амнезується.

d) Патологічне сп’яніння – раптово настає різка зміна свідомості, подібно

сутінковому, людина болісно сприймає навколишнє, зовнішня обстановка
стає загрозливою. Тривога, страх, жах. Можлива патологічна дезорієнтація.
Не здатний до спілкування. Звичайно зберігається здатність здійснювати
складні цілеспрямовані дії. Може переходити у сон, після повна амнезія,
чи залишаються неясні спогади про пережите.

e) Стан пробудження – стан неповного пробудження після глибокого сну з

нерівномірним переходом окремих систем ГМ від сну до неспання.
Більшість простих рухових функцій вищі психічні функції, свідомість,
залишаються в сонному гальмуванні. Потьмарення свідомості,
дезорієнтація. Агресивно-захисні дії. Після остаточного пробудження
спогадів не залишається, рідко часткові спогади. Від кількох хвилин до
години.

f) Реакція «короткого замикання» - у зв’язку з затяжною психотравмуючою

ситуацією й у результаті розряду тривалого й інтенсивного афективного
напруження, що супроводжується тривожним побоюванням, чеканням
неприємностей. Розлади свідомості або різко виражені, не відповідні
приводу афективні розлади, у поєднанні з імпульсивними, автоматичними
 діями, у тому числі небезпечними для навколишніх. Сон або різке психічне
виснаження.

g) Істеричні сутінкові стани:

o Пуерилізм – віковий регрес особистості, з рисами дитячої поведінки.

Одночасно простежуються набуті навички дорослої людини.

o Псевдо деменція – сутінковий стан потьмарення свідомості з

неправильними формами поведінки і яскравою демонстрацією
недоумкуватості. Прості інструкції не виконують на відміну від
більш простих.

o Ганзеровський синдром – хворі відповідають не по суті поставленого

питання «мимо мова», хоча відповідь хворого завжди існує в
контексті бесіди з ним.

h) Синдром розгубленості – «афект здивування» - розлад свідомості, пізнання і

пристосування до навколишнього. Іноді поєднується з деперсоналізацією
та дереалізацією.

i) Деліріозний синдром – неспецифічний органічний церебральний синдром,

який характеризується галюцинаторним затьмаренням свідомості з
переважаючим справжніми зоровими галюцинаціями та ілюзіями,
образним маренням, страхами, психомоторним збудженням, вегето-
вісцеральною симптоматикою. Порушено алопсихічне орієнтування і
збережено авто психічне. Поведінка відповідає галюцинації.

j) Онейроїдний синдром – потьмарення свідомості з напливом фантастичних

уявлень, що виникають мимоволі та містять видозмінені фрагменти
баченого, почутого. Пережитого, прочитаного, котрі вигадливо
переплітаються з перекручено сприйнятими деталями навколишнього. У
свідомості хворого домінують фантастичні уявлення, в їх основі зорові
галюцинації перед «внутрішнім оком». Ступор, хворі безмовні, мовний
контакт неможливий. Можливе збереження часткових спогадів
переживань, реальні події анемнезуються.

k) Аментивний синдром – потьмарення свідомості з перевагою незв’язності

мови, моторики та розгубленістю. Мова з окремих слів, складів, звуків.
Настрій мінливий, рухове збудження у межах ліжка. Мислення не складне.
До кількох тижнів. Повна амнезія.
 7. Класифікація розладів уваги
Увага – спрямованість і зосередженість діяльності суб'єкта в даний момент часу на будь-
якому реальному або ідеальному об'єкті.

Класифікація розладів:

1. Відволікання – неможливість зосередитися на одному виді занять і об’єктів, іноді в

поєднанні з підвищеною увагою до несуттєвого.

2. Прикутість – зниження переключення уваги, застрягання на одних і тих самих думках,

бажаннях.

3. Виснаженість – спочатку адекватні, потім швидко втомлюються, і відповіді стають менш

продуктивними.

4. Розсіяність - порушення здатності довго зберігати цілеспрямованість уваги. Легка

переключаемость при слабкій концентрація. Зустрічається при всіх видах астенічних
станах (Астенічний синдром не специфічний, зустрічається при величезній кількості
захворювань, починаючи з соматичного профілю, інфекційного і закінчуючи нервово-
психічними захворюваннями).

5. Неуважність – слабка концентрація при зниженій перемикання, що пов'язано з

тимчасовим або постійним порушенням рухливості нервових процесів. Найбільш часто -
при церебральному атеросклерозі( ЦА), хронічному алкоголізмі і наркоманії.

6. Тугорухливість (інертність, торпідність), патологічна фіксованість уваги пов'язана з

труднощами переключаемости. Зустрічається при паранояльних, маячних станах, при
епілепсії.

7. Парапрозексия – порушення уваги, яке характеризується напруженим очікуванням

пошуку необхідного об'єкта уваги (при психотичних станах, психозі).

8. Апрозексія – повне виключення уваги, як довільного так і мимовільного, повна

відсутність інтересу до того, що відбувається, неможливість пробудити цей інтерес (при
психотичних станах, психозі).

8. Класифікація галюцинацій
Галюцинації – розлади сприйняття з появою чуттєвих, зорових, слухових чи будь-яких
інших образів, коли в цей момент на органи чуття не діє відповідний їм подразник.

G. За аналізатором:

• Зорові:

­ Елементарні
 ­ Предметні (зоопсії, панорамні, ліліпутські галюцинації, макроскопічні
(гуліверські), галюцинації двійника (аутоскопічні)

­ По лекции:

• Аделоморфні – нечітко окреслені,

• Мікро- та макроскопічні

• Полі оптичні – численні однакові

• Аутоскопічні – бачення власного зовнішнього образу

• Негативні – не бачення предметів

• Геміаноптичні – у одній половині зору).

• Слухові:

­ Акоазми

­ Вербальні:

• Коментуючи

• Імперативні

• Антагоністичні

• Нейтральні

• Нюхові

• Смакові

• Тактильні

• Загального почуття (вісцеральні)

H. За складністю:

d) Прості:

➢ Акоазми – елементарні слухові галюцинації (шум, тріск);

➢ Фотопсії – елементарні зорові галюцинації (спалахи, плями);

e) Складні – галюцинації з певним змістом.

f) Комбіновані – в яких об’єкт сприймають кілька аналізаторів.

I. За повнотою розвитку:
 c. Повні (істинні, справжні) – мають усі властивості сприйняття, а саме чуттєву
жвавість, екстра проекцію, відсутність довільної змінюваності, що створює
відчуття реальності

d. Неповні (псевдогалюцинації) – галюцинації у яких відсутня будь-яка з властивостей

сприйняття. Втрачається почуття реальності, відрізняються від реальних
подразників.

J. Стосовно особистості хворого:

o Нейтральні

o Коментуючи

o Імперативні

o Антагоністичні

o Виправдовуючи

o Загрозливі

K. Особливі види галюцинацій (за умовами виникнення):

• Гіпнагогічні – виникають під час засинання у вигляді спонтанних зорових

образів, які проектуються в темне поле зору закритих очей чи у зовнішній
неосвітлений простір при відкритих очах.

• Гіпнапомпічні – виникають в момент пробудження.

• Екстрапомпічні – зоровоні образи поза межами поля зору.

• Рефлекторні – відтворені, коли реальний подразник галюцинаторно

сприймається в іншому місці.

• Функціональні – галюцинаторний подразник сприймається поряд, паралельно

з реальним.

• Шарля-бене – у психічно здорових, що втратили зір чи слух виникають зорові

чи слухові галюцинації. Є критична оцінка.

• Фантомні явища після ампутації – галюцинації у психічно здорових, що

перенесли ампутацію, виникають відчуття наявності ампутованої кінцівки,
біль у ділянці ампутації.

• Психогенні – у зв’язку з психогенним впливом

• Апперцептивні – галюциновані спогади (фанторемія).

!!!!По лекции!!!!:

L. За проекцією:
Екстракампінні – за межами аналізатора
Геміаноптичні – при геміанопсії – у полі зору, що випало.
Ознака
Проекція в межах чуттєвого
горизонту (критерій
проекції)
Ознака реального
сприйняття
(критерій об’єктивної
реальності;чуттєвої
яскравості)
Навіяність
(критерій зробленості)
Критерій актуальності
поведінки
Критерій соціальної
впевненості
Критерій спрямованості на
фізичне і психічне «я»
Критерій залежності від
часу доби
Справжні галюцинації
Зовнішня
Всі ознаки реального
сприйняття
(реальний голос)
Не навіяні
Поведінка відповідає змісту
галюцинації
Впевнені, що оточуючі
переживають ті самі
відчуття
На фізичне «я»
Посилення надвечір
Псевдогалюцинації
Внутрішня
Втрачають почуття
реальності і відрізняються
від реальних подразників
(змінений голос - як у
робота)
Сприймаються як навіяні
Поведінка не відповідає
змісту галюцинації
Не впевнені
На психічне «я»
Не мають залежності
 9. Класифікація маревних ідей

Маревні ідеї — це виникаючі на хворобливій основі неправильні судження і умовисновки,

що цілком захоплюють свідомість хворого і не піддаються корекції.

• Афективне (голотимне, за Е. Bleuler, 1906) маячення має депресивне або маніакальне

забарвлення. Прояви депресії досить різноманітні: маячні ідеї шкоди, втрати, різні
варіанти іпохондричного маячіння аж до маячіння Котар

• Катастетичне маячення (В.А. Гіляронський, 1949) — маячні ідеї, пов'язані з

порушенням інтерорецепції. Хворобливі відчуття від внутрішніх органів формують
переважно маячні ідеї іпохондричного змісту, а також впливу і переслідування.
• Маячення резидуальне пов'язано з тим, що хворий деякий час впевнений у реальності
своїх переживань, які виникали в період загострення хвороби.

• Маячення індуковане (наведене) виникає в родичів та інших осіб (реципієнтів), які

тривалий час близько спілкуються із хворим (індуктором). Фабула маячення буває
різноманітною (частіше переслідування, сутяжництва, еротична), але завжди схожа на
фабулу маячіння індуктора

За механізмом виникнення:

Виділяють первинне (інтерпретативне) і вторинне (чуттєво-образне) маячення.

I. Інтерпретативне (первинне) маячення полягає в порушенні опосередкованого

(абстрактного) пізнання дійсності. Клінічно характеризується більш-менш складною
системою ідей спотвореного (викривленого) судження, тлумачення реалій життя,
безпосереднє відображення яких залишається непорушним. Правильно сприймаючи
оточення, обстановку, дійсність, хворі висловлюють помилкове, хворобливо-хибне
судження про них. яке не піддається логічному виправленню. До первинною
маячення належать ідеї величі (інтелектуальної переваги, винаходу, відкриття,
еротичності). Воно розвивається в осіб з паранояльнимн рисами характеру
(переоцінка власної особистості, психічна ригідність, недовіра, підозра тощо).

II. Чуттєво-образне (вторинне) маячення характеризується розладом чуттєвого

пізнання, що супроводжується підвищеною афективністю та загальною
 розгубленістю, поряд із порушенням абстрагування. При цьому певна єдність
світогляду не зберігається. Хворобливі ідеї спираються не на систему доводів, а
переважно на образи, фантазію, здогадки. Хворий скрізь вбачає натяки на свою
адресу: в усмішках людей, статтях у газеті, радіо-, телепередачах, електричних
лампочках, що світяться, та ін. Наприклад, вважає, що це сигнал його уявних ворогів.

10. Класифікація розладів мислення

Мислення — психічний процес, за допомогою якого людина відтворює найважливіше в
явищах навколишнього світу, усвідомлює їхній взаємозв'язок. Воно дає змогу забезпечувати
рівень суджень, узагальнення фактів, висновків, нагромадити знання, вибудовувати
гіпотези, теорії, вирішувати завдання, які ставить особистість і суспільство. Мислення —
активна функція інтелекту.

Класифікація розладів мислення

Розлади мислення за темпом перебігу асоціацій

• 1. Прискорене. (“стрибання думок”, “стрибання ідей”)

• 2. Ментизм. мимовільний, безперервний і некерований плин думок, уявлень,

спогадів, образів, який має обтяжливий зміст. характерний для синдрому
Кандинського—Клерамбо.

• 3. Сповільнене. характеризується меншою кількістю ідей, повільним формуванням

думки й уявлення. Мовлення хворого стає також повільним з тривалими паузами.
Хворі суб'єктивно відчувають утруднення мислення. Скаржаться, що в них мало
думок, що не можуть закінчити думку, довести своє міркування до логічного
завершення. Сповільнене мислення спостерігають при депресивних і астенічних
станах.

• 4. Деталізоване (в'язкість). тугорухомістю, утрудненням під час переходу від однієї

думки до іншої, втратою здатності виокремити головне від другорядного. Мислення
хворих сповільнене, інертне, фіксоване на певних деталях, дрібницях. У їхніх
судженнях переважають випадкові подробиці, що не стосуються основної думки.
Деталізоване мислення характерне для пацієнтів з епілептичною деменцією й
олігофренією.

• 5. Зупинка мислення (шперунг).

короткочасна мимовільна зупинка плину думок, яку легко виявити під час
розмови, коли хворий раптом замовкає. Згодом він пояснює це тим, що в нього
відбулася затримка мислення. Спостерігають у хворих на шизофренію.

Розлади мислення за зв'язком асоціацій (формою)

1. Резонерське. 6. Символічне.

2. Паралогічне. 7. Персевераторне.

3. Атактичне. 8. Аутистичне (дереїстичне).

4. Незв'язне (інкогерентне). 9. Кататимне (кататимічне, афективне).

5. Розірване. 10. Конкретне (формальне, примітивне).

Мислення резонерське (безплідне мудрування) характеризується тим, що судження

хворого не грунтуються на реальних фактах. безплідні міркування, позбавлені
конкретного змісту, але “вдягнуті” у правильну стилістичну форму. Спостерігають при
шизофренії.

Мислення паралогічне супроводжується порушенням логіки висловлювання. Певне

поняття хворий замінює символом, знаком, які зрозумілі лише йому. Паралогічне
мислення властиве хворим на шизофренію.

Мислення атактичне характеризується неправильним, парадоксальним поєднанням

понять, думок, які не мають логічних зв'язків і мимовільно нанизуються одна на одну.
Проявами його є атактичний мовленнєвий безлад, безглузді висловлювання,
незрозумілі для людей, які оточують хворого, хоча конструкція речень правильна. У
висловлюваннях можуть бути неологізми, аглютинація (злиття) слів тощо. Характерне
для хворих на шизофренію.

Мислення незв'язне (інкогерентне) — глибокий розлад мислення у хворих з

порушенням свідомості, що проявляється у непоєднаності понять, суджень. Думки
хворого уривчасті, мовлення безладне. Він втратив здатність до синтезу, не
орієнтується в навколишньому просторі, реальну дійсність сприймає фрагментарно.
Мовлення має вигляд хаотичного набору слів або уривків речень, які інколи
римуються. Незв'язне мислення спостерігають при екзогенно-органічних психозах.

Мислення розірване проявляється втратою смислових зв'язків між поняттями, хоча

граматична та синтаксична форми речення збережені. У крайньому разі мовлення
хворих схоже на так звану мовленнєву мішанину (шизофазія). Її різновидом є подвійне
мислення, коли хворий сприймає свої думки за чужі (явища психічного автоматизму).
Розірване мислення характерне для шизофренії.

Мислення символічне полягає в тому, що одне поняття стає символом іншого, іноді
на підставі випадкових другорядних ознак. Характерне для шизофренії. Проявляється,
наприклад, символічними позначками (цифри, геометричні фігури тощо) в листі
хворого.

Мислення персевераторне характеризується тривалим застряганням, домінуванням

однієї і тієї самої думки, повторенням одних і тих самих слів, фраз, виникненням
одних і тих самих уявлень, образів, незалежно від зміни ситуації. Наприклад, на різні
запитання хворий відповідає однаковою фразою: — “Як Вас звати?” — “Іван Іванович.”
— “Скільки Вам років?” — “Іван Іванович”. Спостерігають зазначений розлад мислення
при шизофренії й органічних ураженнях головного мозку, старечій і
атеросклеротичній деменції, хворобах Піка й Альцгеймера.

Мислення аутистичне (дереїстичне), тобто відірване від реалій, характеризується

обмеженістю кола асоціацій із навколишнім світом. Останні виникають переважно на
основі ідей, уявлень, відчуттів, пов'язаних із хворобливими домінувальними
переживаннями. Хворі стають відлюдкуватими, тримаються осторонь, ні з ким не
спілкуються. На запитання дають формальні відповіді. Фантазію та реальність хворі не
розділяють, бажане сприймають за дійсність. Аутистичне мислення характерне для
шизофренії.

Мислення кататимне (кататимічне, афективне) — втрата логічного мислення

внаслідок впливу афективно забарвлених уявлень, бажань, побоювань. Спостерігають
при паранояльному розвитку особистості.

Мислення конкретне (формальне, примітивне), тобто обмежене конкретними,

примітивними поняттями, судженнями, що не досягає рівня абстракції.
Характеризується неможливістю “відірватися” від формальних ознак явищ і предметів,
дістатися їхньої внутрішньої суті. Наприклад, на прохання пояснити зміст виразу
“Яблуко від яблуні недалеко падає” хворий відповідає: “Яблуко, що впало з дерева,
завжди лежатиме недалеко від нього”. Цей тип мислення характерний для хворих на
олігофренію.

Розлади мислення за змістом асоціацій

Хворобливі ідеї:

• а)маячні; в) надцінні, домінантні;

• б)маячноподібні; г) нав'язливі.

11. Класифікація розладів інтелекту

Це здатність людини до використання операцій мислення (аналізу, синтезу, порівняння,
абстракції, узагальнення, конкретизації), вміння застосовувати набуті знання та досвід у
прикінчиш діяльності, проникати в сутність речей і явиш навколишнього світу, виділяти
основну ланку в складному ланцюзі причинно-наслідкових зв'язків і нагромаджувати нові
знання та досвід.

Порушення інтелектуальної діяльності при психічних за хворюваннях досить різноманітні.

Стани, за яких спостері гається недостатність інтелекту, називаються недоумством. Воно
може бути набутим (деменція) і природженим (оліго френія).
Деменція — це набуте недоумство, розпад колишньо го інтелекту внаслідок психічних
захворювань. Вона харак теризується стійким зниженням пізнавальної діяльності лю дини,
прогредієнтним перебігом, порушенням поведінки та збідненням морально-етичного ядра
особистості. Розріз няють лакунарну, тотальну, концентричну і транзиторну де менції.

Лакунарна деменція (парціальна, осередкова) виявляється частковими дефектами інтелекту

внаслідок зниження пам'яті. Людина стає малоздатною до операцій мислення. У цьому разі
обмежуються асоціативні зв'язки, що призводить до недостат ності кмітливості. При
лакунарній деменції спостерігаються емоційна нестійкість, зниження працездатності, але
зберігаю ться до певної міри професійні навички. На початку розвитку лакунарної деменції
особистість хворого та критичне ставлен ня його до власного психічного стану збережені.
Лакунарна деменція буває при осередкових захворюваннях головного мозку (судинні
захворювання, черепномозкові травми, сифі літичні ураження головного мозку та ін.).

Тотальна деменція (глобальна, паретична, дифузна) вияв ляється зниженням усіх форм
пізнавальної діяльності. Хворий поступово втрачає здатність користуватися операціями мис
лення, критично оцінювати свій стан, вчинки, а також навколишній світ. Відбувається
загальне (глобальне) зниження розумової діяльності із розпадом ядра особистості. Глибоко
порушується пам'ять на поточні та минулі події. Нерідко буває ейфорія. Хворий не здатний
до цілеспрямованої діяльності, потребує догляду й нагляду. Тотальна деменція розвивається
при старечому недоумстві, прогресивному паралічі, хворобах Альцгеймера, Піка та ін.

Концентрична (епілептична) деменція характеризується поступовою психічною

деградацією особистості з втратою гнучкості мислення за рахунок зниження здатності до
користування операціями мислення. Спостерігаються в'язкість, тугорухомість та
застрявання думок. Хворий не може перейти з однієї теми розмови на іншу. Стає надто
прискіпливим, дріб'язковим, егоїстичним. Увага зосереджена на власній осо бі, своїх
потребах, переважно біологічних, що сприяє розвитку крайнього егоцентризму. Настрій
пригнічений. Пацієнти бувають дратівливими, злопам'ятними, скаржаться, буцімто їх
ображають інші хворі, а медичний персонал неуважний тощо. За прогресування недуги
концентричне недоумство поглиблюється. Тоді хворі стають безпорадними, апатичними й
марантичними. їхні інтереси звужуються до задоволення лише власних інстинктів.
Концентричне недоумство спостерігаєть ся при епілепсії.

Транзиторна (шизофренічна) деменція характеризується слабкістю пізнавальних процесів,

розвивається поступово й схильна до прогресування. Хворий не здатний користуватися
операціями мислення не за рахунок порушення пам'яті чи втрати знань та умінь, а,
внаслідок дезінтеграції (дисоціації) психічних процесів. Такий тип недоумства розвивається
на тлі зниженого енергетичного потенціалу. Попри достатній рівень формальних знань,
діяльність хворих є непродуктивною, і тому вони соціально дезадаптовані. Інколи можуть
здивувати влуч ним зауваженням, дотепним словом тощо. Після відповідного лікування стан
хворих поліпшується, але після чергового заго стрення хвороба поглиблюється. Транзиторна
деменція буває при шизофренії.
Олігофренія (природжене недоумство, недорозвинення інтелекту) є є збірною групою
різних за етіологією, патоге незом і клінічним проявом непрогредіентних патологічних
станів. Загальною їх ознакою є наявність природженого або набутого в ранньому дитинстві
загального та психічного недорозвинення з переважанням інтелектуальної недостатності.

Загальні ознаки олігофренії:

• 1. Психопатологічна структура недоумства з тотальністю психічного недорозвитку та

переважанням слабкості абстрактного мислення.

• 2. Непрогредієнтність інтелектуальної недостатності.

• 3. Сповільнений темп психічного розвитку індивідуума.

За ступенем психічного недорозвинення та клінічної картини недоумства виділяють такі

форми олігофренії: дебільність, імбецильність, ідіотія.

Дебільність (від лат. debils— слабкий, немічний) є легким ступенем психічного

недорозвинення. Такі хворі не здатні абстрактно мислити, робити узагальнення,
утворювати складні поняття. У них переважає конкретно-описовий тип мислення.
Ситуацію в цілому через неточне сприйняття, нестійку увагу вони не розуміють. Не можуть
засвоїти програму загальноосвітньої школи, особливо з математики. Часто таких дітей
залишають на другий рік. Значно легше дітям з дебільністю дається навчання в допоміжній
спеціальній школі. Зі складною роботою вони не справляються, потребують допомоги з боку
старших, легко піддаються навіюванню, через що потрапляють під чужий вплив.
Інтелектуальний коефіцієнт (IQ) таких хворих становить 69—50.

Імбецильність (від лат. ітbесіlт — незначний, такий, що потребує опори) — середній ступінь
затримки психічного розвитку. У хворих з імбецильністю пізнавальна функція порушена
більшою мірою, ніж при дебільності. Вони не можуть формувати поняття, абстрактно
мислити, але розуміють просту мову та мають невеликий запас слів. Розмовляють дуже
короткими реченнями (іменник, прикметник, дієслово), засвоюють новий матеріал лише на
рівні конкретних уявлень. До повноцінного самостійного мислення такі хворі не здатні через
неможливість узагальнювати, тому адаптація можлива лише в звичних умовах. Чужі
мовлення, міміку, жести хворі розуміють у межах повсякденного життя. Оволодівають
навичками із самообслуговування (одягання, елементарна охайність тощо). Потребують
спостереження. Інтереси таких хворих досить примітивні та стосуються винятково
задоволення фізіологічних потреб. Поведінка їхня залежить від афективного стану та сили
потягів. IQ становить 49—20.

Ідіотія (від грец. іdеоtеіа — невігластво, своєрідність) — найтяжчий ступінь природженого

недоумства, що характеризується нездатністю до пізнавальної діяльності.
У таких осіб різко обмежене сприйняття, вони не можуть мислити та говорити
(вимовляють лише окремі звуки), не розуміють інших людей, не впізнають навіть близьких
родичів, не розрізняють їстівне та неїстівне. Вираз обличчя у таких хворих тупий. Вони пізно
починають ходити, інколи пересуваються поповзом. Не набувають навичок щодо
самообслуговування, неохайні. Інколи у хворих на ідіотію спостерігають афекти гніву
(кусаються, плюються). Нерідко у них виявляють природжені фізичні вади. IQ — до 20.

Для виявлення розумової відсталості, особливо легкого та помірного ступенів, потрібно крім
опису клінічної картини застосовувати шкільний, соціальний та психометричний критерії.

Шкільний критерій. Діти із легким ступенем розумової відсталості можуть навчатися в школі
або відстають від ровесників на два роки до дев'ятирічного віку і на три — після.

Соціальний критерій. Оцінюють можливість таких хворих до самостійного існування. Особи з

легким ступенем розумової відсталості можуть працювати самостійно, помірним —
виконувати нескладну роботу під контролем інших, тяжким — потребують спостереження та
опіки.

Психометричний критерій. Визначають IQ за допомогою патопсихологічних тестів (метод

Векслера).

12. Корсаковський (амнестичний) синдром

Поєднання:

I. Фіксаційної амнезії – втрата здатності запам’ятовувати нову інформацію

 II. Амнестична дезорієнтація – неспроможність запам’ятати місце, дату

III. Антероретроградна амнезія – неможливість згадати події після виникнення

фіксаціонної амнезії

IV. Псевдоремінісценції (воспоминает что было/могло быть) и конфабуляции

(заполнение пробелов памяти ложными воспоминаниями)

При органических поражениях ГМ, алкоголизме

13. Синдром Кандинського-Клерамбо

Синдром психічного автоматизму

• Бред преследования и воздействия

• Псевдогаллюцинации

• Психический автоматизм – чувство утраты контроля над собственными

психическими процессами

Виды:

• Идеаторный (ассоциативный) – открытость мыслей, ментизм (наплыв мыслей),

шперрунг (обрыв мыслей)

• Сенсорный – обоятельные, вкусовые, тактильные, висцеральные

псевдогаллюцинации, сенестопатии

• Моторный – убежденность больных в том, что их движениями кто-то управляет

 14. Дисморфоманічний синдром
Синдром дисморфомании-дисморфофобии характеризуется обычно триадой М. В.
Коркиной, состоящей из идей физического недостатка («ноги такие уродливые», «нос, как
у Буратино», «уши как лопухи» и т. д.), бреда отношения («все смотрят и смеются», «кому
приятно смотреть на урода», «люди на улице пальцем показывают») и пониженного
настроения, иногда вплоть до тяжелой депрессии с мыслями о самоубийстве.

Сама идея физического недостатка чаще всего является бредом паранойяльного типа (когда
мысли об уродстве касаются совершенно правильной части лица или тела), реже -
сверхценной идеей (в этом случае небольшой дефект, например несколько искривленные
ноги, воспринимается как «потрясающее уродство», «позор»). Больным с идеями
физического недостатка чрезвычайно свойственно стремление к «исправлению»,
«коррекции» тем или иным путем своего мнимого или резко переоцениваемого физического
недостатка. Особенно активно они посещают хирургов, добиваясь непоказанной им
косметической операции.

Физическое несовершенство, по мнению больных, может заключаться в каких-либо

«неправильных», уродливых чертах лица — некрасивом носе, подбородке, слишком больших
ушах; некрасивой фигуре — чрезмерно полной (лежит в основе заболевания нервная
анорексия) или, напротив, чрезмерно худой, малом росте и пр.

При дисморфомании переживания своего телесного несовершенства приобретают

характеристики сверхценных или бредовых. Представляет собой более тяжелое
расстройство, чем дисморфофобия, в некоторых случаях постепенно развиваясь из него,
а в некоторых неожиданно возникает без предшествующей стадии фобий.

Здесь у больного уже нет сомнений, но есть четкая убежденность в том, что именно
во внешности «не так» и как именно внешность влияет на отношение к нему окружающих
(бред отношений — убежденность в том, что нейтральные или относящиеся к другим лицам
замечания окружающих на самом деле относятся к больному, намекают на него).

Приходя к врачам, больные требуют проведения определенных вмешательств, проведения

их таким образом, как это следует из их бредовой фабулы (обычно это странные, нелепые
пожелания). Если врач соглашается выполнить такое вмешательство, то после него больному
не становится лучше (ведь бред, в отличие от навязчивых идей, не поддается коррекции
с помощью внешних вмешательств — будь то беседа с врачом, будь то пластическая
операция).

В некоторых случаях после подобных пластических операций больные, у которых по-

прежнему остается фиксация на тех же мнимых дефектах своей внешности, теперь уже
считают врачей повинными в этих дефектах (бредовая фабула расширяется идеями ущерба),
требуют от них новых исправлений внешности или возмещения вреда, иногда проявляют
в адрес врачей агрессию.

Сверхценная дисморфомания обычно заключается в увлечении изменениями своей

внешности в контексте какого-либо субкультурального течения, но доведенные до предела
эти изменения начинают нести негативные последствия для социальной жизни и здоровья
индивида (полное покрытие себя татуировками, расщепление языка, имплантированные
рога, введение масляных растворов в мышцы для создания иллюзии их больших размеров
и пр.).

15. Дисморфофобічний синдром

Физическое несовершенство, по мнению больных, может заключаться в каких-либо

«неправильных», уродливых чертах лица — некрасивом носе, подбородке, слишком больших
ушах; некрасивой фигуре — чрезмерно полной (лежит в основе заболевания нервная
анорексия) или, напротив, чрезмерно худой, малом росте и пр.

При дисморфофобии эти переживания имеют характер навязчивых, в основе лежит боязнь,
что некие особенности или незначительные дефекты внешности станут заметны
окружающим людям, привлекут их внимание (социофобия), стараются особенностями
макияжа, прически, одежды скрыть свои мнимые дефекты, могут долгое время проводить
у зеркала, рассматривая себя, испытывают в связи с этими переживаниями подавленное
настроение и сниженную самооценку.

Преходящая (транзиторная) дисморфофобия характерна практически для всех людей

в подростковом возрасте, когда человек впервые начинает воспринимать себя как субъект
межперсональных взаимоотношений, рефлексировать в отношении своих качеств.
Со временем, по мере накопления опыта общения с другими людьми, в том числе
с противоположным полом, большинство людей привыкают воспринимать себя такими,
какие они есть, и эти переживания в значительной степени теряют свою актуальность.
Однако у части людей дисморфофобические переживания той или иной степени
выраженности могут сохраняться на протяжении всей жизни. В таких случаях эти люди
становятся постоянными клиентами косметологов, диетологов, пластических хирургов.
Общение с врачами происходит примерно так же, как и при ипохондрии: врачебное
вмешательство (будь то разубеждение или выполнение неких манипуляций) существенно
облегчает состояние пациента, на некоторое время уменьшая его страх, но в дальнейшем
страх вновь возвращается и пациент снова и снова идет к врачам.

16. Деліріозний синдром

Делирий – галлюцинаторное помрачение сознание.

Характерны: истинные зрительные галлюцинации и иллюзий, аллопсихическая

дезориентировка, образный бред, изменчивое настроение (преобладает страх), двигательное
возбуждение, частичная амнезия болезненных переживаний и полная реальных событий.
Этапы развития:

1. инициальный – общая взбудораженность, суетливость, беспокойство,

многоречивость, гиперестезия, настроение изменчиво, повышена отвлекаемость
внимания, нарушен сон, кошмары.
2. иллюзорных расстройств – к картине 1-ого этапа + зрительные иллюзии, парейдолии
гипнагогические галлюцинации, эпизодически неточная ориентировка.
3. истинных галлюцинаций – к картине 2-ого этапа + истинные зрительных
галлюцинаций, видения сменяют друг друга без особой связи, обычно общая фабула -
преследование. Аффект и поступки соответствуют содержанию виденного (бежит,
прячется, обороняется и пр). Выражена аллопсихическая дезориентировка.
Характерно ундулирующее (волнообразное) течение (ухудшение ночью), м.б. люцидные
(чистые) промежутки.

Может быть абортивное течение и тяжелое: профессиональный и мусситирующий

(бормочущий) делирии (нарастают с-мы выключения сознания, приближается к аменции).

Делирий - один из наиболее частых типов реакций экзогенного типа: металкогольные психозы
(алкогольный делирий, «белая горячка»), интоксикации (лекарственные, наркотические),
при инфекционных и соматических заболеваниях, менингоэнцефалитах, сосудистых
заболеваниях головного мозга.

17. Деперсоналізація
Деперсонализация — болезненное переживание собственной измененности, измененности
собственных психических процессов, собственного «Я»: пациенты жалуются, что стали
«какими-то не такими, как прежде», «утратили эмоции, чувства», «потеряли собственное
„Я“» и др.

Выраженность этих расстройств может быть различной — от едва уловимого, смутного,

преходящего чувства до выраженного и стойкого переживания, которое приводит к чувству
растерянности, недоумения, выраженному страху и двигательным расстройствам
(обездвиженности, «оцепенению» или, напротив, психомоторному возбуждению).

Дереализация и деперсонализация могут встречаться при различных расстройствах:

• Депрессии. В этих случаях жалобы на то, что мир «потерял краски», «стал блеклым»,
«безрадостным» или что информация о нем с трудом доходит до пациента — «вижу
мир как через пыльное стекло» и пр. Собственные психические процессы также
воспринимаются изменившимися — «эмоции стали другие», «не в состоянии
испытывать прежних чувств», «перестал радоваться» (см. ангедония), «поглупел»,
«подурнел», «изменился, стал другим» и пр.

• Острых галлюцинаторно-бредовых психозах (в том числе при шизофрении). В этих

случаях либо на начальных этапах развития психоза, либо уже вместе с развившимся
чувственным бредом и галлюцинациями окружающее воспринимается измененным,
нереальным (например, «люди вокруг как мертвецы», «город как декорации
спектакля» и пр.), зачастую с чувством некой специальной подстроенности («все
какое-то нереальное», «как будто вокруг идет игра», «меня разыгрывают» и т.п.).
Собственные психические процессы также начинают восприниматься
«неестественными», в том числе с чувством их «чуждости», «навязанности»
посторонними силами (см. психические автоматизмы).

• Феноменологически близкие переживания могут наблюдаться при состояниях

помраченного сознания, при этом непонятность, фрагментарность, измененность
 воспринимаемого мира являются облигатными признаками нарушенного сознания
(см. патологию сознания), поэтому в этих случаях о собственно дереализации
и деперсонализации обычно не говорят.

• Органических поражениях головного мозга и эпилепсии.

18. Дереалізація
Дереализация — болезненное переживание измененности окружающего мира: все вокруг
непонятным образом изменилось, стало «чуждым», «не таким, как прежде», «нереальным»,
«искусственным», «призрачным», будто «все лишь снится» или «существует в воображении».
Дереализация включает целый спектр различных переживаний, в том числе:

• Deja vu (дежавю, «уже виденное») — ощущение, что видимая в данный момент

ситуация уже виделась и переживалась когда-то в прошлом, возможно, во сне и пр.

• Jamais vu (жамевю, «никогда не виденное») — ощущение, что видимая в данный

момент хорошо знакомая обстановка или ситуация никогда прежде не виделась либо
не переживалась, а воспринимается как новая.

Выраженность этих расстройств может быть различной — от едва уловимого, смутного,

преходящего чувства до выраженного и стойкого переживания, которое приводит к чувству
растерянности, недоумения, выраженному страху и двигательным расстройствам
(обездвиженности, «оцепенению» или, напротив, психомоторному возбуждению).

Дереализация и деперсонализация могут встречаться при различных расстройствах:

• Депрессии. В этих случаях жалобы на то, что мир «потерял краски», «стал блеклым»,
«безрадостным» или что информация о нем с трудом доходит до пациента — «вижу
мир как через пыльное стекло» и пр. Собственные психические процессы также
воспринимаются изменившимися — «эмоции стали другие», «не в состоянии
испытывать прежних чувств», «перестал радоваться» (см. ангедония), «поглупел»,
«подурнел», «изменился, стал другим» и пр.

• Острых галлюцинаторно-бредовых психозах (в том числе при шизофрении). В этих

случаях либо на начальных этапах развития психоза, либо уже вместе с развившимся
чувственным бредом и галлюцинациями окружающее воспринимается измененным,
нереальным (например, «люди вокруг как мертвецы», «город как декорации
спектакля» и пр.), зачастую с чувством некой специальной подстроенности («все
какое-то нереальное», «как будто вокруг идет игра», «меня разыгрывают» и т.п.).
Собственные психические процессы также начинают восприниматься
«неестественными», в том числе с чувством их «чуждости», «навязанности»
посторонними силами (см. психические автоматизмы).

• Феноменологически близкие переживания могут наблюдаться при состояниях

помраченного сознания, при этом непонятность, фрагментарность, измененность
 воспринимаемого мира являются облигатными признаками нарушенного сознания
(см. патологию сознания), поэтому в этих случаях о собственно дереализации
и деперсонализации обычно не говорят.

• Органических поражениях головного мозга и эпилепсии.

• Астении (чувство измененности в этом случае обычно смутное, быстро преходящее,

возможны явления Deja vu).

19. Параноїдний синдром

Параноидный синдром (от греч. паранойя + -oid форма, подобие) — представлен
чувственным бредом преследования; чувственный бред может дополняться
и интерпретативным компонентом. Бред при параноидном синдроме в большинстве случаев
сочетается с другими продуктивными психопатологическими расстройствами.

Варианты синдрома зависят от этих дополнительных расстройств:

• Параноидный синдром (в узком смысле) — представлен лишь бредом преследования,

немногочисленными иллюзиями или галлюцинациями.

• Галлюцинаторно-параноидный (галлюцинаторно-бредовой) синдром — сочетание

галлюцинаций и бреда.

• Аффективно-бредовой синдром — сочетание измененного настроения (мании или

депрессии) и бреда. В рамках типичных аффективных синдромов (маниакального
и депрессивного) может наблюдаться вторичный бред, соответствующий (конгруэнтный)
аффекту (например, идеи самообвинения при депрессии). Про аффективно-бредовой
синдром говорили при сочетании измененного настроения с несоответствующим аффекту
первичным бредом (идеи преследования) и галлюцинациями.

• Синдром психических автоматизмов (синдром Кандинского—Клерамбо) — см. следующий

раздел.

• Парафренный синдром (от греч para — рядом, около; phren — ум, разум) — представлен
мегаломаническим бредом величия (что отличает его от синдрома психических
автоматизмов), бредом преследования и воздействия, псевдогаллюцинациями
и психическими автоматизмами.

Параноидный синдром может иметь различное течение (острое или хроническое).

Острый параноидный синдром (обычно с минимально выраженными другими — кроме

бреда — психическими расстройствами, т.е. параноидный в узком смысле) может быть
обусловлен неблагоприятными внешними (экзогенными) факторами. Сюда относят:
 • параноид внешней обстановки («железнодорожный» параноид, бред в иноязычном
окружении, бред тугоухих);

• острый интоксикационный параноид;

• острый алкогольный параноид.

20. Паранояльний синдром

Паранойяльный синдром (образован от термина «паранойя», греч. — para — возле, рядом;
nous — мысль, ум) — представлен систематизированным интерпретативным бредом.
Бред в рамках паранойяльного синдрома не сопровождается другими продуктивными
психопатологическими расстройствами (галлюцинациями, расстройствами настроения
и пр.).

• Бредовые идеи хорошо систематизированы, наиболее часто встречаются идеи

ущерба, ревности, изобретательства, сутяжничества, ипохондрические.

• Развитие паранойяльного бреда обычно длительное, постепенное, часто

формированию бреда предшествует этап длительного существования сверхценных
идей, само содержание бреда на первых порах производит впечатление
относительного правдоподобия.

• Бред при паранойяльном синдроме тесно спаян с особенностями личности

больного в виде склонности к одностороннему, тенденциозному мышлению
и возникновению на этой почве сверхценных идей, а также стеничности (от греч.
sthenos — сила, склад личности, характеризующийся высоким жизненным тонусом,
значительной психической активностью, устойчивостью побуждений, высокой
личностной самооценкой).

• Больные с этим видом бреда весьма активны, при этом большую часть времени они
занимаются борьбой за свои мнимые права и достижения.
 • Паранойяльный синдром имеет хроническое течение и плохо поддается терапии.

• Может наблюдаться в рамках хронических бредовых психозов (например,

инволюционных), шизофрении, декомпенсации паранойяльной психопатии. Прежде
такие состояния обозначали термином «паранойя», однако в настоящее время
самостоятельное существование такого заболевания признается далеко не всеми
психиатрами.

21. Парафренний синдром

Парафренный синдром - сочетание систематизированного бреда преследования и
воздействия с фантастическим бредом величия, разнообразными явлениями
психического автоматизма и нередко фантастическими конфабуляциями. В этом
состоянии наряду с жалобами на преследование и воздействие больной высказывает
идеи о своем мировом могуществе, космической власти, называет себя богом всех богов,
властителем Земли; обещает устройство рая на земле, преобразование законов природы,
радикальное изменение климата.

Конфабуляции – ложные воспоминания о событиях, которые якобы были в жизни

больного.

Подобные высказывания могут сопровождаться фантастическими ложными

воспоминаниями о встречах с жителями Марса, совещаниях с богом и т. п. Содержание
таких конфабуляций и фантастического бреда величия общее, имеет тенденцию к
расширению, постоянно обогащается новыми фактами.

В соответствии с синдромальными особенностями парафренного состояния выделяют

острый и хронический парафренный синдромы.

Острый парафренный синдром определяется развитием на фоне аффективных

расстройств (депрессивных или маниакальных) острого чувственного бреда с
 псевдогаллюцинациями и другими проявлениями психического автоматизма. Острый
чувственный бред сменяется острым фантастическим (антагонистическим) бредом.
Бредовые идеи величия нестойки, изменчивы; аффективные расстройства отличаются
яркостью; определенное место в структуре синдрома занимают кататонические
расстройства. На высоте острого парафренного состояния нередко развивается
онейроидное помрачение сознания.

Для хронического парафренного синдрома характерны стабильность бреда, монотонность

аффекта, сравнительно небольшой удельный вес чувственного бреда.

В течении болезни хронические бредовые и галлюцинаторно-бредовые синдромы могут

последовательно сменять друг друга: паранойяльный сменяется параноидным
(галлюцинаторно-параноидным, синдромом Кандинского - Клерамбо) и далее
парафренным, что свидетельствует об их патогенетической общности. Следует также
отметить известную закономерность в особенностях клинической картины указанных
синдромов: чем интенсивнее, разнообразнее, ярче галлюцинации, псевдогаллюцинации
и другие явления психического автоматизма, тем меньше выражено бредообразование, и
наоборот. Преобладание галлюцинаторных расстройств над бредовыми указывает на
более тяжелое расстройство психической деятельности.

22. Астенічний синдром

Астенический синдром, астения (от греч. a — отсутствие, sthenos — сила) —
патологическое состояние, характеризующееся быстро наступающей усталостью после
активности обычной интенсивности.
Развивается при:

1. Всех среднетяжелых и тяжелых заболеваниях и инфекциях. Является самым

частым синдромом в медицине (!), непременным компонентом многих болезней.
Например, при гриппе или ОРВИ повышенная утомляемость присутствует: а)
в продромальном периоде (слабость, разбитость, утомляемость являются главными
компонентами этого периода); б) на высоте лихорадки (слабость вплоть до максимальной
выраженности — «астенической прострации»); в) в период реконвалесценции
(повышенная утомляемость опять является ведущей характеристикой состояния).

2. Хроническом переутомлении (физическом и/или психическом). Переутомление

может быть обусловлено объективными причинами (например, болезнью ребенка,
тяжелыми материально-бытовыми условиями, в том числе у мигрантов и вынужденных
переселенцев и т.д.), но в современном мире чаще имеет «психогенную» природу
(прежде такие случаи рассматривались, как один из видов неврозов — неврастения).
В этих случаях перенапряжение обусловлено особенностями субъективной оценки своей
ситуации человеком, когда тот предъявляет завышенные требования к самому себе,
планирует для себя больше дел, чем реально может выполнить, желает для себя
большего, чем может достичь, загоняя себя тем самым в состояние хронического
переутомления (в настоящее время такой тип формирования переутомления относят не к
психическим расстройствам, а к психологическим, немедицинским проблемам).

Астению следует отличать от усталости как физиологического (нормального) состояния:

Усталость Астения

Патологическое (болезненное)
Физиологическое (нормальное) состояние
состояние

Наступает после значимого напряжения:

физическая работа высокой или непривычной
интенсивности (например, погрузка тяжестей,
Хроническое состояние.
связанная с переездом, непривычные спортивные
Утомление обостряется после
нагрузки, туризм и т.д.); значимая психическая
повседневной нагрузки, которую
нагрузка (например, подготовка к экзамену,
человек выполняет изо дня в день
которая занимает у студента не весь семестр,
а только последние несколько суток перед
экзаменом и т.д.)

Характеризуется устойчивым
Характеризуется временным снижением снижением активности
активности организма после напряжения организма в результате
хронического перенапряжения
 и/или истощения сил при
соматическом заболевании

Полностью проходит после обычного отдыха Не проходит после обычного

(ночной сон, отдых в выходные и пр.) отдыха

Часто нуждается в специальном

лечении, так как по природе
Не нуждается в специальном лечении
своей является хроническим
и трудно обратимым состоянием

23. Дисфоричний синдром

Легкие формы дисфории выглядят как обидчивость, придирчивость, ворчливость,

недовольство, иногда больше проявляются как сарказм и язвительность. Такие случаи
обычно просматриваются, их принимают за присущие индивидууму
характерологические черты.
 При тяжелых дисфориях выражены тоска и тревога, создающие чувство отчаяния,
безысходности, напряжения, страха. Постоянно присутствует гиперестезия, т.е.
болезненно реагируют на любые раздражители, например замечания супругов, коллег
или случайно встреченных людей, непослушание детей, свои собственные неудачи
и случайные происшествия. Злоба, также постоянно присутствующая при дисфории,
в этих случаях может перемежаться эпизодами ярости, состояниями психомоторного
возбуждения с агрессивными, разрушительными действиями. При дисфориях возможны
также различные импульсивные поступки, уходы из дома, алкогольные, сексуальные
эксцессы и пр.

Считается, что дисфория — аутохтонное расстройство, т.е. возникающее без значимых

внешних причин. Однако в ряде случаев ее начало может совпадать с различными
психотравмирующими обстоятельствами, при этом обращает на себя внимание
несоответствие выраженности реакции раздражения поводу, за которым она
последовала. Начало дисфории обычно внезапное, продолжительность — от часов
до нескольких дней. Непродолжительные дисфории часто заканчиваются так же
внезапно, как и начались, затянувшиеся — чаще постепенно.

Дисфории наиболее характерны для лиц с органическими поражениями головного мозга

(например, перенесших черепно-мозговую травму, страдающих эпилепсией и др.).

24. Маніакальний синдром

Обычно люди в маниакальном состоянии очень положительно относятся к переживаемым
ими эмоциям, к своему состоянию критики у них нет (или она частичная), как нет и желания
обращаться за помощью для лечения этого состояния. К психиатру обращаются обычно либо
по настоянию близких, либо в случае нарушения общественного порядка, задерживаются
полицией, откуда уже направляются на лечение в психиатрический стационар.

• Гипертимия проявляется радостным, оптимистичным настроением, ощущением

счастья, которое не в состоянии омрачить никакие преграды и неприятности. Помимо
частого несоответствия такого настроения окружающей ситуации болезненность
гипертимии заключается в том, что люди в этом состоянии склонны переоценивать свои
реальные возможности — все трудности кажутся им по плечу, все преграды легко
преодолимы, возможные потери незначительны. Они тратят попусту большие суммы
денег (в том числе взятые в долг), раздаривая их случайным людям, напрасно рискуют
своей жизнью (например, залезая по водосточной трубе к случайным возлюбленным или
чрезмерно быстро и агрессивно водя машину и т.д.), переоценивая свои физические
возможности, вступают в конфликты с лицами, превосходящими их по силе, что часто
приводит к тяжелым травмам. Идеи переоценки собственной личности могут достигать
бредового уровня (бред величия).
• Идеаторное возбуждение проявляется в ускорении мышления, постоянной
многоречивости. Человек в маниакальном состоянии все время говорит, при этом речь
его имеет особую выразительность, напор, его трудно прервать. Иногда повышенное
настроение и идеаторное возбуждение, облегчающее поиск рифм, приводят к тому, что
человек в таком состоянии начинает говорить стихами или петь (особенно характерны
восхваляющие оды, посвященные лицам противоположного пола). Ему в голову все
время приходят новые идеи (в случае чрезмерного ускорения мышления развивается так
называемая скачка идей — не успев озвучить одну мысль, он переходит к другой, третьей
и пр.), он с легкостью решает сложные интеллектуальные задачи, легко запоминает
и воспроизводит большие объемы информации (гипермнезия).
• Моторное возбуждение проявляется повышением двигательной активности,
невозможностью усидеть на месте, постоянным стремлением чем-либо заниматься,
двигаться, иногда танцевать. Вместе с новыми идеями и видением происходящего вокруг
это приводит к желанию изменений, жажде менять все вокруг. Окружающие люди, более
трезво оценивая возможности и перспективы таких изменений, обычно так или иначе
стремятся остановить человека в маниакальном состоянии, умерить его пыл, отговорить
от реализации его планов, но часто эти попытки встречают лишь раздражение
и агрессию.
 25. Кататонічний синдром
Кататонический синдром (от греч. katátonos — напряженный) — психопатологический
синдром, основным клиническим проявлением которого являются двигательные
расстройства в виде состояний возбуждения и обездвиженности (ступора) с мышечным
напряжением, которые носят немотивированный характер (не определяются ситуацией
или другими психопатологическими синдромами).

Кататония может быть люцидной («чистой», не сопровождается помрачением сознания)

и онейроидной (сопровождается онейроидным помрачением сознания).

Кроме состояний возбуждения и ступора для кататонии относительно характерны

следующие симптомы:

• импульсивные влечения и действия;

• мутизм (немотивированный отказ от речи при сохранности речевого аппарата);

• негативизм (бессмысленное противодействие, немотивированный отказ от действий

—пассивный негативизм — или выполнение противоположных действий — активный
негативизм;

• двигательные и речевые стереотипии, вычурность движений и мимики;

 • подражательные («эхо») симптомы: эхо-праксия (нелепое, немотивированное
повторение действий окружающих), эхо-лалия (нелепое, немотивированное
повторение чужих слов и фраз).

• Кататоническое возбуждение

Кататоническое возбуждение — немотивированное, бессмысленное, нецеленаправленное

двигательное возбуждение.

Виды кататонического возбуждения (степени выраженности):

• экстатическое — больные подвижны, много говорят, речь с патетикой, с оттенком

экстаза, декламируют стихи и пр.;

• гебефреническое — преобладают дурашливость, нелепые, грубые шутки,

неуместные, непристойные действия, немотивированная и необоснованная
веселость;

• импульсивное — неожиданные, внезапные действия, часто разрушительного

и агрессивного характера;

• немое — двигательное неистовство с агрессией и разрушительными действиями,

направленными на себя и окружающих.

Кататонический ступор

Кататонический ступор может развиваться как достаточно быстро, так и постепенно,

в этих случаях сначала появляются замедленность, угловатость движений, долгие
застывания на одном месте и пр. (субступор). В дальнейшем выраженность ступора может
усиливаться. Выделяют его виды или степени выраженности:

— ступор с восковой гибкостью — повышение мышечного тонуса, из-за чего тело больного
может длительное время сохранять неудобное положение, любое изменение позы
сохраняется продолжительное время.

• симптом каталепсии, или восковой гибкости, т.е. застывание пациента

в преданной ему извне неудобной позе (обычно врач поднимает руку пациента
вверх или в сторону),

• симптом «воздушной подушки» (из-за мышечного напряжения, которое

в большей степени затрагивает мышцы сгибателей, пациенты лежат на спине
в достаточно характерном положении — голова немного, на несколько
сантиметров, приподнята над подушкой);

— ступор с негативизмом — мышечное напряжение нарастает, и более явственно

проявляются противодействия попыткам окружающих изменить позу больного. Пациенты
мутичны (не разговаривают), лежат без движения с закрытыми глазами, руки приведены
к груди. Кулаки крепко сжаты. Врач сразу обращает на себя внимание сопротивление
пациентов — при попытке поднять веки они зажмуриваются, при попытке открыть рот —
сжимают челюсти, не позволяют разжать их руки, причем видно, что сила мышечного
напряжения и противодействия может нарастать при таких попытках врачей;

— ступор с оцепенением — крайне выраженное мышечное напряжение, из-за

преобладания тонуса сгибателей пациенты находятся в эмбриональной позе
(т.е. с приведенными к животу коленями, прижатыми к груди руками).

Кататонический ступор представляет опасность для жизни пациента, так как в этом
состоянии, без еды и питья и при отсутствии лечения, такой пациент может погибнуть.
В условиях стационара, несмотря на сопротивление пациентов, им проводится
парентеральное и зондовое кормление.

26. Тріада Протопопова

Сочетание тахикардии, мидриаза и запоров называют триадой Протопопова.

Симпатикотонический синдром - описан В. Л. Протопоповым, характеризуется учащением

пульса, повышением артериального давления и основного обмена, сухостью во рту,
расширением зрачков, появлением запоров, значительным увеличением секреции
катехоламинов, особенно норадреналина (в 6-7 раз выше, чем в предприступный период),
повышением уровня адреналина, ДОФА и дофамина.

27. Тріада Крепеліна для манії і депресії

Для депрессии

Аффективный компонент триады Крепелина:

• Гипотимия – патологическое понижение настроения

• Доминирующий аффект тоски

• Наличие аффекта тревоги

Идеаторный компонент триады Крепелина:

• Брадифрения -заторможенность ассоциативной деятельности

• Гпомнезия – ухудшение памяти

• Изменение содержания мышления:

o Идеи самообвинения (виновности) – первичное чувство вины

o Идеи самоуничижения (малоценности)

o Ипохондрические идеи

o Суицидальные мысли

Моторно - волевой компонент триады Крепелина:

1) Гипобулия - ослабление побуждений к деятельности и общее снижение активности.

Снижение влечений: пищевого и полового (импотенция, фригидность, аноргазмия).

2) Депрессивное невербальное поведение - поза больных в положении стоя с фиксацией или

поза раздумья. Углы рта опущены, печальные брови, складка Верагута (кожная складка
верхнего века и бровь на границе внутренней и средней трети оттягиваются кверху и об-
разуют угол, что придает лицу особенно печальное выражение). Голос тихий, паузы
продолжительные, угасающая речь, тон голоса низкий. Улыбка печальная и скорбная,
мимика страдания, боли, жесты задумчивости, покорности, смущения, гортанное
покашливание. Локомоция с замедленным темпом походки.
 Для мании

28. Аментивний синдром

Аменция - помрачение сознания с бессвязностью речи, инкогеренцией мышления, т.е.
невозможностью осмысления окружающего и собственной личности. Встречается при при
тяжелых формах соматических заболеваний, инфекций, интоксикаций. Свидетельствует о
тяжести состояния!
Главным признаком аментивного состояния является невозможность связать воедино
происходящее (нарушение синтетических функций мышления) при сохранности
анализа. Больной отрывочно воспринимает окружающую обстановку, анализируя отдель-
ные ее компоненты, но не может их объединить в одно целое, установить связи.

Характерно возбуждение, ограничивающееся пределами постели: хаотичные движения

конечностями, метание, обирание; возбуждение сменяется периодами астенической
прострации.

Речь больных бессвязна (отдельные слова, звуки); нарушены все виды ориентировки .

Возможны отдельные элементарные галлюцинации.

После выхода из состояния аменции обнаруживается полная амнезия пережитого. На высоте

аментивного синдрома может наблюдаться двигательное возбуждение, проявляющееся
бесцельным, хаотичным метанием, часто ограниченным пределами постели. В вечернее и
ночное время эпизодически возникают отрывочные галлюцинации и бредовые явления.
Настроение при этом может быть угнетенным или повышенным. Отмечаются бессонница и
прогрессирующее психофизическое истощение с быстрым снижением веса.

29. Апато-абулічний синдром

Апато-абулический синдром — сочетание апатии (безразличие) и абулии (отсутствие
побуждений к деятельности), характеризующийся выраженным эмоционально-волевым
оскудением

• Пациенты бездеятельны, пассивны, безынициативны, равнодушны к своему облику,

состоянию здоровья, условиям жизни, имеют мало общения, не проявляют к чему-
либо интересов.
• В беседе эмоционально невыразительны, монотонны, однообразны.
• Со временем утрачивают прежний социальный статус — теряют работу, семью,
иногда жилье, т.к. несмотря на общую сохранность когнитивных и физических
способностей, часто оказываются неспособны не только преодолевать различные
жизненные трудности (поиск новой работы, разрешение давнишних бытовых
и семейных споров и пр.), но и даже выполнять свои повседневные бытовые дела

Апатико-абулический синдром служит проявлением негативной (дефицитарной)

симптоматики и не имеет тенденции к обратному развитию.

Чаще всего причиной апатии и абулии являются конечные состояния при шизофрении, при
которой эмоционально-волевой дефект нарастает постепенно — от легкого равнодушия и
пассивности до состояний эмоциональной тупости.

Другая причина возникновения апатико-абулического синдрома — органическое поражение

лобных долей мозг, (травма, опухоль, атрофия и др.).
 30. Гебефренічний синдром
Гебефренический синдром — сочетание двигательного и речевого возбуждения с
дурашливостью и изменчивым аффектом. Двигательное возбуждение сопровождается
паясничаньем, кривлянием, гримасничаньем, шутовским копированием поступков и слов
окружающих. Возбуждение может сопровождаться элементами регресса поведения.

Гебефренический синдром существует в развернутом виде у больных молодого возраста. У

больных зрелого возраста, в первую очередь у женщин, гебефренический синдром
проявляется преимущественно чертами детскости с капризностью и сюсюканьем,
непродуктивной эйфорией.

Чаще всего гебефренический синдром встречается при шизофрении; изредка при эпилепсии
в состояниях измененного сознани, психозах, связанных с черепно-мозговой травмой,
реактивных и интоксикационных психозах.

31. Основні критерії діагностики легкої розумової відсталості

(дебільності)

Легкая степень умственной отсталости (дебильность)

Познавательные расстройства в этих случаях заключаются в затруднении формирования

сложных понятий и обобщений, невозможности или затруднении абстрактного
мышления. Мышление преимущественно наглядно-образное, зачастую достаточно
хорошо развита обиходная речь.

Во многих случаях люди с легкой умственной отсталостью могут успешно выполнять

повседневные бытовые дела и обнаруживают хорошую практическую осведомленность. Они
способны к усвоению специальных программ обучения и овладению несложными
трудовыми навыками.

Они с трудом формируют собственные суждения, зачастую несамостоятельны в принятии

решений, внушаемы, поэтому легко перенимают чужие взгляды, иногда попадая под
нездоровое влияние окружающих.

IQ при дебильности находится в пределах 50–69, что соответствует умственному развитию

приблизительно 9—12-летнего ребенка.

32. Основні критерії діагностики помірної розумової

відсталості (імбецильності)

Умеренная умственная отсталость (имбецильность)

Познавательная деятельность ограничена возможностью формировать только простейшие

представления; абстрактное мышление, обобщения недоступны. Больные овладевают
лишь элементарными навыками самообслуживания, их обучение невозможно.
Словарный запас ограничен одним-двумя десятками слов, достаточных для сообщения
о своих основных потребностях. Часто присутствуют неврологические расстройства.
Больные нуждаются в постоянном присмотре и обслуживании.

IQ этих пациентов находится в пределах 20–49.

33. Основні критерії діагностики тяжкої розумової відсталості

(ідіотії)

Глубокая умственная отсталость (идиотия)

Страдающие глубокой умственной отсталостью не в состоянии освоить даже простейшие

навыки самообслуживания (одеться, умыться, пользоваться столовыми приборами и пр.),
их речь либо совсем не сформирована, либо состоит из небольшого числа простейших
слов, обращенную к ним речь понимают мало, могут не узнавать людей, ухаживающих
за ними (например, мать), не отличать съедобного от несъедобного (проглатывают
несъедобные предметы), часто не имеют представлений о пространственных отношениях
(например, о высоте: падают с большой высоты), редко формируют представления
о горячем, остром и др. (могут получать повреждения, ожоги).

Жизнь таких больных, нуждающихся в постоянном уходе и надзоре окружающих,

определяется удовлетворением простейших жизненных потребностей.

IQ лиц с глубокой умственной отсталостью ниже 20.

 34. Основні критерії діагностики хвороби Альцгеймера
Найчастіше порушення при хворобі Альцгеймера зачіпають вісім доменів: пам'ять, мовні
навички, здатність сприймати навколишнє, конструктивні здібності, орієнтування в
просторі, часі й власній особистості, навички вирішення проблем, функціонування,
самозабезпечення. Ці домени еквівалентні критеріям NINCDS-ADRDA, перерахованим в
DSM-IV-TR.

Обов’язкові діагностичні критерії:

1) Повинні виконуватися загальні критерії деменції.

2) Відсутність даних фізичного або спеціального обстеження або даних з анамнезу про іншу
можливу причину деменції або про зловживання алкоголем чи наркотиками.

Діагноз підтверджується постмортальними даними про нейрофібрилярні вузлики й

неврітичні (аргентофільні) бляшки у кількості, що перевищує спостережувану при
нормальному старінні мозку.

Ознаки, що підтверджують діагноз, але не є необхідними елементами:

• залучення коркових функцій (афазія, апраксія або агнозія);

• зниження мотивації й потягів, що приводить до апатії й аспонтанності;

• дратівливість і розгальмованість в соціальній поведінці;

• дані спеціального обстеження про наявність наростаючої церебральної атрофії;

• у важких випадках - паркінсоноподібні екстрапірамідні явища, логоклонія й епілептичні

припадки.

Патопсихологічні діагностичні критерії: ознаки інтелектуального, мнестичного та

емоційного дефіциту за даними методик, що визначають стан інтелектуальної, мнестичної,
емоційної сфери, стану уваги та працездатності.

Параклінічні методи дослідження: за даними КТ та МРТ виявляються нейровізуалізаційні

ознаки розширення шлуночкової системи і субарахноїдального простору, що розглядаються
як ознаки атрофії головного мозку.

35. Основні критерії діагностики делірію

Делирий — наиболее частый вариант помрачения сознания, может возникать в ответ
на любые внешние (экзогенные) вредности (см. реакции экзогенного типа), в том числе
в связи с интоксикациями (психоактивными веществами, в том числе алкоголем
и наркотиками, лекарствами, интоксикациями при инфекционных заболеваниях, при
почечной, печеночной недостаточности и пр.), тяжелыми соматическими заболеваниями,
в остром периоде черепно-мозговой травмы, острого нарушения мозгового
кровообращенияи др.

Клиническая картина:

— Все признаки помрачения сознания (критерии К.Ясперса):

• недоосмысление происходящего вокруг, отстраненность;

• аллопсихическая дезориентировка (в происходящем вокруг — месте, времени,

ситуации);

• частичная амнезия (обычно сохраняются отдельные воспоминания как о реальных

событиях, происходивших с больным в этот период, так и о психотических
переживаниях).

— Дополнительно:

• Возможны иллюзии, истинные галлюцинации (часто зрительные) и вторичный

бред.

• Характерны эмоциональные нарушения: беспокойство, тревога, страх, «реакции

ужаса»; быстрая смена эмоций.

• Характерны психомоторные нарушения: состояния двигательного беспокойства,

возбуждения (вплоть до выраженного, в том числе с ауто- и гетероагрессивным
поведением).

• Характерны нарушения ночного сна: кошмары, бессонница.

Обычно состояние возникает быстро (часы, дни), характерны суточные колебания

выраженности (ундулирующее течение) с ухудшением в ночное время.
1) Розлад свідомості (зниження ясності усвідомлення навколишнього зі зменшенням
здатності направляти, концентрувати, підтримувати або переводити увагу).

2) Порушення когінитивної діяльності, що проявляється обома ознаками:

• порушення безпосереднього відтворення й пам’яті на недавні події з відносно

збереженою пам’яттю на відділені події;

• дезорієнтація в часі, у місці або у особистості;

3) Мінімум один з наступних психомоторних розладів:

• швидкі непередбачувані переходи від гіперактивності до гіпоактивності;

• уповільнення реакцій;

• прискорення або загальмованість мови;

• підвищений рефлекс четверопагорб’я.

4) Розлад циклу сон-неспання, обумовлений мінімум за однією з наступних ознак:

• безсоння (до повної втрати сну), з наявністю або відсутністю сонливості в денний
час або інверсія циклу сон-неспання;

• посилення симптоматики в нічний час;

• неспокійні сни й жахливі сновидіння, які після пробудження можуть тривати у

формі галюцинацій і ілюзій.

5) Швидкий розвиток і добові коливання симптоматики.

6) Об’єктивні дані фізичного й неврологічного обстеження та лабораторних тестів

(наприклад, аномальна енцефалограма, що показує характерне, але не обов’язкове
сповільнення основної активності) і (або) анамнестичні відомості про церебральне або
системне захворювання (крім обумовленого психоактивними речовинами).

Емоційні розлади, такі як депресія, тривога або страх, дратівливість, ейфорія, апатія або
розгубленість, порушення сприйняття (ілюзії або галюцинації, часто зорові) і транзиторні
маревні розлади типові, але вони не є специфічним підтвердженням діагнозу.

1) Об’єктивні дані (фізичного й неврологічного обстеження й лабораторних тестів) і (або)

анамнестичні відомості про церебральне захворювання, ушкодження або дисфункцію.

2) Відсутність розладу свідомості або істотного порушення пам’яті.

3) Відсутність достатніх даних про альтернативну обумовленість особистісних або

поведінкових розладів.
36. Основні критерії діагностики онейроїду
 37. Основні критерії діагностики сутінкових станів свідомості

• После выхода из помрачения сознания — полная амнезия (на реальные события и свои
переживания), зачастую после выхода — слабость, тяга ко сну, поэтому засыпают
в неподходящих местах.
• Длительность — в большинстве случаев от нескольких минут (обычно) до нескольких часов
(реже).

Отдельно обозначают варианты сумеречного помрачения сознания, возникшие в условиях,

которые заставляют их дифференцировать с «физиологическими» состояниями (обычно эти
случаи связаны с совершением правонарушений и последующей судебно-психиатрической
экспертизой):

• Патологическое опьянение — сумеречное помрачение сознания, развившееся

на фоне употребления небольшого количества спиртного (алкоголь являлся лишь
триггером для состояния, самого выраженного опьянения не было). Дифференцируют
с состоянием обычного опьянения.

• Патологический аффект — сумеречное помрачение сознания, развившееся в ответ

на психотравмирующее событие (психотравма, обычно незначительная, может стать
лишь триггером для развития помрачения сознания). Дифференцируют
с физиологическим аффектом (сильным душевным волнением).

Вслід за К. Ясперсом за критерії затьмареної свідомості беруть:

• 1) дезорієнтацію в часі, місці, ситуації;

• 2) відсутність чіткого сприймання оточуючого;

• 3) різні міри незв'язності мислення;

• 4) труднощі в спогадах (відтворенні) подій, що відбуваються, і суб'єктивні хворобливі

явища.
 38. Основні критерії діагностики ПТСР
Критерії посттравматичного стресового розладу в МКБ-10 визначені таким чином:

а) хворий має пережити дію стресової події або ситуації (як короткої, так і тривалої)
винятково загрозливого або катастрофічного характеру, що здатне викликати
загальний дистрес майже в будь-якого індивіда.

б) стійкі спогади або «пожвавлення» стресора в нав´язливих ремінісценціях, яскравих

спогадах або снах, що повторюються, або повторне переживання горя при дії
ситуацій, що нагадують або асоціюються із стресором.

в) хворий повинен виявляти фактичне уникнення або прагнення уникнути обставини,

що нагадують або асоціюються із стресором.

г) будь-яке з двох: психогенна амнезія, або часткова, або повна, відносно важливих
аспектів періоду дії стресора.

Стійкі симптоми підвищення психологічної чутливості або збудливості (що не

спостерігалися до дії стресора), представлені будь-якими двома з наступних:

а) труднощі у засипанні або збереженні сну;

б) дратівливість або спалахи гніву;

в)труднощі у концентрації уваги;

г) підвищення рівня неспання;

д) посилений рефлекс четверохолмія.

У людини четверохолмний рефлекс є сторожовим. У випадках підвищеної збудливості

четверохолмієм при раптовому звуковому або світловому подразненні у людини виникає
здригування, іноді вискакування на ноги, крик, максимально швидке віддалення від
подразника, часом нестримна втеча.

У міжнародній класифікації психічних порушень в травматичному стресі виділяють три

групи симптомів: симптом повторного переживання (або симптом «вторгнення»), симптом
уникнення і симптом фізіологічної гіперактивації.

Критерії посттравматичного стресового розладу по DSM-IV:

а) індивід знаходився під впливом травмуючої події, причому повинні виконуватися обидва
приведених нижче пункти:

1. Індивід був учасником, свідком або зіткнувся з подією (подіями), які включають
смерть, або загрозу смерті, або загрозу серйозних пошкоджень, або загрозу фізичній
цілісності інших людей (або власній).
 2. Реакція індивіда включає інтенсивний страх, безпорадність або жах. Примітка: у
дітей реакція може заміщатися дезорганізованою поведінкою;

б) травматична подія наполегливо повторюється в переживанні одним (або більше) з

наступних способів.

1. Нав´язливе та повторюване відтворення події, відповідних образів, думок, що

викликає важкі емоційні переживання. Примітка: у маленьких дітей може з´явитися
гра, що постійно повторюється, в якій виявляються теми або аспекти травми.

2. Важкі сни про подію, що повторюються. Примітка: у дітей можуть виникати нічні
кошмари, зміст яких недоступний.

3. Такі дії або відчуття, нібито травматична подія відбувалася знов (включає відчуття
«оживання» досвіду, ілюзії, галюцинації і дисоціативні епізоди – флешбек-ефект).
Примітка: у дітей може з´являтися специфічна для травми поведінка, що
повторюється.

4. Інтенсивні важкі переживання, які були викликані зовнішньою або внутрішньою

ситуацією, що нагадує про травматичні події або символізує їх.

5. Фізіологічна реактивність в ситуаціях, які зовні або внутрішньо символізують

аспекти травматичної події;

в) постійне уникнення стимул-реакцій, пов´язаних з травмою, і «заціпеніння» (numbing) –

блокування емоційних реакцій (яке не спостерігалося до травми). Визначають за наявності
трьох (або більше) з перерахованих нижче особливостей:

1. Зусилля по уникненню думок, відчуттів або розмов, пов´язаних з травмою.

2. Зусилля по уникненню дій, місць або людей, які будять спогади про травму.

3. Нездатність пригадати про важливі аспекти травми (психогенна амнезія).

4. Помітно понижений інтерес або участь в раніше значимих видах діяльності.

5. Відчуття усунутості або віддаленості від останніх людей.

6. Понижена вираженість афекту (нездатність, наприклад, до відчуття любові).

7. Відчуття відсутності перспективи в майбутньому (наприклад, відсутність очікувань

з приводу кар´єри, одруження, народження дітей, життя на довгі роки);

г) постійні симптоми зростаючого збудження (які не спостерігалися до травми).

Визначаються за наявністю принаймні двох з нижче вказаних симптомів:

1. Труднощі із засипанням або поганий сон (ранні пробудження).

2. Дратівливість або спалахи гніву.

3. Проблеми із зосередженням уваги.

 4. Підвищений рівень настороженості, надмірна пильність, стан постійного
очікування загрози.

5. Гіпертрофована реакція переляку;

д) тривалість протікання розладу (симптоми в критеріях В, С і D) більше ніж 1 місяць;

е) розлад викликає клінічно значимий важкий емоційний стан або порушення в соціальній,
професійній або інших важливих сферах життєдіяльності.

39. Основні критерії діагностики патологічного афекту

Основні діагностичні критерії:

1. Відповідність загальним діагностичним критеріям афективних станів.

2. Потьмарення свідомості (синдром сутінкового потьмарення свідомості), повне

дезорієнтування, спотворене сприйняття оточуючого.

3. Різке, надзвичайне психомоторне збудження із автоматизованими, стереотипними

діями, великою кількістю та надзвичайною силою нанесення ушкоджень, безглузда
жорстокість.

4. Повна відсутність спогадів щодо скоєного.

5. Уривчасті галюцинаторні та маячні розлади.

6. Чіткий фазний перебіг з обов’язковою наявністю усіх трьох стадій (підготовчої,

афективного вибуху та виснаження).

7. Раптовість афективного вибуху.

8. У стадії виснаження — глибокий сон із наступною розгубленістю, відсутністю дій з

приховування злочину.

9. Парадоксальність, чужість кримінальних дій для особистості.

Додаткові діагностичні критерії:

1. Відсутність реагування на зміни обставин і оточення.

2. Відсутність спроб приховати або знищити сліди правопорушення.

3. Відсутність зміни засобів знаряддя нанесення ушкоджень.

4. Відсутність відчуття провини або каяття.

5. Повна відсутність мовної продукції, або окремі звуки, вигуки, які можуть відображати
хворобливий розлад свідомості.
Експертна оцінка визначених короткочасних афективних станів передбачає наступні
загальні методичні підходи:

1. Наявність у особи діагностичних ознак патологічного афекту на період скоєння

злочину виключає її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на цей період
часу.

2. Наявність у особи діагностичних ознак фізіологічного афекту на період скоєння

злочину істотно обмежує її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на цей
період часу.

3. Наявність у особи діагностичних ознак простого та аномального афектів на період

скоєння злочину може істотно обмежувати її здатність усвідомлювати свої дії та
керувати ними на цей період часу.

4. Наявність у особи діагностичних ознак гострої афективної реакції на період скоєння

злочину не позбавляє і не обмежує істотно її здатність усвідомлювати свої дії та
керувати ними на цей період часу.

40. Основні критерії діагностики деменції

Для встановлення діагнозу потрібна наявність двох ознак:

1) Погіршення пам’яті (труднощі в засвоєнні нового матеріалу, а в більш важких випадках -

ретроградна амнезія);

2) Зниження інших когнітивних здатностей (ослаблення критики й мислення);

3) Відсутність потьмарення свідомості;

4) Зниження емоційного контролю або мотивації, або зміна соціальної поведінки (емоційна
лабільність, дратівливість, апатія, огрубіння соціальної поведінки);

5) Стан спостерігається протягом не менш ніж 6 місяців.

41. Основні критерії діагностики хронічного маревного

розладу
1) Наявність марення або системи взаємозалежних маячних ідей крім типово
шизофренічних (тобто за винятком зовсім неможливих по змісту або культурально
неадекватних). Найбільш часті приклади: марення переслідування, величі, іпохондричне,
ревнощів або еротичне.

2) Марення повинно спостерігатися мінімум 3 місяці.

3) Не виконуються загальні критерії шизофренії.

4) Не повинні відзначатися хронічні галюцинації будь-якого виду (можуть бути

транзиторні або нечасті слухові галюцинації, які не мають коментуючого характеру).

5) Час від часу можуть бути присутніми депресивні симптоми, але при цьому маячні ідеї
зберігаються навіть у той час, коли розлади настрою не відзначаються.

42. Основні критерії діагностики шизоафективних розладів

1) Розлад відповідає критеріям одного з афективних розладів помірного або важкого
ступеня виразності відповідно до визначення для кожного підтипу.

2) Протягом більшої частини часу мінімум двотижневого періоду чітко присутні симптоми
хоча б однієї з наступних симптоматичних груп:

3) «луна» думок, вкладання або відібрання думок, відкритість думок;

4) марення впливу або впливів, що мають чітке відношення до рухів тіла чи кінцівок або
думок, дій чи відчуттів;

5) галюцинаторні «голоси»;

6) стійкі маячні ідеї будь-якого роду, які культурально неадекватні й зовсім неможливі за
змістом, але це не просто ідеї величі або переслідування (наприклад, хворий відвідує інший
світи, може управляти хмарами за допомогою свого подиху, спілкуватися з рослинами або
тваринами без слів і т.п.);

7) явно неадекватна або розірвана мова або часте використання неологізмів;

8) часте виникнення кататонічних форм поводження, таких як застигання, воскова

гнучкість і негативізм.

9) Критерії 1 і 2 повинні виявлятися протягом того самого епізоду і принаймні протягом

якогось проміжку часу мають проявлятись одночасно;

10) Розлад не може бути приписано органічному психічному розладу або інтоксикації,
залежності або стану відміни, пов’язаним із вживанням психоактивних речовин.

43. Основні критерії діагностики ендогенної депресії

Ендогенна депресія - це розлад настрою, що характеризується пригніченим настроєм, не
виникаючим через будь-яку зовнішню причину. Навпаки, стресор, який спричиняє
проблему, походить від самої людини; і воно може бути як когнітивним, так і біологічним.
Часто люди з цим розладом починають відчувати свої симптоми без видимої причини. Це на
відміну від реактивної депресії, яку викликає конкретна подія.

Тріада Протопопова: тахікардія, розширення зіниць, запор.

В медицинском понимании этого термина депрессия — это характерный вариант

эмоционального состояния, т.е. подавленное, безрадостное настроение наблюдается
длительно, стойко, на протяжении большей части дня в течение многих дней (например,
критерий депрессии в МКБ-10 — длительность снижения настроения более 2 недель);

Тріада Крепеліна: знижений настрій, уповільнене мислення, рухова загальмованість.

При ендогенній депресії добове коливання настрою, порушення сну (просинаються дуже
рано 4-5 ранку, відсутність «відчуття сну». Зниження маси тіла, випадіння волосся, зниження
апетиту, знижена самооцінка

44. Основні критерії діагностики БАР

Маніакальний період:1) Підвищений настрій. 2) Підвищена самооцінка. 3) Підвищена
активність. 4) Підвищена енергійність. 5) Підвищена працездатність. 6) Підвищена
балакучість. 7) Пожвавлення моторики. 8) Зниження потреби у сні. 9) Підвищене
відволікання уваги.

Депресивний період: 1) Знижений настрій із покращенням у вечірні часи. 2) Зниження

енергійності. 3) Зниження працездатності. 4) Інтелектуальна загальмованість. 5) Рухова
загальмованість. 6) Вітальне почуття туги. 7) Відчуття соматичного занедужання. 8)
Порушення сну. 9) Зниження апетиту. 10) Схуднення. 11) Наявність диспепсичних
розладів.

Клінічні діагностичні критерії (взаємозв’язок у часі):

1) Епізоди пов’язані із сезонністю.

2) Маніакальний епізод триває до 4-х місяців.

3) Депресивний епізод триває до 6 місяців.

Патопсихологічні діагностичні критерії:

При маніакальному епізоді:

- темп і активність мислення підвищені; - підвищена самооцінка; - підвищена шкала

манії.

При депресивному епізоді:

- загальмованість мислення; - знижена самооцінка; - підвищена шкала тривожності.

Інтелектуально-когнітивного та мнестичного дефекту немає.

45. Основні критерії діагностики епілепсії

1. Ідіопатичні парціальні епілепсії:

Доброякісна парціальна епілепсія дитячого віку з центротемпоральними спайками (G 40.0).

– вік маніфестації: 3-13 років (max 5-7);

– клінічна симптоматика нападів: прості парціальні (моторні, сенсорні, вегетативні),

вторинно-генералізовані (нічні);

– рідка частота нападів;

– ЕЕГ у міжнападному періоді: нормальна основна активність і пік-хвильова у центрально-

темпоральних відділах кори;

Ідіопатична парціальна епілепсія з потиличними пароксизмами (G 40.0).

– вік маніфестації: 2-12 років (пік у 5 і 9 років);

– клінічна симптоматика:

* прості парціальні напади;

моторні (адверсивні), сенсорні (зорові – амавроз, фотопсії, геміанопсії, ілюзії, галюцинації),

вегетативні (епігастральні) відчуття (блювота, головний біль, запаморочення); * складні
парціальні (психомоторні); * вторинно-генералізовані;

– провокуючі фактори: різка зміна освітлення;

2. Ідіопатичні генералізовані епілепсії

Дитяча абсансна епілепсія (G 40.3).

– вік маніфестації: від 2 до 10 років (пік 4-6 років), частіше у дівчаток;

– клінічна симптоматика нападів: типові (прості і складні) абсанси з високою частотою у 1/3
хворих генералізовані тоніко-клонічні пароксизми; рідкі;

– провокуючі фактори: гіпервентиляція, депривація сну, емоційна напруга;

Юнацька абсансна епілепсія (G 40.3).

– вік маніфестації: 9-12 років (пік у 12 років);

– клінічна симптоматика нападів: типові прості абсанси (короткі, рідкі) і генералізовані

тоніко-клонічні пароксизми (у 80%) при пробудженні чи під час сну;
– провокуючі фактори: гіпервентиляція (у 10% хворих) провокує абсанси, депривація сну (у
20%) – генералізовані тоніко-клонічні напади;

Юнацька міоклонічна епілепсія (G 40.3).

– вік маніфестації: 12-18 років (пік 15 років), переважно жінки;

– клінічна симптоматика нападів: міоклонічні пароксизми, білатеральносинхронні,

переважно у руках і плечовому поясі (частіше вранці); міоклонічноастатичні – при
приєднанні ніг – при збереженій свідомості; генералізовані тоніко-клонічні (у 90%),
переважно пробудження і засинання; абсанси складні з міоклонічним компонентом;

– провокуючі фактори: депривація сну, ритмічна світло стимуляція, алкоголь, фізичне і

психічне навантаження;

– неврологічний статус: іноді – локальна мікросимптоматика;

– психічний статус – без особливостей;

Епілепсія з ізольованими генералізованими нападами (G 40.3).

– вік маніфестації: будь-який;

– клінічна симптоматика: генералізовані тоніко-клонічні напади, синхронізовані з ритмом

сон-бадьорість з двома піками – період пробудження і засинання з невисокою частотою (1
раз на рік – 1 раз на місяць);

– провокуючі фактори: депривація сну;

– ЕЕГ під час нападу: генералізована пік-хвильова активність з частотою 3 Гц і вище;

46. Основні критерії діагностики органічних психічних

розладів
Основні діагностичні критерії деменції.

1) Погіршення пам’яті (труднощі в засвоєнні нового матеріалу, а в більш важких випадках -

ретроградна амнезія);

2) Зниження інших когнітивних здатностей (ослаблення критики й мислення);

3) Відсутність потьмарення свідомості;

4) Зниження емоційного контролю або мотивації, або зміна соціальної поведінки (емоційна
лабільність, дратівливість, апатія, огрубіння соціальної поведінки);

5) Стан спостерігається протягом не менш ніж 6 місяців

Діагностичні критерії хвороби Альцгеймера.

1) Повинні виконуватися загальні критерії деменції.

2) Відсутність даних фізичного або спеціального обстеження або даних з анамнезу про іншу
можливу причину деменції або про зловживання алкоголем чи наркотиками.

залучення коркових функцій (афазія, апраксія або агнозія); зниження мотивації й потягів,
що приводить до апатії й аспонтанності; дратівливість і розгальмованість в соціальній
поведінці; дані спеціального обстеження про наявність наростаючої церебральної атрофії;

Судинної деменції.

Загальні критерії судинної деменції:

1) Повинні виконуватись загальні критерії деменції.

2) Нерівномірність поразки вищих коркових функцій (деякі порушені, а інші відносно

збережені: пам’ять може виявляти виражений розлад, а мислення й обробка інформації
можуть виявляти лише легке зниження).

3) Клінічні дані про наявність осередкової поразки мозку, на що вказує мінімум один з
наступних ознак: спастична слабість у кінцівках; підвищення сухожильних рефлексів;
разгибальний підошовний рефлекс; псевдобульбарний параліч.

4) Дані анамнезу, обстеження або тестування про серйозне цереброваскулярне

захворювання.

Критерії органічного амнестичного синдрому:

1) Наявність порушення пам’яті за законом Рібо: фіксаційна, ретроградна або антероградна

амнезія.

2) Відсутність: порушення безпосереднього відтворення (за результатами

патопсихологічного дослідження, наприклад, по запам’ятовуванню цифр); потьмарення
свідомості й розладів уваги; загального інтелектуального зниження (деменції).

3) Об’єктивні дані (фізичного й неврологічного обстеження, лабораторних тестів) і (або)

анамнестичні відомості про інсульт або захворюваннями мозку (особливо з білатеральною
поразкою діенцефальних і серединних скроневих структур, але не при алкогольній
енцефалопатії), які могли б обґрунтовано вважатися причиною клінічних проявів.

Критерії неалкогольного делірію:

1) Розлад свідомості (зниження ясності усвідомлення навколишнього зі зменшенням

здатності направляти, концентрувати, підтримувати або переводити увагу).

2) Порушення когінитивної діяльності, що проявляється обома ознаками:

• порушення безпосереднього відтворення й пам’яті на недавні події з відносно

збереженою пам’яттю на відділені події;
 • дезорієнтація в часі, у місці або у особистості;

3) Мінімум один з наступних психомоторних розладів:

• швидкі непередбачувані переходи від гіперактивності до гіпоактивності;

• уповільнення реакцій;

• прискорення або загальмованість мови;

• підвищений рефлекс четверопагорб’я.

4) Розлад циклу сон-неспання, обумовлений мінімум за однією з наступних ознак:

• безсоння (до повної втрати сну), з наявністю або відсутністю сонливості в денний
час або інверсія циклу сон-неспання;

• посилення симптоматики в нічний час;

• неспокійні сни й жахливі сновидіння, які після пробудження можуть тривати у

формі галюцинацій і ілюзій.

5) Швидкий розвиток і добові коливання симптоматики.

6) Об’єктивні дані фізичного й неврологічного обстеження та лабораторних тестів

(наприклад, аномальна енцефалограма, що показує характерне, але не обов’язкове
сповільнення основної активності) і (або) анамнестичні відомості про церебральне або
системне захворювання (крім обумовленого психоактивними речовинами).

Емоційні розлади, такі як депресія, тривога або страх, дратівливість, ейфорія, апатія або
розгубленість, порушення сприйняття (ілюзії або галюцинації, часто зорові) і транзиторні
маревні розлади типові, але вони не є специфічним підтвердженням діагнозу.

47. Основні критерії діагностики розладів особистості

а) помітна дисгармонія в особистісних позиціях і поведінці, що залучає кілька сфер
функціонування, аффективность, збудливість, а також стиль стосунків з іншими людьми;

б) хронічний характер аномального стилю поведінки;

в) аномальний стиль поведінки є всеосяжним, що значно порушує адаптацію до широкого

діапазону особистісних і соціальних ситуацій;

г) вищезгадані прояви завжди виникають з дитинства й продовжують своє існування в

період зрілості;

д) розлад призводить до значного особистісного дистресу, але це може стати очевидним

тільки протягом тривалого часу;
е) розлад може супроводжуватися істотним погіршенням професійної й соціальної
продуктивності.

48. Основні критерії діагностики неврастенії

При этом расстройстве проявляется значительная, связанная с культурой вариабельность.
Выделяются два основных типа расстройства, в значительной степени перекрывающих друг
друга.

I. Главной характерной чертой первого типа являются жалобы на повышенную

утомляемость после умственной нагрузки, с которой часто связано некоторое
снижение производственных показателей или продуктивности в повседневных делах.
Умственная утомляемость описывается больным как неприятное возникновение
рассеянности, ослабления памяти, невозможности сосредоточиться и
неэффективности умственной деятельности.
II. При другом типе расстройства основной упор делается на ощущение физической
слабости и изнеможения даже после минимальной нагрузки, сопровождаемых
ощущением мышечных болей и невозможностью расслабиться.

Оба типа расстройства характеризуются рядом общих неприятных физических ощущений,

таких, как головокружение, напряженная головная боль и ощущение общей нестабильности.
Общими чертами являются также беспокойство по поводу снижения своих умственных и
физических способностей, раздражительность, утрата способности радоваться и
незначительно выраженная депрессия и тревога. Сон часто нарушен в своей начальной и
средней фазе, но может также быть выраженной и сонливость.

49. Основні критерії діагностики істерії

Для постановки диагноза у пациента должно наблюдаться не менее пяти перечисленных
проявлений истерического расстройства:

• Чрезмерная потребность во внимании. Люди с истерическим расстройством

испытывают дискомфорт, если не находятся в центре внимания. Для истероидных
личностей важно именно внимание, а не одобрение. Они могут вести себя
провокационно, вызывая негативную реакцию или недоумение.

• Неуместное сексуально соблазнительное поведение. Симптомы синдрома истерии

включают в себя сексуальную окрашенность большинства межличностных контактов
больного. Истерики одеваются и ведут себя соблазнительно в ситуациях, не
связанных с романтическим контекстом: на работе, учебе. Они могут иметь несколько
сексуальных партнеров в один период времени.

• Эмоциональная лабильность. Для людей с истерическим расстройством характерна

быстрая смена настроений. Проявлением истерического расстройства является не
 только эмоциональность, но и преувеличенное выражение эмоций. Пациенты с этим
расстройством часто плачут и смеются, разговаривают громко, активно
жестикулируют.

• Восприятие отношений как более близких, чем они есть. Среди симптомов синдрома
истерии выделяют невозможность определить реальное качество отношений.
Пациент может интерпретировать симпатию как любовь, а поверхностное знакомство
как близкую дружбу.

• Использование внешности для привлечения внимания. Люди с истерическим

расстройством выбирают яркую одежду и макияж, их образ может быть не только
красивым и соблазнительным — они часто выглядят как «фрики», поскольку
негативное внимание для них не менее важно, чем одобрение или восхищение

• Внушаемость. В проявления истерического расстройства включают чрезмерную

внушаемость пациента. Он легко попадает под влияние других людей, часто
действует импульсивно под воздействием ситуации.

• Самодраматизация и театральность.У людей с истерическим синдромом яркая

мимика, образная речь, они склонны к преувеличенной жестикуляции.

• Импрессионистичная речь. Симптомом синдрома истерии является чрезмерно

субъективное восприятие происходящих событий. Когда больной описывает ту или
иную ситуацию, он опускает объективно важные детали, концентрируясь на своих
ощущениях и моментах, вызвавших у него эмоции. Истероидные личности склонны к
преувеличению и додумыванию, они часто не замечают грань между вымыслом и
реальностью, поэтому в их рассказах правда и ложь тесно переплетаются друг с
другом.

Психосоматические заболевания. Среди проявлений истерического расстройства важную

роль играет наличие многочисленных симптомов, не относящихся при этом ни к какому
конкретному заболеванию. У них бывают спазмы, ощущение удушья при волнении, тошнота
от стресса и тремор рук. Случаются периодические обмороки

50. Основні критерії діагностики ОКР

Согласно МКБ-10, для постановки диагноза необходимо, обсессии
/или компульсии проявлялись в более 50 % дней в течение по крайней мере двух недель
подряд и быть источником дистресса и нарушения активности. Обсессивные
симптомы должны иметь следующие характеристики:

• а) Они должны быть расценены как собственные мысли или импульсы больного.

• б) Должна быть хотя бы одна мысль или действие, которой больной безуспешно
сопротивляется, даже если наличествуют другие мысли и/или действия, которым
больной более не сопротивляется.
 • в) Мысль о выполнении навязчивого действия не должна быть сама по себе приятна
(простое уменьшение напряжённости или тревоги не считается в этом смысле
приятным).

• г) Мысли, образы или импульсы должны быть неприятно повторяющимися.

Выполнение компульсивных действий не во всех случаях обязательно соотносится с

конкретными навязчивыми опасениями или мыслями, а может быть направлено на
избавление от спонтанно возникающего ощущения внутреннего дискомфорта и/или
тревоги.

Согласно DSM-IV-TR

Эти обсессии только тогда имеют медицинское значение, когда являются повторяющимися
и устойчивыми навязчивыми мыслями, побуждениями, или мысленными образами и
вызывают беспокойство и страдание. Пациент может их игнорировать или подавлять, или
нейтрализировать другой мыслью или действием, и склоняется к тому, что они
психологически несовместимы или иррациональны.

Компульсии имеют медицинское значение, когда пациент чувствует переутомление от их

исполнения в ответ на обсессии, или согласно с жёсткими правилами, и соответственно
страдает. Хотя многие люди, не болеющие ОКР, могут исполнять сходные действия
(например, расставлять вещи только по высоте), медицинская значимость появится тогда,
когда он будет вынужден вести себя не иначе, психологически страдая. Цель этих
действий — предупреждение происшествий; однако они с ним логически не связаны или
чрезмерны, причём это должен понимать сам пациент. Обсессии и компульсии должны
занимать больше часа в день или вызывать трудности в социуме, работе или учёбе. Полезно
установить степень расстройств перед лечением ОКР.

51. Основні критерії діагностики аутизму

Ранние симптомы расстройств аутистического спектра, свидетельствующие о высоком
риске РАС:

1. В возрасте 12 месяцев не отзывается на имя.

2. В 14 месяцев не указывает на интересующие объекты.

3. В 18 месяцев не стремится играть.

4. Общие симптомы:

o избегает смотреть в глаза, стремится к одиночеству;

o видны проблемы с пониманием чувств других людей описанием своих чувств;

 o отмечается задержка речи и дефицит языковых навыков;

o повторяет слова или фразы снова и снова (эхолалия);

o дает несвязанные ответы на вопросы;

o расстраивается из-за незначительных изменений;

o демонстрирует навязчивые интересы;

o совершает повторяющиеся движения, такие как махи руками, раскачивание

или вращение кистями, шевеление пальцами;

o демонстрирует необычные реакции на звуки, такие характеристики вещей, как

запах, вкус, тактильные ощущения, внешний вид.

52. Основні критерії діагностики алкоголізму

Чтобы говорить об алкоголизме, необходимо диагностировать как минимум три из шести
симптомов:

1. Сильное желание или чувство необходимости принимать вещество;

2. Трудности в контроле за употреблением психоактивных веществ (начало и прекращение
употребления алкоголя, количество потребляемого алкоголя);
3. Симптомы физиологического состояния, возникающие при прекращении или
уменьшении употребления психоактивных веществ, проявляющиеся в специфическом
абстинентном синдроме и применении того же или аналогичного вещества для облегчения
или предотвращения абстинентного синдрома;
4. Нахождение толерантности - необходимость употребления большего количества этанола
для получения эффектов, ранее достигнутых при меньших дозах;
5. Растущее пренебрежение другими источниками удовольствия или интересов из-за
употребления алкоголя или устранения его последствий;
6. Употребление алкоголя, несмотря на явные доказательства вредных последствий,
например, повреждения печени, депрессивные состояния после периодов интенсивного
употребления алкоголя.

53. Основні критерії діагностики вживання ПАР

Характерні ознаки синдрому залежності від ПАР:

• сильне бажання чи почуття непереборної тяги до прийому ПАР;

• порушена здатність контролювати поведінку, пов’язану з прийомом ПАР;

 • поява абстинентного стану, що виникає, коли прийом психоактивної речовини
зменшити або припинити;

• ознаки толерантності до дії психоактивної речовини, що проявляються в необхідності

значного збільшення кількості речовини для досягнення бажаного ефекту;

• поглиненість уживанням ПАР, котра проявляється в тому, що заради прийому

речовини людина повністю або частково відмовляється від важливих альтернативних
задоволень і зацікавлень чи витрачає багато часу на діяльність, необхідну для
придбання і прийому речовини, та на відновлення після її ефектів;

• вживання психоактивних речовин всупереч явним ознаками шкідливих наслідків для

здоров’я, роботи/навчання, стосунків з друзями, членами родини тощо.

54. Основні критерії діагностики гострого параноїду

Как правило, первыми на неправильное поведение обращают внимание родственники и
окружающие. Именно они часто являются инициаторами обращения за помощью.

Для параноида характерно отсутствие критического отношения к себе, то есть заболевший

не осознает, что болен, и охваченный бредом и галлюцинациями ведет себя нелепо,
неправильно, нередко даже сопротивляется обращению к врачу и лечению.

Иногда такие пациенты, все же, приходят за помощью к врачу психиатру самостоятельно с
жалобами на бессонницу, ощущение что их отравили, "искусственно свели с ума", "наводят
на них голоса и звучащие мысли", "заставляют делать неприятные вещи".

Осмотра врачом психиатром такого больного, знакомства с историей его жизни бывает
достаточно для выставления заключения. Дополнительные исследования
(патопсихологическое исследование, анализы, электроэнцефалография и др.) позволяют
уточнить состояние.

55. Основні критерії діагностики реактивної депресії

Базовим для всіх версій є вчення Ясперса, де описана тріада типових ознак:

• Психогенная реакція і розлад розвивається відразу після дії травмуючого фактора.

• Симптоми розлади безпосередньо пов'язані і залежать від інтенсивності і специфіки

травми.

• Процес захворювання тісно переплетений з актуальністю і рівнем психотравми,

нейтралізація обставин, що травмують в більшості випадків призводить до
позитивного вирішення або зниження інтенсивності симптомів.
Это группа реактивных (психогенных) депрессивных состояний, вызванных субъективно
значимыми психотравмами.

Наиболее частыми вариантами психотравмы при таких расстройствах являются

многообразные психосоциальные стрессоры в виде ситуации эмоционального лишения
(смерть близкого, его отъезд, уход, положение беженца, просто переезд, особенно
вынужденный и пр.).

Хотя ведущей причиной развития реактивных депрессий является наличие

психосоциального стресса (без которого она бы не развилась), в то же время не менее
значима роль и личностных особенностей. Чаще такие расстройства возникают у лиц
с такими чертами как прямолинейность, ригидность, бескомпромиссность.

Депрессия развивается обычно спустя некоторое время (до нескольких дней) вслед
за психотравматизацией после внутренней переработки случившегося с оценкой значимости
потери, что является попыткой психологически справиться с лишением (утратой).

Клинические проявления и выраженность психогенных депрессивных переживаний может

быть различной.

Это может быть психологически вполне адекватное переживание утраты в виде

подавленности и грусти (реакция горя, не выходящая за этно-культуральные особенности).
Может доходить до уровня психотической депрессии с витальной тоской, с переживанием
безысходности, нежеланием жить и идеями самообвинения.

Длительность от нескольких дней до нескольких лет с возможными периодическими

обострениями.

Выделяют несколько клинических вариантов таких депрессий.

Психогенная депрессия может предстать в виде астено-апатического состояния,
с вялостью, утомляемостью, бездеятельностью, безразличием ко всему.

56. Основні критерії діагностики простої шизофренії

• Позитивні симптоми відсутні
• негативні симптоми швидко наростають, досягаючи ступеня шизофренічного
дефекту
• Перебіг преривно-прогредієнтне

Согласно МКБ-10 при простой форме (F20.6) отмечается медленное развитие на протяжении
не менее года следующих симптомов:
 1. отчетливое изменение преморбидной личности, проявляющееся утратой влечений
и интересов, бездеятельностью, бесцельным поведением, самопоглощенностью
и социальной аутизацией;

2. постепенное появление и усиление негативных симптомов (апатия, обеднение речи,

гипоактивность, пассивность, эмоциональная сглаженность, отсутствие инициативы,
бедность невербального общения);

3. отчетливое снижение социально-трудовой продуктивности.

Простая форма

• В большей степени подвержены мужчины

• Шизоидные черты характера в преморбиде

• Дебют заболевания в детском или юношеском возрасте

• Изменения личности после первого эпизода заболевания (ослабление и искажение

влечений, проявления аутизма)

• Медленное, но непрерывно-прогредиентное течение

• Выраженность негативной симптоматики

• Отчетливые признаки нейрокогнитивного дефицита

• Рудиментарность и неустойчивость позитивной симптоматики, обычно более

заметной в дебюте заболевания

• Склонность к недостаточно адекватным и малопродуктивным занятиям (безцельное

изобретательство, решение запутанных математических задач, коллекционирование
ненужных вещей, построение оторванных от реальности теорий философии)

• Снижение социально-трудового статуса, асоциальность (бродяжничество, кражи,

сексуальные перверсии и др.)

• Склонность к злоупотреблению психоактивными веществами

57. Основні критерії діагностики параноїдної шизофренії

C учетом последних классификаций болезни принято считать, что для параноидного
подтипа шизофрении характерно:

A. Преобладание одной или нескольких бредовых систем или частых слуховых

галлюцинаций, связанных единой темой;

B. Отсутствие следующих проявлений: бессвязность речи, выраженное облегчение

(неадекватность) ассоциаций, уплощение или значительные нарушения со стороны
 аффективной сферы, поведение с симптомами кататонии, резко дезорганизованное
поведение.

Параноидная форма шизофрении

• Большая частота случаев наследственной отягощенности шизофренией

• Параноидные особенности личности больных и их родственников

• Позднее начало заболевания

• Наличие в клинической картине заболевания параноидного синдрома, обычно

включающего в себя одну или нескольких бредовых систем

• Слуховые галлюцинации, чаще всего объединенные одной темой

• Отсутствие проявлений кататонии

• Отсутствие выраженной дезорганизации мышления, речи и поведения

• Отсутствие выраженной негативной симптоматики

• Относительная сохранность социально-трудового статуса

58. Основні критерії діагностики кататонічної шизофренії

Для кататонической формы шизофрении (F.20.2) характерны двигательно-волевые
расстройства, которые, согласно МКБ-10, отчетливо определяются в течение минимум двух
недель. Это может буть ступор или мутизм, кататоничесое возбуждение, застывание в одних
и тех же позах, негативизм, ригидность, восковая гибкость, подчиняемость (автоматическое
выполнение приказов).

Кататоническая форма

• Отсутствие наследственной отягощенности шизофренией

• Стертость продромального периода

• Острое начало

• Выраженные двигательные расстройства (ступор, кататоническое возбуждение)

• Ригидность мышц («восковая гибкость»)

• Волевые расстройства (негативизм, автоматическая подчиняемость)

В последних классификациях подчеркивается, что для кататонического типа шизофрении

характерно сочетание нескольких синдромов:

1. ступор-значительное уменьшение реакции на внешние события и \или редукция

спонтанной двигательной активности;
 2. негативизм-лишенное какого-либо убедительного мотива сопротивление больного
инструкциям или попыткам изменить положение его тела);

3. кататоническая ригидность-удержание ригидной позы при попытке изменить

положение тела;

4. кататоническое возбуждение-усиление двигательной активности, лишенное

целенаправленности и не регулируемое внешними стимулами;

5. кататоническая поза - произвольное принятие неудобной или причудливой позы.

59. Основні критерії діагностики гебефренічної шизофренії

Гебефреническая форма

• Раннее и острое начало

• Полиморфизм симптоматики

• Выраженная дезорганизация мышления, речи (бессмысленные рифмы, вербигерация,

бессвязность, неологизмы ) и поведения (дурашливость, расторможенность,
манерность, гримасничанье, назойливость )

• Неадекватность эмоциональных реакций («пустая эйфория»)

• Инфантилизм

• Гиперсексуальность

• Повышенный аппетит

• Злокачественное и непрерывное течение

• Резистентность к терапии

Для клинической картины гебефрении характерен полиморфизм, разноплановость

и диффузность симптомов: состояния возбуждения, разорванности, дурашливости,
фрагментарный, несистематизированный, рудиментарный бред и нестойкие, эпизодически
возникающие, простые галлюцинации (Hecker E., 1871). По мнению многих психиатров,
в чистом виде гебефреническая форма встречается редко

60. Основні критерії діагностики шизотипових розладів

А. На протязі мінімум двох років постійно або періодично повинні виявлятися по що
найменше 4 ознаки із числа наступних:

1) неадекватний або звужений афект, хворий виглядає холодним і відчуженим;

2) дивність, ексцентричність або особливості в поведінці або зовнішньому вигляді;

3) збідніння контактів і тенденція до соціальної аутизації;

4) Дивні погляди(вірування) або магічне мислення, що має вплив на поведінку і не

узгоджується з субкультуральними нормами;

5) підозрілість або параноїдні ідеї;

6) обсесивна жуйка без внутрішнього опору, часто з дисморфофобічним, сексуальним або

агресивним змістом;

7) незвичайні феномени сприйняття, включаючи сомато-сенсорні (тілесні) або інші ілюзії,

деперсоналізацію або дереалізацію;

8) аморфне, грунтовне, метафоричнее, гіпердеталізоване і часто стереотипне мислення, що

проявляється дивною мовою або іншим чином без вираженої розірваності;

9) рідкі транзиторні квазі-психотичні епізоди з інтенсивними ілюзіями, слуховими або

іншими галюцинаціями і маячноподібними ідеями, зазвичай виникаючими без зовнішньої
провокації.

Б. Випадок ніколи не повинен відповідати критеріям бідь-якого розладу в шизофренії в F20-

(шизофренія).

61. Купірування маніакального збудження

Показания к госпитализации: Абсолютные

Мероприятия на догоспитальном этапе: если больной возбужден, агрессивен и склонен к

насильственным, разрушительным действиям - следует провести физическое стеснение
пациента (наименее травматичные, исключающие возможность нанесения переломов и
увечий формы сдерживания персоналом или фиксация с помощью эластичных полос
материи, специальных манжеток). Физическое стеснение требует участия достаточного
количества людей и применения минимума силы. В тяжелых случаях необходимо
привлечение работников полиции. Не следует пытаться входить в физический контакт с
больным, в том числе и для обследования соматического состояния, пока больной не
успокоится и даст свое согласие на осмотр или не будет физически стеснен. Особая
осторожность требуется при обращении с пациентом, если предполагается, что он вооружен
или завладел каким-либо предметом, который может быть использован как орудие
нападения.

Способ применения и дозы лекарственных средств

а) аміназін 2.5% р-н 2-4 мл в/м 2-3 р/добу,

б) галоперідол 0.5% р-н 1-3 мл в/м 2 р/добу,

в) лепонекс 100-200 мг/добу всередину

Феназепам - при в/в или в/м введении - начальная доза для взрослых —1 мг (1 мл 0,1%
раствора) с возможным одно- или двукратным повторным введением через 30–40 мин.

или

Диазепам - при в/в и в/м введении средняя разовая доза для взрослых — 10 мг (2 мл 0,5%
раствора) с возможным одно- или двукратным повторным введением через 30–40 мин.

В случаях, когда пациент получал ранее нейролептики и отмечалась хорошая переносимость

препаратов, возможно введение:

Хлорпромазин – при в/м введении разовая доза 25-50 мг (1-2 мл 2.5% раствора) под
контролем артериального давления.

или

Галоперидол - 5–10 мг в/м или в/в с возможным одно- или двукратным повторным
введением через 30–40 мин.

В тяжелых случаях допускаются комбинации феназепама или диазепама с хлорпромазином

или галоперидолом в средних разовых дозах.

62. Купірування кататонічного збудження

При наличии психомоторного или психогенного возбуждения лечение нужно начинать с его
купирования, которое складывается из трех направлений:

1. Физическое удержание больного.

2. Успокаивающая психотерапия.

3. Лекарственная терапия.

Физическое удержание при возбуждении производится санитарами. Больного укладывают

на спину и удерживают в таком состоянии, стараясь не причинить боли. При использовании
фиксирующих повязок нужно предупредить пережатие кровеносных сосудов.

Успокаивающая психотерапия при возбуждении должна носить постоянный характер.

Нужно искать контакт с больным, объяснять происходящее и т. д.

Лекарственная терапия при психомоторном возбуждении включает назначение

нейролептических (седативных) средств и симптоматическую терапию.

а) аміназін 2.5% р-н 2.0-4.0 мл в/м 2-3 р/добу,

б) лепонекс 100-200 мг/добу всередину,

в) при відсутності ефекту від аміназіну приєднати мажептил 1% р-н 2.0-3.0 мл в/м 1-2 р/добу.
При наличии выраженного психомоторного возбуждения главной задачей является его
купирование. С этой целью на фоне физического удержания больному в/в вводится 2—4 мл
0,5% р-ра сибазона. Примерно в 70— 80% случаев этой дозы бывает достаточно. Если через
5—10 минут не наступает купирование возбуждения, допускается повторное введение
данного препарата в количестве половинной дозы от первоначальной.

Можно использовать аминазин или тизерцин (25—50 мг), но при их назначении нужно
помнить о возможном снижении АД.

Хороший эффект достигается при сочетании нейролептиков с десенсибилизирующими

препаратами (димедрол, супрастин и др.).

Хороший эффект дает использование 0,5—1,0 мл 0,5% р-ра галоперидола.

Основная цель последующей седативной терапии — предупредить возможное возбуждение и

вызвать длительный, до 16—18 часов, сон. Поддерживающие дозы седативных препаратов и
кратность их введения подбираются индивидуально.

При галлюцинаторно-бредовом, кататоническом и гебефреническом, маниакальном и

эпилептическом возбуждении к проводимой седативной терапии (см. выше) рекомендуется
добавить 0,5— 1,0 мл 0,5% р-ра галоперидола.

63. Купірування психомоторного збудження

При наличии психомоторного или психогенного возбуждения лечение нужно начинать с его
купирования, которое складывается из трех направлений:

1. Физическое удержание больного.

2. Успокаивающая психотерапия.

3. Лекарственная терапия.

Физическое удержание при возбуждении производится санитарами. Больного укладывают

на спину и удерживают в таком состоянии, стараясь не причинить боли. При использовании
фиксирующих повязок нужно предупредить пережатие кровеносных сосудов.

Успокаивающая психотерапия при возбуждении должна носить постоянный характер.

Нужно искать контакт с больным, объяснять происходящее и т. д.

Лекарственная терапия при психомоторном возбуждении включает назначение

нейролептических (седативных) средств и симптоматическую терапию.

а) неулептил 20-50 мг/добу всередину,

б) седуксен 0.5% р-н 40-60 мг/добу в/м чи еленіум 50-80 мг/добу в/м,

в) у важких випадках - аміназін 2.5% р-н 2.0-4.0 в/м 2 р/день

При наличии выраженного психомоторного возбуждения главной задачей является его
купирование. С этой целью на фоне физического удержания больному в/в вводится 2—4 мл
0,5% р-ра сибазона. Примерно в 70— 80% случаев этой дозы бывает достаточно. Если через
5—10 минут не наступает купирование возбуждения, допускается повторное введение
данного препарата в количестве половинной дозы от первоначальной.

Можно использовать аминазин или тизерцин (25—50 мг), но при их назначении нужно
помнить о возможном снижении АД.

Хороший эффект достигается при сочетании нейролептиков с десенсибилизирующими

препаратами (димедрол, супрастин и др.).

Хороший эффект дает использование 0,5—1,0 мл 0,5% р-ра галоперидола.

Основная цель последующей седативной терапии — предупредить возможное возбуждение и

вызвать длительный, до 16—18 часов, сон. Поддерживающие дозы седативных препаратов и
кратность их введения подбираются индивидуально.

При галлюцинаторно-бредовом, кататоническом и гебефреническом, маниакальном и

эпилептическом возбуждении к проводимой седативной терапии (см. выше) рекомендуется
добавить 0,5— 1,0 мл 0,5% р-ра галоперидола.

64. Купірування гебефренічного збудження

При наличии психомоторного или психогенного возбуждения лечение нужно начинать с его
купирования, которое складывается из трех направлений:

1. Физическое удержание больного.

2. Успокаивающая психотерапия.

3. Лекарственная терапия.

Физическое удержание при возбуждении производится санитарами. Больного укладывают

на спину и удерживают в таком состоянии, стараясь не причинить боли. При использовании
фиксирующих повязок нужно предупредить пережатие кровеносных сосудов.

Успокаивающая психотерапия при возбуждении должна носить постоянный характер.

Нужно искать контакт с больным, объяснять происходящее и т. д.

Лекарственная терапия при психомоторном возбуждении включает назначение

нейролептических (седативных) средств и симптоматическую терапию.

а) аміназін 2.5% р-н 2.0-4.0 мл в/м 2-3 р/добу,

б) лепонекс 100-200 мг/добу всередину,

в) при відсутності ефекту від аміназіну приєднати мажептил 1% р-н 2.0-3.0 мл в/м 1-2 р/добу.
При наличии выраженного психомоторного возбуждения главной задачей является его
купирование. С этой целью на фоне физического удержания больному в/в вводится 2—4 мл
0,5% р-ра сибазона. Примерно в 70— 80% случаев этой дозы бывает достаточно. Если через
5—10 минут не наступает купирование возбуждения, допускается повторное введение
данного препарата в количестве половинной дозы от первоначальной.

Можно использовать аминазин или тизерцин (25—50 мг), но при их назначении нужно
помнить о возможном снижении АД.

Хороший эффект достигается при сочетании нейролептиков с десенсибилизирующими

препаратами (димедрол, супрастин и др.).

Хороший эффект дает использование 0,5—1,0 мл 0,5% р-ра галоперидола.

Основная цель последующей седативной терапии — предупредить возможное возбуждение и

вызвать длительный, до 16—18 часов, сон. Поддерживающие дозы седативных препаратов и
кратность их введения подбираются индивидуально.

При галлюцинаторно-бредовом, кататоническом и гебефреническом, маниакальном и

эпилептическом возбуждении к проводимой седативной терапии (см. выше) рекомендуется
добавить 0,5— 1,0 мл 0,5% р-ра галоперидола.

65. Купірування алкогольного делірію

Передусім слід обстежити хворого, щоб виключити у нього наявність інфекцій і переломів.

1. Потрібна також корекція порушення електролітного балансу, особливо магнію і калію.

2. Внутрішньом'язове введення 10–20 мг діазепаму сприяє купіруванню алкогольного
делірію і знижує вірогідність розвитку епілептоїдного припадку.
3. Традиційний метод купірування психомоторного збудження і усунення безсоння –
призначення 0,5–0,7 г барбамілу і 100 мл 40 % спирту.

Сильні нейролептики типу аміназину і тизерцину слід застосовувати з обережністю,

враховуючи їх гіпотензивну дію і ризик розвитку колапсу. Безпечніше і ефективне
внутрішньовенне або внутрішньом'язове введення еленіуму (100–150 мл/добу) або
феназепаму (до 10 мг/добу).

4. Застосовують також комбінації препаратів : 0,6 г барбаміла і 50 мг димедролу

внутрішньом'язово; 50 мг димедролу і 50 мг дипразину внутрішньом'язово; 30–40 мл
20 % розчину натрію оксибутирата внутрішньовенно повільно і 20–40 мг седуксену
внутрішньом'язово.
5. Одночасно з психотропними засобами вводять 1 мл 0,06 % розчину корглікону або 1
мл 0,025 % розчину дигоксину і 10 мл 20 % розчину глюкози внутрішньовенно, а також
2 мл 20 % розчину камфори підшкірно.
 6. Доцільне призначення 40–80 мг преднізолону всередину і великих доз вітамінів: 5 мл
5 % розчину тіаміну броміду (вітаміну В,) 3–4 рази на день внутрішньом'язово або
внутрішньовенно, одночасно – 1–2 мл 1 % розчину нікотинової кислоти, 1–2 мл 5 %
розчину піридоксину гідрохлориду (вітаміну В6), а також 20–50 мг ціанокобаламіну
(вітаміну В12) внутрішньом'язово, 0,05 г вітаміну В15 2–3 рази на день усередину.
7. При вираженому делірії через небезпеку розвитку колапсу нікотинову кислоту слід
застосовувати обережно, доцільніше ввести 2–3 мл 1 % розчину нікотинаміду.
Одночасно внутрішньовенно вводять 40 % розчин глюкози і 10 % розчин натрію
тіосульфату (по 10 мл). При наростанні церебральної гіпертензії повторно
призначають внутрішньовенно 10–12 мл 10 % розчину натрію хлориду. Для усунення
набряку головного мозку у важких випадках застосовують сечовину або манітол.

66. Купірування епілептичного статусу

Неотложная помощь:
1 этап: Предупреждение травмы и аспирации. Больного укладывают на бок, удаляют
острые предметы, расстегнуть воротник, ослабить ремень. Обеспечение проходимости
дыхательных путей.
2 Этап: Внутривенно вводят 0,5% раствор реланиума 2.0 мл (10 мг) на изотоническом
растворе натрия хлора.
3. Этап: При отсутствии эффекта через 5-10 минут повторное введение в/в0,5% раствор
реланиума 2.0 мл (10 мг) на изотоническом растворе натрия хлора. Преднизолон 30-120
мг., дексаметазон 4-16 мг.
4.Этап: При отсутствии эффекта 100 мг диазепама в растворе 5%-500,0 глюкозы.
Фенобарбитал 20 мг/кг или Фенитоин (дифенин) 8мг/кг или Галоперидол 0,5% -0,2-0,4 мл
в/м
5. Этап: Оксибутират натрия 20% -7 мг/кг. При отсутствии эффекта:
6 Этап: Наркоз (I-II хирургической стадии) при отсутствии эффекта- сверхдлинный
комбинированный наркоз с применением мышечных релаксантов и ИВЛ. Одновременно
проводят мониторирование и коррекцию гемодинамических, метаболических и
висцеральных функций.

Или

Лікування Звільнення повітроносних шляхів. В/в катеризація, контроль життєво-важливих

функцій. Ранній початок медикаментозного лікування. Медикаментозне лікування.

Перший етап 1. Діазепам: дорослим в/в у дозі 5-10 мг на 1 кг ваги; дітям – доза 0,3 мг на 1 кг
ваги (у дітей досить ефективною є ректальна форма препарату). 2. Замість діазепаму
використовують лоразепам у дозі 2 мг в/в (дорослі: 0,05-0,1 мг/кг; діти – до 4 мг одноразово).
3. Одразу після діазепаму або лоразепаму в/в вводиться фенітоін: дорослим 18 мг/кг ваги;
дітям 10-15 мг/кг ваги (максимальний ефект наступає через 20 – 30 хвилин після введення).
Другий етап Фенобарбітал: дорослим в/в у дозі 10 мг на 1 кг ваги; дітям 4-6 мг/кг на 1 кг ваги.
При цьому слід враховувати можливий розвиток депресії дихання, седативного ефекту,
аритмії, падіння артеріального тиску, швидку дію препарату та тривалий період
напіввиведення із організму.

Третій етап У випадку продовження нападів в умовах відділення інтенсивної терапії

необхідна інтубація хворого, проведення штучної вентиляції легень та введення
внутрішньовенозно тіопенталу натрію у дозі 100-200 мг на протязі 30 сек. А потім по 50 мг
кожні 2-3 хв. до припинення нападів.

У випадках діагностування ураження головного мозку, яке потребує нейрохірургічне

втручання, останнє необхідно проводити в ургентному порядку, у випадках
цереброваскулярної патології або в плановому, після припинення ЕС та всестороннього
дообстеження хворого.

67. Тактика лікаря під час епілептичного нападу

Дії лікаря

• Забезпечення прохідності дихальних шляхів.

• Призначення кисню (за потребою).

• Проведення загальних реанімаційних заходів (за потребою).

• У разі тривалості нападу(-ів) до 10 хв вводять:

— діазепам — внутрішньовенно (в/в) 0,3–0,4 мг/кг маси тіла;

— глюкозу (в/в 50 мл 50%) та піридоксин (в/в до 250 мг);

— розчин магнію сульфату в/в 7–10 мг/кг (10–15 мл — 25% розчину).

• Якщо напад (серія нападів) триває більше ніж 10 хв, вводять:

— діазепам — повторно 0,2–0,4 мг/кг (до 0,5 мг) в/в; або

— розчин вальпроєвої кислоти в/в 500–1000 мг (за наявності попереднього призначення

спеціаліста).

• Транспортування пацієнта до неврологічного/реанімаційного відділення.

68. Загальні принципи лікування реактивних депресій

Фармакотерапія в більшості випадків має тривалий характер і полягає переважно в
комбінованому застосуванні антидепресантів, транквілізаторів, тимостабілізаторів,
ноотропних препаратів, бета-адреноблокаторів, антипсихотичних засобів

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну

1. Циталопрам
• Дозування складає 20–40 мг один раз на добу, зазвичай приймається вранці. Для
пацієнтів похилого віку початкова доза складає 10 мг, а підтримувальна 20 мг.
• Період напіввиведення становить приблизно 36 годин.
• Не відмічено істотних взаємодій з іншими препаратами; хоча при використанні з
окремими нейролептиками спостерігається певне підвищення концентрації
циталопраму, воно не має практичного значення.
• Обережно застосовувати у пацієнтів з епілепсією.
2. Есциталопрам
• Есциталопрам є S-енантіомером циталопраму і являє собою високоспецифічний
інгібітор зворотного захоплення серотоніну.
• Дозування складає 10–20 мг один раз на добу; зазвичай приймається вранці.
• Період напіввиведення становить приблизно 30 годин.
• Не відмічено істотних взаємодій з іншими препаратами; хоча за використання з
окремими нейролептиками спостерігається певне підвищення концентрації
циталопраму, воно не має практичного значення.
• Обережно застосовувати у пацієнтів з епілепсією.
3. Флуоксетин
• Для лікування депресії застосовують дози 20-40 мг на добу в 1-2 прийоми;
приймають вранці та вдень. Для лікування булімії дозування складає 60 мг на
добу, як правило, в один прийом вранці.
• Період напіввиведення складає 2-4 дні; період напіввиведення активних
метаболітів є набагато довшим.
• У випадку печінкової або ниркової недостатності період напіввиведення
флуоксетину може збільшуватись.
• У разі переходу на інгібітори MAO потрібен період для виведення препарату
впродовж 2-5 тижнів.
• Здатен значно збільшувати концентрації багатьох препаратів, що метаболізуються
печінкою, наприклад, трициклічних антидепресантів, пролонгованих
бензодіазепінів, карбамазепіну та вальпроату.
• Хінідин може значно збільшувати концентрацію флуоксетину.
4. Флувоксамін
• Дозування складає від 100-200 мг до 300 мг на добу.
• Добові дози, що перевищують 150 мг, зазвичай, розділяють на 2-3 прийоми.
Першу дозу слід приймати ввечері.
• Середній період напіввиведення складає 20 годин.
• Типові побічні ефекти для даної групи препаратів, наприклад, нудота, блювання,
безсоння або сонливість, головний біль, тремор та запаморочення.
• Уповільнює виведення препаратів, що метаболізуються в печінці. Має значну
взаємодію з, наприклад, мелатоніном, бетаблокаторами, галоперидолом,
фенітоїном, хінідином та варфарином
• Може збільшувати в плазмі крові концентрації трициклічних препаратів
• Є дані щодо здатності підвищувати концентрацію печінкових ферментів та
креатиніну.
 • Слід обережно застосовувати у пацієнтів з епілепсією через можливе зниження
порогу судомної готовності.
5. Пароксетин
• Стартова доза складає 20 мг вранці. Можливе поступове підвищення дози кроком
по 10 мг до 50 мг. Максимальна доза для пацієнтів старше 65 років складає 40 мг.
Безпечна доза для осіб з порушенням функції печінки або нирок становить
близько 20 мг на добу. Не слід застосовувати у дітей та підлітків через збільшений
ризик саморуйнівної або ворожої поведінки.
• Період напіввиведення в середньому складає 24 години, може значно відрізнятися
у різних пацієнтів.
• Існує взаємодія з багатьма антидепресантами, антипсихотичними препаратами з
групи похідних фенотіазину, варфарином, циметидином, антиаритмічними
препаратами класів 1A та 1C (хінідин, флекаїнід), фенітоїном, та іншими
антиепілептичними засобами.
6. Сертралін
• Перша доза складає 50 мг, приймається один раз на день вранці або ввечері. За
необхідності, доза може бути поступово збільшена впродовж кількох тижнів до 200
мг.
• Період напіввиведення складає в середньому 26 годин.
• Не впливає на швидкість психомоторних реакцій; незважаючи на це, слід завжди
попереджати пацієнтів щодо заборони водіння та керування механізмами.
• Не має суттєвого впливу на виведення препаратів, що метаболізуються у печінці.
• Може мати невиражену взаємодію з деякими препаратами, наприклад, в разі
одночасного прийому доза літію має бути мінімально можливою; також слід
контролювати МНВ у пацієнтів, що приймають варфарин, оскільки воно може
підвищуватись внаслідок медикаментозної взаємодії.
• Слід обережно застосовувати у пацієнтів з епілепсією.

Селективні зворотні інгібітори MAO-A

1. Моклобемід
• Селективний зворотній інгібітор МАО-А, що може застосовуватись без дієтичних
обмежень
• Застосовується для лікування усіх форм депресії
• Стартова доза складає 150 мг двічі на день

Трициклічні антидепресанти

• Найменування: амітриптилін, кломіпрамін, доксепін, нортриптилін, триміпрамін

Інші антидепресанти

1. Агомелатин
 • Хронобіологічний препарат, що стимулює мелатонінергічні рецептори (МТ1 та
МТ2) та пригнічує серотонінегрічні рецептори 5-HT2C
• Терапевтична доза для лікування депресії становить 25 мг перед сном. Після двох
тижнів лікування дозу може бути збільшено до 50 мг, якщо стан пацієнтів не
покращується.
2. Бупропіон
• Селективний інгібітор зворотного захоплення норадреналіну та дофаміну, який
лише незначною мірою впливає на зворотне захоплення серотоніну і не впливає ні
на одну з двох моноаміноксидаз
• Початкова доза при лікуванні депресії становить 150 мг. Препарат може викликати
безсоння, тому його потрібно вживати задовго до сну
3. Дулоксетин
• Інгібітор зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну, слабкий інгібітор
зворотного захоплення дофаміну. Не має суттєвого впливу на гістамінергічні,
допамінергічні, холінергічні або адренергічні рецептори.
• Інші показання: генералізований тривожний розлад і лікування больового
синдрому при діабетичній нейропатії у дорослих
• Початкова добова доза становить 60 мг, а максимальна - 120 мг на добу, розділені
на рівні дози.

69. Види біологічної терапії психічних розладів

Методи активної біологічної терапії: шокові (інсулінокоматозна, атропінокоматозна,
електросудомна терапія), пірогенна терапія (сульфозином, пірогеналом), краніоцеребральна
гіпотермія.

Інсуліно-коматозна терапія застосовується з 1933 року. Хворому натще підшкірно вводять

індивідуально підібрані дози інсуліну, що зумовлює настання гіпоглікемічної коми або
субкоматозного стану, які через 20 хвилин купірують внутрішньовенним уведенням 40%
розчину глюкози. Тривалість курсу - 10-30 діб. Використовується для переривання гострих та
підгострих станів шизоафективної структури а також для усунення резистентності до
психофармакотерапії. Протипоказаннями є більшість соматичних хвороб, неврологічна
органічна симптоматика, ендокринні порушення, вагітність та вік понад 50 років. Можуть
виникати наступні ускладнення: судомні напади, колаптоїдний стан, серцева аритмія, а
також повторна гіпоглікемія, особливо вночі. Тяжким ускладненням є тривала кома, яка не
купірується введенням глюкози. При такому стані необхідно вдатися до реанімаційних
заходів.

Основні покази для призначення інсулінокоматозної терапії:

• - шизофренія невеликої давності;

• - шизофренія періодична;
• - шизофренія з іншими типами течії в тих випадках
• коли інсулін ще не застосовувався в лікуванні або попереднє використовування цього
методу лікування привело до тривалої стійкої ремісії, а також при резистентності
захворювання до психофармакотерапії;
 • - позитивні результати спостерігаються при таких клінічних особливостях
шизофренії: кататонічних, кататоно-онейроидних станах, депресивно-параноїдних і
галлюцинаторно-параноидних формах з поліморфним малосистематизированним
маяченням;
• - інсулінотерапія неефективна при паранояльних і парафрених станах із стійким
систематизованим маяченням;
• неврозоподібних станах (особливо з явищами деперсоналізації); гебефрених станах;
при переважанні адинамічних і апатичних розладів;
• - гіпоглікемічні і субкоматозні дози інсуліну застосовуються для купіровання станів
абстиненції у наркоманів.

Абсолютні протипоказання до застосування інсулінотерапії:

• - гострі інфекційні хвороби;

• - активна форма туберкульозу;
• - важкі захворювання печінки (гострий гепатит, гемолітична жовтяниця, цироз) з
порушенням функції;
• - важкі захворювання нирок (ануріі, сечокам'яна хвороба) з порушенням функції;
• - патологія надниркових;
• - цукровий діабет;
• - панкреатит;
• - виразка шлунку і кишки 12-перста в стадії загострення;
• - аортальні вади серця;
• - вади митр серця у стадії декомпенсації;
• - виражений коронарокардіосклероз;
• - злоякісні новоутворення;
• - інфаркт міокарду в анамнезі;
• - вагітність.

Електросудомна (електроконвульсивна) терапія (ЕСТ) впроваджена у психіатричну

практику італійськими вченими У. Черлетті та Л. Біні у 1938 році. Перед сеансом ЕСТ
обов’язково проводиться премедикація, яка полягає у введенні міорелаксантів та
внутрішньовенних засобів для наркозу або транквілізаторів. Тому пацієнт під час процедури
практично нічого не відчуває, але це ніякою мірою не впливає на її лікувальний ефект. При
проведенні сеансу ЕСТ електроди накладають або білатерально (на обидві скроні пацієнта),
або один з електродів на центр лобу, а інший на скроню, яка відповідає недомінантній
півкулі головного мозку, так як було доведено, що при останньому методі зменшується час
сплутаності свідомості після проведених сеансів ЕСТ. Через електроди пропускають
електричний струм силою 70-120 В, час дії струму – 0,5-0,9 с. Усього на курс лікування
призначають 3-5 сеансів. ЕСТ найбільш ефективна при важких ендогенних афективних
розладах, які резистентні до фармакотерапії.

Покази до проведення ЕКТ:

• - важкі депресії в рамках МДП, шизофренії, інволюційних психозів, резистентні до

психотропних засобів:
 • -- гострі депресії з маренням і турботою, страхом, суіцидальними тенденціями;
• -- затяжні депресії з монотонністю афекту, маревними ідеями гріховності,
іпохондричним і нігілістичним маренням;
• - фебрильна шизофренія;
• - кататонічне збудження і ступор, якщо психотропні
• засоби виявилися неефективними.

Абсолютні протипоказання до проведення ЕКТ:

• - важкі хвороби серцево-судинної системи (зміни міокарду, декомпенсованні вади,

стенокардія, коронарокардіосклероз, загальний атеросклероз, гіпертонія II і III стадій,
тромбофлебіт);
• - хвороби опорно-рухового апарату з небезпекою переломів (деформуючий артрит,
погано зрощені переломи, остеомиеліт, кіфосколіоз, остеопороз, обмежена рухливість
• суглобів травматичного або запального походження);
• - органічні хвороби центральної нервової системи (паркінсонізм, розсіяний склероз);
• - гострі і хронічні інфекції;
• - гострі бронхіти, бронхоектатична хвороба, емфізема легенів, бронхіальна астма,
гострі і хронічні хвороби носоглотки з порушенням прохідності;
• - хвороба язви шлунку, кишки 12-перста, хвороби печінки, нирок;
• - цукровий діабет, гипертіріоз;
• - відшаровування сітківки;
• - вагітність.

Відносні протипоказання до проведення ЕКТ:

• - гіпертонічна хвороба I стадії;

• - помірний атеросклероз;
• - компенсовані вади серця;
• - грижі;
• - добре зрощені старі переломи.

Піротерапія - лікування штучним підвищенням температури тіла.

Штучну викликають лихоманку введенням в організм чужорідного білка, збудників
захворювань (малярії, поворотного тифу), різних вакцин, хімічних речовин (пірогенал,
зваж сірки в маслі, дистильована вода). Підвищення температури тіла викликають також
впливом на організм повітря, води, піску, грязі, нагрітих вище звичайної температури тіла,
при одночасному обмеженні тепловіддачі (див. Гіпертермія) і електричного струму -
діатермія, індуктотермія, электропирексия (див.). Піротерапія викликає посилення
кровообігу, обміну речовин та імунобіологічних (захисних) реакцій організму.
Всі види пиротерапии необхідно поєднувати Із застосуванням лікарських препаратів
(наприклад, сульфаніламідних, миш'яку, йоду, аміназину, антибіотиків).
Показання: серорезистентные форми сифілісу, нейросифіліс, прогресивний
параліч, шизофренія, резистентні форми гонореї, бруцельоз, хронічне запалення жіночих
статевих органів, спондилоартрити, поліартрит, бронхіальна астма.
Протипоказання: злоякісні пухлини, туберкульоз, гарячкові стани, недостатність кровообігу
II і III ступеня, гіпертонічна хвороба II і III стадії, гнійні процеси, хвороби
крові, тиреотоксикоз, променева хвороба і стан після лікування іонізуючим
випромінюванням.

Спосіб краніоцеребральної гіпотермії (КЦГ) передбачає зниження температури мозку

теплокровних тварин і людини через переважання тепловіддачі над теплопродукцією, тобто
штучне охолодження мозку через зовнішні покриви голови з допомогою спеціального
апарату. Назва походить від гіпо... і грец. therme – тепло (охолодження). Ця процедура
призводить до зниження життєдіяльності організму, підвищує стійкість його до кисневого
голодування і має на меті підвищення стійкості мозку до явищ гіпоксії (кисневого
голодування), а також усунення явищ набряку та набухання головного мозку внаслідок його
токсичного ураження (алкогольного, наркотичного). Загальновідомими підручними
засобами в побутових умовах є гумові або пластикові бульбашки, наповнені льодом або
сумішами, що охолоджують (сніг з сіллю, лід з сіллю). У клініці використовують гумові
шоломи з подвійними стінками, між якими циркулює охолоджена рідина, та бандажі-
обтікачі. Такі бандажі – це сучасні повітряні гіпотерми із малою циркуляцією охолодженого
повітря. Вони є істотною підмогою у боротьбі з явищами гіпоксії, набряку та набухання
головного мозку та при купіруванні пов'язаних з ними грізних психічних розладів.

70. Класифікація психофармакологічних засобів

В даний час виділяють наступні класи психофармакологічних засобів.

• Нейролептики - для лікування шизофренії і станів занепокоєння у рамках інших

психічних розладів; іноді їх називають також антипсихотичними препаратами.
• Антидепресанти - для лікування депресії; інші назви - тимолептики (= нормалізатори
настрою) або тіморетікі (= стимулятори настрою) - це назва використовується для
позначення групи більш сильно стимулюючих антидепресантів. До антидепресивну
дію медикаментів відноситься також літій.
• Транквілізатори (синонім - анксиолитики) - для лікування тривожних розладів і
станів напруженості різного походження; в англомовних країнах існує також назва
малі транквілізатори (minortranquilizers). Більшість використовуваних в даний час
снодійних (гіпнотичних препаратів) споріднені транквілізаторів хімічно і
фармакологічно.
• Стимулятори - це медикаменти, що підвищують спонукання і активність,
називаються також психостимуляторами або, рідше, аналептиками. Ноотропами
називають групу речовин, які можуть мати сприятливу дію на когнітивні функції у
літніх людей, не будучи при цьому стимулюючими в цілому.
 71. Психотерапія, її види та сфера застосування
Психотерапія – науковий напрямок психологічної практики. Мета психотерапії – допомогти
пацієнту усвідомити причини особистісних проблем, знайти ресурси для їх вирішення.
Досягти цієї мети можна різними методиками, існує кілька шкіл психотерапії. Пропоную
розглянути найбільш популярні навчання: психоаналіз, системну сімейну психологію,
нейролінгвістичне програмування, когнітивно-поведінкову психотерапію, гештальт-
терапію.

Основні види психотерапії у психології

• Психотерапію ділять на декілька видів:

• Особистісно-орієнтовний;
• Гіпносугестивний;
• Раціональний;
• Аутогенне тренування
• Поведінковий.

1. Особистісно-орієнтовна спрямовується на усвідомлення хворим безпосередніх причин

хвороби, а також коригує неадекватні реакції і поведінку.

2. Гипносуггестивную проводять за допомогою навіювання, яке в повній мірі проявляється

при гіпнозі, тобто перехідному стані свідомості, яка відрізняється від неспання і сну. Гіпноз
виникає при словестном або несловесном впливі. Для цього використовується ряд прийомів.

3. Раціональну в лікувальній практиці застосовують найбільш широко. У неї включаються

прийоми емоційного впливу, навіювання і логічної аргументації.

4. Аутогенне тренування відрізняється від гипносуггестивного виду більш активною участю

самого хворого в процесі лікування. Її застосовують для підвищення реалізації можливостей
особистості та організму. Основний елемент у ній – м’язова релаксація.

5. Поведінкова спрямовується на усунення симптомів самої хвороби і зміна веління, яке

закріплюється звичками.
72. Загальні принципи лікування шизофренії
 73. Загальні принципи лікування ендогенних депресій
Лечение депрессии возможно лишь при сочетании 3 его форм: фармакотерапии,
психотерапии и соматического лечения. При этом в случае эндогенной депрессии главная
роль, безусловно, принадлежит биологической терапии: антидепрессантам и ЭСТ.
Биологическая коррекция подразумевает использование фототерапии – лечения
люминесцентными лампами, свет которых повторяет свойства солнечного облучения и
стимулирует выработку эндорфина и серотонина. Также свою эффективность показывает
депривация сна

Антидипр:
Амитриптилин 200-250 мг/сут (25-50 мг на ночь)
Флуоксетин Начальная доза - 20 мг 1 раз/сут в первой половине дня; при необходимости
доза может быть увеличена через 3-4 нед. Частота приема - 2-3 раза/сут.
Сертралин Внутрь - 50 мг 1 раз/сут

74. Загальні принципи лікування БАР

Лечение должно быть комплексным, то есть включать прежде всего фармакотерапию
(лекарственные средства) и психообразование, а иногда и психотерапию.

Психообразование при биполярном аффективном расстройстве играет очень важную роль.

Оно базируется на информировании, обучении, передаче знаний и опыта психиатра или
другого психотерапевта пациенту. Может протекать в форме беседы, проведенной во время
диагностики и позже во время лечения, а также амбулаторных приемов. Может также
проводиться дополнительно в форме отдельный индивидуальных и групповых встреч.

Психотерапия при постоянном фармакологическом лечении применяются препараты,

стабилизирующие настроение: соли лития, вальпроевая кислота (Средняя суточная доза
составляет 20-30 мг/кг.) и ее производные, карбамазепин (При приеме внутрь для взрослых
и подростков 15 лет и старше начальная доза составляет 100-400 мг.), ламотриджин
(начальная разовая доза составляет 25-50 мг), а в последнее время все чаще атипичные
антипсихотические препараты, такие как: арипипразол (10-30 мг 1 раза/сут.), оланзапин
(Рекомендуемая начальная доза оланзапина составляет 10 мг один раз в сутки.), кветиапин
(начальная доза составляет 50 мг/сут) (реже клозапин). При депрессивных эпизодах иногда
(но под постоянным врачебным контролем и с учетом противопоказаний) применяются
антидепрессанты.

75. Загальні принципи лікування епілепсії

Основа лечения эпилепсии — медикаментозная терапия. Для лечения этого заболевания
применяют специальные антиэпилептические препараты (АЭП).

Разработаны принципы лечения эпилепсии, применяемые во всем мире, и успешное

лечение эпилепсии основано на следующих принципах:

• Лечение начинают только при установленном диагнозе и только после повторного

приступа.
 • Выбор препарата зависит от формы эпилепсии и типа приступов.

• Прием лекарств начинают с «титрования» дозы, т.е. постепенного повышения

суточной дозы препарата (для каждого АЭП известна эффективная доза и разработана
схема повышения дозы).

• Частота приема препарата определяется формой выпуска, способом введения и

возрастом пациента.

• Лечение начинают с одного препарата (монотерапия), при необходимости заменяя

его на другой или добавляя в лечение второй препарат. Применение одновременно
более 3х АЭП повышает риск развития тяжелых побочных эффектов, но существенно
не повышает эффективность лечения, и поэтому не рекомендуется.

• Лечение проводится согласно срокам его продолжительности, установленным для

каждой формы эпилепсии.

Вальпроевая кислота Прием внутрь начиная с 250 — 300 мг/сутки с постепенным

увеличением на 250–300 мг в 7 дней до прекращения приступов либо до появления трудно
переносимых побочных эффектов.

Карбамазепин Титрование дозы начинают с 200 мг/сутки на ночь с постепенным

увеличением на 200 мг в 5 дней до прекращения приступов, либо до возникновения
побочных эффектов.

Ламотриджин При монотерапии у взрослых начинают с 25 мг 1 раз в сутки в течение

первых двух недель, 50 мг/сутки в течение 3–4 недель, с последующим повышением на 50 мг
каждые 1–2 недели до достижения поддерживающей дозы у взрослых 100—200 (редко до 400
мг) в сутки в 2 приема.

Фенобарбитал Принимают внутрь начиная с 90 мг в вечернее время или (во избежание

резких изменений концентрации препарата в крови) два раза в день. Суточная доза у
взрослых — 90—500 мг (до достижения клинического эффекта или появления побочных
эффектов).

76. Загальні принципи лікування органічних психічних

розладів
Целью лечебно-реабилитационных мероприятий при ОПР является предупреждение
дальнейшего повреждения мозга, максимально длительное сохранение привычного образа
жизни больных, поддержание их социальной активности, коррекция продуктивной
психопатологической симптоматики, нарушений поведения.

Лечение органических психических расстройств должно проводиться комплексно с

использованием всего арсенала доступных терапевтических средств. Комплексность
предполагает проведение психофармакотерапии, психотерапии, социотерапии (работа с
родственниками, ухаживающими лицами и т.д.).

Выбор условий лечения (амбулаторно, стационарно и т.д.) зависит от тяжести состояния и

определяется в каждом случае индивидуально. Показаниями для помещения больного в
стационар являются острые и подострые психозы, нарушения сознания, состояния
психомоторного возбуждения, наличие суицидальных тенденций, другие психические
расстройства, не купирующиеся в амбулаторных условиях (нарушения влечений,
насильственные действия, судорожные припадки).

Этиотропная терапия направлена на устранение причины органического психического

расстройства. Возможна в тех случаях, когда известна этиология заболевания: черепно-
мозговая травма, нейроинфекция и т.д. Используются антибиотики, противовирусные
препараты и т.д.

Патогенетическая терапия воздействует на механизмы развития болезненного процесса и

включает в себя дегидратацию, детоксикацию, нормализацию мозговой гемодинамики и
метаболизма.

Симптоматическая терапия направлена на устранение имеющейся продуктивной

психопатологической симптоматики. Используется весь спектр психотропных средств
(нейролептики, антидепрессанты, транквилизаторы, противоэпилептические средства) с
учетом синдромальной структуры расстройства.

----------------------------------------------------------------------------------------------

Даний блок включає ряд психічних розладів, які поділені на групи відповідно до спільної
етіології, причиною таких розладів є хвороби головного мозку, травма головного мозку
інсульт, які призводять до дисфункції головного мозку.

Загальним принципом терапії усієї групи психічних розладів органічного походження є

усунення або зменшення того органічного ушкодження чи захворювання, що було причиною
розвитку делірію.

До цього відноситься також симптоматичне лікування при органічних травмах ГМ та СМ

Деменція при хворобі Альцгеймера

Основні цілі медичної допомоги людині, яка страждає деменцією:

• рання діагностика;

• оптимізація фізичного здоров’я, когнітивних здібностей, активності і благополуччя;

• діагностика та лікування супутньої фізичної патології;

• надання інформації та соціально-психологічної підтримки для тих, хто здійснює

догляд за людьми з хворобою Альцгеймера, а також членам сімей.

хворобою Альцгеймера — вчасна діагностика та турбота близьких.

Судинна деменція

Лікувальні впливи при СД умовно можна розділити на дві категорії: спрямовані на

попередження виникнення судинних подій та зменшення прогресування ЦВЗ і лікування,
мета якого – покращити когнітивний дефіцит та функціональні порушення у даних хворих.

Інгібітори ацетилхолінестерази:

Донепезил 5 та 10 мг на добу

Ремініл від 4 до 32 мг на добу (довготривало)

Мемантин 10 мг двічі на добу

Делірій,не спричинений алкоголем та психоактивними речовинами

Важливим є своєчасне купірування психічних розладів, які, зазвичай, є одними з основних

ознак гостроти патологічного процесу. Вихід із делірію частіше настає після досягнення
седації та сну.

Нейролептики із седативною дією :

Алімемазин 0,5-50 мг 1-3 р на добу

Галоперидол 0,1-9,0 мг 1-3 р на добу

Антипсихотики:

Клозапін 6,25-200 мг 1-3 р на добу 15-90 діб

Транквілізатори:

Нітразепам 1,25-7,5 мг 3 р на добу

77. Загальні принципи лікування розладів особистості

Лечение расстройств личности должно включать в себя главным образом психотерапию,
применяемую в тех или иных формах. К основным формам психологической и социальной
терапии личностных расстройств относятся:

• Индивидуальная психотерапия — наиболее распространённая форма терапии.

Существуют формы индивидуальной психотерапии, рассчитанные как на длительные,
так и на короткие сроки.

• Групповая психотерапия — согласно данным, приведённым американским

нейропсихотерапевтом Джеффри Магнавита, при работе с данной категорией
расстройств этот подход считается вторым по популярности после индивидуальной
психотерапии.

• Семейная психотерапия, включая терапию супружеских пар.

 • Психологическое просвещение — может быть использовано в качестве
дополнительной меры.

• Группы самопомощи — могут обеспечивать материальными средствами лиц,

страдающих расстройствами личности.

• Терапия средой — проводится, как правило, в рамках терапевтических общин; имеет

богатую историю использования в качестве метода терапии личностных расстройств.

Общие принципы лечения

Главным образом лечение расстройств личности направлено на следующее:

- Снизить субъективный стресс

- Дать пациентам понять, что их проблемы носят исключительно внутренний характер
- Исправить тяжелое дезадаптивное и антисоциальное поведение
- Изменить проблематичные личностные особенности человека

Основная цель лечения – снижение степени выраженности стрессогенных проявлений

(тревожность, депрессия и т. д.). Эти симптомы могут разрешаться при увеличении
психосоциальной помощи, которая, среди прочего, выводит пациента из стрессовых
ситуаций или взаимоотношений. Медикаментозное лечение также может помочь снять
стресс. Снижение уровня стресса улучшает лечение основного расстройства личности.

На раннем этапе необходимо приложить усилия, чтобы пациент осознал, что его
проблемы являются внутренними. Пациенты должны понять, что проблемы, связанные с
работой или взаимоотношениями, обусловлены их проблематичным способом отношения к
миру (например, постановка задач, управление или установление близких отношений).
Достижение такого уровня понимания требует значительного количества времени, терпения
и усердия со стороны врача. Доктор также должен понимать степень эмоциональной
чувствительности пациента и знать эффективные способы ее коррекции. Члены семьи и
друзья могут помочь выявить те проблемы, которые ускользнули от внимания доктора и
самого пациента.

Неадекватное и нежелательное поведение (безрассудство, социальная изоляция,

отсутствие уверенности в себе, вспыльчивый характер) подлежат скорейшей коррекции,
чтобы минимизировать вред в рабочих ситуациях и личных отношениях. Коррекция
поведения – наиболее важный фактор в лечении пациентов после расстройств личности

• Пограничный

• Антисоциальное

• Избегающее

Как правило, поведение успешно корректируется в течение нескольких месяцев групповой

поведенческой терапии. Необходимо разработать методы ограничения поведения и
постоянно применять их на практике. Иногда пациенты проходят лечение амбулаторно или
в социальных учреждениях. Группы самопомощи или семейная терапия также могут
эффективно скорректировать социально нежелательное поведение больного. Поскольку
члены семьи и друзья могут оказывать как благотворное, так и негативное влияние на
проблемное поведение или мысли пациента, их участие полезно; пройдя коучинг, они могут
стать союзниками в лечении.

Изменение проблематичных черт личности (например, зависимости, подозрительности,

высокомерия, манипулятивности) занимает много времени, как правило, более 1 года.
Фундаментом изменений личности является

• Индивидуальная психотерапия

Во время лечения врач должен выявить межличностные проблемы, проследить динамику их

развития в течение жизни пациента. После этого необходимо помочь ему понять, как эти
проблемы связаны с особенностями их личности, и научить пациента новым, более
эффективным способам коррекции. Как правило, доктор должен всегда указывать на
нежелательное поведение и его последствия, прежде чем пациент сам это осознает. Эта
стратегия может помочь пациентам скорректировать свое неадекватное поведение и
избавиться от ошибочных убеждений. Хотя врач должен действовать осторожно, следует
понимать, что доброе отношение к больному и разумные советы сами по себе не смогут
исправить расстройство личности.

78. Загальні принципи лікування неврастенії

Лечение будет успешным только при устранении фактора, который спровоцировал
заболевание. Пациенту рекомендуется:

• соблюдать распорядок дня, вовремя отходить ко сну;

• полноценно отдыхать, избегать переработок и перенапряжения;

• сменить обстановку по возможности;

• правильно питаться, не допускать недоедания или переедания;

• исключить употребление алкоголя, наркотиков, курение;

• регулярно гулять на свежем воздухе, заниматься спортом на любительском уровне.

Медикаментозные средства назначаются, в зависимости от фазы заболевания:

Медикаментозная терапия включает:

• гопантеновую кислоту;

• глицерофосфат кальция;

• препараты железа;

• бром;
 • кофеин.

• гиперстеническая фаза требует назначения транквилизаторов (хлордиазепоксида,

нитразепама) и снотворных препаратов (хопиклона, золпидема), которые помогают
снизить возбудимость нервной системы и улучшить сон;

• гипостеническая форма является поводом для назначения тонизирующих средств:

кофеин, элеутерококк, женьшень и т.п.

Отдельные симптомы неврастении могут быть скорректированы с помощью ноотропных

средств, ангиопротекторов, витаминов группы В, улучшающих работу центральной нервной
системы.

Повысить эффективность лечения помогают немедикаментозные методы воздействия:

• физиотерапия: электросон, различные аппликации;

• общеукрепляющий массаж;

• иглорефлексотерапия;

• различные расслабляющие процедуры (флоатинг, ароматерапия и т.п.).

79. Загальні принципи лікування істерії

• Фармакотерапия. Применение антидепрессантов, седативных средств, адаптогенов и
транквилизаторов.

• Психотерапия. Обязательный компонент при переживаниях, психологической

зацикленности пациента на тревожных идеях. Значительно снижает риск рецидивов,
переводит болезнь в стойкую ремиссию. Практикуется групповая и индивидуальная
техника, психоанализ, арт-терапия, поведенческая терапия, интерпретация
фантазий, анализ сновидений.

• Физиотерапия. Благотворно действует на физическое и психоэмоциональное

состояние. Включает разнообразные методы – свето-, тепло- и водо-лечение,
магнитотерапию. Дополнительно проводят массаж, ЛФК, иглорефлексотерапию.

• Гипнотерапия. Пациент погружается в бессознательную сферу, чтобы разыскать

корень проблемы.

У терапії істеричних нападів велике значення має близьке оточення хворого. Від нього
вимагається уважне, спокійне ставлення, тому що підтримка занепокоєння та тривожності
можуть провокувати нові епізоди.

Робота з такими хворими спрямована на зменшення її значущості для хворого і на пошук

інших способів вирішення стресових ситуацій.
Перша допомога при істерії полягає у заспокоєнні хворого. По можливості його варто
перемістити в спокійне місце, де немає великої кількості спостерігачів. Можна дати
понюхати ватяний тампон, змочений у нашатирному спирті. Потрібно спостерігати за
хворим до повного заспокоєння. По можливості бути дещо відстороненим

При підвищеній тривожності застосовують препарати групи транквілізаторів – Феназепам,

Діазепам

При істероїдній поведінці для запобігання впаданню в афективний стан призначають

нормотиміки – Вальпромат, Карбамазепін,

Якщо у пацієнта спостерігається виражене порушення сну, використовують снодійні –

Нітразепам, Фенобарбітал

80. Загальні принципи лікування ОКР

Современная терапия навязчивых состояний непременно должна предусматривать
комплексное воздействие: сочетание психотерапии с фармакотерапией.

Психотерапия

Самый эффективный психотерапевтический подход при ОКР — когнитивно-поведенческая

психотерапия. Идею лечения ОКР когнитивно-поведенческой терапией продвигает
американский психиатр Джеффри Шварц. Разработанная им методика позволяет пациенту
сопротивляться ОКР, изменяя или упрощая процедуру «ритуалов», сводя её к минимуму.
Основа методики — осознание пациентом болезни и пошаговое сопротивление её
симптомам.

По методике четырёх шагов Джеффри Шварца необходимо объяснить больному, какие из его
опасений оправданы, а какие вызваны ОКР. Следует провести между ними грань, объяснив
больному, как в той или иной ситуации повёл бы себя здоровый человек (лучше, если
примером послужит человек, представляющий авторитет для пациента). Как
дополнительный приём может использоваться метод «остановки мысли».

По мнению некоторых авторов, наиболее эффективная форма поведенческой терапии при

ОКР — метод экспозиции и предупреждения. Экспозиция заключается в помещении
пациента в ситуацию, которая провоцирует дискомфорт, связанный с обсессиями.
Одновременно пациенту даётся инструкция, как сопротивляться выполнению
компульсивных ритуалов — предупреждение реакции. По данным многих исследователей,
большинство пациентов после этой формы терапии достигают стойкого клинического
улучшения. Рандомизированные контролируемые исследования показали, что данная форма
терапии превосходит целый ряд других видов вмешательств, включая препараты плацебо,
релаксацию и тренинг навыков управления тревогой.

В отличие от медикаментозной терапии, после отмены которой симптоматика обсессивно-

компульсивного расстройства часто обостряется, достигаемый поведенческой
психотерапией эффект сохраняется в течение нескольких месяцев и даже лет. Компульсии
обычно лучше поддаются психотерапии, чем обсессии. Общая эффективность
поведенческой психотерапии примерно сопоставима с медикаментозной терапией и
составляет 50—60 %, однако многие пациенты отказываются от участия в ней из-за боязни
усиления тревоги.

Применяются также групповая, рациональная, психообразовательная (обучение пациента

отвлекаться на другие стимулы, облегчающие тревогу), аверсивная (использование
болезненных стимулов при появлении навязчивостей), семейная и некоторые другие методы
психотерапии.

Психоаналитическая психотерапия может помочь с некоторыми аспектами расстройства.

Некоторые психологи и психиатры считают, что психодинамическая терапия,
психоаналитическая терапия, гипнотерапия или транзакционный анализ бесполезны для
лечения ОКР.

Терапия психотропными средствами

Среди всех классов психотропных средств наибольшую эффективность при ОКР обнаружили
антидепрессанты, в особенности трициклический антидепрессант кломипрамин, который
эффективен при навязчивостях вне зависимости от их нозологической принадлежности: как
при навязчивостях, сочетающихся с депрессией, так и в рамках невроза или при
шизофрении. Показали свою эффективность и антидепрессанты из группы селективных
ингибиторов обратного захвата серотонина (сертралин, пароксетин, флуоксетин,
флувоксамин, циталопрам, эсциталопрам), а также антидепрессант группы НаССА
миртазапин.

При наличии выраженной тревоги в первые дни фармакотерапии целесообразно назначение

бензодиазепиновых транквилизаторов (клоназепам, алпразолам, гидазепам, диазепам,
феназепам). При хронических формах ОКР, не поддающихся лечению антидепрессантами
группы ингибиторов обратного захвата серотонина (около 40 % пациентов), всё чаще
применяют атипичные антипсихотики (рисперидон, кветиапин).

По данным многочисленных исследований, применение бензодиазепинов и нейролептиков

оказывает в основном симптоматический (анксиолитический) эффект, но не влияет на
ядерную обсессивную симптоматику. Более того, экстрапирамидные побочные эффекты
классических (типичных) нейролептиков могут привести к усилению навязчивостей.

Есть также данные, что некоторые из атипичных антипсихотиков (обладающие

антисеротонинергическим действием — клозапин, оланзапин, рисперидон) могут вызывать
и усиливать обсессивно-компульсивные симптомы. Выявляется прямая зависимость между
выраженностью такой симптоматики и дозами/продолжительностью применения этих
препаратов.

Для усиления действия антидепрессантов можно использовать также нормотимики

(препараты лития, вальпроевая кислота, топирамат), L-триптофан, клоназепам, буспирон,
тразодон, гонадотропин-рилизинг-гормон, рилузол, мемантин, ципротерон, N-
ацетилцистеин.
Биологическая терапия

Её используют только при тяжёлом течении ОКР, рефрактерном к другим типам лечения. В
СССР в таких случаях применяли атропинокоматозную терапию.

На Западе в данных случаях используют электросудорожную терапию. Однако в странах СНГ

к ней показания значительно более узкие, и при данном неврозе она не применяется.

Физиотерапия

По данным за 1905 год, для лечения обсессивно-компульсивного расстройства в

дореволюционной России применяли:

1. Тёплые ванны (35 °С) длительностью 15—20 минут с прохладным компрессом на

голове в хорошо проветренной комнате 2—3 раза в неделю с постепенным снижением
температуры воды в форме обтираний и обливаний.

2. Обтирания и обливания водой от 31 °С до 23—25 °С.

3. Купание в речной или морской воде.

81. Загальні принципи лікування дитячого аутизму

Терапія і корекція в значній мірі спрямовані на розвиток соціальної адаптації

Цілі лікування:

- усунення психопатологічних порушень;

- досягнення медикаментозної ремісії;

-стабілізація стану пацієнта.

Немедикаментозне лікування:

• комплекс-терапія;

• різні види психотерапії;

• праце(ігро)терапія.

Медикаментозне лікування:

Нейролептичні препарати – призначені для стабілізації психічного стану (клозапін,

галоперидол, трифлуоперазин, левомепромазин, хлорпромазин)

М-Н-Холінолітики – тригексифенідил – призначений для корекції побічних.

екстрапірамідних симптомів, ймовірних на фоні терапії нейролептиками.

Антидепресанти – призначені для усунення супутніх депресивних проявів (амітриптілін,

сертралін, флувоксамін)
Малі нейролептики призначені для корекції поведінкових порушень (хлорпротиксен,
тіорідазин)

Транквілізатори – призначені для усунення тривожних розладів та купірування рухового

збудження (діазепам, феназепам, клоназепам)

Нормотимічні препарати – призначені для стабілізації настрою, медикаментозного

контролю порушень біологічних ритмів (карбамазепін, вальпроєва кислота, ламотріджин).

82. Загальні принципи лікування алкоголізму

усунення стану інтоксикації у зв'язку з тривалим масивним вживанням алкоголю та
усунення абстинентного синдрому, терапія гострих алкогольних психозів і власне лікування
алкоголізму, тобто. алкогольної залежності (зокрема реабілітація хворих).

1. Купірування абстинентного синдрому

Лікування починають із дезінтоксикації. Враховуючи, що одним з основних проявів

абстинентного синдрому служить непереборна потяг до спиртного, активна
протиалкогольна терапія не може бути розпочата доти, доки найважчі прояви абстиненції не
будуть куповані.

Набір засобів для дезінтоксикації визначається тяжкістю хворого, індивідуальними

особливостями симптоматики. Важливим є поєднання введення рідини ззовні (у вигляді
рясного пиття, парентерального введення полііонних розчинів, що містять іони натрію,
калію, магнію, гідрокарбонату, внутрішньовенного краплинного вливання розчинів глюкози,
гемодезу, поліглюкіну та ін.) та сечогінних засобів під контролем.

Іншою важливою складовою терапії абстинентного синдрому є введення ноотропів

(пірацетаму, піридитолу, фенібуту, пантогаму) та засобів, що покращують роботу печінки
(есенціалі, гептрал). Можуть бути використані інші неспецифічні засоби дезінтоксикації —
метиленовий синій, донатори сульфгідрильних груп (унітіол, тіосульфат натрію). Для
прискорення власних дезинтоксикаційних процесів призначають малі дози інсуліну,
субрвотні дози апоморфіну і піротерапія (у вигляді введення пірогеналу).

Призначають симптоматичні засоби, що нормалізують роботу серцево-судинної системи, -

гіпотензивні (адельфан, клофелін), /3-блокатори (анаприлін), блокатори кальцієвих каналів
(коринфар, верапаміл, кардил) та а-блокатори (пірроксан, бутироксан). Велике значення має
застосування психотропних засобів зменшення тривоги, поліпшення сну, нормалізації
роботи вегетативної нервової системи. Призначають різні транквілізатори (дози засобів
повинні бути досить високими відповідно до підвищеної толерантності до седативних
препаратів). Широко використовують нейролептики, які не тільки викликають заспокоєння,
але й знижують АТ, мають протиблювоту дію. У перші дні доводиться призначати відносно
великі дози барбітуратів (до 0,3 фенобарбіталу), оскільки стандартні дози снодійних засобів
недостатні. Дуже важливою є вітамінотерапія: застосовуються досить високі дози
аскорбінової кислоти, вітамінів групи В (особливо В, нікотинової кислоти). Показано високу
ефективність при абстинентному синдромі таких методів, як рефлексотерапія, гіпербарична
оксигенація, гемосорбція та плазмаферез, проте через велику трудомісткість вони
використовуються нечасто. Постійно обговорюється питання можливості застосування
етилового спирту для усунення абстиненції. Дійсно, невеликі дози алкоголю є ефективним і
специфічним засобом при абстиненції, однак у більшості випадків психологічно
правильніше утриматися від його застосування. Виняток становлять випадки важкого
абстинентного синдрому, у яких виникає небезпека розвитку делірію та важких соматичних
ускладнень.

2. Пригнічення патологічного потягу до алкоголю (усунення психічної залежності)

Призначення сенсибілізуючих засобів, будь-які фізіотерапевтичні методики є

неефективними, якщо вони не супроводжуватимуться відповідної особистості хворого на
психотерапію. У багатьох випадках психотерапевтичне лікування буває ефективно без
додаткового лікарського впливу (гіпноз, емоційно-стресова терапія з Рожнова, метод
Довженка).

Сенсибілізуюча протиалкогольна терапія проводиться із застосуванням антабуса (тетурам,

дисульфірам, еспераль), метронідазолу, фурадоніну та фуразолідону. Найбільшого
поширення в антиалкогольної сенсибілізуючої терапії набув антабус (тетурам). Тетурам
затримує метаболізм алкоголю на стадії ацетальдегіду, який надає токсичну дію на організм,
тому прийом алкоголю на тлі тетуроматерапії призводить до виникнення тяжкої (іноді
небезпечної) соматовегетативної реакції, подібної до своїх проявів з тяжким абстинентним
синдромом. Часто хворі відчувають у своїй страх смерті. Виникає задишка, іноді блювота.
Дія тетураму може бути продемонстрована хворому у стаціонарі (метод провокації), частіше
буває достатньо пояснити хворому можливі наслідки алкоголю. Є протипоказання до
призначення тетураму (цироз печінки,

Має також поширення видозмінений варіант сенсибілізуючої терапії - створення в організмі

депо антабуса. Для цього підшкірно або внутрішньом'язово імплантується 10 стерильних
спеціально приготовлених таблеток антабуса (еспераля) по 0,1 г. Важко визначити кількість
тетураму, що надходить з цього депо в організм, але безперечно, що ця імплантація також є
потужним психотерапевтичним фактором.

Умовно-рефлекторна терапія (УРТ) заснована на принципах вчення І. П. Павлова щодо

умовно-рефлекторної діяльності. Виробляється негативна реакція (блювота) на запах і смак
алкоголю на фоні дії блювотних засобів (апо- морфіну, еметину, відвару баранця тощо).
Негативний умовний рефлекс можна виробити при поєднанні дії будь-яких інших
препаратів, які викликають дискомфортний стан у хворого у поєднанні із запахом алкоголю
або прийомом невеликої кількості спиртного. Слід враховувати, що з вироблення умовного
рефлексу потрібно багаторазове поєднання умовного і безумовного подразника (від 8 до 20
разів), у своїй вироблений рефлекс нестойкий і вимагає повторного підкріплення через 6—7
міс.

Психотерапія може бути і самостійним методом лікування, спрямованим на розбудову

життєвих установок та мотивації поведінки хворого щодо подолання згубної звички.
Застосовуються як індивідуальні методи (аутотренінг, гіпноз, раціональна психотерапія,
психоаналіз, НЛП), і групові методики (психодрама, гештальт-терапія та інших.). На
принципах психотерапії побудована взаємодопомога хворих на алкоголізм у суспільствах
«Анонімних Алкоголиків» (АА). Прийнявши рішення про відмову вживати спиртні напої,
пацієнти вільно обговорюють причини та обставини, що сприяють зловживанню спиртними
напоями, та шляхи виходу з такої ситуації, шукають хворих, які потребують такої допомоги.

Лікарі та пацієнти відзначають, що становлення ремісії при алкоголізмі – це тривалий та

болісний процес. Протягом кількох місяців після лікування хворі можуть відчувати
подразнення, порушення сну, розлад потенції, пригніченість та виразні ознаки депресії.
Нерідко відзначається явище «сухої абстиненції», коли ознаки абстинентного синдрому
(тривога, тремор, тахікардія та інших.) виникають і натомість тривалого помірності. Іноді це
змушує хворого прийняти алкоголь. Все сказане робить необхідним проведення
реабілітаційних заходів, що включають забезпечення зайнятості хворого (трудотерапії),
сімейну психотерапію, призначення психотропних засобів - антидепресантів (міансерину,
коаксилу, анафранілу, флюоксетину, пароксетину, гептралу), нейролептиків (неулептилу,
сонапак,

3. Лікування алкогольних психозів

Включає активні дезінтоксикаційні заходи. За наявності чіткої продуктивної психотичної

симптоматики необхідно призначити спеціальні психотропні засоби. У всіх випадках
необхідно ретельно стежити за соматическим станом хворих, призначати вітамінотерапію.

Лікування хворих з алкогольним делірієм доцільно проводити у стаціонарі. Оскільки хворі

бувають різко збуджені, першому етапі основним завданням є купірування психомоторного
порушення. У більш м'яких випадках для цього достатньо призначення 20-30 мг діазепаму
(реланіуму) у поєднанні з димедролом або піпольфеном. Однак у більшості випадків
потрібно призначити потужніші засоби - фенобарбітал (іноді в суміші зі спиртом), засоби для
наркозу (гексенал, оксибутират натрію), нейролептики (галоперидол, дроперидол). Можна
призначити і аміназин, але у зв'язку з небезпекою виникнення колапсів його слід уникати у
пацієнтів похилого віку, при очевидних ознаках енцефалопатії або серцевих захворювань.
Надалі основним методом лікування делірію стає дезінтоксикаційна та загальнозміцнююча
терапія, описана вище. Дезінтоксикація при делірії повинна здійснюватися активно, із
застосуванням краплинного внутрішньовенного вливання розчинів та форсованим діурезом
під контролем лабораторних даних. За наявності ознак зневоднення (підвищення
гематокриту, сухість шкіри, запалі очі, сухий обкладений язик) проводять регідратацію:
введення ізотонічних розчинів іонів та глюкози, гемодезу та реополіглюкіну. За наявності
ознак затримки рідини в організмі (периферичні набряки, профузний піт, одутле обличчя,
задишка) внутрішньовенно вводять концентровані розчини глюкози та плазми, призначають
сечогінні (лазікс внутрішньовенно). Важливе значення мають великі дози препаратів
загальнометаболічної дії (ноотропів, вітамінів, амінокислот, гепатопротекторів).
Враховуючи високу ймовірність соматичних та психоневрологічних ускладнень (пневмоній,
серцевої недостатності, енцефалопатії, корсаківського психозу та ін.), лікування тяжких
форм алкогольного делірію має здійснюватися особливо активно.

Лікування алкогольного галюцинозу та алкогольного параноїду в першу чергу засноване на

застосуванні психотропних антипсихотичних засобів (нейролептиків у поєднанні з
коректорами) — галоперидолу, трифтазину, лепонексу (азалептину), тизерцину та ін. Також
проводиться дезінтоксикаційна терапія.

Після повного усунення алкогольного психозу може бути проведений курс лікування
алкоголізму.

Основними засобами в лікуванні Корсакова Н.Е. є великі дози ноотропів (пірацетам,

піридітол, пантогам, церебролізин) і вітаміни (особливо тіамін - вітамін В). Слід
враховувати, що активна терапія корсаковського психозу ефективна лише за невеликої
тривалості захворювання (кілька тижнів). При стійких амнестичних розладах, що
зберігаються роками, лікування ноотропами буває безглуздим, для зменшення дратівливості
можуть бути призначені транквілізатори, карбамазепін і невеликі дози нейролептиків.

83. Загальні принципи лікування залежності від вживання ПАР

Лікування наркоманії включає кілька етапів: купірування абстинентного синдрому,
подолання синдрому залежності, формування психологічної стійкості і, нарешті,
підтримуючу терапію.

1. Купірування абстинентного синдрому

Лікування починається з одномоментного припинення прийому наркотичних засобів.

Показано, що скасування опіатів, кокаїну, гашишу, психостимуляторів ніколи не викликає
ускладнень, небезпечних для життя хворого. Водночас у низці країн під час лікування
опійної наркоманії допускається призначення «м'яких» опіатів (метадону, трамадолу).
Найчастіше така необхідність обумовлена прагненням зберегти соціально прийнятне
поведінка у хворого, який бажає припиняти вживання опіатів.

Заходи з усунення абстинентного синдрому залежать від типу наркотику і переважної

симптоматики.

Найбільш важко переноситься хворими на абстиненцію при опійній наркоманії. Тому в цих
випадках застосовуються заспокійливі засоби та адреноблокатори: клофелін (у досить
великих дозах), пірроксан, нейролептики (тіапридал, неулептил, сонапакс, етаперазин,
тизерцин), транквілізатори (еленіум, діазепам, феназепам), тимопін . Необхідно ретельно
стежити за нормалізацією сну. Можуть бути призначені різні снодійні засоби (радедорм,
імован, фенобарбітал). Позитивний ефект відзначається при застосуванні акупунктури.
Можна використати і піротерапію (пірогенал). Останніми роками запропоновано нові
методики інтенсивної терапії опійної абстиненції — провокування делірію за допомогою
атропіну з подальшим його усуненням (фізостигміном або галантаміном) або введення в
стані наркозу антагоністів опіоїдних рецепторів (налоксону). При неприємних болючих
відчуттях з боку внутрішніх органів застосовують анальгетики (анальгін, амідопірин,
трамал), антигістамінні засоби (димедрол).

При прийомі психостимуляторів та кокаїну абстинентний синдром, як правило, не

виражений, проте відзначаються ознаки тяжкого виснаження нервової системи, часто у
поєднанні з депресією. На першому етапі лікування в цьому випадку домінуюче значення
має загальнозміцнююча терапія - вітаміни, глюкоза, ноотропи, інсулін, есенціалі,
нормалізація харчування, фізіолікування. Можуть бути призначені безпечні антидепресанти
(гептрал, міансерин, коаксил, піразидол, пароксетин і флувоксамін), для зняття тривоги та
нормалізації сну – транквілізатори та карбамазепін.

2. Подолання психічної залежності

Головним методом на цьому етапі є психотерапія у різних її видах: індивідуальна (гіпноз з

навіюванням огиди та виробленням негативної реакції на наркотичну речовину,
формування установок на активне одужання в процесі раціональної психотерапії, аутогенне
тренування) та групове. У цьому періоді призначають симптоматичні психотропні засоби –
антидепресанти (коаксил, пароксетин, анафраніл, піразидол, міансерин та ін.),
нейролептики (неулептил, сонапакс), ноотропи (пірацетам) та транквілізатори, фізіо- та
вітамінотерапію.

3. Підтримуюча терапія

Вона здійснюється протягом тривалого часу в умовах динамічного спостереження нарколога.

Проводять повторні сеанси психотерапії, курси умовно-рефлекторної та
загальнозміцнюючої терапії. Для запобігання повторному прийому опіатів можуть бути
призначені пероральні форми антагоністів опіатних рецепторів (налтрексон). При
повторних нападах депресії та дратівливості призначають антидепресанти та карбамазепін.
Слід уникати тривалого призначення засобів, що викликають залежність (транквілізаторів та
барбітуратів).
 84. Загальні принципи лікування гострого параноїду
Застосовують психотропні антипсихотичні засоби (нейролептиків у поєднанні з
коректорами) — галоперидол, трифтазин, лепонекс (азалептину), тизерцину та ін.

Парентерально вводять нейролептичні засоби: хлорпромазин (до 500 мг на добу),

галоперидол (до 40 мг на добу), тизерцин (до 400 мг на добу), клопіксол (до 400 мг на добу) з
корекцією дії паркопаном, циклодолом та ін. Після купірування найгострішого періоду
можливий перехід до транквілізаторів бен- зодіазепінового ряду (діазепам, хлордіазепоксид
— до 40—60 мг на добу, транк- сен — по 50—100 мг) із подальшим пероральним вживанням
цих або інших (медазе- пам — по 20—30 мг, нітразепам — по 5—10 мг) транквілізаторів.

Завдання терапії:

1 – усунення психотичних порушень;

2 - корекція розладів поведінки

3 – лікування сомато-неврологічних розладів

Тактика терапії: проведення комплексного лікування, спрямованого на виведення хворого

психотичного стану, розладів поведінки, підтримання життєдіяльності та лікування сомато-
неврологічних розладів

85. Класифікація та показання до застосування нормотиміків

Нормотиміки (тимоізолептики, стабілізатори настрою) – здатні згладжувати коливання
настрою, профілактично запобігати розвитку депресивної та маніакальної симптоматики.

Класифікація нормотиміків:

✓ а) солі літію: карбонат, глюконат, сульфат, хлорид, цитрат, оксибутират, пролонговані

препарати літію

✓ б) похідні карбамазепіну: карбамазепін (фінлепсин, тегретол), стазепін

✓ в) похідні вальпроєвої кислоти: солі вальпроєвої кислоти, дипропілацетамід-депамід,

дивальпроекс натрію-депакот

✓ г) блокатори кальцієвих каналів: верапаміл (ізоптин, фіноптин), ніфедипін (адалат,

корінфар), дилтіазем (кардізем)

Показання : профілактика фаз біполярного афективного та шизоафективного розладу,

терапія маніакальних станів за різних форм психічної патології, депресія.
 86. Класифікація та показання до застосування
антипсихотиків (нейролептиків)
За хім структурою:

• Похідні фенотіазину: хлорпромазин, трифлуоперазин

• Похідні бутирофенону: галоперидол, дроперидол

• Похідні тіоксантену: хлорпротиксен

• Похідні дибензодіазепіну: клозапін, оланзапін

• Заміщені бензаміди: кветіапін

• Похідні піримідину: рисперидон

Клінічна класифікація:

A. Типові нейролептики

Психоседативні: хлорпромазин, дроперидол, хлорпротиксен

Антипсихотичні: трифлуоперазин, галоперидол

B. Атипові нейролептики: клозапін, оланзапін, кветіапін, рисперидон.

Показання:

а) гострі та хронічні психози різної етіології (шизофренія, афективні психози, органічні

захворювання головного мозку, інтоксикаційні психози та ін.);

б) профілактика загострень та підтримуюча терапія при хронічних психічних розладах

(шизофренія, хронічні органічні психози);

в) стани психомоторного збудження різної природи, реактивні стани з переважанням

афективних станів, тривоги, страху, занепокоєння.

87. Класифікація та показання до застосування

антидепресантів
Фармакодинамічна класифікація:

1. Зворотні інгібітори МАО-А (ОІМАО-А):

✓ пірліндол (Піразідол)

✓ моклобемід (Аурорікс)

2.Неселективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну - Трициклічні

антидепресанти (ТЦА):
 ✓ амітріптілін

✓ іміпрамін (Меліпрамін)

✓ кломіпрамін (Анафраніл)

3. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: СІЗЗС

✓ флуоксетин (Прозак)

✓ пароксетин (Паксил, Рексетин)

✓ сертралін (Золофт, Стимулотон, Асентра)

✓ циталопрам (Ціпраміл)

4. Препарати інших груп:

✓ тіанептін (Коаксил)

✓ тразодон (Тріттіко)

✓ міансерин (Лерівон)

Клінічна класифікація

1. Антидепресанти зі стимулюючою дією

✓ Іміпрамін (меліпрамін)

✓ Флуоксетин (прозак)

✓ Моклобемід (аурорикс)

2. Антидепресанти із збалансованою дією

✓ Кломіпрамін (анафраніл)

✓ Сертралін (золофт)

✓ Пароксетин (паксил)

✓ Пірозидол, коаксіл

3. Антидепресанти із седативною дією

✓ Амітріптілін

✓ Міансерін (Лерівон)

✓ Тразодон (триттіко)

Показання:

1. Лікування депресії різної виразності та етіології. Тимоаналептична дія антидепресантів

розвивається не раніше, ніж через 2 тижні прийому! Стимулююче та седативне відразу!
Антидепресанти призначаються тривалими курсами (щонайменше 3-х місяців). Небезпеки
розвитку залежності (пристрасті) немає (оскільки не мають властивості ПАР).

2. При рекурентній депресії антидепресанти призначають як протирецидивну терапію.

3. Антидепресанти – найбільш ефективна група препаратів для лікування тривожних

розладів (тривожно-фобічне розлад, обсесивно-компульсивний розлад, панічні атаки та ін.)

88. Класифікація та показання до застосування

антиконвульсантів
Класифікують протиепілептичні засоби, як правило, виходячи з їх застосування при певних
формах епілепсії:

I. Генералізовані форми епілепсії

✓ Великі судомні напади (grand mal; тоніко-клонічні судоми): Натрію вальпроат.

Ламотриджин, Дифенін, Топірамат, Карбамазепін, Фенобарбітал, Гексамідин.

✓ Епілептичний статус: Діазепам, Клоназепам, Дифенін-натрій, Лоразепам,

Фенобарбітал-натрій, Засоби наркозу.

✓ Малі напади епілепсії (petit mal; absense epilepsia): Етосуксимід, Клоназепам,

Тріметін, Натрію вальпроат, Ламотріджін.

✓ Міоклонус-епілепсія: Клоназепам, Натрію вальпроат, Ламотріджін.

ІІ. Фокальні (парціальні) форми епілепсії

Карбамазепін, Ламотриджин, Клоназепам, Тіагабін, Натрію вальпроат, Фенобарбітал,

Топірамат, Вігабатрін, Дифенін, Гексамідін, Габапентін.

Також існує класифікація по "поколінь" препаратів:

I - Антиконвульсанти 1-го покоління

Фенобарбітал, Фенітоїн, Карбамазепін,

Вальпроєва кислота, Етосуксімід.

II - Антиконвульсанти 2-го покоління

Фелбамат, Габапентін, Ламотріджин, Топірамат, Тіагабін,

Окскарбазепін, Леветірацетам, Зонізамід, Клобазам, Вігабратін.

III - Антиконвульсанти 3-го покоління (найновіші, багато хто на стадії клінічного

дослідження)
Бріварацетам, Валроцемід, Ганаксолон, Караберсат, Карісбамат, Лакосамід, Лозігамон,
Прегабалін, Ремацемід, Ретигабін, Руфінамід, Сафінамід, Селетрацелам, Сорет, Фосфенітоїн,
Еслікарбазепін, DP-вальпроєва кислота.

За мех дії:

I. Засоби, що блокують натрієві канали:

Дифенін, Ламотриджин, Топірамат,

Карбамазепін, Натрію вальпроат.

ІІ. Засоби, що блокують кальцієві канали Т-типу:

Етосуксімід, Тріметін, Натрію вальпроат.

ІІІ. Засоби, що активують ГАМК-ергічну систему:

1. Засоби, що підвищують афінітіт ГАМК до ГАМК-А-рецепторів Бензодіазепіни,

Фенобарбітал, Діазепам, Лоразепам, Клоназепам, Топірамат.

2. Засоби, що сприяють утворенню ГАМК та запобігають її інактивації

Вальпроат натрію

3. Засоби, що запобігають інактивації ГАМК

Вігабатрин

4. Засоби, що блокують нейрональне та гліальне захоплення

Тіагабіну ГАМК

IV. Засоби, що знижують активність глутаматергічної системи:

1. Засоби, що зменшують вивільнення глутамату з пресинаптичних закінчень

Ламотриджин

2. Засоби, що блокують глутаматні (АМРА) рецептори

Топірамат

Показання:

Купірування та профілактики судомних нападів та епілептичних психічних еквівалентів, при

парціальних епілептичних нападах із простою та складною симптоматикою, великих
судомних нападах, змішаних формах епілепсії, неепілептичних нападах у хворих на
розсіяний склероз, при тонічних судомах, пароксизмальній дизартрії, атаксії, нападах болю
у хворих на діабетичну нейропатію, тривожно-депресивних станах, кататонічному
збудженні, для профілактики нападів при алкогольному абстинентному синдромі.

При генералізованій та фокальній епілепсії з абсансами, міоклонічними, тонікоклонічними,

атонічними та змішаними нападами, простих та складних синдромах Веста і Леннокса,
судомному синдромі при органічних ураженнях мозку, епілептоїдних розладах поведінки,
фебрильних судомах у дітей.

89. Класифікація та показання до застосування

транквілізаторів
Хімічна класифікація:

1.Бензодіазепінові транквілізатори:

механізм дії – посилюють ГАМК-ергічну передачу (гамма-аміномасляної кислоти):

✓ діазепам (Седуксен, Реланіум, Сибазон),

✓ феназепам,

✓ тофізопи (Грандаксин),

✓ лоразепам (Лорафен),

✓ оксазепам (Нозепам, Тазепам),

✓ алпразолам (Ксанакс),

2. Препарати інших хімічних груп:

гідроксизин (Атаракс; центральний м-холіно- та H1-гістаміноблокатор),

бенактизин (Амізіл; центральний H-холоноблокатор);

Клінічна класифікація:

1. З седативним ефектом:

А. Короткого дії (T½ 2-10 годин)

✓ Лоразепам (Лорафен)

✓ Оксазепам (Тазепам, Нозепам)

✓ Алпразолам (Ксанакс)

Б. Тривалої дії (T½ 20-60 годин)

✓ Феназепам

✓ Діазепам (Седуксен, Сібазон, Реланіум)

 ✓ Нітразепам (Радедорм)

2. Зі стимулюючим ефектом («денні» транквілізатори):

✓ Тофізопам (Грандаксин)

Основні показання:

Невротичні розлади

Розлад особистості в період декомпенсації

Абстинентний синдром та метаалкогольні психози (на тлі дезінтоксикаційної терапії)

Розлади сну (оксазепам, нітразепам)

Судомний синдром (пряма купуюча дія на параксизмальні стани, у т.ч. Епілептичний статус!)

90. Класифікація та показання до застосування ноотропів

Показання:

✓ Психоорганічний синдром та деменції різного генезу (судинні, атрофічні,

травматичні, постенцефалітичні, інтоксикаційні та ін.),

✓ Астенічні стани, хронічні інтоксикації (зокрема. алкоголізм)

✓ Неврологічні захворювання (заїкання, гіперкінези, ЕПС, мігрені, енурез)

✓ Для покращення розумової працездатності у періоди підвищених навантажень

У дитячій практиці свідченнями призначення ноотропів є:

✓ затримка психічного та мовного розвитку,

✓ олігофренії,

✓ наслідки перинатального ураження ЦНС,

✓ дитячий церебральний параліч,

✓ синдром дефіциту уваги в дітей віком.

Нейрометаболічні Вазотропні Вазотропні Вазотропні Вазотропні
препарати препарати препарати препарати
стимулятори

1)Пірацетам та його 1)Алкалоїди 1)Антихолінесте- 1)Непрямі Транквілізатори,

аналоги (ноотропіл) ріжків, препарати різні та адреноміметики: седативні
барвінку, холіноміметики: фенамін, антидепресанти,
ксантини: галантаміну, холін, центедрин, сідно- бета-блокатори
2)Похідні деанолу: кавінтон, нікотин, карб, бемитил (анапрілін)
центрофеноксин ксантинолу пілокарпін,
(ацефен, клерегіл, нікотинат ареколін, амірідін
рисатарим) (компламін), 2)Інгібітори
трентал, фосфодіестерази та
циннаризин, 2)Пептидні антагоністи
3)Похідні вітамінів, ніцерголін гормони: АКТГ та аденозину: кофеїн
нейроамінокислот: (серміон), його похідні та інші ксантини
піридитол кодергокрин, (семакс),
(енцефабол), танакан, інтенон кортикотропін,
вітаміни Е та В 15, ендорфіни та 3)Стимулятори із
фолієва кислота, енкефаліни загальнотонізуючо
бурштинова ю дією: стрихнін,
кислота, когітум секурин, лимонник,
(етиламіносукцинат левзея, родіола,
Na), аміналон елеутерокок,
(ГАМК), фенібут, заманиха, аралія,
пантогам, пікамілон, стеркулія,
гліцин пантокрин,
женьшень та ін.

4)Енергодаючі
субстрати: 4)Антидепресанти з
рибоксин, АТФ, тонізуючою дією:
фруктергіл, етимізол ніаламід, сиднофен
та його аналоги та ін.