ІМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА
Навчально-науковий інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації
Кафедра освіти дорослих

«ДОПУЩЕНО ДО ЗАХИСТУ»

Завідувач
Каведри освіти дорослих,
доктор педагогічних наук,
професор Слабко В.М. ______________
Протокол №___ від _____________2023р.

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
на здобуття освітнього рівня «Магістр»
ТЕМА:
ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ ПЕРШОКЛАСНИКІВ МЕТОДОМ
ІГРОВОГО ТРЕНІНГУ

Виконала:
студентка 013 Початкова освіта
групи 21ПОМЗ
Кріпчак Інна Георгіївна

Науковий керівник:
Доктор педагогічних наук, професор
Зазимко Наталія Михайлівна

Оцінка:
Національна шкала
__________________________________
Кількість балів: ____ Оцінка ECTS____

Члени комісії:
___________ _______________________________
___________ _______________________________
___________ _______________________________
___________ _______________________________

Київ 2023
 2

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………..…………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ
ТОЛЕРАНТНОСТІ ПЕРШОКЛАСНИКА ЗА ДОПОМОГОЮ ІГРОВОГО
ТРЕНІНГУ………………………………………………………………..…………..7
1.1. Аналіз проблеми толерантності у психолого-педагогічній
літературі………………………………………………….…………..……….………7
1.2. Особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку…….……….21
1.3. Роль і місце ігрового тренінгу у процесі формування толерантності
першокласника………………………………………………..………………...……28
Висновки до розділу 1……………..…………….....…….………….…..…..35
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ
ТОЛЕРАНТНОСТІ ПЕРШОКЛАСНИКА …………………………….….……37
2. 1. Обґрунтування методичного інструментарію та організація
емпіричного дослідження……………………………………………..……..……...37
2. 2. Результати емпіричного дослідження розвитку толерантності у
першокласників……………………………………………….……………..…….…41
Висновки до розділу 2………………..….……………..…………….….…..55
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...57
ЛІТЕРАТУРА……………………………..….……….…..…………...……62
ДОДАТКИ…………………………………..…….………….....……...……70
 3

ВСТУП
Актуальність дослідження. Населення нашої планети складає близько 9
мільярдів осіб. Кожний є представником певної раси, національності, носієм
своєї неповторної культури та морально-ціннісних орієнтації. Кожна із
народностей різниться за економічними і соціальними характеристиками, за
рівнем політичної організації, за мовою і культурою, особливостями
національного характеру.
Сучасні глобальні зміни в культурі, економіці і політиці спричинили
загострення світової суспільної кризи в сфері міжнаціональних стосунків, що
призводить до тяжких наслідків не лише для людства, а й для планети загалом,
до зростання нетерпимості.
Тому, розвиток толерантності у підростаючого покоління є одним з
головних завдань суспільства.
Лише толерантній особистості притаманно конструктивно взаємодіяти з
оточенням. Вона здатна більш продуктивно працювати у сучасному світі,
змінювати його на краще разом із собою. Такій особистості притаманно сміливо
самостійно мислити, здійснювати моральний вибір і нести за нього
відповідальність перед собою і суспільством. Толерантність потрібна й для
реалізації прав людини і встановлення миру у світі.
Проблема толерантності залишається, актуальною протягом багатьох
років і цікавить представників різних наукових напрямів: Ю.А. Іщенко,
М.Ліпман, М.Й. Савчин та ін. розглядають толерантність, як екзистенціальний
стан людини; А.І. Титаренко, В.В. Лекторський, А.В.Шестопал з точки зору
соціальної активності, тощо.
Період першого класу – важливий період в житті дитини молодшого
шкільного віку. Цей період характеризується активним включенням
першокласника в доросле життя, формуванням своєї ідентичності, освоєнням
різних соціальних ролей. Його життєва орієнтація залежить від того, як він
відноситиметься до світу, до себе й інших у цьому світі. Позиція терпимості і
довіри – це основа для здійснення вибору майбутніх поколінь на користь
мирного співіснування людства, а не конфліктів. Розвиток у першокласників
 4

духу толерантності, є головним завданням школи, так як толерантність –

об’єктивна потреба сучасного суспільства.
Чим раніше почати виховувати толерантність у дитини, тим вірогідніше
те, що вона стане якістю її особистості.
Педагоги Б. С. Гершунский, В. Г. Маралів, В. А. Ситаров розглядають
прийоми і засоби виховання толерантності у дітей як результат прямої дії
дорослого без урахування суб’єктності стосунків та ін.
Зарубіжними й вітчизняними психологами та педагогами толерантність
досліджується як психологічна властивість і стійкість особистості, як її
особистісна характеристика, певна система установок і цінностей особистості
(І.В. Абакумова, А.Г. Асмолов, М.Ю. Бабій, Г.О. Балл, Я.А. Береговий, Г.С.
Кожухарь, В.В. Кузьменко, О.В. Матвієнко, Г.У. Солдатова, С.В. Шашуріна та
ін.).
Зарубіжні й українські психологи і педагоги Н.А. Асташова, Г.Г.
Абдулкарімов, І.Д. Бех, О.В. Безкоровайна, Є.В. Брянцева, А.Г. Гончаренко, О.
Грива, М.Г. Іванчук, Г.І. Коберник Е.І. Койкова, В.Б. Нечерда, О.Я. Савченко,
С.В. Шашуріна та інші розробляють програми виховання і формування
толерантності особистості на різних вікових етапах.
Однак, проблема розвитку толерантності як людства загалом, так і
окремої особистості, передусім, на ранніх етапах онтогенезу залишаться
одночасно актуальною і малорозробленою, що й визначило вибір теми
дослідження «Формування толерантності першокласника за допомогою
ігрового тренінгу»
Мета дослідження – теоретично проаналізувати та емпірично дослідити
психологічні особливості розвитку толерантності першокласників; підібрати і
розробити комплекс ігрових тренінгових вправ для формування толерантності
першокласника.
Відповідно до мети сформульовано припущення про те, що: процес
формування толерантності у першокласників буде ефективним, за умови
застосування у навчально-виховному процесі ігрового тренінгу спрямованого на
 5

формуванню різних видів толерантності та розвитку таких особистісних якостей

як терпіння, стриманість, дружелюбність, повага до інших, тощо.
Виходячи з поставленої мети і сформульованого припущення, ми
виділили такі завдання дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз й визначити сутність поняття
толерантність та особливості її прояву у першокласників;
2. Емпірично дослідити та визначити рівні толерантності
першокласників;
Об’єктом дослідження є: толерантність як психолого-педагогічний
феномен.
Предметом дослідження є: формування толерантності першокласника за
допомогою ігрового тренінгу.
Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс
методів, що зумовлені об’єктом, предметом, метою і завданнями дослідження:
теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та узагальнення
психологічної літератури з проблеми дослідження; емпіричні: спостереження,
опитування (бесіда); методи математичного опрацювання даних, а також такі
психодіагностичні методики: методика «Незакінчені речення» Н. Щурової,
методика «Що таке добре і, що таке погано?» за В.Б. Дермановою, методика
«Анкета самооцінки навичок толерантної поведінки молодших школярів» Я.А.
Батрак.
Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося на базі
Академічного ліцею № 4 Обухівської міської ради Київскої області. У
дослідженні взяли участь 30 першокласників, з них: 13 хлопчиків та 17 дівчаток.
Дослідження проводилося за допомогою опитувальників та при особистій
взаємодії дослідника із досліджуваними.
Наукова новизна та практичне значення дослідження полягає у
виявленні особливостей та умов, що сприяють формуванню толерантності
першокласників. Розроблена і впроваджена програма ігрового тренінгу для
першокласників з формування толерантності сприятиме розвитку у них
соціальних норм толерантності, виховання навичок толерантних стосунків.
 6

Структура магістерської роботи. Робота складається зі вступу, двох

розділів, загальних висновків, списку літератури (79 джерел) та 5 додатків (на 20
сторінках). Робота вміщує 7 таблиць та 7 малюнків. Основний зміст роботи
викладений на 60 сторінках. Загальний обсяг роботи складає 89 сторінок.
 7

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ

ТОЛЕРАНТНОСТІ ПЕРШОКЛАСНИКА ЗА ДОПОМОГОЮ ІГРОВОГО
ТРЕНІНГУ
1.1. Аналіз проблеми толерантності у психолого-педагогічній
літературі
Феномен «толерантність» викликає значний інтерес сучасної науки і
розглядається у філософії, етиці, соціології, політології, психології, педагогіці,
біології, імунології. Етимологія слова «толерантність» походить від латинського
«tolerancia», яке має три значення: стійкість, витривалість; терпимість;
допустиме відхилення. Ключовим змістом усіх цих термінів є відсутність
небажаної реакції індивіда в ситуації, коли вона можлива або практично
вимушена. Толерантність – властивість індивіда виявляти терпіння, що стає
рисою його характеру. Терпимість – суспільне явище, яке базується на тому, що
переважна кількість індивідів (громадян) здатні виявляти терпіння, бути
стриманими. Толерантність за змістом узгоджується з витривалістю, яка може
бути як фізичною, так і психічною [20, с. 48].
У тлумачних словниках категорія «толерантність» часто ототожнюється з
категорією «терпимість». За змістом терпимість пов’язана з такими людськими
якостями, як «смиренність, лагідність, великодушність», а нетерпимість
виявляється у «запальності, необачності, зайвій вимогливості». Так, С.І. Ожегов
розглядає «толерантність» як: 1) здатність терпіти; 2) цілеспрямованість,
упертість і витримка в певній справі, роботі» [53, с. 690].
Таким чином, аналіз поданих визначень дефініції «толерантність»
дозволяє нам констатувати, що первинним значенням терміну «терпимість» було
таке: «здатність терпимо, поблажливо ставитись до чужих звичок, звичаїв,
поглядів; поблажливе ставлення до когось, чогось» [24, с. 1243].
Теоретичне обґрунтування категорія «толерантність» отримала лише в
середині XX століття. Так, 16 листопада 1995 року на двадцять восьмій сесії
Генеральної конференції ООН з питань освіти, науки і культури в Парижі було
схвалено «Декларацію принципів толерантності», яка визнає толерантність
 8

необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку всіх народів,

важливим принципом 12 суспільства, що передбачає «поважання, сприйняття та
розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та
самовиявлення людської особистості; єдність у розмаїтті; те, що уможливлює
досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру». У
Декларації наголошується на тому, що «толерантність – це не поступка,
поблажливість чи потурання. Толерантність – це, передусім, активна позиція, що
формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини.
Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці
основні цінності» [35, с. 62-68].
Отже, сучасне трактування толерантності полягає в умінні жити в мирі й
терпимості до різних людей, вірувань, позицій, здатність відстоювати свої права
та свободи, при цьому, не порушувати права й свободи інших, готовність до
конструктивної взаємодії та взаєморозуміння з людьми, незалежно від їхніх
поглядів і поведінки як основи цивілізованих стосунків.
Толерантність – феномен історичний, що є одним із чинників
еволюційного розвитку людства. Виникнувши як інстинкт самозбереження,
толерантність поступово набула статусу цінності та норми [39, с. 48-60].
У Новому завіті в частині від Матфея святе благословення, відомої
заповіді з Нагорної проповіді Ісуса Христа, знаходимо: «Отже, у всьому, як
бажаєте, щоб з вами чинили люди, так й чиніть ви з ними; бо в цьому закон і
пророки» (Матф.7.12). «Проповідуючи відношення рівності, християнство не
внесло нічого особливо нового, оскільки і до того вважалося правильним не
робити ближньому нічого такого, чого не бажаєш собі. В християнстві
толерантність виявляється через відмову від насилля (як неприпустимого засобу
залучення людини до віри) та щирості переконань (вибору віри)» (За [28, с. 8-
21]).
Існує безліч підходів до визначення і дослідження поняття
«толерантність» тому, що ідея толерантності завжди турбувала людство. Ще
античні філософи Платон, Демокріт, Аристотель, Геродот та інші відстоювали
 9

духовну свободу особистості, розкутість душі, неможливу при насиллі і

дискримінації, а терпимість визначали, як головну умову розвитку особистості.
Проблема толерантності знаходить своє відображення в античній
філософії. Так, мислителі Давньої Греції Протагор, Демокрит, Сократ, Платон,
Аристотель висловлювали думки щодо значення толерантності. Зокрема,
Протагор (481–411 роки до н. е.) бачив в основі гуманних відносин ненасильство
й порозуміння. Демокрит (460–370 роки до н. е.) визначав, що вміння співчувати,
відсутність заздрощів і злорадства допомагають людині самовіддано любити
інших. Мету виховання він убачав у досягненні добродійності. За Сократом
(469–399 роки до н. е.), вищим проявом моральності є добродійність, сутність
якої полягає у знаннях.
Основною ідеєю філософії Платона (427–377 роки до н. е.) виступає ідея
блага, яка задовольняє всі вимоги високої добродійності. Він стверджував, що
становлення гуманності в ідеальному суспільстві здійснюється головним чином
шляхом виховання. На думку мислителя Аристотеля (384–322 роки до н. е.)
людина, є вільною у виборі дій і відповідальна за свої вчинки. У творах
римського імператора М. Аврелія «До самого себе» чи «Наодинці із собою»
розглядається проблема толерантного ставлення до співрозмовника.
Аврелій Августин Блаженний, Фома Аквінський сприймали людину як
зосередження протиріч, що існують у світі – між земним і небесним, між тілом і
душею, між гріхом і святістю, і вважали зло вільним вибором людини, за який
вона несе відповідальність. Свавілля людини, що протиставляє Божій волі свою
людську волю, – джерело зла у світі, і причина зникнення духовності -
відсутність добра. Світ гармонійний і в його основі лежить добро, що до нього
має поривати будьяка людина (За [5; 46: 47]).
Таким чином, мислителі античності акцентували увагу на виявленні
людиною своєї моральної позиції, вільному виборі дій, терпимості,
добродійності, як вищому прояві моральності. «Доробок античності представляє
паростки гуманітарних тенденцій – націленість на людину як унікальне та
найскладніше явище Космосу, вищу цінність і мету суспільства» [52, с. 32].
 10

Таким чином, аналіз джерел свідчить про те, що толерантність у

Середньовіччі проявлялась у віротерпимості, давала можливість мирного
розвитку суспільства.
Тема толерантності знайшла відображення у творчості мислителів Нового
часу. Зокрема видатний чеський педагог-гуманіст Я. Коменський (1593–1670) у
праці «Всезагальна рада про виправлення справ людських» розкриває одну з
провідних ідей – досягнення між усіма людьми всеєдності, всезагальної злагоди і
миру, толерантності [42, с. 3-12].
Отже, толерантне ставлення до людей вчені розглядають як можливий
спосіб припинення нелюдяності: роздору, ненависті, ворожнечі, як взаємне
прощення один одному образ і заподіяння шкоди через терпимість і примирення.
Категорія «толерантність» поступово змінила значення «терпимості» як
здатності виявляти терпіння з поблажливості, милості, навіть деякої зверхності у
ставленні до інших на розуміння толерантності, як доброзичливості,
прихильності до шанобливого діалогу і співпраці. Теоретичне обґрунтування як
поваги, сприйняття, розуміння інших думок, поглядів, поведінки, культури,
відмінної від нашої, водночас захист власних думок, поглядів, свобод
ненасильницьким способом категорія «толерантність» отримала лише в середині
XX ст. [43; 49; 69].
Проблема толерантності розглядається також у працях педагогів
гуманістичного напряму, які відстоювали ідеї «вільного виховання», відмови від
різних проявів примусу, поваги до дитини. Педагогіка Марії Монтесорі
побудована на повазі до себе, ровесників, учителів, батьків, світу навколо,
виховує впевненість у власних силах, любов до життя, повагу [51].
У Вальдорфській педагогіці одним із принципів навчання та виховання
дітей є принцип терпимості. Цей принцип був запропонований австрійським
ученим Р. Штайнером (1861–1925) і мав продовжений його послідовниками.
Значний внесок у вирішення проблеми формування толерантності зробив
польський педагог Я. Корчак. Його «педагогіка серця» проголошувала глибоку
повагу до внутрішнього світу дитини. Він заклика дорослих не лише вчити дітей,
а й учитися у них. Педагог зазначав: «Наша справжня національність – це
 11

Людство. Я помітив, що лише нерозумні люди хочуть, щоб всі були однаковими.
Хто розумний, той радіє, що є літо й зима, молодість і старість, що є метелики і
птахи, і різного кольору квіти й очі, і що є дівчатка і хлопчики, а хто не любить
думати, того розмаїття, яке змушує працювати думку, дратує» [43, с. 112].
Видатні українські педагоги Г. Ващенко, С. Русова поєднували проблему
толерантності з проблемою народності, любові й поваги до рідного краю та
свого народу.
Зокрема, український педагог Г. Ващенко відстоював ідеали
національного виховання з опорою на загальнолюдські та національні цінності,
що є духовним надбанням українського народу. У праці «Виховний ідеал» він
підкреслював необхідність дотримання гуманістичного принципу у процесі
виховання молодого покоління, шанобливого та справедливого ставлення до
інших народів [23].
Ідеї виховання любові до України, українського народу знайшли
відображення в педагогічних поглядах С. Русової. Виховання загальнолюдських
якостей особистості, гуманності, поваги до себе та інших педагог пов’язувала з
любов’ю до рідної країни, народу. Вона зазначала: «Любов до рідної країни − це
перший найкращий крок до широкої загальнолюдської гуманності, поваги до
людей; це вияв самоповаги та бажання собі свободи та незалежності» [58, с. 61].
Важливими положеннями педагогічних систем А. С. Макаренка та В.О.
Сухомлинського були педагогічний оптимізм, гуманізм, уміння бачити в кожній
дитині добре і вміти його проектувати. Так, В.О. Сухомлинський, вважав, що
вже в молодшому шкільному віці потрібно систематично звертати увагу на стан
оточуючих: «Умій відчувати поряд із собою людину, читати її душу, бачити в її
очах радощі, біду, нещастя, горе. Бережи, піклуйся про недоторканість,
вразливість іншої людини» [64, с. 78].
У 1995 році Генеральною конференцією ООН було прийнято Декларацію
принципів толерантності, де зазначається, що «терпимість є не лише
найважливішим принципом, але й необхідною умовою миру і соціально-
економічного розвитку народів» [35, с. 62].
 12

Феномен «толерантність» знайшов широке відображення у працях

психологів. Так, словник практичного психолога тлумачить толерантність як
відсутність або послаблення реагування на будь-який несприятливий чинник у
результаті зниження чуттєвості до його впливу. У сучасному словнику із
психології В. Юрчук визначає толерантність як «феномен відсутності або
колапсації – реагування на будь-яку негативну ситуацію, несприятливі
екстеростимули – естеросигнали в результаті зниження сенситивності –
чуттєвості до факторів – кондиціям впливу» [76, с. 696].
У великому тлумачному психологічному словнику А.Ребера одним із
значень поняття «толерантність» є «установка либерального принятия моделей
поведения, убеждений и ценностей других» [56, с. 499]. Автор відзначає, що
можливим є використання даного терміну і в негативному сенсі, коли
толерантність стає «своего рода неестественным воздержанием, видом
скрежетания зубами при смирении с поведением, убеждениями и ценностями
других» [56, с. 450].
У психологічному словнику українських авторів зазначається:
«Толерантність – відсутність або послаблення реагування на який-небудь
несприятливий фактор у результаті зниження чутливості до його впливу» [55, с.
197].
Таким чином, «толерантність» у психологічних словниках
використовується для позначення здатності опору до стресів, шкідливих упливів
довкілля, ліків, власного роздратування поведінкою іншого індивіда.
Дослідник Л. Кулль пов’язує толерантне ставлення до інших людей з
пізнанням і розвитком власної особистості й індивідуальності. Він вважає, що
«причини нетерпимого ставлення до людей, їхніх поглядів, учинків варто
шукати всередині самої особистості». Для того, щоб власне «Я» було позбавлене
внутрішніх суперечностей і конфліктів необхідно, щоб людина прийняла себе
такою, якою вона є. Прийняття себе здійснюється через самопізнання. На його
думку, «пізнавши власні «темні» сторони, визнавши їхню наявність, можливе
прийняття себе в усій повноті власних переваг і недоліків» [44, с. 32].
 13

Так, Л. Кулль зосереджує увагу на тому, що з «толерантного ставлення до

себе і своїх недоліків автоматично починається толерантне ставлення до
недоліків інших людей і прийняття та поважання їх такими, які вони є». Він
визначає толерантність як «ознаку особистості, яка стала на шлях саморозвитку і
прагне до гармонії як усередині себе, так і у відносинах з оточуючими, ще більш
адекватна оцінка реальності, ще більш відповідальне ставлення до власного
життя» [44, с. 33].
Науковці (О.Г. Асмолов, С.К. Бондирєва, Д.В. Колесов, П.В. Степанов)
розглядають толерантність як визнання здатності до неагресивної поведінки у
ставленні до іншої людини на основі відкритості незалежно від дій іншого, як
визнання й повага рівності, відмова від домінування й насилля, визнання
багатомірності й різноманітності людської культури, норм, вірувань і відмова від
переваги якоїсь однієї точки зору, як «ціннісне ставлення людини до людей», що
виражається у визнанні, прийнятті й розумінні ним представників інших культур
[5; 20; 63].
Зокрема, О.Г. Асмолов зазначає, що феномен «толерантність» виражає
три непересічних між собою значення: стійкість (витривалість), терпимість і
допуск (допустиме відхилення), при цьому найбільш вичерпне за його значенням
поняття міститься у стійкості до конфліктів [5, с. 270-278].
С.К. Бондирєва, Д.В. Колесов розглядають толерантність як ставлення.
Толерантність та інтолерантність – це особливі стосунки, які формуються, як
будь-яке ставлення, на підставі оцінки певного об’єкту (частіше іншого
індивіду), завдяки постійному зв’язку з ним. Тобто тут справедливою є формула:
зв’язок → оцінка → ставлення → поведінка (наміри) толерантні чи інтолерантні.
Ставлення толерантне чи інтолерантне (згідно із ситуацією) можуть
наповнюватися певними емоціями, для інтолерантного притаманні саме
негативні [20, с. 4-5].
На думку дослідників, в ієрархії стосунків толерантність та
інтолерантність відіграють роль базисних. Толерантність зароджує довіру,
готовність до компромісу та співпраці, а також радість, доброзичливість,
комунікабельність. Інтолерантність як ставлення породжує негативізм або
 14

неприязнь, а також негативні емоції – гнів, досаду. У загальному понятті

толерантність – це відсутність (негативної) реакції індивіда в усіх тих випадках,
коли вона можлива й очікувана зовнішнім спостерігачем.
Вчені зазначають, що за відсутності причин для негативної реакції
толерантність стає невимушеною, та попри позитивні підстави для її існування,
залишається проблемною. Вони визначають такі різновиди проблемної
толерантності: – толерантність підкори (ієрархії); – толерантність вигоди – це
прояв толерантності задуму (індивід до певного часу терпить неприйнятну йому
поведінку того, кого він намагається ввести в оману своєю надуманою
терпимістю); – толерантність вихованості (вияв її – це один із засобів особистого
самоствердження, подібний індивід вважає «нижче власної гідності» виявляти
інтолерантність); – конструктивна толерантність – це один із виявів
толерантності вигоди [20, с. 9-11].
Також дослідники підкреслюють, що толерантність проявляється на
психологічному рівні та виявляється у вигляді внутрішнього настановлення на
стосунки особистості і колективу [20, с. 65].
Психологи І.В. Абакумова, П.Н. Єрмаков розглядають толерантність як
якість особистості та феномен суспільного буття, що належить до вищих,
базових цінностей культури й акцентують увагу на вихованні толерантної
свідомості, яка пов’язана з поняттям особистісного смислу [1, с. 82.].
Актуальною є підхід О. Балла, який відмічає істотну відмінність
толерантності як риси особистості від безпринципності, байдужості, духовної
кволості [10, с. 110].
Учений розробив такі принципи побудови діалогу, як [9, с. 29-33]:
1) повага до партнера, до його якостей як органічної цілісності і власне як
до суб’єкта;
2) прийняття партнера таким, яким він є, і водночас орієнтації на його
найвищі досягнення (реальні та потенційні), на перспективу, що відкривається
перед ним;
3) повага партнера до самого себе (Г. Балл зазначає: «…люди, як правило,
бояться своїх найвищих можливостей і тому рідко реалізують їх. Крім того
 15

відбувається проекція, за механізмом психологічного захисту, недостатньої

поваги до себе – на оточуючих, із сумнівними наслідками для міжособистісних
відносин»;
4) додержання учасниками діалогу принципу згоди (конкордатності),
виконання якого вимагає від партнерів гнучкості і здатності структурування
власного внутрішнього світу;
5) актуалізація і ведення діалогу (принцип толерантності, який
пов’язаний із загально-гуманістичними настановленнями, розумінням складності
і суперечливості світу).
Цінним для розуміння феномену «толерантність» є розроблений І.Д.
Бехом особистісно зорієнтований підхід у вихованні особистості учня. Тут
толерантність розглядається вченим у контексті ціннісного ставлення до іншої
людини, яке виявляється в повазі до людської гідності, за якої несумісними є
образи, зневажання, глузування як форми міжособистісних відносин. Науковець
зазначає, що «…розвинене ціннісне ставлення до іншої людини означає, по-
перше, прагнення і здатність індивіда співпереживати її радість і горе, по-друге,
бажання її зрозуміти, по-третє, всіляке сприяння досягнення нею морально
значущих цілей у повсякденній діяльності» [14, с. 17].
І. Д. Бех розглядає два основних шляхи формування в дитини здатності
цінувати особистість іншої людини: перший, що передбачає «детальне розкриття
дитині позитивних сторін інших людей: дорослих, старших дітей чи ровесників;
другий – запобігання зневажливому ставленню до людини, для чого потрібно
розвивати у вихованців почуття величі людини – «міри всіх речей», формування
уявлень про людську гідність. Необхідно запобігати прояву у вихованців
деструктивної дії механізму – самоствердження за рахунок приниження інших»
[14, с. 39].
Головна функція толерантності, на думку психолога Г. Кожухаря, може
розумітися як напрям розвитку потенційно конфліктної ситуації до
конструктивного розв’язання. Водночас толерантність (виходячи з її різних
визначень), є не що інше, як «готовність до розуміння та вступу в діалог з
 16

людиною, яка викликає негативну реакцію на основі поваги, прийняття,

відкритості, уваги тощо» [42, с. 5].
Таким чином, для формування толерантності важливими є діалог,
партнерство у стосунках.
Психологія екзистенціоналізму розглядає проблему толерантності в
контексті самоактуалізації.
Так, А. Маслоу розглядає самоактуалізацію як вміння людини стати тим,
ким вона спроможна стати, тобто реалізація особистістю власного
максимального потенціалу. Особистостям, які мають навички самоактуалізації,
притаманна самовіддача, любов, ціннісне ставлення до інших людей. Вчений
зазначає: «…найвищого розвитку ці надіндивідуальні властивості людини
досягаються в так звані моменти, так званих, «пік-переживань», які пов’язані з
перехідними моментами самоактуалізації. Учений стверджує, що саме в момент
пік-переживання, люди звільняються від внутрішніх конфліктів, хвилювання;
виявляють здатність схилятися до тієї точки зору, яка не належить їх власній
культурі. На думку А. Маслоу, поведінка людей, які мають навички
самоактуалізації протиставляється двом крайнощам – егоцентризму та повному
нехтуванню культурними розбіжностями [48, с. 405-445].
Дослідники (О.Г. Асмолов, Г.У. Солдатова, Х.Х. Тилова та ін.)
зазначають, що толерантність не є індиферентною терпимістю. Терпимість
пов’язується ними зі сприйняттям іншого (що є традиційним в розумінні
толерантності); з проявом співчуття і співпереживання до інших (що можна
пов’язати з гуманністю і альтруїзмом); з визнанням цінності багатогранності
людської культури (що можна назвати культурним плюралізмом). Таке
розуміння толерантності, зазначають дослідники, можна виразити формулою:
визнання → сприйняття → розуміння іншого [5; 61; 68].
Феномен «толерантність» розробляється й соціальною психологією і
етнопсихологією. Поняття «соціальний стереотип» було започатковано
М.Ліпманом для опису суб’єктивних образів тих чи інших етнічних груп Вчений
звертає увагу на труднощі в розумінні представників інших культур,
використання набутих стереотипів та їх оцінку [46, с. 110-121].
 17

Дослідник Г. Теджфел підсумував основні висновки в сфері дослідження

соціальних стереотипів: «Люди з легкістю готові характеризувати широкі
суспільні групи недиференційованими, пристрасними ознаками; така
категоризація залишається стабільною протягом тривалого часу; соціальні
стереотипи можуть змінюватись, про те, це відбувається повільно; соціальні
стереотипи стають більше вираженими, коли виникає соціальна напруга між
групами; стереотипи засвоюються досить легко і використовуються дітьми в їх
оціночних судженнях, задовго до появи власних думок про ці групи; соціальні
стереотипи важко модифікувати в умовах міжгрупових конфліктів» (За [77, с.
174]).
Таким чином, подолання стереотипного мислення, вміння гнучко і
критично мислити є однією з ознак толерантності.
У педагогічній науці визначають «педагогіку толерантності», як систему
педагогічних принципів, методів, прийомів, форм роботи педагога [7; 17; 21; 69;
70; 75].
Систему гуманного педагогічного процесу, спрямованого на розвиток і
виховання толерантної особистості розробив Ш. Амонашвілі [4]. Наведемо
основні принципи, розроблені педагогом щодо гуманістичного виховання дітей:
1. Виявляйте живий інтерес до життя дитини, до її радощів, прагнень, невдач, до
її особистісних переживань. 2. За необхідністю сприяйте, допомагайте,
висловлюйте їй співчуття. 3. Спілкуйтеся з дитиною, як з дорослим, від якого
очікують взаємної довіри, поваги, розуміння. 4. Встановлюйте з кожною
дитиною особисті, довірливі взаємини, виказуйте довіру та щирість до неї [4, с.
200-203].
Співзвучними з названими вище ідеями є визначені Бетті Е. Рієрдон
напрями педагогічної діяльності у процесі навчання толерантності: 1.
Толерантність. Визнання прав інших на життя і гідність. 2. Впізнання.
Доброзичливе усвідомлення присутності в своєму соціальному середовищі
представників інших культур. 3. Ставлення до розбіжностей. Визнання
позитивних аспектів різноманітності. 4. Розуміння унікальності. Вміння цінувати
конкретні прояви своєрідності і різноманітності людей. 5. Додатковість, як
 18

принцип відношення до розбіжностей. Здатність поєднувати розбіжності так,

щоб вони збагачували і зміцнювали суспільство. 6. Взаємність, як основа
прагнення до співробітництва. Здатність бачити загальні, взаємовигідні для
різних груп цілі й інтереси та досягати їх здійснення. 7. Культура світу.
Визнання взаємозалежності людського існування й універсальності ряду
цінностей, докладання зусиль із конструктивної взаємодії різних
соціокультурних груп [57, с. 52-53].
Дослідник П.В. Степанов пропонує розглядати толерантність «як ціннісне
ставлення людини до людей, яке виражається у визнанні, прийнятті та розумінні
ним представників інших культур. Визнання – це здатність бачити в людині
іншої культури носія інших цінностей, інших поглядів, іншого образу життя, а
також усвідомлення його права бути іншим. Прийняття – це позитивне
ставлення до його іншості. Розуміння – це здатність поглянути на світ його
очима, з його точки зору» [63, с. 5].
Науковець О.Я. Савченко визначає толерантність як соціальну і
особистісну цінність, «як усвідомлення особою необхідності доброзичливого або
стриманого ставлення до відмінностей між людьми у широкому розумінні,
уникнення нетерпимості, поціновування різноманітності у природі, культурі,
релігії, у людських стосунках» [59 с.4-7].
Науковець Б. Вульфов розуміє толерантність як «здатність людини (або
групи) співіснувати з іншими людьми (спільнотами), яким властивий інший
менталітет, образ життя». Він указує на те, що ця здатність формується в кожної
людини як істоти соціальної, у кожної спільноти, яка безперечно «стикається» з
іншими спільнотами [27, с. 12].
Кузьменко В.В. вважає, що предумова діалогу культур полягає в тому, що
кожна культура має одночасно і розвивати самобутність, і бути відкритою для
міжкультурного співробітництва [45, с. 11–16.].
Толерантність є запорукою діалогу культур. Формування толерантної
особистості можливо тільки через полікультурну освіту, «…оскільки вона
сприяє формуванню у людини поліфонічного сприйняття світу і культивує
толерантність як моральний ідеал та норму поведінки» [44, с. 11]. Передумова
 19

діалогу культур полягає в тому, що кожна культура має одночасно і розвивати

самобутність, і бути відкритою для міжкультурного співробітництва [44, с. 12].
Дослідниця В. Нечерда визначає ознаки толерантної особистості, де
толерантність постає як складна морально-етична якість, що включає такі
складові [52, с. 53]:
– терпимість – ставлення з повагою до виявлення несхожості;
– впевненість у собі – адекватна оцінка власних сил і можливостей, віра в
подолання перешкод;
– сила волі – сила усвідомленої, обдуманої дії, свідома схильність і міцне
прагнення щодо вибору й досягнення певних цілей;
– самовладання – вміння володіти собою, своїми емоціями та вчинками,
тобто вміння тримати під контролем свідомості свої емоції, думки й відповідно
до цього вибудовувати свою поведінку;
– рефлексивність – усвідомлення власної неоднозначності, особливостей
характеру й поведінки;
– емпатія – здатність до співпереживання, осягнення емоційного стану
іншого, розуміння його на рівні чуттів, намагання емоційно відгукнутися на його
проблеми;
– доброзичливість – ставлення до іншої людини, заґрунтоване на
загальнолюдських цінностях;
– довіра – відкриті, позитивні взаємовідносини між людьми, що
відображають впевненість у порядності й доброзичливості іншої сторони;
– чуйність – здатність помічати й брати до уваги інтереси й потреби
інших, готовність віддати свою увагу співрозмовнику (вміння слухати);
– гнучкість – вміння в залежності від складу учасників подій та обставин,
що склалися, прийняти рішення та побудувати систему стосунків;
– гуманність – орієнтованість на людину як універсальну цінність;
– альтруїзм – безкорисливі дії, спрямовані на благо (задоволення
інтересів) інших людей;
– почуття гумору – адекватне розуміння комічних чи деструктивних
ситуацій і відповідна на них реакція, вміння посміятися над самим собою.
 20

Зазначені складові толерантності, зазначає дослідниця, органічно

взаємопов’язані, знаходяться у постійній взаємодії, взаємодоповнюють,
взаємозумовлюють і взаємозбагачують одна одну. Саме розвиток і становлення
цих якостей забезпечує поважне ставлення до цінностей інших людей, уміння
співпереживати, розуміти мотиви вчинків людей, уміти спілкуватися й
співробітничати з людьми інших поглядів, орієнтацій, культур, а отже, в цілому,
сприяє вихованню толерантної особистості [52, с. 54].
Аналіз психолого-педагогічних досліджень з означеної проблеми
дозволив установити структурні компоненти толерантності, а саме [62; 71;]:
когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінково-діяльнісний. Когнітивний
компонент включає розуміння сутності толерантної особистості (знання про
прояви доброзичливості, чуйності, співчуття, співпереживання, терпимості),
наявності переконань щодо необхідності виявлення толерантності в
повсякденній життєдіяльності.
Когнітивний компонент створює інформаційне поле, яке формує погляди,
переконання, ідеали, ставлення до світу, дає можливість для вирішення ситуацій,
формування поведінкової готовності. Знання про толерантність дають
можливість особистості правильно діяти в певній ситуації, прогнозувати
наслідки своєї поведінки, діяти усвідомлено. Знання допомагають дитині
оцінювати слова, дії, вчинки інших людей, робити висновки, розрізняти добро і
зло. Знання допомагають школярам збагатити свій досвід, викликають потребу в
самооцінці, спонукають до саморозвитку.
Емоційно-ціннісний компонент включає емоції, почуття, цінності,
потреби та слугує основою формування мотивів діяльності, що спрямовані на
досягнення взаєморозуміння у процесі міжособистісних відносин;
характеризується здатністю до виявлення доброзичливості, чуйності, співчуття,
співпереживання, терпимого ставлення до інших. Емоційно-ціннісний
компонент допомагає через емоції оцінювати вчинки та досягати
взаєморозуміння в міжособистісних стосунках. Вчинки, дії, ситуації
усвідомлюються і переживаються молодшим школярем як особистісно значущі,
емоційно сприймаються. Важливо, щоб діяльність викликала радість, захват,
 21

задоволення від виконаної дії, впевненість у собі, гордість за зроблене, бажання

допомогти іншому, подяку, тобто – викликала емоційне відображення
сприйнятого. Важливою є й емоційна оцінка зробленого іншими (педагогом,
батьками, ровесниками).
Поведінково-діяльнісний компонент характеризується досвідом
застосування знань і вмінь у поведінці, відбивається у виявленні
доброзичливості, чуйності, співчуття, співпереживання, терпимого ставлення до
інших; вмінні вступати в контакт, взаємодіяти з іншими людьм и. Поведінковий
компонент передбачає застосування набутих компетенцій на практиці.
Толерантна діяльність, моральні цінності формуються за умов взаємодопомоги,
співпраці, розуміння потреб та внутрішніх переживань іншої людини.
Поведінковий компонент сприяє формуванню вміння будувати відносини з
оточуючими на основі поваги, розуміння, здатності до спілкування та взаємодії з
іншими, контролю та самоконтролю за ситуацією, поведінкою.
Отже, проведений аналіз наукових джерел дав змогу розкрити історичні
аспекти становлення та розвитку толерантності; здійснити аналіз сутності
толератності в філософському, етичному, політологічному, соціологічному,
психологічному, педагогічному аспектах; уточнити види толерантності;
з’ясувати зміст формування толерантності; визначити структурні компоненти
толерантності як особистісної якості.
Нами з’ясовано, що формування толерантності в молодших школярів є
складним процесом цілеспрямованої й організованої взаємодії вихователя і
вихованців, результатом якого буде формування толерантної свідомості, яка
через толерантні емоції й гуманістичні мотиви реалізуватиметься в толерантній
взаємодії з іншими людьми, виявлятиметься у поведінці та вчинках учнів,
ціннісному ставленні до себе та інших.
1.2. Особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку
Проблему виховання толерантності можна віднести як до психологічної,
так і до педагогічної проблематики. Педагогічна реалізація толерантності в
освітньому процесі забезпечує підготовку нового покоління до гармонійного та
мирного існування на землі.
 22

Психологи І.Д. Бех, М.Г. Іванчук, Н.А. Менчинська, О.В. Скрипченко,

С.О. Ставицька, І.Г. Сухопара, В.А. Шутова та інші наголошують, що саме для
молодшого шкільного віку притаманний інтенсивний розвиток почуття довіри,
здатності до співпереживання, сприйнятливості й вразливості, формування
емоційно-почуттєвого ставлення до оточуючої дійсності, переходу від
поверхневих переживань до світу глибоких почуттів, виникнення нового рівня
самосвідомості [14-16; 26; 38; 50; 66; 72; 78].
О.С. Скрипченко відзначає, такі психологічні новоутворення молодшого
шкільного віку: «дитина оволодіває елементарними культурними навичками,
провідною діяльністю стає учіння, зростають здатність дитини до логічного
мислення і самодисципліни, а також здатність до взаємозв’язку з ровесниками у
відповідності до встановлених правил» [26, с. 120].
Молодший шкільний вік – надзвичайно важливий період у житті дитини,
він багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помічати і
підтримувати або коректувати. Це період коли формуються і розвиваються
основи багатьох психічних і моральних якостей (її моральний стрижень,
уявлення про себе та про інших). Дослідниця виділяє в молодшому шкільному
віці два мікроперіоди 1–2 та 3–4 класи, який характеризується близькістю до
старшого дошкільного віку з ігровою мотивацією та наближеністю другого до
молодшого підліткового віку з притаманними йому труднощами розвизвитку
[60].
І.Д. Бех у цьому зв’яку зазначає, що молодший школяр вчиться не лише
виконувати завдання дорослих, вимоги дитячого колективу, а й бере участь у
житті класу, виборі доручень, друзів, справи, яка йому до душі. В учнів 1–4
класів формуються стійкі стереотипи моральної поведінки і діяльності.
На другому році навчання у дітей розширюється уявлення про моральні
вчинки та моральні цінності, це сприяє усвідомленню дитиною мотивів
моральної поведінки і дає можливість вже умотивовувати оцінку вчинкові іншої
людини. Уперше дитина свідомо оцінює доречність своєї поведінки у тій чи
іншій ситуації [14, с. 138].
 23

Особливістю другого року навчання є розвиток і зміна внутрішніх

етичних регуляторів, формування моральних мотивів поведінки, розвиток
здатності співпереживати, співчуття, а отже результатом даних новоутворень є
співпраця з дорослими й однолітками. У третьокласників відбувається
інтенсивний розвиток теоретичного мислення, що відображається на рівні
сформованості в дітей особистісних моральних якостей, першооснов багатьох
моральних понять, а саме: доброти, гуманності, людяності, милосердя, чуйності,
співчуття, чесності, справедливості, терпіння тощо. У начальній та позаурочній
діяльності діяльності діти обирають однокласників для спільної роботи,
мотивуючи самостійний вибір певними моральними якостями особистості [14, с.
141].
Діти шестирічного віку зоорієнтовані на дорослого, що є авторитетом для
них та на належну поведінку, гарні вчинки, однак ще не сприймає еталони
поведінки як соціальну необхідність, не усвідомлює їх соціальну значущість
[14]. Першокласники характеризються своєю імпульсивністю, активністю,
підвищеною емоційністю та чутливістю, але «…підвищена емоційна
збудливість, мізерний соціально-гуманний досвід не дозволяють шестирічним
школярам бути стриманими, поступливими, уважними та турботливими
стосовно оточуючих» [72, с. 70].
Четвертокласники успішно встановлюють дружні стосунки, здатні
ефективно виконувати колективну роботу, володіють прияйомами та навичками
міжособистісного спілкування.
Вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, визначаються
поєднанням внутрішніх умов розвитку, тобто певним рівнем розвитку психічних
процесів, рис особистості (пам’ять, мислення, почуття, увага, воля, мотиви тощо)
і зовнішніх умов життя, змістом, формами діяльності учнів, їх оточенням. Вікові
особливості включають комплекс фізичних, психічних, пізнавальних,
інтелектуальних, мотиваційних, емоційних якостей властивих молодшим
школярам, які впливають на процес формування толерантності. Розглянемо
сенситивність молодшого шкільного віку щодо формування толерантності через
 24

призму вікових особливостей і соціальнопсихологічних характеристик дітей цієї

вікової категорії.
У дітей молодшого шкільного віку відбувається зміна у нервових
процесах збудження та гальмування починають урівноважуватися але ще
значною мірою залишається схильність дітей до збудження. О. Скрипченко,
вважає що «регулюючі і гальмуючі впливи кори на підкоркові структури
виявляються недостатніми. Цим фізіологи і психологи пояснюють те, що
молодший школяр (особливо учень 1–3 класу) легко відволікається, не здатний
до тривалого зосередження, збудливий, емоційний». Втой же час «збільшується
рухливість нервових процесів, що дає змогу дітям швидко змінювати свою
поведінку відповідно до вимог вчителя» [26, с. 118].
Свідома регуляція своєю поведінкою формується у молодшому
шкільному віці, що є важливим для виховання толерантності.
Основними новоутвореннями молодшого шкільного віку є внутрішній
план дій, рефлексія, довільність, опосередкованість психічних процесів. Це дає
змогу дітям планувати свої вчинки та співвідносити їх зі своїми можливостями,
визначати мету, свідомо ставити завдання, шукати і знаходити способи їх
досягнення та вирішення, долати труднощі. Поведінка набуває довільного
характеру. Учні початкової школи свідомо керувати своєю поведінкою.
У молодших школярів зявляються основи рефлексії, що виявляється у
самоаналізі та осмислення своїх суджень і вчинків. Уміння ніби збоку бачити й
оцінювати власні думки та дії, аналізувати їх, порівнювати з діями інших людей
дає можливість формувати ставлення до себе й до інших.
Ж. Піаже зазначає, що молодший шкільний вік характеризується
розвитком операційного інтелекту. Початком якого є поява децентрації, завдяки
чому учень навчається брати до уваги позицію інших людей, переборювати
тенденцію щодо ототожнення своєї позиції з реальним станом речей [54].
Також, вольова сфера молодшого школяра переживає значні зміни. У
молодших школярів почуття не рідко стають мотивами поведінки. Розвиток волі
й почуттів на цьому етапі відбувається в постійній взаємодії. Підвищена
емоційна збудливість негативно впливає на волю й особливо на самоволодіння.
 25

Навчання і виховання є основними засобами розвитку вольових якостей

молодших школярів. О. Скрипченко, вважає, що помітних успіхів досягають
молодші школярі в набуванні здатності здійснювати цілеспрямовані дії, долаючи
при цьому зовнішні та внутрішні труднощі [26, с. 143-144].
Діти починають виявляти важливі для формування толерантності якості:
цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, витримку, самовладання,
дисциплінованість, то що.
Разом із тим з’являється витримка, самостійність, пробуджуються
почуття гордості, сорому, відповідальності, розвиваються навички
самоконтролю, самооцінки [36, с. 90].
За М. Іванчуком молодший шкільний вік – це вік репродуктивної
моральності, що вявляється у розходженні між вимогами до інших
(категоричність) і власною поведінкою» [38, с. 37-38]. Діти легше усвідомлюють
вчинки інших людей та їх мотиви, ніж свої власні, тому вичленування мотиву
вчинку, роз’яснення учневі його сутності і правильності в різних життєвих
ситуаціях є спеціальним завданням дорослих.
О.В. Матвієнко зазначає, що молодші школярі характеризуються
образністю і конкретністю, мозаїчністю сприйняття навколишнього [49, с.196].
Конкретність дитячого мислення пов’язана із ситуативністю в застосуванні
молодшими школярами правил поведінки і вимог учителя. Тому діти у
конкретній ситуації, про яку розповідає вчитель, учень застосовує правила, а у
подібній, але новій для нього, може не застосовувати. Часом буває так, що
вимоги, які висуваються педагогом до однокласників, дитина не співвідносить із
собою. Конкретні уявлення слугують основою для формування узагальнених
понять [18, с. 14–15]. Тому важливо при формуванні поняття толерантність,
застосовувати конкретні наочні приклади та спрямовувати поведінку та учнів
початкової школи на користь толерантних дій та вчинків.
У молодшого школяра спостерігається розрив між знаннями моральних
норм і відповідною поведінкою. Ця схильність виступає як вікова особливість
дитини, яка ще вчиться орієнтуватися в розмаїтті життєвих ситуацій,
 26

співвідносити наявні в неї уявлення про життя з реальними вчинками,

конкретною поведінкою [29; 37; 38; 64].
Учні початкової школи здатні до підпорядкування мотивів. Тому якщо у
вихованні дитини застосовувати методи , що розвивають суспільно-значущі
мотиви, соціальні почуття, то з часом вони сприятимуть формуванню
толерантної поведінки.
Вдосконалення ігрових та трудових навичок, призводить до змін у
соціальній ситуації розвитку учня і створює реальні умови активного
формування моральних якостей, зокрема, толерантності.
О.В. Скрипченко описує мислення так: «Діти цього віку здатні
встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, якщо вони можуть спостерігати за
зміною об’єкту. Досягнення рівня конкретних операцій відкриває можливості
для учнів 2–4 класів теоретично міркувати про світ, в якому вони живуть, є
основою для досягнення стадії формальних операцій, яка розпочинається уже в
11–12-річних дітей» [26, с. 135].
Вчений стверджує, що в учнів розвивається усвідомлення своїх почуттів і
розуміння їх виявлення в інших людей [26, с.142].
Постать вчителя відіграє важливу роль у формуванні толерантності
молодшого школяра. Він є авторитетом і прикладом толерантної особистості для
учнів початкової школи, тим самим прививаючи моральні якості, носієм яких він
є. О.Я. Савченко вважає, що толерантний педагог готовий проявити терпіння, він
налаштований на те, щоб не принизити дитину, не зламати її, побачити та
прийняти її особливості й пристосуватися до них, спрямований на пошук шляхів
корекції проблем розвитку вихованців, розв’язання конфліктів у дитячому
колективі [59, с. 5–6].
Визначну роль у моральному становленні особистості молодшого
школяра належить потребі спілкування з дорослими та ровесниками. Характер
стосунків впливає на спрямованість особистості. Молодші школярі здатні
оцінювати моральні якості оточуючих людей при визначенні ідеалів та людей
несимпатичних їм. Допомога дорослого у визначенні змісту життєвої ситуації та
її моральної оцінки, сприяє формуванню толерантності.
 27

О. Скрипченко зауважує на тому, що молодші школярі є емоційно

вразливими, у них відбувається подальша диференціація вразливості, яка
виявляється в тому, як діти реагують на людину, оцінка якої має певне значення
для них. Розвивається далі почуття самолюбства, що виявляється в гнівному
реагуванні на будьяке приниження їх особистості й позитивному емоційному
переживанні визнання тих чи інших позитивних їх особистих якостей,
моральних почуттів, як почуття дружби, товариськості, гуманності [26, с. 143-
148].
У третьому – четвертому класах зростає значення думки й оцінки
ровесників, спілкування з однолітками. У молодших школярів формуються
почуття товариськості, дружби, колективізму, виявляється дружнє ставлення до
ровесників (співчуття, радість, солідарність), що сприяє формуванню стосунків
на основі поваги, визнання, розуміння іншого.
Тому проаналізувавши основні аспекти розвитку молодшого школяра,
можна відзначити, що гра є одним із основних методів формування
толерантності. Цей вид діяльності розглядається як організовані, цілеспрямовані
заняття з учнями, які проводяться школою підчас навчання та у позаурочний час,
для розширення і поглиблення знань, умінь і навичок школярів, розвитку їхньої
самостійності, індивідуальних здібностей, а також з метою задоволення їхніх
інтересів і забезпечення активного і розумового дозвілля. Ігрова діяльність має
широкий спектр можливостей для розвитку особистості молодшого школяра.
Н. Щуркова зазначає, що у процесі ігрової діяльності відбувається
набуття учнем етичного досвіду; опановуються відповідні етичні вміння;
формуються стійкі реактивні риси, які складають характер людини; відбувається
становлення структури особистісних цінностей; формується усвідомлення
самоцінності власної особистості. Ігрова діяльність створює об’єктивні умови
для широкої неформальної взаємодії педагогів і школярів, а також надає змогу
використовувати розмаїття форм спільної діяльності всіх учасників навчально-
виховного процесу.
Ігрова діяльність ґрунтується на таких принципах, як [75, с. 19]:
 28

– добровільності, коли учні беруть участь в іграх за власним бажанням і

мають свободу вибору;
– урахування і розвитку індивідуальних особливостей та інтересів учнів,
який передбачає врахування в контексті діяльності учнів їхнього власного
досвіду, інтересів, бажань, нахилів, світогляду, емоційно-почуттєвої сфери та
статусу особистості в колективі
– системності – створення системи ігрових тренінгів для молодших
школярів, що сприяє встановленню взаємозв’язку між усіма учасниками ігрової
дяльності;
– креативності, що передбачає підтримку педагогами творчої активності
дітей, бажання займатися індивідуальною та колективною життєтворчістю;
– успішності та соціальної значущості, – спрямування зусиль
організаторів ігрових тренінгів на формування в дітей потреб у досягненні
успіху.
Дуже важливо, щоб досягнуті вихованцями результати були не тільки
особистісно значущими, а й цінними для оточуючих, однокласників, батьків,
педагогів.
Ігрова діяльність передбачає залучення молодших школярів до
різномантіних її напрямків: навчально-пізнавального; ігрового; художньо-
естетичного; творчих конкурсів; комунікативного; спортивного.
1.3. Формування толерантності першокласника засобами ігрового
тренінгу
Формування - процес цілеспрямованого й організованого оволодіння
соціальними суб’єктами цілісними, стійкими рисами і якостями, необхідними їм
для успішної життєдіяльності.
Питання формування в учнівської молоді толерантності. Це питання він
розглядає через термін «інтерсоціальне виховання», в якому виділяє такі
напрямки: 1. Виховання молоді в дусі єдності людського роду, усвідомлення нею
того, що людина – це вища форма вияву життя на Землі, і, отже, вища цінність.
2. Виховання поважного ставлення до представників інших націй, народностей,
етнічних груп, розуміння історичної взаємозумовленості розвитку земної
 29

цивілізації, відповідальності за збереження і розвиток культурних цінностей,

створених народами світу. 3. Виховання моральної несприйнятливості війни, як
засобу вирішення спірних проблем [63, с. 36–37].
Можна виділити природню толерантність, ту що притаманна дитині на її
початкового розвитку. Так як, дитина ще не в змозі розмежовувати соціальний
досвід та індивідуальний вона схильна сприймати своє найближче оточення і
своїх батьків через власну призму. Вже пізніше вона почне добре розуміти, що
навколо є погане і хороше, обирати свою індивідуальну стратегію поведінки.
Моральна толерантність покликана об’єднати в собі два цих поняття:
вона асоціюється з внутрішнім Я, яке укладено в людській особистості, прагне
до довіри і розуміння.
Гра має певні виховні можливості щодо формування толерантності у
молодших школярів. По-перше, ігрова діяльність характеризується відсутністю
оцінювання учнів, тим самим створює можливості для нерегламентованого
спілкування суб’єктів навчально-виховного процесу, а також для толерантних,
доброзичливих, емоційних стосунків між учнями й учителем; сприяє здійсненню
цілеспрямованої роботи щодо формування у молодших школярів толерантності;
уможливлює своєчасну діагностику і корекцію сформованості в них цієї якості
особистості.
Ігрові тренінги передбачають використання рольових ігор, виховних
ситуацій, інсценізацій, ранкових зустрічей, системне проведення виховних
годин, уявних подорожей, тренінгових занять тощо; залучення молодших
школярів до суспільно значущої діяльності, спрямованої на виявлення
толерантності.
У ігрові діяльності з’являється можливість для вільного спілкування у
невеликих групах. Кожна дитина має можливість спробувати себе в різних ролях
– лідера, координатора, організатора, виконавця. Взаємодія дітей у групі
відбувається на емоційному рівні, вони співпереживають, вчаться співчувати, що
сприяє розвитку емпатії, яка є складовою толерантності. Робота в невеликих
групах надає можливість учням початкової школи школярам діяти, практично
реалізовувати навички співробітництва, міжособистісного спілкування,
 30

активного слухання, прийняття спільного рішення, узгодження різних поглядів,

що сприяє формуванню толерантності. Дослідження особливостей формування
толерантності у молодших школярів у позаурочній діяльності вимагає
врахування двох груп чинників, які значно впливають на цей процес. До першої
групи чинників відноситься сенситивність молодшого шкільного віку щодо
формування толерантності у дітей (формування високих форм почуттів –
інтелектуальних, естетичних, етичних; збільшення рухливості нервових
процесів, що дає змогу змінювати свою поведінку відповідно до вимог вчителя;
розвиток вольової сфери; переважання емоційної сфери у сприйнятті оточуючих;
здатність до емпатії та емоційної рефлексії; формування стійких стереотипів
моральної поведінки і діяльності; здатність сприймати соціальні норми та
виявляти власну позицію щодо ставленні до світу, до інших; довільність,
опосередкованість психічних процесів, внутрішній план дій і рефлексія).
Основними новоутвореннями молодшого шкільного віку є довільність,
опосередкованять психічних процесів, внутрішній план дій і рефлексія.
Однак характерними для учнів початкової школи є обмежений моральний
досвід; розходження між вимогами до інших (категоричність) і власною
поведінкою; розрив між знаннями моральних норм і відповідною поведінкою
[38; 54;71 ].
Відтак, зазначене підкреслює необхідність проведення цілеспрямованої
роботи з формування толерантності у молодших школярів у позаурочній
діяльності. Друга група чинників, пов’язана з урахуванням потенціалу
позаурочної діяльності в контексті досліджуваної проблеми (відсутність
оцінювання учнів; можливість нерегламентованого спілкування суб’єктів
навчально-виховного процесу, неформальна взаємодія педагогів, школярів,
батьків; можливість здійснення цілеспрямованої роботи щодо формування в
дітей; своєчасна діагностика та корекція сформованості цієї якості особистості;
використання різноманітних форм та методів формування толерантності у
вихованців тощо) [7; 15; 16; 21; 30; 40; 41; 61; 66-68; 74 ].
Таким чином, все окреслене вище дає підстави зробити висновок про
врахування вікових особливостей, які відображають стійкі якості та риси
 31

особистості, властиві молодшим школярам, визначаються поєднанням

внутрішніх умов розвитку і зовнішніх умов життя, змістом, формами діяльності
учнів, їх оточенням. Комплекс фізичних, психічних, пізнавальних,
інтелектуальних, мотиваційних, емоційних якостей властивих зазначеному вище
контингенту дітей впливають на процес формування толерантності. Значні
виховні можливості щодо формування в молодших школярів названої якості
особистості має творчо організована і проведена позаурочна діяльність, яка
дозволяє вихованцям бути активними учасниками, виявляти свої творчі
здібності, розкривати таланти, які не можуть розкритись у навчальній діяльності,
отримувати нову, невідому раніше інформацію, спробувати себе в різних ролях,
збагачувати свій життєвий досвід, вчитися спілкуватись і конструктивно
взаємодіяти з іншими, підвищувати власну самооцінку, що сприяє формуванню
толерантності.
Т. Гурова у дослідженні «Виховання толерантності молодших школярів в
умовах полікультурного освітнього простору» схарактеризовала категорію
«полікультурний освітній простір» як середовище, що сприяє засвоєнню знань
про звичаї, традиції та цінності різних народів на основі взаємодії між
представниками різних етносів або національностей [34].
У праці Г.І. Коберник «Формування толерантності у молодших школярів
у процесі інтерактивних технологій навчання» зроблено ретроспективний аналіз
категорії «толерантність», короткий екскурс в історію дослідження цієї
проблеми в більшості країн світу, розроблено модель виховання толерантності в
умовах інтерактивного педагогічного спілкування, що складається з таких
блоків: цільового (мета, завдання); змістового (сутнісна характеристика
інтерактивного педагогічного спілкування як умови виховання толерантності
молодших школярів, педагогічні умови); операційного (форми, методи, засоби,
спрямування, стилі, переконання) і результативного (критерії, рівні, результат)
[41].
Дослідження Е. Койкової присвячено проблемі «Виховання толерантності
у молодших школярів на уроках музики в умовах полікультурного простору».
Науковець вважає музичне мистецтво провідним засобом виховання
 32

толерантності дітей молодшого шкільного 66 віку, оскільки воно здатне за

допомогою емоційної дії та рефлексії впливати на особистісне ставлення однієї
людини до іншої [40].
Дослідниця Х. Тілова [66] вважає, що позитивна динаміка формування
толерантності забезпечується педагогічними умовами, що характеризуються
специфічним змістом, впливом і включають у себе пізнавальні, комунікативні та
особистісні блоки. О.Брянцевої [21], котра дійшла висновку, що виховання
толерантності – це складний системно-структурний процес, який передбачає
формування ідеалів на основі ментальності людини; реалізацію соціокультурних
функцій педагогічного процесу; постійний діалог між ціннісними орієнтаціями
та установками людини, різними моральними позиціями людей, різними
культурами, епохами, традиціями та іноваціями.
Вивчення педагогічних праць із проблеми формування толерантності
дозволяє стверджувати, що це поняття науковці розглядають як:
– ціннісне ставлення до людей, що виявляється у визнанні, прийнятті та
розумінні ними представників інших культур (П. В. Степанов) [63];
– здатність людини (або групи) співіснувати з іншими людьми
(спільнотами), яким властивий інший менталітет, образ життя (Н. Асташова, Б.
Вульфов) [7, с. 53; 27, с. 12];
– соціальну й особистісну цінність, «як усвідомлення особою
необхідності доброзичливого або стриманого ставлення до відмінностей між
людьми у широкому розумінні, уникнення нетерпимості, поціновування
різноманітності у природі, культурі, релігії, у людських стосунках» (С.К.
Бондирєва, О Я. Савченко) [20; 59];
Толерантність як цінність шкільної освіти: методичний аспект (О.Я.
Савченко) [60];
– активна морально-етична позиція та психологічна готовність до
терпимості в ім’я позитивної взаємодії з людьми іншої культури, нації, релігії,
соціального оточення (Я.А. Береговий) [13];
– стійка особистісна властивість, що характеризується визнанням права
на відмінність і вмінням доброзичливого ставлення до цінностей інших зі
 33

збереженням власної гідності; сформованість умінь налагоджувати стосунки з

іншими шляхом діалогу (Т. Гурова) [34 ];
– складне і багатогранне утворення, що є важливою моральною якістю
особистості, завдяки чому спілкування між людьми стає виваженим і сприяє
знаходженню істини навіть у конфліктній ситуації; це якість особистості, яка
проявляється в повазі до інших звичаїв, інтересів, вірувань і політичних
уподобань, інтересів, соціального стану (О. Грива) [33].
Дослідниця О. Грива вивначає категорію «виховання толерантності
молодших школярів в умовах інтерактивного педагогічного спілкування» – це
процес цілеспрямованого і систематичного 68 педагогічного впливу на
формування у молодших школярів знань про чутність толерантності особистості,
механізми її прояву, усвідомлення необхідності її виявлення у щоденній
життєдіяльності, виховання толерантного ставлення до ровесників, менших,
слабших, літніх та осіб з обмеженими можливостями, здатності до толерантної
взаємодії з ними під час різноманітних міжособистісних стосунків, що
забезпечує організацію та виконання спільної діяльності, високу міру
взаємоузгодженості, взаєморозуміння між суб’єктами навчально-виховного
процесу [34, с. 54].
Таким чином, у визначенні сутності феномена «толерантність» наявне
гуманістичне підґрунтя – в його основі лежить ціннісне ставлення до інших
людей, до себе, оточуючого середовища, яке виявляється в доброзичливості,
чуйності, співчутті, співпереживанні, терпимому ставленні, повазі до інших
людей.
Доброзичливість як ставлення до іншої людини, базоване на
загальнолюдських цінностях.
Чуйність – це «моральна риса особистості, яка виявляється у процесі
відчуття, розуміння емоційного стану іншої людини за допомогою усвідомлення
власних переживань і вибору на основі знань засобів адекватної поведінки» [72,
с. 55].
Співчуття – якість людини як суспільної істоти, що дозволяє їй ставити
себе на місце іншого, бачити в ньому подібного собі, і, таким чином, глибше
 34

розуміти його душевний стан. Ця якість спонукає до співпереживання, до

безкорисливої підтримки іншого. Співчуття можна схарактеризувати як стійку
здатність людини, що відбивається у співпереживанні як ситуативному
виявленні першого [73, с. 46].
Отже, співпереживання і співчуття – це тісно пов’язані поняття,
спрямованість яких, відповідно, відбивається у співчутті та «співрадості».
Співпереживання виникає внаслідок мимовільного емоційного зараження
й охоплює суб’єкта під час безпосереднього контакту з людьми, що
переживають ті чи інші емоції. Співпереживання розглядаємо як ситуативне
фактичне емоційне виявлення відповідної спрямованості щодо іншої особистості
(групи), воно може бути як наслідком розвиненої здатності людини до співчуття,
так і результатом тієї емоційної ситуації, що склалася [74, с. 46-47].
Дослідник С. Герасимов визначає у структурі толерантності як
особистісної якості терпіння, терпеливість, покору і терпимість не тільки до
оточуючого середовища, а й до себе [30].
Науковці Л. Бернадська, Е. Койкова, О. Спіцина [34; 40; 62] вважають за
доцільне виділити у структурі поняття «толерантність»такі компоненти:
когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінково-діяльнісний компоненти.
У свою чергу Т. Ю. Гурова [34] визначає що до складу названої вище
дефініції входять психофізіологічний, мотиваційно-ціннісний, етико-
комунікативний, емоційно-емпатійний, когнітивний, поведінковий,
рефлексивний компоненти.
Теоретичний аналіз філософської, соціологічної, психологічної,
педагогічної літератури з проблеми дослідження дав змогу уточнити сутність
феномена «толерантність» як інтегративної моральної якості особистості, в
основі якої є ціннісне ставлення до інших людей, до себе, оточуючого
середовища, виявляється в доброзичливості, чуйності, співчутті,
співпереживанні, терпимому ставленні, повазі до інших людей, незалежно від
їхніх поглядів, звичок, характеру, темпераменту, національної та релігійної
приналежності; характеризується прагненням досягти взаємної злагоди.
 35

Структуру толерантності як особистісної якості розкрито в ряді наукових

досліджень (Л. Бернадської, С. Герасимова, Т. Гурової, Е. Койкової, О.
Крушельницької, О. Спіциної). Неоднозначність поняття толерантності викликає
різні підходи до визначення її структурних компонентів толерантності стосовно
дітей молодшого шкільного віку: активність і цілеспрямованість;
самосприйняття; готовність брати на себе відповідальність; ставлення до
людських стосунків як значущої і самостійної цінності; сприйняття людей як
об’єктів особливого роду (суб’єктів); розрізнена і роздільна оцінка особистості і
поведінки; комплексне сприйняття ситуації взаємодії; рефлексія дії і поточних
психологічних станів; творчість, гнучкість і оригінальність мислення;
комунікативна компетентність.
Висновки до 1 розділу
Проведений аналіз наукових джерел дав змогу розкрити історичні
аспекти становлення та розвитку толерантності; здійснити аналіз сутності
толератності в філософському, етичному, політологічному, соціологічному,
психологічному, педагогічному аспектах; уточнити види толерантності;
з’ясувати зміст формування толерантності; визначити структурні компоненти
толерантності як особистісної якості.
Неоднозначність поняття толерантності викликає різні підходи до
визначення її структурних компонентів толерантності стосовно дітей молодшого
шкільного віку: активність і цілеспрямованість; самосприйняття; готовність
брати на себе відповідальність; ставлення до людських стосунків як значущої і
самостійної цінності; сприйняття людей як об’єктів особливого роду (суб’єктів);
розрізнена і роздільна оцінка особистості і поведінки; комплексне сприйняття
ситуації взаємодії; рефлексія дії і поточних психологічних станів; творчість,
гнучкість і оригінальність мислення; комунікативна компетентність.
Нами з’ясовано, що формування толерантності в молодших школярів є
складним процесом цілеспрямованої й організованої взаємодії вихователя і
вихованців, результатом якого буде формування толерантної свідомості, яка
через толерантні емоції й гуманістичні мотиви реалізуватиметься в толерантній
 36

взаємодії з іншими людьми, виявлятиметься у поведінці та вчинках учнів,

ціннісному ставленні до себе та інших.
Таким чином, у тлумаченні толерантності в педагогічному аспекті можна
визначити спільні риси, а саме: особистісна, соціальна цінність, ставлення,
позиція, здатність співіснувати з іншими, на основі визнання, прийняття та
розуміння відмінностей інших думок, людей, культур.
Для початкової школи проблема виховання толерантності актуальна сама
по собі. На цьому життєвому етапі, коли активно формується соціальне-Я,
нового значення набуває ставлення до себе та інших, в новій для дитини ролі –
учня. Взаємодія і спілкування між дітьми у класі, які прийшли з різних
мікросоціумів, з різним життєвим досвідом і з несформованістю комунікативної
діяльності Для плідного розвитку дитини необхідно мінімізувати ці суперечності
у процесі взаємодії на якійсь загальній основі. Виховання толерантності сприяє
розвитку співпраці, шанобливому ставленню один до одного, гармонізує
стосунки у класі, викорінюючи тим самим насильство.
 37

РОЗДІЛ 2
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ТОЛЕРАНТНОСТІ
ПЕРШОКЛАСНИКА
2. 1. Обґрунтування методичного інструментарію та організація
емпіричного дослідження.
Аналіз психологічних особливостей розвитку толерантності
першокласника було здійснено із застосуванням комплексу методів дослідження.
Теоретичні методи: аналіз і систематизація наукового матеріалу в літературних
джерелах. Емпіричні методи: спостереження, бесіда. Статистичні методи
обробки отриманих даних.
Вивчення рівня сформованості толерантності у молодших школярів за
критерієм «розуміння сутності толерантності та її значення в житті людей»
(знання про прояви доброзичливості, чуйності, співчуття, співпереживання,
терпимості; розуміння причин власної поведінки та поведінки інших людей у
тих чи інших ситуаціях) відбувалося дослідження психологічних особливостей
розвитку толерантності у першокласників, та були використані такі
психодіагностичні методики [11; 18; 32; 37; 63]:
1. Методика «Незакінченого речення» Н. Щуркова (діагностика
розуміння сутності толерантності та її значення в житті людини);
2. Методики «Що таке добре і що таке погано» за В. Б. Дермановой;
3. Діагностика морального рівня толерантності першокласників була
здійснена за допомогою анкети Я.А. Батрак (самооцінка навичок толерантності).
Методика «Незакінченого речення» була проведена з першокласниками у
вигляді бесіди, що дає можливість зрозуміти, які смислові наповнення має
поняття толерантність для першокласника, які якості притаманні толерантній
людині та визначити її значення у житті людини.
Завдання: визначити уявлення першокласників про прояви
доброзичливості, співчуття, співпереживання, терпимості.
Так, у процесі використання методики «Незакінчене речення» дітям було
запропоновано висловити своє судження або визначити своє ставлення до таких
висловлювань: «Доброзичлива людина – це та, яка…», «Бути терпимою
 38

людиною – це…», «Бути чуйною людиною – це…», «Толерантна людина – це та,

яка…», «Бути толерантною людиною – це…».
Якісний аналіз відповідей учнів початкової школи згідно із цією
методикою здійснювався за такими параметрами, як:
1 бал – фрагментарні знання про доброзичливість, співчуття, чуйність,
співпереживання, терпимість; 2 бали – несистематизовані уявлення про
доброзичливість, чуйність, співчуття, терпимість, співпереживання; 3 бали –
усвідомлені знання про доброзичливість, чуйність, співчуття, співпереживання,
терпимість.
Після цього кількість балів, одержана кожним вихованцем (за цією
методикою) підраховувалася та розподілялася за такими параметрами: 1–8 балів
– початковий рівень, 9–14 балів – ситуативний рівень, 15–18 балів –
рефлексивний рівень.
З метою визначення рівня уявлень молодших школярів щодо розуміння
мотивів власної поведінки та поведінки інших людей у тих чи інших ситуаціях
було проведено бесіду. Зміст бесіди вибудовувався за такими запитаннями [75, с.
192]:
– Чи намагаєшся ти зрозуміти, що відчувають інші люди?
– Чи втішаєш ти того, кому сумно, хто ображений?
– Як ти ставишся до слабших, менших, літніх людей, осіб з обмеженими
можливостями?
– Чи виявляєш ти терпимість стосовно інших людей?
У якому випадку ти намагаєшся бути терпимим?
Анкета самооцінки навичок толерантної поведінки молодших школярів
Я.А. Батрак [11, с. 92] містить 25 питань. Дослідник читає питання, а учні на
бланку обводять кружечком відповідь, яка найбільш притаманна для них. Не
слід витрачати багато часу на обдумування, відповідайте швидко. Якщо, на деякі
питання важко відповісти, тоді дають ту відповідь, яка підходить більше. У тесті
немає правильних і неправильних відповідей. Важлива чесність і щирість при
відповіді.
 39

При обробці результатів рахується кожен збіг з ключем та оцінюється в 1

бал, за розбіжність з ключем нараховується 0 балів.
Таким чином, визначається: загальний рівень толерантності,
комунікативна компетентність, асертивність, емпатія, ціннісні орієнтації,
емоційна стійкість.
Рівень розвитку компонентів толерантності характеризується з
допомогою оцінок за кожною шкалою наступним чином:
0 - 1 - низький рівень розвитку компонента толерантності.
1,1 – 2 – недостатній рівень розвитку компонента толерантності.
2,1 – 3 - середній рівень розвитку компонента толерантності.
3,1 – 4 - достатній рівень розвитку компонента толерантності.
4,1 – 5 - високий рівень розвитку компонента толерантності.
Оцінки 1 та 5 балів, практично рідко зустрічаються, являють собою
крайні діаметрально протилежні значення одного компонента толерантності.
Рівень розвитку загального показника толерантності характеризуються за
шкалою наступним чином:
0 – 1 бал – це діти з низьким рівнем прояву толерантності. Вони гостро
потребують проведення психологічної розвиваючої роботи.
1,1 – 2 бали, характеризуються недостатнім рівнем розвитку
толерантності. Вони не прагнуть до спілкування, почувають себе скуто в новій
компанії, колективі, вважають за краще проводити час наодинці з собою,
обмежують свої знайомства, відчувають труднощі у встановленні контактів з
людьми, відчувають себе невпевнено, погано орієнтуються в незнайомій
ситуації, не відстоюють свою думку, важко переживають образи. У багатьох
справах вони вважають за краще уникати прояву самостійних рішень та
ініціативи. Ці діти також потребують проведення з ними розвиваючої роботи.
2,1 – 3 бали, характерний середній рівень прояву толерантності. Вони
прагнуть до контактів з людьми, не обмежують коло своїх знайомств, проте не
вміють відстоювати свою думку, часто вступають в конфлікти або залишаються
ображеними однолітками, несамостійні. Ця група досліджуваних потребує
 40

подальшої серйозної та планомірної роботи з формування та розвитку навичок

толерантної поведінки.
3,1 – 4 бали, відносяться до групи з достатнім рівнем толерантності. Вони
не губляться у новій обстановці, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть
розширити коло своїх знайомих, активні, допомагають близьким, друзям,
виявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації
заходів, характеризуються бажанням відстоювати свої інтереси, достатньою
самостійністю. Все це вони роблять не з примусу, а згідно з внутрішніми
прагненням.
4,1 – 5 балів, мають високий рівень толерантності. Вони відчувають,
потребу в комунікативній і організаторській діяльності, активно прагнуть до неї,
швидко орієнтуються у важких ситуаціях, невимушено поводять себе у новому
колективі, ініціативні, вважають за краще в важливій справі або в складній
ситуації, приймати самостійні рішення, відстоюють свою думку і домагаються,
щоб вона була прийнята іншими. Вони можуть внести пожвавлення в незнайому
компанію, люблять організовувати різні ігри, заходи, наполегливі в діяльності,
яка їх приваблює [11].
Діагностика морального рівня толерантності першокласників була
здійснена за допомогою методики «Що таке добре і що таке погано» за В.Б.
Дермановой [37].
Опитувальник містить 8 запитань, до кожного питання пропонується 3
варіанти відповіді, учневі потрібно обрати найбільш йому притаманний варіант.
Обробка даних здійснюється за допомою ключа:
- відповідь (А) – 2 бали, відповідь (Б) – 1 бал, відповідь (В) – 0 балів
Отримані бали співставляються із рівнями:
- високий рівень (12-16 балів): такі діти відрізняються наявністю
високих пізнавальних мотивів, прагненням орієнтації на інтереси і потреби
інших людей, спрямованість їх особистості – на себе або на потреби інших.
Часто спостерігається відмова від власних інтересів на користь інтересів інших,
які потребують допомоги. Вони дуже чітко слідують всім вказівкам вчителя,
сумлінні і відповідальні, сильно переживають, якщо отримують незадовільні
 41

оцінки або зауваження педагога. Прагнуть здійснювати моральні вчинки і

спонукають інших. Намагаються приймати рішення відповідно до моральних
норм.
- середній рівень (6-11 балів): такі діти досить сприятливо почувають
себе в школі, однак, вони найчастіше прагнуть до реалізації власних інтересів з
урахуванням інтересів інших. Для них характерне прагнення до міжособистісної
конформності і збереження хороших відносин. Пізнавальні мотиви у таких дітей
сформовані меншою мірою. Намагаються робити вчинки на основі моральних
норм, знають моральні якості школярів.
- низький рівень (0-5 балів): школярі відвідують школу неохоче,
прагнуть до реалізації власних інтересів без урахування інтересів інших;
віддають перевагу тому, щоб уникати відповідальності; моральні норми
засвоюють складно; у них відсутнє бажання слідувати цим нормам; відчувають
проблеми у спілкуванні з однокласниками, у взаєминах з учителем.
Дослідження проводилося на базі Академічного ліцею № 4 Обухівської
міської ради Київської області. У дослідженні взяли участь 30 першокласників, з
них: 13 хлопчиків та 17 дівчат. Дослідження проводилося за допомогою
опитувальників та при особистій взаємодії дослідника із досліджуваними.
2.2. Психологічний аналіз результатів емпіричного дослідження
розвитку толерантності у першокласників.
З метою визначення рівнів сформованості толерантності в молодших
школярів, на першому етапі дослідження нами було проведено констатувальний
етап експерименту та були сформовані такі завдання:
– визначити рівні сформованості толерантності у першокласників;
– з’ясувати розуміння поняття толерантності першокласниками.
Констатувальним етапом дослідження було охоплено 30 першокласників,
13 хлопців і 17 дівчат Академічного ліцею № 4 Обухівської міської ради
Київської області.
Під час дослідження нами були використані діагностичні методи:
цілеспрямованого включеного спостереження за молодшими школярами,
опитування (анкетування, бесіда), а також такі психодіагностичні методики [11;
 42

18; 32; 37; 63]: «Незакінчені речення» Н. Щурової, методика «Що таке добре і,
що таке погано?» за В.Б. Дермановою, методика «Анкета самооцінки навичок
толерантної поведінки молодших школярів» Я.А. Батрак., зміст яких розкрито в
підрозділі 2.1 і додатках (А, Б, В, Г).
Відповідно до визначених завдань констатувального етапу дослідження
було заплановано розробку ігрового тренінгу «Я у світі толерантності», що
сприяє підвищенню рівнів сформованості толерантності у першокласників.
У процесі використання методики «Незакінчені речення»
першокласникам було запропоновано пояснити такі словосполучення, а саме:
«Доброзичлива людина – це та, яка…», «Якщо ти бачиш засмучену людину,
то…», «Бути терпимою людиною – це…», «Толерантна людина – це людина,
яка…» та ін.
Кількісні дані, отримані в результаті застосування методики
«Незакінчених речень», подано в табл. 2.1.
Таблиця 2. 1
Рівні усвідомлення молодшими школярами сутності моральних якостей (за
методикою «Незакінчені речення» Н. Щурової, у %)n=30
Рівні Співчуття Терпимість Доброзичливість Толерантність
розуміння
моральних
якостей
Високий 12 4 10 6
Середній 46 44 43 36
Низький 42 52 47 38
Аналіз Таб. 2.1 дозволяє стверджувати, що перше місце серед моральних
цінностей, усвідомлених першокласниками, посідає співчуття (12 %), друге –
доброзичливість (10%), третє місце згідно з даними експерименту належить
толерантності (6%), а четверте, – такій якості як терпимість (4%), що є найменш
усвідомленою якістю у дітей цього віку.
Так, 12% учнів виявили високий рівень усвідомлення поняття
«співчуття». Учні вважають, що співчуття виявляється у допомозі, підтримці,
 43

жалощах тощо. Доповнюючи речення «Якщо ти бачиш засмучену людину,

то…».
Середній рівень усвідомлення сутності співчуття продемонстрували 46%
учнів. Вони розуміють, що в людини поганий настрій, неприємності або в неї
щось болить, що цю людину образили, хоча й не намагаються їй підтримати.
Низький рівень усвідомлення сутності поняття «співчуття» виявили 42%
учасників експерименту. Ці учні не змогли продовжити незакінчене речення.
Ще 10% учнів виявили високий рівень усвідомлення поняття
«доброзичливість». Доповнюючи незакінчене речення «Доброзичлива людина –
це та, яка…». Вони визначали такі ознаки доброзичливої людини, а саме:
ввічлива, бажаюча усім добра, добре ставиться до усіх.
Середній рівень усвідомлення поняття «доброзичливість» виявили 43%
учнів, проте, їхні уявлення не є систематизованими. Доброзичлива людина на їх
погляд є: хороша, мила, незла, ввічлива, не кричить, не свариться.
Не змогли продовжити незакінчене речення 47 % учнів.
Як засвідчують дані Таб.2.1. високий рівень усвідомлення поняття
«толерантність» мають 6% учнів.
Доповнюючи незакінчене речення «Толерантна людина – це так, яка…»,
вони визначили такі якості толерантної людини як: доброзичливість, терпимість,
співчуття, уміння слухати, повагу до інших, вміє спілкуватися тощо.
Середній рівень усвідомлення поняття «толерантність»
продемонстрували 36% першокласників. Вони мають несистематизовані
уявлення про толерантність. Вони дали такі відповіді: толерантна людина не
б’ється, не свариться з іншими, хороша людина тощо.
Не змогли продовжити незакінчене речення 38% учасників експерименту.
Лише 4% дітей продемонстрували високий рівень терпимості. Терпимість
на їхню думку проявляється у стримані, коли щось дратує, не кричить, уміє
спокійно слухати співрозмовника, тощо.
Середній рівень усвідомлення сутності поняття «терпимість» виявили 44
% молодших школярів. Вони вважають, що терпляча людина повинна усе
терпіти, завжди терпіти і ніколи не плакати тощо.
 44

Не змогли продовжити незакінчене речення 52% вихованців.

Отже, можна зробити висновок, що учні перших класів мають поверхневі,
загальні уявлення про такі моральні якості, як співчуття, терпимість,
доброзичливість та толерантність; також їхні уявлення є несистематизованими та
частковими.
Це можна пояснити абстрактністю зазначених понять, а також
відсутністю роботи над роз’ясненням та розвитком їх у першокласників.
Наступною ми застосували методику Я.О. Батрак [11, с. 92] «Анкета
самооцінки навичок толерантної поведінки молодших школярів». Вона має 25
запитань, які відображають всі 5 (шкал) складових структури толерантності -
комунікативна компетентність, асертивність, емоційна стійкість, емпатія,
ціннісні орієнтації та загальне розуміння толерантності.
Обрана методика визначає такі рівні толерантності: низький, недостатній,
середній, достатній, високий.
Загалом, толерантність – це повага до права іншого бути таким як він є,
без порушення прав інших людей. Толерантна людини, це людина яка добре знає
себе, комфортно почуває себе в навколишньому середовищі, розуміючи інших
людей і готова завжди прийти на допомогу; людина з доброзичливим
ставленням до інших культур, поглядів, традицій. Вона має повагу до думки
інших, у неї є бажання щось робити разом з іншими, допомагаючи та
підтримуючи їх.
Нижче розглянемо по черзі результати дослідження за всіма 5 (шкалами)
складовими толерантності.
Перша складова – це комунікативна компетентність.
Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати
і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань,
умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування. Вона передбачає
уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для
партнера по спілкуванню.
Нижче у табл. 2. 2. подано результати діагностичного дослідження за
вказаною методикою.
 45

Таблиця 2.2
Рівні розвитку комунікативної компетентності
(за методикою А.Я. Батрак «Анкета самооцінки навичок толерантної
поведінки дітей молодшого шкільного віку» у %), n=30
Досліджувані Рівні комунікативної компетентності
першокласники першокласника
низький недостатній середній достатній високий
К-ть учнів 3 14 8 4 1
% 10 47 27 14 5
Проаналізуємо подані в таблиці 2.2 результати діагностики рівня
комунікативної компетентності за методикою Я.А. Батрак. За отриманими
даними 47% першокласників має недостатній рівень розвитку комунікативної
компетентності. Такі діти відчувають невпевненість при спілкуванні у новому
колективі, важко встановлювати комунікативні контакти, проте добре
розкриваються у знайомому колективі.
Ще 10% дітей мають низький рівень розвитку комунікативної
компетенції: для них характерна замкнутість і усамітнення.
Учні, які мають достатній рівень комунікативної компетентності, а їх
14%, залюбки підтримують діалог та із задоволенням беруть участь у організації
різних виховних та навчальних заходів у школі.
У 27% учнів, що мають середній рівень комунікативної компетентності,
комунікативні здібності добре розкриваються у комфортному для них
середовищі або за додаткової стимуляції.
Високий рівень притаманний лише 5% першокласників. Ці діти прагнуть
проявляти себе в колективі, зорієнтовані на активну комунікацію, бажають бути
почутими.
Для кращого візуального сприйняття отриманих результатів дослідження
нижче подаємо їх у вигляді діаграми. (Див. мал. 2.1.).
 46

Мал. 2.1 Відсоткове співвідношення рівнів комунікативної

компетентності першокласників (за методикою А. Я. Батрак).
Далі проаналізуємо отримані результати дослідження самооцінки навичок
толерантної поведінки молодших школярів за шкалою асертивності.
Асертивність – це здатність людини відстоювати свою точку зору, не
порушуючи моральних прав іншої людини. Це здатність оптимально реагувати
на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим «ні», якщо цього вимагають
обставини.
Асертивність передбачає формування в особистості такої поведінки,
завдяки якій вона може володіти спонтанними реакціями, розумним проявом
емоцій, вмінням прямо говорити про свої бажання і вимоги, здатна
висловлювати власну точку зору, не боїться заперечувати, використовуючи
аргументацію так, щоб не порушувати права інших людей.
Отримані результати рівнів розвитку асертивності першокласників
подаємо в таблиці 2.3.
Таблиця 2.3
Рівні розвитку асертивності першокласників
(за методикою А. Я. Батрак, у %), n=30

Досліджувані Рівні розвитку асертивності

першокласники низький недостатній середній достатній високий
К-ть учнів 0 3 16 7 4
 47

% 0 10 53 24 13
За результатами поданими у табл. 2.3. у досліджуваних першокласників
переважає середній (53%) і достатній (24%) рівні розвитку асертивності, що
свідчить про їхню спроможність відстоювати свої інтереси, достатню
самостійність та потребу у визнанні, але підтримка дорослих залишається для
них необхідною у незвичних, нових та ускладнених ситуаціях ситуаціях.
Для першокласників, що мають високий (13%) рівень розвитку
асертивності притаманна швидка орієнтація у нестандартних ситуаціях,
достатньо високий рівень відповідальності, самостійність у прийнятті рішень та
відстоювання своїх інтересів, навіть, якщо вони не співпадають з інтересами
більшості. Такі діти схильні наполягати на своєму і вимагають, обґрунтування
того, що і чому їм забороняють дорослі.
Частина учнів (10%) має недостатній рівень розвитку асертивності, що
вказує на їх несамостійність, невизначеність у власних потребах та бажаннях,
або ж нездатність їх повідомляти й відстоювати адекватним чином.
Дітей з низькою асертивністю не виявлено.
Нижче подаємо отримані за шкалою асертивності результати у вигляді
діаграми. (Див. мал.2.2).

Мал. 2.2 Відсоткове співвідношення рівнів асертивності першокласника (за

методикою А. Я. Батрак).
 48

Наступна шкала за методикою А. Я. Батрак «Анкета самооцінки навичок

толерантної поведінки дітей молодшого шкільного віку» стосується визначення
емоційної стійкості першокласників.
Емоційна стійкість – це властивість особистості, яка забезпечує
стабільність психо-емоційного збудження при дії на неї різноманітних ситуацій
чи людей, які викликають в особистості негативні емоції чи емоційні стани.
Емоційна стійкість важлива для успішного подолання та стримування
конфліктів у дитячому колективі. Невміння контролювати себе, стримувати і
контролювати свої емоції впливають не лише на міжособистісні стосунки між
учнями, а й на успішність навчання дитини у школі.
Нижче проаналізуємо отримані результати дослідження самооцінки
навичок толерантної поведінки молодших школярів за шкалою емоційної
стійкості.
Отримані результати рівнів розвитку емоційної стійкості першокласників
подаємо в таблиці 2.4.
Таблиця 2. 4
Рівні розвитку емоційної стійкості
(за методикою А. Я. Батрак «Анкета самооцінки навичок толерантної
поведінки дітей молодшого шкільного віку»), n=30

Досліджувані Рівні розвитку емоційної стійкості

низький недостатній середній Достатній високий

К-ть учнів 5 13 7 5 0

% 18 40 24 18 0

За результатами поданими у табл. 2.4. рівні розвитку емоційної стійкості

дітей першого року навчання розподілилися таким чином: низький – 18%,
недостатній – 40%, середній – 24%, достатній – 18%, високий – 0%.
У першу чергу потрібно відмітити, що у дітей першого року навчання
відсутній високий рівень емоційної стійкості 0%, це може пояснюватися як
 49

віковими особливостями розвитку дітей 6-7 років, так і опануванням нової для
них соціальної ролі учня, з якою вони ще не знайомі.
Домінуюче місце у дітей посіли недостатній рівень – 40% та низький
рівень - 18%, що часто призводить до переважання у дітей негативних емоційних
станів і, відповідно, нетерпимості та конфліктних стосунків як між самими
дітьми, так між дітьми і дорослими – батьками й учителями.
Діти із середнім – 24% та достатнім – 18% рівнями емоційної стійкості
здатні підпорядковувати свої емоції ситуації, успішно долати конфліктні
ситуації не порушуючи особистісні кордони інших учнів.
Для кращого візуального сприйняття отриманих результатів нижче
подаємо рівні емоційної стійкості першокласників у вигляді діаграми. (Див. мал.
2.3).

Мал. 2. 3. Відсоткове співвідношення рівнів емоційної стійкості

першокласників (за методикою А. Я. Батрак).
Наступна шкала за методикою А.Я. Батрак «Анкета самооцінки навичок
толерантної поведінки дітей молодшого шкільного віку» стосується вивчення
емпатії першокласників.
Емпатія - це емоційне співпереживання іншій людині. Вона проявляється
у формі відгуку однієї людини на почуття і стан іншої. Емпатія заснована на
вмінні правильно уявляти собі, що відбувається з внутрішнім світом іншої
людини, що вона переживає, як оцінює навколишню дійсність. Емпатія зміцнює
стосунки людини з оточуючими її людьми як у сім’ї, так і в колективі, зокрема в
 50

класі. Її майже завжди інтерпретують не тільки як активне оцінювання суб’єктом

переживань і почуттів іншої людини, а й як позитивне ставлення до партнера.
Також в рамках нашої теми дуже важливо, що емпатія допомагає
боротися з такими негативними явищами расизм, ксенофобія, сексизм та інші.
Кількісні результати щодо рівнів розвитку емпатії у досліджуваних
подані в таблиці 2.5.
Таблиця 2. 5
Рівні розвитку емпатії першокласників
(за методикою А.Я. Батрак «Анкета самооцінки навичок толерантної
поведінки дітей молодшого шкільного віку»), n=30
Досліджувані
Рівні розвитку емпатії першокласників
першокласники
Низький недостатній середній достатній високий
К-ть учнів 4 6 6 9 5
% 12 21 21 27 18
У дітей першого класу виражені всі рівні емпатії: низький рівень емпатії
(12%) дітей характеризується практично відсутньою здатністю співпереживати
іншим людям; недостатній рівень емпатії (21%) проявляється в тому, що
першокласники здатні звертати увагу на чужі емоції та проблеми, але не
заглиблюватися в них; середній рівень емпатії (21%) учнів здатні усвідомити
чужі емоції та проблеми й раціонально їх осмислити, достатній рівень емпатії
(27%) першокласники здатні не лише зрозуміти проблеми інших дітей (людей), а
й зрозуміти та відчути, які емоції та почуття вони переживають, високий рівень
емпатії (18%) учнів характеризується здатністю до співпереживання фактично
тих же емоційних переживань, що й інші люди та співчутливим ставленням до
них. Це свідчить про те, що діти готові надавати один одному допомогу,
підтримувати і співчувати.
Разом з тим, потрібно зазначити, що високий рівень емпатії теж може
негативно позначитися на емоційних станах і переживаннях людини, особливо
дітей, бо їх вольова та інтелектуальна сфери ще до кінця не сформовані і це
може травмувати їх психіку.
 51

Для кращого візуального сприйняття отриманих результатів нижче

подаємо рівні емпатії першокласників у вигляді діаграми. (Див. мал. 2.4).

Мал. 2.4. Відсоткове співвідношення рівнів емпатії першокласника (за

методикою А. Я. Батрак ).
Наступна шкала за методикою А.Я. Батрак «Анкета самооцінки навичок
толерантної поведінки дітей молодшого шкільного віку» стосується вивчення
ціннісних орієнтацій першокласників.
Ціннісні орієнтації є загальними регуляторами людської поведінки та
виявляються в усіх сферах людської діяльності. Під ціннісними орієнтаціями
розуміють цілі, прагнення, бажання, життєві ідеали, ставлення до
навколишнього середовища, типи пізнавальних реакцій людини.
Таблиця 2. 6
Рівні розвитку ціннісних орієнтацій першокласників
(за методикою А.Я. Батрак «Анкета самооцінки навичок толерантної
поведінки дітей молодшого шкільного віку»), n=30
Досліджувані Рівні розвитку ціннісних орієнтацій
першокласників
першокласники
Низький недостатній середній достатній високий

К-ть учнів 7 9 8 4 2

% 23 31 26 12 8
 52

За результатами поданими у табл. 2.6. рівні розвитку ціннісних орієнтацій

дітей першого року навчання розподілилися таким чином: низький рівень
ціннісних орієнтацій притаманний – 23% досліджуваних, недостатній рівень –
31% учнів, середній рівень – 26% першокласників, достатній – 12% школярів.
Високий рівень толерантності становить 8%.
Порівняно низькі показники за цією шкалою у першокласників мають
цілком визначену причину, яка обумовлюється, передусім, тим, що ціннісні
орієнтації як соціально-психологічний феномен формуються на більш пізніх
етапах онтогенетичного розвитку особистості, зокрема в підлітково-юнацькому
віці.
Нижче подаємо отримані за шкалою ціннісні орієнтації результати у
вигляді діаграми. (Див. мал.2. 5).

Мал. 2.5 Рівні розвитку ціннісних орієнтацій першокласника (за методикою

А.Я. Батрак).
На кінцевому етапі дослідження за методикою А.Я. Батрак «Анкета
самооцінки навичок толерантної поведінки дітей молодшого шкільного віку»
визначимо загальний рівень толерантності першокласників.
Таблиця 2.7
Загальний рівень толерантності першокласників
(за методикою А. Я. Батрак «Анкета самооцінки навичок толерантної
поведінки дітей молодшого шкільного віку»), n=30
 53

Досліджувані
Загальний рівень толерантності
першокласники
низький недостатній середній достатній високий

К-ть учнів 4 8 10 7 0

% 17 27 33 23 0

Низький рівень загальної толерантності спостерігається у 17%, це діти,

які гостро потребують проведення психолого-педагогічного розвитку
толерантності.
Недостатній рівень розвитку загальної толерантності спостерігається у 27
% досліджуваних. Ці учні замкнуті, мало спілкуються, почувають себе скуто у
колективі, багато часу проводять на одинці, обмежують свої знайомства,
відчувають труднощі у встановленні контактів з людьми, відчувають себе
невпевнено, погано орієнтуються в незнайомій ситуації, не відстоюють свою
думку, важко переживають образи. У багатьох справах вони вважають за краще
уникати прояву самостійних рішень та ініціативи. Ці діти також потребують
проведення з ними розвиваючої роботи.
Середній рівень прояву загальної толерантності виявився у 33% учнів.
Вони прагнуть до контактів з людьми, не обмежують коло своїх знайомств,
проте не вміють відстоювати свою думку, часто вступають в конфлікти або
залишаються ображеними однолітками, несамостійні. Ця група досліджуваних
потребує подальшої серйозної та планомірної роботи з формування та розвитку
навичок толерантної поведінки.
Достатній рівень толерантності притаманний 23% першокласників. Вони
не губляться у новій обстановці, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть
розширити коло своїх знайомих, активні, допомагають близьким, друзям,
виявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації
заходів, характеризуються бажанням відстоювати свої інтереси, достатньою
самостійністю. Все це вони роблять не з примусу, а згідно з внутрішніми
прагненням.
Високий рівень толерантності становить 0%.
 54

У показниках загального рівня толерантності домінують середній 33% і

недостатній 27% рівні, це свідчить про те, що необхідно проводити роботу з
дітьми з розвитку толерантності.
Для кращого візуального сприйняття показників дослідження далі
подаємо їх у графічному вигляді на малюнку 2. 5.

Мал.2. 6. Відсоткове співвідношення загальних рівнів толерантності

першокласників (за методикою А.Я. Батрак).
Також з першокласниками нами була проведена методика «Що таке
добре, і що таке погано» за В. Б. Дермановою.
Розуміння того, що добре і що погано, визначає поведінку дітей, які
знають моральні якості і норми, намагаються робити вчинки відповідно до
цього.
Результати дослідження представлені на малюнку 2.7
 55

Мал. 2.7. Відсоткове співвідношення показників за методикою І.Б.

Дерманової «Що таке добре, що таке погано».
Отже, за результатами представленими на рис. 2.7. видно, що найбільше
досліджуваних (40%) демонструє середній рівень моральності. У цих дітей
уявлення про моральні якості і моральну поведінку правильні, але недостатньо
чітко сформовані: діти не завжди можуть чітко пояснити свої дії у конкретній
ситуації, хоча відповіді дають правильні.
Високий рівень моральності виявлено у 24% першокласників, у яких
чітко сформовані уявлення про моральні якості та моральну поведінку. При
обговоренні запропонованих ситуацій, діти чітко називають вчинок,
розповідають про аналогічні вчинки у своєму житті, визначають позитивні і
негативні якості діючих осіб.
В учнів з низьким рівнем моральності (36%) нечітко або хибно
сформоване уявлення про моральні якості особистості. Такі діти часто
вимагають підтримки, допомоги і толерантного ставлення від інших, але не
готові вести себе відповідним чином. Їм важко наводити приклади історій із
свого життя схожих до запропонованих зразків.
Висновки до другого розділу
За результатами дослідження щодо загального рівная толерантності були
отримані такі показники. Високий рівень толерантності у першокласників
відсутній. Достатній рівень толерантності притаманний 23% першокласників.
Вони не губляться у новій обстановці, швидко знаходять друзів, постійно
 56

прагнуть розширити коло своїх знайомих, активні, допомагають близьким,

друзям, виявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в
організації заходів, характеризуються бажанням відстоювати свої інтереси,
достатньою самостійністю. Все це вони роблять не з примусу, а згідно з
внутрішніми прагненням.
Середній рівень прояву загальної толерантності виявився у 33% учнів.
Вони прагнуть до контактів з людьми, не обмежують коло своїх знайомств,
проте не вміють відстоювати свою думку, часто вступають в конфлікти або
залишаються ображеними однолітками, несамостійні. Ця група досліджуваних
потребує подальшої серйозної та планомірної роботи з формування та розвитку
навичок толерантної поведінки.
Недостатній рівень розвитку загальної толерантності спостерігається у 27
% досліджуваних. Ці учні замкнуті, мало спілкуються, почувають себе скуто у
колективі, багато часу проводять на одинці, обмежують свої знайомства,
відчувають труднощі у встановленні контактів з людьми, відчувають себе
невпевнено, погано орієнтуються в незнайомій ситуації, не відстоюють свою
думку, важко переживають образи. У багатьох справах вони вважають за краще
уникати прояву самостійних рішень та ініціативи. Ці діти також потребують
проведення з ними розвиваючої роботи.
Отже, у показниках загального рівня толерантності домінують середній
33% і недостатній 27% рівні, це свідчить про те, що необхідно проводити роботу
з дітьми з розвитку толерантності.
Низький рівень загальної толерантності спостерігається у 17% учнів, це
діти, які гостро потребують проведення психолого-педагогічного розвитку
толерантності.
 57

ВИСНОВКИ
1. Теоретичний аналіз філософської, соціологічної, психологічної,
педагогічної літератури з проблеми дослідження дав змогу уточнити сутність
феномена «толерантність» як інтегративної моральної якості особистості, в
основі якої є ціннісне ставлення до інших людей, до себе, оточуючого
середовища, що виявляється в доброзичливості, чуйності, співчутті,
співпереживанні, терпимому ставленні, повазі до інших людей, незалежно від
їхніх поглядів, звичок, характеру, темпераменту, національної та релігійної
приналежності; характеризується прагненням досягти взаємної злагоди.
Неоднозначність поняття толерантності викликає різні підходи до
визначення її структурних компонентів й, зокрема у дітей молодшого шкільного
віку вона включає такі складові: активність і цілеспрямованість;
самосприйняття; готовність брати на себе відповідальність; ставлення до
людських стосунків як значущої і самостійної цінності; сприйняття людей як
об’єктів особливого роду (суб’єктів); розрізнена і роздільна оцінка особистості і
поведінки; комплексне сприйняття ситуації взаємодії; рефлексія дії і поточних
психологічних станів; творчість, гнучкість і оригінальність мислення;
комунікативна компетентність.
Нами з’ясовано, що формування толерантності в молодших школярів є
складним процесом цілеспрямованої й організованої взаємодії вихователя і
вихованців, результатом якого буде формування толерантної свідомості, яка
через толерантні емоції й гуманістичні мотиви реалізуватиметься в толерантній
взаємодії з іншими людьми, виявлятиметься у поведінці та вчинках учнів,
ціннісному ставленні до себе та інших.
Для початкової школи й, зокрема для першокласників, проблема
виховання толерантності актуальна сама по собі. На цьому життєвому етапі,
коли активно формується соціальне-Я, нового значення набуває ставлення до
себе та інших, в новій для дитини ролі – учня. Взаємодія і спілкування між
дітьми у класі, які прийшли з різних мікросоціумів, з різним життєвим досвідом і
з несформованістю комунікативної діяльності є дуже важливими.
 58

Для комфортного розвитку дитини необхідно мінімізувати ці

суперечності у процесі взаємодії на якійсь загальній основі. Саме виховання
толерантності сприяє розвитку співпраці, шанобливому ставленню один до
одного, гармонізує стосунки у класі, викорінюючи тим самим насильство.
2. За результатами констатувального етапу дослідження щодо загального
рівная толерантності першокласників були отримані такі показники. Високий
рівень толерантності у першокласників відсутній. Достатній рівень
толерантності притаманний 23% першокласників. Вони не губляться у новій
обстановці, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть розширити коло своїх
знайомих, активні, допомагають близьким, друзям, виявляють ініціативу в
спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації заходів,
характеризуються бажанням відстоювати свої інтереси, достатньою
самостійністю. Все це вони роблять не з примусу, а згідно з внутрішніми
прагненням.
Середній рівень прояву загальної толерантності виявився у 33% учнів.
Вони прагнуть до контактів з людьми, не обмежують коло своїх знайомств,
проте не вміють відстоювати свою думку, часто вступають в конфлікти або
залишаються ображеними однолітками, несамостійні. Ця група досліджуваних
потребує планомірної роботи з формування та розвитку навичок толерантної
поведінки.
Недостатній рівень розвитку загальної толерантності спостерігається у 27
% досліджуваних. Ці учні замкнуті, мало спілкуються, почувають себе скуто у
колективі, багато часу проводять на одинці, обмежують свої знайомства,
відчувають труднощі у встановленні контактів з людьми, відчувають себе
невпевнено, погано орієнтуються в незнайомій ситуації, не відстоюють свою
думку, важко переживають образи. У багатьох справах вони вважають за краще
уникати прояву самостійних рішень та ініціативи. Ці діти також потребують
проведення з ними серйозної розвиваючої роботи.
Низький рівень загальної толерантності спостерігається у 17% учнів, це
діти, які гостро потребують проведення психолого-педагогічного розвитку
толерантності.
 59

Для підвищення рівнів розвитку толерантності нами був розроблений і

впроваджений ігровий тренінг.
3. На сьогоднішній день не має загальноприйнятого трактування поняття
«тренінг». Етимологічно цей термін має кілька значень: навчання, виховання,
підготовка, тренування. Таким чином, тренінг виступає як
багатофункціональний метод зміни особистості людини або групи.
Тренінг – метод активного навчання, спрямований на розвиток знань,
умінь і навичок особистості, а також її соціальних установок. Відмінною рисою
тренінгу є насиченість змісту великою кількістю інтерактивних форм і методів
взаємодії: демонстрація, дискусія, розбір критичних випадків, сюжетні та
соціально-рольові ігри, аналіз конкретних ситуацій, робота в проектних групах.
Існує ряд особливостей, що виділяють гру як специфічний тренінговий
метод: гра в тренінгу як прикладний метод; гра у тренінгу коротка і більш
обмежена в часі, ніж інші види ігор; гра в тренінгу завжди спрямована на
вирішення конкретних навчальних, розвиваючих або психологічних завдань; гра
в тренінгу також передбачає груповий процес і ведучого та його активну
позицію, тому що він - організатор процесу.
У тренінгу, як правило, використовуються наступні ігрові методи:
ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно-діяльнісні, імітаційні,
ділові ігри. Саме такі методи ми використовували у тренінгу з
першокласниками.
Після проведення ігрового тренінгу за результатами повторної
діагностики рівня комунікативної компетентності за методикою Я.А. Батрак
були отримані такі результати: низький рівень комунікативної компетентності
знизився з 10% до 3% дітей; недостатній рівень розвитку комунікативної
компетентності знизився з 47% до 25% першокласників; середній рівень з 27%
зріс до 31% учнів; достатній рівень зріс з 14% до 23% школярів, а високий рівень
зріс з 5% до 18% першокласників.
Також у досліджуваних середній рівень асертивності першокласників
знизився з 53% до 35% і, за рахунок цього, достатній рівень зріс з 24% до 41%, а
 60

високий рівень зріс з 13% до 24%. Першокласників з низьким та недостатнім

рівнем асертивності немає.
Рівні розвитку емоційної стійкості дітей першого року навчання
змінилися таким чином: низький рівень знизився з 18% до 3%, недостатній
рівень - з 40% до 20%, середній рівень підвищився з 24% до 30%, достатній
рівень зріс з 18% до 35%, а високий рівень зріс з 8% до 12%.
Після проведеного формувального етапу дослідження у дітей першого
класу виражені всі рівні емпатії, окрім низького. Недостатній рівень емпатії
знизився з 21% до 10%; середній рівень емпатії зріс з 21% до 26% учнів;
достатній рівень емпатії зріс з 27% до 35%; високий рівень зріс з 18% до 29%,
коли першокласники здатні не лише зрозуміти проблеми інших дітей, а й
зрозуміти та відчути, які емоції та почуття вони переживають.
Рівні розвитку ціннісних орієнтацій дітей першого року навчання
розподілилися таким чином: низький рівень ціннісних орієнтацій знизився з 23%
до 4% досліджуваних; недостатній рівень - 31% до 12% учнів; середній рівень
зріс з 26% до 39% першокласників, достатній зріс з 12% до 26% школярів;
високий рівень зріс з 8% до 19% першокласників.
Загальний рівень толерантності у першокласників після формувального
етапу дослідження змінився таким чином: низький рівень загальної
толерантності знизився з 18% до 5%, це діти, які гостро потребували проведення
психолого-педагогічного розвитку толерантності; недостатній рівень розвитку
загальної толерантності знизився з 29% до 15% досліджуваних; середній рівень
прояву загальної толерантності зменшився з 31% до 28% учнів; достатній рівень
толерантності, навпаки, зріс з 22% до 35% першокласників; високий рівень
толерантності зріс з 0% до 17%.
4. Складні соціально-політичні умови сучасної української дійсності, в
тому числі й освітнього середовища з його внутрішнім і зовнішнім простором,
актуалізували проблему виховання толерантності. Виховання толерантності
спільна справа багатьох державних і громадських інститутів, проте, коли його
об'єктами виступають діти, головне навантаження і відповідальність у роботі з
ними лягає саме на освітній осередок: педагогів, вчителів, вихователів,
 61

соціальних педагогів, психологів та ін. Тому нами також були запропоновані

психолого-педагогічні рекомендації для батьків і педагогів першокласників
щодо розвитку їх толерантності
Найбільш сприятливою для формування толерантності є позакласна
спільна діяльність з суспільно значущим змістом, коли розширюються кордони,
учні можуть виявити своє особистісне ставлення до людей різної
національності, етнічності та представників різних соціальних груп. Для цієї
мети можуть бути використані всі види навчальної і позаурочної роботи, зміст
яких сприяє формуванню моральних взаємин між людьми.
Колективна творча діяльність, спілкування сприяють формуванню
толерантності, якщо діти при цьому набувають досвіду гуманної, партнерської
взаємодії з педагогом, своїми однолітками, старшими і молодшими дітьми. З
цією метою педагогу необхідно регулювати відносини між дітьми, їх
спілкування, спільні дії. Важливо забезпечити психологічну захищеність дитини,
успішність її стосунків в класі, мікрогрупі.
Зазначені позиції не вичерпують всієї проблеми дослідження, яке в
подальшому може бути спрямоване на вивчення проблеми формування
толерантності в учнів початкової школи.
 62

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абакумова И. В. О становлении толерантной личности в
поликультурном образовании / И. В. Абакумова, П. Н. Ермаков/ // Вопросы
психологии. – 2003. – № 3. – С. 78–82.
2. Абдулкаримов, Г. Г. Этнические стереотипы школьников: проблема
«формирования толерантного сознания / Г. Г. Абдулкаримов // Образование в
современной школе. - 2002. - 4. - С. 35.
3. Алексеєнко Т. Ф. Виховне середовище / Т. Ф. Алєксєєнко. //
Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головн. ред. В. Г. Кремень. – К.:
Юрінком Інтер, 2008. – С. 95–96.
4. Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике / Шалва
Амонашвили. – М.: Издательский дом Ш. А. Амонашвили, 1995. – 496 с.
5. Асмолов А. Г. Формирование установки толерантного сознания как
теоретическая и практическая задача / А. Г. Асмолов. // Мы – сограждане / [под.
ред. Селивановой Л. И.]. – М.: Изд-во «Бонфи», 2002 – Т.2. – 2002. – С. 270–278.
6. Асмолов А. Г. Толерантность – гармония в многоообразии Александр
Григорьевич Асмолов. // Интернет-проект. [Электронный ресурс] / Режим
доступа: http://www.tolerance.ru.
7. Асташова Н. А. Проблема воспитания толерантности в системе
образовательных учреждений / Н. А. Асташова. // Толерантное сознание и
формирование толерантных отношений (теорія и практика): сб. науч.-метод. ст. /
отв. ред. С. К. Бодырева. – М.: Изд-во Моск. психолого-социального инст-та;
Воронеж: Изд-во НПО «МОДЕК», 2003. – С. 74–84.
8. Бабій М. Ю. Толерантність: теоретичні та практичні засади / М. Ю.
Бабій. // Українське релігієзнавство. – К., 1996. – № 4. – С. 20–30.
9. Балл Г. О. Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній,
психологічних сферах) / Георгій Олексійович Балл. – К.: Видавець Олег Зень,
2007. – 172 с.
10. Балл Г. О. Про співвідношення принциповості і толерантності / Г. О.
Балл. // Педагогіка толерантності. – 1997. – № 1–2. – С. 110–111.
 63

11. Батрак, Я.А. Развитие толерантности младших школьников/ Я.А.

Батрак. - Братск: ГИМНЦ, 2010. - 97 с.]
12. Безкоровайна О. В. З педагогікою толерантності в третє тисячоліття /
О. В. Безкоровайна. // Педагогика толерантности. 2003. – № 3 (25). - С. 4-11.
13. Береговий Я. А. Актуальні проблеми впровадження толерантності в
суспільно-державну і міжнародну практику / Я. А. Береговий. // Педагогіка
толерантності – 2005. – № 1. – С. 27–35.
14. Бех І. Д. Виховання особистості : у 2 кн. – Кн. 1. : Особистісно
орієнтований підхід: науково-практичні засади / Іван Дмитрович Бех. – К. :
Либідь, 2003 – Кн. 1.: Особистісно орієнтований підхід : науково-практичні
засади. – 2003. – 280 с.
15. Бех І. Виховання у дітей вміння жити в мирі та злагоді / Іван Бех. //
Освіта України. – 1999. – 11 серпня (№ 33 – 34). – С. 5.
16. Бех І. Д. Формування у дитини почуття цінності іншої людини / Іван
Дмитрович Бех. // Педагогіка толерантності. – 2001. – № 2. – С. 52–58.
17. Богданова Е. Л. Педагогическая толерантность как основа реализации
педагогического партнерства / Е. Л. Богданова. – Режим доступу:
http://psy.tsu.ru/data/pdf/1_07.pdf – Назва з екрана.
18. Богданова О. С. Содержание и методика этических бесед с младшими
школьниками / О. С. Богданова, О. Д. Калинина. – М.: Просвещение, 1985. –176
с.
19. Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и других /
В. В. Бойко. – М.: Информационно-издательский дом «Филинъ», 1996. –180с.
20. Бондырева С. К. Толерантность (введение в проблему) /
С.К.Бондырева, Д. В. Колесов. – М.: Изд-во Моск. психолого-социального
института; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЕК», 2003. – 240 с.
21. Брянцева Е.В. Педагогические условия воспитания толерантности у
младших школьников: дисс. ... канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Общая педагогика
и история педагогики» / Брянцева Елена Владимировна. – Карачаевск, 2005. –
200 с.
 64

22. Бужина І. В. Теорія і практика підготовки майбутніх учителів до

формування гуманістичних відносин молодших школярів // Ірина В’ячеславівна
Бужина. – Одеса : ПНЦ АПН України, 2002. – 338 с.
23. Ващенко Г. Виховний ідеал : підруч. для педагогів, виховників,
молоді і батьків. / Григорій Ващенко. – Полтава : Полтавський вісник, 1994 –
Том 1. – Полтава : Полтавський вісник, 1994. – 192 с
24. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і
допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. –1728
с.
25. Вовк, Л. В. Толерантность как способность понять и принять другого /
Л. В. Вовк // Валеология. - 2003. - 3. - С. 51.
26. Вікова та педагогічна психологія : навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л.
В. Долинська та ін. – [2-е вид.]. – К. : Каравела, 2008. – 400 с.
27. Вульфов, Б. 3. Воспитание толерантности: сущность и средства / Б. З.
Вульфов // Внешкольник. - 2002. - №6. - С. 12-16.
28. Гараджа В. И. Толерантность и религиозная нетерпимость /
В. И. Гараджа // Философские науки. – 2004. – № 3. – С. 8–21.
29. Глінчук Ю. О. Виховання милосердя у дітей молодшого шкільного
віку в умовах кардіоревматичного санаторію: дис… канд. пед. наук: спец.
13.00.07 «Теорія і методика виховання»/ Глінчук Юлія Олександрівна. –
Вінниця, 2011. – 225 с.
30. Герасимов С. А. Педагогические средства воспитания толерантности у
детей младшего школьного возраста: автореф. дис. на соиск. учен. степени канд.
пед. наук: спец. 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования»
/ С. А. Герасимов. – Архангельск, 2004. – 23 с.
31. Голованова, Н.Ф. Социализация школьников как педагогическое
явление [Текст] / Н.Ф. Голованов. – М.: Эксмо, 1998. – 248 с.
32. Горбатов Д. Практикум по психологическому исследованию: учебн.
пособие / Дмитрий Горбатов. – Самара: БАХРАХ. – М., 2008. – 270 с.
33. Грива О. Виховання толерантності у дітей та молоді / О. Грива. //
Психолог. – 2005. – № 21–22. – С. 3–24.
 65

34. Гурова Т. Ю. Виховання толерантності молодших школярів в умовах

полікультурного освітнього простору: автореф. дис. за здобуття канд. педаг.
наук: спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / Т. Ю. Гурова. – Луганськ,
2011. – 20 с.
35. Декларация принципов толерантности // Век толерантности. – 2001. –
№ 1. – С. 62–68.
36. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В. Г.
Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
37. Диагностика эмоционально-нравственного развития /Ред. и сост. И.Б.
Дерманов. – СПб, КАРО, 2002. – 35 с.
38. Іванчук М. Г. Психолого-педагогічні умови формування в молодших
школярів моральних почуттів (у процесі навчання): автореф. дис. на здобуття
наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова
психологія» / Іванчук Марія Георгіївна. – К., 1993. – 185 с.
39. Ищенко Ю. А. Толерантность как философская и мироззренческая
проблема / Ю. А. Ищенко // Философская и социологическая мысль. – 1990. – №
4. – С. 48–60.
40 Койкова Е. І. Виховання толерантності у молодших школярів на
уроках музики в умовах полікультурного простору: дис. ... канд. пед. наук:
13.00.07 / Койкова Ельзара Імдатівна; РВНЗ «Крим. гуманіт. ун-т» (м. Ялта). –
Луганськ, 2008. – 242 с.
41. Коберник Г. І. Формування толерантності молодших школярів у
процесі інтерактивних технологій навчання / Г. І. Коберник // Зб. наук. праць
Уманського держ. пед. ун-ту імені Павла Тичини / гол. ред. : Мартинюк М. Т. –
Умань : Софія, 2007. – С. 104.
42. Кожухарь Г. С. Проблема толерантности в межличностном общении //
Г. С. Кожухарь. – Вопросы психологии. – 2006. – № 2. – С. 3–12.
43. Корчак Я. Правила жизни / Януш Корчак. – М.: ИОКЦ. «Детство.
Отрочество. Юность», 2012. – 160 с
44. Кулль Л. А. Прийняття себе та толерантне ставлення до інших / Л. А.
Кулль. // Наука і освіта. – 2002. – № 3–4. – С. 32–34.
 66

45. Кузьменко В. В. Виховання толерантності – запорука діалогу

культур / В. В. Кузьменко, А. Г. Гончаренко. // Педагогіка толерантності. – 2004.
–№ 4. –С. 11–16.
46. Липман М. Обучение с целью уменьшения насилия и развития
миролюбия / Липман М. //Вопросы философии. –1999. –№5. – С. 110–121
47. Лекторский В. А. О толерантности, плюрализме и критицизме / В. А.
Лекторский. // Философия, наука, цивилизация. – М.: 1999. – С. 284–292.
48. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы / Абрахам Маслоу. –
М.: Смысл, 1997. – 689 с
49. Матвієнко О. В. Виховання молодших школярів: теорія і технологія /
Олена Валеріївна Матвієнко. – К.: Стилос, 2006. – 543 с.
50. Мечинская, Н.А. Психическое развитие ребенка от рождения до 10 лет
[Текст] / Н.А. Мечинская. – М.: ИПП, 1998. – 215 с.
51. Монтессори М. Антология гуманной педагогики / Мария Монтессори;
[сост.: Богуславский М. В., Корнетов Г. Б.]. – М.: Издательский дом Шалвы
Амонашвили; Московский городской педагогический университет, 1999. – 224 с
52. Нечерда В. Б. Педагогічні умови виховання толерантності у старших
підлітків у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: дис. … канд.
пед. наук: 13.00.07 / Валерія Борисівна Нечерда. – К., Ін-т проблем виховання
НАПН України, 2014. – 332 с.
53. Ожегов, С.И. Словарь русского языка [Текст] / С.И. Ожегов. – М. :
Рус. яз., 1990. – 921 с.].
54. Пиаже Ж. Моральное суждение ребенка / Жан Пиаже. – М.:
Академический проект, 2006. – 480 с.
55. Психологічний словник / [ред. Н.А.Побірченко, авт.-уклад.
В.В.Синявський, О.П.Сергєєнкова]. – К.: Науковий світ, 2007. – 274с
56. Ребер А. Большой толковый психологический словарь: В 2-х томах. /
Артур Ребер. – М.: Вече: АСТ, 2003. – 585с
57. Риэрдон, Бетти Э. Толерантность - дорога к миру / Бетти Э. Риэрдон. -
У1.: Изд-во «Бонфи», 2001. - 304 с.
 67

58. Русова С. Вибрані педагогічні твори: у 2-х кн. / Cофія Русова. − К.:
Либідь, 1997 – Кн. 2. – 1997. – 320 с
59. Савченко О. Толерантність як цінність шкільної освіти: методичний
аспект / О. Я. Савченко. // Початкова школа. – 2014. – № 9. – С. 4–7.
60. Савченко О. Я. Виховний потенціал початкової освіти /Олександра
Яківна Савченко. – К. : СПД «Цудзинович Т.І.» – 2007. – 204с.
61. Солдатова Г. У. Жить в мире с собой и другими: тренинг
толерантности для подростков / Г. У. Солдатова, Л. А. Шайгерова, О. Д. Шарова.
– М.: Гратис Центр СМИ МГУ им. М. В. Ломоносова, 2002. – М.: Генезис, 2001.
– 112 с.
62. Спицына О. А. Психологические условия формирования
когнитивного и поведенческого компонентов толерантности у младших
школьников в образовательной среде: дисс. ... канд. психол. наук: спец. 19.00.07
«Педагогическая психология» / Спицына Оксана Александровна. – Казань, 2006.
– 221 с.
63. Степанов П. В. Воспитание толерантности у школьников: теория,
методика, диагностика / П. В. Степанов; под ред. Л. И. Новиковой. – М.: АПК и
ПРО, 2005. – 84 с.
64. Сухомлинський В. А. О воспитании / Василий Александрович
Сухомлинський. – М.: Просвещение, 1979. – 290 с
65. Сухопара І. Г. Формування у молодших школярів толерантності як
соціально-ціннісної якості особистості: теоретичний аспект/ І. Сухопара. //
Наукові праці. Серія : Педагогіка, психологія і соціологія. Випуск 8 (168). –
Донецьк : ДВНЗ «ДонНТУ», 2010. – С. 227–231.
66. Сухопара І. Г. Готовність майбутнього вчителя початкових класів до
виховання толерантності в учнів початкових класів / І. Сухопара. // Акмеологія –
наука ХХІ століття: матеріали ІІІ Міжнародної наук.-практ. конфер. / заг. ред. В.
О. Огнев’юка. – К.: Київськ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2011. – С. 156–159.
67. Тернопільська В. І. Особливості виховання толерантності у дітей
молодшого шкільного віку / В. І. Тернопільська. // Нові технології навчання:
 68

наук.- метод. зб. / Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН

України. – К., 2014. – Вип. 82, Част. І. – С. 66–71.
68. Тилова Х. Х. Формирование толерантности у младших школьников в
полиэтническом регионе: дисс. ... канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Общая
педагогика и история педагогіки» / Тилова Хани Хасановна – Москва, 2007. –
198 с.
69. Тодоровцева Ю. В. Педагогіка толерантності: методичні
рекомендації / Ю. В. Тодорцева. – Одеса: СВД Черкасов М.П., 2004. – 90 с.
70. Толкачова А. С. Толерантність як психолого-педагогічна проблема /
А.С. Толкачова. // Зб. наук. праць Бердянського державного педагогічного
університету (Педагогічні науки). – Бердянськ: БДПУ. – 2016. – № 3. – С. 181–
187.
71. Третяк О. П. Виховання ціннісного ставлення до людини у молодших
школярів у навчально-виховному процесі: дис … канд. пед. наук: спец. 13.00.07
«Теорія і методика виховання» / Третяк Ольга Петрівна. – Київ, 2014. – 209 с.
72. Шутова В. А. Педагогические условия воспитания милосердия у детей
младшего школьного возраста: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд.
пед. наук: спец. 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования»
/ Шутова Виктория Александровна. – Смоленск, 1999. – 189 с. 248
73. Шашуріна С. В. До питання про методологічні засади толерантності
та її виховання у школярів / С. В. Шашуріна. // Науковий вісник Південноукр.
держ. пед. ун-ту ім. К.Д. Ушинського / Збірник наук. праць / Вип. 5–6. – Одеса,
2000. – С. 99–107.
74. Ширванян А. Э. Формирование толерантности младших школьников в
процессе педагогического общения: дисс. ... канд. пед. наук: спец. 13.00.01
«Общая педагогика, история педагогики и образования»/ Ширванян Аревик
Эрниковна. – Ставрополь, 2008. – 230 с.
75. Щуркова Н. Е. Прикладная педагогика воспитания : учеб. пособ. /
Надежда Егоровна Щуркова. – СПб – Питер, 2005. – 366 с.192.
76.Юрчук В. В. Современный словарь по психологии / Виктор
Викторович Юрчук. – Мн.: Современное слово, 1998. – 768 с.
 69

77. Adamczyk D. Znaczenie tolerancji we współczesnym wychowaniu

międzykulturowym / Adamczyk Dariusz: // W:Wielokulturowość -
międzykulturowość obszarami edukacyjnych odniesień / pod red. nauk. Alicji Szeląg.
– Kraków: «Impuls», 2005. – Р. 155–170.
78. Iryna G. Suhopara. Organization of educational environment as a condition
formation tolerance of junior schoolchildren’s in extracurricular activity / Iryna G.
Suhopara. // EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society. – 2016. – №
3. – P. 233–241.
79. Mendus S. Toleration anf the Limits of Liberalism / S. Mendus. –
MacMsllan. – 1989. – P. 109–116.
 70

ДОДАТКИ
Додаток А
Діагностичний інструментарій
Методика 1. «Що таке добре і що таке погано»
Призначення тесту:
Діагностика сформованості моральних уявлень
Тестовий матеріа.
Учнів просять навести приклади: принципового вчинку; зла, зробленого тобі
іншими; доброї справи, свідком справи якої ти був; справедливого вчинку твого
знайомого; безвольного вчинку; прояви безвідповідальності і ін.
Інтерпретація результатів тесту
Ступінь сформованості понять про моральні якості оцінюється по 3-
бальною шкалою:
1 бал - якщо у дитини сформовано неправильне уявлення про даному
моральному понятті;
2 бали - якщо уявлення про моральному понятті правильне, але
недостатньо чітке і повне;
3 бали - якщо сформовано повне і чітке уявлення.
Можливо також проведення структурованої бесіди на тему, наприклад,
справедливості. Дітям читають розповідь про справедливе або несправедливе
вчинок і обговорюють його. Дитині задають такі питання: «Як називається
такий вчинок?», «Про який справедливому вчинок ти можеш розповісти сам?» і
т.д.
 71

Додаток Б
Тест «Складання понятійного словника»
Мета: виявити уявлення учнів про якості людини, що характеризують його
моральну культуру і громадянську позицію.
Хід експерименту:
1 рівень - розташовують в дві колонки:
а) зрозумілі слова з даної теми;
б) незрозумілі слова.
2 рівень - розташувати поняття в дві колонки:
а) позитивні поняття;
б) негативні поняття.
3 рівень - ранжування понять (вибирають найбільш значущі для себе). Основні
поняття: толерантність, байдужість, зарозумілість, борг, доброта, дружба,
щирість, любов, милосердя, невитриманість, недовіра, ненависть, зневага,
співчуття, совість, справедливість, теплота, терпимість.
 72

Додаток В
Анкета самооцінки навичок толерантної поведінки молодших школярів Я.
А. Батрак
Інструкція: «Запропонований Вам тест містить 25 питань. Прочитайте їх і на
бланку відповідний номер обведіть кружечком. Не слід витрачати багато часу на
обдумування, відповідайте швидко. Можливо, на деякі питання Вам буде важко
відповісти. Тоді постарайтеся дати ту відповідь, яка Вам підходить більше. У
тесті немає правильних і неправильних відповідей. Відповідаючи на питання, не
намагайтеся справити приємне враження. Важлива чесність і щирість при
відповіді».
Питання тесту:
1. Тобі часто роблять зауваження на уроках? А) часто Б) рідко
2. Ти впевнений, що впораєшся з будь-яким завданням? А) так Б) ні
3. Якщо хтось із хлопців забув вдома олівці, ти поділишся з ним, або він повинен
носити сам? А) поділюся Б) повинен носити сам
4. Ти зазвичай мовчазний чи багато говориш? А) мовчазний Б) багато говорю 5.
Чи буває так, що ти боїшся сказати правду, тому обманюєш? А) трапляється Б)
ні, такого не трапляється
6. Ти завжди слухаєшся своїх батьків? А) так Б) ні
7. Якщо тебе попросять допомогти, ти погодишся чи можеш відмовити? А)
погоджуся Б) можу відмовити
8. У тебе багато друзів? А) багато Б) мало
9. Коли ти граєш з друзями, ти сам пропонуєш у що грати або чекаєш, коли
запропонують хлопці. А) пропоную сам Б) чекаю, коли запропонують хлопці 10.
Якщо твої друзі грають у дуже гучну рухливу гру, ти приєднаєшся до них або
будеш грати окремо? А) приєднаюся Б) буду грати окремо
11. Зазвичай ти рухливий і галасливий або спокійний? А) рухливий і галасливий
Б) спокійний
12. Якщо один пропонує пограти у гру, яка тобі не подобається, ти відмовишся
чи погодишся пограти трохи? А) відмовлюся Б) погоджуся пограти трохи
 73

13. Коли ти граєш, ти любиш щоб у грі все було по-твоєму чи намагаєшся
домовлятися з іншими хлопцями? А) по-моєму Б) домовляюся з іншими
хлопцями
14. Ти даєш іншим дітям грати своїми іграми або іграшками? А) так Б) ні
15. Якщо хтось із дітей ображений або плаче, ти намагаєшся його заспокоїти чи
не звернеш уваги? А) спробую заспокоїти Б) не буду звертати уваги
16. Буває так, що ти ображаєш інших дітей? А) буває Б) такого не буває
17. Якщо з кимось із дітей хлопці не хочуть дружити, ти будеш з ним дружити?
А) буду Б) ні
18. Якщо над тобою хтось пожартував, ти розізлишся або засмієшся? А)
розізлюся Б) засміюсь
19. Якщо ти засмучуєшся, ти можеш накричати на кривдника? А) можу Б) ні 20.
А кинутися в бійку? А) можу Б) ні
21. Якщо ти дивишся сумний фільм, ти можеш засмутитися? А) так, можу
засмутитися Б) ні, не можу
22. Тобі подобається займатися з маленькими дітьми? А) подобається Б) не
подобається
23.А доглядати за тваринами? А) подобається Б) не подобається
24. Після того як ти пограв, мама часто говорить, що ти забув прибрати іграшки
або ти забираєш все відразу? А) забуваю прибрати Б) прибираю відразу
25. Ти любиш доводити почату справу до кінця? А) люблю Б) немає
Опрацювання результатів. При опрацюванні результатів анкети можна
отримати відомості як про розвиненість того чи іншого компонента
толерантності дитини, так і загальний показник толерантності. Спочатку
підраховують кількість збігів окремо за компонентами. Кожне збіг з ключем
оцінюється в 1 бал, за розбіжність з ключем нараховується 0 балів. Щоб
отримати показник толерантності, потрібно підсумувати показники компонентів
толерантності, і суму розділити на п’ять: Толерантність = (КК + Ем + Ас + ЦО +
ЕУ): 5 Ключ. Комунікативна компетентність: 8А, 13Б, 14А, 16Б, 18Б;
Ассертівность: 2А, 5Б, 9А, 24Б, 25А; Емпатія: 15А, 17А, 21А, 22А, 23А; Ціннісні
орієнтації: 1Б, 3А, 6А, 7А, 12Б; Емоційна стійкість: 4А, 10Б, 11Б, 19Б, 20Б.
 74

Додаток Г
Пам’ятки реалізації толерантного спілкування і духовно-морального
виховання для учнів початкової школи, батьків та вчителів
Пам’ятка толерантного спілкування батьків з дітьми.
Діти – дзеркало відносин і характерів батьків. Тому для початку необхідно
самим ставитися до своєї дитини толерантно.
1.Не ображати її.
2.Вислуховувати її думку і рахуватися з нею.
3. Вміти прощати образи і просити вибачення у дитини.
4.Вміти домовлятися без сварок і руйнівних конфліктів.
5.Не можна принижувати гідність дитини – проявляти неповагу.
6. Не варто примушувати дитину насильно робити те, що хочеться вам.
Пам’ятка про виховання духовно-моральних почуттів
Заповіді виховання духовно-моральних почуттів:
- Якщо дитину постійно критикувати, вона вчиться ненавидіти.
- Якщо дитина живе у ворожнечі, вона вчиться агресивності.
- Якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою.
- Якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини.
- Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться приймати інших.
- Якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться вірити в себе.
- Якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою.
- Якщо дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в себе.
- Якщо дитина живе в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов
у цьому світі.
Пам’ятка про виховання толерантності для батьків і вчителів
Правила виховання толерантності:
1.Вчіться слухати і чути свою дитину.
2.Постарайтеся зробити так, щоб не тільки ви знімали її емоційну напругу.
3.Не забороняйте дітям виражати негативні емоції.
4.Вмійте прийняти і любити її такою, якою вона є.
Пам’ятка шанобливого ставлення один до одного (правил від Д. Карнегі):
 75

1. Починайте з похвали і щирого визнання гідності співбесідника.

2. Вказуйте на помилки інших не прямо, а побічно.
3. Спочатку поговоріть про власні помилки, а потім уже критикуйте свого
співрозмовника.
4. Задавайте співрозмовнику запитання замість того, щоб йому щось наказувати.
5. Давайте людям можливість врятувати свій престиж.
6. Виражайте людям схвалення з приводу їхньої удачі і відзначайте кожен їхній
успіх.
7. Створюйте людям хорошу репутацію, яку вони будуть намагатися підтримати.
8. Вдавайтеся до заохочення. Створюйте враження, що помилка, яку ви хочете
виправити, легко поправна.
9. Домагайтеся, щоб люди були раді зробити те, що ви пропонуєте.
Пам’ятка про правила поведінки толерантного вчителя
1. Виховувати з любов’ю і в ім’я любові.
2. Виховувати в дусі миру.
3. Бути прикладом для дітей і суспільства.
4. Уникати жорстких ієрархічних відносин.
5. Підтримувати емоційну прихильності, розвивати в учнів почуття
взаємоповаги.
6. Визнавати значущість і можливості кожного, а також поважати почуття і
позицію кожного.
7. Створювати вільну і демократичну атмосферу в класі.
8. Бути готовим і здатним до діалогу, розуміння, солідарності.
9. Бути справедливим.
10. Вміти слухати.
 76

Додаток Д
Заняття 1. «Ми різні, проте схожі».
1. Привітання. Оголошення теми. «Особлива риса».
Діти передаючи м’ячик один одному називають рису, яка його виділяє з поміж
інших дітей колективу.
2. Основна частина.
«Знайди спільне і відмінне зі своїм товаришем».
Мета: закріпити навички самоаналізу;
формувати в учнів уміння чути і розуміти один одного.
Всі сидять гуртком. Ведучий пропонує кому-небудь з учасників з коробочки
дістати аркуш, на якому написано початок речення, він повинен продовжити
речення, і вибирають наступного гравця. Так до тих пір, поки все не візьмуть. На
пропозиції, позначені зірочкою у списку, відповіді дають всі бажаючі. Якщо діти
теж вподобали відповідь , то плескають в долоні. В кінці гри задаються
уточнюючі питання, обмінюються враженнями, вибирають особливо цікаві
висловлювання, які здивували.
Список незакінчених пропозицій:
– Якщо б я був пташкою ...
– Якби я була квіткою, то я був би ...
– Якби я був деревом ...
– Якщо б я був звіром ...
– Якщо б я була музичним інструментом ...
– Якщо б я був транспортним засобом ...
– Якщо б я був інструментом праці ...
– Якщо б я був частиною одягу ...
– Якщо б я була порою року ...
– Якби я був знаменитий ...
– Якщо б я був винахідником ...
– Якщо б я був зовсім іншою людиною ...
– Якби я був багатий ...
– Якщо б я був бідний ...
 77

– Якщо б я був невидимим ... і т. д.

Вправа «Об’єднуємося».
Мета: обєднати колектив на підґрунті спільних рис.
Діти, я буду називати риси особистості і якщо вони вам притаманні ви
збираєтеся біля червоного кола, що лежить на підлозі. Якщо ця риса вам не
притаманна то біля синього кола.
Список якостей: доброта, злість, ввічливість, толерантність, доброзичливість,
повага, зневага, довіра.
3. Прощання. Рефлексія
Діти смайликами оцінють заняття і висловлюють свої враження

Заняття 2. Добро і зло.

Тема: Добро і зло.
Мета: підвести учнів до істинного смислу (значення) даних категорій;
формування потреби в доброзичливих відносинах.
Матеріали: аркуші паперу, ручки або олівці; картки з текстами – для ведучого.
1.Привітання. Вступне слово, короткий зміст. Візьміть м’ячик і передаючи його
один одному розкажіть про свою добру справу на цьому тижні.
2.Основна частина.
– Сьогодні поговоримо про добро і зло (тема на дошці). А як ви думаєте, що ж це
таке? Діти висловлюють свою думку. Йде обговорення (не більше 5 хвилин).
- Вправа «Розмальовування замальовок»
Мета: отримання зворотного зв'язку від групи, підвищення самооцінки,
самопізнання, можливість зробити приємне іншій людині.
Час: 15 хвилин.
Матеріали: аркуші паперу, ручки або олівці.
Учасники попередньо діляться на групи по 5-6 осіб.
Учасники сідають у коло. Кожен має обвести свою руку на аркуші паперу і на
долоні написати своє ім’я. Потім ви передаєте свій аркуш сусідові праворуч, а
самі отримуєте малюнок від сусіда ліворуч. В одному з пальчиків, на
отриманому малюнку, ви повинні будете написати якесь позитивне слово-якість,
 78

відповідне власникові листка (наприклад, «Ти дуже добрий», «Ти завжди

заступаєшся за слабких» і т. д.) і так поки аркуш не повернеться до власника.
Ведучий збирає аркуші і вже всі разом вгадують, про кого написані
компліменти, які зачитує ведучий з кожного аркуша. Лист вручається власнику і
залишається у нього.
- Робота із змістом понять теми уроку «Гра угадай слово».
Мети: виробити у дітей вміння оцінювати вчинки, їх наслідки; дати уявлення про
те, що думки можуть керувати нашими вчинками.
Час: 15 хв
Наступне завдання. Слухають текст.
«Діти гралися в пісочниці. Повз проходила кішка, вона була стара і велика.
Шерсть висіла на ньому клаптями: кішка линяла.
– Фу, яка противна кішка, - сказала Олена.
–Так і хочеться в неї що-небудь кинути, - сказала Надя.
І діти почали кидати в кішку камені».
– Як оцінити вчинок дітей? А ви самі так робили коли-небудь?
– Так, вірно, це поганий вчинок, злий. А що ж таке зло? Зло – це заподіяння
шкоди і болю людям, тваринам і т. д.
– Розкажіть про злих вчинках, які ви спостерігали? (Записуються на дошці під
словом «Зло).
– Складіть коротку розповідь на тему: «Чому потрібно робити добрі справи?»
(Працюють групами по 4-5 чоловік. Кожна група представляє свій текст).
4. Прощання. Підведення підсумків. Діти оцінюють заняття смайликами 5 хв
Заняття 3. Добрі стосунки з друзями.
Тема: Добрі стосунки з друзями.
Цілі: закріплення знань, отриманих на попередньому занятті;
поглиблення й уточнення змісту поняття «дружба»;
розвиток навичок спільної діяльності учнів.
Матеріали: м’яч, картки з текстом оповідань – для ведучого.
1. Привітання. «Мій настрій»
Діти передають м’ячик один одному і розповідають про свій настрій
 79

Час: 5 хв
2. Закріплення матеріалу попереднього заняття.
- Вправа: «Мій друг».
Мета: можливість самовираження і саморозкриття, отримання зворотного
зв'язку, формування навичок точного міжособистісного сприйняття.
Час: 10 хвилин.
Діти сидять у колі. Ведучий кидає м’яч одному з гравців і говорить: «Аня,
мені здається, ти схожа на Русалоньку». Аня ловить м’яч і кидає кому-небудь
з кола, кажучи, на якого з казкових героїв він схожий на її думку. Так поки
м'яч не побуває у всіх.
Останній учасник, що піймав м'яч, повинен кинути його людині, від якого він
його отримав, і сказати свою думку щодо цієї асоціації (наприклад: «Вітя, ти
сказав, що я схожий на крокодила Гену, а насправді я ...», або «Так думаю, я
схожий на цього героя»). Ланцюжок розкручується в зворотному напрямку.
Основна частина. «Конфлікти між друзями»
А сьогодні ми поговоримо про дружбу. Що ж таке дружба? (Обговорення 2-3
хвилини).
А) Послухайте текст і подумайте, чи справжня ця дружба чи ні? Чому?
«Вітя і Ваня – друзі. Вони разом ходять в школу і зі школи. Живуть в одному
будинку. Разом грають. Вітя вчиться добре, Ваня – не дуже. Вітя по-доброму
ставиться до Вані, регулярно дає йому списувати домашнє завдання».
Б) Давайте складемо правила цієї дружби, щоб раптом самому не стати
провокатором «Провокатор» (на дошці записані приклади, вибрати «+»):
 Допомагати товаришеві виконувати домашнє завдання.
 Разом красти полуницю на чужому городі.
 Приносити товаришеві домашнє завдання, коли він хворий.
 Розповісти секрети товариша іншим.
 Захищати товариша від хуліганів.
 Ділитися з одним тим, чого у нього немає.
 Допомагати смикати за волосся інших.
А що ще?
 80

Підведення підсумків. Екран настрою. Прощання.

Діти оцінюють заняття смайликами і аплодують один одному.
Заняття 4. Справедливість і співчуття.
Тема: Справедливість і співчуття.
Цілі: познайомити із змістом моральних категорій «справедливість»,
«співчуття»;
розвиток навичок самопізнання, конструктивної взаємодії.
Матеріали: картки з текстом оповідань – для ведучого, плакат схеми гідного
виходу із ситуації.
1. Привітання. Вступне слово.
Як ви думаєте, що таке справедливість? (Обговорення. Висновок: справедливість
– ставлення до людей по їх справах).
2.Основна частина.. Робота із змістом понять теми уроку.
«Що таке справедливість, що таке співчуття»
А) Текст: «Таня і Сергій грали в пісочниці. Сергій будував пісочний місто, а
Таня копала велику печеру. Серьожа вирішив побудувати дорогу до міста, яка
буде проходити через печеру. Діти почали сперечатися і кричати».
– Як ви думаєте, як потрібно було вчинити по справедливості? (Обговорення).
Б) Що таке співчуття? Як ви вважаєте?
Текст: «Діти бігали по дворі. Вова впав і розбив коліно, потекла кров. Він
заплакав. Андрій підійшов до нього і сказав: «Ну, що ти плачеш, розмазня?
Заживе твоє коліно»».
– Як ви оцінюєте вчинок Андрія? Як потрібно було вчинити Андрію?
– Хлопці, розкажіть, коли ви проявили співчуття (2-3 хвилини).
В) Якщо з вами вчинили несправедливо, то ви:
 будете битися
 станете кричати, плакати, лаятися
 зробите вигляд, що все добре
 будете доводити, що з вами вчинили несправедливо
 перестанете розмовляти з тим, хто вступив з вами несправедливо.
 81

Г) Давайте згадаємо мультфільми, де представлені ситуації, які дозволяють

судити про справедливість і співчуття.
Мета: аналіз вчинків героїв, порівняння їх з реальними життєвими ситуаціями.
Гра «Навчаємося розуміти один одного».
Мета: розвиток спостережливості.
Всі сідають в коло, залишаючи всередині достатньо місця. Там постане перший
доброволець, він буде першим в даній грі. Ведучий уважно спостерігає за
гравцями. Він повинен помітити якусь загальну деталь, властиву деяким
гравцям. Не називаючи вголос цієї деталі, він вимовляє лише імена учасників
гри, до яких вона належить і просить їх встати поруч з собою.
Спочатку загальною рисою може бути якась характерна деталь зовнішності
гравців: елемент одягу блакитного кольору, колір очей. Поступово принцип
відбору повинен ускладнюватися.
Залишилися сидіти гравці повинні визначити, що ж подібне є у всіх викликаних
в середину кола учасників. Той, хто здогадується першим, стає новим ведучим.
Бажано, щоб кожен гравець був обраний хоча б одного разу. Обговорення, обмін
думками.
3. Закріплення. Екран настрою .Рефлексі
Діти оцінюють заняття смайликами і висловлюють свої відчуття
Заняття 5. Чесність і брехня.
Тема: Чесність та брехня.
Цілі: визначити зміст понять «чесність», «брехня»;
формування потреби в щирому і довірливому спілкуванні.
Матеріали: картки з текстом оповідань – для ведучого, клубок ниток.
1.Привітання.
1. Повторення матеріалу попереднього заняття.
- Давайте пригадаємо правила, які сформулювали на минулому занятті.
3.Основна частина.
- Скажіть, що таке чесність?
- Чи завжди треба говорити тільки правду? Чому?
- Чому чесним людям живеться нелегко?
 82

- Подумаємо над правилами чесної поведінки і запишемо на дошці:

1. Про себе говорити тільки правду.
2. Свою думку про іншу людину висловлювати лише йому одному.
3. Не можна говорити людині одне, а думати про нього зовсім інше.
4. Ніколи не можна обманювати інших людей.
А ще що?
3.1.Робота по казці Е. Распе «Пригоди барона Мюнхгаузена». Ті, хто читали
казку, розповідають зміст своєї частини.
А) Обговорення:
– Як ви вважаєте, барон Мюнхгаузен був ошуканцем? Чому?
–Що є неймовірним в його оповіданнях?
–Придумайте і «опишіть» зразок «Призу Мюнхгаузена». Кому і за що потрібно
вручити цей приз з нашої групи?
3.2. Розбір ситуацій.
Мета: формування потреби у щирому і довірливому спілкуванні.
Ситуація 1. «Маша дуже говірка дівчинка. Вона може довго розмовляти з
подругами. Особливо подобається Маші обговорювати поведінку інших дітей.
Вони говорили Маші, що так чинити нечесно, але вона ніяк не може відмовитися
від цього». Що потрібно зробити, щоб Маша змінила свою поведінку? Не
забуваємо про правила гідної поведінки в конфліктній ситуації. (Обговорення 3-
4 хвилини).
Ситуація 2. «Саша – людина пряма і чесна. Якщо йому щось не подобається в
поведінці інших дітей, він говорить про це при всіх. Але діти чомусь неохоче
грають і спілкуються з ним?». Як ви думаєте, чому?
3.3. Вправа «Павутина забобонів».
Мета: показати, як себе почуває людина, яка є об'єктом стереотипів і забобонів;
дати можливість навчитися надавати підтримку людині, відчуває себе
приниженим.
Час: 10-12 хвилин.
 83

Розповідь ведучого про ролі негативних забобонів відносинах між людьми.

Обплутаний павутиною забобонів людина, відчуває себе безправною,
беззахисною, скривдженим.
Ведучий пропонує кому-небудь вийти в коло та зіграти роль людини, якого в
чомусь звинувачують, виганяють. Він сідає у центрі кола на стілець, а інші
починають розповідати про названої «темі», тобто звинувачують його і т. п. (але
вибираючи слова). Після кожного негативного висловлювання провідний
обмотує учасника клубком з ниток. Потім звертається до решти: «Які почуття у
вас виникли до нього?». Виникає бажання розплутати його. Для цього всім
пропонується пригадати щось хороше про цю людину, похвалити його,
поспівчувати йому. Так, поки не распутают учасника.
4. Підведення підсумку. Прощання.
Заняття 6. Повага.
Тема: Повага до людей.
Цілі: закріпити знання, отримані на попередніх заняттях;
познайомити з одним з найважливіших вимог моральності – поваги до людей; з
усіма складовими цієї категорії (справедливість, рівність прав, довіра,
ввічливість, делікатність).
Матеріали: картки з назвою вивчених моральних категорій.
1. Привітання. Вправа у мене є мрія. Діти кидають мячик і по черзі висловлюють
свої мрії.
– Хлопці, сьогодні у нас з вами п'яте заняття і воно буде дуже змістовним.
Сьогодні ми повторимо все, про що говорили раніше. Тому будьте уважні й
активні.
– Давайте пригадаємо, з якими моральними поняттями ми працювали на наших
заняттях. (Діти відповідають, дають пояснення, що означає кожне з понять).
– Так, вірно. Ми говорили про добро і зло, справедливості і співчуття, чесності і
брехливості.
– Ще ми з вами сформулювали правила дружби, що це за правила? (Діти
розповідають).
 84

– Добре. А тепер пригадайте схему, яка допомагає нам вийти гідно з будь-яких
конфліктних ситуацій (суперечка, образа).
3. Основна частина.
3.1. Дискусія: «Портрет толерантної людини».
Повага – це готовність у будь-який час надати допомогу і підтримку. Чи згодні
ви з цим визначенням, або його необхідно доповнити та змінити?
Діти висловлюють свою думку, разом виводимо поняття, що таке повага. Повага
– шанобливе ставлення, що ґрунтується на визнанні чиїх-небудь достоїнств.
Поважати – брати до уваги і дотримуватися чиї-небудь інтереси.
3.2. Давайте обговоримо, що нам дає шанобливе ставлення один до одного.
–Як ви думаєте, чи може людина жити нормально, якщо його ніхто не поважає?
Чому?
– Яким повинен бути чоловік, щоб його поважали?
– Як можна визначити поважають вас, або роблять вигляд, що поважають?
– Правильно чи вираз «Поважай інших і тебе будуть поважати»? Чому?
– Отже, для чого ж потрібно людині повагу з боку оточуючих його людей?
(Обговорення відповідей на кожне питання, робиться висновок).
Завдання: Подумайте про те, що вам потрібно змінити в своїй поведінці для того,
щоб вас поважали?
3.3. Гра-розминка «Так!». Мета: навчитися приймати до відома бажання і думка
інших людей, надавати підтримку.
Час: 5-7 хвилин.
Столи і стільці відсунуті убік, щоб було більше місця.
- Зараз ми всі разом будемо грати в гру з незвичайною назвою «Так!».
Розслабтеся, відчувайте себе вільно. Зараз я запропоную здійснити будь-яку дію
і у відповідь кожен повинен крикнути «Да-а!» І тільки після цього виконаємо те,
що задумала, тобто запропоновано.
Кожен повинен запропонувати що-небудь.
3.4. Вправа «Коло довіри».
Мета: навчити учнів оцінювати себе з позиції іншої людини («побачити себе
очима інших»); допомогти усвідомити, яким його бачать оточуючі;
 85

розвивати здатність дітей до рефлексії.

Кожен учасник повинен охарактеризувати себе від імені своїх знайомих, рідних,
друзів. Вибрати треба одну людину.
Час: 10-15 хвилин.
- Зараз ви повинні трохи розповісти про себе, але від імені вашого друга, мами,
тата і т.д. Ви самі вибираєте, від імені кого будете говорити. Чи не вибирати тих,
хто зараз перебуває з нами (тобто членів групи). Починайте так: «Я - подруга
Ольги. Хочу сказати про неї ...», «Я - мама Саші ...».
В кінці обговорення: легко / нелегко було говорити від іншої особи; чи вдалося
передати їх точку зору.
4. Підсумок заняття. Прощання. Екран настрою
Заняття 7. Кожний із нас унікальний.
1.Привітання. Повідомлення теми заняття .
Гра «Я маю спільне». Діти почерзі передають м’ячик чи визначають власну
спільну особливість особистості з кимось із однокласників.
2.Теоретичний блок. Тренер пояснює термін унікальності і компоненти, які він
включає.
3. Основна частина.
«Мій портрет». Діти діляться на пари і малюють наодному аркуші паперу власні
портрети. Після чого діляться власними почуттями і переживаннями. Чи вдалося
їм домовитися чині.
Вправа «виставка». Із намальованих портретів створюється виставка і кожний
учень має знайти , між картинами, щось спільне і щось відмінне.
4. Підсумок . Рефлексія. Оцінка заняття смайликами і обговорення відчуттів.
Заняття 8. Толерантна людина це я.
Тема: Толерантність до інших. Толерантне спілкування.
Цілі: розвиток соціальної інтуїції, здатності до емпатії, розуміння почуттів і
емоцій інших;
виховувати в учнів толерантність один до одного;
виробляти навички впевненої поведінки.
 86

Матеріали: коробочка з листочками, на яких написано початок речення; два

конверти, в кожному по п'ять різних дрібних предметів.
Привітання. Привітання «Мені не подобається»
Час: 5 хв
Учні передають один одному м’яч і називають якість особистості яка їм не
подобається
Основна частина.
3.3. Гра «портрет толерантної людини».
Мета: розвиток уяви, творчих здібностей.
Учні діляться на дві команди. Кожна команда має намалювати толерантну
людини і пояснити вчому саме виражається толерантність Час 10-15 хвилин.
Отримані історії розповідають, обговорюють всі разом результати.
4. Заключна частина.
4.1. Гра «Пам’ятка толерантності».
Мета: оцінити рівень згуртованості групи, їх уміння досягати спільної думки.
Всім колективом складаємо пам’ятку толерантної людини.
4.3. Прощання. Рефлексія.
Заняття 9. Всі люди різні.
Тема: Всі люди різні.
Цілі: розвиток здатності до емпатії, розуміння почуттів і емоцій інших;
виховувати в учнів толерантність один до одного;
виробляти навички впевненої поведінки.
Матеріали: м’яч, папір А4, олівці, ручки, наліпки смайли
1. Привітання «Різні види привітання». Оголошення теми заняття.
Діти вітаються різними способами : вербальними та не вербальними.
Час : 5 хв
2. Пояснення в чому саме полягають відмінності між людьми, і чнму потрібно
ставитися толерантно до традицій інших народів.
3. Основна частина.
Перегляд мультика Народи світу.Обговорення мультика. Замальовування
головних героїв.
 87

Вправа «Не розумію». Діти мають домовитися про зустріч при відсутності
одного засобу комунікації (зору або мови).
Після обговорення: - чи легко було домовитися?
-які складності виникали?
Підсумок . Рефлексія.
Діти оцінюють свій емоційний стан смайликами
Заняття 10. Такий різний світ.
Тема: Такий різний світ.
Цілі: розвиток здатності до емпатії, розуміння почуттів і емоцій інших;
виховувати в учнів толерантність один до одного;
виробляти навички впевненої поведінки.
Матеріали: м’яч, папір А4, олівці, ручки, наліпки смайли
1. Привітання «Я мрію про». Оголошення теми заняття.
Діти перекидають один одному м’яч і розповідають про свої мрії.
Час : 5 хв
2. Пояснення в чому саме полягають відмінності між людьми, територіями на
яких вони проживають і традиціями.
3. Основна частина.
Перегляд мультика «Подарунок». Обговорення мультика. Замальовування
головних героїв.
Вправа «Такий різний світ». Діти мають нанести на шаблон карти світу, її
жителів, представників флори і фауни. Підчас замальовування, ліпки і клейки.
Діти слухають про історії і традиції різних народів.
Підсумок . Рефлексія.
Діти оцінюють свій емоційний стан смайликами.
Заняття 11. Я поважаю себе та інших.
Тема: Я поважаю себе та інших.
Цілі: розвиток здатності до емпатії, розуміння почуттів і емоцій інших;
виховувати в учнів толерантність один до одного;
виробляти навички впевненої поведінки.
Матеріали: м’яч, папір А4, олівці, ручки, наліпки смайли
 88

1. Привітання «Моя улюблена їжа це». Оголошення теми заняття.

Діти перекидають один одному м’яч і розповідають про свої смакові
уподобання.
Час : 5 хв
2. Пояснення в чому саме полягають відмінності між людьми, територіями на
яких вони проживають і традиціями.
3. Основна частина.
Перегляд мультика «Їжачок вір у мене». Обговорення мультика. Замальовування
головних героїв. Визначення способів відстоювання власних кордонів
Вправа «складання пам’ятки ». Діти малюють власний портрет і приклеюють
картинки, різних толерантних якостей особистості
Підсумок . Рефлексія.
Діти оцінюють свій емоційний стан смайликами
Заняття 12. Життєві цінності людей і толерантність.
Тема: Життєві цінності людей і толерантність.
Цілі: виявлення індивідуальних і загальнозначущих людських цінностей;
ознайомлення з функціями, значенням виразних засобів спілкування (міміка,
жести, погляд...).
Матеріали: листочки для індивідуальної роботи.
1. Привітання.
2. Основна частина.
Обговорення традицій різних народів, їжі, одягу.
1.1. Все ви приготували розповіді про народи, що знаєте, і їх традиціях. Давайте
послухаємо один одного. (Вислуховуємо кожного і обговорюємо).
1.2. Вгадайте або припустите, в якій країні готують ці страви, тобто чий це
блюдо?
– Піца, спагеті, лазанья (Італія).
– Тортилья, поэлья, гаспачо (Іспанія).
– Хот-доги, чіпси, поп корн (США).
– Галушки, борщ (Україна).
– Суші, терняки (Японія).
 89

– Жаб'ячі лапки, цибульний суп «Олів'є» (Франція).

– Вуха, пельмені, борщ, окрошка, млинці (Росія).
– Сациві, шашлик (Грузія).
– Сабз, плов (Узбекистан).
–Чак-чак, біляші, пахлава (Татарстан) і т. д.
Отже, у всіх народів є свої традиції, всі відрізняються один від одного кольором
шкіри, очей, волосся.
– А як можна домовитися з людиною, якщо не розумієш його мови?
– Вірно, за допомогою жестів, очей, міміки. І, незважаючи на відмінності у
зовнішності, всі люди відчувають одні й ті ж почуття: гнів, біль, заздрість,
радість, страх і т. п. І ми, навіть не знаючи мови, можемо зрозуміти, що відчуває
людина, подивившись йому в обличчя, очі.
2.3. Гра-розминка «Спілкування без слів».
Мета: підвищення рівня взаєморозуміння, узгодженість дій у групі.
– Ваше завдання домовитися з групою, передати свої почуття і бажання. А ми
повинні зрозуміти один одного без слів. Хтось один встає в коло, інші сидять. Ті,
хто сидять повинні домовитися очима з ким-небудь з кола і помінятися місцями
з ним. Завдання того, хто стоїть у колі – зайняти вільне місце.
3. Практична частина.
Мета: виявлення цінностей кожного з учасників групи.
Те, що є найважливішим для нас у житті, самим хорошим ми називаємо
цінністю.
– Зараз кожен з вас подумає і напише на своїх маленьких листочках слово, яке б
позначало саме хороше і важливе для нього (яке-небудь якість, моральну
категорію тощо). Потім по колу кожен розповідає про своїх записах і коментує
їх.
- Добре. Подивіться, у кого з нас є схожі цінності на листках, об'єднаєтеся з ним.
– Ось як ми тісно переплетаемся. Всі ми прагнемо до миру на землі, щастя. І всі
люди мають схожі цінності, які є важливими для всіх. Як ви думаєте, які цінності
можна назвати общезначимыми?
4. Висновок по темі заняття. Прощання.