1. Здоровий спосіб життя, принципи й складові.

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ – це спосіб життєдіяльності

людини, що відповідає її генетичним особливостям, конкретним
умовам життя й спрямований на формування, збереження і
зміцнення здоров’я.

~Складники здорового способу життя:

1. Раціональне харчування;
2. Рухова активність;
3. Особиста гігієна;
4. Розумне чергування праці й відпочинку;
5. Загартовування;
6. Відмова від шкідливих звичок;
7. Культура здоров’я.

~Основні принципи здорового способу життя:

1. Єдність складових здоров’я (взаємозалежність фізичної,

психологічної й соціальної складових);
2. Активність (рухливий способу життя);
3. Ритмічність (режиму харчування, навантажень, відпочинку,
праці відповідно до внутрішніх й зовнішніх біологічних ритмів);
4. Адаптивність (зміцнення імунітету, психологічної стійкості,
пізнавального научіння);
5. Відповідність (співвіднесення обміну речовин, енергії та
інформації з потребами організму);
6. Самоорганізованість (організація фізичного розвитку та
зміцнення адаптивних можливостей організму);
7. Індивідуальність (розуміння біологічної неповторності кожної
людини).
2. Імунна система людини, особливості її функціонування.

Імунна система - сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист

організму від чужорідних агентів і контролюють сталість клітинного та
гуморального складу організму: мигдалини, тимус, селизінка, кістковий мозок
та ін.

• Неспецифічна гуморальна система забезпечує вроджену

несприйнятливість організму до інфекцій: слиз, що виділяється
слизовими оболонками; підвищена температура; набряки; блювання.
• Неспецифічна клітинна система забезпечує знищення бактерій
деякими видами лейкоцитів:
1. Нейтрофіли (мікрофаги) містять лізосомні ферменти, що руйнують бактерії,
а також ферменти, за допомогою яких у крові утворюються активні
протимікробні речовини,

2. Моноцити - це великі клітини, перетворюються на макрофагів, що активно

руйнують антигени, накопичуються в осередках хронічного запалення, більш
активні до вірусів, не руйнуються під час реакції з чужорідним антигеном;

• Специфічна імунна система базується на досвіді попереднього контакту

з антигеном, в результаті чого утворюються антитіла і функціонують
«навчені» клітини - лімфоцити.

1. Специфічний клітинний імунітет забезпечується Т-лімфоцитами ( беруть

початок у червоному кістковому мозку і далі розвиваються в тимусі),

2. Специфічний гуморальний імунітет забезпечується В-лімфоцитами (беруть

початок у червоному кістковому мозку і далі розвиваються у периферичних
органах імунної системи (лімфовузлах, мигдаликах, селезінці).

3. Імунокорекція, її види.
ІМУНОКОРЕКЦІЯ- відновлення і нормалізації порушених функцій імунної
системи з застосованням комплеку лікувальних заходів.

~види корекції імунітету:

-імуностимуляція - це методи впливу, що надають стимулюючий ефект на різні

ланки імунної системи;

- імуносупресія - це методи впливу, які діють, пригнічуючи ту чи іншу ланку

імунітету, яка знаходиться в стані гіперфункції;

- імуномодуляція нормалізує імунну функцію залежно від вихідного стану

імунітету.

~заходи імунокорекції:

• спеціалізовані (прямі) спрямовані безпосередньо на імунну систему;

• неспеціалізовані для посилення неспецифічної резистентності організму
до різного виду впливів.

~принципи імунокорекції:

1) застосування з профілактичною метою;

2) доповнення призначеного лікування;
3) переважне використання природних способів впливу, що пов’язані з
біологічними потребами й функціями організму.

4. Імунотерапія, її види.

Імунотерапія - розділ практичної імунології, завданням якого є лікування

імунобіологічними препаратами.
 ~види імунотерапії:

Замісна терапія - введення готових речовин, одержуваних із крові та клітин

людини, а також рекомбінантним шляхом, що виконують природну функцію
відсутнього в організмі компонента:
1. Препарати імуноглобулінів — антитіл;
2. Препарати цитокінів - антигеннеспецифічних факторів;
3.Трансплантація кісткового мозку, тимусу;
4. Генотерапія (введення в організм різних генів у складі вірусних, плазмідних
або хімічних векторів).

Імуносупресуюча (імунодепресантна) терапія - це терапія, спрямована на

пригнічення функції імунної системи- має жорсткі рамки показань:
1. Імунодепресанти:
• (лікарські препарати, що мають загальну супресуючу активність
(глюкокортикоїди);
• (спеціалізовані імунодепресанти, активність яких спрямована переважно
на імунну систему (антибіотики, моноклональні антитіла)моноклональне
антитілоракова клітина);
2. Препарати рослинного та мікробного походження.

Імуностимулююча терапія призначена для стимуляції функцій імунної

системи при вторинних імунодефіцитах різної етіології та ступеня вираженості,
а також при різних захворюваннях, в патогенез яких залучена імунна система

1. Препарати селезінки, крові оптимізують функцію популяцій лімфоцитів;

2. Препарат кісткового мозку посилює функцію В-лімфоцитів;
3. Препарати тимусу оптимізують функцію Т-лімфоцитів.

5. Хвороба, захворювання. Причини захворювань. Види профілактики

ЗАХВОРЮВАННЯ – це порушення нормальної життєдіяльності

організму, внаслідок чого знижуються його пристосувальні
можливості.

~причини виникнення:
 1. спадкові (генні, хромосомні, хвороби зі спадковою схильністю),
2. набуті (цукровий діабет, гастрит),
3. інфекційні (вірусні, бактеріальні),
4. паразитарні (дизентерія, малярія),
5. неінфекційні (харчові отруєння, травми);

~причини захворювань:
-Спосіб життя (шкідливі звички. неправильне харчування і тд.);
-Навколишнє середовище (Кліматичні зміни);
-Спадковість (Спадкова схильність до певних захворювань);
-Охорона здоров’я (Низька якість медичних послуг).

~види профілактики:
• Первинна профілактика – це сукупність заходів, що
запобігають виникненню захворювання, усуваючи його причини
(вакцинація, раціональний режим праці й відпочинку,
раціональне харчування, фізична активність);
• Вторинна профілактика – це сукупність заходів, що
уможливлюють виявлення захворювання на ранніх стадіях
розвитку, коли воно перебігає без симптомів, і своєчасне
лікування може його зупинити (профілактичні огляди);
• Третинна профілактика – це сукупність заходів, що
запобігають погіршенню або ускладненням захворювання після
того, як його було виявлено (запобігання контактам з алергеном
для хворих).

6. Неінфекційні захворювання. Профілактика неінфекційних захворювань людини.

Неінфекційні захворювання – це хворобливі стани, що не

передаються від людини до людини, мають тривалий перебіг і
повільно прогресуючий характер.
 ~профілактики неінфекційних захворювань:

1. економічні (підвищення акцизу на тютюнові вироби, алкоголь

та фінансування програм із популяризації здорового способу
життя);
2. організаційні (заборона реклами цигарок та алкоголю,
створення пунктів здорового харчування в школах, ВНЗ);
3. інформаційні (популяризація активного відпочинку,
інформаційні заходи проти шкідливих звичок).

~заходи індивідуальної загальної профілактики неінфекційних

захворювань:

• відмова від шкідливих звичок,

• раціональне харчування,
• активний спосіб життя,
• заняття фізкультурою й спортом.

7. Інфекційні захворювання людини, ознаки, механізми й шляхи передачі інфекції.

ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ– це захворювання, що його спричиняє й підтримує

наявний в організмі хвороботворний чужорідний збудник.

~ознаки інфекційних захворювань:

1. Наявність патогенного мікроскопічного збудника;
2. Схильність до широкого епідемічного поширення;
3. Циклічність перебігу (послідовна зміна періодів);
4. Ймовірність розвитку затяжних і хронічних форм;
5. Формування імунітету в макроорганізмів;
6. Властивість передаватися від хворого до здорового.

~За природою збудників розрізняють:

-вірусні (кір, грип, СНІД),

-пріонні (фатальне сімейне безсоння,),
-бактеріальні (холера, чума, дизентерія),
-грибкові (епідермофітія)/

~заходи профілактики інфекційних:

1. ізоляція хворих людей;
2. розрив механізму передачі хвороби;
3. формування несприйнятливості людини до захворювань.
8. Особливості інвазійних захворювань, шляхи зараження організму людини
інвазійними хворбами.

ІНВАЗІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ – це хвороби, збудниками яких є тваринні

паразитичні організми.

~Особливості інвазійних захворювань:

1. Збудниками є паразитичні тварини,
2. Специфічність,
3. Наявність складних життєвих циклів,
4. Тривалий хронічний перебіг із компромісними відносинами,
5. Формування нестерильного імунітету в хазяїв,
6. Здатність передаватися від людини до людини або від тварин до людини.

~ шляхи зараження:
• аліментарний – збудник потрапляє з їжею через травну систему(яйця
аскариди з немитими фруктами);
• водний – зараження відбувається під час пиття або випадкового
заковтування води (цисти лямблій, личинки печінкового сисуна);
• контактно-побутовий – через предмети побуту (наприклад, зараження
коростяним свербуном), під час контакту з хворими домашніми
тваринами (яйця ехінокока – з шерсті псів);
• контактно-статевий (сечостатева трихомонада);
• трансплацентарний – проникнення збудника з організму зараженої
вагітної жінки в організм плода через плаценту (зараження плода
токсоплазмою);
• трансмісивний – під час укусів кровосисних кліщів, комах (муха це-це є
переносником трипаносом).

~заходи профілактики:

1. Біологічні методи боротьби- використання природних ворогів (риба

гамбузія знищує личинок малярійного комах);
2. Хімічні методи (хіміопрофілактика)- використання антипаразитарних
засобів (протигельмінтні засоби широкого спектра дії декарис);
3. Імунологічні методи - запроваджуються щеплення проти лейшманіозу;
4. Соціальні методи- дотримання правил особистої та громадської гігієни.

9. Особливості захворювань, що передаються статевим шляхом. Класифікація

захворювань, що передаються статевим шляхом.

Захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), – це захворювання,

збудники яких передаються від людини до людини під час статевих контактів,
вражають, як правило, органи статевої й сечовидільної систем і за відсутності
лікування мають тривалий перебіг.
 ~Особливості ЗПСШ:
1. Збудниками є віруси, бактерії, гриби, твариноподібні,
2. Малосимптомний перебіг,
3. Уражають переважно органи статевої й сечовидільної систем,
4. Тривалий хронічний перебіг без лікування,
5. Відсутність імунітету в хазяїв,
6. Здатність передаватися від людини до людини.

~ Класифікація захворювань:
1. бактеріальні (сифіліс, хламідіоз, гонорея),
2. вірусні (СНІД, генітальний герпес, гепатит B, цитомегаловірус),
3. протозойні (трихомоніаз),
4. грибкові (кандидоз – молочниця),
5. інвазійні (короста, лобковий педикульоз).

~заходи профілактики:

• інтимна гігієна;
• ‘’безпечна статева поведінка’’( використання чоловічих і жіночих
презервативів, правильне застосування місцевих бактерицидних засобів,
періодичне обстеження, статева стриманість, вакцинацію проти
онкогенних вірусів гепатиту B і папіломавірусів людини).

10. Психоактивні речовини. Наркотичні речовини, класифікація за характером

впливу на ЦНС. Негативний вплив наркотиків на здоров'я людини.

Психоактивні речовини (ПАР) – речовини, що викликають звикання та (або)

залежність за умов систематичного вживання їх людиною, внаслідок чого
змінюється її поведінка:
 1. наркотичні речовини (психоактивні речовини, заборонені
законодавством);
2. психотропні речовини (психоактивні речовини, що є лікарськими
препаратами);
3. прекурсори (сполуки, що використовуються під час виробництва
психоактивних речовин).
Основною описовою характеристикою залежності є бажання вживати
психоактивні речовини

Наркотичні речовини – це психоактивні сполуки, що:

а) справляють специфічну дію на ЦНС (заспокійливу, стимулювальну,
галюциногенну);
б) здатні спричиняти залежність і становлять серйозну небезпеку для здоров’я;
в) їх законодавчо внесено до списку наркотиків.

~за характером впливу поділяють на:

(1) заспокійливі (депресанти) – це опіати й опіоїди, метадон, барбітурати

та ін.;
(2) стимулювальні – це кокаїн, похідні ефедріну, амфетаміни та ін.;
(3) галюциногенні (фантастики, психоделіки)– канабіс (з коноплі), мескалін
(з кактуса лофофора), ЛСД, псилоцібін (з грибів Псілоцібе).

~шляхами вживання наркотичних речовин є:

а) куріння (конопля, гашиш, опій);
б) внутрішньовенне введення (героїн, кокаїн, ефедрон);
в) ковтання (канабіс, кодеїн, ЛСД);
г) вдихання (кокаїн, героїн).

Наркотики – хімічні речовини рослинного або синтетичного походження, що

спричиняють зміну психічного стану людини, систематичне вживання яких
формує залежність від них.

~негативний вплив наркотиків:

У людей, які вживають наркотичні речовини, знижується больовий поріг, і вони

не відчувають ознак захворювання, що розвивається.

1. відбуваються незворотні зміни в будові головного мозку, які

спричиняють різні психічні порушення (амнезія, параноя, депресія),
призводять до шизофренії і деградації особистості;
2. абсцеси і шкірні захворювання (екзема, псоріаз), захворювання вен
(тромбофлебіт), руйнування зубів, кісток;
3. онкологічні хвороби, туберкульоз, пневмонія, інфаркти, інсульти, ниркова
недостатність, цироз печінки, захворювання, що передаються статевим
 шляхом;
4. зараженням крові: СНІД та гепатит В і С;
5. можуть народитися мертві діти або ж діти з дуже серйозними вадами:
клишоногістю, відсутністю кінцівок, розщепленим піднебінням, «заячою
губою», дефектами внутрішніх органів;
6. проблеми в сім’ї і на роботі, нездатність до розумової діяльності,
порушення емоційно-чуттєвої складової психіки, повна байдужість до
всього, до життя свого і оточуючих, до їжі, задоволень.

11. Особливості дії нікотину на організм людини. Негативний вплив тютюнокуріння

на організм людини.

Нікотин – органічна нітрогеновмісна речовина, що належить до алкалоїдів.

~особливості дії нікотину:

 1. дозозалежна дія на організм (Малі дози нікотину мають
психостимулювальну дію на кору головного мозку, сприяють секреції
адреналіну, підвищують рівень глюкози в крові. Великі дози- паралізують
м’язову систему);
2. проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр на межі між кров’ю судин
і нервовою тканиною ЦНС;
3. більша частина нікотину (90%)-зазнає біотрансформації у печінці, менша
– метаболізується в нирках й легенях;
4. двофазність реакцій ( 1фаза- підвищена подразливість і збудливість
систем і органів, 2фаза- пригнічення.

Тютюнокуріння – вдихання диму тліючого висушеного листя тютюну.

~негативний вплив тютюнокуріння:

Дихальна система- часті риніти, трахеїти, бронхіти, хронічні пневмонії, рак

легенів:

Кровоносна система- серцева недостатність та атеросклеротичне ураження

судин (інфаркт, стенокардія);

Травна система- хронічні гастрити, ентерити, виразки шлунка й

дванадцятипалої кишки;

Нервова система- спостерігається знижена розумова працездатність,

послаблюються пам’ять і вольові якості, розвивається склероз мозкових судин;

Ендокринна система- посилюється функція щитоподібної залози,

порушуються діяльність статевих залоз, вироблення тропних гормонів;

Статева система- негативно позначається на розмноженні та дозріванні

статевих клітин як у чоловіків, так і у жінок (у вагітних спричиняє кисневе
голодування плода і зумовлює ускладнення й вади внутрішньоутробного
розвитку).

12. Етапи перетворення етанолу. Негативний вплив алкоголю на здоров'я людини.

Етанол – це органічна речовина зі шкідливим впливом на здоров’я людини

~біологічна роль етанолу:

 1. Ендогенний етанол утворюється в клітинах під час обміну вуглеводів
або в травному каналі завдяки процесам бродіння;
2. Екзогенний етанол - надходить з алкогольними напоями: міцні (горілка,
коньяк, віскі), середньоміцні (шампанське, вино, медовуха) та
слабоалкогольні (пиво, квас, кумис, сидр).

~етапи перетворення етанолу:

I. Окиснення алкоголю в ацетальдегід (етаналь, оцтовий альдегід):

1). за допомогою ферментів алкогольдегідрогеназ, що відбувається в
мітохондріях клітин печінки (окиснення близько 80 % етанолу);
2). за участі алкогольоксидази (цитохром Р450), або мікросомальної
етанолокиснювальної системи, локалізованої в незернистій ЕПС (до 15 %
етанолу);
3). за участі каталази в пероксисомах (до 5 % етанолу).
ІІ. Окиснення ацетальдегіду до ацетату за участі ферментів
ацетальдегіддегідрогеназ.
ІІІ. Окиснення ацетату до СО2 і H2O.

Алкоголь – органічна речовина з групи одноатомних спиртів.

~негативний вплив алкоголю:

Токсичний вплив- алкогольні ураження підшлункової залози, нирок, легень,

системи кровотворення, сприяють розвитку ферумодефіцитної анемії;

Наркотичний вплив- впливає на ЦНС і спричиняє звикання й залежність;

Канцерогенний вплив- збільшують ризик розвитку рака травного каналу,

підшлункової залози, печінки. У жінок- дію на органи статевої системи й
молочні залози;

Мутагенний вплив- ушкоджує хромосоми у стовбурових клітинах крові;

Тератогенний вплив- може спричиняти вади розвитку плоду, пошкоджувати

ембріони і впливати на його генетичний матеріал.