Семінар 4 Приставська Діана 08-102

Українська національна революція. Гетьманська доба української історії

1. Запорозька Січ: організація, побут, діяльність
Організація
 Січові козаки складали військо-кіш, кіш поділявся на військові
одиниці - курені (38 куренів).
 В основу організації Запорозької Січі були покладені широкі
демократичні засади. Всі посади на Січі були виборними на один рік,
обирали на Різдво на козацькій військовій раді, якій належала вища
влада на Січі.
 Запорізька Січ була козацькою республікою. Верховна влада на Січі
належала козацькій раді, брати участь у якій мали право всі козаки.
Козацька рада обирала старшину: кошового отамана (гетьмана),
писаря, обозного, суддю, осавулів. Кожен курінь аналогічно обирав
курінну старшину.
 Вибирали також і іншу старшину, яка при військовій старшині
виконувала допоміжні функції: довбиша, піддовбиша (бив у військові
литаври, був при виконанні судових вироків, забезпечував сплату
податків, стягнення мита з торгівлі); пушкаря, підпушкаря, гармаша
(відповідали за артилерію, здійснювали нагляд за військовою
в’язницею); товмача (перекладач, військова розвідка); кантаржія
(охоронець мір та ваг, єдиних для торговців на всій Січі); шафарів
(збирачі мита (перевізного) з купців за переправу через Дніпро);
булавничого, бунчукового, хорунжого (прапороносець), пірначного;
чаушів (посли); підосавулія, підписарія, канцеляристів та ін.
 Була ще й похідна і паланкова старшина. Похідну становив
полковник (сердюк), осавул, писар. Полк складався з 500 козаків,
полки об’єднувалися у військову команду, 10 козаків мали 1 віз.
Паланкова старшина була представлена полковником, осавулом,
писарем та їх помічниками: хорунжим, підосавулом, підписарем.
 Землі Війська Запорозького поділялися на адміністративно-
територіальні одиниці – паланки. Спочатку їх було 5, потім стало 8.
Щорічно місця промислів (уходи) поділялися між куренями.
Чисельність козаків не була постійною, в різні часи коливалася від 3-5
до 15-20 тисяч. Основна маса козаків жила на "уходах" – хуторами,
зимівниками, слободами. Серед козаків не було рівності, були заможні
і голота. Вони всі разом збиралися на ради, вибирали старшину.
 Січ мала широко розвинену систему прикордонних форпостів (50
козаків) із системою попередження про наближення ворога за
 допомогою вогненно-димової сигналізації (фігури). Козацькі загони
охороняли суходольні і водні шляхи, перевози через річки. Січ мала
зовнішньополітичні зв’язки з Кримом, Росією, донськими козаками,
Австрією, Молдовою, Польщею, Туреччиною, Венецією та ін. Січ
мала й символи влади – клейноди: булаву, бунчук, печатку.
 В Січі функціонувало власне козацьке право, яке було не писаним
законом, а «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим
глуздом».
Побут
 Глибока релігійність, ревний захист православної віри - характерні
ознаки духовного життя Запорожжя. Достатньо сказати, що вступ до
запорозького товариства починався з питання: «У Бога віруєш?». Про
прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах
вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков. Козаки
постійно відвідували богослужіння. Характерно, що при читанні
Євангелія усі вони випростовувалися і до половини витягали шаблі з
піхов на знак готовності захищати зброєю слово Боже від ворога.
Кожен козак, умираючи, відписував на церкву ікону, медаль, злиток
золота, срібла тощо.
 Козацька доба породила новий тип шкіл – січові. Вони існували при
всіх сорока чотирьох церквах Січі й у самій Січі на певній
(обмеженій) території. У них навчалися хлопчики: яких силою
привезли звідкись козаки й потім усиновили в Січі; які самі
приходили в Січ з України й Польщі; спеціально привезені багатими
батьками в Січ для навчання грамоти й військового мистецтва. У
січових школах навчалося від 50 до 80 чоловік. Запорожці з любов'ю
ставилися до дітей, цінували позитивний приклад учителя й дорослих,
умовляння, роз'яснення
 Обрядова система козаків була пов’язана насамперед з основним
заняттям — військовою справою та воєнізованим побутом. Зокрема,
характер воїнських ініціацій мали обряди прийому в запорожці.
Перша фаза ініціації — ритуальне відокремлення від громади —
починалася обрядовими проводами майбутнього запорожця “на той
світ”. На Січі новик проходив обряди прийому в “молодики”, які
включали урочисту присягу на вірність товариству і, ймовірно,
прийняття православ’я, якщо молодий козак був іншої віри. Ставши
“молодиком”, ініціант витримував термін навчання військової справи і
правил поведінки запорожця.
 Загальні ради відбувалися у запорожців звичайно в святкові дні — 1
січня кожного нового року, 1 жовтня в храмове свято Січі — Покрови,
 на другий-третій день Великодня. Крім того, збиралися ще термінові
ради в разі якоїсь важливої справи. Починалася рада зазвичай боєм
довбиша в литаври і виносом осавулом великого січового прапора
(корогви) та виставленням його на площі біля церкви. Старшина, яка
ставала в центрі, і козаки, розташовані колом, обмінювалися
поклонами і привітаннями.
 Календарні свята запорожці не зустрічали аграрними обрядами, які
широко побутували на селі, що пов’язано зі специфікою їхнього
способу життя й діяльності. В такі дні відбувалися врочисті церковні
служби і хресні ходи. На Водохреще козаки салютували з гармат і
рушниць. На Різдво і Великдень вони ходили поздоровляти кошового і
старшину, приносили їм подарунки.
 Споживали козаки переважно варену, тушковану і печену їжу, таким
чином, виробилися своєрідні смакові стереотипи й звички. Чумаки, які
возили сіль з Криму й Приазов’я, та запорозькі козаки у походах
робили у землі або перевозили за собою на двох колесах тимчасову
пічечку – кабицю і готували в ній традиційні страви – куліш і кашу,
лемішку й галушки. Навіть з упольованої дичини переважно варили
юшку, а не смажили її на рожні. Популярною їжею на Січі були
кашоподібні страви з різних зернових: соломаха, тетеря, щерба,
братко. Також часто готувалися й кулеші. Однією з особливостей
харчування козаків було незначне споживання печеного хліба, адже
борошна не завжди було в достатній кількості. Крім того, випікання
хліба вимагало великої кількості людей, значних витрат праці й часу.
Основою козацького раціону були різноманітні юшки. Картопля ж
з’явилася в раціоні українців набагато пізніше.

Діяльність
 Одним з видів діяльності козацтва було уходництво – сезонні походи в
місця постійних промислів (уходів) в Дикому Полі з метою здобуття
засобів до існування. Це об’єктивно сприяло господарському
засвоєнню і вивченню більш глибших районів Дикого Поля. Козаки
відбували з місць постійного перебування (Канів, Черкаси) навесні,
об’єднувались у загони на чолі з отаманом і їхали в степи до осені, де
й займались мисливством, рибальством, випасом худоби і коней,
видобутком солі та ін. Вже з початку XVI ст. осередком уходів стало
Запоріжжя, особливо полюбляли козаки район Дніпрових порогів, від
р. Самари до о. Хортиця і район Великого Лугу, береги Дніпра нижче
порогів.
  З часом уходництво переросло в постійну колонізацію Дикого Поля. В
місцях уходів з’являються укріплені зимівники, городки – "січі"
(засіка, сікти). Поступово в козаків сформувалося усвідомлення
потреби в об’єднанні своїх сил і створенні єдиного центру, щоб міцно
взяти під контроль засвоєні землі.
 Основними напрямами зовнішньої політики Запорозької Січі були:
боротьба проти татарсько-турецької агресії. Цю функцію козацтво взяло на
себе з самого початку свого існування.
 Завдяки активній наступальній тактиці козаки підривали могутність
Кримського ханства і Туреччини, перетворювалися на провідну силу в
боротьбі проти цих держав.
 Козацькі походи на Крим, Молдову та інші підвладні туркам землі
ускладнювали відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Тому
польський уряд вирішив узяти заможну частину козаків на державну
службу, дати їм деякі привілеї та їхніми руками придушити "свавілля"
решти козаків, повернути їх у панське ярмо.
2. Національно-визвольна війна (1648-1649 рр.). Руїна: причини,
наслідки, персоналії.
Передумови та причини Національно-визвольної війни
Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. в Україні спалахнули
численні козацькі повстання. І хоча, починаючи з виступу К. Косинського,
кожне наступне повстання козаків відзначалося вищим рівнем
організованості, охоплювало більшу територію, засвідчувало
вдосконалення військової вправності та вищий ступінь усвідомлення
козаками мети боротьби, жодне з них тієї мети не досягло. Тим часом
становище українців у Речі Посполитій погіршувалося, а влада не бажала
рахуватися з українським складником. Роль виразника національних
інтересів перебирало на себе козацтво.
Причини війни
 Зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва.
 Погіршення становища міщанства, засилля іноземців у містах.
 Обмеження козацьких прав «Ординацією Війська Запорозького...».
 Посилення релігійного гніту й утиски православ’я.
 Відсутність власної держави та перспектив її створення.
 Полонізація і покатоличення національної еліти.
 Заходи Богдана Хмельницького з підготовки до війни
У 1648 р. розпочалося нове козацьке повстання проти встановлених Річчю
Посполитою порядків. Його підтримали не лише селяни й міська біднота, а
й духовенство, заможне міщанство, дрібна українська шляхта. Завдяки
цьому повстання швидко перетворилося на всенародну війну на чолі з
Богданом Хмельницьким. Історики назвали її Національно-визвольною.
На початку 1648 р. Богдан Хмельницький сформував перший повстанський
загін, установив зв’язок із козаками на Січі. Невдовзі відбулася козацька
рада, на якій Б. Хмельницького було обрано гетьманом Війська
Запорозького. Гетьман розіслав універсали до українського народу із
закликом вступати до лав козацького війська. Налагодив виробництво
пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів, досяг домовленостей
про перехід реєстрових козаків на бік повстанців із початком воєнних дій.
У лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з
кримським ханом Іслам Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти
Речі Посполитої. У такий спосіб гетьман прагнув уникнути несподіваного
нападу татарських і ногайських орд. Крім того, татари вступали у війну з
потужною кіннотою, якої бракувало козакам.

Воєнна кампанія 1648 р.

 Перша битва Національно-визвольної війни відбулася 5-6 травня 1648
р. на берегах річки Жовті Води. Повстанці оточили польське військо і
швидко розгромили його.
 Наступна битва з основними силами поляків на чолі з великим
коронним гетьманом М. Потоцьким і польним коронним гетьманом
М. Калиновським відбулася 16 травня під Корсунем. Гетьман послав
наперед полк на чолі з Максимом Кривоносом. Унаслідок атаки
головних сил Б. Хмельницького й перекопського мурзи Тугай-бея, а
також загону М. Кривоноса польське військо було розгромлене.
 Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали сигналом для
повстань по всій Україні й визвольного походу української армії на
захід. Б. Хмельницький збирав війська в Білій Церкві, формував нові
органи влади. Керувати ж визволенням Правобережної України
відрядив полковника М. Кривоноса.
 У вересні 1648 р. воєнні дії поновилися. Неподалік містечка Пилявці
(нині - с. Пилява Хмельницької обл.) для нової битви зійшлися
коронне військо та українська армія. До участі в Пилявецькій битві
 були залучені найкращі сили повстанців на чолі з досвідченими
полковниками.
 Після корсунського розгрому коронні гетьмани М. Потоцький та М.
Калиновський потрапили в полон. Замість них уряд Речі Посполитої
призначив командувати армією князя Владислава Заславського,
Миколая Остророга й сина великого коронного гетьмана С.
Конецпольського Олександра.
 26 вересня Б. Хмельницький почав облогу Львова. Доля міста була
вирішена, коли козаки на чолі з М. Кривоносом захопили Високий
замок. Проте гетьман не бажав руйнувати Львів, а прагнув змусити
магістрат виконати умови козаків. Місто сплатило 200 тис. талярів
викупу, більша частина якого пішла на оплату татарам. 26 жовтня
гетьман із військом рушив далі - на Замостя. Захоплення Замостя
відкривало б повстанцям шлях на Варшаву, тому в столиці почали
обговорювати питання про скликання сейму.
 Українське військо було стомлене, погано забезпечене боєприпасами,
порохом, провіантом, наближалася зима. Покладаючи великі надії на
претендента на польський престол Яна Казимира, Б. Хмельницький
погодився на перемир’я.
 23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький урочисто в’їхав до Києва, де радо
вітали переможця. Назустріч українським полкам вийшли Патріарх
Єрусалимський Паїсій, який перебував тоді в Києві, й київський
митрополит Сильвестр Косів.
Воєнна кампанія 1649 р. Зборівський договір
 Навесні 1649 р. польські війська, порушивши умови перемир’я,
розпочали воєнні дії. 30 червня українські й татарські війська взяли в
облогу місто Збараж (нинішня Тернопільська обл.), біля якого
розташувалися основні сили поляків. Генеральний наступ розпочався
27 липня. Завдяки налагодженій розвідці Б. Хмельницький дізнався,
що з Варшави до Зборова (нині - Тернопільська обл.) рушило польське
військо на чолі з Яном ІІ Казимиром, обраним королем у листопаді
1648 р.
 У ніч проти 6 серпня Хмельницький оточив польський табір та
містечко Зборів. Польська армія зазнала великих втрат, перемога була
близька. Проте кримський хан Іслам Гірей порушив попередню
домовленість і перейшов на бік короля Речі Посполитої. Для нього
поява на північному кордоні сильної козацької України була
небажаною. До того ж Бахчисарай прагнув долучити Варшаву до
війни з Москвою. Висунуті ханом вимоги, серед яких визнання 40-
 тисячного реєстру Війська Запорозького, були досить важкими. Проте
вибору поляки не мали.
 Після напружених перемовин 8 серпня 1649 р. було укладено
Зборівський мирний договір. Визнання автономії Війська
Запорозького давало можливість гетьманському урядові продовжити
боротьбу за незалежність.
Умови Зборівського мирного договору 1649 р.
 Влада гетьмана на території Київського, Брацлавського й
Чернігівського воєводств.
 Заборона розміщувати польські війська на цих теренах.
 Державні посади мали право обіймати лише православні.
 Реєстр 40 тисяч.
 Амністія учасникам війни.
 Шляхта поверталася у володіння, а селяни - до виконання
повинностей.
Руїни
Доба Руїни – надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б.
Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою
втрачені.
Причини:
 відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити
справу Богдана Хмельницького після його смерті
 глибокий розкол серед української політичної еліти з питань
внутрішньої та зовнішньої політики
 егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні
інтереси вище від вузькокланових та особистих
 перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань
Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок
внутрішньої міжусобної боротьби.
Доба Руїни (1657 -1676) була надзвичайно важким періодом для України,
тому що після смерті Богдана Хмельницького здобутки часів визвольної
війни були значною мірою втрачені. Почалась боротьба за владу між
представниками козацької верхівки, поділ України та втручання у її
внутрішні справи іноземних держав (Московії, Речі Посполитої,
Туреччини), тому саме цей час народ втратив віру створити свою державу
та зазнав багатьох страшенних людських, матеріальних та духовних втрат.
У часи Руїни при влади було багато гетьманів: Юрій Хмельницький, Іван
Виговський, Іван Самойлович, Лівобережні гетьмани:Іван Брюховецький,
Дем'ян Многогрішний та Правобережні:Павло Тетеря, Петро Дорошенко.
Всі вони були талановитими козаками, але більшість з них не боролася за
права рідної землі, бо ставила державні інтереси вище від кланових та
особистих.
Нове становище, що склалося після укладення Андрусівського перемир’я,
вимагало від українства згуртованості у відстоюванні власних інтересів.
Для проведення такої лінії потрібна була сильна особистість, тому новим
гетьманом став Петро Дорошенко (1665 – 1676). Серед провідників
козацької держави тієї доби постать гетьмана П. Дорошенка є
найяскравішою.
Дорошенко виявився дуже хоробрим та здібним полководцем, а також
розумним політиком. Він був патріотом України, тому хотів навести в ній
лад, оборонити від ворогів та об’єднати її, саме тому його прозвали
«сонцем доби Руїни». Гетьман дбав про людей та проявляв увагу до
простого народу – він часто скликав загальні ради, на яких питав думку
населення, щодо важливих політичних питань. Також заслуговує поваги
розуміння гетьманом необхідності надійної збройної сили – він створив
постійне 20-тисячне військо відданих йому відчайдух.
Можна виділити такі характерні ознаки Руїни:
− загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму
старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки,
ігнорування соціально-економічних інтересів не лише селян, а й простих
козаків;
− початок громадянської війни, що вела до розколу України за
територіальною ознакою;
− зміцнення у свідомості політичноїеліти небезпечної тенденції до
відмови від національної державної ідеї й висунення на перший план
регіональних, а то й приватних політичних інтересів; згасання державної
ідеї, повернення до ідеї автономізму;
− звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні
внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях,
використовуючи їх у власних цілях;
− жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої
доходило навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. тощо).
Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмани (згадаймо 1668 р.:
П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенко, Д. Многогрішний), які ворогували
між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;
− поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний
характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській
владі, ігнорування загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише
власним інтересам тощо).