Вікові особливості розвитку слухової сенсорної системи

Вікові особливості слухового аналізатора . Остаточне формування органів слуху у дітей

закінчується до 12 років. . До цього віку значно підвищується гострота слуху, яка досягає
максимума до 14-19 років і після 20 років меншає.

Незважаючи на ранній розвиток слухового аналізатора , переддверно-завитковий орган у

новонароджених дітей ще не цілком розвинутий, і нерідко вважають , що дитина народжуєтьс я
глухою. Така думка помилкова. Переддверно-завитковий орган функціонує від дня народження . У
новонароджених спостерігається відносна глухота, яка пов'язана з особливостями будови їхнього
вуха. Зрвнішній слуховий прохід у них короткий і вузький, і спочатку розташований вертикально. У
дітей до одного року зовнішній слуховий хід складаєтьс я з хрящової тканини, і тільки в наступні роки
основа зовнішнього слухового ходу костеніє. Барабанн а перетинка товща , ніж у дорослих, і
розташована майже горизонтально. Порожнина середнього вуха у новонароджених заповнена
амніотичною рідиною, що утруднює коливання слухових кісточгч. Поступово ця рідина
розсмоктується, і замість неї із носоглотки через слухову (євстахієву) трубу проникає повітря. Слухова
труба у дітей ширша і коротша, ніж у дорослих, що створює особливі умови для попадання мікробів,
слизу і рідини при зригуванні, блюванні, нежиті в порожнину середнього вуха. Цим пояснюється
досить часте у дітей запалення середнього вуха (отит). Новонароджена дитина реагує на голосні
звуки здриганням, зміною дихання, припиненням плачу. Цілком виразним слух у дітей стає на кінець
2-го — початок 3-го місяця. На другому місяці життя дитина диференціює якісно різні звуки, в 3...4
місяці розрізняє висоту звуку в межа х від 1 до 4 октав, в 4...5 місяців звуки стають умовно
рефлекторними подразниками, хоч умовні харчові і оборонні рефлекси на звукові подразники
виробляються з 3...5 тижнів житт я дитини. Д о 1...2 років діти диференціюють звуки, різниця між
якими становить 1...2, а до 4...5 років навіть 3/4 і 1/2 музикального тону. Гострота слуху визначається
найменшою силою звуку, яка може спричинити звукові відчуття (поріг чутності). У дорослої людини
поріг чутності дорівнює 10...12 дБ, у дітей 6...9 років — 17...24 дБ, у 10...12-річних дітей — 14...19 дБ.
Найбільша гострота слуху досягається з настанням середнього і старшого шкільного віку (14...19
років). Низькі тони діти сприймають краще , ніж високі. В розвиткові слуху у дітей велике значення
має спілкування з дорослими. У дітей треба розвивати слух слуханням музики, навчанням гри на
музичних інструментах, співом. Під час прогулянок треба привчати дітей слухати шум лісу, щебетання
пташок, шерхіт листя, плескіт моря. Д л я слуху дітей шкідливі надмірно сильні звуки. Це може
привести до стійкого зниження слуху і навіть повної глухоти.

Завитковий орган функціонує від дня народження. У новонароджених

спостерігається відносна глухота, яка пов’язана з особливостями будови їхнього
вуха.У дітей до одного року зовнішній слуховий хід складається з хрящової тканини, і
тільки у наступні роки основа зовнішнього слухового ходу костеніє. Барабанна
перетинка товща, ніж У дорослого, і розташована майже горизонтально.

Порожнина середнього вуха у новонароджених заповнена амніотичною рідиною, що

утруднює коливання слухових кісточок. Поступово ця рідина розсмоктується, і
замість неї із носоглотки через євстахієву трубу проникає повітря. Слухова труба у
дітей ширша і коротша, ніж у дорослих, що створює особливі умови для попадання
мікробів, слизу і рідини під час зригування, блювання, нежиті в порожнину середнього
вуха, чим і спричиняє запалення (отит).Цілком виразним слух у дітей стає на кінець
2-го початок 3-го місяця. На другому місяці життя дитина диференціює якісно різні
звуки, в 3-4 місяці розрізняє висоту звуку у межах від 1 до 4 октав, в 4-5 місяців звуки
стають умовнорефлекторними подразниками. До 1-2 років діти диференціюють
майже всі звуки.У дорослої людини поріг чутливості дорівнює 10-12 дБ, у дітей 6-9
років 17-24 дБ, у 10-12 років 14-19 дБ. Найбільша гострота слуху досягається з
настанням середнього і старшого шкільного віку. Низькі тони діти сприймають краще,
ніж високі
Будова слухового аналізатора. Периферичний кінець слухового Дідков О., Хоменко Б. 78 аналізатора
представлений вухом. Він поділяється на зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Зовнішнє вухо
складається з вушної раковини і зовнішнього слухового проходу. Вушна раковина уловлює звукові
коливання, що далі передаються по зовнішньому слуховому проходу до барабанної перетинки.
Зовнішній слуховой прохід має довжину близько 24 мм. Він вистелений шкірою з тонкими волосками
й особливими потовими залозками, що виділяють вушну сірку. Середнє вухо представлене
барабанною порожниною. У ній знаходиться ланцюг слухових кісточок: молоточек, ковадло і
стремено. Рукоятка молоточка зростається з барабанною перетинкою, а його голівка утворює суглоб з
ковадлом, що також з’єднується суглобом з голівкою стремена. На медіальній стінці барабанної
порожнини знаходяться отвори: вікно переддвер’я (овальне) і вікно равлика (кругле).: Підстава
стремена закриває вікно переддвер’я, що веде в порожнину внутрішнього вуха, а вікно равлика
затягнуте вторинною барабанною перетинкою. Барабанна порожнина з’єднується з носоглоткою за
допомогою слухової, або євстахієвої, труби. Через неї з носоглотки в порожнину середнього вуха
попадає повітря, завдяки чому вирівнюється тиск на барабанну перетинку з боку зовнішнього
слухового проходу і барабанної порожнини. Коли утруднене проходження повітря по слуховой трубі
(запальний процес), то переважає тиск із боку зовнішнього слухового проходу, і барабанна перетинка
вдавлюється в порожнину середнього вуха. Це приводить до значної втрати можливостей барабанної
перетинки робити коливальні рухи відповідно до частоти звукових хвиль.

Внутрішнє вухо називають ще лабіринтом. Воно розташоване в піраміді скроневої кісти. Розрізняють
кістковий і перетинчастий лабіринти. Стінки кісткового лабіринту утворені кістковою тканиною
скроневої кістки. Усередині кісткового лабіринту, в основному, повторюючи його форму,
розташований перетинчастий лабіринт. Між кістковим і перетинчастим лабіринтами розміщений
перилимфатическое простір, у якому знаходиться рідина – перілімфаЛабіринт поділяється на
вестибулярний апарат (орган рівноваги) і равлик, що відноситься до слухового аналізатора. Це
кістковий канал, що утворює 2,5 завитки навколо стрижня. Стрижень равлика складається з губчатої
кісткової тканини, між балками якої розташовані нервові клітини, що утворять спіральний ганглій
(Рис. 21, А). Від стрижня відходить у вигляді спіралі тонкий кістковий листок, що складається з двох
пластин, між якими проходять мієлінізовані дендрити нейронів спірального ганглію. Верхня пластина
кісткового листка переходить у спіральну губу, або лімб, нижня – у спіральну основну, або
базиллярную мембрану, що Дідков О., Хоменко Б. 80 простирається до зовнішньої стінки равликового
каналу. Щільна і пружна спіральна мембрана являє собою сполучнотканинну пластинку, що
складається з основної речовини і колагеновых волокон – струн, натягнутих між спіральною кістковою
пластинкою і зовнішньою стінкою равликового каналу. Біля підстави равлика волокна більш короткі.
Їх довжина складає 104 мкм. У напрямку до вершини довжина волокон збільшується до 504 мкм.
Загальне їх число складає близько 24 тис. Ширина всієї базилярной мембрани складає біля вершини
0,5 мм, а біля підстави, поблизу овального вікна,– 0,04 мм. Від кісткової спіральної пластинки до
зовнішньої стінки кісткового каналу під кутом до спіральної мембрани відходить ще одна мембрана,
менш щільна – вестибулярна, чи рейснерова. Мембранами порожнина каналу равлика розділена на
три відділи: верхній канал равлика, чи вестибулярні сходи, починається від вікна переддвер’я,
середній канал равлика – між вестибулярною і спіральною мембранами і нижній канал, або
барабанні сходи, що починаються від вікна равлика. Біля вершини равлика вестибулярні і барабанні
сходи з’єднуються за допомогою маленького отвору – гелікотреми. Верхній і нижній канали
заповнені перилімфою. Середній канал – це равликова протока, що теж являє собою спірально
звитий канал у 2,5 обороти. На зовнішній стінці равликової протоки розташована судинна смужка,
епітеліальні клітини якої мають секреторну функцію, продукують ендолімфу. Вестибулярні та
барабані сходи заповнені перилімфою, а середній канал – ендолімфою. У равликовій протоці на
основній мембрані розташовані чутливі волоскові клітини, що утворюють звукосприймаючий
спіральний орган, або кортіїв (Рис. 21, Б). Розрізняють внутрішні і зовнішні волоскові клітини.
Внутрішні волоскові клітини несуть на своїй поверхні від 30 до 60 коротких волосків, розташованих у
3–5 рядів. Число внутрішніх волосковых клітин складає у людини близько 3500. Зовнішні волоскові
клітини розташовані в три ряди, кожна з них має близько 100 волосків. Загальне число зовнішніх
волосковых клітин складає в людини 12–20 тис. Зовнішні волоскові клітини більш чутливі до дії
звукових подразників, ніж внутрішні. Волокна клітин спірального ганглію утворюють синаптичні
контакти з внутрішніми і зовнішніми волосковими клітинами. Для волоскових клітин установлена
наявність також еферентної іннервації, що забезпечує координацію в роботі правого і лівого та лівого
вуха. Над волосковими клітинами розташована текторіальна мембрана. Вона Анатомія і фізіологія
дитячого організму 81 має стрічкоподібну форму і желеподібну консистенцію. Її ширина і товщина
збільшуються від підстави равлика до вершини. Інформація від волоскових клітин передається по
дендритах клітин, що утворюють спіральний вузол. Другий відросток цих клітин – аксон – у складі
переддвірно-равликового нерву направляється до стовбура мозку і до проміжного мозку, де
відбувається переключення на наступні нейрони, відростки яких йдуть у скроневий відділ кори
головного мозку