Колівошко В.В.

4 курс, група ПУА-11з(м)

Науковий керівник: Наталія Корж,

д-р екон. наук, професор

Вінницький торговельно-економічний інститут ДТЕУ

Публічне управління навчальними закладами на місцевому рівні

У статті розкрито зміст поняття публічного адміністрування у галузі

освіти, виокремлено його елементи. Зроблено висновок, що державне
управління у сфері освіти - це врегульована нормами адміністративного
права діяльність публічної адміністрації щодо організації правовідносин,
пов'язаних із процесом оволодіння та засвоєнням знань, умінь і навичок з
метою здобуття встановлених державою освітніх рівнів.

Ключові слов: освіта, галузь освіти, публічне адміністрування, наукові

дослідження.

Публічне управління - це складний процес управління, що здійснюється

шляхом ухвалення рішень і застосування заходів, спрямованих на реалізацію
завдань держави та суспільства. Воно має велике значення в освіті, яка є
однією з найважливіших сфер життя суспільства. Публічне управління в
освіті спрямоване на забезпечення ефективного функціонування системи
освіти, поліпшення якості освіти та підвищення доступності освітніх послуг
для всіх категорій населення.

Адміністрування освітою в найзагальнішому вигляді можна визначити як

спеціально організовану діяльність публічної адміністрації, що спрямована
на забезпечення належного функціонування системи вищої освіти відповідно
до цілей і завдань освітньої політики. Адміністрування галуззю освіти слід
пов’язувати з діяльністю, яка спрямована на вироблення, прийняття та
реалізацію організаційних, контрольних, координаційних та інших заходів,
що здійснюються з метою створення педагогічних, соціальних, матеріально-
технічних, кадрових умов для належного функціонування та розвитку галузі
освіти. [1]

В Україні адміністрування освітою здійснюється через органи публічної

адміністрації: Міністерство освіти і науки України, інші центральні органи
виконавчої влади та місцевої влади, яким підпорядковані навчальні заклади.
Основні засади адміністрування галуззю освіти в Україні визначені у Законі
України «Про освіту» [2].

Стосовно значення публічного управління в освіті, можемо з впевненістю

сказати, що в освіті воно , а саме відіграє важливу роль у забезпеченні якісної
освіти та підвищенні доступності освітніх послуг для всіх категорій
населення. Воно сприяє оптимізації роботи системи освіти, створенню умов
для підвищення професійного рівня педагогів та реалізації інноваційних
підходів в освітньому процесі.

Важливим аспектом публічного управління в освіті є державне регулювання

цієї сфери. Воно охоплює розроблення та ухвалення законів і нормативних
актів, спрямованих на забезпечення якісної освіти та підвищення доступності
освітніх послуг. Державне регулювання також передбачає контроль за
діяльністю освітніх закладів та забезпечення їхньої відповідності
встановленим вимогам і стандартам якості освіти. Як зазначено у ст. 11
Закону України «Про освіту», до державних органів управління освітою в
Україні належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері освіти; центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти;
центральний орган виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні
заклади; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти;
місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, а також
утворені місцевими державними адміністраціями та органами місцевого
самоврядування структурні підрозділи з питань освіти (місцеві органи
управління освітою) [8].

Однак публічне управління в освіті не обмежується лише державним

регулюванням. Воно також включає в себе участь громадських організацій,
батьківських комітетів, учнівських рад та інших зацікавлених сторін в
управлінні системою освіти. У рамках публічного управління в освіті
громадські організації можуть брати участь у розробленні та реалізації
освітніх програм, надавати підтримку навчальним закладам, проводити
моніторинг якості освіти та виступати на захист прав учнів і педагогів.

У структурі органів ДУ ЗСО виділяють чотири рівні: загальнодержавний

рівень; регіональний або обласний; місцевий (районний або міський);
локальний або інституційний (управління навчальним закладом). На
місцевому рівні районні або міські органи управління освітою реалізують
державну політику в галузі освіти з урахуванням особливостей соціально-
культурного середовища району, міста [3].

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого

самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти в межах їх
компетенції, а саме:

 - встановлюють, не нижче визначених центральним органом

виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері освіти мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування
навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є
комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх
утримання;
  - забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ,
організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази,
господарське обслуговування;
 - здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і
студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і
роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та
фінансового забезпечення;
 - організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку,
контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у навчальних
закладах;
 - вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і
піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків,
дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;
 - створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей,
молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;
 - забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне
підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та
педагогічних працівників;
 - організовують професійне консультування молоді та продуктивну
працю учнів;
 - визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо
державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону;
 - вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з наданням
особам, які відбували покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі на певний строк, можливості здобувати загальну
середню освіту [9]

Вдаючись до більш детального розгляду законів, можемо виокремити ще

один досить важливий факт, що основними завданнями органів ДУ ЗСО є:

- створення умов для здобуття громадянами повної ЗСО;

- прогнозування розвитку ЗСО, мережі ЗНЗ відповідно до освітніх потреб
громадян;

- атестація навчальних закладів системи ЗСО, оприлюднення результатів

атестації через засоби масової інформації;

- ліцензування ЗНЗ, заснованих на приватній формі власності

- контроль за додержанням Державного стандарту ЗСО, навчально-

методичне керівництво та державне інспектування ЗНЗ незалежно від
підпорядкування, типів і форм власності;

- забезпечення соціального захисту, охорони життя, здоров’я та захисту

прав педагогічних працівників, психологів, бібліотекарів, інших
спеціалістів, які беруть участь у навчально-виховному процесі, учнів
(вихованців) ЗНЗ; сприяння розвитку самоврядування в загальноосвітніх
навчальних закладах;

- комплектування системи ЗСО педагогічними працівниками, у тому

числі керівними кадрами [4]

До базових функцій державного регулювання освітньої діяльності в

сучасній адміністративній науці відносять: формулювання стратегічних і
тактичних цілей і пріоритетів; дотримання соціальних цінностей;
створення правових основ функціонування ринку освітніх послуг;
забезпечення високої якості освітніх послуг [6], функцію фінансування,
соціальну функцію, функції стимулювання, коригування, а також
організаційну, мотиваційну, контрольну функції та інші [5, c. 236].

До ознак адміністрування галуззю освіти можна віднести:

 1) регулювання – регулювання відносин освітніх процесів (навчання,
виховання, професійної, наукової та загальнокультурної підготовки їх
учасників);

2) колективність – проявляється через колективну діяльність державних

службовців, керівників навчальних закладів та педагогів;

3) постійність – постійне координування та регулювання діяльності

навчальних закладів;

4) імперативність – має вплив на взаємовідносини у сфері освіти,

підпорядковує волю учасників, формуючи її;

5) педагогічність – механізм управління орієнтований на творчо-

інноваційний розвиток освіти, її гуманізацію та демократизацію[7].

Одним з важливих аспектів публічного управління в освіті є розробка та

реалізація інноваційних підходів в освітньому процесі. Інновації в освіті
спрямовані на підвищення якості освіти, покращення умов навчання,
розвиток індивідуальних здібностей та потенціалу кожного учня. Розробка та
впровадження інноваційних підходів в освіті потребує спільних зусиль
державних органів, громадських організацій, навчальних закладів та
педагогів.

Важливим аспектом громадського управління освіти є також забезпечення

доступності освітніх послуг всім категорій населення. Доступність освіти
означає можливість здобуття освіти для всіх людей, незалежно від їхнього
соціального стану, національності, релігії та інших факторів. Для
забезпечення доступності освітніх послуг необхідно розробити та реалізувати
заходи щодо покращення матеріально-технічної бази навчальних закладів,
створення умов для дистанційного навчання, забезпечення соціальної
підтримки для малозабезпечених сімей та інших заходів.

Для ефективного публічного управління в освіті необхідне встановлення

чітких механізмів взаємодії між державними органами, закладами освіти,
громадськими організаціями та іншими зацікавленими сторонами. Також
важливим є забезпечення прозорості та відкритості в процесі управління
системою освіти, що містить у собі доступність інформації про діяльність
закладів освіти, критерії та стандарти оцінювання якості освіти, а також
можливості для зворотного зв'язку та участі громадськості в процесі
управління.

Неможливо й не відзначити необхідних аспектів публічного управління в

освіті, таких як забезпечення фінансової стійкості закладів освіти та
підвищення рівня професійної компетенції педагогів. Для цього необхідно
розробити ефективні механізми фінансування системи освіти та проводити
систематичні заходи з підвищення кваліфікації педагогів.

Загалом публічне управління в освіті є важливим чинником, що забезпечує

якісну освіту та розвиток суспільства в цілому. Для ефективного публічного
управління необхідне встановлення чітких механізмів взаємодії між
державними органами, закладами освіти, громадськими організаціями та
іншими зацікавленими сторонами, а також забезпечення прозорості та
відкритості в процесі управління системою освіти.

Однак, реалізація цих механізмів може зіткнутися з певними труднощами,

пов'язаними з різними інтересами та потребами зацікавлених сторін, а також
з обмеженими ресурсами та можливостями держави.

В Україні публічне управління в освіті є актуальною проблемою. Останніми

роками в країні проводяться реформи в освіті, які спрямовані на поліпшення
якості освіти та підвищення конкурентоспроможності української системи
освіти на міжнародному рівні. Одним з основних інструментів цих реформ є
децентралізація управління в освіті, яка передбачає передачу певних
повноважень з центрального на місцевий рівень.

Однак, у процесі реалізації децентралізації можуть виникнути певні

проблеми, пов'язані з недостатньою кваліфікацією управлінців на місцевому
рівні, нерівномірним розподілом фінансових ресурсів між різними
навчальними закладами та регіонами, а також з проблемами, пов'язаними з
прозорістю та відкритістю процесу управління.

Для розв'язання цих проблем необхідне проведення комплексних заходів

щодо підвищення кваліфікації управлінців на місцевому рівні, поліпшення
механізмів фінансування системи освіти та забезпечення прозорості й
відкритості процесу управління. Також важливо враховувати інтереси та
потреби всіх зацікавлених сторін, включно з громадськістю та батьками
учнів, під час розроблення та реалізації реформ в освіті.

Загалом публічне управління в освіті є важливим інструментом для

забезпечення якісної освіти та розвитку суспільства загалом. Однак,
реалізація ефективних механізмів публічного управління може зіткнутися з
певними труднощами, які необхідно враховувати та вирішувати під час
проведення реформ в освіті.

Список використаних джерел:

1. Щокін Ростислав Георгійович — кандидат юридичних наук, доцент

(м.Київ)/ URL: http://sd-vp.info/2016/harakteristika-publichnogo-
administruvannya-galuzzyu-osviti-v-ukrayini/ (дата звернення:
30.03.2023).
2. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ //
Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 34. – ст.451
3. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/347-99-п - Text
4. URL: http://ru.osvita.ua/legislation/law/2231/
5. Яременко Л. М. Теоретичні засади державного управління системою
вищої освіти в Україні / Л. М. Яременко // Сучасні проблеми
управління: матеріали ІІІ міжнар. наук.-практ. конф., (м. Київ, 29–30
листоп. 2005 р.); [уклад. Б.В. Новиков, І.І. Федорова]. – К. : ВПІВПК
«Політехніка», 2005. – С. 236–237.
6. Кобець А. С. Напрями та механізми державного регулювання вищої
освіти / А.С. Кобець // Вісник Академії митної служби України. Серія
«Державне управління». – 2011. – № 2 (5). – С. 79–85
7. Савіщенко В. М. Адміністративно-правове забезпечення освіти та
науки в Україні : монограф. / В. М. Савіщенко. – Дніпропетровськ :
Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ ; Ліра, 2015. – 372 с.
8. URL: https://ips.ligazakon.net/document/T172145
9. URL: https://ips.ligazakon.net/document/T990586?an=6