Червона стрічка — символ солідарності з ВІЛ-позитивними та хворими на СНІД

Полтавський державний медичний університет

Кафедра мікробіології,вірусології та імунології

Лекція на тему:

Ретровіруси. Загальна
характеристика. Онковіруси.
Інші РНК-вмісні віруси.
Для двосторонньої комунікації
між лектором та студентами
під час лекційного заняття
звертатися за електронною
адресою
g.loban@pdmu.edu.ua
До початку 80-х років ХХ сторіччя
РНК-геномні віруси, що входять до
складу родини Retroviridae не
привертали уваги вірусологів і
лікарів, хоча перші представники
цих вірусів були відкриті ще у 1904
році.
 Зворотня транскриптаза (ревертаза) –
фермент, що визначає передачу генетичного
матеріалу з РНК на ДНК.

У інфікованих ретровірусами клітинах

синтезується провірусна ДНК, комплементар-
на віріонній РНК, яка інтегрує у клітинний
геном.
Классификация семейства Retroviridae.
Таксономическая категория
Подсемейство Oncovirinae
Род Oncovirus A
Oncovirus В
Oncovirus С
Oncovirus D
Подсемейство Spumavirinae
Подсемейство Lentivirinae
Вирусы
Онковирусы (РНК-содержащие опу холевые вирусы)
Онковирусы А (включает малоизученные и, очевидно,
неинфекционные вирусы)
Онковирусы В (выявлен единственный вирус, вызывающий
гормональнозависимую аденокарциному молочных желёз у
мышей)
Онковирусы С (основная группа онко генных ретровирусов;
недефектные леикозные вирусы обладают низким онкогенным
потенциалом; дефектные вирусы лейкозов и сарком обладают
высокой онкогенной активностью)
Онковирусы D (выделены о т некоторых приматов, их
естественный онкогенный по тенциал не установлен)
«Пенящие» вирусы, синцитиальные вирусы
«Медленные» ретровирусы
Вирусы иммунодефицита человека
 Вперше синдром набутого імуно-
дефіцита був зареєстрований як особливе
інфекційне захворювання людини у 1981 р.

Центр контролю над захворюваністю (США)

інформаційний бюлетень “Захворюваність та
смертність”:
1981 р. – 5 молодих чоловіків-гомосексуалістів,
через місяць – 26 випадків,
ретроспективно з кінця 70-х років – 60 випадків.
- окрім пневмоцистної пневмонії і сармоми
Капоши у хворих розвивалися інші інфекції,
що викликалися умовно-патогенними і
патогенними мікроорганізмами;
- з’явилося нове захворювання, що
характеризувалося пригніченням імунітету.

У 1982 році це захворювання отримало

назву AIDS (Acquired immunodeficiency
syndrome).
 Р.Галло (Національний раковий інститут, США)
Л. Монтаньє (Інститут Пастера, Франція)

1986 р. збудник отримав назву:

HIV (human immunodeficiency virus)

ВІЛ (вірус імунодефіциту людини)
ВИЧ (вирус иммунодефицита человека)
 Молекулярна біологія ВІЛ
структура провірусної ДНК:
 Існує 3 генотипи збудника СНІДа‫׃‬ВІЛ-1, ВІЛ-2, HTLV-IV.
Згідно номенклатури ВІЛ-1 виділені 3 незалежні
групи вірусів‫׃‬
“М“ (main), “О“(outlier), “N” (non-M/non-O).

Група “М“ включає більшість ізолятів ВІЛ-1, розповсюд-

жених по всьому світі і які визначають пандемію ВІЛ-ін-
фекції.Групи вірусів “О“ і “N” небагаточисельні і виявле-
ні переважно у мешканців африканських країн.

В свою чергу у межах групи “М“ виділяють 11 підтипів і

велику кількість “циркулюючих рекомбінантних форм“.
 На сьогодні прийнята гіпотеза, згідно якої відбулося
три незалежних занесення ВІЛ від шимпанзе в людську
популяцію, що призвело до появи груп “М“, “О“ і “N”.

Вважають, що ВІЛ виник в результаті в результаті

генетичної гібридізації між лентівірусами тварин і онко-
вірусами людини.
Вірус–засновник групи “М“, переборов міжвидовий
бар’єр і у процесі глобального розповсюдження дивер-
гував з утворенням підтипів.

Можна припустити, що вірус-засновник групи “М“

проник у людську популяцію десь у 30-х роках ХХ ст.
на території Демократичної Республіки Конго (колишній
Заір).
Занос віруса у Північну півкулю відбувся, за даними
різних авторів, наприкінці 50-х – початку 70-х років
ХХ сторіччя.

В Україні та інших країнах Східної Європи переважа-

ють варіанти вірусу групи “М“ підтипу А.

Для ВІЧ-1 характерна дуже висока мінливість – до

15% у межах одного підтипа і до 40% між різними під-
типами у найбільш варіабельному гені env.
 Епідеміологія
Джерело інфекції – хворі та вірусоносії.
Шляхи передачі – парентеральний,
статевий, трансплацентарний,
через біологічні рідини організму.

Групи ризику: гомосексуалісти, наркомани,

реципієнти крові та її компонентів,
реципієнти донорських органів,
діти ВІЛ-позитивних матерів
 Резистентність
ВІЛ чутливий до дії
- високих температур (при 56 С
інактивується за 30 хвилин,при 70-80 С через
10 хвилин);
- етанола, ефіра, ацетона;
- дезинфектантів.

У крові та біологічних рідинах при кімнатній

температурі зберігає життєздатність протягом
декількох діб.
Распространенность ВИЧ среди взрослого населения по странам в 2007 г.
 Патогенез
Чутливими до ВІЛ є Т4-лімфоцити, які несуть
на своїй поверхні CD4 рецептори.
 Генно-інженерними експериментами встано-
влено,що експресія рецепторів CD4 на поверхні
будь-яких клітин робить їх чутливими до ВІЛ.
Количество CD4 лимфоцитов и копий РНК вируса в крови больного с
момента инфицирования до терминальной стадии.
 7 6 9 10

Схематичне зображення дієвостi імунної

системи організму на різних стадіях В1Л-
іфекції (за Редфілд Р. Р., Берке Д. С,
1988):
1 - концентрація вірусних часток в організмі;
2 - дієвість імунної відповіді (в основному за
рахунок анти-BIJI Core антитіл)
 Клінічні стадії розвитку СНІД
1) Інкубаційний період
2) Синдром генералізованої лімфоденопатії
3) СНІД-асоційований комплекс
4) Власне СНІД

Опортуністичні інфекції: туберкульоз,

пневмоцистна пневмонія, кандидоз
криптококовий менінгіт, токсоплазмоз
Новоутворення: саркома Капоши
Figure 36.11 Some Pathogens and Diseases Associated with AIDS, (a) Pneumocystis carinii protozoa in lung tissue; light micrograph (X500). (b)
Toxoplasma gondii protozoa located in a brain cyst; light micrograph (X 1,000). (c) Crypotosporidium attached to the surface of the intestinal epithelium;
light micrograph (X 1,000). {d) Crypotococcus neoformans in the central nervous system; light micrograph (X150). (e) Histoplasma cc hyphae and
sporangia; light micrograph (X 125). (/) Candidiasis of the oral cavity and tongue (thrush) caused by Candida albicans, (g) Kaposi's sa the lower limb of an
AIDS patient.
 Лабораторна діагностика

1) Виявлення специфічних антитіл:

- імуноферментній аналіз (ІФА)
- імуноблотинг (ІБ)
 (a) Double antibody sandwich assay (b) Indirect immunosorbent assay

Antibody is absorbed onto the well Antigen is absorbed onto the well
and sensitizes the plate. and sensitizes the plate.

Test antigen is added; if complementary, Test antiserum is added; if antibody is

antigen binds to the antibody. complementary, it binds to the antigen.

Wash Wash

Enzyme-linked antibody specific for Enzyme-linked anti-gamma globulin

test antigen then binds to antigen, (anti-antibody) binds to bound antibody
forming a double antibody sandwich.

Wash Wash

Enzyme's substrate (Щ) is added, and Enzyme's substrate (Щ) is added, and
reaction produces a visible color reaction produces a visible color
change (ф) which is measured change (Щ) which is measured
spectrophotometrically. spectrophotometrically.
2) Виявлення ВІЛ або його антигенів:
- полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)
- лазерна проточна цитометрія
3) Виявлення специфічних змін в імунній
системі:
норма Т4/Т8 = 1,9 – 2,4
СНІД Т4/Т8 < 1,0 досягає 0,2 - 0,5

- інволюція тимуса
- дефіцит інтерлейкіна-2, інтерферона
- анергія
 Лікування
1) Етіотропне (противірусне).
2) Патогенетичне (імуномодулююче та імуно-
замісне).
3) Симптоматичне.
Профілактика
Специфічна: вакцини у стадії розробки.
Неспецифічна: разові медичні інструменти,
контроль препаратів крові, індивідуальні засоби
захисту медпрацівників, профілактика інфекцій,
що передаються статевим шляхом.
ГАРЯЧКА ЕБОЛА
Хворо́ба, яку спричи́нює
ві́рус Е́ бола (гарячка
Ебола, геморагічна гарячка
Ебола, англ. Ebola fever,
лат. febris Ebola) — гостра
вірусна висококонтагіозна
природно-осередкована
хвороба, яка
характеризується тяжким
перебігом, високою
летальністю, вираженою
інтоксикацією,
зневодненням, ураженням
кровоносних судин
багатьох органів з
розвитком тяжкого
геморагічного синдрому.
ГАРЯЧКА ЕБОЛА
• Уперше спалахи гарячки Ебола
було зареєстровано у 1976 р. у
сільських місцевостях на півдні
Судану та півночі Заїру. Спочатку в
липні 1976 р. в суданському селі
Нзара від незрозумілої
швидкоплинної хвороби помер
робітник складу сировини місцевої
фабрики з перероблювання
бавовни. Хвороба в нього
супроводжувалася сильними
кровотечами. Через декілька днів
після цього померли ще двоє
людей, що працювали на тому ж
складі. Імовірно, від цих двох
хворих інфекція поширилася не
лише по Нзара, але і в сусіднє
місто Маріді, де гарячка почала
поширюватися серед пацієнтів
міської лікарні і членів їхніх родин.
 ЕПІДЕМІЯ ГАРЯЧКИ ЕБОЛА В
ЗАХІДНІЙ АФРИЦІ 2014 РОКУ
В 2014 році зафіксована найтяжча за весь
період спостережень за цією хворобою
епідемія в Західній Африці (Гвінея, Сьєрра-
Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал). Станом на
8 жовтня 2014 року (40 тиждень епідемії) з
початку січня 2014 р. (1-й тиждень епідемії)
зареєстровано вже 8399 випадків хвороби,
зокрема 4033 смерті, захворіло 416
медичних працівників, 233 їх померло, й
епідемія поки що не має тенденції до
вщухання, а, навпаки, продовжує наростати.
ГАРЯЧКА ЕБОЛА
Збудник гарячки Ебола — РНК-
вмісний вірус, належить до
родини Filoviridae. (разом із
вірусом Марбург, що також у
XX ст. спричинив низку
резонансних епідемій). У
складі вірусу є глікопротеїн,
який може виявлятись у
розчинній формі і
спричиняти різке підвищення
проникності, судинні масивні
кровотечі. Вірус має п'ять
різних підтипів/підвидів:
Заїр, Судан, Таї Форест
(раніше — Кот-д'Івуар),
Бундібуджіо і Рестон. У
людини клінічно виразні
прояви хвороби зумовлюють
тільки чотири з них
ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

• 1. Джерело і резервуар
інфекції
 МЕХАНІЗМ І ШЛЯХИ ПЕРЕДАЧІ
Вірус Ебола передається при прямому контакті
з кров'ю, виділеннями, органами або іншими
рідинами організму інфікованої людини, тобто
реалізується контактний механізм передачі,
який має різні шляхи реалізації. Мисливці
часто заражаються при білуванні кажанів,
мавп, інших заражених тварин, а потім
передають інфекцію іншим людям. Похоронні
обряди, під час яких присутні люди мають
прямий контакт із тілом померлого, відіграють
значну роль у подальшому поширенні вірусу
Ебола серед людей. Працівники охорони
здоров'я часто інфікуються вірусом Ебола під
час догляду за пацієнтами унаслідок тісних
контактів за відсутності відповідних заходів
ПАТОГЕНЕЗ
Вхідними воротами інфекції є слизові
оболонки респіраторного тракту і
мікротравми на шкірі. На місці
вхідних воріт інфекції видимі зміни
не розвиваються. Характерна
швидка генералізація інфекції з
розвитком загальної інтоксикації і
тромбогеморагічого синдрому.
Гострий початок захворювання з
гарячки збігається з розвитком
інтенсивної вірусемії з поліорганною
дисемінацією збудника. Ураження
клітин і тканин різних органів,
імовірно, обумовлене як прямою
цитопатичною дією вірусу, так і
автоімунними реакціями. Є
обґрунтоване припущення, що вірус
Ебола через ряд патофізіологічних
механізмів здатен гальмувати на
ранній стадії хвороби імунну
відповідь. Дослідження показали, що
в тих людей, у яких така відповідь
відбувалася, смертельних наслідків
не було зафіксовано
 КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ
Для гарячки Ебола характерний гострий початок із симптомів вираженої
інтоксикації, швидке підвищення температури до 38-39 °C тривалістю
5—7 днів, сильний головний біль, біль у суглобах та м'язах. Дещо
пізніше з'являється сухий кашель, сухість і пирхо́та в горлі, колючий біль
у грудній клітці. На 2—3-й день хвороби з'являється біль у животі,
нудота, пронос, в результаті чого можливий розвиток дегідратації. В
окремих випадках може з'являтись плямисто-папульозний висип на 4—
5-й день хвороби — спочатку на обличчі, потім на шкірі грудної клітки,
здатний поширюватися й на інші частини тіла. Висип зберігається до
10—14-го дня хвороби, супроводжується лущенням шкіри, яке також
спостерігають на долонях, підошвах. Характерний зовнішній вигляд
хворого — гіперемія кон'юнктиви, глибоко запалі очі, нерухоме обличчя,
загальмованість. геморагічний синдром, який проявляється шкірними і
субкон'юнктивальними крововиливами, «кривавими сльозами»,
кровотечами з ясен, носа, матки, появою крові у блювотинні,
випорожненнях, гематурією.Прогресуючи, хвороба призводить до
сильного зневоднення і втрати маси тіла. На пізній стадії нерідко
уражається ЦНС, виникає сонливість, марення або кома. Смерть може
наступити на 2-му тижні.
 ЛІКУВАННЯ

Специфічної терапії не розроблена. Патогенетичне

лікування спрямоване на зменшення явищ інтоксикації,
геморагічних проявів, усунення розладів гемодинаміки,
боротьбу з геморагічним шоком, ННГМ, іншими проявами
хвороби.
Насьогодні у Західній Африці рекомендовано застосувати
певні етіологічні експериментальні ліки, які ще не мали
повноцінного попереднього вивчення, як це відбувається
при введенні до обігу комерційних лікарських препаратів в
світі. Препарати містять моноклональні антитіла до вірусу
Ебола або впливають на РНК-інтерференцію. Поки що на
цей момент надати повноцінний звіт про ефективність
препаратів не є можливим.
Лабораторна діагностика

• 1. Полімеразна
ланцюгова реакція.
• Вірус можна виявити
методом полімеразно-
ланцюгової реакції (ПЛР)
в будь-якому біологічному
матеріалі, взятому від
людини в перші 14 днів
захворювання. Велика
кількість вірусу міститься
в крові, а також в
паренхіматозних органах
померлих
 ВІРУСОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

• Вірус культивують і виділяють, заражаючи

культури клітин, внутрішньоочеревинно
морських свинок або шляхом
внутрішньомозкового зараження
новонароджених мишей. Високий вміст
вірусу в крові і органах в гострому періоді
дає можливість поставити діагноз на основі
електронно-мікроскопічного обстеження.
СЕРОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА

• Найінформативніші
методи: РНІФ та ІФА. При
наявності специфічної
сироватки метод РНІФ
забезпечує діагностику
хвороби шляхом
виявлення антитіл в крові
хворих вже на 5-й день
хвороби. ІФА дає змогу
окремо визначати
антитіла класу IgG і IgM
тільки на 2-му тижні
хвороби
ПРОФІЛАКТИКА