Імунодіагностика та імунопрофілактика

SARS-CoV-2. Імунотерапія Covid-19.

Постковідний синдром.

Виконали:
Студенти 28 групи VI курсу
Гусак Христина
Ісак Іванна
Кунанець Руслан
 У грудні 2019 року Китайський центр контролю та профілактики
захворювань повідомив про серію випадків пневмонії з невідомою
причиною. Перша повна послідовність нового бета-геному коронавірусу
була ідентифікована в січні 2020 року. Це вірус SARS-CoV-2, а
захворювання, спричинене ним - COVID-19. Прояви його різноманітні -
від безсимптомного перебігу до важкої дихальної недостатності та
смерті.
 Вірус SARS-CoV-2 є РНК-вірусом, має тонкий сферичний
середнього розміру (60 нм) нуклеокапсид з нерівномірною
структурою; оболонку складають 4 протеїни:
глікопротеїн «шипа» S, нуклеокапсидний протеїн N,
мембранний протеїн M і протеїн суперкапсиду (оболонки) E.
Крім того, геном вірусу кодують також 16 неструктурних
(NSPs) та 9 додаткових протеїнів. Зовні нуклеокапсид вкрито
ліпідною оболонкою та протеїновою мембраною. На
поверхні віріону містяться шипоподібні відростки
(пепломери), які мають форму булави, що розширюється на
дистальному кінці.
Протеїн S є головним «гравцем» у процесі
інфікування вірусом клітин людини. Він
утворюється трьома однаковими
субодиницями, а кожна субодиниця має
два домени — S1 і S2. Кожен S1-домен має
один рецептор-зв'язувальний домен, який
зв’язується з мембранним протеїном
клітини — ангіотензин-перетворювальним
ензимом 2 (ACE2), що є рецептором для
проникнення вірусу всередину клітини.
Механізм проникнення SARSCoV-2 у
клітину поки що вивчено недостатньо,
однак відомо, що для інфікування клітини
важливими є взаємодії вірусу не лише з
рецептором ACE2, а й з іншими
клітинними структурами.
Схема імунної відповіді при COVID-19
Діагностика SARS-CoV-2 і COVID-19.
Є дві групи діагностичних тестів: перша група спрямована на пряме визначення РНК
вірусу (чи його частин) за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), а друга —
на визначення у пацієнтів антитіл проти вірусу (незалежно від того, чи є пацієнт у цей
момент носієм вірусу, чи ні). Такі антитіла (як правило, IgG класу) залежно від багатьох
чинників можуть залишатися в крові у пацієнта від кількох місяців до багатьох років.
 На початку пандемії ВООЗ розробила некомерційні лабораторні
протоколи, більшість з яких було призначено для діагностики за
допомогою полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі зі
зворотною транскрипцією (rRT-PCR — reverse transcription real-time
polymerase chain reaction). Незважаючи на те,
що одночасне виявлення кількох цільових послідовностей РНК
коронавірусу за допомогою мультиплексної rRT-PCR є досить складним і
тривалим процесом, який можна проводити лише в лабораторних умовах,
оскільки він потребує наявності спеціального устаткування, відповідних
реагентів та підготовленого персоналу, саме цей тип діагностикумів
залишається основним у центральних лабораторіях для тестувань на
наявність вірусу.

Існує велика кількість серологічних тестів для виявлення антитіл проти

SARSCoV-2, що з різною чутливістю визначають антитіла IgM- та IgG-
класів у крові хворих. Їх визначають методом імуноферментного
(імуноензиматичного) аналізу — Enzyme Linked Immunosorbent Assay, або
ELISA. Основна проблема серологічних тестів, які визначають наявність
антитіл до вірусу в крові пацієнта, є очевидною — перші антитіла (IgM-
класу) з’являються не відразу, а лише через 5–8 днів після інфікування і
поступово зникають, а більш численні і більш специфічні антитіла IgG-
класу з’являються ще пізніше, досягаючи максимуму на 24–28 день, і
можуть залишатися в сироватці крові роками. Тести на наявність антитіл
використовують для контролю за формуванням колективного імунітету в
популяції і для виявлення людей, які вже перехворіли на COVID-19 (вони
вже можуть не мати вірусів SARS-CoV-2).
Дослідники використовують різні підходи до створення
вакцини. Загалом виділяють 7 основних платформ. Серед
них дві — на основі нуклеїнових кислот: ДНК і РНК, які,
своєю чергою, можна розподілити відповідно до певних
ознак, пов'язаних зі, скажімо, способом доставки. Третя
категорія — це вакцини на основі протеїнів (їх також
називають субодиничні вакцини. Четверта і п'ята категорії
— це вірусні вектори, подібні до тих, що використовують
у генній терапії. Вони включають вектори, які не
реплікуються та вектори, які реплікуються. Ще дві
категорії — це самі віруси SARS-CoV-2: або інактивовані,
або в ослабленому живому варіанті. Крім того,
розробляють вакцини, які не належать до жодної з
наведених вище категорій. Це вакцини на основі
вірусоподібних частинок або з використанням як вірусних
переносників не SARS-CoV-2, а вбитого збудника сказу
(CORAVAX) та/чи модифікованого вірусу конячої віспи
(TX-1800).
 Лікування
Специфічна етіотропна терапія коронавірусної інфекції на сьогодні ще не розроблена. Експериментально хворим призначають
противірусні засоби, але за даними результатів досліджень ВООЗ повідомила, що схеми застосування ремдесивіру,
гідроксихлорохіну, лопінавіру / ритонавіру та інтерферону-β1 не знижували смертність у пацієнтів з COVID-19 та не
скорочували терміни госпіталізації.

Оскільки ускладнений перебіг COVID-19 зумовлений більше надмірною імунною відповіддю, ніж прямим впливом вірусу,
важливу роль у лікуванні таких пацієнтів відіграє патогенетична терапія, яка направлена на корекцію імунної відповіді:

1. модуляція (пригнічення) імунної відповіді: глюкокортикостероїди, інгібітори рецепторів ІЛ-6 (тоцилізумаб, сарілумаб,
сілтуксімаб) та ІЛ-1 (анакінра);
2) замісна імунотерапія (імуноглобулін для внутрішньовенного застосування (IVIG), плазма крові реконвалесцентів,
мезенхімальні стовбурові клітини та їхні продукти, інтерферон).

Також важлива корекція порушень системи коагуляції — профілактика ДВЗ-синдрому та тромбоемболії (низькомолекулярний
гепарин), далі - лікування септичного шоку (регідратація, вазопресори), лікування дихальної недостатності (оксигенотерапія у
разі SpO2 менше 92 %).
Антибіотикотерапія згідно з оновленим протоколом «Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної хвороби (COVID-
19)» проводиться лише за наявності ознак приєднання бактеріальної коінфекції. Антибіотикопрофілактика не рекомендована,
виключенням можуть бути хворі з тяжкими супутніми захворюваннями: декомпенсований цукровий діабет, імуносупресія та
імунодефіцит, пацієнти, які перебувають на штучній вентиляції легенів.
Препарати

Рекомбінантний інтерферон альфа 2b (ІФН-α2b) для інтраназального введення має імуномодулюючу,

протизапальну і противірусну дію. Механізм дії заснований на запобіганні реплікації вірусів, що потрапляють в
організм через дихальні шляхи.
Уміфеновір відноситься до інгібіторів злиття (фузії) — перешкоджає злиттю ліпідної оболонки вірусу і клітинних
мембран.
Ці препарати призначають пацієнтам з COVID-19, проте немає достатньої доказової бази їх ефективності та
безпеки.
ВООЗ, FDA, CDC та ECDC не схвалено жодного лікарського засобу, який можна використовувати у вигляді до- чи
постконтактної профілактики коронавірусної інфекції.

Окрім інтерферонів, у якості засобу для профілактики інфікування коронавірусами клінічні дослідження проходить
ряд препаратів.
Серед них:
1) Івермектин. Протипаразитарний лікарський засіб, який до недавнього часу використовувався лише у
ветеринарній медицині, нещодавно був схвалений FDA для призначення пацієнтам в рамках проведення клінічних
випробувань. Івермектин пригнічує реплікацію SARS-CoV-2 у культурах клітин за рахунок блокування ядерного
транспортного білку імпортину-α/β-1;
2) Цинк - підвищена внутрішньоклітинна концентрація цинку ефективно погіршує реплікацію ряду РНК-вірусів
(зокрема було продемонстровано пригнічення РНК-залежної-РНК-полімерази SARS- CoV-2 in
vitro).
3) Кверцетин (рослинний поліфенол) має прямі віруліцидні властивості проти ряду вірусів, включаючи SARS-CoV-
2, і є потужним антиоксидантом та протизапальним агентом.
Очевидно, що пацієнти з дефіцитом вітамінів та мікроелементів більш схильні до
інфікування та в подальшому — до тяжчого перебігу захворювання. Тобто
першочерговою метою призначення вітамінів та мікроелементів є ліквідація їх
дефіциту. Проте досягнути цього можна і іншим шляхом — дотримуючись
принципів раціонального збалансованого харчування та здорового режиму сну.

На відміну від противірусних засобів, препарати, які володіють віруліцидною дією, здатні
боротися з вірусами без впливу на клітини макроорганізму. Тому з метою профілактики
коронавірусної інфекції перпективним є застосування антимікробного лікарського засобу
— декаметоксину. Декаметоксин складається
із синтетичної декаметиленової частини молекули і ментолового ефіру олії м’яти перцевої.
Його унікальною властивістю є відсутність взаємодії з клітинами людини, завдяки чому він
не всмоктується з поверхні слизових оболонок і тому відсутній ризик виникнення
системних побічних ефектів. Також він не спричинює подразнення слизових оболонок, а
отже і місцевих побічних ефектів
Постковідний синдром
Постковідний синдром включає різноманітні нові, повторювані або постійні симптоми, які
люди відчувають більш ніж через чотири тижні після зараження COVID-19. У деяких людей
синдром після COVID-19 триває місяці або роки або викликає інвалідність.
Симптоми:
- Втома
- Симптоми, які погіршуються після фізичних або розумових зусиль
- Лихоманка
- Утруднене дихання або задишка та кашель
- Неврологічні симптоми або стани психічного здоров'я, включаючи труднощі з мисленням або
концентрацією уваги, головний біль, проблеми зі сном, ортостатична гіпотензія, відчуття
поколювання, втрата нюху або смаку, а також депресія або тривога
- Біль у суглобах або м'язах
- Біль у грудях та тахікардія
- Діарея та біль у шлунку
- Тромбози та тромбоемболії
- Інші симптоми, такі як висип і зміни в менструальному циклі
ного синдрому ще не повністю вивчені. Гіпотези включають хронічне пошкодження органів
, неврологічну дисфункцію, стійку персистенцію віруса або реактивацію прихованих вірусів
я повідомляють про аутоантитіла (антитіла, спрямовані проти власних білків людини) у люд
ни зустрічаються не у всіх дослідженнях. Аутоантитіла часто індукуються під час гострого C
жкістю захворювання. Дані показують, що у людей розвиваються аутоімунні захворювання, т
ревматоїдний артрит, частіше після інфекції COVID-19, порівняно з контролем.
 рік не існує встановлених ефективних методів лікування постковідного синдрому, одна
х організацій підготували рекомендації щодо тривалого COVID для клініцистів та грома
дним синдромом можуть потребувати допомоги в декількох клінічних дисциплінах для
акож для впровадження соціальних послуг, фізичної терапії або охорони психічного здо
еликобританія та Німеччина, були створені спеціалізовані амбулаторії COVID для оцінк
на ступінь необхідного спостереження та лікування.
 Лікування постковідного синдрому залежить від симптомів.
Відпочинок, планування та визначення пріоритетів рекомендуються людям з втомою.
увають нездужання після навантаження, можуть отримати користь від управління діяльністю за допо
томами алергічного типу, такими як шкірні висипання, можуть отримати користь від антигістамінних
у дисфункцію, можуть отримати користь від збільшення споживання рідини, електролітів та викорис
одягу.

реження за людьми з тривалим COVID включає звіти про результати від самих людей для оцінки впл
во для тих, хто не був госпіталізований і отримував регулярне клінічне спостереження. Цифрові техн
впроваджуються між лікарями первинної медичної допомоги та людьми з тривалим COVID в рамках
моніторингу.
Дякуємо за увагу!