ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ВНУТРІШНІХ ХВОРОБ-3

Реферат на тему

«Ведення хворого з легеневим інфільтратом:

Пневмонія при COVID-19: патогенез, клінічна
картина, діагностика, лікування»

Підготовила
Студентка 6 курсу
ІІ медичного факультету
15 групи
Кравцова Валерія

Запоріжжя

2024р.
 План

1. Вступ
2. Етіологія
3. Епідеміологія
4. Патогенез
5. Клініка
6. Діагностика
7. Диференційна діагностика
8. Лікування
 1. Вступ:

Коронавірусна інфекція — вірусне захворювання з групи гострих

респіраторних вірусних інфекцій (ГРВI). Найбільш поширені коронавіруси людини
(229E, NL63, OC43 і HKU1) зазвичай викликають легкі або помірні захворювання
верхніх дихальних шляхів. Три інших коронавіруси людини —MERS-CoV, SARS-
CoV і Covid-19 — є причиною більш тяжких інфекцій дихальних шляхів, часто з
летальними наслідками.

Спалах хвороби, викликаний новим коронавірусом 2019 nCoV, розпочався в

середині грудня 2019 року в місті Ухань провінції Хубей Центрального Китаю з
перших випадків пневмонії невідомого походження в місцевих жителів, пов’язаних
із ринком тварин і продуктів Хуанань в Ухані. Згодом китайські вчені виділили
новий коронавірус — 2019 nCoV, який не менше ніж на 70 % схожий за генетичною
послідовністю на вірус SARS-CoV, що викликає тяжкий гострий респіраторний
синдром (відомий також як атипова пневмонія). Згодом встановили генетичну
послідовність геному нового вірусу, який назвали Covid-19. Експерти дійшли
висновку, що 2019 nCoV, мабуть, є гібридом коронавірусу, виявленого в кажанів, та
іншого коронавірусу невідомого походження. На наступному етапі дослідники
виявили, що вірус, ймовірно, передався людям від змій. Китайська влада офіційно
підтвердила, що мали місце випадки передачі інфекції від людини до людини.

Станом на 19 березня 2020 р. понад 225 000 випадків захворювання на

COVID-19 були зареєстровані в понад 160 країнах і територіях, що призвело до
понад 9200 смертельних випадків, мали місце 84 000 випадків одужання.
Всесвітньою організацією охорони здоров’я ситуація була визнана пандемією.
Регіони з великими спалахами — материковий Китай, Європа, Іран, Південна Корея
і США. 13 березня ВООЗ оголосила, що Європа стала новим епіцентром пандемії.
Було запропоновано низку заходів, зокрема введення карантину. Перший дуже
строгий карантин було введено в Хубеї, а потім і в інших містах Китаю.
Запроваджено загальнонаціональні карантини в Італії, Іспанії, Франції, Чехії та
Німеччині, введено комендантську годину в Китаї і Південній Кореї, виконано
закриття кордонів або введено обмеження на в’їзд пасажирів, застосовано методи
перевірки в аеропортах і на вокзалах. Через пандемію в Європі багато країн
Шенгенської зони обмежили вільне пересування й встановили прикордонний
контроль. Школи й університети були закриті на загальнонаціональній або місцевій
основі щонайменше в 115 країнах, що торкнулося понад 950 мільйонів учнів і
студентів. Пандемія призвела до глобального соціально-економічного руйнування,
відкладання або скасування спортивних і культурних заходів. Усе це було описано
як «найбільший карантин в історії людства».

Україну COVID-19 захоплював поступово. Було запроваджено тритижневий

карантин у навчальних закладах і застосовано низку інших заходів для протидії
поширенню коронавірусної інфекції COVID-19. Було тимчасово заборонено в’їзд в
Україну іноземців і закрито міжнародне пасажирське сполучення, скасовано всі
регулярні міжнародні пасажирські перевезення — авіаційні, залізничні й автобусні.
Міжміське транспортне сполучення на період карантину було призупинено.
Приватні міжміські перевізники мали виконувати дезінфекцію транспортних
засобів. В областях рятувальники дезінфікували парки, станції та ринки. Було
закрито метрополітен. Проводився температурний скринінг пасажирів, які
поверталися з-за кордону. Усі ці заходи були спрямовані на зниження епідемічного
піку, відоме як вирівнювання епідемічної кривої. Було розроблено низку вакцин, які
активно почали використовуватися в різних країнах світу, і в Україні в том числі.

2. Етіологія:

Коронавіруси – представники великої родини Сoronaviridae з ряду Nidovirales.

Свою назву (спочатку як окремий рід) коронавіруси отримали в 1968 р., коли рівень
електронно-мікроскопічної техніки підвищився і дозволив розрізнити на їхній
поверхні булавоподібні пепломери, що формують характерну корону.

Перший коронавірус було відкрито в 1931 р. – вірус інфекційного бронхіту,

на сьогодні – коронавірус птахів (ACoV – Avian coronavirus). Коронавіруси людини
(HCoV– Human coronaviruses) вперше описали англійські вчені D.A. Tyrell і M.L.
Bynoe у 1965 р., але ізольований ними вірус HCoV-B814 не зберігся у
вірусологічних колекціях.
 З 1960-х років збереглися лише HCoV-229E і HCoV-ОС43. У 2004 р.
голландські вірусологи описали коронавірус людини NL63 (HCoV-NL63). У січні
2005 р. науковці з Гонконгзького університету ізолювали ще один новий
коронавірус людини HKU1 (HCoV-HKU1). Отже, разом з описаними раніше SARS-
CoV, MERS-CoV і SARSCoV-2 число відомих коронавірусів людини становить 7, з
яких саме три останніх з роду Betacoronavirus є особливо небезпечними, а інші
чотири спричиняють лише легкі і середньо-важкі ГРЗ.

У розповсюдженні коронавірусів домінуючу роль відіграють кажани. Це

єдина група ссавців, здатних на тривалі перельоти, що дозволяє їм бути джерелом
інфекцій для інших видів ссавців на великих територіях. Після встановлення в 2002
р. ролі кажанів у розповсюдженні SARS-CoV, у різних регіонах світу у них було
виявлено більше 30 небезпечних для людей і тварин вірусів, що належать до альфа-
та бетакоронавірусів.

Коронавіруси виділяють із носоглотки та фекалій кажанів. Зараження цими

вірусами хижаків (сови, ласки, яструби, мангусти, єнотоподібні собаки, цивети та
ін.) відбувається під час поїдання ними інфікованих кажанів.

Попереднє дослідження свідчить, що є два основних типи (або штами) вірусу

SARS-CoV-2 в Китаї, позначені як L та S. Тип L виявився більш поширеним на
ранніх стадіях спалаху в Ухані і наче був агресивнішим, проте частота його
реєстрації знизилася в січні 2020 р.

3. Епідеміологія:

Звичайні коронавіруси передаються повітряно-крапельним шляхом. У

рідкісних випадках коронавірус може поширюватися при контакті з фекаліями.
Краплі залишаються підвішеними в повітрі тільки протягом короткого часу, але
можуть залишатися життєздатними й заразними на металевій, картонній, скляній
або пластиковій поверхні.

ВООЗ заявила, що ризик поширення інфекції від людини без симптомів

«дуже низький». Однак аналіз ситуації з COVID-19 у Сінгапурі і Тяньцзіні в Китаї
показав, що коронавірусні інфекції можуть поширюватися людьми, які нещодавно
заразилися вірусом і ще не мають симптомів.

Більшість коронавірусів уражують верхні дихальні шляхи й травний тракт у

ссавців і птахів. Сім відомих на сьогодні штамів інфікують людей. Найбільш
відомим останнім часом став Covid-19, що викликає атипову пневмонію, має
особливий патогенез, оскільки уражає як верхні, так і нижні дихальні шляхи, а
також може спричиняти гастроентерит.

4. Патогенез:

Віруси SARS, включаючи й SARS-CoV-2, для проникнення в клітину

використовують трансмембранну екзопептидазу ангіотензин-перетворюючого
фактора 2 (АСЕ2-angiotensine converting enzyme), локалізовану в невеликій
популяції добре диференційованих альвеолярних клітин (пневмоцитів) типу ІІ і
ентероцитах тонкої кишки (саме тому респіраторні симптоми не менше ніж в 1/3
випадків супроводжуються симптомами з боку шлунково-кишкового тракту:
нудота, блювання та ін.).

Органами, які вважаються більш чутливими до SARSCoV-2, унаслідок їхніх

рівнів експресії АСЕ2, є: легені, серце, стравохід, нирки, сечовий міхур і клубова
кишка.

Так само як SARS-CoV, SARS-CoV-2 спричиняє гострий респіраторний

дистрес-синдром (ГРДС) і гостру легеневу недостатність, котрі є основними
причинами смерті пацієнтів. Як відомо, через альвеоли легень відбувається
газообмін. Оксигеном еритроцити насичуються в капілярах альвеолярної мембрани.
Стінки альвеоли формуються пневмоцитами типу І і ІІ і альвеолярними
макрофагами. Пневмоцити типу І покривають 95 % площі альвеолярної поверхні та
забезпечують газообмін із кров’ю в капілярах легень. Пневмоцити ІІ – попередники
пневмоцитів І. Вони відповідають за утворення легеневого сурфактанту, який
запобігає злипанню стінок альвеол під час дихання за рахунок зниження
поверхневого натягу плівки, що покриває альвеолярний епітелій.
 Віруси SARS, інфікуючи пневмоцити, спричинюють їх десквамацію в
альвеолах, сприяють альвеолярній дисфункції, набряку і кровотечі, порушують
газообмін і ведуть до дихальної недостатності. Одночасно зменшується кількість
сурфактанту, а, відповідно, здатність легень розширюватись і стискатися під час
акту дихання знижується. Цей процес може призвести до колапсу легень під час
видиху. У міру заповнення альвеол рідиною, наростає дихальна недостатність.
Смерть настає при порушенні цілісності альвеолярної мембрани, що веде до
накопичення рідких ексудатів в альвеолярному просторі, механічна вентиляція
легень виявляється марною.

Дуже тяжке запалення легень розвивається через індукцію SARS-подібними

вірусами інтенсивної цитокінової відповіді. Прозапальні цитокіни і хемокіни, в
тому числі IL-6, TNFα, IL-1β, притягують запальні клітини до місця інфекції.
Нейтрофіли і цитотоксичні Т-клітини, поряд із цитокінами, спричинюють
пошкодження тканин легень, включаючи підвищення проникності судин і
стимуляцію легеневого фіброзу.

5. Клініка

Інкубаційний період триває 2-14 діб. У більшості хворих симптоми

з’являються приблизно через чотири-п’ять днів після зараження.

Спектр клінічних симптомів досить широкий – від мізерних ознак до вкрай

тяжкого перебігу з розвитком ГРДС та поліорганної недостатності. Хвороба може
перебігати безсимптомно.

До основних клінічних критеріїв COVID-19 належать кашель і задишка чи

утруднене дихання. Також, як правило, характерні гарячка, озноб, тремор, біль у
м’язах (окремі хворі скаржаться, що «ніби м’язи відстають від кісток»), відчуття
розбитості в усьому тілі. У частини пацієнтів можлива втрата нюху та смаку
(аносмія та дисгевзія). Крім того, хворі можуть скаржитися на закладеність носа чи
ринорею, кон’юнктивіт, шлунковокишкові розлади − відсутність апетиту, зрідка на
нудоту, блювання, пронос. Серед інших симптомів – біль у горлі, грудях,
дезорієнтація, запаморочення, біль голови, кровохаркання, шкірні прояви.
 Медики додали ще один характерний симптом, який вони назвали
«коронавірусні пальці» − на пальцях ніг у хворого з’являються плями синього або
пурпурного кольору. «Ця ознака характерна для ранньої стадії захворювання, тобто
передує характерним симптомам хвороби. Іноді це може бути першою ознакою, що
у хворого є COVID-19, в тому випадку, якщо інші симптоми відсутні», − повідомив
головний лікар відділу інфекційних захворювань медичної школи Університету
Пенсільванії Еббінг Лаутенбах. У деяких інфікованих посиніння пальців
зберігалося 7-10 днів, а в інших лише згодом почали з’являтися вже типові
респіраторні симптоми хвороби.

На 3-5-ту добу може приєднатися пневмонія. Це найчастіший серйозний

прояв інфекції, що характеризується, насамперед, лихоманкою (99 %), сухим
кашлем (59 %), втомою (70) %, анорексією (40 %), міалгіями (35 %), задишкою (31
%), виділенням мокротиння (27 %) та двосторонніми інфільтратами на
рентгенограмах грудної клітки. Немає конкретних клінічних особливостей, які б
могли достовірно відрізнити COVID-19 від інших вірусних респіраторних інфекцій.

Клінічні варіанти та прояви COVID-19:

• гостра респіраторна вірусна інфекція (ураження тільки верхніх відділів

дихальних шляхів);
• пневмонія без дихальної недостатності;
• пневмонія з гострою дихальною недостатністю;
• ГРДС;
• сепсис;
• септичний (інфекційно-токсичний) шок;
• тромбози;
• тромбоемболії;
• гіпоксемія (зниження SpO2 менше 88 %) розвивається більш ніж у 30 %
пацієнтів.

Таблиця 1. Класифікація COVID-19 за ступенем тяжкості.

Ступінь Клінічні ознаки
Легкий перебіг • температура тіла нижче 38 °C,
 кашель, слабкість, біль у горлі;
Середньо-важкий перебіг • лихоманка вище 38 °C;
• частота дихання більше 22 / хв;
• задишка при фізичних
навантаженнях;
• пневмонія;
• SpO2 <95 %;
• CRP сироватки крові більше 10
мг/л.
Важкий перебіг • частота дихання більше 30 / хв;
• SpO2 ≤ 93 %;
• PaO2 / FiO2 ≤ 300 мм рт. ст.;
• прогресування змін у легенях,
типових для пневмонії при
COVID-19 (інфільтрати в легенях
> 50 % легеневого поля протягом
24-48 годин);
• зниження рівня свідомості,
ажитація;
• нестабільна гемодинаміка
(систолічний артеріальний тиск
менше 90 мм рт. ст. або
діастолічний артеріальний тиск
менше 60 мм рт. ст., діурез менше
20 мл/
год);
• лактат артеріальної крові > 2
ммоль/л;
• qSOFA > 2 бали
Вкрай важкий перебіг • гостра дихальна недостатність з
необхідністю респіраторної
підтримки (інвазивна вентиляції
 легенів);
• септичний шок;
• поліорганна недостатність.
При тяжкому перебігу часто спостерігалися швидко прогресуюче
захворювання нижніх дихальних шляхів, пневмонія, гостра дихальна недостатність,
ГРДС, сепсис і септичний шок. У м. Ухань практично у всіх пацієнтів з важким
перебігом захворювання зареєстрована прогресуюча гостра дихальна недостатність:
пневмонія діагностувалася у 100 % хворих, а ГРДС − більш ніж у 90 % хворих.

ГРДС є головним ускладненням у пацієнтів з важким перебігом захворювання

і може проявлятися незабаром після виникнення задишки. Критеріями розвитку
ГРДС є поява нових симптомів ураження легень або посилення наявних протягом
одного тижня після виявленої клінічної патології. Ознаки сепсису такі: змінений
психічний стан; утруднене або часте дихання, низьке насичення киснем крові,
зниження діурезу, тахікардія, слабкий пульс, холодні кінцівки або артеріальна
гіпотензія; зміна кольору шкіри; лабораторні докази коагулопатії, тромбоцитопенії,
ацидозу, високий лактат або гіпербілірубінемія. У випадку септичного шоку у
дорослих зберігається гіпотонія, не зважаючи на об’ємну ресусцитацію, потреба у
вазопресорах для підтримки СерАТ ≥65 мм рт. ст. та рівня лактату в сироватці крові
>2 ммоль/л.

Інші ускладнення включають: ураження серця (міокардит, аритмію та ін.),

дисфункцію печінки, гостре ураження нирок з розвитком гострої ниркової
недостатності, поліорганну недостатність, отит, синусит, бронхіт, периферичну
полінейропатію, вторинну інфекцію, бактеріємію, грибкову суперінфекцію.

Найтяжче COVID-19 переносять хворі з цукровим діабетом, серцево-

судинними проблемами, зокрема з гіпертонією, з хронічними захворюваннями
органів дихання (ХОЗЛ, бронхіальна астма, легеневий туберкульоз), нирок,
цереброваскулярними, онкологічними захворюваннями. Центри контролю та
профілактики захворювань США (CDC) також включають імунодефіцитні стани,
важке ожиріння (індекс маси тіла ≥40) та захворювання печінки як потенційні
фактори ризику розвитку ускладнень, хоча конкретні дані щодо ризиків, пов’язаних
із цими станами, обмежені. У вибірці 355 пацієнтів, які померли від COVID-19 в
Італії, лише у 3 пацієнтів не було ускладненого анамнезу.

Найлегше хворіють діти, найважче – пацієнти похилого віку та з супутніми

захворюваннями. Похилий вік також був пов’язаний із зростанням кількості
летальних випадків: 8 % і 15 % серед осіб віком 70-79 років та 80 років або старше
відповідно. Про подібні результати повідомлялося з Італії, де кількість летальних
випадків зареєстровано 12 % і 20 % серед осіб віком 70-79 років та 80 років або
старше відповідно.

Деякі лабораторні показники також були пов’язані з гіршими наслідками. До

них належать:

• лімфопенія;
• підвищена активність ферментів печінки;
• підвищена активність лактатдегідрогенази (ЛДГ);
• підвищена концентрація маркерів запалення (наприклад, СRP, феритину);
• підвищений рівень D-димеру (>1 мкг/мл);
• збільшений протромбіновий час;
• підвищений вміст тропоніну;
• підвищена активність креатинфосфокінази;
• підвищений вміст креатиніну та сечовини.
6. Діагностика

Визначення випадку COVID-19 на сьогодні таке:

1) Підозрілий випадок:

1. Пацієнт з тяжкою гострою респіраторною інфекцією (гарячкою, кашлем), стан

якого потребує госпіталізації, і без будь-якого іншого етіологічного чинника,
який би міг повністю пояснити клінічні прояви, та які за 14 днів до появи
симптомів відповідали принаймні одному з наступних критеріїв:

• мав тісний контакт з підтвердженим або ймовірним випадком COVID-19;

• перебував у районі з відомою суспільною передачею COVID-19.
 2. Пацієнт з будь-яким гострим респіраторним захворюванням і наявністю хоча б
одного з наступних критеріїв протягом попередніх 14 днів:

• перебував у контакті з підтвердженим або ймовірним випадком COVID-19;

• працював або відвідував заклад охорони здоров’я, де проходили лікування
пацієнти з підтвердженою або ймовірною COVID-19.
2) Епідеміологічно пов’язаний випадок: такий підозрілий випадок, коли ще
не проведено адекватного лабораторного обстеження, але хворий мав
контакт з іншим лабораторно підтвердженим випадком COVID-19 за 14
днів до появи симптомів у себе.
3) Ймовірний випадок: пацієнт з підозрою на COVID-19, результат
лабораторного дослідження якого на SARSCoV-2 є сумнівним, або
отримав позитивний результат на загальний для всіх бета-коронавірусів
антиген (панкоронавірусний антиген), а також відсутні лабораторні
підтвердження наявності інших (некоронавірусних) респіраторних
патогенів.
4) Підтверджений випадок: людина з лабораторно підтвердженою COVID-19,
незалежно від наявності або прояву клінічних ознак і симптомів.

Пульсоксиметрія призначається пацієнтам з тяжким перебігом інфекції,

респіраторним дистрес-синдромом та ціанозом (низький рівень насичення киснем,
SpO2 <90 %). Лікарі мають знати, що у пацієнтів із COVID-19 може розвиватися
«тиха гіпоксія»: їхня сатурація киснем може впасти до низьких рівнів й спричинити
гостру дихальну недостатність без наявності очевидних симптомів респіраторного
дистрессиндрому. Дослідження газового складу крові виявляє низький парціальний
тиск кисню.

При проведенні загальноклінічних лабораторних обстежень пацієнтів із

COVID-19 часто виявляють лейкопенію чи лейкоцитоз, лімфопенію,
тромбоцитопенію, підвищену активність аланін- та аспартатамінотрансфераз.
Високе нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення є корисним маркером
підвищеного ризику тяжкого перебігу захворювання та поганого прогнозу.
 У пацієнтів, які перебувають на лікуванні у відділенні інтенсивної терапії,
додатково відзначаються зміни лабораторних показників, які можуть бути
обумовлені розвитком клітинного імунодефіциту, активацією коагуляції,
пошкодженням міокарда, порушенням функції печінки і нирок. Виявлено
статистично достовірне збільшення числа нейтрофілів з прогресивною
лімфопенією, підвищення рівня D-димеру, сечовини і креатиніну сироватки крові,
прокальцитоніну, тропоніну, CRP і феритину, інтерлейкіну 6, 8 і 10. Високий рівень
D-димеру та виражена лімфопенія часто пов’язані з високою смертністю.
Моніторинг рівня D-димеру, фібриногену, протромбінового часу і кількості
тромбоцитів може бути корисним у стратифікації ризику пацієнтів із COVID-19.
Погіршення цих параметрів є підставою для використання агресивніших
терапевтичних схем, включно із застосуванням «експериментальних» методів
терапії та препаратів крові. Поліпшення цих показників, навпаки, є підставою для
ослаблення деяких з терапевтичних впливів, за умови відповідності динаміки
лабораторних показників до загального стану пацієнта.

Для виявлення COVID-19 пневмоній, їх ускладнень, диференційної

діагностики з іншими захворюваннями легенів, а також для визначення ступеня
вираженості і динаміки змін, оцінки ефективності проведеної терапії застосовують
методи променевої діагностики: оглядову рентгенографію легень (РГ), комп’ютерну
томографію легень (КТ), ультразвукове дослідження легень і плевральних
порожнин (УЗД).

Стандартна РГ має низьку чутливість у виявленні початкових змін легень у

перші дні захворювання і тому не може застосовуватися для ранньої діагностики.
Інформативність РГ підвищується зі збільшенням тривалості перебігу пневмонії.
Метод дозволяє впевнено виявляти важкі форми пневмоній і набряк легенів різної
природи. За допомогою переносного рентгенівського апарата обстеження можна
проводити лежачим пацієнтам. У важких випадках пневмоній при COVID-19 на
знімках відзначаються односторонні чи двосторонні легеневі інфільтрати.

КТ має максимальну чутливість у виявленні змін у легенях, характерних для

COVID-19 пневмонії. Застосування КТ доцільно для первинної оцінки органів
грудної порожнини у пацієнтів з важкими прогресуючими формами захворювання,
а також для диференційної діагностики виявлених змін і оцінки динаміки процесу.

При КТ виявляють характерні зміни в легенях у пацієнтів з COVID-19 −

множинні двосторонні часткові та субсегментарні ділянки затемнень у вигляді
матового скла або ущільнення (зазвичай периферичні або задні, здебільшого в
нижніх частках, рідше у правій нижній частці), патерн «хаотичної бруківки»,
легеневі бронхограми, реверсивні патерни ореолу навколо частки/реверсивні
перилобулярні патерни міжчасткові або септальні потовщення (гладенькі або
нерівномірні), потовщення прилеглої плеври, субплевральні ураження, плевральний
випіт, перикардіальний випіт, бронхоектази, кавітації, пневмоторакс,
лімфаденопатію, круглі кістозні зміни. Старшим людям порівняно з молодшими
пацієнтами більш властиве широке ураження легеневих часток, інтерстиційні зміни
та потовщення плеври.

Через технічну складність проведення РГ та КТ у хворих, які знаходяться на

ШВЛ, для контролю стану легенів рекомендується застосовувати УЗД за
допомогою переносних апаратів. Це дослідження відрізняється високою чутливістю
у виявленні інтерстиційних змін і консолідацій в легеневій тканині при
субплевральному їх розташуванні.

Специфічні методи діагностики.

1. Полімеразна ланцюгова реакція із зворотною транскрипцією на виявлення

нуклеїнової кислоти коронавірусу в матеріалі від хворого (золотий стандарт).
Молекулярне тестування потрібне для підтвердження діагнозу. Сумарна
чутливість: 89 %. Зразки беруть з верхніх дихальних шляхів (мазки або змиви з
носоглотки і ротоглотки) в амбулаторних пацієнтів та/або зразки з нижніх
дихальних шляхів (мокрота та/або ендотрахеальний аспірат або ж
бронхоальвеолярний лаваж) у пацієнтів з важчими респіраторними
захворюваннями. Можливий забір додаткових клінічних зразків (наприклад,
крові, калу, сечі). Зразки потрібно брати з дотриманням відповідними заходів
профілактики та інфекційного контролю, треба враховувати високий ризик
виникнення аерозолю під час взяття матеріалу з нижніх дихальних шляхів.
 2. Швидкий тест на виявлення антитіл до коронавірусу в крові за допомогою
імунохроматографічного методу (позитивний результат можна отримати на 5-6-
ий день від початку захворювання). Чутливість цього методу невисока.

3. Імуноферментний метод – дає змогу виявити специфічні антитіла класів IgM і

IgG до пандемічного коронавірусу. Чутливість цього методу досягає 90 %. Поява
антитіл IgG може свідчити про звільнення організму хворого від збудника, однак
це твердження потребує додаткового доказу.

У плані диференційної діагностики застосовують тест-системи для виявлення

вірусів грипу та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій, симптоми яких
подібні до COVID-19.

7. Диференційна діагностика:

COVID-19 необхідно диференціювати з грипом, іншими гострими вірусними

інфекціями, спричиненими вірусами з групи ГРВІ (парагрип, риновірусна,
аденовірусна, РС-вірусна, метапневмовірусна, MERS-CoV інфекції), вірусними
гастроентеритами, бактерійними збудниками респіраторних інфекцій.

Тривалість інкубаційного періоду при COVID-19 у середньому складає 5 діб,

тоді як при грипі та ГРВІ, як правило, не перевищує 3 діб. При грипі захворювання
починається гостро, при COVID-19 та інших ГРВІ, як правило, поступово. При
інших ГРВІ висока лихоманка та слабкість частіше, а задишка і утруднене дихання
відзначаються значно рідше, ніж при COVID-19.

При вірусних гастроентеритах провідним буде ураження шлунково-

кишкового тракту, симптоми ураження дихальних шляхів, як правило, виражені
мінімально.

В цілому при проведенні диференційної діагностики необхідно враховувати

дані епідеміологічного анамнезу, клінічні симптоми та їх динаміку. У всіх
підозрілих випадках показано обстеження на SARS-COV-2 і збудників інших
респіраторних інфекцій.

8. Лікування:
 Протокол «Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної
хвороби (COVID-19)» (далі – Протокол) розроблено відповідно до Закону України
від 30 березня 2020 року № 539-IX «Про внесення змін до деяких законів України
щодо забезпечення лікування коронавірусної хвороби (COVID-19)» та Порядку
призначення та застосування лікарських засобів для лікування коронавірусної
хвороби (COVID-19), затвердженого наказом Міністерства охорони здоровʼя
України від 30 червня 2020 року № 1482, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
України 08 липня 2020 року за № 641/34924.

Відповідно до накопичених даних в Протоколі наведено окремо для пацієнтів

дитячого та дорослого віку інформацію стосовно призначення
противірусної/імуномодулюючої та підтримуючої терапії у дорослих та пацієнтів
дитячого віку (пункт 1 частини ІІІ), моноклональних антитіл (пункт 2),
антикоагулянтної терапії (пункт 3), ранньої підтримуючої терапії за наявності
тяжкої гострої респіраторної інфекції (пункт 4), антибактеріальної терапії
бактеріальної ко-інфекції у пацієнтів з COVID-19 (пункт 5), гострого
респіраторного дистрес-синдрому і гіпоксемічної дихальної недостатності (пункт
6), сепсису та септичного шоку (пункт 7), використання реконвалесцентної плазми,
яка містить нейтралізуючі антитіла класу IgG проти SARS-CoV-2 у високих титрах
(пункт 8), мультисистемного запального синдрому при COVID-19 у дітей та
підлітків (пункт 9).

Нижче наведенні рекомендації з цього протоколу для дорослих осіб в

залежності від тяжкості:

Таблиця 2. Лікування дорослих пацієнтів

Ступінь Лікування
тяжкості
 COVID-19: Амбулаторне лікування:
легкий ступінь
1) надати пацієнту інформацію щодо
тяжкості (відсутність
повноцінного харчування та відповідної регідратації;
утруднень дихання)
2) симптоматичне лікування із застосуванням
жарознижуючих засобів (парацетамол, ібупрофен тощо)
при лихоманці та болю.

Застереження: парацетамол приймати не більше 1 г на

прийом і не більше 3 г на добу. Уникати використання
високих доз ібупрофену (≥2400 мг на добу) в пацієнтів
із неконтрольованою артеріальною гіпертензією,
застійною серцевою недостатністю (II–III
функціональний клас за критеріями NYHA),
діагностованою ішемічною хворобою серця,
захворюванням периферичних артерій та/або
цереброваскулярними захворюваннями, хронічною
хворобою нирок III-V стадій. При застосуванні
ібупрофену в низьких дозах (до 1200 мг на добу) не
спостерігається збільшення ризику серцево-судинних
тромботичних подій.

3) розгляньте при легкому та середньому перебігу

захворювання призначення противірусних препаратів
прямої дії для груп ризику.
середній ступінь Амбулаторне лікування:
тяжкості
1) надати пацієнту інформацію щодо повноцінного
харчування та відповідної регідратації;

2) симптоматичне лікування із застосуванням

жарознижуючих засобів (парацетамол, ібупрофен тощо)
при лихоманці та болю.
Застереження: парацетамол приймати не більше 1 г на
прийом і не більше 3 г на добу. Уникати використання
високих доз ібупрофену (≥2400 мг на добу) у пацієнтів
із неконтрольованою артеріальною гіпертензією,
застійною серцевою недостатністю (II–III
функціональний клас за критеріями NYHA),
діагностованою ішемічною хворобою серця,
захворюванням периферичних артерій та/або
цереброваскулярними захворюваннями, хронічною
хворобою нирок III-V стадій. При застосуванні
ібупрофену в низьких дозах (до 1200 мг на добу) не
спостерігається збільшення ризику серцево-судинних
тромботичних подій;

3) не використовуйте кортикостероїди для лікування

COVID-19 у пацієнтів, які не потребують кисневої
підтримки;

антибактеріальні засоби протипоказані та

призначаються виключно за наявності лабораторно
підтвердженої супутньої бактеріальної інфекції або при
обґрунтованій підозрі на неї;

5) при утрудненні дихання рекомендовано перебувати в

положенні «лежачи на животі», оскільки це допомагає
розкрити альвеоли, що спалися, та підвищити рівень
кисню в крові.

6) розгляньте при легкому та середньому перебігу

захворювання призначення противірусних препаратів
прямої дії для груп ризику.

Стаціонарне лікування:

Призначення низькомолекулярних гепаринів (НМГ),

якщо це не протипоказано (детальніше – див. пункт
3 частини ІІІ).

Варіанти додаткової терапії (за

клінічними показаннями):

1) розгляньте ремдесивір

для пацієнтів, що належать до груп ризику

прогресування до тяжкого або критичного перебігу
захворювання та мають ознаки пневмонії.

Ризик прогресування до тяжкого або критичного

перебігу захворювання мають пацієнти, що належать до
групи ризику: вік >65 років та наявність тяжких
супутніх патологій в стадії декомпенсації –
декомпенсований цукровий діабет, тяжка хронічна
патологія дихальної та серцево-судинної систем,
імуносупресивні стани, ниркова недостатність.

Ремдесивір найкраще призначати у перші 5 днів від

появи перших симптомів захворювання, але можливо у
будь-якій термін за наявності клінічних показань.

У перший день - навантажувальна доза 200 мг один раз

на добу (в/в протягом 30-120 хв), з другого дня –
підтримуюча доза 100 мг один раз на добу (в/в
протягом 30-120 хв).

Тривалість лікування 5 днів.

Застереження: Рекомендовано ретельний моніторинг

токсичності ремдесивіру або зменшеної ефективності
супутнього препарату.

Перед початком та щодня протягом застосування

ремдесивіру у дорослих пацієнтів рекомендовано
визначати розрахункову швидкість клубочкової
фільтрації (eGFR). Ремдесивір не слід застосовувати
пацієнтам із розрахунковою швидкістю клубочкової
фільтрації (eGFR)
<30 мл/хв/1,73м2.

Перед початком та щодня протягом застосування

ремдесивіру у дорослих пацієнтів рекомендовано
визначати розрахункову швидкість клубочкової
фільтрації (eGFR).

До початку прийому ремдесивіру кожному пацієнту

необхідно провести дослідження функціонального стану
печінки та відстежувати його протягом всього періоду
лікування. Ремдесивір слід застосовувати пацієнтам із
порушеннями функцій печінки лише в тих випадках,
коли потенційна користь перевищує потенційний ризик.

Ремдесивір не слід застосовувати пацієнтам, у яких

рівень аланінамінотрансферази (АЛТ) у крові більше,
ніж у 5 разів перевищує верхню межу норми.

Слід припинити застосування ремдесивіру пацієнтами, у

яких: АЛТ більше, ніж у 5 разів перевищує верхню
межу норми внаслідок лікування ремдесивіром. Прийом
можна відновити, коли АЛТ менше, ніж 5 разів
перевищує верхню межу норми. АБО підвищення рівня
АЛТ супроводжується ознаками або симптомами
запалення печінки або підвищенням кон’югованого
білірубіну, лужної фосфатази або міжнародного
нормалізованого відношення (МНВ).

Не дозволено застосування ремдесивіру поза межами

стаціонару.
 тяжкий перебіг 1) оптимальна підтримуюча терапія в лікарняній
захворювання палаті (або відділенні/палаті інтенсивної терапії);

2) киснева підтримка;
≥1 з наступного:
частота дихання ≥30/хв 3) системні кортикостероїди перорально або

(дорослі); внутрішньовенно. Може застосовуватися

≥40/хв (діти <5). дексаметазон або інші кортикостероїди, такі як

Насичення киснем гідрокортизон, метилпреднізолон.

крові ≤93%; Доза дексаметазону 6 мг один раз/добу є

співвідношення еквівалентною (з точки зору глюкокортикоїдного
PaO2/FiO2 <300. ефекту) 32 мг метилпреднізолону (8 мг кожні 6
Інфільтрати в годин або 16 мг кожні 12 годин) або 150 мг
легенях>50% гідрокортизону (50 мг кожні 8 годин).
легеневого поля Тривалість лікування до 7–10 днів (або до виписки із
закладу охорони здоров’я, якщо це відбудеться
раніше).

У разі прогресування дихальної недостатності та

лабораторних ознак запалення можуть бути
розглянуті вищі дози системних кортикостероїдів
відповідно до інструкції для медичного
застосування.

Застереження: контролюйте рівень глюкози,

незалежно від того, чи відомо, що у пацієнта
цукровий діабет;

4) призначення низькомолекулярних гепаринів

(НМГ), якщо це не протипоказано (детальніше –
див. пункт 3 частини ІІІ);

5) за умови приєднання бактеріальної флори

ретельно розгляньте застосування
антибактеріальних або протигрибкових засобів
відповідно до локальної епідеміології (детальніше –
див. пункт 5 частини ІІІ).
Варіанти додаткової терапії (за клінічними
показаннями):

1) розгляньте ремдесивір

Ремдесивір найкраще призначати у перші 5 днів від

появи перших симптомів захворювання, але
можливо у будь-якій термін за наявності клінічних
показань.

У перший день – навантажувальна доза 200 мг один

раз на добу (в/в протягом 30-120 хв), з другого дня –
підтримуюча доза 100 мг один раз на добу (в/в
протягом 30-120 хв).

Тривалість лікування: 5 днів для пацієнтів, які не

потребують штучної вентиляції легень (ШВЛ) або
екстракорпоральної мембранної оксигенації
(ЕКМО).

При відсутності ефекту або якщо пацієнт перебуває

на штучній вентиляції легень (ШВЛ) або
екстракорпоральній мембранній оксигенації
(ЕКМО) - курс лікування складає 10 днів.

Застереження: рекомендовано ретельний

моніторинг токсичності ремдесивіру або зменшеної
ефективності супутнього препарату.

Перед початком та щодня протягом застосування

ремдесивіру у дорослих пацієнтів рекомендовано
визначати розрахункову швидкість клубочкової
фільтрації (eGFR). Ремдесивір не слід застосовувати
пацієнтам із розрахунковою швидкістю клубочкової
фільтрації (eGFR)
<30 мл/хв/1,73м2.

До початку прийому ремдесивіру кожному пацієнту

необхідно провести дослідження функціонального
стану печінки та відстежувати його протягом всього
періоду лікування. Ремдесивір слід застосовувати
пацієнтам із порушеннями функцій печінки лише в
тих випадках, коли потенційна користь перевищує
потенційний ризик.

Ремдесивір не слід застосовувати пацієнтам, у яких

рівень аланінамінотрансферази (АЛТ) у крові
більше, ніж у 5 разів перевищує верхню межу
норми.

Слід припинити застосування ремдисивіру

пацієнтами, у яких:
АЛТ більше, ніж у 5 разів перевищує верхню межу
норми внаслідок лікування ремдесивіром. Прийом
можна відновити, коли АЛТ менше, ніж 5 разів
перевищує верхню межу норми.

АБО

підвищення рівня АЛТ супроводжується ознаками

або симптомами запалення печінки або
підвищенням кон’югованого білірубіну, лужної
фосфатази або міжнародного нормалізованого
відношення (МНВ).

2) розгляньте 10% імуноглобулін людини

нормальний для внутрішньовенного введення у
складі комплексної терапії дорослих пацієнтів з
тяжкою пневмонією, яка викликана коронавірусною
інфекцією SARS-CoV-2/COVID-19.
У хворих з тяжким перебігом захворювання, що
супроводжується наростаючими явищами
інтоксикаційного синдрому та дихальної
недостатності, негативною лабораторною
динамікою, а саме: прогресуючим підвищенням
рівня С-реактивного білка понад 50 Од,
прогресуючою абсолютною лімфопенією,
підвищенням рівня ферритину та ІЛ-6 (якщо
доступне визначення) розглянути можливість
застосування 10% імуноглобуліну людини
нормального для внутрішньовенного введення в дозі
0,8-1,0 г/кг один раз на добу протягом 2 діб від
початку погіршення стану (курсова доза 1,6-2,0 г/кг
ідеальної маси тіла).

Кратність інфузій та швидкість введення

визначаються лікарем залежно від стану пацієнта.
Добова доза може бути скоригована з міркувань
неперевищення максимального добового об’єму
інфузійної терапії.

Обов’язковим є контроль стану системи згортання

крові та діурезу, особливо у пацієнтів з
надлишковою масою тіла.

Застереження: внаслідок лікування препаратами

імуноглобуліну може виникнути тромбоз. Фактори
ризику: ожиріння, атеросклероз в анамнезі,
порушення серцевого викиду, артеріальна
гіпертензія, цукровий діабет з наявністю в анамнезі
захворювання судин і випадків тромбозу, пацієнти з
набутою або спадковою тромбофілією, пацієнти з
тяжкою гіповолемією, пацієнти із захворюваннями,
які підвищують в’язкість крові, літній вік, тривала
іммобілізація, стани гіперкоагуляції, венозний або
артеріальний тромбоз в анамнезі, застосування
естрогенів, використання постійних центральних
катетерів у судинах, підвищена в’язкість крові та
ризик серцево-судинних захворювань. Тромбоз
також може виникнути навіть у разі відсутності
відомих факторів ризику.

Слід здійснити загальну оцінку в’язкості крові у

пацієнтів з ризиком підвищеної в’язкості,
включаючи пов’язану з кріоглобулінами,
хіломікронемією голодування/помітно високим
рівнем тригліцеролів (тригліцеридів) або
моноклональною гамопатією.

Для пацієнтів з ризиком виникнення тромбозу

практикується введення препаратів
імуноглобуліну у мінімальних дозах та з
мінімальною швидкістю інфузії. Перед
застосуванням препарату слід переконатися у
належному рівні гідратації пацієнта. У пацієнтів з
ризиком виникнення підвищеної в’язкості слід
здійснювати контроль симптомів тромбозу та оцінку
в’язкості крові;

3) розгляньте тоцилізумаб

Показання до призначення тоцилізумабу:

інтерстиціальна пневмонія з гострою дихальною
недостатністю, прогресуюча дихальна
недостатність, потреба підключення до неінвазивної
або інвазивної вентиляції, наявність позалегеневих
уражень органів.
Підвищення рівня C-реактивного білка, D-димеру та
феритину корелює з підвищенням рівня IL-6 та
поганим результатом у пацієнтів з тяжкою
інфекцією COVID-19.

Якщо визначити рівні IL-6 неможливо, розглянути

введення тоцилізумабу у хворих із прогресуючим
тяжким перебігом захворювання та зростаючими
показниками C-реактивного білку.

Тоцилізумаб рекомендовано застосовувати як

додаток до терапії кортикостероїдами у пацієнтів, у
яких спостерігається швидка декомпенсація
дихання:
пацієнти, що перебувають на інвазивній механічній
вентиляції легень протягом не більше 24 годин;
пацієнти із швидко зростаючими потребами в кисні,
що потребують неінвазивної механічної вентиляції
легень або кисню через носові канюлі з високим
потоком, та у яких підвищений рівень С-
реактивного білку в 5 разів вище від верхнього
референтного значення.

При прогресуванні захворювання тоцилізумаб

призначають не раніше 7-го дня від початку
клінічних симптомів або з урахуванням
рентгенологічних змін (у деяких хворих клінічні
ознаки початкового періоду відсутні).
Рекомендована доза тоцилізумабу становить 8 мг/кг
для внутрішньовенної інфузії однократно. Загальна
доза не повинна перевищувати 800 мг. Тоцилізумаб
слід розводити у 100 мл 0,9% натрію хлориду і
вводити впродовж 1 години. Друга доза не повинна
розглядатися, враховуючи невизначеність щодо
доказів додаткової користі.

Оскільки тоцилізумаб пригнічує вироблення С-

реактивного білку, зменшення його рівня не слід
використовувати як ознаку клінічного поліпшення.

Протипоказання до призначення тоцилізумабу:

AСТ/AЛТ >5 раз вище норми;
кількість нейтрофілів <500
кількість тромбоцитів < 50
000; сепсис не спричинений
SARS-CoV-2;
підвищений рівень прокальцитоніну більш, ніж в 2
рази; наявність коморбідних станів, що можуть
призвести до
негативного прогнозу, ускладнений
дивертикуліт, піодерміт, негативна відповідь на
імуносупресивну терапію.

Не дозволено застосування тоцилізумабу поза

межами стаціонару.

4) розгляньте тофацитиніб

У хворих з прогресуючим перебігом захворювання і

неефективністю ГКС, розглянути можливість
додатково призначення інгібітору янус-кіназ
Тофацитинібу - 10 мг двічі на день протягом 14 днів
з продовженням терапії ГКС. Застереження: даних
щодо застосування тофацитинібу під час вагітності
недостатньо. Препарат може проходити через
плаценту, і тому не можна виключати ризик для
плода. Рішення щодо введення тофацитинібу
повинно враховувати потенційну користь для матері
та ризики для плода.
критичний перебіг 1) оптимальна підтримуюча терапія у
захворювання відділенні/палаті інтенсивної терапії;

2) механічна вентиляція легень;

≥1 з наступного: 3) призначення низькомолекулярних гепаринів
гострий респіраторний (НМГ), якщо це не протипоказано (детальніше –
дистрес синдром; див. пункт 3 частини ІІІ);
сепсис;
4) системні кортикостероїди внутрішньовенно.
змінена свідомість;
Може застосовуватися дексаметазон або інші
поліорганна
кортикостероїди, такі як гідрокортизон,
недостатність.
метилпреднізолон;

Доза дексаметазону 6 мг один раз/добу є

еквівалентною (з точки зору глюкокортикоїдного
ефекту) 32 мг метилпреднізолону (8 мг кожні 6
годин або 16 мг кожні 12 годин) або 150 мг
гідрокортизону (50 мг кожні 8 годин).
Тривалість лікування до 7–10 днів.
У разі прогресування дихальної недостатності та
лабораторних ознак запалення можуть бути
розглянуті вищі дози системних кортикостероїдів
відповідно до інструкції для медичного
застосування.
Застереження: контролюйте рівень глюкози,
незалежно від того, чи відомо, що у пацієнта
цукровий діабет;
5) спеціальна профілактика та лікування гострого
респіраторного дистрес-синдрому (детальніше – див.
пункт 6 частини ІІІ);
6) запобігання подальшому фіброзу легень;
7) за умови приєднання бактеріальної флори
ретельно розгляньте застосування
антибактеріальних або протигрибкових засобів
відповідно до локальної епідеміології (детальніше
– див. пункт 5 частини ІІІ).
Відстеження вторинних бактеріальних та
опортуністичних інфекцій (Aspergillus).

Варіанти додаткової терапії (за клінічними

показаннями):

1) розгляньте тоцилізумаб

Показання до призначення тоцилізумабу:

інтерстиціальна пневмонія з гострою дихальною
недостатністю, прогресуюча дихальна недостатність,
потреба підключення до неінвазивної або інвазивної
вентиляції, наявність позалегеневих уражень органів.
Підвищення рівня C-реактивного білка, D-димеру та
феритину корелює з підвищенням рівня IL-6 та поганим
результатом у пацієнтів з тяжкою інфекцією COVID-19.
Якщо визначити рівні IL-6 неможливо, розглянути
введення тоцилізумабу у хворих із прогресуючим тяжким
перебігом захворювання та зростаючими показниками C-
реактивного білку.

Тоцилізумаб рекомендовано застосовувати як додаток до

терапії кортикостероїдами у пацієнтів, у яких
спостерігається швидка декомпенсація дихання:
пацієнти, що перебувають на інвазивній механічній
вентиляції легень протягом не більше 24 годин;
пацієнти із швидко зростаючими потребами в кисні, що
потребують неінвазивної механічної вентиляції легень або
кисню через носові канюлі з високим потоком, та у яких
підвищений рівень С-реактивного білку в 5 разів вище від
верхнього референтного значення.
При прогресуванні захворювання тоцилізумаб призначають
не раніше 7-го дня від початку клінічних симптомів або з
урахуванням рентгенологічних змін (у деяких хворих
клінічні ознаки початкового періоду відсутні).

Рекомендована доза тоцилізумабу становить 8 мг/кг для

внутрішньовенної інфузії однократно. Загальна доза не
повинна перевищувати 800 мг. Тоцилізумаб слід розводити
у 100 мл 0,9% натрію хлориду і вводити впродовж 1
години. Друга доза не повинна розглядатися, враховуючи
невизначеність щодо доказів додаткової користі.

Оскільки тоцилізумаб пригнічує вироблення С-реактивного

білку, зменшення його рівня не слід використовувати як
ознаку клінічного поліпшення.
Протипоказання до призначення тоцилізумабу:
AСТ/AЛТ >5 раз вище норми;
кількість нейтрофілів <500
кількість тромбоцитів < 50 000;
сепсис не спричинений SARS-CoV-2;
підвищений рівень прокальцитоніну більш, ніж в 2 рази;
наявність коморбідних станів, що можуть призвести до
негативного прогнозу, ускладнений дивертикуліт,
піодерміт, негативна відповідь на імуносупресивну
терапію.

Не дозволено застосування тоцилізумабу поза межами

стаціонару.

2) Розгляньте 10% імуноглобулін людини нормальний для

внутрішньовенного введення у складі комплексної терапії
дорослих пацієнтів з тяжкою пневмонією, яка викликана
коронавірусною інфекцією SARS-CoV-2/COVID-19.

У хворих з критичним перебігом захворювання, що

супроводжується наростаючими явищами інтоксикаційного
синдрому та дихальної недостатності, негативною
лабораторною динамікою, а саме: прогресуючим
підвищенням рівня С-реактивного білка понад 50 Од,
прогресуючою абсолютною лімфопенією, підвищенням
рівня ферритину та ІЛ-6 (якщо доступне визначення)
розглянути можливість застосування 10% імуноглобуліну
людини нормального для внутрішньовенного введення в
дозі 0,8-1,0 г/кг один раз на добу протягом 2 діб від початку
погіршення стану (курсова доза 1,6-2,0 г/кг ідеальної маси
тіла).

Кратність інфузій та швидкість введення визначаються

лікарем залежно від стану пацієнта. Добова доза може бути
скоригована з міркувань неперевищення максимального
добового об’єму інфузійної терапії.

Обов’язковим є контроль стану системи згортання крові та

діурезу, особливо у пацієнтів з надлишкою масою тіла.
Застереження: Внаслідок лікування препаратами
імуноглобуліну може виникнути тромбоз. Фактори ризику:
ожиріння, атеросклероз в анамнезі, порушення серцевого
викиду, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет з
наявністю в анамнезі захворювання судин і випадків.

тромбозу, пацієнти з набутою або спадковою

тромбофілією, пацієнти з тяжкою гіповолемією, пацієнти із
захворюваннями, які підвищують в’язкість крові, літній вік,
тривала іммобілізація, стани гіперкоагуляції, венозний або
артеріальний тромбоз в анамнезі, застосування естрогенів,
використання постійних центральних катетерів у судинах,
підвищена в’язкість крові та ризик серцево-судинних
захворювань. Тромбоз також може виникнути навіть у разі
відсутності відомих факторів ризику.

Слід здійснити загальну оцінку в’язкості крові у пацієнтів з

ризиком підвищеної в’язкості, включаючи пов’язану з
кріоглобулінами, хіломікронемією голодування/помітно
високим рівнем тригліцеролів (тригліцеридів) або
моноклональною гамопатією.
Для пацієнтів з ризиком виникнення тромбозу
практикується введення препаратів імуноглобуліну у
мінімальних дозах та з мінімальною швидкістю інфузії.
Перед застосуванням препарату слід переконатися у
належному рівні гідратації пацієнта. У пацієнтів з
ризиком виникнення підвищеної в’язкості слід здійснювати
контроль симптомів тромбозу та оцінку в’язкості крові.
 9. Список використаної літератури:
1) Огляди та лекції М.А. Андрейчин, Н.А. Ничик, Н.Г. Завіднюк, Я.І.
Йосик, І.С. Іщук, О.Л. Івахів «COVID-19: ЕПІДЕМІОЛОГІЯ, КЛІНІКА,
ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКА»
Тернопільський національний медичний університет імені І.Я.
Горбачевського.
2) Протокол № 762 від 02 квітня 2020 року (у редакції наказу
Міністерства охорони здоров’я України 17 травня 2023 року № 913)
«НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ
КОРОНАВІРУСНОЇ ХВОРОБИ (COVID-19)» МОЗ.
3) Журнал «Актуальная инфектология» Том 8, №2, 2020. «Коронавірусна
інфекція (лекція)» за авторами: Чернишова Л.І. Національна медична
академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна.