Одеський національний медичний університет

Кафедра нормальної та патологічної клінічної анатомії

Лекція за темою:

Вірусні повітряно-краплинні інфекції. ВІЛ-інфекція. Сказ.

Рікетсиози. Прионові інфекції.
 Вірусні інфекції
 Вірусні інфекції різноманітні. Вірусам
властива висока контагіозність, здатність
викликати епідемії та пандемії. Ці інфекції
можуть бути не тільки гострими і
хронічними, але і латентними (прихованими)
і уповільненими, яким приділяється особлива
увага.
 Повільним вірусним інфекціям властивий
тривалий (іноді багаторічний) інкубаційний
період, вони характеризуються персистенцією
і накопиченням збудника в організмі,
прогресуючим тривалим перебігом
захворювання, яке в більшості випадків
закінчується смертю.
 Різноманітність вірусних інфекцій
визначається також їх здатністю вибірково
руйнувати клітини деяких органів і тканин
(тропізм вірусів).
 Гострі респіраторні вірусні
інфекції
 Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) -
група клінічно та морфологічно схожих
захворювань органів дихання, які
викликаються пневмотропними вірусами. Ці
інфекційні захворювання широко поширені і
в розвинених країнах в цілому перевищують
захворюваність іншими інфекціями.
 ГРВІ частіше спостерігаються в холодну
пору року і протікають у вигляді
спорадичних випадків, епідемій або
пандемій. Серед ГРВІ значне місце
займають грип, парагрип, аденовірусна і
респіраторно-синцитіальна інфекції.
 Грип
 Грип - ГРВІ, збудником якого є кілька вірусів
грипу. Крім людини, ця хвороба
зустрічається у багатьох савців (коні, свині,
собаки, рогата худоба) і у птахів. Джерелом
захворювання людей є тільки хвора людина.
Можлива гібридизація вірусів тварини і
людини, що веде до мінливості збудника і
появи пандемічно небезпечних штамів.
 Етіологія
 Збудники грипу - пневмотропні РНК віруси
трьох антигенно обумовлених серологічних
варіантів: А (А1, А2), В і С, що відносяться
до сімейства Orthomyxoviridae. Частинки
вірусу грипу (віріони) круглої форми,
діаметром 80-100 нм, складаються з
молекули РНК, навколо якої знаходиться
ліпопротеїнова оболонка (капсид).
 Завдяки присутності специфічних
рецепторів забезпечується адсорбція
вірусу на епітеліальних клітинах. За
допомогою нейрамінідази вірус
розчиняє оболонку і потрапляє в клітину
господаря.
 Патогенез
 Інфекція поширюється повітряно-крапельним
шляхом. Інкубаційний період складає 2-4 дні.
Первинна адсорбція і розмноження вірусу
відбуваються в клітинах бронхіального і
альвеолярного епітелію, в ендотелії капілярів, що
призводить до первинної вірусемії. Репродукція
вірусу в епітеліальних клітинах бронхіол і легень
супроводжується їх загибеллю і звільненням
збудника, який заселяє епітелій бронхів і трахеї.
 Серед них найбільш вагомі в патогенезі
грипу:
 вазопатичний (вазопаралітичний) вплив
(гіперемія, стази, плазмо і крововиливи)
 пригнічення захисних сил організму -
нейтрофілів (пригнічення фагоцитозу),
моноцитарних фагоцитів (пригнічення
хемотаксису і фагоцитозу), імунної системи
(розвиток алергії, утворення токсичних
імунних комплексів)
 Вазопатичний і імуносупресивний вплив вірусу
грипу визначають приєднання вторинної
інфекції, характер місцевих (риніт, фарингіт,
трахеїт, бронхіт, пневмонія) і загальних
(дисциркуляторні розлади, дистрофія
паренхіматозних органів, запалення) змін.
 Проникнення вірусу не завжди призводить до
розвитку гострого інфекційного процесу.
Можливі латентні (безсимптомні) і хронічні
форми хвороби, що мають велике значення,
особливо в перинатальній патології.
 Патологічна анатомія
 Морфологічні зміни і клінічні прояви
хвороби різноманітні, залежать від типу
збудника (грип А завжди протікає важче),
його токсичності, стану макроорганізму і
приєднання вторинної інфекції. Виділяють
легку (амбулаторну), середньої тяжкості і
важку форму грипу
 При легкій формі грипу спостерігається
пошкодження слизової оболонки верхніх
дихальних шляхів, де розвивається гострий
катаральний риноларінготрахеобронхіт.
Слизова оболонка набрякає, стає
 гіперемійована, вкрита серозно-слизовими
масами.
При легкій формі грипу уражаються верхні дихальні
шляхи
 При мікроскопічному дослідженні на тлі
гіперемії, набряку та лімфоїдно-клітинної
інфільтрації субепітеліального шару
спостерігається гідропічна дистрофія клітин
миготливого епітелію, вони втрачають вії;
посилюється секреторна активність
келихоподібних клітин і серозно-слизових
залоз, багато клітин епітелію злущується.
 У цитоплазмі епітеліальних клітин
з'являються базофільні і оксифільні
(фуксинофільні) включення. Дрібні
базофільні включення являють собою
мікроколонії вірусу грипу, що
підтверджується методом флуоресцентних
антитіл. Оксифільні тільця утворюються
внаслідок реакції клітини на проникнення
вірусу і є зруйнованими органелами.
 Цитоплазматичні включення і антиген
грипу можуть бути виявлені в мазках-
відбитках слизової оболонки носа на
початковій стадії грипу, що має
діагностичне значення. Легка форма
грипу протікає сприятливо і через 5-6
діб закінчується повним відновленням
слизової оболонки верхніх дихальних
шляхів і одужанням.
 Грип середньої тяжкості протікає з залученням
до патологічного процесу не тільки верхніх
дихальних шляхів, а й дрібних бронхів,
бронхіол, а також легеневої паренхіми. У стінці
трахеї і бронхів розвивається серозно-
геморагічне запалення, іноді з вогнищем
некрозу слизової оболонки (некротичний
трахеїт). На значній площі епітеліальні клітини
злущуються у вигляді пластів, заповнюють
просвіт бронхів, внаслідок чого виникають
ателектази і гостра емфізема легенів.
 Грипозна
бронхопневмонія
 На тлі гіперемії, ділянок ателектазів і гострої
емфіземи з'являються осередки грипозної
пневмонії: в альвеолах накопичується
серозний ексудат, альвеолярні макрофаги,
десквамовані клітини альвеолярного
епітелію, еритроцити, поодинокі нейтрофіли;
міжальвеолярні перетинки потовщені за
рахунок проліферації септальних клітин та їх
інфільтрації лімфоїдними клітинами; іноді
з'являються гіалінові мембрани.
Серозне запалення в легенях при грипі
 У ряді випадків пневмонія набуває
властивостей геморагічної. В
цитоплазмі бронхіального та
альвеолярного епітелію знаходять
включення вірусу. Запальні,
некробіотичні і десквамативні
процеси в легенях поєднуються з
регенераторними.
 Перебіг грипу середньої тяжкості в цілому
сприятливий - одужання спостерігається
через 3 - 4 тижні. У ослаблених людей,
людей похилого віку, дітей, а також у
хворих на серцево-судинні захворювання
пневмонія набуває затяжного перебігу, а
також може бути причиною легенево-
серцевої недостатності та смерті.
 Важка форма грипу, в залежності від
реактивності організму, може бути двох
варіантів:
 Обумовлений загальною інтоксикацією
(токсичний грип)
 Обумовлений легеневими
ускладненнями, що виникають у разі
приєднання вторинної бактеріальної
інфекції.
 При важкому грипі з вираженою загальною
інтоксикацією переважають морфологічні зміни,
що виникають під цито- і вазопатичною дією
вірусу. При цьому в трахеї і бронхах
розвивається серозно-геморагічне запалення і
некроз. У легенях на тлі розладу кровообігу і
масивних крововиливах з'являються дрібні
множинні (ацинозні, долькові) фокуси серозно-
геморагічної пневмонії, гострої емфіземи і
ателектази.
 У випадках блискавичного перебігу
хвороби можливий токсичний
геморагічний набряк легенів. Крововиливи
з'являються також і за межами легень- в
головному мозку, внутрішніх органах,
шкірі, слизових і серозних оболонках.
Досить часто такі хворі помирають на 4 - 5
добу захворювання внаслідок
крововиливів у життєво важливі центри
або легеневої недостатності.
 При грипі у внутрішніх органах спостерігається
поєднання дистрофічних і запальних процесів з
розладами гемоциркуляції. У серці, печінці та
нирках, крім гіперемії і петехіальних
крововиливів, знаходять білкову та жирову
дистрофію паренхіматозних елементів; запальні
зміни з'являються рідко і в основному при
наявності легеневих ускладнень (пневмонії).
Дистрофічні зміни клітин інтрамуральних
гангліїв серця можуть бути причиною гострої
серцевої недостатності.
 У головному мозку при важкій формі
грипу гемодинамічні розлади ведуть до
гострого його набухання, що
супроводжується вклинювання мигдаликів
мозочка у великий потиличний отвір і
смертю хворого. Іноді зустрічається
серозний менінгіт, який може
поєднуватися з енцефалітом.
 Особливості перебігу грипу у
дітей
 У дітей раннього віку захворювання протікає
важче, ніж у дорослих; частіше виникають
легеневі та позалегеневі ускладнення.
Переважає загальна інтоксикація з ураженням
нервової системи, множинні петехії у
внутрішніх органах, серозних і слизових
оболонках. Місцеві зміни іноді
супроводжуються катаральним запаленням і
набряком слизової оболонки гортані, звуженням
її отвору (помилковий круп) і асфіксією.
 Ускладнення
 Спостерігаються головним чином з боку
легень. Карніфікація ексудату,
облітеруючий бронхіт і бронхіоліт, склероз
стінки бронхів призводять до бронхоектазів,
пневмофіброзу, хронічної обструктивної
емфіземи, хронічної пневмонії, легенево-
серцевої недостатності.
 Смерть при грипі настає внаслідок
інтоксикації, крововиливів в життєво
важливі центри (головний мозок),
легеневих ускладнень (пневмонія, емпієма
плеври), серцевої або серцево-легеневої
недостатності.
 Грип дуже небезпечний для маленьких
дітей, людей похилого віку та хворих на
серцево-судинними захворюваннями.
 Парагрип
 Парагрип - грипоподібне гостре інфекційне
захворювання, збудником якого є вірус
парагрипу; характеризується переважним
ураженням дихальних шляхів і помірною
інтоксикацією. Поширений всюди, складає
близько 20% від загальної кількості ГРВІ.
 Під час епідемії грипу протікає у
вигляді супутнього захворювання.
Хворіють люди різного віку, але в
більшості випадків - діти.
 Етіологія і патогенез
 Збудники парагрипу - пневмотропні РНК
віруси 1-4-го типів, що належать до
сімейства Paramyxoviridae. Віруси мають
форму неправильних сфер діаметром 150 -
300 нм або довгих спіралей. Капсид вірусу
має фактором, що викликає утворення
багатоядерних клітинних симпластів. Віруси
парагрипу менш агресивні, ніж віруси грипу.
 Патологічна анатомія
 Морфологічні зміни органів дихання при парагрипі в
основному схожі на описані при грипі, однак виражені в
меншій мірі. Характерна проліферація епітелію трахеї і
бронхів з появою поліморфних клітин, що мають одне
або кілька пікнотичних ядер. Такі клітини утворюють
подушковидні розростання. Такі ж багатоядерні клітини
зустрічаються і в уражених легенях в серозно-
десквамативному ексудаті. Інтерстиційна клітинна
реакція в легенях помірна, а крововиливи рідкісні; іноді
спостерігається менінгоенцефаліт.
 Ускладнення
 Спостерігаються в разі приєднання
вторинної інфекції. Найбільш частими
є бронхопневмонія, ангіна, синусити,
отит, євстахіїт.
 Смерть при ускладненому парагрипі може
наступити від асфіксії, зумовленої
несправжнім крупом або вірусною
пневмонією; при приєднанні вторинної
інфекції - від легеневих ускладнень.
Парагрип особливо небезпечний для дітей
раннього віку у зв'язку з можливістю
генералізації інфекції.
 Респіраторно-синцитіальна
інфекція
 Гостре респіраторне інфекційне
захворювання, збудником якого є
респіраторно-синцитіальний вірус (РС-
вірус), високо контагіозна, хвороба
нерідко набуває епідемічного характеру.
РС-інфекцією хворіють не тільки люди, а й
деякі тварини (шимпанзе).
 Етіологія і патогенез
 РС-вірус належить до РНК-вірусів з сімейства
Paramyxoviridae; має здатність формувати в культурі
гігантські клітини і синцитій, має діаметр 90 - 120 нм.
Патогенез РС-інфекції схожий на патогенез грипу і
парагрипу. Морфологічні зміни розвиваються спочатку
в легенях, потім у верхніх дихальних шляхах, що
властиво дітям молодшого віку. У дітей старшого віку і
у дорослих пошкоджуються лише верхні дихальні
шляхи, захворювання протікає легко. Можлива
генералізація інфекції, що властиво дітям перших
місяців життя.
 Патологічна анатомія
 При РС-інфекції розвиваються ларинготрахеобронхіт,
бронхіоліт і бронхопневмонія. Морфологічною
особливістю є проліферація епітелію трахеї, бронхів,
бронхіол, альвеолярних ходів у вигляді сосочків або
нашарувань з декількох клітин. Епітеліальні
проліферати, як і ексудат, можуть стати причиною
обструкції бронхіального дерева і розвитку вогнищ
гострої емфіземи і ателектазу легенів. Клітинна
інфільтрація інтерстиціальної тканини легень різко
виражена і нерідко поєднується з деструктивними
змінами стінок альвеол.
Респіраторно-синцитіальна пневмонія з наявністю
гігантських клітин і вірусними включеннями в них
 Ускладнення переважно легеневі в
зв'язку з приєднанням вторинної
інфекції.
 Смерть у важких випадках настає від
пневмонії, легеневих ускладнень,
зумовлених вторинною інфекцією, а
також від генералізації інфекції.
 Аденовірусна інфекція
 Гостре респіраторне захворювання,
збудником якого є аденовірус;
характеризується ураженням дихальних
шляхів, кон'юнктиви, лімфоїдної
тканини зіву і глотки, рідше кишечника
і лімфатичних вузлів черевної
порожнини.
 Етіологія і патогенез
 Аденовіруси - група ДНК-вірусів, що
утворюються в клітинах внутрішньо ядерні
включення. Діаметр віріонів становить 70-90 нм,
вони містять двониткову ДНК. У капсиді відсутні
вуглеводи, ліпіди і ферменти. Інфекція
передається переважно повітряно-крапельним
шляхом, джерелом зараження є хвора людина або
носій. Адсорбований вірус потрапляє в
епітеліальну клітину за допомогою піноцитозу,
вірусна ДНК транспортується в ядро, де
відбувається репродукція вірусу.
 Цитопатична вплив вірусу проявляється
формуванням внутрішньо ядерних включень, що
складаються з вірусних частинок, що і
обумовлює загибель клітини. Вихід вірусу з
клітини при її загибелі приводить до
інтоксикації, менш вираженою, ніж при грипі.
Можлива генералізація процесу з
пошкодженням багатьох органів і тканин, а
також приєднання вторинної інфекції.
 Патологічна анатомія
 Ступінь пошкодження при аденовірусній інфекції
залежить від тяжкості захворювання. При легкій
формі розвивається гостре катаральне запалення
верхніх дихальних шляхів (гострий
риноларінготрахеобронхіт), глотки (гострий
фарингіт), регіонарний лімфаденіт і гострий
кон'юнктивіт. Слизова оболонка верхніх
дихальних шляхів гіперемійована, набрякла, з
петехіальними крововиливами,
лімфогістіоцитарною інфільтрацією і значною
десквамацією епітеліальних клітин.
 У цитоплазмі злущенних клітин знаходять
фуксинофільні включення, в збільшених
ядрах містяться включення аденовірусу. Це
аденовірусні клітини - маркери аденовірусної
інфекції. У дітей у віці до одного року
нерідко виникає пневмонія, пов'язана зі
специфічним впливом аденовірусу
(аденовірусна пневмонія).
 Ускладнення аденовірусної інфекції - отит,
синусит, ангіни, пневмонії - є наслідком
приєднання вторинної інфекції.
 Смерть може наступити від аденовірусної
пневмонії, легеневих ускладнень у зв'язку з
приєднанням бактеріальної інфекції або від
пошкоджень внутрішніх органів (особливо
головного мозку) при генералізації інфекції.
 СНІД
 СНІД (синдром набутого імунодефіциту) -
захворювання, що викликається вірусом
імунодефіциту людини (ВІЛ). Отримало
назву в зв'язку з розвитком в фіналі
захворювання тотального пригнічення
імунної системи, супроводжується розвитком
опортуністичних інфекцій і пухлин (саркома
Капоші, злоякісні лімфоми).
 Опортуністичними називають
інфекції, збудники яких частіше
бувають умовно-патогенними
(маловірулетним) мікробами або
вірусами, зараження якими у здорової
людини не супроводжується
патологічними змінами.
 СНІД завжди закінчується летально.
 Епідеміологія
 Перші випадки СНІДу були зафіксовані в США в
1979 році, проте офіційно захворювання було
зареєстровано лише через два роки. У наступні роки
поширення СНІД набуло характеру пандемії. До
березня 1988 було зареєстровано 81433 випадки
захворювання в 133 країнах, однак, з огляду на ту
особливість, що захворювання діагностується лише
в незначному відсотку випадків, на думку ВООЗ,
реальне число хворих - 250000.
 Загальна кількість інфікованих - 5-10 млн., З них
до 1991 року захворіло не менше мільйона
людей. Велика частина хворих виявлено в США,
країнах Західної Європи, Африці. У Центральній
Африці склалося катастрофічне становище в
зв'язку з тим, що в окремих її регіонах
інфіковано 5 - 20% дорослого населення.
Приблизно через кожні 8-10 місяців кількість
хворих на СНІД подвоюється; з них половина
помирає протягом 5 років. Серед захворівших
переважають люди у віці 20 - 50 років (пік
захворюваності припадає на 30-40 років),
нерідко хворіють і діти.
 Джерелом зараження є хвора людина і
вірусоносій. Найбільша концентрація
вірусу виявляється в крові, спермі,
спинномозковій рідині; в меншій
кількості вірус знаходиться в сльозах,
слині, цервікальному і вагінальному
секретах хворих.
 В даний час доведено три шляхи передачі
вірусу:
 1) статевий (при гомосексуальних і
гетеросексуальних контактах);
 2) через парентеральне введення вірусу з
препаратами крові або при використанні
інфікованих інструментів;
 3) від матері до дитині - трансплацентарно
або ж з молоком (вертикальний і
горизонтальний шляхи).
 Інші шляхи передачі вірусу
(повітряно-крапельний,
контактно-побутовий, фекально-
оральний, трансмісивний - через
укус комах) переконливо доведені
не були!!!
 Серед населення США, Канади, а також
європейських країн чітко визначаються контингенти
населення, серед яких захворюваність на СНІД
особливо висока, що дозволило виявити групи
ризику. До них віднесені:
 гомосексуалісти
 наркомани, що використовують внутрішньовенне
введення наркотику
 хворі на гемофілію
 реципієнти крові
 гетеросексуальні партнери хворих на СНІД і
вірусоносіїв, а також людей, що відносяться до
групи ризику
 діти, батьки яких відносяться до однієї з груп
ризику
 Для епідемії СНІДу характерна
нерівномірність географічного, расового і
статевого розподілу випадків
захворювання. У США та інших
промислово розвинених країнах зі
значною кількістю захворювань основні
шляхи поширення вірусу - гомосексуалізм
і внутрішньовенне введення наркотиків,
причому серед хворих приблизно в 10-15
разів більше чоловіків.
 У Центральній, Східній і Південній
Африці, а також в деяких країнах
Карибського басейну СНІД поширюється
переважно гетеросексуальним шляхом,
причому кількість хворих чоловіків і жінок
приблизно одинакова. У цих районах
велике значення має перинатальна (від
матері дитині) передача вірусу, а також
інфікування донорською кров'ю.
 У Східній Європі, на Близькому Сході, в Азії
зареєстровано чимало випадків СНІДу. У цих
регіонах зареєстровані випадки зараження
при статевих контактах і внутрішньовенних
ін'єкціях, в деяких випадках захворювання
було викликано імпортованою донорською
кров'ю і кровопродуктами. Сучасна
епідеміологічна ситуація СНІДу не дозволяє
очікувати оптимістичного прогнозу на
майбутнє.
 Етіологія
 Вірус СНІДу вперше виділели в 1983 році
незалежно один від одного Л. Монтаньє (Франція) і
Р. Галло (США). Ним виявився вірус Т-
лімфотропних ретровірусів, який в 1986 році був
названий «ВІЛ». Останнім часом цей вірус стали
позначати як «ВІЛ-1», оскільки був виявлений
інший вірус - «ВІЛ-2» (вірус "африканського
СНІДу»), який частіше знаходять у аборигенів
Західної Африки. Виявлено безліч різновидів
штамів вірусу завдяки його феноменальній
здатності до мутації.
 Діаметр зрілих вірусних частинок 100 -
140 нм. Нуклеотид містить дві молекули
РНК (геном вірусу) і зворотну
транскриптазу. Капсид містить в собі два
глікопротеїда - 41 і 120, причому останній
забезпечує специфічне зв'язування вірусу з
клітинами, що несуть на своїй поверхні
антиген СД4. Такими клітинами є перш за
все Т4-лімфоцити (хелпери), в меншій мірі
моноцити і макрофаги, а також мікроглія.
 ВІЛ не стійкий в навколишньому
середовищі і гине при температурі 56 С0
за 30 хвилин, при 70-80 С0 - на протязі
10 хвилин; швидко інактивується
етиловим спиртом, ацетоном, ефіром,
1% розчином глютаральдегіду і ін., але
відносно стійкий до впливу іонізуючої
радіації та ультрафіолетового
опромінення.
 Походження вірусу спірне питання. Найбільш
імовірною вважається «теорія американського
походження», згідно з якою ВІЛ протягом
довгого часу існував в Центральній Африці, де
СНІД носив характер ендемічного
захворювання. В середині 70-х років нашого
століття в зв'язку з посиленою міграцією
населення з Центральної Африки, обумовленою
посухою і голодом, ВІЛ був завезений в США і
Західну Європу, де він довго циркулював серед
гомосексуалістів, а потім став поширюватися на
інші верстви населення.
 Патогенез
 При зараженні ВІЛ потрапляє в кров безпосередньо
(при ін'єкціях) або через пошкоджені слизові оболонки
статевих шляхів (при статевому контакті) і зв'язується з
клітинами, до яких має тропізм. При взаємодії вірусу з
клітиною-мішенню його оболонка зливається з
клітинною мембраною, вірус виявляється в середині
клітини. З РНК-вірусу за допомогою зворотної
транскриптази утворюється ДНК-копія (провірус), яка
вбудовується в хромосомну ДНК клітини-мішені.
Вірусний генетичний матеріал залишається в клітці
назавжди, при діленні клітини він передається її
нащадкам
 ВІЛ поводиться по-різному в залежності від
типу пошкодженої клітини, рівня її
активності, а також стану імунної системи. В
Т4-лімфоцитах він може перебувати в
латентному стані досить довго, чим і
пояснюється можливість довготривалого
латентного вірусо-носійства при СНІДі.
 Активізація Т4-лімфоцитів (наприклад, при
інфікуванні інших антигеном) може
спровокувати бурхливу реплікацію ВІЛ, що
призводить до масової загибелі клітин. У
моноцитах і макрофагах реплікація
відбувається дуже повільно, без вираженої
цитопатичної дії, але змінює функціональний
стан клітини.
 Провідною ланкою в розвитку імунодефіциту
вважають ураження Т4-лімфоцитів
(хелперів), яке підтверджується у хворих на
СНІД прогресуючою лімфопенією. Не тільки
зменшується кількість Т-хелперів, а й
знижується співвідношення Т4 / Т8
(хелперно-супресорне відношення), яке при
СНІДі завжди менше 1. Зниження Т4 / Т8 є
головною особливістю імунологічного
дефекту при СНІДі та визначається при всіх
його клінічних варіантах.
 Механізм загибелі Т4-лімфоцитів
залежить не тільки від цитопатичної дії
вірусу. Велике значення має утворення
нежиттєздатних багатоядерних
клітинних симпластів, пов'язаних із
зараженою клітиною, причому одна
заражена клітина може пов'язувати
більше 500 нормальних.
 Періоди перебігу СНІД
 На думку більшості дослідників, всі
інфіковані ВІЛ рано чи пізно хворіють на
СНІД. Захворювання розвивається на протязі
тривалого часу (від 1 до 15 років), повільно
прогресує, проходячи кілька періодів (стадій)
з певними клінічними і морфологічними
проявами.
 Розрізняють чотири періоди
СНІДу:
 1) Інкубаційний
 Ураження мигдалин при
інфекційному мононуклеозі
Збільшення лімфатичних вузлів
при інфекційному мононуклеозі
Гепатит при інфекційному
мононуклеозі
Віроцити в
периферичні
й крові
 2) Персистуючої генералізованої
лімфаденопатії
Лімфаденопатія
Лімфаденопатія
 3 Пре-СНІД, і СНІД-асоційований
комплекс
 4) СНІД

 Злоякісні пухлини при СНІДі

зустрічаються в 40% випадків.
Найбільш характерна саркома Капоші (у
30% хворих) і злоякісні лімфоми.
Саркома Капоші
Саркома Капоші, мікроскопічний
вигляд
Неходжкінські лімфоми тонкої
кишки при СНІДі
Лімфома при СНІДі
Лейкемія при СНІДі
Туберкульозне
ураження
легень при
СНІДі
Пневмоцистна пневмонія при СНІДі
Пневмоцистна пневмонія при
СНІДі, мікроскопічна картина
Криптоспорадіозний ентерит при
СНІДі, мікроскопічна картина
 Смерть найчастіше настає від
опортуністичних інфекцій та
генералізації пухлин.
 Натуральна віспа
 Гостре контагіозне вірусне
захворювання з групи карантинних
інфекцій з ураженням легень, шкіри,
рідше - інших органів. Віспа
ліквідована в усьому світі, але не
виключаються випадки зараження.
 Етіологія і патогенез
 Збудник віспи - ДНК-вірус (Poxvirus
variola). Колонії вірусу можна виявити
при обстеженні під світловим
мікроскопом у вигляді елементарних
тілець. Тільця Пашена представляють
собою дрібні коккоподобні утворення;
тільця Гварнері – більш крупніші
утворення.
 Джерело інфекції - хвора людина
 Зараження відбувається переважно
повітряно-крапельним шляхом. Вхідні
ворота - органи дихання, де розвивається
первинне ураження. З місця первинного
ураження вірус в короткий термін
поширюється в організмі, як наслідок
вірусемії розвиваються множинні вторинні
ураження, що є особливо актуальним для
шкіри.
 Патологічна анатомія
 При натуральній віспі уражаються шкіра
і дихальні шляхи; найбільш типове
ураження шкіри. Розрізняють три
основні форми натуральної віспи:
 папулопустульозна
 геморагічна
 варіолоїдна
 Шкірні
висипання
при віспі
 Шкірні
висипання при
віспі
Шкірні висипання при віспі
 Папуло-пустульозна форма
 Характеризується появою на шкірі
папулопустульозних висипань, особливо на
обличчі, волосяній частині голови, шиї,
грудях, спині. Найбільш ранні зміни
виникають в дермі у вигляді гіперемії,
набряку, незначної периваскулярної
клітинної інфільтрації. Слідом за цим настає
проліферація, набрякання, гідропічна
дистрофія клітин мальпігієвого шару
епідермісу, які змінюються балонною
дистрофією.
  Балоноподібні клітини зливаються між собою і
утворюють пухирці, розділені на камери
ланцюжками епітеліальних клітин; клітини, що
входять до складу тяжів, стискаються,
підлягають дистрофії, ядра їх зморщуються
(ретикулярна дегенерація). Макроскопічно ці
утворення спочатку мають вигляд папул, потім
перетворюються в везикули і гнійники -
пустули. На 3-му тижні пустули гояться, на їх
місці утворюються рубчики різних розмірів в
залежності від глибини деструктивного
процесу.
 Геморагічна форма
 Характеризується приєднанням до папул і
пустул крововиливів, супроводжується
набряком шкіри, повнокров'ям. На шкірі
виникають великі плямисті крововиливи,
які зливаються між собою, безліч
бульбашок, які лопаються, утворюючи
кровоточиві дефекти шкіри («чорна віспа»).
Для цієї форми характерно дуже важкий
перебіг, результатом якого є смерть
хворого.
 Важливе клініко-епідеміологічне
значення має так звана віспенна
пурпура - форма натуральної віспи
перебіг захворювання якої, схожий
на гострий сепсис, завжди рано
закінчується загибеллю хворих.
 Варіолоїд
 Легка форма натуральної віспи, яка може
перебігіти як з висипаннями, так і без них.
Хвороба буває у ревакцинованих осіб,
нерідко в інкубаційному періоді.
Захворювання закінчується сприятливо,
однак може провокувати прихований
перебіг хвороб крові, серця, легенів і т. д.
 При віспі морфологічні зміни
зустрічаються в слизовій оболонці
дихальних шляхах і легенях. У слизовій
оболонці трахеї і бронхів на тлі
катаральних змін утворюються везикули
і пустули. У легенях можуть
утворюватися осередки некрозу. У
слизовій оболонці ротової порожнини,
стравоходу, кишечника, піхви також
розвиваються віспяні пустули з
виразками.
 В яєчках нерідко виникають вогнища
некрозу («некротичний орхіт»). Іноді
некроз зустрічається в кістковому мозку
епіфізах трубчастих кісток (оспенний
остеомієліт). Селезінка різко збільшена,
повнокровна; при мікроскопічному
дослідженні в ній знаходять мієлоз,
крововиливи, вогнища некрозу.
Лімфатичні вузли збільшені, в них
розвивається гіперплазія фолікулів і
фокуси некрозу.
 Ускладнення
 До небезпечних ускладнень слід
віднести розвиток віспяних гнійників в
кон'юнктиві ока, що може привести до
руйнування рогівки і сліпоти.
Пошкодження слизової оболонки
середнього вуха призводить до глухоти.
Віспяні пустули можуть бути джерелом
флегмони шкіри. У легенях можливі
абсцеси і гангрена.
 Причиною смерті хворих віспою
найчастіше буває оспенний
токсикоз, сепсис, або ускладнення в
зв'язку з приєднанням бактеріальної
інфекції.
 Сказ
 Сказ, водобоязнь, гідрофобія - гостре
інфекційно вірусне захворювання, на
яке хворіють люди і тварини
(антропозооноз) з характерним
пошкодженням ЦНС.
Дикі тварини можуть бути
переносниками сказу
Скажена собака
 Етіологія і патогенез
 Збудником хвороби є вірус сказу з сімейства
рабдовірусів, патогенний для людини і
більшості теплокровних тварин. Рана шкіри
при укусі людини хворою твариною
вважається вхідними воротами інфекції. З
рани вірус, якому властива нейротропна дія,
поширюється по періневральних проміжках,
досягає нервових клітин головного і
спинного мозку, поглиблюється в них і там
розмножується.
 Інкубаційний період триває 30 - 40 діб.
Тривалість захворювання - 5-7 діб. Протягом
захворювання виділяють стадію провісників,
збудження і паралітичну. На початку
захворювання на місці укусу, загоєного
шрамом, нерідко виникає ексудативне
запалення, а в периферичних нервах тієї ж
області з'являються запальні інфільтрати і
розпадом мієлінових оболонок.
 Патологічна анатомія
 Характерні морфологічні зміни розвиваються в
головному мозку, який набрякає, стає
повнокровним, іноді з дрібними крововиливами,
переважно в довгастому мозку. Характерні зміни
знаходять тільки при мікроскопічному дослідженні,
вони стосуються нервових клітин стовпової частини
головного мозку, стінок III шлуночка мозку і
гіпокампу.
 Внаслідок репродукції вірусу сказу в нервових
клітинах розвивається хроматоліз, гідропії, які
закінчуються некрозом. Навколо загиблих нервових
клітин, дрібних судин спостерігається скупчення
мікрогліальних і лімфоїдних клітин, що утворюють
вузлики сказу. Їх особливо багато в довгастому
мозку, стінках водопроводу великого мозку
(Сільвієвий водопровід), але вони зустрічаються і в
інших відділах нервової системи, іноді в поєднанні з
дрібними крововиливами.
 Описані зміни в головному мозку
відповідають морфологічним проявам
енцефаліту. Аналогічні зміни зустрічаються і
в спинному мозку, особливо в шийному
потовщені. В вузлах вегетативної нервової
системи також відбувається загибель
нервових клітин; навколо них з'являється
посилена проліферація сателітів, клітин
лімфоїдного типу - утворюються вузлики
сказу.
 Особливо різко такі зміни виражені в
трійчастому (так званому гасеровом) і
верхніх шийних симпатичних вузлах.
 Велике діагностичне значення має
знаходження в нервових клітинах гіпокампу,
рідше - в інших відділах головного мозку так
званих тілець Бабеша - Негрі, що
представляють собою еозинофільні
утворення(включення) в цитоплазмі клітини.
Тільця Негрі в клітині Пуркіньє
мозочка при сказі
У слинних залозах зустрічаються
круглоклітинні інфільтрати навколо судин; в
нервових вузлах залоз - вузлики сказу. У
внутрішніх органах спостерігаються
дистрофічні зміни.
 Смерть хворих на сказ без лікування і без
використання противорабічної сироватки
настає в 100% випадків. Хворі, яким
проведене антирабічне щеплення,
залишаються здоровими. Однак після
щеплення можливі ускладнення:
менінгоенцефаліт, висхідний параліч Ландрі
та окремих нервів; іноді психічні розлади.
 Пріонові інфекції
 Одним з видатних наукових досягнень ХХ
століття в області біології і медицини стало
відкриття в 1982 році американським
молекулярним біологом, професором Стенлі
Прюзинером нового типу інфекційних
агентів - пріонів. За ступенем складності
будови пріони відносяться до найбільш
простим з відомих на сьогоднішній день
інфекційних агентів.
 Американський молекулярний біолог,
професор Стенлі Прузінер, відкрив в 1982
році новий тип інфекційних агентів - пріони
 Пріони являють собою безпрецедентний клас
інфекційних агентів, які складаються тільки з
змінених білкових молекул хозяїна. Пріони не
містять нуклеїнових кислот і, таким чином,
відрізняються від всіх відомих
мікроорганізмів, таких, як бактерії, гриби,
віруси і вірусоподібні частки. Після
багаторазових пасажів в культурі було
доведено, що патогенні пріон-протеїни, здатні
до трансмісії, є мутантами клітинної ізоформи
нормального пріона протеїна.
 Протеїн-пріон існує в двох формах:
 У вигляді нормальної, неінфекційної форми,
яка зустрічається в головному мозку як в
нормі, так і у інфікованих хворих - клітинний
протеїн-пріон. PrP є сіалоглікопротеїд,
молекулярна маса 33 - 35 кД, кодується
геном, розташованим в 20 хромосомі;
складається з 254 амінокислот
 У вигляді ізоформи, яка є
патологічною, інфекційною
формою і накопичується в
головному мозку тільки у хворих
людей і тварин, які страждають
спонгіформною трансмісивною
енцефалопатією
Структура пріонів
 Класифікація
 В даний час людству відомі дві групи
захворювань, що викликаються пріонами:
 спонгіформні трансмісивні енцефалопатії
 спонгіформний міозит з пріон-асоційованими
включеннями

 Найбільш вивченими на сьогоднішній день є

спонгіформні трансмісивні енцефалопатії
 Шляхи зараження
 1. Спадкова передача за Менделем (аутосомно-
домінантний тип спадкування). Це послідовне
успадкування через попередню генну
аутореплікацію інфекційного агента
 2. Трансмісія інфекційного агента аліментарним або
ятрогенним шляхом. При аліментарному зараженні
пріони в Пейерових бляшках тонкої кишки
проникають через клітинні мембрани у внутрішні
структури лімфоїдних клітин, звідки потім
потрапляють в інші органи імунної системи.
 Пріонні захворювання є одночасно і
інфекційними, і спадковими
захворюваннями. Вони можуть бути і
спорадичними в тому сенсі, що є випадки, в
яких не виявляють ніякого відомого фактора
ризику, хоча найбільш ймовірно, що інфекція
була придбана одним з двох раніше
зазначених способів. Виходячи із сучасних
знань, трансмісія пріонових енцефалопатій
визначається трьома факторами: дозою
інфекту, шляхом інфікування, видовим
бар'єром.
Поперечний зріз головного мозку у людей і тварин
з пріоновими хворобами
Ураження різних ділянок головного мозку при
пріонних хворобах
Хвороба  Крейтцфельдта-Якоба
 Хвороба  Крейтцфельдта-Якоба (ХКЯ) являє
собою підгостру енцефалопатію, яка
характеризується повільною прогресуючою
загибеллю нейронів. Хвороба проявляється зазвичай
у дорослих і характеризується швидким розвитком
деменції, яка супроводжується пірамідальними і
екстрапірамідальними симптомами. Захворювання є
спорадичним і зустрічається з частотою 1: 1000000;
рідше зустрічаються сімейні та ятрогенні випадки
захворювання. У 1968 році була доведена
трансмісивна (інфекційна) природа цього
захворювання у приматів
 Овальні
вакуолі в
області
гіпокампу у
мавп-саймірі
при хворобі
Крейтцфельдт
а-Якоба
 Імуно-
забарвлені
інфекційні
пріонові білки у
мавп-саймірі
при хвороби
Крейтцфельдт
а-Якоба
 Зараження відбувається при вживанні в їжу
м'яса корів, хворих на аналогічне
захворювання. Випадки передачі від людини
до людини були описані при імплантації
внутрішньочерепних електродів, пересадці
рогівки і, найчастіше, при введенні гормонів
росту, екстрагованих з гіпофізу людини.
Зараження відбувається при вживанні в їжу м'яса
корів, хворих спонгіформною енцефалопатією
 Збудник
коров'ячого сказу
при
люмінісцентному
забарвленні
 У мозку уражених найбільш часто
спостерігається дифузна атрофія кори
головного мозку з губкоподібними змінами,
особливо в неокортексі, і поширена
дистрофія нейронів. На розрізі видно
вогнища розм'якшення речовини мозку, іноді
у вигляді порожнин, заповнених тьмяним
сірувато-рожевим кашоподібним вмістом.
Дифузна атрофія головного мозку при хворобі
Крейтцфельдта - Якоба
Спонгіформна енцефалопатія при хворобі
Крейтцфельдта - Якоба
 Дегенеративні зміни в мозочку, що
супроводжуються загибеллю зернистих клітин і
клітин Пуркіньє при хворобі Крейтцфельда - Якоба
 Амілоїдні
моноцентричні
бляшки з
характерною
спонгіозною зоною
навколо, при
хворобі
Крейтцфельда-
Якоба
 Мікроскопічно виявляється зменшення
кількості нейронів і реактивна
проліферація астроцитів. У відростках
нейронів і астроцитів виявляються
численні маленькі вакуолі, через що
з'явився термін «губчастий енцефаліт».
При цьому захворюванні в тканині мозку
не виявляються ознаки запальної відповіді.
 Хвороба Крейтцфельдта-Якоба представлена
двома класичними формами:
 спорадична форма (85-90% всіх випадків)
 сімейна форма (10-15%)
 ятрогенна форма (% остаточно не
встановлений)
 Крім того, за пропозицією британських
дослідників в даний час виділена ще одна
форма, так звана «нова атипова форма»
хвороби Крейтцфельда-Якоба (nj-CJD).
 Спорадична форма хвороби Крейтцфельдта-
Якоба відноситься до числа рідкісних
захворювань. Вона поширена на всіх
континентах. Середній рівень
захворюваності, що реєструється в світі ХКЯ
складає близько 0,5-1,0 на 1 млн. Жителів.
ХКЯ зустрічається в різних вікових групах -
від 17 до 82 років, в залежності від форми
хвороби. Діапазон тривалості перебігу
хвороби коливається від декількох місяців до
восьми років. Однак середня тривалість
життя від початку хвороби - 6 місяців.
 Ятрогенні форми є наслідком
нейрохірургічного зараження через
недостатньо стерильний хірургічний
інструментарій або електроди, при
трансплантації рогівки, твердої мозкової
оболонки або при лікуванні дериватами
гіпофізу людини (гормони росту і
гонадотропіни). Інкубаційний період залежить
від дуже багатьох чинників: від способу і воріт
надходження інфекта в організм, його
фенотипу, дози інфекта, від генотипу
реципієнта і т. д.
 У тих випадках, коли впровадження агента
відбувалося безпосередньо в центральну
нервову систему, інкубаційний період
становив від 10 до 30 місяців, першою
клінічною ознакою буде деменція. У разі,
якщо інфекція надходила в організм з
периферії, наприклад, при введенні гормонів
росту або гонадотропіну, інкубаційний
період подовжувався до 5 років і більше,
досягаючи іноді 35 років. Ці хворі страждали
винятково мозочковою атаксією.
 Хвороба Куру
 Зустрічається у жителів островів
Папуа-Нова Гвінея. Захворювання
пов'язане з ритуальним
канібалізмом і з припиненням
канібалізму фактично зникло
Хворі хворобою Куру жителі Папуа-Новій Гвінеї
Головний мозок при хворобі Куру з розростанням
великих вен