МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

Одеський державний аграрний університет

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра внутрішніх хвороб тварин

та клінічної діагностики

Курсова робота з клінічної діагностики хвороб тварин

Тема: Клінічне дослідження собаки

Виконала студентка 3-го курсу

Голубєва Ганна Львівна

Спеціальність 211 «Ветеринарна медицина»

Перевірив

Оцінка

Члени комісії по захисту

Одеса -2022
 ЗМІСТ

I. Реєстрація ( Registratio animalis)

II.Анамнез ( Anamnesis)
1. анамнез життя ( anamnesis vitae)
2. анамнез хвороби ( anamnesis morbi)
Ш. Власне клінічне дослідження тварини на даний час ( exploratio propria clinikalis
status praesentis animalis)
1) дослідження загального стану - загальний стан тварини ( exploratio status
communis -- status communis animalis)
2) дослідження окремих систем і органів - стан внутрішніх органів і систем
тварини ( exploratio systematum et organortun singularium - status organorum et
systematum intemorum animalis)
3) спеціальні дослідження - додаткові ( explorations spéciales)
IV. Аналіз і узагальнення результатів дослідження - (analisis et generalisatio
effectorum explorations - signorum inventonim )
V. Висновок ( summarium - argumentum)
VI. Техніка безпеки при дослідженні тварин ( techne securitatis in exploranione
animalis)
VII. Реферативна частина
VIII. Список цитованої літератури ( index literaturat adhivitat)
 І.Реєстрація (Registratio animalis)
Дата, час (datum, tempus) 14.02.2022 13:30
Вид (species) свиня
Стать (sexus) свинка
Вік (aetasl) 4 місяці
Baга 16 кг
Клічка, № (pseudonum) Ізольда
Масть і прикмети (color et signa specialia') біла
Порода (genus) Полтавська м'ясна
Власник тварини (possessor animalis) Добровольский С.В.
Адреса власника тварини (adressa possessoria animalis) м. Одеса, вул.Канатна 98
Діагноз попередній клінічно здоровий
Діагноз остаточний клінічно здоровий
II. Анамнез (Anamnesis)

Тварина утримується в господарстві , де дотримуються максимальні умови

правильного утримання.Використовується загінно-вигульна система утримання
( залежить від пори року).Місця для тварини достатньо.Годується концетрованими
кормами

Ш. Власне клінічне дослідження тварини в даний час

( exploratio propria сlinikalis status praesentis animalis)
Тварина має здоровий вигляд. Температура - 38,5. Пульс - 60 уд/хв. Дихання - 17
дих.рухи/хв
1) дослідження загального стану - загальний стан тварини
( exploratio status communis - status communis animalis)
1.1 Габітус (зовнішній вид тварини- habitus animalis).
- положення тіла в просторі - природне
- вгодованість тварини - задовільна
- конституція - груба
- темперамент - жвавий
- будова тіла - міцна
1.2.Дослідження видимих слизових оболонок
(tunicae mucosae extemae).
- слизова оболонка ротової порожнини - блідо-рожевий колір, вологість помірна,
цілісність не пошкоджена.
- носа - блідо-рожевий колір, вологість помірна, цілісність не пошкоджена.
- піхва – колір – блідо - рожевий, висипання, крововиливи, новоутворення, набряки
відсутні.
- кон'юнктива: колір - червоно-рожевий, блиск - присутній, вологість - помірна,
витікання - відсутні, тургор - нормальний, наповнення судин - помірне, чутливість -
нормальна, температура - помірна, висипи - відсутні, кровотечі - відсутні,
новоутворення - відсутні, волосяний покрив (pili) - рівномірний, шкіра (cutis) -
шурахувата, підшкірна клітковина (textus subcutaneus) - задовільно, густота
волосяного покриву : помірна без алопеції, колір -білий, блиск - присутній, чистота
- без забруднення, вологість - помірна, утримання в цибулинах - не вириваються,
еластичність -збережена, міцність на розрив - міцні, ектопаразити - відсутні.
-1.3. Дослідження шкіри: колір – блідо-рожева , блиск - присутній, чистота - дещо
забруднена, вологість - нормальна, температура - нормальна, запах – без домішок,
чутливість - присутня, характер поверхні - рельєф рівномірний, тургор -
збережений, еластичність - збережена, товщина -середньої товщини, чутливість -
м’яка, наповнення судин - помірне, висипи - відсутні, цілість - без пошкоджень,
новоутворення - відсутні, насичення жировою тканиною - середнє, наповнення
підшкірних судин - відповідає нормі, набряки - відсутні, гематоми - відсутні.
-1.4. Дослідження поверхневих лімфатичних вузлів (nodi lymphatici externae)
Назва лімфовузла - заглотковий: рухливість шкіри в ділянці лімфовузла - присутня,
величина - не збільшенні, форма - округла, характер поверхні - гладенький,
консистенція - м’які, чутливість - присутня, температура в ділянці лімфовузла -
нормальна, рухливість - помірна, цілість - не порушена
2) Дослідження окремих систем і органів ( exploratio systematum et organorum
singularium)
 - стан внутрішніх органів і систем тварини (status organorum et systematum
internorum animalis)
Серцево - судинна система (svstema cardio-vasculare).
План та методи дослідження
Артерія - стегнова: частота пульсу - 60, ритм пульс - ритмічний, пружність стінки -
середнє , наповнення артерій - середнє , артеріальний кров’яний тиск - ритмічний,
середній, рівномірний, максимальний і мінімальний - 150/ 95
Вени - яремна: ступінь наповнення - середній, венний пульс - негативний/
фізіологічний , пружність вени - середня
Серцева ділянка: чутливість - присутня , болючість - відсутня
Серцевий поштовх. Місце розміщення – за 6-м ребром вниз.Частота - середня,
ритм - ритмічний, сила - помірна.
Перкуторні межи серця.
Передня - в 4-му міжреберному проміжку,
Верхня - на рівні лінії плечового суглоба.
Тони серця. Місце розміщення - 4-ий міжреберний проміжок з правого боку
- пункти найкращого вислуховування клапанів:
1 - двостулковий клапан - 5-ий міжреберний проміжок зліва
2 - тристулковий клапан - 4-ий міжреберний проміжок з правого боку
3 - клапан аорти - 4-ий міжреберний проміжок зліва
4 - клапан легеневої артерії - 3-ий міжреберний проміжок зліва
Тони ясні без змін, чіткі, рівні, голосні, помірні, відповідають фізіологічним
нормам, сторонніх шумів не виявлено.
Аналіз виявлених змін при дослідженні серцево-судинної системи
Змін при дослідженні не виявлено, усе відповідає фізіологічним нормам.
Дослідження дихальної системи (systema respiratorum)
План і методи дослідження.
Дослідження дихальних рухів: частота - 20 р/хв , глибина - в нормі, симетричність -
рівномірно, тип дихання - грудо-черевний, ритм - правильний і регулярний, 1:1,64 ,
наявність і характер задишки - відсутня.
Видихуване повітря: - сила струї - середня ,температура - тепле, запах - немає,
Сторонні шуми при диханні: - свист - відсутній, хрипи - немає ,зміни голосу -
відсутня.
Носове дзеркало: - вологість - помірна, температура - нормальна, поверхня -
рівномірна, цілість - не порушена.
Крила носа: - рухи під час вдиху та видиху - вліво в право
Носові отвори: величина - розвинуті фізіологічно нормально, симетричність --
однакові, форма - овальні, розширення і звуження при диханні - майже не помітні.
Слизова оболонка носової порожнини: - колір - пігментований, блиск - блискучі,
вологість - помірна, витікання - відсутні, тургор - присутній, наповнення судин -
нормальне, чутливість - чутливі, температура - тепла, висипи - відсутні, кровотечі -
відсутні, новоутворення - відсутні.
Додаткові пазухи
Верхещелепові: чутливість - помірна, консистенція кісток - тверді, температура -
нормальна, рухливість і цілість шкіри - без змін.
Лобні пазухи: чутливість - середня, консистенція кісток - тверді, температура -
стабільна, рухливість і цілість шкіри - без змін, перкуторний звук - притуплено-
тимпанічний ,
Гортань. Припухання - відсутні, набряки - відсутні, стан хрящів - в нормі,
ларингальний дихальний шум - відсутній.
Грудна клітка: - форма - округла, симетричність - природна, цілість - без
пошкоджень, припухання - відсутні, чутливість - нормальна, температура -
природно-фізіологічна.
Міжреберні м’язи - знаходяться у тонусі, не напружені, новоутворення відсутні,
цілісність не порушена.
Ребра - не ушкоджені, не деформовані, при пальпації новоутворень не виявлено.
Плевра - температура не підвищена, болючість відсутня, шуми не виявлено.
Дослідження легень
Перкуторні межі легень
Передня - від заднього кута лопатки до ліктьового горба ,
Верхня - паралельна остистим відросткам грудних хребців на відстані від них ,
Задня - по лінії маклака 11-му, 9-му сідничного горба і 8-му плечового суглобу
міжреберних проміжках.
Стан легеневої тканини
Характер перкуторного звуку - чіткий
Дослідження системи травлення (systema digestivum)
План і методи дослідження.
Дослідження апетиту - Збереження.
Спрага - відсутність.
Прийняття води - природне, посторонні шуми при прийнятті води - не виявлено.
Жування - природне.
Ковтання - природне.
Зівота - вільна прикуска.
Ротова порожнина: - слинотеча - відсутня, запах ротової порожнини - специфічний.
Носове дзеркало
Форма - овально-кругла, вологість - помірна, температура - без змін, колір -
коричневий, цілість - не пошкоджена, наявність афт - немає, ерозій - немає,
характер поверхні - рівномірний.
Ротова щілина - закрита.
Губа. Відвисання нижньої губи - майже не помітне, тонус губ - природній,
перекривлення губ - немає, наявність зморшок в кутах гyб - немає, наявність
висипів - немає, некрози губ - немає, травми - відсутні, мимовільні рухи - відсутні,
Ясна. Рани - відсутні, кровоточивість - відсутня, червоний обідок - відсутній,
почервоніння - відсутнє, блідість - немає, припухання - відсутнє, пухкість -
природня, цілість - не пошкоджена, чутливість - збережена.
Зуби. Величина - фізіологічна, форма - природня, кількість - 42, зубний камінь - на
кликах, рухливість - нормальна , прикус - правильний, болючість - відсутня,
стирання - немає, вік по зубах - співпадає, колір - жовто-білий.
Защічний простір. Цілість - без пошкоджень, рубці - відсутні, чутливість -
збережена, сторонні тіла - не знайдено, стан вивідного протоку привушної
 слинної залози - в нормі.
Слизова оболонка. Колір - блідо-рожева, блиск - присутній, вологість -помірна,
витікання - відсутні, тургор - збережений, наповнення судин - помірне, чутливість
- збережена, температура - без змін, висипи - відсутні, новоутворення - відсутні,
кровотечі - відсутні, цілість - без пошкоджень, рухливість - збережена,
температура - у нормі.
Язик. Величина - фізіологічна, форма - видовжена, природня, характер поверхні -
рельєфний, чутливість - збережена, висипи -відсутні, кровотечі -відсутні,
новоутворення - відсутні, сторонні тіла - не виявлено.
- Слинні залози.
Привушна. Величина - , стан протоків - в нормі, чутливість, цілість - збережена,
Під’язикова. Величина - не збільшена , стан протоків - в нормі, чутливість, цілість -
не пошкоджена
Глотка. Положення голови та шиї
припухання - відсутні, чутливість, температура - нормальні, набряк, новоутворення
- відсутні, сторонні тіла - відсутні
Стравохід. Наявність хвилеподібних рухів при ковтанні
антиперистальтичні рухи - відсутні, припухання - відсутні, температура -
нормальна, чутливість - природня, прохідність- в нормі,
Черево. Тонус черевної стінки - у нормі, величина - фізіологічна, симетричність -
без змін, цілість - не пошкоджена, температура - нормальна, чутливість - без змін,
вип'ячування - відсутнє, стан очеревини - у нормі.
Шлунок. Поза тварини - природна, стан ребер і міжреберних просторів -
пошкоджень та змін не виявлено, перкуторний звук - довгий, дані зондування:
консистенція вмісту - в нормі , сторонні тіла - не виявлено.
Кишечник. Перистальтичні шуми - чіткі та короткі, перкуториий звук - довгий,
консистенція вмісту - в нормі, ступінь наповнення - нормальна, сторонні тіла -
відсутні, новоутворення - немає, перекручування - відсутні, інвагінації - відсутні.
Дефекація. Поза тварини - характерна для природної, частота дефекації 2 рази на
добу, виділення газів - не спостерігається.
Кал. Кількість - невелика, 400 г, форма - циліндрична, колір - світло-коричневий,
консистенція - щільна, запах - специфічний, домішки - відсутні.
Ректальне дослідження. Тонус анального сфінктеру - в нормі, наповнення прямої
кишки - помірно наповнена напіврідким калом, наявність слизу, крові ,гною,
личинок оводів - не виявлено, слизова оболонка прямої кишки - блідо-рожевий,
пухлини - відсутні, цілістність - не порушена і абсцеси - не виявлено, тонус
величина і консистенція селезінки - в нормі, кишечнику - в нормі, очеревина - в
нормі, печінка - не збільшена, поверхня - рівномірна, консистенція - не ущільнена,
чутливість її - в нормі.
Аналіз виявлених змін при дослідженні травної системи - змін не виявлено.
Печінка - hepar. Перкуторні границі - з правого боку притуплення печінки
знаходиться з 10-го до 13-го ребра, зліва — по 12-те ребро.
Аналіз виявлених змін при дослідженні, печінки - змін не виявлено.
Дослідження сечовидільної системи - systema urinarium.
План і методи дослідження.
Нирки. Місце знаходження - поперекова ділянка, величина і консистенція - в нормі,
поверхня - рівномірна, гладенька, чутливість - збережена, дані однієї з
функціональних проб - .
Сечоводи. Не пальпуються.
Сечовий міхур. Місце знаходження - в черевній порожнині, форма - щароподібна ,
наповнення - повний, пухлини - відсутні, чутливість - збережена, сторонні тіла -
відсутні, об’єм - фізіологічно-нормальний .
Сечовипускний канал - уретра. Прохідність - нормальна, чутливість - збережена,
пухлини - відсутні, сторонні тіла - відсутні.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет ветеринарної медицини
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ
Амбулаторний № 8. Стаціонарний №18 хворого.
Діагноз - клінічно здоровий
Господарство або прізвище власника – Добровольский В.С.
Адреса - м.Одеса, вул. Канатна 98
Вид тварини – свиня Стать - свинка
Рік народження - 2021.
Масть, окраса та прикмети - біла
Порода –Полтавська мясна.
Кличка - Ізольда.
Спосіб та час взяття сечі - при природному сечовиділенні“14”лютого 2022р.
Дослідження проводилось “24”лютого 2022р.
1. ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ
1. кількість - 200 мл
2. колір - жовтий
3. прозорість - прозора, чиста, без осаду
4. консистенція - водяниста
5. запах - специфічний
6. питома вага - 1,040 г/мл
ХІМІЧНИЙ АНАЛІЗ
1. реакція - рН 6,0
2. якісні проби на білок за колориметричним методом з сульфосаліциловою
кислотою - негативна
3. кількість білку за методом Робертса-Стольнікова-Брандберга - 0 мг/л
4. проба на цукор: а.) якісна за методом глюкозоокидазної проби - негативна
б) кількість цукру - 0
5. проба на гемоглобін та кров - 0.
6. проба на ацетон - негативна - 0.
7. проба на жовчні пігменти - негативна - 0.
8. проба на уробілін - негативна - 0.
9. проба на індикан Обермайєра: кількість індикану у сечі 30 г/л
Аналіз виявлених змін при дослідженні сечовидільної системи і сечі - змін не
виявлено.
Дослідження системи кровотворення – systema haemae
план і методи дослідження.
Анамнез по кровотворній системі.
- швидкість осідання еритроцитів (метод Неводова) - 2,5 мм за 1 год
- вміст кальцію в крові. Метод -
- вміст каротину. Метод -
- вміст білірубіну. Метод -
- вміст цукру в крові. Метод -
- вміст білку її крові. Метод -
- вміст гемоглобіну. Метод - 11,0 г/мл.
- кількість еритроцитів - 6,0 млн/мкл.
- Кількість лейкоцитів - 12 тис/мкл.
- Кількість тромбоцитів - 300 тис/мкл.
 КЛІНІКА ФАКУЛЬТЕТУ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
АНАЛІЗ КРОВІ № 12345
Вид тварини - свиня, масть - біла
Кличка - Ізольда
Вік – 4 місяці
№ запису до стаціонарної книги - 123
Власник - Добровольский В.С.
Еритроцити, ШОЕ, мм Лейко Лейкоформула
млн/мкл 15 хв 1 год 24 год цити Б Е Нейтрофіли Л М
М Ю П О
тис/
мкл
6 0,2 2,9 4 12 0 7 - - 4 50 29 3

Аналіз проводила: Кириленко Валерія Олегівна

“25”травня 2022 р.
 Дослідження нервової системи
План і методи дослідження.
Дослідження поведінки тварини.
Череп. Величина - відповідає нормам, пропорційність - присутня, деформації -
немає, чутливість - в нормі, температура - збережена, цілість - без пошкоджень.
Органи чуття.
Нюх - збережений.
Зір - збережений, дно ока - не пошкоджене, новоутворень та набряків не виявлено ,
оболонка ока - цілісність не пошкоджена,зіниця -чутливість збережена, повіки-
припухань, новоутворень не виявлено, цілісність не пошкоджена, положення
фізіологічне, очні яблука - величина в нормі, рухливість збережена, положення
фізіологічне.
Слух- збережений.
Положення голови - нормальне.
Смак - збережений.
Шкірна чутливість- больова - збережена, тактильна - збережена.
Температурна - збережена.
Рухова сфера. Положення тіла а просторі - природне.
Здатність до активних рухів - присутня.
Координація рухів - фізіологічно нормальна.
Судоми - відсутні, тонус мязів - в нормі.
Рефлекси. Поверхневі - добре виражені. Глибокі - добре виражені.
Вегетативна нервова система. Симпатичний і парасимпатичній відділ – нормотонія.
Аналіз виявлених змін при дослідженні нервової системи: - спеціальні
дослідження - змін не виявлено, - додаткові (explorations spéciales) рентгенографія -
зміни відсутні. Рентгеноскопія - змін немає.
IV. Аналіз і узагальнення результатів дослідження - виявлення симптомів
( analisis et generalisatio effectorum explorations -signorum iuveiitorum )
V. Висновок ( summarium - argumentum)
VI. Техніка безпеки при дослідженні тварин
(techne securitatis in exploranione animalis)

Свиньми важко керувати при переміщенні з однієї виробничої ділянки на

іншу, оскільки вони не пристосовані до повідків як велика рогата худоба або коні
і намагаються від них звільнитися, проявляючи велику впертість. У свиней
виражений інстинкт стадності, вони активно захищають одна одну, кусаються.
Якщо дотримуватись певних правил, то можна покращити роботу з ними. Грубі
методи фіксації також збуджують свиней. Не потрібно погано поводитися з
тваринами, бити їх, це веде лише до роздратування як обслуговуючого персоналу,
так і свиней.
Особливої обережності слід дотримуватися при роботі з лактуючими
свиноматками в присутності інших свиней або поросят. Найкраще свиноматку
ізолювати, але так, щоб її поросята знаходилися біля неї за решітчастою
перегородкою. Грубі методи фіксації дуже турбують свиней, тому перед
нескладними процедурами краще свиню не фіксувати, а дати їй корм, спокійно
підійти збоку та ззаду і, почухуючи їй спину, боки та живіт, провести
дослідження.
Устоячому положенні свиней фіксують у спеціальному станку
зрухомими стінками, накидають за ікли ковзаючу петлю або здавлюють верхню
щелепу спеціальними щипцями.
Для фіксації свиней у напіввертикальному положенні обидві тазові кінцівки,
або одну з них, піднімають та прив’язують до нерухомого предмету. Поросят та
підсвинків фіксують у вертикальному положенні, тримаючи за тазові кінцівки
головою вниз.
Для фіксації кнурів використовують мотузкову петлю, яку накидають на
верхню щелепу поза іклами. Вільний кінець прикріплюють за будь-який стояк.
Крім цього, для фіксації кнурів використовують спеціальні станки.
Рот у свиней у розкритому стані фіксують зівниками або дерев’яним бруском
з отвором посередині. Язик витягують і утримують спеціальними щипцями.

Реферативна частина
Загальновизнаної схеми дослідження дихальної системи тварин немає. На наш
погляд, бажано дотримуватися такої послідовності: а) дослідження дихальних
рухів; б) дослідження кашлю і верхніх (передніх) дихальних шляхів; в) огляд і
пальпація грудної клітки; г) перкусія грудної клітки у ділянці легень; д)
аускультація легень; е) додаткові методи дослідження (торакоцентез, дослідження
мокротиння і таке ін.). При дослідженні органів дихальної системи, крім огляду,
застосовують пальпацію, перкусію, аускультацію, а також спеціальні методи
(рентгеноскопію і рентгенографію, ультразвукове дослідження, ларинго-, трахео-
і бронхоскопію, торакоскопію; лабораторне дослідження носових виділень,
мокротиння, вмісту плевральної порожнини). Оглядом визначають кількість
дихальних рухів, їх властивості, форму грудної клітки, зміни верхнього
(переднього) відділу дихальних шляхів. За результатами перкусії одержують
уявлення про фізичний стан легень і плеври й вони часто є вирішальними при
постановці діагнозу. Найбільш важливим із загальноклініч-них методів є
аускультація, яка дає змогу характеризувати стан слизової оболонки дихальних
шляхів (гортані, трахеї, бронхів) і легень, характеризувати фізіологічні і
патологічні дихальні шуми. Дослідження дихальних рухів включає визначення
частоти та глибини дихання, типу й ритму дихання, симетричності дихальних
рухів, наявності задишки. Частоту дихання визначають підрахунком кількості
рухів грудної і черевної стінки за 1 хв (інколи за 2—3) або крил носа, особливо у
коней і кролів; аускультацією трахеї, легень — по кількості шумів, у холодний
період — по клубочках пару, що з'являються при видиху повітря, у птахів — по
коливанню хвоста, рино- і пнев-мографією. Частота дихання тварин різних видів
значно відрізняється і коливається у великих межах (табл. 6), що в значній мірі
залежить від рівня та інтенсивності обміну речовин — чим він вищий,, тим
частота дихання більша. На неї впливають стать (у самців вона менша, ніж у
самок), вік (у молодих тварин вона більша), порода, конституція, вгодованість,
зовнішня температура, вологість повітря, вагітність, фізичне навантаження,
нервове збудження і стан здоров'я. Патологічні зміни частоти дихання
проявляються у вигляді збільшення (тахі — або поліпное) і зменшення (оліго —
або брадипное). Тахіпное (tachipnoe, від грецьк. tachys — швидкий і рпое —
дихання; poly — багато) спостерігають при захворюваннях, які супроводжуються
зменшенням дихальної поверхні легень (пневмонія, ПО пневмоторакс, набряк і
альвеолярна емфізема легень, ексудативний плеврит), кисневому голодуванні,
зумовленому анемією і серцевосудинною недостатністю. При даних
захворюваннях кров збіднюється на кисень (гіпоксемія) і збагачується
вуглекислотою (гіперкапнія), яка є подразником дихального центра. Тахіпное
виникає також при підвищенні внутрішньочеревного тиску внаслідок тимпанії
рубця, метеоризму шлунка та кишечника, черевної водянки, оскільки при даних
хворобах виникають перешкоди для дихальних екскурсій діафрагми і
зменшується глибина дихання. Підвищення температури тіла, подразнення
дихального центра токсинами, больовими імпульсами (наприклад, при сухому
плевриті, переломах ребер та ін.) також викликають тахіпное. І все ж таки,
частіше всього тахіпное зумовлене поєднанням кількох причин. Наприклад, при
запаленні легень причинами тахіпное є зменшення дихальної поверхні легень,
вплив на дихальний центр нагрітої крові, вуглекислоти та токсинів, рефлекторні
впливи, що надходять із уражених бронхів і альвеол до дихального центра.
Олігопное або брадіпное (oligopnoe від грецьк. oliganis — рідкий, малий, рпое —
дихання; bradis — повільний) виникає внаслідок пригнічення функції дихального
центра і зниження його збудливості, що спостерігається при деяких тяжких
захворюваннях головного мозку і його оболонок (пухлини мозку, менінгіт), при
агонії, отруєнні продуктами азотистого обміну (уремії), різко вираженій кетонемії
(кетоз) і функціональних розладах (післяродова гіпокальцемія). Пригнічення
дихального центра може спостерігатися також при хворобах печінки, особливо
при гострому гепатиті, які спричиняють холемію, порушення детоксикаційної
функції, що призводить до нагромадження в організмі токсичних продуктів.
Зменшення частоти дихання буває при значному звуженні верхніх дихальних
шляхів, особливо у свиней, кролів, собак, внаслідок чого збільшується тривалість
вдиху. Пізніше, нагромадження вуглекислоти може призвести до тахіпное. 111
Глибину дихання визначають за величиною екскурсій легень, тобто різницею
об'єму легень при вдиху та видиху. До змін глибини дихання відносять
поверхневе й глибоке дихання. Як правило, збільшення частоти дихання
комбінується із малою глибиною (поверхневе дихання), оскільки вдих і видих при
цьому стають коротшими. Уповільнене дихання, навпаки, є глибоким. Однак при
цьому бувають і різні відхилення. Наприклад, при задишці по причині малокрів'я
дихання може бути одночасно глибоким і прискореним. Тип дихання визначають
за ступенем участі в акті дихання грудних і черевних м'язів. У більшості здорових
тварин, за винятком собак і хутрових звірів, інтенсивність дихальних рухів
грудної клітки та черевних стінок більш-менш однакова й такий тип дихання
називають грудо-черевним або змішаним. Якщо екскурсії грудної клітки
переважають над рухами черевних стінок, то такий тип дихання називають г р у д
н и м . Він характерний для собак, хутрових звірів, а також зустрічається при
хворобах діафрагми (запалення, розриви), запаленні очеревини (перитоніт),
механічному стискуванні органів дихання збільшеними в об'ємі органами
черевної порожнини при гострому розширенні шлунка, метеоризмі кишечника,
гострій тимпанії рубця. Ч е р е в н и й т и п д и х а н н я характеризується різко
вираженими рухами черевних стінок при порівняно слабих екскурсіях грудних.
Такий тип дихання характерний для ураження легень і плеври. При запаленні
легень, альвеолярній емфіземі легень, мі-кробронхіті еластичність легеневої
тканини знижена й для того, щоб якомога більше витиснути повітря з альвеол,
необхідна посилена робота черевних м'язів. Особливо це помітно у коней при
альвеолярній емфіземі легень, коли при видиху втягуються черевні м'язи й за
реберною дугою утворюється так званий запальний жолоб. Переважно черевний
тип дихання буває також при плевриті, грудній водянці, гемотораксі, болючості
грудної стінки (переломи ребер, фібринозний плеврит). Симетричність дихальних
рухів виявляють за екскурсією грудної клітки.'/У здорових тварин вона здійснює
рівномірні, симетричні з обох боків рухи. Збільшення або зменшення амплітуди
коливань правої чи лівої половин грудної клітки називають асиметричністю
дихальних рухів. Асиметрію можна спостерігати у великих тварин при огляді
грудної клітки спереду або ззаду тварини, а у дрібних — з боку спини. Асиметрія
дихальних рухів зустрічається при однобічному ураженні легеневої тканини,
однобічному нагромадженні в плевральній порожнині ексудату (плеврит), крові
(гемоторакс) або повітря (пневмоторакс), переломі ребер, стенозі одного з
головних бронхів, ателектазі (спаданні) частки легень, однобічному сухому
плевриті. Дихальні рухи ураженої половини грудної клітки будуть зменшені. 112
Ритм дихання у здорових тварин характеризується правильним і регулярним
чергуванням фаз вдиху і видиху та відповідною тривалістю їх, причому за вдихом
зразу ж іде видих, який змінюється невеликою паузою. Вдих, як активна фаза,
перебігає дещо швидше, ніж-видих. Відношення між ними у коней становить 1 :
1,8, корів — 1 : 1,2, 'кіз — 1 : 2,7, собак — 1 : 1,64, а у свиней і овець тривалість їх'
майже однакова. Деякі зміни ритму дихання у здорових тварин можливі при
різних проявах збудження — обнюхуванні, чханні, фирканні, хрюканні і т. д.
Зміни ритму дихання при різних хворобах проявляються у таких формах:
подовження (розтягнутість) однієї з фаз дихання; переривчасте або саккадоване
дихання; велике кусмаулівське дихання; біотівське і чейн-стоксівське дихання.
Подовженість вдиху буває при звуженні верхніх дихальних шляхів, а видиху —
при пневмонії, хронічній альвеолярній емфіземі легень. Переривчасте
(саккадоване) дихання характеризується тим, що акти вдиху й видиху
відбуваються поштовхоподібно, нібито у два або більше прийоми. Найбільш
помітно це при хронічній альвеолярній емфіземі легень, особливо при видиху. На
початку черевна і грудна стінки спадаються пасивно, потім настає коротка пауза,
а за нею — добре помітна активна робота м'язів черевної стінки. Крім того,
переривчасте дихання спостерігається при плевриті, мікробронхіті, рідше — при
зниженні збудливості дихального центра внаслідок післяродового парезу, уремії,
запаленні мозку та його оболонок. Кусмаулівське дихання характеризується
поглибленням і подовженням фаз вдиху та видиху й зменшеннями частоти
дихання (рис. 39). Вдихування повітря супроводжується шумами сопіння,
хрипіння. Зустрічається при коматозному стані (уремічна, печінкова, діабетична
коми), підвищенні внутрішньочерепного тиску при набряку та водянці головного
мозку. Прогноз при даному симптомі — несприятливий. Біотівське дихання
проявляється періодично виникаючими великими паузами тривалістю до 20—ЗО
с, які настають після однакових за глибиною дихальних рухів (рис. 40). Воно є
наслідком зниження збудливості дихального центра й характерне для
захворювання мозку (енцефаліт, менінгіт, пухлини мозку, крововиливи в мозок),
теплового удару, уремії. Прогноз несприятливий. Чейн-стоксівське дихання
характеризується появою пауз тривалістю 15—ЗО с, за яким йдуть поступово
зростаючі за глибиною дихальні рухи (рис. 41). Досягнувши максимального
підвищення, вони знову починають зменшуватися і змінюються паузою, за якою
поступово посилюються дихальні рухи. Спостерігається у тих же випадках, що й
біотівське дихання, а також може бути при захворюваннях з синдромом кольок,
міокардиті. 113 Задишка (dispnoe, від грецьк. dys — розлад, порушення, рпое —
дихання) — утруднене дихання, яке супроводжується змінами частоти, сили,
ритму та типу дихання. Вона є симптомом багатьох хвороб і тому має велике
діагностичне значення. Розрізняють три форми задишки: інспіраторну,
експіраторну та змішану. Інспіраторна задишка характеризується утрудненим
вдихом. Виникає вона внаслідок звуження верхніх дихальних шляхів — при
запаленні та набряку слизової оболонки носа, що особливо небезпечно у тварин з
вузькими отворами, гортані, деформації хрящів хоан при інфекційному
атрофічному риніті свиней, здавлюванні гортані і трахеї пухлинами або надмірно
збільшеною щитовидною залозою. Інспіраторна задишка буває також при
зниженні еластичності стінок альвеол, коли розширення їх потребує додаткового
зусилля м'язів (пневмонія, альвеолярна емфізема). Клінічно інспіраторну задишку
розпізнають за характерною позою тварини. Вона стоїть із витягнутими вперед
головою та шиєю і широко розкритими (рупороподібними у коня) ніздрями,
грудні кінцівки розставлені, ліктьові горби відставлені назовні, міжреберні м'язи
западають внаслідок зниження внутрішньогрудного тиску. Корови та свині часто
дихають з відкритим ротом, хрящі крила носа інтенсивно розширюються, собаки і
коти приймають сидяче положення, кролі труть носом об клітку. Фаза вдиху
подовжена, вдихання повітря супроводжується сопінням, свистом, хропінням.
Порушення зовнішнього дихання спричиняє кисневе голодування (гіпоксемію),
нагромадження у крові надлишку двоокису вуглецю (гіперкапнію), появу ціанозу
видимих слизових оболонок. Еспіраторна задишка характеризується утрудненням
видиху. Розвивається вона при зниженні еластичності легеневої тканини, що
спостерігається при запаленні легень (пневмонії), альвеолярній емфіземі легень,
мікробронхіті. У здорових тварин грудна клітка спадається більш-менш пасивно.
При зниженій еластичності легеневої тканини пасивна фаза видихання повітря
доповнюється посиленою роботою м'язів черевного преса та грудної клітки, тобто
видих стає подвійним. Внаслідок посиленої роботи черевних м'язів
внутрішньочеревний тиск підвищується, діафрагма інтенсивніше зміщується у
порожнину грудної клітки, сприяючи цим самим витискуванню повітря з легень.
Клінічно експіраторна задишка проявляється подовженою фазою видихання
повітря, переважно черевним типом дихання; запа414 данням черевної стінки
вздовж реберної дуги («запальний жолоб»), посиленим коливанням черевної
стінки в ділянці здухвин. Змішана задишка характеризується утрудненням обох
дихальних фаз — вдиху і видиху й тому природно, що клінічне вона проявляється
симптомами, характерними і для інспіраторної, і для експіраторної задишки.
Спостерігається змішана задишка при хворобах серця (міокардиті, перикардиті,
ендокардиті), особливо в стадію декомпенсації; при ураженнях легень, які
супроводжуються зменшенням дихальної поверхні — пневмонії різної етіології,
гіперемія та набряк легень, стиснення легень ексудатом, транссудатом,
пухлинами, при гострій і хронічній альвеолярній емфіземі легень внаслідок
втрати легеневою тканиною еластичності; хворобах кровотворних органів,
пов'язаних із зменшенням у крові гемоглобіну; при різкому підвищенні
внутрішньочеревного тиску (тимпа-нія рубця, гостре розширення шлунка,
метеоризм кишечника). За ступенем вираженості розрізняють задишки легкі й
тяжкі. Легка задишка проявляється лише при фізичному навантаженні на тварину,
тяжка—у стані спокою. Задишку, яка виникає раптово, швидко розвивається,
називають ядухою. Буває вона при спазмі бронхів, голосових зв'язок гортані.
Кашель — складна рефлекторна реакція на подразнення рецепторів гортані,
трахеї, бронхів і плеври сторонніми тілами, які утворилися внаслідок запальних
чи інших патологічних процесів (мокротиння, ексудат, кров, слиз) чи
потраплянням іззовні або в результаті міграції (наприклад, личинки гельмінтів).
Особливо чутливими є слизова оболонка гортані, біфуркації трахеї і розгалуження
бронхів. Вважають, що запалення легеневої тканини кашлю не викликає, а поява
кашлю у таких випадках пояснюється втягненням у патологічний процес бронхів і
плеври. Таким чином, кашель є рефлекторно-захисним актом. Кашльовому
поштовху передує глибокий вдих, за яким рефлекторно закривається голосова
щілина. Наступне скорочення м'язів підвищує тиск повітря у дихальних шляхах,
голосові зв'язки відкриваються і повітря з характерним шумом викидається
назовні. Штучно кашель можна викликати у коней і дрібних жуйних стисканням
гортані або перших трахеальних кілець, у великої рогатої худоби — закриттям
ніздрів, витягуванням язика, свиней примушують підніматися і рухатися, а у
собак стискують грудну клітку. При клінічній оцінці кашлю звертають увагу на
його частоту та силу, болючість і вологість, враховуючи при цьому особливості
кашлю у тварин різних видів. Перераховані властивості кашлю мають велике
діагностичне значення, оскільки вони залежать І 115 від характеру патологічного
процесу і місця його локалізації. Залежно від стану дихальних шляхів і місця
локалізації хвороби, подразнення викликає то окремі кашльові поштовхи
(ларингіт, бронхіт), то тяжкі приступи кашлю. Останнє зустрічається при
дифузному бронхіті, хронічній альвеолярній емфіземі легень, плевриті,
бронхіальній астмі, пневмонії свиней, легеневій формі чуми свиней, при
потраплянні в дихальні шляхи стороннього тіла. Сила кашлю залежить від
наповнення легень повітрям, еластичності їхньої' тканини, швидкості й сили
видиху. Інфільтрація легеневої тканини, заповнення альвеол ексудатом при
пневмонії, туберкульозі, альвеолярна емфізема легень знижують еластичність їх
тканини, а плеврит — зменшує швидкість і силу дихальних екскурсій грудної
клітки, тому повітря під час кашльового поштовху виводиться із дихальних
шляхів порівняно повільно й кашель при перерахованих хворобах буде тихий,
приглушений, протяжний, іноді він переходить у покашлювання. І навпаки, при
запаленні гортані, трахеї, великих бронхів, коли легенева тканина не уражена,
еластичність її суттєво не змінена, кашель буде сильним, звучним, коротким,
оскільки повітря з легень і дихальних шляхів викидається швидко та енергійно.
Кашель при ураженні плеври, набряку гортані, крупозному і виразковому
запаленні слизової оболонки дихальних шляхів, особливо в перші дні хвороби,
супроводжується болючістю. Синдром болі проявляється своєрідною поведінкою
тварин: вони збуджені мають заляканий вигляд, здійснюють пусті жувальні й
ковтальні рухи, витягують голову і шию, тупцюють грудними кінцівками. Стадія
перебігу запального процесу впливає на характер кашлю. Якщо в дихальних
шляхах збирається рідкий ексудат, то кашель буде вологим, що спостерігається
при гострому катаральному ларингіті, бронхіті, в другу стадію розвитку
катаральної бронхопневмонії. У перші дні розвитку крупозної пневмонії і
катаральної бронхопневмонії ексудату ще мало, а при підгострому і хронічному
запаленні дихальних шляхів він стає в'язким, оскільки рідка частина його
частково розсмоктується, а частково випаровується. В цих випадках в'язкий,
липкий ексудат веде до виникнення сухого кашлю, який більш болючий, ніж
вологий. Сухий кашель виникає також при гострому крупозному запаленні
слизової оболонки дихальних шляхів. 11 Зустрічається при коматозному стані
(уремічна, печінкова, діабетична коми), підвищенні внутрішньочерепного тиску
при набряку та водянці головного мозку. Прогноз при даному симптомі —
несприятливий. Біотівське дихання проявляється періодично виникаючими
великими паузами тривалістю до 20—ЗО с, які настають після однакових за
глибиною дихальних рухів (рис. 40). Воно є наслідком зниження збудливості
дихального центра й характерне для захворювання мозку (енцефаліт, менінгіт,
пухлини мозку, крововиливи в мозок), теплового удару, уремії. Прогноз
несприятливий. Чейн-стоксівське дихання характеризується появою пауз
тривалістю 15—ЗО с, за яким йдуть поступово зростаючі за глибиною дихальні
рухи (рис. 41). Досягнувши максимального підвищення, вони знову починають
зменшуватися і змінюються паузою, за якою поступово посилюються дихальні
рухи. Спостерігається у тих же випадках, що й біотівське дихання, а також може
бути при захворюваннях з синдромом кольок, міокардиті. 113 Задишка (dispnoe,
від грецьк. dys — розлад, порушення, рпое — дихання) — утруднене дихання, яке
супроводжується змінами частоти, сили, ритму та типу дихання. Вона є
симптомом багатьох хвороб і тому має велике діагностичне значення.
Розрізняють три форми задишки: інспіраторну, експіраторну та змішану.
Інспіраторна задишка характеризується утрудненим вдихом. Виникає вона
внаслідок звуження верхніх дихальних шляхів — при запаленні та набряку
слизової оболонки носа, що особливо небезпечно у тварин з вузькими отворами,
гортані, деформації хрящів хоан при інфекційному атрофічному риніті свиней,
здавлюванні гортані і трахеї пухлинами або надмірно збільшеною щитовидною
залозою. Інспіраторна задишка буває також при зниженні еластичності стінок
альвеол, коли розширення їх потребує додаткового зусилля м'язів (пневмонія,
альвеолярна емфізема). Клінічно інспіраторну задишку розпізнають за
характерною позою тварини. Вона стоїть із витягнутими вперед головою та шиєю
і широко розкритими (рупороподібними у коня) ніздрями, грудні кінцівки
розставлені, ліктьові горби відставлені назовні, міжреберні м'язи западають
внаслідок зниження внутрішньогрудного тиску. Корови та свині часто дихають з
відкритим ротом, хрящі крила носа інтенсивно розширюються, собаки і коти
приймають сидяче положення, кролі труть носом об клітку. Фаза вдиху
подовжена, вдихання повітря супроводжується сопінням, свистом, хропінням.
Порушення зовнішнього дихання спричиняє кисневе голодування (гіпоксемію),
нагромадження у крові надлишку двоокису вуглецю (гіперкапнію), появу ціанозу
видимих слизових оболонок. Еспіраторна задишка характеризується утрудненням
видиху. Розвивається вона при зниженні еластичності легеневої тканини, що
спостерігається при запаленні легень (пневмонії), альвеолярній емфіземі легень,
мікробронхіті. У здорових тварин грудна клітка спадається більш-менш пасивно.
При зниженій еластичності легеневої тканини пасивна фаза видихання повітря
доповнюється посиленою роботою м'язів черевного преса та грудної клітки, тобто
видих стає подвійним. Внаслідок посиленої роботи черевних м'язів
внутрішньочеревний тиск підвищується, діафрагма інтенсивніше зміщується у
порожнину грудної клітки, сприяючи цим самим витискуванню повітря з легень.
Клінічно експіраторна задишка проявляється подовженою фазою видихання
повітря, переважно черевним типом дихання; запа414 данням черевної стінки
вздовж реберної дуги («запальний жолоб»), посиленим коливанням черевної
стінки в ділянці здухвин. Змішана задишка характеризується утрудненням обох
дихальних фаз — вдиху і видиху й тому природно, що клінічне вона проявляється
симптомами, характерними і для інспіраторної, і для експіраторної задишки.
Спостерігається змішана задишка при хворобах серця (міокардиті, перикардиті,
ендокардиті), особливо в стадію декомпенсації; при ураженнях легень, які
супроводжуються зменшенням дихальної поверхні — пневмонії різної етіології,
гіперемія та набряк легень, стиснення легень ексудатом, транссудатом,
пухлинами, при гострій і хронічній альвеолярній емфіземі легень внаслідок
втрати легеневою тканиною еластичності; хворобах кровотворних органів,
пов'язаних із зменшенням у крові гемоглобіну; при різкому підвищенні
внутрішньочеревного тиску (тимпа-нія рубця, гостре розширення шлунка,
метеоризм кишечника). За ступенем вираженості розрізняють задишки легкі й
тяжкі. Легка задишка проявляється лише при фізичному навантаженні на тварину,
тяжка—у стані спокою. Задишку, яка виникає раптово, швидко розвивається,
називають ядухою. Буває вона при спазмі бронхів, голосових зв'язок гортані.
Кашель — складна рефлекторна реакція на подразнення рецепторів гортані,
трахеї, бронхів і плеври сторонніми тілами, які утворилися внаслідок запальних
чи інших патологічних процесів (мокротиння, ексудат, кров, слиз) чи
потраплянням іззовні або в результаті міграції (наприклад, личинки гельмінтів).
Особливо чутливими є слизова оболонка гортані, біфуркації трахеї і розгалуження
бронхів. Вважають, що запалення легеневої тканини кашлю не викликає, а поява
кашлю у таких випадках пояснюється втягненням у патологічний процес бронхів і
плеври. Таким чином, кашель є рефлекторно-захисним актом. Кашльовому
поштовху передує глибокий вдих, за яким рефлекторно закривається голосова
щілина. Наступне скорочення м'язів підвищує тиск повітря у дихальних шляхах,
голосові зв'язки відкриваються і повітря з характерним шумом викидається
назовні. Штучно кашель можна викликати у коней і дрібних жуйних стисканням
гортані або перших трахеальних кілець, у великої рогатої худоби — закриттям
ніздрів, витягуванням язика, свиней примушують підніматися і рухатися, а у
собак стискують грудну клітку. При клінічній оцінці кашлю звертають увагу на
його частоту та силу, болючість і вологість, враховуючи при цьому особливості
кашлю у тварин різних видів. Перераховані властивості кашлю мають велике
діагностичне значення, оскільки вони залежать І 115 від характеру патологічного
процесу і місця його локалізації. Залежно від стану дихальних шляхів і місця
локалізації хвороби, подразнення викликає то окремі кашльові поштовхи
(ларингіт, бронхіт), то тяжкі приступи кашлю. Останнє зустрічається при
дифузному бронхіті, хронічній альвеолярній емфіземі легень, плевриті,
бронхіальній астмі, пневмонії свиней, легеневій формі чуми свиней, при
потраплянні в дихальні шляхи стороннього тіла. Сила кашлю залежить від
наповнення легень повітрям, еластичності їхньої' тканини, швидкості й сили
видиху. Інфільтрація легеневої тканини, заповнення альвеол ексудатом при
пневмонії, туберкульозі, альвеолярна емфізема легень знижують еластичність їх
тканини, а плеврит — зменшує швидкість і силу дихальних екскурсій грудної
клітки, тому повітря під час кашльового поштовху виводиться із дихальних
шляхів порівняно повільно й кашель при перерахованих хворобах буде тихий,
приглушений, протяжний, іноді він переходить у покашлювання. І навпаки, при
запаленні гортані, трахеї, великих бронхів, коли легенева тканина не уражена,
еластичність її суттєво не змінена, кашель буде сильним, звучним, коротким,
оскільки повітря з легень і дихальних шляхів викидається швидко та енергійно.
Кашель при ураженні плеври, набряку гортані, крупозному і виразковому
запаленні слизової оболонки дихальних шляхів, особливо в перші дні хвороби,
супроводжується болючістю. Синдром болі проявляється своєрідною поведінкою
тварин: вони збуджені мають заляканий вигляд, здійснюють пусті жувальні й
ковтальні рухи, витягують голову і шию, тупцюють грудними кінцівками. Стадія
перебігу запального процесу впливає на характер кашлю. Якщо в дихальних
шляхах збирається рідкий ексудат, то кашель буде вологим, що спостерігається
при гострому катаральному ларингіті, бронхіті, в другу стадію розвитку
катаральної бронхопневмонії. У перші дні розвитку крупозної пневмонії і
катаральної бронхопневмонії ексудату ще мало, а при підгострому і хронічному
запаленні дихальних шляхів він стає в'язким, оскільки рідка частина його
частково розсмоктується, а частково випаровується. В цих випадках в'язкий,
липкий ексудат веде до виникнення сухого кашлю, який більш болючий, ніж
вологий. Сухий кашель виникає також при гострому крупозному запаленні
слизової оболонки дихальних шляхів.