Усе більше в останні роки стала визнаватися обмеженість і небезпека розвитку людства за

допомогою лише чисто економічного росту і технічної могутності, тобто все ж таки майбутній
розвиток визначатиметься також саме рівнем культури і мудрості самої людини. Усе це робить
очевидним той факт, що в подоланні кризи цивілізації, у вирішенні найгостріших глобальних
проблем людства величезна роль належить освіті.

Криза освіти – складне і об`ємне поняття, аж ніяк не тотожне розпаду і регресові. Його суть полягає
в тому, що у всіх країнах, що належать до різних типів цивілізації, освіта виявляє невідповідність
тим вимогам, які пред'являються їй нинішнім етапом соціального розвитку, тобто існує яскраво
виражений розрив між освітою з усіма її основними елементами (метою, структурою, змістом,
методами навчання) і умовами життя суспільства, які різко змінилися.

Світова криза освіти визнана доконаним фактом і розглядається як один із проявів глобальних
проблем людства. Криза освіти тісно пов’язана із загальною цивілізаційною кризою, і її не можна
трактувати як результат тільки соціальних, політичних, у вузькому сенсі екологічних або культурно-
ідеологічних впливів. Існує навіть точка зору, згідно з якою саме криза моделі освіти стала
першопричиною багатьох глобальних проблем цивілізації. Криза сучасної системи освіти – це
об’єктивний результат переплетіння низки суперечностей, який проявляється у неспроможності
системи освіти функціонувати настільки ефективно, щоб забезпечити розкриття потенціалу людей.

Проявом такої кризи, зокрема, є небажання особистості (учня, студента, педагога, батьків) діяти в
тих умовах, що забезпечують можливість самореалізації цієї людини. Також одним із проявів кризи
освіти є поступове відставання освіти від науки. Наука у XXI ст. кардинально змінилась, з’являються
нові галузі наукового знання, особливо на стику наук, а перелік і зміст навчальних дисциплін, перш
за все у шкільних навчальних планах і програмах, залишилась у рамках світосприйняття XIX – ХХ ст.
Також деякі науковці зазначають, що крім відставання від науки, криза освіти проявляється також у
розриві між освітою та духовністю, культурою. Сучасні спроби реанімувати культурні функції освіти
шляхом її гуманізації, введення нових дисциплін, наприклад, культурології, релігієзнавства тощо
поки що малоефективні.

Криза сучасної освіти – це криза самих підмурків системи освіти, яка вже не відповідає і не
задовольняє потреби розвитку суспільства в цілому. Тому разові, не об’єднані в систему, інновації
та реформування методів і форм освіти не можуть вирішити проблему.

Є підстави припустити, що сьогоднішня криза освіти, її відставання від темпів розвитку сучасного
суспільства, нездатність іти в ногу з часом – це, аж ніяк, не прояв сучасних реалій, а скоріше її
«вроджена» особливість. В історії не було жодного періоду, коли б суспільство уповні було
задоволене тогочасною системою освіти. Претензії до існуючої системи освіти завжди і для всіх
були загальним правилом, але це у жодній мірі не спростовує того факту, що зараз освіта у всьому
світі вкотре опинилась у глибокій кризі: скорочення державного фінансування освіти, що тягне за
собою скорочення педагогічних працівників та допоміжного персоналу задля економії коштів,
заробітної плати, пенсійних виплат, погіршення умов праці і порушення прав профспілок,
скорочення навчальних програм, підвищення плати за навчання – далеко не вичерпний перелік
проявів цієї кризи на різних рівнях.

Якщо вже казати чітко саме про українську систему освіти, то вона потребує перезавантаження,
адже навіть споглядаючи на сучасність, через епідемії, карантини, дистанційне навчання,
повномасштабну війну додалося багато нових викликів, як-от подолання освітніх втрат і розривів,
відбудова шкіл тощо. І дуже важливо і корисно насправді ознайомлюватися із досвідом різних
країн в цьому плані, щоб або додати свіжих ідей, або ж підтвердити суголосність чинних напрямів
реформування шкільної освіти України.
Головною метою 100% має бути забезпечення всім дітям в Україні доступу до якісної освіти, щоби
вони могли досягти успіху в житті, стали активними, згуртованими, стійкими та відповідальними
громадянами, здатними робити свій внесок у розбудову європейської України. Тому такими
ключовими завданнями є оновлення змісту освіти (компетентнісне навчання, оновлення змісту
предметів, розвиток соціально-емоційних навичок та стійкості, розробка навчально-методичного
забезпечення, перехід до 12-річної загальної середньої освіти); професійний розвиток учителів і
керівників шкіл; створення безпечного й розвивального освітнього середовища; цифровізація
освіти; забезпечення рівного доступу до освіти та інклюзії; моніторинг і оцінювання якості освіти.

Дуже важливо усвідомити, що криза справді існує. У цьому немає нічого поганого, бо криза – це
ознака розвитку. Завжди після кризи з’являється новий досвід, тому треба усвідомлювати, що все
нормально, і все завжди не може бути ідеальними. Все впливає на все і треба почати змінюватися
зсередини. Важливо чітко розподілити цілі й завдання, ділити їх на маленькі пункти і рухатися
поступово. Щоб усвідомлювати, чи правильно ми все робимо, треба надавати особливу увагу
зворотному зв’язку.

Тож, розв'язати ці складні завдання може генерація справжніх викладачів-професіоналів,

покликаних розвивати професійні здібності, виявляти таланти, формувати особистість кожного
учня. Високий рівень наукової компетентності в поєднанні з педагогічною майстерністю і
психологічною культурою викладачів, впровадження здобутків різних наук в педагогічну практику
– це реальна передумова підвищення ефективності навчального процесу у школі, реалізації
принципів демократизації і гуманізації освіти.