Твір "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського вразив мене своєю красою та

глибиною. У ньому автор вдало поєднує гуцульський побут, міфологічно-казковий світ і

реальність, а також розкриває тему кохання.

Казковий настрій твору створюють легенди та оповіді, весь світ описаний з великою
увагою до деталей і наповнений міфологічними істотами. У цьому світі головні герої
знаходять своє місце. Іванові світ здавався олюдненим, живим, природа здавалася
йому живою істотою. На мою думку, це не тому, що був він якимось диваком, як його
описували, а, тому що він мав дуже чутливу і прекрасного душу. Іван міг зрозуміти
мелодію природи, також відчував правдивість і красу людини. Він покохав Марічку,
побачивши, що вони мають схожі душі, та як вони сприймали світ навколо себе,
однаково любили музику та пісні.

Проте, кохання героїв зазнає страждання в розлуці, коли Марічка загинула. Іван
втрачає сенс життя. Одружившись на іншій жінці, його серце всеодно кохає лише
Марічку. Їх кохання було настільки сильним і чистим, що Марічка з’являється до Івана у
вигляді нявки і він пішов за нею, нічого не лякаючись і не вагаючись. Іван знав, що то
була не Марічка, але йшов за нею, щоб хоча б на мить побачити кохане обличчя, або
почути рідний голос. Цей момент у творі показує, що справжнє кохання неможливо
знищити.

Фінал твору, похорон, який закінчується веселощами – це особливість гуцульського

поховального обряду, дає зрозуміти, що життя продовжується і автор, можливо, хотів
сказати, що Іван таки знайшов свою Марічку.

Твір М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» — по-справжньому хвилюючий та

емоційний, у якому поєднуються елементи казки й реального життя, в якому серед
мальовничої природи й самобутніх звичаїв люблять і страждають герої, які здатні до
вірного і незламного кохання. Твір вчить нас берегти красу навколо себе і всередині
себе, бачити прекрасне, створювати прекрасне, перетворювати наше буденне життя
на прекрасну казку, де немає місця злу, зате є місце справжньому коханню.