ТЕРИТОРІЇ ТА ВПЛИВИ

На початку XIX ст. всі етнічні українські землі перебували у складі Австро-
Угорщини (Галичина, Закарпаття, Північна Буковина) та Російської імперії
(решта етнічних українських земель). Таких держав як Чехія, Словакія, Польща,
Угорщина не існувало ( з сусідів існуватиме лише Румунія)
Впливи в АВСТРІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ: поляки у Галичині, мадяри (угорці) у
Закарпатті, румуни у Північній Буковині.
Впливи у РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ: росіяни у всіх етнічних українських землях, що
входили до складу Російської імперії.

КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА
Політика будь-яких завойовників, особливо імперій, щодо підкорених народів завжди
є колоніальною (політика щодо поневоленого народу, яка позбавляє його
політичної та економічної самостійності). Основною метою колоніальної
політики, яка завжди є політикою поневолення та експлуатації (визиск та
привласнення результатів праці іншої людини) поневолених народів, є утримання
імперією в покорі поневоленого народу шляхом ліквідації національних
особливостей та знищення будь-яких проявів опору імперському володарюванню.
Виокремимо невід’ємні риси колоніальної політики, розділивши їх на три складові.
Економічна складова: домінування іноземного капіталу та інвестицій
(вкладення капіталів у вигідну справу заради прибутку) в промисловості колонії;
колоніальна територія є сировинним придатком і ринком збуту; колоніальна
територія є сільськогосподарським краєм, в якому домінує малоземельне та
безземельне селянство; комплексний розвиток народного господарства колоній є
відсутнім; екстенсивний розвиток (спосіб збільшення обсягів виробництва за
рахунок кількісного приросту при незмінній якості виробництва) колоніальної
економіки; екстенсивний розвиток побудований на неефективному та
нераціональному використанню ресурсів; здеформованості та нерівномірному
розвитку виробництва; штучному стримуванню розвитку передових галузей
виробництва та не упровадженню нових технологій; розвиток галузей, що
пов’язані з видобутком сировинних ресурсів; якість продукції колоніальної
економіки ніколи не перевищує світових стандартів; рівень життя, добробуту та
заробітної плати в колоніях завжди є низьким; колоніальна територія є
економічно залежною від поневолювача.
Культурна складова: домінування імперської культури на території колонії;
колоніальна політика здійснює уніфікацію та інтеграцію колоніальної території
шляхом бюрократизації (посилення ролі чиновників в управлінні територією з
одночасним позбавленням населення будь-яких елементів самоврядування) та
дискримінації і асиміляції населення колонії; колоніальна політика спрямована на
викорінення культури поневоленого народу та засвоєння ним культури
панівного народу і заперечення факту існування поневоленого народу з його
правом на культурне чи політичне самовизначення; колоніальна політика не
враховує факту етнічного розселення та нехтує відмінностями національного
походження чи історичними традиціями поневоленого народу; поневолювачі на
колоніальній території не підтримують патріотичні настрої поневоленого
народу, а в навчальних закладах чи державних установах обов’язковою
мовою для вивчення чи діловодства є мова панівного народу.
Політична складова: колоніальна території не має права самостійно
вирішувати питання зовнішньої політики; колоніальна політика не спрямована
на обіймання представниками поневоленого народу високих
адміністративних посад; колоніальна територія не має права на національні
збройні сили (армію) та національну державу; московська колоніальна політика
завжди опиралася на московську православну церкву та супроводжувалася
ув’язненням та засланням в Сибір провідників української нації.

КАПІТАЛІСТИЧНІ (РИНКОВІ) ВІДНОСИНИ

КАПІТАЛІСТИЧНІ (РИНКОВІ) ВІДНОСИНИ – відносини, що складаються в процесі
купівлі-продажу з метою отримання прибутку між продавцями та покупцями
товарів. Для ринкових відносин, які є основою капіталізму (суспільно-політичний
лад, заснований на принципах приватної власності та підприємницькій діяльності),
невід’ємними рисами є вільнонаймана праця (праця, що здійснюється за грошову
плату), поглиблення майнового розшарування, спеціалізація у виробництві
товарів, наявність іноземного капіталу (гроші, які підприємці вкладають в
розвиток виробництва) та формування нової верстви суспільства буржуазії
(підприємець).

ІДЕОЛОГІЇ
ЛІБЕРАЛІЗМ – політична ідеологія, спрямована на утвердження
парламентаризму, свободи підприємництва і громадянського суспільства.
СОЦІАЛІЗМ – політична ідеологія, спрямована на утвердження влади працюючих у
суспільстві, підтримку та соціальний захист найбідніших верств населення,
підвищення заробітної плати та поліпшення умов праці і життя працюючих,
безкоштовне медичне обслуговування та освіту. Основні ознаки соціалізму:
обмеження приватної власності та її перерозподіл на користь працюючих;
державне регулювання економіки заради побудови справедливого, з точки зору
соціалістів, суспільства. Символом соціалізму завжди є червоний колір, він майже
завжди пропагує атеїзм (теорія, прихильники якої заперечують існування Бога та
виступають за усунення церкви від участі в житті суспільства), а соціалістичну
ідеологію називають лівою на відміну від націоналістичної, яка є правою. Отож,
якщо коротко, суть ідей соціалізму можна викласти одним реченням: "Все забрати
і поділити".
КОНСЕРВАТИЗМ – політична ідеологія, спрямована на збереження давно
встановлених норм і правил життя суспільств).
НАЦІОНАЛІЗМ – політична ідеологія, спрямована на утвердження нації та її
незалежності як найвищої цінності. Зауважимо, що націоналістична ідеологія, на
відміну від соціалістичної, називають правою.
АНТИСЕМІТИЗМУ – форма національної та релігійної дискримінації, що
виражається у ворожому ставленні до євреїв.
 ЕКОНОМІКА
Основою економічного розвитку українських земель залишалося землеробство, а
селянство продовжувало складати абсолютну більшість населення.
ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ – процес створення великого машинного виробництва в усіх
галузях господарства, насамперед у промисловості, з метою перевищення
промислового виробництва над сільськогосподарським.
УРБАНІЗАЦІЯ – процес зростання кількості міст і міського населення.
ПРОЛЕТАР – робітник, який працює на фабриці.
У Південно-західному цукроварному басейні, як складової харчової галузі
Московської імперії з осередком у Наддніпрянщині, провідне місце посідали родини
ХАНЕНКІВ, СИМИРЕНКІВ – родини українських промисловців у цукроварній галузі,
меценати української культури. Донецький вугільно-металургійний,
Криворізький залізно-рудний та Нікопольський марганцевий українські
індустріальні промислові басейни на території Московської імперії також стали
вагомими промисловими осередками. Потрібно зазначити, що Правобережна
Україна залишалася найвідсталішим регіоном серед українських земель Московії, а
Південна Україна мала найбільші темпи приросту промисловості та населення.
Зрозуміло, що московський уряд, намагаючись змінити етнічний склад населення
України, продовжував активно сприяти переселенню у край росіян. На території
Австро-Угорщини знаходився Бориславський нафтовий басейн, осередком якого
була Галичина.
У другій половині XIX ст. реакцією на важкі умови життя стала ТРУДОВА
ЕМІГРАЦІЯ – вимушене або добровільне переселення частини населення з
батьківщини до іншої країни на певний час чи постійне проживання з метою
покращити рівень життя. Трудова еміграція, набувши значних масштабів за
рахунок селянства з Австро-Угорщини, здебільшого відбувалася в країни Північної
та Південної Америки. Її основними причинами були: аграрне перенаселення краю,
малоземелля та безземелля, погіршення соціально-економічних умов життя,
низька продуктивність сільського господарства та промисловості, що не
здатна була поглинути надлишок сільського населення. Наслідками трудової
еміграції було формування української діаспори (люди однієї національності, що
проживають за межами власних етнічних земель та відчувають духовний зв’язок з
ними) та зародження кооперативного руху, організаційною формою якого була
КООПЕРАЦІЯ – співпраця, добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах
спільно займаються певним видом господарської діяльності. Намагаючись
покращити соціально-економічні умови життя селянства, побороти лихварство
(надання грошей у позику за умови сплати великих відсотків при погашенні боргу)
та зменшити потік трудової еміграції, народовці під гаслом "Свій до свого по
своє" розпочали ознайомлювати селянство з передовим досвідом ведення
господарства і пристосуванням його до умов і потреб ринку.
На початку XX ст. в економіці українських земель обох імперій розпочалася
економічна криза. Занепаду галузей промисловості вдалося уникнути, але криза
призвела до банкрутства значної частини підприємств, падіння заробітної плати,
зростання безробіття та концентрації (процес зосередження засобів
виробництва (машини, знаряддя праці тощо) і трудових ресурсів в одному місці
шляхом поглинання малих підприємств великими) виробництва. Концентрація
виробництва в українських землях спричинила зростання питомої ваги українських
земель в економіці імперій та переросла у монополізацію виробництва,
організаційною формою якої була МОНОПОЛІЯ – велике об’єднання
капіталістичних підприємств, що зосередило у своїх руках значну частину
виробництва певної продукції. Процес монополізації виробництва в українських
землях розпочався з цукрової галузі, а найпоширенішою формою монополій були
синдикати. Необхідно розуміти, що метою монополізації виробництва було
отримання надприбутків шляхом диктуванням монополією цін на товари та умов
праці на ринку.
ПОЛІТИКА
Життя українців в імперії Габсбургів з появою Конституції 1848 р. і в імперії
Романових на початку XX ст. з появою Конституцій припинило визначатися
приналежністю до одного із станів.
ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА – права, якими володіють громадяни держави незалежно
від соціальної приналежності) та обов’язки, проголошуючи рівність громадян
перед законом. Громадянські права (конституційні права) забезпечують
можливість громадянам держави брати участь у політичному житті держави. До
прикладу: свобода слова, свобода друку, свобода зібрань, право обирати та
бути обраним у владу (парламентаризм), надання прав національним
меншинам. Будь-який закон у державі, в якій діє Конституція, не може суперечити
та бути вищим за неї.
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – спільнота людей, яка реалізує себе поза
сферою діяльності держави та контролює її діяльність.
ІНТЕЛІГЕНЦІЯ – людина розумової та творчої праці, що зайнята у різних галузях
культури, освіти і науки.
ПРОПАГАНДА – популяризація певних ідей шляхом маніпуляції фактами та
викривлення правдивої інформації.
АВСТРО-УГОРЩИНА:
МОСКВОФІЛЬСТВО – суспільно-культурницький рух української інтелігенції в
Австро-Угорщини, що культивував національно-культурну єдність українців з
московським народом та його державою.
НАРОДОВЦІ – суспільно-культурницький рух української інтелігенції, що
спрямовував свою діяльність на просвітництві серед українського народу Австро-
Угорщини. Організаційною формою народовецького руху була "ПРОСВІТА" –
просвітницьке товариство представників народовецького руху, перший осередок
якого був створений народовцями 1868 р. у м. Львові. Свою просвітницьку
діяльність серед українського народу імперії Габсбургів народовці здійснювали за
рахунок заснування у містах і селах мережі осередків "Просвіт" з читальнями,
бібліотеками та організації видавничої справи.
РАДИКАЛ – суспільно-політичний рух української інтелігенції Австро-Угорської
імперії, що прагнув надати своїй діяльності політичного характеру, побудованому
на засадах соціалізму, та першим поставив перед собою завдання здобуття
незалежності України.
РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ:
УКРАЇНОФІЛ – прихильник українського, носій національної ідеї.
 ПАРТІЇ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ
Варто відзначити, що за баченням майбутнього України українські політичні
партії поділялися на дві течії. До самостійницької (політична течія, прихильники
якої вважали, що справжнє розв’язання національного питання можливе лише в разі
здобуття Україною державної незалежності) течії належали всі українські партії
Східної Галичини. До автономістської (політична течія, прихильники якої
вважали, що для справжнього розв’язання національного питання достатньо лише
здобуття Україною статусу автономії у складі федеративної держави) течії
належали більшість українських політичних партій з Російської імперії.
1908 р. у м. Києві була створена нелегальна організація "ТОВАРИСТВО
УКРАЇНСЬКИХ ПОСТУПОВЦІВ" – політична організація в українських землях
Московської імперії, що відстоювала здобуття політичної автономії України у
складі Московії та побудови Московії на засадах федералізму (побудова
федерації) та парламентаризму. "Товариство українських поступовців",
координуючи сили Українського національного відродження в часи столипінської
реакції, фактично було єдиною нерозгромленою політичною українською
організацією, що діяло в Московії до початку Першої світової війни, тому всі відомі
українофіли м. Києва були у його складі.
КУЛЬТУРА
На початку XX ст. вже на зміну реалізму прийшов МОДЕРНІЗМ – напрям у
європейському мистецтві, в основі якого було заперечення мистецьких течії
минулого.
Українська еліта Галичини, розуміючи необхідність залучення насамперед молоді
до Українського національного відродження та опираючись на європейські традиції,
започаткувала створення у містах і селах мережі осередків молодіжних
спортивно-патріотичних організацій. До прикладу, з метою залучення української
молоді до національно-патріотичного виховання на засадах фізичної культури у
м. Львові був заснований перший осередок товариства "Сокіл" на чолі з
БОБЕРСЬКИМ – ідейний натхненник сокільського руху та ініціатор створення
товариства "Сокіл", педагог. Ідея відкриття спортивно-патріотичних у містах і
селах Східної Галичини. Також у м. Львові був заснований перший осередок
товариства "Січ" на чолі з ТРИЛЬОВСЬКИМ – ідейний натхненник січового руху
та ініціатор створення товариства "Січ"; пластовий рух був започаткований
заснуванням у м. Львові першого осередку товариства "Пласт".