ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №1

ПОНЯТТЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ІСТОРІЯ ЇХНЬОГО СТАНОВЛЕННЯ

Теоретичні питання

1. Просвітництво і становлення ліберального світського бачення прав людини.

2. Індустріалізація і становлення соціалістичного бачення прав людини.
3. Світові війни та міжнародна інституціоналізація прав людини.
4. Сучасне поняття прав людини, їх види.

Відповіді на теоретичні питання:

1. Просвітництво і становлення ліберального світського бачення прав людини.
Просві́тництво — широка ідейнатечія, яка відображалаантифеодальний,
антиабсолютистськийнастрійосвіченоїчастининаселення у другійполовині XVII —XVIII століття.
Представникицієїтечії: вчені, філософи, письменники, митці — вважали
метою суспільства людське щастя, шлях до якого переустрій суспільства відповідно до
принципів, продиктованих розумом, булиприхильникамитеорії природного права.
Несправедливість та поневолення, якіпанують у суспільстві, вони
вважалинаслідкомнакинутихможновладцямизаконів, релігійнихзабобонів та нестачісправжніхзнань.
Своїмзавданнямвільнодумціпроголошувалиутвердженнясвободи, розвитокприроднихздібностей
кожного, громадянськевиховання та поширенняосвіти. XVIII століття називають також Добою
розуму, адже разом із ідеями Просвітництва утверджувалася віра в силу знань та можливість розумного
облаштування громадського життя. Саме в цей час виникла й ідея поступу —
тобтопослідовногорозвиткулюдства через здобуттяновихзнань, вдосконаленнясуспільного ладу та
покращення умов життя[1].
Просвітникимали широкий світогляд, в якомувиділялисяконцепція освіченого абсолютизму,
ідеяцінності людини, критика церкви, патріотизм, утвердженнясамосвідомості й самооцінки особи.
Цимпросвітникивідрізняютьсявідпросвітителів, якими є всіносії освіти і прогресу.

У сучасному нам виглядіприродноправоваконцепціявиникаєпід час Просвітництва. Так,

ідеявикористовується для обмеженнявлади монарха на користьприватноївласності і буржуазії.

Сумішвластивого тому часу гуманізму і новихполітичних та

економічнихтенденційзумовиливиникненняконцепції «природних прав людини». Набирала
популярностіідея про те, щокожналюдинавіднародженнямаєпевні права. Ці права належать індивіду в
силу самоїйогоприроди, а отже, ніякавлада не можеїхобмежитичискасувати.

Лібералізм почав формуватисянаприкінці XVII століття. Йогоджереломбулафілософія та соціально-

політична думка епохиПросвітництва (головним чином стосовно того,
щокожналюдинанаділенапевними правами) та ідеї гуманізму. Розквіт «класичного» лібералізму припав
на першу половину XIX століття.

Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя, особисту свободу і
власність); рівні права і загальна рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається
на чесних виборах; прозорість державної влади.
Ідея прав людини, заснована на теорії природного (природженого) права, знаходитьвтілення в
нормативних актах держав Європи та світу.

На шляху ствердження прав і свобод людининайбільшзначимими в даний

періодрозвиткулюдствабулианглійськаПетиція про права 1628 року
(конкретизувалабагатоположеньВеликоїхартії вольностей 1215 року) та Білль про права 1689 року
(якимбуловстановленіпроцедурнігарантіїособистоїнедоторканності особи,
обмеженнястроківтриманняпідвартою, закладено основу конституційноїпарламентськоїмонархії в
Англії), Деклараціянезалежності США 1776 року (перший офіційний документ, щозакріпив на
державному рівніневід’ємні права людини), Конституція США 1787 року (перша офіційна
демократична конституція у світі). Починаючи з перших 10 поправок до Конституції США,
якідісталиназвуБілля про права 1791 року, права і свободилюдини і
громадянинанабуваютьконституційного авторитету.

Декларація прав людини і громадянина 1789 р.

-Свобода слова, свобода релігії, свобода преси, свобода зібрань, право на звернення, захист власності,
захист від свавільного затримання, заборона катувань, презумпція невинності, право на належний
судовий розгляд, право не свідчити проти себе, свобода віросповідання.

2. Індустріалізація і становлення соціалістичного бачення прав людини.

Промисловий переворот розпочався в останнійтретині XVIII ст. в Англії і завершився в 60—80-х рр.
XIX ст., охопившикраїниЄвропи, США та Японію. У результатібуло сформовано аграрно-
промисловегосподарство, створено економічні передумови для утвердженняіндустріальногосуспільства.
Його основніознаки:
• підприємціпосіливагомемісце в суспільномужитті;
• сформувалася нова соціальнаверства — найманіпрацівники (пролетаріат);
• з’явилосяспеціальневиробничо-промисловенавчання;
• виникалипершікризиперевиробництва;
• відбуваласяурбанізація;
• стало помітнимзміщеннячасткизайнятих на користьпромисловості (частказайнятих у
промисловостіпонад 50 %);
• спостерігаласязмінацінностей: важливими для людини стали підприємливість, працьовитість,
здатністьсприйматиінновації.
Промисловий переворот став поворотним моментом в історії, вінвплинувмайже на кожен аспект
повсякденногожиття. Протепромисловий переворот у кожнійкраїні мав своїособливості.
Ідеясоціалізмувиникла як відповідь на проблеми ранньогоперіоду промислового капіталізму в
країнахЄвропи.Подоланнянедоліківкапіталізмусоціалістивбачали в замініприватноївласності на
засобивиробництвасуспільноювласністю, скасуванніоплачуваноїпраці та
створеннібезкласовогосуспільства, де замістькапіталістичноїгонитви за
прибуткомдієсоціальневиробництво на задоволення потреб людини. В такому суспільстві мало б
здійснюватись «соціальне» начало людини, взаємнатурбота про добробутіншого, а не
задоволеннявласнихбажань, співпраця для досягненняспільнихцілей, а не змагання за особисте та
доброчинністьзамістьжадоби.
Подальший розвиток соціалістичних ідей пов’язаний із німецькими мислителями Карлом Марксом
(1818—1883) і Фрідріхом Енгельсом (1820—1895), які розробили вчення, що дістало назву марксизм.
На їхню думку, свобода в суспільстві, де панують капіталістичні відносини, набуває форми свободи
гноблення працюючої людини. Держава стає знаряддям панування капіталістів, і тому її
необхідно знищити. Соціальної рівності неможливо досягти, поки існує приватна власність.
У 1847 р. К. Маркс і Ф. Енгельс із метою реалізації свого вчення створили в Лондоні «Союз комуністів»
— першу в історії міжнародну комуністичну організацію. Її програмою став написаний ними в 1848 р.
«Маніфест Комуністичноїпартії». У ньомустверджувалося, що вся попередняісторіялюдства є
результатом боротьби класів, і
самепролетаріатпокликанийстворитибезкласовесуспільствоізсуспільноювласністю на
засобивиробництва. У «Маніфесті.» розкривавсязв'язок міжсоціалізмом і комунізмом та
визначався шлях досягненняостаннього.
Марксизм — філософське, соціальне та політичневчєння, розроблененімецькимимислителями К.
Марксом та Ф. Енгельсом. Піддавшикритиціідеїсоціалістів-утопістів, К. Маркс заявив, щосоціалізм —
не вигадкамислителів, а реальнийсуспільний лад, який установиться післякапіталізму.
Вінґрунтуватиметься на суспільнійвласності, а гнобленнялюдинилюдиною та поділ на
класимаютьзникнутипісляліквідаціїприватної власності. Замістьдержави,
щозахищалаінтересикапіталістів, постане держава диктатурипролетаріату, яка втілить у
життя ціперетворення.
Комунізм (відлатин. — спільний) — у теорії: суспільно-економічний і політичний лад
ізколективноювласністю як на знаряддяпраці, так і на предметиспоживання, ізбезкласовим і
бездержавнимустроєм. Клас — велика група людей (частинасуспільства),
пов'язанихпевнимивідносинами в процесівиробництва й схожих за рівнемдобробуту, можливістю
доступу до освіти й здобутківкультури.
Соціалізм, на думку К. Маркса, установиться в результаті перемоги
світовоїсоціалістичноїреволюції, здійсненоїпролетаріатом. Саме тому
існуєнеобхідністьорганізаціїкласовоїборотьбипролетаріату й усвідомлення ним своєїролі в
суспільному розвитку. Соціалізм К. Маркс і Ф. Енгельсрозглядали не як кінцеву мету
суспільногорозвитку, а лише як перехіднийетап до комунізму.

Соціалістичне бачення прав людини

-Соціальна справедливість (справедливий розподіл благ всередині суспільства)
-Боротьба проти бідності
-Протиставленняюридичної і фактичноїрівності
-Боротьбапротивсіх форм експлуатаціїлюдинилюдиною

Вимоги соціалістів стосовно прав людини

 Заборона дискримінації за будь-якими ознаками, забезпечення трудових прав, як-от права на
працю, права на справедливу й однакову оплату праці за однакову роботу, обмеження тривалості
робочого часу, право на відпочинок, заборона залучення дітей до важких і шкідливих робіт,
забезпечення повноцінної рівності всіх людей у праві на демократію (зокрема через скасування
виборчих цензів), право на освіту.

3. Світові війни та міжнародна інституціоналізація прав людини.

Пе́ршасвітова́ війна́ — глобальний збройнийконфлікт, щорозвивався перш за все в Європі від 28
липня 1914 до 11 листопада 1918 року, в якому брало участь 38 держав ізнаселенням 1,5 млрд
мешканців. Під час неїзагинулопонад десять мільйонівсолдатів і цивільнихгромадян. Конфлікт мав
вирішальнийвплив на історіюпершоїполовини XX століття.

Лі́гаНацій (англ. League of Nations; фр. Société des Nations [sɔsjete de nɑsjɔ̃]) —
першаміжнароднаміждержавнаорганізація, створеназметоюрозвиткуспівробітництва,
досягненнямируібезпекиміжнародами. На практиціосновнимизавданнямибулидотримання прав
національнихменшин і вирішеннятериторіальнихконфліктів у світіпісляПершоїсвітовоївійни. Була
заснована на Паризькіймирнійконференції в 1919—1920 рр. Ініціаторомїїствореннявиступив 28-й
президент США Вудро Вільсон.

Дру́ гасвітова́ війна́ — глобальнийзбройнийконфлікт, щотриваввід 1 вересня 1939 до 2

вересня 1945 року. Безпосередню участь у бойовихдіях брали понад 100 мільйонівосіб.
Загальнілюдськівтратиколиваютьсяміж 50 й 80 мільйонамиосіб, Друга
світовавійнавідзначиласячисленнимимасовимивбивствами і
злочинамипротилюдяності,насамперед Голокостом, стратегічнимикилимовимибомбардуваннями та
єдиним в історіївійськовимзастосуванням ядерноїзброї.
Ню́ рнберзькийпроце́с — міжнароднийсудовийпроцес над
колишнімикерівниками гітлерівськоїНімеччини. Проходив у м. Нюрнберг з 20 листопада 1945 до 1
жовтня 1946 у Міжнародномувійськовомутрибуналі. Їм висунули звинувачення проти
миру,людяності,військові злочини.

Коротка хронологія міжнародної інституціоналізації прав людини

 26 червня 1945 р. – підписання статуту ООН і Статуту Міжнародного суду.

Стату́ тОрганіза́ ціїОб'є́днанихНа́ цій — міжнародна угода, щозасновує міжнароднуорганізацію ООН;
підписаний 26 червня 1945 року в Сан-Франциско на
заключномузасіданніКонференціїОб'єднанихНаційзістворенняМіжнародноїОрганізаціїп'ятдесятьма
державами набувчинності 24 жовтня 1945 року, після того, як бувратифікованийпостійними членами Ради
Безпеки ООН.
Всікраїни, якіпідписали Статут, зобов'язанідотримуватисяйого статей, крім того, їхзобов'язання за Статутом ООН
превалюють над усімаіншимизобов'язаннями, яківипливають з іншихміжнароднихдоговорів. Статут
бувратифікованийбільшістюкраїнсвіту; є

Відповідно до остаточно прийнятоїстатті 92 Статуту ОрганізаціїОб'єднанихНацій «Міжнародний суд є

головнимсудовим органом ОрганізаціїОб'єднанихНацій» і дієвідповідно до свого Статуту. Відповідно до того ж
рішення Статут Міжнародного Суду, якийдодається до Статуту ОрганізаціїОб'єднанихНацій, становить
невід'ємнучастину Статуту. Статут бувприйнятий одноголосно разом з Статутом по завершенніКонференції 25
червня 1945 року і набрав чинності у відповідності з пунктом 3 статті 110 Статуту 24 жовтня 1945 року.

 24 жовтня 1945 р. – створення ООН

Організа́ ціяОб'є́днанихНа́ цій (ООН) — глобальна міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 на
конференції в Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є
підтримання й зміцнення миру й міжнародної безпеки, розвиток співробітництва між державами світу.

Головніоргани
ООН: ГенеральнаАсамблея (ГА), РадаБезпеки (РБ), Секретаріат (генеральнийсекретар обирається Генеральною
Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний суд, Економічна і соціальна рада; Рада з
Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку.

 9 грудня 1948 р. – Конвенція про запобіганнязлочину геноциду та покарання за нього

 10 грудня 1948 р. – прийняття Загальної декларації прав людини

Декларація стала результатом безпосередньогодосвіду Другоїсвітовоївійни і представляє перше

глобальневираженняневід'ємних прав, якімаютьусі люди. “Кожналюдинамає право на життя, на свободу і на
особисту недоторканність. Ніхто не повинен зазнаватитортур, абожорстокого, нелюдського, або такого,
щопринижуєйогогідність, поводженняі покарання.”

 4 листопада 1950 – прийняття Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конве́нція про за́ хист прав люди́ ни і основополо́ жнихсвобо́ д прийнятавідповідно до Загальноїдекларації прав
людини з метою додержання країнамипідписантами (учасниками Ради Європи) та забезпечення на
своїй території прав та основоположних свобод людини.

Конвенціяскладається з 59 статей та 3 розділів: Права і свободи (ст. 2-18), Європейський суд з прав людини (ст.
19-51), Іншіположення (ст. 52-59)
У ній закріплені такі права як: право на життя, свободу, особисту недоторканність особи, вільнепересування,
свободу думки, совісті, релігії, виявленняпоглядів, мирнихзборів й асоціацій, право на створеннясім’ї, повагу до
особистого і сімейногожиття, право на справедливийсудовийрозгляд, мирневолодіннямайном, заборона
дискримінації, катувань, рабства та примусовоїпраці, неприпустимістьпокарання без закону.

 1959 р. – початок роботи Європейського суду з прав людини.

РатифікувавшиКонвенцію про захист прав людини та основних свобод,
Українавизналаположенняцьогоміжнародного договору частиноюнаціональногозаконодавства і, разом з цим,
взяла на себе зобов’язаннявиконуватирішенняЄвропейського суду з прав людини у кожнійсправі, стороною якої
вона є.

 16 грудня 1966 року – прийняття Міжнародного пакту про громадянські і політичні права
та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права
 21 грудня 1965 р. – прийняття Міжнародної конвенції ООН про ліквідацію всіх форм
расової дискримінації
 18 грудня 1979 р. – прийняття Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо
жінок
 10 грудня 1984р. – прийняттяКонвенції ООН протикатувань та іншихжорстоких,
нелюдськихабо таких, щопринижуютьгідність, видівповодження і покарання
 20 листопада 1989 р. – прийняттяКонвенціїООН про права дитини18 грудня 1990 р. –
прийняття Міжнародної конвенції про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх
сімей
 13 грудня 2006 р. – прийняття Конвенції ООН про права інвалідів

4. Сучасне поняття прав людини, їх види.

Права людини — це певні соціально-природні можливості людини задовольняти свої потреби
існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об'єктивно визначаються досягнутим рівнем
розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх
людей.

Права людини розуміють по-різному:

як потреби чиінтересилюдини

як вимоги про наданняпевних благ ізвимогамидержави(позитивістський)
як форма існуванняморалі(природно-правовийпідхід)
 як певним чином внормованаїїсвобода
Ознаки прав людини:

- залежать від рівня розвитку продуктивних сил,економіки суспільства

-ціможливостімають бути рівними, однаковими в усіх людей.

-вони не можуть будь-ким відбиратись,відчужуватисьвідлюдини, не можуть вони бути й “дарунком”

збокудержавичи будь-якоїіншоїорганізаціїабо особи.

Класифікація прав людини

-За різновидомлюдських потреб:

1. Фізичні— права необхідні для нормального існування та розвиткулюдини. До них належать право на
життя, свободу, фізичнунедоторканність, на власність.
2. Особистісні — права, спрямовані на конкретизаціюсвободи і вільнийрозвиток особи: право на ім'я,
честь, гідність, таємницюлистування, телефоннихрозмов та іншоїкореспонденції, свободу совісті.
3. Економічні — права, пов'язані з реалізацією особи у сферівиробничихвідносин: право на' працю,
професію, відпочинок, оплату праці, власністьщодозасобіввиробництва.
4 Політичні — права, пов'язані з участюгромадян у політичномужиттісуспільства: право на
громадянство, право обирати і бути обраним у представницькіорганидержавноївлади і
місцевогосамоврядування, брати участь у діяльностіполітичнихпартій і громадськихрухів.
5. Культурні — права, пов'язані з реалізацієюїх у сферідуховнихцінностейсуспільства: право на освіту
та інформацію, користування закладами культуритощо.

-Засуб’єктним складом здійснення – індивідуальні( право на свободу вираження поглядів, на

виховання своєї дитини),колективні (право на утворення громадських об'єднань, проведення мітингів,
демонстрацій)

-За характером, способом здійснення - активні (свобода тобто для вчинення активних дій) і пасивні
(свобода від втручання, від перешкоджання з боку інших суб’єктів);

-За значенням для їх носія – основні(безумовно необхідні для його існування та розвитку) і
неосновні(які не є життєво необхідними)

Покоління прав людини

1.покоління – громадянські та політичні права.Вони гарантуються ст. 2-21 Декларації прав людини, і
об'єднуєїхідеясвободилюдини.Цетакі права як право на життя, свободу й особисту недоторканність,
свобода від рабства тощо. Перше поколіннякваліфікується як система негативних прав, щозобов'язують
державу утримуватисявідвтручання в сфери, регульованіцими правами.

2.покоління:економічні соціальні та культурні права.Цескорішепозитивні, ніжнегативні права,

щопотребують для своєїреалізаціїучастідержави.Прикладамиїхможуть бути право на
соціальнезабезпечення, працю, відпочинок, достатнійжиттєвийрівень,дозвілля,освіту.

3.покоління( солідаристські або групові).Це право на політичне, економічне, соціальне і

культурнесамовизначення, право на економічний і соціальнийрозвиток, а також право на
використанняспільноїспадщинилюдства. До інших прав третьогопоколіннявідносять право на мир,
право на здоров'я і безпечненавколишнєсередовище і право на гуманітарнудопомогу.
Праватретьогопоколінняможнаназвати правами людини і народів.

4. Права четвертого покоління є відносноновими та перебувають на стадії активного розвитку та

обговорення. До цих прав належать права людини, щовиникливнаслідокрозвиткумедицини, біології,
техніки та змін у загальнійморалі. Більшість прав четвертого поколіннянедостатньорегламентовано на
законодавчомурівні.

Питання для самоконтролю

1. Які риси властиві сучасному поняттю прав людини?
Ознаки основних прав людини: соціальний характер; правовий характер; біосоціальна сутність;
невідчужуваний характер; спрямовані на задоволення основних потреб; загальні і рівні для всіх людей;
гарантуються законами держави і міжнародно-правовими актами.
 Невід’ємні від людини права;
 Не залежать від держави;
 Гарантують гідне життя людини в суспільстві;
 Спираються на міжнародно-політичний примус

2. Чому саме Європа є «колискою» ідеї про права людини?

 Феодальна роздробленість
 Великі географічні відкриття і поширення європейських колоній
 Боротьба проти католицизму і розвиток протестантизму
 Перехід від феодальної економічної формації до капіталістичної

3. Який зв’язок між ідеєю про права людини і Протестантизмом?

Протестанти́ зм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицизму
в період Реформації у XVI столітті (лютеранство, кальвінізм тощо) та внаслідок подальшого
внутрішнього поділу утворив такі течії як адвентизм, баптизм, методизм, євангелізм, п'ятидесятництво,
харизматичний рух тощо. Свою ціль вони вбачали в поверненні до ідеалів раннього християнства.
Церкви й спільноти протестантів національного чи місцевого характеру є в усьому світі та їх поширення
триває.

4. Які покоління прав людини прийнято виділяти в історії їхнього

становлення?
1) Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система
негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання у сфери, врегульовані
цими правами. Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права людини:
Велика хартія вільностей 1215 p.; Петиція про права (1628); HabeasCorpusAct (Закон про
недоторканність особи) (1679); Білль про права (1689). До першого покоління прав людини
належать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація
незалежності США (1776), Конституція США (1787), Білль про права (США, 1791), а також
французька Декларація прав людини і громадянина (1789) та ін.
Відлік першому поколінню прав людини можна вести з періоду встановлення юридичної
рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період
припадають розвиток буржуазних відносин і утвердження буржуазного суспільства з його
законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії стала втілюватися в
реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип
юридичної рівності, який став основою універсальності прав людини, надав їм справді
демократичного характеру. Після Другої світової війни необхідність забезпечення
основоположних прав людини була визнана у більшості розвинених країн.

2) Друге покоління прав людини - соціальні, економічні і культурні права (право на працю,
відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу, захист материнства і дитинства та ін.) -
сформувалося у процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та
підвищення культурного статусу. Ці вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на
демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після
Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні
передумови для задоволення соціальних потреб громадян.
Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав внаслідок того, що вони
не можуть бути реалізовані без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави,
спрямованих на їх забезпечення. Соціальні, економічні та культурні права дістали нормативне
вираження у Загальній декларації прав людини 1948 р. і особливо в Міжнародному пакті про
економічні, соціальні і культурні права 1966 р., а також у низці конституцій XX ст.
(Мексиканські Сполучені штати, 05.02,1917; Італійська Республіка, 02.12.1947 та ін.) Й у
доповненнях і поправках, внесених до старих конституцій.
 3) Трете покоління прав людини - колективні права народів (націй), тобто права всього людства, що
ґрунтуються на солідарності людей, їх належності до якоїсь спільності (асоціації). Це право на
мир, безпеку, незалежність (самовизначення народів), на здорове навколишнє природне
середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства в цілому.
Становлення третього покоління прав людини (права людини - частина прав людства) пов'язане з
національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних
світових проблем після Другої світової війни; вперше формально відображені в документах, що
вийшли під егідою ООН у 80-ті роки XX ст. Глобальні світові проблеми призвели до
інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або
континентальних) пактів про права людини, законодавчої співпраці країн у питаннях про права
людини, набуття міждержавного (інтеграційного) характеру законодавствами (особливо
конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне
визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства у напрямку створення
співтовариств і співдружностей держав. Розширює колективні права людини піднесення та
поглиблення права на інформаційний простір світу, на надання різноманітних послуг, що
ґрунтуються на інтелектуальних інформаційних технологіях (зокрема на новітніх технологіях
досліджень) і технологіях зв'язку (глобальна мережа "Інтернет"), забезпечення інформаційних
відносин усередині країни і за кордоном.

4) У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, котре пов'язане з
науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Ці права є результатом
втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну
смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім'ї,
вирощування органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним
(заборона клонування людини та встановлення інших правових меж).

Між поколіннями прав людини існує взаємозалежність, що виявляється через принцип:

реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи особи.

5. Які права увійшли до т.зв. першого, другого і третього поколінь прав

людини?
1-е покоління - громадянські і політичні права; 2-е - соціально-економічні; 3-е - права колективні або
солідарні.

Перше покоління громадянських і політичних прав бере початок із XVII-XVIII ст. - з періоду після
англійської, американської і французької революцій. Це в основному негативні права (свобода від), а не
позитивні (право на). Вони гарантуються ст. 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21
Загальної декларації прав людини, і об'єднує їх ідея свободи людини, однієї або разом з іншими, від
зловживань політичної влади. Це такі права як право на життя, свободу й особисту недоторканність,
свобода від рабства тощо. Перше покоління кваліфікується як система негативних прав, що
зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, регульовані цими правами.

Друге покоління економічних, соціальних і культурних прав, ідея яких з'явилася на початку ХІХ ст.,
виникло після соціалістичних революцій. Це скоріше позитивні, ніж негативні права, що потребують
для своєї реалізації участі держави. Вони закріплені в ст. 22, 23, 24, 25, 26, 27 Загальної декларації прав
людини, прикладами їх можуть бути право на соціальне забезпечення, працю, відпочинок, достатній
життєвий рівень тощо, деякі з них не можуть бути однозначно віднесені до позитивних прав (право на
вільний вибір роботи, право створювати професійні спілки і входити до їхнього складу тощо).

Третє покоління прав розглядається як продукт розвитку національної держави кінця ХІХ ст. Так, право
на самовизначення, що стало складатися ще в роки буржуазних революцій, слугувало правовою
основою антиколоніальної боротьби народів Азії, Африки і Латинської Америки. Виділяють шість
солідарних прав. Три з них відображають появу держав третього світу і боротьбу народів за
незалежність. Це право на політичне, економічне, соціальне і культурне самовизначення, право на
економічний і соціальний розвиток, а також право на використання спільної спадщини людства. До
інших прав третього покоління відносять право на мир, право на здоров'я і безпечне навколишнє
середовище і право на гуманітарну допомогу. Якщо права, що відносяться до перших двох поколіннь, -
це права і свободи, що належать кожному індивіду як такому, то права третього покоління можна
назвати правами людини і народів. Так, право на світ, на здорове навколишнє середовище або на
соціальний і економічний розвиток належить як кожній людині, так і кожному народові і, можна
сказати, навіть людству в цілому.

6. Які права людини прийнято зараховувати до «четвертого покоління» прав

людини?
У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, котре пов'язане з
науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Ці права є результатом
втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть
(евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім'ї, вирощування
органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (заборона клонування
людини та встановлення інших правових меж).

7. Які проблеми спіткали класичне ліберальне бачення прав людини?

Ліберальна (європейська) концепція прав людини базується на ідеї природних, невідчужуваних прав
людини і обгрунтовує необхідність конституційного визначення таких умов, які б сприяли вільному
розвитку особи. Філософською основою цієї концепції є вчення про свободу як про природний стан
людини, та людини і її життя як найвищої соціальної цінності. Вперше дана концепція знайшла своє
відображення в Декларації незалежності США 1776 року та в Декларації прав людини і громадянина
1789 року (Франція).

Ліберальна концепція прав людини була розвинута у вченняхГ.Гроція, Дж. Локка, Ш.Монтескьє,
Б.Спінози та ін. Однак при всій різноманітності підходів вона була об'єднана головним - ідеєю свободи
особистості, її автономії, можливості користуватися невід'ємними правами - на життя, недоторканість
особистої сфери, власність, самовизначення.

Таким чином, основні положення сучасної ліберальної концепції зводяться до наступного:

а) всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчужувати їх природні права, а охорона
цих прав - головне призначення держави;
б) свобода полягає у можливості людини робити все, що не шкодить іншій людині, тобто свобода
людини не може бути абсолютною, вона обмежується свободою інших людей. Основа свободи -
рівність можливостей для всіх;
в) межі свободи можуть бути визначені лише законом, який є мірою свободи: дозволено все, що не
заборонено законом;
г) частина дозволеного визначається через права людини, які закріплюються конституцією з метою
допомогти людині усвідомити свої можливості та орієнтувати державу на їх першочерговий захист, але
конституційний перелік прав людини не може вважатися вичерпним;
д) обмеження прав людини можливе лише у виключних випадках і здійснюється державою з
метою сприяти загальному добробуту і безпеці в демократичному суспільстві.

8. Який зв’язок між індустріалізацією і рухом за визнання другого покоління

прав людини?

Друге покоління прав людини - соціальні, економічні і культурні права (право на працю,
відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу, захист материнства і дитинства
та ін.) - сформувалося у процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного
становища та підвищення культурного статусу. Ці вимоги виникли після Першої світової
війни, а вплинули на демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та
міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку
виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян.

Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав внаслідок того,
що вони не можуть бути реалізовані без організаційної, координуючої та інших форм
діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення. Соціальні, економічні та культурні
права дістали нормативне вираження у Загальній декларації прав людини 1948 р. і
особливо в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., а
також у низці конституцій XX ст. (Мексиканські Сполучені штати, 05.02,1917; Італійська
Республіка, 02.12.1947 та ін.) Й у доповненнях і поправках, внесених до старих
конституцій.

9. В чому відмінність ліберального та соціалістичного бачення прав людини?

3) соціалістичний підхід до прав людини побудований на тому, що саме рівні
соціальні права-частки для всіх є основним змістом прав людини, і негативні свободи
та позитивні права участі заслуговують певної уваги лише за умови їхнього до-
тримання [13, 60–61].
1. Ліберальна (європейська) концепція прав людини базується на ідеї природних,
невідчужуваних прав людини і обгрунтовує необхідність конституційного визначення
таких умов, які б сприяли вільному розвитку особи. Філософською основою цієї
концепції є вчення про свободу як про природний стан людини, та людини і її життя як
найвищої соціальної цінності. Вперше дана концепція знайшла своє відображення в
Декларації незалежності США 1776 року та в Декларації прав людини і громадянина
1789 року (Франція).
Ліберальна концепція прав людини була розвинута у вченнях Г.Гроція, Дж. Локка,
Ш.Монтескьє, Б.Спінози та ін. Однак при всій різноманітності підходів вона була
об'єднана головним - ідеєю свободи особистості, її автономії, можливості користуватися
невід'ємними правами - на життя, недоторканість особистої сфери, власність,
самовизначення.
Таким чином, основні положення сучасної ліберальної концепції зводяться до
наступного:
а) всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчужувати їх природні
права, а охорона цих прав - головне призначення держави;
б) свобода полягає у можливості людини робити все, що не шкодить іншій людині,
тобто свобода людини не може бути абсолютною, вона обмежується свободою інших
людей. Основа свободи - рівність можливостей для всіх;
в) межі свободи можуть бути визначені лише законом, який є мірою свободи:
дозволено все, що не заборонено законом;
г) частина дозволеного визначається через права людини, які закріплюються
конституцією з метою допомогти людині усвідомити свої можливості та орієнтувати
державу на їх першочерговий захист, але конституційний перелік прав людини не може
вважатися вичерпним;
д) обмеження прав людини можливе лише у виключних випадках і здійснюється
державою з метою сприяти загальному добробуту і безпеці в демократичному
суспільстві.

10.Які права з точки зору соціалістів і комуністів не спромігся забезпечити

класичний лібералізм?
?
Ключові, базові засади класичного лібералізму були розроблені наприкінці XVIII – на початку XIX
століття і не набули конкретної дисциплінарної належності. Адам Сміт був економістом чи філософом?
Соціологом чи психологом? У якомусь сенсі він був усіма ними. Мультидисциплінарність
характеризувала більшість тогочасних вчених.
Сьогодні, звичайно, різні дисципліни стали дуже виразними та досить відмінними. У чомусь це вигідно,
оскільки дає змогу поглибити знання у вузькоспеціалізованій темі. З іншого боку, це недолік, бо зв’язки
між різними дисциплінами тепер не такі явні чи очевидні для більшості людей. І це особливо актуально
зараз, адже часто класичноліберальні уявлення є міждисциплінарними, і вони не отримують
достатнього рівня визнання.
Які ж тоді основні ідеї?
1. Метою життя є щастя, процвітання та добробут людини. Ви можете сказати, що це очевидна
думка. Але насправді в нашій історії було багато людей, котрі вважали, що метою людського
життя має бути щось інше, наприклад, заслужити щастя в іншому світі, служити своєму
правителю, шукати слави чи цілу низку інших речей.
2. Особистий вибір, а отже, і особиста свобода має вирішальне значення як для пояснення розвитку
суспільства, так і досягнення особистого щастя та процвітання.
3. Комерція, багатство та торгівля — це добре, а війна та конфлікти – погано. Знову ж таки, ви
можете подумати, що це щось очевидне і тривіальне, але багато людей історично так не думали.
Існує давня традиція, яка говорить, що війна виявляє найвищі якості у людині, і що багатство
насправді нам шкодить. І це та ідея, котра процвітає в суспільстві і сьогодні.
4. Індивідуалізм: люди різні, окремі та самоврядні.
5. Спонтанний порядок: значна частина порядку та структури, яку ми бачимо в суспільстві, не є
продуктом свідомого дизайну, а тим, що можливе лише тоді, коли у вас є правильні види
інститутів та правил.
6. Справи в суспільства можуть і будуть покращуватися з плином часу. Знову ж ви можете
подумати, що це очевидно, але такий оптимістичний погляд на світ, ідея про те, що
вдосконалення є і можливим, і бажаним, – є відносно недавнім здобутком.
7. Розум, а не традиція чи авторитет, є способом зрозуміти і осмислити світ. Іншими словами, якщо
ви хочете по-справжньому зрозуміти природу світу, як працює людське суспільство, найкращий
спосіб – це не покладатися на священний текст чи свято вірити тому, що нам каже влада, а
покластись на розум, емпіричний досвід та дослідження.

11.Що таке міжнародна інституціоналізація прав людини?

Інституціоналізація прав людини – це процес формалізації соціальних відносин, перехід від не-
формальних відносин і неорганізованої діяльності до формування (передусім міжнародними [4] й
державними інституціями) організаційно струк- турованих інституцій реалізації та захисту прав
людини.

12.Які причини зумовили міжнародну інституціоналізацію прав людини?

13.Яку роль відіграв Нюрнберзький процес в міжнародній інституціоналізації

прав людини?
Нюрнберзький процес ознаменував початок нової ери у законодавстві та міжнародній співпраці.
Основою його став Лондонський статут - міжнародний договір, який визначав порядок судочинства для
міжнародних та американських військових трибуналів, які були скликані спеціального для
Нюрнберзького процесу. Статут підписали 8 серпня 1945 року, тобто рівно 70 років тому.

24 листопада 1945 року у місті, яке ще кілька місяців до того вважалося "на 90 відсотків мертвим", до
палацу правосуддя завели 22 особи. Вони мали постати перед судом за злочини таких масштабів, яких
доти ніколи не було. Ці люди - усе, що лишилося від керівництва нацистів. До того їх ув’язнили та
протримали під вартою в одному з замків Люксембурга. Що на них чекає, вони не знали.
 Дехто з них очікував негайної страти, інші ж взагалі вважали образою свій арешт. Найбільш вагомою
постаттю серед них був Герман Герінг, колишній голова Рейхстагу, що за Гітлера також обіймав посаду
головнокомандувача Люфтваффе.

Ще у липні 1945 року Герінг дав прес-конференцію, під час якої його запитали, чи йому відомо про
внесення його імені до списку військових злочинців. Його відповідь: "Ні. Це питання мене дивує, бо я
не можу собі такого уявити, чому я маю там бути".

14.Яку роль у становленні прав людини відіграли випускники нашої almamater?

? У 70-х роках ХІХ ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався
Іван Франко – всесвітньовідомий український мислитель, письменник, вчений,
перекладач, політичний та громадський діяч, один з геніїв України, що увійшов в історію
культури як «титан праці».
 Герш Лаутерпахт (1897—1960) — юрист, один із авторів концепції прав людини як
норми міжнародного права.
 Луї Зон (1914—2006) — спеціаліст із міжнародного права, один із авторів статуту
гаазького Міжнародного суду.
 Михайло Грушевський — український історик, Голова УЦР.
15.Чому права людини є моральними правами?
Права людини – це моральні права, які має кожна особа у світі просто лише завдяки тому, що він або
вона є людиною. Вимагаючи дотримання наших прав людини, ми морально вимагаємо, зазвичай від
уряду нашої країни, не робити чогось, тому що це є втручанням у мою особисту сферу, попранням моєї
особистої гідності.

16.Ознайомтесь з пунктом 5 Віденської декларації і програми дій 1993 р. Що

означає, що «Всі права людини універсальні, неподільні, взаємозалежні і
взаємопов'язані»?
Не відкрилося

17.Чому не будь-які моральні права є правами людини?

18.Що таке універсалізм як засада прав людини?

Універсалі́зм — віра в те, що моральні цінності — наприклад, права людини — є значною мірою
однаковими завжди і всюди. Універсалізм є протилежністю релятивізму. Ідея універсалізму присутня в
історії християнства, ісламу, зороастризму, індуїзму й інших релігій.

19.Що таке «виклик релятивізму» (relativistchallenge) стосовно прав людини?

Релятиві́зм (від лат. relativus — відносний) — філософський, методологічний принцип,
що підкреслює примат відносності між об'єктами та процесами, підкреслюючи
тимчасовість їх субстанціальних властивостей, який полягає у метафізичній умовності
змісту пізнання.
Тому можна погодиться з А.М. Кучуком відносно того, що «Формою прояву
неуніверсальності права є релятивізм прав людини. Права людини мають дуальну
природу: з одного боку, вони є універсальними, на що вказує наявність міжнародних
договорів у сфері прав людини; з іншого боку, їх іманентною рисою є регіоналізм.
Релятивізм прав людини не заперечує їх універсальної природи, але детермінує при їх
реалізації враховувати національні особливості, традиції, культуру тощо» [4, с. 269-270].
Таким чином, питання універсальності чи релятивізму людських прав все ж таки
залишається на порядку денному. І однозначної відповіді на нього бути не може.
 20.Як, на ваше міркування, співвідносяться універсалізм і релятивізм у понятті
прав людини?
Права людини мають дуальну природу: з одного боку, вони є універсальними, на що
вказує наявність міжнародних договорів у сфері прав людини; з іншого боку, їх
іманентною рисою є регіоналізм. Релятивізм прав людини не заперечує їх універсальної
природи, але детермінує при їх реалізації враховувати національні особливості, традиції,
культуру тощо» [4, с. 269-270]. Таким чином, питання універсальності чи релятивізму
людських прав все ж таки залишається на порядку денному. І однозначної відповіді на
нього бути не може.
21.В чому полягають праволюдинні обов’язки? Хто є їх носієм (-ями)?
Праволюдинні обов’язки
Обов’язок поважати (утримуватись від втручання)
Обов’язок захищати (від порушень з боку сторонніх осіб)
Обов’язок здійснювати (забезпечувати умови для реалізації)
Носій- держава і люди ???
22.Чи кожне право людини пов’язане з одними й тими самими типами
праволюдинних обов’язків?
Ні??

Завдання №1
Проаналізуйте позицію.
«Права людини – це права, що зумовлені людською природою і не залежать ані від
суспільства як такого, ані від традицій, історії та культури конкретних суспільств.
Людська природа втілює в собі прагнення до свободи, зокрема, свободи володіти,
користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Права людини є негативними, тобто
являють собою свободу людини від втручання в особисте життя з боку держави».
Чи відповідає така позиція сучасній практиці захисту і охорони прав людини? Відповідь
обґрунтуйте.

На мою думку, ця позиція прав людини не відповідає практиці захисту і охорони прав людини. Права
людини згідно з природничою теорію надаються людині з народження, а згідно позитивістської держава
закріплює ці права через юридично-захищені норми права.

У наш час переважає більше позитивістська концепція,адже права людини,наприклад,у нашій

державі закріпленні в нормативно-правових актах(Конституції та інших законах),де перелічуються види
прав,їх здійснення та охорона з боку держави. Відповідно ст 3 Конституції України Права і свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає
перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
головнимобов'язкомдержави.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободилюдини є
невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22. Права і свободилюдини і громадянина, закріпленіцієюКонституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободигарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийняттіновихзаконівабовнесеннізмін до чиннихзаконів не допускаєтьсязвуженнязмісту та
обсягуіснуючих прав і свобод.
Стосовно того, що права людини є негативними,то можна зазначити,що вони не можуть бути повністю
негативними у сучасному суспільстві. Адже держава повинна певною мірою їх регулювати та
втручатися в суспільство.

Стаття 42 КУДержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує
рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-
технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Cтаття 42КУДержавазабезпечуєзахистконкуренціїупідприємницькійдіяльності. Не
допускаютьсязловживаннямонопольним становищем на ринку, неправомірнеобмеженняконкуренції та
недобросовіснаконкуренція. Види і межімонополіївизначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністюпродукції та
усіхвидівпослуг і робіт, сприяєдіяльностігромадськихорганізаційспоживачів.
Відповідно до Стаття 37 КУ. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій,
програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу
насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки,
незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної,
расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Завдання №2
Проаналізуйте статтю Р. Лемкіна «Радянський геноцид в Україні». Дайте відповідь на
наступні питання:
Що становить собою геноцид за Р. Лемкіним?
Які є чотири елементи українського народу за Р. Лемкіним? Схарактеризуйте кожен
елемент.
План, що його радянська влада там використовувала, повторювався і далі повторюється. Це є суттєва
частина радянської програми експансії, бо вона пропонує швидкий шлях для уніфікації різноманітних
культур і націй, які складають радянську імперію. Те, що цей метод несе зі собою невимовні
страждання мільйонам людей, не завернуло радянську владу з їхнього шляху. Навіть якби не було іншої
причини, тільки ці людські страждання, ми мусили б засудити той шлях як злочинний. Але це ще не
все. Це не просто справа масового вбивства. Це є справа геноциду, знищення не лише окремих осіб, але
й культури і нації. Навіть якби було можливо досягти (знищення культур і націй) без страждань, ми все-
таки були б змушені це засудити, бо все те, що формує націю – споріднення умів, єдність ідей, мови і
звичаїв – становить один із найважливіших наших засобів цивілізації і прогресу. То правда, що нації
зливаються і утворюють нові нації (ми маємо приклад цього процесу в нашій власній країні (США), але
це злиття полягає у привнесенні найвищих цінностей, що їх має кожна культура, до спільного фонду
благ. Саме таким способом світ посувається вперед. Отже, що ми вважаємо неправильним в радянських
планах, окрім дуже важливих проблем людських страждань і людських прав, – це злочинне марнування
цивілізації і культури. Бо радянська національна єдність твориться не об’єднанням ідей і культур, але
цілковитим знищенням усіх культур і всіх ідей, за винятком однієї – радянської
Важливість ідей Рафаеля Лемкіна для української історичної і правової науки важко переоцінити.
Лемкін прямо назвав злочини сталінського режиму проти української нації геноцидом; Лемкін
наголошував, що геноцид був учинений саме щодо української 6 нації; це відповідає вимогам Конвенції
ООН, яка не визнає соціальні групи можливими жертвами геноциду – отже, не визнає штучний голод,
спрямований тільки проти селян, як геноцид.
В українському геноциді Лемкін вбачає чотири складові, а саме:
1. нищення української інтелігенції – мозку чи розуму нації;
2. ліквідація Української Православної Автокефальної Церкви – «душі України»;
3. Голодомор українського селянства – зберігача української культури, мови,традиції тощо;
4. заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складунаселення.
Своїм широкомасштабним підходом до проблеми українського геноциду Рафаель Лемкін і сьогодні
задає орієнтири сучасним дослідникам і політикам, вказуючи, як треба представляти цю трагедію перед
світом, щоб світ її зрозумів і сприйняв. Власне, після цієї публікації заперечувати факт геноциду
українського народу, беззаперечно визнаного й описаного самим автором терміну й концепції геноциду
як складової сучасного світового права, фактично означатиме заперечення цього злочину проти
людства і людяності як такого і необхідності суворої кари за нього.

Завдання на додаткові бали

Що собою являє т.зв. «четверте покоління» прав людини? Які права до нього
зараховують? Чи можна розуміти «четверте покоління» у тому ж сенсі, в якому говорять
про перше, друге і третє покоління прав людини?

Четверте покоління людських прав – це незалежність і альтернативність особи у виборі

правомірної поведінки, яка базується на автономії людини, у межах єдиного правового поля, норм
моралі та релігії.
До переліку новітніх людських прав належать: евтаназія, зміна статі, трансплантація органів,
клонування, одностатеві шлюби, штучне запліднення, вільна від дитини сім’я, незалежне від
державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами, використання віртуальної
реальності, доступ до Інтернету. Каталог людських прав четвертого покоління становлять дві
підгрупи: соматичні права та інформаційні права. Як бачимо, новітні людські права стосуються
найрізноманітніших сфер суспільних відносин. Тому проблема регламентації таких прав гостро стоїть у
багатьох державах сучасного світу, зокрема в Україні.
Проблема правового закріплення означених можливостей особи ускладнюється і тим, що вперше за
період існування людства можна констатувати фактичне заперечення ними норм релігії і моралі.
Юристи, філософи, медики, богослови ведуть гучні дискусії стосовно четвертого покоління людських
прав. Наука не може передбачити, як реалізація цих можливостей особи позначиться на майбутньому
поколінні людей, логічно постає питання: чи не є це негласним медичним експериментом над людською
істотою в межах світового процесу глобалізації? Безперечно, це неприпустимо і потребує окремого
наукового дослідження у сфері права, адже ігнорування цієї проблеми може мати катастрофічні
наслідки для існування людства.
На зародження нового покоління людських прав звертає увагу і церква. Духовні наставники
зауважують, що останніми роками спостерігаються такі тенденції у сфері прав людини, які віруючі
оцінюють, щонайменше, як подвійні. З одного боку, людські права служать благу і сприяють боротьбі зі
зловживаннями, приниженнями особи. Однак, з другого боку, концепцією людських прав приховують
образу релігійних і національних цінностей. До комплексу прав та свобод людини поступово
інтегруються ідеї, які суперечать не лише християнським, а й традиційним моральним уявленням про
людину. Останнє викликає особливе занепокоєння.
Релігія і право – дві нормативні системи зі спорідненим характеристиками, які регулюють різні сторони
життя суспільства та протягом тисячоліть взаємодіють у найрізноманітніших формах, а норми моралі —
це суспільно встановлені, соціально допустимі або бажані правила поведінки особи в суспільстві. Крім
того, гармонійне застосування норм релігії, моралі та права є гарантією встановлення позитивної
поведінки особи, оскільки права людини, ураховуючи традиційні цінності суспільства, релігійні й
моральні переконання, повинні бути універсальною нормою для кожного члена людського
співтовариства.
Розвивати нове покоління людських прав необхідно в напрямі визнання високого статусу особи, що
наділена найвищою цінністю — свободою. Свобода людини є складною категорією, яку норма права
лише констатує. Це пояснюється тим, що свобода як уявлення виникла раніше за правову норму, вона є
основною категорією моральної і релігійної норм, які є первинними (за своїм виникненням) щодо норм
права. При цьому право — це тільки констатація і закріплення можливостей особи, релігійні та
моральні переконання — це внутрішня сторона поведінки особи, що виявляється у мотиві, меті дії суб
´єкта.
Саме тому вчені визначили такі засади формування четвертого покоління людських прав:
 визнання високого статусу особи;
 прагнення єдності норм права, моралі, релігії при визначенні поведінки як правової;
 визнання права на індивідуальність особи, що включає повагу до особливих потреб людини, які
надають їй можливість бути несхожою на інших;
 установлення суверенності людини щодо держави.
Це дає змогу особі реалізовувати свої ідеї, погляди, потреби незалежно від інших суб´єктів, але в межах
існування єдиного правового поля.
Автономність людини — це суверенна, особиста сфера людини, яка дає їй змогу незалежного
волевиявлення, самовизначення, що ґрунтується на альтернативному виборі норм моралі, релігії, права,
і має бути гарантовано захищена від втручання інших суб´єктів, зокрема держави. Прикладом реалізації
автономності особи є такий судовий прецедент: у листопаді 2008 р. лікарі оголосили, що без пересадки
серця 13-річній X. Джонс залишається жити півроку. Проте вона відмовилася від трансплантації,
обґрунтувавши своє рішення тим, що краще «померти з гідністю в оточенні рідних і друзів». Батьки її
намір підтримали. Медики намагалися оскаржити це рішення, але Високий суд Великої Британії визнав,
що діти віку X. Джонс можуть приймати рішення про відмову від лікування. Однак 21 липня 2009 р.
британка змінила своє рішення і записалася в лист очікування донорського органу. Уже через тиждень
вона отримала нове серце. «Я пам´ятаю, що хотіла померти, — сказала вона. — Але вважаю, що кожен
має право змінити своє рішення». Таких прикладів багато.
Таким чином, поява принципово нового покоління людських прав є фактом, що має безліч реальних
проявів. Доводиться констатувати, що правове регулювання інституту четвертого покоління людських
прав як в Україн, так і за кордоном є проблемним. По-перше, це пов’язано з особливостями самих прав;
по-друге, досі серед більшості громадян, зокрема в нашій країні, простежується негативне ставлення до
такого роду прав; по-третє, недостатнє правове регулювання таких прав призводить до виникнення
проблем у процесі їх практичної реалізації. Поставлено важливі завдання, окреслено серйозні проблеми,
які потребують від нас зважених рішень. Але варто пам’ятати найважливіше: в будь-якій ситуації ми
повинні залишатись ЛЮДЬМИ!