«Пеллеас і Мелізанда» у режисерській трактовці Грехема Віка.

Глайндеборнський фестиваль 2004 р.

1. Невеличка довідка про режисерів, диригентів та історію

постановки (склад учасників, костюми, декорації, театр і
контекст постановки, цікаві факти).
Через свою загадкову сюжетну лінію та музичну складність, ця опера
отримувала різні інтерпретації від різних режисерів та виконавців.
Режисер – Грем Вік
Грем Вік був англійським оперним режисером, відомим своїми
експериментальними та ревізіоністськими постановками традиційних та
сучасних опер. Він працював у багатьох провідних оперних театрах світу та був
художнім керівником Бірмінгемської оперної трупи.
Диригент – Ендрю Девіс
Ендрю Френк Девіс (нар. 2 лютого 1944 р.) – англійський диригент. В
даний час він є музичним керівником та головним диригентом ліричної опери
Чикаго, головним диригентом Мельбурнського симфонічного оркестру та
диригентом-лауреатом як Симфонічного оркестру Торонто, так і Симфонічний
оркестр BBC. Девісацілком можна вважати зіркою цієї постановки, він витягує
з партитури усі можливі відтінки та нюанси.
Глайндборнський фестиваль — щорічний оперний фестиваль, що
проходить в Англії. 1934р. Початкова місткість залу, в якій давалися вистави,
становила 300 місць. У ході кількох перебудов (до 60-тої річниці фестивалю)
нова будівля вже вміщала 1200 глядачів.
У постановці Грехема Віка склад виконавців є блискучим: - Пеллеас –
Річард Крофт, - Мелізанда – Крістіан Оельце, - Голо – Джон Томлінсон, -
Аркель – Гвін Гауелл, - Женевєва – Джин Рігбі.
Контекст. Нова постановка "Пеллеаса і Мелізанди" в Гліндеборні,
спонсором якої виступила Американська асоціація Гліндеборна, цілком
відповідає сучасній традиції ставити оперу Дебюссі не в країні зруйнованих
замків і казкових принців, а тут і зараз, або, принаймні, тут і тоді. Грем Вік і
Пол Браун, режисер і дизайнер, розгортають події у великому салоні часів
написання опери, 100 років тому.
Декорації. Дія обмежена єдиною декорацією - великою залою:
Хвиляста підлога з плексигласу натякає на море, а великі кругові сходи - на
те, що сонячне світло - це крутий підйом. Гвинтові сходи здіймаються
посеред кімнати, а під хвилястою скляною підлогою - тисячі червоних,
помаранчевих і жовтих хризантем, що влучно символізують ув'язнення і
смерть. Ми ніколи не дізнаємося, чи це сон, чи фантазія, створена самотнім
принцом Ґоло.
Костюми були різноманітні: від класичних початку 20 століття, або
взагалі їх відсутності (Мелізанда на початку) до костюмів яким не можна
дати хронологічну оцінку.

2. Чим відрізняється режисерська трактовка головних персонажів.

Режисер відомий своєю специфічною інтерпретацією класичних творів, і в
цій постановці він намагався підкреслити певні аспекти глибини
персонажів, більше акцентуючи на їх внутрішній світ і емоції, а не лише на
діалозі.
Постановка Віка це світ, у якому Мелізанді, яка прагне світла і
відкритості, ніколи не вижити. Вперше ми бачимо її, оголену і боязку, яка
виповзає з-під білого простирадла, що стане її саваном. Коли вона з'являється
наступного разу, її краса затиснута в едвардіанську сукню, ми знаємо, що вона
ззадихається і приречена. Вік вже вловив її дивну двозначність. Зіткнувшись з
Голо, вона проявляє наївність і тривожність. Мелізанда розкривається повільно
протягом вистави. Режисер намагався підкреслити її секретність та
привабливість.
Мірою величі гри Крістіан Оельзе (Мелізанди) є те, що кожен її жест
можна інтерпретувати як надзвичайно невинний або кричуще свідомий, а
ознакою геніальності Віка є те, що амбівалентна незбагненність людських дій
простежується впродовж усієї постановки. наприклад, сцена де Пеллеас і
Мелісанда скачуть навколо меблів з тактильною фізичністю, одночасно
грайливою і еротичною.
Центральне місце в успіху постановки посідає стихійний Джон
Томлінсон у ролі Ґоло. Його велична, стражденна сутність світиться над
дійством - нещасний чоловік, розтерзаний самотністю, прагне бути
коханим. Відчуття загрози цієї сили природи відчутне; сцена, де він
залякує свого сина, Іньольда, щоб той шпигував за Пеллеасом і
Мелісандою, настільки жахлива та вражаюча, наскільки можна уявити.
Таким чином режисер підкреслив його конфлікт з Пеллеасом та
внутрішню боротьбу за Мелізанду.
Пеллеас став більш вразливим та емоційним персонажем у цій
версії. Режисер підкреслив його глибоку прив’язаність до Мелізанди,
роблячи його персонажем, який виражає свої почуття більш інтенсивно та
відверто. Коли Голо оголошує, що Мелісанда вагітна, Пеллеас реагує
шоком, і ми розуміємо, що не знаємо, хто є батьком дитини.
Потужним також є Аркель, який спостерігає за тим, як його онук
розбиває сім'ю на шматки. Серйозність його виступу сильно привертає
увагу до лінії: "Якби я був Богом, я б зглянувся над людськими серцями".
Маленький Іньольд спостерігає за всім цим, і його життя буде
зруйноване. Не дивно, що Голо, який також стає жертвою цієї гнилої
атмосфери, психологічно розпадається.
3. Особливості сценографії
Грем Вік та його дизайнер Пол Браун вирішили не відтворювати
події у міфічному середньовічному минулому, а, віднести дію до багато
прикрашеної та розкішно обставленої вітальні часів моменту премʼєри
опери (1902 р.), і вся подальша дія відбувається у цій залі. Таким чином,
ми маємо величезну, едвардіанську вітальню, заставлену різноманітними
меблями з позолоченими краями і безкартинними висячими рамами. Над
усім домінують величезні гвинтові сходи, які зникають у тіні і стають
центральним місцем для більшої частини дійства. Розумна підлога з
органічного скла, хвилястої форми, що нагадує нам про важливу роль води
у оригінальній постановці, ця підлога дозволяє створювати різноманітні
дзеркальні ефекти і трюки з підсвічуванням підлоги, в тому числі в одному
з моментів - підсвічування моря різнокольорових квітів.
З першого погляду такі декорації важко відповідають важливому
розмежуванню між інтер'єром і екстер'єром у лібрето: там Пеллеас і
Мелісанда виокремлюються тим, що полюбляють зустрічатися на вулиці,
при природному світлі і воді, тоді як інші персонажі - це люди, що
перебувають у приміщенні. З іншого боку, в цій версії можна створити
потужний ефект, коли дві центральні фігури співають про море зсередини
своєї похмурої кімнати. Це виглядає так, ніби їхня реальність, як і їхнє
кохання, є чимось, що вони створюють разом.
Загалом все стає метафорою і символом, також ми бачимо під склом
колекцію загублених душ, яку демонструє Пеллеас, що створює
сприйняття цієї сімʼї як неблагополучної, яка обертається навколо один
одного в нескінченних муках і не може налагодити безкомпромісні
стосунки між собою. У цей момент та в інших сценах пан Вік та його
актори яскраво передають відчуття задушливого сімейного існування,
також можна прослідкувати коауатрафобію Мелізанди, якій мало місця,
яка так прагне вирватись на свободу з світу матеріального, та
контролюючого, у свій природний тендітний духовний світ.
Коли Мелісанда помирає, і оркестр Дебюссі замовкає, полум'я запалює
перила сходів, простежуючи шлях її душі до небес. Захоплююче
ізворушливо.(саме на сходах відбувається перша сцена дует закоханих, і на
сходах Пеллеас зрозумів які насправді почуття відчуває до Мелізанди)
4. На які вузлові моменти драми режисери роблять акценти, як
це
впливає на загальне сприйняття розгортання драматургії.
Перший акцент (1 картина, І дія)
Грем Вік відчув і здійснив Специфіку розвороту музичних подій першої
картини. Вочевидь, режисер тонко "почув" музичний текст опери і
слідував саме композиторському задуму Дебюссі. Опозиція двох основних
образів у його постановці передана опозицією реального речового,
матеріального світу Голо і недоторканного чуттєвого світу Мелізанди.
Вертикальним лініям Голо, з потужною опорою в масивне крісло і підлогу,
протистоїть горизонтальна невагомість Мелізанди, піднятої над сценою. У
процесі сценічного розгортання в першій картині відбувається руйнування
світу Мелізанди: спершу зникає її горизонталь, потім героїня стикається з
речовим світом Голо, забиваючись у потужне, некомфортне для неї крісло.
Остаточна руйнація світу Мелізанди і поглинання його світом Голо
відбувається у висновку першої картини: обіймаючи героїню Голо тримає
її на руках.
Другий акцент (1 картина, ІІІ дія)
Сцена діалог між Мелізандою та Пеллеасом, де їх стосунки набувають
інших фарб, і вони все більше починають впевнюватись у своїх, почуттях
один до одного.Мелізанда знову знаходиться у горизонтальному
невагомому положенні на люстрі, і тут вона вже сама робить крок
волевиявлення і спускає Пеллеасу спочатку своє розпущене волосся (до
цього у домі вона весь з заколотим волоссям та едвардіанському одязі) а
згодом спускається і сама, її зовнішній вигляд нагадує той, що ми бачили
на початку. До Ґоло закрадаються сумніви щодо стосунків брата і
Мелізанди, він людина, що має потребу відчувати тотальний контроль,
тому далі це переростає в сцену де батько зривається на синові, що мав
прослідкувати молодими людьми, дитина марно намагається заспокоїти
свого батька, поки не настає момент, коли страх не долає його і не
проривається назовні.Руйнівні імпульси Ґоло тепер виходять на волю.
Смерть Пеллеаса і Мелізанди стає неминучою.
Третій акцент (1 картина, VI дії) — сцена зіткнення Ґоло та
Мелізанди,
а прийняття ним рішення вбити Пеллеаса.В цій сцені Ґоло вже сам для
себе все вирішив та зрозумів, йому не потрібні пояснення від дружини та
брата, це б не мало для нього ніякого сенсу, він насідає на неї та
звинувачує у зраді. Він відрізає їй волосся, що на мою думку символізує,
його бажання повністю обірвати її звʼязок з тим духовним світом, до якого
вона так прагне повернутись та поглинути її у свій речовий світ
володарювання. В цей же час Ґоло приймає рішення вбити брата, чим
остаточно привласнить Мелізанду своєму світові, тому що завдяки
стосункам з Пеллеасом дівчина могла вириватись за межі буття, в які її
помістив чоловік. І в результаті Мелізанда вона не змогла прижитись у
тому просторі, в який її помістили. З самого початку відчувалось, що
дівчинка, яку він одружив на собі, — дитя природи, яке зів'яне і помре в
його темному, підозрілому, позбавленому любові світі.

«Пеллеас і Мелізанда» у режисерській трактовці Лорана Пеллі

Віденська опера 2010р.

1. Невеличка довідка про режисерів, диригентів та історію постановки

(склад учасників, костюми, декорації, театр і контекст постановки,
цікаві факти).

Режисер - Лоран Пеллі

Всесвітньовідомий театральний оперний режисер. Відомий на найбільших
міжнародних сценах, таких як Паризька опера, Королівський оперний театр у
Лондоні, Метрополітен-опера, Реальний театр у Мадриді, Ла Монне в Брюсселі
та Гліндеборнський фестиваль.
Диригент - Бертран де Біллі
Диригував у Віденській, Берлінській, Гамбурзькій та Мюнхенській державних
операх, Королівській опері в Лондоні, Театрі Ла Монне в Брюсселі, Паризькій
опері, а також у Вашингтоні та Лос-Анджелесі. З 1997 року він регулярно
виступає в нью-йоркській Метрополітен-опера, а з 2002 року - на
Зальцбурзькому фестивалі.
Історія постановки
Опера «Пеллеас і Мелізандра» досить рідко ставиться на сучасній оперній сцені
і остання постановка датується 1991 роком, тому ця прем´єра 2010 року у
Віденській опері була дуже очікуваною і резонансною. Інтерпретація Лорана
Пеллі з його новаторськиими ідеями викликала шалений захват публіки і нічим
на поступалася прем´єрі опери у Опера-Комік 1902 року.
Костюми
Цікавим фактом є те, що костюми для виконавців партій розробляв режисер-
постановник даної опери – Лоран Пеллі.
Декорації
Художник з декорацій -Шанталь Томас. Вона майстерно оздобила сцену
різноманітними дрібницями, які ще глибше занурюють глядача у контекст цієї
загадкової історії. Колони, сходи, винні решітки, рештки корабля – всі ці
елементи створююють необхідну таємничу атмосферу для правильного
сприйняття глядачем загадкової історії.

Склад виконавців
Мелізанда – Natalie Dessay
Пеллеас – Stephane Degout
Голо – Laurent Naouli
Аркель – Phillip Ens
Женевьєва – Marie-Nicole Lemieux
Іньольд - Beate Ritter.

Особливістю цієї постановки є те, ще увесь склад виконавців є франкомовним,

тому це ще більше допомагає правильно сприйняти текст і зрозуміти його суть.

2.Чим відрізняється режисерська трактовка головних персонажів

Опера «Пеллеас і Мелізанда» у інтерпретації Лорана Пеллі – це поетична і

ніжна постановка, пронизана символізмом.
Образ Мелізанди режисер створює абсолютно дитячим, іноді навіть
грайливим, але досить нестабільним і загадковим. Мелізанда постійно
змінюється і трансформується протягом усієї опери – поряд з Голо вона
стримана і закрита, поряд з Пеллеасом – надзвичайно ніжна і по дитячому
наївна. Цей контраст дуже яскраво відслідковується протягом усієї опери, і
в момент коли Мелізанда розуміє невідворотність трагічної розв´язки її
образ повністю трансформується і надалі транслює лише приреченість і
муку. Цікавим є те, як режисер проявляє Мелізанду поряд з кожним з
братів. Вона виступає ніби «лакмусовим папірцем» і точно зчитує емоції
кожного з них.

Дуже цікавою є трактовка образу Голо Лораном Пеллі. При першій

зустрічі з Мелізандою Голо справляє враження справжнього джентельмена
і не виходить з цього благородного образу аж до моменту, поки він
дізнається про стосунки дружини і Пеллеаса. Навіть коли коли Голо не
може стримувати свій гнів, він все ще любить Мелізанду, хоча його любов
проявляється досить неоднозначно – він гвалтує свою дружину. Для нього
це прояв романтичних почуттів. По своїй натурі він не є жорстокою
людиною, але в якийсь момент його гординя і ревнощі затьмарюють його
світ і повність знищують рештки його людяності і ніжності, яка так чітко
прослідковувалася при знайомстві з Мелізандою.

Старий король Аркель у цій опері є уособленням життєвої мудрості та

осмисленності. Він переживає за своїх онуків і за їхні стосунки, але не
втручається у їхній конфлікт і спостерігає за ними збоку. Цим він
підтверджує те, що долю не змінити і все відбудеться як судилося.

Образ Пеллеаса у цій постановці протиставляється образу Голо.

Натхненний чистими і щирими почуттями до Мелісанди його образ
розкривається ніжним та чуттєвим, тоді як Голо постає владним та
впертим. Протягом усієї постановки, як і Мелізанда, Пеллеас також зазнає
трансформації і ніби передчуває свою скору загибель. Режисер дуже чітко
показує нерозривний зв´язок між братами і відчуття одне одного на
відстані, адже чим більше Пеллеас закохувався у Мелізанду і віддавася
щирим почуттям, тим більше божеволів і впадав у відчай Голо.
 3. Особливості сценографії
У сценографії постановки “Пеллеас та Мелізанда”, режисер Лоран Пеллі
та сценограф Шанталь Томас фактично слідували тексту Метерлінка, аби
передати пустельну пустоту, охоплену нещастям.
Сценограф Шанталь Томас заповнила обертову сцену всілякими зі смаком
підібраними декораціями: колонами, сходами, фонтанами, остовами
кораблів і винними решітками. Все це було в холодних і не свіжих
палітрах кольору, і слабке але сфокусоване освітлення.
Шанталь чуттєво передала атмосферність поєднану з поемою Метерлінка:
Її ліс складається з голих стовбурів, що стоять на плінтусах - наполовину
дерева, наполовину стовпа, які йдуть в небо. Більше того, цей ліс є
лабіринтом і завжди породжує щось нове, коли кружляє навколо сцени,
яка обертається. Плитки підлоги, під лікарняним ліжком Голо, які
нахилилися передвіщаючи його оцінку Мелісанді на рахунок втраченої
обручки. Всі ці декорації поєднавшись з музикою утворили ту "темну і
глибоку єдність", яка домінує в "Пеллеасі і Мелісанді", як моторошна
приреченість.
Від себе я можу виділити три особливості сценогрфії в даній постановці:
1. Абстракція: Пеллі підходить до сценографії у метафоричному ключі,
створюючи абстрактні сцени, які можуть відображати внутрішні
становища персонажів та символізувати концепції, що лежать в основі
п'єси.
2. Мінімалізм: Можливо, сценографія Лорана Пеллі використовує
мінімалістичний підхід, де кількість декорацій обмежена, а важливий
акцент робиться на виразному світлі, кольорах та звуці.
3. Символіка: Важливою особливістю сценографії може бути
використання символічних об'єктів та структур, що допомагають
підкреслити тематику та духовний зміст п'єси.
Також варто зазначити як все таки виразно Пеллі використав обертову
сцену, щоб показати лють і божевілля Голо, коли той підняв свого сина
Іньйола, щоб підглядати за парою через "вікно". Дизайн, задумка сцени,
гра Лорано Наурі в ролі Голо і режисура справляють величезний
емоційний вплив. Особисті штрихи Лорано, безумовно, були одними з
найяскравіших в даній постановці.
Якщо говорити про самих виконавців то в даній постановці, у Відні,
режисер Лоран Пеллі, очевидно, не може змиритися з гнітючою
відсутністю інтерпретації твору і тонкою специфікацією сценічного
оформлення. Він покладається на театр дій і мотивів, на різкі психологічні
висновки:
1. Наталі Дессей виконує свою першу фразу "Не торкайся мене"
поспішно і з заплющеними очима. Відразу вводячи глядача у свій стан
страху, небуття та тривоги, який буде проявлятися протягом усієї опери.
2. Лоран Наурі, якого особливо шанують віденські глядачі, також надає
своєму "Голо" майже веристичного звучання: Тремтіння, гуркіт, плач,
дихання, наприкінці навіть ревіння. Все це придає якогось божевілля
персонажу, яке він проявляє від ревнощів.
3. І кожен, хто завжди цікавився, як у Мелісанди з'являється дочка в
останньому акті, буде просвітлений сценою, в якій Голо не лише
знущається над дружиною, але й ґвалтує її. Саме ця сцена стає є
передкульмінаційною в опері, і показує психологічний стан героя.
4. Навіть Беате Ріттер у ролі хлопчика Іньола видає натуралістичний
крик, коли Голо занадто сильно торкається його.
5. Марі-Ніколь Лем'є зображує стару Женев'єв як загальмовано-
агресивний персонаж, виснажений сорока роками в готичному замку.
6. Лише Філіп Енс у ролі короля Аркеля зі зворушливо терпким
голосом, відступає у старече існування провидця.
"Невідповідності", однак, мали місце в постановці: наприклад на вежі, у
третьому акті, де Мелісанді не дали достатньо довгого волосся, яке вона
мала спустити з вершини вежі, аби Пеллеас дістатися до них губами – не
була виконана, ій довелося буквально спускатися гвинтовими сходами і
покласти голову на плече Пеллеаса. Це було, по суті, те, що Голо називав
"дитячою грою".
 4. Вузлові моменти драми та їх вплив на загальне сприйняття
розгортання драматургії
(Головна драматургія твору розгортається навколо складних стосунків між
персонажами. Акценти зроблені на темах кохання, ревнощів в результаті
якому призводять до теми втрати, трагедії. А тема пристрасті пересікається
з темою таємничості. Все це підкреслюється грою акторів та їхнею
подачею музичного матеріалу ) - ?
Лоран Пеллі робить акцент в даній постановці на трикутник кохання який
посилюється ревнощами. Вузлові моменти можна прослідкувати протягом
всієї постановки, саме вони є рушійною силою у розвитку основного
конфлікту опери.
Перші загострення проявляються в другій дії, коли Мелізанда загубила
каблучку подаровану своїм чоловіком, це супроводжується зміною в
партитурі штрихів, динаміки, і виконавськими засобами виразності: жести,
міміка, пластика – змінюється загальний темпоритм сцени.
Це призводить до злості Голо, що підштовхує Мелізанду до брехні, яка в
майбутньому зближає їх з Пеллеазом. Тендітний музичний світ Мелізанди
поруч з Пелліазом контрастує в моменті спільних сцен із Голо, він
руйнується під впливом агресивної сили Голо.
У ІІІ дії контраст між ставленням Мелізанди до Голо і Пеллеазом стає ще
більший. У Пеллеазі Мелісанда відчуває ту ніжність, безтурботність і
світле кохання яке не може дати їй Голо.
Нав’язуючи собі різні думки, Голо починає сходити з розуму, підозрюючи
свою дружину у зраді, і використовує свого сина проти його волі, не
дивлячись на його почуття, роблячи йому боляче не тільки морально але і
фізично. Це все також супроводжується зміною партитури в оркестрі:
штрихи, динаміка, посил звуку, а головне змінюється вокальна подача на
більш агресивний посил, присутні прикрикування.
Це призводить Голо до божевілля, у відповідь на її (на його погляд)
жорстоке ставлення до нього він намагається зґвалтувати Мелізанду,
перебуваючи у стані афекту. Це найвища точка загострення конфлікту між
Голо та Мелізандою, в якій стає зрозумілим те, що їх стосунки приречені
на трагічне завершення. Супроводжується це все зміною динаміки,
штрихів, зміною вокальної подачі головних героїв, змінюється
психологічний стан.
У свідомості Мелізанди - Пеллеаз вбачався єдиним порятунком після
всього того, що з нею відбулося. Її охопило щире почуття любові,
вдячності. Відбувається контраст. Зміна образу Мелізанди при появі
Пеллеаза, її пластика, змінюється відразу психотип героя, це також
відображається у вокалі. Але музика супроводжує нас до кульмінації.
(шаги голо)
У свідомості ж Голо – Пелліаз постав як те, що заважало йому побудувати
справжні стосунки з Мелізандою, і єдиним способом для нього було – це
вбивство брата.
Це і є найвищою кульмінаційною точкою в постановці перед її розв’язкою,
а саме перед смертю Мелізанди.
Тут відбувається зміна всього, починаючи від партитури і закінчуючи
сценографією і головне зміна образу персонажів.
В розв’язці, смерті Мелізанди, відбувається весь час зміна світла, аби
показати глядачеві впокоєння душі людини яка помирає. До речі в цьому
моменті ми можемо чітко відслідкувати внутрішній стан Голо, який і
надалі намагється витягнути правду від Мелізанди про їхні стосунки з вже
помершим Пелліазом. Все це викликає у мене як у глядача ще більший
сум, і почуття несправедливості до Мелізанди як до людини, яка просто
хотіла бути щасливою.

Висновок
5. На нашу думку, режисерська версія "Пеллеас і Мелізанда" у виконанні
Наталі Дюссей та Лорана Наурі на Віденському фестивалі може бути ближчою
до задуму Дебюссі. Ось декілька аргументів:
1. Абстрактний підхід: Дебюссі був відомий своєю унікальною музичною
мовою та схильністю до символіки та абстракцій. Віденська постановка
використовує абстрактну сценографію та костюми, які не обмежуються
конкретними історичними чи культурними контекстами, дозволяючи глядачам
концентруватися на емоційному та символічному змісті.
2. Підкреслення психологічних аспектів: Дебюссі в своїй музиці часто
досліджував внутрішні світи персонажів. Віденська постановка акцентує увагу
на психологічних аспектах героїв, розкриваючи їхні внутрішні конфлікти та
емоційні переживання.
3. Емоційна інтенсивність: Дебюссі вкладав великий емоційний зміст у свою
музику. Віденська постановка дозволяє артистам виразно виражати свої емоції
та створювати інтенсивні сцени, що відповідає духу музики Дебюссі.
Хоча обидві постановки мають свою унікальність, віденська версія видається
більш схильною до передачі того внутрішнього світу та емоційної насиченості,
які можуть бути близькі до того, що Дебюссі мав на увазі при створенні цієї
опери.
---------------------------
Обидві постановки опери "Пеллеас і Мелізанда" відзначаються своєрідністю та
унікальністю в режисерських підходах та виконанні, проте мають свої
відмінності:
1. Режисерський Підхід:
- Глайндеборн (Грехем Вік): Традиційний підхід, зосереджений на передачі
класичної атмосфери і сюжету п'єси Метерлінка, використовуючи класичні
сценічні елементи та костюми.
- Віденська постановка (Наталі Дюссей та Лоран Наурі): Сучасний та
експериментальний підхід, з використанням абстрактних сценічних рішень, з
фокусом на психологічні аспекти героїв.
2. Музичне Виконання:
- Глайндеборн: Традиційна музична інтерпретація, з дотриманням класичної
структури та звучання опери.
- Віденська постановка: Експерименти з музичною інтерпретацією, присутні
неочікувані музичні рішення.
3. Сценографія та Костюми:
- Глайндеборн: Класична сценографія та костюми, відтворення атмосфери
історичного контексту п'єси.
- Віденська постановка: Сучасні або абстрактні сценічні рішення та костюми,
присутні символічні образи для підсилення емоційної глибини сюжету.
Схожими моментами у обох постановках є прагнення зрозуміти глибокий сенс,
віддати належне музичній майстерності Дебюссі та передати загадкову ауру та
таємничість сюжету. Обидві інтерпретації використовують нестандартні
рішення в сценографії, світлі та костюмах для створення враження, що
персонажі перебувають у світі мрій і фантазій.
Отже, обидві постановки мають свої неповторні особливості, привносячи
унікальні та захоплюючі елементи до класичної опери. Глайндеборнська версія
відзначалася вірністю класичній естетиці та звучанню, тоді як віденська
постановка ставила більший акцент на експериментах, що дозволяло зрозуміти
історію та персонажів через сучасні призми.