Т. 5.

Аналіз поведінки споживача

1. Кардиналістський (кількісний) підхід до аналізу поведінки споживача
1.1. Корисність та її види. Закон спадної граничної корисності
1.2. Гранична корисність та крива попиту. Споживчий надлишок. Парадокс
вартості.
1.3. Правило максимізації корисності
2. Ординалістський (порядковий) підхід до аналізу поведінки споживача
2.1. Аналіз кривої байдужості (індиферентності)
2.2. Карта кривих байдужості та її види.
2.3. Бюджетна пряма та визначення стану рівноваги споживача
2.4. Бюджетна пряма та зміни у доходах і цінах. Криві «дохід-споживання»
та «ціна-споживання»
3. Аналіз ефектів заміщення та доходу
3.1. Загальний ефект від зміни ціни товару. Ефекти заміщення та доходу
3.2. Прояви ефектів заміщення та доходу для різних товарів за Дж. Гіксом
3.3. Ефекти заміщення та доходу відповідно до підходу Є.Слуцького

1.1. Корисність та її види. Закон спадної граничної корисності

Корисність - це здатність товару задовольняти потреби споживача.
Корисність блага — це задоволення, яке отримують від його споживання. Не
можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність
блага. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної
точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.
Корисність товару має дві властивості: 1) вона є різною для різних людей,
оскільки залежить від їхніх смаків і вподобань. Наприклад, така телевізійна
програма, як лялькова вистава може приносити різне задоволення для членів сім’ї:
діти, звісно, будуть надзвичайно задоволені від її перегляду, тоді як дорослі
можуть нудьгувати, оскільки вони, зазвичай, віддають перевагу серйозним
фільмам та політичним програмам; 2) корисність від певних благ є різною для
однієї і тієї ж особи в різний час і за різних обставин. Прикладів цього можна
навести безліч - тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини,
парасолька під час дощу і за доброї погоди тощо.
Теорія корисності має суттєвий недолік. Річ у тім, що ще ніхто на практиці не
винайшов методу для кількісного вимірювання корисності (ступеня задоволення)
від споживання благ. Проте з метою наочності економісти роблять припущення,
що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю його вимірювання
— ютиль (від англ. utility — корисність). Уважається, що кожний товар має певну
кількість ютилів (и), або певну кількість одиниць корисності, або задоволення.
Економісти розрізняють граничну, загальну і середню корисність.
Гранична корисність (MU) — це додаткова корисність, яку отримує
споживач від кожної додаткової одиниці спожитого блага. Зміни у граничній
корисності відбиває закон (принцип) спадної граничної корисності, який нерідко
називають першим законом Госена. Його суть полягає в тому, що споживання
особою кожної наступної одиниці певного блага приносить їй чимраз меншу
величину додаткового задоволення. Наприклад, перший калькулятор принесе вам
більше задоволення, ніж другий чи третій. Так само більше задоволення
споживачеві принесе і перший телевізор, і перший автомобіль, і перша порція
морозива тощо.
 Закон спадної граничної корисності діє в короткостроковому періоді,
оскільки в межах цього періоду смаки і вподобання споживача щодо певного блага
є постійними, а його потреба в ньому може бути повністю задоволена. Загалом
цей закон поширюється на абсолютну більшість товарів, хоча серед них є і
винятки. Це антикваріат, колекціонування марок та монет, алкоголь, сигарети
тощо.

MU 9
8
7
MU
6
5
4
3
2
1
0
-1 0 2 4 6 8 10

-2 Q

Рис. 1 Крива граничної корисності

Загальна корисність (ТU) — це корисність, яку отримує споживач від

споживання деякої кількості одиниць певного блага. Загальна корисність є
величиною додатною, то в міру збільшення кількості одиниць спожитого блага
його загальна корисність зростатиме, оскільки гранична корисність щоразу
додається до загальної. Однак темп зростання загальної корисності
зменшуватиметься.

TU 35
30
TU
25
20
15
10
5
0
0 2 4 6 8
Q

Рис. 2. Крива загальної корисності

Граничну корисність можна визначити через нахил кривої загальної

корисності в певній її точці:
TU
MU = ,
Q
де ΔТU – це зміна у загальній корисності, а ΔQ - зміна у кількості одиниць
спожитого блага.
Гранична корисність є додатною (MU>0), коли крива загальної корисності
зростає у міру збільшення кількості спожитих яблук. Однак приріст загальної
корисності щоразу зменшується, бо зменшується величина граничної корисності.
При МU=0 досягається вершина (максимальне значення) кривої загальної
корисності. Наступні одиниці спожитих яблук будуть зменшувати задоволення
споживача. Коли MU<0, то загальна корисність зменшується дедалі швидшим
темпом.
Середня корисність (AU) - це загальна корисність у розрахунку на одну
одиницю товару:
TU
AU = ,
Q
де Q – кількість одиниць певного блага

1.2. Гранична корисність та крива попиту. Споживчий надлишок.

Парадокс вартості.
Припущення про можливість кількісного вимірювання корисності за
допомогою ютилів допомагає отримати певні аналітичні результати, проте ця
уявна одиниця виміру задоволення споживача не може використовуватися для
практичних потреб.
Одним із способів розв’язання проблеми вимірювання корисності є
вимірювання її за допомогою грошей. У цьому випадку корисність визначається
сумою грошей, яку споживач може витрачати на споживання певної кількості
одиниць деякого товару. Цей спосіб вимірювання корисності пов’язують з
резервною ціною та споживчим надлишком (вигодою споживача). Можемо
стверджувати, що гранична корисність додаткової одиниці певного блага іноді
може набувати вигляду максимальної суми грошей (резервної її ціни), яку особа
схильна за неї заплатити. Якщо хтось готовий платити, скажімо, 6 грн за
додатковий кілограм товару Х (наприклад, цукру), то можна стверджувати, що цей
кілограм приносить йому 6-ти гривневу корисність (MUх):
MUх = Рх,
де Рх – резервна ціна цієї одиниці товару Х.
Проте прирівнювання граничних корисностей певних одиниць товару до їхніх
резервних цін само по собі не дає відповідь на запитання: а скільки ж кілограмів
цукру чи іншого товару придбає споживач, якщо діятиме раціонально? Для
відповіді на це запитання доцільно використати поняття споживчого надлишку.
Потрібно розмежовувати два види споживчого надлишку (вигоди споживача):
граничний споживчий надлишок (MCS) та загальний споживчий надлишок (TCS).
Граничний споживчий надлишок – це різниця між сумою грошей, яку
споживач готовий заплатити за одну додаткову одиницю певного товару, і сумою
(ціною), яку він за неї платить на ринку. Іншими словами, граничний споживчий
надлишок – це різниця між граничною корисністю від певної одиниці товару та
його ринковою ціною. Наприклад, якщо споживач готовий заплатити 6 грн за
наступний кілограм цукру, який на ринку коштував йому 3 грн (Р0), то він отримає
від закупівлі цього кілограма граничний споживчий надлишок у розмірі 3 грн:
MCS = MUх - Р0 = 6 грн – 3 грн = 3 грн.
Загальний споживчий надлишок – це сума усіх граничних споживчих
надлишків, які можуть бути отримані від придбаних споживачем одиниць
товару. Іншими словами, загальний споживчий надлишок – це різниця між
загальною корисністю (ТU) від куплених споживачем одиниць товару та
загальними видатками на них (ТR). Якщо, скажімо, споживач купує 4 кілограми
курчатини на місяць за ціною 3 грн за кілограм і готовий заплатити за них 18 грн
(ТU), то його загальний споживчий надлишок становитиме 6 грн:
TCS = ТU – ТR,
де ТR загальні видатки споживача на придбання певної кількості товару:
ТR = Р × Q,
де Р ринкова ціна товару, а Q кількість товару, куплена споживачем.
Тоді:
TCS = ТU – ТR = 18 – (3 × 4) = 6 (грн).
Тепер можна сформулювати суть раціональної поведінки споживача.
Раціональна поведінка споживача полягає у його прагненні максимізувати
споживчий надлишок.
З метою максимізації споживчого надлишку споживач має купувати додаткові
одиниці блага доти, поки він отримує від них додатковий (граничний) споживчий
надлишок, тобто їх потрібно купувати доти, поки резервні ціни додаткових
одиниць цього блага (його гранична корисність) перевищуватимуть ринкову його
ціну Р0 (MU > Р0).
Отже, у випадку вимірювання корисності за допомогою грошей крива
індивідуального попиту на певне благо для окремого споживача співпадатиме з
його кривою граничної корисності для цього блага.

Побудова кривої попиту на основі кривої граничної корисності, вимірюваної у

грошових одиницях, ґрунтується на припущенні, що гроші самі по собі мають
постійну граничну корисність. Насправді це не зовсім так. існує велика імовірність
того, що гранична корисність грошей зменшується унаслідок зростання доходу.
Отож у таких випадках ми не можемо використовувати гроші в якості
абсолютного вимірника корисності.
Ранні економісти, з'ясовуючи проблему відносності цін, зіткнулися з так
званим парадоксом вартості.
Його суть полягає в тому, що такі необхідні для життя людини товари, як
вода, сіль, хліб тощо, мають доволі низькі ціни порівняно з предметами розкоші -
діамантами, золотими прикрасами, хутром. Чому так? Адже товари першою
вжитку забезпечують людям велику корисність і водночас вони порівняно дешеві.
З іншого боку, предмети розкоші забезпечують їм порівняно малу корисність, і без
них людина може цілком обійтися. Разом із тим вони такі дорогі.
Ранні економісти намагалися розв’язати цю наукову проблему, виходячи з
положень загальної корисності, оскільки на той час ще не було створено теорію
граничної корисності, яка дає відповідь на поставлене запитання. Відштовхуючись
від цієї теорії, сьогодні можна дати таку відповідь на це запитання:
Вода є дешевою, бо її в природі є багато. Люди споживають воду у великій
кількості. Отже, гранична корисність останніх порцій води є низькою, а звідси й
низькі ціни на неї. Діаманти ж є дорогими, бо їхня кількість в природі обмежена.
Гранична корисність у точці їх споживання є доволі високою. Тому люди готові
платити за них високу ціну.
Ціни на товари і послуги залежать від їхніх граничних корисностей. Чим
нижчий ступінь задоволення від споживання додаткової одиниці продукту
отримує споживач, тим меншу ціну за неї він схильний платити.
 1.3. Правило максимізації корисності
З’ясуємо, як споживач ухвалює рішення щодо оптимальної комбінації
багатьох товарів, які він купує. Яким чином споживач має здійснювати видатки на
ринку, щоб максимізувати загальну корисність за постійного його грошового
доходу, рівноважних цін товарів, які визначаються на конкурентних ринках та
незмінних його смаків і вподобань?
Дохід споживача та ринкові ціни товарів обмежують можливості споживача
щодо закупівель потрібних товарів, а, отже, обмежують його загальну корисність.
Можемо записати, що:
maxU=U(Q, Q2...Q3)
P1Q1 + P2 Q2 ... + ... + Pn Qn  I ,
де U - загальна корисність споживача;
Q - кількості 1, 2... п-го товару, які може купувати споживач;
Р - ціна 1, 2... п-го товару;
I – дохід споживача в межах визначеного періоду часу (день, місяць тощо).
Якщо корисність для споживача є максимальною, то він перебуватиме у стані
рівноваги, тобто не прагнутиме змінювати структуру свого споживчого кошика.
Виникає запитання: за яких умов досягатимуться максимальна загальна корисність
та стан рівноваги споживача? Відповідь на нього дає правило максимізації
корисності, яке ще називають другим законом Госена: особа максимізує свою
корисність, коли розподіляє свою готівку між різними товарами так, що отримує
однакове задоволення від останньої одиниці грошей, витрачених на кожен із
товарів.
Це правило стверджує, що споживач максимізуватиме загальну корисність,
коли розподілятиме свій грошовий дохід так, щоб остання гривня чи інша грошова
одиниця, витрачена на товар А, а також остання гривня витрачена на товар В, і так
далі, приносили йому однакову граничну корисність.
MU A MU B MU N
= = ... = ,
PA PB Pn
МUA, МUB,…,МUN - граничні корисності останніх спожитих одиниць
відповідно товару А, В;…,N;
PA, PB, …,РN - ціни відповідно товарів А, В,…,N.
Для спрощення аналізу поведінки споживача спочатку будемо вважати, що він
купує тільки два товари. Припустімо, що в овочевому магазині він купуємо
помідори та огірки. Нехай він купуємо їх у такій пропорції, що гранична
корисність на гривню, витрачену на помідори (товар А) є більшою за граничну
корисність на гривню, витрачену на огірки (товар В):
MUА / PА = 40 ютилів/гривню ;
MUВ / PВ = 10 ютилів/гривню.
Отже:
MUА / PА >MUВ / PВ
Зауважте, що в чисельниках цієї нерівності наведено граничні корисності для
останніх одиниць цих товарів. Чи може споживач збільшити свою загальну
корисніть? Так. Якщо він зменшить на 1 грн видатки на закупівлю огірків і
придбає за неї додаткову кількість помідорів, то втрати для споживача на огірках
становитимуть 10 ютилів загальної корисності, а його виграш на помідорах - 40
ютилів. Увесь виграш споживача становитиме 30 ютилів на гривню, і його
загальна корисність зросте.
 Коли споживач переводитиме гроші із закупівлі огірків на закупівлю
помідорів, кількість спожитих огірків зменшуватиметься, їхня гранична корисність
поступово зростатиме і становитиме уже більше, ніж 10 ютилів на гривню
(12,15,20 і т.д.). Натомість кількість придбаних помідорів зростатиме, їхня
гранична корисність поступово зменшуватиметься і становитиме уже менше, ніж
40 ютилів на гривню (35,30,25 і т.д.). Отже, граничні корисності в розрахунку на
останні гривні, які споживач спрямовує на закупівлю огірків і помідорів почнуть
рухатися в напрямку одна до одної і в певний момент урівноважаться. В цей
момент споживачеві уже неможливо нічого ні виграти, ні програти, переміщуючи
видатки із закупівлі огірків на закупівлю помідорів, оскільки гранична корисність
на гривню обох товарів є рівною. Остання гривня, витрачена на помідори, дає йому
таку ж граничну корисність, що й остання гривня, витрачена на огірки. За умови
цієї рівності досягається стан рівноваги споживача і він отримуватиме
максимальну загальну корисність.
Отже, умовою рівноваги споживача та отримання ним максимальної
загальної корисності для будь-якої пари товарів х і у є рівність:
MU x MU y
= ,
Px Py
де MUx і MUY - граничні корисності від останніх придбаних одиниць
відповідно товарів х і у, а Рх і Ру - ціни відповідно товарів х і у.
Можна сказати ще й так споживач має розподіляти видатки таким чином, щоб
співвідношення граничних корисностей товарів, які він купує було пропорційним
до співвідношення цін на ці товари.
MUx / MUY = Рх / Ру.
З цього рівняння випливає, що, оскільки ціни товарів задаються ринковими
силами, і окремий споживач не має змоги їх змінювати, він повинен формувати
таку структуру свого споживчого кошика, яка б забезпечувала цю рівність.
Отже, робимо висновок: що вища гранична корисність товару, то вища ціна на
цей товар. Відтак, ринкові ціни відображають граничні корисності товарів. Звідси
отримуємо альтернативне пояснення того, чому крива попиту зазвичай має
від’ємний нахил або чому діє закон попиту: якщо гранична корисність спадає при
збільшенні кількості одиниць споживання певного товару, то зниження його ціни
заохочуватиме покупців купувати більше цього товару.

2. Ординалістський (порядковий) підхід до аналізу поведінки споживача

2.1. Аналіз кривої байдужості (індиферентності)

Сьогодні у мікроекономічній науці для аналізу поведінки споживача успішно

використовують ординалістський (порядковий) підхід, який не передбачає
кількісного вимірювання корисності. Згідно з цим підходом споживач спроможний
впорядкувати різні набори благ за ступенем їх привабливості для себе відповідно
до власної системи уподобань. В основі порядкового підходи лежить низка
припущень, які інакше називають аксіомами уподобань:
1) аксіома порівнянності - людина спроможна з двох наборів благ вибрати
привабливіший для себе (або кращим є набір А, або набір В, або вони
еквівалентні);
2) аксіома транзитивності – людина спроможна встановити порядок своїх
переваг (якщо набір А кращий за набір В, а набір В кращий за набір С, то А кращий
за С);
3) аксіома недосяжності насичення (ненасичення) – за інших однакових умов
споживач завжди віддає перевагу більшій кількості блага над меншою його
кількістю.

Теорія індиферентності (байдужості) ґрунтується на аналізі кривої

індиферентності та бюджетної прямої. Цей аналіз використовує більшою мірою
порядкові, ніж кількісні показники, а відтак він має деякі переваги у порівнянні з
теорією граничної корисності.
Крива індиферентності (від англ. іпdiferепсе — невизначеність,
байдужість) показує усі можливі комбінації двох продуктів, які забезпечують
споживачеві однаковий рівень задоволення, або загальної корисності і ставлять
його у стан невизначеності.
Деякі автори замість поняття “крива індиферентності” використовують
термін ''крива байдужості". На наш погляд більш удалим є поняття "крива
індиферентності", оскільки споживач не є байдужим, а є індиферентним, тобто
невизначеним щодо того, яку комбінацію продуктів вибрати, оскільки вони для
нього є однаково бажані та забезпечують йому однакову величину корисності.
Нехай уявний споживач купує продукти харчування (їжу) та одяг. Він вибирає
між комбінаціями А і В цих продуктів:
набір А: 1 одиниця їжі набір В: 2 одиниці їжі
6 одиниць одягу 3 одиниці одягу
Будемо вважати, що споживач перебуває у стані невизначеності, оскільки
кожен з цих двох наборів забезпечує йому однаковий рівень корисності. Отже, він
може віддати перевагу комбінації А, або комбінації В, або не віддавати перевагу
жодній із них. Вибираючи ту чи іншу комбінацію продуктів, споживач виходить зі
своїх індивідуальних смаків і вподобань.

Q одягу

6 A

3 B
C
2
D
1

0 1 2 3 4 Q їжі

Рис. 3. Крива індиферентності

Крива індиферентності зазвичай є спадною. Кожна точка на цій кривій (A, B,

C, D) відображає певну комбінацію двох благ, з однаковою загальною корисністю.
Комбінація А подобається споживачеві так само, як і комбінації В, С та D. Напрям
кривої індиферентності вниз показує, що коли споживач зменшує обсяг
споживання одягу, то він має збільшити обсяг споживання їжі.
Нахил кривої індиферентності становить граничний коефіцієнт заміщення
(MRS) одного товару другим. Цей коефіцієнт показує, до якої межі споживач
заміщуватиме, скажімо, їжу одягом, щоб отримати ту ж саму загальну корисність.
− одягу
MRS їжі = = MU їжі / MU одягу
одягу − їжі
MRS відображає від скількох одиниць одного товару споживач готовий
відмовитися задля одержання додаткової одиниці іншого товару за умови
збереження незмінного рівня загальної корисності.
Геометрично MRS є нахилом кривої байдужості у відповідній точці.
Правило зниження MRS: зі збільшенням кількості одного товару відносно
іншого MRS цього товару іншим знижується.
Так, готовність споживача замінювати одяг їжею зменшується з
переміщенням вниз по цій кривій індиферентності

2.2. Карта кривих байдужості та її види.

Кожному рівню загальної корисності відповідає певна крива індиферентності,
яка показує ті комбінації товарів, до яких покупець є індиферентним Чим дальше
розміщена крива індиферентності від початку координат, тим більшою є загальна
корисність, яку вона виражає.
Безмежна кількість кривих індиферентності утворює карту
індиферентності. Така карта характеризує смаки і вподобання споживача і
показує, що саме споживач хоче купити на ринку.
На карті індиферентності (байдужості) кожна крива відповідає різному рівню
загальної корисності, або загального задоволення. Отож криві ніколи не можуть
перетинатися і завжди є паралельними одна до одної.

U
U2
Рис.
U 4. Карта індиферентності
В залежності від форми, якої можуть набувати криві на карті
індиферентності розрізняють кілька важливих її видів. Своєю чергою форму
кривих індиферентності визначають уподобання споживача і вона залежить від
його схильності до заміни одного продукту іншим.
Для багатьох пар товарів замінників характерною є часткова їхня
взаємозамінюваність. Отож у цьому випадку криві є вгнутими, якщо дивитися на
них з початку координат. Причина цієї вгнутості, тобто зменшення MRS, коли ми
переміщуємося вниз по заданій кривій індиферентності, полягає в тому, що
суб’єктивна готовність споживача до заміщення продукту У продуктом Х чи
навпаки залежить від початкової кількості цих продуктів у споживача. Адже, коли
споживач заміщує перші одиниці продукту У (одягу) першою одиницею продукту
Х (їжі) вона для нього є дуже цінною (її гранична корисність висока). З іншого
боку цінність (гранична корисність) перших одиниць продукту У , від яких
споживач відмовляється, є невисокою, оскільки їх у споживача є порівняно багато.
Тому він готовий відмовлятися від значної кількості продукту У, щоб отримати,
наприклад, першу одиницю продукту Х і при цьому залишатися на заданій кривій
індиферентності. Звідси випливає, що граничний коефіцієнт заміщення можна
визначити ще й так:
MRSху = MUх/ MUу.
У випадку, коли два товари є досконало замінюваними, як наприклад, монети
номіналом одна копійка (продукт Х) і дві копійки (продукт У), криві на карті
індиферентності будуть прямими похилими лініями, а MRSху = const (рис. 5).

Рис. 5. Карта індиферентності для досконало замінюваних продуктів

Деякі продукти є досконало доповнюваними. Наприклад, лижі і кріплення до

них або правий і лівий черевик тощо. Криві на карті байдужості для таких
продуктів будуть перетинатися у точках найкращих виборів споживача, що
містяться на промені, який виходить з початку координат (рис. 6).

Рис. 6. Карта індиферентності для досконало доповнюваних продуктів

Нахил цього променя залежить від пропорції, в якій використовуються ці

товари. Для випадку з наведеними продуктами цей промінь буде бісектрисою.
Водночас, скажімо, для комбінації «один легковик (продукт Х) - чотири шини
(продукт У)» нахил променя на карті (R) індиферентності становитиме 4. Оскільки
найкращі для споживача комбінації містяться на цьому промені (точки A, B, C),
визначити MRSху для них неможливо. На вертикальній частині такої кривої
індиферентності MRSху =∞, тоді як на горизонтальній її частині MRSху =0.

2.3. Бюджетна пряма та визначення стану рівноваги споживача

Якщо карта кривих індиферентності показує, що споживач хоче купити
на ринку, виходячи з індивідуальних смаків і вподобань, то бюджетна пряма
ілюструє різні комбінації двох товарів, які споживач може купити за даних
фіксованого доходу і ринкових цін.
Бюджетна пряма (I) характеризує можливу сферу закупівель, загальну
корисність на карті індиферентності, яку може досягати споживач, якщо він
повністю витрачає свій дохід.
Рівняння бюджетної прямої: Px X+ Py Y= I, де
Px - ціна товару Х; Х – кількість товару Х; Py - ціна товару Y , Y - кількість
товару І – дохід споживача.

Наприклад, наш дохід у 100 грн ми повністю витрачаємо на їжу та одяг. Якщо
ціна за одиницю їжі дорівнює 4 грн, а за одиницю одягу - 5 грн, то ми зможемо
купити 25 одиниць їжі або 20 одиниць одягу, якщо увесь дохід спрямовуватимемо
на закупівлю тільки одного з цих товарів. Відтак бюджетна пряма матиме такий
вигляд (рис. 7).
Будь-яка точка на бюджетній прямій L (наприклад, точка А) буде показувати
таку комбінацію їжі та одягу, яку можна придбати за наявний дохід споживача. У
цьому випадку видатки дорівнюватимуть доходу споживача (TR=I).
Точки, які розміщені під бюджетною прямою (такі як точка С), будуть
показувати такі комбінації з двох товарів, для яких дохід перевищуватиме видатки
на їх закупівлю: видатки<доходу (TR<I).
Точки, розміщені над бюджетною прямою (наприклад, точка Е)
репрезентують комбінації їжі і одягу, за яких неможливо здійснити їх закупівлю,
оскільки у споживача бракуватиме для цього грошей. У цьому випадку: TR>I.
Якщо скласти разом карту індиферентності та бюджетну пряму, то можна
визначити таку комбінацію двох товарів х і у, за якої споживач отримає
максимальну загальну корисність і перебуватиме у стані рівноваги (за даного
бюджетного обмеження та індивідуальних смаків і вподобань). Ця комбінація буде
визначатися дотичною точкою між бюджетною прямою та однією із кривих
індиферентності. На рис. 8 – це точка А.
 Q
одягу
Qy

.E •K
.A
A
.
C •

U3
C
B
•
U
0 Q їжі B
2 U1
0
Qx

Рис. 7. Бюджетна пряма Рис. 8. Стан рівноваги споживача

У точці А нахил бюджетної прямої L збігається з нахилом кривої

індиферентності U3. Інакше: точка А є точкою рівноваги. Оскільки нахил
бюджетної прямої визначається співвідношенням цін двох товарів, а нахил кривою
індиферентності - граничним коефіцієнтом заміщення (MRS), то можемо визначити
умову максимізації загальної корисності.
− y MU x Px
MRS x = = = ,
y x MU y Py
де MU - гранична корисність відповідного товару, а Р - ціна відповідного
товару.
За цієї умови те, що хоче купити споживач, збігається з тим, що він може
купити. Отже, щоб передбачити поведінку споживача на ринку, необхідно
володіти інформацією про: 1) смаки і вподобання (подається за допомогою карти
індиферентності для даного споживача); 2) величину доходу споживача; 3) рівень
цін (визначається ринковими силами).
Будь-які інші точки на бюджетній прямій, крім точки А, належать до нижчих
кривих індиферентності, а отже, характеризуються меншою загальною корисністю
(наприклад, точки К і С). Точки К і С належать до кривої індиферентності U2, тоді
як точка А - до кривої U3 (U3>U2).

2.4. Бюджетна пряма та зміни у доходах і цінах. Криві «дохід-

споживання» та «ціна-споживання»
Положення бюджетної прямої змінюється залежно від грошового доходу.
Збільшення грошового доходу переміщує бюджетну пряму вправо (рис.9), а
зменшення грошового доходу переміщує її вліво (за умови, що, блага є
нормальними). Зміна в доходах не впливає на нахил бюджетної прямої.
 Q
одягу

40

20

B1 B2
0 25 50 Q їжі

Рис.9. Переміщення бюджетної прямої вправо

Що станеться з точкою рівноваги, яка максимізує загальну корисність

споживача, коли дохід збільшиться, а ціни залишаться постійними? Дотримуючись
умови, що їжа і одяг - нормальні блага, змоделюймо цю ситуацію (рис. 10).

Q
одягу

C3

C2
U3

C1 U2

U1
B1 B2 B3
F1 F2 F3 3
0 Q їжі

Рис. 10. Крива “дохід - споживання ” для нормальних благ

Як бачимо, точка рівноваги переноситься на вищі рівні, показуючи зростання

загальної корисності унаслідок збільшення обсягу закупівель обох товарів.
З'єднавши усі точки рівноваги, отримуємо криву "дохід - споживання".
Припустімо, що їжа є нормальним благом, а одяг – нижчої споживчої цінності. При
зростанні доходу крива "дохід - споживання" буде уже іншою (рис. 11).
 Q
одягу

C1

U1
C2
B1
C3 U2
B2 U3
B3
0 F1 F2 3 3
F Q їжі

Рис. 11. Крива " дохід - споживання " для

двох товарів, один із яких є товаром нижчої споживчої цінності

Зміна співвідношення цін на товари приводить до зміни нахилу бюджетної

прямої. Припустімо, що дохід споживача у 100 грн залишається незмінним.
Постійною є також і ціна за одиницю одягу, яка становить 5 грн.
Однак ціна за одиницю їжі підвищується від 4 до 10 грн. Отже, максимальна
кількість їжі, яку тепер споживач зможемо купити становить не 25, а тільки 10
одиниць. Оскільки змінилося співвідношення цін на одяг і їжу, бюджетна пряма
почне обертатися навколо осі одягу вліво і покаже зменшення можливої
максимальної закупівлі їжі від 25 до 10 одиниць (рис. 12).

Q
одяг

20

B1 B2
0 10 25 Q їжі

Рис. 12. Зміна нахилу бюджетної прямої

 Якщо ж ціни на обидва товари змінюються пропорційно, наприклад
знижуються, то така зміна є еквівалентною зростанню реального доходу, і
бюджетна пряма переміститься паралельно вправо. І навпаки, зростання цін
товарів переміщуватиме пряму вліво.
Якщо ж ціни на обидва товари змінюються непропорційно, то буде
спостерігатися непаралельне перенесення бюджетних прямих (рис. 13).

Q
одягу

B1 B
2
0 Q їжі

Рис. 13. Непропорційне зниження (підвищення) цін на їжу і одяг.

Що станеться з точкою рівноваги, яка максимізує загальну корисність

споживача, коли дохід є постійним, а ціна на один з товарів (їжу) змінюється?
Точка рівноваги переміститься (від А до В, якщо ціна їжі зросте; від А до С, якщо
вона знизиться) і покаже зміну загальної корисності унаслідок зміни обсягу
закупівель обох товарів. З'єднавши усі точки (точки А, В, С), у яких досягається
стан рівноваги споживача, отримаємо криву " ціна - споживання". Наприклад,
ціна на їжу знижується, а ціна на одяг є сталою. Крива "ціна - споживання" матиме
траєкторію, подібну до тієї, яку зображено на рис. 14.

Рис. 14. Крива «ціна - споживання»

 На основі кривої "ціна споживання" можна побудувати криву індивідуального
попиту. Нехай за ціни одиниці їжі 4 грн споживач включає в оптимальний набір,
якому відповідає точка А на кривій індиферентності U2, 15 її одиниць і 8 одиниць
одягу. Проведемо з точки А проекцію на нижню частину рис. 15 де заздалегідь
відкладено два рівні ціни їжі – 4 грн і 10 грн. Перетин цієї проекції з рівнем ціни 4
грн дасть нам точку а. Будемо вважати, що за ціни 10 грн за одиницю їжі
найкращий вибір споживача репрезентує точка В, що міститься на кривій
індиферентності U1. Нехай тепер за нової ціни їжі споживач в оптимальну
комбінацію В включає 8 її одиниць і 4 одиниць одягу. Проведемо з точки В
проекцію на нижню частину рис.15 і на її перетині з рівнем ціни 10 грн за одиницю
їжі відкладемо точку в. Сполучимо точки а і в і отримаємо частину кривої
індивідуального попиту на їжу (d). Інші точки для побудови цієї кривої можемо
отримати, якщо введемо в нашу модель додаткові рівні ціни їжі.

Рис. 15. Побудова кривої індивідуального попиту на основі кривої «ціна-

споживання»