ІДПУ

тема. Державотворчі процеси в період революції. Центральна рада

1. державотворча діяльність центральної ради (1 та 2 універсали)

2. утворення унр та проголошення її незалежності (3 та 4 універсали, конституція унр)

3. система органів центральної ради, органи державної влади і місцевого управління. стаття
анатолія козаченка система місцевого самоврядування за проектами конституції унр 17, 18, 20х
років: джерела, основні риси, історичне значення. робота мірохи на яку посилається козаченко
ідея конституційної держави, стратегії державотворення за доби унр

1.Державотворча та правотворча діяльність УЦР. У лютому 1917 року в Росії перемогла буржуазно-
демократична революція. На початку березня 1917 року в Україні виникають ради робітничих і
солдатських депутатів, які на той час не відігравали провідної ролі в революції і на владу не
претендували. Згуртування національних сил в Україні привело до виникнення
загальноукраїнського громадсько-політичного центру—УЦР. Для підтвердження своїх
повноважень Центральна рада скликала 5—7 квітня Український національний конгрес. Головою
Ради залишався М. Грушевський. Його заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов. Головна
мета діяльності УЦР: єднання укр. народу, відродження національної державності шляхом
переговорів з Тимчасовим урядом. І Універсал 10 черв. 1917 при закритті II Всеукраїнського
військового з'їзду. II Універсал З липня 1917 року III Універсал 7 листопада 1917 року IV Універсал 9
січня 1918 року 27 січня 1918 року - мирний договір з австро-угорськ. і німецьк. 18 лютого німецькі
та австро-угорські війська почали окупацію України. 2. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД Формування
республіканської форми правління. УЦР: на першому етапі, за словами М. Грушевського, була
"Тимчасовим Українським Урядом" і фактично зосередила в собі функції і законодавчої, і
виконавчої влади, формувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу
представників різних демократичних громадських організацій. Планувалося, що УЦР припинить
своє існування після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Всеукраїнський національний
конгрес 17—21 квітня в Києві санкціонував статусУЦР, як вищого територіального органу влади в
Україні й рішення, що УЦР мала розвиватися як національний парламент. Формою роботи УЦР
були пленуми. Комітет здійснював законодавчі функції в період між Загальними зборами. Рішення
УЦР: універсали, постанови, ухвали, резолюції. І Універсалом створено перший укр. уряд —
Генеральний секретаріат. В документах того періоду він характеризувався як виконавчий комітет
УЦР За IV Універсалом Генеральний секретаріат було перетворено на Раду Народних Міністрів. 29
липня 1917 року Мала рада затвердила Статут Генерального секретаріату, який визначав взаємини
між Генеральним секретаріатом і Малою радою, порядок діяльності уряду, законодавчу
процедуру тощо. Генеральний секретаріат був підзвітним Малій раді. Рішення Генеральний
секретаріат приймав у формі декларацій, постанов, інструкцій. Офіційним органом уряду був
"Вісник Генерального секретаріату". Місцева влада і місцеве самоврядування II Універсал зберігав
стару систему органів місцевої влади. Перебудова цих органів, за задумом керівників ЦР, повинна
пройти декілька етапів. Перший етап мав за мету українізацію місцевих органів і їх переорієнтацію
на нову владу. У праці "Відродження нації" В. Винниченко писав: "кожне село, кожна волость,
кожна управа повітова чи земельна, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати
найтісніші організаційні зносини з Центральною радою". На другому етапі передбачалася
перебудова місцевої і загальної крайової адміністративної влади в напрямку, знову ж таки,
зміцнення зв'язку з Центральною радою. На третьому етапі ставилося завдання розвитку
місцевого самоврядування та розширення компетенції його органів. Керівництво всією системою
органів самоврядування здійснювало Генеральне секретарство, що зводило нанівець саму ідею
самоврядування, адже централізація і місцеве самоврядування несумісні явища. ІV Універсал до
існуючих органів місцевої влади додав ради робітничоселянських і солдатських депутатів, що ще
більше заплутало систему органів самоврядування. 6 березня 1918 року ЦР затвердила Закон "Про
поділ України на землі". Всю територію країни було розділено на тридцять дві землі. Відповідно
систему органів місцевої влади, які були визначені ст. 5 Конституції УНР від 29 квітня 1918
складали: землі, волості, громади з правами широкого самоврядування, але практичного втілення
це не набуло. 3. СУДОВА СИСТЕМА На перших порах після революції в Україні продовжують діяти
суди, запроваджені в Російській імперії ще судовою реформою 1864 року: дільничі мирові суди,
з'їзди мирових суддів, окружні суди, що створювалися один на кілька повітів. Як апеляційні
інстанції, діяли судові палати. Найвищою судовою інстанцією вважався Правительствуючий сенат у
Петербурзі. Також селянські волосні суди. Після Лютневої революції запроваджено посаду
адміністративних суддів у повітах і особливі адміністративні відділи при окружних судах.
Створюються різні тимчасові судові органи, революційні трибунали тощо. Формально ця судова
система збереглася в Україні і після приходу до влади Центральної ради. Організацію проведення
судової реформи було покладено на Генеральне секретарство судових справ. 23 листопада 1917
року Мала рада затвердила законопроект, згідно з яким "Суд на Україні твориться іменем
Української Народної Республіки". Передбачалося створити три апеляційні суди: Київський,
Харківський, Одеський, компетенція яких поширювалася на навколишні губернії. 14 лютого 1918
запроваджено посади головних губернських військових комендантів, які отримували право
створення революційних військових судів для оперативного розгляду справ про вбивства,
пограбування, підпали, зґвалтування та розбій, відразу після розгляду справи суд
розформовувався. Після проведення адміністративно-територіальної реформи робиться чергова
спроба реформування судової системи, але безрезультатно. На початку січня 1918 ЦР приймає
Закон "Про упорядження прокураторського нагляду на Україні". Створювалася прокураторія
Генерального Суду, яка підпорядковувалася ще й Генеральному секретарству судових справ.
Очолював прокуратуру Старший прокурор, який призначався Генеральним секретарством судових
справ. Подвійна підпорядкованість негативно впливала на діяльність прокуратури. 4. ПРАВОВА
СИСТЕМА Нагальна необхідність власного законотворення. 25 листопада 1917 Мала рада
прийняла Закон Про правонаступництво, який започаткував процес формування правової системи.
Згідно з ним, ЦР мала право приймати нові закони та інші нормативні акти чи скасовувати старі від
імені УНР. Правоохоронним і місцевим органам влади і управління була дана вказівка змінити в
діючих законах назву "Росія" на "УНР". Конституційне право Після проголошення І Універсалу ЦР
приступила до організації роботи зі створення Конституції України (Статуту автономної України).
Конституція 29 квітня 1918 р. мала під-назву: "Статут про державний устрій, права і вольності УНР".
Складалася з 8 розділів і 85 статей: І розділ — Загальні постанови; II розділ — Права громадян
України; III розділ — Органи влади Української Народної Республіки; IV розділ — Всенародні збори
Української Народної Республіки; V розділ — Про Раду Народних Міністрів Української Республіки;
VI розділ — Суд Української Народної Республіки; VII розділ — Національні союзи; VIII розділ —
Про тимчасове припинення громадянських свобод. Цивільно-правова, громадянська і політична
дієздатність наставала з 20-річного віку. "Ніякої різниці у правах і обов'язках між чоловіком і
жінкою, — вказувалося у ст. 11 Конституції, — право УНР не знає". У наступних чотирьох розділах
Конституції йшлося про виші органи державної влади, управління й судові органи. Рада Народних
Міністрів формувалася, згідно з Конституцією, Головою парламенту, її склад і програма
затверджувалися парламентом. Перед ним уряд відповідав за свою діяльність — як кожен міністр
зокрема, так і уряд в цілому. У випадку вотуму недовіри як міністри, так і уряд мали піти у
відставку. Парламент більшістю у 2/3 голосів міг віддати їх під слідство і суд (ст. 58). Найвищим
судом республіки оголошувався Генеральний суд, який обирався Всенародними Зборами.
Відповідно до своєї Конституції УНР мала б стати класичною парламентською республікою.
Водночас деякі історики, найперше Д. Дорошенко, вказують на те, що у свій останній день
Центральна рада обрала також першого Президента УНР. Ним став М. Грушевський. Певною
мірою це можна пояснити тим, що Центральна рада приймала Конституцію як перспективний
документ, як своєрідний заповіт, бо добре усвідомлювала свою приреченість; однак,
сподіваючись на краще, прагнула зміцнити свої позиції Найбільш важливим у галузі державного
будівництва був Закон "Про вибори до установчих зборів Української Народної Республіки"
(листопад 1917), який встановлював пропорційну систему виборів. У виборах мали право брати
участь громадяни, "котрим до дня виборів вийде 20 років". Позбавлялися виборчих прав
засуджені, признані судовим рішенням банкрутами, дезертири, а також члени царської родини.
Закон встановлював систему покарань за ті чи інші порушення під час організації і проведення
виборів. 2—4 березня 1918 року приймається Закон "Про громадянство Української Народної
Республіки". Цікавим був Закон про державну символіку від 12 березня 1918 року. Мала рада
затвердила "Володимирів тризуб" державним гербом УНР, хоча деякі фахівці, зокрема видатний
художник Г. Нарбут, палко відстоювали ідею "козака з мушкетом". Фінансове право Органом
центрального управління у сфері фінансів було Генеральне секретарство фінансових справ (згодом
Міністерство фінансів). Найважливішими в цій галузі були питання про випуск державних
кредитних білетів, про оподаткування, про державний бюджет. Державний бюджет Центральна
рала так і не спромоглася прийняти. Трудове право Прообразом українського кодексу законів про
працю став Закон про восьмигодинний робочий день від 25 січня 1918 року. Цей Закон
поширювався на всі підприємства з найманою працею, "незалежно як від розміру цих
підприємств, так і від того, кому вони належать". (ст. 1). Тривалість робочого часу становила 48
годин на тиждень (ст. 3). Закон регламентував особливості найму і праці жінок і неповнолітніх (ст.
10,16, 19); нічні і понаднормові роботи (ст. 6—9, 18, 19); працю на шкідливому для здоров'я
виробництві (ст. 15). Ст. 11 встановлювала святкові й неробочі дні.

Земельне право

IV Універсал проголосив необхідність прийняття земельного закону і передачу землі трудовому

народові без викупу. Наприкінці січня 1918 року Центральна рала ухвалила Земельний закон,
основою стало скасування права власності на землю. Незважаючи нате, що закон дозволяв
"перехід права користування в спадщину", основна проблема — людини, землі й волі—так і
лишилася неврегульованою що врешті-решт призвело до фатальних наслідків. Щоб якось
виправдатись перед заможнім селянством Центральна рада 29 квітня 1918 року прийняла
поправку до Земельного закону, за якого ділянки розміром до 30 десятин не підлягали переділу. У
галузі цивільного права суди продовжували використовувати том 10 Зводу законів Російської
імперії. У галузі кримінального права в Україні діяли майже у повному обсязі Кримінальне
уложення 1903 року, Тюремний статут та різні додаткові інструкції до них. Діяла постанова
Тимчасового уряду від 6 липня 1917 року, яка передбачала позбавлення волі до трьох років за
публічні заклики до вбивств, грабунків, погромів та інших тяжких злочинів, що вели до насильства
над населенням.

Загальні висновки
Утворення Центральної ради слід вважати вихідною точкою процесу відродження української
державності у XX ст. Доба Центральної ради продемонструвала сильні і слабкі сторони
державотворення. До перших слід віднести рішучість, з якою будувалася держава, вплив на цей
процес національного відродження, орієнтацію на соціальну політику. До других — відсутність
необхідного досвіду державного будівництва, утопічно-соціалістичну організацію керівництва
Центральної ради, заперечення необхідності формування українських збройних сил,
непослідовність реформування системи місцевого самоврядування, відсутність зворотного зв'язку
з широкими народними масами. М. Грушевський і його соратники не змогли знайти правильного
шляху розвитку, що врешті-решт визначило і їхню особисту долю, і долю української державності.

2.Українська держава та право за гетьмана П.Скоропадського. 1. ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

29 квітня 1918 року в Києві відбувся конгрес хліборобів, на якому були представлені селяни,
поміщики, представники банківського капіталу. Конгрес вимагав встановлення в Україні сильної
влади у формі диктатури. За найкращу форму влади визнали гетьманат. У результаті 29 квітня 1918
року гетьманом нового державного утворення — Гетьманат "Українська держава" — був
проголошений Павло Скоропадський. У ніч з 29 на 30 квітня його прибічники захопили всі
державні установи і найважливіші об'єкти. Центральна рада припинила своє існування.
Розпочинається новий період в історії української державності. На зміну республіканській
соціалістичній демократії Центральної ради прийшла форма правління, близька до монархічної. В
"Грамоті до всього українського народу" від 29 квітня 1918 року П.С. оголосив ЦР та її установи
нездатними до державної праці і заявив, що для забезпечення порядку і спокою він бере
необмежену владу над Україною, оголошує розпушеними Центральну раду, її місцеві органи та
установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім
попереднім формам приватної власності. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД Форма правління, яку було
запроваджено за П. Скоропадського, можна вважати за перехідну до президентської республіки.
Викликають заперечення висновки тих авторів, які вважають, що відбулося повернення до
монархії. В заяві Ради Міністрів Української держави від 10 травня 1918 року підкреслювалося:
"Гетьман не думає стати самодержцем. Назва Гетьман, це втілення в історичній національно-
українській формі ідеї незалежності і вільної України". Спочатку для наведення порядку потрібна
була диктатура, а вже потім "ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна
участь всіх класів суспільства в політичному житті краю" (П. Скоропадський). Ідея короткочасної
сильної влади знайшла відображення в "Законах про тимчасовий державний устрій України" від
29 квітня 1918 року. Замість назви держави "Українська Народна Республіка" було встановленого "
Українська держава". Гетьман був вищим органом влади. Йому належала вся повнота
законодавчої та виконавчої влади. Гетьман виступав також як "найвищий керівничий всіх зносин
Української держави з закордонними державами" і "верховний воєвода української армії і флоту".
Крім цього він здійснював помилування. Закон мав чинність тільки після затвердження його
гетьманом. Як вже говорилося, сильна влада повинна була діяти "до вибрання Сейму". Про
необхідність обрання Державного сейму в майбутньому йшлося і в "Грамоті до всього
українського народу". Рада Міністрів або гетьманський уряд, здійснювала координацію і
організацію діяльності центральних органів управління. її очолював Голова Ради Міністрів. При
Раді Міністрів було створено Генеральну канцелярію на чолі з Генеральним секретарем (згодом
державним секретарем). До Ради Міністрів входили такі міністерства: внутрішніх справ, народної
освіти, фінансів, торгівлі й промисловості, харчових справ, земельних справ, судових справ,
закордонних справ, військових справ. Прийшовши до влади, П. Скоропадський розпустив місцеві
органи, сформовані Центральною радою, і поновив колишні назви. Було поновлено, існуючий ще
за царизму, адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, волості. Місцеві
адміністрації очолили старости, які замінили комісарів. Старостам належала вся повнота влади на
місцях. За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським
губернаторам. Всю систему місцевої адміністрації очолювало Міністерство внутрішніх справ. 3.
СУДОВА СИСТЕМА І ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ За "Законами про тимчасовий державний устрій
України" від 29 квітня 1918 року найвищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд, судді
якого призначалися тепер гетьманом. 8 липня 1918 гетьман затверджує Закон про заснування
Державного Сенату, який перебирав на себе функції "вищої в судових і адміністративних справах
державної інституції". Завершували систему загальних судів в Україні мирові суди, підсудність яких
визначалася постановами Ради Міністрів від 14 і 21 липня 1918 року. Військові суди. Менш
реформованою в Українській державі була система прокуратури. Відповідно до Закону "Про
Державний Сенат" функції Генерального прокурора виконував Міністр юстиції. 18 травня 1918
року приймається Закон про Державну варту. Під виглядом "державної варти" відроджувалася
поліція. Державна варта підпорядковувалася старостам. На рівні губернії варту очолював
помічникінспектор Державної варти, а на рівні повіту — начальник повітової Державної варти. За
законом один вартовий мав припадати на 400 осіб населення. 4. ПРАВОВА СИСТЕМА Як і в
питаннях формування органів влади і управління, так і при створенні правової системи
гетьманська адміністрація пішла шляхом рецепції тих нормативних актів колишніх режимів, які не
суперечили соціальноекономічним і політичним інтересам Української держави. До позитивного
доробку гетьманської адміністрації слід віднести те, що з перших днів свого існування вона
встановила правові основи законотворчого процесу. Право готувати законопроекти отримували
відповідні міністерства. Законопроект передавався на обговорення до Ради Міністрів, а отримував
чинність після затвердження Гетьманом. Конституційне право Основи конституційного права
знайшли відображення в "Законах про тимчасовий державний устрій України" від 29 квітня 1918
року. Цим актом визначалася форма правління, а також система органів влади та управління. 2
липня 1918 року гетьман затверджує Закон про громадянство Української держави.
Найважливішими законодавчими актами в галузі цивільного права були закони, які регулювали
власність. Головна тенденція цих законів — захист права приватної власності. Законодавство в
галузі кримінального права мало відкрито каральну спрямованість. Загальні висновки Українська
держава базувалася на поєднанні монархічних, республіканських і диктаторських засад. Але
фактично влада в Україні була в руках окупаційних військ, що зв'язувало руки гетьманському
уряду. Все це наклало певний відбиток на подальший хід і розвиток політичних подій. Але, попри
всі об'єктивні труднощі існування, Українська держава залишила значний слід в історії української
державності. Було прорвано міжнародну ізоляцію, свідченням чого було встановлення
дипломатичних відносин із 12 країнами. Був підписаний мирний договір з Росією. За короткий
термін в Україні була створена потужна дипломатична служба. Характерними рисами внутрішньої
політики було скасування таких нововведень Центральної ради, як націоналізація великих маєтків
та культурної автономії, відродження козацького стану, який мав стати соціальною опорою
гетьманського режиму. Серед досягнень внутрішньої політики Української держави слід
відзначити: — створення правової основи реформування суспільства (було прийнято понад 400
нормативних актів); — відновлення приватної власності, як фундаменту культури й цивілізації; —
затвердження програми формування регулярних, професійно підготовлених збройних сил; —
відкриття просвітницько-культурних закладів, як основи нормування національної духовності
українського народу. Коли Павло Скоропадський прийшов до влади, він проголосив своєю метою
"добро і користь всім дорогої нам України ". Існує чимало свідчень того, що гетьман всією душею
бажав відродження Української держави. Однією з найбільших помилок П. Скоропадського була
спроба відновлення дореволюційних органів влади та управління, тих порядків, що існували в
Російській імперії. Саме через це селянство не стало опорою гетьманської влади. А якщо ще взяти
до уваги опозицію Гетьманові з боку соціалістичних партій, то стає зрозумілим, чому він змушений
був опиратися то на німців, то на військові формування російських офіцерів. Як відомо, "немає
пророка в своїй вітчизні". Це в повній мірі можна віднести до Павла Скоропадського, людини, яка
так і залишилася не сприйнятою народом. Ідеї Павла Скоропадського лишилися нереалізованими,
а його постать викликає гострі дискусії. Однак попри всю неоднозначність оцінок як тогочасних,
так і сучасних дослідників діяльність Гетьмана заслуговує на пильну увагу, перш за все, з погляду
його внеску у відродження і розбудову української державності. 3.Українська держава та право за
часів Директорії. ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД До складу Директорії входили три директори —
В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець. Через деякий час вони кооптували ще двох членів—П.
Андрієвського і А. Макаренко. 14 грудня 90-тисячна армія Директорії здобула Київ. 18 грудня 1918
року до Києва урочисто в'їхав уряд Директорії, який відразу ж відновив назву держави —
Українська Народна Республіка. 26 грудня 1918 року було створено уряд, до складу якого ввійшли
представники всіх політичних партій, що допомогли Директорії прийти до влади. Того ж самого
дня Директорія оприлюднила програмну декларацію, в якій вона оголошувала себе тимчасовим
верховним органом, який, отримавши владу від народу, народові її і передасть. Але
зовнішньополітичні умови були вкрай несприятливими для втілення програми Директорії в життя.
Антанта не визнавала УНР і дивилась на Україну лише як на частину Росії. Свої подальші плани
вона пов'язувала з інтервенцією, і вже 2 грудня 1918 року французький десант висадився в Одесі.
Антанті допомагала білогвардійська армія Денікіна. Майже одночасно з інтервенцією військ
Антанти на північних і північносхідних кордонах України з'явилися війська більшовицької Росії. 24
грудня 1918 року було повідомлено, що в зв'язку з анулюванням Росією Брестської мирної угоди
радянська Росія більше не визнає Україну за суверенну державу. УНР опинилася в дуже скрутному
становищі. До зовнішньополітичних труднощів додалися внутрішні. Селяни, що підтримали
Директорію в боротьбі проти гетьманського режиму, вважали своє завдання виконаним. Армія
УНР виявилася абсолютно небоєздатною як по складу, так і по озброєнню. За цих умов Директорія
мала вирішити, кого обрати за союзника: більшовицьку Росію чи Антанту. Ця проблема остаточно
розколола політичні сили України. Перша сесія Трудового Конгресу (парламенту) відбулася 23—28
січня 1919 року у Києві. Із 593 депутатів, передбачених виборчим законом, на нього прибуло
понад 400. Трудовий Конгрес висловився за демократичний лад в Україні, передав тимчасово
законодавчу і виконавчу владу Директорії, проголосив загальне виборче право для виборів до
майбутнього українського парламенту. Намагаючись поєднати демократичну державну систему з
радянською, уряд дав обіцянку селянам провести справедливу земельну реформу, а робітникам
— надати допомогу у відновленні роботи фабрик і заводів. Але цим планам не судилося
здійснитися. У квітні під ударами радянських військ сили Директорії були повністю розбиті і
відступили частково у Східну Галичину, а частково у Румунію. У травні 1919 року наступ проти
військ Директорії у Східній Галичині розпочала польська армія. До кінця травня Директорія
втратила майже всю територію. В ці критичні дні вдалося провести реорганізацію армії УНР і на
початку червня ЇЙ вдалося витіснити радянські війська зі значної частини Правобережної України.
20 червня 1919 року вдалося підписати договір про припинення воєнних дій з польським урядом.
Відпала необхідність вести боротьбу на два фронти. Але в липні і поляки і росіяни відновили
бойові дії. 15 липня 1919 року вдалося об'єднати війська Директорії і Українську галицьку армію.
Було створено Штаб головного отамана. Об'єднання дало змогу розпочати наступ у двох
напрямках: на більшовиків — на Київ і на Денікіна — на Одесу. Обидва походи закінчилися
поразкою, і в листопаді 1919 року Директорія втратила майже всю територію України. 2 грудня
1919 року уряд звернувся з відозвою до українського народу розпочати партизанську боротьбу. 6
грудня 5-тисячна армія УНР пішла в рейд по денікінських тилах. Цей похід дістав назву "зимовий".
"Зимовий похід" завершився 6 травня 1920 року. У Наддніпрянській Україні після розгрому
Денікіна було відновлено радянську владу, а Західну Україну окупувала польська армія. У березні
— квітні українська делегація вела напружені переговори з польським урядом, які 22 квітня 1920
року закінчилися укладенням Варшавського договору. За цим договором Польща визнала
Директорію незалежної УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу УНР.
Польський уряд зобов'язувався не укладати ніяких угод з третіми країнами, котрі вороже
ставилися до України. Польща визнавала за УНР право на територію східніше польського кордону
1772 року. Отже, Україні довелося заплатити за свою незалежність ціною територіальних поступок.
До Польщі відходили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частина Полісся і Волині. За умовами
Варшавського договору об'єднані збройні сили Польщі та УНР у кінці квітня 1920 року розпочали
наступ на більшовиків. 6 травня польсько-українські війська оволоділи Києвом. Та згодом
радянське командування перегрупувало сили і завдало ряд поразок об'єднаним силам. 12 жовтня
1920 року між польською і радянською сторонами було укладене перемир'я. Польський уряд
зрадив Україну і залишив армію УНР напризволяще. 21 листопада армія УНР після виснажливих
боїв з більшовиками відступила за Збруч і була інтернована польськими військами. 18 березня
1921 року у Ризі було підписано Ризький мирний договір між Польщею і радянською Росією. В
обмін на територіальні поступки Польща визнала УСРР і зобов'язалась заборонити перебування на
своїй території всіх антибільшовицьких сил і уряду УНР. Правобережну Україну було поділено:
Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, Східна Волинь —
радянській Україні. Ризький мирний договір поклав край існуванню УНР. І хоча Українська держава
не змогла утвердитись, її існування суттєво вплинуло на подальшу долю української національної
державності. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД Після падіння гетьманського уряду законодавчу і виконавчу владу
уособлювала в собі Директорія Української Народної Республіки. Фактично Директорія була
вищим органом влади, який уособлював законодавчу, виконавчу, а іноді і судову владу.
Використовуючи сучасну політичну термінологію, її можна визначити, як колегіальну хунту з
диктаторськими правами. Про поступовий перехід від парламентської до
президентськопарламентської форми правління говорять закони: Про тимчасове управління та
порядок законодавства в УНР" та "Про Державну Народну Раду УНР", які були затверджені С.
Петлюрою 12 листопада 1920 року, за кілька днів до повного падіння УНР. Закони передбачали
розмежування влади між Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів.
Директорія на той час остаточно ототожнювалася з її Головою. До його компетенції входило
затвердження ухвалених Державною Народною Радою призначень та звільнень. Голова
Директорії призначав Голову і членів Ради Народних Міністрів. Державна Народна Рада
планувалась як орган законодавчої влади і контролю за діяльністю Ради Народних Міністрів,
складала державний бюджет і здійснювала контроль за його виконанням, розглядала і
затверджувала міжнародні угоди, оголошувала стан війни тощо. Знову ж таки, невиписаною
залишилася компетенція Ради Народних Міністрів, яка була підзвітна в своїй діяльності Державній
Народній Раді. Без змін було залишено систему центрального управління. Поділ міністерств на
відділи і департаменти, запроваджений Центральною радою, зберігся. Місцеве управління В його
формуванні було запозичено досвід Центральної ради. Владу на місцях представляли волосні,
повітові, губернські комісари і отамани, що їх призначала Директорія. В деяких губерніях було
відновлено діяльність дореволюційних органів міського і земського самоврядування — земські
зібрання та земські управи і міські думи та міські управи. Майже скрізь діяли революційні ради
робітничих І селянських депутатів. 24 червня 1919 року Міністерство внутрішніх справ затвердило
інструкцію "Про тимчасову організацію влади на місцях". Відповідно Інструкції волосний комісар
призначався на посаду повітовим, повітовий — губернським і затверджувався Міністерством
внутрішніх справ. Губернського комісара призначав Міністр внутрішніх справ і затверджувала
Директорія. Виконавчими органами на рівні повіту були комісаріати, а на рівні губернії —
управління. Отже, Директорія стосовно органів місцевого управління і самоврядування повторила
ті самі помилки, яких свого часу припустилися Центральна Рада й гетьманський уряд. Як система
цих органів, так і їхні повноваження не отримали чіткої правової основи.

СУДОВА СИСТЕМА У справі судоутворення Директорія зберегла ті судові інститути, які існували за
Центральної ради. 2 січня 1919 року Закон про відновлення діяльності Генерального суду змінив
назву "Генеральний суд" на "Надвищий суд". 24 січня 1919 року відновлено дію Закону "Про
заведення апеляційних судів", прийнятого Центральною радою 1 грудня 19І7 року. Продовжували
функціонувати деякі ланки царської судової системи: мирові судді. 26 січня 1919 року Директорія
затвердила Закон про Надзвичайні Військові Суди. Надзвичайні військові суди засновувалися "в
місцевостях, оголошених на воєнному стані або на стані облоги, а також на театрі воєнних дій".
Надзвичайні військові суди діяли протягом всього часу влади Директорії в Україні. ПРАВОВА
СИСТЕМА На час приходу Директорії до влади в Україні діяли різні джерела права: законодавство
Російської імперії, Тимчасового уряду, Центральної ради, Гетьманату, радянської влади. У такій
ситуації Директорія обрала шлях часткового скасування одних і відновлення чинності інших
законів. Оцінюючи законодавчу діяльність Директорії в цілому, слід відзначити ту ж
непослідовність і відсутність чіткої програми правового реформування, що й у державотворенні.
Конституційне право Директорія не відновила чинності Конституції УНР від 28 січня 1918 року,
натомість 6 травня 1920 року проголошено обіцянку "виробити й прийняти Конституцію". Та тільки
в липні 1920 року уряд УНР утворив комісію з 15 членів "по розробці повної Конституції Української
держави". Наприкінці жовтня комісія підготувала проект нової Конституції. Слід підкреслити, що за
науковим обґрунтуванням це був один з кращих проектів того часу. За формою правління УНР
проголошувалася президентсько-парламентською республікою. В проекті було чітко проведено
принцип розподілу влад: Цивільне і кримінальне право. Цивільні правовідносини регулювалися
томом 10 Зводу законів Російської імперії. При розгляді кримінальних справ суди використовували
Військовий карний статут, Карний статут, Кримінальне уложення 1903 року. Директорія
затверджує ряд законів, спрямованих на боротьбу зі спекуляцією. Ці закони передбачали за цей
склад злочину строкову або безстрокову каторгу і штраф до І млн. гривень. Серед інших покарань
застосовувалася смертна кара, тюремне ув'язнення, конфіскація майна тощо; скасовувалося право
приватної власності на землю. У цілому ж законодавство Директори можна охарактеризувати як
законодавство перехідного періоду, коли приймаються тільки ті акти, Що потрібні для вирішення
проблем поточного політичного моменту. 4.Державотворча та правотворча діяльність ЗУНР.
ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД 18 жовтня 1918 року австро-угорський імператор Карл І видав
маніфест про перетворення імперії в багатонаціональну федерацію. Цього ж дня у Львові
відбулися збори українських патріотичних сил. 19 жовтня було обрано Українську Національну
Раду, головою її став Є. Петрушевич. Рада відразу ж проголосила, що Галичина, Північна Буковина і
Закарпаття, які становлять "одноцільну українську територію", "уконституйовуються" як Українська
держава: щоправда, у складі Австрійської монархії. Всі національні меншини мали вислати до
Ради своїх представників. Радою було також ухвалено рішення про прийняття найближчим часом
нової Конституції. Програму своєї діяльності Українська Національна Рада вважала за необхідне
узгодити з Віднем. Інші народи, що входили до Австро-Угорщини, діяли більш рішуче і
проголосили повну незалежність. Однією з перших це зробила Польща. Відразу ж після
проголошення незалежності поляки почали підготовку до захоплення Галичини, яку вони вважали
своєю історичною територією. 28 жовтня 1918 року у Кракові було створено Польську ліквідаційну
комісію, яка планувала взяти владу в Галичині з її наступним приєднанням до Польщі. Офіційне
передання влади в Галичині полякам було призначене на 1 листопада 1918 року. Українські
національно-патріотичні сили випередили поляків. Військовий комітет приймає рішення зайняти
зранку всі найважливіші стратегічні об'єкти Львова — пошту, банки, телеграф тощо. Протягом
листопада українці взяли владу у всій Східній Галичині. Її встановлення проходило безкровно, без
жертв як серед військових, так і серед мирного населення. У відозві від 1 листопада 1918 року
Українська Національна Рада проголосила створення національної держави. Її назву і територію
визначив закон від 13 листопада: "Держава... має назву Західноукраїнська Народна Республіка";
Західноукраїнська державність відразу ж стала об'єктом агресії з боку Польщі, Румунії за
підтримки Франції. У створенні національних збройних сил ЗУНР досягла разючих успіхів. У другій
половині листопада 1918 року УГА налічувала 25 тисяч, у січні 1919 року—70 тисяч, а через півроку
досягла 100-тисячної чисельності. За браком вищого українського офіцерського складу командні
посади в Українській галицькій армії займали генерали колишньої австрійської та російської армій.
На території Буковини З листопада 1918 року в Чернівцях відбулося 40-тисячне Буковинське
народне віче, на якому головним був заклик: "Хочемо до України!". Почали створюватися ради. Та
цей процес зупинила окупація військами Румунії всієї Буковини, а також території Бессарабської
області, що належала Росії. Спроба вирішити долю краю на Закарпатських всенародних зборах 21
серпня 1919 року в окупованому чеськими військами Хусті закінчилася тим, що більшість учасників
висловилася за приєднання до УСРР. 21 березня в Угорщині було встановлено радянську владу,
яка надала Закарпаттю територіальну автономію і не заперечувала проти приєднання в
майбутньому до УСРР. Було видано декрет про конфіскацію поміщицьких маєтків, про
націоналізацію підприємств. Проте радянська влада там протрималася всього 40 днів, а наприкінці
липня 1919 року чеські та румунські війська окупували всю територію Закарпаття й Угорщини. За
Сен-Жерменським мирним договором 1919 року Закарпаття відійшло до Чехословаччини. Таким
чином, західноукраїнські землі загарбали Польща, Чехословаччина і Румунія, скориставшись тим,
що в Східній Україні точилася важка й кровопролитна громадянська війна. У липні 1919 року
головні загони Української галицької армії перейшли за Збруч на територію, яку контролювала
Директорія. Друга, менша частина УГА, перейшла до Чехословаччини. Об'єднавшись з військами
Директорії, УГА ще довго допомагала їм в боротьбі проти більшовиків і денікінців. Та згодом
стосунки між Директорією і урядом ЗУНР погіршились. Шукаючи прихильників. Директорія взяла
курс на союз з Польщею. ЗУНР у цій ситуації бере курс на союз із Денікіним. Взаємна неприязнь
керівництва Директорії і ЗУНР, неспроможність втілити вжиття всенародне прагнення до
возз'єднання, орієнтація на зовнішню допомогу далеко розвели в різні боки дві українські
держави. На той час С.Петлюра вважав, що майбутня Україна має бути тільки соціалістичною
державою і встановити дружні зв'язки з радянською Росією. Є.Петрушевич виступав проти
соціалістичних ідей керівництва УНР, вважав, що перш за все слід відродити українську державну
національну структуру, а вже потім встановлювати зв'язки з іншими країнами. 6 листопада 1919
року один з генералів УГА— М. Тарнавський — уклав сепаратну угоду з денікінськими генералами.
За цією угодою більша частина УГА перейшла в розпорядження Денікіна. Це було катастрофою як
для С.Петлюри, так і для Є.Петрушевича. Останній виїхав до Відня і утворив уряд у вигнанні. Це ж
саме зробили і деякі представники Директорії, котрі виїхали до Польщі. 15 листопада 1919 року
члени Директорії передали права державного управління С.Петлюрі, який змінює тактику і
починає партизанську боротьбу проти ворога. П'ять місяців 5-тисячний загін вів партизанську
боротьбу в тилах денікінців і більшовиків. Ця боротьба не допомогла вийти з скрутного становища,
в якому опинилася УНР Наприкінці 1919 року більшовики окупували майже всю українську
територію. У цій надзвичайно складній ситуації С.Петлюра вдається до останньої можливості
зберегти незалежність УНР, починає переговори з польським урядом і 22 квітня 1920 укладає
Варшавський договір, за яким Польща визнавала УHP і обіцяла їй збройну допомогу. 25 квітня
1920 польська армія розпочала бойові дії. Разом з поляками наступала 15-тисячна армія
С.Петлюри. Раптовість нападу дозволила полякам захопити значну територію. 6 травня було взято
Київ. Але С.Петлюра не знайшов підтримки ні в українських політичних колах, ні у населення.
Навпаки, за підтримки населення війська більшовиків 5 червня 1920 перейшли у наступ і
відкинули поляків аж до Варшави. Та польському уряду вдалося згуртувати сили і перейти в
контрнаступ. Перемир'я (жовтень) 1920 між Польщею і радянською Росією, передбачало, що
Західна Білорусія і Західна Україна залишаються у складі Польщі. Ризька мирна угода закріпила
юридично це положення. А в 1923 році на конференції послів у Парижі Галичина була повністю
передана під владу Польщі як автономна одиниця. Та цього рішення про автономію Галичини
Польська держава ніколи недотримувалася. Західноукраїнська Народна Республіка стала історією

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД ЗУНР Процес формування вищих органів влади і управління на з-у землях був
тотожнім процесу у Великій Україні. Еволюційний шлях Центральної ради від суспільно-
політичного органу до парламенту повторила Українська національна рада. Вже у відозві "До
населення міста Львова" і "Український народе" зазначалося, що "найвищою владою на
українських землях Австроугорської монархії є Українська Національна Рада". В подальшому життя
вимагало вдосконалення структури і компетенції Ради. 15 листопада 1918 року приймається Закон
про доповнення її складу представниками з повітів та великих міст. 4 січня 1919 року була
створена Президія Ради у складі Президента і чотирьох його заступників. Посада Президента була
тотожна посаді спікера в парламенті. Цього ж дня було створено ще один орган—Виділ
Української Національної Ради. До його складу входили Президент і дев'ять членів. Виділ
виконував функції колегіального глави держави. Українська Національна Рада вважала себе
тимчасовим органом і тому 31 березня 1919 року приймає Закон про скликання Сейму ЗУНР. 13
квітня 1919 року приймається Закон про вибори до Сейму. Однопалатний Сейм мав обиратися
громадянами на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні.
Активне виборче право належало громадянам з 21 року, пасивне — з 25. Позбавлялися виборчого
права душевнохворі та засудженні судом за вчинення злочину. Посли Сейму обиралися зі
національнопропорціональною системою.Сейм мав складатися з 226 послів, але провести вибори
до Сейму так і не вдалося. У тяжкі для існування ЗУНР часи, 6 червня 1919 року Є. Пєтрушевича
було проголошено Диктатором ЗУНР. Це було зроблено з метою повної централізації влади як
законодавчої та виконавчої, так і військової. Уряд ЗУНР Уряд ЗУНР—Державний секретаріат—було
утворено 9 листопада 1918 року. Входило 15 секретарств: внутрішніх справ, зовнішніх справ,
військових справ, фінансів, юстиції, торгівлі та промислу, шляхів, земельних справ, харчових справ,
пошти і телеграфу, праці та суспільної опіки, суспільного здоров'я, освіти, публічних робіт,
віросповідання. Очолював Державний секретаріат — прем'єр - К.Левицький, з січня 1919 -
С.Голубович. Місцева влада та управління 1 листопада 1918 року Українська національна рада
проголосила про ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади та управління
і закликала народ до створення нових, українських. Такими органами стали: у селах та містах —
громадські та міські комісари; у повітах — повітові комісари. У всіх адміністративно-
територіальних одиницях були створені "прибічні ради", які виконували функції дорадчого органу.
Повітового комісара призначав державний секретар внутрішніх справ, а сільських, міських
комісарів і "прибічні" ради обирало населення. Повітовий комісар був вищим представником
влади у повіті. Він затверджував обрані кандидатури сільських і міських комісарів. Йому належало
право розпуску "прибічних" рад і призначення нових виборів до них та ін. Таким чином, у
короткий термін було сформовано досить чітку систему центральних та місцевих органів влади і
управління. Слід погодитись з О. Субтельним у тому, що "надзвичайно швидке й ефективне
створення адміністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідко
які з нових східноєвропейських держав, не кажучи вже про уряди Східної України". ЗЛУКА ЗУНР І
УНР Акт соборності Акт соборності (возз'єднання, злуки) відбувся 22 січня 1919 року на
Софійському майдані у Києві. В Універсалі, який було проголошено з цієї нагоди, говорилося:
"Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України —
Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська
Велика Україна. Віднині е єдина незалежна Українська Народна Республіка". СУДОВА СИСТЕМА ТА
ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ На перших порах ЗУНР залишає попередню судову систему. У
лютому 1919 Державне секретарство судових справ почало судову реформу: територію ЗУНР було
розділено на 12 судових округів і 130 судових повітів. Відповідно належало обрати окружні і
повітові супи. Надавалася гарантована можливість обрати своїх суддів національним меншинам:
поляки мали обрати 25 суддів, євреї — 17. Законом від 11 лютого для розгляду кримінальних
справ у повітах створювалися тимчасові трибунали. До їх складу входили голова і два члени. За
законом від 15 лютого створювалися дві вищі судові інстанції: Виший суд і Найвищий державний
суд. Відновлено адвокатуру, створено прокуратуру на чолі з Генеральним державн. прокурором,
нотаріальну службу, військову юстицію і прокуратуру. Створено органи охорони громадського
порядку: Корпус української державної жандармерії. Корпус очолила Команда української
державної жандармерії на чолі з головним комендантом. На місцях - окружні та повітові команди
жандармерії на чолі з окружними і повітовими комендантами. Низовою ланкою жандармерії були
сільські і міські станиці, які очолювали жандармські сільські і міські коменданти. На місцях
продовжувала діяти і народна міліція, яка формувалася на громадських засадах шляхом виборів.
ПРАВОВА СИСТЕМА Особливістю законодавчої діяльності ЗУНР була її соціальна спрямованість.
Конституційне право Одним з найперших конституційних законів ЗУНР був Закон про державну
мову від 15 лютого 1919 року, який проголосив державною мовою українську. 8 квітня 1919 року
був прийнятий Закон про громадянство та правовий статус чужинців. Дуже важливим
конституційним актом був "Тимчасовий Основний закон" вій 13 листопада 1918 року. Він
закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснював конституційні права через
представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за
пропорційною виборчою системою. Земельне право 14 квітня 1919 року Рада ухвалила Закон про
земельну реформу. Цей закон регламентував націоналізацію всіх земель. З них мав бути
створений єдиний земельний фонд ЗУНР. Але "наділення землею не може бути розпочато до
закінчення війни і повернення жовнірів і полонених додому". Отже, фактично йшлося про
зволікання земельної реформи. Земельний закон абсолютно не відповідав вимогам селянства.
Приймаючи його, керівництво ЗУНР намагалося уникнути звинувачень з Заходу у більшовизмі та
схильності до революційного розподілу поміщицьких земель. Серед інших законів: "Про основи
шкільництва". У сфері цивільного, кримінального і процесуального права в ЗУНР продовжували
діяти австрійські закони. Для повної кодифікації права в ЗУНР не було ні професійних кадрів, ні
умов, ні часу.