Тема 19.

Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперії у 1900-1914

роках.
Становище промисловості та сільського господарства
Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель визначався їх
залежним становищем в Австро-Угорській імперії.
Розвиток промисловості Західної України характеризувався:
завершенням формування фабрично-заводської промисловості;
успішним розвитком деревообробної, нафтової, взуттєвої, швейної і килимарської
галузі;
припливом іноземного - англійського, німецького, французького капіталу.
Розвиток сільського господарства Західної України характеризувався:
наявністю кріпосницьких пережитків;
збереженням поміщицького землеволодіння;
поглибленням соціальної диференціації селянства;
розвитком кооперативного руху;
посиленням еміграції до Фрації, Бельгії, Німеччини, Канади, США, Аргентини та
Бразилії.
Зростання сільського господарства та промисловості українських земель не
призвело до поліпшення становища селян і робітників, які відчували на собі
національний і соціальний гніт.
Дискримінація українського населення сприяла зростанню національної
свідомості й активізації масової політичної боротьби за національне визволення
українців.

Радикалізація українського політичного руху

Ведучи боротьбу за гідні умови існування, українці з часом, окрім економічних
вимог, почали висувати і політичні. Так, на бойкоті 1902 р. вони вимагали надання
загального виборчого права. Як більшість населення регіону, українці поступово
налагодили тісні контакти з політичними партіями та включилися до національного
руху. За активної підтримки НДП, просвіт серед населення краю запроваджується
новий вид протесту – віче. Найбільшим його проявом стала акція 1906 р. у Львові,
коли близько 20-30 тис. селян вимагали економічних пільг та загального виборчого
права. Розуміючи необхідність діалогу, уряд пішов на поступки і 1907 р. провів
реформу парламенту. Такі зміни сприяли збільшенню у ньому українського
представництва (1907 р. – 27 членів з Галичини і 5 з Буковини).
У боротьбі за розширення культурних прав чинне місце посіло питання мови.
Точкою зіткнення став Львівський університет. Вимагаючи дозволу на навчання
українською або створення українського університету, студентство в 1901 р. провело
віче, на якому висунуло вимоги щодо створення паралельних україномовних груп.
Коли це рішення було відкинуто, у 1902 р. 600 студентів на знак протесту перевелись
до інших університетів Європи. Інша частина молоді вдалася до розгортання
терористичної діяльності.
 Так, на піку українсько-польської конфронтації 1908 р. український студент М.
Січинський вбив поляка – губернатора М. Потоцького. Протистояння набуло апогею в
1910 р. Регіон охопили збройні сутички українських та польських студентів.
Намагаючись врегулювати ситуацію, австрійський імператор пообіцяв до 1916 р.
створити український університет, а в 1912 р. видав інструкцію про рівне ставлення як
до поляків, так і українців. Така розрядка сприяла підписанню у лютому 1914 р.
українсько-польського компромісу.
Згідно з ним, українці мали одержати третину місць у Галицькому сеймі та
повноважне представництво в різних сеймових комісіях. Однак реалізація цих
домовленостей була перервана Першою світовою війною.

Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості

населення західноукраїнських земель

Андрій Шептицький (1865-1944)

(Український релігійний діяч, граф. ЄпископУкраїнської греко-католицької
церкви)
На українців Галичини греко-католицька церква мала найбільший вплив після
того, як її очолив митрополит А. Шептицький. Він об’єднав зусилля духовенства і
світської інтелігенції в досягненні спільної мети - національного визволення українців.
Для українського населення Австро-Угорщини греко-католицька церква не
лише виконувала релігійну місію, а й була важливим чинником національної
самоідентифікації в умовах багатонаціональної імперії. Вона активно боролася за
збереження української мови і культури, традицій і звичаїв. Дбала про викорінення
соціальних вад, зміцнення фізичного та морального здоров’я нації. Для цього
священики засновували школи, наукові осередки, матеріально підтримували культуру.
У 1900 р. Українську Греко-Католицьку церкву очолив монах граф Андрій
Шептицький.
Важливим для розуміння діяльності митрополита та греко-католицької церкви в
той період є послання «Перше слово пастиря» (1899). У ньому А. Шептицький
охарактеризував основні проблеми українського суспільства Галичини та визначив
напрями їх вирішення.
У 1913 р. він заснував у Львові Український національний музей і став його
головним меценатом. Зміг об’єднати зусилля церкви й інтелігенції.
 У 1908 р. він таємно подорожував центральною Україною, налагоджуючи
контакти з українськими вченими, організував щорічні з’їзди діячів із різних
слов’янських країн щодо питання про об’єднання церков. Митрополит Шептицький
першим із вищих ієрархів греко-католицької церкви почав використовувати народну
мову в спілкуванні із вірними.
Митрополит Шептицький підтримував «Просвіту», «Пласт», дбав про
охорону здоров’я українців, для чого фундував Народну лічницю у Львові (1903).
Заклав також такі фундації: єпархіальну бібліотеку в Станіславі (передав 4 тисячі
книг), Академічний дім, Львівську богословську академію, Земельний банк у Львові,
гімназії. Придбав будівлю для художньої школи О. Новаківського та для майстерні О.
Куриласа.