ДЖЕК ЛОНДОН

(1876 – 1916)

«Справжнє призначення людини — жити, а не

існувати».
 Ц І К А В І ФА К Т И П Р О Ю Н І Р О К И
ПИСЬМЕННИКА

 Народився майбутній письменник 12 січня 1876 року у Сан – Франциско.

 Справжнє ім’я та прізвище (автонім) американського письменника – Джон Ґріффіт Че́ йні

 Свого батька – астролога він не знав, його виростив вітчим. Мати Джека теж не цівилась його
життям.

 Змалку довелося заробляти, щоб допомогти вітчимові. З десяти років розносив газети. Після
закінчення початкової школи у 14 років він влаштувався на консервну фабрику, також
працював у пральні, у котельні.

 У 17 років найнявся матросом на шхуну «Софі Сазерленд», де прибився до гурту «устричних

піратів».

 У цей час вживав надмірну як для свого віку кількість алкоголю, друзі Джека закликали його
змінити своє життя.

 Відправився на Аляску в пошуках золота, проте, повернувся ні з чим, хворий, проте з багатьма
враженнями.

 Помер у 1916 р.
• П Е Р Ш И Й Н А Р И С Л О Н Д О Н А « ТА Й ФУ Н Б І Л Я Б Е Р Е Г І В Я П О Н І Ї » , З А
Я К И Й В І Н О Т Р И М А В П Р Е М І Ю О Д Н І Є Ї З ГА З Е Т С А Н -
Ф РА Н Ц И С К О , С Т А В П О Ч А Т К О М Й О Г О Л І Т Е РА Т У Р Н О Ї К А Р ' Є Р И .

П О Т І М Б УЛ И З Б І Р К И Р О З П О В І Д Е Й : « М О Р С Ь К И Й В О В К » ( 1 9 0 4 ) ,
« Б О Г Й О Г О Б АТ Ь К І В » ( Ч И К А Г О , 1 9 0 1 ) , « Ж А ГА Д О Ж И Т Т Я » , Я К І
С Т В О Р И Л И П И С Ь М Е Н Н И К О В І Щ О Н А Й Ш И Р Ш У П О П УЛ Я Р Н І С Т Ь .
 П о н а д 2 0 0 р ом а ні в ,
повістей, оповідань –
їх пов`язує реальність!
Всі сповнені духом
пригод,
духом свободи,
любов’ю до життя
Ц И ТАТ И Д Ж Е К А Л О Н Д О Н А
З ВІДОМИХ ОПОВІДАНЬ:

« Х Т О Н Е П РА Г Н Е Ж И Т И ,
ТОЙ НА ШЛЯХУ
Д О Ф І Н А Л У» - Д Ж Е К
ЛОНДОН.
«Життя на бува є о с обливої
го с т р о т и , ко л и в и с и т ь н а
в о л о с и н і . Л юд и н а з а
природою є гравцем, а
життя – найбільша її
ставка. Чим більшим є
ризик, тим го стрішим –
відчуття».
 «Смерті не існує.
Життя – це дух, а дух не може
померти».
 О П И С И П Р И Р ОД И

 «Побіля обрію дотлівало сонце, ледве проглядаючи крізь

запону туману й мли, що надягали на землю без чітких
обрисів, наче гуща.»
 «3 усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля,
пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, не
травинки - нічого, крім безкрайньої страшної пустки…»
 «…сонце ховалося за товщею сизих хмар. …сіре
небо…»
 «Ніде ані деревця, ні кущика - саме тільки сіре море
моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі
струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні
навіть проблиску сонця.»
 «Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темно.
Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки
горбів.»
 «Поки він розпалив вогонь і нагрів води, повітря
сповнилось білою гущею. Почав падати мокрий лапатий
сніг. Ледве торкаючись землі, але дедалі снігопад
густішав, і зрештою сніг укрив землю суцільним завоєм,
погасив вогнище й замочив запас моху.»
 «Настав день - сірий, без сонця. Дощ ущух.»
 «Від дощу сніг розтанув, біліли тільки верхівки горбів.
Визирнуло сонце …»
 «День знов був туманний …»
 «Гріло яскраве сонце. …сонце пестило його ніжними променями й напоювало
теплом змучене тіло. Гарний день, подумав він.»
 «Зійшло яскраве сонце … Погода стояла чудова - в північних широтах настало
коротке бабине літо.»
 « П Р А В И Л А В И Ж И В А Н Н Я Л Ю Д И Н И В Е К С Т Р Е М А Л Ь Н И Х С И Т УА Ц І Я Х »

1. Не втрачати надію!

2. Зберігати вогонь!

3. Щоб вижити, треба їсти!

4. Не показувати страх перед хижими звірами! Не тікати! Людина сильніша за
звіра!
5. Найбільша цінність людини – життя! Відмовся від усього, що заважає боротися за
життя!
6. Бережи людську сутність!