Становище західноукраїнських

земель у 20-30х роках.

 Румунія Чехословаччина
Польща 17,6 тис.км2 14,9 тис.км2
132,2 тис.км2 .

Східна Галичина, Західна

Північна Буковина,
Волинь, Західне Полісся, Закарпаття
Холмщина, Підляшшя частина Бесарабії
 Статус українських земель
Найбільше українців
опинилося у складі
Польщі.. Польські власті
поділили її на три
воєводства: Львівське,
Тернопільське і
Станіславське.
Крім Східної Галичини, до
Польщі відійшли Західна
Волинь і Західне Полісся.
У складі Польщі
опинилося найбільше
українців. їхня кількість
становила близько шести
мільйонів чоловік
 Протягом 1919 – 1922 рр.
польське керівництво
намагалося довести
світовій громадськості, що
Польща нібито забезпечує
усі права національних
меншин.
14 березня 1923 р. Рада
послів Англії, Франції, Італії
та Японії визнала Східну
Галичину територією
Польщі, усі декларовані
права українцям
залишилися на папері.
В існування української
державності ніхто в Європі
не був зацікавлений.
За рішенням Ради послів
українські землі у складі
Польщі мали одержати
автономний статус.
Проте українці не мали
можливості займати
адміністративні пости в
державних установах,
офіцерські пости в армії,
поліції, таємних
службах.
У 1920 р. для Східної
Галичини офіційно
запропонували назву –
“Східна Малопольща”.
 До складу Польщі увійшли Східна Галичина, Західна
Волинь, Західне Полісся, Холмщина й Підляшшя, землі
отримали назву «східні креси».
«Східні креси» — пограничні землі на сході Польщі.
Правовий статус цих земель у складі Польщі закріпили
Постанова Ради послів Антанти від 14 березня 1923 р. та
умови Ризького мирного договору від 18 березня 1921 р.
У Відні діяв еміграційний уряд ЗУНР, очолюваний
Євгеном Петрушевичем, який неодноразово надсилав
великим державам ноти протесту проти польської окупації.
 Після визнання Антантою у 1923 р. приналежності території Східної
Галичини до Польщі польська влада почала активно проводити
політику національно-культурної асиміляції українців. Незважаючи на
конституцію 1921 р., права національних меншин всіляко утискувалися.
Польща проводила відверту колонізаційну політику, яка була
направлена на утворення в цій місцевості своєрідної "п'ятої колони" —
так званих осадників. Це були демобілізовані солдати, відставні
чиновники, а потім усі бажаючі, які почали "осаджуватися" на
українських землях.
До 1939 року у сільській місцевості оселилося 200 тис. поляків, а в
містах — 100 тис. Багато українців вимушені були емігрувати за океан.
В 1924 р. партія ендеків (націонал—демократів), яка була найбільш
популярною серед населення Західної України, добилося прийняття
закону, що забороняв вживання української мови в урядових установах.
Вони доводили, що Західна Україна — складова частина Польщі, а
українці — "руська гілка великого польського дерева".
 Пацифікація
Замиренням
українців з 16
вересня по 30
листопада 1930 р.
було охоплено 450
населених пунктів
Особлива увага
каральних загонів
була приділена не
тільки місцевим
активістам,
вчителям,
священикам, але й
усім українським
установам – школам,
осередкам Просвіти,
Прояв пацифікації в одному з сіл Східної кооперативам.
Галичини. 1930 р.
Соціальний стан українського населення
Постійним супутником життя
українців в Польщі було
безробіття. В період
економічної кризи воно набуло
небачених розмірів
Закон про восьмигодинний
робочий день на практиці не
виконували.
Заробітна плата не
збільшувалась
Надзвичайно тяжкими були
умови праці. На підприємствах
частішали нещасні випадки
Дякую за увагу!