Олесь Гончар

Найцікавіше й найважливіше
Про «Модри Камень»1

Дорогі поціновувачі, як-то кажуть, чимало визубрених творів, чимало пройдених доріг.
Та нарешті ми дійшли до митця, якого пан Бриних називає «головним Дартом Вейдером ХХ
століття»; письменника, який «…в молодості був схожий на Бреда Пітта, а в сивочолі роки
став викапаний Девід Лінч». Він – «поп-ікона соціалістичного реалізму», він – Олесь Гончар.
Як відомо, літературний моноліт пана Гончара орієнтований далеко не на пересічного
читача. Але приємність у тому, що сьогодні перед Вами, дорогі книголюби, відкриються
меланхолійні грані лаконічного неоромантичного Олеся Терентійовича, який зміг з «Модри
Каменя» зробити «майже святе письмо» (П. Загребельний «Небовий ключ»). Думаю, інтриги
достатньо, гайда аналізувати.

Рід. Епос.
Жанр. Коротка, емоційна, динамічна психологічна НОВЕЛА.
Тема. Пан Гончар вміло вимальовує картину-спогад українського радянського розвідника про
його миттєве кохання на тлі війни.
Ідея. Це улюблена частинка Пані Вчительки, бо, відповідаючи на це питання, більшість каже:
«Автор хотів сказати…тири-пири-тра-та-там»… От тільки бідося в тому, що автор НІЧОГО не
хотів сказати, він просто написав, а ми, як справжні поціновувачі, можемо вкладати в
трактування художнього тексту свої міркування. І….барабанний дріб… ІДЕЯ «Модри
Камення»: уславлення почуттів, ствердження переможної сили життя.
Композиція. Ті, хто читав твір, відразу зауважать, що в молодого пана Олеся в душі тихо
тліло підсвідоме тяжіння до математики, бо навіщо ж іще треба було ДІЛИТИ ультракороткий
твір аж !!!УВАГА!!! на 5 частин. Та Пані Вчителька вірить, що то все не спроста. Така
фрагментація надає деякої динаміки, загострює сюжет. Невеликий інформаційний обсяг вкупі

©
Пані Вчителька
з обривистими шматками тексту посилює психологічний вплив на читача, даючи можливість
останньому ввімкнути власну уяву, аби самостійно зв’язати усі епізоди. І в цьому – безперечний
плюс авторського задуму.
Щодо розгортання сюжету, то й тут пан Гончар потішив. Уся штука в манері: на перший
погляд – це щось типу внутрішнього монологу (досвідчений вояка роздумує над випадком з
минулого воєнного життя, що перевернув його життя). Проте лінійність сюжету дещо
порушено. Фінал вибивається із загальної текстової канви, що спричиняє плутаницю. Розмова
«Я» з Терезою – це глюк? Посмертна зустріч? Марення? – Зрештою, кожен розуміє по-своєму.
Але окремі композиційні елементи варто виокремити:
Пролог – частна1: оповідач веде мову про міні-діалог матері й Терези.
Зав’язка – частина 2: знайомство «Я» з Терезою і її матір’ю.
Кульмінація – частина 4: діалог матері з «Я» щодо долі Терези.
Розв’язка – глюк-діалог «Я» з Терезою.

Як завжди, дорогі книголюби, не минаємо проблематики. Її побудова перегукується зі

специфічною манерою відтворення образів «Я» і Терези. Мова йде про протиставлення.
Втуплюємось у проблематику і бачимо:
• Війна – мир
• Любов – смерть
• Життя – смерть
• Гуманізм – жорстокість
• Батьки – діти.
А тепер «шуршимо» сторінками новели, де автор презентує образи головних героїв. Тут
майже нема їхніх окремих описів чи характеристик. Вони завжди вкупі, але сприймаються
абсолютно полярно (Тереза – невинна, чиста, світла, життєдайна; вся вона – уособлення
непереможної сили краси й життя. Натомість «Я» - скалічений війною чоловік; його тілесність
спотворена воєнними лихоліттями, але душа поривається віднайти рівновагу в мирі й красі):
• «Я стидався дивитись на твої білі стрункі ноги, але, одвівши погляд, все одно бачив їх
весь час. Скочивши з стільця, ти стала навпроти мене. Тільки тепер я помітив, який
подертий на мені був халат. Ти теж була в білій сукні, і на рукаві чорніла пов'язка»;
• «Ти простягла мені свою білу руку. А мої були мокрі, червоні, незграбні, в брудних
бинтах. Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в
проклятих скелях»;
• «Ти налила в таз теплої води. Я розмотував свої руки, але закляклі пальці ніяк мене не
слухались.
— Давайте я!..
• Пальці твої були вправні й повні ніжного тепла. Зовсім не боліло, як ти віддирала
закривавлений бинт. Віддерши його, кинула десь у куток, а мої руки, попарені і якісь
легші, зав'язала своєю марлею, сухою та м'якою».

Було б дико, аби письменник ХХ століття хоча б якось не приткнув кілька психологічних
прийомчиків. Серед таких – відтворення внутрішнього стану персонажів через окремі
деталі:
— Паралелізм природи/психо-емоційного стану героя/карколомної несправедливості
буття:
«Ми виходимо в сліпу вітряницю, залишаючи за собою в кімнаті і світло, і тепло, і людську
ласку»;
«Ще здалека я побачив, що на вашому подвір'ї нема нічого. Чорніло згарище, і голий димар
підіймався над ним, як сурма великого горя.
 — Колористика:
Блакитний – асоціюється з високим, божественним; є символом чистої невинності,
дитячої невимушеності. У мистецтві випадки використання блакитних тонів має назву
«сентиментальна меланхолія», очевидно у зв’язку з настроєвістю і особливостями
рецепції. До слова «Модри» - блакитний: «А небо над нами, весняне й високе, гуде од
вітру, мов блакитний дзвін!.. Слухайте ж!»
Білий – символ невинності, моральності і чистоти, в українц ів здавна вважався
священним: «Я стидався дивитись на твої білі стрункі ноги, але, одвівши погляд, все
одно бачив їх весь час», «Ти простягла мені свою білу руку».
Зелений – спокій, мир, порятунок, любов, гармонія (на початку твору, коли оповідач
споглядає за Терезою): «Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір'ях, і облизане
каміння сміється до сонця».
Чорний - руйнація, придушення, депресія, порожнеча: «Ти теж була в білій сукні, і на
рукаві чорніла пов'язка», «Внизу, по дорозі, чорніють німецькі машини, і шофери
стрибають довкола вогню, розмахуючи руками», «Чорніло згарище, і голий димар
підіймався над ним, як сурма великого горя», «Ти виходиш на дерев'яний різьблений ґанок
у білій легкій сукні з чорною пов'язкою на рукаві і дивишся вниз, за Модри Камень, де
колись пролягала наша оборона».
— Образ хати матері Терези (на початку твору вона тепла і привітна, ніби дихає життям,
а наприкінці, фактично після війни – чорне згарище. Це одночасно символізує трагедію
жінки-матері, у якої війна відібрала найдорожче – родину, і тяжкий психологічний удар
для «Я», який втратив кохану): «Ми виходимо в сліпу вітряницю, залишаючи за собою в
кімнаті і світло, і тепло, і людську ласку», «Ще здалека я побачив, що на вашому подвір'ї
нема нічого. Чорніло згарище, і голий димар підіймався над ним, як сурма великого горя».
— Образ Терези – символ незнищенності, вічності кохання (свідченням цієї тези є епізод,
у якому дівчину виганяють з дому, б’ють і штовхають, але сила її любові дарує втіху;
Тереза не відчуває болю, бо її погляд прикуто до місця перебування коханого чоловіка):
«Стала моя Террі біла-біла і пильно дивиться сюди, в наш край. А вони гонять:
— Іди!
— Панове, хай подивлюся ще єдину хвилю. Хай візьму Модри Камень на пам'ятку з собою.»;
«.Хопили її попід руки і кинули перед себе. Штовхали, та підганяли, та грозили:
— Не оглядайсь!
А вона мовчки втирає кривавицю з обличчя та все-таки оглядається.
— Гей, січи її! — крикнули ті і погнали бігцем.»
— Порушення логічності сюжету – фінальний епізод, що відтворює діалог «Я» і Терези
уже в повоєнний час. Мову персонажів оформлено у драматичну формулу – репліки.
Такий прийом динамізує текст, посилює емоційність, створює відчуття присутності
читача в інтимній розмові закоханих, а ефект мрії чи марення надає новелі ознак
магічного реалізму (поєднання елементів реального та фантастичного, побутового та
міфічного, дійсного та уявного):
«Т е р е з а. Тисяча літ перемістилась перед нас? Тепер вона попереду, правда ж? Наша
тисяча!.. Доки зеленітимуть ці гори і світить сонце, ми будемо жити. Я задихаюсь від такого
багатства!
Я. Нікуди тепер ми не будемо спішити, як тоді взимку. Тоді ми майже ні про що не встигли
поговорити. Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам.
Т е р е з а. Зараз ми маємо час! Зараз я доскажу вам усе недосказане тоді.»
— Рефрен, що звучить з уст Террі у першому й фінальному епізодах новели, акцентуючи
увагу на небі, що стало очевидцем подій, а також – блакитному дзвоні, що асоціюється
зі спокоєм, мирним життям, братерством: « — Мамцю моя! Пан бог видать, кого я
 виглядаю! Високе небо над тобою гуде од вітру, мов блакитний дзвін» / «А небо над
нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін!.. Слухайте ж!»

А ще, дорогі читачі, пам’ятайте, що в тексті використано чимало словацьких словечок, а

також назв місцевості. Ясна річ, то все не спроста, а щоб юний читач заглибився по самі вуха в
необхідний психо-емоційний діапазон.
Закругляючись, треба потішити аудиторію, тому Пані Вчителька зауважує: якщо Ви хочете
побачити екранізацію, то її не існує, проте є буктрейлер до художнього тексту. Його легко
знайдете на Ютубі за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=x0Wr61jRoKM
Шановне панство, не будьте скупими, тицьніть там сердечко, бо ж людина старалася
задобрити Ваші естетичні потреби.
Хочете бути крутим босом з невеличкою колонією наймитів? – Продовжуйте читати! Бо
«… ті, хто читають книги, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор» Ф. Жанлис.