ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ.

9
КЛАС.

Тема 1. Населення України.

1.1.Кількість, розміщення, статева і вікова структури
населення.
Заселення території України.
Уже в часи переходу від неоліту до бронзової доби (VI—III тис. до н. е.) на території
України сформуватися дві основні групи племен: землероби — на Правобережжі і скотарі
— на півдні та південному заході. Найбільш вивченою культурою цього часу вважається
трипільська (від назви с. Трипілля Київської області, де археолог В. Хвойка розшукав
перше поселення). До сьогоднішнього дня не розв’язані питання походження трипільців,
хронологічних меж їхньої культури. Вочевидь, спочатку вони займали територію басейнів
Дністра і Пруту, а пізніше — Південного Бугу і Дніпра. За два тисячоліття до нашої ери
трипільська культура загадково зникла. Впродовж кількох століть степові простори
України були своєрідним коридором, через який проходили кочові племена. Першими з
них були кіммерійці, які належали до іраномовної групи населення. Наприкінці VII ст. до
н. е. їх витіснили з території України іраномовні племена скіфів.
Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-
кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря та у
степовому Криму, кочовики — у степах Наддніпрянщини, землероби — у лісостеповій
зоні, орачі — між Дніпром і Дністром. У III столітті до н. е. на територію Північного
Причорномор’я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати, які витіснили скіфів.
Слов’яни вперше згадуються у працях Тацита, Птоломея 6 ст. н. е.) під назвою
«венеди». На той час вони жили між р. Одрою і Дніпром. Пізніше, в середині І тис. н. е., з
венедів вирізнилися дві групи слов’янського населення — анти і склавини. Держава антів
проіснувала близько трьох століть (кінець IV — початок VII ст.) і у 602 р. загинула під
натиском аварів. Починаючи з VII ст. у літературі з’являється назва «слов’яни» —
людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром сформувалося понад десять
великих племінних об’єднань східних слов’ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії
та Білорусі (поляни, древляни, дреговичі, дулі- би, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі
хорвати, сіверяни, в’ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени). Частина з них із часом
сформувала могутню державу з центром у Києві (літописна легенда називає засновниками
міста правителів племені полян). Це обумовило початок формування української нації на
основі корінної народності.

Кількість, розміщення, статева і вікова структури населення.

Кількість населення в Україні. За підсумками загальнонаціонального перепису 6
грудня 2001 р., чисельність населення України сягала 48 млн 240 тис. постійних жителів.
За даними Державної служби статистики, на 1 січня 2015 р. чисельність населення
України становила 42,8 млн осіб (без тимчасово окупованої території Автономної
Республіки Крим і м. Севастополя). 
 Розміщення населення. Середня густота населення нині становить 75,2 особи/км2.
Однак населення розміщене по території нерівномірно.
В Україні сформувалося кілька регіонів з найбільш високою концентрацією населення.
Найвища густота населення характерна для східних і західних областей, а також
Київської області (разом з Києвом). Вирізняється Донецька область, де густота
населення перевищує 161 особу/км2. Висока густота населення притаманна й Луганській
області — майже 83 особи/км2. Щільно заселені також і деякі західні регіони України, як-
от Львівська і
Чернівецька області,
що склалося тут
історично. Густота
населення в цих
областях перевищує
116 і 112
2
осіб/км  відповідно.
У Придніпров’ї
вирізняються
Дніпропетровська і
Запорізька області,
де висока густота
населення — 102
особи/км2 і 65
2
осіб/км  відповідно.
Найменша
густота населення на Поліссі та південі України через несприятливі природні умови
(заболочені землі на Поліссі, нестача вологи на півдні) є слабо заселеними. Так, на
півночі, зокрема у Волинській області, густота населення становить 52 особи/км 2, у
Чернігівській вона взагалі сягає свого мінімуму в країні - 33 особи/км2. Дуже низький
показник густоти населення також на півдні: Миколаївська область - 47 осіб/км2,
Херсонська область — 37 осіб/км2.
Статевий склад.
Більшість населення
України становлять жінки -
близько 54 % (мал. 113).
Причому ця різниця
проявляється не одразу при
народженні, а тільки в
середньому віці, починаючи з
35 років. І що далі за віком,
то більша ця нерівність на
користь жінок. Адже в
Україні так само
середня тривалість життя
жінок порівняно з чоловіками
вища пересічно на 10 років.
Серед людей старшого віку (понад 65 років) перевага жіночого населення пояснюється ще
й демографічним «відлунням» Другої світової війни. Адже серед загиблих у ній
переважали чоловіки, які тепер належали б саме до групи старшого віку.
Віковий склад. Для України через зниження народжуваності характерна значна
частка людей похилого віку (65 років і старше) — 15,6 %. Водночас кількість дітей
знизилася у 2014 р. до 15,1 %. Середня вікова група (15—60 років) становить 69,3%.
Отже, в Україні також відбувається старіння населення. Старіння нації негативно впливає
на розвиток господарства, адже частка працездатного населення зменшується, водночас
збільшується навантаження на нього через велику кількість людей пенсійного віку, яких
треба утримувати.

Територіальні чинники розміщення та густоти населення.

Природні й економічні умови,які впливають на основні показники
розміщення населення.
Розселення населення по території України, як і скрізь у світі, визначаються
комплексом природних і соціально-економічних чинників.
Територія України має загалом сприятливі для розселення природні умови і багаті
природні ресурси. Водночас для них характерна просторова неоднорідність.
Найсприятливіші вони в Донецькій, найгірші - у Волинській області. При цьому за
сумарною продуктивністю природних ресурсів різниця між крайніми показниками серед
24 областей і AP Крим становить 5,5 раза (найвища у Донецькій, найнижча - у
Волинській).
Ще більший контраст виникає, якщо порівнювати окремі види ресурсів за
адміністративними районами. Так, показники продуктивності мінеральних ресурсів у
Криворізькому районі Дніпропетровської області і Луцькому районі Волинської області
відрізняються у 8 тис. разів! Саме інтенсивне освоєння надрових багатств у
Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях значною мірою зумовили тут високу
густоту населення.
Нині визначальне місце для розміщення населення по території посідає виробництво.
Вплив виробництва на розселення відбувається переважно через забезпечення
підприємства (промислового, сільськогосподарського, транспортного тощо) робочою
силою. А кількість і якість цієї робочої сили залежить від характеру виробництва і
потужності підприємств.
Великий вплив на розвиток поселень, крім виробництва, має виконання ними
соціальних функцій, тобто наявність лікувально-оздоровчих і освітніх установ,
торгівельних закладів і закладів культури, об’єктів побутового значення (наприклад,
відділень зв’язку, будинків побуту) тощо.

Природний рух населення. Демографічна ситуація.

Демографічна ситуація в країні характеризується низьким рівнем
народжуваності, високою смертністю й від’ємним природним приростом
(депопуляція). Уперше кількість померлих перевищила кількість народжених на початку
1979 р. в сільській місцевості, у 1991 р. смертність перевищила народжуваність по всій
країні. До 1993 р. населення України зростало за рахунок додатного сальдо міграції, але
потім почалося зниження й абсолютної кількості населення. Смертність збільшилася в
усіх вікових групах, крім молодшої.
Народжуваність складає 10—11 ‰ (цей показник за останні чотири роки підвищився і
у 2013 р. становив 11,1 ‰), смертність залишається на високому рівні й складає 14—16 ‰
(у 2010 р. — 14,6 ‰), природний приріст — -3,5... -6‰. Найбільш несприятлива
ситуація у східних областях (усі області мають показники природного приросту, нижчі
за середньо- українські), а також у низці північних, південних і центральних областей.
Найбільший від’ємний приріст населення спостерігається в Чернігівській області.
Краща ситуація в західній частині країни, а також у містах Києві й Севастополі.
Причому, як правило, це досягається за рахунок як вищої народжуваності, так і нижчої
смертності. Додатний природний приріст населення зберігається тільки у Закарпатській
області.
Пригадаємо!!!! Природний приріст=Народжуваність-Смертність.

Міграція населення, її види та причини.

В Україні, як і в багатьох європейських країнах, протягом кількох десятиліть другої
половини XX ст. основним напрямком внутрішніх міграцій було переміщення із села до
міста, коли сільські жителі переїжджали на постійне місце проживання до міст.
Протягом двох останніх десятиліть внутрішня міграція в країні має свої специфічні
риси. Так, уповільнилося переміщення із села до міста, а після аварії на ЧАЕС відбувався
значний відтік населення з найбільш постраждалих областей.
Маятникові міграції найбільш характерні для великих міст, у першу чергу для Києва,
Харкова, Одеси, Донецька, Дніпра, Львова. Завдяки цьому процесу трудові ресурси
названих міст збільшуються, а жителі невеликих поселень, де кількість робочих місць
обмежена, мають можливості для працевлаштування.
У радянський період відбулося кілька хвиль міграції. Так, колективізація 1929- 1930
рр. призвела до виселення близько 1 млн осіб. У роки війни на схід Радянського Союзу
було евакуйовано близько 2 млн осіб, майже стільки ж вивезено на примусові роботи до
Німеччини.
У повоєнний період найбільш характерними були міграції, пов’язані з освоєнням
цілинних земель Казахстану та нафтогазових родовищ Західного Сибіру, розвитком
Далекого Сходу та Середньої Азії. Водночас Україна приймала мігрантів з інших районів
СРСР. Ці міграційні потоки на той час були внутрішніми, вони проходили в межах однієї
країни.
На міграційні потоки останніх двох десятиліть впливають різні причини, серед них:
розпад Радянського Союзу, складний етап реформування економіки, падіння життєвого
рівня населення, спрощення перетину державного кордону, розширення прав і свобод
людини (у тому числі свободи пересування), розвиток приватного підприємництва. У різні
періоди роль тих чи інших причин зростала або зменшувалась.
У перші роки незалежності виїзд із країни зменшився, а імміграція зросла: багато
українців і представників інших народів (кримські татари, німці, болгари, вірмени, греки)
почали повертатися до України. Однак уже від 1994 р. сальдо міграції стає від’ємним, а
його обсяги збільшуються до 1996 р., а потім залишаються на високому рівні до 2001 р.
Від 2005 р. сальдо міграції додатне.
Для України найбільш характерна міжнародна трудова міграція. За оцінками фахівців,
нею охоплено щонайменше 5 млн жителів країни.

Українська діаспора та причини її виникнення.

Діаспора — це частина народу, що живе за межами країни свого походження, своєї
історичної батьківщини. Основною причиною формування української діаспори були
міграції населення за межі України, зумовлені економічними та політичними причинами.
Кількість української діаспори оцінюється різними дослідниками від 10 до 20 млн осіб.
Розрізняють східну та західну діаспору.

Унаслідок останньої хвилі трудової міграції значно збільшилася кількість українців в

Польщі, Португалії, Іспанії, Італії, Греції.

1.2.Національний та етнічний склад населення.

Національний склад населення.
Україна – багатонаціональна держава.
Національний склад населення України постійно зазнавав змін. Так, упродовж значної
частини XX ст. збільшувалася кількість росіян і білорусів, зменшувалася кількість євреїв,
поляків, чехів, латишів.
 Істотні зміни відбувалися й протягом останніх двох десятиліть. Заданими перепису
2001 р., серед більш ніж 130 націй і народностей України найчисленнішими є українці.
Вони становлять 77,8 % усього населення. За період між двома останніми переписами
частка українців зросла на 5 %.
Збільшилася й кількість
українців, але незначною
мірою — на 0,3 %. Вони
становлять більшість на всій
території України, за винятком
Автономної Республіки Крим.
Найбільшою за кількістю
національною меншиною є
росіяни – 17,3% Багато росіян
розселилося на Слобожанщині
та узбережжі Чорного й
Азовського морів у період їх
освоєння. Наприкінці XIX і на
початку XX ст. велика
кількість росіян переселилася до Донбасу та Придніпров’я.
Другою за кількістю громадян меншиною стали білоруси. Вони складають 0,6 %
населення й проживають у містах Донецької області, на Поліссі, у східних і південних
областях. На третьому місці — молдавани, більшість із яких живе в Чернівецькій та
Одеській областях.
За час між двома переписами значно збільшилася кількість кримських татар (у 5,3
разу), зараз їх налічується чверть мільйона, що становить 0,5 % від усіх жителів країни.
Кримські татари, як і українці, належать до корінних народів, майже всі вони проживають
у Криму.
Болгари проживають у Донецькій, Одеській та Запорізькій областях, перевалено в
сільській місцевості. Майже всі угорці зосереджені в Закарпатті, румуни — в Чернівецькій
та Одеській областях. Більша частина поляків живе в Житомирській, Хмельницькій та
Львівській областях.
Між двома переписами значно знизилася частка євреїв. Якщо в 1989 р. вони становили
близько 1 % населення, то у 2001 р. — 0,2 %. Найбільше євреїв, як і раніше, живе у
великих містах, Київській, Одеській, Чернівецькій областях.

Етнографічні групи. Регіональні відмінності духовної культури

населення (мова, релігії, звичаї).
В Україні збереглися етнографічні групи гуцулів, бойків, лемків, поліщуків,
литвинів.
Особливо яскрава етнографічна строкатість характерна для Карпат. В Івано-
Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях (Рахівський район) та на півночі
Румунії живуть гуцули. Вони відомі як скотарі, лісоруби, також вони славляться
різьбярством і килимарством. До центрів Гуцульщини належать містечка Яремче,
Верховина, Рахів. Бойки живуть на території передгірних і гірських районів Галичини (у
межах Івано-Франківської та Львівської областей) та частини Закарпатської області. Із
давніх-давен вони займалися скотарством (розведенням овець, волів), землеробством та
лісовим господарством.
На північному заході Закарпаття та на суміжній території Польщі й Словаччини
живуть лемки. Культура цієї етнографічної групи ґрунтується на українських традиціях,
але має свою самобутність.
У районі українсько-білоруського міжетнічного порубіжжя мешкають поліщуки. Вони
мають риси як української, так і білоруської культур.
Литвини проживають на схід від річки Десни, на території північних частин сучасних
Сумської та Чернігівської областей, а також низки суміжних районів Білорусі та Росії.
Представники цих етнографічних груп до нашого часу зберегли самобутній фольклор і
традиції побуту.
Духовна культура народу — це комплекс найрізноманітніших життєвих уявлень,
вірувань, обрядів, ідей, міфів, які сформувалися в ході історичного розвитку. Основні
складові духовної культури — мова, культура, освіта, обряди і звичаї, релігія. Так,
більшість православних віруючих країни належать до трьох церков: Української
православної церкви Московського патріархату (переважають на сході й півдні),
Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної
православної церкви (найбільше представлені в центрі та на заході країни). Значна
частина українців (4 млн) є греко-католиками і римо-католиками (понад 800 тис. осіб),
вони переважно зосереджені на заході. Історичний розвиток окремих груп українського
народу вплинув і на формування деяких інших територіальних особливостей матеріальної
та духовної культури. Так, близько 53,3 % громадян України спілкуються в побуті
українською мовою, натомість російську використовують 44,5 %. У центральних і
західних областях переважає українська мова, а в східних і південних — російська. У
Києві показники приблизно однакові, проте дещо більше людей удома спілкуються
російською мовою.

1.3. Система розселення населення.

Система розселення.
Систему розселення утворює мережа населених пунктів певної території з
різноманітними зв’язками, що існують між ними. Усередині цієї системи можна виділити
головні населені пункти, які мають велике адміністративне й господарське значення,
великі розміри й велику зону впливу. Невеликі населені пункти, які тісно пов’язані з
головним і розташовані в безпосередній близькості від нього, називають поселеннями-
супутниками.
У системі розселення виділяють опорний каркас, який являє собою поєднання
головних населених пунктів і транспортних магістралей, що їх з’єднують. Із розвитком
транспортної системи, збільшенням кількості міст і кількості їхніх жителів у системі
розселення зростає значення міських населених пунктів. При цьому сама система, з
одного боку, ускладнюється, з іншого — стає більш ефективною і досконалою.
 Урбанізація та регіональні відмінності в її рівнях.
В Україні протягом багатьох років відбувалося зростання міст і підвищення їхньої ролі
в житті суспільства, тобто процес урбанізації. Відповідно кількість і питома вага міського
населення зростала і досягла 68 %. Найвищий рівень урбанізації спостерігається в
Донбасі. В Донецькій області, наприклад, понад 90 % населення живе в містах і селищах
міського типу. Понад 80 % населення є міськими жителями в Луганській і
Дніпропетровській областях. Високий рівень урбанізації в Харківській і Запорізькій
областях. Близькі до середньо-державних ці показники в Автономній Республіці Крим,
Миколаївській та Одеській областях. Найнижчі рівні урбанізації в Закарпатській,
Тернопільській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях.
В останні роки співвідношення між міським і сільським населенням залишається
сталим. Крім того, почала зменшуватися кількість населення в найбільших містах.
Особливо інтенсивно цей процес відбувається в Одесі та деяких містах Донбасу, де він
триває вже майже 30 років.
Процеси урбанізації в Україні на перспективу можуть суттєво прискоритися. Різке
підвищення продуктивності праці в сільському господарстві неминуче витіснить частину
сільських жителів у міста. До таких змін держава має бути готовою.

Типи міських поселень.

Серед міських населених пунктів розрізняють міста, селища міського типу, курортні
селища. Залежно від кількості населення міста поділяються на малі (до 50 тис. осіб),
середні (від 50 до 100 тис. осіб), великі (від 100 до 500 тис. осіб), дуже великі (від 500 тис.
до 1 млн осіб), міста-мільйонери (понад 1 млн осіб).
В Україні є дев’ять міст із населенням понад 500 тис. жителів, серед них три міста-
мільйонери (Київ, Харків, Одеса), 37 міст із населенням від 100 до 500 тис. осіб. У них
проживає більш ніж половина міського населення країни. Але найпоширенішими е малі
міста. У країні налічується 282 міста із кількістю населення від 10 до 50 тис. осіб та 68
міст із населенням до 10 тис. осіб. Для багатьох із них характерні незначна зайнятість у
промисловості та відносно велика кількість осіб, що займаються індивідуальною
трудовою діяльністю.
Селищами міського типу називаються невеликі населені пункти з населенням у
кілька тисяч осіб. Вони також належать до міських поселень, тому що більша частина
їхніх жителів не зайнята в сільськогосподарському виробництві. Селища міського типу
часто утворювалися поблизу шахт, заводів, електростанцій та інших великих підприємств.
Тому найбільше їх в індустріальних областях — Донецькій, Луганській,
Дніпропетровській, Харківській.
Особлива роль належить селищам, розташованим у приміській зоні великих міст.
Часто вони виконують функції «спалень» для жителів, що працюють у містах.
Зустрічаються й менші селища, наприклад курортні.
Найгустіша мережа міських населених пунктів у Донецькій, Луганській, Львівській,
Дніпропетровській та Харківській областях. Значно рідша вона на території Українського
Полісся (Волинської та Рівненської областей), а також у Миколаївській, Черкаській та
Чернівецькій областях.

Функції міст і міські агломерації.

Міста виконують різні функції і, як промислові підприємства чи люди,
спеціалізуються на одному або кількох видах діяльності.
За функціями в Україні виділяють такі типи міст:
1. Адміністративні, багатогалузеві й найбільші культурні і наукові центри. До таких міст
належать Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Донецьк, Львів. 
2. Багатогалузеві промислові центри: Луганськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя та ін.
3. Транспортно-промислові центри: Одеса, Миколаїв, Львів, Донецьк та ін.
4. Транспортні центри: Іллічівськ, Южний, Чоп, Ковель, Козятин, Ясинувата, Жмеринка
та ін.
5. Промислові центри: Рубіжне, Сєверодонецьк, Краматорськ та ін.
6. Організаційно-господарські і культурно-побутові центри місцевого значення: більшість
малих міст і селищ міського типу.
7. Курортно-оздоровчі центри: Ялта, Євпаторія, Трускавець,
Миргород та ін.
  За кількістю виконуваних функцій міста України
поділяються на однофункціональні. і багатофункціональні. До
міських населених пунктів з однією яскраво вираженою
функцією належать, наприклад, селище міського типу Ромодан
на Полтавщині (залізничний вузол), Трускавець (місто —
курорт) тощо. Найбільше функцій, фактично майже всі з
можливих, виконує столиця нашої країни — Київ.
  Зосередження по сусідству міст і селищ міського типу
призводить до виникнення між ними тісних зв'язків і
формування міських агломерацій. Найбільшими серед них є
Київська (моноцентрична), Донецько-Макіївська (біцентрична),
Харківська (моноцентрична), Горлівсько-Єнакієвська
(біцентрична) та багато інших.

Сільське розселення та його територіальні відмінності, соціальні

проблеми.
Сільське розселення включає розселення людей у сільській місцевості, тобто в селах,
малих сільських поселеннях — хуторах, присілках (невеликих поселеннях, розміщених
близько від сіл) тощо. До сільських поселень належать пункти, жителі яких зайняті
головним чином сільським господарством.
В Україні частка сільських жителів за останні десятиріччя значно зменшилася (за
1959-1998 pp. з 54 до 32%). У селах проживає 16,2 млн чоловік. На півночі (Полісся)
переважають невеликі села з середньою людністю 250—500 осіб. Вони розташовані на
підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні — 500—1500 осіб — і
знаходяться, як правило, біля річкових долин і ярів. На півдні села налічують по кілька
тисяч осіб. Іноді на багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і балок. У
високогірній частині Карпатських гір окремі садиби розкидані на схилах за кілька
кілометрів одна від одної і фактично не утворюють сіл.
  В Україні є області, де сільське населення переважає над міським. Це Вінницька,
Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області.
Найвищий показник густоти сільського населення з розрахунку на 1 км 2 у Чернівецькій
області (67 осіб), за нею ідуть Івано-Франківська та Закарпатська області.
Проблеми. Кількість сільського населення в Україні, як і кількість сіл, продовжує
зменшуватись, що зумовлено складною демографічною ситуацією. Вона виникла значною
мірою в результаті політики комуністичного керівництва, яка полягала в недооцінці праці
селянина, загнаного в колгоспи.
І сьогодні сільській місцевості приділяється недостатньо уваги. Умови проживання
мешканців, можливості працевлаштування тут є значно гіршими, ніж у містах. Тому
молодь у пошуках кращого життя виїжджає із сіл. У сільській місцевості все більшою стає
частка людей похилого віку і все меншою — молодих, які утворюють сім'ї та народжують
дітей. У результаті демографічна ситуація в селах є значно гіршою, ніж у містах. Так, за
підсумками 2008 року, для міського населення коефіцієнт природного приросту становив
-3,9, а для сільського — -8,3 на 1000 осіб. У Чернігівській області цей показник становив
-22,8 на 1000 осіб. Покращення умов життя у селі не може відбутися без цілеспрямованої
державної підтримки.

1.4. Трудові ресурси, зайнятість населення.

Трудові ресурси. Зайнятість населення в сфері матеріального
виробництва та невиробничій сфері. Проблеми зайнятості та її
географічні аспекти.
Трудові ресурси - це частина населення України, яка має необхідний фізичний
розвиток, здоров'я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне
корисною працею. В Україні до осіб працездатного віку до 2012 р. віднесені жінки у віці
16—54 років і чоловіки віком 16-59 років. Але починаючи з 2012 р., до осіб
працездатного віку включено жінок віком 55 років, з 2013 р. - жінок у віці 56 років, з 2014
р. - жінок у віці 57 років, а з 2015 р. — жінок у віці 14-58 років. У 2014 р. кількість
працездатного населення в Україні перевищувала 19 млн осіб.
Зайнятість населення — це не заборонена законодавством діяльність осіб з метою
одержання доходу.
Відповідно до чинного законодавства України, до зайнятого населення належать не
лише особи, які працюють або забезпечують себе роботою самостійно.
В Україні в 2014 р. кількість зайнятих перевищувала 18 млн осіб. При цьому понад
60 % цієї кількості було зайнято у невиробничій сфері. Найвища зайнятість
спостерігається в оптовій і роздрібній торгівлі, а також у сфері ремонту
автотранспортних засобів (мал. 121). Загалом рівень зайнятості в Україні становить
майже 57 %. У чоловіків він вищий (61,8 %), ніж у жінок (51,9 %). Різниця у рівні
зайнятості між міськими поселеннями і сільською місцевістю невелика — 56,9 % проти
55,9 %.
За областями найвищий рівень зайнятості у 2014 р. спостерігався у
Дніпропетровській (70,1 %) і Харківській (68,6 %), і Запорізькій (67,2 %) областях.
Високим він залишався також у Черкаській, Київській, Миколаївській та деяких інших
областях. Натомість у Чернівецькій він сягав мінімуму по країні - 57 %.
За умов ринкової економіки зростає кількість зайнятих на підприємствах
колективної і приватної форм власності, а зменшується в державному секторі
господарства.

Тема 2. Господарство України

2.1. Загальна характеристика господарства, економічний потенціал.
Основні риси структури господарства.
Галузева структура економіки України формувалася впродовж тривалого періоду.
Здобуття державності й ринкові реформи останніх двох десятиліть суттєво вплинули
на структуру господарства України. Зокрема воші призвели до скорочення частки
виробничої сфери (промисловості й сільського господарства) і збільшення частки
невиробничої сфери. Значення структурної перебудови полягало в тому, щоб поруч зі
згортанням і ліквідацією старих виробництв, що не задовольняли вимоги ринкової
економіки, починався розвиток сучасних ефективних і конкурентоспроможних
виробництв.
Основу економічного потенціалу країни становлять різні види ресурсів. Від їхньої
кількості та якості залежить рівень розвитку багатьох галузей господарства. Розрізняють
такі види ресурсів:
• природні (мінеральні, земельні, кліматичні, лісові, водні, рекреаційні ресурси);
• виробничі (створені працею людини засоби праці: верстати, інструменти, різне
обладнання, комп’ютери, виробничі будівлі, транспортні засоби, матеріали);
• трудові (люди з власними здібностями, розумом, пам’яттю, а також знаннями й
досвідом, яких вони набули під час навчання й практичної діяльності);
 • фінансові (кошти, що належать підприємцям або іншим власникам і
використовуються в процесі створення товарів і послуг).
Галузева структура господарства — це співвідношення і зв’язки між окремими його
галузями (поділ господарства країни на окремі галузі). Галузь виробництва — це
сукупність підприємств або установ, що виробляють однорідну продукцію або надають
однорідні послуги.
Народне господарство охоплює галузі матеріального виробництва — виробничу
сферу і галузі невиробничої сфери. Провідною галуззю виробничої сфери є
промисловість. Вона поділяється на гірничодобувну, що забезпечує господарство
мінеральною сировиною; важку (електроенергетика, машинобудування, хімічна,
поліграфічна і лісова галузі); легку і харчову, що виробляють предмети споживання.
Важливими ланками виробничої сфери є сільське господарство, будівництво, транспорт,
зв’язок. Частка зайнятих у виробничій сфері України становить близько 55 %. До галузей
невиробничої сфери належать житлове і комунальне господарство, побутове
обслуговування, охорона здоров’я, наука, освіта, культура, спорт.
За єдністю продукції, що випускається, галузі господарства поєднуються в міжгалузеві
комплекси. Наприклад, паливно-енергетичний, машинобудівний, соціальний,
транспортний, будівельний, агропромисловий тощо.
Підприємства кожної галузі господарства мають свою географічну адресу та
особливості розташування. Вони розміщуються по території країни нерівномірно,
концентруючись в окремих центрах, районах, областях. Таким чином, господарство
країни має певну територіальну структуру— склад і співвідношення виробництв,
особливості їхнього розташування в різних частинах країни та зв’язки між ними.
Україна має свої особливості територіальної структури господарства, яке
складається з економічних районів, промислових центрів, промислових вузлів.
Промисловий центр — населений пункт, у якому розташовано кілька промислових
підприємств певної спеціалізації або об’єднаних у виробничу структуру сировинними і
технологічними зв’язками. Сукупність промислових центрів, що мають спільну
інфраструктуру і трудові ресурси, територіально утворює промисловий вузол.
Промислові центри та вузли є складовою частиною промислового району, який зазвичай
має чітку виробничу спеціалізацію.
Соціально-економічний район — територія держави, що виділяється в економіці
країни своєю спеціалізацією та концентрацією населення. Відповідно до сформованих
особливостей географічного розташування, природно-ресурсного потенціалу,
демографічної ситуації, історичних факторів в Україні виділяють дев’ять економічних
районів: Донецький, Придніпровський, Північно-Східний, Столичний, Центральний,
Подільський, Північно-Західний, Карпатський, Причорноморський.

Розвиток ринкової інфраструктури в Україні

Після проголошення незалежності Україна взяла курс на перехід від командно-
адміністративної до ринкової економіки, яка базується на приватній власності на засоби
виробництва. У 2005 р. Україна була визнана світовим співтовариством країною з
ринковою економікою. Це означало, що завершилися роздержавлення і приватизація
багатьох господарських об’єктів; обсяги випуску та асортимент продукції уже
визначалися не постановами, а попитом; сформувалася ринкова інфраструктура.
Через свої елементи (товарні, фондові та універсальні біржі, банки, торговельні
палати, холдингові та брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, страхові та
інвестиційні компанії, аудиторські установи) вона здійснює правове та економічне
консультування підприємців і захист їхніх інтересів; забезпечує фінансову підтримку,
кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування; сприяє матеріально-технічному
забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; здійснює
маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування. Водночас з огляду на сучасні
тенденції розвиток елементів ринкової інфраструктури та умови здійснення ними
підприємницької діяльності залишаються недостатніми.
Для сучасного етапу розвитку ринкової інфраструктури в Україні характерні як
досягнення, так і недоліки, зокрема недостатній рівень культури ринкових відносин,
недостатня роль об’єктів інфраструктури в розвитку малого бізнесу, відсутність надійної
та повної інформації про функціонування ринку, наявність «неформального сектору»,
недостатній обсяг і асортимент товарів та послуг (це перешкоджає підвищенню ступеня
дотримання умов контрактів і платіжної дисципліни, а також збільшенню ефективності
ринків).

2.2. Промисловість.
Загальна характеристика розвитку та розміщення промисловості.
Промисловість є однією з великих галузей господарства, яка тісно пов’язана з
науково-технічним прогресом і має вирішальний вплив на рівень розвитку суспільства. Це
галузь матеріального виробництва, що є сукупністю підприємств (фабрик, заводів,
електростанцій, шахт, рудників тощо), на яких виробляють знаряддя праці та іншу
продукцію для самої промисловості і для інших галузей господарства, а також
видобувають сировину і паливо, виробляють енергію, заготовляють ліс, обробляють і
переробляють продукцію, одержану в промисловості або в сільському господарстві.
  Промислове виробництво країни розміщене нерівномірно. На нього впливають
відмінності в історичних, природних та економічних умовах окремих регіонів України.
В Україні найвища концентрація підприємств, у першу чергу важкої промисловості,
характерна для індустріально розвинених областей (Дніпропетровської, Донецької,
Запорізької, Луганської). Високим рівнем розвитку обробної промисловості виділяються
Київська (включаючи Київ), Харківська, Львівська та Одеська області, де основні
виробництва зосереджені в обласних центрах. Загалом рівень концентрації промислового
виробництва країни є достатньо високим.

        Галузева структура, спеціалізація.

Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі
виділяють видобувні і
обробні галузі. Видобувна
промисловість займається
видобутком різних видів
палива і сировини з надр
Землі, тому її розвиток і
поширення залежать від
розміщення і запасів
корисних копалин.
До обробної
промисловості відносяться
галузі, які займаються
обробкою чи переробкою
сировини і напівфабрикатів. Це — машинобудування, металургія, деревообробна та
інші галузі.
За видом продукції, що випускається, галузі об'єднують у важку,  легку і
харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо,
знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна,
електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна,
промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які
виробляють товари народного споживання — одяг, взуття, тканини, парфумерію та
ін. Харчова промисловість об'єднує галузі, що виробляють продукти харчування.
Іноді для того, щоб розрізнити галузі за використанням їхньої продукції,
вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп "А" і "Б". До групи "А"
відносять галузі, які випускають засоби виробництва, а до групи "Б" — товари
споживання. У такому випадку до першої групи попадають галузі важкої І деякі легкої
промисловості, а до другої — деякі галузі важкої, легкої і харчова промисловість.

Сучасні проблеми і перспективи розвитку та розміщення

промисловості.
В Україні структурна перебудова (реструктуризація) господарства визнана
пріоритетною, бо у спадщину від соціалістичного господарювання залишилася
економіка із застарілими енерго- і ресурсномісткимитехнологіями, високою
часткою екологічно небезпечних виробництв з низькою їх ефективністю.
У процесі реформування промисловості виявилося, що її структура
не раціональна: в ній — значна частка важкої промисловості, передусім галузей, які
обслуговують військово-промисловий комплекс, і незначна частка галузей, що
виробляють товари народного споживання. Це й зумовлює необхідність розвитку
галузей легкої і харчової промисловості, що,в свою чергу, зменшить залежність
України від імпорту найнеобхіднішої продукції. Для України характерна також висока
частка гірничодобувної промисловості у випуску промислової продукції, а звідси — й
експорт різноманітної мінеральної сировини (будівельних матеріалів, залізних
І марганцевих руд, солі, сірки та ін.). Це призводить до великих втрат, бо сировина
реалізовується на світовому ринку за низькими цінами. Необхідний розвиток галузей
обробної промисловості, підвищення ЇЇ конкурентоздатності на світовому ринку.
Важливе значення має реструктуризація машинобудівного комплексу,
оскільки в ньому створювалися засоби виробництва для всьо го національного
комплексу колишньої держави. Необхідна організація нових виробництв, які
завершували б технологічні цикли, переорієнтація підприємств на випуск нових
видів машин і устаткування, які користуються найбільшим попитом як в Україні, так
і за рубежем. Важливу роль у цьому відіграють конверсія підприємств військово-
промислового комплексу та вкладання іноземних інвестицій.
Важливе значення для економіки України має удосконалення структури паливно-
енергетичного комплексу, зменшенняенергозатратності галузей промисловості.
Розвиток легкої і харчової промисловості в Україні пов'язаний  із
впровадженням нових форм організації виробництва, створенням мережі малих
підприємств, які б випускали продукцію широкого асортименту і могли б швидко
переорієнтовуватись на потреби ринку. Маючи достатню кількість трудових
ресурсів, потужну сировинну базу, Україна може не тільки вирішити свої внутрішні
проблеми щодо забезпечення населення промисловими товарами народного
споживання,але й стати важливим експортером цієї продукції на світовий ринок.
 Паливна промисловість.
Структура, місце і роль у господарстві.
Паливна промисловість разом з електроенергетикою входить до складу паливно-
енергетичного комплексу (ПЕК). Вона займається видобутком паливних ресурсів та
переробкою їх на різні види палива. Україна
належить до держав, що недостатньо
забезпечені власними паливними ресурсами, у
першу чергу нафтою та природним газом
(забезпеченість 10—25 %). Водночас вона має
дуже енергоємну економіку: споживання
умовного палива на одиницю продукції в
Україні значно вище, ніж у розвинених країнах.
Ситуація загострюється вичерпанням
промислових запасів палива та кризовими
явищами в економіці.
Провідною серед паливних галузей України впродовж багатьох десятиліть залишалася
вугільна промисловість. У 1991 р. за кількістю кам’яного вугілля, що добувається,
Україна посідала друге місце в Європі. У країні налічувалося 295 діючих
кам’яновугільних шахт, зараз їхня кількість зменшилася.
 Вугільна промисловість.Райони видобутку кам’яного і бурого
вугілля. Проблеми і перспективи розвитку.
 Основою для розвитку паливної промисловості України є вугілля. Його видобувають
у Донбасі з кінця XVIII ст. В 2004 р. з 80,3 млн. т видобутого вугілля близько 2,5 млн. т
становило буре вугілля.
В Україні видобувають два види вугілля: кам'яне і буре. Вони мають різну
теплотвірну здатність. Для бурого вугілля вона настільки низька, що затрати на його
транспортування роблять одиницю отриманого тепла вдвічі дорожчою, ніж з такої ж
кількості антрациту, і втричі, ніж з такої ж кількості нафти. Видобувають вугілля двома
способами: відкритим (кар'єрним) і закритим (шахтним). Тому основними
підприємствами галузі є шахти, кар'єри, а також збагачувальні та брикетні фабрики. На
збагачувальних фабриках вугілля очищують від домішок, а на брикетних вугільний
порошок пресують у брикети. Вугілля є єдиним паливним ресурсом, яким Україна себе
забезпечує повністю.
Кам´яновугільні басейни. Основна вугільна база країни - це Донецький басейн, в
якому видобувається 90% вугілля. Площа басейну 150 тис. км 2. Найбільші поклади
коксівного вугілля найвищої якості залягають у Донецькій та Дніпропетровській областях
(поблизу Павлограда, Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська), а
антрацитів - в Луганській області (Антрацит, Алчевськ, Лутугино). У Донбасі
знаходиться найглибша в Україні шахта - "Глибока" - 1405 м. Складні умови видобутку
(велика глибина - до 1400 м, тонкі пласти) зумовлюють досить високу собівартість
видобутого вугілля. Через загазованість пластів зростає небезпека вибухів, шахти
працюють на застарілому обладнанні, більшість із них невдовзі буде закрита. Однак
запаси вугілля тут є ще дуже великі, підготовлено десятки ділянок, де можуть бути
відкриті нові, високопродуктивні шахти. Завдяки реконструкції (заміні старого
устаткування на нове, ефективніше), розробці нових шахт, в тому числі в Західному
Донбасі, вугільний басейн і надалі залишиться одним із найбільших у світі за видобутком
антрацитів і коксівного вугілля.
Вугілля Львівсько-Волинського басейну використовується для поліпшення
паливного балансу західних областей України. Собівартість видобутку його нижча від
Донецького, через меншу глибину (300-500 м) й більшу товщину пластів (до 1,5 м).
Площа басейну - близько 10 тис. км 2. В останні роки тут видобувають близько 7 млн. т
вугілля щорічно. Якість його невисока, а тому воно використовується як енергетичне
паливо, є цінною хімічною сировиною. На сьогоднішній день перспективи для розвитку
мають 2 з 15 діючих шахт. Основними центрами вуглевидобутку є Нововолинськ і
Червоноград.
Буровугільні басейни. Дніпровський буровугільний басейн, розташовується
переважно на Правобережжі, в межах Житомирської, Вінницької, Київської,
Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Найбільшими
центрами вуглевидобутку тут є Олександрія (Кіровоградська
область), Ватутіно (Черкаська область), Коростишів (Житомирська область). Видобуток
здійснюється, в основному, відкритим способом, оскільки глибина залягання пластів
невелика (40-60 м). Через низьку теплотвірну здатність буре вугілля спалюється,
переважно, на місці. Завдяки брикетуванню, вугілля можна перевозити на незначні
відстані.

Нафтова і газова промисловість. Основні райони нафто- і

газовидобутку.Центри нафтопереробного виробництва.
Нафтову промисловість поділяють на нафтодобувну й нафтопереробну. В Україні
виділяються три нафтогазоносні області: Дніпровсько-Донецька (Східна), Карпатська
(Західна) та Причорноморська (Південна). Найбільше нафти видобувається в
Дніпровсько-Донецькій області, яка вузькою смугою простягається на Лівобережній
Україні. Тут розвідано понад 140 родовищ нафти, газу та газового конденсату. Нафтові
поклади зосереджені в Сумській (Охтирське, Качанівське родовища), Чернігівській
(Гнідинцівське, Прилуцьке родовища) і Полтавській (Сагайдацьке, Радченківське
родовища) областях.
Карпатська нафтогазоносна область розташована в межах Львівської, Івано-
Франківської та Чернівецької областей. Тут розвідано 29 нафтових родовищ.
Причорноморська нафтогазоносна область розташована на півдні України та в
прилеглих районах Чорного й Азовського морів.
За обсягами видобутку нафти Україна посідає 53-тє місце у світі після Румунії та
Нідерландів. Підприємствами галузі щорічно видобувається 3—4 млн т «чорного золота»
на рік, тоді як потреби України становлять 40 млн т. Підприємства нафтопереробної
промисловості зосереджені в районах видобування та транспортування нафти, у портових
містах, у Донбасі. Найбільші нафтопереробні заводи (НПЗ) працюють у Лисичанську,
Кременчуці, Херсоні, Одесі, Дрогобичі, Надвірній.
Лідерами з переробки нафти в Україні є Лисичанський та Кременчуцький НПЗ. На них
припадає більш ніж дві третини всієї переробленої сировини й виробленої продукції
(потужності розраховані на 45 млн т нафти). Так, Кременчуцький НПЗ здатний
переробити 18 млн т нафти на рік.
Розробка газових родовищ в Україні розпочалася в 1924 р., а через 50 років був
досягнений максимальний видобуток — 68,7 млрд м3 на рік. У той період в Україні було
відкрито одразу чотири великих родовища газу (Шебслинське, Яблунівське, Єфремівське,
Західнохрестищенське). Зараз видобуток «блакитного палива» становить 19—20 млрд м 3,
за цим показником Україна посідає 29-те місце у світі.
Найбільше природного газу видобувається в межах Дніпровсько-Донецької
нафтогазоносної області (понад 85 % загального обсягу). Основні родовища розташовані в
Харківській (найбільші обсяги видобутку), Сумській, Полтавській та Чернігівській
областях.
У Карпатській області газові родовища практично вичерпані, зараз їх використовують
як газосховища. У цілому Україна посідає друге місце у Європі (після Росії) за об’ємом
сховищ природного газу, що становить 30 млрд м3.
У межах Причорноморської нафтогазоносної області за останній час відкрито й
експлуатується понад 15 газових родовищ із загальними запасами 14,3 млрд м3.

Торф´яна промисловість
 Торф, як і буре вугілля, через низьку теплотвірну здатність значення лише як
місцеве паливо. Близько 70% видобутку торфу припадає на Полісся. Основними
споживачами торфу є невеликі ТЕС, житлові будинки. Торф використовується як
органічне добриво та сировина для хімічної промисловості.
Видобуток торфу невеликий і постійно зменшується. Так, за 1990—2006 рр.
виробництво паливного торфу зменшилося в чотири рази.

Елетроенергетика, її структура, розвиток і розміщення основних

типів електростанцій, ліній електропередач.
Електроенергетика, як і паливна промисловість, є складовою частиною ПЕК. Ця галузь
набула в Україні високого рівня. У 1960—1990 рр. були введені в дію великі теплові й
атомні електростанції. Від початку 1990-х рр. виробництво електроенергії почало
скорочуватись, але в останні роки ситуація змінилась і зараз виробляється приблизно 190
млрд кВт • год на рік.
Основою сучасної
теплоенергетики країни є
електростанції потужністю
понад 1 млн кВт. Найбільші з
них розміщені в межах
Донецького
кам’яновугільного басейну
(тут є паливо й споживачі):
Вуглегірська (потужність 3,6
млн кВт), Луганська,
Старобешівська, Миронівська,
Зуївська, Слов’янська.
Потужні ТЕС працюють у Придніпров’ї: Запорізька (3,6 млн кВг), Криворізька (З млн
кВт), Придніпровська; у Харківській та Київській областях: Зміївська та Трипільська. На
заході розташовані Бурштинська (2,4 млн кВт), Ладижинська та Добротвірська ТЕС. У
минулому теплоелектростанції виробляли основну частину електроенергії, зараз — менш
ніж половину.
Для забезпечення міст теплом, гарячою водою та електроенергією працюють
теплоелектроцентралі (ТЕЦ). їх будують тільки поблизу споживача, оскільки радіус
транспортування тепла (гарячої води для опалювальної системи) становить 10—12 км.
Зате коефіцієнт корисної дії ТЕЦ становить майже 70 %, тоді як ТЕС — тільки 30—35 %.
Найбільш потужні теплоелектроцентралі: Київська ТЕЦ-5 (700 тис. кВт), Харківська
ТЕЦ-5, Київська ТЕЦ-6, Одеська.
Гідроелектростанції (ГЕС) забезпечують приблизно 4,5 % виробництва
електроенергії. Основу галузі складає каскад гідроелектростанцій на Дніпрі: Київська,
Канівська, Кам´янська, Дніпрогес та ін. Через рівнинний характер течії Дніпра та застаріле
обладнання вони недостатньо ефективні. У Закарпатській області споруджена Теребле-
Ріцька ГЕС, на Дністрі — Дністровська.
 Проблемою для України є нестача акумулятивних потужностей, які могли б
накопичувати енергію, коли її споживання є невеликим (наприклад уночі), і віддавати під
час «пікових» навантажень. Для цього використовуються гідроакумулятивні
електростанції (ГАЕС). В Україні збудовано кілька ГЛЕС. Так, частиною
Південноукраїнського енергокомплексу стала Ташлицька ГЛЕС. Але цих потужностей
недостатньо.
Одне з провідних місць в економіці України заслужено посідає атомна енергетика.
Серед її переваг — забезпечення власними ресурсами уранових руд, можливість
розташування поблизу споживача, порівняно дешева електроенергія.
В Україні працюють чотири атомні електростанції (АЕС) — Запорізька, Хмельницька,
Південноукраїнська та Рівненська. Протягом останніх років воші виробляють до 48 %
електроенергії країни. Зростання питомої ваги ЛЕС пояснюється стабільністю їхньої
роботи та зменшенням виробництва електроенергії на ТЕС.
Атомні електростанції використовують незначну кількість палива, тому орієнтовані
виключно на споживачів. Оскільки вони є дуже водомісткими, ураховують наявність
водних джерел.
Запорізька AEC (ЗАЕС) розташована на березі Каховського водосховища. Шість її
енергоблоків генерують приблизно п’яту частину річного виробництва електроенергії в
Україні. Це найбільша атомна електростанція в Європі.
На території країни є районні енергосистеми, які утворюють єдину державну
енергосистему (до неї входять усі великі електростанції). Потужна лінія електропередачі
(ЛЕП) Донбас—Західна Україна — Альбертірша (Угорщина) поєднує її з
енергосистемами Росії та країн Центральної Європи. Друга ЛЕП з’єднує Чорнобильську
та Хмельницьку АЕС, а потім проходить через Львівську область до Польщі.
 Екологічні проблеми розвитку паливної промисловості та
електроенергетики.
Основні екологічні проблеми ПЕК пов’язані з тепловими електростанціями, які є
великими забруднювачами атмосфери. При спалюванні низькосортного вугілля з
домішками сірки утворюється діоксид сірки (сірчистий газ), який, поєднуючись із
водяною парою в повітрі, спричиняє кислотні дощі. До того ж при використанні
застарілих технологій вугілля спалюється не повністю. Тому важливим для ТЕС є їх
модернізація, будівництво систем очистки викидів, а також використання відходів (золи і
шлаку).
Розвиток паливної промисловості призводить до знищення або зміни природного
ландшафту (у випадку відкритого способу видобутку), до негативного впливу шахт і
кар’єрів на підземні води, накопичення на поверхні землі відвальних порід. Так,
наприклад, тільки в межах Донецька розташований 61 терикон; вони щорічно викидають в
атмосферу близько 70 т шкідливих речовин, серед яких — сірка, нітрати, кобальт, миш’як.

Енергозбереження, альтернативні джерела енергії.

Енергозбереження (економія енергії) — це реалізація правових, організаційних,
наукових, виробничих, технічних та економічних заходів, спрямованих на ефективне
(раціональне) використання (і економне витрачання)паливно-енергетичних ресурсів, а
також на залучення в господарський оборот альтернативних та відновних джерел енергії.
 Для реалізації проектів енергозбереження необхідно підвищити енергоефективність у
міському житлово-комунальному господарстві, насамперед у системах освітлення і
водоканалах: широко впроваджувати енергозберігаючі освітлювальні прилади,
обладнання та технології, які дозволять істотно економити енергію; розширити
використання твердих видів палива на базі інноваційних технологій без погіршення
екологічних характеристик енергоустановок; використовувати біомасу та попутний
нафтовий газ. По суті цей напрямок пов’язаний з активним залученням місцевих видів
палива. Промисловість та природні монополії, які є основними споживачами палива й
енергії у країні, мають раціонально та ефективно використовувати енергоресурси.
Останнім часом зусилля вчених спрямовані на пошук альтернативних джерел
енергії. Місцеве значення можуть мати вітрові (найбільш перспективні райони —
узбережжя морів, Керченський і Тарханкутський півострови, гірські райони) та сонячні
електростанції (Південний берег Криму). Перші вітрові електростанції (ВЕС) почали
працювати в Україні на початку 1990-х рр., сьогодні серед них Донузлавська,
Трускавецька, Асканійська.

Металургійна промисловість.
Структура, роль і місце у господарстві.
До складу металургійної промисловості входять чорна і кольорова металургія.
Перша займається видобутком руд чорних металів (залізних, марганцевої, хромітів),
виплавкою чавуну і сталі, виробництвом прокату і феросплавів. До кольорової металургії
належать видобуток і збагачення руд кольорових металів, виплавка металів і сплавів,
виробництво прокату.
Для України чорна металургія є дуже важливою галуззю промисловості, на її
підприємствах створюється чверть ВВП держави. На початку 1990-х рр. видобували 105
млн т залізної руди (десята
частина світового
видобутку), 7,1 млн т
марганцевої (близько 9 %), а
також виробляли значну
частку чавуну (45 млн т),
сталі (53 млн т) та прокату
(45 млн т). Зараз
підприємства України
видобувають понад 70 млн т
залізної руди, близько 2,8
млн т марганцевої руди,
виплавляють 30 млн т чавуну,
36 млн т сталі та виробляють
20 млн т прокату. Продаж чорних металів і виробів із них приносить понад 40 % валютних
надходжень країни. Найбільшими покупцями української продукції є Росія та інші країни
СНД, низка європейських країн, США, Туреччина, Китай, Республіка Корея.

Чинники розвитку та розміщення.

 Для розвитку металургійного комплексу Україна має декілька сприятливих чинників:
1) близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд,
вапняків, формувальних пісків і вогнетривів, відкриті в останні роки великі запаси
різноманітних руд кольорових металів;
2) густа мережа шляхів сполучення між родовищами;
3) велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами;
4) розвиток металомісткого машинобудування;
5) велика кількість металобрухту;
6) висококваліфіковані кадри.
  Чорна металургія України за сучасної технології і відсталого, спрацьованого
обладнання — дуже матеріаломістка галузь, яка споживає близько 30% палива, майже
20% електроенергії та води, які використовуються в господарстві країни. Тому основним
чинником розміщення підприємств галузі є сировинний, тобто максимальне наближення
до джерел сировини та паливний.
  Кольорова металургія використовує руди металів, які містять у своєму складі в
багато разів менше корисного компоненту, ніж залізна руда. Крім того, на виплавку однієї
тонни магнію потрібно до 22 тис. кіловат-годин електроенергії. Тому ця галузь —
енергомістке виробництво. Отже, на розміщення підприємств кольорової металургії
впливають два чинники — сировинний, енергетичний та екологічний.

Сировинна база.
Чорної  Основну частку залізної руди в Україні дає Криворізький басейн
металургії (близько 90%). Видобуток ведеться переважно відкритим (кар'єрним)
способом, але багаті руди добувають і в шахтах з великої глибини.
Залізорудні басейни є і в інших районах країни — Керченський у Криму,
Кременчуцький у Полтавській області, Білозерське родовище в Запорізькій.
Відкриті родовища залізної руди в Харківській області та поблизу Маріуполя
в Донецькій. У 1996 р. видобуто 47,5 млн. т. залізних руд.
  Марганцеворудна база чорної металургії зосереджена в
Придніпровському басейні, який складається з Нікопольського,
Інгулецько-Дніпровського і Токмацького районів (Нікополь,
Марганець, Токмак). У 1996 р. видобуто 3,1 млн. т. марганцевих руд.
  У виплавці чорних металів основним технологічним паливом є кокс.
Коксівне вугілля видобувають переважно в Донецькій області, а коксохімія
зосереджена в Донбасі і Придніпров'ї.
  Сировинною базою чорної металургії є і видобуток нерудної сировини
— флюсів і вогнетривких глин. Флюсові вапняки і доломіти знаходяться
в родовищах Донецької та Дніпропетровської областей. З каоліну,
діаспору, доломіту виробляють вогнетривкі матеріали. Каолін і доломіти
видобувають у Донбасі, Придніпров'ї та Криму.
Кольорово Кольорова металургія країни має практично обмежені природні
ї ресурси для розвитку. Титанові руди (ільменіт) є в Житомирській,
металургії Дніпропетровській, Київській і Харківській (Краснокутськ) областях.
Ртутні руди (кіновар) розробляються в Донецькій і Закарпатській
областях. Нікелеві руди знайдено в Кіровоградській і Дніпропетровській
областях. Алюмінієві руди: боксити (Черкаська і Херсонська області),
нефелінові сієніти (Приазов'я і Хмельницька область), алуніти
 (Закарпаття). Мідні руди — Харківська, Волинська, Рівненська області.
Магнієві руди є в оз. Сиваш, Запорізькій області і в Калуші (Івано-
Франківська область). Хромітові руди виявлено в долині р. Південний
Буг. Олов'яні і цинкові руди — на півночі Житомирської області.
Поліметалічні руди (Закарпаття, Луганська і Львівська області).
  З часу досягнення Україною незалежності відкрито великі родовища
золота (Закарпаття, Український кристалічний щит, Донбас, шельф
Чорного моря), платини (південь Житомирської області), алмазів
(Донбас, Приазов'я, Вінницька область). Виявлено родовища цирконію,
кобальту, ніобію, гафнію тощо.

Географія чорної металургії.

У країні
склалося три райони концентрації підприємств чорної металургії.
Придніпровський район сформувався на базі використання власних залізних руд
Криворізького басейну, Кременчуцького і Білозерського районів, марганцевих руд
Нікопольського родовища, нерудної сировини Дніпропетровської області та привізного
палива і вогнетривів з Донбасу (мал. 110). Там виникли такі металургійні вузли:
Криворізький (низка залізоруднихгірничо-збагачувальних комбінатів і найбільший в
Україні металургійнийкомбінат «АрселорМіттал Кривий Ріг»), Дніпровський (центри —
Дніпро,Кам’янське, Новомосковськ), Запорізький, Нікопольський (Нікополь, Марганець ),
Кременчуцький.
Донецький район виник біля родовищ коксівного вугілля на власній нерудній
металургійній сировині та привезених із Придніпров’я збагачених залізних і марганцевих
рудах (принцип маятника — вагони з коксом вирушали на комбінати Придніпров’я, а
поверталися із залізорудним та марганцеворудним концентратами). У цьому районі
сформувалися металургійні вузли Донецько-Макіївський, Алчевський, Єнакієвський,
металургійні центри Краматорськ, Харцизьк, Луганськ. Однак тепер, у зв’язку з подіями
в Донецькій і Луганській областях, майже всі металургійні вузли і центри, крім
Краматорська, опинилися на непідконтрольній українській владі території або в
зонівоєнних дій. Там залишилася й основна частина шахт з видобутку вугілля
длявиробництва коксу. Усі підприємства значно скоротили або припинили виробничу
діяльність, зокрема Єнакієвський і Алчевський металургійні комбінати,Донецький і
Макіївський металургійні та Луганський і Макіївський трубні заводи. Тривалий час навіть
в умовах воєнних дій працював найбільший у Європі Авдіївський коксохімічний завод,
однак після неодноразового припиненняй відновлення роботи виробництво на ньому
«законсервували». Таким чином, Донецький металургійний район сьогодні не функціонує
як єдине ціле внаслідок розриву виробничих зв’язків між підприємствами. Втрачені вони
також ізПридніпровським і Приазовським металургійними районами. Це вплинуло
назагальні обсяги металургійного виробництва та експорту України.
Приазовський район використовував бідні залізні руди Керченського басейну (у
1990-х роках видобуток припинено) і багаті — Криворізького басейну та Білозерського
району, марганцеві руди Нікопольського родовища,кокс, вапняк і вогнетривкі глини з
Донбасу. У районі працюють два потужніметалургійні комбінати і трубний завод у
Маріуполі. Припортове розташування підприємств сприяє їхній активній участі в
експортно-імпортних операціях України.

Географія кольорової металургії.

Провідне місце посідає виробництво легких металів — алюмінієве і титано-
магнієве.
Алюмінієва промисловість сьогодні представлена одним із найбільших у Європі
Миколаївським глиноземним заводом, оснащеним сучасним обладнанням. Він є
прикладом постадійної міжнародної спеціалізації України в технологічному ланцюгу
світового алюмінієвого виробництва. 
Завод побудовано в гирлі Південного Бугу, він має власну пристань для морських
суден, куди завозять сировину (боксити, здебільшого із Гвінеї). Продукцію (глинозем —
напівфабрикат для отримання готового металу) вивозять на переробку в інші країни.
Серед європейських країн Україна — четвертий після Росії, Ірландії та Греції виробник
глинозему. Донедавна частину глинозему відправляли на Запорізький алюмінієвий
завод, побудований поряд з Дніпровською ГЕС. Вінбув єдиним виробником первинного
алюмінію в Україні. Через застаріле обладнання виробництво алюмінію було надто
енергомістким, тому завод припинив роботу. Сьогодні в країні намагаються відновити
його роботу на новому устаткуванні.
Виробництво титану базується на власній сировині (ільменіт, рутил), за запасами
якої Україна посідає помітне місце у світі. Її постачають Іршанський гірничо-
збагачувальний (Житомирська область) і Вільногірський гірничо-металургійний
(Дніпропетровська область) комбінати. Спорідненість технологічних процесів
зумовили об’єднання виготовлення титану і магнію наодному виробництві. Виробництво
титану і водночас магнію та германію здійснюється на Запорізькому титано-магнієвому
комбінаті.
Виробництво феронікелю (сплаву заліза з нікелем) здійснюється на власній
сировині на Побузькому феронікелевому заводі (Побузьке, Кіровоградська область),
який у сучаснихумовах працює з перервами. Також навласній сировині в Україні
відбувалося виробництво ртуті в Донецькій області (Горлівка) і золота на Закарпатті
(Мужієво). Сьогодні ці підприємства не працюють, хоча запаси сировини залишаються
доволі значними (насамперед ртуті). В окремих містах (Харків, Одеса, Київ) кольорові
метали виплавляють з брухту.

Проблеми й перспективи розвитку металургійної промисловості.

Серед проблем, пов’язаних із розвитком металургії, найголовнішими є
забруднення довкілля (повітря, ґрунту, води), нагромадження великої кількості порід у
відвалах, некомплексне використання сировини. Чорна металургія посідає друге місце
після теплової електроенергетики за загальною кількістю викидів забруднювальних
речовин у повітря.
Нагальними проблемами є технічне й технологічне переоснащення
металургійних підприємств, поліпшення якості металів, випуск нових видів сталі,
прокату, феросплавів. Та найбільш гострими сьогодні є питання, пов’язані із
припиненням воєнних дій в окремих районах Донецької й Луганської областей, тому
що саме ці регіони були потужними виробникамичорних металів і коксу.
Перспективи. Пріоритетними напрямками розвитку галузі мають стати: розвиток
мінерально-сировинної бази та забезпечення якості сировини; заміна мартенівського
способу виробництва металу на киснево-конвертерний; упровадження установок
безперервного розливу сталі; розширення електроплавильного виробництва металу;
збільшення обсягів виробництва спеціальних сталей і сплавів; повне використання
всіх компонентів руд і відходів виробництва; спеціалізація на прив’язаних до джерел
сировини повних циклах виробництва нікелю, магнію, титанових зливків і сплавів,
нових видів продукції з цирконію.

Машинобудування та металообробна промисловість.

Значення, місце і роль у господарстві.
У сучасному житті немає жодної галузі, де б не використовувалися вироби
машинобудування. Це — і телевізор, і магнітофон, і холодильник, і пральна машина, і
радіоприймач, і міксер, і велосипед, і автомобіль. Всі вони також виготовлені машинами
або із застосуванням машин.
Забезпечуючи машинами інші галузі господарства, машинобудування сприяє науково-
технічному прогресу, полегшує працю робітників, поліпшує її умови.
 Машинобудування — провідна галузь промисловості України. В майбутньому
вона набуде значення «галузі — організатора», здатної вдосконалювати економіку країни.
Машинобудування в нашій країні є органічною складовою частиною майже кожного
більш-менш значного промислового комплексу. Це одна з територіально найбільш
поширених галузей господарства України.

Структура галузі та принципи розміщення окремих

виробництв:важкого, сільськогосподарського, транспортного,
електротехнічного.
 Машинобудування — надзвичайно складна галузь в Україні. Вона поділяється на
кілька десятків галузей і виробництв.
  
 Розміщення окремих галузей машинобудування залежить від характеру виробництва,
його трудомісткості, потреб у кваліфікованій робочій силі, показників витрат сировини,
енергії, устаткування з розрахунку на випуск одиниці продукції. Залежно від дії цих
чинників галузі машинобудування територіально об'єднуються в такі групи:
 Радіотехніка, робототехніка, електроніка, конвеєро-, приладо-,
верстатобудування, інструментальна промисловість та ін. Підприємства цих
галузей розташовуються в промислових центрах, де є кваліфіковані кадри,
науково-дослідні інститути відповідного профілю, виробнича і
невиробнича інфраструктура.
 Авто-, двигуно-, тракторо-, вагонобудування, виробництво устаткування для
легкої і поліграфічної промисловості. Заводи цих галузей знаходяться в
машинобудівних центрах, де є кваліфіковані кадри, а також виробляється
метал та енергія.
 Виробництво сільськогосподарських машин, хімічного устаткування,
промислової арматури, будівельних і шляхових машин. Ці галузі
машинобудування розміщуються ближче до районів споживання готової
продукції.
 Виробництво гірничошахтного, металургійного, підйомно-транспортного
устаткування, металевих виробів. Ці галузі знаходяться біля джерел
металопостачання і районів споживання готової продукції.
 Підприємства галузі металообробки (ремонт машин та обладнання,
виробництво окремих нескладних металевих виробів і конструкцій). Вони
орієнтуються на споживача і можуть знаходитися майже повсюди.
Територіальна організація машинобудування.
ВАЖКЕ І СЕРЕДНЄ МАШИНОБУДУВАННЯ.
Підприємства, що випускають устаткування для гірничовидобувної й
металургійної промисловості, розміщені в Кривому Розі, Маріуполі, Краматорську,
для електроенергетики — у Харкові, Запоріжжі, Хмельницькому,різноманітне
промислове устаткування — у Дніпрі, Сумах, Бердичеві, Львові. Верстатобудування
— Краматорськ, Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Житомир, Мукачево.
ТРАНСПОРТНЕ МАШИНОБУДУВАННЯ.
 Автомобілебудування — заводи у Запоріжжі (легкові автомобілі) і Кременчуці
(вантажівки), в Черкасах (легкові та вантажні автомобілі), Чернігові (автобуси), с.
Проліски, що біля Борисполя (автобуси і вантажівки). На Луцькому автозаводі,
спеціалізація якого — виготовлення легкових і вантажно-легкових автомобілів, почали
складати автобуси і тролейбуси, а на Мелітопольському моторному заводі, що постачає
двигуни длялегкових автомобілів, — автобуси.
Центрами залізничного машинобудування в Україні є Кременчук, Кам’янське,
Маріуполь, де виробляють вантажні вагони різного призначення.
Суднобудування і судноремонт - у портових містах Чорноморського узбережжя, а
також на річці Дніпро. Морські вантажні судна спускали на воду в Миколаєві, який був
найбільшим суднобудівним центром у Східній Європі, Херсоні, Керчі, Феодосії, а річкові
судна будувалив Києві, Запоріжжі, Херсоні, Ізмаїлі. Майже всі заводи втратили
замовниківі сьогодні, за окремими винятками, не працюють. Кримські підприємства,
наяких виробляли морську військову техніку, опинилися на окупованій території поза
контролем України.
Літакобудування і виробництво космічної техніки є наукомісткими, тому
орієнтуються на потужні конструкторські бюро
(Київ, Харків). У Київському конструкторському
бюро імені Антонова було розроблено й на
авіаційному заводі створено найбільші та
найпотужніші у світі транспортні літаки Ан-124
«Руслан»і Ан-225 «Мрія» (мал. 135). Сьогодні
підприємство випускає пасажирські та транспорті
літаки різних модифікацій. Моторобудівний завод,
що в складі компанії «Мотор Січ» (Запоріжжя)
виробляє авіадвигуни для літаків ігвинтокрилів,
здійснює їх ремонт таобслуговування.
Україна входить до п’ятірки країн-лідерів космічних послуг і технологій. Головним
підприємством космічної промисловості є конструкторське бюро «Південне» та
виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод»у Дніпрі. Основні центри
виробництва космічної техніки — Дніпро і Харків.
Український літак Ан-225 «Мрія» — найпотужніший, найдовший (84 м) і
найбільший у світі. Він надає комерційні послуги з перевезення надважких (до 640 тонн)
танестандартних вантажів.
ТОЧНЕ МАШИНОБУДУВАННЯ.
Україна мала добре розвинене точне машинобудування, підприємства якого
працювали в містах-мільйонниках, багатьох обласних центрах (Львові, Івано-
Франківську, Луцьку, Вінниці, Житомирі, Чернігові, Сумах, Черкасах) та інших
містах. Однак в умовахстрімкого розвитку мікроелектроніки ці підприємства не змогли
ефективно конкурувати із всесвітньо відомими фірмами в сучасних
інноваційнихрозробках з електроніки, радіоелектроніки, телекомунікацій,
приладобудування тощо. Лише окремі з них зуміли зберегти чи відродити виробництво —
переважно ті, що співпрацюють з відомими світовими брендами.
Створення спільних із зарубіжним капіталом виробництв сучасних якісних електронних
товарів — перспективнийшлях розвитку точного машинобудування в країні.
 З урахуванням останніх світових технологічних розробок в Україні налагоджено
виробництво комп’ютерної техніки. Зокрема, виробничо-логістичний комплекс
Impression Electronics, щорозташований в Гостомелі (Київська область), випускає
персональні комп’ютери, серверні системи, ноутбуки,ультрабуки, планшети,
електроннікнижки, смартфони, відеореєстратори.
Сучасний завод компанії «ЕКТА» в Житомирі на основі світлодіодних модулів
випускає різноманітну продукцію: екрани для трансляції відео у форматі 3D, розраховані
на концертні зали; цифрові бігборди,відеовивіски, відеобанери для зовнішньої реклами;
інформаційні та спортивні табло, які розміщують на вокзалах і стадіонах; інтерактивні
вітрини для торговельно-розважальних центрів; світлодіодні дорожні знаки тощо.
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ МАШИНОБУДУВАННЯ.
Цей вид машинобудування орієнтується на споживача, тобто спеціалізацію
сільського господарства. В Україні були створені потужні підприємства з виробництва
тракторів (Харків, Дніпро), різноманітних комбайнів: кукурудзозбиральних(Херсон),
бурякозбиральних (Тернопіль, Дніпро), кормозбиральних (Хмельницький). Сьогодні
лише окремі заводи частково відновлюють свою діяльність, наприклад Харківський
тракторний завод (трактори, зернозбиральнікомбайни), Херсонський комбайновий
завод. Лідирують у своїх напрямах підприємства у Кропивницькому (виробництво
посівних комплексів), Одесі (ґрунтообробні агрегати), Бердянську (жниварки).

Проблеми і перспективи розвитку.

Проблеми. Складним є становище машинобудівних підприємств на тимчасово
окупованій території Донецької та Луганської областей. Більшість не працює, деякі
знищені в результаті військових дій або порізані на брухт. Інші було демонтовано й
вивезено на територію Російської Федерації, як це сталося з оборонними підприємствами
«Топаз» у Донецьку, Луганським патронним заводом, філією підприємства «Мотор
Січ»,що в Сніжному (Донецька область). Таке також трапилося з колись найбільшим у
Європі Луганським тепловозобудівним заводом. В анексованому Кримузалишилися
суднобудівні підприємства: завод «Затока» в Керчі, що випускав танкери, оборонний
завод у Феодосії з випуску суден на повітряній подушці тасудноремонтний завод у
Севастополі.
Перспективи. Із часом машинобудування має набути важливішого значення у
структурі промисловості й формуванні експорту України. Необхідно розширювати
асортимент продукції за рахунок виробництва побутових товарів. Потрібні модернізація
машинобудівних заводів, їх технічне переоснащення з використанням сучасних
технологій, зростання темпів випуску наукомісткої продукції високого технологічного
рівня, освоєння нових конкурентоздатних зразків техніки, підвищення якості й
ефективності виробництва з орієнтацією на потреби внутрішнього ринку та збільшення
експортного потенціалу.

Хімічна промисловість.
Значення, місце і роль галузі.
 Багато з того, що оточує нас у побуті, — це вироби хімічної промисловості. До
продукції галузі належать лінолеум, обшивка ліфта, сидіння в тролейбусі і вагонах метро,
різноманітні упаковки, мінеральні добрива, засоби боротьби зі шкідниками сільського
господарства, полімерні плівки і труби, деталі комбайнів і тракторів. З продукції хімії —
різноманітних волокон — виробляється одяг.
  Багатьох із цих виробів ще 30—35 років тому не було. Чим це зумовлено?
Насамперед тим, що хімічна промисловість поряд з машинобудуванням визначає науково-
технічний прогрес інших галузей народного господарства. Жодна з них нині не може
обійтися без хімії, і ця залежність дедалі зростає, стимулюючи розвиток галузі.
  Водночас хімічна промисловість істотно відрізняється від більшості інших галузей —
вона може створювати нові матеріали з певними властивостями. Така її особливість дуже
цінна, наприклад, у космічний техніці й будівництві, фармацевтичній, харчовій та легкій
промисловостях.
  Хімічна промисловість — одна з провідних галузей промисловості нашої країни.
їй належить значна роль у формуванні галузевої і територіальної структури
господарського комплексу України. Вона добре комбінується з іншими галузями,
особливо металургією, і використовує їхні відходи як сировину.

Сировинна база.
Україна має значну сировинну базу для розвитку галузі, тобто запаси таких видів
мінеральної хімічної сировини, як вугілля, природний газ, сірка, кухонна і калійна солі
тощо. З основних видів мінеральної сировини виявлені значні родовища фосфоритів.
Особливість галузі полягає в тому, що як сировина використовуються відходи металургії,
лісової та легкої промисловості. Особливо виділяється коксохімічне виробництво, на базі
якого з вугілля (поряд із коксом, що направляється у доменне виробництво) отримують
інші види продукції: аміак, смоли, бензол тощо.
 Галузева структура хімічної промисловості. Географія окремих
виробництв хімічної промисловості.

Гірничо-хімічна промисловість забезпечує сировиною підприємства хімічної

промисловості. Вона охоплює видобування сірки (Роздольське та Новояворівське
підприємства), калійних солей (Калуш, Стебник), кам’яної солі (Артемівське,
Сакське, Солотвинське), фосфоритів (Незвиське, Кролевецьке).
Основна хімія — це виробництво мінеральних добрив, кислот, соди. При
виробництві мінеральних добрив ураховують два основні чинники: близькість до
споживача та наявність сировини. Азотні добрива виготовляють у Черкасах та з
відходів коксохімічного виробництва у Сєвєродонецьку. Калійні добрива виробляють у
районах видобування сировини, на підприємствах «Полімінерал» (м. Стебник
Дрогобицького району Львівської області), «Оріана» (м. Калуш Івано-Франківської
області), «Сірка» (м. Новий Розділ Львівської області), «Хімпром» (м. Вінниця), а
також на Костянтинівському хімічному заводі. Фосфорні добрива виробляють у
безпосередній близькості до споживача — у Вінниці, Сумах, Одесі або в районах
металургійного виробництва (Маріуполь). Найбільші центри виробництва соди в Україні
— це Лисичанськ та Слов’янськ.Кислоти виробляють у Рівному, Новому
Роздолі,Кам’янському.
Хімія органічного синтезу охоплює виробництво синтетичних матеріалів. В
Україні найрозвиненішими є такі різновиди оргсинтезу, як шинна (Біла Церква, Дніпро)
та гумоазбестова промисловість (Лисичанськ, Суми, Одеса,Біла Церква).
Гумова промисловість представлена Білоцерківським заводом гумотехнічних
виробів, Київським підприємством «Київгума»,Київським і Сумським
регенераторними заводами, підприємствами в Бердянську, Запоріжжі, Харкові,
Одесі.
Розміщення полімерної промисловості залежить від достатньої кількості
вуглеводневої сировини, палива, електроенергії, води, а деяких підвидів — від трудових
ресурсів.Пластмаси виробляють на нафтохімічних комбінатах, азотно-тукових і хлорних
заводах, а також у спеціалізованих цехахпідприємств. Найбільшими виробниками
синтетичних смол і пластмас є Сєверодонецьк, Кам’янське та Первомайськ. В
Запоріжжі виробляють синтетичні смоли. Центрами полімерної промисловості також є
Калуш, Одеса, Київ, Фастів — вони забезпечують переробку синтетичних смол на
пластмасові, плівкові та інші вироби.
Добре розвинені в Україні лакофарбова (Дніпро, Одеса, Суми, Вінниця,
Чернівці, Дрогобич) і фармацевтична промисловість. Виробництво ліків представлене
підприємствами, які розміщені у Києві (фірма «Дарниця», Борщагівський завод), у
багатьохобласних центрах (Львові, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Житомирі, Тернополі),а
також в Умані (Черкаська область), Прилуках (Чернігівська область), Лубнах
(Полтавська область).
Швидко розвиваються парфумерно-косметична промисловість та виробництво
продукції побутової хімії. У цьому секторі на українському ринку працюють міжнародні
компанії. Зокрема, американській ТНК Procter & Gamble («Проктер енд Гембл») в Україні
належать заводи в Борисполі (Київська область) та Покрові (Дніпропетровська
область), що випускають мийні та гігієнічні засоби торгових марок Gala, Dax,
Shandy, Safeguard, Camay. Понад 80 %цієї продукції експортують до країн Європи та
Америки. Працюють такожспільні підприємства: українсько-болгарське «Рігапа» (Харків)
— найбільшийвиробник шампунів, косметичних засобів, зубних паст і побутової хімії в
Україні; українсько-ізраїльське «Вельта-Косметік» Дніпро), яке спеціалізуєтьсяна
косметичних засобах і побутовій хімії, використовуючи для виробництва вітчизняну та
імпортну сировину німецьких, італійських і французьких виробників. Компанія
«Ельфа» (Коростень, Житомирська область) випускає низку парфумерно-косметичної і
побутової продукції під торговими марками «Зелена аптека», «Біоформула», «Біоняня»
тощо.
 Проблеми і перспективи розвитку.
Проблеми. Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів
навколишнього середовища, але водночас чи не єдина опікується утилізацією виробничих
відходів. Упровадження прогресивних хімічних технологій, що дають змогу звести до
мінімуму промислові відходи, максимальне очищення стічних вод і викидів в атмосферу
сприятимуть оздоровленню місць надмірної концентрації хімічних підприємств,а також
дають змогу обмежити вплив природних чинників на розміщення об’єктів хімічної
промисловості в регіонах з порівняно високим рівнемзаселення.
У зв’язку із скороченням виробництва чи припиненням діяльності хімічні
підприємства не задовольняють потреб країни у продукції основної хімії (насамперед у
мінеральних добривах) та хімії органічного синтезу. Значні їхобсяги доводиться ввозити
з-за кордону.
Перспективи. Значення хімічної промисловості надалі зростатиме, особливо це
стосується хімії полімерів і тонкого органічного синтезу. Їх розвиток у майбутньому є
нагальною потребою для української економіки.

Лісова і деревообробна промисловість.

Структура і значення.

Виробництво деревини й паперу не задовольняє потреб національної економіки і

населення у багатьох важливих видах продукції: його частка в господарстві України
доволі низька. Цепов’язано, насамперед, з обмеженою сировинною базою: низькою
лісистістю,невеликими обсягами заготівлі лісу. Значну кількість сировини та готової
продукції доводиться завозити з інших країн.
Лісозаготівельна діяльність охоплює вирубування, вивіз і первинну обробку
деревини (здебільшого в Карпатах і на Поліссі). Її продукція — ділова деревина, яку
використовують у деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості, будівництві.
Останніми роками споживання деревини у промисловості й будівництві зменшилося, хоч
обсяги заготівлі лісу дещо зросли.
Деревообробна промисловість охоплює лісопильне, фанерне, меблеве
виробництва, виготовлення деревостружкових плит, будматеріалів. Лісопильне
виробництво постачає пиломатеріали і тяжіє до районів лісозаготівель. Найбільше
лісопильних підприємств зосереджено в карпатських (Івано-Франківській,
Закарпатській, Чернівецькій, Львівській) і поліських (Волинській, Рівненській,
Житомирській, Київській) областях. Для виробництва фанери використовують
деревину берези, підприємства тяжіють до місцьзаготівлі сировини (Львів,
Костопіль,Оржів). Деревостружкові плити виготовляють для потреб меблевої
промисловості переважно в лісових районах, найбільші центри — Свалява,
Тересва,Костопіль, Київ. Меблева промисловість виробляє майже половину продукції
деревообробної промисловості. Центрами виробництва меблів є практично всі великі
міста країни та низка середніх і малих міст. Найбільші підприємства розміщені в Києві,
Харкові, Львові, Ужгороді, Сваляві, Чернівцях, Дніпрі, Тернополі. Виробництво
картону й паперу розвивається насамперед у лісових районах, орієнтуючись на сировину.
Водночас, споживаючи привізні напівфабрикати і вторинну сировину (макулатуру), воно
може функціонуватитакож в інших місцях. Найбільшими підприємствами є Київський
картонно-паперовий комбінат (м. Обухів), Понінківська (Хмельницька область),
Малинська (Житомирська область),Дрогобицька і Зміївська (Харківська область)
паперові фабрики.

Підприємства лісохімічної промисловості (виробництво скипидару, фарбників,

оліфи, каніфолі, оцтової кислоти тощо) орієнтуються на відходи лісової промисловості,
тому наближені до районів лісозаготівлі. Центрами є: Свалява, Перечин, Славута,
Коростень та ін. У лісохімічній промисловості відбувається переорієнтація виробництва
на виготовлення сучасніших матеріалів: на Макіївському заводі — деревно-волокнистих
плит для меблевої промисловості, у м. Надвірна —декоративного пластику (для меблевої
й автомобільної промисловості).
Проблеми і перспективи розвитку.
 Проблеми.  Перед Україною в сучасний період досить гостро стоїть проблема
підвищення рівня самозабезпечення лісовими ресурсами.
  За рахунок власних ресурсів деревини потреби України задовольняються на третину.
Водночас відходи деревини використовуються лише на 50—60%. У лісопаркових зонах
зрубані дерева гниють на землі. Важливо розширювати площі швидкоростучих і цінних
порід дерев, підвищувати продуктивність насаджень. Особливо перспективним є
вирощування лісів плантаційним способом.
  Свого паперу в Україні не вистачає. Тому доводиться купувати його за кордоном,
головним чином у Росії. Вихід — будувати целюлозні заводи, які б працювали на соломі.
Дуже важливо також збирати макулатуру. Це дозволить зекономити деревину, зменшити
витрати енергії й води та забруднення довкілля.
Перспективи.   У перспективі потреба в пиломатеріалах буде менша, а в картоні,
пресованих виробах, пакувальних матеріалах і деревних плитах — зросте. Розвиток цих
напрямків галузі, що базуються на її відходах, для України дуже актуальний.

Промисловість будівельних матеріалів.

Структура і значення.

Зростає і значення будівельного комплексу. Це пов'язано з тим, що від цієї галузі

залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна
реконструкція житлового фонду, будівництво промислових і сільськогосподарських
підприємств, транспортних об'єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо. Отже, сучасне
життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто
неможливе. Він підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює
передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.

Чинники розвитку і розміщення. Сировинна база.

 Сучасне розміщення підприємств промисловості будівельних матеріалів склалося
переважно під впливом двох чинників: сировинного і споживчого. На сировину
орієнтуються в розміщенні видобувні виробництва. Вони зайняті видобутком і
первинною переробкою піску, щебеню, гравію, виробництвом цементу, вапна, гіпсу і
стінових матеріалів. На споживача зорієнтоване виробництво залізобетонних
конструкцій, будівельного і віконного скла, шиферу тощо. Переважно у великих
містах знаходяться і значні будівельні організації, які будують житло, промислові об'єкти,
дороги, школи, лікарні, торгові центри,спортивні споруди.
Чинники розміщення
Сировинний Орієнтація на споживача
Полісся, Дніпровсько-Донецька найбільші міста,
крейда цегла
западина обласні центри
азбесто Київ,
Хмельницька, Вінницька,
вапно цементні Краматорськ,
Львівськаобласті
вироби Балаклея
Амвросіївка, Балаклія, бетон і
цемент найбільші міста
Харків,Кривий Ріг ЗБК
будівельна кераміка Костянтинівка, Київ,
Харків, Київ, Слов’янськ, Славута скло
(плитка, труби) Львів

Сировинна база. Промисловість будівельних матеріалів для свого виробництва

використовує природні (кам’яні, лісові) і штучні матеріали (керамічні, мінеральні в’яжучі,
бетонні, азбестоцементні, скло тощо).
До найбільших центрів промисловості будівельних матеріалів належать міста:
Київ, Харків, Одеса, Дніпро, Кривий Ріг, Запоріжжя,Маріуполь.
Географія цементного виробництва.
 Найбільшого розвитку цементна промисловість набула в Донбасі і Придніпров'ї, де
для цього є всі умови: високоякісна карбонатна сировина, шлаки металургійних заводів,
необхідність комплексного використання гірських порід залізорудних і марганцеворудних
кар'єрів.
  Великий центр цементної промисловості — Амвросіївка Донецької області. Крім
того, на Донеччині цементні заводи є в Краматорську і Єнакієвому.
  У Придніпров'ї цементні заводи працюють у Кам´янському і Кривому Розі. Велике
цементне підприємство знаходиться в Балаклії Харківської області, а також на
північному сході України — в Новгород-Сіверському.
  У західній частині нашої країни сформувався другий великий район цементної
промисловості, що охоплює підприємства в Кам'янці-Подільському (Хмельницька
область), Здолбунові
(Рівненська
область), Миколаєві
(Львівська область),
Ямниці (Івано-
Франківська
область).
   На півдні України цементне виробництво налагоджене у Бахчисараї (Крим),
Миколаївській області, Одесі тощо.

Легка промисловість. Художні промисли.

Структура, принципи розміщення.

При розміщенні підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача,

жіночі трудові ресурси і джерела сировини.

Географія текстильної (бавовняної, вовняної, лляної і шовкової),

швейної та трикотажної, шкіряно-взуттєвої.
Найважливіша галузь легкої промисловості — текстильна, продукція якої створюється на
бавовняних, вовняних і лляних підприємствах. Бавовняна промисловість України
працює на довізній сировині. Найбільші підприємства знаходяться в Херсоні,
Донецьку,  Тернополі (бавовняні комбінати), Нікополі (прядильно-нитковий
комбінат), а також Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Чернівцях та ін. Вовняна
промисловість країни представлена великими підприємствами в Чернігові, Донецьку,
Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах. Шовкові тканини становлять близько 8 %
загального обсягу. Натуральний шовк виготовляють у Києві й Черкасах, штучний — у
Києві. Виробництво лляних тканин цілком спирається на вітчизняні ресурси. Найбільші
підприємства розташовані в Житомирі та Житомирській області.
  Трикотажна промисловість країни випускає верхній одяг, білизну, панчохи,
шкарпетки. Підприємства галузі є в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську,
Житомирі.
  Швейна промисловість розвинута в багатьох містах України, особливо у великих —
Києві, Одесі, Харкові, Львові, Луганську, Сумах та ін.
  Підприємства шкіряної і взуттєвої промисловості також розміщені переважно у
великих містах — Києві, Луганську, Одесі, Львові, Дніпро, Миколаєві, Запоріжжі.
 Основні центри художніх промислів.
В усіх регіонах України здавна були розвинені традиційні ткацькі промисли.
Центрами народного ткацтва сьогодні є художні фабрикиі майстерні в Кролевці
(Сумська область), Богуславі й Переяславі-Хмельницькому (Київська область),
Решетилівці й Нових Санжарах (Полтавська область), Дігтярях (Чернігівська
область), Косові (Івано-Франківська область) та інших осередках. У Карпатах ще й
сьогодні практикують кустарне виробництво тканин для власних потреб.
Відомими регіонами килимарства є Волинь, Поділля, Гуцульщина, Київщина,
Чернігівщина, Полтавщина, Львівщина.
Спорідненим із художніми промислами є виготовлення художнього скла та
порцелянових виробів. Перший порцеляновий завод почав діяти в Україні в 1783 р. в м.
Корець на Рівненщині. Тепер такі підприємства працюють у 12 областях. Художнім
оздобленням порцеляни відзначаються підприємства Житомирської, Рівненської,
Хмельницької та Харківської областей .
Крім цього, популярним в Україні є виробництво глиняного посуду й побутової
кераміки. Такі підприємства діють у Полтавській, Дніпропетровській, Донецькій,
Харківській та інших областях України.

Харчова промисловість.
 Галузева структура, особливості спеціалізації, принципи
розміщення і географія.

Найважливіша галузь не тільки харчової промисловості, але всього господарства

України — борошномельно-круп’яна. Підприємства галузі розміщуються як у районах
вирощування зернових культур, так і поблизу споживача. Найбільші з них працюють у
Києві й Київській області, Харківській, Дніпропетровській, Черкаській областях,
Одесі, Миколаєві, Львові, Тернополі.

Макаронна промисловість також тяжіє до споживача, оскільки макаронні вироби

малотранспортабельні. Найбільші підприємства макаронної промисловості розташовані в
Києві, Харкові, Донецьку, Одесі, Дніпро.
На споживача орієнтується й кондитерська промисловість. Багато видів її продукції
мають обмежений термін зберігання. Найбільші підприємства (компанії) кондитерської
промисловості розташовані у великих містах: Харківська кондитерська фабрика,
кондитерська компанія «АВК» (кондитерські фабрики в Дніпро, Луганську й
Мукачевому), кондитерська корпорація «Рошен» (включає Київську, Вінницьку,
Маріупольську й Кременчуцьку кондитерські фабрики).
Одна з найстаріших галузей господарства — цукрова промисловість. Більшість
цукрових заводів зосереджені в районах збору цукрового буряку (Вінницька, Київська,
Полтавська, Кіровоградська, Черкаська, Хмельницька, Харківська, Тернопільська
області).
Олійно-жирова галузь включає підприємства, які виробляють олію, маргарин, мило.
Найбільші виробники соняшникової олії: Дніпропетровський олійно-екстракційний
завод (торговельна марка «Олейна»), Пологівський олійно-екстракційний завод
(Запорізька область), Слов’янський олійно-жировий комбінат, Одеський олійно-
жировий комбінат, підприємство «Кіровоградолія».
Найбільше плодоовочевих консервів виробляють на півдні країни, поблизу із
сировиною. До потужних підприємств, зокрема, належать Херсонський, Ізмаїльський,
Одеський, Вінницький і Сімферопольський консервні заводи. Вінницький консервний
завод поряд із фруктовими й овочевими випускає рибні та м’ясні консерви.
Промисловою переробкою молока (молочна промисловість) в Україні зайнято понад
300 підприємств, серед яких основну роль відіграють середні та великі. Територіальна
структура галузі відображає її залежність від кількості та якості сировини (молока) й
розміщення населення. Заводи з виробництва тваринного масла працюють у Вінницькій,
Полтавській, Дніпропетровській, Чернігівській і Черкаській областях. Найбільші
сироробні заводи: Новгород-Сіверський (Чернігівська область), Шосткінський
(Сумська область), Дубнівський (Рівненська область), Городенківський (Івано-
Франківська область), Старосамбірський (Львівська область), Великобурлуцький
(Харківська область).
Молочні консерви виготовляють Куп’янський (Харківська область),
Первомайський (Миколаївська область), Лубенський (Полтавська область) заводи.
Потужні підприємства з виробництва продукції з незбираного молока (сир, сметана,
кисляк, кефір, вершки, ряжанка, йогурт) розміщені в містах, серед них Харківський
молочний комбінат (торговельна марка «Ромол»), Київський завод «Галактон» і
Кременчуцький молокозавод (торговельна марка «Галактон»), Миколаївський молочний
комбінат (торговельна марка «President»), Павлоградський молочний комбінат
(торговельна марка «Фанні»), «Білосвіт—Умань» (торговельні марки «Лактонія»,
«Білосвіт»), Компанією «Білосвіт—Умань», Павлоградським і Миколаївським молочними
комбінатами володіє французька група Lactalis.
Великі підприємства м’ясної промисловості — м’ясокомбінати — працюють у
великих містах і в районах розвиненого тваринництва. Потужні м’ясокомбінати
розташовані в Києві, Полтаві, Харкові, Вінниці, Одесі, Черкасах, Донецьку, Дніпро.
Рибна промисловість охоплює засолювання, коптіння, в’ялення морської та річкової
риби; виробництво консервів, рибного борошна, напівфабрикатів. Найбільші виробничі
потужності галузі зосереджені на комбінатах, розташованих у портових містах. В Україні
працює чотири рибопромислових об’єднання: Севастопольське (найбільші
підприємства в Севастополі, Євпаторії, Ялті), Чорноморське (Одеса, Ізмаїл, Очаків,
Вилкове, Херсон), Північноазовське (Маріуполь, Бердянськ, Генічеськ) та
Керченське.
 Проблеми і перспективи розвитку. Пріоритетними завданнями галузі є збільшення
виробництва продовольчих товарів глибокої переробки, розширення їхнього асортименту,
покращення поживних і смакових властивостей, виробництво лікувально-профілактичних
продуктів і продуктів швидкого приготування, упровадження системи контролю за якістю
продовольчих товарів.
2.3. Сільське господарство
Роль, місце і значення сільського господарства.Земельний фонд.
Меліорація земель.
Сільське господарство є однією з найважливіших ланок економіки, бо саме в ньому
формується близько 3/4 усіх фондів особистого споживання. За рахунок роботи
підприємств аграрного сектора національної економіки населення забезпечує свої
потребив продуктах харчування. Цей сектор створює сировинну базу для розвитку легкої
промисловості. Завдяки йому формується значна частина українського експорту: олія,
цукор-пісок, м’ясо й м’ясопродукти,
молокопродукти, сири, вершковемасло,
кондитерські вироби, шкіра.
Сільськогосподарські угіддя охоплюють
більш як 70 % площі нашої країни. Розораність
території є найвищою у світі — 79 %. Найбільше
ріллі —понад 90 % (!) — мають Кіровоградська,
Вінницька й Тернопільська області 33 млн га
орних земель створюють основу для масштабного
розвитку рослинництва.
Сільськогосподарські угіддя потребують
меліорації: зрошення на півдні країни, осушення
на Поліссі, захисту ґрунтів від ерозії у лісостеповій зоні, зонах мішаних і широколистих
лісів.
 Рослинництво. Зернові культури.
Основою рослинництва є вирощування зернових культур — пшениці, ячменю,
кукурудзи, жита, вівса, гречки, проса, рису.
Найбільше посівів зернових культур зосереджено в Одеській, Дніпропетровській,
Полтавській, Вінницькій та Запорізькій областях.
Головна із зернових культур — озима пшениця, якою засівають понад 6 млн га ріллі.
Найбільш сприятливі природно-кліматичні умови для її вирощування — у лісостепу й
північній частині степу.
Ячмінь — друга за значенням зернова культура, яка вирізняється порівняно високою
врожайністю. Сіють ячмінь переважно в степовій зоні та передгір’ях Криму.
Третє місце за розмірами посівних площ посідає кукурудза. На неї припадає майже 15
% валового збору зерна. Це теплолюбна рослина, період вегетації якої становить від 85 до
150 днів. Такі умови є в степу, південній частині лісостепу, у Закарпатті. Найвищу
врожайність кукурудзи мають господарства Черкаської, Хмельницької, Київської,
Львівської, Чернігівської, Закарпатської областей.
Жито займає близько 2 % площі зернових. За врожайністю воно більш ніж удвічі
поступається озимій пшениці. Жито — не настільки вибаглива до тепла рослина, тому
його вирощують у районах із більш прохолодним кліматом. Воно поширене в Поліссі та
західних областях України.
Овес є допоміжною культурою, його посіви зосереджені в Поліссі та Прикарпатті.
Цінні продукти харчування виробляють із круп’яних культур (гречка, просо, рис). В
Україні найбільші площі займає гречка. Основні площі її посіву розташовані на півночі
степу, у лісостепу та Поліссі.
Просо є досить посухостійкою культурою, його сіють у степових районах і лісостепу.
Рис вибагливий до тепла й вологи. Цю культуру вирощують на поливних землях
(чеках) у районі Північнокримського каналу, у Криму, Миколаївській та Херсонській
областях.
 Зернобобові культури (горох, люпин, соя, квасоля, вика) використовують як харчові й
кормові культури. Горох переважно вирощують на півдні лісостепу й на півночі степу,
люпин — у Поліссі, сою — у Поліссі й лісостепу.

Вирощування технічних культур, картоплі і овочів. Садівництво,

ягідництво, виноградарство.
Основними технічними культурами України є цукровий буряк, соняшник, льон-
довгунець, ріпак. Вирощують також коноплі, льон-кучерявець, тютюн,хміль,
ефіроолійні та лікарські рослини.
Цукровими буряками ще в недалекому минулому було зайнято чверть посівних
площ технічних культур. Але світова ситуація з виробництвом цукру та несвоєчасне
переобладнання цукрових заводів призвели до значного скорочення площ цієї культури в
Україні. Найбільші посіви цукрового буряку — у Вінницькій, Тернопільській,
Черкаській і Київській областях.
Природні умови України сприятливі для вирощування соняшнику. Найбільші
посіви зосереджені в Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій, Харківській,
Кіровоградській областях.
Хміль вирощують у Житомирській, Рівненській, Львівській, Вінницькій
областях. Його суцвіття використовують у пивоварній, дріжджовій і хлібопекарній
промисловості.
 Значно збільшилися площі ріпаку. Порівняно з 2007 р. посіви цієї технічної
культури в середньому по Україні зросли утричі. Стимулом для сільгоспвиробників стали
високі закупівельні ціни на насіння ріпаку, яке використовується для виробництва
біопального.

Посіви льону-довгунцю розташовані в північній та західній частинах України (в

Передкарпатті).
Значне місце в раціоні харчування жителів країни посідає картопля. Україна
належить до найбільших її виробників в Європі. Найбільше картоплі вирощують
Вінницька, Львівська, Чернігівська, Київська, Сумська, Волинська області.
Багато сільськогосподарських підприємств усіх ґрунтово-кліматичних зон України
займаються вирощуванням овочів на відкритому ґрунті. Однак найбільше посівів
зосереджено в господарствах степової та лісостепової зон. Індустріальне виробництво
овочів у закритому ґрунті розвинене у великих містах і приміських зонах.
Безперечним лідером зі збору томатів є Херсонська область, де в середньому
збирають майже 250 тис. т.
У степових районах вирощують баштанні культури. Кавуни й дині привозять в
основному з Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей.
Практично в усіх областях України вирощують плодові та ягідні культури. До
лідерів зі збору яблук належать Вінницька, Закарпатська, Хмельницька й Львівська
області, які збирають понад 40 тис. т фруктів і ягід щорічно. У південних районах
вирощують абрикоси, персики.
Велике значення має виноградарство. Майже 90 % винограду вирощують у Криму,
Одеській, Миколаївській, Херсонській та Закарпатській областях.
 Тваринництво. Рибне господарство.
У складі тваринництва виділяється кілька галузей, в Україні найбільше значення
мають скотарство й свинарство. Основна мета скотарства — розведення великої
рогатої худоби для одержання молока, м’яса й шкір. На Поліссі, у лісостеповій зоні та в
приміських зонах переважає молочне й молочно-м’ясне скотарство; у степовій зоні
розвивається м’ясне та м’ясо-молочне. Найбільш потужні комплекси відгодівлі великої
рогатої худоби й виробництва молока розташовані поблизу споживача (великих міст). У
виробництві молока перше місце належить господарствам лісостепу (Львівська,
Хмельницька, Київська, Вінницька, Житомирська, Харківська області).
За значенням друге місце посідає свинарство, що забезпечує споживачів м’ясом,
салом, шкірами. Найбільш інтенсивно галузь розвивається поблизу великих міст і центрів
харчової промисловості. Найбільше виробляється свинини у лісостеповій і степовій
зонах (Вінницька, Черкаська, Одеська, Хмельницька, Полтавська, Київська
області).
У степових районах півдня України та в Карпатах поширене вівчарство. Крім
м’яса, ця галузь забезпечує промисловість вовною. У степових областях вівчарство має
тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських і гірських —
м’ясо-вовняну.
Важливе місце серед галузей тваринництва посідає птахівництво (розведення курей,
качок, гусей, індиків). Крім поживного м’яса, галузь дає яйця, а також перо й пух.
Найбільше валове виробництво цієї продукції припадає на господарства лісостепу й
степу (Донецька, Київська, Львівська, Дніпропетровська, Харківська області,
Автономна Республіка Крим). Останніми роками поблизу великих міст створюються
бройлери господарства. У результаті куряче м’ясо з дорогого й делікатесного продукту
перетворилося на один із найпоширеніших і доступних видів їжі.
По всій території України розвинене бджільництво. Найбільший рівень розвитку
бджільництва у степовій та лісостеповій зонах, де зосереджені основні медоносні
культури.
У південних районах країни культивується шовківництво. Проте його продукції не
вистачає для задоволення потреб шовкової промисловості.
 Перспективною галуззю є рибництво. В Україні галузь розвивається на основі
природних (озера, лимани, річки) та штучних (водосховища, ставки) водойм.

2.4. Соціальна сфера.

Галузева структура, значення. Сфера послуг. Структура галузі.
Соціальна сфера має велике економічне й соціальне значення для розвитку
суспільства. Її головне завдання — задовольнити щоденні безпосередні матеріальні та
духовні потреби кожної людини. Найпоширенішими є підприємства торгівлі та
громадського харчування, які розташовані в кожному населеному пункті. Система
закладів охорони здоров’я, відпочинку і фізичної культури працює на профілактику
захворювань, здоровий спосіб життя, відновлення здоров’я людей, їхній активний
відпочинок.
Охорона Спеціалізовані лікарняні комплекси працюють у великих містах. У
здоров’я сільській місцевості створена система фельдшерсько-акушерських
пунктів.
2,8 тис. лікарняних закладів, 523 санаторії та пансіонати із лікуванням,
269 санаторіїв-профілакторіїв, 8 тис. лікарських амбулаторно-
поліклінічних закладів
Освіта Найбільше навчальних закладів зосереджено в Харкові, Києві, Одесі,
Дніпропетровську, Львові, Донецьку. Досить рівномірно розміщені
педагогічні та медичні заклади, спеціалізація інших ВНЗ залежить від
потреб господарського комплексу. 21,2 тис. шкіл, гімназій та ліцеїв, де
навчаються 4,7 млн учнів.
553 вищі навчальні заклади І—II рівнів акредитації та 351 — ІІІ—IV
рівнів акредитації, де загалом навчаються 2,8 млн студентів
Культура та Географія пов’язана з людністю населених пунктів, а також із їхніми
мистецтво історичними пам’ятками. Найбільше закладів зосереджено в Києві,
Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську.
Театри — 137, заклади культури клубного типу — 19 тис., бібліотеки
— 19,8 тис., музеї — 445, кінотеатри, концертні зали, картинні галереї
Торгівля та Географія пов’язана з густотою населених пунктів. Великі торговельні
громадське комплекси працюють у містах
харчування
Побутове Географія пов’язана з густотою населених пунктів. Найбільша
обслуговуванн кількість різноманітних закладів зосереджена у великих містах
я

Рекреаційно-туристське господарство. Проблеми й перспективи

розвитку.
Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційно-туристського господарства.
Основними рекреаційними районами є Крим, узбережжя Чорного та Азовського морів,
Карпати. Найбільші центри відпочинку й туризму розташовані в Криму: Євпаторія, Ялта,
Феодосія, Алушта, Судак, Алупка; на інших узбережжях морів: Одеса, Скадовськ,
Маріуполь, Бердянськ, Кирилівка, Генічеськ; у Карпатах та Передкарпатті — Яремче,
Трускавець та ін.
Проблеми і перспективи розвитку галузі. Рівень розвитку більшості галузей
соціальної сфери не відповідає вимогам суспільства. Для них характерні низька
матеріальна оснащеність, недостатня кількість сучасного обладнання, низька заробітна
плата. Підвищити ефективність роботи соціальної сфери можна завдяки наданню
пріоритетності у фінансуванні, залученню недержавних коштів, розвитку приватних
закладів.

2.5. Транспорт і зовнішноекономічні зв’язки України.

Основні види транспорту та їх характеристика. Особливості їх
розміщення. Географія перевезень.
Транспорт — специфічна галузь господарства, яка не створює нових матеріальних
цінностей, але суттєво сприяє цьому. Вагомою є роль галузі в підвищенні рівня життя
населення. У транспорті зайнято близько 6 % працівників господарського комплексу
країни. Найважливішими показниками розвитку будь-якого виду транспорту є вантажо- і
пасажирообіг. Вони дають уявлення про кількість вантажів і пасажирів, перевезених за
певний період (як правило, за рік) на певну відстань.

Україна займає вигідне транспортно-географічне становище, особливо щодо напрямів,

які з’єднують Росію з Центральною і Західною Європою (схід—захід), країни Балтії,
Північну Європу з узбережжям Чорного моря і Близьким Сходом (північ—південь). Проте
вона не повною мірою використовує ці переваги.
Для територіальної структури транспортної мережі України характерна наявність
значних транспортних вузлів із великими аеропортами, вокзалами, автовокзалами. Серед
них виділяються: Київ, Харків, Запоріжжя, Львів, Дніпро, Донецьк, Одеса, Полтава.

Залізнична мережа України.

Основними вантажами, що перевозяться залізницею, є вугілля, залізна руда, нафта,
будівельні матеріали, продукція металургії та машинобудування, мінеральні
добрива,сільськогосподарська продукція.
 Залізничний транспорт перевозить значний обсяг пасажирів. Особливо це стосується
пасажирських перевезень на великі відстані, зокрема за межі країни 
Перша залізниця з’явилася в Україні в 1861 р., вона сполучала міста Львів і
Перемишль. Західноукраїнські землі на той час перебували в складі Австро-Угорщини. У
східній частині України, яка тоді була в складі Російської імперії, будівництво залізниць
розпочалося в 1865 р.Стала до ладу залізниця Одеса — Балта, яку згодом подовжили до
Києва. У 1870 р. Одеса вже була сполучена з Москвою.
У 1913 р. залізнична мережа вже нагадувала теперішню й становила 3/4 сучасної
мережі залізниць. У 1937 р. були збудовані залізниці Донбас — Москва та Херсон —
Харків.
Загальна протяжність залізничних шляхів України — 22,8 тис. км, з них
електрифіковано 8,3 тис. км. Усі залізничні магістралі об’єднані департаментом
«Укрзалізниця», він поділяється на шість регіональних залізниць: Донецька
(управління в Краматорську, у зв’язкуз проведенням АТО), Південно-Західна (Київ),
Придніпровська (Дніпро), Південна (Харків), Одеська (Одеська), Львівська (Львів).
Центри керування залізницями водночас є найважливішими транспортними вузлами
України. Крім них, такими є Лозова, Фастів, Ясинувата, Жмеринка,
Волноваха,Дебальцеве, Знам’янка, Козятин, Бахмач та ін.
Основні напрямки сполучають Київ, Одесу, Дніпро, Донецьк, Харків, Львів,
Запоріжжя та інші великі міста. Інтенсивні залізничні перевезення здійснюються
лініямиКиїв — Львів — Чоп, Київ — Харків, Київ — Одеса, Маріуполь — Харків,
Костянтинівка — Синельникове — Дніпро —Кривий Ріг.
Україна стабільно входить до п’ятірки держав з найпотужнішим залізничним
транспортом. Масштабніші залізничні вантажоперевезення мають лише Канада, Китай,
Росія, США. Українськими залізницями доставляють більше продукції, ніж залізничним
транспортом переважної частиникраїн Євросоюзу сукупно.
 Автомобільний транспорт, найважливіші автомагістралі.
Здебільшого рівнинний рельєф України є одним із чинників ефективного розвитку
автомобільного транспорту. Ним перевозять вантажі та пасажирівна короткі й середні
відстані. Україна сполучена якіснимиавтошляхами із суміжними регіонами Білорусі,
Молдови,Польщі, Росії.
Автомобільний шлях — це належним чином обладнана автомобільна дорога, яка за
господарською важливістю йтехнічними характеристиками належить до категорії
загальнодержавного, обласного, місцевого значення.
Найважливішими для економіки України автошляхами є: Одеса — Київ, Київ —
Брест (Білорусь), Київ — Варшава(Польща), Львів — Київ, Дніпро — Запоріжжя, Дніпро
— Нікополь, Київ — Дніпро, Київ — Харків, Кропивницький —Кишинів (Молдова). Про
автомобільне сполучення України зкраїнами Євросоюзу свідчить той факт, що у
Львівській області в 1998 р. споруджено найбільший у Європі автомобільний перехід —
Краковець.
Мережа автошляхів в Україні доволі розгалужена, їхня загальна протяжність
становить близько 170 тис. км, а густота автошляхів із твердим покриттям — 270 км на
1000 км2території. Середня відстань перевезень автотранспортом становить: для
пасажирів — 11 км, для вантажів — 19 км.
Територія України має велике транзитне значення, тобто нею можна провезти
значну кількість вантажів і пасажирів. Коефіцієнт транзитності (розвиненість усіх
транспортних зв’язків і відповідної їм інфраструктури) нашоїкраїни становить 3,75 (для
зіставлення: Польщі — 2,92). Задомовленістю між європейськими країнами на континент
іформується дев’ять дорожно-транспортних коридорів. Територією України проходить
третина з них: Берлін — Краків —Львів — Київ, Одеса — Київ — Москва — Санкт-
Петербург —Гельсінкі, Трієст — Будапешт — Чоп — Львів (ДИВ. КАРТУ!!!)

Трубопровідний транспорт, транзитні шляхи транспортування

нафти і газу.
Цей вид транспорту є порівняно молодим. За технічними характеристики він
найекономічніший, забезпечує близько половини загального вантажообігу країни. В
Україні діютьтакі різновиди трубопровідного транспорту: нафтопроводи,
газопроводи,аміакопроводи,етиленопроводи.
Перший газопровід в Україні «Дашава — Стрий — Дрогобич» було прокладено в
1924 р. Сьогодні мережа газопроводів сягає близько 35 тис.км. Найбільшими, які
проходять територією нашої країни, є: «Союз», «Уренгой (Росія) — Помари —
Ужгород», «Братерство», «Долина — Словаччина — Чехія», «Шебелинка — Полтава —
Київ», «Шебелинка —Дніпро — Кривий Ріг», «Дашава — Київ — Москва».
Україна є найбільшим у світі транзитером (забезпечує транспортування через свою
територію) природного газу. Переважно він постачається з Росії, значною мірою з
Туркменістані.У перспективі можна розширювати поставки газу з Ірану.
Нафтопроводами надходить майже 94 % нафти, яка споживається в Україні. У нас
діють 12 основних і ряд допоміжних нафтопроводів. Найпотужніші з них: «Самара (Росія)
— Лисичанськ — Кременчук — Херсон» (має відгалуження до Одеси), «Дружба», «Баку
(Азербайджан) — Супса — Одеса —Броди — Адамова Застава (Польща)», «Гнідинці —
Прилуки — Кременчук», «Качанівка — Охтирка», «Долина — Дрогобич», «Битків —
Надвірна».
У перспективі велике значення для України має налагоджування транспортування
нафти не лише з Росії, а й з Азербайджану та Казахстану.
Серед продуктопроводів слід відзначити аміакопровод, кінцевим пунктом якого є
порт Одеса, та етиленопровід «Дунай-Варош (Угорщина) — Калуш». (ДИВ. КАРТУ!!!)

Водний транспорт, морські і річкові порти.

Морський транспорт. Чорне та Азовське моря майже не замерзають (лише невеликі
їхні ділянки на короткий час вкриваються кригою). Це позитивно пливає на розвиток
морського транспорту, який дуже перспективний для України. Сьогодні він забезпечує
лише 4 % вантажообігу.
Для морського транспорту особливе значення мають порти. Морський порт — це
приморський населений пункт, що має комплекс споруд,призначених для вантаження і
розвантажування морськихсуден. Найбільші порти України: Одеса, Чорноморськ,
Южний, Білгород-Дністровський, Миколаїв, Ізмаїл.
Загалом в Україні діють 18 портів (частина з них — на території незаконно
анексованого Росією Криму), їм підпорядковуються 175 перезавантажувальних
комплексів і вісімсудноремонтних заводів. Навіть невеликі порти, такі як Скадовськ або
Усть-Дунайськ, відіграють певну роль у структуріморського транспорту. Між
Чорноморськом і Варною, Одесою й Хайфою (Ізраїль) та іншими портами діють
міжнародніморські переправи.
Річковий транспорт. Як і морський, річковий транспорт має ряд переваг над
сухопутним. Це й готові природні шляхи, й можливість водночас перевозити великі
обсяги вантажів і пасажирів.
Загальна довжина судноплавних річок України становить 4,4 тис. км. Найголовнішою
водною артерією є Дніпро, він судноплавний від м. Орші (Білорусь) до впадіння в Чорне
море. Судноплавними є річки Дніпровського басейну: Десна, Прип’ять, Стрий,
Горинь, Сула та Дністер, Дунай, Сіверський Донець, Південний Буг.
Річковий транспорт вважають найдешевшим. Ним переправляють великогабаритні
вантажі, серед яких більше половини — будівельні матеріали. Крім цього, перевозять
вугілля, кокс, руди, металобрухт, зерно. Найбільшими річковими портами є Дніпро,
Запоріжжя, Київ, Рені.
Річковий транспорт потребує реконструкції та переоснащення суден. Для цього
необхідно реанімувати необхідні площі на Херсонському, Запорізькому та Київському
судноремонтних заводах. (ДИВ. КАРТУ!!!)

Повітряний транспорт.
Він є наймолодший і найшвидший з усіх видів транспорту. Найширше
використовується для перевезення пасажирів. Авіатранспортом доставляють пошту,
термінові вантажі. За допомогою літаків здійснюють аерофотозйомку, санітарні
перевезення, хімічнуобробку посівів і боротьбу з лісовими пожежами.
Найбільші аеропорти України розташовані в містах: Бориспіль (обслуговує Київ),
Харків, Дніпро, Одеса, Запоріжжя, Львів, Київ («Жуляни»).
 Регулярними рейсами Україна пов’язана з понад 70 країнами світу. Зокрема, компанія
«Міжнародні авіалінії України» здійснює прямі рейси до Німеччини, США, Канади,
Ізраїлю, Польщі, Австрії та інших країн. (ДИВ. КАРТУ!!!)

Зовнішноекономічні зв’язки України.

Зв’язки держави з іншими країнами світу здійснюються в різних формах. Особливе
значення мають економічні зв’язки, які здійснюються у формі зовнішньої торгівлі,
міжнародної спеціалізації та кооперування, вкладення капіталів, обміну робочою силою,
обміну науково-технічною інформацією (новітні технології, патенти, ліцензії),
міжнародних послуг (транспортні, надання фінансових кредитів, підготовка кадрів, обмін
туристськими групами), створення спільних підприємств.
У структурі експорту України простежується зв’язок із рівнем розвитку окремих
галузей господарства (переважає частка сировини й продукції низького ступеня
переробки). Безперечним лідером є металургійна промисловість, на друге місце вийшов
агропромисловий комплекс, який постачає зерно, рослинну олію, продукцію молочної
промисловості, кондитерські вироби, продукти переробки плодів і овочів (консерви).
Для імпорту характерне переважання двох груп товарів — енергоносіїв (природний
газ, нафта) і продукції машинобудування.
Упродовж кількох років зовнішня торгівля України характеризувалася додатним
сальдо. Але зараз імпорт значно перевищує експорт.
Україна торгує майже з 200 країнами світу, провідне місце в експортних операціях
посідають країни СНД (36 %) та країни Європейського Союзу (27 %). В імпортних
операціях із товарами на СНД припадає майже 40 %, на країни ЄС — 34 %.

Тема 5. Економіко-географічні райони України.

5.1. Характеристика економічних районів.
Під економічним районом розуміють територіально цілісну частину країни, яка має
свою виробничу спеціалізацію та пов’язана з іншими районами через територіальний
поділ праці та обмін продукцією. Усі економічні райони утворюють єдиний
господарський комплекс України. Основною причиною формування економічних районів
є їхні внутрішні особливості, на яких ґрунтується територіальний поділ праці.
На території України виокремлюється 9 районів:
1. Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська обл.),
2. Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська обл.),
3. Донецький (Донецька, Луганська обл.),
4. Придніпровський (Запорізька, Дніпропетровська обл.),
5. Центральний (Кіровоградська, Черкаська обл.),
6. Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.),
7. Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька обл.),
8. Північно-Західний (Волинська, Рівненська обл.),
9. Причорноморський  (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл., Автономна Республіка
Крим).
 Донецький економічний район.
План Характеристика
Економіко- Район розташований на сході і південному сході країни. Площа його —
географічне 53,2 тис. квадратних кілометрів. Населення — понад 8,2 млн. осіб. Район
положення та його охоплює Донецьку і Луганську області. Економіко-географічне
господарська оцінка положення в цілому сприятливе. Донецький район має вихід до
Азовського моря і знаходиться на перехресті доріг, що ведуть з країн
Балтії і Білорусі до країн Закавказзя, з Азії в Європу.
Природні умови і Для розвитку господарства район має в цілому сприятливі природні
ресурси умови, значні природні ресурси. Родючі ґрунти. Розміщення на його
території Донецького вугільного басейну, родовищ кам’яної солі
(Артемівське, Слов’янське), цементного мергелю, ртутних руд
(Микитівське), вогнетривких глин (Часів Яр), нерудної металургійної
сировини, будівельних матеріалів. Не вистачає власних водних ресурсів.
Населення і трудові Найвищі в Україні показники щільності населення і урбанізації, густа
ресурси мережа міських поселень, значної кількості великих міст і агломерацій;
забезпеченість трудовими ресурсами.
Особливості   Донецький район в Україні до початку ситуації на сході(!!!!) був
галузевої та найбільш економічно розвинутий, особливо такі галузі, як
регіональної електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке
структури машинобудування та промисловість будівельних матеріалів. У сільському
господарства господарстві домінує приміський тип господарювання. Район має вихід
до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою
здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв'язки. 
Промисловість та її Промисловий комплекс району історично склався на основі вугільної
структура промисловості, яка має повсюдне розміщення. На базі видобутку палива
сформувалась потужна теплова енергетика. Найбільші ТЕС
Вуглегірська, Зуївська, Старобешівська, Курахівська, Луганська. На
території Донецького району знаходиться однойменний район чорної
 металургії, що сформувався на базі власного видобутку коксівного
вугілля, вогнетривів та вапняків і довізних руд (із Придніпров’я); основні
центри — Маріуполь, Алчевськ, Харцизьк, Макіївка, Луганськ, Донецьк,
Краматорськ. Кольорова металургія представлена виробництвом цинку
та свинцю (Костянтинівка), ртуті (Горлівка).
Серед галузей машинобудування переважає важке, що виробляє
устаткування для гірничої промисловості та металургії — заводи у
Краматорську, Горлівці, Ясинуватій, Слов’янську, Донецьку, Харцизьку
тощо. Залізничне устаткування випускають у Луганську, Стаханові та
Маріуполі, крани — у Краматорську, різноманітні прилади (у тому числі
холодильники) — у Донецьку.
Район є потужним виробником продукції хімічної промисловості — соди
(Лисичанськ, Слов’янськ), барвників (Рубіжне), азотних добрив,
полімерів (Сєверодонецьк, Горлівка), хімічних реактивів (Донецьк).
Промисловість будівельних матеріалів має повсюдне розміщення і
широку галузеву структуру. Район виділяється в Україні виробництвом
цементу (Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієве), скла, залізобетонних
виробів.
Серед галузей легкої промисловості виділяється текстильна, швейна і
взуттєва (Донецьк, Лисичанськ, Луганськ та інші міста).
Харчова промисловість розвинена повсюдно, вона виробляє борошно,
олію, сіль.
Характеристика Розміщення району у степовій зоні, високий рівень розораності території
основних галузей є основою розвиненого сільськогосподарського виробництва. Воно
сільського спеціалізується на вирощуванні зернових культур, соняшника, овочів,
господарства розведенні великої рогатої худоби молочно-м’ясного напрямку,
свинарстві та птахівництві. Довкола великих міст і агломерацій
поширене інтенсивне сільське господарство приміського типу. На
Азовському морі розвинене рибальство.
Транспорт, основні Донецький район має одну з найгустіших в Україні мережу транспортних
його види та шляхів. Залізниці й автошляхи сполучають його з регіонами України і
географія сусідніми областями Росії. Найбільші залізничні вузли — Дебальцеве,
Ясинувата, Іловайськ, Попасна, Донецьк, Луганськ.
Територією району проходять трубопроводи з Росії, якими природний газ
і нафта передаються в інші регіони України та країни Європи, а також
надходять до численних місцевих споживачів (у т. ч. найбільшого в
Україні Лисичанського нафтопереробного заводу). Маріуполь є одним із
найбільших в Україні морських портів.
Зовнішньекономічн З Донецького економічного району відправляють до інших районів
і зв’язки країни вугілля, кокс, чорні метали, електроенергію, різноманітні машини
та устаткування, добрива, продукцію АПК. Отримують з Придніпров'я в
залізну і марганцеву руди, з Карпатського району — калійні добрива, ліс,
автобуси, телевізори, із Столичного — різноманітні машини та
обладнання, продукція легкої промисловості. Багато продуктів харчової
промисловості одержує цей район з Причорноморського та Подільського
районів.
Регіональні Промисловими вузлами району є: Донецько-Макіївський,
відмінності Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-
Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський.
 Придніпровський економічний район.
План Характеристика
Економіко- Район розташований у центральній і південно-східній частинах країни, в
географічне басейні Дніпра. Площа його становить 59,1 тис. км 2. Населення — 6,0
положення та його млн. осіб. Район охоплює Дніпропетровську та Запорізьку області. За
господарська оцінка рівнем розвитку Придніпровський район поступається тільки
Донецькому(до ситуації на сході!!!). За вартістю виробленої продукції
промисловість у ньому домінує над сільським господарством. Її частина
досягає 80%. Найрозвинутіші галузі району — чорна металургія,
машинобудування та металообробка, хімічна промисловість та
електроенергетика.
Природні умови і  Район має сприятливі природні умови, багаті природні ресурси (родючі
ресурси ґрунти, м'який клімат, запаси залізної і марганцевої руд світового
значення, є родовища вугілля, бокситів, титанових руд тощо).
Населення і трудові Висока концентрація населення, наявність великих міст і агломерацій, у
ресурси т. ч. міста Дніпро, що має людність, близьку до мільйона, зосередження у
ньому потужного науково-технічного потенціалу.
Особливості Господарство району багатогалузеве, головними галузями є важка і
галузевої та харчова промисловості, сільське господарство. Серед галузей важкої
регіональної промисловості розвинена гірничодобувна, електроенергетична,
структури металургійна, машинобудівна, хімічна промисловість.
господарства
Промисловість та її Гірничодобувна галузь представлена видобутком залізних (Кривий Ріг) і
структура марганцевих (Нікополь) руд, урану (Жовті Води), будівельних матеріалів.
Видобуток вугілля здійснюється у Дніпропетровській області
(Павлоград).
Електроенергетика представлена кількома потужними ТЕС —
Запорізькою, Криворізькою, Придніпровською, Кам’янською, двома
гідроелектростанціями у Запоріжжі (ДніпроГЕС) й Кам’янську та
найбільшою в Україні Запорізькою АЕС (м. Енергодар).
На основі місцевих запасів залізних і марганцевих руд та довізного
вугілля з Донбасу, сформувався потужний металургійний комплекс (1/2
виробництва чорних металів в Україні). Найбільші центри галузі —
Кривий Ріг, Запоріжжя, Кам’янське, Дніпро, Новомосковськ, Нікополь.
Кольорова металургія представлена виробництвом алюмінію, титану і
магнію у Запоріжжі.
Машинобудування району має складну галузеву структуру. Важке
машинобудування спеціалізується на виробництві металургійного
устаткування (Кривий Ріг, Запоріжжя, Дніпро, Марганець), підйомно-
транспортних машин (Нікополь, Верхньодніпровськ, Бердянськ).
З галузей транспортного машинобудування в районі є виробництво
автомобілів та автомобільних двигунів (Запоріжжя, Мелітополь),
тролейбусів і трамваїв (Дніпро). У м. Дніпро на одному з найбільших у
світі ракетобудівних комплексів випускається космічна техніка.
Сільськогосподарське машинобудування розвивається у Запоріжжі,
Дніпро, Павлограді, Нікополі, Бердянську.
Хімічна промисловість представлена коксохімічними виробництвами у
 Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі, нафтохімічними
підприємствами у Запоріжжі, Дніпро, Бердянську.
Харчова промисловість виробляє олію, борошно, крупи, м’ясо, молоко.
Підприємства  галузі мають повсюдне розміщення — як у великих містах,
так і невеликих містечках та селах.
Характеристика Розміщення району у степовій зоні з багатими ґрунтово-земельними
основних галузей ресурсами створює сприятливі умови для виробництва різноманітної
сільського сільськогосподарської продукції (зерна пшениці і кукурудзи,
господарства соняшнику, м’яса і молока), яка не тільки задовольняє потреби
населення району, але й вивозиться за його межі.
Транспорт, основні Район має густу транспортну мережу. Через нього проходять залізниці й
його види та автошляхи: Київ — Дніпро — Донецьк, Харків — Сімферополь тощо.
географія Найбільші вузли — Дніпро, Запоріжжя, П’ятихатки, Синельникове.
Значна щільність автомобільних доріг дає змогу здійснювати внутрішні і
зовнішні перевезення. На території району є морський порт Бердянськ,
річкові порти й аеропорти (найбільші — Дніпро, Запоріжжя).
Зовнішньекономічн  З Придніпровського району у Донбас постачають залізну і марганцеву
і зв’язки руди, алюміній, титан, гірниче і металургійне устаткування. В усі
економічні райони країни звідси надходять легкові автомобілі, шини,
лаки і фарби, бурякозбиральні комбайни тощо, продукція АПК (олія,
черешні тощо). З інших районів країни Придніпров'я одержує вугілля і
кокс, гірниче і металургійне устаткування, різноманітні машини та
обладнання, продукцію легкої промисловості та АПК.
Регіональні Основними промисловими вузлами району є Дніпровсько-Кам
відмінності ´янський, Нікополь-Марганецький, Павлоградсько-Петропавлівський,
Запорізький.

Північно-Східний економічний район

План Характеристика
Економіко- Розташований у північно-східній і частково центральній частині країни.
географічне Площа його становить 84 тис. км2. Населення — 6,3 млн. осіб. Район
положення та його охоплює Харківську, Полтавську та Сумську області. Зручне економіко-
господарська оцінка географічне положення, що визначається сусідством із розвиненими
Донецьким, Придніпровським, Столичним районами та індустріально-
аграрним регіоном Росії;
Природні умови і Рівнинний рельєф, сприятливі агрокліматичні ресурси, високий рівень
ресурси забезпеченості земельними та водними ресурсами, деякими видами
мінеральної сировини — нафтою, природним газом (Єфремівське,
Шебелинське, Західнохрестищенське газові родовища), залізними рудами
(Кременчуцький район), будівельними матеріалами. Велике значення
мають мінеральні води Полтавщини («Миргородська») і Харківщини
(«Березівська»). Одним з найбільших природних багатств району є
чорноземні ґрунти.
Населення і трудові Рівномірне розселення людей по території, наявність великих міст, у тому
ресурси числі міста-мільйонника Харкова, зосередження у ньому значного
науково-технічного потенціалу.
Особливості Північно-Східний район має індустріально-аграрну спеціалізацію,
галузевої та основні галузі господарства — машинобудування, хімічна і
регіональної харчова промисловість, багатогалузеве сільське господарство.
 структури
господарства
Промисловість та її  Потреби господарства і населення району забезпечуються його
структура енергетичною базою. Майже вся електроенергія виробляється
тепловими станціями. Найбільша з них — Зміївська ДРЕС.
Машинобудування району найпотужніше в Україні. Харків є
найбільшим центром вітчизняного машинобудування. Тут виготовляють
турбіни для електростанцій, електродвигуни, трансформатори, трактори,
велосипеди, літаки. Електротехнічне машинобудування розвинене також
у Полтаві. Випуск вантажних автомобілів та вагонів зосереджений у
Кременчуці, сільськогосподарське машинобудування розвивається у
Харкові, Охтирці. Верстатобудування зосереджене у Харкові, Лубнах,
Глухові, а приладобудування — Харкові, Лубнах, Сумах, Полтаві, Ізюмі.
Хімічна промисловість представлена, виробництвом фосфорних добрив
у Сумах, хімреактивів у Шостці, фармацевтичних препаратів у Харкові і
Лубнах. Енергетика району представлена нафто- і газовидобутком,
нафтопереробкою у Кременчуці, мережею ТЕС (найбільша з них —
Зміївська) та Кременчуцькою ГЕС.
Харчова промисловість розвивається на місцевій сировині. Головні її
галузі — цукрова, олійна, молочна і м’ясна — мають широку географію.
Найбільшими центрами легкої промисловості є Харків, Ромни, Суми,
Полтава. У них виробляють текстильні, галантерейні, швейні, трикотажні
вироби, парфумерну продукцію.
Характеристика Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур,
основних галузей цукрового буряку, соняшника, у тваринництві переважають скотарство,
сільського свинарство і птахівництво.
господарства
Транспорт, основні Найбільше внутрішніх перевезень здійснюється в районі автомобільним
його види та транспортом, а зовнішніх — залізничним. Найбільші залізничні вузли —
географія Харків, Лозова, Конотоп, Полтава. У річкових перевезеннях бере
участь Кременчуцький порт на Дніпрі.
Через територію району проходить низка трубопроводів з Росії ( у т. ч.
нафтопровід із Самари до Кременчука) та густа мережа трубопроводів від
місцевих нафто- і газопромислів до споживачів.
Зовнішньекономічн   За межі району вивозяться природний газ, кінофотоматеріали, залізна
і зв’язки руда, продукти нафтопереробки, залізобетонні конструкції, трактори,
вантажні машини, велосипеди, електровироби, верстати, інші машини та
устаткування. Серед продукції АПК — масло і молочні продукти. З
району вивозяться також вироби скляної і фарфоро-фаянсової
промисловості. Звідусіль сюди надходить і продукція легкої, харчової та
хімічної галузей промисловості.
Регіональні Основні промислові вузли району — Харківський, Кременчуцький,
відмінності Полтавський, Сумський.

Столичний економічний район

План Характеристика
Економіко- Розташований на півночі України. Площа його становить 90,7 тис.
2
географічне км . Населення — 7,5 млн. осіб. Район охоплює Київську, Чернігівську та
положення та його Житомирську області.
господарська оцінка   Столичний район посідає друге місце в Україні за територією, а за
кількістю населення поступається тільки Донецькому і
Причорноморському економічним районам. Друге місце в країні
належить йому за виробництвом продукції промисловості, за
виробництвом продукції сільського господарства він поступається тільки
Причорноморському.
Природні умови і  Природні умови економічного району різноманітні. Він знаходиться
ресурси у двох природних зонах — мішаних лісів і лісостеповій. Рівнинність
території, значний потенціал земельних ресурсів; нижчий, ніж в Україні
загалом, рівень розораності сільськогосподарських угідь; багаті водні
ресурси Дніпра і його приток, високі показники лісистості (26%).
Знаходження в межах району, передусім Житомирської області, значних
запасів облицювального будівельного каміння — гранітів, лабрадоритів,
габро, родовищ коштовного каміння (топазу, берилу, аметисту, гірського
кришталю тощо), а також каоліну та ільменіту, які мають унікальне
значення.
Населення і трудові Найгірші в Україні показники демографічної ситуації на території
ресурси району, крім м. Києва, невисока щільність населення.   Найгустіше
заселена Київська область, найменше — Чернігівська. В Київській
області (разом з Києвом) найвища частка міських жителів. У районі
найвищий рівень депопуляції населення, особливо в Чернігівській
області. Продовжується відтік зайнятих з виробничої в невиробничу
сферу.
Особливості  В господарському комплексі району промисловість домінує над
галузевої та сільськогосподарським виробництвом. Основними галузями
регіональної промисловості є машинобудування, хімічна, легка і харчова галузі У
структури районі вирощують цукрові буряки, льон-довгунець, хміль, картоплю,
господарства зерно, виробляють молоко і м'ясо.
Промисловість та її Машинобудування різноманітне: верстатобудування (Київ, Житомир),
структура сільськогосподарське (Київ, Біла Церква, Житомир, Ніжин, Прилуки),
точне (Київ, Житомир, Чернігів, Васильків, Коростишів). Транспортні
засоби — літаки, річкові й морські судна, мотоцикли виготовляють в
Києві, автомобілі – в Чернігові ті Броварах. У легкій промисловості
виділяється текстильна, взуттєва, трикотажна галузі. Зокрема,
лляна промисловість розвинена у Житомирі, шовкова — у Києві,
вовняна — у Чернігові, Коростишеві. Взуття виробляють у Києві, Білій
Церкві, Житомирі, Прилуках, Чернігові, Бердичеві.
Хімічна промисловість району випускає синтетичні волокна, побутові
вироби, автомобільні шини. Розвинена, крім обласних центрів, у Білій
Церкві.
Харчова промисловість характеризується високим рівнем концентрації
підприємств, продукція яких споживається передусім у столиці. У районі
розвинені всі галузі харчової промисловості, провідне місце серед них
займає молочна і м’ясна.
У районі склалась багатогалузева промисловість будматеріалів. У її
складі — порцеляново-фаянсова промисловість, що включає
підприємства у Житомирській області — Баранівці, Городниці та інших
центрах.
Характеристика Сільське господарство високопродуктивне. В його структурі переважає
основних галузей вирощування зернових культур, льону, цукрових буряків, хмелю і
сільського картоплі.
 господарства Тваринництво спеціалізується на скотарстві, свинарстві і птахівництві.
Високопродуктивне виробництво м’яса, молока, яєць існує у
приміській зоні м. Києва.
Транспорт, основні Транспортна система району представлена усіма видами транспорту, крім
його види та морського. Залізнична та автомобільна мережа має чітку радіально-
географія кільцеву структуру із центром у Києві. Основні залізниці перетинають
район у широтному напрямі. Великі залізничні вузли — Київ, Фастів,
Ніжин, Бахмач. Значна кількість населення послуговується аеропортами
м. Києва у т. ч. для міжнародних поїздок (аеропорт “Бориспіль” —
найбільший в Україні).
Зовнішньекономічн  У Столичному районі ввезення продукції переважає над вивозом. З
і зв’язки Донбасу надходять вугілля, чорні метали; з Північно-Східного району —
нафтопродукти, трактори, вантажні автомобілі; з Придніпров'я — чорні і
кольорові метали, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни,
мінеральні добрива; з Центрального — сільськогосподарські машини,
обладнання для легкої і харчової промисловості, добрива тощо; з
Причорноморського — комбайни, верстати, ґрунтообробна техніка,
продукція АПК. Карпатський район відправляє до Столичного автобуси і
автонавантажувачі, автомобільні крани і телевізори, ліс і меблі тощо. З
Північно-Західного району надходять вантажопасажирські автомобілі,
підшипники тощо.
  Натомість Столичний район забезпечує країну хімічним волокном,
пластмасами, шинами і гумотехнічними виробами, медичними
препаратами, кормовими антибіотиками і засобами захисту рослин,
сільськогосподарськими машинами і екскаваторами, приладами і
верстатами, деякими продуктами АПК, тканинами, будівельним і
оздоблювальним каменем тощо.
Регіональні Столичний економічний район має такі промислові вузли: Київський,
відмінності Чернігівський, Житомирський, Білоцерківський.

Центральний економічний район

План Характеристика
Економіко- Площа району — 45,5 тис. км2. Населення — 2,8 млн. осіб. Район
географічне охоплює територію Черкаської і Кіровоградської областей. За площею,
положення та його населенням і промисловим потенціалом район на восьмому місці серед
господарська оцінка економічних районів країни.
Розташування між п’ятьма іншими районами на перетині шляхів
сполучення, сусідство з потужними індустріальними районами —
Придніпровським, Північно-Східним, Столичним, вихід до
судноплавного Дніпра.
Природні умови і Його природні умови сприятливі для господарського розвитку.
ресурси Переважають родючі чорноземи. Корисних копалин порівняно мало. Є
родовища бурого вугілля і торфу. Великі і різноманітні запаси
будівельного і декоративного каменю. На півночі району розробляється
найбільше в Україні родовище бентонітових глин. Каолінові глини
поширені у південних районах Черкаської області. Є родовища нікелю
(Побужжя), графіту, уранових руд, бокситів тощо. У більшій
частині,району водні ресурси обмежені.
Населення і трудові   Густота населення набагато менша, ніж у цілому по країні.
ресурси Кіровоградська область належить до найменш населених. Тут більше
 міського населення. Показники смертності вищі за показники
народжуваності. В районі поширене приховане безробіття.
Особливості Центральний район має дещо нижчий рівень соціально-економічного
галузевої та розвитку, ніж інші райони країни. Галузями його спеціалізації є сільське
регіональної господарство, гірничодобувна і харчова промисловість,
структури сільськогосподарське машинобудування.
господарства
Промисловість та її  Енергетичною основою розвитку господарства району є його паливно-
структура енергетичний комплекс. Він представлений добуванням бурого вугілля
у Ватутіному та Олександрії, торфу — в Черкаській області, невеликими
тепловими електростанціями. Виробляють електроенергію Кременчуцька
і Канівська ГЕС.
Харчова промисловість виробляє цукор, масло, олію, молочні і м’ясні
продукти, консерви, борошно і крупи тощо. Поширена у багатьох містах,
найбільші підприємства — у Черкасах, Кропивницькому(Кіровограді),
Смілі, Умані.
Машинобудування виробляє сільськогосподарські знаряддя (Черкаси,
Кропивницький(Кіровоград), Умань, Олександрія), електроприлади
(Олександрія, Кропивницький(Кіровоград), Сміла, Умань), поліграфічну
техніку (Олександрія, Кропивницький(Кіровоград)), автобуси (Черкаси).
Хімічна промисловість спеціалізується на випуску мінеральних добрив,
штучних волокон і пластмас, хімреактивів (Черкаси, Кіровоград).
У районі розвинені також шовкова промисловість (Черкаси), виплавка
нікелю (Побузьке) та твердих сплавів (Світловодськ).

Характеристика Сільське господарство високопродуктивне. Вирощують зернові, овочі,

основних галузей соняшник, баштанні культури, розвинене садівництво. У
сільського тваринництві переважають скотарство і свинарство, а у
господарства водосховищах — рибальство.
Транспорт, основні айбільше розвинені залізничний та автомобільний транспорт, а по
його види та Дніпру — ще й річковий. Найбільші залізничні вузли — Знам’янка,
географія Помічна, Христинівка, Сміла.
Зовнішньекономічн   З Центрального економічного району до інших районів країни
і зв’язки надходять: сільськогосподарські машини, обладнання для легкої і
харчової промисловості, телевізори, телеграфна апаратура, хімволокно,
азотні добрива, цукор, овочеві, фруктові і м'ясні консерви, борошно,
крупа тощо.
  З інших районів Центральний одержує таку продукцію: вугілля,
гірниче устаткування, метал, добрива — з Донбасу; гірниче обладнання,
метал, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, прилади і побутову
техніку — з Придніпров'я; велосипеди, вантажні машини, верстати,
устаткування для харчової і легкої галузей промисловості, різноманітні
прилади і комплектуючі деталі, бензин — з Північно-Східного району;
прилади та обладнання, екскаватори, сільськогосподарські машини,
верстати, хімічне і натуральне волокно, трикотажні і швейні вироби — зі
Столичного району; автобуси, інструменти, прилади, автонавантажувачі
та автокрани, калійні добрива, шкарпетки, хутрові вироби — з
Карпатського району; з Північно-Західного району надходять автомобілі,
підшипники, торгове обладнання, високовольтна апаратура, тканини з
льону тощо; з Поділля — електротехніка, бурякозбиральні комбайни,
прилади, сільськогосподарські машини, технологічне устаткування для
 харчової промисловості, добрива, миючі засоби тощо; з Причорномор'я
— кукурудзозбираючі комбайни, дощувальні установки, машини і
обладнання для харчової промисловості, тракторні причепи, бавовняні
тканини, кавуни, виноград, рибні консерви тощо.
Регіональні Промислові вузли району — Черкаський, Кропивницький,
відмінності Олександрійський та Уманський.

Причорноморський економічний район

План Характеристика
Економіко-  Цей район розташований у південній і північно-західній частині України,
географічне має вихід до Чорного моря.
положення та його Площа району — 113,4 тис. км2. Населення — 7,9 млн. осіб. За площею
господарська оцінка він посідає перше місце в країні; за кількістю населення — друге. До його
складу входять Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська:,
Херсонська області.
Надзвичайно вигідне географічне положення на крайньому півдні
України з широким виходом до морів і державних кордонів; сусідство з
трьома іншими економічними районами.
Природні умови і Поєднання рівнинних і гірських форм рельєфу, різноманітні природні
ресурси умови, в т. ч. субтропічні. Недостатнє зволоження території, обмежені
водні і лісові ресурси. Багаті земельні і ґрунтові ресурси (чорноземи,
каштанові ґрунти), які за умови зрошення дають високі врожаї
сільськогосподарських культур. Повсюдне поширення нерудних
корисних копалин — вапняків, пісковиків, піску, глини, мергелю, а також
кухонних солей у затоці Сиваш та озерах Криму, природного газу в
Криму та на морському шельфі. Сприятливе поєднання кліматичних
умов, лікувальних грязей і води морів для рекреаційних цілей.
Населення і трудові Середня і низька щільність населення, середній рівень урбанізації,
ресурси наявність великих міст, у. т. ч. міста з майже мільйонною людністю –
Одеси; доволі строкатий етнічний склад населення; значна кількість
трудових ресурсів.
Особливості Провідні галузі господарства Причорноморського району —
галузевої та машинобудування і металообробка, харчова та легка галузі
регіональної промисловості, курортно-туристичне господарство.
структури   Географічне положення району наклало відбиток на особливості
господарства галузей господарства.Суднобудівні заводи розміщені в Миколаєві,
Херсоні і Керчі. В портах знаходяться судноремонтні підприємства.
Причорноморський район має потужний рекреаційний комплекс.
Найбільші центри відпочинку населення — на Південному березі Криму
(Ялта, Алушта, Алупка, Гурзуф, Судак), а також Євпаторія, Саки, Одеса,
Затока, Коблеве, Скадовськ.
Промисловість та її Машинобудування представлене суднобудуванням (Миколаїв, Керч,
структура Херсон, Феодосія), виробництвом сільськогосподарських машин та
запчастин до них (Одеса, Херсон, Сімферополь), виготовленням
електроприладів і електрообладнання (Сімферополь, Нова Каховка,
Одеса).
Харчова промисловість забезпечує продукцією не тільки населення
району, але й інших регіонів України. Потужні м’ясокомбінати є в Одесі,
 Херсоні, Миколаєві, Первомайську, Вознесенську, Сімферополі.
Найбільші центри молочної промисловості — Балта, Одеса, Севастополь,
а плодоовочеконсервної — Ізмаїл, Джанкой і Херсон.
Район — потужний виробник виноградних вин. Підприємств із
виготовлення вин найбільше на півдні Криму і в Одеській області
(Феодосія, Алушта, Судак, Масандра, Одеса, Коблеве, Херсон).
Рибна промисловість розвинена на узбережжі Чорного й Азовського
морів. Найбільші центри — Одеса, Севастополь, Керч, Кілія, Очаків.
У районі є ефіроолійна промисловість, яка розвивається на місцевій
сировині. Розвинена також легка промисловість: бавовняна (Херсон),
джутова (Одеса), вовняна (Одеса, Татарбунари), швейна.
Характеристика Сільське господарство характеризується виробництвом зерна,
основних галузей соняшнику, овочів, винограду, ефіроолійних і баштанних культур.
сільського Серед зернових поширені пшениця, кукурудза та рис.
господарства Виноградників найбільше у південно-західній частині Одеської області та
в Криму, а садів — у Придністров’ї, Придніпров’ї та в передгір’ях Криму.
Основні галузі тваринництва — скотарство, свинарство, вівчарство,
шовківництво і птахівництво.
Транспорт, основні Розвинені усі види транспорту. Річковий (по Дніпру і Дунаю) та
його види та морський транспорт використовуються, крім внутрішньорайонних, і для
географія міжнародних перевезень. У районі — 15 великих морських портів,
найбільші — Іллічівськ, Одеса, Південний, Миколаїв, Херсон, Керч.
Вони обслуговують зовнішню торгівлю України й транзитні перевезення
вантажів з Росії та Молдови. Від портів і курортних центрів в інші
регіони України розходяться важливі залізничні й автомобільні шляхи.
Трубопровідний транспорт представлений нафтопроводами з Росії до
Херсона і Одеси, новозбудованим нафтопроводом Одеса — Броди,
низкою магістральних (Шебелинка — Одеса) та місцевих газопроводів.
Зовнішньекономічн   На характер зв'язків Причорноморського району з іншими
і зв’язки економічними районами країни накладає відбиток недостатня його
забезпеченість багатьма видами природних ресурсів. Тому сюди
надходять електроенергія, вугілля, лісоматеріали, а також машини і
технологічне обладнання, продукція легкої промисловості тощо.
  У свою чергу з Причорноморського району до інших районів країни
відправляють виноград, вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи,
трояндову і лавандову олію, устаткування для харчової промисловості,
рибу і рибні консерви тощо.
Регіональні У районі сформувалися такі промислові вузли: Одеський,
відмінності Миколаївський, Херсонський, Каховсько-Бериславський,
Сімферопольський. Севастопольський, Керченський, Саксько-
Євпаторійський.

Подільський економічний район.

План Характеристика
Економіко- Район розташований у правобережній частині України в лісостеповій
географічне зоні.
положення та його Площа району — 60,9 тис. км2. Населення — 4,6 млн. осіб. Район
господарська оцінка охоплює Вінницьку, Хмельницьку і Тернопільську області.
Природні умови і Кліматичні умови та ґрунтові ресурси цієї території сприятливі для
ресурси ведення сільського господарства, особливо у південній частині. Район
 багатий на родовища сировини для промисловості будівельних
матеріалів, особливо в зоні Українського кристалічного щита. Є
родовища будівельного і оздоблювального каменю, граніту, гнейсу,
мармуру, пісковику. В усіх трьох областях знайдено мергель (сировина
для виробництва цементу), каолін, трепел і опоку. Багато родовищ
цегельно-черепичних і гончарних глин та пісків. У Придністров'ї є
незначні поклади фосфоритів. До енергетичних ресурсів належать
поклади торфу на півночі району та незначні запаси бурового вугілля в
усіх областях. У Придністров'ї трапляються родовища горючих сланців.
У районі виявлено різноманітні за складом мінеральні лікувальні води.
Населення і трудові   Населення району розміщується досить рівномірно. Середня його
ресурси густота — понад 75 осіб на 1 км 2 — нижча від середнього показника по
країні. Вона зростає у напрямі з півночі на південь і найбільша у
Придністров'ї. Сільське населення становить 53%. Це один з найменш
урбанізованих районів України. Для нього характерне явище депопуляції.
Особливо висока смертність і низька народжуваність у Вінницькій
області. В районі найвищий у країні рівень прихованого безробіття.
Особливості У структурі господарства провідне місце займають галузі
галузевої та агропромислового комплексу, розвинені також машинобудівна,
регіональної легка і хімічна промисловість, виробництво будматеріалів.
структури
господарства
Промисловість та її Провідна галузь промисловості — харчова, а в ній — цукрова, спиртово-
структура горілчана, молочна, м’ясна, плодоовочеконсервна. Підприємства мають
повсюдне розміщення.
Машинобудування представлене виробництвом сільськогосподарських
машин і устаткування (Вінниця, Тернопіль, Хмельницький),
електротехнічними та приладобудівними виробництвами (Кам’янець-
Подільський, Волочиськ, Тернопіль, Хмельницький, Вінниця).
Легка промисловість району виробляє тканини (Тернопіль, Дунаївці,
Славута), взуття, одяг тощо.
У районі виробляють також добрива, фарби, пральні засоби, штучну
шкіру. Найбільшим центром хімічної промисловості є м. Вінниця.
Промисловість будматеріалів має широку галузеву структуру. Крім
виробництв, які орієнтуються на споживача і мають повсюдне
розміщення, важливе міжрайонне значення має
цементна промисловість (Кам’янець-Подільський), видобуток граніту
Галуззю спеціалізації району стає і рекреаційне господарство. У
Хмільнику, Микулинцях і Сатанові лікуються і відпочивають люди з
різних регіонів України.
Характеристика Сільське господарство спеціалізується на зерново-буряковому
основних галузей землеробстві і м’ясо-молочному скотарстві, садівництві.
сільського
господарства
Транспорт, основні Основні види транспорту — залізничний і автомобільний. Найбільші
його види та залізничні вузли — Вінниця, Жмеринка, Шепетівка.
географія
Зовнішньекономічн  З Подільського району в інші райони країни вивозять цукор, овочеві,
і зв’язки фруктові, м'ясні і молочні консерви, бурякозбиральні комбайни,
інструменти, підшипники, технологічне устаткування для харчової
промисловості, торгівлі і громадського харчування, світильники,
 мінеральні добрива, продукцію лісохімії, миючі засоби, штучну шкіру,
бавовняні й шерстяні тканини, продукцію целюлозно-паперової
промисловості та будівельні матеріали.
  З інших районів на Поділля надходять метали, вугілля, прилади,
різноманітні машини та обладнання, лісоматеріали, хімічні добрива,
штучні і синтетичні волокна, сільськогосподарські машини, вантажні і
легкові автомобілі та автобуси тощо.
Регіональні Промислові вузли Подільського району — Вінницький, Хмельницький,
відмінності Тернопільський, Кам'янець-Подільський, Шепетівський.

Північно-Західний економічний район

План Характеристика
Економіко- Район знаходиться на крайньому північному заході України, межує з
географічне двома зарубіжними країнами — Білоруссю і Польщею. Це найменший за
положення та його територією і кількістю населення економічний район країни. Більша
господарська оцінка частина його розташована на Поліській низовині, решта — на Волинській
височині.
Площа району — 40,3 км2. Населення — 2,3 млн. осіб. Район охоплює
Волинську і Рівненську області.
Природні умови і Рівнинність, переважання опадів над випаровуванням призводить до
ресурси заболоченості значної території. Ґрунти більшої частини району
малородючі, дерново-підзолисті. Тут значні водні ресурси, густа річкова
сітка, багато озер. За лісосировинними ресурсами район поступається
тільки Карпатському. Лісами вкрито близько 40% його території.
  З корисних копалин є кам'яне вугілля Львівсько-Волинського
басейну і торф. Відкриті родовища природного газу. Великі запаси
будівельних матеріалів: граніту, базальту, гнейсів, діабазів, вапняків,
глини, піску, крейди. Є сировина для скляної промисловості, каолін. У
Рівненській області розробляються поклади бурштину. Трапляється й
інше коштовне каміння. Відкрито великі поклади мідної руди. В різних
частинах району виявлено мінеральні води.
Населення і трудові У районі значно нижчі від середніх показники густоти населення (57 осіб
ресурси на 1 км2). Густіше заселена південна частина, міське населення району
становить близько 50% усіх жителів. У Північно-Західному районі
показники народжуваності переважають показники смертності. Значна
частина населення вимушена здійснювати сезонні міграції в пошуках
роботи.
Особливості У цілому загальний рівень економічного розвитку Північного Заходу
галузевої та найнижчий у країні. Переважають галузі АПК. Крім харчової і легкої
регіональної промисловості, тут набули розвитку машинобудування і
структури металообробка, лісова, деревообробна, фарфоро-фаянсова галузі
господарства промисловості.
Промисловість та її Харчова промисловість представлена цукровою, м’ясною, молочною
структура галузями, найбільші центри — Луцьк, Ковель, Рівне, Дубно.
У машинобудуванні розвинене електротехнічне приладобудування
(Луцьк, Рівне), автомобілебудування (Луцьк) і сільськогосподарське
машинобудування (Ковель, Рівне).
Лісова і деревообробна промисловість виготовляє меблі, сірники
(перша в Україні сірникова фабрика у м. Березному). У районі є
підприємства легкої, передусім, текстильної промисловості у Рівному,
 Дубровиці, Сарнах.
Промисловість будівельних матеріалів випускає різноманітну
продукцію, найбільший центр — Здолбунів (цементно-шиферний
комбінат).
Характеристика У структурі сільського господарства переважає свинарство і м’ясо-
основних галузей молочне скотарство, вирощування картоплі, зернових та кормових
сільського культур, льону та цукрових буряків.
господарства
Транспорт, основні Транспорт представлений переважно залізничним та автомобільним
його види та видами, які з’єднують основні центри району зі столицею та обласними
географія центрами України, Польщею та Білоруссю. Найбільші залізничні вузли –
Ковель (в якому створюється так званий транспортний європорт),
Здолбунів, Сарни.
Зовнішньекономічн   З Північно-Західного району вивозять будівельні матеріали і
і зв’язки коштовне каміння (бурштин), сільськогосподарські машини, прилади,
підшипники, автомобілі, устаткування для залізничного транспорту,
хімічні добрива, лісоматеріали, фанеру, меблі, паркет, тару, стандартні
житлові будинки з дерева, лляні тканини тощо. Різноманітні машини і
обладнання, прилади та інструменти, вантажні і легкові автомобілі,
автобуси, штучні і синтетичні волокна, добрива, метали, олія, виноград,
кавуни тощо надходять сюди з інших районів країни.
Регіональні   Промислових вузлів у Північно-Західному економічному районі
відмінності три: Рівненський, Луцький, Ковельський.

Карпатський економічний район

План Характеристика
Економіко- Район розташований на заході країни. Межує з п'ятьма державами
географічне Європи. Площа району 56,6 тис. км2. Населення — 6,5 млн.
положення та його осіб. Карпатський район охоплює територію Львівської, Івано-
господарська оцінка Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей.
Природні умови і  Природні умови економічного району дуже різноманітні, що
ресурси переважно пов'язано з проходженням Карпат в усіх його областях.
  Район має багаті і різноманітні природні ресурси. Це один з
найбільш водозабезпечених районів України. Ґрунти району теж
різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, алювіальні,
дернові, лучні — на рівнинах, бурі лісові і гірсько-лучні — в горах.
Карпатський район має найбагатші в країні лісові ресурси.
  Район багатий на різноманітні корисні копалини. З паливних
ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам'яне і буре вугілля, торф і
сланці. Є в районі і рудні корисні копалини: поліметалічні, ртутні руди,
алюмінієва сировина (Закарпаття).
  Самородна сірка залягає на території Львівської та Івано-
Франківської областей. У цих же областях є родовища калійних солей.
Кухонну сіль добувають у Закарпатській та Івано-Франківській областях.
У Передкарпатті є родовища озокериту, а на Закарпатті — баритових руд.
  У районі великі і різноманітні поклади будівельних матеріалів:
глини, вапняків, опоки, гіпсу, кварцових пісків, доломітів тощо. В
Закарпатській області трапляються родовища білого, сірого, рожевого,
червоного та блідо-зеленого мармуру.
Населення і трудові  Карпатський район має високу середню густоту населення, показники
ресурси якої перевищують середню густоту в країні (115 осіб на 1 км 2). Населення
розміщене нерівномірно. Найгустіше заселене Передкарпаття. В гірських
районах густота населення різко зменшується. Кількість міського
населення не перевищує сільського. Міських жителів більше тільки у
Львівській області (понад 60%). Природний приріст населення в районі
вищий від середнього в країні. Не знаходячи роботу в районі, значна
частка трудових ресурсів вимушена шукати її за його межами.
Особливості У структурі господарства Карпатського району провідне місце
галузевої та займає промисловість, галузі її спеціалізації — гірничодобувна,
регіональної машинобудівна, харчова, хімічна, лісова і деревообробна промисловість,
структури виробництво будматеріалів. Район має розвинений рекреаційний
господарства комплекс загальнодержавного і міжнародного значення. Найбільшими
курортами є Трускавець, Моршин, Яремча, Ворохта, Поляна, Шаян.
Промисловість та її Гірничодобувна промисловість займається видобутком різноманітної
структура сировини, насамперед неметалевих і паливних мінеральних ресурсів.
Основу машинобудування складає приладобудування, яке орієнтується
на кваліфіковану робочу силу (Львів, Івано-Франківськ, Чернівці,
Ужгород, Мукачеве). Розвинене також транспортне машинобудування
(Львів, Соломонове). Верстатобудівні підприємства є у Мукачевому,
Стрию, а у Львові, Дрогобичі, Калуші, Чернівцях є підприємства важкого
машинобудування.
Серед галузей хімічної промисловості переважає лакофарбова (Львів,
Борислав, Дрогобич), фармацевтична (Львів), виробництво добрив
(Калуш, Стебник), кислот і солей (Калуш, Новий Розділ, Новояворівське),
хімічних волокон і ниток (Сокаль), реактивів (Львів) тощо. У Прикарпатті
склався один із найбільших районів хімічної промисловості в Україні.
Лісова і деревообробна промисловість має розгалужену структуру —
лісозаготівельна (у Карпатах), меблева (Ужгород, Львів, Берегове,
Свалява та ін.), паперова (Жидачів).
Електроенергію для потреб господарства району дають Добротвірська і
Бурштинська ТЕС.
Харчова промисловість представлена цукровими заводами,
підприємствами м’ясної і молочної промисловості (Львів, Дрогобич,
Стрий, Чернівці), виноробними заводами (Виноградів, Ужгород, Хуст),
олійно-жировим комбінатом (Чернівці). У районі розвинена також
легка промисловість (Львів, Чернівці, Борислав, Коломия, Тисмениця).
Характеристика Сільське господарство має неоднакову спеціалізацію у різних частинах
основних галузей району. У північній частині Львівщини — льонарство, хмелярство,
сільського картоплярство, молочно-м’ясне скотарство; у закарпатській частині —
господарства виноградарство, садівництво, овочівництво, тютюнництво, молочно-
м’ясне скотарство; у гірській частині — відгінно-пасовищне
скотарство і вівчарство.
Транспорт, основні Провідні види транспорту — залізничний, автомобільний,
його види та трубопровідний. Густота залізниць і автошляхів є однією з найвищих в
географія Україні. Найбільші залізничні вузли — Львів, Чоп, Стрий, Красне. У
Львові є аеропорт. Через район проходить низка магістральних нафто- і
газопроводів з Росії до країн Європи, побудовано нафтопровід Одеса —
Броди.
Зовнішньекономічн  З Карпатського району вивозять автобуси та автонавантажувачі,
і зв’язки автомобільні крани й інструменти, телевізори і конвеєрні лінії,
 сільськогосподарські машини і обладнання для нафтової та газової
промисловості, технологічне устаткування для легкої промисловості і
різноманітні прилади, хутрові вироби, вино, фруктові та овочеві
консерви, кондитерські вироби та мінеральні води, калійні добрива і
сірку, вугілля, ліс, меблі тощо.
  Підприємства Карпатського району працюють на металі з Донбасу і
Придніпров'я, з різних районів країни одержують комплектуючі деталі,
мінеральні добрива, синтетичні волокна, шовкові, бавовняні і лляні
тканини, сільськогосподарські машини, автомобілі, технологічне
обладнання для харчової промисловості, олію.
Регіональні Промисловими вузлами району є Львівський, Дрогобицько-Стрийський,
відмінності Червоноградсько-Сокальський, Чернівецький, Івано-Франківський,
Калусько-Долинський, Ужгород-Мукачівський.