МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. КАРАЗІНА

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра політичної соціології

Доповідь
з курсу «Гендерні дослідження»

 на тему: «Роль жінки у політичному житті Південної Кореї»

Студентки  3-го курсу    

Факультету іноземних мов

Групи  ЯА-34

    Донченко Марії Олександрівни

Керівник: кандидат соціологічних

наук, доцент, доцент кафедри політичної
соціології Мурадян Олена Сергіївна

Кількість балів: __________

м. Харків – 2021 рік

 Проблема ролі жінки в політиці вже давно не є новою для сучасного
суспільства. Однак, при цьому, питання про участь жінок у політичному
житті все ще хвилює як дослідників, так і практиків політики. Актуальним
це питання також є і у країнах, які прийнято вважати достатньо
розвиненими – центральною локацією цього дослідження виступає
Південна Корея. Кажучи формально, незважаючи на той факт, що чоловіки
і жінки беруть участь в політиці на засадах рівноправності, все одно, у
рамках даної сфері існує ще безліч протиріч: зберігається традиційне
домінування чоловіків на політичних засадах, при цьому можна сказати, що
тенденція до якоїсь зміни ситуації майже непомітна. Багато країн
розглядають політичну сферу діяльності не жіночою справою, а більшість
населення, у свою чергу, дивляться на жінок-політиків з несхваленням та
упередженістю. При цьому, серед таких людей велика частка жінок.
Корейське суспільство і держава традиційно були патріархальними, з цієї
причини соціальна роль жінки була пасивною, деякі сфери діяльності, у
тому числі й політика, були на офіційному рівні закриті для них,
виключенням були лише жінки, наближені до правителів: матір, дружина, а
в деяких випадках навіть наложниця мала право впливати на політичні
рішення короля.

Низька політична участь жінок зберігалася протягом всієї історії

існування Кореї і змінилася тільки на сучасному етапі, починаючи з
минулого століття. На даний момент, жінки Південної Кореї повністю
емансиповані і мають доступ в усі сфери суспільного життя нарівні з
чоловіками. Зміна культурного ставлення до жінки і її соціальної ролі
обумовлено, в першу чергу, величезним впливом західної культури на
корейське суспільство. Багато культурних норм співвідношення статей і
гендерної поведінки були просто запозичені з культурних стандартів
Заходу. У зв’язку з цим, у дослідників та вчених виникають такі питання:
чи дійсно нові стандарти ставлення до жінок є новою нормою корейської
культури, чи дійсно жінки стали володіти рівними правами з чоловіками
для участі в політичному житті країни або ж таке явище, як гендерна
нерівність ще існує у південнокорейському суспільстві.

Актуальність вивчення ролі жінок у політиці Південної Кореї

визначається наступними причинами: важливість розуміння демократичних
процесів в азіатських країнах, які, насамперед, мають зовсім іншу культуру
і традиційну соціальну базу; необхідність розуміння того, як процес
демократизації і глобалізації країни вплинув на зміну політичної ролі жінки
у споконвічно патріархальному суспільстві; визначення напрямку розвитку
демократичних інститутів в азіатському регіоні і в світі в цілому.
Актуальність теми дослідження так само обумовлена зростаючим
інтересом південнокорейських вчених до проблеми розвитку міжнародного
права жінок і їх участі в політичному процесі. Передбачається, що
дослідження такого роду посприяють не тільки розширенню наших уявлень
про проблему розвитку політичних прав жінок як соціально-політичного
явища, а й більш глибокому розумінню сутності феномена впливу жінок на
розвиток сучасного південнокорейського суспільства.

Об’єктом даного дослідження є сучасна політика Південної Кореї.

Предметом дослідження є становище жінок у політичному житті Південної
Кореї.

Для того, щоб зрозуміти причини низького рівня політичної

залученості жінок у Південній Кореї, важливо обов’язково ознайомитися з
історичним екскурсом щодо формування політичної участі жінок у цій
країні. Кім Н. Н у своїй дослідженнях також визнає той факт, що ієрархія,
колективізм і патерналізм, властиві традиційній корейській політичній
культурі, стали ґрунтом для авторитаризму та збереження гендерної
дискримінації. Як вже зазначалося раніше, традиційне корейське
суспільство було патріархальним, селянським: жінка була зобов’язана
підкорятися батькові, у шлюбі - чоловікові, а після смерті чоловіка -
старшому синові. Головним обов’язком жінки було ведення господарства,
тому здобувати освіту заборонялося. У Кореї не існувало шкіл для дівчаток,
це було зумовлено порядком відносин в суспільстві. Лише іноді, при
необхідності, створювалися спеціальні класи. В основному, у суспільстві
вважалося, що жінці при її обов’язках треба лише вести домашнє
господарство і знаходитися постійно вдома, а тому абсолютно не
обов’язково брати участь у суспільному житті, а тим більше - відвідувати
школу. Перша школа для жінок «Іхва» відкрилася в Кореї лише тільки в
1886 році.

Цілком очевидно, що у той час, в умовах відсутності права на здобуття

освіти, майже неможливо було уявити зв’язок жінок та політики. Однак,
виключення все ж таки були: єдиними жінками з простого стану, які
здобували освіту були кісен, їх можна порівняти з японськими гейшами.
Кісен виховували в спеціальних навчальних закладах, вчили писати і
читати. Проте навіть тоді освіта для жінок не означала здобуття права на
участь у політичному житті, а лише сприяла закріпленню приниженого
становища жінок: в обов’язки кісен входили розвага чоловіків танцями,
співом, грою на музичних інструментах, світськими бесідами.

У період держави Корьо, що існувало з 918-1392 рр., жінки мали рівні

права з чоловіками на спадщину, свободу пересування і можливість
повторного шлюбу. Проте цей період тривав недовго, адже погляди і життя
корейців змінилися з приходом до влади династії Лі (1392-1910 рр.), коли
конфуціанство значно поширилося на землях Південної Кореї.
Конфуціанські норми, що регулювали відносини людей у родині і
поведінку людей в суспільстві, стали основою виховання. Відсутність дітей
у шлюбі могла призвести до розлучення, і жінка могла назавжди
залишитися одна, у той час як чоловік мав право одружитися вдруге або
привести в будинок наложницю. У середньовічному корейському
суспільстві жінки не мали право на повторний шлюб.

Серйозні зміни в економічній і соціальній сфері, пов’язані зі зміною

системи патріархальної сім’ї та гендерної політики уряду в Кореї,
відбулися після Другої світової війни. З 1950-х рр., у рамках економічної
модернізації та демократизації в Південної Кореї, становище жінок почало
змінюватися: наприклад, були законодавчо гарантовані права жінок,
вийшли сімейний закон, закон щодо захисту прав дітей і немовлят, закон за
наймом (дискримінаційний, на користь чоловіків), закон на захист жіночих
прав, надзвичайний закон щодо запобігання домашньому насильству.
Однак систематичної політики щодо забезпечення гендерної
рівноправності в Південній Кореї тривалий час не проводилося. Але все ж,
варто відзначити, що у сучасному світі роль жінки неухильно зростає у всіх
сферах суспільного життя. Наразі жінки досить активно займаються
економікою, вже давно і серйозно проявляють себе в культурному житті.
Єдиною соціальною сферою, в якій роль жінок залишається поки
незначною, є політика. Варто поставити важливе питання: чому в умовах
жіночої емансипації, майже досягнутої рівноправності з чоловіками, сфера
політики залишається багато в чому закритою для жінок?

На мою думку, у такого стану речей є декілька факторів. З одного

боку, сфера політики найбільш консервативна з усіх інших. Історія вчить
нас, що в її рамках панували патріархальні відносини. Не можна забувати,
що Південна Корея – це країна з яскраво вираженими патріархальними
традиціями, у якій велике значення в регулюванні соціальної сфери грала
конфуціанська ідеологія. А тому протягом багатьох тисяч років саме
чоловіки представляли головну роль на політичній арені світу. Політика
відрізняється сильно вираженою традиційністю і соціальною інертністю,
тому будь-які зміни у рамках політики відбуваються досить повільно і
складно. Все це також стосується й розподілу гендерних ролей.

З іншого боку, політика традиційно ігнорувалася і самими жінками.

Політичні події не приваблювали жінок, вони просто самі не хотіли брати
участь у політичному житті. Навіть сьогодні багато жінок дуже цінують
свою роль в економіці, культурі, відстоюють рівноправність з чоловіками,
але при цьому досить байдужі до політики.

Історія розвитку участі жінок у політиці Південної Кореї повна

суперечностей і, по суті, цей рух розпочався відносно недавно, адже раніше
жінка взагалі не повинна була ніяким чином брати участь у політичному
житті країни. ЇЇ соціальна активність була вкрай мінімізована межами її
будинку: після заміжжя жінка вже не мала права працювати, так само, як і
займатися будь-якої соціальної активністю. Наприклад, багато фірм
Південної Кореї ще в другій половині минулого століття автоматично
звільняли жінку після її заміжжя. Цікавим також є і той факт, що з точки
зору традиційного корейського суспільства становище жінок не вважали
дискримінованим або пригнобленим. Жінка просто виконувала свою
соціальну роль, яка користувалася повагою серед чоловіків. Це ілюструє
приклад того, що сімейними фінансами і витратами у традиційній
південнокорейській родині розпоряджалася саме жінка. Політика в даному
відношенні просто розглядається як сфера обов’язку чоловіків. Також слід
відзначити, що у рамках конфуціанської культури сімейні цінності завжди
матимуть пріоритет над політикою. Власне тому сімейні обов’язки жінок в
якійсь мірі були більш почесними, ніж політична діяльність чоловіків.

Завдяки детальному опису культурно-історичного контексту можна

легше зрозуміти, чому така ситуація з політичною активністю жінок у
Південній Кореї аж до другої половини минулого століття – до 1970-х років
– залишалася практично незмінною.

Основним фактором перелому ситуації в історичній ретроспективі

варто вважати вплив західних цінностей на культуру і соціальне життя
Південної Кореї. Після Другої світової війни відбувся розділ Кореї на
Північну і Південну відповідно до зон впливу СРСР і США. Південна
Корея увійшла в західний політичний блок, потрапивши під вплив
Америки, і, згодом, це призводить до початку процесу експансії західних
стандартів життя, соціального устрою, цінностей західного суспільства,
сприйнятті політичного життя та місця людини у суспільстві до цієї країни.
 У 1948 році була прийнята Конституція і жінки отримали виборче
право. Однак, цю подію не можна було у повній мірі вважати за початок
активних дій з боку жінок у політичній сфері. На ранньому етапі початку
другої половини минулого століття участь жінок у політиці носила
виключно формальний характер. Теж саме можна сказати і про участь
жінок на виборах, явка на виборчі дільниці була відносно низькою саме
серед жіночого населення. Причому, її істотне збільшення відбулося тільки
в кінці минулого століття.

Каталізатором в даному випадку стала вища освіта, яка прийшла в

країну разом із західними освітніми стандартами і стала доступною з 1980
року широким верствам населення. Носіями революції щодо зміни
соціальної ролі жінки стали молоді дівчата, які отримували вищу освіту, усі
дисципліни викладалися за західними стандартами. На мою думку, саме
отриманий досвід та належна освіта допомогли жінкам того часу розпочати
кампанію із заперечення патріархальних традицій та прийнятих норм
положення жінки в суспільстві Південної Кореї. Це, у свою чергу,
спровокувало появу перших опозиційних жіночих організацій. Цілком
зрозуміло, що спочатку зламати вже давно усталений конфуціанський
устрій у Кореї було викликом для жіночого суспільства: у 1990 році лише
20,3% дівчат продовжували навчання у середній школі, лише 8,3%
вступали до вищих навчальних закладів. Проте згодом ситуація зі
здобуттям освіти почала покращуватися: на початку 2000-х років показник
дівчат-випускниць зі старшої школи зріс майже на 9%, у 2010 році ступінь
бакалавра здобули 67,5% жінок, за даними – на момент 2020 року –
очікувалося, що 62,4% жінок будуть навчатися в університетах або
коледжах.

Однак, не всіх торкнулися зміни: як правило, спочатку це були лише

представниці еліти, які мали можливість отримати доступ до навчання
завдяки заможному статусу і матеріальному становищу. Для нижчих верств
суспільства бажання змін проявилося в меншій мірі, адже для інших
соціальних груп патріархальні традиції, норми все ще відігравали велику
роль, жінки не хотіли бути незалежними від чоловіків, для них робота та
соціальна активність все ще залишалися необхідністю, а не правом.
Поступово бажання розвиватися та навчатися стало поширюватися на інші
верстви населення. Так, сьогодні більше половини корейців вважає вищу
освіту необхідною умовою для своїх дочок, при цьому практично всі жінки
прагнуть працювати та максимально прокачувати свій кар’єрний потенціал.
 У політичній сфері зміни також стали проявлятися спочатку в
студентському середовищі у вигляді різних студентських акцій і рідкісних
демонстрацій. Поступово, завдяки підтримки національної еліти стає
модним залучати жінок у політику. Інша подія, яка також стає
вирішальною для розширення прав і можливостей жінок у Південній Кореї
- вибори Кім Де Чжуна в якості голови виконавчої влади в 1997 році. У
своїй передвиборчій кампанії Кім Де Чжун обіцяв бути дружнім до жінок
президентом. Незважаючи на те, що жінки отримали виборче право ще в
1948 році, вони, по суті, залишалися маргіналізованими в політичному
секторі. У період виборів мало уваги приділялося жінкам, оскільки
передбачалося, що рішення жінок буде повністю наслідувати ідеї чоловіків.
Під час президентства Кім Де Чжуна була викладена чітка гендерна
політика, що стосується жіночої праці, добробуту, сім’ї та прав жінок у
Південній Кореї: по-перше, жінки складатимуть 30% кандидатів від партії
на всіх виборах, по-друге, 30% посад у комітетах урядового міністерства
будуть надані жінкам, по-третє, представництво жінок у партійних
організаціях збільшиться до більш ніж 30%, далі – принаймні чотири жінки
будуть призначені на посади міністрів, а так само 20-30% важливих
політичних позицій будуть зайняті жінками, жінки, що здобувають освіту
не будуть піддаватися дискримінації на вступних іспитах в коледжах
спеціального призначення і, наприкінці, необхідно збільшити відсоток
жінок, набраних в армію, флот і ВПС. Хоча жіночий рух в Кореї почався на
початку 1900-х років, тільки у кінці XX століття було посилено політичну
участь жінок поряд з масовим рухом за демократизацію. У квітні 1994 року
перший раз в історії Кореї жінка стала мером міста. Згодом з’явилися перші
жінки-міністри і навіть слідчі. У 1997 році Військово-повітряна академія
стала приймати на навчання жінок, це було розцінено як найбільш
революційна зміна за всі роки історії цього військового навчального
закладу. У 1996 році у Кореї з’явилася перша жінка-посол, професор
русистики Сеульського національного університету, історик Лі Ін Хо, вона
була призначена Надзвичайним і Повноважним послом Республіки Корея
до Фінляндії, а потім у 1998 році – до Росії.

Уявлення Кім Де Чжуна про створення суспільства з гендерною

рівноправністю збільшило участь жінок в житті суспільства і поліпшило
добробут жінок в перші роки його президентства. Однак історичний і
культурний вплив конфуціанства, юридична упередженість в законах і
високе економічне зростання Південної Кореї завадили розширенню прав і
можливостей жінок, а, навпаки, поширювали гендерну дискримінацію.
Кількість жінок в Національних зборах в 2000 році становила лише 5,9%.
Так само не було виконано обіцянку як мінімум про чотирьох жінок-
міністрів, з 1998 по 2002 рік тільки дві жінки займали цю посаду. З 1948 по
2018 рік, з 16 скликань Національної Асамблеї (Парламенту) лише 90 жінок
були депутатами. Відсоток жінок-депутатів у парламенті, у середньому,
становить 5%, а в більшості країн світу - не менше 13-14%. Проте і з цих 90
жінок-депутатів лише 23 кандидатки були обрані безпосередньо, решта
були введені автоматично, завдяки пропорційній системі, яка виникла в
період Четвертої республіки.

Дослідники низки доповідей Програми Розвитку ООН (ПРООН)

зазначали, що наразі рівень освіти корейських жінок зрівнявся з рівнем
освіти чоловіків. Але в той же час непропорційно мало жінок займають
відповідальні пости в політиці, на державній службі, в галузі економіки.
Велика і різниця в доходах між чоловіками і жінками. Показники індексу
жіночого розвитку (GDI) для Південної Кореї є високими. Але в той же час,
в індексі рівня прав жінок (GEM) показники низькі. Це пов’язано з тим, що
жінки Південної Кореї мають широкі можливості для свого розвитку -
інтелектуального, творчого, професійного, але їх здібності, як і раніше, не
так актуальні та затребувані. Зберігається досі і розрив у заробітній платі
чоловіків і жінок, хоча цей розрив і скоротився значно в порівнянні з 1990-
ми роками, проте, як і раніше, середня зарплата жінки становить всього
близько 63% середньої зарплати чоловіків. Отримання освіти дає кореянці
менше, ніж чоловікові. Зарплата випускниць коледжів виростає всього на
5%, а чоловіків - на 56%.

XX століття – яскравий приклад високого прагнення жінок брати

участь у політичному житті своєї Батьківщини: починаючи від історичних
подій - повстання 1 березня 1919 року проти японського колоніалізму, де
близько 10 тисяч кореянок брали участь, до створення жіночих організацій.
Згодом, через роки жіночий рух розділився на націоналістичний,
соціалістичний і християнський. У 1950-х роках у країні існувало близько
20 жіночих суспільно-політичних організацій, які, переважно,
організовували кампанії на підтримку Лі Син Мана, за своєю природою
вони були консервативними, не висували вимог лібералізації сімейного
укладу. Завдяки державній кампанії «За новий устрій у селі» вперше були
залучені і сільські жінки. Крім того, була така організація, як «Мінджухва
ундон», або «Рух за демократизацію» – сприяла появі опозиційних жіночих
організацій, наприклад, таких, як утворена у 1976 році неурядова
організація «Корейське католицьке товариство сільських жінок», яка
боролася проти дискримінації жінок у професійній та сімейно-побутовій
сферах, проти домашнього насильства. Незважаючи на те, що товариство
вважалося католицьким, туди приймали й представниць інших конфесій.

У 1983 році за наказом Президента був створений Національний

Комітет з питань політики щодо жінок, після чого була утворена
організація (KWDI) – Корейський інститут розвитку жінок. Організація
KWDI була створена для сприяння участі жінок у суспільному житті та
підвищенні їх добробуту. KWDI повинна була допомагати уряду в
просуванні гендерної рівності при розробці та здійсненні політики. У 1988
року за наказом уряду було створено Міністерство з політичних питань для
вирішення проблем жінок, на посаду керівника даного міністерства була
також призначена жінка. Так само, у 1988 році на урядовому рівні
провінцій були створені 15 бюро з питань добробуту сімей, керівниками
даних бюро так само стали жінки. На даний момент діяльність KWDI
координується Спеціальним комітетом у справах жінок, який
безпосередньо знаходиться в канцелярії Президента. KWDI щороку ставить
перед собою цілі і завдання, які повинні бути виконані до кінця року. На
2021 рік можна побачити низку цілей, які має перед собою організація:
розробка заходів щодо вдосконалення системи обліку гендерної
проблематики, розширення збору емпіричних даних для сприяння політиці
гендерної рівності, здійснення глобального порядку денного в області
гендерної рівності в країні і за кордоном і посилити облік гендерної
проблематики у співпраці в цілях розвитку, закладення основ для
практичного здійснення Рамкового закону про запобігання насильства
щодо жінок, удосконалення системи гарантування прав жінок на
репродуктивне здоров’я, впровадження інновацій для створення робочих
місць для жінок, розширення можливостей реалізації політики гендерної
рівності і балансу між роботою та особистим життям. Завдяки діяльності
організації були прийняті такі закони, як: закон про рівні можливості в
галузі зайнятості (1987 рік), перегляд закону про трудовий стандарт (1989
рік), «Мати» - закон про добробут дітей (1989 рік), закон про догляд за
дітьми (1991 рік), закон про покарання за сексуальні злочини і закон Про
захист жертв насильства (1994 рік), закон про розвиток жінок (1995 рік),
закон про попередження та ліквідацію дискримінації щодо жінок (1999 рік),
закон про підтримку підприємств, що належать жінкам (1999 рік).

Величезний внесок у поліпшення становища жінок також робить

Об’єднання корейських жіночих асоціацій (KWAU), створена в 1987 році.
KWAU - це організація, яка складається з 37 організацій, цілями яких є
досягнення гендерної рівності, демократії та мирного возз’єднання на
Корейському півострові. Варто відзначити, що KWAU є неурядовою
організацією, яка зіграла одну з вирішальних ролей у створенні основних
пунктів державної політики щодо жінок, включаючи до себе і створення
Міністерства з питань гендерної рівності. Завдяки діяльності даної
організації були прийняті або переглянуті такі закони як: закон про
запобігання насильству в родині та захисту жертв (1997 рік), прийняття і
перегляд закону про справедливе працевлаштування (1989, 1995, 2001
роки): справедлива оплата за виконану працю, відпустка у зв’язку з
вагітністю та пологами на 90 днів, розширення відпустки по догляду за
дитиною, а також соціалізація витрат на відпустку по догляду за дитиною,
прийняття і перегляд закону про догляд за дітьми (1990 і 2003 роки):
зміцнення соціальної відповідальності і збільшення бюджету догляду за
дітьми, створення робочих місць для жінок, кампанія за прийняття
позитивних дій для участі жінок у політичному житті: 30% квоти для жінок
у виборчому окрузі, 50% квоти для жінок у пропорційному представництві,
кампанія «100 жінок у Національній асамблеї» (2004 рік): збільшення
частки жінок у Національних зборах з 5,9% до 13%, розширення жіночих
рухів на нижчому рівні.

На мою думку, спеціально прийняті закони і введене квотування

стосовно обов’язкового мінімуму місць в уряді, які повинні займати жінки,
можуть допомогти врівноважити кількість чоловіків і жінок в державних
органах влади. Законодавчі акти, спрямовані на спробу згладити гендерну
нерівність мають місце бути в Південній Кореї.

Переломним моментом щодо становища жінок у політиці Південної

Кореї є обрання на посаду президента Пак Кин Хе, першої жінки-
президента в історії країни. Я вважаю, що обрання жінки-президента
свідчить нам про два важливих фактори в політичному житті Південної
Кореї: по-перше, можна помітити зміни у ставлення еліти до ролі жінки у
владних структурах, по-друге, розпочата активізація політичного життя
основної маси жінок країни. Одним з гасел на виборах був захист прав
жінок і збільшення їх соціальної ролі. Однак, Пак Кин Хе не вдалося
встояти перед критикою та підозрами з боку груп правлячої еліти: стався
скандал, пов’язаний з політичною діяльністю Пак Кин Хе, результатом
якого став імпічмент президента. У цьому випадку можна чітко побачити
яскравий приклад утиску ролі та прав жінки у сфері політики.
 Звичайно, така ситуація на деякий час змусила багато жінок
призупинити свою політичну діяльність, а противники участі жінок у
політичному житті отримали серйозний аргумент для перешкоджання
жіночої політичної активізації. На мою думку, скандал з імпічментом носив
штучний характер, адже справа тут далеко не в правдивості озвучених
звинувачень, а в тому, що такі факти взагалі були предоставлені
південнокорейській публіці. Однак, незважаючи на повторний процес
пригнічення політичної ролі жінок, їхня політична активність все ж таки
зростає з кожним роком, у виборах бере участь все більша кількість жінок.
До того ж, в країні стали звичним явищем різні цивільні демонстрації на
захист прав жінок і їх політичної участі в органах влади. Треба сказати, що
цей прецедент вже створений обранням жінки на посаду президента, при
цьому, насправді вже зовсім неважливо, якою була ця жінка і які проблеми
вона принесла, я вважаю, що тут важливий сам факт такого обрання. Проте,
незважаючи на активність жінок, все одно їхня присутність у політиці не
так помітна, як хотілося б: згідно зі звітом, який був складений в 2014 році
міжпарламентським союзом і структурою організації Об’єднаних Націй з
питань гендерної рівності і розширення прав і можливостей жінок і в якому
країни ранжуються відповідно до відсотка міністерських постів, займаними
жінками, Корея займає 67 місце разом з Індонезією, Барбадосом і Східним
Тимором. Загальна кількість міністерських постів в Південній Кореї
дорівнює 17, з них – тільки два пости займають жінки, що становить 11,8%.
Для порівняння, друге місце в цьому списку займає Швеція, де з 23 постів
13 зайняті жінками, що становить 56,5%. Звіт так само демонструє відсоток
жінок, які займають місця в парламенті (в нижній палаті парламенту або в
однопалатних парламентах), в даному списку Республіка Корея займає ще
більш низьке місце - 91, яке вона ділить з Ірландією.

На мою думку, ще одним вагомим фактором впливу на політичну роль

та залученість жінок до цієї сфери є вивчення роботи партійного
секретаріату, який є основою функціонування політичної партії.
Проаналізувавши організацію роботи партійного персоналу, а також
створення і мобілізацію формальних і неформальних внутрішньопартійних
контактів та зв’язків між чоловіками і жінками-партійними
співробітниками, було з’ясовано, яким чином жіночий персонал піддається
дискримінації і як це впливає на статус жіночого персоналу в партії, а
також була виявлена гендерна політика в політичних партіях в Південній
Кореї.
 Переважання політиків-чоловіків, безумовно, підкреслює наявність
гендерної проблематики та дискримінації жінок в політичних партіях.
Наприклад, не так давно з’явилася гендерна квота для жінок у розмірі 30%,
вона є зобов’язанням кожної партії та передбачена у статті №8 Статуту
партії. Однак, на момент прийняття такого законопроекту, лідери-чоловіки
у вищих ешелонах партії, включаючи представника партії, які взяли участь
у заході, організованому для оголошення підтримки квоти для жінок-членів
партій, висловили небажання виділяти 30% місць для жінок, хоча й зробили
загальне фото разом з ними. Згодом, у південнокорейському політичному
середовищі стало зрозуміло, що гендерна квота – програма, що прийнята по
всьому світу,- або ж пропорційне представництво, що уявляє собою лише
15% місць в парламенті для жінок, є недостатніми для забезпечення
політичного представництва жінок. Вже давно казали, що орієнтоване на
чоловіків політичне середовище в країні, у поєднанні з укоріненою
вертикальною структурою і демократією в політичних партіях, ускладнює
процес виживання жінок в політиці.

Відповідно до стандарту, наданого МПС – Міжпарламентський союз

(2016 рік), політичні партії оцінюються на основі рівня демократичної
практики всередині партії, вимірюваного з урахуванням гендерної
перспективи: наприклад, чи заохочується участь жінок у практиці партії за
допомогою внутрішніх правил, процесів просування по службі та
застосування гендерної квоти на виборні посади, чи є в партії жіночий
комітет та інші підрозділи для розробки політики в галузі гендерної
рівності тощо.

Дослідження, присвячені організаційній культурі та схильності жінок

до дискримінації за ознакою статі, показали, що жінки стикаються з
дискримінацією в організації роботи, професійній підготовці, оцінці та
просуванні по службі. У дослідженні, яке розглянуло 943 жінок-керівників
у 213 компаніях, вчені Кім Су Хан і Шин Дон Ен (2014 рік) прийшли до
висновку, що організаційна культура усередині партій є важливим
фактором у зменшенні або сприянні дискримінації щодо жінок.

Я також доходжу до висновку, що, окрім розгляду партійних правил і

положень, дуже важливо дізнатися, як члени партії взаємодіють один з
одним, це покаже нам модель гендерних відносин всередині партії.

Перше, що треба розглянути та проаналізувати – це гендерні

відмінності членів партії у сфері комунікації. У своєму дослідженні Брас
(1985 рік) стверджував, що, хоча і чоловіки, і жінки взаємодіють для
встановлення зв’язків та контакту один між одним, їхня комунікація
розділена, як правило, за статтю, і жінки менш ефективні, ніж чоловіки, у
сфері робочої комунікації, яка може принести користь їх майбутній кар’єрі.
Жінки піддаються дискримінації через гендерні відмінності у спілкуванні,
жіночі ділові зв’язки менш ефективні через значне скорочення частки
жінок на більш високих посадах, гендерної сегрегації в організації праці та
забобонів щодо жінок. У дослідженні, присвяченому жіночому партійному
персоналу, Лі Хва Янг (2008 рік) зазначила, що жіночий сектор в гендерній
структурі партійної організації служить інструментом для створення жінок-
політиків, але й причиною посилення конкуренції серед жінок у
замкнутому колі, відірваному від інших секторів гендерної організаційної
структури, орієнтована на чоловіків культура несправедливо ставиться до
жінок не тільки в розвитку кар’єри, наприклад, у просуванні по службі, але
і в повсякденному спілкуванні між колегами. Гендерна культура у
південнокорейській політичній організації може характеризуватися
ієрархією, патріархатом, сегрегацією та поділом гендерних ролей,
гендерною дискримінацією, сексуальними домаганнями та сексистським
середовищем.

Друга річ, що, як правило, присутня у політичних партіях та їх

культурі - правило ротації робочих місць зазвичай застосовується в
організації праці партій у південнокорейському суспільстві, але практика
гендерної сегрегації, як і раніше, переважає, особливо, коли мова заходить
про основні підрозділи: стосовно головних підрозділів Секретаріату партії
– сюди входять відділи планування, політики та управління членством.
Проводилися дослідження і було встановлено, що в багатьох опитуваннях
було більше чоловіків, ніж жінок, які працювали в цих основних
підрозділах: частка жінок і чоловіків, які мають такий досвід, склала 23,3%
і 28,2% у відділі планування, 38,9% і 46,4% у відділі політики, і 27,8% і
50,0% - у відділі управління членським складом. Як показано тут, чоловіки
мали більший досвід роботи у відділах управління членством та політики,
ніж їхні однолітки-жінки, кількість співробітників-чоловіків, задіяних у
сфері планування, управління членським складом і політики, майже вдвічі
перевищила число їхніх колег-жінок. Я дотримуюся того, що такий поділ
праці за ознакою статі можна вважати формою дискримінації серед
співробітників секретаріату. Навіть якщо партія ротує робочі місця для
своїх співробітників, жінки частіше стикаються з дискримінацією при
влаштуванні на роботу, ніж чоловіки. Низька частка жінок в основних
відділах і жінок, які мають досвід роботи в основних відділах, як і раніше,
перешкоджають гендерній рівності і розширенню прав і можливостей
жінок в політичних партіях Південної Кореї.

Також не слід забувати й про зовнішні фактори в організації роботи,

які спонукали партії направити жінок на таку роботу та посади, які раніше
були доступні лише чоловікам: наразі все більше і більше жінок
просуваються в засобах масової інформації, кількість жінок-журналістів,
що висвітлюють політичні партії, збільшилася. Відповідно до цих змін, все
частіше направляють жінок у свій відділ планування або до прес-служби. У
минулому, у відділі планування або в офісі спікера було мало жінок, тепер
стало більше жінок-журналістів, більше жінок-членів Національної
Асамблеї і навіть жінок-представників партій, які, як правило, мають
більше жінок-колег навколо себе. Таким чином, все більше жінок
призначається на керівні посади.

Вкорінене поняття поділу ролей за ознакою статі в політичних партіях

найбільш очевидно у відділі, справами якого займаються лише жінки –
майже в усіх найбільш відомих партіях Південної Кореї жіночі відділи були
укомплектовані тільки жінками, незважаючи на принцип ротації посад. Це
свідчить про віру партії в поділ гендерних ролей. Як обговорювалося вище,
практика політичних партій укомплектовувати так звані основні відділи в
основному чоловіками, а відділ у справах жінок - тільки жінками - знижує
статус політичної ролі жінок у порядку денному партій.

Я вважаю, що навіть не треба згадувати про важливість усвідомлення

внутрішньопартійних зв’язків між членами партій, які грають ключову роль
по відношенню до утворення гендерно-чутливої атмосфери всередині
партії: що стосується офіційних і неофіційних зустрічей, то 56,1% і 65,6%
чоловіків відповідно відповіли, що вони зустрічаються з чоловіками. Що
стосується жінок, 51% складають офіційні зустрічі з чоловіками, але для
неофіційних зустрічей 48,2% жінок заявили, що їх зустрічі являють собою
«мікс» із чоловіків та жінок. Близько 21,5% жінок відповіли, що на їх
неформальних зустрічах були присутні тільки жінки. Жінки взаємодіяли зі
своїми колегами-чоловіками у формальних зустрічах, але в неформальних -
вони проводили значно більше часу з іншими працюючими жінками.
Навпаки, співробітники-чоловіки взаємодіяли, в основному, з іншими
колегами-чоловіками, як в офіційних, так і в неофіційних зустрічах.

Серед тих, хто погодився з важливістю внутрішньопартійних зв’язків

між членами партій, 39,0% повідомили, що у них є ментори. Що стосується
статі наставника, то співвідношення жінок і чоловіків серед наставників
жінок становило від 45 до 55%, у той час, як 90,7% наставників чоловіків
були чоловіками. Ці результати показують, що як в горизонтальних, так і в
вертикальних структурах партії, починаючи від ключових посад до посади
наставників, переважають чоловіки. Незалежно від кількості жінок, які
займають високі посади, це означає, що політичні партії в Південній Кореї
повністю орієнтовані на чоловіків.

Також хотілося б зазначити, що було проведене опитування серед

жінки-членів партії з метою з’ясування їхніх політичних амбіцій та бажань
представляти себе на виборах. Кінцева мета в їх кар’єрі у якості «посадової
особи першого рівня в Секретаріаті» була найбільш поширена серед
співробітників жіночої статі з 29,2% і «державні посади в Блакитному
будинку або центральних чи місцевих органах влади» серед співробітників
чоловічої статі з 41,8%. Частка тих, хто вибрав просування по службі на
виборні посади, склала 25,5% для чоловіків і 19,1% для жінок. Гендерні
відмінності стали більш очевидними, коли відповіді були окремо
розглянуті для центральних відділень і великих міських або провінційних
відділень. У випадку центральних відділень частка жінок і чоловіків склала
33,8% і 39,5% відповідно, для просування на державні посади - 5,9% і
24,7% відповідно для просування на виборні посади. Що стосується
великих міських або провінційних відділень, то їх частка склала 4,8% і
48,3%, а також 28,6% і 27,6% відповідно.

Що стосується типу дискримінації за ознакою статі, з якою стикаються

жінки за рангом, то найбільша дискримінація, з якою стикаються жінки на
посадах середнього або більш високого рівня, пов’язана з висуненням
кандидатур на виборах. Незважаючи на те, що жіночі працівники можуть
певною мірою скористатися зв’язками з колегами-чоловіками через
офіційні зв’язки та зустрічі, це не призводить до висунення жіночих
кандидатур на виборах або призначення на державні посади. Це свідчить
про структурне обмеження, з яким стикаються жінки-члени в партіях.
Інакше кажучи,зв’язки та знайомства мають лише обмежені переваги для
жіночого персоналу. Існує скляна стеля для таких важливих областей, як
висунення кандидатів на вибори, участь у прийнятті важливих політичних
рішень і просування по службі. Жінки знають про існування скляної стелі,
яка не дозволяє їм подавати заявки на висунення кандидатів. У зв’язку з
цим, намір зайняти виборну посаду - це не просто питання особистого
вибору, але його слід розуміти в контексті загального статусу людини в
партії, включаючи масштаб її зв’язків, можливостей і відносин з її
наставником.
 Виходячи з проведених опитувань та досліджень, необхідно зробити
висновок про те, що жіночі партійні працівники стикаються з гендерною
дискримінацією в організації роботи, відчужені від встановлення
професійних зв’язків з іншими партіями та колегами, мають мало амбіцій
та шансів балотуватися на виборні посади, і навіть якщо вони це роблять, їх
кінцева мета нижча, ніж у їхніх колег-чоловіків. Ці результати підтвердили,
що периферійність жінок і почуття безпорадності серед них існують в
політичних партіях, як і в інших організаціях, в яких жінки стикаються з
багаторівневою структурною дискримінацією.

На мій погляд, політичні партії повинні прагнути сприяти участі жінок

у політичному житті та підвищенню обізнаності про гендерну рівність. У
той час, як важливість демократії в партійній політиці і необхідність
інновацій в Національних зборах рекламуються, до сих пір не існує
практичного механізму для контролю за використанням політичних засобів
і виконанням партійних правил політичними партіями. Оскільки
нереалістично очікувати, що партії добровільно проведуть реформи в своїх
організаціях, необхідно вжити заходів з нагляду за практикою політичних
партій шляхом зміцнення ролі і повноважень держави з нагляду за
виборами і парламентом. Справедливість у висуненні кандидатів буде
встановлена тільки тоді, коли в організації міцно утвердиться культура
демократії та гендерної рівності. У цьому аспекті статус жінок-
співробітників є важливим показником, який показує ступінь демократії та
гендерної рівності в партії.

У політичних партіях Південної Кореї питання, що стосуються

гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок, вважаються
роботою відділу у справах жінок або аналогічного підрозділу, що
займається політикою щодо жінок. Як показано в мандаті відділу у справах
жінок, його мета полягає в сприянні поліпшенню становища жінок.
Відсутність постійного відділу у справах жінок означає, що у партії немає
офіційного підрозділу для включення різних соціальних питань, що
стосуються жінок, у політику і керівництва діяльністю партії щодо
заохочення гендерної рівності як всередині партії, так і в більш широкому
сенсі. У результаті, сторона, яка не має спеціального підрозділу у справах
жінок, навряд чи буде застосовувати суворий гендерний підхід для
забезпечення статусу жіночого персоналу.

Серед партійних працівників переважає переконання, що тільки жінки

можуть і повинні вирішувати жіночі проблеми. Знадобилося багато часу,
щоб жінкам дозволили взяти на себе традиційно чоловічу роботу.
Відкриття відділу жіночих справ для працівників-чоловіків дасть чоловікам
можливість краще зрозуміти як особливості жіночих проблем, так і
необхідність політики щодо жінок, що в кінцевому підсумку змінить
вкорінене переконання в тому, що проблеми жінок стосуються лише
жіночого персоналу.

Партіям рекомендується прийняти гендерну квоту на посади високого

рівня і гарантувати мінімум 40% жінок серед осіб, які приймають рішення в
партії через наступні причини: партійні правила управління людськими
ресурсами не сприяють просуванню жінок на посади заступників
керівників відділів або департаментів, жінки, як правило, мають слабкі
зв’язки в партії і часто не можуть вносити в партію стільки вкладу, скільки
можуть їх колеги-чоловіки через свої зобов’язання перед родиною.
Гендерна квота в розмірі 40% допоможе запобігти дискримінації жінок при
просуванні по службі.

Створення неформальної мережі жіночого персоналу на всіх рівнях за

допомогою регулярних зустрічей також є одним із способів розширення
прав і можливостей жінок в культурі, орієнтованої на чоловіків. Останнім
часом в державних і приватних організаціях зростає число добровільних
дослідницьких груп. Жінки-співробітники можуть організовувати
дослідницькі групи з питань заохочення демократії та гендерної рівності в
партії.

Також рекомендовано посилити підготовку адміністративного

персоналу з питань гендерної рівності, зобов’язати політичні партії та
посадових осіб виборчих комісій проходити підготовку з питань гендерної
проблематики відповідно до плану політики в галузі гендерної рівності,
включити підготовку з питань гендерної проблематики до програм
підвищення кваліфікації, переглянути статтю №23 («Участь у політичному
житті») закону про гендерну рівність, сприяти проведенню досліджень з
розробки політики в галузі гендерної рівності.

На сучасному етапі видається очевидним, що велика роль жінки в

політиці вже є доконаним фактом. Сьогодні практично в будь-якій країні
світу навіть зі стійкими патріархальними традиціями існує певна частка
жінок-політиків. Причому, вони не просто формально беруть участь у
політичному процесі, а й займають високі державні посади.
 Така ж ситуація поступово складається і в Південній Кореї. Політична
участь жінок у житті даної країни демонструє стійку тенденцію до
розвитку. Це подвійно цікаво, тому що, по-перше, навіть західні країни, які
першими визнали політичні права жінок, не можуть похвалитися відносним
зростанням числа жінок в політиці. По-друге, досвід Південної Кореї
унікальний тим, що це - східна країна з величезною патріархальної
традицією щодо державної влади.

Південна Корея є однією з найбільш європеїзованих країн Азії.

Мабуть, в цьому відношенні їй не поступається тільки Японія. Очевидно,
що становище жінок в цій країні багато в чому визначається західними
запозиченими нормами культури. Однак цей факт не означає, що поза
рамками процесі глобалізації і західного впливу ситуація відразу ж може
змінитися. Політична діяльність жінок тут відрізняється
дисциплінованістю, відповідає правилам суворої ієрархії, тобто
традиційним корейським нормам і традиціям.

Відносно політичної сфери Корея поступово зазнає істотні

трансформації, у 2016 році число жінок в Національних зборах склало 57
осіб, в той час як в 1996 році цей показник дорівнював 9. Таким чином,
Південна Корея знаходиться на 92 місці у всесвітній класифікації жінок в
парламенті. Для посилення участі жінок у політичному житті на
національному та субнаціональному рівні була створена система
квотування, відповідно до якої всі партії повинні представити не менше
50% жінок-кандидатів на вибори до Національної Асамблеї і 30% на
місцеві вибори. Ця система була введена Кім Де Чжуном з метою
підвищити рівень політичної участі жінок. Крім цього, існує стаття в законі
про політичні фонди, яка передбачає субсидування сторін, що висувають
жінок-кандидатів на національні вибори. Незважаючи на дані просування,
прогрес у зміцненні участі жінок в процесі прийняття рішень, зокрема, в
рамках уряду, парламенту, судової системи, дипломатичної служби,
приватним сектором і академічними колами все ж досить повільний.

Велику роль у зміні становища жінки в Південній Кореї зіграли жіночі

суспільно-політичні організації, метою яких було і є досягнення гендерної
рівності у всіх сферах життя. Завдяки діяльності організацій в 1988 році за
наказом уряду було створено Міністерство з політичних питань для
вирішення проблем жінок, на посаду керівника даного міністерства була
призначена жінка. Так само в цей же рік на урядовому рівні провінцій були
створені 15 бюро з питань добробуту сімей, керівниками даних бюро так
само стали жінки. Одним з важливих моментів для збільшення політичної
участі жінок стала кампанія, що проводилася жіночими організаціями,
кампанія за прийняття позитивних дій для участі жінок у політичному
житті: 30% квоти для жінок у виборчому окрузі, 50% квоти для жінок у
пропорційному представництві, компанія «100 жінок у Національну
асамблею» (2004 рік): збільшення частки жінок у Національних зборах з
5,9% до 13%.

Але в цілому, можна зробити висновок, що жінки в Південній Кореї ще

недостатньо включені в політичне життя країни, недостатньо і не в повній
мірі беруть в ній участь. Хоча нерівноправність жінок в даний час майже
знищена завдяки сексуальній революції і демократизації суспільства, все ж
жінка в Південній Кореї не може ще присвятити своє життя політичній
кар’єрі. Це пов’язано, як з особливостями конфуціанського менталітету, де
величезну цінність грає сім’я, діти, так і з особливостями законодавства
Південної Кореї (відсутність допомоги сім’ям з дітьми, відсутність пенсій
по старості). Тому жінка повинна після народження дітей переривати свою
професійну кар’єру і значну частину свого життя присвячувати дітям. Тому
жінки можуть знову повертатися до участі в політиці вже після 40 років.
Це, звичайно, важке випробування, тому що за більш ніж 10 років
втрачається кваліфікація, знання та отримані професійні зв’язки.

Список використаних джерел:

1) Lee Bae-yong. Women in Korean History. - P. 137

2) Duverger, M. 1955. The Political Role of Women. Paris, UNESCO.
3) Bookman, A. & Morgan, S. (Eds.) 1988. Women and the Politics of
Empowerment. Philadelphia: Temple University Press.
4) Heike Hermanns. 2006. Women in South Korean politics: a long road to
equality, Australian National University.
5) Kim, S. & Kim M. 1993, Evaluation Report on Korean Women’s
Participation in Politics, Women's Studies Forum, vol. 9, P. 231-245.
6) Chung-hee Sarah Soh. 1933. Women in Korean Politics (second edition)
(United States of America: Westview Press, Inc.
7) Kim Dae-jung. The 21st Century and the Korean People: Selected Speeches
of Kim Dae-jung, 1998-2004 (Seoul,Korea: Hakgojae Publishing Company,
2004) p.29.
8) See Aileen E. Cabigayan. Gender Empowerment in Comparative Perspective:
South Korea and the Philippines (Seoul, Korea: Graduate School of
International Studies, Yonsei University, 2004), 43.
9) Women’s Issues at IFLA: Equality, Gender and Information on Agenda
Papers from the Programs of the Round Table on Women's Issues at IFLA
Annual Conferences 1993 - 2002 [International Federation of Library
Associations and Institutions]. - Munchen : Saur, 2003, 256 p. 54.
10) Minjeoung Kim. Women’s Political Participation in Korea. World
Academy of Science, Engineering and Technology International Journal of
Humanities and Social Sciences Vol:7, No:6, 2013.
11) Wonhong Kim, Fellow. A study on the voting behavior of korean women
after independence. Democracy and Korean Politics (Seoul: Bup Mun Sa),
p.311.
12) Eun Kyung Kim, Bok Tae Kim, Hae Young Kim, Minjeong Kwon. 2020.
The Status and Roles of Women Administrative Staff in Political Parties
Focusing on Their Experience of Networking. Research Paper-12, Korean
Women's Development Institute.
13) Ким Н. Н. Факторы роста политического участия женщин в
современном южнокорейском обществе // В кн.: Корея перед новыми
вызовами. М. : Печатно-множительная лаборатория Учреждения РАН
ИДВ РАН, 2017. С. 338-349
14) Пак Н.М. Корейская традиция полна добра, уважения людей друг к
другу [Текст] /Н.М. Пак // Корейская диаспора. - 1997. - № 1. - С. 7-8.
15) Курбанов С.О. Курс лекций по истории Кореи: с древности до конца
XX века. СПб., 2002. - 625 с.
16) Кан Ёнсим. Этапы развития и характерные черты женского
национально-освободительного движения (Ёсон тоннип ундоный
янсангва тхыкчин) // Исследования по истории национальных движений
Кореи (Хангук минджок ундонса ёнгу) / Под ред. Кан Ёнсим, Квон Оён,
Ким Санги, Ким Ёнбом и др. Сеул, 2003.
17) Жизнь и деятельность корейских женщин (Хангук ёсоный сальмгва
хвальдон) / Под ред. Кан Хеён. Сеул, 2000.- с. 47.
18) История женщин Кореи Нового и новейшего времени (Хангук
кынхёндэ ёсонса). Т. 1 / Под ред. Чон Гёнук, Ю Суннан, Ли Мёнсиль,
Син Хисон. Сеул, 2011.