1.

Семінар
Есе на тему « Які завдання філософії освіти»
Розглядаючи поняття "філософія освіти", можна навести декілька варіантів
його тлумачення.
Одні дослідники надають перевагу філософії і філософствують про освіту,
інші пріоритетною вважають педагогіку, здебільшого розмірковуючи про
процеси навчання і виховання, хтось намагається охопити і філософську, і
педагогічну проблематику. Слово "філософія", у перекладі з грецької,
означає "любов" і "мудрість", тож поняття "філософія" можна тлумачити, як
"любов до мудрості", як науку про досягнення людиною мудрості, пізнання
істини та добра.
А от щодо завдань, то з курсу « філософія освіти» можна виділити такі:
- формування у кожного слухача планетарно-космічного світогляду;
- підготовка відповідальних, творчих, активних молодих людей, котрі з
одного боку поважають багатоманітність культур, а з іншого - враховують у
своїй діяльності стратегічні цілі філософії освіти, що полягають у прагненні
згуртувати націю, цивілізацію задля досягнення вищих цілей;
- формувати у системі поглядів підростаючого покоління образ особистості
та цивілізації, здатних організувати якісну взаємодію у масштабах Землі та
Всесвіту, образ людини майбутнього.
На мою думку, у філософії освіти вони є найбільш доцільними, адже саме в
них поставлена така мета, за допомогою якої у нас буде поняття, (хоча б
найменше), про те, що ж таке філософія.

Семінар 2.
Чому можлива світська мораль?
Сьогодні дуже часто виникає питання: чи існує взагалі вплив віри в Бога на
моральність людини і чи можлива зворотна ситуація, коли на віруючу
людину впливає світська мораль? У цьому зв’язку варто згадати принципову
відмінність моральності від моралі: якщо мораль є кодексом
загальноприйнятих норм, якими людина мотивує свою поведінку, то
моральність є сукупністю і цих норм і, найголовніше, їх реалізації у
практичному житті, тобто моральність є формою прояву моралі, де мораль
виступає мотивом поведінки. Моральність пов’язана з внутрішніми
принципами людини, тоді як мораль стосується деяких зовнішніх дій і
вчинків. Через це можна сказати, що за допомогою моралі суспільство
оцінює не тільки вчинки людей, але й їх мотиви та наміри.
Що ж таке світська мораль? Насамперед це - світогляд, в основі якого лежить
атеїстичне мислення, що заперечує існування будь-яких вищих сил та будь-
яких духовних реальностей.
А чим релігійна мораль відрізняється від світської?
на мою думку тим що, в релігії моральні норми формулюються в більш
загальному вигляді та для обгрунтування тих чи інших норм посилаються на
вищі сили. Світська мораль більш конкретна, більш раціональна, і для
пояснення тих чи інших положень вдається до логіки, а не до божественних
одкровень. У всі часи в людському суспільстві існувало протиріччя між
інтересами окремих людей та інтересами суспільства в цілому. У людині
закладено ряд інстинктів (самозбереження, розмноження, руйнування і т. д.),
що штовхають його на певні дії, які іншими членами суспільства
сприймаються як агресія і замах на їхні права.
Тому я вважаю, світській моралі є місце бути, як і є місце релігійній, кожна
людина має право обирати якої думки вона буде притримуватись.
ДОДАДТКОВО
Що таке маєвтика?
МАЙЄВТИКА (грец. μαιευτική, буквально – повивальне ремесло; синонім –
сократівська бесіда) – один із прийомів сократівського методу встановлення
істини, добування прихованого знання, начебто невідомого заздалегідь ані
учневі, ані вчителеві. Сократ (469–399 до н. е.) порівнював себе з
повивальницею у тім, що хоча сам не може народити ідею, але допомагає
народженню знання через діалогову систему спілкування, сприяє
встановленню істини, що існує в неявному вигляді, через її "очищення"
шляхом спец. мистецьки сформульованих запитань про суть тих чи тих
(передусім соціальних) феноменів та ідей. М. вплинула на світогляд Платона
(428/27–348/47 до н. е.) як учня Сократа та його вчення. Завжди виступає
поряд з ін. прийомами сократівського методу: іронією, яка оголює
суперечність, або незнання; індукцією, що на підставі знання про окреме
робить висновок про загальне; дефініцією як процесом більшого уточнення
поняття.
Маєвтика пов'язується з генезою евристики в науці та освіті. У філософії і в
логіці має зв'язок з елементарними індуктивними прийомами, пошуком заг. в
частковому, самопізнанні; у пізнанні історичному – прийом добування заг.
факту-ідеї, від одиничного істор. факту до "соціального" знання та істор.
процесу.

2. Іінтелектуальний індивідуалізм Сократа

Інтелектуалізм — схильність до високої, іноді надмірної, оцінки інтелекту,
інтелектуальності, розуму, життя в світі думок та ідей. У філософії термін
інтелектуалізм іноді вживається як синонім раціоналізму, тобто твердження
про те, що знання є перед усім результатом раціонального мислення.
Соціально «інтелектуалізм» негативно асоціюється із зацикленістю на меті
(«занадто великий акцент на процес мислення») та емоційною холодністю
(відсутність прихильності і почуття)
На думку Сократа інтелектуальність (розумність) означає, «що людина
вчинить правильно одразу ж, як лише збагне, що саме правильно», тобто, що
доброчесність є чисто питанням розуму. Виходячи з цього положення,
«сократів інтелектуалізм» став основною засадою доктрини стоїцизму.
Проблемні наслідки цієї точки зору визначаються як парадокси Сократа;
прикладом є думка, що немає слабкості волі — ніхто не бажає свідомо
чинити зло і, що кожен, хто робить або намагається вчинити зле, робить це
мимоволі, тож доброчесність — це знання, і що всі чесноти суть одне.
Семінар 3.
Філософсько-освітні ідеї Жан-Жак Руссо і сучасність.
Світоглядна система Жана-Жака Руссо завоювала величезну популярність ще
при житті, вона була визнаним володарем дум більшості французів другої
половини XVIII століття. Його породила визначена історична епоха, але і він
своїми блискучими й оригінальними творами сприяв її народженню.
Основні проблеми які висвітлював у своїх творах філософ, можна звести
принаймні до таких визначальних для його вчення положень:
- проблема людини, її соціальне становище у суспільстві;
- проблема походження і сутності соціальної нерівності та соціального гніту;
- проблема договірної теорії суспільства і держави;
- проблема виховання громадян.
Як ніхто з його попередників, Руссо ставав на захист знедолених верств
населення. Він засуджував соціально-політичне поневолення людини у
сучасному йому суспільстві, її безправ’я і гноблення. Філософ щиро вірив у
те, що цього ганебного стану можна позбутися, коли стати на шлях
«просвіченого правління». Він був переконаний, що єдиний шлях подолання
соціального поневолення – це Просвітництво. А також був упевнений, що
«народи залишаться зневажливими, розбещеними і нещасними» лише доти,
«доки влада з одного боку, а просвіченість і мудрість – з іншого, не вступлять
у союз».
На мою думку, значним внеском Руссо у договірну теорію держави було
обґрунтування ним трьох фундаментальних тез, таких як:
1. народ – суверенний;
2. суверенітет народу невід'ємних і неподільний;
3. законодавча влада належить тільки народу.
І як висновок, головна ідея автора базувалась на тому, що ми маємо завжди
залишатись людьми,
а у сучасному суспільстві це дуже важко, так як на людей іде гніт держави,а
він породжує зло в людях, так як не вистачає їжі, коштів та всіх тих
матеріальних благ які потрібні людині. Тому ідею Руссо є актуальними на
сьогодні, його думок ми маємо притримуватись, аби не перетворитись в
бездумних тварин.
Семінар 4.
Фемінізм : освітні імплікації
Уперше європейські університети відкрили двері для жінок лише наприкінці
ХІХ століття. Звісно ж, були противники надання жінкам права на освіту.
Вони шукали різноманітні аргументи проти розширення освітніх прав жінок,
апелюючи насамперед до шкоди освіти для «основного суспільного
обов’язку» жінки — материнства.
На цю тему висловлювались дуже багато науковців , наприклад Едвард
Кларк написав працю «Стать у освіті, або Справедливий шанс для дівчаток,
у якій висловився про шкоду освіти нарівні з чоловіками для дівчаток
і жінок, зокрема для жіночої репродуктивної системи. Він вважав, що жіночі
освітні здібності обмежені фізіологією. Що в процесі отримання освіти
енергія в жінки відводиться від репродуктивних органів до мозку, і це
загрожує здоров’ю жінки. Свою теорію він підкріплював тим що
спотсереження з життя, які зафіксовано в його книжці — зокрема що жінки
з вищою освітою мають менше дітей, ніж жінки без вищої освіти. Нині ми
розуміємо безпідставність і безглуздість таких соціобіологічних пояснень.
Але на той час схожі думки мали чималу вагу та перешкоджали жінкам
боротися за право доступу до вищих навчальних закладів.
Жіночу семінарію, заснували 1822 року в місті Трой, штат Нью-Йорк, в ній
уперше запропонували жінкам якісну вищу освіту. Протягом п’ятдесяте
років понад 12 000 жінок здобули освіту в цьому навчальному закладі.
Тройська семінарія стала першим вишом, у якому навчальний план був по
суті таким самим, як і в чоловічих навчальних закладах. На початку 19
століття в Сполучених Штатах працювало вже 150 жіночих коледжів.
На мою думку,не справедливим є те, що мають працювати лише одні
чоловіки, жінка так само має право розвиватись,навчати і викладати.
По тій причині, що віками суспільству нав’язувались « безглузді» стереотипи
такі як , жінка сиділа вдома виховувала дітей та куховарила, це сповільнило
розвиток прекрасної половини. Але нарешті, ближче до нашого часу та і в
теперішній жінка може викладати та навчатись, але залишки тих стереотипів,
що жінка має сидіти вдома ще є, і на мою думку жінка має не зважати на
суспільство, а робити те, що вона хоче ,ну тобто навчатись і так само
розвиватись , будувати свою кар’єру, як і чоловіки. Інакше про який
розвиток освіти та нові відкриття можна говорити?
Семінар 5
Гендерна освіта
Українська вища школа є так само далекою від гендерної рівності, як і все
наше суспільство загалом. Тут так само складно знайти жінку на керівних
позиціях (і чим вища посада, тим складніше), тут є “жіночі” і “чоловічі”
напрямки і спеціальності, причому навіть у “жіночих” чоловіки більше
заробляють і займають більше керівних посад, а у “чоловічих” жінці
складніше просуватися вперед чи просто працювати.
Перш за все, це подвійне навантаження, яке мають майже усі жінки, – адже
крім найманої праці, вони займаються працею хатньою і материнською, що
обмежує можливості до професійного розвитку і зростання.
Друге – це гендероване виховання, яке передбачає, що змалечку дітей
спрямовують у певні рамки, задані їхньою статтю, і через виховання
дівчинкою чи хлопчиком формують певні гендерно марковані соціальні
схильності, риси характеру, когнітивні звички. Починаючи з магазинів
іграшок та підручників для першокласників, діти засвоюють, що жінка – це
вчителька, медсестра, бухгалтерка чи стюардеса, а хлопчик – робітник,
директор, інженер чи пожежник.
В таких умовах на мою думку, навіть якщо дівчина чи жінка має схильність
до “чоловічої” спеціальності, їй виявляється значно складніше увійти у
середовище, де домінують чоловіки (і навпаки – чоловікові складно увійти у
жіноче), і це ще сильніше розділяє професії за гендерною ознакою.
Я думаю,освіта мала би бути ключовим чинником у будь-якій політиці,
спрямованій на досягнення гендерної рівності, але натомість вона ефективно
відтворює нерівності і сама є полем для їх існування.
Тому це питання і потрібно підіймати на політичному рівні, приймати різні
соціальні законопроекти ,які дозволять як і жінці так і чоловіку працювати в
тій сфері в якій вони хочуть. Якщо брати освіту, то чоловік міг би бути
вчителем початкових класів, або вчителем співів, а жінка могла б викладати
комп’ютерне моделювання або інженерію,але в наш час таких випадків дуже
мало.

Семінар 6.
Університет у сучасну добу
На мою думку в контексті стрімких змін і виникнення нечуваної раніше
кількості економічних, політичних і культурних зв’язків транснаціонального
характеру, що окреслюють явище глобалізації, ми боїмося втратити відчуття
реальності. Тепер події, які відбуваються в одній державі, зачіпають не лише
інші країни, але також даються взнаки на інших континентах. Національні
уряди повинні рахуватися з новими викликами глобалізаційних процесів, що
неодмінно впливають на статус університету. Він справді опиняється «поза
грою», перестаючи бути безпосередньою опорою національної держави.
Якщо одні університети занепадають, то інші набувають професійного
визнання не лише в національному, але вже у глобальному масштабі. Однак
практично всі інтелектуали нарікають на кризу університету і намагаються
спрогнозувати його подальші перспективи.
Перечитуючи різні джерела, я зробила висновок, що схожі процеси вже
відбувались в СРСР.
Хоч у посттоталітарній Україні проблеми загострилися і набули дещо
відмінного характеру. Але як я уже зазначала вище, наші університети мають
навчально-педагогічний, а не науково-дослідний характер. Вони надзвичайно
політизовані, тому що студенти розглядаються як об’єкт різноманітних
маніпуляцій. А всі спроби реформування вищої освіти дотепер мали
формально-косметичний характер. Так, наприклад, уже завершився комічний
процес перейменування університетів в академії, педінститутів і технічних
ВНЗ — в університети, кафедр — в інститути, технікумів — у коледжі, а
ПТУ — в ліцеї. Тобто необхідно радикально реформувати університет як
такий, повернувши йому суспільний престиж, автономію, можливість
займатися сучасною наукою, подолавши корупцію, повернувши студентству
статус суб’єкта, а не об’єкта університетського життя. Я думаю,що
покликанням університету є автономія розуму. Тому, по-перше, розум стає
самостійним і незалежним чинником у розв’язанні будь-яких питань і
проблем, це ресурс розумності. По-друге, автономія розуму передбачає
емансипацію інтелектуальної праці від держави. По-третє, мислення — це
справа організованої комунікативної єдності, наукової спільноти. Водночас
університет не створює автономію розуму, а лише забезпечує спеціальні
умови її самовідтворення та використання в культурі. Кризу сучасного
українського університету я бачу у втраті ним самодостатності — не
продукуються незалежні компетентні інтелектуали, суспільство не
дослухається до голосу розуму, а сам розум є заручником і запопадливим
слугою інших могутніх соціальних сил — держави, грошей, культурних
стереотипів, насильства.
Одже, я думаю так, що якщо ми хочемо щоб університети дійсно
процвітали, не було корупції і викладачі готували дійсно хороших майбутніх
кадрів, потрібно приймати заходи які будуть реалізовані в реальності,а не
тільки записані на папері.