Традиційне житло на Волині у ХІХ - на початку ХХ століття

Особливості волинського житла

На Волині теж існували різні типи традиційного житла, проте всі вони мали спільні риси. Варто
зауважити, що за зовнішнім виглядом села, які зараз на території сучасної Волинської області,
можна поділити на дві групи: північні або поліські села, які розташовуються в етнографічному
регіоні Волинське Полісся та південні – села розміщені на Волинській височині.В північній та
північно-західній частині Волинської області житлові приміщення будували з дерева, в
лісостеповій – з глини, соломи, дерева з використанням каменю. Ці матеріали впливали на
загальну форму і художнє вирішення житла. Велика кількість лісових масивів на більшості території
Волині, доступність і простота обробки дерева зумовило широке використання деревини при
спорудженні народно-житлових комплексів. Південна волинська хата загальним виглядом
наближена до традиційної хати Наддніпрянщини. Житлова частина хати обов’язково була
побіленою. Дахи тут були переважно чотирисхилими, солом’яними, з низько опущеною стріхою,
яка захищала хату від сонячного перегріву.Вікон в хаті, зазвичай, було три: два з головного фасаду
- поблизу дверей та одне на вузькому боці хати. Крім того, інколи над піччю могло розміщуватись
ще одне маленьке вікно з однією шибкою.

Планування хати

Характерною рисою української хати є простота плану. За формою - це переважно витягнутий

прямокутник, інколи майже квадрат. Слід відзначити, що на території Волині існувало кілька видів
традиційного житла.Простим і найпоширенішим типом житла у XVI – XVIII ст. була однокамерна
хата. Цей тип побутував на Волині аж до кінця ХІХ ст. Невелика кількість однокамерних хат
зустрічались і до початку ХХ ст.Пізнішим етапом розвитку народного житла є двокамерне житло,
яке було поширене на Волині ще з початку ХVII ст. і зустрічалось аж до поч. ХХ ст. Двокамерна хата
складалась з сіней та власне «хати», тобто великої або середніх розмірів житлової кімнати. В хаті
сім’я проводила свій час: тут спали, їли, готували їжу та займались хатніми справами, святкували
релігійні та родинні свята; сіни виконували функції збереження хатнього начиння (саме тут стояла
драбина на горище) та їжі (яєць, борошна, круп), взимку тут стояли бочки з квашеними огірками та
капустою, на жердках висів одяг, інколи навіть влітку тут можна було спати.

Конструкція хати

На Волині у будівництві хати застосовували два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. Хоча
зрубна і каркасна техніка часто могли поєднуватись в одній будівлі. Матеріалом для будівництва,
як житлових, так і господарських будівель, слугувало дерево (сосна, дуб, рідше осока або
береза).Конструкційною основою зрубних будівель є стіни з горизонтально викладених колод,
брусів, з’єднаних на кутах врубками. Кожний ряд називається «вінцем». Вінці зрубів завжди були
майже однакової товщини, крім підвалин, для яких використовувалося грубе дерево, переважно
дуб. Довжина зрубів досягала 5 м. Щоб така хата довше зберігала тепло, поверхні стін
промазували чи обмазували глиняним чи вапняним розчином. Зрубні житла найбліьш поширені в
лісовій частині Волині, де житлова частина не білилась. Ця система будівництва переважала до
середини ХІХ століття. Стіни каркасних будівель складалися зі стовпців, які закопували в землю або
вставляли в нижній зрубний вінець (підвалини). Стовпи розміщували по кутах будівлі й проміжках
стіни. Заповнювали каркаси дошками, хмизом, очеретом, глиняними вальками. Каркасні будівлі
побутували в лісостеповій частині, де білили житлову частину (інколи сіни), залишаючи при цьому
не біленими сіни та комору. Широко використання стовпова або стовпово - каркасна техніка
будівництва набула з середини ХІХ століття.
Інтер’єр та внутрішнє наповнення

Хата на Волині була не тільки житлом, а й священним місцем. В її інтер’єрі, в усій організації
внутрішнього простору відобразились багаточисельні народні традиції, символи, життєві правила,
обряди та звичаї. Основними сакральними місцями у волинській хаті, які на всій території України,
були піч та покуть (або божник).Піч була невід’ємним елементом житла. ЇЇ робили з глини або
цегли. Вона була великою за розмірами, інколи займала до четвертої частини житлової кімнати.
Піч виконувала різноманітні функції: обігрівала, годувала, сушила і лікувала. Відповідно до
розташування печі розміщувались і решта предметів інтер’єру. На Волині, як і в інших регіонах
України, піч ставили у кутку, справа чи зліва від входу (залежно від орієнтації хати).Покуть (або
божник) - другий сакральний центр хати. Тут в кутку на полиці стояли ікони, прикрашені
рушниками, освячене зілля та квіти, складалися свічки. Внутрішній простір волинського житла
чітко розділявся на зони: 1) робочу; 2) побутову; 3) обрядово-культову. Відповідно до поділу площі
оселі і розміщувалися меблі та предмети: у робочій – піч, мисник; в обрядовій - стіл на покуті; у
побутовій – піл або ліжко, скриня. Традиційні меблі за функціональним призначенням ділились на
дві групи: 1) для відпочинку та зручності виконання певних операцій (стіл, піл, колиска, ослони,
лави); 2) для зберігання продуктів і речей домашнього вжитку. Усі хатні меблі відзначалися
конструктивною простотою. Розміри меблів були пов’язані з розмірами кімнати, лави відповідали
довжині стін, а їх висота підпорядковувалась висоті підвіконня. Висота мисника – висоті дверей.

Наприкінці варто сказати, що власна оселя для українців значила досить багато. Хата була
своєрідним мікрокосмом людини, де та робила все, щоб їй добре жилося. Велика кількість
оберегів захищала будинок і всю сім’ю, яка там проживала від зовнішнього «злого» світу.