Практичне заняття №9

Студента ПМ-34 групи Троця Антона

Образ Мазепи в однойменному творі Юліуша Словацького

Головний герой — молодий Іван Мазепа, паж і королівський придворний

— у майбутньому козацький гетьман. Він — людина хлопського (тобто
українського) походження. Воєвода, фактично головний персонаж трагедії, не
сприймає його як рівного собі в соціальному плані, незважаючи на те, що
Мазепа належить до королівського оточення. Воєвода звертається до свого
сина, застерігаючи його від дуелі з Мазепою: «Стидайся, сину мій. То
хлопський син — таких у воєводи б’ють киями. Я дав наказ, і Хмара не забуде
почастувать його, щоб шанувався...» Мазепа у Словацького — передусім
представник козацтва. «Я син козацький, я вмію битись!» — каже про себе
королівський паж і, як виявляється з перебігу п’єси, він уміє не тільки захищати
себе збройно, а й, що важливіше, боронити слабших за себе.

Утім, Словацький не ідеалізує свого героя. «Козацький син», молодий

красень, від погляду якого умлівають жінки, повен бурхливої вітальності і
чоловічих слабкостей, готовий падати на коліна перед кожною вродливою
шляхтянкою, вимолювати в неї гріховні любощі. А водночас він — людина
великого серця. Його донжуанство — не просто забава, а нагода виявити
лицарські риси в обставинах, що загрожують йому смертю. Це особистість, яка
своєю незвичайною вдачею вирізняється з усього королівського оточення.

Уся поведінка молодого Мазепи на замку — це ніби вступ до тих часів,

коли паж стане гетьманом і його державницька діяльність буде позначена
суперечливими рисами вдачі героя. Буде засуджене оточенням кохання з
Мотрею, принизлива служба (щось на зразок пажа) при цареві Петрі І, але,
зрештою, розум і честь поведуть його жертовним шляхом відкритої боротьби за
незалежність України.

У трагедії автор іронізує над витвореним образом Мазепи-гульвіси:

«…На ганку став з повагою папуги Пан Пасек,

А в руках у нього довгий
Сувій паперу – вірш макаронічний,
Присвячений .... королеві
Але про що ж я говорила, пані?
Ах, про Мазепу. В того хлопчака
Ще молоко під носом не обсохло,
А скільки пліток і чуток про нього!»
Не секрет, що Словацький критикував польську аристократію,
засуджував її недоброзичливе ставлення до українського простолюду. Саме
така його позиція й знайшла свій вияв у трагедії «Мазепа». Воєвода – типовий
представник польської аристократії. Його поведінка далека від істинного
благородства й моральності. Він створює такі умови життя в своєму замку, які
рано чи пізно мають закінчитися трагедією, смертю. Натомість Мазепа —
зовсім інший. Він – простолюдин. Хоча про це прямо не говориться в трагедії,
але всім зрозуміло: Мазепа не поляк, він українець. Навіть у певному сенсі стає
символом українства. До того ж, у сенсі моральному Мазепа помітно
перевершує Воєводу. У Словацького Мазепа перетворюється на романтичного
героя, характерного для польського романтизму, благородного й готового до
самопожертви. В кульмінаційній сцені драми його за розпорядженням воєводи
замуровують заживо в глухій кімнаті, але й перед лицем жахливої смерті він не
видає таємниці нещасних закоханих, яким щиро співчуває. В останню мить
його за наказом короля розмуровують і напівмертвого виносять із могили, чим
завершується його своєрідна ініціація, випробування смертю.