Міністерство освіти і науки

Україно-Польський вищий навчальний заклад

«Центрально-Європейський університет»
Філологія

РЕФЕРАТ
на тему
«ПРАГМАТИКА-РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА І СЕМІОТИКИ»

Виконала: студентка 2 кусу

Ковтун Вікторія Вікторівна
Перевірила: викладач «вступу до
мовознавства»
Плівачук Катерина
Володимирівна

Біла Церква 2022

 2

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1 ПРАГМАТИКА ЯК РОЗДІЛ СЕМІОТИКИ.
ЛІНГВОПРАГМАТИКА………………………………………………..…….. 4
РОЗДІЛ 2 ПРОБЛЕМИ І ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АПАРАТ СУЧАСНОЇ
7
ЛІНГВІСТИЧНОЇ ПРАГМАТИКИ……………………………………..……
9
ВИСНОВОК………………………………………………………………..….
10
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..……
 3

ВСТУП

Прагматика (древнегр. pragmatos - дія) - розділ семіотики, який вивчає

співвідношення знаків та їх користувачів в конкретній мовній ситуації. Можна
сказати, що прагматика - це семантика мови в дії. Вперше про П. писав Чарлз
Сандерс Пірс в ХIХ в., А її основні параметри стосовно до філософії
прагматизму сформулював в 1920-і рр.. Чарлз Морріс. Однак сучасна
лінгвістично орієнтована П. розвивається швидше під впливом ідей пізнього
Вітгенштейна (див. аналітічеекая філософія, мовна гра) і теорії мовних актів.
Темою даного реферату є прагматика-розділ мовознавства і семіотики.
Актуальність дослідження обумовлена важливістю комплексного
аналізупрагматичних характеристик, зокрема прагматики наукового
агротехнічного дискурсу в умовах науково-технічної революції, коли стрімко
зростає поява нових понять, термінів, предметів та явищ, а такожобмін
інформацією між зарубіжними та вітчизняними вченими.
Мета написання реферату полягає у встановленні основних властивостей
прагматика, визначення їхнього місця у загальній мовній системі світу,
дослідженні їхніх основних видів та сфер функціонування.
Об'єктом дослідження є прагматика, яка належать до складу загальної
мовної системи. Предмет дослідження становлять функціональні особливості
прагматики.
 4

РОЗДІЛ 1
ПРАГМАТИКА ЯК РОЗДІЛ СЕМІОТИКИ.
ЛІНГВОПРАГМАТИКА

Семантика (грецьк. semantikos — означальний) — розділ мовознавства, що

вивчає проблеми смислу, значення та тлумачення знаків і знакових виразів,
окреслених предметною (екзистенціальною) та понятійною (інтенціальною)
сферами. У широкому розумінні С. — частина семіотики, тісно пов’язана із
металогікою, котра висвітлює відношення висловів логічної мови до
позначуваних нею об’єктів та змісту, що вони виражають, пояснюючи
властивості понять “смисл“, “значення“” “ім’я“, “аналітична істинність“,
“хибне судження“, “істинне судження“ тощо. Найменшою одиницею С.
вважається “сема“ з відповідними граматичними та лексичними значеннями
(так, слово “ріка“ вказує на природне водне протічне середовище, “міст“ — на
споруду, що з’єднує два береги, і т.п., разом з тим це — іменники і т.п.). На
підставі парадигматичних семантичних відношень слова охоплюються різними
групами: синоніми, антоніми, пароніми, лексико-семантичні поля, гнізда й
подібне. У художньому мовленні (тексті) С. зазнає глибоких естетичних
перетворень задля виникнення “другої“ образної реальності, мотивованої
загальномовною практикою, містить низку посутніх змістових та емоційно-
оцінних прирощень (конотацій), зумовлених літературним контекстом.
Образному слову притаманні множинність, дифузність, інваріантність його С.
Приміром, у рядках вірша Б.-І.Антонича “Автобіографія“ спостерігається
глибинно-асоціативна багатоплановість семантичних полів: “Мої пісні — над
рікою часу калиновий міст“. Метафоричні словосполучення “ріка часу“,
“калиновий міст“, міцно закорінені в народній етимології, значно розширюють
та увиразнюють ці поля
 5

своїм неповторно-індивідуальним колоритом, відкриттям нових смислових

аспектів.
Важливим розділом науки, пов'язаним з міжкультурної комунікацією,
лінгвістикою, теорією комунікації, психологією і рядом інших наук є
лінгвістична прагматика.
Термін «прагматика» (від грец. Тграура - справа, дія) введений в кінці 30-
х рр. XX ст. Чарльзом Вільямом Морісом як назва одного з розділів семіотики -
науки про знаки. Смуток, по Морісу, розпадається на три складові: семантику,
що вивчає відношення знаків до об'єктів, синтактику - розділ про межзнакових
відносинах, і прагматику, що досліджує ставлення мовців до знаків.
Лінгвістична прагматика (лінгвопрагматика) - це дисципліна, що вивчає
здатність людини виражати за допомогою лінгвістичних і лінгвістичних засобів
свої наміри і розуміти наміри співрозмовника (т. Е. Розуміти, навіщо і чому
співрозмовник сказав те чи інше висловлювання), виходячи з контексту, в
якому було вимовлено висловлювання. Лінгвістична прагматика вивчає також
способи, за допомогою яких людина досягає комунікативних цілей.
Межі проблем. поля Л. п. постійно уточнюються. Так, під впливом
концепції мовних ігор і значення як вживання австр. філософа Л.
Віттґенштайна у 1960–70-х рр. проблематика Л. п. обмежувалася аспектами
індексальності, референції, мовними значеннями у контекстах їхнього
вживання. У 1970–80-х рр. досліджували вплив контексту на функціонування
мовних одиниць у комунікації, передусім мовленнєвих актів, неконвенціонал.
засоби мовленнєвої діяльності людей, схеми інтерпретац. діяльності учасників
інтеракції тощо.
Наприкінці 1980-х – на поч. 90-х рр. Л. п. асоціювалася зі студіями
зв'язків між мовними формами та їхніми користувачами, успішності взаємодії
 6

між мовцем і слухачем, зокрема успішності інтерпретації індексал., анафорич. і

референцій. засобів мовлення, імплікацій та імплікатур живого спілкування.
Згодом ці ж проблеми вивчали із залученням широкого соц. контексту,
використанням мовних засобів у комунікації в межах дискурсів і текстів
різного функціон. спрямування. Нині Л. п. – міжпредметна сфера дослідж., що
вивчає аспекти, пов'язані з суб'єктом мовлення (ілокутивними силами,
мовленнєвими тактиками, правилами ведення діалогу, різноманіт. установками,
референцією мовця, прагмат. пресупозиціями, емпатією тощо), адресатом
мовлення (правилами виведення непрямих смислів, перлокутивними ефектами,
типами мовленнєвого реагування тощо), стосунками між учасниками
спілкування (формами мовленнєвого спілкування, соц.-етикет. особливостями
мовлення та ін.), а також із ситуацією спілкування (інтерпретацією дейктич.
знаків, впливами мовленнєвої ситуації на тематику спілкування тощо).
Значну роль у розширенні й уточненні проблем. поля Л. п. відіграли праці
укр. лінгвістів. В Україні сформувалися декілька шкіл: київ. (Г. Почепцов, О.
Почепцов, В. Карабан, А. Бєлова та ін.), львів. (Ф. Бацевич, К. Кусько, А.
Паславська, Т. Яхонтова та ін.), харків. (І. Шевченко, Л. Безугла, Л. Мінкін та
ін.). Їхні праці присвяч. питанням прагмат. орг-ції дискурсів, мовленнєвих
жанрів, мовленнєвих актів, стратегій і тактик ведення міжособистіс.
спілкування. Остан. часом актуал. стали проблеми прагматики міжкультур.
комунікації, вияву суб'єктив. чинників у текстах різних типів тощо. Нині
виділяють кілька розділів Л. п.: мікропрагматика (вивчає питання прагматики
лексич. і грамат. одиниць, дискурсивні слова та їхні особливості, імплікації та
імплікатури дискурсу, пресупозиції у висловленні, інференції, референції та
анафори, модальність і сфери її вияву, прагмат. аспекти дейксиса, прагмат.
аспекти мовленнєвого жанру і мовленнєвого акту), макропрагматика (вивчає
інтенціональність, емпатію, погляди учасників комунікації, стратегії й тактики
спілкування, принципи,
 7

максими і постулати комунікації, категорії ввічливості та ін.), мегапрагматика

(досліджує специфіку соц. контексту і його вплив на всі складові комунікат.
акту, зокрема дискурси).

РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ І ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АПАРАТ
СУЧАСНОЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ПРАГМАТИКИ

Важливою специфікою лінгвістичної прагматики слід уважати її тісні

зв’язки з низкою гуманітарних сфер знання, передусім з комунікативною
лінгвістикою, семантикою й синтаксисом природної мови, соціолінгвістикою,
психолінгвістикою, етнолінгвістикою, лінгвосеміотикою та ін. А це, в свою
чергу, означає, що її термінополе є неоднорідним, таким, що перетинається із
термінополями різних наук. Звідси, як зазначають дослідники, – складність
визначення проблемного поля та найважливішої дослідницької одиниці.
На нашу думку, з метою отримання лінгвістичною прагматикою своєї
підставової категорії, яка б визначала предмет її дослідження, варто звернутись
до думки Ю. С. Степанова, висловленої ще у статті 1984 року [10]. У ній з
опертям на ідеї Е. Бенвеніста вчений сформулював думку: в основу
лінгвістичної прагматики повинна бути покладена категорія суб’єктивності в її
зв’язках з Прагматика Лінгвістична Нелінгвістична Синтаксис Семантика
Принципи дискурсу Контекст Генеративна семантика Інтегративна прагматика
Психолінгвістика Соціолінгвістика Теорія реалізації Теорія компетенції 252
одиницями і категоріями мови. При цьому категорія суб’єктивності повинна
експлікуватися й описуватися з обов’язковим урахуванням типів конситуацій
спілкування.
Згадана категорія у поєднанні з контекстними й ситуативними
чинниками покриває собою широке проблемне поле, в якому, окрім складників,
сформульованих Н. Д. Арутюновою, має ввійти низка інших, пов’язаних із
 8

виявом суб’єктивності в мові, наприклад, тональність спілкування, атмосфера

спілкування та подібні. Усі вони, у нашому випадку екстрапольовані на
дискурс,

повинні бути доповнені низкою комунікативних категорій, зокрема узагальнено

ситуативних, залежних від каналів комунікації тощо, які також значною мірою
виявляються небайдужими до суб’єктивного чинника в мові.
Відштовхуючись від цього положення, а також трансформувавши ідею
Джекоба Мея щодо можливості членування лінгвопрагматики на мікро-, макро-
і метапрагматику зі своїми проблемами і аспектами [18], виділяємо такі розділи
прагматики дискурсу: мікропрагматику, макропрагматику, мегапрагматику і
прагматику комунікативних девіацій.
Мікропрагматика як прагматика одиниць мовного коду у спілкуванні
оперує термінами пов’язаними з проблемами, які стосуються суб’єктивних
чинників лексичних і граматичних одиниць, дискурсивних слів, імплікацій та
імплікатур дискурсу, пресуппозицій у висловленні, інференцій, проблем
референції та анафори, модальності і сфер її вияву, прагматичних аспектів
дейксису, прагматичних аспектів мовленнєвого жанру й мовленнєвого акту.
Макропрагматика, або прагматика категорій міжособистісного
спілкування, звертається до низки понять, які пов’язуються із такими класами
термінів: інтенціональність, емпатія і прагматика точки зору учасників
комунікації; прагматичні аспекти стратегій і тактик спілкування; принципи,
максими і постулати спілкування; прагматика ввічливості. До цього розділу
лінгвістичної прагматики, на нашу думку, варто також зарахувати прагматику
категорій контексту міжособистісного спілкування, зокрема, регістру,
тональності, атмосфери і стилю спілкування.
 9

Мегапрагматика, або прагматика соціального контексту, зосереджується

на проблемах специфіки соціального контексту і його впливу на всі складники
комунікативного акту, зокрема дискурси. До цього типу прагматики варто
долучити прагматичні аспекти конверсаційного аналізу, а також прагматику
міжкультурної комунікації в її зв’язках з проблемами організації дискурсу.

ВИСНОВОК

Прагматика (від лат. pragmaticus та від гр. pragmatikos, що означає

«придатний для дій») є підгрупою лінгвістики і семіотики, яка вивчає, яким
чином контекст робить свій внесок у зміст.
Прагматика охоплює теорію розмовного акту, розмовну імплікатуру,
розмови у взаємодії й інші підходи до мовної поведінки у філософії, соціології,
лінгвістиці та антропології. На відміну від семантики, яка досліджує звичайне
або «закодоване» в даній мові значення, прагматика вивчає передачу значення,
яке залежить не від структурного і лінгвістичного знання
(наприклад, граматики, лексики і т.д.) мовця і слухача, а від контексту
висловлювання, будь-яких попередніх знань мовця і слухача про тему розмови,
ймовірних намірів мовця та інших факторів. Таким чином, прагматика пояснює,
як користувачі мови долають очевидні неоднозначності висловлювань, оскільки
значення у реченні спирається на спосіб, місце, час та інші обставини розмов
Прагматика допомагає антропологам зв'язувати елементи мови з
ширшими соціальними явищами; таким чином, вона пронизує області
лінгвістичної антропології. Оскільки прагматика описує, як правило, свої сили
у грі протягом даного висловлювання, вона містить у собі вивчення влади,
роду, раси, ідентичності, та їх взаємодію з окремими мовними актами.
Наприклад, дослідження кодового перемикання безпосередньо відноситься до
прагматики,
 10

Отже, термінологічна сфера лінгвістичної прагматики як одного із

найпотужніших напрямів сучасної науки про мову продовжує формуватись,
активно залучаючи поняття низки гуманітарних дисциплін. Одночасно
лінгвістична прагматика перебуває в пошуку предмета дослідження, постійно
уточнюючи конфігурацію свого проблемного поля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. Київ- Одеса, 1991. С. 5-15.

2. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. Київ, 2000. С. 7-17.
3. Білецький А. О. Про мову і мовознавство. Київ, 1997.- С. 11-18.
4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. Київ, 2006. С. 5-8.
5. «Семантика». 2009. Колумбійська енциклопедія, 6-е изд.
Columbia University Press: Нью-Йорк.