Білет №6

1.Займенник.Розряди займенників за значенням. Відмінювання

займенників.Провідміняти присвійний займенник мій.

Займенник – це самостійна змінна частина мови, яка лише вказує на предмети, їхні
ознаки або кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий?
скільки? котрий? Займенник уживається в мові замість іменника, прикметника та
числівника і виконує синтаксичну роль у реченнях тих самих членів речення, що й
іменники, прикметники та числівники. Займенники уживаються у мовленні, щоб уникнути
повторення тих самих слів у реченні; вони також пов’язують зміст окремих речень,
роблять їх зрозумілими.

За значенням розрізняємо дев’ять розрядів займенників:

а) особові: я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони;
б) зворотний: себе;
в) присвійні: мій, твій, наш, ваш, їхній, свій (займенники його, її — особові в родовому
відмінку);
г) вказівні: цей, той, такий, стільки;
ґ) означальні: весь, всякий, кожний, інший, сам, самий;
д) питальні: хто? що? (питання до іменників), який? чий? (питання до
прикметників), котри́й? скільки? (питання до числівників);
е) відносні — ті, що й питальні (хто, що, який, чий, котри́й, скільки,), тільки вживаються
для приєднання підрядних речень до головних;
є) неозначені — ті, що й питальні, лише з частками будь-, -небудь, -хтозна, -казна (які
пишуться через дефіс), аби-, де-, -сь (які пишуться разом);
ж) заперечні — ті, що й питальні, лише з часткою ні-, а також жодний.\

Відмінювання
За особливостями морфологічних форм займенники поділяються на дві групи.

До першої групи належать особові займенники першої й другої особи я, ти, зворотний
займенник себе, які відмінюються за іменною відміною.

До другої групи належать усі інші займенники, які відмінюються за займенниковою

відміною.

Запам'ятайте: характерною особливістю відмінювання особових і осооо-во-вказівних

займенників є те, що під час відмінювання змінюється не тільки закінчення, а й основа: я
— мене; ти — тебе; він — його; вона — її; ми — нас; ви — вас; вони — їх; зворотний
займенник себе не має форм називного відмінка, роду, множини. Відмінюється як
особовий займенник другої особи ти. 

Запам'ятайте: вказівні й означальні займенники мають стягнені форми. Але з метою

стилізації вживаються і нестягнені форми: тая, теє, тую, тії; цяя, цеє, ції;
вказівний займенник жіночого роду та в родовому відмінку однини має дві форми: тієї, тої
(остання форма вживається рідше);Означальний займенник сам у називному і знахідному
відмінках множини має паралельні форми: самі, сами. Літературною нормою є форма
самі;Означальні займенники кожний (кожен), жодний (жоден); всякий, самий, інший
відмінюються як прикметники твердої групи.

питальний та відносний займенник чий у давальному та місцевому відмінках однини має

паралельні форми: чийому, чиєму; на чиєму, на чиїм;

питальні та відносні займенники хто, що у відмінкових формах мають різні основи. Вони
не мають форми множини;

питальний та відносний займенник скільки, як і кількісні числівники, не має граматичної

категорії числа.

(https://www.dilovamova.com/index.php?page=4&dmua=87&tdmua=%C2%B3%E4%EC
%B3%ED%FE%E2%E0%ED%ED%FF-%E7%E0%E9%EC%E5%ED%ED%E8%EA
%B3%E2&list=1

https://webpen.com.ua/pages/Morphology_and_spelling/pronoun_declination.html

можна зайти приклади подивитися )

Провідміняти присвійний займенник мій.

Н. мій

Р. мого

Д моєму

Зн. мій або мого

Ор. Моїм

М. моєму, моїм

2.Однорідні члени речення.Просте ускладнене речення.

Однорідні члени в одному плані стосуються того самого слова в реченні, відповідають на
те саме питання і вимовляються з інтонацією переліку або протиставлення.Однорідними
можуть бути лише слова одного плану як за смислом, так і за граматичним
оформленням.Однорідні члени речення бувають непоширені і поширені

Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну
функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою
сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного.
Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.

У реченні однорідні члени можуть поєднуватися за допомогою: 1) сполучників сурядності

(Теслярі робили мости на Дніпрі, і Дінці, і на тихому Збручі); 2) інтонації, що на письмі
позначається комою або крапкою з комою (В один день затопило ліси, сінокоси, городи);
3) обох цих способів (Сонце росло, палало і тихо спускалося додолу). Однорідними
можуть бути будь-які (і головні, і другорядні) члени речення.

Здебільшого однорідні члени речення виражаються однією й тією ж частиною мови, але в
ролі однорідних членів можуть виступати й різні частини мови (Хоч був тато грізним, але
нас дуже любив).

Однорідні члени речення бувають непоширені (виражені одним повнозначним

словом) й поширені(виражені групою слів).

1  (Широкою, вкритою туманом долиною верталися додому (У. Самчук)). У реченні може

бути не один, а кілька рядів однорідних членів (Верби й верболози сіро-зеленим
туманом котились по луці і закривали подекуди воду).

Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією переліку.

Не є однорідними членами: 1) повторювані слова, які вживаються в реченні для

підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності; вони
розглядаються як єдиний член речення (Квітки куплю в переході, ніжну, ніжну красу,
радість в теплих долонях в дім принесу, принесу (О. Чубачівна)); 2) повторювані однакові
форми слів, об’єднані частками не, так (хоч не хоч, писати так писати, дивиться не
надивиться); 3) стійкі словосполучення з парними сполучниками і…і, ні…ні (ні слуху ні
духу, ні пава ні ґава, і сміх і гріх); 4) два однакові за формою дієслова, що позначають дію
та її мету (піду подивлюся).

Дуже детально:
https://webpen.com.ua/pages/Syntax_and_punctuation/similar_parts_or_sentence.html

ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени

речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці
речення в структурному відношенні не однотипні.

Спільна їх ознака - вони мають одну граматичну (предикативну) основу, в них виникають
додаткові смислові і синтаксичні відношення. Так, вставні слова виражають модальні
значення достовірності, невпевненості тощо; відокремлені члени надають реченню
значення додаткової обставинності (причини, часу, місця, мети), пояснення, включення,
виключення, уточнення.

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як,

та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова
(наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів.

Ускладнювальна частина - це засіб виокремлення важливих у смисловому й

стилістичному відношенні компонентів речення. Речення з однорідними й
відокремленими членами становлять центральну ланку ускладнених конструкцій.

https://pidru4niki.com/1333122240578/dokumentoznavstvo/proste_uskladnene_rechennya
 3.Дієслово.Вид,перехідністьі неперехідність, поділ дієслів на відміни.

Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що
робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? (ходив,
співатиме, займатися, буду їсти, заробляю).У реченні дієслово найчастіше виконує
функції присудка або частини складеного присудка (він розповів все, що знав; ніч
здавалася днем).

Дієслова мають два види — доконаний і недоконаний.

Доконаний вид означає дію, обмежену в часі, вказує на її завершеність: прибіг, напишу,
пішов би. Дієслова доконаного виду відповідають на питання що зробити? що зробив? що
зроблю? та ін.

Дієслова недоконаного виду означають дію, не обмежену в часі, не завершену: малював,

читаю, будемо писати. Відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що
робитиму?

Дієслова недоконаного виду вживаються в усіх часах, а доконаного — лише в минулому

та майбутньому: дія, яка триває тоді, коли про неї говорять, не може бути завершеною.

Більшість дієслів входять до видових пар: виконувати — виконати; стукати — стукнути.

Дієслова недоконаного виду відрізняються від дієслів доконаного виду:

— наявністю або відсутністю префіксів: читати — прочитати, писати — написати;

— суфіксами: ступати — ступити, грюкати — грюкнути;

— голосними звуками в корені: стріляти — стрельнути, витирати — витерти;

— приголосними звуками в корені: розповідати — розповісти, вимощувати — вимостити.

Окремі видові пари мають різні основи: брати —взяти, ловити — піймати.

Деякі дієслова не мають видових пар.

Перехідні та неперехідні дієслова

Дієслово, від якого можна поставити питання знахідного відмінка до іменника,

займенника, пов’язаного з ним за змістом, називається перехідним: читати (що?)
книжку. Таке дієслово означає дію, спрямовану на інший предмет.

Від перехідних дієслів можна поставити питання не тільки знахідного відмінка, а й

родового до іменника зі значенням частини від цілого: випити (чого?) чаю або при
запереченні: не знати спокою.

Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка не переходить на інший предмет.
Більшість дієслів на -ся, -сь належать до неперехідних: умиватися, змагатися.
поділ дієслів на відміни
Зміну дієслів за особами і числами називають дієвідмінюванням. За особовими
закінченнями дієслова в теперішньому та в простій формі майбутнього часу поділяються
на два типи дієвідмінювання – першу і другу дієвідміни. Практично дієвідміни
розрізняються за закінченнями 3-ої особи множини теперішнього часу.

До 1-ої дієвідміни належать дієслова, які в 3-ій особі множини мають закінчення –уть-, -
ють-: квітнуть, бережуть, ростуть; а в особових закінченнях 2-ої і 3-ої ос. одн. та 1-ої і 2-ої
ос. мн. мають звук е (є): шиє, шиємо, шиєте.

До 2-ої дієвідміни належать дієслова, які в 3-ій особі множини мають закінчення –ать-, -
ять-: лежать, біжать, стоять, мастять; а в особових закінченнях 2-ої і 3-ої ос. одн. і 1-ої і 2-
ої ос. мн. мають голосний звук и (і, ї): летиш, летить, летимо.

До цієї дієвідміни належать усі дієслова на -отіти : булькотіти, бурмотіти

Усі інші дієслова належать до І дієвідміни, а саме дієслова з односкладовою інфінітивною

основою на -и, -у, які зберігаються при дієвідмінюванні, а також похідні від них:

1. В особових формах дієслів бити, вити (док. звити), лити, пити кореневий

голосний и не зберігається: б’ю — б’ють, в’ю — в’ють, ллю — ллють, п’ю —п’ють.

2.Дієслова з основою інфінітива на -і, що зберігається при дієвідмінюванні:

Інфінітив Однина Множина

білі- ти білі- ю білі- ють
жовті- ти жовті- ю жовті- ють

Дієслова з основою інфінітива на -а, яка при дієвідмінюванні зберігається; також на -я :

Інфінітив Однина Множина

гна- ти жен- у жен- уть

4. Дієслова з основою інфінітива на -ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні у формах

теперішнього часу та майбутнього дієслів доконаного виду втрачають компонент ва :

Інфінітив Однина Множина

буд- ува-ти буд- у-ю буд- у-ють
гор- юва-ти гор- ю-ю гор- ю-ють

5. Дієслова з основою інфінітива на -оло-, -оро-

 Інфінітив Однина Множина
поло- ти пол- ю пол- ють

6. Дієслова з основою інфінітива на -ну-:

Інфінітив Однина Множина

гляну- ти глян- у глян- уть

7. Дієслова з основою інфінітива на приголосний:

Інфінітив Однина Множина

нес- ти нес- у нес- уть
8. Дієслова з основою на -ота-:

Множина
Інфінітив Однина

булькота- ти булькоч- у булькоч- уть

9. Окремі дієслова:

Інфінітив Однина Множина

жа- ти жн- у жн- уть
іржа-т и ірж- у ірж- уть
реві- ти (й
рев- у рев- уть
ревти)
сла- ти (=
шл- ю шл- ють
посилати)
сла- ти (=
стел- ю стел- ють
стелити)
хоті- ти хоч- у хоч- уть

4.Розібрати прислівники як частину мови:Навіщо тут вночі блукаєш ти,

дитино нерозумна?
Навіщо – прислівник; мети; обставина мети.

Тут – прислівник, місця, обставина.

Вночі – прислівник, часу, обставина.

Білет №7
1.Прийменник.Групи прийменників за походженням,будовою.
Прийменник – службова незмінна частина мови, що виражає відношення між
предметами, відношення дії та ознаки до предмета, залежність іменника, числівника,
займенника від інших слів у реченні і разом з ними вказує на об’єкт дії, напрям, місце,
час, причину, мету:  Ще в дитинстві я ходив у трави, в гомінливі трепетні ліси…

Пишеться з іменниками, числівниками, займенниками завжди окремо. Прийменник

виконує роль члена речення лише у поєднанні з відмінковою формою іменника.
Зазвичай прийменник стоїть перед іменником (у лісі, на дорозі, по хаті), хоча іноді
він може стояти і після іменника: наперекір побажанням і бажанням наперекір.

Прийменник взаємодіє з усіма непрямими відмінками (тобто крім називного), наприклад:

з Р.в. уживається понад 150 прийменників (біля, у , в, для, проти, серед тощо);

із Д.в. поєднуються похідні прийменники (завдяки, наперекір, назустріч, навперейми,

услід тощо);

М.в. без прийменників взагалі не вживається.

Групи прийменників за походженням:

Непохідні: Їх походження встановити не можливо: у, в, на, до, над, з, із, за, біля, перед,
при, під, від, до, для, без, над, між

Похідні (утворені від інших частин мови):

Утворені:

а) з кількох прийменників: з-під, з-над, понад, поперед;

б) з інших частин мови:

– з іменників (коло, край);

– з прислівників (навколо, близько, кругом).

Зверніть увагу! Потрібно розрізняти похідні прийменники та форми повнозначних слів (з

прийменниками та без), від яких вони походять. Орієнтуватися потрібно на значення:

Україна – чудовий край (іменник) – Край (прийменник) села вилася річечка.

Навколо (прислівник) стояла тиша – Діти гралися навколо (прийменник) галявини.

 Групи прийменників за будовою

Прості Складні Складені

Утворені з двох чи більше Утворені з повнозначних слів і

Непохідні, з однією
непохідних прийменників: під час, під
кореневою
прийменників: поміж, з- кінець, незважаючи на, з
основою: між, зі, наді
посеред, із-за огляду, поряд з

2.Зміни приголосних при словотворенні. Подовження

приголосних.Позначення м’якості на письмі.
1.Щоб утворити нове слово з суфіксом -ськ-, -ств(о), слід подивитися на
кінцевий приголосний основи й скористатися таким алгоритмом:
 г, ж, з + -ськ- = -зьк-: Рига - ризький;
 к, ч, ц + -ськ- = -цьк-: Овруч - овруцький;
 х, ш, с + -ськ- = -ськ-: Волноваха - волноваський;
 г, ж, з + -ств(о)- = -зтв(о)-: убогий - убозтво;
 к, ч, ц + -ств(о)- = -цтв(о)-: ткач - ткацтво;
 х, ш, с + -ств(о)- = -ств(о)-: птах - птаство.
 Винятки: казахський, тюркський, баскський, меккський, нью-йоркський
2. Інші приголосні перед -ськ(ий), -ств(о) - не змінюються: студент -
студентський, студентство.
3. Якщо від прикметника треба утворити іменник за допомогою -ин(а)-, то -
цьк- зміниться на -чч-, -зьк- на жч, а -ськ- на щ [шч]: козацький - козаччина,
одеський - Одещина, воронезький - Воронежчина.
Виняток: галицький - Галичина
4. к, ц(ь) + н = чн: рік - річний, місяць - місячний, сонце - сонячний.
Винятки: рушник, рушниця, мірошник, соняшник, вчорашній, торішній,
сердешний (у значенні "бідолашний")

Подвоєння та подовження приголосних

Подвоєння та подовження приголосних

Двi однаковi лiтери на письмi можуть позначати подовжений м’який

приголосний або збiг однакових приголосних.
Збiг однакових приголосних виникає:

1.

За збiгу кiнцевих i початкових лiтер рiзних частин слова (морфем):

o префiкса та кореня: ввiчливий, оббiгти

o кореня та суфiкса: сонний

o префiкса та префiкса: возз’єднання

o суфiкса та суфiкса: письменник

o основи дiєслова минулого часу, що закiнчується на -с i постфiкса

-ся: пасся, трясся

o частин складноскорочених слiв: спорттовари, вiйськкомат

2.

У наголошених прикметникових суфiксах -енн- i -анн- (-янн-) переважно зi

значенням збiльшення ознаки, пiдсилення, можливостi дiї: здоровенний,
нескiнченний.

Виняток: шалений, священик.

3.

У словах Ганна, бовван, лляний, ссати, овва та похiдних.

Щоб не помилятися в написаннi прикметникiв та дiєприкметникiв, слiд

запам’ятати, що -нн- пишемо в суфiксах -енн- та -анн-, якщо на них падає
наголос. Наприклад: несказанний - несказаний, нездоланний - нездоланий,
нездiйснeнний - нездiйснений.

Подовження - явище, притаманне українськiй мовi (на вiдмiну вiд багатьох

iнших). Подовжуються приголоснi д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш, якщо вони стоять
у позицiї мiж голосними:

1.

В iменниках середнього роду: знаряддя, знання. Але в назвах малих iстот

подовження немає.

Наприклад: гусеня, каченя, теля.

2.
В орудному вiдмiнку однини iменникiв жiночого роду III вiдмiни перед -ю:
сiль - сiллю, зустрiч – зустрiччю.

3.

У прислiвниках перед я, ю: зрання, навмання, спросоння, попiдвiконню,

попiдтинню.

4.

У словах Iлля, рiлля, стаття, суддя.

5.

У дiєсловах ллю, ллєш, ллється тощо.

Подвоєні літери треба писати в усіх словах рядка: гіл(л/лл)я, зустрі(ч/чч)ю,

орли(н/нн)ий рі(л/лл)я, підні(ж/жж)я, камі(н/нн)я ві(д/дд)ати, силе(н/нн)ий,
глиня(н/нн)ий ку(т/тт)я, сувере(н/нн)ий, узбере(ж/жж)я Орлиний, глиняний,
кутя

М’якість приголосних звуків на письмі М’який знак не пишемо:

передаємо 1. Після б, п, в, м, ф, р у кінці складу та
кількома способами: слова
1. М’яким знаком. голуб, сипте, степ, ставте, верф, сім, кобзар,
2. Буквами я, ю, є: ляля, люди. лікар,
3. Буквою і : ліс, сіно. секретар, шкопяр, Харків, крім слова
М’який знак пишемо: Горький.
1. У кінці слова та складу для позначення 2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед
м’якості суфіксами
приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н: мідь, -ств(о), -ськ(ий): інженер, інший, кінчик,
радість, менший,
скрізь, ґедзь, зась, міць, сіль, осінь, дядько, тонший, Уманщина, громадянський,
батько. селянський,
У дієсловах перед постфіксом -ся (-сь ) громадянство, селянство,
м’який знак але: бриньчати, доньчин, няньчин,
зберігається: відгукується, підносься (але: няньчити,
піднісся, женьшень, Маньчжурія.
трясся, бо і/ідніс, тряс). 3. Після м’яких приголосних, крім л, якщо
2. Після м’яких приголосних у середині за ними
склад} йдуть інші м’які приголосні: вінця,
перед о: дзьоб, бадьорий, сьогодні, користю, сьогодні,
останнього, тре ~ танцювати, щастя,
тього але різьбяр (і різьбар), тьмяніш і похідні від
3. Після м’яких приголосних перед них
твердими, 4. Після л в іменникових суфіксах -али(о),
батько, більший. -илн(о). держално, пужално, ці пітно, але в
4. Після з, ц, с у словах на -зький, -ський, - зменшувальних формах ь пишемо»
цький, держальце, пужальце й
-зькість, -ськість, -цькість, -зько, -цько, - под.
сько, Примітка 3. Коли ь уживається у формі
-зькому, -ському, -цькому, -зьки, -ськи, - називного відмінка іменника, то він
цьки: зберігається й у
запорізький, козацький, сільський, всіх інших відмінках, коли ж у називному
близький, людський, відмінку
вузько, хвацько, видовисько, військо, по- його немає, то й в інших відмінках (або
украінському формах) його
(по-укра їнськи). не пишемо. Галька — Гальці, Гальчин;
Примітка 1. У словах баский, боязкий, Наталка —
в’язкий, Наталці, Натаїчин.
ковзкий, порский, плоский, різкий та 5. Між подовженими м’якими
похідних від цих приголосними, бут-
слів м’який знак не пишемо тя, галуззя, життя, ллється, сіллю
5. Після н у суфіксах -еньк-, -оньк-, - 6. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -
есеньк-, чук,
-ісіньк-, -юсшьк-: серденько, голубонько, чишин: безбатченко, Федчишин, але після л
річенько, пишемо ь
тонесенький, тонісінький, малюсінький. Михальченко, Михальчук, Омельчеико
6. Після м’якого л перед наступним 7. Після ц у кінці слова — в іменниках
приголосним. чоловічого
їдальня, читальня, сільськіт, суспільство, роду іншомовного походження: Галац,
пальця, Суец, кварц, паяц,
стільця, будівельник, тональність. шприц, а також у деяких вигуках, бац, буц,
7. В іншомовних словах після д, т, з, с, л, н клац
перед
я, ю, є, і, йо: конферансьє, ательє, мільйон,
Лавуазьє,
Мольєр, Ньютон, Реньє, Віньі.
Примітка 2. Коли я, ю, є пом’якшують
попередній приголосний, то перед ними ь
не пишемо дюна,
ілюзія, мадяр, малярія, нюанс, тюбик, тюль,
Аляска,
Дюма, Цюрих.
8. У дієслівних формах дійсного та
наказового
способу: косить — косять, ходить —
ходять, стань —
станьте, виходь — виходьте
9. У прізвищах після м’яких приголосних д,
т, з, с,
ц, л, н:
а) перед я, ю, є, ї: Третьяков, Ільюшин,
Полозьєв,
Анань’пг,
б) перед приголосним: Коньков’,
в) у кінці слова. Соболь.
 3.Складносурядне речення: засіб зв’язку,смислові
зв’язки,сполучники.

Важливо, що сполучники сурядності завжди ставляться між простими

реченнями, які входять до складносурядного і належать всьому реченню в
цілому.
Розділові знаки у складносурядному реченні

Прості речення, що входять до складносурядного, відокремлюються одне від

одного комою, крапкою з комою або тире.

Кома ставиться між частинами складносурядного речення, поєднаними

сполучниками і (й), та, а, але, проте, зате, однак, або…або, чи…чи, ні…ні,
то…то, не то…не то, хоч…хоч:

Кома не ставиться, якщо перед єднальним чи розділовим сполучником у

складносурядному реченні є спільний другорядний член, що стосується обох
простих речень
Кома не ставиться між простими реченнями, що входять до
складносурядного, і тоді, коли для обох простих речень є спільним не тільки
повнозначне слово, а й неповнозначне:

 Лише гул од копит степом котився та хліба шелестіли (А. Головко).

Також кома не ставиться між двома питальними, спонукальними або

окличними реченнями, з’єднаними сполучниками і (й), та (у значенні і), або,
чи (Котра зараз година і коли вже прибуде потяг?). Зазвичай не ставиться
кома між двома односкладними безособовими або номінативними реченнями
у складносурядному

Якщо прості речення, які є частинами складносурядного, дуже поширені, уже

мають в середині розділові знаки або досить далекі за змістом, то між ними
замість коми ставиться крапка з комою

Тире ставиться в складносурядних реченнях перед сполучниками і, та (у

значенні і), коли в простих реченнях, що входять до складносурядного,
говориться про швидку зміну подій, явищ або друге речення містить у собі
несподіваний наслідок чи різке протиставлення

4.Зробити синтаксичний повний розбір речення: Око бачить далеко, а

розум ще далі.

Око бачить далеко, а розум ще далі (Нар.тв.).

Речення складне, розповідне, неокличне, складносурядне, складається з двох

частин, між якими сурядний зв'язок, виражений протиставним
сполучником а.

1просте речення: Око бачить далеко – розповідне, неокличне, двоскладне,

поширене, повне, неускладнене.

2 просте речення: розум ще далі – розповідне, неокличне, односкладне,

називне, поширене, неповне, неускладнене .