3.

Галицько-Волинська держава після смерті князя Романа: причини

політичної нестабільності, іноземне втручання.

Після смерті Романа на західних землях почалася внутрішня боротьба, яка

тривала більш як сорок років. Протистояли основні тенденції: прагнення до
збереження і зміцнення Галицько-Волинського князівства та до поділу і
роздроблення території.Його сини Данило та Василько, яким було 4 і 2 р.
реально не могли управляти державою, хоча формально вони були
спадкоємцями влади батька. Виходом була практика регентства. Регенткою
могла бути їхня мати Анна-Єфросині аж до 1229р.

… велика смута постала в землі Руській. Зосталися ж два сини його, один,
[Данило], чотирьох літ, а другий, [Василько], двох літ.

І з допомогою угорського короля вона все-таки була визнана регенткою, але

втримати владу не змогла. Також вона отримала підтримку від
малопольського князя Лешка.Після смерті Романа Мстиславовича
активізувалися також опозиційні бояри (причина, налаштовані проти
Романовичів). Повернулися ті, що втекли, зокрема рід Кормильчичів і вони
скористалися ситуацією, щоб боротися із спадкоємцями Романа.

Після звістки про смерть Романа його запеклий ворог Рюрик вийшов з
монастиря і всоюзі з чернігівськими Ольговичами та з половецькими ханами
вдерся на Галицьку землю. (Рюрик мав дочку Предславу, яка вийшла заміж
за Романа). Цей шлюб не виправдав надій. Замість підтримки тестя . котрий
боявся надмірного посилення Романа, у всьому шкодив йому.

У рік 6710 [1202]3 . Рюрик4  тим часом зібрав половців і русі багато і
прийшов на Галич5 , облишивши монаший чин, – бо його він прийняв був через
боязнь перед Романом. І коли він прийшов на Галич, то встріли його бояри
галицькі і володимирські коло [города] Микулина на ріці Сереті. І билися
вони одні з одними весь день через ріку Серет, і многі ранені були, і, не
видержавши, вернулися вони в [город] Галич.

Рюрик же, хоча прийшов у Галич, але не досягнув нічого, тому що по смерті
Романовій зустрічався був король [угорський Андрій] з ятрівкою6  своєю
[Анною] у [городі] Сяноці. Прийняв-бо він був Данила, як милого сина
свойого, і зоставив був у нього [в Галичі залогу, – [воєвод] Мок’я[на]
великого сліпоокого, і Корочюна, і Волпта, і сина його Вітомира, і [воєводу
Благиню, та інших угрів багато, – і через те не посміли галичани нічого
вчинити; було й інших багато угрів. Тоді ж два князі половецькі, Сутойовичі,
Котянь і Сомогур, ударили на піших воїв, та вбиті були коні під ними обома,
і замалим їх не схопили. Рюрик тоді вернувся до Києва.

Галицький клан Кормильчичів був ініціатором запрошення на галицький

престол онуків Ярослава Осмомисла – чернігівських князів Ігоровичів:
Володимира, Святослава, Романа. Княгиня Єфросинія разом із Данилом та
Васильком змушені були залишити Галич і втекти до м. Володимира, де
почувалися більш безпечно. Згодом вони втекли і звідти: Данило ріс при
дворі угорського короля, а Єфросинія із Васильком отримала притулок при
дворі краківського князя Лєшка Білого.
Коли ж минуло трохи часу, то привели [галичани бояр] Кормильчичів7 , що їх загнав був
великий князь Роман за невірність, – вони-бо вихваляли обох Ігоровичів8 , [Володимира й
Романа]. І, послухавши їх, галицькі бояри послали по них, [Ігоровичів], і посадили їх: у
Галичі – Володимира, а Романа – у Звенигороді. Княгиня ж Романова [Анна], узявши
дітей своїх, утекла в [город] Володимир.

Однак Володимир [Ігоревич] і безбожні галичани, які [йому] помагали, іще ж хотіли
викоренити плем’я Романове. Тому послав Володимир за радою галицьких бояр до
володимирців попа з погрозою, кажучи їм: “Не зостанеться города вашого, якщо ви мені
не видасте обох Романовичів [і] якщо не приймете брата мойого Святослава княжити у
Володимирі”. Володимирці ж хотіли вбити попа, [але бояри] Мстибог, і Мончюк, і
Микифор сказали: “Не подобає нам убити посла”, – бо вони мали обман у серці своєму,
тому що вони хотіли видати обох володарів своїх і город, – і спасли вони попа.

А назавтра княгиня [Анна], довідавшись [про це], вчинила раду з [воєводою] Мирославом,
із дядьком і на ніч утекли вони в Ляхи. При цім Данила узяв дядько перед себе [і] вийшов із
города, а Василька взяв піп Юрій з кормилицею [і] вийшов із города дірою городської
стіни.

Таким чином, Святослава планували посадити у Володимирі-Волинському.

Тож рід Ігоровичів хотів укріпитися і у Волинській землі.

Боярська опозиція хитро й підступно обплутала Ігоревичів. Почала

провокувати сутички між Володимиром і його братом Романом, котрий
княжив у Звенигороді. Тут зіграла роль спроба Володимира вийти із
боярської опіки. Роман Ігоревич покликав на допомогу угорського короля, й
Андрій здобув Галич.

гри вели себе у галицькій землі дуже нахабно, тому деякі галицькі бояри
знову звернулися до Ігоровичів і попросили їх повернутися. Ігоровичі так і
зробили, але почали розправлятися із галицькими боярами, які підтримували
угорську партію і виступали проти них. Були вбиті представники великих
боярських родів – Юрій Вітанович, Ілля Щепанович, Пилип і Владислав
Кормильчич. Деякі з бояр втекли в Угорщину, інші були перебиті
Ігоровичами (приблизно 500 бояр), а їхнє майно роздали своїм
прихильникам. Таким чином Ігоровичі провели дуже жорстоку політику
стосовно боярства, особливо постраждала проугорська партія.
У рік 6716 [1208 ]. Ігоревичі тим часом учинили змову проти бояр галицьких, щоб вибити
їх. [і] при нагоді вони були побиті. І був ото вбитий Юрій Вітанович, Ілля Щепанович [та
] інші великі бояри; убито ж було їх числом п’ятсот, а інші розбіглися.

Після розправи над Ігоровичами на галицькому престолі опинився ненадовго

Данило Романович. На вимогу галицьких бояр він мав залишитися в Галичі
на престолі сам без матері (щоб маніпулювати неповнолітнім Данилом). Вже
в 1212 р. бояри позбавили Данила влади і він виїхав з Галича. Бояри-вигнанці
лицемірно називають малого Романовича «галицьким отчичем». Визнаючи
його права на батьківський стіл і просять угорського короля відпустити з
ними княжича, щоб відвоювати Галицьку землю.

Тоді ж наступив апогей боярського свавілля в Галицькій землі. У 1213 р.

боярський клан Кормильчичів проголосив Владислава Кормильчича
галицьким князем. Це було порушенням всіх засад феодальної ієрархії, адже
не можна було стати князем, ним потрібно були народитися. Тепер проти
нього виступили всі сусідні руські князі, які почали збирати військову
коаліцію, щоб виступити проти Владислава. Це ж зробили й сусідні
правителі – угорський король та польський князь Лєшко. Таким чином
проголошення Владислава князем викликало швидку реакцію. У 1214 р. було
укладено угоду між Угорщиною і Польщею – Спишська угода (у містечку
Спиш). За тією угодою Угорщина брала під контроль Галицьку землю, а
Волинь та Західна Галичина переходила під контроль Лєшка Білого. Для
скріплення цієї угоди було укладено шлюб між угорським королевичем
Коломаном та дочкою Лєшка Соломією.
У рік 6718 (1210)14  …Король тим часом пустив Володислава [Кормильчича], зібрав
багато воїв і пішов на Галич. Та коли він став у монастирі Лелесовім, то невірні бояри
хотіли його вбити, але вбили жону його [Гертруду]15 , а шурин його [Бертольд],
патріарх аквілейський; ледве втік, і багато німців було побито. А потім, коли король
вернувся, багато [змовників] було побито, а інші розбіглися. Оскільки ж був заколот, то
король не зміг війни вчинити через беззаконня їх. А Володислав поїхав уперед з усіма
галичанами, бо Мстислав [Ярославович], довідавшись [про] королеву рать велику, утік із
Галича. Володислав же в’їхав у Галич і вкняжився, і сів на столі…

Потім же король [Андрій] пішов на Лестька, – Данило тоді перебував у Лестька, – і

Лестько послав посла свого Лясотича Пакослава, воєводу, кажучи [королеві]: “Негоже є
боярину княжити в Галичі. Візьми-но ти дочку мою за сина свойого Коломана і посади
його в Галичі”.
Угорський король знову звернувся до папи з проханням вінчати його сина
Коломана на короля Галичини. За це він пообіцяв посприяти запровадженню
унії в Галицькій землі. У 1215 р. папа Інокентій ІІІ коронував Коломана на
галицького короля. Угорський король і польський князь вирішили повернути
нащадкам Романа Мстиславовича м. Володимир-Волинський і близькі землі
на Волині. Адже вони були родичами Романа і тому дбали за його синів і не
залишили їх без спадку.
І вподобав король Андрій раду сю Пакославову, і зустрівся з Лестьком у [городі] Спіші, і
взяв дочку його [Саломею] за сина свого. І, пославши [воїв], схопив [Андрій] Володислава
[Кормильчича] в Галичі і заслав його. І в тому засланні він помер, знайшовши лихо племені
своєму і дітям своїм задля княжіння, бо всі князі не зглянулись на дітей його через те.

Король посадив сина свого [Коломана] в Галичі, а Лестькові дав Перемишль, а Пакославу
– Любачів. Пакослав же був приятелем і Романовій княгині і дітям її, і за радою
Пакослава Лестько послав [посла] до Олександра [Всеволодовича], кажучи: “Дай
Володимир обом Романовичам, Данилові й Василькові. А як не даси – я піду на тебе з
обома Романовичами”. Але той не дав, і Лестько [силою] посадив обох Романовичів у
Володимирі.

Почались також деякі польсько-угорські конфлікти. Це привело до того, що

польський князь Лєшко і частина галицьких бояр звернулася до
новгородського князя Мстислава Удатного, онука Ярослава Осмомисла із
пропозицією зайняти галицький престол. І в 1219 р. Мстислав Удатний
опинився на галицькому престолі, на якому правив до 1227 р. Мстислав був
хорошим воїном, але поганим політиком, бо на нього впливали бояри.

 Княгиня Єфросинія одружила Данила із дочкою Мстислава

Удатного і сподівалася, що через цей шлюб вона зможе повернути
галицьку спадщину. Однак Мстислав Удатний другу свою дочку видав
за угорського королевича і знову було два претенденти на галицьку
землю.

У рік 6720 [1212]16 . Після цього ж, коли минув час, король [Андрій] одібрав
од Лестька Перемишль і Любачів. А Лестько образився за соромоту свою і
послав [посла] до Новгорода [Великого] по Мстислава [Мстиславича
Удатного]17 , кажучи: “Ти брат мені єси. Піди і сядь у Галичі”.

Досить сильною в галицькій землі була проугорська партія. Сам Мстислав

Удатний був одружений на половецькій княжні, він був зятем хана Котяна.
Це і спонукало його взяти участь у битві на Калці. У цій битві взяв участь
також його зять Данило Романович, і був поранений. У 1227 р. Мстислав
Удатний залишив Галич і поїхав у володіння своєї дружини – Торчеськ.
Тож боротьба за галицьку землю відновилася. Почалися часті війни,
повстання та заколоти. Знову відновилась нестабільність, активізувалися
бояри, які орієнтувалися на волинських правителів та Угорщину. На
галицькому престолі опинився також чернігівський князь Ростислав
Михайлович. Ситуація врегулювалася лише з приходом до влади Данила
Романовича у 1238 р.