1

ТЕМА 5. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ

ПІДПРИЄМСТВА

План лекції
1. Механізм управління конкурентоспроможністю підприємства.
2. Принципи та фактори управління конкурентоспроможністю підприємства.
3. Організаційно-економічна структура механізму забезпечення
конкурентоспроможності підприємства.
4. Систематизація та розрахунок показників оцінювання
конкурентоспроможності підприємства.

1.Механізм управління конкурентоспроможністю підприємства.

Сучасний стан економічних процесів, позиції, які займає більшість

вітчизняних підприємств у мінливому конкурентному середовищі, переконують
щодо загострення конкурентної боротьби як вітчизняних, так й іноземних
підприємств. Вочевидь, що ці процеси будуть поглиблюватися, а отже, побудова
механізму управління конкурентоспроможністю підприємств на основі
клі¬єнтоорієнтованого, ціннісно-компетентнісного, інноваційного підходів стає
одним із важливих факторів підвищення конкурентоспроможності.
Економічний механізм визначається або природою вихідного явища, або
кінцевим результатом серії явищ, при цьому складовими елементами механізму
завжди одночасно виступають і вихідне явище, і вихідні явища, і весь процес, який
відбувається в інтервалі між ними [6, c. 7]. Механізм управління переважно
окреслюють як спосіб організації управління суспільними справами, де методи,
засоби і принципи взаємопов’язані, що, зрештою, забезпечує ефективну реалізацію
цілей управління [7, c. 265].
Механізм управління конкурентоспроможністю підприємства
вважається одним з основних елементів складної системи адаптації підприємств до
мінливих умов зовнішнього середовища, який забезпечує тривале виживання
підприємствам, здатність до розвитку, отримання синергетичного ефекту за всіма
напрямами їх діяльності.
Автори Визначення поняття «Механізм управління
конкурентоспроможністю підприємства»
Варава Л.М., сукупність засобів та методів створення системи
Кравченко Г.В. цілісного управління розвитком підприємства та
[1, c. 312], результатами його діяльності, що спрямована на
Погребняк Д.В., довгострокове забезпечення його конкурентних позицій
Шкарлет С.М. на ринку.
[10, c. 26],
Плугина Ю.А. це система взаємозалежних та взаємопов’язаних
[9, c. 212]. економічних дій, які реалізуються за допомогою
методів, спрямованих на досягнення поставлених цілей
розвитку виробництва
 2

Гаджибек В.П. [2] це сукупність взаємопов’язаних організаційних,

економічних та адміністративно-правових важелів і
методів цілеспрямованого впливу на об’єкт управління.
Сурженко Н.В., це сукупність підсистеми, яка відображає комплекс дій
Агєєва І.В. із підвищення конкурентних можливостей підприємства
[11, c. 233]
Кривовʼязюк І.В. це сукупність організаційно-управлінських та
[4, c. 172] економічних методів й інструментів впливу на
внутрішньогосподарську діяльність підприємства для
забезпечення досягнення його стратегічних цілей та
завдань
Ушкаренко Ю.В., це сукупність організаційних та економічних методів,
Петлюченко В.В. які впливають на систему управління виробництва для
[13, c. 155] отримання конкурентних переваг, забезпечення
ефективного функціонування та розвитку
Плугина Ю.А. це система взаємопов’язаних організаційних дій, які
[9, c. 212] забезпечують досягнення поставлених цілей розвитку
підприємства.

Таким чином, механізм управління конкурентоспроможністю підприємства

доцільно визначити як сукупність взаємопов’язаних організаційних та економічних
важелів й інструментів, які впливають на генерування цінностей і примноження
конкурентних переваг задля забезпечення успішного функціонування та розвитку
підприємства.

Загальний ланцюг побудови механізму управління

конкурентоспроможністю підприємства має включати такі компоненти:
1) Мета управління. Метою управління конкурентоспроможністю
підприємства є забезпечення життєздатності та сталого функціонування
підприємства за будь-яких економічних, політичних, соціальних та інших змін у
його зовнішньому середовищі..
2) Обʼєкт управління. Об’єктом управління конкурентоспроможністю
підприємства є рівень конкурентоспроможності, необхідний і достатній для
забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції.
3) Субʼєкти управління, певне коло осіб, які беруть участь у розробленні
та реалізації управлінських рішень.
Суб’єктами управління у даному випадку виступає скоординована група осіб,
які приймають участь у розробці й реалізації управлінських рішень у сфері
формування та забезпечення конкурентоспроможністю підприємства [6], а
предметом – виступає процес формування та розвитку конкурентоспроможності
суб’єкта господарювання. В свою чергу, об’єктом управління
конкурентоспроможністю стаєне лише продукція, а фінансова, виробнича,
інноваційна та маркетингова діяльність, персонал, техніко-технологічна
 3

забезпеченість та організаційно-управлінська структуракомерційно-виробничого

підприємства [6].

Рис. 1. Об’єкти управління конкурентоспроможністю підприємства

Взаємодія суб’єкта та об’єкта управління відображає процес реалізації

стратегій і тактик конкуренції підприємства. Суб’єктами управління
конкурентоспроможністю підприємства є визначене коло осіб, що реалізують його
(управління) мету: власник підприємства, вищий управлінський персонал
підприємства (директор, заступники директора та керівники підрозділів
підприємства), лінійні менеджери операційних підрозділів підприємства, державні
та відомчі управлінські структури та органи.

4) методи управління, кількісного оцінювання та діагностики;

прогнозування та формування стратегічних орієнтирів; рейтингування;
маркетингових досліджень тощо. Реалізація та вдосконалення зазначених методів
потребує застосування комплексного підходу для здійснення фінансових,
організаційних, технічних, технологічних та інших заходів.
5) засоби (забезпечення). Механізм управління
конкурентоспроможністю підприємства має впливати на всі сфери забезпечення
підприємства кадрами, інформацією, матеріалами, фінансами, інвестиціями,
енергією, рекламою, збутовою діяльністю тощо. Саме тому обов’язковими
складниками такого механізму повинні бути:
– нормативно-правове забезпечення розвитку конкурентоспроможності
підприємства, яке включає внесення змін до наявних або розроблення нових
нормативно-правових актів, що стосуються даної сфери;
– організаційне забезпечення цього процесу, яке передбачає активну
співпрацю всіх функціональних структур підприємства;
– фінансово-економічне забезпечення розвитку конкурентоспроможності на
основі підвищення фінансових можливостей підприємства, забезпечення
збалансованості доходів і витрат тощо;
– кадрове забезпечення, яке полягає у створенні навчальної бази підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників для формування ефективної
системи управління конкурентоспроможністю підприємства;
 4

– інформаційне забезпечення, яке полягає у формуванні інформаційних

систем моніторингу показників конкурентоспроможності підприємства;
– науково-технічне забезпечення, яке полягає у формуванні центрів із
науково-технічної підтримки процесів розроблення та реалізації стратегії
підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства.
З огляду на часовий період досягнення цілей підприємства, управління
конкурентоспроможністю доцільно розглядати в контексті оперативного
(формування конкурентоспроможності продукції), тактичного (забезпечення
належного фінансово-економічного стану) та стратегічного (створення
інвестиційно-інноваційної привабливості) рівнів.
Основні рівні забезпечення конкурентоспроможності
підприємствапредставлено на рис. 2.

Рис. 2. Рівні забезпечення конкурентоспроможності підприємства

Управління конкурентоспроможністю підприємства виступає пріоритетним
напрямом діяльності організаційного менеджменту, оскільки обумовлює здатність
суб’єкта господарювання до існування на ринку. На основі цього можна
стверджувати, що даний процес передбачає обов’язкове виконання
загальновідомих управлінських функцій.Окрім того він має реалізовуватись з
урахуванням традиційних підходів до управління, а також вимагає врахування
низки принципів менеджменту.
Розглянемо сутність управлінських підходів [10] в контексті управління
конкурентоспроможністю суб’єкта господарювання:
– процесний – управління конкурентоспроможністю є процесом, що
реалізується у певній послідовності та передбачає виконання низки функцій, серед
яких планування, організація, мотивація та контроль;
– системний –управління конкурентоспроможністю є системою,
функціонування якої є неможливим без добре налагоджених взаємозв’язків між її
елементами;
– ситуаційний – управління конкурентоспроможністю має враховувати
зміни, що відбуваються у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства,
відповідно до яких здійснюється корегування стратегії суб’єкта ринку.
 5

6) принципи і завдання управління, пов’язані з використання

інтегрованого підходу до основних функцій менеджменту: аналіз, планування,
організація, мотивація, контроль, регулювання.

Рис. 3. Система управління конкурентоспроможністю у ході розробки

політики управління конкурентоспроможністю підприємства

При розробці політики управління конкурентоспроможністю

підприємствам необхідно дотримуватися певних умов:
• науково-технічний рівень і ступінь удосконалення технологій виробництва;
• використання новітніх винаходів та відкриттів;
• впровадження сучасних засобів автоматизації виробництва;
• конкурентоспроможні товари, які характеризуються нормативними,
технічними, економічними параметрами;
• економічна ефективність використання всіх ресурсів підприємства
(матеріальних, трудових, фінансових);
• фінансова стійкість підприємства, що визначається системою показників та
коефіцієнтами активності підприємства, поточної ліквідності, автономії та ін.
 6

Механізм управління конкурентоспроможністю підприємства буде найбільш

ефективнішим у тому випадку, коли він посилює мотивацію діяльності людей. При
такому механізмі узгодженість інтересів взаємодіючих сторін досягається вибором
методів і ресурсів управління відповідно до природи факторів управління, на які
здійснюється вплив. При неузгодженості інтересів неможливе здійснення
ефективного впливу на внутрішні та зовнішні фактори і досягнення поставленої
мети. Механізм управління конкурентоспроможністю є складною категорією
управління. Він являє собою сукупність заходів, які спрямовані на досягнення
поставлених цілей.

7) форми й інструменти управління,

З позиції процесного підходу управління конкурентоспроможністю

підприємства розглядається як процес реалізації певної сукупності управлінських
функцій – цілепокладання, планування, організації, мотивації та контролю
діяльності щодо формування конкурентних переваг та забезпечення
життєдіяльності підприємства як суб’єкта економічної діяльності [1].
Реалізація функцій управління конкурентоспроможністю підприємства у їх
взаємозв’язку формує цикл управління конкурентоспроможністю (рис. 2) [

Рис. 4. Цикл управління конкурентоспроможністю підприємства

Важливим аналітичним інструментом для визначення власних конкурентних

переваг, необхідності подальшого їх розвитку, а також переваг конкурентів, тобто
вад і недоліків певного підприємства стосовно його конкурентів, виступає
концепція ланцюга формування вартості, запропонована М. Портером.
Вартість, створювана на підприємстві, є результатом послідовного здійснення
різних видів діяльності, їх розділяють на певну кількість функціональних підсистем
(основних і допоміжних видів діяльності), після чого з’являється можливість
оцінити внесок кожного виду діяльності в досягнення кінцевого результату та
взаємодію між ними.
Формування конкурентної переваги, зважаючи на основні положення
концепції ланцюга вартості, повинно передбачати рішення триєдиного завдання, а
саме:
 7

• оптимізацію рівня виконання базисних функцій;

• ефективну міжфункціональну координацію;
• погодження з впливом зовнішніх чинників [4].
Важливими умовами досягнення конкурентних переваг в сучасних умовах є
розробка і впровадження концепції антикризового управління потенціалом
підприємства, а також впровадження ефективної стратегії його діяльності, яка б
стала гарантом створення такого механізму, який би забезпечив досягнення
високого рівня конкурентоспроможності підприємства.
Незважаючи на те, що вибір стратегії конкурентної боротьби залежить від
особливостей діяльності підприємства, можна виділити низку загальних завдань,
які стоять перед вітчизняними підприємствами на сучасному етапі: зниження
собівартості, диференціація товару, сегментування ринку, впровадження інновацій,
здатність дмиттєвого реагування на потреби ринку.
При виборі стратегії, у першу чергу, потрібно добре вивчити власний ринок,
його кон’юнктуру та тенденції розвитку. Загалом перспективні ринки мають високі
вхідні бар’єри, підтримку з боку державних органів влади та номенклатуру товарів,
які не мають замінників. Вирішення проблем де конкурувати, з ким, за рахунок
чого отримати великі прибутки є ключовими моментами в маркетинговій орієнтації
фірми [5, с.52].

8) організаційну структуру управління підприємством та його

персонал,
9) інформацію та засоби її обробки [8, c. 153].

2. Принципи та фактори управління конкурентоспроможністю

підприємства

Управління конкурентоспроможністю підприємства здійснюється на

основі принципів формування стійкої конкурентної позиції [12]:
комплексності, системності, динамічності, безперервності, оптимальності та
конструктивності та з дотриманням основних принципів теорії конкуренції:
еквіфінальності, інкременталізму, емерджентності [3, c. 29].
Теоретичні дослідження даної проблеми та практичний досвід переконують
щодо відсутності єдиного підходу до принципів побудови механізму управління
конкурентоспроможністю підприємства, який доцільно здійснювати на клієн-
тоорієнтованій ціннісно-компетентнісній інноваційній основі, що
віддзеркалюється сукупністю аналітичних, методичних та організаційних заходів
щодо забезпечення відповідного рівня конкурентоспроможності підприємств.
Такий підхід дає змогу підприємствам адаптуватися до вимог стрімкого
технологічного розвитку та підвищити обґрунтованість ухвалення управлінських
рішень.
Під організаційно-економічним механізмом управління
конкурентоспроможністю підприємства розуміють сукупність засобів та методів
створення системи цілісного управління розвитком підприємства та результатами
 8

його діяльності, направленого на довгострокове забезпечення його конкурентних

позицій на ринку [9].
Основними принципами реалізації організаційно-економічного
механізму управління конкурентоспроможністю підприємства є:
загальносистемні.
Зокрема:
− комплексність – результати дослідження конкурентоспроможності
підприємства повинні сполучати і оцінку ефективності процесу його адаптації до
змінних умов функціонування, і ступінь реалізації стратегічного потенціалу, і
конкурентні позиції підприємства відносно одного або декількох конкурентів, що
розглядаються як база порівняння;
− системність – основою для оцінки рівня конкурентоспроможності і
розробки відповідних рекомендацій можуть виступати лише результати
системного аналізу впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища
підприємства з урахуванням між факторних взаємозв’язків;
− об’єктивність – результати дослідження та оцінки
конкурентоспроможності підприємства повинні базуватися на повній та
достовірній інформації про зовнішні та внутрішні умови його функціонування і
відображати реальні конкурентні позиції суб’єкта господарювання;
− динамічність – основним завданням дослідження
конкурентоспроможності є не статична оцінка фактичних конкурентних позицій
підприємства на конкретний момент часу, а прогнозування їх змін та розробка на
цій основі ефективних управлінських рішень;
− безперервність – процес дослідження та оцінки конкурентоспроможності
та змін її рівня має носити безперервний характер (шляхом створення системи
моніторингу ринку, чинників конкурентоспроможності, конкурентних позицій),
оскільки дискретні оцінки не завжди дають можливість своєчасно зафіксувати
стрибкоподібні зміни чинників конкурентоспроможності, оцінити можливі
тенденції динаміки конкурентних позицій підприємства та своєчасно прийняти та
реалізувати відповідні управлінські рішення;
− оптимальність – у відповідності з цим принципом об’єктом дослідження є
не лише сам рівень конкурентоспроможності, але і ступінь ефективності його
досягнення, тому конче необхідною є комплексна оцінка шляхів досягнення певних
конкурентних позицій з урахуванням як прямих витрат, пов’язаних з реалізацією
заходів по регулюванню конкретного чинника, так і потенційних витрат на
розвиток та підтримку конкурентної переваги в майбутньому.
Відповідно до основ менеджменту та теоретико-методичних засад у сфері
конкуренції відокремлюють наступні принципи управління
конкурентоспроможністю підприємства [5]:
 цілісності. Управління конкурентоспроможністю підприємства
розглядається, з одного боку, як єдина система, з іншого, – як підсистема для вищих
рівнів;
 конструктивності. Це формування стратегії і тактики забезпечення
конкурентоспроможності підприємства, обґрунтування їх вибору та напрямів
реалізації відповідно до умов функціонуванняБезперервності. Полягає в тому, що
 9

управління конкурентоспроможністю підприємства є неперервним процесом, що

вимагає постійної уваги;
 адаптивності, сутність якого полягає в здатності системи управління
конкурентними перевагами ефективно виконувати свої функції та досягати
поставлених перед нею завдань в умов змін внутрішнього та зовнішнього
середовища організації;
– єдності, процес забезпечення та підтримки конкурентоспроможності
підприємства повинен здійснюватися у контексті єдності теорії та практики у сфері
менеджменту;
– науковості. Рішення, які спрямовані на зміцнення
конкурентоспроможності підприємства повинні бути обґрунтовані відповідно до
існуючих наукових засад;
– інтеграції, що передбачає погодженість між цілями і завданнями, які
ставляться перед підприємством як у довгостроковому, так і в короткостроковому
періодах, а також забезпечуваними конкурентними перевагами;
– гнучкості – можливість зміни системи забезпечення конкурентних
переваг підприємства в результаті накопичення інформації, модернізації технології
або коректування стратегії діяльності організації;
 ефективності. Максимально можливе використання потенціалу для
досягнення належного рівня конкурентоспроможності підприємства, що дозволить
йому стабільно функціонувати та зростати;
– примноження компетентностей підприємства та нарощення
прибутків;
– інноваційності, який полягає у тому, що для досягнення
довгострокового лідерства на ринку необхідним є впровадження інноваційних
моделей менеджменту, використання нестандартних управлінських рішень;
– інкременталізму – передбачає досягнення відповідного рівня
конкурентоспроможності підприємства, орієнтуючись на незначні, поступові,
логічно пов’язані організаційні зміни, які слід ретельно оцінити в напряму
узгодження зі змінами ринкового середовища;
– емерджентності – полягає у досягненні відповідного рівня
конкурентоспроможності підприємства завдяки поєднанню основних елементів її
формування в цілісну систему.
Окрім принципів виділяють фактори, що впливають на реалізацію механізма
управління конкурентоспроможністю підприємством.
Управління конкурентоспроможністю підприємства – це сукупність
заходів, які спрямовані на систематичне вдосконалення виробу, постійний пошук
нових каналів збуту, нових груп покупців, поліпшення сервісу, реклами. Його
необхідно розглядати, як складову частину системи управління підприємством.
Фактори управління конкурентоспроможністю підприємства можуть бути
внутрішніми й зовнішніми:
 10

Рис.5. Взаємодія факторів у механізмі управління конкурентоспроможностю

підприємства

Вирішальний фактор, що визначає стабільність

конкурентоспроможності підприємства – це не просто його здатність виробляти
високоякісні товари, а й можливість забезпечити комерційний успіх на ринку.
Конкурентоспроможність товару і конкурентоспроможність підприємства – це як
частина і ціле [3, с. 16]. Здатність підприємства конкурувати на визначеному
товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару і
вдалого поєднання засобів діяльності підприємства, що надасть йому перевагу в
конкурентній боротьбі.
Оскільки споживачі щоденно оцінюють підприємства, що реалізують товар,
щоб вибрати саме те, яке, на їхню думку, є найбільш вигідним у задоволенні їх
потреб, а підприємство, у свою чергу, повинно зробити все, щоб перевагу надали
 11

саме йому. Для цього підприємство має обрати пріоритетними в управлінні такі
параметри, які важливі для споживача, а саме:
 широта асортименту товарів (як зазначив Г.Джоунз тут діє правило 80/20,
тобто: 80 % прибутку приносить тільки 20 % товарів, саме ці 20 % і потрібно
виявити і розмістити для продажу в магазинах);
 прийнятний рівень цін, який відповідає якості товарів;
 підвищення якості товарів (їх сучасний технічний рівень, відсутність
дефектів, надійність в експлуатації, новизна);
 професійний рівень персоналу та культура обслуговування споживачів;
 ефективне розміщення товарів (кожна товарна група повинна знаходитися в
постійній зоні, що допоможе споживачу при виборі товару);
 реклама;
 інтер’єр магазинів тощо.
Саме такий підхід дозволить спланувати потік покупців, скоротити час на
відбір товарів, збільшити пропускну спроможність магазинів і зменшити затрати
праці персоналу.
Проблема конкурентоспроможності має в сучасному світі універсальний
характер. Від того, наскільки успішно вона вирішується, залежить рівень
економічного та соціального життя в будь-якій країні.
Механізм управління конкурентоспроможністю підприємства базується на
технічних, економічних, соціальних, психологічних, правових, комерційних,
організаційних аспектах. Вони, хоч і є складовими однієї ланки забезпечення
конкурентоспроможності продукції та підприємства в цілому, але функціонують у
певній послідовності відповідно до їх важливості. Не можна залишати поза увагою
й роль держави, яка має сприяти створенню та підтримці умов досконалої
конкуренції. Конкурентні позиції підприємства на ринку залежать від тієї
підтримки, яку підприємство отримує з боку національних державних органів, від
ефективної та обґрунтованої державної політики.

3. Структура організаційно-економічного механізму управління

конкурентоспроможністю підприємства.

Модель і структуру основних програмно-цільових блоків

організаційноекономічного механізму розробили О.Є. Кузьмін, М.І. Долішній, І.П.
Тулєєв та здійснили науково-методичні рекомендації та практичні рішення щодо
вибору і реалізації конкретних організаційних, економічних та техніко-
технологічних заходів для кожного з них, які сукупно створюють реальні
передумови забезпечення конкурентних переваг підприємства в умовах
нестабільного зовнішнього середовища і динамічних змін кон'юнктури ринку
індустріальної техніки [10, с. 116].
На основі розглянутих вище елементів був розроблений організаційно-
економічний механізм управління конкурентоспроможністю підприємства,
принципова блок-схема якого відображена на рис. 6.
 12

Рис. 6. Структура організаційно-економічного механізму управління

конкурентоспроможністю підприємства

Ланцюг побудови механізму управління конкурентоспроможністю

підприємства доцільно формувати за такими етапами:
– визначення мети та розроблення стратегії управління
конкурентоспроможністю підприємства. Стратегічне управління
конкурентоспроможністю підприємства передбачає реалізацію концепції, в якій
поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає
можливість установлювати цілі розвитку, порівнювати їх із наявними мож-
ливостями, конкурентним потенціалом підприємства та приводити їх у
відповідність шляхом розроблення портфеля стратегічних альтернатив;
– розроблення завдань із визначенням орієнтирів та просторово-часових
координат;
 13

– формування конкурентної політики та окреслення конкурентної

поведінки;
– здійснення діагностики й порівняльної оцінки конкурентоспроможності
підприємства та визначення його конкурентної позиції;
– розроблення детального плану втілення у практичну діяльність обраної
стратегії управління конкурентоспроможністю підприємства з визначенням
термінів поетапної реалізації та очікуваних результатів;
– формування мотиваторів підтримки конкурентоспроможності
підприємства, що передбачає наявність адаптивного вибору напрямів мотивування,
а також здійснення мотиваційного впливу на всіх рівнях менеджменту, які повинні
забезпечити достатній рівень конкурентоспроможності підприємства;
– ухвалення рішень та реалізація заходів управління кон-
курентоспроможністю підприємства;
– контролінг ланцюга побудови механізму управління
конкурентоспроможністю підприємства;
– розроблення коригуючих заходів щодо зміни стратегії управління
конкурентоспроможністю підприємства з формуванням нових пріоритетів
орієнтирів діяльності;
– коригування заходів з управління конкурентоспроможністю підприємства.
Впровадження кожного заходу щодо побудови механізму управління
конкурентоспроможністю підприємства пов’язане із цілим комплексом
підготовчих процедур. Окрім того, мають бути виділені відповідні ресурси,
передусім фінансові. Обовʼязково мають бути визначені працівники, які братимуть
участь у розбудові механізму управління конкурентоспроможністю підприємства.

Система управління конкурентоспроможністю підприємства, принципову

блок-схему організаційно-економічного механізму якої наведено на рис. 7, являє
собою специфічну багатофункціональну систему, що складається з комплексу
взаємопов’язаних блоків, серед яких виділено блоки управління рівнем та
системою забезпечення конкурентоспроможності.
Реалізація означених блоків дозволяє координувати дії менеджменту щодо
досягнення заданого рівня конкурентоспроможності для забезпечення опера-
тивного реагування на зміни впливу зовнішнього і внутрішнього середовища та
коригування обраної стратегії [4–5].
Усі блоки системи об’єднані базовим принципом: кожен з них забезпечує
розв’язання проблеми підвищення конкурентоспроможності підприємства,
посилення його позицій на світовому та внутрішньому ринках, стійкий розвиток за
рахунок створення конкурентних переваг. Кожен з блоків, у свою чергу, також
може розглядатися як система, що включає різні системоутворюючі компоненти.
Розглянемо характеристику означених блоків організаційно- економічного
механізму управління конкурентоспроможністю підприємства.
Блок 1. Обґрунтування вибору стратегії підприємства доцільно про-
водити за матрицею загальних стратегій конкуренції, враховуючи створені
підприємством конкурентні переваги (зокрема перевага у витратах, диференціація
і фокусування) [6].
 14

Рис. 7. Блок-схема організаційно-економічного механізму управління

конкурентоспроможністю підприємства
 15

Також є сенс використати видозмінені І. Ансоффом [7] базові стратегії

конкуренції: зниження собівартості, диференціації продукту, сегментування ринку,
впровадження інновацій, швидкого реагування на потреби ринку, забезпечення
конкурентоспроможності підприємства. Можливо застосування підходів Ф.
Котлера щодо наступальних та захисних стратегій: фронтальний та фланговий
наступ; контрнаступ; оточення; позиційна оборона; флангова оборона;
партизанська війна [8].
Блок 2. Досягнення синергетичного ефекту в системі управління кон-
курентоспроможністю, що виникає в результаті: кардинальної перебудови
організаційно-господарської структури управління; створення продуктивних
центрів прибутку і відповідальності за результати діяльності; впровадження
підприємницького типу внутрішнього менеджменту підприємства; забезпечення
комплексного підходу до реорганізації системи і структури внутрішнього
управління підприємством; удосконалення організаційних форм і методів
маркетингових досліджень.
Блок 3. Реформування системи управління персоналом і трудовою мо-
тивацією на підґрунті підвищення об’єктивності оцінки результатів праці;
створення умов для творчої праці, розробки ефективної системи визнан- ня
трудових заслуг, впровадження нетрадиційних методів стимулювання і оплати
праці; удосконалення механізму мотивації і відповідальності за забезпечення
конкурентоспроможності; реорганізація системи навчання і перепідготовки кадрів
з урахуванням вимог стратегічного менеджменту; забезпечення участі працівників
у прийнятті управлінських рішень
Блок 4. Комплексний підхід до підвищення якості і конкурентоспро-
можності продукції, який передбачає: технічне переозброєння і модернізацію
виробництва, впровадження прогресивних технологічних процесів; розробку
ефективної стратегії зовнішньоекономічної діяльності, експортну орієнтацію
товарної політики; розвиток співробітництва на взаємовигідних умовах із
західними провідними фірмами; розробку та впровадження комплексної системи
управління якістю; активізацію інвестиційної та інноваційної діяльності.
Блок 5. Система планування діяльності за диверсифікаційним підходом
передбачає: проведення політики диверсифікації основної продукції з урахуванням
динаміки змін кон’юнктури ринку; розробку і забезпечення взаємозв’язку
перспективних, річних і оперативних планів продажів і прибутку; використання
перспективного бізнес-планування як інструменту формування довгострокових
конкурентних переваг; формування перспективних і річних бюджетів витрат;
удосконалення методів планування й аналізу собівартості продукції; розробку
організаційно- економічних заходів щодо виконання перспективних, поточних і
оперативних планів.
Блок 6. Прогнозування рівня конкурентоспроможності підприємства за
допомогою сучасних методів.
Блок 7. Удосконалення внутрішнього фінансового менеджменту під-
приємства, що дозволяє інформаційне забезпечення керівництва підприємства
фінансовою звітністю для внутрішнього контролю і прийняття обґрунтованих
управлінських рішень щодо підвищення якості й конкурентоспроможності.
 16

Блок 8. Інформаційне забезпечення системи управління підприємством,

для формування якого необхідні: розробка наскрізної інтегрованої системи
управління для вирішення завдань менеджменту, впровадження передових
інформаційних технологій і засобів зв’язку; розробка комп’ютерної системи
управління якістю продукції; створення єдиної інтегрованої системи планування,
нормування й обліку витрат; технічне забезпечення інформаційної системи
внутрішнього управління.
Наші дослідження показують, що принципова блок-схема організаційно-
економічного механізму управління конкурентоспроможністю підприємства являє
собою сукупність підсистем, що відображають агреговані комплекси дій щодо
підвищення конкурентних можливостей підприємства. Через складність та
багатоаспектність характеристики конкурентоспроможності загальна блок-схема
не може забезпечити детальне відтворення порядку розв’язання завдань
підвищення конкурентоспроможності підприємства. збереження чи його зміну.
За таким підходом повинен здійснюватися системний та цілеспрямований
пошук шляхів об’єднання основних компонентів організаційно- економічного
забезпечення внутрішнього управління з метою концентрації зусиль і
управлінських впливів на фактори, що визначають потенціал підприємства щодо
підвищення його конкурентних можливостей.

4.Систематизація та розрахунок показників оцінювання

конкурентоспроможності підприємства.

Після розробки організаційно-економічного механізму необхідно провести

оцінку конкурентоспроможності підприємства комплексним методом. Він
передбачає оцінювання ваги впливу кожної властивості на загальний рівень якості.
Отже, система управління конкурентоспроможністю – це сукупність
взаємопов’язаних елементів, що об’єднані у блоки, цілеспрямована дія яких в
комплексі вирішує завдання оперативного прийняття рішень щодо коригування на
підставі періодичного розрахунку за даними статистичної інформації рівня
конкурентоспроможності з метою його збереження чи зміни залежно від заданих
масштабів діяльності або завдань щодо їх зростання та управління (рис. 8).
 17

Рис. 8. Декомпозиція блоку управління системою факторів забезпечення

конкурентоспроможності підприємства

За запропонованим підходом у системі виділено блок управління рівнем

конкурентоспроможності (КСП), що забезпечує ефективність функціонування
підприємства (рис. 9).

Рис. 9. Декомпозиція блоку управління рівнем конкурентоспроможності

підприємства

Вважаємо, що розробка і впровадження системи управління конкурен-

тоспроможністю підприємства дозволяє вирішити такі завдання: виокремлення
 18

залежно від цілей планування і управління рівнів забезпечення кон-

курентоспроможності; формування для кожного рівня управління частинних та
інтегральних показників оцінки конкурентоспроможності (при цьому інтегральним
показником конкурентоспроможності підприємства на оперативному рівні може
виступати конкурентоспроможність продукції (робіт або послуг), на тактичному
рівні – система комплексних показників фінансово- економічного становища, а на
стратегічному рівні – використовувати систему показників, що характеризують
інвестиційну привабливість підприємства); розробка підходів до розрахунку та
інтерпретації результатів оцінки конкурентоспроможності; визначення для
відповідних бізнес-процесів завдань з управління конкурентоспроможністю
підприємства; формування функціональної структури системи управління
конкурентоспроможністю підприємства; розробка організаційних регламентів
функціонування системи управління конкурентоспроможністю.
Таким чином, сформована система, основні принципи та положення
управління дозволили виділити в організаційно-економічному механізмі
управління конкурентоспроможністю підприємства блоки управління рівнем
конкурентоспроможності та управління системою факторів забезпечення
конкурентоспроможності, що у подальшому стає базою для розробки методичних
підходів до оцінки конкурентоспроможності та рекомендацій щодо забезпечення її
достатнього рівня для ефективного функціонування підприємства на ринку.