ПРАВОВА ДЕРЖАВА 33’2019 123

УДК 343.54:343.85
DOI: https://doi.org/10.18524/2411-2054.2019.33.162040

Л. С. Кучанська, канд. юрид. наук, завідувач криміналістичної лабораторії

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Економіко-правовий факультет
Французький бульвар, 24/26, Одеса, 65058, Україна

МОРАЛЬНІСТЬ ЯК КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА
ТА  КРИМІНОЛОГІЧНА КАТЕГОРІЯ
У статті аналізується співвідношення понять мораль та моральність у криміналь-
но-правовому та кримінологічному розумінні. Аргументується, що моральність висту-
пає як активна позиція особи по відношенні до норм моралі, коли особа співвідносить
свою поведінку з цими нормами, а мораль виступає в даному випадку в якості умовно-
го бар’єру, за яким будь-яка дія сприймається і особою, і суспільством як аморальна.
Констатується взаємозв’язок між областю морального дефекту і об’єктом кримінально-
правового посягання, коли злочинна моральність розглядається як форма асоціальної
групової моралі.

Ключові слова: кримінальне право, кримінологія, мораль, моральність, категорія.

Постановка проблеми. Посягання на моральні норми є складовою будь-якого сус-

пільно-небезпечного діяння, мораль як певний маркер доцільності закладається в нор-
му права і визначає межі прийнятності поведінки суб’єкта. Однак, при цьому негативне
сприйняття суб’єктом об’єктивної ситуації завжди має під собою негативне суб’єктивне
ставлення, пов’язане зі складністю або неможливістю реалізації певної поведінки для
особи. Як правило, вчиняючи умисний злочин, суб’єкт розглядає здійснення такого ді-
яння, що заборонене кримінальним законом, як єдиний можливий варіант виходу з про-
блемної ситуації. Звісно, що кожна людина завжди керується певними мотивами і часто
знаходиться в ситуаціях, які заважають їх реалізації, але ніяка ситуація однозначно не
диктує суб’єкту необхідність вчинення злочину, бо вона завжди містить в собі можли-
вість альтернативного варіанту поведінки.
Вирішальну роль тут відіграють такі дефекти моральної сфери, які не утримують
суб’єкта від вибору кримінально-деструктивних способів подолання негативної ситуації.
Не випадково класичні причини злочинності, як правило, пов’язуються з недоліками со-
ціалізації особи (проблеми виховання і освіти, деструктивне оточення), оскільки останні
відображають загальний низький рівень моральної культури особистості. І це вимагає
розмежування суспільного та особистого у поведінці особи, з’ясування питання відмін-
ності у тлумаченні понять моралі та моральності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У з’ясуванні співвідношення моралі та
моральності велике значення мають роботи філософів-антропологів та правознавців
Б. Г. Ананьєва, Н. М. Амосова, В. В. Завальнюка, С. А. Гудимова, А. А. Козловського,
К.  Н.  Любутіна, С.  І.  Максимова, Б.  В.  Маркова, Ю.  М.  Оборотова, В.  Т.  Пуляєва,
П. М. Рабіновича, В. В. Шаронова, Т. В. Холостова та ін. Загальна проблематика мораль-
ності як об’єкта кримінально-правової охорони досліджувалася в працях таких учених,
як Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, В. О. Владіміров, П. І. Гришаєв, П. Ф. Грішанін,
І. М. Даньшин, В. Т. Дзюба, С. Ф. Денисов, О. С. Капінус, І. Я. Козаченко, В. С. Комісаров,
О. І. Коробєєв, О. В. Куделіч, В. В. Кузнецов, В. М. Куц, І. П. Лановенко, В. А. Ломако,
Г. І. Піщенко, Ю. Є. Пудовочкін, П. П. Сердюк, М. І. Трофимов, А. П. Тузов, В. І. Тютюгін,
А. Є. Шалагін, С. С. Яценко та ін. На жаль, відсутність у сучасній кримінальній доктрині
України досліджень ефективності кримінально-правового впливу на злочини проти мо-
ральності, не дає можливості достатнього прорахування соціальних процесів, які впли-
вають на суспільну мораль.
© Л. С. Кучанська, 2019
124 ПРАВОВА ДЕРЖАВА 33’2019

Метою статті є висвітлення на основі емпіричних даних кримінологічно значущих

рис моральності як об’єкту кримінально-правової охорони, соціальних передумов кри-
міналізації злочинів проти моральності, особливостей формування сучасної концепції
протидії цьому соціально-правовому явищу.
Виклад основного матеріалу. Теорія кримінального права, кримінологія неодноз-
начно тлумачать моральність як об’єкт правової охорони. Так, професор О. М. Костенко
вважає, що моральність в загальному розумінні – це термін, яким визначається явище
діалектичного зв’язку права і моралі [1, с. 7]. Однак, мораль і моральність часто розгля-
даються як синоніми, і дослідники, що займаються даною проблемою, в більшості ото-
тожнюють це поняття. При цьому в мові не може бути двох різних слів, що відбивають
одне явище. Сам факт їх збереження в мові свідчить про різний смисловий зміст.
Так, узагальнені визначення моральності (моралі) пропонуються в багатьох словни-
ках та енциклопедичних виданнях як філософського, так і загального призначення. Але,
як правило, ці визначення не мають принципових розбіжностей і визначають мораль (лат.
moralis – моральний), ототожнюючи її з моральністю, як особливу форму суспільної сві-
домості; сукупність принципів, правил, норм, що історично змінюються і регулюють по-
ведінку людей один відносно одного і відносно суспільства або як систему норм, яка ви-
значає обов’язки особистості по відношенню до суспільства та його суб’єктів [2, с. 543].
Тобто, моральність формується в особистості як результат сприйняття норм моралі в
ході її виховання та інших форм соціалізації, в той час як мораль є суспільний інститут,
який історично сформувався і зберігся в культурі. Існування соціальної моралі не перед-
бачає її повного відображення в моральності особистості. «Принциповою відмінністю
морального і моральнісного рівнів спілкування є те, що регуляція не просто за звичкою
може бути привнесена у внутрішній план, але принципово здійснюється зсередини» [3,
с. 92]. У цьому контексті моральність і мораль співвідносяться як «внутрішнє» і «зо-
внішнє» відповідно.
Незважаючи на свою нематеріальну духовну природу, моральність не є абстрактним
поняттям і тим більше вигадкою. Люди не завжди помічають її детермінуючу дію через
інертність психічних процесів. Разом з тим, саме моральність здійснює функцію вну-
трішньої саморегуляції індивідуума, визначає якість його внутрішнього діалогу і, як на-
слідок, характер поведінкових актів. Збірний зміст моральності може бути представле-
ний протилежними моральними принципами, таких як колективізм–індивідуалізм, і їх
різноманітне сполучення і ступінь засвоєння формують індивідуальну моральність кон-
кретної людини [3, с. 92].
Щодо юридичної науки взагалі, то проблема дослідження моралі і моральності в пи-
таннях їх співвідношення та визначення як юридичних категорій присутня, хоча зрозумі-
ло, що спроби вирішення цього важливого кримінально-правового та кримінологічного
протистояння мали місце, однак, спеціальних досліджень в цій галузі не проводилося, а
саме дефініція «мораль» в наукових колах має, переважно, філософсько-правове забарв-
лення. Тому юридична наука, на сьогоднішній день, користується тим терміном, який,
хоча не претендує на універсальність, є найбільш прийнятним для правового вжитку.
А  саме, Закон України «Про захист суспільної моралі» вiд 20 листопада 2003 року міс-
тить наступне визначення: «Суспільна мораль – це система етичних норм, правил пове-
дінки, які склалися в суспільстві на основі традиційних культурних і духовних цінностей,
уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість» [4].
І на жаль, визначення моральності як відмінної від моралі категорії, які даються в
спеціальній літературі з кримінального права, насправді, дають визначення моральності,
що є аналогічними до визначенню моралі: «Суспільна мораль – це погляди, уявлення і
правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині в сус-
пільстві, та відповідні правила, що визначають умови нормального громадського життя
людей» [5, с. 293]. Подібне визначення приводиться у багатьох підручниках та комента-
рях до КК України [6, с.327; 7, с. 254].
ПРАВОВА ДЕРЖАВА 33’2019 125

Знову ж, з орієнтацією на філософську парадигму, вітчизняний правник В. А. Бачинін

пропонує власне розуміння як моралі, так і моральності: «Моральність – це система нор-
мативних приписів, що стоять на сторожі таких універсальних цінностей буття, як життя,
свобода і гідність кожної людини, незалежно від її приналежності до будь-якої із спіль-
нот або положення в середині системи соціальної ієрархії», тоді як мораль визначається
як «комплекс норм і цінностей, що дозволяють усвідомлювати себе передусім представ-
ником і виразником інтересів визначених соціальних спільнот – країн, націй, державних
утворень, класів, станів, партій» [8, с. 281–282]. Як бачимо, для автора обидва поняття
майже ідентичні за змістом (автор вказав, що моральність, подібно до моралі, носить
нормативний характер), а різняться вони лише тим, що моральність носить всезагальний
характер, а та чи інша мораль притаманна лише якимось чітко визначеним спільнотам.
Тож і тут визначення моральності, як категорії, відмінної від моралі, відсутнє [9, с. 32].
Отже, не можна погодитись з такими визначеннями моральності, так само як і з ототож-
ненням цієї категорії з мораллю. Видається необхідним довести доцільність захисту мо-
ральності, а не моралі, що випливає із родового об’єкта злочинів, передбачених Розділом
XII Особливої частини КК України [10].
Можливо, для того, щоб відшукати формулу визначення відмінності між мораллю
та моральністю, треба застосувати метод порівняння, запропонований вітчизняним до-
слідником А. В. Ландіною [9, с. 33], яка звертається за пошуком аналогії між такими
близькими поняттями, як закон та законність: «закон  – акт вищого органу державної
влади, що володіє вищою юридичною силою по відношенню до актів інших державних
органів та суспільних організацій та регулює найважливіші суспільні відносини» [11,
с.  176], тоді як «законність – правовий режим життя суспільства, при якому діяльність
всіх державних органів, установ, підприємств, організацій, посадових, юридичних осіб
та громадян здійснюється у відповідності із вимогами закону» [11, с. 179]. Очевидно, що
ці поняття є близькі за змістом, але їх не ототожнюють: вони тісно взаємопов’язані і одне
безпосередньо залежить від іншого. На думку А. В. Ландіної [9, с. 34] і наш погляд, в
тому ж ракурсі потрібно розглядати і поняття моралі та моральності при визначенні мо-
ральності як кримінально-правового та кримінологічного об’єкту. І саме на підставі цих
міркувань А. В. Ландіна пропонує наступне визначення моральності як порядку відно-
син між людьми в суспільстві, встановлений нормами моралі [9, с. 34]. Більш того, вона,
на підтримання власної позиції, наводить позицію іноземних авторів, які вважають , що
«мораль розуміється як сукупність норм; моральність – як ступінь їх виконання, тобто
фактичний стан, рівень моралі в суспільстві» [9, с. 35].
Не заперечуючи в цілому проти цього визначення, далі у осмисленні кримінально-
правового та кримінологічного розуміння терміну «моральність» пішов дослідник зло-
чинів проти моральності Б. М. Одайник, який запропонував визначення моральності як
це порядку поводження, що склався у суспільстві на основі традиційних культурних і
духовних цінностей і який мотивується моральними ідеалами, переконаннями і прин-
ципами. Вчений наполягає, що моральність саме порядок поводження, тому що позиція
особи по відношенні до норм моралі визначається як раз через її активну поведінку, яку
вона у своїй свідомості співвідносить з цими нормами. Мораль виступає в даному випад-
ку в якості умовного бар’єру, за яким будь-яка дія сприймається і особою, і суспільством
як аморальна [12, с. 8]. Дійсно, можна навести більшість складів злочинів розділу ХІІ
КК України, де суб’єктом усвідомлюється, що його поводження має публічний характер
і протирічить моральним нормам, які склалися в суспільстві. Більш того, він розраховує
або ж допускає, що його поведінка буде негативно оцінена оточуючими. Крім того, вну-
трішніми спонуканнями до будь-якої діяльності, певної поведінки виступають ідеали,
переконання, принципи, які сформувалися у даної особи в процесі існування в соціумі.
Вони можуть бути як моральними, так і аморальними, однак, коли йдеться про мораль і
моральність, то мається на увазі саме суспільно-корисні мотиви, і поведінку, допустиму
для нормального громадського життя. Тому, коли ми говоримо про аморальність, мова
йде не просто про заперечення моральності, а про моральну позицію, але збочену. Саме
126 ПРАВОВА ДЕРЖАВА 33’2019

своя групова мораль, своя жорстка система цінностей характерна для злочинного сві-
ту. Свого часу дослідник організованої злочинності І. І. Клименко зазначав, що, члени
злочинної групи не здатні відчувати моральних зобов’язань навіть один перед одним:
«Кожен готовий в разі небезпеки кинутися в сторону, а при виді наживи – вчепитися спі-
вучаснику в горлянку» [13, с. 32]. «Моральне убозтво», яким часто страждають злочинці,
зовсім не є констатація відсутності у них моральності, а є лише негативна оцінка її змісту
з позиції прийнятих в суспільстві морально-етичних категорій. В цьому відношенні є
підстави розглядати злочинну моральність як форму асоціальної групової моралі.
Висновки. Таким чином, дослідження співвідношення понять мораль та моральність
у кримінально-правовому та кримінологічному розумінні дає можливість стверджувати,
що моральність виступає як активна позиція особи по відношенні до норм моралі, коли
вона через свою свідомість співвідносить свою поведінку з цими нормами, а мораль ви-
ступає в даному випадку в якості умовного бар’єру, за яким будь-яка дія сприймається
і особою, і суспільством як аморальна, а наявність у особи моральних дефектів є умо-
вою вибору нею асоціальних і кримінальних способів досягнення поставлених цілей.
При цьому простежується взаємозв’язок між областю морального дефекту і об’єктом
кримінально-правового посягання, коли злочинна моральність розглядається як форма
асоціальної групової моралі.

Список літератури
1. Костенко А. Н. Принцип отражения в криминологии (психологический механизм криминального поведе-
ния). Київ : Наукова думка, 1986. 128 с.
2. Український радянський енциклопедичний словник : в 3 т.  / під ред. Н.П. Бажана. Київ : АН УРСР, 1972.
Т. 2. 856 с.
3. Тазин И.  И.  Роль нравственности в индивидуальном механизме преступного поведения. Вестник ТГПУ
(TSPU Bulletin). 2015. № 5 (158). С. 92–95.
4. Про захист суспільної моралі: Закон України 20 листопада 2003 р. № 1296-IV. URL: https://zakon.rada.gov.
ua/laws/show/1296-15 (дата звернення: 25.01.2019).
5. Кримінальне право України. Особлива частина  / Бажанов М. І. ін. ; за ред. професорів М. І. Бажанова,
В. В. Сташиса, В. Я. Тація. Київ-Харків : Юрінком-Інтер, 2001. 496 с.
6. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник  / М. І. Бажанов та ін. ; за ред. проф. М. І. Ба-
жанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. Вид. 2-е, перероб. і доп. Київ : Юрінком Інтер, 2005. 544 с.
7. Кримінальне право України : Особлива частина : підручник  / Бабий А. П. та ін. ; за заг. ред. Є. Л. Стрель-
цова. Xарків : Одіссей, 2009. 496 с.
8. Бачинин В. А. Философия права: Конспект лекцій. Харьков: Консум, 2002. 368 с.
9. Ландіна А. В. Кримінально-правова охорона моральності в Україні: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 /.
НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. Київ, 2005. 227с.
10. Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III. URL: http://zakon2.rada.gov.
ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 25.01.2019).
11. Українська радянська енциклопедія : в 12 т.  / під ред. М. П. Бажана. Київ : Головна редакція української
радянської енциклопедії, 1979. Вид. 2-е. Т. 4. 562 с.
12. Одайник  Б.  М. Кримінальна відповідальність за знищення, руйнування або пошкодження пам’яток–
об’єктів культурної спадщини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08. Ака-
демія адвокатури України, 2010. 19 с.
13. Клименко  И.   И.  Проблемы расследования и судебного следствия по делам о разбойных нападениях,
совершенных организованными группами с проникновением в охраняемые помещения : дис. … канд.
юрид. наук : 12.00.09  / Барнаул, 2001. 215 с.

Стаття надійшла 24.03.2019 р.

ПРАВОВА ДЕРЖАВА 33’2019 127

Л. С. Кучанская, канд. юрид. наук, зав. криминалистической лаборатории

Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова
Экономико-правовой факультет
Французский бульвар, 24/26, Одесса, 65058, Украина

НРАВСТВЕННОСТЬ КАК УГОЛОВНО-ПРАВОВАЯ

И  КРИМИНОЛОГИЧЕСКАЯ КАТЕГОРИЯ
Резюме
В статье анализируется соотношение понятий морали и нравственности в уголов-
но-правовом и криминологическом понимании. Аргументируется, что нравственность
выступает как активная позиция личности по отношению к нормам морали, когда лицо
соотносит свое поведение с этими нормами, а мораль выступает в данном случае в ка-
честве условного барьера, за которым любое действие воспринимается и лицом, и об-
ществом как аморальное. Констатируется взаимосвязь между областью морального де-
фекта и объектом уголовно-правового посягательства, когда преступная нравственность
рассматривается как форма асоциальной групповой морали.

Ключевые слова: уголовное право, криминология, мораль, нравственность, кате-

гория.

L. S. Kuchanskaya, Candidate of Juridical Sciences, Head of Forensic Laboratory

Odessa I. I. Mechnikov National University
Economics and Law Faculty
Frantsuzskiy Boulevard, 24/26, Odessa, 65058, Ukraine

MORALITY AS A CRIMINAL-LEGAL
AND CRIMINOLOGICAL CATEGORY
Summary
The article analyzes the correlation between the concepts of morality in the criminal-legal
and criminological sense. It is argued that morality acts as an active position of a person in
relation to moral norms, when a person correlates his behavior with these norms, and morality
appears in this case as a conditional barrier, under which any action is perceived both by the
individual and society as immoral. It is stated the relationship between the area of moral defect
and the object of a criminal offense, when criminal morality is considered as a form of social
group morality.

Key words: criminal law, criminology, morality, category.