1.Етика як філософське вчення про мораль і моральність.

Різниця між поняттями „мораль" і „моральність" полягає у тому, що перше має особистісний характер,
а друге характеризує мораль певного соціуму. Мораль розглядають і як особливу форму суспільної
свідомості, і як вид суспільних відносин, і як діючі в суспільстві норми поведінки, що регулюють
діяльність людей, визнаючи в такий спосіб спорідненість цих двох понять.

Мораль певним чином співвідноситься з правом, але вона завжди передує йому у вигляді звичних
правил поведінки і звичаїв, що відтворюють рівень свідомості даного суспільства, його погляди і
цінності.

Моральне правило, норма - це один зі способів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято
вважати те, що певне суспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно,
аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством в цілому. Отже, мораль,
моральність -поняття відносні. Те, що в одній соціальній спільноті вітається і заохочується, в іншій -
визнається небажаним і піддається осуду. Мораль, моральність - це реалії повсякденного життя, вони
первинні стосовно етики, котра пояснює і досліджує ці соціально-філософські явища, що розвивають
й удосконалюють її.

Етика - це розділ філософії, що вивчає феномен моралі. Цей феномен відіграє важливу роль
у людському поводженні, співвідносячи його з орієнтирами, що виходять за межі
безпосередніх мотивів і цілей вчинених дій. Навіть рішуче відмовляючись від моральної
оцінки власних дій, вважаючи моральні обмеження незаконною перешкодою власній волі,
людина цим самим певним чином співвідносить з мораллю свою поведінку. Метою цієї глави
- навчити читача поводитися з основними категоріями, в яких різні етичні системи описують
поведінку людини в ситуаціях морального вибору, і познайомити з основними етичними
системами.

Було б справедливо почати з визначення моралі, однак таке визначення вимагає попередньої
підготовки. Хоча кожна людина має певну уяву про мораль, але саме в межах етики вона
розкривається як виразне поняття. Це поняття не можна вичерпати навіть у самих
витончених визначеннях, але створити чітку уяву про мораль як предмет етики можливо.

Насамперед мораль відноситься до сфери належного, вона зазначає, як має поводитися

людина. Досліджуючи вживання слова "мораль" у побуту нашого суспільства, Р. Г. Апресян
зазначає, що у всіх випадках "мораль, моральне - це те, що відмінне від видимої реальності,
безпосередньо даної дійсності, більш того, що осмислює цю дійсність, задає їй визначений
ідеальний стандарт". Зрозуміло, що слова не можна сприйняти як визначення морального, бо
їх з таким самим успіхом можна віднести до релігії, міфу, наукової теорії тощо. Але з цих
слів випливає, що мораль відноситься до сфери ідеального.

Конкретні звичаї та уподобання у різних суспільствах можуть істотно різніться. Кожна

культура виробляє свій этос - систему уявлень про те, як варто поводитися в тих чи інших
ситуаціях.

Геродот відзначав, що греки вважають зневажливим залишити труп близької людини на

поїдання звірам - його варто спалити на поховальному багатті. Водночас древні перси
вважали спалення мертвого тіла наругою над небіжчиком і виставляли трупи на підвищеннях
на поїдання хижим птахам.

Дуже несхожі уподобання є вираженням однієї і тієї самої моральної цінності. Етика вивчає
не розмаїтість уподобань, а спільність моральних цінностей.

У основі етики закладена передумова про можливість дослідження моралі як реально

існуючого феномену, інакше етика була б змушена обмежитися культурологічним описом
звичаїв, що історично складаються у людських суспільствах, і тоді фактично виявилась би
частиною етнографії. Така етика вивчала б, як прийнято поводитися в тих чи інших
культурних співтовариствах, а не те, як належно поступати, тобто вона була б описовою, а
не нормативною дисципліною. Однак уся традиція етики пов´язана з´ясуванням того, що є
належним для людини, що відповідає деяким глибинним законам людського буття. Таке
визначення заздалегідь допускає, що ці закони реально існують.

Якщо ми говоримо, що певне природне явище має відбутися, це значить, що воно

відбудеться в силу природних законів, що визначають його настання. Якщо ми говоримо про
належне у сфері людських вчинків, то маємо на увазі відповідність цього вчинку
непорушним законам моралі. Той факт, що людина вільна порушити моральний закон, діяти
всупереч вимогам моралі, ніяк не скасовує абсолютизм цих вимог. Зрозуміло, що у житті
виник

ають етично складні ситуації морального вибору, коли не просто оцінити моральність чи
неморальність вчинку, але було б принципово неправильно намагатися пристосувати
моральний закон до конкретних життєвих ситуацій. Однак одна справа зрозуміти і вибачити
те чи інше порушення закону, а зовсім інше - вважати це порушення неіснуючим в силу
обставин, що виправдовують. Етика вчить розбиратися в природі морального закону і
розуміти моральні аспекти людської поведінки.

І все-таки предметом етики є не моральний закон як певна сутність, що знаходиться поза

людиною і перебуває над ним. Предметом етики є сама людина, але не людина, якою вона є
тут і зараз, а якою вона має бути у світлі морального закону. Людина, за своєю сутністю, є
моральною істотою і зрозуміти природу людини не можна, не збагнувши природу
морального закону.

Етику прийнято розглядати як одну з філософських дисциплін, що вивчає людину перед

необхідністю морального вибору. Вона розглядає людину як суб´єкт моралі - як моральну
істоту, здатну діяти за цим законом. Цю здатність етика пов´язує з сутнісними
властивостями людини. Тим самим етика досліджує сутність людини. Отже, предметом етики
є не стільки моральний закон, скільки сама людина як носій і виконавець цього закону. Різні
етичні системи (чи концепції моралі) намагаються відповісти на питання типу: "Як
правильно жити?", "Як гідно жити?", "Яким гідно бути?".

Сутність людини не в тім, якою вона є як емпірична істота, але в тім, якою вона покликана
бути. По справжньому зрозуміти цю сутність можна лише усвідомивши, до чого людина
покликана. Цим людина радикально відрізняється від природних предметів і істот, для яких
сама категорія "яким повинне бути?" позбавлена змісту. З´ясування того, якою має бути
людина, перебувало у межах етичних досліджень ще з часів античності.

Практично кожна людина, незалежно від її погляду на природу, мораль та її конкретних

роздумів про моральність тих чи інших учинків, не раз попадала у ситуацію морального
вибору. Ми можемо не мати ні чіткої уяви про мораль, ні навіть впевненості в її об
´єктивному існуванні, але ми можемо усвідомити особистий життєвий (чи, як говорять
філософи, екзистенціальний) досвід перебування в ситуаціях морального вибору. Осмислити
цей досвід, створити теоретичне уявлення про те, що таке моральний вибір, чим повинна
керуватися людина в ситуації морального вибору і чи можливі такі ситуації, дозволяють
різні етичні системи.

Історія етики знає багато етичних систем, кожна з яких припускає свій підхід до
дослідження ситуацій морального вибору і своє пояснення й обґрунтування феномена
моралі. Можна сказати, що кожна етична система - це певний шлях до розуміння чи
пояснення цього феномена.

В основі етики лежить уявлення про властиву людині волю вибору, не обумовлену ніякими
природними чи соціальними законами. Якби людина діяла (у тому числі і думкою) так чи
інакше, цілком під впливом зовнішніх стосовно неї факторів, то її вчинки не підлягали б
моральній оцінці, а сама вона не несла б ніякої відповідальності ні за них, ні за свої думки.
Більш того, вона не могла б робити вчинків, як не може робити їх ніяка природна річ.

………………………………………………………………………………………
Так що ж таке етика? Що цей термін означає і звідки ми його взяли? Термін «етика» походить від
давньогрецького слова «eithos» («етос»), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище
тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. Античні філософи Емпедокл (прибл. 490 — прибл.
430 до н. є.), Демокріт (прибл. 460 — прибл. 370 до н. є.) використовували його, характеризуючи
тривку, усталену природу конкретних явищ: етос (сутність) першоелементів об'єктивного світу,
людини.

Взявши за основу слово «eithos» у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель (384—322
до н. є.) утворив прикметник «аіМкоз» («етичний») для позначення чеснот людської вдачі, душевних
якостей. Він відрізняв їх від діаноетичних (інтелектуальних) чеснот, а також від афектів, вроджених
здібностей: «Якщо чесноти не є ні афектами, ні здібностями, то залишається тільки визнати їх
набутими якостями душі». Афектами Арістотель вважав гнів, страх, радість; властивостями розуму —
пам'ять; етичними (моральними) чеснотами — помірність, мужність тощо. Науку, що вивчає етичні
чесноти, він назвав етикою. їй Арістотель присвятив праці «Нікомахова етика», «Евдемова етика»,
«Велика етика» (стислий конспект двох перших праць).

Намагаючись точно перекласти термін «eithos», давньоримський філософ Марк Туллій Цицерон (106
— 43 до н. є.) запровадив термін «moralis» («моральний»), який означав характер, темперамент,
звичай, покрій одягу, моду тощо. Він вів мову про моральну філософію, маючи на увазі сферу знання,
яку Арістотель назвав етикою. Згодом, у IV ст. н. є., виник термін «moralitas» — «мораль».

Спочатку значення термінів «етика» й «мораль» в основному збігалися. Пізніше, у ході історико-
культурного розвитку, зокрема розвитку науки і суспільної свідомості, мораль стали розуміти як
реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло,
справедливість тощо). Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль. Хоча у повсякденному
слововживанні цієї різниці у значенні не завжди дотримуються.

Російським аналогом терміна «мораль» є поняття «нравственность» («моральність»). Першоджерелом

стало слово «нрав» (характер, тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються від розуму,
пристрасті, волі тощо).

Поняття «мораль» і «моральність» часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав. У сучасній
літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розуміння моралі як
форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил
поведінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й
стосунках між нею та іншими людьми.

Отже, історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика — це наука про мораль (моральність).

Термін «мораль» використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. У

висловлюванні «етика — наука про мораль» він мислиться в загальному значенні, а в судженні
«мораль є формою індивідуальної і суспільної свідомості» — у вузькому, оскільки з моралі в її
широкому розумінні вилучено моральність — реальну поведінку людей і відповідну діяльність.

Загалом етика є наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність,
природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та
особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні
механізми, завдяки яким реалізуються моральні норми, судження, оцінки.

Етика (лат. еіпіка, від грец. еіпов — звичай) — філософська наука, яка досліджує природу, сутність,
виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності

їх буття.

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних
суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил
поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції,
стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило
особливий соціальний інструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб
вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціальним
інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Мораль існує у двох формах: особисті моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність,
чесність тощо) і сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад, «не вкради»,
«не вбий» тощо і «справедливо», «порядно», «доброзичливо» тощо).

Мораль не зводиться лише до моральної свідомості. Вона є також ціннісним змістом, який полягає у
практичній взаємодії людей. Узагальнюючи поведінку людей (практику), мораль виробляє певні
вимоги, веління (імперативи) «як має бути», які підтримуються громадською думкою та (або) власною
совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і
правил поведінки людини, що історично склалися і дотримання яких має добровільний характер.

Мораль є таким імперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який
регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла. Прагнення і здатність
моралі оцінювати вчинки людини з позицій добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний
характер.

Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей,

соціальних груп, до представників світу природи і цінностей культури.

 Отже, мораль зосереджена на людині й виявляє себе у ній як суспільний першопочаток. Вона
об'єднує людей, включених у різні види діяльності й стосунків. Найвищий сенс, призначення моралі
виражається у забезпеченні цілісності й гармонійності міжлюдських стосунків, наступності
історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких
інших форм духовно-практичного життя, а має свою специфіку й відіграє свою роль у житті людини і
суспільства, виражає ступінь їх людяності і є предметом вивчення етики.

Метою етики є раціональне обгрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і

значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систе-
матизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити
природу, закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів
моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної
свідомості.

Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або
моральна філософія. Вона базується на двох засадах: фактах реального морального життя (вчинках
індивідів і діяльності соціальних груп) та філософському світогляді.

2.Поняття професійної етики.

Професійна етика - це сукупність правил поведінки певної соціальної групи, що забезпечує
моральний характер взаємин, зумовлених або пов'язаних із професійною діяльністю, а також галузь
науки, що вивчає специфіку проявів моралі в різних видах діяльності. Професійна етика
поширюється на ті соціальні групи, до яких зазвичай висуваються найбільш високі моральні
вимоги.

Професійна етика - це прикладна соціально-філософська дисципліна, яка вивчає походження,

сутність, специфіку, суспільні функції морально-професійних норм і стосунків, закономірності їх
розвитку на різних історичних етапах. Термін „професійна

етика" звичайно вживається для позначення не стільки галузі етичної теорії, скільки своєрідного
морального кодексу людей певної професії.

Об'єктом дослідження професійної етики є морально-професійні норми та норми суспільної

моралі, що проявляються в професійній діяльності і регулюють поведінку професіоналів при
виконанні ними професійних обов'язків.
Морально-професійні кодекси виконують такі функції:

- пізнавальну - відображають конкретно-історичні умови та об'єктивний процес поділу праці;

- регулятивну - забезпечують взаємозв'язок спеціалістів із суспільством і передачу професійного

досвіду;

- ціннісно-орієнтаційну - дають уявлення про професійний ідеал, професійні обов'язки, честь,

совість, справедливість.

Завдання професійної етики:

- вивчити складний процес відображення професійних стосунків у моральній свідомості, морально-

професійних нормах;

- провести межу між морально-професійними явищами та професійною майстерністю;

- вивчити суспільні завдання, цілі професії, її значущість у соціальному прогресі, сприяючи їх

виконанню.

Професійна етика - вчення про професійну мораль. Правила професійної поведінки людей мають
досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції. Цікаво, що перші паростки
медичної деонтології з'явилися ще в клятві Гіппократа.

Роблячи спроби пов'язати правову діяльність з такими етичними категоріями, як добро і

справедливість, іншими поняттями до зародження юридичної професійної етики, варто звернутися
до римських юристів Цельса й Ульпіана. „Право одержало свою назву від правосуддя, - писав
видатний римський юрист Ульпіан, -тому що завдяки чудовому визначенню Цельса право є наукою
про добре і справедливе" (III ст.).

Професійна етика є збірним поняттям, що охоплює весь спектр професійних галузей етики:
медичної, юридичної, педагогічної тощо. Професійна етика - це специфічний моральний кодекс лю-
дей певної професії, розділ етичної науки.

Професійна етика, досліджуючи специфіку конкретної професії крізь призму моральних

принципів суспільства, практику відхилення від норм моралі у певних сферах суспільних відносин,
закономірності і наслідки, що виникають при цьому, дозволяє виробити деонтологічні правила
поведінки членів того чи іншого професійного співтовариства, що відповідають етичним вимогам
суспільства і держави.

Існує безліч професій, де такі поняття, як обов'язок, совість, справедливість, не є головними в

професійній діяльності людини. Можна бути блискучим музикантом чи фізиком, неабияким
інженером чи висококласним токарем і, незважаючи на нестерпний і корисливий характер,
користуватися репутацією відмінного фахівця. Приходячи в ці професії, люди не складають жодних
присяг, не створюють кодексів честі тощо. Тут головна роль належить таланту, вмінню,
майстерності, працьовитості. Тут завжди на першому місці - професіоналізм.

Однак є сфери громадського життя, де однієї майстерності та навіть таланту недостатньо. Більше
того, для професіоналів, що обрали діяльність, основною ознакою якої є постійне спілкування з
людьми й особиста участь у їхніх долях, головним критерієм професіоналізму є ступінь
внутрішнього сприйняття і розуміння ними таких етичних категорій, як совість, почуття обов'язку,
справедливість, чесність та інші.

Переважно це професії, де об'єктом діяльності виступають права і законні інтереси людини.

Поєднання можливості й обов'язку впливу на чужі долі накладає на представника такої професії
підвищену відповідальність за свої дії та вчинки. Тут усе має певний сенс і значення: від манери
вдягатися до прояву властивостей високого професіоналізму.

Юриспруденція - це сфера, що торкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона

буває затребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, свободи, прав і законних
інтересів людини.

Всі вимоги моралі, властиві певному суспільству, повністю, без яких-небудь винятків
поширюються на представників юридичної професії. Ці вимоги визначають всю поведінку юриста
як у сфері службової діяльності, так і в повсякденному позаслужбовому житті. Суддя, прокурор,
слідчий і поза виконанням посадових функцій залишаються суддею, прокурором, слідчим.

Отже, професійна етика юриста повинна включати й специфічні моральні норми, що визначають
поведінку людей цієї професії у властивих тільки для неї ситуаціях. Специфічні моральні правила,
адресовані працівникам юридичної професії, не можуть суперечити спільним для всіх принципам і
нормам моралі. Вони лише доповнюють і конкретизують їх стосовно умов юридичної діяльності.

До працівників юридичної професії ставляться підвищені моральні вимоги, що зумовлюється

особливою довірою до них з боку суспільства й відповідальним характером виконуваних ними
функцій. Люди, які вирішують долі інших, що вимагають від них дотримання закону й моралі,
повинні мати на це не тільки формальне, службове, але й моральне право.

Таким чином, юридична етика — це вид професійної етики, яка є сукупністю правил поведінки
працівників юридичної професії, що забезпечують моральний характер їхньої трудової діяльності й
позаслужбового поводження, а також наукова дисципліна, що вивчає специфіку реалізації вимог
моралі в цій галузі.

Юридична етика - це різновид теорії професійної моралі, галузь вчення про етику, що досліджує
роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика - це складова етики та вид професійної етики. Це прикладна соціально-

філософська наука, що вивчає походження, сутність, соціальні функції, специфіку морально-
професійних вимог до діяльності юриста, моральний зміст принципів і норм матеріального і
процесуального права і процесуальних дій. В юридичній етиці загальні принципи і категорії
загальної та професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в
юридичній сфері.

Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний

ґрунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності,
додає їй морального змісту.

Якщо етику називають практичною філософією, то юридичну етику небезпідставно варто визнати
прикладною етикою, духовним інструментом юриста, що забезпечує чесне і бездоганне виконання
ним повсякденних обов'язків, розв'язання складних правових проблем максимально прийнятним
шляхом.

Юридична етика досліджує важливі соціальні процеси в галузі судочинства, що робить її

невід'ємною навчальною дисципліною в циклі юридичної освіти.

У центрі інтересів юридичної етики знаходиться питання про роль, характер та ступінь впливу
морально-етичних категорій—добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості та відповідальності,
гідності та честі (або відсутність такого впливу на професійну діяльність юристів усіх професій).

Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втручання й участі в їхніх долях зобов'язує
представників певних професій дотримуватися моральних норм завжди і скрізь. Це спеціалісти,
непродумані слова чи вчинки яких можуть мати незворотні наслідки.

Юридична етика як соціальне явище - це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана

олюднювати суворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях до
взаєморозуміння.
 Правомірним видається твердження: „...у центрі будь-яких подій знаходиться людина, а в центрі
будь-яких юридичних (правових) дій - особистість юриста". Це цілком слушно для юридичної
етики, предметом якої є юрист у процесі службової діяльності.

Падіння духовності та моралі в правовій сфері - перше свідчення потреби в юридичній етиці як
одному з обов'язкових чинників оздоровлення сформованої обстановки, виховання професіоналів
нового покоління з урахуванням моралі суспільства.

На сьогодні майже всі підрозділи юридичних професій в Україні розробили і затвердили

корпоративні правила поведінки, кодекси честі тощо.

Специфіка юридичної професії визначає місце і характер професійної етики в роботі юриста.
Суддя, прокурор, слідчий є державними посадовцями, представниками влади і діють від її імені.
Повноваження цих посадових осіб дуже широкі та породжують серйозні матеріальні й правові
наслідки. Тут неприпустима поспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість
можливих наслідків.

Особливості професійної діяльності судді, прокурора, слідчого настільки своєрідні й настільки

істотно торкаються прав та інтересів людей, що вимагають окремої характеристики з погляду
їхнього впливу на моральний зміст цієї діяльності.

Діяльність судді, слідчого, прокурора має державний характер, тому що вони є посадовими
особами, представниками влади, здійснюють владні повноваження. Вони наділяються цими
повноваженнями для захисту інтересів суспільства, держави і її громадян від різних зазіхань й у
своєму службовому спілкуванні з іншими людьми репрезентують державну владу. Закон у ряді
випадків прямо визначає державний характер прийнятих ними рішень. Так, вироки по
кримінальних справах і рішення по цивільних справах виносяться ім'ям держави. Прокурор
здійснює нагляд за виконанням законів і підтримує державне обвинувачення. Всі постанови
слідчого, винесені відповідно до закону по карних справах, що перебувають у його виробництві,
обов'язкові для виконання всіма, кого вони стосуються.

Дії та рішення суду, прокурора, слідчого зачіпають корінні права й інтереси громадян. Тому вони
повинні відповідати принципам і нормам моралі, сприяти охороні авторитету державної влади та її
представників. Виконання державних обов'язків вимагає від представників влади підвищеного
почуття обов'язку. Люди, що вирішують долі інших, повинні мати розвинене почуття
відповідальності за свої рішення, дії та вчинки.

Докладне й послідовне регулювання законом всієї службової діяльності судді, слідчого й прокурора
є особливістю цієї професії, що накладає глибокий відбиток на її моральний зміст. Немає, мабуть,
іншої такої галузі професійної діяльності, що настільки детально була б урегульована законом, як
процесуальна діяльність, здійснювана суддею, прокурором або слідчим. їхні дії й рішення, власне
кажучи, й за формою повинні строго відповідати закону. Для професійної етики юриста
характерний особливо тісний зв'язок правових і моральних норм, що регулюють його професійну
діяльність.

3.Особливе місце етики в професії юриста.

Юридичну етику прийнято розглядати як складову частину етики взагалі й різновид професійної
етики. Необхідно особливо підкреслити ту обставину, що моральні й правові норми як різновид
соціальних норм знаходяться в тісному зв'язку і взаємодії. Це означає, що юридичні закони відбива-
ють моральність і мораль суспільства в цілому. Механізми морального і правового регулювання
дуже близькі один до одного за специфікою і суспільними функціями. Вони взаємодіють між собою
і взаємопроникають.

Юридична етика акумулює в собі теоретичні, нормативні й прикладні знання. Вона має
наукознавчий статус і розглядається як прикладна соціально-філософська наука, яка вивчає
 походження, сутність, соціальні функції, специфіку морально-професійних вимог до діяльності
юриста, моральний зміст

принципів та норм матеріального і процесуального права і процесуальних дій. Тобто, предметом

юридичної етики є професійно-моральні стосунки юриста з колегами, клієнтами, державою, а також
зумовлені професійними стосунками юристів, сукупність ідей, принципів і норм моралі, що транс-
формуються під впливом специфічних умов їх праці.

Щодо питання про структуру юридичної етики, слід зазначити, що звичайно в ній виділяють
загальну і особливу частини. Загальна частина вивчає предмет, метод, систему категорій і взагалі
завдання юридичної етики, а також моральний зміст норм і принципів матеріального і
процесуального права, процесуальних дій.

Особлива частина юридичної етики пов'язана з реалізацією конкретних професійних функцій

юриста і вивчає умови застосування та специфіку функціонування моралі при виконанні
професійних обов'язків.

Судова етика — це наука про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах
діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, про дотримання моральних принципів і вимог у
розслідуванні і вирішенні справ, підвідомчих суду. Природно, що судова етика своїм предметом
має вивчення практики застосування норм моралі не тільки у кримінальному, а й у цивільному
процесі, у всіх сферах діяльності суду.

Суворе дотримання і правильне застосування норм моралі у відправленні правосуддя (у

судочинстві), у роботі судових, прокурорських і слідчих органів має величезне значення. Розкриття
злочину і викриття злочинця, застосування до нього заслркеного і справедливого покарання,
перевиховання і виправлення особи, яка здійснила злочин, повернення її на шлях чесного життя —
у цій діяльності закладено великий моральний потенціал, вона пов'язана з життєвими інтересами
суспільства і особистості. Від наслідків розслідування і вирішення судових справ залежать добре
ім'я, честь і гідність громадян, їх свобода, благополуччя їх сімей. Ця діяльність спирається як на
юридичні, так і на моральні підвалини. Заходи боротьби із злочинністю в широкому плані, а також
заходи, що вживаються при розслідуванні й вирішенні кримінальних і цивільних справ, повинні
відповідати не тільки вимогам законності, а й вимогам моралі. Законна і моральна ціль, яка стоїть
перед органами суду, прокуратури і слідства, може і повинна досягатися законними і моральними
засобами.

     Як загальною, так і особливою частинами юридичної етики досліджуються два кола питань: моральні
основи процесуальних норм і моральні шляхи застосування процесуальних норм у розслідуванні й
вирішенні кримінальних і цивільних справ. Моральні норми, які реалізуються у сфері судочинства, не
відділяються від процесуальних норм, вони включаються у їх зміст, є необхідним інгредієнтом правових
приписів і вимог, визначають моральний сенс і значення процесуальних норм, вказують етично допустимі
способи їх реалізації. Коли ми говоримо про моральні основи кримінального процесу, маємо на увазі, що
самим процесуальним нормам притаманний певний моральний характер, моральний аспект і що способи
його реалізації мають бути законними і моральними. У зв'язку з цим доцільно навести вислів прогресивного
російського дореволюційного юриста А. Ф. Коні (1844—1927 pp.), який стояв біля витоків вітчизняної
юридичної етики. Маючи глибоку впевненість у тому, що кожний юрист повинен неодмінно засвоїти
основні моральні засади своєї юридичної професії, він писав: «З ними, як з міцною зброєю, як з вірним
компасом треба увійти в життя... Бо якими б добрими не були правила діяльності, вони можуть втратити
свою силу і призначення у недосвідчених, грубих і недобросовісних руках».

А. Ф. Коні також підкреслював: «... і якщо якийсь, вже давно зрілий судовий діяч у хвилину вагання
перед тим, якого способу дій треба дотримуватися в тому чи іншому питанні, згадує моральні
вказівки, почуті ним з кафедри, і засоромившись іржі рутини, що непомітно підкралася, оживе духом,
викладання судової етики знайде своє житейське виправдання...». Відомий юрист був впевнений, що
саме моральним засадам належить у майбутньому першочергова роль у дослідженні умов і обставин
кримінального процесу.
У наш час ми дійсно є свідками того, як зростає роль моральних засад і цінностей, як відбувається
поступова гуманізація суспільних відносин. Звідси і зростання значення юридичної професійної етики
у регулюванні діяльності юристів під час виконання своїх професійних обов'язків.

Перед сучасною юридичною етикою стоїть ціла низка завдань, які випливають із основоположних
принципів етичного і професійного характеру. Зупинимося детальніше на цьому питанні. Хоча в
нашій літературі воно не досить розроблено, все ж можна виділити завдання юридичної етики:

— дати теоретичне обгрунтування таким принципам загальнолюдської моралі, як гуманізм,

справедливість, патріотизм, солідарність, які є першоосновою аналогічних принципів права,
базисом правосвідомості;

— з'ясувати моральний зміст таких принципів правосуд

дя, як законність, презумпція невинуватості, гласність, при
людність, незалежність суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів-
захисників і підкорення їх тільки закону;

— дати оцінку доказів за внутрішнім переконанням

об'єктивній істині, забезпечити обвинуваченому права на за
хист тощо;

— обгрунтувати моральні засади діяльності юриста взагалі й зокрема прокурора, слідчого, судді,
адвоката-захисника, працівника органів МВС;

— виробити рекомендації стосовно формування розвинутої моральної свідомості прокурора,

слідчого, судді, адвоката-захисника, працівника органів МВС з метою усунення деформацій
морально-професійної свідомості у юридичній практиці;

— обгрунтувати шляхи підвищення правової і моральної культури у кримінальному і цивільному

судочинстві;

— вивчити моральні стосунки учасників кримінального і цивільного судочинства з метою розробки

рекомендацій для їх оптимізації, розв'язання суперечностей і конфліктів, які виникають у процесі
тривалої юридичної практики;

— з'ясувати методологічне значення діалектики моральної і правової свідомості й розв'язати

проблему ефективності морального виховання учасників юридичного процесу, співвідношення
суспільних і особистих інтересів у ньому.

Усі вищезгадані завдання юридичної етики випливають з наступних положень:

— цінності людської особистості й гуманного ставлення до неї;

— полегшення стану підозрюваного, обвинуваченого і підсудного, турбота про потерпілого та

інших учасників процесу;

— необхідності боротьби щодо захисту прав людини, забезпечення їх гарантій, за торжество добра,
справедливості, виключення зла в міжособових стосунках, у стосунках особистості та суспільства;

— правильного поєднання особистих і суспільних інтересів, правової і моральної самосвідомості;

— глибокого розуміння необхідності застосування в юридичній практиці механізмів морального і

правового регул вання суспільних відносин і забезпечення на цій основі суспільного і морального
прогресу, морального оновлення сучасного суспільства.

У цілому всі вказані проблеми юридичної етики і її основоположні завдання знаходять своє
відображення у низці законів, зокрема, законах України «Про прокуратуру», «Про адвокатуру»,
«Про статус суддів», «Про нотаріат», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», а
також у відповідних їм положеннях і наказах.
Важливе значення в методологічному плані має з'ясування завдань загальної і особливої частин
юридичної етики. Найважливішими завданнями загальної частини юридичної етики є:
обгрунтування історії формування юридичної етики; з'ясування походження, сутності, специфіки,
суспільних функцій моральних засад діяльності юриста, морального змісту норм процесуального і
матеріального права; обгрунтування категоріального апарата юридичної етики. Тим більше, що
останнє завдання є проблемним і дискусійним — система категорій професійної етики юриста має
різну класифікацію у різних авторів. Так, категорії можна розділяти на три класи: субстан ціальний
(сутнісний), структурний і функціональний.

Субстанціальний клас включає, насамперед, категорії-орієнтири, тобто основні моральні цінності,

такі як «професійний обов'язок юриста», «професійна справедливість юриста», «професійне зло
(добро) юриста», «професійна совість, честь юриста» тощо. У цілому цей клас категорій виражає
сутність морально-професійних засад діяльності юриста і об'єктивованих форм її функціонування.
Засвоєння юристом основних понять цього класу сприяє формуванню в моральній свідомості таких
моральних цінностей, які, в першу чергу, здатні викликати добрі наміри і дії, стійку поведінку на їх
основі.

Категорії структурного класу за своєю сутністю і змістом характеризують моральні засади

діяльності юриста з боку внутрішнього взаємозв'язку компонентів, що її утворюють. Ао цього класу
належать такі категорії: «професійна моральна свідомість юриста», «професійні моральні
стосунки», «професійна моральна практика юриста», «професійні моральні погляди, ідеї,
переконання, почуття, ідеали, норми, принципи, поведінка юриста» тощо.

Категорії функціонального ж класу характеризують мораль як процес регулювання суспільних

відносин, встановлюють критерії моральності у поведінці та діях особистості через

моральну практику, показують рівень морального розвитку юриста, правоохоронних органів у

цілому. Цей клас включає такі категорії, як «професійні моральні якості юриста», «професійна мета
юриста», «професійна моральна відповідальність юриста», «професійний моральний вибір юриста»,
«професійна моральна свобода юриста», «професійна моральна істина юриста», «професійні
моральні засоби у діяльності юриста» тощо.

Необхідно відмітити, що всі виділені категорії з усіх трьох класів є найбільш «працюючими», тими,
що несуть велике методологічне навантаження у спілкуванні, у юридичній практиці, у формуванні
моральної свідомості юриста, у його ставленні до багатогранного юридичного процесу. Глибоке
засвоєння цих категорій допомагає юристам «знайти себе» як професіоналів, стати послідовними
провідниками у життя ідеалів гуманізму та справедливості.

Отже, розглянувши в цілому проблеми загальної частини юридичної етики, зупинимося на деяких
вузлових питаннях особливої частини юридичної етики, яка називається ще судовою етикою. І хоча
у нашій науковій літературі все ще йдуть суперечки, пов'язані з визначенням предмета, специфіки,
структури, завдань судової етики 1, все ж можна виділити найбільш усталені точки зору в указаних
позиціях. Крім того, до кінця не вирішені чи перебувають у стадії вирішення й такі важливі
проблеми судової етики, як з'ясування морального змісту норм і принципів кримінального і
цивільного судочинства і процесуальних засобів (дій), недостатньо розроблений і категоріальний
апарат цієї науки2. При визначенні судової етики слід врахувати, що це — особлива частина
юридичної етики, яка вивчає в конкретизованому вигляді моральні засади діяльності юристів:
прокурора, слідчого, судді» адвоката-за-хисника на всіх стадіях юридичного процесу, а також
моральний зміст норм і принципів процесуального права і процесуальних засобів (дій).

Зупиняючись конкретно на кожному із видів професійної етики юриста, можна сказати, що

моральні засади діяльності прокурора — це категорія судової етики, яка означає сукупність норм,
принципів, які утворюються внаслідок трансформації (відбиття) загальних вимог моралі відповідно
до умов виконання його функціональних обов'язків з нагляду за дотримуванням законів усіма
суб'єктами права і обов'язків, санкціонованих громадською думкою, особистим його переконанням
і виконуваних ним добровільно в інтересах зміцнення державного устрою, його морального і
правового порядку1 , Це означає, що моральні засади діяльності прокурора фокусуються в
широкому комплексі функціональних вимог, серед яких:
— нагляд за виконанням законів органами держуправлін-ня, підприємствами, установами,
організаціями, посадовими особами і громадянами (загальний нагляд);

— нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства, а також слідчими

відділами і кримінальним розшуком МВС;

— нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, у

виправно-трудових установах і при вживанні інших заходів примусового порядку, які
призначаються судом;

— нагляд за проведенням боротьби із злочинністю, з різними правопорушеннями, за забезпеченням

невідворотності настання відповідальності за скоєні злочини;

— нагляд і проведення разом з іншими державними органами профілактики правопорушень і

злочинів;

— участь у правотворчій діяльності та пропаганді законів.

Судовою етикою обґрунтовується як кінцеве завдання згаданих видів нагляду вирішення проблем,
пов'язаних із станом людини у суспільстві. Це означає, що прокурор — це моральний взірець
професіонала, який захищає права людини відповідно до конституційних гарантій і Закону України
«Про прокуратуру». Особливе значення у забезпеченні гарантій прав і свобод особистості
законодавець відводить кримінальному та цивільному судочинствам, де моральна поведінка
прокурора за умов підтримування державного звинувачення в суді грає важливу роль. Судова етика
дає наукове обгрунтування неприпустимості з боку прокурора виявів необ'єктивності, однобокості,
грубості, упередженості в підході до вирішення тієї чи

Вимоги до моральних якостей осіб, які призначаються на посади прокурорів, встановлюються ст.
46 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. іншої справи. Виступ з суддівської
трибуни прокурора як державного обвинувача вимагає високого рівня правової і моральної
свідомості й самосвідомості, твердого обстоювання прав громадян за справедливістю і
прокурорською совістю, вміння протистояти будь-якому сторонньому впливу.

Одним з найважливіших виявів моральних засад діяльності прокурора є застосування лише

законних засобів обвинувачення. Це не означає, що прокурор за будь-яких обставин повинен
підтримувати обвинувачення, не дивлячись ні на які повороти в з'ясуванні істини в судовому
слідстві. Тут треба зрозуміти одну важливу особливість: якщо дані судового слідства не
підтверджують висунутого підсудному обвинувачення, прокурор зобов'язаний відмовитись від
обвинувачення і викласти суду мотиви своєї відмови, не дивлячись на те, що психологічно зробити
це не так вже й легко. У протилежному випадку, як встановлює професійна етика, дії прокурора
обов'язково вступають у конфлікт не лише з законом, а й з мораллю (совістю) і перетворюються на
аморальні дії з усіма наслідками, що випливають звідси.

При розгляді моральних засад діяльності слідчого необхідно виділити три види правил, які
визначають поведінку слідчого при виконанні ним своїх функціональних обов'язків у
кримінальному процесі: а) сутність, форма, зміст слідства; все це визначається процесуальними
законами і основними положеннями матеріального права (кримінального, цивільного,
адміністративного тощо); б) методи, прийоми і тактика розслідування, які дозволяють максимально
ефектно, швидко і повно розкрити злочин і викрити винних; в) допустимість, законність
застосування вищевказаних форм, прийомів і методів, тактики й особистої ініціативи слідчого з
точки зору судової етики.

Відомо, що праця слідчого складна і відповідальна в силу того, що він знаходиться на передньому
краї боротьби зі злочинністю, зустрічається часом з активною протидією осіб, зацікавлених у тому,
щоб спрямувати слідство хибним шляхом. За цих умов слідчий наділяється широкими владними
повноваженнями, тобто правом одноособово вирішувати багато питань, що виникають у процесі
слідства, за винятком тих, які вирішуються з санкції прокурора. Отже, на користь об'єктивності і
оперативності, можливості гласності, прилюдної критики дій слідчого обмежені. І тут правомірно
виникає питання: чи існують засоби для гарантії захисту прав людини в разі виникнення
деформацій морально-професійної свідомості, які зустрічаються не так вже й рідко в нашій
дійсності? Одним з найважливіших засобів виступає судова етика, значення якої полягає у
тому, що вона дає обгрунтування для протистояння деформаціям морально-професійної свідомості.
І значну роль тут відіграє світоглядна і етична підготовка майбутніх юристів, яка гарантує і
утримує від помилок у майбутній слідчій практиці. Наприклад, слідчий, згідно з кримінальним за-
конодавством, зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому те, що щире каяття або явка з повинною, а
також сприяння розкриттю злочину є обставинами, що пом'якшують відповідальність, але слідчий
не повинен використовувати такі роз'яснення як засіб морального тиску для того, щоб примусити
людину визнати себе винною.

Узагальнюючи всі наші міркування, можна сформулювати визначення моральних засад

професійної діяльності слідчого — це категорія судової етики в кримінальному судочинстві, яка
означає сукупність норм, принципів, що виникають в результаті трансформації загальних вимог
моралі відповідно до умов виконання його функціональних обов'язків при проведенні попереднього
слідства, санкціонованих громадською думкою, особистим переконанням і виконуваних
добровільно з метою підсилення боротьби зі злочинністю і захисту прав людини.

Одним із завдань судової етики є з'ясування сутності і змісту моральних засад професійної
діяльності судді- Для вирішення цього завдання надзвичайно важливо знати роль, яку відіграє суд у
системі органів юстиції. Суд як орган державної влади, як знаряддя справедливої відплати
відповідно до вимог законності й моралі виконує важливу виховну функцію в суспільстві. У
судовому засіданні, де до підсудного поставилися не лише як до злочинця, а й як до людини, де він
сам переконався у справедливому вирішенні його справи, вже закладаються основи для його
виправлення і морального перевиховання. Особливе місце суду в державі пояснюється тим, що
правосуддя здійснюється тільки ним (судом), тільки він може визнати людину винною у злочині чи
завершити своїм рішенням цивільну суперечку.

З точки зору професійної етики, авторитет суду значною мірою залежить від авторитету обраних у
нього людей. Це означає, що суддям повинні бути притаманні життєва мудрість, поєднання високої
професійної підготовки з моральною чистотою, громадянська мужність, непідкупність, загострене
почуття справедливості. Важко переоцінити важливість цих якостей особистості взагалі, а тим
більше — у випадках незаконного впливу на суддів, які все ще не рідкість у нашій дійсності. Тому
моральні засади професійної діяльності судді виявляються головним чином у таких категоріях, як
справедливість, неупередженість, безпристрасність, чесність, суддівська совість. Зміст моральних
засад професійної діяльності судді складає сукупність норм, принципів загальних вимог моралі,
трансформованих відповідно до специфічних умов виконання ним функціональних обов'язків у
судовому процесі з метою його гуманізації, посилення захисту прав людини, виховання громадян у
дусі дотримання законів. Відповідно до основних принципів, що стосуються незалежності судових
органів, прийнятих на VII Конгресі ООН 1985 року, особи, відібрані на судові посади, повинні мати
високі моральні якості та здібності.

Переходячи до розгляду моральних засад професійної діяльності адвоката-захисника, необхідно

звернути увагу на важливу роль захисника у кримінальному процесі та адвоката — в цивільному. З
точки зору судової етики, участь адвоката і захисника ■— необхідність у дієвій гарантії
дотримання прав обвинуваченого, підсудного у кримінальному процесі й клієнта — в цивільному.
В громадській думці нерідко можна чути такі запитання: «Навіщо захищати людину, яка скоїла
злочин чи низку злочинів? Чи дійсно захищають цих людей адвокати, і чи не є це перешкодою в
боротьбі зі злочинністю? Чи не є захисник особою, яка заважає правосуддю, бажаючи «зробити
чорне білим» ?» Подібні запитання — результат елементарної правової неосвіченості, глибоких
помилок, серйозних дефектів у суспільній правосвідомості, недооцінки ролі й значення адвокатури
у здійсненні правосуддя. Становище погіршується і тим, що до цього часу в юридичних навчальних
закладах немає спеціальної навчальної дисципліни, яка б знайомила студентів з адвокатурою та її
діяльністю. Студентам, особливо випускникам, надзвичайно важливо морально і психологічно
налаштовувати себе на майбутню юридичну практику так, щоб впевнено позбавлятися
традиційного вже обвинувачу-вального ухилу в кримінальному процесі, що одночасно є вмілим
застосуванням теоретичних викладок судової етики. Необхідно змінювати ставлення до самої
функції захисту, особливо зараз, коли стає домінуючим принцип «Дозволено все, що не
заборонено». Справедливим і морально виправданим може бути лише той суд, який розглядає
адвоката і прокурора як рівноправні сторони, які доводять свою позицію у відкритому і гласному
змаганні в ході процесу. Найменший відступ від цього найважливішого принципу спотворює саму
моральну природу правосуддя.
 Інститут захисту в сучасному суспільстві потребує зміцнення і розширення його функцій, про що
свідчить низка об'єктивних і суб'єктивних чинників, що виявляються при детальному аналізі
змагального юридичного процесу і за допомогою юридичної етики:

— у регулятивній функції професійної етики юриста зустрічаються норми, які не приписують

однозначної поведінки, так само як можливі ситуації, які не регулюються правовими нормами.
Наприклад, підсудний навмисне бере всю повноту відповідальності на себе, прикриваючи
співучасників. Суд не може примусити його правовими засобами говорити правду, але може
звернутися до моральних засобів переконання;

— нерідко у правовій практиці зустрічаються суперечності між правовими і моральними нормами;

моральні норми за таких умов можуть втрачати свою силу, якщо вони не підкріплюються
правовими. Наприклад, такі аморальні явища, як наклеп, образа містять також і склад злочину;

— зустрічаються ще співробітники правоохоронних органів, які недостатньо підготовлені в

професійному і моральному відношенні. Це породжує різні помилки, перекручує подію злочину,
завдає шкоди повноті, об'єктивності і всебічності розслідування, розгляду справи, створює
можливості деформації морально-професійної свідомості, що і зобов'язує суспільство звертатися до
кваліфікованого захисту, а також вдаватися до теоретичного обрушування судовою етикою ролі й
функцій моральних засад у діяльності адвоката-захисника.

Відповідно до ст. 2.2. Деонтологічного Кодексу, прийнятого у Страсбурзі 1988 року, довірчі
стосунки не можуть існувати, коли є сумніви у чесності, порядності, справедливості та щирості
адвоката. Тому названі чесноти вважаються для нього професійно обов'язковими.

Як робоче визначення моральних засад діяльності адвоката-захисника можна навести таке: це

категорія судової етики, яка означає сукупність норм і принципів, які утворилися внаслідок
трансформації загальних вимог моралі відповідно до умов його процесуальної діяльності з надання
правової допомоги підзахисному і суду у встановленні обставин, що пом'якшують вину,
санкціонованих громадською думкою, особистим переконанням адвоката-захисника і виконуваних
ним добровільно.

Методичне значення розглянутої категорії етики, а також інших моральних цінностей для
юридичної практики, для надання кваліфікованого захисту підсудному й іншим учасникам процесу
виявляється в таких вимогах:

— адвокат-захисник має право використовувати лише законні засоби захисту, тобто ті, які
оптимально сприяють правосуддю, охороні прав людини та інтересам суспільства; він повинен
вміло взаємодіяти з підзахисним, прагнучи при цьому не допустити розбіжності його свідчень
(зізнань) з об'єктивною істиною;

— захисник у кримінальному процесі не має права вести справу до погіршення стану підзахисного,
так само, як і адвокат у цивільному процесі не має права вести справу до погіршення стану клієнта.

…………………………………………………

При підготовці професіоналів для важливих галузей людської діяльності на першому місці,
як правило, стоять міцні знання, здатність до їх реалізації, працездатність, і не часто
беруться до уваги такі властивості, як доброта, делікатність, людяність і т.п.

За добору співробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати

моральні критерії. Основні юридичні професії завжди включають в себе наявність влади над
іншими людьми і вирішення їхніх доль.

Використовувати судову владу слід так, щоб кожному віддати належне, а це значить
поступати справедливо, тобто за законом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право
як «..мистецтво доброго і справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу
державної влади в Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова.
Функціонування третьої галузі державної влади - судової, забезпечують юристи. Добро і
справедливість є етичними категоріями. Відношення саме до них визначає сутність
майбутнього юриста.

Основними носіями владних функцій судової системи і суміжних служб є суддя, прокурор,
слідчий. Це державні службовці, що мають особливий статус: їхнє призначення і звільнення
регулюється безпосередньо Конституцією України (суддя) і конституційними законами
(суддя, прокурор).

Найважливішим конституційним принципом українського судочинства є положення про

незалежність суддів, слідчо-прокурорських працівників і підпорядкування їх тільки закону.
Принцип незалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права на винесення неправосудного рішення під впливом будь-яких
сторонніх сил - це правовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення
позбавлений права поступитися совістю, посилаючись на стороннє втручання - це моральний
критерій того самого принципу.

Конституційний порядок призначення і звільнення суддів і прокурорів від обійманої посади,

а також заборона тиску на них надійно захищають від стороннього втручання в їхню роботу.

Високий рівень захисту незалежності зазначених посадових осіб підвищує їхню особисту
відповідальність за правильність прийнятого ними рішення. Сьогодні суддя - це найбільш
захищена юридична професія і, відповідно, саме до нього зростають вимоги дотримання
етичних принципів, притаманних даній професії - це непідкупність, неупередженість і
справедливість за умови дотримання закону.

Важливою складовою частиною статусу юристів - державних службовців - є також їх

діяльність, чітко регламентована кримінально-процесуальним законодавством і
конституційними законами. Варто зауважити, що і самі закони, які регулюють поведінку
судді, слідчого, прокурора пронизані моральними вимогами до посадових осіб.

Конституційні вказівки на забезпечення підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного

допомогою адвоката, заборона застосування фізичних та інших катувань, обмеження терміну
утримання під вартою у разі затримання і багато інших застережень - це не що інше, як
етичні принципи презумпції невинуватості, втілені в правову форму. Справа честі
юридичних посадових осіб не відступати від цих конституційних вимог.

Слід зазначити, що рішення, винесені зазначеними посадовими особами (вирок, рішення

суду, постанова прокурора, слідчого) виносяться ім´я

м і від імені держави і є обов´язковими для виконання на всій території України.

Робота судді, слідчого, прокурора, допоміжних служб - це постійний розгляд

міжособистісних конфліктних ситуацій, де зіштовхуються діаметрально протилежні
інтереси, а їх рішення мають бути справедливими. Незаконне, несправедливе розв´язання
конфлікту - це завжди привід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією
права і моральності. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфлікт
від імені держави, має грунтуватися на чільних конституційних принципах правової держави
- законності і рівності всіх перед законом.

Така вимога визначається конституційним положеннями щодо побудови правової держави.

Чи можлива побудова правової держави в Україні - це питання не є суто риторичним.

Прикладом неухильної реалізації принципів законності та рівності перед законом можна

вважати США. Саме ця країна найближче підійшла до ідеалу правової держави. Однак і ця
держава, що претендує на еталон у справі дотримання прав громадян, після подій 11 вересня
2001 р. стала перед вибором засобів, які істотно зменшують захищеність окремих прав і
свобод особи. Великобританія, що знаходиться у фарватері США, пішла ще далі,
відмовившись від принципу презумпції невинуватості в інтересах більш успішної боротьби з
тероризмом.
Чільною конституційною ідеєю правової системи США, що пронизує все законодавство, є
верховенство закону, рівність перед ним усіх без винятку. Ця універсальна ідея, будучи
ознакою щирого демократизму, однозначно затребувана народом Америки.

Представники правосуддя в США знають, що вони служать не особистості, не окремій партії,

а лише закону, і тому сумлінно і безбоязно виконують свої обов´язки. Громадянин сліпо
кориться закону, усвідомлюючи, що так поводяться усі без винятку громадяни держави - від
рядової людини до президента. Отже, державна правова ідеологія сприяє формуванню як у
слуг закону, так і рядових громадян настанов законослухняності та поваги до принципів, що
панують у суспільстві.

У час написання книги, увесь світ облетіла звістка про затримку двох дочок Президента
США Д. Буша щодо вживання ними алкогольного пива на дискотеці. Президент США не став
тиснути на поліцію, оскільки безневинний дзвінок глави держави був би негайно
витлумачений газетами як тиск на неї. До справи підключилася б американська преса, і хто
знає, чим це могло скінчитися для президента. Прецедент з екс-президентом США Б.
Клінтоном тому приклад.

Приблизно в ці самі дні пролунало повідомлення про допит дочки президента Франції
Ширака, запідозреної в присвоєнні великої суми муніципальних грошей. Президент Франції
виправдовувався, однак не ризикнув сперечатися з прокуратурою. Це і є принцип рівності
перед законом.

Ми можемо уявити розвиток подій в Україні, у разі затримання «чада» навіть районного
чиновника. Прекрасно збережене з радянських часів «телефонне право» стійко визначає
«вибірковість» працівників українських правоохоронних і судових органів у боротьбі зі
злочинністю.

Будівництво в Україні правової держави наштовхується на відверте небажання

парламентаріїв додержуватися принципу верховенства закону. Депутатська недоторканність і
процедура відкликання депутата сформульовані таким чином, що практично будь-який
злочин, вчинений парламентарієм, може залишитися не покараним.

Референдум, що відбувся 16 квітня 2000 p., показав, що населення України налаштовано

досить рішуче проти депутатської недоторканності в нинішньому її вигляді, яка демонструє
нерівність громадян перед законом.

Українські правоохоронні органи і суди постійно вимагають відсторонити їх від грубого

втручання в їхню діяльність парламентаріїв. Претензії представників державної влади на
привілейоване становище перед законом стали в Україні системою. Чи може подібна
обстановка в країні сприяти формуванню високоморального лику трудівника правосуддя?
Природно, ні. Звідси і справедливі нарікання народу на продажність судових і
правоохоронних чиновників.

Рівність перед законом - це найбільш прийнятна конституційна база формування морально-

етичних принципів поведінки працівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена у
всіх міжнародних актах, що формулюють деонтологічні принципи роботи юристів.

Юридична етика покликана виховувати у державних юристів відданість конституційним

ідеалам, чесність і непідкупність, почуття обов´язку і справедливості, забезпечуючи, таким
чином, практичну реалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципів правової держави можливе лише при постійному
дотриманні морально-етичних вимог кожною посадовою особою правової сфери. Робота
слідчого, судді, прокурора охоплює величезне коло питань, що торкаються всіляких аспектів
людських відносин.

Розслідування карного злочину, розгляд справи в суді - це постійне спілкування з багатьма

співпричетними і вкрай зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування,
найчастіше, відбувається в режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує
професійні та моральні настанови суддів і працівників правоохоронних органів, що таїть у
собі можливість нервового зриву, призводить до слідчої чи судової помилки. Тільки тверді
внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомлення своєї професійної
місії допомагає юристу уникнути названих вище небажаних наслідків.

Специфіка роботи судді, прокурора, слідчого з людьми складається в обов´язковій і точній

фіксації процесу спілкування (допиту, очної ставки й ін.) технічними засобами. Це вимагає
ретельного планування роботи, продумання питань і можливих відповідей на них.

На жаль, нерідко трапляється так, що непродумане питання і зафіксована відповідь опонента

на неї не влаштовують слідчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, і тоді
посадова особа вдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, протоколу судового
засідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажання слідчого,
судді відмовитися від версії, що опанувала ним, або, що ще гірше, злочинний задум. Не
випадково нове карне законодавство зміцнює право сторін на фіксацію процесу технічними
засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалів посадовими особами (ст. 366 КК України).

Важливою особливістю професії юриста є гласність. Гласність припускає «прозорість»

процесу, можливість об´єктивної оцінки діяльності посадової особи. Це зобов´язує юриста
контролювати емоції і бути вкрай стриманим у їхньому прояві. Дуже важливо стежити за
власною мовою, тому що кожне промовлене при виконанні обов´язків юристом слово має
цілком визначені наслідки. Йдеться не тільки про зміст, а і манеру висловлюватися, тобто
слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовлялося.

Утвердження правової держави, реалізація її ідей і принципів можливе лише за наявності в

країні плеяди грамотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

Грамотність і широкий кругозір майбутнього правознавця досягаються шляхом старанного

вивчення ним десятків профілюючих і допоміжних навчальних дисциплін. Виховання
відданості до обраної професії і необхідних для бездоганного служіння їй загостреного
почуття справедливості і високої моральності - важке і неоціненне завдання єдиної
навчальної дисципліни - юридичної етики.

4.Структура, види і норма юридичної етики.

Юридичну етику можна назвати моральним кодексом юристів різних спеціальностей.

Предметом юридичної етики є ставлення спеціаліста до смислу і цінностей права, законодавчих

норм, правил і реалізація цього ставлення в професійній діяльності; професійно-моральні стосунки
юриста з колегами, клієнтами, державою.

У структурі юридичної етики виділяють загальну й особливу частини (судова етика).

Загальна частина вивчає предмет, метод, систему категорій та завдання юридичної етики, моральний зміст
норм права, процесуальних дій. Особлива частина пов'язана з реалізацією функцій юриста, вивчає умови
застосування та специфіку функціонування моралі при виконанні ним службових обов'язків.

Судова етика — це наука про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності
суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів; про дотримання моральних принципів і вимог у розслідуванні і
вирішенні справ суду. її предмет - вивчення практики застосування норм моралі у правовому процесі
та всіх сферах діяльності суду.

Завдання юридичної етики:

- гуманізувати мораль юристів; орієнтувати їх на дотримання моральних вимог, забезпечення

справедливості, захисту прав, свобод, честі та гідності громадян і своїх власних;

- дати теоретичне обгрунтування принципам загальнолюдської моралі (обов'язок і відповідальність)

у праві;
 - з'ясувати моральний зміст таких принципів правосуддя, як законність, презумпція невинуватості,
прилюдність, незалежність суддів, інших працівників правосуддя, їх підкорення закону;

- обґрунтувати моральні засади діяльності юриста взагалі та прокурора, адвоката, слідчого, судді
зокрема;

- виробити рекомендації щодо розвитку в них моральної свідомості;

- обґрунтувати шляхи підвищення правової культури у судочинстві;

- вивчити моральні стосунки учасників кримінального процесу.

Категорії професійної етики юриста можна розділити на три класи: сутнісний, структурний і
функціональний.

Сутнісний включає основні моральні цінності: професійний обов'язок юриста, його справедливість,

доброту, совісність і чесність.

Структурний характеризує моральні засади діяльності юриста з боку внутрішнього взаємозв'язку

компонентів, що її утворюють: професійна моральна свідомість юриста, моральні стосунки, моральна
практика, моральні погляди, ідеї, переконання, норми, правила, принципи поведінки.

Функціональний розглядає мораль як процес регулювання суспільних відносин, встановлює критерії

моральності у поведінці та діях особистості через моральну практику, показує рівень морального
розвитку юриста і правоохоронних органів: професійні моральні якості юриста, професійна мета
юриста, моральна відповідальність, моральний вибір, моральна свобода, моральна істина, моральні
засоби діяльності.

Моральні якості юриста: гуманність, терпимість, справедливість, витримка, патріотизм, вірність

громадянському, професійному обов'язку, громадянська мужність, чесність, непідкупність,
принциповість, непримиренність до порушень правопорядку, законності; безкомпромісність у
боротьбі з ними, висока моральність, організованість, дисциплінованість, відповідальне ставлення до
дорученої справи.

Отже, діяльність юриста базується на загальних моральних і морально-правових принципах гуманізму

(визнання людини найбільшою цінністю, вимога поваги до неї, піклування про неї, її захист),
справедливості ((слово „юстиція" латинською означає „справедливість"), що змушує встановлювати
відповідність між заслугами та їх визнанням, правами і обов'язками, злочином і покаранням, метою і
засобами), законності (підкорятися лише закону, керуватися тільки законом, не піддаватися тиску),
патріотизму (любов до Батьківщини, народу, гордість за культуру і досягнення, захист народу і
закону), незалежності, гласності тощо. Принципи моралі - це світоглядні орієнтири моральної
свідомості. Вони об'єднують моральні норми і є основою сталої поведінки людей.

Вітчизняний курс юридичної етики не може сьогодні розвиватися поза найважливішими

деонтологічними документами Міжнародної Асоціації Юристів (МАЮ) і європейських форумів
правознавців, центром уваги яких, в основному, є захист прав людини. Найбільш активною фігурою у
сфері надання допомоги у захисті прав людини визнається адвокат.

Етичні принципи діяльності судців, слідчих і адвокатів мають істотні особливості, які необхідно
враховувати при побудові навчальноїдисципліни.Отже, виникаєнеобхідністьсистематизації юридичної
етики за спеціалізацією, за рівнем регулювання і формальними ознаками.

Особлива частина дає уявлення про значення і роль етичних категорій стосовно спеціалізованих
інститутів юридичної професії.

За ознаками спеціалізації юридичну етику потрібно поділити на:

- слідчу етику, що досліджує і розвиває спектр морально-етичного регулювання поведінки слідчого

стосовно учасників слідчо-оперативного процесу, з колегами, а також позз1 межами служби; '*
- суддівську етику, що досліджує і розвиває спектр морально-етичного регулювання офіційних
стосунків судді з учасниками судового процесу, з колегами по роботі і професії, з клієнтами суду, а
також поза службою;

- адвокатську етику, яка досліджує і розвиває спектр морально-етичного регулювання поведінки

адвоката з колегами, суддями, слідчими, процесуальними супротивниками у слідчо-судовому
процесі; відносини з клієнтами;

- етику нотаріуса, присвячену досить делікатній і прискіпливій роботі спеціалістів цієї галузі;

- етику юрисконсульта, який виконує схожі функції, однак має відмітні ознаки, притаманні лише
цій професії.

Статус і функції судді та слідчого визначаються Законами „Про судочинство", „Про статус суддів",
цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним кодексами, що докладно регламентують
кожен крок у процесі виконання ними службових обов'язків.

Найчастіше ці офіційні акти містять і етичні вимоги, що дозволяє визнати наявність офіційної

етики. У Законі України „Про статус судців", прийнятому 15 грудня 1992 p., міститься вимога до
судді „не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів
у його об'єкгивності, неупередженості і незалежності". Це норма Закону. Однак ця вимога має й
етичний характер, вимагаючи від судді високої моралі та честі. Кримінально-процесуальний Кодекс
України (п. 16 ст. 48) встановлює, що „захисник не має права розголошувати інформацію, що стала
йому відомою у зв'язку з виконанням професійних обов'язків". Безперечно, що ця офіційна вимога
має не тільки юридичний зміст, але й ґрунтується на етичних нормах.

Офіційна етика - це етичні вимоги, що містяться в правових нормах, невиконання яких може мати
юридичні наслідки (звільнення з посади, відсторонення від справи).

Поияд з етичними вимогами, адресованими офіційною етикою юристові будь-якої спеціалізації,

існують правила, що регулюють взаємини всередині груп юристів кожної професії - корпоративна
етика (суддівська, слідча, адвокатська).

Корпоративна етика - це сукупність етичних правил, що містяться в документах, прийнятих

добровільно представниками будь-якої професії, галузі, громадського об'єднання, й обов'язкові для
виконання особами, що є членами професійного, галузевого чи іншого локального об'єднання, яке
ухвалило цей документ.

За рівнем формальних вимог юридична етика може бути представлена документами таких рівнів:

- міжнародний - вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на міжнародних

форумах юридичної громадськості, що обов'язкові для правових відомств і співтовариств країн, які
підписали ці акти (Кодекс поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку, прийнятий на 34-й
сесії Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1979 р. у м. Нью-Йорку) та ін.;

- європейський - вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на європейських

форумах юридичної громадськості й обов'язкові для правових відомств і співтовариств держав, що
підписали ці акти (Деонтологічний кодекс - Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності
адвокатів європейського співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на
пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 р. та ін.);

- вітчизняний - вимоги якого сформульовані та викладені у відповідних актах українського

значення: „Правила адвокатської етики" (2001 p.), „Кодекс професійної етики судді" (2002 p.),
„Основні засади професійної етики юристів України" (2001 р.) та ін.;

- регіональний - вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на колегіальних

зборах представників конкретної професії регіону, які мають рекомендаційний характер лише для
представників цієї професії в певному регіоні.
 Етична норма, на відміну від норми правової, не спричиняє санкцій, передбачених законом, якщо
порушення етичних вимог не переростає в правопорушення. Етичні норми містять переважно
рекомендаційний характер. Однак за деякі етичні порушення передбачені та застосовуються санкції
корпоративного впливу, що можуть мати правові наслідки.

Основна відмінність між правовою й етичною нормою полягає в тому, що перша забезпечується
державним примусом, а етична - громадським, корпоративним впливом і, в основному, має на меті
підтримку високоморального клімату в середовищі професіоналів, причетних до судочинства.

5. Джерела юридичної етики.

Етика юридичної професії як галузь філософського вчення постійно розвивається і підживлюється з

численних міжнародних, офіційних та інших джерел.

На цей час існує більше десятка міжнародних документів, присвячених етичним аспектам правової сфери.
Деякі з них визнані ще радянською державою, а до більшості Україна приєдналася після здобуття власної
незалежності. Це Загальна декларація прав людини, 50-річчя якої відзначалося в 1999 році, Деонтологічний
кодекс, прийнятий на пленарному засіданні дванадцяти делегацій Європейського співтовариства у жовтні
1988 р. у Страсбурзі, та багато інших.

Найважливішим вітчизняним офіційним джерелом юридичної етики є Конституція України. Зокрема

статтею 62 КУ закріплена презумпція невинуватості, як найважливіший принцип судочинства, що,
безсумнівно, є великим морально-етичним досягненням. У цьому ряду стоїть і положення про звільнення від
відповідальності особи за відмову від свідчень щодо себе, членів своєї родини і близьких родичів, що
закріплено у ст. 63 КУ.

До офіційних джерел юридичної етики варто віднести деякі Закони України (Закон України "Про
адвокатуру", прийнятий 19 грудня 1992 р.), Укази Президента (Указ Президента від ЗО вересня 1999 р.
"Про деякі міри щодо підвищення рівня роботи адвокатури", що затвердив Положення про кваліфікаційно-
дисциплінарну комісію адвокатури), Постанови Кабінету Міністрів (Постанова КМУ від 14 травня 1999 р.
№ 821 "Про затвердження порядку оплати праці адвокатів по наданню громадянам правової допомоги в
кримінальних справах за рахунок держави").

Офіційним джерелом юридичної етики варто також визнати рішення Конституційного Суду України. Так,
рішенням від 16 жовтня 2000 р. за № 13-рп/2000 КСУ безмежно розширив коло осіб, які допускаються до
виконання функцій із захисту прав громадян у кримінальних справах. Будучи правовим по своїй суті,
рішення торкається маси етичних питань, що потребують подальшого законодавчого регулювання.

Саме такий висновок знайшов своє втілення в рішенні Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня
2003 року, яким рекомендовано судам України не допускати т.зв. "фахівців у галузі права" в інтерпретації
рішення КСУ до участі у кримінальних справах аж до вирішення цього питання на законодавчому рівні.

Етична суть цього рішення КСУ викликала досить серйозну опозицію як в лавах юристів-практиків -
слідчих, суддів, адвокатів, - так і серед науковців, які вважали некоректним і невиправданим допускати за
бажанням підсудного до серйозної судовозахисної і специфічної роботи осіб лише за ознакою наявності
документа про вищу юридичну освіту.

Таке ж місце, в ряді етичних, займе і рішення КСУ № 23-рп/2009. Розглянувши конституційне звернення
громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції
України (справа про право на правову допомогу), суд дійшов висновку:

1. Положення частини першої статті 59 Конституції України (254 к/96-ВР) "кожен має право на
правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі, незалежно
від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування,
об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень
отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

2. Положення частини другої статті 59 Конституції України (254 к/96-ВР) "для надання правової
допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" в
аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в
 органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими
державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням
особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи,
якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не

може бути оскаржене.

Це рішення ставить крапку на дискусіях щодо можливості допиту особи як свідка за участю вибраного за
власним бажанням адвоката чи іншої особи. Віднині дізнавач, слідчий чи будь-який інший працівник
правоохоронних органів позбавлений права вирішувати це питання на власний розсуд.

Корпоративні деонтологічні документи

Сюди слід зарахувати Кодекс професійної етики суддів, Правила юридичної етики Спілки адвокатів
України, рішення республіканських і обласних колегій адвокатів, кваліфікаційно-дисциплінарних комісій з
результатів розгляду скарг на місцеві КДК. Врешті, дисциплінарна практика місцевих кваліфікаційно-
дисциплінарних комісій тощо.

Останнім часом набуває сили рух за підвищення ролі деонтологічних і етичних вимог в юридичному бізнесі.
Прагнення юридичних компаній, що закріпилися на ринку надання правових послуг, до монополізму,
порушення рекламної етики, переманювання кадрів і т.ін. викликало до життя таку форму спротиву цим
явищам, як укладення колективних угод з метою встановлення етичної відповідальності за порушення
обумовлених в угодах етичних вимог. Більш докладно про це йдеться в розділі 13 "Етика юридичного
бізнесу".