Класифікація чеснот за Аристотелем

Розвиваючи свої погляди про сутність чеснот, Аристотель вказує на два їх

види: етичні і діаноетичні. Перші мають відношення до наших почуттів (пристрастям) і
стосуються повсякденних вчинків. Другі спрямовують діяльність розуму і визначають
загальну стратегію людського життя. Назва двом видам чесноти Аристотель дає
виходячи з уявлення про їх походження. "Етичні" - утворено від значення слова "етос" -
"звичка". Чесноти даного виду не є вродженими і не можуть бути отримані в результаті
навчання. Вони здобуваються завдяки повторення правильних вчинків, з часом стаючи
звичкою, моральним підвалиною. Назва "діаноетичні" походить від слова "діанойя"
("розуміння"), оскільки розумові чесноти можуть бути знайдені людиною в результаті
навчання. До числа діаноетичних належать мудрість і поміркованість, які
розвиваються у людині завдяки навчанню. До етичних – мужність, помірність, гідність,
щедрість, щирість, справедливість, правдивість тощо. Вони виробляються завдяки
вихованню звичок: людина діє, набуває досвіду і на основі цього формуються риси її
характеру. Виділяючи етичні чесноти в особливу область морального життя,
Аристотель відкриває для практичної філософії все багатство світу людських
пристрастей. Моральність представлена їм не тільки як міркування про благо,
задоволенні і счастьи, а в першу чергу як текуча, вічно мінлива сфера вчинків, де люди
часто керуються емоційними імпульсами, а не раціональним розрахунком. Етичні
чесноти - це підвалини, що дозволяють людині здійснювати правильні вчинки. За що
значить "правильні"? Відповідаючи на це питання, Аристотель звертається до категорії
міри, яка, як ми пам'ятаємо, грає величезну роль в античній етиці. Правильний вчинок -
той, який відбувається не під впливом занадто сильної емоції або, навпаки,
найслабшою: пристрасть повинна бути підпорядкована законам заходи. Тому бути
доброчесним означає володіти серединою між надлишком пристрасті і її
недо - статного.Вчення про середину як сутності моральної чесноти є однією з
найбільш оригінальних рис арістотелівської етики.дослідивши природу етичних чеснот,
Аристотель переходить до діаноетичних. Якщо перші є серединою, то як нам дізнатися,
в чому вона полягає? Коли ми починаємо наближатися до однієї з крайнощів, то
індикатором тут виступає задоволення. Відчувши його, ми повинні зайвий раз
запитати, наскільки правильно ми себе ведемо? Щоб переконатися, що ми
знаходимося на шляху, що веде до чесноти, існують діаноетичні (розумові) чесноти,
покликані, по-перше, вказати нам на міру в пристрастях, по-друге, на правильну мету
людського життя.
Є два види чеснот — інтелектуальні й моральні, відповідно до двох частин душі.
Інтелектуальні чесноти — результат навчання, моральні — звички. Ми стаємо
справедливими, чинячи справедливі вчинки, і те саме стосується інших чеснот. Змушені
набувати добрих звичок, ми врешті, гадає Арістотель, дійдемо до того, що
знаходитимемо втіху в добрих ділах. Моральні чесноти пов’язані тільки з чинами
вольовими, тобто з правильним вибором між можливими лініями поведінки
Ортодоксальний погляд полягає в тому, що завжди, коли можливі дві лінії поведінки,
сумління підказує мені, котра з них слушна, і обрати другу буде гріх.
Співвідношення блага і добра.
Добро – вища цінність моральної свідомості. Від розуміння добра в усі часи залежало
спрямування системи етичних поглядів людей. Добро це те, без чого не може існувати
будь-яка інша норма людського суспільства, це та людська цінність яка є орієнтиром у
житті людини, яка допомагає і вчить нас бути милосердними один до одного, бути
ввічливими, бути людяними, справедливими і порядними.
В багатьох мовах, зокрема латинській, німецькій та англійській термін «добро»
включає в себе не тільки поняття добра, але і зміст такого поняття як «благо». Благо
тісно пов’язане з добром, однак на відміну від нього за своєю суттю воно є поза
етичним, філософським поняттям, яке в дечому відрізняється від поняття добра, хоч і
значною мірою пов’язане з ним.
Благо — те, що містить в собі щось позитивне. В нашому житті рідко зустрінеш людину,
яка б не мріяла про матеріальні блага: мрія бути багатим або ж бути популярним
інколи затьмарює очі і людина забуваючи про все навколо намагається досягнути її
усіма відомими їй методами. За Арістотелем є три блага: тілесні (здоров’я,сила),
зовнішні (багатства, честь, слава) та душевні (гострота розуму, душевна доброчесність).
Всі вони є важливими у житті будь-якої людини, визначають темп її життя.
Від того, як ми будемо розуміти зміст поняття блага, великою мірою буде залежати і
наше уявлення про добро. Однак в історії філософії та культури більш значне місце
посідає інше значення блага — це духовно осмислене розуміння позитивного змісту
буття вцілому. З такої точки зору благо є світоглядною позицією, яка визначає якість
ставлення людини до дійсності, що є важливим для розвитку людської моральності.
Людина повинна вірити в благо, яке вона робить для всіх, що це потрібно її близьким і
їй самій в першу чергу і дещо обмежувати себе в своїх егоїстичних потребах заради
людей всього світу, заради блага і добра. Якби кожен робив те що йому хотілося б, то
мабуть в світі панував би хаос, кожен має щось робити на благо не лише собі, а й на
благо всім людям.
Звідси випливає мораль людської поведінки, те як та чи інша людина вирішує для себе
питання проблематики людського блага. Ідея блага є світоглядною передумовою
моральності загалом, але передумова не є самою моральністю і для того щоб ідея
набула морального значення вона повинна бути осмисленою, повинна бути власним
вибором, власним обов’язком кожної людини. В такому разі ідея блага
перетворюється в ідею добра.
Добро — це сукупність моральних вимог, яких повинна дотримуватись кожен. Добро
це ідеал, це зміст досконалого життя, це те чому вчать нас, і чому не можливо навчити.
Кожна людина самостійно обирає шлях по якому вона йде, і тільки від нас залежить чи
залишиться в нашому серці місце для добра чи збережемо ми своє серце від зла,
образ, від усього того що робить нас далекими від доброти,чи будемо ми добрими з
людьми. Саме доброта оберігає душу від зла, ненависті і образ;це те без чого людина
не може існувати, людина без добра, без віри у добро губить свою душу.
Добро і благо речі хоч і взаємопов’язані, але відмінні одна від одної. Добро це поняття
більш ширше, аніж благо. Як вже зазначалось вище блага бувають різні, важливим є
благо яке людина робить для інших людей; добро – це моральні вимоги, яких повинна
дотримуватись кожна людина.
1) Скворцов А.А. Етика

2) Турчин М. Я., Павлов Ю. В. ЕТИКА ЧЕСНОТИ ТА ТЕОЛОГІЯ ЗНАННЯ У

ТВОРЧОСТІ АРИСТОТЕЛЯ
3) Баранов Н. М. Етика
4) Тофтул М. Г Етика