Утилітаризм

Докази на захист утилітарного критерію правильності

 Дві інтерпретації суті утилітаризму:

1) Це метод сумування індивідуальних

інтересів та побажань. Індивіди мають
різноманітні і потенційно конфліктні
побажання. Потрібно сформулювати
критерій оцінки того, які компроміси
між ними морально прийнятні,
відповідають принципам чесності.
2) Максимізація блага постає
первинним чинником – ми
ставимося до індивідів як до рівних
лише тому, що це ключ до
максимізації корисності. Мета – не
рівність, але досягнення становища,
коли справи складаються добре
(ефект найбільшої вигоди).
Перший підхід
 Інтереси кожної людини належить рівномірно брати до уваги.
Життя кожної людини однаково важливе. Діє егалітарний
принцип: кожна людина – це один і не більше одного. Турбота і
повага усім дані порівну.
Роби те, що б ти хотів, аби тобі робили, і люби свого ближнього як
самого себе – квінтесенція / ідеал утилітарної моралі.

 Морально правильні ті дії, що максимізують корисність. Але

максимізація не виступає безпосередньою метою (в собі і для себе!!!)
Вона – побічний продукт, цілком і повністю витікає із попередньої
вимоги – ставитися до всіх однаково уважно.

 Звідси логічний ланцюжок: важливість усіх людей рівноцінна –

інтереси кожної людини мають ту ж саму вагу – морально правильні
дії максимізують корисність.
 Другий підхід
 Люди – місцерозташування корисності. Носій цінності –
оптимальний розклад справ. Це – телеологічна версія
утилітаризму, за Дж. Роулзом, яка визначає правильність дії у
термінах максимізації на противагу рівній увазі до індивідів.
Подана картина зображає не лише інший опис тієї самої теорії, але
пропонує кардинально відмінний світогляд. Звідси, висновок про
неоднорідність, дифузію, які властиві внутрішньому світу утилітаризму,
розгалуження його засадничих положень.
 Чи маємо ми подвоїти кількість жителів планети, навіть якщо це спричинить
зменшення достатку кожної людини приблизно на половину? Або уявімо собі
світ з населенням у 100 мільярдів, в якому життя кожного вкрай незручне,
проте сума спільної корисності значно вища, ніж у світі з 5 мільярдами
мешканців і достатньо високим індивідуальним рівнем життя.
Відмінність між принципами середньої і
загальної корисності
 Оскільки утилітаристи прагнуть максимізувати загальну кількість
корисності, вони оберуть перший варіант (згідно з другою
інтерпретацією). Однак, утилітаризм як теорія рівного ставлення до
усіх людей (перша інтерпретація) не допускає такого вибору, бо
вважає, що благо кожного окремого індивіда наділене цінністю і має
первинне значення.

 Звідси – суперечність і більш того, взаємовиключність двох

підходів.
Nota bene! Вихідна установка – правильна дія та, що максимізує
користь, але не максимізація користі – єдина і безумовна мета
(бачу ціль, не бачу перешкод).
 Перший підхід
 Незрозуміло, чому максимізація корисності повинна розглядатися
моральним обов’язком і безпосередньою / абсолютною ціллю? Адже
мораль – це сфера міжособистісних взаємин.

Щодо кого тоді постає обов’язок доводити максимізацію до абсолюту?

 Другий підхід
 Коли допустити, що максимізація корисності – ціль сама по
собі, тоді її доцільно розглядати не як моральний ідеал, а як
прихильність до певного естетичного бачення (за аналогією
до концепції Ф. Ніцше): інші корисні остільки, оскільки
сприяють добробуту невеликого кола обраних.
 Другий підхід
 Мета – не поважати людей, котрі потребують або бажають певних речей, а
поважати саме благо, якому дехто може сприяти або заважати… Люди стають
просто засобом для максимізації. Таке суспільство (зведене за ніцшеанським
принципом) може бути естетично кращим, але далеким від моралі (позиція понад
простором добра і зла)…
 Перший підхід
 Втім, власне одна з привабливих рис утилітаризму – світський характер
цього вчення, направленість на людей, тож неприйнятно розглядати їх як
потенційних продуцентів і споживачів блага та підпорядковувати свої
обов’язки йому…
 Мораль дістає значущість / оживає саме в моменті доторку до людського
виміру. Без апеляції до ідеалу міжособистісної рівності і взаємної поваги
утилітаризм втрачає усю привабливість. Максимізація – лише додаткова
підстава для його схвалення.
 Тож, як гармонійно поєднати обидва принципи – максимізацію
блага і рівномірну увагу / пошанування / визнання потреб
індивіда? Перекіс в той або в інший бік (телеологічний або
егалітарний) негативно позначиться на авторитеті теорії.
 Адекватність концепції рівності –
розрізнення рівнів та різних видів побажань
– приватних та загальних
 Загальні побажання – ті, які я

 Приватні побажання – це блага, хочу, аби були доступні для усіх

можливості, ресурси, жадані (зовнішні). Часто засновані на

для себе (внутрішні). упередженнях, наприклад,
стосовно негрів чи євреїв.
 Втім, фундаментальний принцип – егалітарний – свідчить про
виключну пріоритетність індивідуального / особистісного рівня
вимірювання: кожна людина має рівний моральний статус,
однаково важлива, як і інша людина, так, побажання кожного
належить враховувати однаковою мірою при підрахунках.
 Отже, зовнішні побажання неминуче поступаються
приватним, аби я (у своєму фізичному, матеріальному
становищі) не опинився у залежності від того, що про мене
думають інші.
  Характерна особливість нашого усталеного почуття
справедливості полягає у принципі, відповідно до якого інтереси,
забезпечення яких тягне за собою порушення справедливості, –
нікчемні.

Приклад – мій садок, з якого інші бажають зробити майданчик для вигулу
собак. Що переважить – шкода, завдана мені, чи загальна вигода?
 Ми не повинні розраховувати, що інші будуть субсидіювати
наші проекти за рахунок своїх.

 Очікувати, що інші відмовляться від своєї частки ресурсів

(рівної і справедливої), неприпустимо, наскільки б це не
задовольняло наші смаки.
 Втім, існують обов’язки стосовно тих, хто не здатний допомогти собі,
своєрідний принцип «доброго самарянина» – не залишити вбогого чи
нужденного сам на сам з проблемою.
 Мораль вимагає від нас брати до уваги наслідки наших дій для інших в
моменті формування побажання, а не під час фінального розрахунку, аби
• Політична філософія не тотожна чистій логіці, коли умовивід уже
заданий в предикатах. Ідея моральної рівності надто абстрактна, щоб
дати конкретний рецепт.
• Рівність можливостей зазвичай спричиняє нерівність доходів, рівні
доходи можуть спричинити нерівномірний добробут (в силу
відмінних запитів)…
Це питання ціннісно-етичного характеру,
відповідь на яке залежить від складної природи
людини, її інтересів, міжособистісних взаємин
(рівне ставлення / моральне ставлення)
 Ми потребуємо когось, здатного пояснити, що є такого в людській
натурі, що заслуговує на повагу і турботу, які дії найвиразніше це
підкреслюють.

 Будь-яка теорія справедливості не випливає як даність з ідеалу

рівності, але прагне до нього. Судити про неї можна на основі ступеня
успішності у реалізації цього прагнення.
 Ідея поводитися з іншими як з рівними – абстрактна, але містить
змістовий ідеал, який відкидає деякі теорії, встановлює певний
взірець. Його належить проінтерпретувати, відштовхуючись від
конкретних теоретичних засновків.
 Коли ми консультуємо посадових осіб, ми покладаємо на них частку
відповідальності за розробку і імплементацію обраної концепції. В результаті
генерується певний стандарт, який слугує для них орієнтиром. Вихідне
припущення стверджує, шо певні концепції переважають над іншими.
Наскільки ми б не були впевнені у правильності якоїсь
теорії справедливості, її необхідно порівняти з
альтернативними, протестувати окремі фрагменти.
 Утилітаризм може виправдати принесення в жертву слабких і
непопулярних частин суспільного організму в ім’я блага
більшості громадян. Але він також забезпечував потужний
інструментарій для боротьби з несправедливим привілеями,
наявними за рахунок утиску більшості.
 Фінал
 Прямі дії, обґрунтовані утилітарними установками, засвідчують

свою контрпродуктивність. Найкращий світ – той, в якому не

вдаються до відверто утилітаристської риторики як метамови
політичної дискусії, що визнають і самі представники напряму...
 Корисність не зводиться до насолоди, не всі види корисності
піддаються вимірюванню і співвідношенню. Віднині немає
переліку готових інструментів для умиротворення ритму
соціально-політичного життя.
 У питаннях моралі ми повинні бути не-утилітаристами.
Парадоксально, але саме цим шляхом ми швидко і однозначно
максимізуємо користь. Неутилітарне суспільство, котре вірить у
внутрішню цінність обіцянок і прав, оволодіє дійсним смислом тієї
корисності, яку утилітаристи розуміють буквально.
 Життя кожного втратить частину цінності, якщо у нас не виявиться
елементарної віри (чистого переконання), без жодних умов чи
пояснень.
Так, нормативний (обмежено утилітарний) підхід слугує правильним
орієнтиром, закликаючи не вдаватися до утилітарних процедур ухвалення
рішень у повсякденній практиці стосовно як дій, так і правил.