1. Етичне світовідношення. Поняття моралі, її структура. Мораль як соціальна цінність.

2. Моральна свідомість, її утворення: структура, компоненти, категорії. Етичні категорії як

відображення системного зв’язку моральних явищ.
3. Благо як позитивна здійсненність буття. Концепції блага у етичній теорії.
4. Категорії моральної свідомості і самосвідомості. Категорії індивідуальної і соціальної етики.

1.Мораль позначає наші дії як хороші або погані. Причому ця оцінка виходить з прийнятих суспільством
уявлень. По суті, мораль - це якийсь путівник того, як слід чинити, а чого робити не потрібно. Вона
може бути як загальної, так і прийнятої в конкретному суспільстві або окремою людиною.

Структура моралі

У різні історичні епохи існують різні структури моральної свідомості. Тим не менш, можна говорити
про деякі загальні риси структури моральної свідомості. Її основними елементами є система цінностей і
ціннісних орієнтацій, етичні почуття, моральні судження, а також моральні ідеали. В якості елементів
теоретичного рівня моральної свідомості в його структуру входить історично сформована система
категорій моралі (категорії носять конкретно історичний характер - зло не завжди зло). Це категорії
добра та пов'язані з ними категорії сенсу життя, щастя, справедливості, совісті. Розглянемо ці елементи.
Моральні норми - це стійка, утвердилась в суспільній свідомості розстановка вузлових моральних
цінностей, що втілюється - з тими чи іншими варіаціями - і у свідомості індивідуальному. У моральних
нормах, як регуляторах суспільного життя, особливо чітко виступає їх особлива властивість - владність
(імперативність). У нормах акумулюється у вигляді веління корисний соціально-історичний досвід
багатьох поколінь людей. Усвідомлена сукупність норм і принципів зазвичай визначається як моральний
кодекс. p align="justify"> Ціннісна орієнтація. Історії відомі люди, що підпорядкували всі свої задуми,
надії, почуття якоїсь однієї піднесеної мети. І в повсякденному житті ми спостерігаємо подібних людей.
За кожною з цих цілей ховається та чи інша моральна цінність, на яку особистість орієнтується у своїй
життєдіяльності, як на вищу (причому різні практичні орієнтації, наприклад, професійні - стати
педагогом, лікарем - можуть приховувати в собі одну і ту ж загальну моральну цінність - служити
людям, випробувати і виявити свої здібності; і, навпаки, одна й та ж практична орієнтація, скажімо з
придбання тієї чи іншої професії, може приховувати різні ціннісні орієнтації: на принесення користі
людям через реалізацію свого покликання, на досягнення популярності і престижу, на накопичення
матеріальних благ). Здатність моральної свідомості направляти помисли і дії людини на досягнення тієї
чи іншої моральної цінності може бути охарактеризована як ціннісна орієнтація. Звичайно число
моральних цінностей, на які орієнтується окрема людина, не зводиться тільки до якоїсь однієї-єдиної.
Швидше за все, це комплекс кількох цінностей, тісно між собою взаємопов'язаних. Однак в типовій для
людей того чи іншого суспільства структурі моральної свідомості можна виділити одну, пануючу
ціннісну орієнтацію, визначальну загальну цілеспрямованість їхньої поведінки. У феодальному
суспільстві це була ціннісна орієнтація на високий становий статус, на досягнення гідного місця в
станово-корпоративної ієрархії. У буржуазному суспільстві - це орієнтація на багатство як на найвищу
суспільну і особисту мету життєдіяльності. Пронизуючи всі поверхи психіки людини, ціннісна
орієнтація дозволяє людині миттєво, часто інтуїтивно, вибрати вірну лінію моральної поведінки. Вона
об'єднує всі компоненти моральної свідомості, підпорядковуючи їх єдиної мети, цементує волю людини,
надаючи їй цілеспрямованість і послідовність. Світоглядне усвідомлення ціннісної орієнтації у багато
крат збільшує її регулятивну потужність, підвищує здатність людини до морального передбачення цілей
своєї поведінки. Тут ціннісна орієнтація сполучається з вищими уявленнями про належне - з ідеалом,
розумінням сенсу життя і т.д. Ціннісні орієнтації можуть бути спрямовані як на цінності справжні, так і
помилкові. Особистість може з тим або іншим ступенем глибини усвідомлювати або взагалі не
усвідомлювати свою ціннісну орієнтацію. Трапляється, що дійсні орієнтації прикриваються
декларативними, покликаними виправдати поведінку особистості. Буває і так, що людина щиро приймає
зовнішню орієнтацію, що прикриває його реальні, егоїстичні цілі, за справжню, за своє дійсне намір у
поведінці. Крім того, особистість часто засвоює деякі соціально важливі цінності формально; в цьому
випадку і орієнтація на них буде носити формальний характер.

Моральні цінності — моральні зразки, поняття, вимоги, що дають можливість людині оцінювати життя
та орієнтуватися в ньому
Цінність… Мабуть варто почати з того, що кожна людина в поняття «цінність» вкладає своє суб’єктивне
бачення. Якщо про це запитати декількох людей, то кожен відповість по-різному і неоднозначно. Кожна
людина кожну річ бачить по-іншому. Мені здається, що цінності змінюються тоді, коли і змінюється
світогляд людини, змінюються її переконання, а можливо навіть і тоді, коли людина стає на нову
сходинку свого життя. Якщо ж моральні цінності змінюються разом з людиною, то ,апріорі, змінюються
вони і з плином часу.

Світ, у якому ми проживаємо на даний момент, — складний світ. І те що, ми спіткали таку проблему, як
занепад моральних принципів, на мою думку є наслідком нашого національного занепаду. Деякі люди
зовсім не цінять щирість, справедливість,дружбу, любов. Люди перестали довіряти один одному.
Людство стає жорстоким, по відношенню один до одного. Кожного дня в засобах масової інформації ми
чуємо про жахливі випадки — вбивства, терористичні акти, шахрайство і це ще далеко не кінець цього
жахливого списку. Це, не що інше як занепад моральності людства.

Цінності – значимість певних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Цінності не
стільки задовольняють потреби людини, скільки обслуговують самоствердження людської особистості.
Питання вибору моральних цінностей пов’язане з прагненням кожної людини знайти світоглядне
підґрунтя, те, заради чого варто жити, те, що могло б бути мірилом вчинків.

Цінності є тим змістом, що затверджується в нормах. Коли говорять «будь чесним» мають на увазі, що
чесність — цінність, тобто вона важлива і значима для людей.

Цінності — це не просто зразки поведінки й світогляду, а зразки, взяті «у чистому вигляді», виокремлені
як самостійне явище, та до того ж високо оцінені і визнані як орієнтир.

«Добро», «гідність», «любов», «справедливість» і т. ін. — це цінності, причому цінності вищого рівня.

Можливі й інші, більш прикладні, цінності: «увічливість», «точність», «працьовитість», «ретельність».

Цінності – це загальні ідеї, які допомагають людям відрізняти добро від зла, бажане від небажаного і
формувати на цій основі суспільні орієнтири та принципи поведінки. Сама демократія в сучасному світі
є важливою і загальновизнаною цінністю. Але вона утверджується і набирає справжньої сили лише за
умови, що люди усвідомлюють, за що вони її цінують, чого хочуть досягти з її допомогою і що
захистити. Ці основоположні риси демократії перетворили її на соціальну цінність в уяві людей і можуть
бути охарактеризовані як демократичні цінності. Демократичні цінності – це уособлення значущості
демократії, привабливості її для більшості людей, те, заради чого демократію варто захищати, завдяки
чому вона здобуває нових прихильників в усьому світі. Отже, мова йде про специфічні непересічні
цінності демократії, які характеризують людське існування в усій його повноті й багатоманітності.

2. Моральна свідомість, як складне психологічне утворення, повинна мати певну структуру. Слід
зазначити, що серед філософів, психологів, педагогів не існує загальноприйнятої точки зору щодо
структури моральної свідомості особистості. Щоб визначитись в цьому, розглянемо деякі підходи в цій
галузі.

О.Целікова вважає, що моральна свідомість особистості структурно характеризується наявністю: ієрархії

моральних цінностей; моральних уявлень; моральних поглядів; моральних переконань; моральних
мотивів; здійснювані у вчинках й поведінці моменти раціонального та емоційного.

У структурі моральної свідомості О.Бондаревська виділяє три компоненти:

— нормативний, до якого належать моральні знання, моральні поняття, принципи, ідеї, що виражають
вимоги суспільства до поведінки людей і які стали надбанням особистості;

— оціночний, до якого належать оцінка й самооцінка, ідейно усвідомлені оцінні критерії, що

використовує особистість в практичній діяльності;

— регулятивний, до якого належать почуття, ставлення, переконання та інші компоненти свідомості, що

здійснюють вплив на поведінку особистості.
Основні категорії етики утворюють систему, що відображає найсуттєвіші сторони морального життя
людства. Вони розгортають у своєму змісті діалектику суб'єктивного і об'єктивного, індивідуального і
всезагального, сутності людського та історичних форм його вияву. Тому категорії етики слушно
характеризувати також як основні поняття моральної свідомості. Останні відображають процес творення
стосунків, тоді як категорії етики закріплюють найсуттєвіше, закономірне в ньому з огляду на
відповідність історично-конкретного вселюдському в моралі.

При характеристиці категорій критерієм цінності їх змісту є рівень всезагальності відображеного в них
морального досвіду. Це є об'єктивною підставою для побудови системи внутрішніх підпорядкувань
категоріального знання. За цією ознакою правомірно виділяти два шляхи творення досвіду моральності.
Перший відображає рух свідомості від загального (родового та соціального) в моральному досвіді до
індивідуалізації його суб'єктом. При цьому суттєве в діяльності суб'єкта виявляє себе у формах
"типової" поведінки. На цій підставі воно легко піддається моральній оцінці. До цього типу категорій
правомірно віднести сором (родова якість людини); честь (соціально-станова якість); гідність, обов'язок,
справедливість (загальносуспільні цінності).

Другий напрям творення цінностей моралі відображає процес сходження індивідуальної моральної
свідомості до набуття всезагального в моралі та вияву його в індивідуально неповторних формах.
Суспільність як сутнісна ознака людини найяскравіше виявляє себе у категоріях совість, сенс життя,
щастя.

Це два зустрічні напрямки, що в єдності є діалектичним цілим суспільного та індивідуального процесу

творення моральності життя

Етичні категорії — основні поняття науки етики, що відбивають структуру феномена моралі й
визначають специфіку морального осмислення людського буття. Особливістю етичних категорій є те,
що вони утверджують реальність належного. Відповідно до множинності типів і різновидів самої моралі,
варіативності зв'язків між її істотними компонентами систематизація категорій етики в сучасній етиці
має відкритий, плюралістичний, полімодальний характер. Зокрема, вичленовуються:

а) категорії моральної свідомості — добро і зло, сенс життя, обов'язок, відповідальність, справедливість,
моральний ідеал, щастя;

б) категорії моральної самосвідомості — честь, гідність, совість, сумління, розкаяння, сором;

в) категорії етичної діяльності — вибір, свобода вибору, свобода волі, вчинок, ціль і засоби діяльності
(моральний аспект), мотив і результат діяльності (моральний аспект);

г) категорії моральних відносин (категорії етичного спілкування) — відкритість і замкненість,

толерантність, повага, пошана, співчуття, співстраждання, милосердя, любов;

д) структурні категорії моралі — норма моральна, цінність моральна, принцип моральний, чеснота,
доброчесність, порок, імператив, оптатив (спрямованість на досягнення блага), взаємність та ін. Втім, у
будь-якому разі доводиться враховувати неминучу неповноту подібних переліків, а також те, що
доречність чи недоречність групування категорій етики. за певною схемою може бути доведена лише
стосовно тієї чи іншої їх інтерпретації. Спроби встановити абсолютну сутнісну градацію категорій етики
не відповідають рівневі складності й динамізму сучасного морального досвіду.

4. Благо — це позитивна здійсненність для людини буття загалом. У буденному житті "благо"
вживається, переважно, в множині — "блага", — де воно засвідчує матеріальні достатки, різноманітні
сприятливі для життя умови (економічні, технічні, технологічні, культурні та духовні). Благом є талан,
сприятлива погода, добра дорога, вчасна зустріч, потрібна ситуація тощо — тобто все те, що робить
життя людини вдалим, успішним і, зрештою, щасливим, хоча часто все це не залежать від самої людини.

Сутнісний зміст поняття "добро" випливає з протиставлення такій важливій етичній категорії, як
моральне зло. Проблема співвідношення добра та зла цікавила людство віддавна і була однією з
ключових у філософській традиції. Аналіз різних концепцій визначив кілька підходів до вирішення цієї
проблеми.
Перший підхід абсолютизував природу добра та зла. Ці категорії мають власну природу, що
заперечують одна одну. Добро та зло ніколи не можуть переходити одне в одне, вони є
однопорядковими категоріями. Так усвідомлювали співіснування добра та зла зороастризм, маніхейство
та ін.

В історії етичної думки цього підходу дотримувалися давньогрецькі філософи Сократ і Платон.
Наприклад, за Платоном Добро існує в світі ідей (всесвітньої душі, Бога); зло — у світі чуттєвих речей.
Природа людини поєднує два начала — безсмертну душу, причетну до всесвітньої Душі, та тіло як
частину загального тілесного. Душа людини в результаті тертя з недосконалим матеріальним тілом,
забуває про сутність вищої Ідеї — добро. Пригадати це вона може через відречення від тіла, від
плотських насолод.

Другий підхід вирішує проблему співвідношення добра та зла в дусі світових релігій. Він абсолютизує
природу добра. Зло ж визнається завжди як відносне. Так, у християнстві абсолютним світовим началом
є божественне добро, чи абсолютно добрий Бог. Зло — це результат помилкових або порочних рішень
людини (вільної в своєму виборі), провокованих Дияволом. Диявол (або Сатана) — це не однопорядкова
Богові сила. Це заблудлий син Божий. Отож перед людиною завжди стоїть проблема вибору не між
абсолютами добра та зла, а між добром, яке потенційно абсолютне, і злом, котре завжди відносне.

Недоліками обох підходів є онтологічний розгляд природи добра та зла, тоді як природу потрібно
досліджувати аксіологічно.

Поняття "добро" — це етична категорія, що містить нормативно-ціннісний елемент і характеризує

найвищу духовну цінність. В історії філософської думки спроби дати змістовно-ціннісне визначення
добра зводилися до кількох підходів.

Гедонізм (від грецьк. Hedone — насолода) — це філософсько-етичне вчення було засноване

давньогрецьким мислителем, учнем Сократа Аристіппом з Кірени. Відповідно до цього вчення,
найвищим або єдиним добром є задоволення (насолода). Принцип задоволення досягається
розважливістю.

Утилітаризм (від лат. utilitas — користь, зиск) — учення, котре вбачало сутність добра в зиску.
Представники цього напрямку: англійські філософи І. Бентам, Дж. Мілль, російський мислитель М.
Чернишевський. Зокрема, М. Чернишевський дав таке визначення добра: "Добро — це нібито найвищий
ступінь користі".

Евдемонізм (від грецьк. Eudemonia — щастя, блаженство) — учення, засноване Епікуром.

Прихильником цієї позиції був і мислитель Нового часу Б. Спіноза. Сутністю добра й вищим принципом
моральної поведінки, за Епікуром, є щастя. Справжнє щастя полягає в незалежності, внутрішньому
спокої, безтурботності, атараксії (з грецьк. аtaraxia — незворушність) індивіда.

Прагматизм (від лат. pragma — справа, дія) — філософський напрямок, що зародився в 70-х рр. XIX ст. у
США й набув поширення у XX ст. напередодні Другої світової війни. За прагматизмом, добро — це
відповідні обставини, що сприяють дії, тобто основою добра є практична ефективність.

Еволюціонізм (від лат. evolutio — розгортання) — напрямок, згідно з яким моральне добро є проявом
"більш високого" ступеня розвитку людства, представник цієї філософсько-етичної позиції англійський
філософ-позитивіст Г. Спенсер.

Метафізична концепція. Одним з представників цієї концепції був німецький філософ І. Кант, який
розробив учення про категоричний імператив. За І. Кантом, добро має позаемпіричну, надчуттєву
природу та є атрибутом автономної моральної волі. Добро є суттю виконання морального закону
(категоричного імперативу).

Нині єдиного підходу до пояснення категорії добра не існує та не може існувати. Адже його
визначеність залежить від суб'єктивних факторів. Наполягали на цьому ще як представники давньої
філософської думки — софісти (Протагор, Горгій, Гіппій), скептики (Піррон, Енесідем, Секст Емпірик),
так і філософи Нового та Новітнього часів — Т. Гоббс, неопозитивісти (А. Айєр, Б. Рассел, Р. Карнап, X.
Рейхенбах. Так сформувався релятивістський підхід до потрактування природи добра (і зла також).
Приміром, скептики твердили, що існує стільки рівноцінних моральних суджень, скільки є народів і
осіб; а неопозитивісти зазначали, що моральні судження не можна перевірити за допомогою досвіду,
оскільки вони не є ні істинними, ні хибними. Англійський філософ-етик Дж. Мур у трактаті "Принципи
етики" (1903) стверджував: визначити власне добро в принципі неможливо, добро ґрунтується на
інтуїтивній природі, а всі спроби визначити добро є натуралістичною помилкою.

Проте релятивістська позиція не має бути остаточною. У крайньому своєму прояві вона може призвести
до того, що людина завжди зможе виправдати свої діяння чи ситуацією, чи її суб'єктивним баченням. У
результаті ми отримаємо те, чим закінчилася антична філософська думка – всеохопний скептицизм,
згідно з яким наука взагалі не потрібна, оскільки пізнати нічого неможливо.

Пояснення добра має ґрунтуватися на єдності двох начал — універсальності й одиничності (тобто
загального, що накладає відбиток на свідомість людини, та суб'єктивного, котре народжує власне
суб'єктивне бачення людини).

У сучасній літературі добро визначають так: це найвища духовна цінність, найзагальніше імперативно-
оцінне поняття моральної свідомості, котре відображає позитивний прояв буття людини, соціальних
груп і суспільства стосовно інших (людини, суспільства і природи).

4. Категорії – це саме ті основоположні поняття, які постають водночас і відображенням найзагальніших

властивостей дійсності, й актуальними формами діяльності свідомості, що має справу з даним аспектом
дійсності. Серед категорій моральної свідомості (об’єктивних чинники моральної свідомості) можна
виокремити наступні: добро і зло, обов’язок, відповідальність, справедливість, щастя; сенс життя і
ставлення до смерті. Натомість категоріями моральної самосвідомості людини (суб’єктивними
чинниками моральної свідомості) є – честь і гідність, совість і сором.

Моральна самосвідомість – це така специфічна форма моральної свідомості, предметом якої постає сама
вона, а також людина, її носій. Основними функціями моральної самосвідомості є осмислення,
контролювання, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб’єктивності.
Відповідно з поділом цих її функцій на стверджувальні і критичні, виділяються такі форми моральної
самосвідомості, як честь і гідність, з одного боку, совість і сором – з іншого.

Моральна свідомість: ії основні норми, принципи, мотиви й ціннісні орієнтації; її основні категорії —
добро і зло, обов'язок, відповідальність, справедливість; сенс життя і ставлення до смерті; щастя;
моральна самосвідомість людини — честь і гідність, совість і сором.

Індивідуальна етика - теорія, пов'язана з розвитком самосвідомості особистості, її потребою у високій

самооцінці, а також з прагненням до самовдосконалення. Індивідуальна етика (як релігійна, так і
світська) сприяла формуванню морального суб'єкта (особистості), розробляла категорії моральної
свідомості.

Індивідуальна етика - частина етики, що стосується тільки індивіда. На відміну від суспільної етики,
розглядає групу, співтовариство як щось привхідне, побічна по відношенню до природи людини.

Дотепер ми говорили в основному про проблеми індивідуальної етики. У той же час ми знаємо, що
мораль виступає одночасно і як характеристика окремої особистості, що є носієм моральної свідомості і
єдиним суб'єктом морального рішення і вчинку (індивідуальна мораль), і як особлива форма суспільної
свідомості, духовно-практична сфера життя суспільства, в якому дії людей мають бути певним чином
узгоджені і підкорятися загальсоціальним законам. У цьому полягає основна особливість моралі. У ній
індивідуальне і соціальне перебувають у складному діалектичній єдності, відображаючи два основних її
виміру: моральний вимір особистості і моральний вимір суспільства. Тому поряд з вимогами
індивідуальної етики, зверненої до особистості, велике значення в житті людей мають норми соціальної
етики, що характеризують особливості функціонування моралі на рівні суспільства, у сфері соціальних
відносин.

Соціальна етика - етика суспільного життя, вчення про етичні відносинах і обов'язки, що
обумовлюються самим життям людини в суспільстві.

У самому загальному плані соціальна етика являє собою область нормативного обгрунтування
громадських, інституційних, групових відносин і покликана забезпечити інституційний порядок
суспільства. На відміну від індивідуальної етики вона акцентує увагу на етичному значенні в житті
суспільства саме соціальних інститутів, які задають як загальне напрям і орієнтири суспільному
розвитку, так і характер самої моралі, у тому числі і в тих аспектах, в яких вона визначає індивідуальну
поведінку. З цієї точки зору соціальна етика може бути охарактеризована як інституціональна етика або
етика інститутів і повинна розглядатися скоріше як область правових та інституційних відносин.