Гармонійна/ дисгармонійна особистість

“Я-концепція” особистості
Особистісне зростання
• Гармонійна особистість перебуває в єдності
зі світом, людьми і сама собою. Така людина є
безпосередньо моральною особистістю.
Порушення моральних норм для неї – це
порушення цілісності власної особистості
• Становлення гармонічно розвинутої людини
пов’язане з формуванням ієрархічної
структури мотивів і цінностей: домінуванням
вищих рівнів над нижчими. Рівень мотивів і
цінностей визначається мірою їхньої
спільності, починаючи з особистих мотивів
(найнижчих) через інтереси близьких людей,
колективу, суспільства – до
загальнолюдських універсальних цілей
• Навпаки, простота особистості (наявність
єдиної мети, заглибленість в одну діяльність,
звуження кола спілкування і проблем)
найчастіше призводить до її
дисгармонійності.
• Структура особистості набуває гармонійності в
результаті максимального розвитку тих
здібностей людини, які створюють
домінуючу спрямованість її особистості,
що додає зміст усій її життєдіяльності.
• Гармонійність особистості досягається лише в
тому разі, коли свідомі прагнення людини
цілковито відповідають її безпосереднім, часто
навіть неусвідомлюваним нею самою,
бажанням.
• Афективні переживання, які виникають у
результаті конфлікту різноспрямованих
мотиваційних тенденцій, за певних умов
стають джерелом формування
дисгармонійної особистості.
• Для дисгармонійної особистості
характерні різні порушення емоційної,
пізнавальної, моральної і поведінкової сфер:
безпричинні страхи, замкнутість (аутизм),
невмотивована агресивність та ін. Такі
порушення можуть зумовлювати
гіперкомпенсації, неадекватні самооцінки і
рівень домагань.
• Люди з дисгармонійною організацією
особистості – це не просто індивіди зі
спрямованістю «на себе». Це люди з
подвійною (або множинною) спрямованістю,
які перебувають у конфлікті із собою, люди з
розщепленою особистістю, в яких свідоме
психічне життя і життя неусвідомлених
афектів є в постійному протиріччі.
Домінування тієї чи іншої мотивації може бути
різним на свідомому і неусвідомленому рівнях.
• Розвиток і розв’язання конфлікту – це
гостра форма розвитку особистості.
• Щобільше, внутрішній конфлікт –
необхідна умова розвитку самосвідомості.
Сам факт можливості таких конфліктів на
всіх етапах життєдіяльності людини є
обов’язковим елементом її функціонування,
що дозволяє говорити про гармонію як
динамічний стан буття особистості.
Я-концепція
• Я-концепція – стрижневе утворення
онтогенетичного розвитку людини,
центральна ланка самосвідомості,
відносно усталена динамічна і певною
мірою усвідомлена система уявлень
особи про саму себе, цілісний образ
власного Я, котрий синтезує її само-
сприйняття такою, я вона є, хоче бути в
ідеалі і має обов'язково стати
ЯЯ
• 1. Когнітивний компонент чи "образ Я".
До змісту цього компонента належать
уявлення індивіда про себе самого.
• 2. Емоційно-оцінний компонент.
Основною складовою виступає самооцінка як
афективна оцінка уявлень особистості про
себе саму.
• 3. Поведінковий компонент
(саморегуляція, самоконтроль)
• У складі "Я-концепції" виокремлюються три
основні модальності, а саме: реальне "Я",
ідеальне "Я" та дзеркальне "Я".
• У складі "Я-концепції" виокремлюються три
основні модальності, а саме: реальне "Я",
ідеальне "Я" та дзеркальне "Я".
• Реальне "Я" - це уявлення індивіда про себе
на даний момент (в дійсності).
• Реальне "Я" - це уявлення індивіда про себе
на даний момент (в дійсності). Такі уявлення
можуть бути як істинними, так і хибними.
• Ідеальне "Я" (або динамічне "Я") -
уявлення про те, яким індивід прагне стати.
Дзеркальне "Я" - це уявлення індивіда про
думки щодо нього з боку інших людей.
• У рамках теорії дзеркального "Я" до складу
"Я-концепції" належать два компоненти: І) "Я
-яким-мене-бачать-інші"; 2) "Я - яким-я-сам-
себе-бачу"
• Окрім вище перерахованих модальностей існують й
такі:
• 1) представляюче "Я" - яким індивід себе показує
іншим або ж ряд образів та масок, які людина
виставляє напоказ, щоб приховати "недоліки" свого
теперішнього «я»
• 2) ідеалізоване "Я" - яким себе приємно бачити;
• 3) фантастичне "Я" - яким слід бути, виходячи із
засвоєних моральних норм і зв'язків;
• 4) можливе "Я" - яким індивід, на його думку, може
стати
• Також до структури "Я-концепції" належать й
інші "Я", зокрема:
• ■ в сфері проявів людини - соціальне "Я",
духовне "Я", публічне "Я", моральне "Я",
інтимне "Я", інтелектуальне "Я" та ін.;
• ■ в сфері часових вимірів - "Я" в минулому, "Я"
в теперішньому та ін.;
• ■ такі "Я", що розглядаються як реальність,
можливість, ймовірність та ідеал - можливе "Я",
ймовірне "Я" тощо.
• Все ж, незважаючи на множину різних образів
"Я", "Я-концепція" існує в цілісній єдності її
структурних компонентів, що забезпечується
ідентичністю особистості.
• "Я-концепція" вписується в загальну
систему ціннісних орієнтацій
особистості, що пов'язані з
усвідомленням індивідом цілей своєї
життєдіяльності та засобів, необхідних
для досягнення таких цілей.
• У горизонтальній будові образу "Я" як
системи виокремлюються такі структурні
компоненти - самооцінка, рівень домагань,
соціально-психологічні очікування і система
оцінних ставлень до оточуючих.
• До вертикальної структурної будови
"образу Я" належать його свідомий та
несвідомий компоненти.
• Важливим елементом самосвідомості, що
водночас є одним із основних компонентів у
складі "Я-концепції", яка в свою чергу,
розглядається як продукт діяльності
самосвідомості, є самооцінка.
• Самооцінка - це ставлення людини до своїх
здібностей, особистісних якостей,
зовнішності, тобто особистісне судження про
власну цінність.
• Окрім раціонального компонента, в
самооцінці завжди присутній і емоційний
• Самооцінка належить до емоційно-оцінної
складової "Я-концепції" і є проявом оцінного,
нерідко емоційно забарвленого ставлення
людини до себе самої, до власного "Я".
• Переважання раціонального компоненту
призводить до утворення реальної самооцінки,
тоді як переважання оцінного - стає
чинником, що зумовлює формування
розходження між оцінними судженнями
людини про себе і реальністю.
• Як структурний компонент "Я-концепції"
самооцінка характеризується передусім,
відмінністю між реальним та ідеальним
"Я", до якого суб'єкт прагне.
• Самооцінка розвивається за допомогою
інтеріоризації зовнішніх оцінок, що
виявляють сімейні вимоги, у вимоги до
самого себе. Оскільки становлення
самооцінки відбувається за участю самої
особистості з її неповторним, своєрідним
індивідуальним психічним світом, то вона
може і не співпадати з об'єктивною оцінкою
даної особистості.
• Основними вимірами самооцінки є: ступінь її
адекватності, висота та міра її стійкості.
Адекватність характеризує самооцінку щодо
її відповідності чи розходження з фактичною
мірою певної якості в суб'єкта самооцінки.
• До неадекватних самооцінок відносять
завищену чи занижену самооцінку.
• Адекватна самооцінка сприяє формуванню
позитивної "Я-концепції", тоді як неадекватна
самооцінка виступає одним із чинників
формування негативної "Я-концепції".
• Стійкою вважається самооцінка, висота якої
впродовж значного часу залишається незмінною
і незалежною від зовнішніх впливів.
• Самоповага - це особистісне ціннісне
судження, яке виявляється в установках
індивіда щодо самого себе. Іншими словами,
до поняття самоповаги входить задоволення
собою, самосприйняття, почуття власної
гідності, узгодженість між реальним та
ідеальним "Я".
• Низька самоповага може вказувати, з
одного боку, на почуття неповноцінності,
зневаги до себе, негативну оцінку власної
особистості
• може бути закономірним результатом
розвитку самосвідомості та виступати
необхідною передумовою цілеспрямованого
самовиховання
• Людина з високою самоповагою прихильно і
з довірою ставиться до оточуючих, тоді як
низька самоповага виявляється в
недоброзичливому ставленні до інших
людей.
• Ступінь самоповаги залежить від
співвідношення рівнів успіху і домагань.
• Когнітивний компонент - "образ Я" та
емоційно-оцінна складова "Я-
концепції" викликають відповідні
поведінкові реакції, що належать до
поведінкового компонента у структурі
"Я-концепції".
• Самооцінка виступає необхідною
внутрішньою умовою регуляції поведінки і
діяльності.
• Саморегуляцію поведінки здійснює
самосвідомість, постійно порівнюючи
реальну поведінку з "Я-концепцією". Під
саморегуляцією розуміють процес організації
особистістю своєї поведінки з використанням
результатів самопізнання та емоційно-
ціннісного самоставлення на всіх етапах
процесу поведінки, розпочинаючи з
мотивації і завершуючи оцінкою результатів.
• На першому рівні саморегулювання
відбувається управління особистістю
протіканням процесу поведінки,
безпосередньо, від мотивуючих детермінант
до кінцевого результату та його оцінки.
• На другому рівні саморегулювання
розпочинається складна дія
самоконтролю, а саме, простеження
особистістю всіх ланок регуляції поведінки,
зв'язків між ними, внутрішньої логіки,
постійний "звіт" особистості перед собою про
співвідношення мети, мотиву дії та ходу самої
дії; а також планування дії у відповідності до
певної мети поведінкового акту.
• Самоконтроль - це усвідомлення та оцінка
індивідом власних дій, психічних процесів і
станів. Самоконтроль передбачає наявність
еталону (зразка) і можливості отримання
інформації про дії та стани, що
контролюються.
• Результативність самоконтролю в
поведінковій діяльності залежить від
різноманітних зовнішніх і внутрішніх умов.
• У системі "Я і Я" саморегулювання
переходить в самовиховання як специфічну
вищу форму саморегуляції особистістю своєї
поведінки і діяльності, що невіддільна від
відповідного високого рівня зрілості процесів
самопізнання та емоційно-ціннісного
ставлення до себе, від адекватної і відносно
стійкої самооцінки.
• Зокрема до структури "образу Я" належать
три компоненти:
• І) "Я-реальне" - існуючі, в тій чи іншій мірі,
усвідомлені характеристики дитини;
• 2) "Я-потенційне" позитивне (тотожне "Я-
ідеальному");
• 3) "Я-потенційне" негативне, тобто ті
характеристики, якими людина не хоче
володіти.
• Одним із провідних аспектів даної
проблеми є моральне "Я", з яким людина
співвідносить власні мотиви та поведінку.
Значний вплив на формування моральної
свідомості індивіда мас його здатність (якщо
вона є) емоційного відгуку на чужі
переживання, яку в психології називають
емпатією.
• Під впливом емпатії в кожного з нас
формується образ іншого (близької людини),
що безпосередньо впливає на формування
"образу себе".
• Моральне "Я" є результатом спільного
розвитку інтелекту, емоцій і волі, який
відбувається в ході практичної діяльності
особистості. Однак, істинний зміст моральної
самосвідомості розкривається саме в
конфліктній ситуації, завдяки зіткненню
різних внутрішніх позицій індивіда,
ціннісних орієнтацій, ролей, що в кожній
окремій ситуації символізують добро та зло.
• Виокремлюють три стадії розвитку моральної
свідомості:
• 1) доморальний рівень - дитина виконує
правила, виходячи з егоїстичних міркувань;
2) конвенційна мораль - поведінка дитини
орієнтована на зовнішні норми і думку
оточуючих;
• 3) автономна мораль - орієнтація на
внутрішню автономну систему принципів.
• Систему вчинків, що відхиляються від
загальноприйнятих у суспільстві правових і
моральних норм, у психології прийнято
називати девіантною поведінкою.
• Люди, які глибоко страждають від
самоприниження, відчувають велику потребу
в тому, щоб своєю поведінкою змінити цей
стан.
Психологічні чинники і механізми розвитку самосвідомості та "Я-
концепції" особистості

• Процес становлення "Я-концепції"

особистості носить соціальний характер,
оскільки "Я-концепція" переважно
формується в результаті контактів із
значущими іншими.
• Однією з форм самопізнання, що сприяє
особистісному зростанню і
самовдосконаленню, є рефлексія, в
результаті продуктивної дії якої складаються
усвідомлені та осмислені уявлення про себе.
• В процесі самопізнання виділяється два рівні.
Саме на першому рівні самопізнання
відбувається за допомогою різних форм
співвіднесення себе з іншими людьми.
Шляхом самосприйняття та
самоспостереження (а пізніше і самоаналізу)
утворення знань про себе відбувається в
рамках "Я - інша людина".
• На другому рівні самопізнання уявлення про
себе формуються в рамках "Я і Я" за
допомогою складних процесів самоаналізу та
самоосмислення.
• Основні труднощі в процесі самопізнання
зумовлено тим, що об'єкт та суб'єкт пізнання
співпадають.
• Внутрішній діалог - це процес реалізації
самоставлення особистості - "в діалозі людини
з самою собою відбувається вироблення,
корекція і підтримка ставлення до себе“
• Рефлексія виступає формою і, навіть, шляхом
(засобом) до самопізнання, що забезпечує
зростання і самовдосконалення особистості.
Усвідомлення особистістю себе самої
відбувається завдяки процесу відділення
рефлексуючого "Я" від діючого
• Рефлексія - це усвідомлення індивідом того,
як він в дійсності сприймається та оцінюється
іншими людьми.
• Важливим джерелом формування та
оновлення "Я-концепції" виступають
суперечності. Неузгодження між новим
досвідом і "Я-концепцією" виступають
чинником, що призводить до підключення
спеціальних захисних механізмів
• Спроби захистити власну "Я-концепцію" є
основним мотивом нормальної поведінки.
• Неузгодження між "Я-концепцією"
особистості та її реальною поведінкою
породжують страждання. Якщо за допомогою
зміни поведінки неможливо уникнути таких
страждань, то "вмикається" внутрішній
захист.
• Свідченням можливих суперечностей в існуючій "Я-
концепції" є невідповідність між реальним "Я" і
життєвим досвідом, та неузгодження між реальним "Я" і
тим ідеальним образом, що сформувався в індивіда про
самого себе, які породжують тривожність та порушення
психічної адаптації. З іншого боку, різке неузгодження
між реальним "Я" та ідеальним "Я", особливо, наявність
фантастичних уявлень про себе, що не реалізуються,
дезорганізують діяльність особистості та її
самосвідомість, і в результаті можуть жорстоко її
травмувати через очевидну розбіжність між дійсним та
бажаним.
• Рівень сформованості уявлень про власне "Я"
встановлюється за такими параметрами:
• 1) когнітивна складність і
диференційованість;
• 2) чіткість та ієрархізованість;
• 3) цілісність, послідовність, адекватність;
• 4) стійкість, стабільність (О. Т. Соколова).