1. Завдання та практичне значення курсу.

Термін "етика" походить від давньогрецького слова "ethos" ("етос"), яке спершу означало
спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер.
Античні філософи Емпедокл (прибл. 490 — прибл. 430 до н. е.), Демокріт (прибл. 460 — прибл.
370 до н. е.) використовували його, характеризуючи тривку, усталену природу конкретних явищ:
етос (сутність) першоелементів об'єктивного світу, людини.
Етика (лат. ethika, від грец. ethos — звичай) — філософська наука, яка досліджує природу,
сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах
діяльності.
ЮРИДИЧНА ЕТИКА - це галузь вчення про етику, що досліджує роль і значення моральних
принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності.
Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на
практичний грунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації
професійної діяльності, додає їй морального змісту.
Якщо етику називають ПРАКТИЧНОЮ ФІЛОСОФІЄЮ, то юридичну етику з повною
підставою варто визнати прикладною етикою, духовним інструментом юриста, що забезпечує
чесне і бездоганне виконання повсякденних обов'язків, розв'язання складних правових
проблем максимально прийнятним шляхом. Падіння духовності та моралі в правовій сфері -
перше свідчення потреби в юридичній етиці як одного з неодмінних факторів оздоровлення
сформованої обстановки, виховання професіоналів нового покоління з урахуванням моралі
суспільства.
Професійна етика, досліджуючи специфіку конкретної професії крізь призму моральних
принципів суспільства, практику відхилення від норм моралі у визначених сферах суспільних
відносин, закономірності і наслідки, що виникають при цьому, дозволяє виробити деонтологічні
правила поведінки членів того чи іншого професійного співтовариства, що відповідають етичним
вимогам суспільства і держави.
СТРУКТУРА ЕТИКИ як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних
блоків.
1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує норови, звичаї,
моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних
спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвитку.
2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про
походження моралі, її сутність, структуру, специфіку, співвідношення моральної необхідності,
свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя тощо.
3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки
особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.
4. Теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння
індивідами встановлених моральних зразків поведінки.
5. Професійна етика, яка покликана описати й обгрунтувати особливості моралі різних
професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності.
6. Історія етичної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як
змінювались способи постановки проблем, підходи до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння
природи моралі, її призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і
функціонування.
Етика як наука виконує низку ФУНКЦІЙ.
Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення етичних
знань, які реалізуються в єдності, а їх розмежування має умовний характер. Моральні явища дещо
розпливчасті, невловимі, вони важко фіксуються. Тому завдання етики — вирізнити моральну
сторону (складову) з різноманіття людської діяльності, визначити й описати реальні звичаї, мотиви
поведінки людей.Описування моралі — важке дослідницьке завдання. Соціально-моральна
поведінка має свою чітку логіку. Завдання етики полягає в тому, щоб вивчити реальні моральні
процеси. Отже, на описовому рівні етика виділяє об’єкт дослідження (мораль), вводить у науковий
обіг факти, які підлягають поясненню, інтерпретуються теоретично. Описова функція етики
реалізується переважно у розділі про етапи історичного розвитку моралі, або історичну типологію
моралі.
 Філософсько-світоглядні орієнтації етики не є морально нейтральними, вони мають
ціннісне значення, характеризуються моральною визначеністю. Етика узагальнює моральні процеси
і задає ціннісні нормативні перспективи. Вона не створює нових форм моралі, а дає їм закінчені
формулювання, орієнтує на те, що має бути. Це досить складне і, по суті, аналітичне завдання. Для
того, щоб з існуючого різноманіття моральних цінностей виділити ті, що найточніше виражають
глибинні інтереси суспільства та його спільнот, мають історичне майбуття, їх необхідно піддати
науковому аналізу. Таке складне дослідницьке завдання має важливе орієнтуюче значення для
практики морального виховання. Звідси друга функція етики — ціннісно-орієнтаційна. Історичний
досвід свідчить, що ця функція, залежно від головного принципу філософського світогляду,
пануючої ідеології, може виявлятися в апологетико-прикрашальній або оціночно-критичній
формах, а також у формі моралізаторства чи ригоризму тощо.

Функція вироблення етичних знань пов’язана з поясненням походження моралі, фактів

морального життя, обгрунтуванням моральних цінностей, принципів, норм, ідеалів, оціночних
уявлень конкретно-історичного типу суспільства і зрештою — із створенням знань про мораль.
Етика виробляє наукові знання про мораль, перетворюючи емпіричні моральні факти на наукові.

ЗАВДАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ЕТИКИ включає в себе дослідження моральних відхилень і вад

у діяльності посадових осіб судової і правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної
недуги працівників останніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і
формулювання рецептів їх послаблення.
Особливості ПРЕДМЕТА професійної етики юристів, співробітників правоохоронних органів
проявляються в специфіці моральних проблем їх професійної діяльності.
Предмет вивчення визначає і загальну спрямованість даної навчальної дисципліни, яка
ПОКЛИКАНА:
 сформувати основи професійного відношення до обраної спеціальності;
 визначити поняття і зміст професійної честі і професійного обов’язку, розкрити
моральні засади здійснення майбутньої практичної діяльності;
 виробити певний імунітет до професійно-моральної деформації в процесі
безпосереднього контакту з представниками кримінального світу.
Для глибшого розуміння професійної етики юристів важливо усвідомити, по-перше, кодекси
поведінки, розпорядчі належний тип моральних відносин між людьми, які задіяні в цій професійній
діяльності. По-друге, соціально-філософське тлумачення культурно-гуманістичного призначення
даної професії, що дозволяє вибирати власну лінію поведінки в процесі виконання свого
професійного обов’язку. Так само це необхідно, щоб розбиратися в собі та інших, щоб бачити що
відбувається і з повною відповідальністю реалізовувати свою свободу.
Саме тому предмет професійної етики юриста визначає специфічну спрямованість даної
навчальної дисципліни, ПОКЛИКАНОЇ:
• розвинути інтерес до цього виду діяльності як до правової професії широкої спрямованості;
• визначити поняття та зміст професійної честі, розкрити моральні основи майбутньої
професійної діяльності;
• виробити імунітет до професійно-моральної деформації в процесі безпосереднього
спілкування з тими, хто переступив закон.
Все це в комплексі виробляє вміння та навички дотримання службового етикету в конкретних
ситуаціях службової та позаслужбовій діяльності.

 За паном Добрянським С.П.

Завдання:
 сприяти формування студента в першу чергу як особистості і згодом як професіонала,
його особистість та характерні риси:
 розвинутий світогляд – система знань про навколишній світ, основа для прийняття
повсякденних рішень; два типи: матеріалістичний, ідеалістичний світогляди;
 наявність внутрішніх переконань, які віддзеркалюють особисто пережитий досвід;
 здатність відкрито відстоювати свою позицію, визнавати помилки і не заміняти істину
певними інтересами;
  поступальність у реалізації задекларованих позицій; слово і діло; поступальний
практичний рух від рівня осмислення світу, переконань, до дій;
 готовність нести відповідальність за прийняті рішення;
 формування системи знань про суспільство, а саме про взаємодію юридичних і
моральних норм, конфліктні зони між ними, запропонувати шляхи їх розв’язання і попередження
колізій;
 осмислення сенсу та призначення юридичної професії (соціальний лікар);
 вироблення навичок професійної кваліфікації не стандартних з точку зору права ситуацій;
обмежено, але можна використовувати моральні конструкції для пошуку адекватного вектору
правового впливу в таких ситуаціях.
Практичне значення:
- осмислити цілісність системи регуляторів поведінки людини у сусп.
 соціальні норми – різновид усіх існуючих правил які визначають поведінку людини у
сусп: норми права, традиції, звичаї, корпоративні норми, моральні.
 право можливо займає навіть первинне місце серед них, але переоцінювати його роль не
треба.
 Сусп. буде гармонійним тоді, коли сусп. норми кожна виконує свою роль,
 поділ сфери їхньої дії. право важливе, але має чітку сферу дії, не абсолют.
- вироблення навичок прослідковувати зв'язок між моральними і правовими
феноменами
o моральні норми і матеріально-правові норми.
 ЦП заборона зловживання цив правами: правова норма бо є в ЦК, але це моральна норма,
бо ЗЛОвживання. треба надавати об’єктивну інтерпретацію цьому ЗЛОвживанню
o моральні і процесуально-правові норми.
 порядок прийняття правових рішень на основі всебічного, повного, об’єктивного
дослідження обставин справи... на основі ВНУТРІШНЬОГО переконання (має бути переконана. що
факти і закон є несуперечливими в контексті її рішення)
- розуміння регулятивних властивостей права.
o перелік сфер, де право не виступає достатньо ефективним регулятором
- вироблення критеріїв наповнення моральним змістом правових понять морального
походження.
o розсудливість, моральна шкода, честь, гнідність, зловдивання правом, моральні засади
суспільства
2. Соціальні норми: поняття та види.
– оскільки це теоретична категорія, то наводжу кілька підходів до визначення поняття:

1. Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що

складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і
забезпечуються різними засобами соціального впливу.
2. Соціальні норми — це правила, вироблені суспільством, чи групою
людей у процесі їхньої життєдіяльності.
3. Соціа́ льна но́ рма — система уявлень, що становить певний
шаблон поведінки, що розділяється членами соціальної групи і необхідна для здійснення сумісних
узгоджених дій.

Ознаки соціальних норм

 Норми є ідеальними зразками (шаблонами), які рекомендують те, що люди повинні
говорити, думати, відчувати і робити в конкретних ситуаціях. (І.В. Сокол).
 Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в
несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми),
а правила чітко вираженого соціального характеру.
  правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру — соціально-
вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують
поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять
однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових
масштабів поведінки;
 Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного
адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного
виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини;
 Правила поведінки наказового характеру — загальнообов'язкові. Вони встановлюють
заборони, дають еталони поведінки;
 Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей
(звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).
 Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і,
концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в
покоління, тобто є спадкоємними.

Види соціальних норм

А) за сферами дії:
– економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією
форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;
– політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в
боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами
політичної системи;
– релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові
дії, засновані на вірі в існування Бога;
– екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.

б) за регулятивними особливостями:
1. Норми права — загальнообов'язкові, формально визначені певні правила поведінки, які
встановлені або санкціоновані, а також охороняються державою.
2. Норми моралі (моральності) — правила поведінки, які склавшись у суспільстві, виражають
уявлення людей про добро й зло, справедливість й несправедливість, обов'язок, честь, гідність. Дія
цих норм забезпечується внутрішнім переконанням, суспільною думкою, заходами суспільного
впливу.
3. Норми звичаїв — це правила поведінки, які, склавшись у суспільстві в результаті їхнього
багаторазового повторення, виконуються за звичкою.
4. Норми громадських організацій (корпоративні норми) — правила поведінки, самостійно
встановлені громадськими організаціями, закріплені в їхніх статутах (положеннях тощо), діють у
їхніх межах і ними ж охороняються від порушень за допомогою певних заходів суспільного впливу.
↑З цього випливає, що норми права співвідносяться із соціальними як частина з
цілим, оскільки вони — важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин.
+ дехто виділяє:
5) звичаї та традиції — правила буденної поведінки, що стихійно склалися і передавалися з
покоління в покоління (наприклад, весільні обряди);
6) естетичні норми — відносно мінливі уявлення людей про прекрасне і потворне, відповідно
до яких люди слідують моді, обирають певний стиль і манери поведінки.
Відмінність від технічних норм:
Технічні норми – це правила доцільного поводження з предметами природи, знаряддями
праці та різними технічними засобами, наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції
з експлуатації машин і механізмів.
 – Недотримання технічних норм призводить до відповідної реакції з боку сил природи на
конкретні дії людини (каліцтва, травми, хвороби).
↑НАПРИКЛАД: невиконання вимоги медичного закладу користуватися
одноразовими шприцами може призвести до інфікування хворого СНІДом, а порушення правил
роботи на електронно-обчислювальній машині не дасть потрібного результату.
– основна відмінність від соціальних норм:
Технічні норми регулюють відносини між людьми і природою, технікою
(людина і комп'ютер, людина і знаряддя праці, людина і виробництво), тоді як соціальні норми —
відносини між людьми та їх об'єднаннями.
↑проте існує інша думка ↆ
Як тільки технічні норми стикаються з поведінкою людей і люди починають
узгоджувати свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки технічні правила перетворюються
на загальні правила поведінки (норми), вони набувають соціального значення.
∟Наприклад, правила гігієни — технічні норми, що мають соціальне
значення. Або інший приклад: технічними нормами є різні правила, що встановлюють вимоги до
якості продукції, товарів і гарантії їх якості. Ці технічні правила розраховані на ставлення суб'єктів
(колективів) до них у процесі створення продукції (товарів) і сфері обміну. Тому вони мають
соціальний характер.
Висновок:
1. Спільне у технічних і соціальних норм — їх зв'язок із діяльністю людини.
2. Відмінності технічних і соціальних норм — в об'єктах і методах регулювання.
3. Мораль: поняття, характерні риси. Структура та центральні проблеми моралі.
 Мораль протягом розвитку людської думки отримала різноманітні тлумачення: як "досвід
життєвої мудрості", як школа виховання людини у напрямку добродіяння, як шлях досягнення
щастя, як вища насолода, як слідування обов'язку, як вимога суспільної користі тощо.
 Мораль, на відміну від права, політики, економіки, наділена здатністю проникати в усі
сфери людського буття, чим ускладнює можливість вияву її сутності. Тому будь-яке з
перерахованих вище тлумачень моралі фіксувало лише якусь її особливість і не завжди виражало
суть даного феномена.
Мораль наділена властивостями, спільними для всіх форм суспільної свідомості:
– імперативність (категоричний імператив І. Канта) являє собою вимогу певної поведінки,
виконання приписів моралі;
– нормативність – реалізується за допомогою норм, можна виділити два типи моральних норм:
заборони, що вказують на недопустимі норми поведінки; зразки як бажані варіанти поведінки;
– оціночність моралі полягає в самооцінці людиною своїх діянь і вчинків, у оцінці іншими
людьми та суспільством поведінки людини. Форми оцінованості являють собою: схвалення, згоду
чи несхвалення і осуд.
 Мораль (лат. moralis – моральний) – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що
регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.
Мораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з
іншими людьми і світом.
 Можна виділити способи обґрунтування моралі. До них належать:
– конвенціоналізм;
– утилітаризм;
– абсолютизм (абсолютно автономні, абсолютно гетерономні, інтуїтивні теорії);
– натуралізм (класичний натуралізм, неонатуралізм, нередуктивний натуралізм, психологічне
розуміння моралі, еволюційна етика);
 – космізм;
– соціологічне обґрунтування моралі.
1. Конвенціоналістські теорії моралі передбачають, що моральнісні установки приймаються
людьми за домовленістю.
2. Утилітаризм передбачає виведення моралі з зовнішніх соціальних благ, які необхідні для
задоволення потреб людини. Він найбільш відповідає принципу цілезасобового обґрунтування
моралі, при цьому відображує тенденцію розділення суспільної та індивідуальної моралі. Найбільш
явне вираження утилітаризм отримує в принципі корисності, відповідно до якого моральна
діяльність є виправданою, якщо веде до досягнення щастя.
3. Абсолютистські концепції передбачають, що моральний мотив реалізується незалежно від
інших мотивів буття, що він цінний сам по собі. В рамках абсолютистських концепцій у разі
прагнення до раціонального розуміння моралі й ставиться завдання її обґрунтування без апеляцій
до іншої моралі, ніж мораль, соціальної чи іншої реальності.
Багато хто з прихильників абсолютної моралі вважають, що найбільш фундаментальні моральні
принципи взагалі не потребують будь-якого раціонального обґрунтування.
 Наприклад, інтуїтивізм Дж. Мура, який вважав, що добро можна осягнути лише
інтуїтивно. Представник деонтологічного інтуїтивізму Д. Росс виходив із визначального значення
обов'язку в моральнісній поведінці.
4. Натуралізм як принцип передбачає виведення моралі з природніх якостей людини. На основі
натуралізму будуються гедоністичні та евдемоністичні теорії моралі.
1) Сучасний натуралізм (неонатуралізм) намагається вивести мораль із однотипної
психічної організації та базових інстинктів, властивих всім живим організмам (Фербер, Трайб,
Ролсон) Ясно, що при такому підході не враховується принципова відмінність в організації психіки
тварин і людини, а також видова відмінність у світі тварин.
2) Нередуктивний натуралізм стверджує, що особливості моральнісної поведінки кожної
живої істоти можна вивести лише з її природної історії.
3) Психологічне обґрунтування моралі передбачає виведення моральності з особливостей
організації людської психіки. Наприклад, Д. Юм вважав, що почуття співстраждання формується з
психічних можливостей людини поставити себе на місце іншого.
4) П. О. Кропоткін, видатний представник еволюційної етики, вважав, що з факту
біологічної еволюції виводяться не лише альтруїстичні емоції, співчуття та співстраждання, але й
більш загальні можливості до усвідомлення справедливості та активної дії на благо суспільства.
5. Космізм поєднує ідею еволюції моральнісних якостей з ідеєю розвитку космосу. Він
представлений у різних формах (природно-науковий, естетичний, релігійний тощо). Спільною для
всіх видів космізму є ідея про те, що вищі прояви людської духовності та моральності неможливо
зрозуміти без впливу з боку космічних сил і без включення самої людини в роботу з удосконалення
космосу.
6. Соціологічне обґрунтування моралі виводить моральність із ідеї виживання груп, які
виконують певні моральнісні вимоги.
Сутнісні ознаки моралі
З найпоширенішого тлумачення мораль розуміється як регулятор людської поведінки. Що
найвиразніше виокремлює мораль як регулятор людської поведінки? Дослідники наголошують на
її всезагальному та універсальному характерові, по-перше, і, по-друге, на специфічному
характерові морального зобов'язання - його головною умовою є свобода індивідуального вибору.
1. Всезагальність моралі розуміється як звернення у вимозі певного типу поведінки до
людини як такої. В силу цього моральна вимога - це вимога до всіх без виключення як
представників людського роду.
2. Універсальність моральних вимог - розповсюдження на будь-які сфери людського життя
- побут, праця, політика, наука, сім'я та ін. Немає таких сторін людського життя, які могли б
існувати поза мораллю. Вона присутня всюди, де є стосунки між індивідами і колективні відносини.
 3. Більше того, мораль в людській поведінці є останньою точкою відліку, вищою
апеляційною інстанцією. Моральні вимогу на відміну від будь-яких інших претендують на
безумовний, категоричний характер. Тому мораль пов'язують з ідеєю абсолютного. Проте в
практиці людського соціально-культурного життя очевидною є не тільки контекстуальність, а й
конкретно-історичний характер моральнісної культури.
4. Моральні вимоги передбачають від людини не лише добрих та справедливих діянь, але й
певного способу їх здійснення - вільного, безкорисливого, справедливого, зорієнтованого на благо
інших. Будучи завжди певною категоричною вимогою, велінням - імперативом, що висуває перед
людиною суспільна думка або голос власного сумління, мораль завжди порівнює наявну поведінку
з ідеалом, з взірцем, який реально, можливо, і не існує, проте має існувати задля блага людського. У
цьому сенсі мораль - засіб трансцендування (той, що виходить за межі) людини за межі
буденності, ситуативності, у щось вище, що знаходиться поза реальністю, але визначає в
певній мірі цю реальність.
5. Мораль, імперативно регулюючи вчинки людей, оцінює їх наміри і думки, їх мотиви, але
лише тоді, коли виникає потреба оцінювати їх саме як добрі або злі, справедливі чи несправедливі,
слугує своєрідним компасом, ціннісним орієнтиром поведінки і свідомості, що протистоїть егоїзму,
своєкорисливості.
Структура моралі
Мораль, будучи сферою суспільних відносин і способом регуляції суспільних відносин,
включає в себе психологічні властивості індивідів і моральнісні мотиви та цінності, правила та
чесноти тощо.
 З цього можна зробити висновок, що структура моралі багатоярусна та багатопланова,
тому існує декілька варіантів її структури:
1. Біологічний – розглядає мораль на рівні окремого організму й на рівні популяції.
2. Психологічний – розкриває психологічні механізми, що забезпечують виконання
моральнісних норм.
3. Соціологічний – з'ясовує суспільні умови, в яких складається моральність та роль моралі для
підтримки стійкості суспільства.
4. Нормативний – формулює мораль як систему обов'язків, приписів, ідеалів.
5. Особистісний – передбачає ті самі ідеальні уявлення в особистісному аспекті, як факт
індивідуальної свідомості. Напряму пов'язаний з етикою перфекціоналізма.
6. Філософський – являє мораль як особливий світ, світ смислу життя та призначення людини.
I. Розглядаючи мораль з різних боків, потрібно зауважити, що структурування моралі дуже
умовне. Найбільш простий варіант структури моралі був позначений ще в давнину і має основні
три елементи: моральна свідомість, моральна діяльність та моральне відношення.

a) Моральна свідомість
 Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки не отримали б морального виміру,
якби людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх з власними уявленнями про
добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням.

 структуриа моральної свідомості, в якій виділяють три компонента:

1) по-перше, нормативний, до якого відносяться моральнісні знання, моральнісні поняття,
принципи, ідеї, що виражають вимоги суспільства до поведінки людей та стали надбанням
особистості,
2) по-друге, оціночний, до якого входять оцінка та самооцінка, ідейно усвідомлені оціночні
критерії, які використовує особистість у практичній діяльності,
3) по-третє, регулятивний, до якого відносяться почуття, відношення, переконання та інші
компоненти свідомості, що впливають на поведінку людей.
  Ускладнення механізмів регуляції поведінки, що відображається моральною свідомістю,
можна представити й у вигляді іншої низки понять: моральні норми – моральні якості – моральні
принципи – моральні ідеали.
1) Моральна норма є найпростішою формою моральної вимоги, вона наказує чи забороняє
поведінку певного типу ("кажи правду!”, "не вкради!" тощо).

2) Поняття "моральна якість” у логічній структурі моральної свідомості є більш складним

утворенням. Відображаючи полярність морального світу, воно включає в себе два інших поняття:
"чесноти" та "вади”. На відміну від норм, на цьому рівні не фіксуються конкретні накази чи
заборони, оскільки наділена чеснотами людина здатна самостійно приймати рішення

3) Ще більш узагальнено моральна свідомість виражає себе в понятті "моральний

принцип", позначаючи в ньому таку стратегічну установку, яка може виступати критерієм виміру
окремих моральних феноменів.

4) І, нарешті, найбільш абстрактний і складний шар моральної свідомості пов'язується з

поняттям "моральний ідеал", бо саме він синтезує в собі уявлення про "морально вище".
 Можна також сказати, що моральна свідомість функціонує на двох рівнях: емоційно-
чуттєвому та раціональному.
1) На емоційно- чуттєвому рівні моральної свідомості проявляються ставлення людини до
інших людей, до самої себе, до суспільства.
2) Раціональний рівень моральної свідомості являє собою систему етичних принципів, знань
про норми поведінки, що є теоретичним обґрунтуванням моральності. Найвищим вираженням
формування раціонального рівня моральної свідомості є переконання.
 Моральна свідомість поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп
людей) й індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів).
b) Моральна діяльність
 Моральна діяльність (самостійний фрагмент якої вчинок), є реалізацією цінностей
моральної свідомості (добра, справедливості, обов'язку тощо). Проте в реальній дійсності не
завжди легко оцінити ту чи іншу дію (бездію) як моральну чи аморальну.
 Моральна діяльність проявляється через вчинки.
 Аналіз тієї чи іншої дії та віднесення її до розряду вчинку (дії, що має позитивну
моральнішу значущість) чи вчинку (дїї, що має негативну моральнішу значущість) повинен
враховувати реалізацію наступних факторів:
1) перш за все необхідно виявити визначальний мотив цієї дії.
 Проте іноді стаеться, що пристойний мотив може призвести до неблагородних
результатів.
2) Тому не менш важливо побачити результат наслідку дії: чи принесла ця дія благо іншим
людям.
3) Дати оцінку дії, що здійснилася, – це також оцінити засоби, які людина використала для
досягнення певної мети. Як бачимо, оцінка моральнісної поведінки не повинна бути поспішною.
c) Моральне відношення
Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, із словом. Тим самим
вона вступає в суспільні відносини, сукупність зв’язків і залежностей, які і називаються
моральними відносинами.
 По іншому, моральні відносини –це сукупність моральних зв’язків, у які вступають
люди у процесі моральної діяльності.
4. Моральні норми та принципи. Моральні мотиви й ціннісні орієнтації.
Моральні цінності в усіх сферах життя людини регламентуються моральними нормами й
принципами.
МОРАЛЬНІ НОРМИ І ПРИНЦИПИ – це певні вимоги та заборони, що регулюють
діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, встановлені
людьми в суспільстві па певному етапі його розвитку, є певним взірцем поведінки та обов’язкові
для виконання.
■ МОРАЛЬНОЮ НОРМОЮ слід вважати таке правило людської активності,
сформульованої розумом людини на базі моральних цінностей.
● В етиці ці норми розглядаються як важливий елемент моральності.
● Однією із важливих соціальних функцій, з якою пов’язують норми є регулятивна функція
моралі.
● Власне нормою ми називаємо визначену вимогу до суб’єктивної поведінки з реалізації
цінностей.
● ХАРАКТЕРИСТИКА
1) Відрізнена особливість моральних норм — припущення особливого суб’єкту, який
характеризується чистим мотивом, що заставляє суб’єкта піднятися над обставинами; зробити
прорив умов, необхідних зав’язків, які обплутують даний суб’єкт.
2) Моральні норми мають всезагальний характер, який повернений до людей.
3) Також в моралі спостерігається тотожність суб’єктів та об’єктів, тобто норма, яка
пропонується суб’єктом для об’єкта і є обов’язковою.
4) Моральні норми характеризують як поза інституційні.
5) Накладання санкцій у виконанні або ж порушенні моральних норм здійснюються не
соціальними правовими інститутами, де функція належить державі, а моральною свідомістю
суб’єкта та громадською думкою.
6) Багато моральних норм та принципів поділяють на вимоги та заборони.
∟ Вимоги бувають двох видів: зобов’язання та природні обов’язки. Природні обов’язки
можуть бути позитивними та негативними.
∟ Заборони діляться на байдужі, адіафорні.
■ ПРИНЦИПАМИ називаються загальні норми.
1) Принципи моралі мають загальне соціальне значення і поширюються на всіх людей,
уособлюючи те загальне, основне та первинне, що уможливлює ці вимоги та становить ціннісний
базис суспільства, взаємовідносин людей.
2) Моральні принципи підтримують і санкціонують в узагальненій формі суспільні
підвалини життя, соціальний устрій, спілкування.
3) Вони претендують на абсолютність, не допускають винятків.
4) Будучи узагальненими, моральні принципи відбивають соціально-історичні умови
буття людини, її сутнісні потреби.
5) Поряд з іншими сферами життєдіяльності людини моральні принципи та норми
регулюють процес спілкування людей

Загальнолюдським принципом моралі залишається принцип християнської моралі з таким

формулюванням: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, творіть благо
тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто ображає та гонить вас».

 МОРАЛЬНІ МОТИВИ
МОТИВ (від лат. moveo — зрушую, приводжу в дію, штовхаю) виражає заінтересованість
суб'єкта в певній дії і є відповіддю на запитання, чому він її вчинив.
 Істотна проблема, пов'язана із сутністю мотивації, полягає в тому, що моральна вартість
самого вчинку чи дії не завжди відповідає моральній вартості мотиву, що лежить у їхній основі.

● З одного боку, відомо, вчинки, що за своїм об'єктивним змістом реалізують певну позитивну
моральну цінність, нерідко спираються на суб'єктивні мотиви, які з мораллю нічого спільного не
мають, — жадобу слави чи влади, користолюбство тощо.
● З іншого ж боку, керуючися цілком моральними мотивами, як-то кажуть, від щирого серця,
люди часто скоюють щось недоречне або й зовсім шкідливе.
↑ Якщо дії або поведінка людини лише зовні відповідають вимогам моралі, а по суті
ґрунтуються на позаморальній чи аморальній системі мотивів (такий тип поведінки етика визначає
як легальну поведінку, або легалізм), загальна моральна оцінка даного прояву людської активності
буде, безперечно, нижчою, ніж у тому разі, коли б подібні ж учинки спиралися на моральні мотиви,
адекватні їхньому позитивному змістові.
+ будь-яка провина засуджується мораллю менш суворо, якщо в основі її лежить не злий
замір, а щиросерда помилка, бажання добра, неправильне витлумачення обов'язку тощо.
Мотиви й реальну мотивацію поведінки належить відрізняти від МОТИВУВАННЯ —
ретроспективного пояснення вчинку, яке дається виходячи вже з факту його здійснення і тому
може розходитися із справжньою системою мотивів або надмірно її раціоналізувати.
∟ мотивування нерідко виконує виправдувальну, апологетичну функцію; мотивуючи,
«пояснюючи» свої дії, люди намагаються їх легалізувати, зробити прийнятними для спільноти,
до котрої вони належать, замаскувати власні недоброчесні заміри й огріхи.

 ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ
ЦІННІСТЬ розглядають як суб'єктивну значущість певних явищ реальності, тобто, конкретно
кажучи, їхню значущість з точки зору людини, суспільства та їх потреб.
↑ У цьому розумінні аксіологічний, ціннісний підхід до дійсності спрямований на з'ясування
того, яке значення ці речі можуть мати для нас, нашого суспільства з точки зору наших потреб та
інтересів.
∟ Зіставляючи оцінки конкретної речі, а також інших подібних речей великими групами
людей, ми можемо встановлювати суспільно значущі ієрархії цінностей, визначати домінуючі в
даному соціумі ціннісні орієнтації.
● Існують два типи цінностей:
1) цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, — і цінності, які,
навпаки, надають смислу існуванню самої людини.
2) Цінності, які обслуговують самоствердження людської особистості, якою вона є, — і
цінності, котрі творять і відроджують людину в певній принципово новій якості.
∟ Цінності другого типу в сучасній літературі інколи називають «вищими», або
«культурними», або «смисложиттєвими», або ж просто «самоцінностями», оскільки щодо
людського суб'єкта вони є чимось самостійним, самодостатнім і, отже, таким, що принципово
вимагає морального ставлення до себе.
Обираючи моральні цінності (а цінності як такі не є елементом природного порядку речей, їх
належить обирати) і вільно присвячуючи їм свої вчинки, людина утверджує тим самим свідоме
ставлення до норм і принципів моралі, духовну гідність і дієвість своїх мотивів, цілісність своєї
моральної свідомості загалом.
Термінологічне завдання: оволодіти визначеннями наступних понять: соціальна норма, мораль,
моральна норма.

Творче завдання (виконати письмово та обгрунтувати)

1. Чому етика як система знань про мораль носить філософський характер? Що

складає головну проблему філософії і яке це має значення для етики?
За походженням етику відносять до філософських наук, за своєрідністю відрізняють від інших
філософських дисциплін. При цьому етика визначається як практична філософія, вінець філософії.
Якщо останню називають людською мудрістю, то етику характеризують як мудрість життя.
Походження етики - не єдиний аргумент на користь її належності до філософії, пряма
спорідненість із якою простежується через предмет етики та способи його пізнання. Світоглядний
рівень філософського знання про стосунки людини зі світом реалізується етикою з допомогою
аналізу моральності - сфери їхнього дійсного прояву у взаєминах живих, конкретних, цілісних
індивідів. Загальне тут розкривається через індивідуальне, сутність специфічно людського
ставлення до світу постає в безпосередності її існування.
Найвищий, філософський рівень узагальнення знань про людину дістає в етиці практичне,
життєве підтвердження. З боку змісту філософської теорії, вираженого в системі взаємозв'язаних
понять, істинність даної теорії вивіряється тим, наскільки їх відбиття в етиці співвідносне з
«мовою» моральності, тобто підтверджується моральним життям людей.
Прикладом сказаного може служити ситуація, що суттєво позначилася на розвитку естетики та
етики. Йдеться про однобічний розвиток філософської теорії в бік раціонального. Раціоналізм у
тлумаченні пізнання, забуття іншої його сторони - сенсуалізму на ділі означав дедалі більший відхід
від розгляду людини в багатстві її відносин зі світом, концентрацію уваги на пізнанні світу,
безвідносно до того, хто пізнає. Піддаючи сумнівові достовірність знань, здобутих із людського
чуттєвого досвіду, раціоналізм у своєму розвитку поширюється й на сфери людської культури, в
тому числі на етику й естетику.
2. Яке значення ви вкладаєте в термін “філософствувати", чи кожна людина виступає,
повинна та може бути потенційно суб’єктом філософстування?
Академічний тлумачний словник:
Філософствувати – займатися філософськими проблемами; міркувати, роздумувати на
філософські теми.
Філософствувати – розмірковувати на абстрактні теми; вдаватися до зайвого
роздумування; мудрувати, роздумувати.
На мою думку, кожна людина може бути потенційним суб’єктом філософстування,
оскільки кожен з нас має здатність думати і власне бачення тієї чи іншої проблеми. Внаслідок
формування власної позиції стосовно того чи іншого питання (міркування над проблемою) кожен з
нас може вдаватись до роздумування та заглиблюватись в філософію певної проблематики, а не
шукати відповідь на поверхні.

3. Що таке філософсько-світоглядна система, на які питання з обов’язковістю має

містити відповідь кожна філософсько-світоглядна система? (Подайте перелік таких питань).
Філософсько-світоглядна система — система узагальнених поглядів щодо місця людини у світі
та взаємовідносин з ним.

 У ній поєднуються в єдину систему принципи, знання, ідеали, цінності, надії, вірування,
погляди на сенс і мету життя, які визначають діяльність індивіда або соціальної групи та органічно
включаються у людські вчинки й норми поведінки.

- питання про походження людини,

- питання про її теперішній статус у світобудові

- питання про її майбутнє

- що робити? куди йти? І у чому взагалі сенс життя?

4. Яка з підсистем соціальних норм носить для людини “найбільш природний”

характер?
Напевно норми моралі, що являють собою правила поведінки, які склавшись у суспільстві,
виражають уявлення людей про добро й зло, справедливість й
несправедливість, обов'язок, честь, гідність. Дія цих норм забезпечується внутрішнім
переконанням, суспільною думкою, заходами суспільного впливу.
Бо власне ці норми формуються в людини від народження в процесі життя, ті норми існують
підсвідомо.
5. Яке інтерпретацію вкладає законодавець у розуміння поняття «мораль» у Законі
України ”Про захист суспільної моралі”?
20 листопада 2003 року українське законодавство поповнилось визначенням терміна ―
суспільна мораль як системи етичних норм, правил поведінки, що склалася в суспільстві на основі
традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадянський
обов’язок, совість, справедливість.
 Моральні норми закладені в самій природі людини і проявляються у тій чи іншій життєвій
ситуації. Мораль - система цінностей і норм поведінки людей у ставленні одне до одного та до
суспільства. Вона виникає й розвивається у зв’язку з потребою суспільства регулювати поведінку
людей у різних сферах їхнього життя і вважається одним із найдоступніших способів осмислення
складних процесів суспільного буття.

Рішення КСУ 02.11.2004 про призначення судом більш м’якого покарання (місце моралі –
резолютивна частина абзац 2 п. 4.1) унікальне, бо КСУ створив передумови для вирішення
правових сусп проблем з застосуванням норм моралі. Отже, норми моралі мають безпосереднє
значення.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України

( 254к/96-ВР ) в Україні визнається і діє принцип верховенства
права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу
та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм
змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної
справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів
верховенства права є те, що право не обмежується лише
законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні
регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які
легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим
культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються
якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка
значною мірою дістала відображення в Конституції України
( 254к/96-ВР ).

Практичні завдання (виконати письмово та обгрунтувати)

1. Чи не вважаєте Ви, що етика – породження людської слабості, оскільки вона підмінює
формування власних поглядів людини „готовими штампами” – моральними вимогами
соціуму, в якому людина проживає? Наведіть не менше 5 аргументів на користь своєї позиції.

Так, підмінює погляди. Але це добре, тому що:

- Таким чином ми захищаємо суспільство від людей з бажанням руйнувати.

- Уніфікуємо погляди і тоді люди стають більш згруповані і дружні. Ідея «єдності»

- Різні види моралі (сімейна мораль) створюють готовий зручний шаблон для життя
(сімей).

- Людям потрібно у щось вірити інакше хаос.

- Проблема свободи. Наскільки людина вільна в своїх діях?

Існують дві крайні і непримиренні точки зору на цю проблему - етичний фаталізм і етичний
волюнтаризм.

1) Етичний фаталізм ставить людину в повну - фатальну залежність від об'єктивних

обставин, перетворює його в запрограмований пристрій, діючий по суворо певній (Богом, долею,
космічними силами і т.п.) схемі. Тому людина скована в своїх вчинках: все його життя зазделегідь
приречене, він не в силах нічого змінити в ній, але зате він і не несе ніякої відповідальності за свої
дії. Слідством такої позиції виступає, як правило, етична пасивність, покірність обставинам і
залежність від них: «Чому бути, того не минути».
 2) етичний волюнтаризм - заперечує всяку необхідність і затверджує, що людина
абсолютно вільна в своїх моральних рішеннях і повинна поступати лише відповідно до власної волі.

 Таке розуміння свободи приводить, зрештою, до повної відмови від етичних норм, а
це, в свою чергу, дозволяє людині затверджувати свавілля власних дій як зразок поведінки.

- Але свобода аж ніяк не рівнозначна свавіллю. На відміну від нього свобода неможлива
без обмежень. Більш того наявність цих обмежень - необхідна умова свободи кожного. Справа в
тому, що заборони звернені до всіх людей, і тому, обмежуючи, вони в той же час захищають нас від
можливого свавілля інших, створюють в суспільстві атмосферу реальної безпеки і забезпечують
право на спокійне життя кожному члену суспільства.

2. „Етика – це безмежно розширена відповідальність перед усім живим» (А. Швейцер). Чи

несе людина відповідальність перед рослинами? Чи несе людина відповідальність перед
тваринами? Наскільки доцільно говорити про права тварин? Наведіть не менше 5 аргументів
на користь своєї позиції щодо кожного із запитань.

Я навів 5 універсальних аргументів до трьох питань зразу:

– Аргументи ЗА:
1) Етика людини є повноцінною лише тоді, коли вона розглядає взаємини не лише людини і
людини, але й людини та інших живих істот
2) Людина буде моральнішою лише тоді, коли будь-яке життя буде цінним, а не лише
людське
3) Переживання і відповідальність перед іншим «живим» дає змогу людині усвідомити себе
як людину
4) Інші живі істоти також прагнуть жити і прийшли у цей світ не просто так
5) Етична людина не має ставити питання про те, чи інша істота заслуговує на життя, бо
життя для етичної людини має бути священним.
6) Людство не повинно бути охоплено лише ідеєю споживання, але й благополуччя природи

– Аргументи ПРОТИ:
1) Росили і тварини не можуть притягнути людину до відповідальності в силу їх біологічних
особливостей
2) Рослини і тварини не можуть виступати суб’єктами правовідносин, оскільки не володіють
ні право, ні дієздатністю (у протилежному випадку можна було б говорити і про відповідальність
перед листям, повітрям і тд)
3) Бог спочатку створив світ, а потім людину, тобто – світ існує для того, щоб людина в
ньому жила і розпоряджалась усім, крім життя інших людей
4) Що ми будемо їсти, якщо не вбиватимемо тварин чи рослин?
5) Тварини вбивають одна одну, бо існує харчовий ланцюг у природі, то чому ми не можемо
бути в цьому ланцюгу також?

3. Звідки в людини комплекс неповноцінності, сором і жорстокість? Чи вроджені ці

якості, чи вони виробляються під впливом суспільства? Наведіть не менше 5 аргументів на
користь своєї позиції.
Людина народжується з чистою та ідеальною душею, в якій нема ні жорстокості, ні інших
комплексів. Тому це все НАБУТЕ!
1) Успішний успіх у соцмережах. Тут хочеш – не хочеш, а комплекс неповноцінності
намалюється
2) Психологічні травми з дитинства – важко дитині вирости не жорстокою, якщо вона
постійно піддавалася домашньому насильству
 3) Фізичні дефекти під впливом суспільства породжують такі комплекси. Маленьким діятм
взагалі пофіг, а от після слів «мааам, а чого в цього хлопчика/дівчинки щось не так???» в людини
формується комплкс
4) Неконструктивна критика і песимістичне оточення
5) Жорстокість до тварин породжує жорстокість до людей – по телебаченню і в ютубі цього
добра хватає

4. Чи можна навчити моралі? Наведіть не менше 5 аргументів на користь своєї позиції.

Історично мораль з’являється як система вимог, норм і правил поведінки людини, що
пред'являється суспільством, але в той же час мораль є надзвичайно індивідуальне явище.

 Моральні норми, вимоги та правила завжди мають усвідомлений, добровільний характер.

 Мораль - це така характеристика суспільного індивіда, яка проявляється в його

індивідуально-відповідальних вчинках.

 Є такий відомий вираз: «моралі не можна навчити, їй можна тільки навчитися». Точніше
було б сказати, що можна допомагати комусь стати моральним, навчаючи його бути самостійним та
відповідальним, але не можна навчити самої моралі. Навчитись людина може тільки сама.

 Навіть правильне рішення, але прийняте неусвідомлено, під тиском чиєїсь думки, тобто
те, що не стало внутрішнім вибором самої людини, не може розглядатися як моральне. Людина, що
приймає моральне рішення, завжди автономна, це сфера ії суверенітету, її свідомого вибору.

 Отже мораль є характеристикою суспільного індивіду і індивідуалізованого суспільства.

 Мораль виникає там, де індивід зустрічається з суспільством, людина з людством. Вона,

як вірно помічає А.А.Гусейнов, «є якість індивіда, узятого в аспекті його суспільного змісту, або
(що одне і те ж) якість суспільства, узятого в аспекті його індивідуального буття, тобто вона є
якість суспільних відносин, з яких складається сутність людини».

5. Багатство і бідність: як вони впливають на моральність людини та суспільства?

Багатство і бідність однаково впливають на моральність людини, що згодом виливається в

моральність суспільства. Визначити чітко, що з них має негативний чи позитивний вплив
неможливо і ось чому.

1) З одного боку, у минулому громадська думка тяжіла до того, що правила (мораль)

частіше порушують найбідніші, адже у них більше фінансових проблем і важчі умови життя, а тому
вони частіше порушують норми моралі. Але станом на сьогодні дослідження доводять, що саме
заможні люди стають менш чутливими до інших і відчувають, ніби мають право ставити свої
інтереси на перше місце. Якщо ви багатий, то починаєте більше зважати на власні інтереси, власні
бажання, власну вигоду. Це певним чином відмежовує вас від решти людей, психологічно і
матеріально. Ваші потреби і цілі стають для вас пріоритетними, а на інших ви звертаєте менше
уваги. Саме тому такі люди більше схильні до нехтувань норм моралі.
 Але тут мова йде лише про індивідуальний рівень, тобто про моральність ЛЮДИНИ

2) Якщо ж говорити про моральність суспільства в цілому, то тут, на мою думку, ситуація
протилежна, оскільки середнє фінансове становище людини, яке панує в суспільстві (тобто чим
багатше є суспільство), визначає рівень і комфорт життя, а це впливає на культуру, переконання і
існуючі цінностті населення, які безумовно впливають на мораль. Тобто тут діє банальна залежність
духовного і матеріального життя. Якщо людина живе матеріально комфортно, то більше приділяє
уваги духовному, тобто моральності.

6. Чому основні моральні вимоги мають форму заборон? Наведіть не менше 5 аргументів.
Основні моральні вимоги мають форму заборон тому що:
 1. «Правила створені для того, щоб їх порушувати» – тобто, порушуючи моральні заборони
люди тим самим сприять прогресу моралі та зміні застарілих поглядів – новими. Якби моральні
вимоги існували у вигляді звичайних правил, а не заборон, то не було б спокуси їх порушувати.
2. Заборона – це категоричне і безумовне правило,сформоване в наказовому тоні, яке не
виникає жодних сумнівів в необхідності його дотримання
3. Заборона пригнічує волю будь-якого суб’єкта, натомість звичайне правило породжує
диспозитивність та можливість подвійного трактування
4. Моральній вимозі не потрібна гнучкість та універсальність, яку мають звичайні правила,
а навпаки – визначеність і чіткість, яку дають саме заборони.
5. Заборона = самовимога до себе = власний моральний обов’язок.

7. Чи можливе моральне виправдання насильства? Наведіть не менше 5 аргументів на

користь своєї позиції.
На мою думку, не можливо!

1) Загальнолюдським принципом моралі залишається принцип християнської моралі з

таким формулюванням: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, творіть
благо тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто ображає та гонить вас».
↑ гріхом буде визнаватися спричинення шкоди своєму ближньому

2) Кожна психічно здорова людина повинна і головне вона ЗДАТНА контролювати свої дії

3) КОЖНА особа, незалежно від статі, стану здоров’я, віку, віросповідання, соціального
статусу, національності тощо має право на повагу ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ

4) КОЖНА особа має право жити так як їй хочеться НЕ ПОРУШУЮЧИ КОРДОНІВ іншої
людини