4. Письмова форма правочину.

Особливості укладання договорів в

електронній формі;
Договори у сфері інтелектуальної власності укладаються в письмовій формі, хоча
можливі винятки щодо договорів про опублікування творів у періодичних виданнях. Факт
відчуження майнових прав, зокрема на винаходи, корисні моделі, зареєстровані
промислові зразки, торговельні марки, компонування напівпровідникових виробів,
підлягає державній реєстрації.
ПИСЬМОВА ФОРМА
Правочин вважають таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст
зафіксований в одному або кількох документах (зокрема, електронних): у листах,
телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦКУ). Також правочин є вчиненим
у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою технічного засобу зв’язку
(факс, телетайп).
Відповідно до положень частини 1 статті 181 Господарського кодексу України
(далі — ГКУ) господарський договір може бути укладений у спрощений спосіб. Зокрема,
це може бути здійснено шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами,
телефонограмами тощо, а також завдяки підтвердженню прийняття до виконання
замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку
укладення певного виду договорів.
При цьому правочин вважають укладеним у письмовій формі за умови його
підписання обома сторонами (п. 2 ст. 207 ЦКУ). Тобто до підписання правочину він не
може вважатися укладеним.

Якщо йдеться про електронні договори, то в разі, коли сторони домовляються про
укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він
вважатиметься таким, що укладений у письмовій формі (ст. 639 ЦКУ).
Відповідно до статті 208 ЦКУ в письмовій формі слід вчиняти правочини:
 Слід наголосити, що за загальним правилом, установленим частиною 1 статті 218
ЦКУ, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не
тягне за собою його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі
статтею 205 ЦКУ правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова
форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю щодо настання
відповідних правових наслідків. При цьому заперечення однією зі сторін факту вчинення
правочину чи оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами,
засобами аудіо-, відеозапису тощо. Однак рішення суду щодо спору за таким правочином
не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони
мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205
Цивільного кодексу України).
Електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків і оформлена в
електронній формі (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення
цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-
телекомунікаційних систем (п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді
електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Склад та порядок
розміщення обов’язкових реквізитів електронних документів визначається
законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і
перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання
електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами
або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5 Закону
України "Про електронні документи та електронний документообіг") .
Електронна форма представлення інформації - спосіб документування
інформації, що означає створення, запис, передачу або збереження інформації у цифровій
чи іншій нематеріальній формі за допомогою електронних, магнітних, електромагнітних,
оптичних або інших засобів, здатних до відтворення, передачі чи зберігання інформації.
Електронною формою представлення інформації вважається документування інформації,
що дає змогу її відтворювати у візуальній формі, придатній для сприйняття людиною (п.
3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник
документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або
підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про
електронні довірчі послуги" (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та
електронний документообіг").
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і
власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (ч. 4
ст. 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги").
 
 Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст
зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах,
телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦКУ). В
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-
телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639
ЦКУ). 
Вимоги щодо змісту і форми електронного договору
Зверніть увагу! Електронний договір повинен містити всі істотні умови для
відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним,
в зв’язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Так, відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір
вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов
договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта,
підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності
даних в електронній формі.
Це означає, якщо ми маємо електронну форму договору, то і підписувати його
потрібно електронним підписом.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну
комерцію» моментом підписання електронної договору є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону
України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу
електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою
засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за
письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів
власноручних підписів.
До уваги! Створення окремого електронного договору у вигляді окремого
електронного документа вимагає не кожна електронна правова угода. Тобто, це означає,
що електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично – у вигляді
окремого документа.
5. Види договорів у сфері ІВ
У законодавстві України серед договорів щодо розпоряджання майновими правами
інтелектуальної власності виділено ліцензію, ліцензійний договір, договір про передання
виключних майнових прав інтелектуальної власності та договір про створення на
замовлення і використання об‟єкта права інтелектуальної власності. Крім того, до
договорів у сфері інтелектуальної власності відносять також договір комерційної концесії,
виділений у гл. 76 ЦК України, гл. 36 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р.
(далі – ГК України), оскільки він спрямований на надання комплексу об‟єктів права
інтелектуальної власності у використання. Нами вже було зазначено вище необхідність
об‟єднання в одну главу ЦК України положень про договір комерційної концесії та
договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договори у
сфері інтелектуальної власності є консенсуальними (рідше – реальними), двосторонніми,
відплатними (інколи безоплатними, якщо про це вказано в договорі).
Виділення ліцензії серед договорів у сфері інтелектуальної власності, зазначених у
ст. 1107 ЦК України, є дискусійним. Ліцензія є дозволом. Ліцензія завжди є складовою
частиною ліцензійного договору. Також ліцензія може бути представлена окремим
документом. Проте, на відміну від ліцензійного договору, ліцензія є одностороннім
правочином. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або
більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення прав і обов‟язків. Отже,
якщо ліцензія представлена окремо від ліцензійного договору як окремий документ, це
одностороннє волевиявлення особи, яке не зобов‟язує інших осіб використовувати об‟єкт
права інтелектуальної власності. Існує поняття одностороннього договору, відповідно до
ч. 2 ст. 626 ЦК України договір є одностороннім, якщо одна сторона має певні
зобов‟язання перед другою стороною, а друга сторона має тільки право вимоги, без
виникнення зустрічного обов’язку, тоді як ліцензія – це надання особою, що має виключне
право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, письмового
повноваження іншій особі, яке надає останній право на використання цього об‟єкта в
певній обмеженій сфері (ч. 1 ст. 1108 ЦК України). Тобто ліцензія є одностороннім
правочином, а не договором. Поняття правочину є ширшим за поняття договору. Це
підтверджує положення ч. 2 ст. 11 ЦК України, де вказано, що підставами для виникнення
цивільних прав і обов‟язків є, зокрема, договори й інші правочини. Кожен договір є
правочином, але не кожний правочин є договором. Правочином є дія особи, спрямована
на набуття, зміну чи припинення цивільних прав і обов‟язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Розрізняють односторонні, дво- та багатосторонні правочини, з них два останні правочини
і є договорами. Односторонній правочин не є договором. Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК
України, одностороннім правочином є дія однієї сторони, що може бути представлена
однією або кількома особами, крім того, односторонній правочин може створювати
обов‟язки тільки для особи, що його вчинила, а для інших осіб – тільки у випадках,
установлених законом, або за домовленістю із цими особами4 .
Крім цих договорів, особи мають право укласти інший договір, не передбачений
цивільним законодавством, головне, щоби такий договір відповідав основним його
засадам. Оскільки ці договори чітко закріплені у ЦК України, їх називають
поіменованими. Надалі розглянемо договори у сфері інтелектуальної власності, виділені у
ЦК України, та порівняємо їх із договірними конструкціями, закріпленими у спеціальному
законодавстві України, у сфері інтелектуальної власності.
Доповнення:
http://baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/download/84/2172/4708-1?
inline=1#:~:text=%D0%A3%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE
%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D1%96%20%D0%A3%D0%BA
%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD
%D0%B83%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%20%D0%B4%D0%BE
%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2,%D0%BE
%D0%B1%E2%80%9F%D1%94%D0%BA%D1%82%D0%B0%20%D0%BF
%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BB
%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE
%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE
%D1%81%D1%82%D1%96.